Крім того, самим Указом № 746 встановлено додаткові обмеження стосуються переходу на сплату єдиного податку. Так, згідно з цим Указом не зможуть перейти на сплату єдиного податку також суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.06.96 р. № 98/96-ВР в частині придбання спеціального торгового патенту. Указом № 746 також встановлено, що його дія не поширюється на спільну діяльність, визначену п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі - Закон про податок на прибуток).
Не зможе перейти на сплату єдиного податку філія або відокремлений підрозділ підприємства, у разі якщо головне підприємство не здійснило перехід на спрощену систему оподаткування, тобто філія може перейти на сплату єдиного податку тільки разом з головним підприємством.
Заборона на бартер
Указом № 746 платникам податків єдиного податку - юридичним особам заборонено застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкових та безготівкових розрахунків грошовими коштами. Отже, юридичним особам доведеться відмовитися від взаємозаліків та бартеру. Однак це не стосується розрахунків з використанням векселів, які погашаються грошовими коштами.
У зв'язку з цим платникам податків єдиного податку необхідно мати на увазі наступне. Постановою КМУ від 07.12.99 р. № 2215 "Про деякі питання відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування розрахунків з будівництвом" передбачено, що відшкодування сум ПДВ у частині, яка підлягає зарахуванню на поточний рахунок платника податку на додану вартість, може здійснюватися:
1) у рахунок погашення заборгованості кредитора (кредиторів) платника щодо платежів до держбюджету;
2) у рахунок погашення наданих йому або його кредитору кредитів, залучених під гарантії держави, та бюджетних позичок, не погашених на дату проведення відшкодування;
3) за рахунок майна іншого платника податків, майно якого перебуває у податковій заставі.
Податкові органи у своїх роз'ясненнях, викладених у листі ДПАУ від 01.02.2000 р. № 52 / 4/16-1210, стверджують, що такі операції не розцінюються як бартерні. Тому платники податків єдиного податку, які зареєстровані як платники ПДВ, крім тих, які здають декларацію за скороченою формою, можуть отримувати відшкодування ПДВ шляхом здійснення операцій, передбачених постановою № 2215.
Не буде розцінюватися як бартер також ситуація, коли підприємство за продані товари отримало вексель, а потім реалізувало цей вексель за грошові кошти.
Штрафні санкції до платників податків єдиного податку, які порушили заборону на проведення бартеру (бартерних операцій), не передбачені. Однак, як вже вказувалося, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснили бартерну угоду, з наступного кварталу зобов'язані будуть перейти на загальну систему оподаткування.
Перехід на сплату єдиного податку за наявності заборгованості щодо зарплати
Відповідно до п. 3 Указу № 746 перехід на сплату єдиного податку можливий тільки за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви. При цьому не може бути підставою для відмови в переході на сплату єдиного податку заборгованості щодо заробітної плати працівників. Крім того, наявність такої заборгованості не викликає заборгованості щодо зборів до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Державного фонду сприяння зайнятості населення. Справа в тому, що відповідно до положень статті 5 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" ці збори виплачуються одночасно з одержанням у банку коштів на оплату праці. Виходячи з цього термін сплати таких платежів закінчується одночасно з виплатою заборгованості щодо заробітної плати, а отже, заборгованість щодо зборів до цільових фондів в цьому випадку може виникнути тільки після виплати заборгованості щодо оплати праці, що в свою чергу виключається механізмом пропорційної сплати зборів і виплати заробітної плати, введеним чинним законодавством.
Податкові органи у своїх роз'ясненнях, викладених у листі ДПАУ від 17.04.2000 р. № 1988/6/15-1316, висловлюють з цього питання така думка: "Оскільки суб'єктом малого підприємництва до переходу на єдиний податок, тобто при загальній системі оподаткування, у складі валових витрат враховуються суми нарахованих у звітному періоді податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та соціальне страхування, то заборгованість у бухгалтерському обліку щодо зазначених зборів виникає на перше число місяця , заявленого для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Таким чином, для цілей цього Указу заборгованістю стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникають у зв'язку з невиплатою заробітної плати, вважається вся сума такої заборгованості, яка значиться на кінець останнього звітного періоду в бухгалтерському обліку суб'єктів підприємницької діяльності, крім суми, нарахованої за останній звітний місяць, оскільки на дату подання заяви про перехід на спрощену систему оподаткування ще не настав термін виплати заробітної плати за останній звітний місяць, встановлений колективним договором (трудовими угодами).
Однак з висновками, зробленими ДПАУ в цьому листі, погодитися не можна.
По-перше, в Указі як умова для подання заяви про перехід на сплату єдиного податку висувається вимога про "сплату всіх встановлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період".
При цьому всі міркування в листі про те, що саме "для цілей цього Указу" вважається заборгованістю, не можна визнати нічим іншим, як міркуваннями, тому що прерогативу давати роз'яснення норм Указу № 746 покладено не на ДПАУ, а безпосередньо на Кабінет Міністрів України. Відповідно до статті 1 Указу № 167/98 "податковою заборгованістю визнаються суми не сплачених у встановлені строки податків, зборів (обов'язкових платежів )...". Зрозуміло, що стосується невиплаченої зарплати встановлені терміни сплати нарахувань на неї ще не настали. І віднесення на валові витрати або бухгалтерський облік зазначених сум тут абсолютно ні до чого, оскільки в Указі № 746 написано "сплата", а ніяк не "нарахування".
Тому в описаній ситуації (заборгованість щодо зарплати) суб'єкт малого підприємництва має повне право перейти на сплату єдиного податку, проте згодом при виплаті такої зарплати він зобов'язаний оплатити на загальних підставах всі відповідні суми нарахованих раніше податків і зборів.
1. Порядок переходу на спрощену систему оподаткування
Перехід на спрощену систему оподаткування суб'єктів малого підприємництва може здійснити, починаючи з наступного звітного кварталу.
Знову зареєстровані суб'єкти малого підприємництва мають право стати платниками податків єдиного податку з того кварталу, в якому було здійснено їх державна реєстрація
Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступного звітного кварталу (15.03, 15.06, 15.09, 15.12) повинен подати до органів податкової служби за місцем своєї державної реєстрації письмову заяву про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою.
Обов'язковою умовою для подання заяви є сплата всіх установлених податків та обов'язкових платежів за звітний податковий період.
Форма такої заяви, а також форма Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою затверджена наказом ДПАУ від 12.10.99 р. № 555.
При заповненні форми заяви про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку необхідно звернути увагу на ту його частину, в якій зазначається обсяг виручки від реалізації. Перш за все, виникає питання, за який період вказувати виручку, - за попередній або за поточний рік? У самому Указі № 746 відповіді на це запитання немає. Однак, на наш погляд, у заяві має бути вказана виручка за поточний календарний рік.
У заяві вказується фактична сума виручки, отримана на день подання заяви, а також розрахункова сума, яка визначається виходячи з середньомісячної фактичної виручки за період, що передує переходу на єдиний податок. Так, якщо на 1 грудня 2002 року (на дату подання заяви) у підприємства обсяг виручки за 11 місяців становить 550 тис. грн., То в заяві необхідно відобразити фактично 550 тис. грн. і розрахунково за грудень - 50 тис. грн. (550: 11).
Тим підприємствам, які здійснюють свою діяльність не з початку звітного року, ту частину заяви, де мова йде про обсяг виручки, слід заповнити таким чином.
Припустимо, новостворене підприємство здійснило свою державну реєстрацію 01.05.2002 р.
Протягом року у підприємства були такі обсяги виручки:
Разом за сім місяців діяльності, підприємство отримало виручку в сумі 27 500 грн.
Сума виручки за грудень, визначається розрахунково, і буде становити:
27,5 тис. грн.: 7 (місяців) = 3,93 тис. грн.
Обсяг виручки за рік складе:
27,5 тис. грн. + 3,93 тис. грн. = 31,43 тис. грн.
Підприємство планує з 01.01.2003 р. перейти на сплату єдиного податку. З цією метою 14 грудня воно подало заяву про видачу Свідоцтва на право сплати єдиного податку.
Таким чином, цьому підприємству в заяві слід відобразити:
- Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна, основних фондів за рік - 31,43 тис. грн.;
- В тому числі на дату подання заяви - 27,50 тис. грн.,
- За що залишився місяців (місяці) розрахунково, виходячи з середньомісячної фактичної виручки за період, що передує переходу, - 3,93 тис. грн.
У заяві також слід зазначити, яка ставка єдиного податку (6 або 10%) обрано суб'єктом малого підприємництва. При виборі юридичною особою ставки єдиного податку в розмірі 10% в заяві необхідно заповнити ті терміни, які передбачають скасування реєстрації такої особи як платника ПДВ.
Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які обрали ставку єдиного податку в розмірі 10% і подали до органу державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, не реєструються як платники ПДВ.
Протягом 10 робочих днів після подання заяви про перехід на сплату єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний видати Свідоцтво про право сплати єдиного податку або дати письмову вмотивовану відмову. При цьому Указом № 746 встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності може ухвалити рішення про перехід на сплату єдиного податку не більше одного разу за календарний рік.
Юридичним особам Свідоцтво видається безкоштовно терміном на один рік. Воно є документом суворої звітності і не може бути передане іншим юридичним особам.
3. База оподаткування єдиним податком
Юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, розраховують суму єдиного податку виходячи з виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно до Указу № 746 виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) до каси за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). При здійсненні операцій з реалізації основних фондів виручкою вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю.
Слід звернути увагу, що при використанні ставки єдиного податку в розмірі 6% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) повинні включатися суми ПДВ. Це пов'язано з тим, що відповідно до Указу № 746 виручкою вважається сума, яка надійшла на розрахунковий рахунок або до каси підприємства, а ця сума містить у собі і ПДВ. Крім того, в цьому Указі визначено, що 6% суми виручки розраховується тільки без урахування акцизного збору, а отже, з урахуванням ПДВ.
Порядок визначення виручки для цілей оподаткування єдиним податком, викладений в Указі № 746, дав податковим органам можливість зовсім безпідставно вважати, що до бази оподаткування єдиним податком включаються абсолютно всі надходження на розрахунковий рахунок суб'єкта підприємництва, у тому числі кошти, які надходять як позареалізаційні доходи, а також кошти, які надходять "єдиноподатнику"-комісіонеру на банківський рахунок від продажу товарів комітента, суми готельного і ринкового зборів тощо.
Що стосується необхідності включення до виручки з метою оподаткування єдиним податком коштів, які надходять на банківський рахунок "єдиноподатника"-комісіонера від продажу товарів комітента, слід зауважити, що ДПАУ відмовилася від своєї первинної позиції. У листі від 07.11.2000 р. № 14724/7/15-1317 містяться роз'яснення, згідно з якими до бази для нарахування єдиного податку включаються тільки суми комісійної винагороди. У листі також йдеться і про кошти, які надходять на рахунки юридичних осіб від надання експедиторських, брокерських послуг. ДПАУ висловлює думку, що зазначені кошти не враховуються при визначенні виручки, оскільки є транзитними.
Крім того, ДПАУ також погодилася, що суми готельного, ринкового зборів, які надходять на банківський рахунок, не беруть участі при розрахунку виручки для цілей єдиного податку.
А ось що стосується оподаткування єдиним податком позареалізаційних доходів, то в цьому питанні ДПАУ суворо слід тієї думки, що позареалізаційних доходи підлягають оподаткуванню єдиним податком.
Однак Міністерство юстиції України слід іншій точці зору з цього питання і в своєму листі від 12.09.2000 р. № 20-9-3873 абсолютно справедливо вказує, що суми позареалізаційних доходів не підлягають оподаткуванню єдиним податком! Такої ж позиції дотримується і Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (лист від 18.09.2000 р. № 5-513/3395).
Таким чином, сьогодні платнику податку єдиного податку доводиться робити вибір: або відстоювати в суді свою позицію щодо не включення до бази оподаткування єдиним податком позареалізаційних доходів, або погодитися з думкою ДПАУ і включати ці доходи в базу оподаткування єдиним.
Кошти, отримані на банківський рахунок або в касу підприємства як внесок до статутного фонду, не підлягають оподаткуванню єдиним податком.
Також, на нашу думку, не повинні обкладатися єдиним податком грошові кошти, отримані на зворотній основі, оскільки такі кошти взагалі не є доходом підприємства.
Розглянемо ще одне питання, що стосується бази оподаткування єдиним податком, а саме: чи включається в цю базу сума, яка надійшла на банківський рахунок в результаті продажу іноземної валюти? Іноземна валюта не є для підприємства товаром, а тим більше продукцією. Ця операція представляє собою обмін іноземної валюти на гривню в еквіваленті, розрахованому за встановленим курсом. Тому при продажу валюти в контексті Указу № 746 отримані кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і, отже, немає підстави для нарахування єдиного податку.
Крім того, варто докладніше розглянути питання, коли до бази оподаткування єдиним податком включається валютна виручка, яка підлягає обов'язковій продажу на міжбанківській валютній біржі: у момент її зарахування на розподільчий рахунок або в момент зарахування суми на основний або один з додаткових поточних рахунків у національній валюті ? Це питання важливе тим, що валютна виручка, що надходить на розподільчий рахунок, враховується за курсом НБУ, а обов'язковий продаж валютної виручки здійснюється за комерційним курсом. У результаті гривневий еквівалент суми, який знаходиться на розподільному рахунку, відрізнятиметься від суми, зарахованої від продажу на поточний рахунок, а отже, є різниця у визначенні бази оподаткування єдиним.
Для відповіді на це питання розберемося, що представляють собою розподільні рахунки. Розподільні рахунки є балансовими обліковими рахунками банку, хоча і персоніфікованими щодо клієнтів, тому, на нашу думку, у момент надходження на розподільчий рахунок валютної виручки ще немає підстав включати зазначені суми до бази оподаткування єдиним податком. Виручка, що підлягає обов'язковій продажу, включається до об'єкту оподаткування єдиним податком у момент зарахування суми, отриманої внаслідок її продажу на міжбанківській валютній біржі, на поточний рахунок підприємства в національній валюті.
4. Ставки єдиного податку і порядок його сплати юридичними особами
Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, відповідно до Указу № 746 має право самостійно обрати одну з таких ставок єдиного податку:
- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, але при цьому виплачувати ПДВ відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ( далі - Закон про ПДВ);
- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.
Юридичні особи, які перейшли на сплату єдиного податку за ставкою 10%, не є платниками ПДВ і, отже, не мають права:
- Виписувати податкові накладні і вказувати в них суми ПДВ;
- Отримувати податковий кредит щодо сум податку, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг) на митній території України при їх ввезенні на митну територію України, а також на відшкодування податку, сплаченого постачальникам у зв'язку з придбанням товарів, вивезених за межі митної території України, або робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. Зазначені суми податку включаються у вартість товарів (робіт, послуг). Операції з подальшого продажу товарів (робіт, послуг) як купуються, так і власного виробництва, здійснюються без нарахування ПДВ.
Платники податків єдиного податку, які обрали спосіб оподаткування за ставкою 6%, є платниками ПДВ і виплачують цей податок згідно з вимогами Закону про ПДВ. Отже, на таких платників поширюються всі норми цього Закону, в тому числі, що стосуються ведення податкового обліку (книг обліку придбання та книг обліку продажу товарів (робіт, послуг), заповнення податкових накладних, надання податкових декларацій з ПДВ. Відповідно до роз'яснень, викладених в листі ДПАУ від 23.09.99 р. № 14310/7/15-1317 (далі - лист № 14310), для цієї категорії платників звітним (податковим) періодом є квартал.
Якщо суб'єкт підприємництва не є платником ПДВ, то він не має права перейти на сплату єдиного податку за ставкою 6%.
Такий суб'єкт зможе працювати на спрощеній системі, тільки застосовуючи ставку єдиного податку в розмірі 10%.
Ще одне питання, на який хотілося б звернути увагу, стосується зміни платником єдиного податку протягом року ставки з 6% на 10% і навпаки.
Представники податкових органів у своїх роз'ясненнях з цього питання стверджують, що суб'єкти малого підприємництва не можуть протягом року перейти з 6-відсоткової на 10-відсоткову ставку єдиного податку, посилаючись при цьому на ст. 4 Указу № 746, де визначено таке: "рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності незалежно від вибору ставки єдиного податку - 6 або 10% - може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік". Однак цей пункт Указу не може трактуватися як заборона на зміну ставки протягом календарного року, оскільки в розглянутій ситуації вибір ставки єдиного податку здійснюється вже в межах спрощеної системи оподаткування, а отже, це не може розцінюватися як зміна рішення про перехід на сплату єдиного податку.
Зняття з реєстрації як платника ПДВ при переході на сплату єдиного податку за ставкою 10%.
Підприємство, яке обрала ставку єдиного податку в розмірі 10%, при переході на спрощену систему оподаткування, не є платником ПДВ. Тому якщо раніше таке підприємство було платником податку податку на додану вартість, то воно зобов'язане здати до податкового органу, за місцем реєстрації, свідоцтво платника ПДВ, подавши до органу державної податкової служби заяву про прийняття рішення про перехід на сплату єдиного податку за ставкою 10% і скасування реєстрації як платника ПДВ. При цьому відповідно до роз'яснень ДПАУ, викладеними в листі від 21.10.99 р. № 15795/7/16-1121, таке підприємство зобов'язане:
- Подати до органу державної податкової служби податкову декларацію з ПДВ, до якої повинні бути включені всі операції за минулий період з початку поточного звітного періоду до дня здачі податковим органам свідоцтва платника ПДВ та його копій;
- Внести до бюджету суми ПДВ, які підлягають сплаті згідно цієї декларації, і погасити заборгованість перед бюджетом (у разі її наявності) за попередній звітний період.
При переході на сплату єдиного податку за ставкою 10% підприємство зобов'язане погасити всю заборгованість щодо ПДВ, що значиться в обліку як кредитовий залишок по рахунку 641/ПДВ.
Далі розглянемо ситуацію, коли при переході на сплату єдиного податку за ставкою 10% у підприємства в обліку значиться дебетовий залишок по рахунку 641/ПДВ, тобто переплата щодо ПДВ.
Відшкодування з бюджету сум ПДВ таким підприємством може бути здійснено на підставі даних декларації за останній звітний період до переходу на сплату єдиного податку. Однак суб'єкти малого підприємництва, які відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 166, зі змінами і доповненнями, до переходу на сплату єдиного податку подали декларацію за скороченою формою, отримати бюджетне відшкодування не зможуть, оскільки відповідно до Порядку відшкодування ПДВ, затвердженого наказом ДПАУ в редакції від 06.05.98 р. № 222/38, зі змінами та доповненнями, бюджетне відшкодування для таких підприємств не передбачено. Дебетове сальдо по рахунку 641/ПДВ рекомендується списати на інші операційні витрати (дебет рахунку 84).
Суми ПДВ, які підлягають відшкодуванню з бюджету, згідно з Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.98 р. № 857/98, можуть бути повністю або частково зараховані в рахунок платежів щодо ПДВ або інших податків, зборів (обов'язкових платежів ), які зараховуються до Державного бюджету України, таких, як акцизний збір, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
Не можна здійснити зарахування таких сум ПДВ в рахунок сплати єдиного податку. Це пов'язано з тим, що сума єдиного податку, виплачіваема юридичною особою, зараховується до Державного бюджету України тільки частково, у розмірі 20% суми єдиного податку. Залишок єдиного податку розподіляється між місцевим бюджетом, Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування і Державним фондом сприяння зайнятості населення.
5. Бухгалтерський облік суб'єктів малого підприємництва
Підприємства, які згідно з чинним законодавством обрали спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, ведуть бухгалтерський облік, керуючись Положенням про спрощену форму бухгалтерського обліку суб'єктів малого підприємництва, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.09.98 р. № 196 (далі - Положення № 196), відповідно з яким суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи можуть застосовувати спрощену форму бухгалтерського обліку, порядок ведення якої встановлено Вказівками про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31.05.96 р. № 112 (далі - Вказівки № 112).
6. Ведення обліку доходів і витрат
Підприємство, яке перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зобов'язана вести Книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на 200__/200__ рік, форма якої, а також порядок її ведення , затверджені наказом ДПАУ від 12.10.99 р. № 554. Книга обліку доходів і витрат (далі - Книга) обов'язково повинна бути прошнурована та мати пронумеровані сторінки. На останній сторінці вказується кількість сторінок, які є в книзі, напис про це завіряється підписом керівника, печаткою підприємства та органу державної податкової служби, в якому зареєстровано таке підприємство. Якщо сторінки в Книзі закінчилися, підприємство повинне зареєструвати в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням нову Книгу. При цьому дата першого запису в новій Книзі повинна припадати на день, наступний за днем ​​останнього запису, зробленим у Книзі, зареєстрованої раніше.
У Книзі, підприємство в хронологічній послідовності відображає операції, здійснені у звітному (податковому) періоді.
Усі записи у Книзі повинні здійснюватися на дату зарахування або списання грошових коштів з банківського рахунку або касі платника. Дані про отримані доходи відображаються в Книзі з урахуванням ПДВ, але без урахування акцизного збору.
7. Єдиний податок та інші податки і збори
Платник податків єдиного податку звільняється від сплати таких податків і зборів:
- Податку на додану вартість, крім випадків, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
- Податку на прибуток підприємства;
- Плати (податку) на землю;
- Збору за спеціальне використання природних ресурсів;
- Збору до Державного інноваційного фонду;
- Збору на обов'язкове соціальне страхування;
- Відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
- Комунального податку;
- Збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- Збору за видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг;
- Внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
- Внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
- Плати за патенти.
Незважаючи на те, що в Указі наведено вичерпний перелік податків і зборів, від яких звільняється платник податків єдиного податку, на сьогодні існує чимало питань стосовно необхідності сплати того або іншого податку (збору, обов'язкового платежу).
Податок на додану вартість
Згідно з Указом № 746 від сплати ПДВ звільняються платники податків єдиного податку, які сплачують єдиний податок за ставкою 10%. Однак, якщо керуватися роз'ясненнями ДПАУ і Державної митної служби, навіть у тому випадку, якщо "єдиноподатник" не є платником ПДВ, йому при ввезенні товарів на митну територію України або при отриманні від нерезидента робіт послуг для споживання на митній території України необхідно буде платити ПДВ (хоча, є підстави вважати, що і "ввізного" ПДВ "єдиноподатник" виплачувати не повинен).
Плата (податок) за землю
Платники податків єдиного податку згідно з частиною 5 статті 6 Указу № 746 звільнені від плати (податку) на землю.
Саме таке формулювання - "плата (податок) за землю" - стала мотивом для неправильного трактування норм Указу № 746 і виникнення різних суперечливих думок.
Так, у суб'єктів малого підприємництва, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, можуть виникнути такі питання:
1. Чи повинен орендар - платник податку єдиного податку, уклавши договір оренди з власником землі, виплачувати орендну плату за землю на бюджетний рахунок останнього? Чи повинен орендар - платник податку єдиного податку, уклавши договір оренди з місцевою радою, виплачувати на рахунок останньої орендну плату за землю?
2. Чи повинен орендодавець - власник землі, будучи платником єдиного податку і здаючи землю в оренду, сплачувати податок на землю?
3. Чи повинен землекористувач (який не є орендарем) - платник податку єдиного податку сплачувати податок на землю?
Для відповіді на поставлені питання необхідно визначитися, що має на увазі чинне законодавство під такими поняттями, як "плата (податок) за землю" і "орендна плата за землю".
Плата (податок) за землю в Законі України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-XII, із змінами і доповненнями, визначена як загальнодержавний податок і збір (обов'язкові платіж), тобто відповідно до статті 2 цього ж Закону є обов'язковим внеском до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду. Орендуючи землю у власника, орендар виплачує орендну плату за землю не до бюджету (або державного цільового фонду), а на рахунок орендодавця, причому "єдиноподатники" відповідно до абзацу 1 статті 6 Указу № 746 звільнені саме від "сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) ". Отже, в цьому випадку говорити про те, що орендар звільнений від орендної плати, немає жодних підстав, навіть якщо суму податку на землю включено до складу орендної плати.
Можна навести інший аргумент. Орендар оформляє свої відносини з орендодавцем шляхом складання договору оренди, в якому застерігає його істотні умови: термін оренди, сума орендної плати тощо. Отже, розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються виключно за угодою сторін, як це визначено статтею 19 Закону № 2535 та статтею 19 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98 р. № 161-XIV, із змінами та доповненнями.
Іншими словами, ці відносини мають цивільно-правовий характер, тому регулювати питання сплати (чи несплати) орендної плати можна виключно в межах таких договірних відносин між їх суб'єктами.
Що стосується другого питання (суб'єкт малого підприємництва, який є власником землі і здає її в оренду), то, на нашу думку, на таких суб'єктів повністю поширюється норма частини 5 статті 6 Указу № 746. Такі "єдиноподатники" не є платниками плати (податку) на землю, яку вони раніше виплачували за належні їм ділянки землі (тобто звільнені від сплати безпосередньо до бюджету). Те ж саме стосується і четвертої ситуації, коли землекористувач (не орендар) використовує землю для власних потреб, - такий землекористувач звільняється від сплати земельного податку. На нашу думку, такі суб'єкти малого підприємництва не повинні давати розрахунок земельного податку, оскільки вони не є його платниками.
До порядку сплати орендної плати за землю певну плутанину вніс лист ДПАУ від 07.08.2000 р. № 4467/6/15-1316. У цьому листі йдеться про те, що норма частини 5 статті 6 Указу № 746 поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, які є власниками землі або землекористувачами, у тому числі орендарів.
Такий "ліберальний", але незаконний підхід податкових органів проіснував недовго. Листом ДПАУ від 27.10.2000 р. № 14312/7/18-0617 (далі - лист № 14312) було встановлено, що суб'єкти малого підприємництва, які перейшли на спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати орендної плати за землю, а лист № 4467 вважається таким, що втратив чинність. Саме така точка зору відповідає Указу № 746.
Однак у листі № 14312 наведено інша думка ДПАУ, на яке не можна не звернути уваги, а саме: "суб'єкт малого підприємництва, який перейшов на спрощену систему оподаткування і не є платником податку земельного податку, звільняється від його сплати тільки за ті земельні ділянки, які він використовує для здійснення підприємницької діяльності. При передачі цих земельних ділянок під будівлями, спорудами, їх частинами іншим суб'єктам, які у свою чергу використовують їх для здійснення своєї підприємницької діяльності, він виплачує земельний податок на загальних підставах ".
У наведеній цитаті мова йде про орендодавців - "єдиноподатників", які здають власні земельні ділянки (будівлі, споруди, розташовані на цих земельних ділянках) в оренду. На думку авторів листа, в такому випадку орендодавець має сплачувати податок на землю, оскільки така земля використовується не в підприємницькій діяльності. Однак з таким аргументом погодитися не можна, оскільки (як вказувалося вище) діяльність орендодавця в повній мірі можна назвати підприємницької (в тому випадку, якщо в статуті орендодавця відзначений цей вид діяльності), яка підпадає під дію статті 1 Закону України "Про підприємництво" від 07.02 .91 р. № 698-XII, зі змінами та доповненнями. Тому ці висновки ДПАУ явно не відповідають чинному законодавству.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
Згідно з Указом № 746 платники податків єдиного податку не є платниками зборів до Пенсійного фонду. Отже, нараховувати та перераховувати збір у розмірі 32% від фонду оплати праці своїх працівників їм не потрібна.
При цьому платники податків єдиного податку не звільняються від обов'язкового утримання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 або 2%) з сукупного оподатковуваного доходу своїх працівників.
Проте законодавством також передбачено, що збір до Пенсійного фонду стягується при здійсненні таких операцій, як:
- Купівля-продаж валют;
- Торгівля ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і коштовних каменів);
- Відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди відповідно до законодавства, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям відповідно до закону.
Крім того, Законом України від 15 липня 1999 року № 967-XIV "Про внесення змін до Закону України" Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування "(далі - Закон № 967) запроваджено збір з вартості:
- Виготовлених в Україну та імпортованих тютюнових виробів;
- Нерухомості;
- Послуг стільникового мобільного зв'язку.
Оскільки "єдиноподатники" не є платниками збору до Пенсійного фонду, вони формально також не повинні виплачувати збори до Пенсійного фонду при здійсненні цих операцій. Однак на практиці ситуація складається таким чином, що платник податку єдиного податку все ж таки виплачує збори до Пенсійного фонду з зазначених операцій.
Відповідно до Закону № 967 суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні та фізичні особи, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їхньої праці, є платниками збору до Пенсійного фонду. Сума цього збору визначається такими платниками розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і кількість працівників платника збору, якими здійснюється нарахування заробітної плати.
Як випливає з положень Закону № 400 та Порядку № 1740, до кола платників збору до Пенсійного фонду, що обчислюється виходячи з мінімальної заробітної плати (далі - збір до Пенсійного фонду з мінімальної заробітної плати), входять ті суб'єкти підприємницької діяльності, які мають найманих працівників, але не здійснили витрат на оплату праці, тобто не нарахували і не виплатили заробітну плату.
Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок: ті суб'єкти підприємницької діяльності, які перейшли на сплату єдиного податку, не є платниками збору до Пенсійного фонду з мінімальної заробітної плати. Це випливає з того, що в Законі № 400 сказано, що об'єкт оподаткування - добуток мінімальної заробітної плати і кількість працівників, яким не нараховувалася та не сплачувалася заробітна плата, - визначається розрахунково саме платниками збору до Пенсійного фонду. У статті 6 Указу № 746 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Платники податків єдиного податку збір до Пенсійного фонду з мінімальної заробітної плати виплачувати не повинні, навіть у разі не нарахування своїм найманим працівникам заробітної плати.
Працівники Пенсійного фонду України з цього питання йдуть протилежній точці зору. У листі від 11.10.2000 р. № 06/5419 висловлено точку зору, що платники податків єдиного податку у разі не нарахування своїм найманим працівникам заробітної плати зобов'язані виплачувати збір до Пенсійного фонду з мінімальної заробітної плати. На нашу думку, це роз'яснення у зв'язку з вищенаведеними аргументами є повністю безпідставним.
Податок на дивіденди
Звертає на себе увагу проблема оподаткування при виплаті дивідендів підприємством - платником єдиного податку. На сьогодні не можна однозначно відповісти на питання, чи потрібно нараховувати та утримувати податок на дивіденди підприємству - платнику податків єдиного податку.
З одного боку, відповідно до пп. 7.8.2 ст. 7 Закону про податок на прибуток платник податку, який сплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), повинен нараховувати та утримувати податок на дивіденди в розмірі 30% нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток.
З іншого боку, пунктом 1.29 статті 1 Закону про податок на прибуток визначено, що податок на дивіденди є одним з видів податку на прибуток. А оскільки платник податків єдиного податку звільнено від сплати податку на прибуток, можна говорити, що і податок на дивіденди нараховуватися і утримуватися не повинен. Проте, якщо слідувати цій точці зору, слід враховувати, що на сплачувані дивіденди не буде поширюватися пільга, передбачена п. п. "т" п. 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян ", зі змінами та доповненнями (далі - Декрет № 13-92). При виплаті дивідендів необхідно буде утримувати прибутковий податок.
Таким чином, підприємство - платник єдиного податку при виплаті дивідендів своїм акціонерам (засновникам) має обрати один з двох шляхів вирішення цієї проблеми: або нарахувати і утримати податок на дивіденди в розмірі 30%, або податок на дивіденди не нараховувати, а здійснити відповідні утримання прибуткового податку з отриманого у вигляді дивідендів доходу акціонерів. Представники податкових органів слідують думку, що платник податку єдиного податку при виплаті дивідендів повинен нараховувати та утримувати 30-відсотковий податок на дивіденди.
Податки і збори, пов'язані з виплатою заробітної плати працівникам.
Особливу увагу слід приділити питанням що стосуються податків і зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам.
Як вже зазначалося, платники єдиного податку - юридичні особи, звільняються від обов'язку нараховувати до фонду оплати праці своїх працівників збори до Пенсійного фонду (32%), до Фонду соціального страхування (4%) і до Державного фонду сприяння зайнятості населення (1,5% ).
Проте відповідно до Указу № 746 юридичні особи - платники єдиного податку не звільняються від обов'язку здійснювати утримання із сукупного оподатковуваного доходу своїх працівників сум прибуткового податку, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 або 2%), збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (0,5%).
Податки і збори, від сплати яких платник єдиного податку не звільняється
Платник єдиного податку не звільняється від сплати таких податків і зборів, як:
- ПДВ (для платників єдиного податку, які обрали ставку 6%);
- Акцизний збір;
- Мито;
- Державне мито;
- Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
- Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
- Збір за забруднення навколишнього середовища.
Також відповідно до Указу № 746 платники єдиного податку не звільнені від обов'язку сплати ряду місцевих податків і зборів (за винятком збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг), рентних платежів і тому подібне.
8. Деякі питання, пов'язані з діяльністю платників єдиного податку
Повернення товару
Неврегульованою є ситуація з поверненням товарів (а така операція як в оптовій, так і в роздрібній торгівлі - явище досить поширеною).
Припустимо, що до переходу на сплату єдиного податку за ставкою 10% підприємство відвантажило товари покупцеві, який з яких-небудь причин повернув товар. Таке підприємство опиняється в дуже невигідному становищі: воно не може виписати додаток 2 "Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної" і не може зменшити податкові зобов'язання, щодо яких вже розрахувалося з бюджетом, оскільки не є платником ПДВ, отже, таке підприємство заплатить податок з цього товару двічі: ПДВ - при продажу покупцеві, який повернув цей товар, і єдиний податок - при подальшій реалізації цього товару іншому покупцеві.
У протилежній ситуації, якщо до переходу на сплату єдиного податку за ставкою 10% підприємство купує товар, а потім з будь-яких причин повертає його постачальнику, то ПДВ, віднесений до складу податкового кредиту при придбанні, не може бути сторнувати, оскільки підприємство вже не є платником ПДВ. При цьому страждає бюджет, оскільки він недоотримує відповідну суму податку.
Міркуючи логічно, допускати факт подвійного оподаткування не можна, рівно як не можна допускати і несплату податків до бюджету.
Проте через відсутність будь-яких роз'яснень єдине, що можна порекомендувати для уникнення непорозумінь, - діяти за формальним принципом: в першій ситуації оподатковувати товари двічі, а в другій - не сторнувати суму ПДВ.
Проблема подвійного оподаткування
Проблема подвійного оподаткування у "єдиноподатників" може виникнути в такій ситуації. Припустимо, що відвантаження продукції здійснена до переходу на сплату єдиного податку, а оплата здійснюється після цього моменту. При формальному підході підприємство має з однієї і тієї ж суми сплатити та податок на прибуток, і ПДВ, а після отримання оплати - ще й єдиний податок.
Такий підхід не може вважатися обгрунтованим, адже у пункті 9.3 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-XII зазначено, що "зобов'язання юридичної особи стосуються сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку , збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням ". У цьому випадку підприємство виконало своє зобов'язання перед бюджетом, сплативши з суми одержаного доходу податок на прибуток.
Тому, на наш погляд, єдино правильним виходом з такої ситуації є обкладення суми реалізації тільки один раз (або податком на прибуток і ПДВ, або єдиним податком).
9. Податкова звітність платників єдиного податку
За результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) платники єдиного податку подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з відміткою банку про зарахування коштів, акцизного збору і в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6% - декларацію з ПДВ.
При цьому важливо звернути увагу на наступні: в Указі визначено, що єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, тобто останнім днем ​​сплати вважається 20 число. Платіжне доручення за звітний період з відміткою банку про зарахування коштів має бути подано до 20 числа разом з Розрахунком про сплату єдиного податку, тобто останнім днем ​​подання є 19 число.
Єдиний податок за останній місяць звітного кварталу необхідно сплатити до 20 числа, наступного за звітним кварталом, щоб вчасно подати платіжні доручення.
Форми розрахунків сплати єдиного податку, суб'єкта малого підприємництва - юридичною особою затверджені наказом ДПАУ від 12.10.99 р. № 553. Розрахунок єдиного податку заповнюється наростаючим підсумком з початку року. У ньому також відображаються дані за звітний квартал і в тому числі довідково - за перший і другий місяці кварталу.
Сума єдиного податку перераховується підприємством на рахунок відповідного відділення Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах:
до Державного бюджету України - 20%;
до місцевого бюджету - 23%;
до Пенсійного фонду України - 42%;
на обов'язкове соціальне страхування - 15% (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4%).
10. Особливості переходу "єдиноподатників" на звичайну систему оподаткування
Після закінчення терміну дії Свідоцтва, відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, порушення умов стосуються обсягу виручки та середньооблікової чисельності, передбаченої Указом № 746, а також у разі ліквідації юридичної особи в установленому законодавством порядку Свідоцтво підлягає поверненню до органу державної податкової служби , який його видав.
Платники єдиного податку, які прийняли рішення відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернутися до загальної системи оподаткування, можуть зробити це з початку наступного кварталу. При цьому необхідно подати заяву до податкових органів не пізніше, ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного кварталу.
Крім того, платникам 10% єдиного податку, які вирішили перейти на звичайну систему оподаткування, необхідно мати на увазі наступне. Згідно з Постановою КМУ від 16.03.2000 р. № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727" (далі - Роз'яснення № 507), у разі видачі заяви про відмову підприємству у реєстрації як платника єдиного податку, які до переходу на сплату єдиного податку не були зареєстровані як платники ПДВ, зобов'язані здійснити реєстрацію в порядку, встановленому Положенням про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000 р. № 79, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 79) . Так, відповідно до п. 7 цього документа особи, які, сплачуючи єдиний податок за ставкою 10%, порушили вимоги, встановлені статтею 1 Указу № 746 (середньооблікова чисельність працюючих перевищила 50 осіб або обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг ) за рік перевищив 1 мільйон грн.), зобов'язані зареєструватися як платники ПДВ, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Однак норму, що зобов'язує колишніх "єдиноподатників" реєструватися платниками ПДВ, було внесено до Положення № 79 в зв'язку з тим, що відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону про ПДВ суб'єкти підприємницької діяльності, які створювалися після вступу в силу дії цього Закону, тобто після 1 жовтня 1997 р., були зобов'язані зареєструватися як платники ПДВ незалежно від виду діяльності і обсягів операцій з продажу товарів, (робіт, послуг). Проте Законом України "Про внесення змін до Закону України" Про податок на додану вартість "від 14.09.2000 р. № 1955-III, який набрав дії 05.10 2000 р., редакцію п. 9.3 ст. 9 Закону про ПДВ було змінено. Згідно з новою редакцією зазначеного пункту реєстрація платників ПДВ здійснюється тільки в тому випадку, якщо така особа підпадає під визначення платника податку відповідно до статті 2 Закону про ПДВ. Отже, незважаючи на норму, яка міститься в Положенні № 79, у платників єдиного податку за ставкою 10%, які переходять на звичайну систему оподаткування, необхідність у реєстрації як платників ПДВ виникне тільки в тому випадку, якщо вони підпадуть під визначення платників відповідно до статтею 2 Закону про ПДВ.
У зв'язку з цим хотілося б зауважити, що відповідно до Закону України від 14.09.2000 р. № 1955-III "Про внесення змін до Закону України" Про податок на додану вартість "була збільшена межа обсягу оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) до 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, досягнення яких протягом будь-якого періоду з останнього дванадцяти календарних місяців зобов'язує суб'єкта підприємницької діяльності зареєструватися платником ПДВ. При цьому до такого обсягу включаються операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються податком, як за повною ставкою, так і за нульовою ставкою податку, а також операціями з продажу товарів (робіт, послуг), звільнених від обкладення ПДВ. Якщо у підприємства, яке переходить з 10% єдиного податку на звичайну систему оподаткування, обсяги з продажу товарів (робіт, послуг) не перевищили встановлений розмір, але при цьому таке підприємство визнало за доцільне зареєструватися як платник ПДВ, йому слід враховувати, що за заявою таких платників здійснюється їх реєстрація як добровільна, а це означає, що такі платники не зможуть отримати бюджетне відшкодування, а анулювання Свідоцтва може відбутися не раніше ніж через 24 місяці після дати такої реєстрації за умови не досягнення ними необхідних обсягів.
У зв'язку з вищевикладеним виникає питання, з якого періоду колишньому "єдиноподатнику", який працював за ставкою 10%, починати відлік 12 місяців з метою визначення обсягу оподатковуваних операцій: з моменту переходу на звичайну систему або вести відлік з урахуванням того періоду, коли він працював на єдиному податку? У Законі про ПДВ сказано наступне: платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) який протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. При формальному підході можна зробити висновок: оскільки в Законі мається на увазі будь-який період з останніх 12 календарних місяців, то період, в якому суб'єкт підприємництва був платником 10%, єдиного податку також необхідно враховувати.
З усього вище сказаного можна зробити висновок, що підприємство «Скіф-3» має всі можливості і виконує всі необхідні умови для того, щоб перейти на спрощену систему оподаткування. Перехід на таку систему безсумнівно буде вигідний підприємству.
Перелік обов'язкових платежів для спрощеної системи Оподаткування прівелден у Додатку 2.
3. Методи податкового планування та особливості їх застосування в умовах ТОВ "Скіф-3".
3.1 Методика розрахунків величини податкових платежів підприємства в ході
складання фінансового плану (форма 2).
В умовах переходу від адміністративної до ринкової економіки процес планування діяльності підприємства зазнав докорінних змін. Методи планування, прийняті в умовах централізованої економіки, не виправдали себе, і це було визнано однією з головних причин, що призвели до складної економічної ситуації. Стара система планування також не відповідала новим умовам. Працювати ж без планування, як виявилося, не в змозі ні одне підприємство. Таким чином, виникла необхідність розробки нової системи, що відповідає цілям та завданням підприємства в умовах ринкової економіки, що допомагає здійснювати ефективну управлінську діяльність.
З розвитком світової економіки планування діяльності стало основою роботи підприємств. Характерним прикладом цього є бізнес-план. Без нього дуже рідкісний інвестор наважиться вкладати гроші в розвиток чи розширення бізнесу. Від правильності та точності прогнозів залежать успіхи і невдачі підприємницької діяльності.
Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року N 887-XII регламентує діяльність підприємств з планування.
«Стаття 20. Планування діяльності підприємства
1. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблену продукцію, роботи, послуги та за необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.
(Абзац перший пункту 1 статті 20 із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР)
Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, який визначається законодавчими актами України.
3. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.
4. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.
Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками).
(Статтю 20 доповнено пунктом 4 згідно із Законом України від 21.09.2000 р. N 1963-III) »
Фінансове планування - це управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів на підприємстві, що реалізуються в деталізованих фінансових планах. Фінансове планування є складовою частиною загального процесу планування і, отже, управлінського процесу, здійснюваного менеджментом підприємства. Його головними етапами виділяють наступне:
-Аналіз інвестиційних можливостей і можливостей фінансування, якими володіє компанія;
-Прогнозування наслідків поточних рішень, щоб уникнути несподіванок і зрозуміти зв'язок між поточними і майбутніми рішеннями;
-Обгрунтування обраного варіанта з ряду можливих рішень (цей варіант і буде представлений в остаточній редакції плану);
-Оцінки результатів, досягнутих компанією, у порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.
Фінансове планування тісно пов'язане і спирається на маркетинговий, виробничий і інші плани підприємства, підпорядковується місії та загальної стратегії підприємства: ніякі фінансові прогнози не знайдуть практичну цінність до тих пір, поки не опрацьовані виробничі і маркетингові рішення. Фінансові плани будуть нереальні, якщо недосяжні поставлені маркетингові цілі, фінансові плани можуть бути неприйнятні, якщо умови досяжності цільових фінансових показників невигідні для підприємства в довгостроковому періоді. Загальна ідеологія фінансового планування представлена ​​на рис. 3.1.
Принципи фінансового планування:
-Науково обгрунтовану - передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик.
-Єдність - єдина фінансова політика, єдиний перехід до розподілу ВНДохода
-Безперервність - означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.
-Стабільність - незамінність показників фінансових планів.

Рис. 3.1. Комплексний характер планування підприємства.
Можна виділити такі рівні фінансового планування: довгострокове (інвестиційне) і короткострокове (поточне) планування. Довгострокове планування пов'язане з придбанням основних засобів, які планується використати протягом тривалого часу. Поділ виробляють за наступними критеріями:
-Група активів і зобов'язань, з якими пов'язані питання фінансового планування (довгострокові зобов'язання);
-Рішення довгострокового фінансового планування нелегко призупинити, вони впливають на діяльність компанії на тривалий час;
-Плановий період (як правило, у короткострокового планування - до 12 місяців, у довгострокового - більше одного року, зазвичай довше трьох років).
Методи фінансового планування і прогнозування
1.Норматівний метод
2.Расчетно-аналітичний метод
3.Балансовий метод
4.Методи оптимізації планових рішень
5.Економіка-математичне моделювання
6.Сетевой метод планування фінансових показників
7.Программно-цільовий метод планування
8.Методи прогнозування фінансових показників.
Метод коефіцієнтів - розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період (при індексації вартості основних засобів)
Нормативний - передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів.
Норми і нормативи повинні відповідати таким вимогам:
1.Науковий обгрунтованності
2.Прогрессівность
3.Продолжітельное дію
4.Стабільность
Види нормативів:
1.Основанние на методичних нормах (представляють грошовий вираз натуральних норм) - при визначенні видатків бюджетних установ.
2.Норматіви, як самостійні розрахункові величини: податки, відрахування в цільові фонди.
Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття.
Види балансового методу:
1.Баланс доходів і витрат складається на підприємствах. Поточний фінансовий план. Структура: доходи і надходження коштів (дохід, аморт. Відрахування, пайові внески, внутрішні фінансові ресурси, виручка ...)
2.Расходи і відрахування: капіталовкладення, утворення резервів, підготовка кадрів.
3.Взаімоотношенія з бюджетом: сума податків, зборів платежів
4.Взаімоотношенія з кредитною системою.
Види фінансового плану:
-Баланс доходів і витрат господарюючого суб'єкта
-План грошових потоків
-Кредитний план
-Касовий план
-Платіжний календар
-План валютних доходів і витрат
-Бюджетування як вид внутрішньофірмового фінансового планування
На основі фінансового планування виконується податкове планування.
Під податком розуміється обов'язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у формі відчуження належних їм на праві власності, господарського відання або оперативного управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави і (або) місцевих органів державного управління.
Суть податкового планування складається у творчому пошуку варіантів ведення господарської діяльності і створення таких умов, при яких мінімізуються податки з метою збільшення прибутку підприємства та поліпшення його фінансового стану.
Перш за все податкове планування передбачає:
-Уважне вивчення законодавчого поля при здійсненні будь-якої фінансової операції;
-Проведення відповідних розрахунків (з урахуванням всіх можливостей і ризиків);
-Підтвердження законності методів сплати мінімальних податкових платежів.
Мета податкового планування - допомогти підприємствам:
-Притримуючи податкового законодавства, правильно розрахувати суму податків (щоб сплатити сповна, але не зайве);
-Максимально збільшити прибуток;
-Розробити структуру взаємовигідних договорів з замовниками та постачальниками;
-Уникнути штрафних санкцій.
Виконуючи податкові обов'язки, платник податків має право використовувати податкові пільги при наявності підстав і в порядку, встановленому чинним законодавством про податки і збори. Платник податків з метою отримання різних податкових переваг і послаблень, а також зменшення розміру належних до сплати податків і зборів може зробити й цілеспрямовані дії, спрямовані на отримання податкових пільг, тобто домогтися для себе прийнятних умов оподаткування.
Зменшення розміру податкових обов'язків за допомогою цілеспрямованих правомірних дій платника податків, що включають в себе повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень та інших законних способів і прийомів прийнято іменувати податковою оптимізацією. У даному випадку податкові платежі зводяться до мінімуму (або, швидше, до оптимуму) на законних підставах, на відміну від ухилення від сплати податків, що здійснюється із застосуванням незаконних методів і схем.
Поточна податкова оптимізація передбачає застосування деякої сукупності методів, що дозволяють знижувати податковий тягар для платника податків у кожному конкретному випадку. Перспективна податкова оптимізація грунтується на застосуванні таких прийомів і способів, які зменшують податковий тягар платника податків у процесі його діяльності, маючи довгостроковий характер і з огляду на можливі зміни як зовнішніх так і внутрішніх, що впливають на рівень оподаткування, факторів.
Методи податкової оптимізації грунтуються на використанні особливостей оподаткування передбачаються у відношенні певних об'єктів оподаткування, щодо певних суб'єктів оподаткування та щодо певних видів діяльності суб'єктів оподаткування, що діють на окремих територіях.
Метод зменшення (або зміни) об'єкта оподаткування має на меті зниження розміру об'єкта, що підлягає оподаткуванню або заміну цього об'єкта іншим, оподатковуваним більш низьким податком або не оподатковуваним податком зовсім.
Метод заміни податкового суб'єкта грунтується на використанні з метою податкової оптимізації такої організаційно-правової форми ведення бізнесу, щодо якої діє більш сприятливий режим оподаткування.
Метод зміни виду діяльності податкового суб'єкта передбачає перехід на здійснення таких видів діяльності, які обкладаються податком у меншій мірі, в порівнянні з тими, які здійснювалися.
Прикладом використання цього методу може служити перетворення організації торгівлі в торгового агента або комісіонера, що працює по "чужому" дорученням з "чужим" товаром за певну винагороду.
Метод заміни податкової юрисдикції полягає в реєстрації організації в державі, що надає при певних умовах пільгове оподаткування.
Комплексне і цілеспрямоване використання перерахованих методів податкової оптимізації для отримання максимального економічного ефекту і називається податковим плануванням. Використання цих методів у поєднанні з заміною податкової юрисдикції представляє собою широко використовується в світі міжнародне податкове планування. Причому податкове планування може з успіхом застосовуватися як організаціями, так і фізичними особами.
Розрахуємо величину податкових платежів на прикладі ТОВ «Скіф-3».
Складемо прогноз звіту про прибуток на планований рік. Для здійснення такого прогнозу необхідно задатися наступними вихідними даними:
1. Прогноз продажів на планований рік. Це завдання вирішується маркетингом підприємства. Причому в рамках розглянутого методу рішення проводиться в дуже укрупненому вигляді - у вигляді відсотка зростання загального обсягу продажів, не розбитого на окремі товарні групи. Приміром, головний маркетолог підприємства повинен обгрунтувати, що в планованому році продажі зростуть на 10 відсотків.
2. Припущення щодо коефіцієнтів операційних витрат. Зокрема, можна припустити, що ці відсотки залишаються такими ж, як і в поточному році, витрати зростають пропорційно продажу. У більш складних випадках необхідно проводити прогноз витрат окремо.
3. Ставки відсотків по позикового капіталу і короткострокових банківських кредитах. Ці відсотки вибираються виходячи з досвіду спілкування фінансового менеджера з банківськими фірмами.
4. Коефіцієнт дивідендних виплат, що встановлюється в процесі загального корпоративного управління. Основна мета прогнозу звіт про прибуток полягає в тому, щоб оцінити обсяг майбутнього прибутку підприємства, і яка частина прибутку буде реінвестована. Прогноз балансу підприємства на планований рік прогнозується при наступних припущеннях.
1. Приймається, що всі беруть участь у виробництві активи підприємства змінюються пропорційно обсягу продажів, якщо підприємство працює з повним продуктивністю. Якщо підприємства не використовує свої основні кошти на повну потужність, то основні засоби змінюються не пропорційно обсягу продажів. У той же час, грошові кошти, дебіторська заборгованість, товарно-матеріальні запаси слід прийняти змінюються пропорційно об'емупродаж.
2. Заборгованості підприємства і власний капітал повинні збільшуватися у разі зростання величини активів. Це зростання відбувається не автоматично. Необхідно спеціальне рішення фінансового менеджера про додаткові джерела фінансування.
3. Окремі зобов'язання, такі як кредиторська заборгованість та нараховані зобов'язання, змінюються пропорційно обсягу продажів спонтанно, так зростання продажу призводить до збільшення масштабу діяльності підприємства, пов'язаної із закупівлями сировини і матеріалів і з використанням працівників. Збільшення величини нерозподіленого прибутку, як додаткове джерело фінансування, оцінюється за допомогою прогнозного звіту про прибуток.
4. Різниця між спрогнозованим обсягом активів і спрогнозованим обсягом заборгованостей і капіталу являє собою шуканий обсяг додаткового фінансування.
5. Ця різниця повинна бути покрита за рахунок статті заборгованостей (банківська позика, векселі до оплати, довгостроковий банківський кредит, обсяг емісії облігацій підприємства) і капіталу. Рішення про розподіл додаткових потреб по окремим категоріям є прерогатива фінансового директора.
Аналіз основних фінансових показників. Фінансові показники розраховуються, щоб контролювати і балансувати пропорції власних і позикових коштів, а так само визначати ефективність відповідних джерел фінансування та їх вплив на ефективність діяльності компанії в цілому. Якщо буде виявлено, що підприємство має фінансові показники нижче рівня середніх по галузі, то це повинно сприйматися як незадовільний планування діяльності підприємства.
Нехай ТОВ "Скіф-3" планує в наступному році такі показники, представлені в табл. 3.1.
Табл. 3.1. Вихідні дані для фінансового планування компанії "Скіф-3"
Відповідно з першим кроком процедури методу складаємо звіт про прибуток. У табл. 3.2 наведено формат звіту про прибуток, який відповідає розглядався методу. На даному етапі ми розглянемо лише перші три колонки табл. 3.2, які відповідають першому наближенню.
Табл. 3.2. Звіт про прибуток компанії "Скіф-3" (в тис. грн.)

	2002	1 прибл.	Зневаживши ка	2 прибл.	Поправоч вка	3 прибл.	Поправки а	4 прибл.
Виручка	3,000.00	3,300.00	0	3,300.00		3,300.00		3,300.00
Собівартість (без амортизації)	2,616.00	2,877.60	0	2,877.60		2,877.6 0		2,877.6 0
Амортизація	100.00	110.00	0	110.00		110.00		110.00
Операційний прибуток	284.00	312.40	0	312.40		312.40		312.40
Процентні платежі	87.90	87.90	10.91	98.81	1.19	99.99	0.129	100.12
Прибуток до виплати податку	196.10	224.50		213.59		212.41		212.28
Податок на прибуток	58.83	67.35		64.08		63.72		63.68
Чистий прибуток	137.27	157.15		149.51		148.68		148.59
Привілейовані дивіденди	4.00	4.00		4.00		4.00		4.00
Прибуток у розпорядженні	133.27	153.15		145.51		144.68		144.59
власників
Звичайні дивіденди	60.00	65.00	2.68	67.68	0.29	67.97	0.0317	68.00
Добавка до нерозподіленого прибутку	73.27	88.15		77.83		76.71		76.59

Всі початкові статті звіту про прибуток (виручка, собівартість без амортизації та амортизація) у відповідності зі зробленими допущеннями зросли на 10%. У той же час величина процентних платежів залишилася без зміни, так як не було зроблено жодного припущення про обсяги додаткового позикового фінансування. Всі інші статті звіту про прибутки виходять розрахунковим шляхом. Сума звичайних дивідендів розраховується виходячи з припущення про зростання дивідендних виплат. Кінцевим результатом розрахунку першого наближення є величина добавки до нерозподіленого прибутку підприємства в обсязі 88.15 тис. грн.
Маючи звіт про прибуток, ми можемо скласти баланс підприємства (див. табл. 3.3).
Табл. 3.3. Баланс компанії "Скіф-3" (в тис. грн.)

Баланс	2003	1прібл.	Зневаживши ка	2 прибл.	Поправоч вка	3 прибл.	Поправоч вка	4 прибл.
Грошові кошти	50.00	55.00		55.00		55.00		55.00
Дебіторська заборгованість	335.00	368.50		368.50		368.50		368.50
ТМС	620.00	682.00		682.00		682.00		682.00
Оборотні засоби, всього	1,005.00	1,105.50		1,105.50		1,105.50		1,105.50
Основні засіб, нетто	1,025.00	1,127.50		1,127.50		1,127.50		1,127.50
Активи, всього	2,030.00	2,233.00		2,233.00		2,233.00		2,233.00
Кредиторська заборгованість	85.00	93.50		93.50		93.50		93.50
Нараховані зобов'язання	115.00	126.50		126.50		126.50		126.50
Короткострокові позики	115.00	115.00	23.71	138.71	2.58	141.29	0.28	141.57
Короткострокові заборгованості, всього	315.00	335.00		358.71		361.29		361.57
Довгострокові кредити	749.00	749.00	23.71	772.71	2.58	775.29	0.28	775.57
Заборгованості, всього	1,064.00	1,084.00		1,131.42		1,136.58		1,137.14
Привілейовані акції	40.00	40.00		40.00		40.00		40.00
Звичайні акції	130.00	130.00	47.42	177.42	5.16	182.58	0.56	183.14
Нерозподілений прибуток	796.00	884.15		873.83		872.71		872.59
Власний капітал, всього	926.00	1,014.15		1,051.26		1,055.30		1,055.73
Заборгованості і капітал, всього	2,030.00	2,138.15		2,222.68		2,231.88		2,232.88
Додаткове фінансування		94.85		10.32		1.12		0.12

Як і раніше будемо розглядати тільки перше наближення. Відповідно до зроблених припущень, грошові кошти, дебіторська заборгованість і товарно-матеріальні кошти збільшуються на 10%. Оскільки основні кошти минулого року експлуатувалися на повну потужність, обсяг основних засобів також збільшується на 10%. У складі пасивів підприємства спонтанно на 10% збільшилися кредиторська заборгованість та нараховані зобов'язання. Крім того, величина нерозподіленого прибутку, як це випливає зі звіту про прибуток, зросла на 88.15 тис. грн. У результаті вийшло, що сумарна «нев'язка» активів і пасивів становить 95.85 тис. грн. Це і є обсяг додаткового фінансування, оцінений у першому наближенні.
Тепер фінансовий менеджер повинен прийняти рішення, з яких джерел він буде фінансувати ці додаткові потреби. Варіант такого фінансування представлений в табл. 3.4.
Табл. 3.4. Структура додаткового фінансування компанії "Скіф-3"

Джерела фінансування	%	Тис. грн.
Короткострокові позики	25%	23.71
Довгострокові кредити	25%	23.71
Звичайні акції	50%	47.42
Усього:	100%	94.85

Це рішення не проходить безслідно для процедури прогнозування. Додаткове фінансування змінює деякі статті звіту про прибуток і балансу. Розрахуємо фінансові поправки, які враховуються при другому наближенні звіту про прибуток і балансу:
- Додаткові відсотки по короткостроковому кредиту 23,710.000 (20%) = 4,742.000;
- Додаткові відсотки за довгостроковим кредитом 23,710.000 (26%) = 6,164.600;
- Всього 10,906.6000;
- Додаткова кількість акцій 47,420,000 / 23 = 2,061.740;
- Додаткові дивідендні платежі 2,061,740 х 1.30 грн. = 2,680.261 грн.
Ці фінансові поправки вставляємо до звіту про прибуток (див. табл. 3.2), що негайно створює нам друге наближення звіту про прибуток. У другому наближенні відрізняються процентні платежі і дивідендні виплати, що тягне за собою зміну в добавці до нерозподіленого прибутку. У другому наближенні вона складає 77.83 тис. грн.
Аналогічні зміни робляться в прогнозному балансі підприємства в табл. 3.3, причому в якості фінансових поправок з'являються обсяги додаткового фінансування (короткострокові позики, довгострокові кредити і звичайні акції). Крім того, величина нерозподіленого прибутку розраховується шляхом додавання до початкового значення 796.00 тис. грн. добавки 77.83 тис. грн. У підсумку, величина «нев'язки» активів і пасивів балансу стає рівною 10.32 тис. грн. Нагадаємо, що ця «нев'язка» трактується як обсяг додаткового фінансування. Тому процедуру прийняття рішення щодо додаткового фінансування слід повторити, розділивши 10.32 тис. грн. на три частини згідно з прийнятим раніше принципом.
У табл. 3.5 наведено величини «нев'язок» і розподіл додаткового фінансування для чотирьох наближень. Розрахунки для всіх інших наближень повністю повторюють розрахунки першого і другого наближення. Для виконання цих розрахунків рекомендується використовувати електронні таблиці Ехсе1.
Скільки необхідно зробити таких наближень? Критерій зупинення процедури обчислень - це сума нев'язки. Видається, що якщо вона становить менше 0.01% від суми активів, то процес послідовних розрахунків можна припиняти, що і було зроблено в цьому прикладі. При досягненні незначну різницю активів і пасивів рекомендується підкоригувати поточні активи компанії.
Табл. 3.5. Структура додаткового фінансування компанії "Скіф-3"

	Структура фінансу вання	1 приближе-ня	2 приближе-ня	3 приближе-ня	4 приближе- ня
Короткострокові позики	25%	23.71	2.58	0.28	0.03
Довгострокові кредити	25%	23.71	2.58	0.28	0.03
Звичайні акції	50%	47.42	5.16	0.56	0.06
Всього	100%	94.85	10.32	1.12	0.12

У остаточно вигляді структура додаткового фінансування виглядає наступним чином:
Короткострокові позики - 26.60 тис. грн.
26.60 тис. грн.
53.20 тис. грн.
106.40 тис. грн.
На завершальній стадії процесу планування здійснюється розрахунок основних фінансових коефіцієнтів і їх порівняння з аналогічними показниками поточного періоду і середніми по галузі. Таке порівняння проведено в табл. 3.6.
Таблиця 3.6. Фінансові показники компанії "Скіф-3"

Фінансовий показник	2002	2003	Середній по галузі
Коефіцієнт поточної ліквідності	3.19	3.06	4.2
Оборотність ТМС (цикли)	4.22	4.22	9.0
Середній період погашення дебіторської заборгованості (дні)	40.76	40.76	36.0
Оборотність активів (цикли)	1.48	1.48	1.8
Відношення боргу до капіталу	52.41%	50.93%	40.0%
Прибутковість продажів	4.58%	4.50%	5.0%
RОА	9.79%	9.79%	9.0%
RОЕ	14.82%	14.07%	15.0%

Як видно з результатів аналізу таблиці, підприємство має досить високі показники прибутковості. У той же час, показники оборотності істотно гірше. Такий висновок не повинен носити формальний характер. Фінансовий менеджер повинен задати собі питання, до чого призведе поліпшення позиції підприємства в частині оборотності. Таку оцінку зробити неважко. Спробуємо оцінити ефект того, що підприємство зможе поліпшити оборотність дебіторської заборгованості і знизити період оборотності до середнього по галузі значення, тобто до 36 днів. Розрахуємо, який обсяг дебіторської заборгованості повинен відповідати таким показником оборотності:
3,300
----------- = 325.5 тис. грн.
(365/36)
Обсяг дебіторської заборгованості в балансі підприємства становить 368.5 тис. грн. Таким чином, якщо підприємство поліпшить оборотність дебіторської заборгованості до рівня середньої по галузі, то це позбавить її від необхідності шукати додаткове фінансування на суму 43 тис. грн., Що становить близько 40% від загальної потреби в додатковому фінансуванні.
3.2 Можливості використання підприємством податкових пільг.


На Заході податкові питання давно вже займають почесне місце у фінансовому плануванні підприємств. В умовах високих податкових ставок неправильний або недостатній облік податкового чинника може привести до вельми несприятливих наслідків або навіть викликати банкрутство підприємства. З іншого боку, правильне використання передбачених податковим законодавством пільг і знижок може забезпечити не тільки збереження і отриманих фінансових накопичень, але і можливості фінансування розширення діяльності, нових інвестицій за рахунок економії на податках або навіть за рахунок повернення податкових платежів з казни.
Маневруючи податковими ставками, пільгами і штрафами, змінюючи умови оподаткування, вводячи одні і скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей і виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем. За допомогою податків, пільг і санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення числа робочих місць, капітальні вкладення в розширення виробництва та ін
Система податкових пільг, веде до зменшення оподаткування об'єкта. Вона має різноманітні форми і будується для кожного податку з урахуванням пріоритетів національної фіскальної політики.
Пільги - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків або полегшення умов їх виконання. Податкові пільги - це звільнення від податків відповідно до чинного законодавства. Вони є одним з елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків.
У залежності від того, на зміну якого з елементів структури податку - об'єкта оподаткування, податкової бази чи ставки податку - спрямована пільга, пільги поділяються на три групи:
- Вилучення;
- Знижки;
- Податкові кредити.
Вилучення - це податкові пільги, спрямовані на виключення з оподатковуваного податком доходу окремих видів (об'єктів оподаткування).
Вилучення можуть надаватися як усім платникам податків, так і окремих їхніх категорій; як постійно, так і на певний термін.
Знижки - це пільги, спрямовані на скорочення податкової бази. Вони пов'язані не з доходами платника податків, а з витратами. Так, платник податків має право зменшувати оюлагаемую податком прибуток на суму перерахованих ним коштів у благодійні фонди, підприємствам освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Податкові кредити - це пільги, спрямовані на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Об'єктом в даному випадку виступає обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника.
Політика Україна може стимулювати вітчизняне виробництво з метою підвищення купівельного попиту "і конкурентоспроможності окремих видів товарів (продукції) на внутрішньому ринку. Одним з аспектів такого стимулювання при оподаткуванні і є надання пільг та інших заохочень. При наданні пільг оподаткування розглядається не як бар'єр на шляху розвитку і не як безповоротна втрата більшої частки доходів, а як усвідомлена необхідність відрахувань на розвиток охорони здоров'я, страхування, соцзабезпечення власне платників податків.
Законодавством України передбачено особливі пільги, які можна поділити на дві групи:
- Перша включає відносно традиційні і постійні звільнення від податку незалежно від обставин (звільнення від сплати податку окремих груп платників);
- Друга характеризується певною короткочасністю щодо конкретних об'єктів.
Згідно зі статтею Закону України «Про систему оподаткування» встановлення і скасування пільг платникам податків здійснюється Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів про оподаткування.
Серед найбільш поширених є такі види податкових пільг:
- Повне або часткове звільнення від сплати деяких податків;
- Податкові знижки для окремих підприємств, галузей, регіонів;
- Не оподатковуваний податками мінімальний рівень прибутків;
-Виключення з оподатковуваних прибутків деяких витрат платників податків;
- Повернення раніше сплачених податків (податкова амністія) та ін
Податкові пільги завжди були і залишаються об'єктом особливої ​​уваги та зацікавленості всіх платників податків, оскільки - наявність комплексу податкових пільг означає повне або часткове звільнення юридичних і фізичних осіб від обов'язкових платежів. Передбачені законодавством пільги надаються залежно від об'єктів і суб'єктів оподаткування і значення їх для розвитку народного господарства країни.

3.3. Способи мінімізації та оптимізації податків підприємства «Скіф-3».

Є три основні способи мінімізації податків:
- Перенесення бази оподаткування.
- Зниження бази оподаткування.
- Приховування бази оподаткування.
1.Перенесеніе бази оподаткування передбачає наявність двох і більше компаній, одна з яких повинна мати значно менші або нульові ставки певних видів податків. Між цими підприємствами фінансово-господарські відносини організуються таким чином, щоб база оподаткування зменшилася у підприємства з високими ставками оподаткування.
Варіанти перенесення бази оподаткування.
- Реєстрація в українських вільних економічних зонах.
- Реєстрація підприємств за участю громадської організації інвалідів.
- Реєстрація підприємства як платника єдиного податку.
- Реєстрація в офшорних зонах.
2.Сніженіе бази оподаткування передбачає використання схем для зменшення податкової бази. Чим менша база - тим менше податку доведеться сплатити.
3.Утаіваніе бази оподаткування.
Такі дії або бездіяльність можуть призвести до кримінальної відповідальності з усіма наслідками і розглядати їх ми не будемо.
Способи мінімізації ПДВ.
- Відшкодування ПДВ - обов'язок збирача податків.
- «Дарування» податкового кредиту.
- Продаж ПДВ.
- Оптимізація ПДВ при продажу товару на умовах товарного кредиту.
Мінімізація податку на прибуток.
- Правильне залучення обігових коштів.
- Мінімізація податку на прибуток із застосуванням ОФ, НМА та амортизації.
- Індексація незавершеного будівництва як засіб зменшення податку на прибуток.
Мінімізація ПДВ і податку на прибуток.
- Довгостроковий контракт як засіб оптимізації податків.
- Сільськогосподарські товаровиробники як засобу оптимізації податків.
- Не втрачати на ремонті орендованих основних засобів.
- Зменшувати податкові платежі при виході зі складу ТОВ одного з учасників.
- Уникнення бартеру для зменшення податкових платежів.
Передача податкових зобов'язань іншій особі.
Мінімізація прибуткового податку.
- Використання пільг прибуткового податку.
- Оптимізація податкових платежів при виплаті працівникам зарплати.
Варіант зменшення податкових платежів при виплаті зарплати.

Звичайна виплата заробітної плати.
Припустимо на рахунок фірми надійшло 120 у.о.
З цієї суми необхідно сплатити ПДВ 20 у.о.
50 у.о. - Нарахована зарплата.
18,5 у.о. - Нарахування на цю зарплату (50 * 0,37 = 18,50)
(Сумарний відсоток нарахувань:
- 32% - відрахування до Пенсійного фонду
- 2,9% - відрахування до ФСС на випадок тимчасової непрацездатності
- 2,1% - відрахування до ФСС на випадок безробіття
- Відрахування до ФСС від нещасних випадків на виробництві для спрощення розрахунків не визначаємо)
10 у.о. - Прибутковий податок з працівника (для спрощення візьмемо його рівним 20%
1,5 у.о. - Утримання в пенсійний фонд і фонди соціального страхування (2% +0,5% +0,5% = 3%), (50 * 0,03 = 1,5).
Отже, при нарахуванні зарплати працівникам 50 у.о. на руки вони отримають 38,5 у.о.
Обчислимо, скільки залишиться прибутку на фірмі після виплат всіх податків і зарплати.
Податок на прибуток становить [(120-20 (ПДВ) - (50 +18,5)] * 0,3 (податок на прибуток) = 9,45 у.о.
На всі податки фірмою було витрачено:
20 +18,5 +9,45 +10 +1,5 = 59,45 у.о., або 49,54%
Чистого прибутку залишилося 22,05 у.о. (120-20 - (50 +18,5) -9,45) = 22,05).

Виплата зарплати шляхом видачі позики

Підприємство не виплачує велику зарплату працівникам, а видає їм позику. Позика не є використанням коштів і тому не підлягає оподатковуванню.
Отже, працівник отримує позику - ті ж 38,5%. При цьому сумарна кількість податків, які повинна заплатити фірма, складає 50 у.о. (20 у.о.-ПДВ і 30 у.о. - податок напрібиль (120-20) * 0,3 = 30), або 41,67%.

Розрахунок через платника єдиного податку

В даний час оптимальним способом розрахунків зі своїми працівниками є спосіб з використанням суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи - платника єдиного налога.Фірма переводить на такого довіреної підприємця для розрахунків з працівниками певну суму без ПДВ, оскільки такий підприємець не є платником ПДВ. Підприємець знімає всю суму без сплати податків, тому що він вже заплптіл єдиний податок (від 20 до 200 грн. в місяць) і розраховується з працівниками. Для фірми загальна втрата на податках - 20% ПДВ (20 у.о.) і 30% податок на прибуток (18,45 у.о.): [(120-20-38,5) * 30% = 18,45 ].
Громадянин-підприємець, який не виплачує зарплату найманим працівникам, отримує на свій рахунок гроші й після сплати податку може зняти всю суму з кодом «40» «Дохід підприємця».
У нашому прикладі після виплати зарплати 38,5 у.о. на фірмі залишилося 43,05 у.е.чістого доходу (120-20-38,5 -18,45 = 43,05).
На всі податки буде витрачено 38,45 у.о. (20 +18,45 = 38,45) або 32,04%.
Наведемо переваги інедостаткі кожного з цих методів у таблиці 3.7.
Таблиця 3.7. Оптимізація податків при виплаті зарплати.

Способи виплати грошей працівникові	Відсоток витрат фірми на податки	Позитивні моменти	Негативні моменти
Виплата зарплати	49,54	Абсолютно всі легально і законно	Великий відсоток витрат фірми на податки, втрата грошей працівником на податках
Позика	41,67	Зменшується сума витрат на податки	Необхідність роз'яснення працівникам
Переказ коштів через платника єдиного податку	32,04	Вся сума не включається працівникові до налогоблагаемому річним доходом	Необхідність Реєстрації працівника як суб'єкта підприємницької діяльності

- Оптимізація прибуткового при виході зі складу засновників.
- Оздоравліватся і є без утримання прибуткового.
- Продаж авто у розстрочку своєму працівникові без прибуткового.
Використання в податковому плануванні спрощених систем оподаткування.
- Вибір найбільш оптимальної форми підприємництва.
- Оптимізація у сфері торгівлі через комісіонерів - платників єдиного податку.
- Мінімізація податків у «спрощенців».
Наведемо варіант зниження податкового тиску на підприємство з використанням переваг «спрощенців».
Торговельне підприємство, созадет платника єдиного податку, який буде надавати йому необхідні послуги та виконувати роботи. При цьому торговельне підприємство не має потреби в значній кількості працівників. А щоб не втратити працівників, які вивчили всі технологічні процеси, їх можна перевести до створеного платнику єдиного податку.
Перемістивши тільки трудову книжку, працівник і надалі буде виконувати попередню роботу на тому ж робочому місці, тільки від імені нового підприємства, яке буде надавати послуги. Особливих змін, на перший погляд, у підприємства не відбувається. Взаємовідносини з покупцями і постачальниками не змінюються. Працівники, які завоювали відповідну повагу і довіру у клієнтів, й надалі продовжують з ними працювати. А ось економія податкових платежів може бути досить важливою.
Торговельне підприємство, сплативши платнику єдиного податку вартість наданих послуг, основну
частина заробітної плати, а також можливий прибуток (враховуючи, що вартість отриманих послуг не регулюється) може віддати платнику єдиного податку. Так основні податкові навантаження з торгового підприємства будуть зняті.
Щоб відстрочити на деякий час і сплату єдиного податку, такий платник, виконавши деякі роботи і послуги в звітному періоді, може і не отримувати всієї виручки. Як відомо, сплата цього податку прямо пов'язана з сумою виручки, отриманої в касу та на поточний рахунок підприємства.
За таких умов платнику єдиного податку досить перераховувати лише суму коштів, необхідну для виплати заробітної плати та забезпечення інших поточних потреб.
Залишилася, вартість виконаних робіт може бути тимчасово (поки не мине термін позовної давності) і не оплачуватися. Якщо ж у торгового підприємства немає прибутку, то вартість послуг платника єдиного податку можна визначити на рівні сум, необхідних для виплати зарплати працівникам, сплати податків до бюджету та покриття поточних витрат.
Оптимізація виведення активів з підприємства.
- Подарувати ДП фізичній особі.
- Уникати небезпеки при продажу майна за зниженими цінами.
Лізинг: плюси, мінуси і можливість оптимізації платежів.
Технологія безмитного ввезення.
- Іноземні інвестиції.
- Митна вартість як засіб «схуднення» податкових платежів.
- Тимчасове ввезення.
- Особисті речі.
Спеціальні економічні зони як засобу оптимізації податкових платежів.
Спеціальна (вільна) економічна зона - це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Підставою для створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ. Законом визначено порядок створення і ліквідації та механізм функціонування СЕЗ, загальні правові і економічні основи, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами. Термін функціонування СЕЗ визначається законами про їх створення.
Відповідно до закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.
Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально, виходячи з умов, часу функціонування та мети створення.
СЕЗ «Донецьк» створена законом України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" із змінами та доповненнями ».
У СЕЗ «Донецьк» передбачені такі пільги:
СЕЗ "Донецьк" В спеціальній економічній зоні "Донецьк" прибуток підприємств - суб'єктів цієї зони оподатковується за ставкою 20% до об'єкта оподаткування. (ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" із змінами і доповненнями, ст. 13 (ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" (абз. 7 п. 22.5 ст. 22))
Доходи, отримані нерезидентами з джерелом походження з території спеціальної економічної зони "Донецьк" оподатковуються у розмірі 2 / 3 оподаткування, визначених ст. 13 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств". (ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" із змінами і доповненнями, ст. 13 (ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" (абз. 7 п. 22.5 ст. 22))
Податкове планування із застосуванням офшорних компаній.

ВИСНОВКИ

Можна говорити про успішні реформи в України, про те, що у нас найнижчі ставки оподаткування, що ДПА працює на платників податків, що уряд, Верховна Рада тільки й думають, як би полегшити життя підприємцям. Але той, хто працює в бізнесі, з власного досвіду знає, що це не так. Можна багато писати в газетах, говорити по радіо чи телебаченню про недосконалість податкового законодавства. Можна подавати свої проекти законів в комісії Верховної Ради і годі чекати, що депутати приймуть нарешті закони, які допоможуть підприємництву. Можна піти й іншим шляхом: показати, до чого можуть призвести прорахунки і недосконалість податкових законів, тобто спробувати довести «від протилежного».
Податкове планування не ставить за мету приховати зароблені гроші від оподаткування. У всьому світі приховування доходів вважається кримінальним злочином, вчинком аморальним. Однак сумлінна сплата податків аж ніяк не означає «бездумна і максимальна».
Рекомендації щодо зменшення сум податків не є підказування способів недоплати державі належного їй. Про несплаті взагалі мова не йде, тому що це - кримінал. Однак слід говорити про зменшення податкового тягаря в рамках законів. І тут результат залежить від того, як ці закони тлумачити і в яких випадках застосовувати. Адже мова йде про те, щоб не боятися податків, щоб краще їх знати і разом з тим усвідомлювати, що не платиш ні на гривню більше, ніж належить.
Невже знайдеться людина, яка хоча б раз не намагався ухилитися від оподаткування? Чи завжди ми сумлінно платимо плату за паркування або ж на 100 відсотків чесні при контролі на митниці, при ремонті власних авто, квартир, побутової техніки, сплату штрафів інспекторам ДАІ?!
Чи не шукаємо ми якихось знижок, пільг, або ж навпаки,-документально підтверджених витрат? Мотив цих вчинків ясний - зберегти свої нелегко зароблені гроші, адже ми працюємо перш за все для того, щоб заробити гроші для утримання на належному рівні себе і близьких нам людей, а не задля сплати податків.
Людська психологія стосовно податків не залежить від країни проживання.
У Єгипті навіть на фешенебельних готелях недобудовані даху, серед розкішної внутрішньої обстановки стирчить арматура недоштукатуреніх колон. Пов'язано з тим, щоб не платити податок на нерухомістю.
Порт-Саїд - вільна економічна зона. Все, що людина на собі може перенести через митний пост, який з'єднує Порт-Саїд з Єгиптом, ніякими податками не обкладається. Тому єгиптяни натягують на себе по 5-6 пар штанів, сорочок, обмотуються матерією, і, перевалюючись по-гусячому і обливаючись потом, проходять імпровізовану кордон. Навіть не намагаючись пройти більше 20 метрів, починають роздягатися і розмотуватися - все ж у рамках закону і ніхто не соромиться. І це в країні, де злодіям колись відрубували руки.

І тут з'являється нова дилема: який вид господарського товариства обрати для підприємництва.
Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-Х11 існує 5 видів господарських товариств:
- Акціонерне товариство;
- Товариство з обмеженою відповідальністю;
- Товариство з додатковою відповідальністю;
- Повне товариство;
- Командитне товариство.
Акціонерне товариство
Акціонерним визнається товариство (далі - АТ), яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
«Плюси» акціонерного товариства:
- Найбільш демократичне суспільство;
- Підвищений довіру партнерів (особливо іноземних - АТ завжди вважалися надійним підприємством);
- Можливість створення великого стартового капіталу (особливо у відкритих АТ);
- Найбільш спрощений вихід засновника (продаж акцій іншій особі).
«Мінуси» акціонерного товариства:
- Труднощі при створенні (випуск акцій, пошук депозитарію і т.д.);
- При великій кількості акціонерів - «неповороткість» в ухваленні важливих рішень;
- Досить великий мінімальний розмір статутного фонду (1250 мінімальних заробітних плат).
Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) визнається суспільство, яке має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається статутними документами.
«Плюси» ТОВ:
- Простота при створенні (від засновників вимагається внести 30% свого вкладу та підписати установчі документи);
- Невеликий мінімальний статутний фонд (100 мінімальних заробітних плат);
- В основному невелика кількість засновників, що дає можливість оперативно збиратися для вирішення важливих питань діяльності товариства.
«Мінуси» ТОВ:
- Мала ступінь довіри до партнерів (особливо - іноземним) при великих сумах контрактів;
- Більш складний (порівняно з АТ) вихід зі складу засновників.

Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ) визнається суспільство, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника.
«Плюси» ТДВ:
- Підвищений довіру до партнера (хоча іноді це помилково);
- Невеликий статутний фонд (100 мінімальних заробітних плат);
- В основному невелика кількість засновників, що дає можливість оперативно скликати збори для вирішення важливих питань діяльності товариства.
«Мінуси» ТДВ:
- Засновник відповідає не тільки внеском у статутний фонд, а й додатково своїм майном (це означає, що при негативні наслідки для суспільства засновник може втратити не тільки свій внесок, але і, крім того, своє майно або його частину).
Повне товариство
Повним визнається таке товариство (далі - ПЗ), всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (відразу відзначимо - мало хто наважується створювати такий вид товариства).
«Плюси» ПЗ:
- У всьому світі подібний вид підприємств викликає найбільшу довіру кредиторів (завдяки солідарній відповідальності засновників всім своїм майном);
- Безпосередня участь засновника в діяльності товариства ..
«Мінуси» ПЗ:
- Засновник відповідає не тільки внеском у статутний фонд, а й додатково своїм майном (це означає, що при негативні наслідки для суспільства засновник може втратити не тільки свій внесок, але й додатково - своє майно або його частина);
- Досить складний вихід учасника зі складу засновників товариства;
- При розірванні трудових відносин - вихід зі складу учасників.
Командитне товариство
Командитним товариством (далі - КО) визначається суспільство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства ( вкладники).
«Плюси» і «мінуси» для даного виду товариства подібні характеристиці повного товариства.
Крім того, стаття 3 Закону про підприємства передбачає, що підприємства повинні мати право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.
Підприємства можуть об'єднуватися в:
- Асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
- Корпорації - договірні об'єднання, створені на підставі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
- Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;
- Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на підставі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
- Інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об'єднання діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону.
Законом про підприємства регламентіруються і взаємини між державою і підприємствами, взаємна відповідальність і гарантії.
Так, стаття 27 Закону про підприємства гарантує:
1. Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємства.
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
2. Центральні та місцеві державні та громадські органи та їх службові особи при прийнятті рішень, які стосуються підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність за дотримання положень цього Закону. Державні органи і службові особи можуть втручатися у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду або арбітражного суду з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки (включаючи очікувану і не отриманий прибуток), завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.
У статті 28 визначені правові та економічні умови господарської діяльності підприємства:
1. Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм власності) рівні права та економічні умови господарювання.
2. Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих.
Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, які потребують соціального захисту.
Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи.
Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються законами України про податки.
Але і на підприємство покладаються певні зобов'язання:
1. За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України.
Сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство без згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, проведення робіт чи надання послуг.
2. Підприємство зобов'язане:
охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих впливів;
відшкодувати відповідній Раді народних депутатів збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища;
забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції;
у випадках, передбачених законодавством, підприємство зобов'язане виплачувати штрафи відповідним місцевим Радам народних депутатів.
У процесі своєї життєдіяльності підприємства здійснюють господарську, економічну і соціальну діяльність.
Основи такої діяльності також регламентуються законом про підприємства.
Так, стаття 18 говорить:
«Прибуток (доход) підприємства
1. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).
Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства та чинним законодавством.
2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.
3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу. "
Підприємство також планує свою діяльність:
1. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблену продукцію, роботи, послуги та за необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.
Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, який визначається законодавчими актами України.
3. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.
4. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.
Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками).
Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами грунтуються на:
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на підставі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Підприємства усіх форм власності, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України, підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-спасателбнимі службами (формуваннями) на договірній основі.
2. Відповідальність працівника по фінансових обов'язків підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства.
3. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України.
Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав.
Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на підставі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.
Реалізація продукції підприємства, в тому числі на підставі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на підставі ліцензій відповідно до законодавства України.
Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.
На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, які визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення".
При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.
У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.
Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.
Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.
Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, який встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане надіслати податковому органу, в якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття) має бути подана безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України.
Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями здійснюються через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.
Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.
Підприємство несе повну відповідальність за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство".
Підприємство може здійснювати зовнішньоекономічну діяльність:
1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.
2. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України.
3. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. За отриманими підприємством кредитах держава відповідальності не несе.
Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.
4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.
Соціальна діяльність підприємства
1. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до статуту підприємства, колективним договором і законодавчими актами України.
Трудовий колектив і власник або уповноважений ним орган (адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток місць компактного проживання (мікрорайонів) членів свого колективу.
2. Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.
3. Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприємствам.
Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів відповідно до законодавства України.
4. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства.
5. Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, підліткам та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.
6. Підприємство має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.
7. Працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, може забезпечуватися додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії.
8. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на підставі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів України.
9. Підприємство з правом найнята робочої сили за рішенням відповідної місцевої Ради народних депутатів відповідно до Законів України "Про зайнятість населення" та "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків та інших верств населення, які потребують соціального захисту. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство відраховує кошти на рахунок відповідної Ради народних депутатів у порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.
1.2. Податки і збори, що сплачуються до бюджетів підприємствами.
Податки являють собою обов'язкові збори, стягнуті державою із суб'єктів і з громадян по ставці, встановленій в законному порядку. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжується перетворенням податкової системи.
У сучасному цивілізованому суспільстві податки - основна форма доходів держави. Окрім цієї суто фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.
У всіх тонкощах податкового справи здатні розібратися лише спеціалісти. У той же час кожна людина повинна реально уявляти, як складаються його відносини з державою з приводу оподатковування.
Змінюються ставки податків, об'єкти оподатковування, скасовуються одні пільги і вводяться нові, уточнюються джерела сплати податків. Численні зміни і доповнення вносяться в інструктивний і методичний матеріал по податках. Все це різко збільшує потік інформації з оподатковування, за яким складно устежити, але необхідно вчасно одержати.
Взагалі, слід зазначити, що законодавча база щодо оподаткування дуже широка, містить велику кількість Законів і підзаконних актів. Тільки докладний перерахування всіх цих документів може зайняти не один лист нашого диплома.
Правовою основою податкової системи служать Закони України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР" Про систему оподаткування "та" Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні", прийняті Верховною Радою України, відповідно, 2 лютого 1994 і 24 грудня 1993 р., Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року.
Система оподаткування України являє собою сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому порядку.
Історично податки є найбільш давньою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій. Крім податків існують і інші види платежів до державного бюджету, плата за використання ресурсів і відрахування до цільових фондів.
У нашій країні стягується загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Структура системи оподаткування показана в Додатку 1.
Види податків і зборів описані в Законі України «Про систему оподаткування» зі змінами та доповненнями.
До першої групи належать податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, митний збір, державний збір, податок на доходи громадян, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за забруднення навколишнього природного середовища, відрахувань та зборів на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг, до Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, до Фонду сприяння зайнятості населення, до Фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду. Їх перелік визначений Законом України "Про систему оподаткування" (редакція від 02.02.94 р.).
«До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, які сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
17) збір до Державного інноваційного фонду;
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
19) фіксований сільськогосподарський податок;
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);
22) єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. "
«До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
1) готельний збір;
2) збір за пріпарковиваніе автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно-і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак. »
Серед податків, що надходять до бюджету, є прямі і непрямі. Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників. Їх розмір залежить від об'єкта оподаткування, а непрямі включаються у ціну товарів і послуг. Для окремого платника їх розмір прямо не залежить від його доходів.
Другою складовою податкової системи є система непрямого оподаткування. В Україні застосуються два види непрямих податків: універсальні і специфічні акцизи, а також мита. З точки зору виконання фіскальних функцій вони ефективніші, ніж прямі, оскільки їхня база оподаткування менш чутлива до змін тенденцій економічного розвитку країни.
1. ПДВ
Відповідно до даних доходної частини Державного бюджету України на 2003 р. найбільшу частку в загальному обсязі бюджетних надходжень складає податок на додану вартість (ПДВ), що є різновидом універсальних акцизів. У світовій практиці він перетворився в основний податок непрямої дії і замінив у багатьох країнах менш ефективний податок з обороту. З податком з обороту зв'язане виникнення своєрідного кумулятивного ефекту, що складається в тому, що об'єкт оподаткування містить податки, що сплачуються на попередніх етапах руху товару. ПДВ не має цього недоліку, але значно впливає на загальний рівень цін, оскільки він включається до складу ціни всіх товарів і послуг і є регресійним по відношенню до малозабезпечених верств населення.
В Україні ПДВ введений у 1992 р.. Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації товарів, робіт, наданих послуг, крім їх реалізації на експорт. У зв'язку з цим ПДВ має широку базу оподаткування, що забезпечує стабільність надходження коштів до державного бюджету. Для обчислення ПДВ до обороту, що включає суму вже сплаченого податку, зараз використовується ставка 16,67%, а при включенні ПДВ у ціни реалізованих товарів (робіт, послуг) - 20%. Однак на початку впровадження цього податку він повинен був забезпечити доходи бюджету в тому самому обсязі, що і скасовані податки з обороту і продажів, що діяли в 1991 р. На деякий час в 1993 р. були введені сучасні ставки ПДВ. Однак в умовах величезного бюджетного дефіциту їх швидко скасували, повернувшись до початкового рівня.
Порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується сьогодні Декретом Кабінету міністрів України "Про податок на додану вартість" від 26.12.92 р. та деякими іншими нормативними актами.
У підприємців виникають значні труднощі при обчисленні належної до сплати суми ПДВ, особливо при визначенні оподатковуваного обороту. Це може призвести до значним не доплат, за які податкова інспекція стягує не менш значні штрафи. Великий же перелік пільг по ПДВ пояснюється тим, що цей податок стягується за уніфікованою ставкою, що суперечить світовій практиці її диференціації.
На підставі Указу Президента України "Про справляння ПДВ з імпортних товарів" від 30.06.95 р. слідують такі пільги: імпортну сировину, матеріально-технічні ресурси, комплектуючі вироби, обладнання, матеріали, техніка та інші товари, що ввозяться господарюючими всіх форм власності, в тому числі посередниками (прямими постачальниками), для виробничих та власних потреб (тобто без наступної реалізації), а також енергоносії (нафта і газ), що ввозяться для виробничих потреб, у тому числі за бартерними операціями, не підлягають обкладенню ПДВ під час переміщення через митний кордон України.
У разі використання зазначених товарів не на виробничі та власні потреби або для наступного їхнього продажу, ПДВ справляється виходячи з їх вартості з урахуванням ПДВ, але нижче митної вартості, перерахованої у національній валюті за курсом НБУ на день подання декларації.
Слід враховувати особливості оподаткування ПДВ спільних підприємств. Відповідно Кабінету Міністрів України № 55-93 від 20.05.93 введеним в дію з 05.06.93, внесено істотні зміни до порядку оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями. Таким вважається підприємство будь-якої організаційно-правової сторони, створеної за законами України, якщо протягом календарного року в його статутний фонд, є кваліфікаційна іноземна інвестиція.
Дія Інструкції про порядок обчислення і сплати ПДВ № 3 від 10.03.93 р. має при застосуванні до спільних підприємств. В основі діяльності СП лежать експортно-імпортні операції, тому дія вищевикладеної Інструкції регламентується ще однієї Інструкцією про порядок обчислення і сплати ПДВ та акцизного збору за товари, ввезені з-за меж митних кордонів України, експорту товарів, робіт і послуг № 44 від 31.05. 1994
Особливістю оподаткування імпортних операцій є те, що отримана виручка за експортну продукцію не є об'єктом оподаткування. У цьому випадку (тобто при обчисленні ПДВ і акцизів) об'єктом оподаткування при експорті є сума відвантаженої продукції. При цьому ПДВ та акциз, сплачені раніше, відшкодовуються підприємствам після надходження виручки на рахунок, але не пізніше ніж через рік після випуску продукції.
ПДВ та акциз на імпорт нараховуються за задекларованої вартості товару і враховуються в покупної ціни імпортованого товару. ПДВ та акциз експортно-імпортних операцій сплачуються в момент знаходження товару на митному складі. Лише після сплати податку товар може бути відвантажений за кордон або на склад споживача.
2. Акцизний збір.
В указі Президента України від 18.08.95 "Про запровадження марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби" було затверджено положення про вищевказані марках акцизного збору. Кабінету Міністрів України повинна в двотижневий термін затвердити правила виготовлення, зберігання та продажу марок акцизного збору і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також порядок реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Далі:
встановити розміри плати за марки акцизного збору і умовних фіксованих ставок акцизного збору для розрахунку попередньої сплати акцизного збору в грошовій формі або у формі зобов'язань за векселями, що видаються у разі придбання марок акцизного збору.
Уявити Верховній Раді України проект закону про внесення змін і доповнень до Кримінального Кодексу України і кодекс України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за незаконне виготовлення, підробку, незаконну передачу (продаж) марок акцизного збору та незаконне використання немаркованих товарів.
Міністерству фінансів України та Головної податкової Інспекції України забезпечити виготовлення марок акцизного збору та розпочати до 20.09.95 їх реалізацію за заявками виробників і замовників (імпортерів) алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Державному митному комітету України визначити у двотижневий строк порядок митного оформлення марок акцизного збору у разі їх вивезення з митної території України для передачі іноземним виробникам алкогольних напоїв та тютюнових виробів з метою контролю над відповідністю кількості вивезених марок акцизного збору кількості ввезених товарів.
Марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркіруюется алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує сплату акцизного збору або належне оформлення векселя, у разі здійснення операцій із зазначеними товарами на території України.
Плата за марки акцизного збору - плата, що вноситься замовниками (імпортерами) і українськими виробниками алкогольних напоїв і тютюнових виробів для покриття витрат держави на виготовлення, зберігання та реалізацію цих марок.
Виробництво суб'єктами підприємницької діяльності з метою реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без позначення марками акцизного збору, а також ввезення на територію України, транспортування та зберігання, прийому на комісію і консигнацію для продажу реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка, забороняється.
Сплата акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів може проводитися за вибором покупця марок акцизного збору. У грошовій формі до одержання марок акцизного збору або у формі зобов'язань за простими векселями на суму акцизного збору з відстрочкою платежу не більше ніж на 90 днів з моменту надання заявки на покупку марок.
Суми акцизного збору, які сплачуються в грошовій формі або у формі зобов'язань за простими векселями, виданими покупцям марок акцизного збору під час їх придбання, розраховуються покупцями марок самостійно виходячи з обсягів виробництва (імпорту) на основі умовної фіксованої (специфічної) ставки акцизного збору (то є фіксованої суми в доларах США або в екю на одиницю відповідного підакцизного товару). Сума до сплати за векселем вказується в ньому відповідно в доларах США або екю і підлягає стягненню за векселем, в разі несвоєчасної сплати акцизного збору за придбаними марками в українській валюті за офіційним курсом НБУ на дату платежу згідно з зобов'язаннями за векселем.
Зі сказаного вище ми бачимо, що кількість податків і зборів, які необхідно сплатити підприємству до бюджету близько чотирьох десятків. До цього потрібно додати досить часто змінюється законодавство в галузі застосування того чи іншого податку (збору), у зв'язку з чим виникають спірні питання між представниками фіскальних органів та підприємцями.
Стає очевидним, що облік всіх податків і зборів, які підприємству необхідно сплатити не просте завдання, що вимагає певної кваліфікації. Підприємство, як платник податків, знаходиться за жорстким пресингом з боку держави та її фіскальних і силових органів.
1.3. Проблема приховування податків від оподаткування.
Для стабілізації фінансової системи держави велике значення має податкова дисципліна, тобто своєчасне і в належних розмірах внесення фізичними та юридичними особами встановлених обов'язкових платежів і зборів до державного та місцевого бюджетів. На жаль, за весь період існування незалежної України жодного разу не був виконаний бюджет в його дохідної частини.
Половина або навіть більше всієї багатостраждальної вітчизняної економіки вперто «прохолоджується в тіні», не обтяжуючи себе будь-якими відрахуваннями у державну скарбницю. Попередня глава ДПА Микола Азаров всенародно визнає, що уплачіваемость податків в основних галузях не перевищує 50% і при цьому згадує про нову концепцію взаємин, в якій «не платник податків для нас, а ми для нього».
Головним фактором зниження надходжень до бюджету на 25% стало ухилення від сплати податків. Таке явище відбувається і в країнах з розвиненою ринковою економікою, проте там на шляху до прагнення приховати доходи від держави стоїть століттями вивірене податкове законодавство.
В Україні в цілому податки знижуються, і вони не вище, ніж за кордоном, але доходи, з яких вони сплачуються, - мізерні. Наприклад, в кінці 80-х - на початку 90-х років у США частка податків у ВНП була в межах 30%, у ФРН - близько 40, Франції - 44, Італії -38, Англії - 36. Данії - 54, у Швеції - 57%. У середньому для Західної Європи ця величина коливалася від 40 до 42%. В Україні ж найбільша частина податків у ВНП в доходах зведеного бюджету була в 1994 р. (43%), а в 1999р. не перевищувала 25,2%. Але навіть таке значне скорочення не вплинуло позитивно на інвестиційний клімат в країні, не збільшило кількість робочих місць та обсяги випуску продукції. Це свідчить про те, що податкове послаблення наші товаровиробники використовують непродуктивно, не для розвитку виробництва і зміцнення його матеріально-технічної бази (МТБ), а для власного збагачення, для отримання прибутків.
Подібна ситуація складається у нас і з податковими пільгами - існує їх багато, а результат мізерний. У розвинених країнах податкові пільги широко використовуються для стимулювання виробництва, зміцнення його МТБ, застосування нових технологій, нетрадиційних видів енергії тощо. Зокрема, в США податкові знижки до середини 80-х років мали на меті стимулювання капіталовкладень, оновлення виробничих фондів. Корпорації, які збільшували інвестиції, платили на 30% менше податків. У 1986 р. податкова реформа скасувала ці пільги, оскільки вже не було особливої ​​потреби нарощувати виробничий потенціал за рахунок бюджету. Але підприємствам надається знижка, яка стимулює економію енергоресурсів і використання альтернативних (нетрадиційних) видів енергії. Корпораціям надано право відраховувати від суми податків 15% вартості обладнання, яке використовує сонячну та вітрову енергію. Система податкових пільг практикується і в інших розвинених країнах, щоб направляти зекономлені кошти на стимулювання НТП. Держава пильно контролює ці процеси.
Податкове законодавство України також надає виробникам (юридичним і фізичним особам) за певних умов пільги. Їх мета - стимулювати інноваційні, інвестиційні процеси розвитку виробництва, залучати до того іноземний капітал шляхом створення СП. Але коли пільги використовуються тільки для збагачення окремих осіб, збільшення доходів корпорацій, то вони завдають великої шкоди бюджету країни, позбавляючи його ресурсів.
Увага фахівців значною мірою сконцентровано на так званої "віртуальної економіки", що охоплює різні негрошові форми розрахунків і тісно пов'язаної з неплатежами, в тому числі податковими.
Коротко виділимо принципові відмінності українських схем від аналогічних, що використовуються за кордоном. Ключова особливість схем ухилення від податків, заснованих на неврахований готівковому обігу і широко поширених в українському легальному бізнесі, полягає в систематичному використанні фіктивних операцій.
В одних випадках ("отримання готівки", або обмін офіційно зароблених безготівкових грошей, що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку, на невраховані готівку) мова йде про укладання фіктивного договору на виконання робіт або надання послуг. Цей договір є підставою для переказу грошей з рахунку фірми-платника податків на рахунок підставної фірми-одноденки Х, яка потім за винятком своєї комісії повертає їх уже як невраховані ("чорні"). Ці гроші зазвичай використовуються для виплат "чорної" зарплати працівникам, формування особистих доходів менеджерів і власників відповідних підприємств-платників податків, а також йдуть на хабарі чиновникам, "відкати" представникам великих клієнтів за вигідні замовлення і т.д. У цілому операції "переведення в готівку" сприяють спотворення реальної структури витрат за рахунок заміщення зарплати та прибутку (які обкладаються ПДВ, прибутковим податком і соціальними відрахуваннями або податком на прибуток, а також оборотними податками) фіктивними матеріальними витратами (які на практиці обкладаються лише оборотними податками).
Інший випадок - "обезналичиванию", або обмін неофіційно зароблених готівкових грошей на безготівкові кошти, легально зараховуються на рахунок відповідної фірми, що ідентично поняттю "відмивання грошей". Функції фірми Х в такій схемі полягають в тому, що вона за мінімальну плату приймає від роздрібного торговця невраховані готівку та здійснює безготівковий платіж на банківський рахунок відповідного оптовика, для чого укладаються два контракти: один - на придбання фірмою Х товару в оптовика, інший - на поставку цього ж товару роздрібному торговцеві. Обидва контракти є фіктивними, оскільки товар насправді передається оптовиком безпосередньо роздрібному торговцеві.
Фіктивні операції використовуються тут для розриву стандартної "ланцюжка" "оптовик - роздрібний торговець". Відзначимо, що основним обмеженням для масового заниження валової виручки в роздрібній торгівлі в Європі чи США є висока ймовірність зустрічної перевірки рахунків за відвантажені товари, які оптовик виставив своїм клієнтам, і рахунків за отримані товари, які сплатили роздрібні підприємства згідно з їх офіційної фінансової звітності. У випадку, коли у конкретного роздрібного торговця сума "входять" рахунків виявляється менше суми "вихідних" від його оптового постачальника, податкові органи мають вагомі підстави припускати заниження валової виручки від реалізації в роздрібному ланці або приховування товару в оптовій ланці для його подальшого виведення в неврахований оборот. Перша гіпотеза в цілому більш ймовірна, тому що зазвичай оптовик - велика фірма, не схильна ризикувати і віддає перевагу йти від податків легальними способами. Проте обидві ситуації для платників податків чреваті великими штрафними санкціями, що об'єктивно стримує масштаби заниження валової виручки і ухилення від податків в роздрібній і оптовій торгівлі, а також у сфері послуг.
Поява між реальним оптовиком і реальним роздрібним торговцем підставної фірми-одноденки Х вирішує проблему і знімає назване обмеження. Тепер, відповідно до звітності оптовика, він поставив товар якоїсь невідомої йому фірмі Х, яка своєчасно сплатила постачання. Насправді, як ми вже говорили, оптовик передав його роздрібному торговцеві. За звітності останнього, однак, даний товар проходить як отриманий ним від фірми Х на реалізацію, тобто без будь-якої попередньої оплати. Ця звітність зберігається роздрібним торговцем до моменту продажу всієї партії товару (тобто поки товар зберігається на його складі), після чого вся документація, що стосується його, знищується. Таке можливо, оскільки роздрібний торговець впевнений, що податкові органи ніколи не зможуть зіставити його "вхідні" рахунки з "вихідними" рахунками його оптового постачальника, адже фірма-одноденка Х в повній відповідності зі своїм призначенням зникає, а разом з нею зникає і вся інформація про її контрагентів.
Впровадження подібних схем різко розширює можливості ухилення від сплати податків в легальному бізнесі. У випадку "переведення в готівку" це відбувається за рахунок того, що широкий доступ до неврахованим готівковим отримують підприємства, що реалізують свої товари та послуги за безготівковим розрахунком, як правило - компанії з невеликою чисельністю працівників (у межах 100 осіб), що відповідає поняттю малих підприємств у виробничому секторі. Однак у фінансовій сфері або у сфері консалтингу це можуть бути вже досить великі фірми. У цілому, за результатами деяких досліджень, на підприємствах подібного типу у найманих працівників частка "чорних" виплат у заробітній платі становила від 50 до 95%. "Чорна" складова в доходах менеджерів і власників зазвичай була ще вищою.
У випадку "обезналичиванию" в українських роздрібних торгових підприємств знімаються всі значущі обмеження на заниження виручки від реалізації, отриманої ними в готівковій формі. Наприклад, була одна фірма, яка продавала товари з Південно-Східної Азії на київських дрібнооптових ринках. Протягом чотирьох років вона регулярно декларувала 1% своєї торгової виручки, при цьому її реальний оборот становив від 400 до 500 тис. доларів на місяць. Зарплата працівників і доходи власників у даному та інших подібних випадках практично повністю формувалися за рахунок "чорного налу".
Подібні масштаби обороту неврахованих готівкових припускають наявність відповідної інфраструктури та організаційно-технічного забезпечення. Дані функції в українській економіці виконує ряд дрібних і середніх банків, а також інвестиційних компаній, в сукупності утворюють відносно самостійну і вельми рентабельну галузь фінансового бізнесу.
Наведемо деякі приклади, які свідчать про масштаби проблеми приховування доходів від оподаткування і, отже, несплати податків в Донецькій області.
Співробітники управління податкової міліції в Донецькій області продовжують активно працювати над виявленням і припиненням фактів ухилення від сплати податків. На жаль, ще не всі підприємці - фізичні особи та посадові особи підприємств, організацій та установ суворо дотримуються податкове законодавство, прагнучи знайти шляхи відходу від своєчасної сплати податків у повному обсязі.
До речі, останнім часом співробітники податкової міліції зорієнтовані на виявлення фактів ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Тобто, якщо сума фактичних ненадходжень до бюджету становить понад 85 тис. грн.
Так, у першому півріччі ц.р. в області виявлено 275 злочинів у сфері оподаткування. З них близько 48% - це ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Причому, розслідується 12 кримінальних справ, де ці суми становлять понад 1 млн. грн.
Наприклад, на одній з донецьких шахт головний бухгалтер елементарно занижувала валові доходи від проданого вугілля теплоелектростанцій. У результаті перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства донараховано 1,5 млн. грн. податку на прибуток. Вся сума стягнута до бюджету.
Бухгалтер товариства з обмеженою відповідальністю, який надає комунальні послуги сільськогосподарським підприємствам області, примудрився спочатку приховати 1,2 млн. грн. податку на додану вартість від продажу будматеріалів.
У Макіївці директор одного з товариств з обмеженою відповідальністю необгрунтовано, на думку слідчого, відніс на валові витрати підприємства витрати з ремонту основних засобів, орендованих у ВАТ "Макіївський металургійний комбінат". У результаті до бюджету своєчасно не надійшло 2,3 млн. грн. податку на прибуток.
Співробітники відділу податкової міліції ДПІ у м. Горлівці виявили такий факт. Начальник сектора податкового планування та контролю обов'язкових платежів одного з відкритих акціонерних товариств просто "забула" нарахувати 1 млн. грн. податку на додану вартість за отримані послуги від однієї іноземної компанії.
У першому півріччі закінчено виробництвом 148 кримінальних справ. Вони згідно ст.225 Кримінально-процесуального кодексу направлені в прокуратуру для передачі в суди. З них 64 справи, порушені за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України - ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.
В даний час перед співробітниками податкової міліції поставлені конкретні завдання щодо виявлення схем мінімізації податків, сприяють догляду суб'єктів підприємницької діяльності для роботи "в тіні", встановленню безхазяйного майна в складських приміщеннях, торговельних базах, на залізничних станціях, в морському порту і аеропорту, а також встановлення схем освіти від'ємного значення податку на додану вартість.
Посилилися покарання за приховування від оподаткування доходів і несплату податків та в Українському законодавстві.
У Таблиці 1.1 наведено предусмотреннием в ст.212 Кримінального Кодексу України, який набрав чинності 1.09.2001 р., заходи до «неплатникам» податків.
Зміни зазнав не лише Кримінальний але Кримінально-процесуальний кодекс. Проведемо невеликий аналіз змін.
Наступні злочини тепер знаходяться в компетенції слідчих органів податкової міліції:
- Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (стаття 212);
- Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних незаконним шляхом (стаття 209);
- Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (стаття 207);
- Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (стаття 208);
- Фіктивне банкрутство (стаття 218);
- Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (стаття 204);
- Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (стаття 216).
Крім того, якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені факти хабарництва, фіктивного підприємництва, контрабанди, привласнення чи розтрати майна, перевищення влади або службових повноважень, підробки документів і так далі (всього КПК встановлено 18 таких правопорушень), вони також будуть розслідуватися податковою міліцією .
Але все ж основною статтею, за якою будуть вестися справи слідчими податкової міліції, є 212-я - ухилення від сплати податків.
Нова редакція цієї статті зазнала значних змін.
По-перше, тепер кримінальна відповідальність настає при умисному ухиленні від сплати не тільки податків, але також зборів і інших обов'язкових платежів, які входять в систему оподаткування і були введені в установленому законом порядку. Наприклад, при ухиленні від сплати зборів до соціальних фондів (пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття і так далі).
По-друге, були змінені розміри збитків, завданих державі, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Якщо раніше вона наступала у разі, якщо сума несплачених податків перевищувала 1700 гривень, то з 1 вересня під дію кримінального законодавства потрапляють ті, хто не доплатив державі більше 17 тисяч гривень.
Більш того, пом'якшувальні положення нової редакції статті має зворотну дію.
У статті з'явилася четверта частина, яка передбачає звільнення особи, обвинуваченого за частинами I і II цієї статті, від кримінальної відповідальності в тому випадку, якщо до пред'явлення обвинувачення буде сплачена сума прихованих від держави податків і зборів разом з відшкодуванням завданих збитків (штрафними санкціями та пенею ).
Стаття 207 (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті) поширюється лише на осіб, які ведуть підприємницьку діяльність, - юридичних і фізичних. І це природно. Пересічний мешканець Україна просто не зможе укласти необхідні для таких операцій договори, не зареєструвавшись як підприємець. А ось під дію статті 208 (незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків) підпадають як посадові особи підприємств, підприємці, так і всі наші співгромадяни.
Цією статтею передбачено покарання:
Мінімальна - штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів (від 8500 до 17000 грн ..
Максимальне - до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на незаконно відкритому рахунку.
У кодексі з'явилася нова стаття - `відмивання` грошей і майна, отриманих незаконним шляхом. Що ж мається на увазі під `відмиванням`?
Якщо людина тривалий час ухилявся від сплати податків, зібрав велику суму і купив на неї акції підприємства, оформивши при цьому всі необхідні документи. Купівля акцій законна? Цілком. Проте гроші, які використовуються в цій операції, є кримінальними. У таких випадках (після встановлення незаконного походження коштів) і застосовується ця стаття. Причому незалежно від того, де були легалізовані гроші, - у нас чи за кордоном.
Це правопорушення завжди виникає з іншого - адже потрібно спочатку десь вкрасти гроші і вже потім їх легалізувати. Більш того, легалізація є способом приховування іншого злочину. Тому, щоб застосувати цю статтю, потрібно спочатку довести факт незаконного отримання коштів.
Раніше у нас в країні залучити людину до відповідальності за відмивання грошей було неможливо.
Максимальне покарання за цією статтею - позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією всього майна.
Фіктивні фірми відкриваються на втрачені чи позичені (за невелику винагороду) паспорта.
Що саме є фіктивним підприємництвом. Це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення заборонених видів діяльності. Прикладів тому безліч. Наприклад, конвертаційні центри, які фактично не ведуть підприємницької діяльності, а тільки переганяють через свої рахунки гроші - для переведення в готівку, подальшого переправлення за кордон і так далі.
Як відомо, такі фірми створюють реальні люди з залученням `липових` директорів. Так ось, відповідальність несуть усі учасники процесу. А ступінь провини кожного з них встановлюється в ході слідства. Адже `власник` фірми може заявити, що просто втратив свій паспорт півроку тому. Якщо не буде доведено, що це брехня, то він понесе відповідальність лише за порушення паспортного режиму. Але якщо людина знала, чим займається фірма, і сам підписує всі фінансові документи ...
До речі, дуже часто (і не тільки у випадках з фіктивними фірмами) перед законом постають люди, які є лише виконавцями волі вищих, - головні бухгалтери. Але ж більшість фінансових махінацій проводиться не тільки з відома, але і за вказівкою директорів підприємств, які, підставляючи своїх службовців під удар закону, намагаються уникнути заслуженої кари. Саме тому небхідно, щоб покарання понесли не тільки виконавці, а й організатори злочину.
Яке ж покарання чекає творців фіктивних фірм?
Максимальне - позбавлення волі на строк до п'яти років.
Таблиця 1.1. Кримінальна відповідальність за несплату податків згідно зі ст. 212 нового Кримінального кодексу України.

№ п / п	Види правопорушень	Розмір грошових коштів, які не надійшли до бюджету і державні цільові фонди	Відповідальність	Пом'якшення відповідальності
1.	Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, яка займається підприємець- ської діяльністю без створення юриди- зичної особи, або іншою особою, зобов'язаним їх сплачувати, якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах	Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, в 1000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (1700 грн і більше)	Карається штрафом від 300 до 500 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 5100 грн до 8500 грн) або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років	Особа, вперше з-вершив зазначені дії, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала збитки, завдані державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)
2.	Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у великих розмірах	Під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і дру-ших обов'язкових платежів, в 3000 і більше разів перевищують встановлений законо- дательством не оподатковуваний податком мінімум доходів громадян (51000 грн і більше)	Караються штрафом від 5000 до 2000 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 8500 грн до 34000 грн) або виправними роботами на строк до двох років, або об ме- ним обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися визна- ленній діяльністю на строк до трьох років
3.	Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, здійснений- ні особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших орга- тільних платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів де- ніжних коштів в особливо великих розмірах	Під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, у 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум до-ходів громадян (85000 грн і більше)	Караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати оп-ределеніе посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна	Пом'якшення відпові-дальності не передбачено

Дотримання податкової дисципліни, виконання вимог закону повинні бути обов'язковими не тільки для платників податків, але і для тих владних структур, які розпоряджаються зібраними ресурсами. Регулює ці процеси закон про державний бюджет, який щорічно розглядається і затверджується Верховною Радою України. У ньому конкретно зазначається, як і в чиїх інтересах використовуються податкові надходження. Повинні бути забезпечено прозорість використання бюджетних коштів і контроль громадськості за цим. У країнах з розвиненими ринковими відносинами контроль здійснюється громадянами в прямій формі, тобто відомості про доходи та витрати бюджету доступні кожному члену суспільства (принцип гласності). Влада періодично звітує про виконання бюджету перед представницькими органами, і в разі порушення закону винні притягаються до адміністративної або кримінальної відповідальності. Нерідко уряду, які допустили порушення вимог бюджетного законодавства, йдуть у відставку.
Поряд із суто адміністративно-правовими методами, які й надалі будуть залишатися основним засобом стягнення податків, необхідно вести роз'яснювально-виховну роботу, спрямовану на зміцнення податкової дисципліни. У цивілізованому діловому світі платник податків боїться не тільки законного покарання за порушення вимог податкового кодексу, а й публічного безчестя. Законослухняність може стати звичайною нормою поведінки кожного громадянина і в Україну. Публікація матеріалів про те, хто і скільки платить податків, хто приховує або занижує свої доходи, надуває держава, - це одна з форм прозорості податкової системи і виховання ділової культури в суспільстві. Зміцнити податкову дисципліну можна тільки за умови підвищення авторитету держави. Громадяни повинні переконатися, що влада існує для них, а не вони для влади. У формуванні нової ідеології податкової політики важливу роль мають відігравати конструктивні, доброзичливі відносини між владою, податківцями, з одного боку, і господарюючими суб'єктами - з іншого. Мова йде про створення пом'якшеного режиму, позбавленого силового чинника, про нормальні умови для тих підприємств, які, працюючи стабільно, дотримуються податкової дисципліни. Відповідно потрібно посилено контрольно-ревізійний режим для недобросовісних платників.
Організатором роз'яснювальної роботи серед господарюючих суб'єктів повинні стати ДПА та її органи на місцях. Складові частини цієї роботи - своєчасне повідомлення платників податків про зміни в законодавстві, консультативне обслуговування, видання методично-довідкової літератури тощо. Податковий інспектор може виступати не просто як службовець, зацікавлений у максимальному вилученні кошти, а і як хороше керівництво, яке допомагає суб'єкту господарської діяльності краще вести справи.
Поява фінансово-бухгалтерських служб, які працюють на госпрозрахункових засадах і надають послуги платникам податків, слід розцінювати як позитивний факт, тим більше, що в дрібних підприємців найбільш часто немає кваліфікованої бухгалтерської служби. Аудиторські фірми допоможуть об'єктивно оцінити стан фінансової звітності, податкового обліку, правильність нарахувань, захистять інтереси підприємців у судових процесах. Аудит в Україні може стати звичайним явищем, а його послуги - фактором поліпшення господарсько-фінансової діяльності підприємств.
2. Фінансове та податкове планування на підприємстві в сучасних умовах.
2.1 Організаційно-економічна характеристика та аналіз фінансового стану підприємства.
Загальна характеристика підприємства.
Підприємство Торгово-промислова компанія "Скіф-3" - товариство з обмеженою відповідальністю - утворено приватними особами 22 квітня 1998р. для організації оптової торгівлі виробів зі скла та виробництва комбікорму.
Основними видами діяльності є:
1.Отовая торгівля: посудом зі скла та порцеляни;
2.Проізводство комбікорму.
Основними покупцями посуду є юридичні особи та фізичні особи, які мають торгові точки в містах: Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Луганськ, Полтава, Кременчук, Миколаїв, Алушта, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Донецьк і приватні підприємці, що мають торгові площі в Харкові.
Покупцем посуду і одночасно представником компанії в Російській Федерації є ПП Бирка В.К. м. Воронеж.
Покупцем комбікорму є САТ "Охоче" і СП "Елпро" (птахофабрика у Руській Лозовій).
Торгово-промислова компанія "Скіф-3" - товариство з обмеженою відповідальністю - створено з метою отримання прибутку. Для забезпечення діяльності підприємства, за рахунок внесків учасників товариства створено статутний фонд. Розмір статутного фонду складає 28125 гривень.
Збільшення статутного фонду товариства може бути здійснено за рішенням зборів засновників за рахунок:
- Додаткових внесків;
- Прибутку від комерційної та господарської діяльності.
Зміна часток у статутному фонді дозволяється тільки за рішенням вищого органу товариства.
Учасники товариства несуть збитки, пов'язані з діяльністю товариства в межах своєї частки в статутному фонді.
Прибуток товариства створюється з надходження від господарської, комерційної та іншої діяльності і визначається на основі чинного законодавства і може визначатися кожен звітний період. Розрахунки про прибутки та збитки проводяться після складання балансу в кінці кожного звітного періоду. Отриманий прибуток повністю залишається у розпорядженні товариства, яке самостійно визначає її використання.
У суспільстві створюється страховий (резервний) фонд у розмірі, не менше 25% статутного фонду. Формування страхового фонду здійснюється шляхом щорічних відрахувань в розмірі не менше 5% суми прибутку, яка залишилася в розпорядженні суспільства.
Метою діяльності підприємства, відповідно до Закону України "Про підприємства", є отримання прибутку за рахунок власної підприємницької діяльності, а саме: виробництво та реалізація продукції, а також надання виробничих і комерційних послуг юридичним та фізичним особам на внутрішньому та зовнішньому ринках, задоволення соціально-економічних потреб учасників і членів трудового колективу підприємства.
Основним напрямком діяльності підприємства є реалізація товарів народного споживання.
Предметом діяльності підприємства є:
- Виробництво продукції, яка використовується в сільському господарстві;
- Роздрібна й оптова торгівля непродовольчих товарів;
- Забезпечення торговельного обслуговування населення відповідно до затверджених технологічними правилами;
- Створення мережі власних комерційних магазинів та об'єктів торгівлі, здійснення роздрібної та комісійної торгівлі товарами народного споживання, промисловими товарами торгово-посередницька діяльність;
- Зовнішньоекономічна діяльність;
- Надання послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, передбачених і не заборонених чинним законодавством України, в тому числі організаційних, виробничих, транспортно-експедиційних, консультаційних, маркетингових, посередницьких, агентських та інших.
Підприємство самостійно визначає напрямки виробництва, його структуру та обсяги, самостійно розпоряджається виробленою продукцією і доходами. Підприємство має право кооперуватися з промисловими підприємствами і фінансовими установами при виробництві власної продукції, надання послуг, розширення сфери діяльності.
Управління підприємством.
Вищим органом товариства є збори учасників. Вони формуються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний термін. Учасники мають кількість голосів пропорційно розміру їх часток у статутному фонді.
До компетенції вищого органу товариства належить:
- Визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;
- Затвердження статуту та внесення до нього змін і доповнень;
- Затвердження річних результатів діяльності товариства, його дочірніх підприємств;
- Порядку розподілу прибутку;
- Затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів товариства;
- Визначення організаційної структури товариства;
- Визначення умов оплати праці відповідальних осіб товариства та його дочірніх підприємств;
- Освіта, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, інших юридичних осіб, затвердження їх статутів та положень;
- Прийняття рішення про зупинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Вищий орган товариства може також розглядати й інші питання, що стосуються діяльності товариства.
Виконавчим органом товариства є його директор. Він обирається вищим органом товариства і підзвітний зборам учасників, може бути звільнений з займаної посади за неналежне виконання своїх обов'язків.
Перевірка діяльності директора проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів або за власною ініціативою. Ревізійна комісія може вимагати від посадових осіб надання всіх необхідних матеріалів, бухгалтерських та інших документів, і пояснювальних записок.
Загальні збори визначається правомірним, якщо в ньому беруть участь акціонери або їх представники, які мають більше 60 відсотків голосів. У випадку, якщо загальна чисельність голосів не перевищує 60 відсотків, збори скликаються повторно не пізніше ніж через місяць.
Про проведення загальних зборів учасників попереджають персонально.
Наглядова рада є органом товариства, який з метою захисту інтересів акціонерів здійснює контроль за діяльністю товариства. Наглядова рада складається з п'яти членів, які обираються з числа акціонерів - громадян або уповноважених представників акціонерів - юридичних осіб строком на п'ять років. Персональний склад наглядової ради та зміни в його складі затверджується вищим органом товариства.
У своїй діяльності наглядова рада повинна:
- За рішенням вищого органу товариства укладати контракт з головою управління суспільством;
- Затверджувати за заявою голови правління персональний склад правління товариства;
- Розглядати і затверджувати звіти, які надають правління та ревізійна комісія за квартал чи рік;
- Аналізувати дії правління щодо управління товариством, реалізації інвестиційної, технічної та цінової політики, збереження номенклатури товарів і послуг;
- Виступати в разі потреби ініціатором проведення позачергових ревізій та аудиторських перевірок фінансово - господарської діяльності товариства;
- Надавати вищому органу товариства пропозиції з питань діяльності товариства;
- Виконувати інші дії з контролю діяльності правління товариства.
Наглядова рада має право:
- Отримувати інформацію про діяльність товариства;
- Прослуховувати звіти правління, посадових осіб товариства з окремих питань його діяльності;
- Залучати експертів для аналізу питань діяльності товариства.
Наглядова рада не має права втручатися в оперативну діяльність правління товариства.
Спостережна рада надає вищому органу товариства звіт про свою діяльність за рік. У разі незадовільної діяльності наглядової ради вищий орган товариства вносить зміни в її складі.
Засідання наглядової ради проводиться не рідше одного разу на квартал і вважається правомірним, якщо на ньому присутні 2 / 3 від загальної чисельності його членів. Рішення наглядової ради приймаються більшістю голосів, у випадку рівномірного розподілу голосів, вирішальним є голос голови наглядової ради.
Позачергові засідання наглядової ради проводяться на вимогу голови наглядової ради або 1 / 3 від загальної чисельності її членів або правління товариства.
Члени спостережної ради є посадовими особами товариства і несуть відповідальність у межах своїх повноважень.
Виконавчим органом товариства, який виконує управління його поточною діяльністю, є правління.
До компетенції правління належать всі питання діяльності товариства, крім тих, які згідно з чинним законодавством, статутом підприємства або рішенням вищого органу товариства віднесені до компетенції іншого органу товариства. Вищий орган товариства може приймати рішення про передачу частини належних йому прав до компетенції правління.
Глава правління вибирається на загальних зборах на 5 років, підзвітний у своїй діяльності вищому органу та спостережній раді і організує виконання їх рішень.
Правління суспільством призначається головою правління і складається з 5 членів. До його складу входять:
- Голова правління;
- Заступник голови правління;
- Головний бухгалтер;
- Секретар правління.
Роботою правління керує голова правління. Він має право без доручення виконувати дії від імені товариства, уповноважений управляти поточними справами товариства, виконувати рішення вищого органу товариства та наглядової ради, представляти товариство в його відносинах з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати договори від імені товариства, організовувати ведення протоколів засідання правління .
Питання повноважень, умов діяльності та матеріального забезпечення голови правління визначається в контракті, який укладається між головою управління і наглядовою радою.
Засідання правління товариства проводиться не рідше одного разу на місяць і визнається правомірним, якщо на ньому присутні 1 / 2 від загальної чисельності його членів. Рішення правління приймається більшістю голосів, у випадку рівномірного розподілу голосів, вирішальним є голос голови правління. Позачергові засідання скликаються на вимогу голови правління або 1 / 3 загальної чисельності його членів.
На підставі рішень, прийнятих правлінням, голова правління видає накази та інші розпорядчі документи щодо діяльності товариства.
Перевірка фінансово - господарської діяльності правління товариства, дочірніх підприємств, філій та представництв проводиться ревізійною комісією, яка затверджується вищим органом товариства. Перевірки виконуються за дорученням вищого органу товариства, наглядової ради, за власною ініціативою ревізійної комісії товариства або на вимогу акціонерів, які володіють більше 10 відсотків акцій.
Ревізійна комісія підзвітна тільки вищому органу товариства. Матеріали перевірок ревізійна комісія надає вищому органу управління та спостережній раді.
Комісія складається з 3 членів. Ревізійна комісія має право залучати до своєї діяльності експертів, аудиторські організації.
Виробничо-господарська діяльність підприємства.
Торгово-промислова компанія "Скіф-3" - товариство з обмеженою відповідальністю - спеціалізується на продажі сортових виробів зі скла та порцеляни. Основний асортимент продукції, що продається: стопки, чарки, стакани, фужери, келихи, графини, столові прилади, чашки, блюдця, тарілки, сервізи і т.п. Ще одним видом діяльності Торгово-промислова компанія "Скіф-3" явлеется вирощування курчат, і прізводство комбікорми для них.
В даний час, після різкого спаду попиту на порцеляновий посуд у 1996-1997рр., Починаючи з 1998 р., спостерігається стабілізація і поліпшення положення скляних і фарфорових заводів. Практично всі заводи галузі за обсягом продукції, що випускається вийшли на рівень 50% і вище своїх виробничих можливостей. Спостерігається стійке підвищення попиту на внутрішньому ринку і істотний стрибок попиту з боку країн СНД, особливо Росії. Необхідно відзначити тенденцію зростання цін на продукцію, що випускається через зростання цін на енергоносії та сировину, а також зростаючий рівень середньої зарплати.
Торгово-промислова компанія "Скіф-3" на ринку посуду виступає в якості оптового продавця. Протягом всього періоду існування компанія дотримується лінії збільшення обсягів продажів за рахунок розширення асортименту, постійної наявності більшої частини запропонованого асортименту на складі, отримання виключних прав на торгове представництво від виробників (ці договори підкріплюються зустрічними договорами на постачання сировини та енергоносіїв). Постачання газу на підприємства-виробники здійснюються через фірми, що мають ліцензії та відповідні обсяги газу. Договори на постачання газу з боку ТВК "Скіф-3" підкріплюються відповідними договорами поруки. Розрахунок за газ з постачальниками виробляється або векселем, емітованими підприємством-виробником посуду, який з дисконтом купує ТПК "Скіф-3", або посудом, яку також з дисконтом купує ТПК "Скіф-3". Три варіанти розрахунків представлені на схемах: (рис. 1.1)
1)

ТПК "Скіф-3"

Виробник посуду

Постачальник газу

газ посуд з дисконтом
вексель вексель
собств. за номіналом
емісії
Вексель по номіналу
Гроші


2)

Договір поруки

Виробник посуду

ТПК "Скіф-3"

Постачальник газу

газ

Посуд


Посуд з дисконтом
Гроші або зустрічна поставка товарів

3)

Постачальник газу

ТПК "Скіф-3"

Виробник посуду

газ посуд
вексель
собств. вексель
емісії
Вексель з дисконтом
Гроші


Рис. 1.1 Схема вексельних поставок і бартерних розрахунків
Наведені схеми поставок газу забезпечують наступні переваги:
1). У споживача газу - незалежність розрахунків за спожитий газ від грошових надходжень за відвантажену продукцію;
2). У постачальників газу - наявність гарантій щодо розрахунку за спожитий газ від фірми "Поручника", стабільний попит на газ на довгостроковій основі;
У "Поручника" (ТПК "Скіф-3") - суттєві знижки щодо ціни на посуд, наявність на складі великого асортименту посуду, наявність "важелів впливу" через газовий кран.
Наведені схеми постачання газу дозволяють за рахунок оптових знижок значно розширити ринок збуту у "Поручника" на довгостроковій основі.
У зв'язку з цим позитивний ефект бізнесу досягається за такими позиціями:


Коефіцієнт абсолютної ліквідності (2.1), який характеризує оперативну платоспроможність підприємства:


До _ал на початок року дорівнює 0,0419, а на кінець року 0,1935.
Менш ліквідними активами вважаються товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво. Тому розраховується коефіцієнт розрахункової платоспроможності, який вище коефіцієнта грошової платоспроможності (коефіцієнта абсолютної ліквідності), тому що при його визначенні в чисельнику, крім коштів і короткострокових фінансових вкладень, враховуються й менш ліквідні активи.
Коефіцієнт ліквідності балансу або швидкої ліквідності (розрахункової платоспроможності)

Коефіцієнт ліквідності на початок 2001 року дорівнює 0,7004, а на кінець - 1,1029. Достатнім значенням коефіцієнта є величина в діапазоні 0,5:0,8, фактично даний коефіцієнт більше 1.

Коефіцієнт покриття балансу або достатності обігових коштів (2.3).
Коефіцієнт покриття на початок року дорівнює 1,7898, а на кінець року 2,2836.
Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. На підприємстві на кінець року мало місце висока платоспроможність.
Коефіцієнт відношення ліквідних і неліквідних пасивів або відношення середніх і повільно реалізованих активах до тяжко реалізованим активів (2.4).


Ка на початок року дорівнює 0,2976, а на кінець року - 0,3126. Норматив цього коефіцієнта близький до 1. Має місце недолік ліквідних коштів і, як наслідок, затримка платежів за поточними фінансовими операціями.

Наступним кроком оцінки фінансового стану підприємства є аналіз ліквідності балансу. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі відносини:

А1 + А2> П1
А3> П2
А4> П3
Зробимо аналіз цих показників на початок і кінець 2001 року:
Таким чином, ми бачимо, що на початок 2001 року два нерівності з трьох свідчили про неліквідності балансу, а на кінець року лише одне нерівність говорить про нелеквідності балансу. Це свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства та можливості погашення заборгованості.
Торгово-промислова компанія "Скіф-3" - товариство з обмеженою відповідальністю - використовує комп'ютеризоване обладнання та передові технології для продажу склопосуду своїм досвідченим і вимогливим замовникам.
Умови, в яких працює підприємство, для більшості виробників Україні виявилися згубними. Найбільшою складністю стала втрата обігових коштів, що призвело до значного скорочення виробництва виробів на внутрішній ринок.
В даний час продовжує існувати той, хто постійно розвивається, змінюється.
Складності обумовлені падінням рівня виробництва в країні, зниженням життєвого рівня населення і його купівельної спроможності, що веде до зменшення рівня рентабельності та отримуваного прибутку.
Жорстка податкова політика, збільшення цін на сировину та енергоресурси до рівня світових неминуче тягне за собою збільшення витрат на виробництво.
2.2. Характеристика податків, сплачуваних підприємством.
Питання сплати податків підприємства обумовлені в обліковій політиці підприємства, яка затверджується на зборах акціонерів, і є обов'язковою для виконання всіма співробітниками підприємства.

Нормативна база

Технологія бізнесу

Управлінські звіти

Показники діяльності

Облікова політика підприємства і правила бухобліку

Управлінський облік

Облік витрат

Рис. 2.1. Місце облікової політики підприємства в загальній діяльності підприємства.
Облікова політика даного підприємства включає в себе:
Основними документами, що регулюють бухгалтерський облік в Україні, є Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення «Про перехід на національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та формування облікової політики підприємства »від 27.12.1999.
Згідно з п. 5 вищевказаного закону, підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них, дотримуючи єдині правила, встановлені цим законом, та враховуючи особливості своєї діяльності та обробки облікових даних.
Вибіркові дані з наказу № 1 від 18.07.99 по підприємству Торгово-промислової компанії "Скіф-3", що стосуються організації внутрішньої облікової політики:
I. Загальні положення
- Дата державної реєстрації - 13.07.99
- № реєстрації - 03810
- Ідентифікаційний код - 30490896
- № Свідоцтва платника ПДВ - 35339494
- Організаційно-правова форма підприємства - ТОВ
- Форма власності підприємства - колективна
- Наявність вищестоящої організації - ні
- Форма фінансування - змішана.
- Наявність філій, представництв, інших підрозділів (перелік, місцезнаходження, реєстрація) - немає
- Участь у спільній діяльності (перелік договорів, відповідальні за ведення обліку) - немає
- Основний вид господарської діяльності (код, найменування) - оптовий продаж посуду, виробів з фарфору,
- Не основні види діяльності (відповідно до Установчими документами, коди, найменування) - производст комбікорми, вирощування курчат.
- Наявність ліцензій, дозволів, патентів для зазначених видів діяльності (при необхідності) - ....
- Наявність пільг (код, найменування, документи підтверджують право на пільгу) - немає
- Середня чисельність персоналу на підприємстві - 48 чол.
II. Про організацію бухгалтерського обліку
Відповідно до статей 8-10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХIV, затвердженими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також з метою забезпечення єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку організація ведення бухгалтерського обліку здійснюється бухгалтерською службою на чолі з головним бухгалтером.
У складі господарської діяльності підприємства затверджена:
- Звичайна діяльність у складі: реалізація продукції.
Примітка. Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок її проведення, тобто виробництво і реалізація продукції, яка не є домінуючою за розмірами доходу або за цілями створення підприємства.
- Операційну діяльність: реалізація продукції.
- Основну діяльність: реалізація продукції, виробництво і реалізація комбікорму.
Примітка. Основна діяльність - пов'язана з виробництвом і реалізацією продукції, робіт, послуг, товарів, які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
- Інвестиційну діяльність - ні.
Примітка. Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів (доходи і витрати від інвестицій -%, дивіденди тощо)
- Фінансову діяльність: виплата дивідендів, погашення кредиту Банку «Фінанси та кредит».
Примітка. Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру власного і позикового капіталу підприємства (рух статутного фонду, кредити банку, позики, розрахунки із засновниками і пр).
Головному бухгалтеру (Свиридова О.О.) (п. 1 наказу № 24 від 01.12.1999) забезпечити дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання і надання у встановлені строки фінансової звітності підставі ведення бухгалтерського обліку:
- Із застосуванням бухгалтерської програми: 1 - С бухгалтерія
Організувати бухгалтерський облік:
- Основних засобів та необоротних активів із застосуванням інвентарних карток ф.03-6 "Інвентарна картка обліку основних засобів», 03-7 «Опис інвентарних карток з обліку основних засобів», ф. 03-8 «Картка обліку руху основних засобів» ф. 03-9 і т. д.
- Нематеріальних активів: бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за групами див. п. 5 ПСБО 8
- Запасів із застосуванням: у сальдових книгах в кількісно - сумовому вираженні; на складах - на картках складського обліку в кількісному вираженні.
- Адміністративних витрат із застосуванням затверджених регістрів
- Загальногосподарських витрат (витрат) з застосуванням затверджених регістрів
- Витрат на збут з застосуванням затверджених регістрів.
1. Установити такий метод списання запасів на виробництво та реалізацію: (згідно ПСБО 9). Один з методів оцінки вибуття запасів, який застосовується на підприємстві:
- Собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО).
2. Затвердити порядок ведення бухгалтерського обліку окремих господарських операцій: нарахування амортизації (зносу) по основних засобах здійснювати в наступному порядку: за основними засобами - із застосуванням звичайних річних норм амортизаційних відрахувань відповідно до чинного законодавства та ПСБО 7;
3. Нарахування амортизації (зносу) по нематеріальних активах здійснювати: згідно застосовуваних методів і форм, передбачені ПСБО 7 і 8) у розмірі згідно з додатком.
Примітка. Нарахування амортизації нематеріального активу може здійснюватися - протягом терміну його корисного використання, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років. Амортизація нараховується з застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з ПСБО 7 «Основні засоби»
4. Створити на підприємстві резерв сумнівних боргів із застосуванням методу розрахунку резерву (вибрати відповідно до ПСБО 10)
- На основі класифікації дебіторської заборгованості.
5. Встановити порядок використання чистого прибутку (у% від суми чистого прибутку) (відповідно до Установчими документами):
- Нарахування резервного капіталу - 15%;
- Нарахування фонду для виплати дивідендів - 25%:
- Приєднання до статутного фонду - 30%.
6.Установіть, облікову політику з використанням таких методів обліку:
- Нарахування.
У відповідності з Податковим Кодексом, керуючись Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, та "Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168 / 97-ВР в НТ ТОВ Торгово-промислової компанії "Скіф-3" встановлено порядок накопичення даних про валові витрати і валовий дохід для цілей оподаткування на підставі первинних облікових документів, що фіксують здійснення господарських операцій
- З записами на рахунках бухгалтерського обліку: «Валові витрати»,
«Валові доходи»
- З використанням оборотів за цими рахунками як суми валових витрат і валового доходу для складання Податкової декларації та податкової звітності відповідно до Рекомендацій з бухгалтерського обліку валових витрат і валових доходів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04.06.97 за № 168/97.
Розрахунок приросту (зменшення) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції (п. 5.9 Закону «Про прибуток») проводиться поквартально.
Перерахунок балансової вартості іноземної валюти і заборгованості в іноземній валюті, які перебувають на обліку на кінець періоду, проводиться (вибирається) поквартально.
Розрахунок суми оподаткування неможливий без визначення валового доходу підприємства за певний період.
Розглянемо як вважається сума валового доходу на даному підприємстві.
Визначимо суму валового доходу і витрат на 01.01.2003.
!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!
!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!
!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!!!!!! 11
І на закінчення розглянемо характеристики окремих видів податків:
- Податок на додану вартість;
- Акцизний збір;
- Податок на прибуток.
1. Податок на додану вартість.
Платниками податків є:
Особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податків, у разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, які не підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства.
Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановлений законодавством.
Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.
Інші платники.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
- Продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
- Ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки ; вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.
- Інші операції.
Не є об'єктом оподаткування операції:
- Випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, які випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування
- Передачі майна орендодавця що є резидентом, у користування орендарю згідно з умовами договору оренди і його повернення орендодавцеві після закінчення дії такого договору;
- Сплати орендних платежів за умовами договору фінансової оренди або за умовами договору оренди житлового фонду, який є основним місцем проживання орендаря;
- Передачі майна в заставу позикодавцю (кредитору) згідно з договором позики та його повернення заставодавцю після закінчення дії такого договору;
- Надання послуг із страхування і перестрахування, обігу валютних цінностей, банківських металів, банкнотів та монет Національного банку України, за винятком тих, які використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, запроваджених за дозволом Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород;
- Надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення;
- Виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановлений законом; виплат дивідендів
- Передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування його цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративного права, в тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.
База оподаткування
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування.
Звільняються від оподаткування операції з:
- Продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздатковий пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими Кабінетом Міністрів України;
- Продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва;
- Продажу книжок вітчизняного виробництва;
- Продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;
- Надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти навчальними закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості , дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв;
- Продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
- Послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;
- Надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію відповідно до законодавства;
- Продажу лікарських засобів і виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україну у встановлений законодавством порядку, у тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;
- Надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг;
- Продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
- Інші операції.
Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, та додається до ціни товарів.
Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
- Продажу товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
- Продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України;
- Продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);
- Продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності та господарювання;
- Інших операцій.
ПДВ займає найвищий питома вага в доходах бюджетів всіх рівнів. Це найважливіший непрямий податок.
ПДВ сплачується щомісяця, до 20 числа місяця, слідуючого за звітним, в окремих випадках - щоквартально, до 20 числа місяця, який слідує за звітним кварталом.
Питання нарахування та спалті ПДВ регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" та численними підзаконними актами Податкової адміністрації.
2. Акцизний збір.
Акцизний збір - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) таких товарів (продукції) на митну територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів.
Платниками акцизного збору є:
а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, в тому числі з давальницької сировини;
б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва або особи, прирівняних до них відповідно до законодавства;
в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземні інвестиції;
г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несопроводітельного багажу, а також фізичні особи, які отримують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несопроводітельного багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;
д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Об'єктом оподаткування є:
а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою;
б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;
в) митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, в тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.
Акцизний збір обчислюється:
а) за ставками у відсотках до обороту з продажу;
б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару продукції).
Ставки акцизного збору є єдиними на всій території Україні.
Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.
Суми акцизного збору, які підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.
Акцизний збір може сплачуватися як щомісячно, так і щоквартально з обов'язковим поданням звітності до органів Державної Податкової служби України.
3. Податок на прибуток.
Платники податків
Платниками податків є:
З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території Україні, так і за її межами.
З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якої організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ і організацій, які мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податків, які не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Національний банк України та його установи
Об'єкт оподаткування
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду:
- Суму валових витрат платника податків;
- Суму амортизаційних відрахувань.
Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Ставка податку
Прибуток платників податків, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 відсотків до об'єкта оподаткування.
При обчисленні і сплаті податку на прибуток використовуються такі періоди:
- Звітний (податковий) рік - період, який починається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;
- Звітний (податковий) квартал.
Податок на прибуток сплачується щомісяця до 25 числа місяця, що слідує за звітним авансовими внесками, і за квартал у цілому до 25 числа місяця, який слідує за звітним кварталом. За рік у цілому - до 25 січня наступного року. Обов'язковою є подання декларації про прибуток (за 3 місяці; за 6 місяців; за 9 місяців; за рік) до Державної податкової службі.
Податок на прибуток підприємств - найважливіший з прямих податків. Прибутки, які отримує суб'єкт господарювання, завжди обкладаються податками державою.
Порядок нарахування і сплати податку на прибуток врегульовано Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
2.3 Вибір оптимального варіанта оподаткування підприємства.
Розглянемо варіант переходу підприємства на спрощену систему оподаткування. Тоді, в питаннях сплати податків підприємство керується Законами України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 р. і Указом Президентом України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998р., З внесеними до нього змінами Указом Президента України від 28.06.1999 р. та Постановою КМ України від 16.03.2000 р.
1. Умови переходу на сплату єдиного податку
Основним документом, який регулює порядок застосування єдиного податку, є Указ Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727" Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва "від 28.06.99 р. № 746 / 99 (далі - Указ № 746).
Згідно з Указом № 746 спрощена система оподаткування, обліку та звітності може застосовуватися тільки для суб'єктів малого підприємництва. При цьому юридичні особи можуть перейти на сплату єдиного податку за умови, що в них середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб за рік і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 1 млн. грн.
Суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи визначають середньооблікову чисельність з урахуванням працюючих за сумісництвом і за договорами цивільно-правового характеру (договори підряду тощо), а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. У цьому випадку поняття середньооблікової чисельності рівнозначно поняттю середньооблікової чисельності в еквіваленті повної зайнятості, що наведено в Інструкції про статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.95 р. № 171.
При визначенні виручки суб'єкти підприємницької діяльності, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, повинні керуватися наступним:
- Обсяг виручки визначається за "касовим" методом, тобто за сумою фактичних надходжень на банківський рахунок або до каси підприємства, включаючи отримані аванси;
- Обсяг виручки враховується з урахуванням ПДВ, акцизного збору та інших податків і зборів, які входять у ціну продукції, товарів, робіт, послуг;
- При визначенні виручки від реалізації основних засобів до розрахунку береться різниця між сумою, отриманою від реалізації основних засобів, але їх залишковою вартістю.
Транзитні платежі, які надходять на рахунок підприємства, такі, наприклад, як суми ринкового, готельного зборів, суми, які надходять від продажу товарів комітента, у підприємства-комісіонера не беруть участі при розрахунку обсягу виручки для цілей переходу на сплату єдиного податку.
До складу виручки, яка бере участь у розрахунках для цілей єдиного податку, не входять також доходи від бартерних операцій, вартість неоплачуваних отриманих ТМЦ, отримані позички і кредити, кредиторська заборгованість з терміном позовної давності, дивіденди, суми, отримані від продажу валюти, яка належить підприємству, і тому подібне.
Перейти на спрощену систему оподаткування можуть юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі і державні підприємства. Однак така юридична особа повинна відноситься до суб'єктів малого підприємництва. У зв'язку з цим слід звернути увагу на передбачені законодавством обмеження стосуються віднесення тих чи інших осіб до суб'єктів малого підприємництва. Так, відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р. № 2063-III, який набрав чинності з 22 листопада 2000 року, не можуть ставитися до суб'єктів малого підприємництва (а отже, перейти на сплату єдиного податку) довірчі товариства, страхові компанії, банки та інші фінансово-кредитні установи, а також суб'єкти підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері грального бізнесу, обміну іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів (слід звернути також увагу, що зазначений заборона не поширюється на торговців підакцизними товарами), а також суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких є частка внесків, що належить юридичним особам - засновникам та / або учасникам таких суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%.