Історія Росії 80 роки 19 століття - кінець 20 століття

(Шпаргалка)

Росія на початку 80-х - середині 90-х років XIX століття

Вступивши на престол у березні 1881 р. Олександр III (1881-1894) підписав маніфест про "непорушності самодержавства". У травні 1881 р. міністр внутрішніх справ Лоріс-Меліков подав у відставку. Разом з ним з уряду пішли прихильники реформ.

На першому етапі новий уряд спробувало знайти середній шлях між реформами і реакцією. У 1881 р. були прийняті закони про зниження викупних платежів і скасування тимчасовозобов'язаних-ного стану селян. У 1882 р. відкрився Селянський банк, який допомагав селянам придбання землі. З 1887 р. була скасована подушна подати.

Курс уряду остаточно визначився в середині 1882 р. Олександр III намагався внести поправки до реформи 60-70-х рр.. Нова політика отримала назву контрреформ Олександра III.

У серпні 1881 р. було затверджено положення "Про заходи для збереження державної безпеки і громадського спокою". Тепер у будь-якій місцевості могло бути оголошено військовий стан.

У серпні 1882 р. прийняті Тимчасові правила про друк. У результаті був різко обмежений коло проблем, дозволених для обговорення в пресі. Нарада чотирьох міністрів одержало право закривати будь-які видання і забороняти неугодним особам займатися журналістською діяльністю. Було закрито кілька газет і журнал "Вітчизняні записки".

У 1884 р. затверджено новий університетський статут. Ліквідована автономія університетів. Для вступу до університету тепер була потрібна довідка з поліції про благонадійність. У 1887 р. міністр народної освіти видав "циркуляр про кухарчиних дітей". З гімназій відраховувалися неугодні учні, скорочувався прийом дітей з нижчих станів, підвищувалася плата за навчання.

У сільській місцевості з 1889 р. вводилася посада земських начальників. Вони призначалися міністром внутрішніх справ з місцевих дворян. У руках нових чиновників з'єдналася судова та адміністративна влада. Вони стежили за дотриманням порядку, збором податків, у разі необхідності садили селян під арешт, піддавали їх тілесним покаранням. У 1890 р. вийшло нове положення про земських установах. Представництво дворян підвищилося. Повноваження земств зменшилися.

У 1892 р. було прийнято нове Міське положення. Міське самоврядування урізано. У кілька разів зменшено кількість виборців.

Зміни вносилися в судову систему. Підвищувався майновий і освітній ценз для присяжних засідателів. Обмежувалася публічність і гласність засідань.

Нараставшие в Росії напруженість і протиріччя були багато в чому результатом контрреформ Олександра III. Країна опинилася на порозі великих потрясінь.

У 1897 р. в Росії було проведено перший перепис населення. Кількість жителів склало близько 125 млн. чоловік. Більшість населяло європейську частину. На початку XX ст. відбувалося переміщення населення з центру на схід. У Російській імперії 57% становили неросійські народи. Приріст населення йшов дуже швидко і вже до 1914 р. в Росії проживало 175 млн. чоловік.

Найбільш великою фігурою в оточенні царя був С.Ю.Віт-ті - прихильник державного втручання в народне господарство. У 1892 р. він зайняв пост міністра фінансів. У 1897 р. успішно здійснив грошову реформу, ввів золоте грошове звернення і вільний обмін паперових грошових знаків на золото. Для збільшення державних доходів в 1894 р. Вітте встановив винну монополію держави. Він був одним з організаторів будівництва Транссибірської залізниці, проводив активну політику залучення іноземного капіталу в російську промисловість.

Політика уряду сприяла бурхливому зростанню економіки в 90-і рр.. За десятиліття промислове виробництво подвоїлося. Випуск продукції важкої індустрії збільшився майже в три рази, легкої - в 1,6 рази. У 1,5 рази збільшилася кількість робітників. З 1893 по 1900 р. в країні було побудовано залізниць більше, ніж за 20 попередніх років. До початку XX ст. Росія посіла п'яте місце серед розвинених країн.

У зовнішній політиці відбулися великі зміни. У цей період Росія не вела воєн. Олександра III ще за життя стали називати царем-миротворцем. Він вважав, що будь-які територіальні приєднання для Росії вррлни, я війна може привести до революції і ослаблення країни.

Погіршилися політичні та економічні відносини Росії і Німеччини. Між двома державами почалася митна війна. Головним союзником Росії замість Німеччини стала Франція. Це зближення в 1891 р. завершилося укладанням франко-російського союзу. У 1893 р. вступила в силу секретна військова конвенція, в якій обговорювалося кількість військ, що виставляються сторонами у разі війни з Німеччиною. Олександр III розглядав союз з Францією як інструмент для підтримки миру в Європі.

У 1880-1890-і рр.. російський уряд змушений був відмовитися від активних дій на Балканах. Різко погіршилися відносини з Болгарією. Але війни з Австрією вдалося уникнути.

У 1885 р. була остаточно приєднана Середня Азія. Кордон Росії впритул підійшла до Афганістану. В області зовнішньої політики, якої Олександр III керував особисто, не було зроблено великих помилок.

Громадський рух в Росії у 80-ті роки XIX - початку XX століть

Розвиток промисловості супроводжувалося зростанням чисельності робітничого класу, яка до початку XX ст. досягла майже 10 млн. чоловік. Частка найманих робітників у загальному складі населення країни була невелика. Матеріальне становище робітників було важким. Тривалий робочий день, низька заробітна плата, штрафи, травматизм, погані житлові умови - все це змушувало робітників до боротьби.

Найбільш значні страйку сталися на Невської бу-магопрядільне в 1870 р. і Кренгольмской мануфактурі в 1872 р. Учасники виступу на фабриці Морозова в Орехово-Зуєва в 1885 р. вимагали поліпшення умов праці та створення робочого законодавства. Страйк було придушено, а керівники виступу заарештовані. Під час судового розгляду стало відомо про жахливі умови роботи на фабриках Морозова. Суд присяжних виправдав 33 активних учасника виступу. Уряд частково задовольнило вимоги робітників. У 1886 р. видано новий фабричний закон, згідно з яким було обмежено свавілля підприємців у питаннях найму, звільнення і штрафування робітників. У законі встановлювалося кримінальне покарання за участь у страйках.

Зростання робітничого руху і криза народництва призвели до поширення марксизму в Росії. У 1883 р. в Женеві колишні члени "Чорного переділу" створили першу марксистську організацію "Звільнення праці". Керівником організації став Г. В. Плеханов. Він першим з російських марксистів виступив проти народництва і показав, що Росія йде по шляху промислового розвитку. Плеханов був одним з організаторів газети "Іскра". На II з'їзді РСДРП в 1903 р. з основних питань він підтримав Леніна, але надалі перейшов на позиції меншовизму. Плеханов визнавав соціалізм, але заперечував необхідність насильницького захоплення влади. Він негативно зустрів жовтневий переворот більшовиків,-однак відмовився підтримати антибільшовицькі сили.

Члени групи "Визволення праці" переклали на російську мову і видали ряд творів Маркса та Енгельса. Група не була пов'язана з робітничим рухом і займалася пропагандою ідей марксизму серед вузького кола людей. У результаті діяльності організації почалося поширення марксизму в Росії.

У 1884 р. в Петербурзі створив марксистський гурток Д.М. Бла-гоїв. Незабаром він був заарештований і висланий до Болгарії, де згодом організував комуністичну партію. У 1887-1889 рр.. існувала група М. Є. Федосєєва у Поволжі. М. І. Бруснев став в 1889 р. організатором гуртка в Петербурзі. Марксистські організації виникали і в інших містах. Члени гуртків знайомилися з марксистською літературою, вели пропаганду серед робітників та студентської молоді, критикували народників. Подібні організації охоплювали незначну частину робітників.

У цей період почав політичну діяльність В. І. Ленін. У 1887 р. він був виключений з Казанського університету за участь у студентських заворушеннях. У 1889 р. Ленін в Самарі працював у марксистському гуртку Федосєєва. До 1893 йому вдалося екстерном закінчити юридичний факультет Петербурзького університету і він переїхав до столиці. Тут Ленін написав ряд праць, в яких обгрунтував необхідність боротьби пролетаріату за поліпшення свого становища. Створення партії він вважав головним завданням.

Восени 1895 р. за участю Леніна в Петербурзі був створений "Союз боротьби за визволення робітничого класу". Ця організація першою почала керувати робочим рухом. Подібні союзи] виникли у багатьох містах і перейшли від гурткової пропаганди до масової агітації та організації страйків. Найбільш великим

подією страйкового руху стало виступ петербурзьких текстильників у травні 1896 р. Страйкувало близько 35 тисяч чоловік. В кінці 1895 р. керівники "Союзу боротьби" були арештовані, Ленін засланий до Сибіру, ​​в село Шушенське.

У березні 1898 р. в Мінську почав працювати I з'їзд Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), на якому були присутні 9 делегатів. З'їзд прийняв маніфест про утворення РСДРП.

У 1900 р. Ленін повернувся з Сибіру і почав видавати газету "Іскра", яка нелегально розповсюджувалася в Росії. У 1903 р. в Брюсселі зібрався II з'їзд РСДРП. На ньому була прийнята перша програма партії. Вона передбачала повалення самодержавства і встановлення республіки (програма-мінімум). Кінцевою метою була проголошена соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату (програма-максимум).

Більшість на з'їзді підтримало Леніна. Так утворилося більшовицьке течія в російській соціал-демократії. Меншість делегатів підтримала Ю. О. Мартова. Його прихильників стали називати меншовиками. Меншовики визнавали соціалізм, але вважали, що Росія поки до цього не готова. Вони критично ставилися до диктатури пролетаріату, тому що це суперечило демократії. Лідерами меншовизму були А. М. Потресов, П. Б. Аксельрод, Ф. І. Дан. До 1917 р. партія меншовиків була однією з найчисленніших серед лівих партій.

У 1902 р. із залишків народницьких гуртків і груп виникла партія соціалістів-революціонерів (есерів). У момент виникнення на чолі партії стояли В. М. Чернов, М. А. Натансон, М. Р. Гоц, Г. А. Гершуні. Есери головну роль у майбутній революції відводили селянству. В аграрній програмі пропонували націоналізацію всієї землі і передачу поміщицьких володінь у користування селянам. Есери виступали за повалення самодержавства і скликання на основі рівних загальних виборів Установчих зборів. Одним з головних методів боротьби есери обрали терор. У 1902-1906 рр.. есерами були вбиті міністри внутрішніх справ Д. С. Сипягін, В.К.Пле-ве, Великий князь Сергій Олександрович. Партія мала особливу популярність серед селян.

Помітне поширення набули ліберальні ідеї. Ліберали виступали проти насильницьких, особливо кривавих дій. У цьому була їхня головна відмінність від революціонерів. Ос

новні вимоги лібералів зводилися до боротьби за поступові реформи. До числа лібералів ставилися такі відомі люди як М. А. Стахович, П. Б. Струве, Є. Д. Кускова, П. Н. Мілюков, В. Д. Набоков і ін

На початку XX ст. тактика лібералів стала радикальніше. У 1902 р. за кордоном почав виходити журнал "Звільнення", який пропагував введення в Росії конституції і політичних свобод. У 1903 р. в Росії були створені нелегальні організації "Спілка визволення" і "Союз земців-конституціоналістів", в 1904 р. об'єдналися в "Союз визволення". Восени 1904 р. ліберали приступили до створення напівлегальних політичних союзів за професіями. Ліберальний шлях розвитку був украй популярний серед інтелігенції.

Росія на рубежі XIX - початку XX століть

Микола II (1894-1917) був останнім імператором Росії. Спадкоємець престолу був добре підготовлений. Він володів чотирма мовами, отримав юридичну і військову освіти. Багато відзначали його відмінну пам'ять і вміння швидко вникати в суть справи. Микола II був вихованою людиною, володів особистою чарівністю. Останній імператор палко любив Росію і щиро бажав Вітчизні процвітання і спокою. Гарні, теплі стосунки у нього склалися з дружиною Олександрою Федорівною. Від шлюбу у них народилися чотири дочки і спадкоємець престолу царевич Олексій.

За оцінками сучасників, знали імператора, він міг бути гарним полковником, непоганим сім'янином, люблячим батьком, ін-

цікаву співрозмовником, але не самодержцем. Росія стояла на порозі великих потрясінь. Подальші події показали, що останній імператор виявився не здатний вирішити проблем країни.

Вступ на престол нового государя породило в суспільстві надію на реформи. Цього не сталося. У своїй промові 29 січня 1895 перед представниками земств Микола II відмовився від політичних поступок.

У Європі державна влада розвивалася в напрямку парламентаризму. Росія до початку XX ст. продовжувала залишатися самодержавної монархією. Цар мав усі права, в тому числі і правом видавати закони. Государ був і главою російської православної церкви. У монарха було тільки дві обов'язки - дотримуватися закону про престолонаслідування і сповідувати православну віру.

В управлінні країною цар спирався на бюрократичний апарат. Дорадчим органом була Державна рада. При обговоренні питань у раді остаточне рішення приймав государ. Члени Державної ради затверджувалися царем з відставних міністрів, колишніх послів, придворних і військових.

Виконавча влада належала міністерствам. Найважливішими були: внутрішніх справ, військово-морське, фінансів, закордонних справ, народної освіти. Міністри підпорядковувалися володаря. Імператору також підпорядковувалися генерал-губернатори. Вони були наділені широкою владою на місцях.

Сенат виконував функції Верховного суду і стежив за виконанням законів. Сенатори призначалися самим государем. Охороною державної безпеки займався Департамент поліції.

Важливу роль у місцевому самоврядуванні грали земства. Більшість у цих органах становили дворяни. Міські думи, до виборів у які допускалися тільки домовласники, вирішували питання міського життя. У сільській місцевості опорою царизму залишалася громада.

У Росії всі жителі були розділені на стани, кожне з яких мало певними правами або обмежувався у них. Головною опорою самодержавства продовжували залишатися дворяни. Вони займали всі вищі державні пости. Дворянство представляло собою замкнуту касту, доступ в, яку був утруднений. Їм належало майже половина всієї орної землі. Чисельність дворян досягала 150 тисяч чоловік (1% населення). Роль цього класу в житті країни поступово знижувалася.

Новою силою, яка рвалася до влади, була буржуазія. Вона займала головне положення в економіці. Роль буржуазії у політичному житті залишалася незначною. Загальна кількість підприємців була менш 3 млн. чоловік.

До купецтву належало близько 600 тис. чоловік. В цей стан записувалися люди, які платили особливі мита. Їх звільняли від тілесних покарань, від особистих примусових робіт, вони мали свободу пересування.

Близько 85 млн. чоловік налічувало селянство. Воно було головним податним станом. Селян піддавали тілесним покаранням. До 1906 р. вони не могли вільно розпоряджатися своїм земельним наділом. У селі швидко йшов процес розшарування на бідняків і куркулів. Головну причину свого тяжкого становища селяни бачили в існуванні поміщицького землеволодіння.

Основну масу міського населення становили міщани. Вони не користувалися привілеями.

З розвитком промисловості швидко зростала чисельність робітничого класу. До початку XX ст. вона склала понад 10 млн. осіб. Робітники Росії були позбавлені багатьох громадянських прав. Незважаючи на те, що перехід з одного стану в інший був украй утруднений, це було можливо за наявності грошей, зв'язків чи здібностей.

Росія - країна багатонаціональна. Більше половини її населення неросійські народи. Протягом декількох сторіч проводилася політика терпимості до інородців. У результаті багато територій добровільно увійшли до складу імперії. Положення почало змінюватися в XIX ст. Неросійські народи стали зазнавати утисків. Це виражалося у прагненні покінчити з автономією Фінляндії, заборону викладання на національних мовах, обмеження прав інородців і т.п. Особливо великі зміни відбулися в правління Олександра III і Миколи II. Національне питання загострився. Тим не менше можливості культурного розвитку народів Росії продовжували зберігатися.

Російсько-японська війна 1904 - 1905 років

Основна причина війни - зіткнення інтересів Росії і Японії на Далекому Сході. Обидві держави прагнули до панування в Китаї і Кореї. У 1896 р. Росія почала будівництво Кі-тайський-Східної залізниці, яка пройшла по території Маньчжурії. У 1898 р. Вітте домовився про оренду в Китаї на 25 років Ляодунського півострова. Тут стали будувати військово-морську базу Порт-Артур. У 1900 р. російські війська вступили до Маньчжурії.

Система управління сільським господарством не змінилася. Колгоспи були укрупнені. Їх кількість на початку 50-х рр.. скоротилося майже втричі. Технічна оснащеність залишалася низькою. План четвертої п'ятирічки по розвитку сільського господарства не виконали.

У грудні 1947 р. скасували карткову систему. Одночасно ціни на продукти були підвищені. Заробітна плата залишилася колишньою. У цьому ж році провели грошову реформу, яка укріпила фінансову систему. У наступні роки кілька разів проводили зниження цін. Обмежені кошти відраховувалися на житлове будівництво, охорону здоров'я, народну освіту. Проте рівень життя в містах поступово підвищувався. Це було досягнуто за рахунок розорення села.

У післявоєнні роки багато звільнені з фашистських таборів радянські люди були відправлені в табори радянські, посилання або на примусові роботи. Незважаючи на добровільне повернення багатьох російських емігрантів першої хвилі, більшість з них також було піддано гонінням. Продовжилася політика

репресій проти деяких національностей. Були переселені кримські татари, чеченці, інгуші, калмики, карачаївці, балкарці.

Посилився ідеологічний тиск на культуру. Керівництво цією компанією здійснював А.А-Жданов. У 1946-1948 рр.. вийшло кілька постанов ЦК ВКП (б). Вони були спрямовані проти творчої інтелігенції. Постраждали такі діячі, як А. А. Ахматова, М. М. Зощенка, Д. Д. Шостакович, В. І. Мураделі, С. С. Прокоф 'єв, С. М. Ейзенштейн та ін

У 1948 р. розгорнулася широка кампанія боротьби з "космополітизмом" і "низькопоклонством перед Заходом". Космополітом міг бути оголошений будь-яка людина, що цікавиться західній літературою, музикою, театром, технікою. Практично обірвалися зв'язку зі світовою наукою. Доводилося першість російської науки в найважливіших відкриттях і винаходах: паровоза, літака, лампи розжарювання, радіо і т.д.

У серпні 1948 р. стався остаточний розгром вітчизняної генетики. Розвиток цієї науки було зупинено на багато років. У 1947-1951 рр.. були проведені "дискусії" з філософії, політекономії, мовознавству, історії, фізіології, математики, біології. Деякі науки засудили як "буржуазні". Така доля спіткала хвильову механіку, кібернетику, психоаналіз, квантову фізику, теорію ймовірностей, статистичний аналіз в соціології. Десятки тисяч вчених були позбавлені можливості займатися наукою.

В кінці 40-х рр.. сталися нові чистки керівних партійних кадрів. Найвідомішим стало "Ленінградське справу". У 1949 р. ряд партійних керівників, раніше коли-небудь працювали в Ленінграді, були звинувачені в спробі зруйнувати Радянський союз, протиставивши Росію СРСР, а Ленінград - Москві. До смертної кари засудили близько 200 чоловік. Загинули секретар ЦК ВКП (б) А.А.Куз-нецов, голова Держплану Н-А.Вознесенскій, перший секретар ленінградського обкому П. С. Попков. Таким чином було усунуто частина молодих партійних і державних працівників, що висунулися на керівні пости в роки війни і в перші повоєнні роки.

Зовнішня політика Радянської держави в першому повоєнному десятилітті

Зрослий після II світової війни авторитет СРСР базувався на військовій могутності Радянської держави і вдячності європейських народів за звільнення від фашизму. Якщо в 1941 р. дипломатичні відносини з СРСР підтримували 26 країн, то в 1945 р. - 52 держави. У жовтні 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка об'єднала 51 держава. СРСР став постійним членом Ради Безпеки - основного органу ООН.

У 1945-1948 рр.. при активному тиску СРСР були сформовані комуністичні уряду в Албанії, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Югославії. Комуністи прийшли до влади в Північному В'єтнамі, Північній Кореї та Китаї. У більшості цих країн перебували радянські війська. Тут склалася економічна і політична система, аналогічна сталінської. З цими державами були укладені договори про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Їм була надана значна економічна підтримка у відновленні економіки. Будь-яке відхилення від наміченого політичного курсу сприймалося в Москві вороже. Саме це стало підставою для розриву відносин з Югославією в 1948 р. У 1949 р. була створена Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). До нього увійшли СРСР і країни Східної Європи. Основним завданням РЕВ було встановлення взаємовигідного економічного співробітництва.

У перші повоєнні роки комуністи входили до складу урядів низки західно-європейських держав, в тому числі Франції та Італії. Посилення впливу комуністів було пов'язано з тим, що в багатьох країнах в роки війни вони очолювали боротьбу з фашизмом.

У Західній Європі, окупованій військами Сполучених Штатів і Великобританії, комуністичні партії не змогли прийти до влади. Відповідно до "плану Маршалла" США надали цим

країнам економічну допомогу у розмірі 12 млрд. доларів. Економічний і політичний вплив США в цьому регіоні посилився. Таким чином, Європа була розділена на дві протиборчі один одному угруповання держав.

Вже в 1945 р. суперечності у політиці провідних країн антигітлерівської коаліції СРСР, США і Великобританії загострилися. У листопаді 1945 р. США мали план ведення атомної війни проти СРСР. На території СРСР було намічено 20 великих об'єктів для атомних бомбардувань. У березні 1946 р. колишній прем'єр-міністр Великобританії Черчілль у Фултоні (США) виголосив свою знамениту промову про "залізну завісу" і початок "холодної війни". Метою такої політики був захист західної цивілізації від комунізму. Президент США Г. Трумен підтримав позицію Черчілля.

На Паризькій конференції 1946 р. колишнім союзникам не вдалося врегулювати спірні питання. Надії на співпрацю після війни країн антигітлерівської коаліції не збулися. Ядром протистояння стало радянсько-американське протиборство. Символом розколу на дві системи з'явився розділ Німеччини на дві держави. У окупаційних зонах США, Англії і Франції була сформована система західного зразка і в 1949 р. утворена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). У зоні окупації СРСР - Німецька Демократична Республіка (НДР)

У 1949 р. був створений військово-політичний блок НАТО, до якого увійшли США, Канада і десять західноєвропейських держав. СРСР і країни Східної Європи поступово опинилися в оточенні військових баз США. У 1955 р. утворився східноєвропейський військово-політичний блок - Організація Варшавського договору (ОВД). Два ворожих блоку протистояли один одному. У 1954 р. з'явився військовий блок СЕАТО. Він об'єднав США, Великобританію, Францію, Австралію, Нову Зеландію, Таїланд, Філіппіни та Пакистан.

Самим гострим зіткненням двох сторін стала корейська війна (1950-1953). Після закінчення II світової війни на півночі Кореї зміцнилися сили, орієнтовані на СРСР, на півдні - на США. Війна почалася після того, як війська північнокорейського уряду Кім Ір Сена за кілька тижнів зайняли майже весь Корейський півострів. СРСР надав Північної Кореї значну військову допомогу. Китай, де незадовго до цього до влади прийшов комуністичний уряд на чолі з Мао Цзедуном, направив до Північної Кореї добровольців. США під прапором ООН ввели в Корею свої війська.

Американці обговорювали питання про застосування атомної зброї. Світ опинився на межі ядерної війни. На середину 1951 р. обстановка в Кореї стабілізувалася. У 1953 р. було підписано угоду про перемир'я. У результаті війни загинуло кілька мільйонів людей. Корея залишилася розділеної на дві держави.

Після смерті Сталіна в деяких країнах Східної Європи намітилися ознаки невдоволення. Пройшли страйки і демонстрації в Угорщині та Чехословаччині. У 1953 р. Радянська армія придушила антиурядові виступи в НДР.

З осені 1954 р. почалася нормалізація відносин з Югославією. Були встановлені дружні відносини з Індією. У вересні 1955 р. Радянський союз визнав ФРН та встановив з нею дипломатичні відносини.

Епоха М. С. Хрущова

5 березня 1953 помер Сталін. Головою Ради Міністрів став Г. М. Маленков. Міністерство Внутрішніх справ очолив Л. П. Берія. М. С. Хрущову доручили керувати Секретаріатом ЦК КПРС. Між ними розгорілася прихована боротьба за владу.

Посилення позицій Берія стривожило його суперників. Проти нього виступила група керівників, яку очолили Хрущов, Булганін і Жуков. 26 червня 1953 Берія заарештували і згодом розстріляли як ворога народу. У вересні 1953 р. Хрущова обрали першим секретарем ЦК КПРС. У 1955 р. після висунутих проти нього звинувачень Маленков подав у відставку. Керівником Радміну став Булганін, міністром оборони замість нього - Жуков. Це помітно посилило вплив Хрущова.

Під контроль партії перейшли органи держбезпеки. Припинилися масові репресії. У 1953-1955 рр.. переглянули всі

основні політичні справи повоєнного часу. Зняли звинувачення з репресованих народів і відновили дер-щиця багатьох з них. Цей процес прискорився після XX з'їзду партії, який проходив у 1956 р., Хрущов виступив з доповіддю, в якому Сталін був названий відповідальним за масові репресії та катастрофічне економічне становище країни. Через кілька місяців вийшла постанова ЦК КПРС "Про подолання культу особи і його наслідків". Після з'їзду почалася масова реабілітація політичних ув'язнених. Більшість винних у репресіях уникнуло покарання.

Відлига наступила і в сфері культури. Виникли нові журнали демократичної спрямованості: "Юність", "Молода гвардія", "Москва", "Наш сучасник". Особливу роль грав журнал "Новий світ" на чолі з А. Т. Твардовським. Опублікували деякі твори А. І. Солженіцина. Поряд з цим культура продовжувала відчувати ідеологічний тиск і грубе втручання лідерів партії. З кінця 50-х рр.. "Відлига" в духовному житті пішла на спад. Після публікації за кордоном роману "Доктор Живаго" з Союзу письменників був виключений Б. Л. Пастернак. Нападкам піддалися поет О. А. Вознесенський, скульптор Е. Невідомий, художник Р. Р. Фальк.

Десталінізація суспільства викликала протидію деяких лідерів партії. Влітку 1957 р. сім з одинадцяти членів Президії ЦК КПРС зажадали відставки Хрущова. Завдяки підтримці Жукова та інших партійних діячів Хрущов здобув перемогу. Незабаром все що виступили проти Хрущова були відсторонені від влади. Жукова також зняли з поста міністра оборони. У 1958 р. Хрущов став Головою Ради Міністрів СРСР. У його руках зосередилася державна і партійна влада.

Була проведена реорганізація сільського господарства. З колгоспів списали заборгованість, підвищили закупівельні ціни, збільшили державні витрати на потреби села, знизили податки на особисті підсобні господарства, ввели для колгоспників пенсії та паспорта. З 1954 р. почали освоєння цілинних і перелогових земель. Це дозволило на деякий час послабити зернову проблему. У 1958 р. ліквідували державні машинно-тракторні станції (МТС), які обслуговували колгоспи. Техніка за плату була передана колгоспам. З 1958-р. почалася ліквідація присадибних господарств колгоспників.

Успіхи в сільському господарстві були тільки в перші роки. На початку 60-х рр.. почалися труднощі з продуктами. Ціни на низку продовольчих товарів були підвищені. Ширилися антиурядові настрої. У Новочеркаську зіткнення з військами привели до людських жертв. Хвилювання відбулися в Теміртау, Александрові, Кривому Розі, Грозному. З 1962 р. СРСР почав заку-'пать зерно за кордоном.

Прискорення розвитку промисловості відбулося завдяки реформі управління. У 1957 р. замість ліквідованих галузевих міністерств і відомств з'явилися територіальні Ради Народного Господарства (Раднаргоспи), яким була підпорядкована вся промисловість регіонів. У перші роки це дало позитивний результат. Середньорічні темпи зростання промислового виробництва в Радянському союзі перевищили 10%. Реформа не зачіпала основ командно-адміністративної системи, і незабаром виникли нові проблеми. У промисловості упор робився на виробництво засобів виробництва. Вже на початку 60-х рр.. темпи зростання знову знизилися до 1-2% на рік. Легка промисловість розвивалася повільніше.

У 1961 р. на XXII з'їзді КПРС була прийнята нова програма партії. У ній ставилося завдання побудови комунізму через 20 років.

Період "відлиги" почався і в зовнішній політиці. Налагодили стосунки з країнами, що звільнилися від колоніальної залежності, передусім Індією, Індонезією, Єгиптом, Алжиром, Кубою. Їм була надана широка економічна допомога.

У 1956 р. антикомуністичне повстання спалахнуло в Угорщині. Воно було придушене радянськими військами. Погіршилися відносини з Албанією і Китаєм. Уряди цих країн не підтримали десталінізацію радянського суспільства. На початку 60-х рр.. справа дійшла до припинення економічної допомоги і висилки китайських дипломатів з Москви.

СРСР зробив кроки для припинення гонки озброєнь. В односторонньому порядку у два рази скоротили чисельність збройних сил, оголосили мораторій на випробування ядерної зброї. Скорочення армії супроводжувалося ракетно-ядерним переозброєнням. Візит Хрущова в 1959 р. в США зміцнив міжнародний престиж Радянського Союзу. У 1963 р. міністри закордонних справ СРСР, США та Англії у Москві підписали угоду про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі і під водою.

Новий поворот до "холодної війни" з вини обох сторін розпочався навесні 1960 р. Був зірваний візит президента Д. Ейзенхауера в Радянський союз і зустріч лідерів СРСР, США, Великобританії і Франції в Парижі. Невдачею закінчилася зустріч Хрущова з новим американським президентом Дж. Кеннеді в червні 1961 р. у Відні. Сторонам не вдалося домовитися з приводу статусу Берліна, розділеного на дві частини з 1945 р. Незабаром влада НДР за згодою Москви спорудили стіну навколо Західного Берліна.

Піком протистояння з'явився Карибська криза. У 1962 р. СРСР розмістив на Кубі ракети, здатні нести атомні заряди. США заявили протест і призвели збройні сили в бойову готовність. Світ опинився на межі ядерної війни. Після переговорів СРСР вивів ракети, а США зняли блокаду з Куби.

Невдачі Хрущова в зовнішній політиці, зниження темпів економічного розвитку, погіршення життєвого рівня, втрата особистої популярності дозволили супротивникам Хрущова перейти в наступ. У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС його звинуватили в неправильній політиці, зняли з усіх постів і відправили на пенсію. Першим секретарем ЦК КПРС обрали Л. І. Брежнєва, Головою Ради Міністрів СРСР призначений А. Н. Косигін. Головою Президії Верховної Ради СРСР залишився А. М. Мікоян.

Радянська країна в середині 60-х - початку 80-х років

У березні 1965 р. почалися реформи в сільському господарстві. Підсилили самостійність колгоспів і радгоспів. Збільшили вкладення в сільське господарство європейської частини країни. Взяли курс на створення великих спеціалізованих комплексів. Знизили план обов'язкових поставок і підвищили закупівельні ціни. З колгоспів списали борги. Підвищили матеріальну зацікавленість колгоспників у

зростанні виробництва. Зняли обмеження з особистих підсобних господарств. Ці заходи стимулювали збільшення виробництва. До середини 70-х рр.. продовольча проблема відійшла на другий план, значно підвищився рівень життя на селі. У подальшому багато плани виявилися не реалізовані або не принесли очікуваного результату. Більшість колгоспів продовжувало залишатися збитковими. Незважаючи на збільшення закупівель продовольства за кордоном, знову виникли проблеми з продовольством.

У вересні 1965 р. почалася реформа в промисловості. Ліквідували територіальну систему управління через Раднаргоспи. Відновили галузевий принцип керівництва через міністерства. Збільшили самостійність підприємств. Частина доходів тепер залишалася в їх розпорядженні. Ці кошти йшли наразвітіе виробництва, матеріальне заохочення, житлове будівництво, соціальну сферу. Скоротили кількість планових показників. Широко застосовувався госпрозрахунок. Передбачалося ввести елементи регульованих ринкових відносин. Активну роль у здійсненні реформи зіграв Голова Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигін.

У роки восьмої п'ятирічки (1965-1970) реформа дала позитивні результати. Обсяг промислового виробництва зріс на 50%. Побудували майже 2000 великих підприємств. Освоїли нові промислові райони на півночі і сході країни. По видобутку вугілля та залізної руди, виробництву цементу, тепловозів, тракторів і комбайнів Радянський союз обігнав США. По продуктивності праці та доходом на душу населення наша країна значно відставала від американського рівня.

На початку 70-х рр.. реформи були припинені. Основні зусилля спрямували на розвиток оборонної промисловості, енергетики, сільського господарства та Сибіру. Особливу увагу приділили збільшення видобутку нафти і газу. Зробили ставку на розширення продажу сировини за кордон. Тільки за 70-і рр.. СРСР заробив на цьому близько 170 млрд. доларів. Ці кошти використовували для пом'якшення кризових явищ та підвищення життєвого рівня.

В кінці 70-х рр.. падіння попиту на паливо привело до зниження світових цін. Це боляче вдарило по економіці СРСР. Виросли дефіцит державного бюджету і зовнішній фінансовий борг, збільшилася інфляція. На початку 80-х рр.. різко знизилися темпи зростання промисловості і сільського господарства. Упав життєвий рівень, піднялися ціни, з'явилися дефіциту і черги. Коли в 1982 р.

помер Брежнєв, країна перебувала у складному становищі. Слабкі спроби його наступників Ю. В. Андропова та К. У. Черненко поліпшити становище не увінчалися успіхом.

З приходом до влади Брежнєва процес десталінізації суспільного життя закінчився. Заборонили критику культу особи Сталіна, згорнули процес реабілітації репресованих. Робилися спроби створення культу Брежнєва. Більшість радянських людей, слабко вірячи в ідеали соціалізму, відкритого опору системі не надавали. Тим не менш зростало рух інакомислячих, яке прийнято називати дисидентським. Багато дисиденти були арештовані і засуджені: А. Синявський, Ю. Даніель, І. Бродський. Деякі поміщені в психіатричні лікарні: В. Буковський, Ю. Вишневська, Л. Губанов. За кордоном опинилися багато діячів мистецтва: письменник А. І. Солженіцин, кінорежисер А. Тарковський, режисер Ю. Любимов, поет І. Бродський, віолончеліст М. Ростропович. Духовним лідером правозахисного руху став академік А. Д. Сахаров.

З середини 60-х рр.. у зовнішній політиці знову почався поворот до розрядки міжнародної напруженості. Після візиту до Москви в 1966 р. генерала де Голля, встановилися дружні відносини з Францією. У 1970 р. СРСР і ФРН підписали договір. Обидві сторони визнали всі територіальні зміни в Європі. У 1970-1973 рр.. ФРН врегулювала відносини з Польщею, НДР та Чехословаччиною. У другій половині 70-х рр.. ФРН перетворилася на одного з основних торговельних партнерів Радянського Союзу. У 1971 р. було укладено чотиристороння угода по Берліну. СРСР, США, Англія і Франція заявили, що Західний Берлін не належить ФРН.

На початку 70-х рр.. американське керівництво визнало військове рівність між СРСР і США. У 1972 р. був підписаний радянсько-американський договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1). На початку 70-х рр.. при сприянні Радянського Союзу припинилася війна у В'єтнамі. Вершиною розрядки стала нарада з безпеки і співробітництва в Гельсінкі в 1975 р. У ньому взяли участь 33 європейських держави, США і Канада. Підсумковий документ закріпив повоєнні кордони в Європі, розширив економічні й політичні контакти. Країни відмовилися від застосування сили у вирішенні спірних проблем.

Різко погіршилися радянсько-китайські відносини. В кінці 60-х рр.. справа дійшла до збройних зіткнень на далекосхідної

кордоні. У 1967 р. ускладнилося становище у Польщі. Комуністичному керівництву країни СРСР надав економічну допомогу. У 1968 р. уряд Чехословаччини спробувало провести реформи і вийти з-під радянського впливу. Радянський союз організував військову інтервенцію в цю країну.

У другій половині 70-х рр.. відносини з Заходом погіршилися. Остаточний удар по розрядці був нанесений після початку радянської інтервенції в Афганістан в грудні 1979 р. ООН засудила дії СРСР. Американський Конгрес відмовився затвердити підписаний в 1979 р. договір ОСО-2. Почався новий виток гонки озброєнь.

До початку 80-х рр.. Радянський союз перебував напередодні економічного, соціального та політичної кризи.

Радянська країна в роки перебудови

У березні 1985 р. на посаду генерального секретаря ЦК КПРС обрали М. С. Горбачова. У квітні 1985 р. був проголошений курс на прискорення економічного і соціального розвитку. За планом на XII п'ятирічку (1986-1990) намітили збільшення темпів зростання за рахунок підвищення продуктивності праці і інтенсифікації виробництва. Передбачалося удосконалювати структуру управління народним господарством, стимулювати нові форми праці. Обіцяли посилити увагу до житлового будівництва, сфері послуг, освіти, охорони здоров'я, культурі.

Машинобудуванню відвели головну роль у реконструкції народного господарства. Це вимагало великих капіталовкладень. Така позиція послабила виробництво споживчих товарів, посилила інфляцію. У червні 1987 р. проголосили перехід від адміністративних методів керівництва народним господарством до економічних. Незабаром прийняли закон про державне підприємство. Він розширив самостійність підприємств і права трудового колек-

тиву. У 1988 р. прийняли закони про кооперацію та про індивідуальну трудову діяльність. Ці закони виявилися недосконалими і непрацюючими в умовах командно-адміністративної системи управління.

З 1989 р. керівництво країни спробувало перейти до багатоукладної економіки в аграрному секторі. Поряд з колгоспами і радгоспами з'явилися агрокомбінати, кооперативи орендарів, фермерські господарства.

У 1989-1990 рр.. проголосили курс на перехід до регульованої ринкової економіки. Програма Г. Явлінського отримала назву "500 днів". Вона передбачала поетапну передачу в приватні руки торгових і промислових підприємств, різке скорочення державного сектора в економіці. Прийнята була урядова програма, яка розтягувала цей процес у часі. Зберігався значний контроль держави над промисловістю та сільським господарством.

З 1989 р. почалося скорочення національного доходу. У 1990 р. воно становило 10%. Падіння виробництва призвело до різкого погіршення рівня життя. До 1991 р. полки магазинів спорожніли, вишикувалися величезні черги, ввели картки не тільки на продукти харчування, але і на товари першої необхідності. Інфляція зросла до 5-10% на місяць. Країна перебувала на межі економічної катастрофи.

Основна причина невдачі економічних реформ у тому, що народне господарство продовжувало працювати за старою схемою. Реформи не зачіпали основ старої командно-адміністративної системи.

На XXVII з'їзді КПРС у 1986 р. прийняли нову редакцію Програми партії. 'Взяли курс на вдосконалення соціалізму. З програми було вилучено положення про будівництво комунізму в СРСР. У 1987 р. Горбачов проголосив гласність. Ослабла цензура, припинилися політичні переслідування, з в'язниць і посилань повернулися дисиденти. У засобах масової інформації з'явилася критика на адресу керівництва. Відновилася реабілітація репресованих.

У 1988 р. після XIX Всесоюзної партійної конференції розпочалася реформа політичної системи в СРСР. Вищим органом влади став З'їзд народних депутатів. Вибори проходили на альтернативній основі. Перший з'їзд народних депутатів СРСР відбувся у травні-червні 1989 р. На ньому було обрано Верховна Рада

СРСР на чолі з Горбачовим. На III з'їзді в березні 1990 р. Горбачов став першим президентом СРСР. З'їзд скасував 6 статтю Конституції, яка закріплювала існування в країні однопартійної системи. Незабаром з'явилися Демократична, Соціал-демократична, Ліберальна, Ліберально-демократична, Християнсько-демок-ратическая партії та ін Водночас тривав процес розпаду КПРС. Комуністична партія розділилася на кілька угруповань. З КПРС почався масовий вихід рядових членів. Практично припинили свою діяльність комсомольська і піонерська організації.

У зовнішній політиці головним стало прагнення максимально знизити рівень протистояння з усіма країнами. На XXVII з'їзді КПРС офіційно оголосили про відмову від прагнення домогтися соціалістичного перетворення світу. У серпні 1985 р. Радянський Союз ввів мораторій на випробування ядерної зброї, запропонувавши іншим країнам підтримати його ініціативу. Після низки зустрічей між Горбачовим і президентом США Р. Рейганом радянська та американська сторони підписали в грудні 1987 р. угоду про знищення ядерних ракет середньої і малої дальності. Згідно з договором було ліквідовано понад 2,5 тисяч ракет. СРСР пішов на великі поступки ніж США. У липні 1991 р. в Москві був підписаний договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСНВ-1). Договір передбачав ліквідацію частини ядерної зброї.

У лютому 1988 р. Горбачов оголосив про виведення радянських військ з Афганістану. 15 лютого 1989 всі радянські війська покинули цю країну. З 1985 р. поступово покращилися відносини СРСР з Китаєм, Таїландом, Пакистаном, Південною Кореєю, Чилі, Південно-Африканської республікою, Ізраїлем.

У 1989-1990 рр.. у всіх соціалістичних країнах за винятком Куби та Північної Кореї були повалені комуністичні режими. До влади прийшла опозиція. СРСР відмовився від застосування сили в придушенні антикомуністичного руху в Східній Європі. У 1990 р. НДР увійшла до складу ФРН. Навесні 1991 р. розпалася організація Варшавського Договору і Ради Економічної взаємодопомоги. Почалося виведення радянських військ з Східної Європи. У листопаді 1990 р. Горбачов був удостоєний Нобелівської премії миру. Припинилося протистояння Сходу і Заходу. "Холодна війна" закінчилася.

Розпад СРСР як унітарної держави

Непослідовність проведених в країні реформ вела до посилення конфлікту між центром і республіками. Необхідно було підписати новий союзний договір між республіками, що оголосили про свій суверенітет. Масові виступи, організовані рухом Демократична Росія навесні 1991 р., змусили Горбачова відмовитися від силових методів »У квітні за ініціативи Президента СРСР під Москвою в Ново-Огарьово була проведена зустріч з керівниками РРФСР, України, Білорусії, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану, Киргизії, Таджикистану та Туркменістану. Вона поклала початок спільного пошуку політичного порозуміння і розробки нового союзного договору.

112 червня 1991р. був обраний перший президент Росії. Ним став Б. М. Єльцин.

До літа 1991р. в країні назріло політичну кризу. Після гострих дискусій керівникам 9 республік вдалося виробити проект союзного договору, підписання якого намічалося на 20 серпня 1991 р. Його прийняття означало перехід до дійсно федеративній державі, усунення ряду що склалися в СРСР державних структур і заміну їх новими.

Супротивники перетворень вирішили не допустити підписання нового союзного договору. Горбачов 18 серпня під час відпустки був ізольований на дачі в Криму. Віце-президент Г. І. Янаєв видав указ про свій вступ на посаду Президента СРСР. Було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП). Він оголосив надзвичайний стан, призупинив діяльність опозиційних партій і рухів, заборонив мітинги і демонстрації, встановив жорсткий контроль за засобами масової інформації. До Москви були введені війська.

Опір ГКЧП очолив президент Росії Єльцин і його прихильники. 19 серпня було передано їх звернення до громадян Росії. Дії ГКЧП оцінювалися як антиконституційний переворот, а сам ГКЧП і його рішення оголошувалися незаконними. 21 серпня після надзвичайної сесії Верховної Ради Росії Горбачов був звільнений з ізоляції в Криму.

Серпневий політичний кризи 1991 р. означав кінець "перебудови". Більшість республік після серпневих подій відмовилися від підписання союзного договору.

У листопаді 1991 р. було видано указ президента Росії Б.М. Єльцина про заборону діяльності КПРС.

У грудні 1991 р. лідери Росії, Україні і Білорусі заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. і про намір створити Співдружність Незалежних Держав. Договір про утворення СНД було підписано в Біловезькій пущі. Спочатку Співдружність об'єднало 11 колишніх союзних республік. Президент Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив своє існування. Головним у діяльності незалежних держав стало економічне реформування.

25 грудня 1991 Горбачов склав з себе обов'язки президента СРСР. 26 грудня 1991 СРСР припинив своє існування.

До кінця 80-х рр.. в СРСР загострилися міжнаціональні протиріччя. У влади була відсутня продумана національна політика. Це особливо негативно позначилося на Кавказі.

Суверенна Росія (1991-1996 роки)

У травні 1990 р. Єльцин був обраний Головою Верховної Ради Росії. Одним з перших кроків нового керівництва стало

прийняття Декларації про суверенітет. Вона проголосила верховенство республіканського законодавства над союзним.

У жовтні 1991р. уряд Єльцина оголосив про програму радикальних економічних реформ, в основі якої лежав перехід до ринку. З 1 січня 1992 р. були звільнені ціни на промислові та продовольчі товари. У жовтні 1992 р. почалася приватизація підприємств. Інфляція за 1992 р. склала 3000%. На 20% скоротився національний дохід і промислове виробництво. У суспільстві виникла соціальна напруженість.

Проти економічного і політичного курсу уряду виступали майже всі опозиційні сили країни. Розпочався конфлікт двох гілок влади - законодавчої (Верховної ради) і виконавчої (Президента). У грудні 1992 р. на У II з'їзді народних депутатів Росії прем'єр-міністр Є.Т. Гайдар змушений був піти у відставку. Новий глава уряду В. С. Черномирдін спробував скоригувати економічний курс.

Труднощі в справі реформування суспільства вели до посилення опозиційних настроїв. У березні 1993 р. на З'їзді народних депутатів було поставлено питання про відставку президента. 21 вересня 1993 Б. М. Єльцин підписав указ про розпуск З'їзду народних депутатів РФ і Верховної Ради, проведення грудні виборів в нові органи державної влади та референдуму щодо нової Конституції Росії.

Проти президентського указу виступило керівництво Верховної Ради та більшість членів Конституційного суду, які визнали дії президента є неконституційними. Віце-президент А. В. Руцькой заявив про виконання обов'язків президента і почав формувати паралельний уряд.

Будівля Верховної Ради Росії стало центром опору президентові Єльцину. 2 жовтня в Москві пройшли організовані опозицією великі демонстрації, які вилилися в масові заворушення. 3 жовтня Руцькой і голова Верховної Ради Росії Р. І. Хасбулатов закликали присутніх біля Білого дому до штурму мерії і телецентру. Спроба штурму "Останкіно" призвела до кровопролиття, але була безуспішною. Президент оголосив у Москві надзвичайний стан і ввів до столиці війська. 4 жовтня в результаті штурму Білого дому будівлю було зайнято військами.

12 грудня 1993 відбулися вибори до новостворених органів влади - у Федеральні збори і Державну Думу.

Вибори вперше проходили не тільки по виборчих округах, але і за партійними списками. Майже чверть голосів виборців отримала партія В. В. Жириновського. Більшістю голосів виборців була прийнята нова Конституція Росії. Вона зміцнила позиції президента, який ставав одночасно і главою уряду і наділявся суттєвими законодавчими повноваженнями.

Влітку 1991 р. частина Чечено-Інгушетії заявила про вихід зі складу РРФСР і СРСР і оголосила себе незалежною державою під назвою Чеченської республіки. Вищим органом влади був оголошений Виконавчий комітет загальнонаціонального конгресу чеченського народу на чолі з головою Д. Дудаєвим. У вересні 1991 р. збройна національна гвардія Дудаєва захопила будинок Ради міністрів, радіо, телецентру і Верховної Ради. У грудні 1991 р. Дудаєв в односторонньому порядку перервав контакти з федеральними органами влади і заявив про вихід зі складу Росії. У грудні 1994 р. в республіку були введені федеральні війська. Конфлікт з Чеченської республікою переріс у війну. Вона спричинила численні жертви серед мирних жителів і військових. Війна супроводжувалася терористичними актами з боку чеченських сепаратистів у Будьонівсько, Кизлярі і Первомайському.

У серпні 1996 р. в Назрані було підписано угоду про припинення бойових дій у Чечні і про виведення федеральних військ з території Чеченської республіки. У січні 1997 р. відбулися вибори президента Чеченської республіки, яким став А. Масхадов.

Влітку 1996 р. відбулися вибори президента Росії. На другий термін президентом був обраний Єльцин.

У зовнішній політиці Росії можна виділити два основних напрямки. Перше було пов'язане з відносинами з колишніми республіками СРСР - т.зв. "Ближнім зарубіжжям", друге з відносинами з т.зв. "Далеким зарубіжжям". Російські військові на положенні "миротворчих сил" діяли в Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії, Таджикистані. Складними виявилися відносини з Україною через конфлікт з приводу Чорноморського флоту і Криму. Уряди держав Прибалтики та СНД взяли курс на витіснення російських. У "далекому зарубіжжі" Росія продовжувала виконувати зобов'язання СРСР щодо виведення військ з Європи, який завершився в серпні 1994 р.

Спільно з ООН Росія брала участь у вирішенні всіх збройних конфліктів у світі. Важливим питанням зовнішньої політики є протидія розширенню НАТО на Схід і політики, порушує що склався в Європі баланс сил. Демократичні реформи поліпшили ставлення до Росії в світі, хоча події жовтня 1993 р. і дії Федеральної влади в Чечні викликали критику в різних колах світової громадськості. У лютому 1996 р. Росія приєдналася до Статуту Ради Європи і офіційно стала 39-ою державою - учасником РЄ.

Просування Росії до кордонів Кореї стривожило Японію. Зіткнення двох країн ставало неминучим. Японія почала готуватися до війни. Царський уряд недооцінив супротивника. Російська армія на Далекому Сході налічувала 98 тис. солдатів проти 150-тисячної японської армії. Підвіз резервів був утруднений через малу пропускну здатність Сибірської залізниці. Не була закінчено зміцнення Владивостока і Порт-Артура. Тихоокеанська ескадра поступалася японському флоту. У той час як Японії допомагали найбільші держави, Росія залишилася майже ізольованою.

З обох сторін війна носила несправедливий загарбницький характер. Росія і Японія вступили в боротьбу за переділ світу.

Російсько-японська війна почалася 27 січня 1904 нападом японського флоту на російську ескадру в Порт-Артурі і корейському ^ порту Чемульпо. Перші втрати послабили російський флот. Командувач Тихоокеанської ескадрою адмірал С. О. Макаров почав підготовку до активних дій на морі. Незабаром його броненосець підірвався на міні і він загинув. Разом з ним загинув художник В. В. Верещагін. Після цього флот перейшов до оборони Порт-Артура і відмовився від наступальних операцій.

Командувач сухопутними силами генерал А. Н. Куропаткин обрав оборонну тактику. Це ставило російську армію в невигідне становище. Японські війська висадилися в Кореї, а потім у Маньчжурії. У травні 1904 р. Порт-Артур був відрізаний від основної армії. В кінці серпня 1904 р. сталося бій під Ляояном, яке закінчилося відступом російських. Порт-Артур був наданий самому собі. У вересні-жовтні 1904 р. російська армія спробувала перейти в наступ, але була зупинена після битви біля річки Шаху.

Під Порт-Артуром 50 тисяч російських майже 8 місяців сковували двохсоттисячного японську армію. Тільки в грудні 1904 р. генерал Стессель здав фортецю противнику, хоча були можливості для подальшої оборони. Порт-Артурська ескадра загинула. Флот противника став панувати на морі. Японська облогова армія була перекинута проти головних сил росіян.

У вирішальній битві в лютому 1905 р. під Мукденом з обох сторін брало участь понад 660 тис. чоловік. Росія зазнала чергової поразки і відступила на північ.

У жовтні 1904 р. на Далекий Схід була послана 2-а Тихоокеанська ескадра під командуванням адмірала З. П. Рожественського. У травні 1905 р. окодеостровов Цусіма сталося морський бій. Російська ескадра була знищена. Лише чотири кораблі прорвалися до Владивостока.

Незважаючи »на оорввкенія, ситуація поступово змінювалася. Після перемоги під Мущвдаж-ї до кінця війни японці не зважилися зробити нове, »аедупленіе. Японія витратила свої резерви. Багато военіиег передбачали, що до осені 1905 р. на фронті має настати перелом. Продовженню війни завадила перша російська революція.

З найперших днів війна була непопулярна в Росії і сприймалася громадськістю як безглуздий конфлікт. З початком війни ускладнювалося економічне становище. Коли почали приходити известия про поразки і втрати, то ненависть до війни стала майже загальної.

Виграти війну в такій обстановці було неможливо. Почалися мирні переговори, посередником на яких виступив американський президент Т. Рузвельт. У серпні 1905 р. підписали Портсмутський мирний договір. Російську делегацію на переговорах очолював С. Ю. Вітте. Йому вдалося домогтися відносно м'яких умов миру. Росія втратила південну частину острова Сахалін, визнала Корею японської сферою впливу, повернула Китаю Маньчжурію, передала Японії право на оренду Квантунської півострова з Порт-Артуром і сплатила вартість утримання російських полонених.

Причини поразки були в непопулярності війни, недооцінки супротивника, віддаленості театру військових дій, слабкості Тихоокеанського флоту, невмілому керівництві армії, несприятливої ​​міжнародній обстановці. Перша російська революція зробила вирішальний вплив на результат війни.

Революція 1905-1907 років

Перша російська революція стала результатом протиріч економічного і політичного розвитку країни, небажання царизму провести послідовні перетворення. Невдалий хід російсько-японської війни викликав невдоволення урядом. Розширилося опозиційне і революційний рух у країні.

Початком революції став розстріл мирної ходи 9 січня 1905 Священик Гапон повів 100 тис. робітників з дружинами, дітьми, іконами та царськими портретами просити у царя "правди і захисту".

За характером революція була буржуазно-демократичною. Рушійними силами були пролетаріат і селянство. Три політичні табори: урядовий, революційно-демократичний і ліберально-буржуазний - визначали хід революції.

Традиційно виділяють два основних етапи революції. Перший - з січня по грудень 1905р. - Початок і підйом революції. Його основні події: "Кривава неділя", III з'їзд РСДРП, який визначив тактику більшовиків у революції, страйк в Іваново-Воз-несенске і організація першого ради робітничих депутатів, повстання на броненосці "Потьомкін", царський маніфест з обіцянкою скликати законосовещательной Думу (Булигинськая дума ). Всеросійська Жовтнева страйк. Вищим підйомом цього етапу вважають грудневе збройне повстання в Москві.

На початок жовтня 1905р. становище в Петербурзі і в усій країні був критичним. 17 жовтня 1905р. Микола II підписав маніфест, затвердив програму Вітте і призначив його головою об'єднаного Ради міністрів. Маніфест дарував населенню

громадянські свободи, недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, союзів. Створювався виборний орган - Державна дума - для попередньої розробки і обговорення законів. До участі в Думі залучалися широкі верстви населення. Закони не могли мати силу без схвалення Державною думою. Були амністовані політичні в'язні та емігранти.

Есери, більшовики, меншовики, анархісти (ліві партії) не, були задоволені Маніфестом 17 жовтня і вимагали продовження боротьби до повалення самодержавства. Ліберали сприйняли Маніфест як велику перемогу. До цього часу утворилося дві основні, ліберальні партії - конституційні демократи (кадети) і "Союз 17 жовтня" (октябристи). Кадети представляли ліве радикально-ліберальне крило. Їх лідерами були П. Н. Мілюков, В. Набоков, П. Б. Струве. У партію кадетів увійшли інтелігенція, прозахідно налаштована буржуазія, ліберальні поміщики. Робітники і селяни становили не більше 15%. Партія добивалася конституційної монархії, культурного самовизначення націй, автономій Фінляндії та Польщі, скасування станових привілеїв. В аграрному питанні пропонувалося примусове відчуження поміщицьких земель на основі викупу їх державою.

Праве консервативне крило ліберального руху представляли октябристи, які сформувалися з поміркованої частини земського опозиційного руху. У партії увійшли велика торгово-промислова та фінансова буржуазія, поміщики. Головою партії в 1906р. був обраний А. І. Гучков. Майже повністю були відсутні робочі, міщани, селяни. Октябристи виступали за конституційну монархію, неподільність Росії. Для селян партія вимагала додаткового наділення землею, не зачіпаючи практично поміщицького землеволодіння. Октябристи не висували вимоги 8-годинного робочого дня й обмежували право робітників на проведення страйків.

Ліберальні партії головною тактичної завданням вважали організацію виборів до Державної думи і активну парламентську діяльність у ній.

Маніфест 17 жовтня сприяв зростанню монархічних організацій і союзів. Вони захищали непорушність царської влади, єдність імперії, недоторканність приватної власності. Найбільш великими з них були: Русское собрание. Монархічна

партія. Союз російського народу, Союз Михайла Архангела. Ці партії об'єднували землевласників, чиновників, духовенство і невелику частину російського простолюду. Праві критикували бюрократію, закликали до боротьби з іноземним капіталом. Основними ворогами країни вони називали євреїв, інтелігенцію і революціонерів, пропагуючи шшовінізм і антисемітизм. Витоки всіх бід, на їхню думку, були в діяльності Петра I, який посилив іноземний вплив.

Маніфест 17 жовтня призвів до протистояння російський народ. В кінці жовтня 1905р. по країні прокотилася хвиля чорносотенних погромів. Вони стали пробою сил націоналістів і монархістів.

Другий етап революції - з початку 1906р. по 3 червня 1907р. -Поступовий спад і поразка революції. Серед його основних подій - робота I і II Державної думи, повстання в Свеабор-ге і Кронштадті.

Революція привела до важливих змін у країні. Головною подією політичного життя стало створення Державної думи. Було дано право організовувати масові самодіяльні організації: профспілки, кооперативні, страхові товариства та каси. З'явилися, хоч і обмежені, демократичні свободи. Скасовано закон про кримінальну відповідальність страйкарів, легалізовані економічні страйки. Зросла зарплатня робітників, для селян були скасовані викупні платежі, знижена орендна плата за землю.

Початок російського парламентаризму

Маніфест 17 жовтня 1905 р. став великим кроком по шляху політичних реформ. Була утворена Рада міністрів як постійно діючий орган. Міністри відповідали за свої дії перед царем. Зберігався Державна рада, але тепер він по

лучіл права верхньої палати Думи. Половина його членів призначалася імператором, половина обиралася з дворян. Державна рада мав право не схвалювати законопроекти, запропоновані Думою. Документи отримували силу законів лише після затвердження їх царем. Між сесіями Думи цар міг одноосібно видавати укази, які потім вносилися на затвердження Думи. Її законодавчі права були невеликі. Тим не менш імперія перестала бути класичною самодержавної монархією. Можливості для скликання і роботи Думи були створені. При всій обмеженості це був перший в історії досвід російського парламентаризму.

I Державна дума обиралася на основі виборчого закону 11 грудня 1905 р. Право голосу отримало 25 млн. чоловік. У виборах не брали участь наймити, жінки, солдати, матроси, учні, робітники, зайняті на дрібних підприємствах. Був введений віковий (25 років) і майновий ценз. Вибори були багатоступеневими, а права виборців нерівними. Голос поміщика прирівнювався до 3 голосам буржуазії, 15 голосам селян 45 голосам робітників.

27 квітня Микола II урочисто відкрив Державну думу. Головну перемогу на виборах здобула партія кадетів, що отримала більше третини всіх місць. Трудовики, які виражали інтереси селянства, завоювали четверту частину мандатів. У Думу пройшло 15 соціал-демократів. Головою Думи обрали помірного ліберала С. М. Муромцева. Загальним настроєм думців було протистояння уряду.

Через тиждень після початку роботи Дума прийняла звернення до Миколи II. Депутати вимагали введення загальних виборів, створення відповідального перед Думою міністерства, скасування Горемикін відкинув ці вимоги. Дума зажадала відставки уряду. Ситуація загострилася.

Великі суперечки викликав у Думі аграрне питання. Трудовики пропонували перевести всі землі в "загальнонародний земельний фонд". Розпоряджатися фондом повинні були органи місцевого самоврядування. Це означало націоналізацію землі і ліквідацію поміщицького землеволодіння. Дума прийняла більш помірний проект закону, запропонований кадетами, згідно з яким селяни могли за ви-

куп отримати поміщицькі землі. Думці були впевнені, що цар піде на поступки. Цього не сталося.

9 липня 1906 новий міністр внутрішніх справ П. А. Столипін розпустив Державну думу. Частина депутатів виїхала до Ви-борг. Вони прийняли "Виборзьке відозву", в якому закликали народ не платити податки, не давати солдатів до армії. Горемикін змушений був піти у відставку. Новим головою Ради міністрів став Столипін. Укладачі відозви піддалися судовим переслідуванням і втратили можливість потрапити в наступну Думу.

У листопаді 1906 р. почалася виборча компанія в II Державну думу. Кадети отримали всього близько 20% місць, чорносотенці і октябристи 10%. Велику перемогу здобули ліві сили:

соціал-демократи завоювали 12,5% місць, а трудовики і есери-близько 30%. У результаті кандидати від урядових партій склали в Думі незначну фракцію.

II Дума відкрилася 20 лютого 1907 р. Центральним знову став аграрне питання. Пропозиції уряду не були підтримані. Створилася реальна можливість прийняття проекту трудовиків. Вони вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння. В умовах спаду революційних подій уряд вирішив перейти в наступ.

1 червня 1907 Столипін зажадав виключити з Думи депутатів від соціал-демократичної фракції, звинувативши їх у підготовці військового заколоту. Дума зажадала доказів. Не чекаючи результатів розслідування, 3 червня 1907 р. Микола II оголосив про розпуск Думи та введення нового виборчого закону. Зміна закону було проведено з порушенням Маніфесту 17 жовтня і сприйнято як державний переворот.

Соціал-демократичну фракцію заарештували. Нові вибори призначили на 1 листопада. Хвилювань і демонстрацій з цього приводу не відбулося. За новим виборчим законом більшість у Думі було забезпечено дворянам і підприємцям. Представництво селян і національних меншин скорочувалася. Навіть Столипін погоджувався, що новий виборчий закон є безсоромним.

Перші думські досліди виявилися невдалими. Ні уряд, ні дві Думи не змогли знайти розумний компроміс. Державний переворот 3 червня 1907 р. означав закінчення першої російської революції ..

Третьеиюньская монархія

Після революції в країні склалася Третьеиюньская монархія. Влада царя тепер обмежувалася Державною думою. Тим не менш малі повноваження Думи не були серйозною перешкодою для уряду. Він був відповідально тільки перед Миколою II.

Цар продовжив курс на придушення революційних виступів. Однак довелося внести зміни в політику. Уряд спробував розширити опору державного ладу за рахунок великих підприємців та заможного селянства. Така політика лавірування між різними політичними силами отримала назву бонапартизму.

Нова політика проявилася у III Державній думі. Це єдина дума, яка пропрацювала повний термін (1 листопада 1907 - 9 червня 1912 рр..). За новим виборчим законом вдалося забезпечити помірний її склад. Опозиційні сили не склали більшості. Праві в Думі мали 147 місць з 442, октябристи - | 154, кадети - 54, трудовики -14, соціал-демократи -19. Абсолютне панування не мала жодна партія, тому не можна було самотужки забезпечити при голосуванні затвердження законопроекту. Можливо було дві більшості - правооктябристское і октябріс-тское-кадетська. Для проведення своєї політики уряд лавірував між ними. До 1909 р. завдяки поміркованої позиції октябристів між урядом і Думою не було конфліктів. Головами III Думи обирали Н. А. Хомякова, А. І. Гучкова і М. В. Родзянко.

IV Державна Дума діяла з 1912 по 25 лютого 1917 р. За рахунок ослаблення октябристів відбулося деяке посилення правих і лівих. З'явилася нова впливова фракція прогресистів. Партія прогресистів склалася в 1912 р. і висловлювала інте-

реси великої буржуазії. Головою останньої Думи був М. В. Родзянко.

Всі політичні сили розуміли необхідність реформ. Програму перетворень запропонував Столипін, який походив із старовинного дворянського роду. У 1902 р. він був призначений губернатором Гродненської, а в 1903 р. Саратовської губернії. Отримав подяку від Миколи II за наведення порядку в Саратовської губернії під час селянських виступів. З 26 квітня 1906 р. став міністром внутрішніх справ, а незабаром головою Ради міністрів. На цій посаді вів нещадну боротьбу з революційним рухом. Столипін планував зробити селян власниками, досягти загальної грамотності і домогтися посилення росту промисловості. Головною серед запропонованих реформ була аграрна.

Нова аграрна політика проводилася на основі указу 9 листопада 1906 р., що став законом 14 червня 1910 р.. Суть реформи зводилася до руйнування сільської громади та створення в селі шару заможного селянства. Тепер селянин отримав право виходу з общини і закріплення землі у приватну власність. Землероб міг зажадати звести свою землю в одну ділянку - частина. Можна було виселитися із села і завести свій хутір. Влада сприяли відокремленню селянських господарств.

До 1916 р. з общини виділилося 22% селянських господарств. Багатьом селянам уряд надавав фінансову допомогу, надаючи кредити через Селянський банк. Така політика допомогла збільшити кількість заможних, але не вирішила аграрної проблеми. З громади найчастіше йшли багаті чи бідні селяни. Бідняки не могли або не хотіли годуватися на своєму клаптику землі, тому землю продавали заможним і йшли в місто. Більше половини селян, що вийшли з общини свою землю продали. Частково це допомогло послабити проблему малоземелля, оскільки зменшувалася аграрне перенаселення. За десять років проведення реформи власниками менше 10% сільських трудівників.

Проблеми, пов'язані із сільською біднотою, Столипін сподівався вирішити за допомогою масового переселення. Таким чином він литсл ислаиить проолему малоземелля в центрі країни. Уряд заохочував заселення Сибіру, ​​Далекого Сходу, степового краю. Переселенцям оплачували проїзд, надавали кредити і допомоги, звільняли від податків, наділяли землею. За роки реформи переселилося більше 3 млн. чоловік. Часто землі відводив ^ в глухих,

віддалених від залізниць районах. Фінансова допомога уряду виявилася недостатньою. Потрібно було вкласти багато праці і грошей, щоб заснувати господарство. Не витримавши важких умов, повернулося майже 18% селян. Переселенська політика не дала очікуваних результатів.

Столипінські перетворення створили можливості для подальшого розвитку сільського господарства, але не вирішили проблем села. Можливо, для цього не вистачило часу. У 1911 р. Столипін був смертельно поранений есером Д. Г. Богровим. Після смерті Столипіна в уряді не знайшлося сил, здатних продовжити політику реформування.

Культура Росії на початку XX століття

Розвиток промисловості визначило збільшення навчальних закладів і зростання грамотності. У 1894 р. в країні було лише 32 тис. початкових шкіл. До 1914 р. їх число збільшилося до 150 тис. До 1917 р. 30% населення було грамотним. Перед першою світовою війною Дума розглядала законопроект про введення загальної початкової освіти. У 1914 р. в країні було 120 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 130 тис. студентів. Незважаючи на значні успіхи, Росія відставала від розвинених країн за рівнем освіти.

Після першої російської революції розширився випуск періодичних видань. Кількість щоденних газет виросло майже в п'ять разів. Кожне політичне протягом мало свої органи друку. Правими, консервативними виданнями були "Новий час" і "" Російський стяг ". Погляди лібералів відбивали друковані органи" Мова "

"Звільнення" і "Російська думка". Соціал-демократи видавали "День" і "Правду". Дешеву літературу для народу випускало видавництво "Знання", що в 1902 р. очолив О. М. Горький.

Успіхи науки пов'язані з іменем ботаніка К. А. Тімірязєва. Він став основоположником російської школи фізіології рослин. Ос-

новні його дослідження присвячені вивченню пркксса фотосинтезу. Тімірязєв ​​один до перших став пропагувати дарвінізм в Росії.

Фізіолог І. П. Павлов створив вчення про вищу нервову діяльність. Його дослідження умовних рефлексів дозволили проникнути в таємниці людської психіки. Павлову прккдлежат праці про особливості кровообігу і травлення.

М. Є. Жуковський розробив теоретичні основи повітроплавання та літакобудування. У 1902 р. під його керівництвом у Московському університеті була споруджена одна з перших у світі аеродинамічних труб. Жуковський багато зробив для створення вітчизняної авіації.

Світове визнання здобув авіаконструктор І. І. Сікорський. У 1912-1914 рр.. він побудував літаки "Гранд", "Російський витязь", "Ілля Муромець", які поклали початок багатомоторний авіації. У наступні роки в США Сікорський створив один з перших вертольотів.

Вчений і винахідник К. Е. Ціолквскій був родоначальником теоретичної космонавтики. Скромний вчитель з Калуги розробив теорію реактивного руху і обгрунтував можливість польоту в космос.

Цей період російської культури тркіціонно називають "срібним століттям". У літературі І. Бунін, О. І. Купрін, ЛК.Андреев, А. Н. Толстой продовжували реалістичні традиції. Виникли модерністські течії - символізм, акмеїзм та ін Літератори ВК.Брю-сов, А. А. Ккок, А. Білий, К. Д. Бальмонт, М. С. Гумільов не зачіпали політичні проблеми. Вони писали про прекрасну даму, любові, далеких кранах, неприборканих пристрастях. Начка XX століття було розквітом російської поезії. У ек час розвивалася творчість С. А. Єсеніна, З. М. Гіппіус, О. А. Ахмаквой, М. А. Волошина, В. В. Маяковського. Одночасно в літеракурк виділялися люди, котрі пов'язали творчість з політикою-В.Короленко, М. Горький.

Реалістичні тркдіціі в живописі продовжили І. Є. Рєпін, В. М. Васнецов, В. Д. Полєнов, К. А. Коровін. Модернізм в образотворчому мистецтві представляли художники, прккмкккавшіе до об'єднання "Світ мистецтва". Міріскукснікі закликали прагнути до чистого мистецтва, вільного від політики. Представники об'єднання зверталися до історичних сюжетів і фантастичним пейзажам. У своїх творах вони використовували елементи гри,

карнавалу і театру, мотиви сну і візій. ДПК них було характерне тяжіння до казкового і еротичного сюжету-Заслугою нового об'єднання був розвиток театрально-декораційного живопису, увагу до російської давнини, красі Петербурга.

В "Світ мистецтва" входили М. В. Добужинський, К. А. Сомів, Л. С. Бакст, А. КБенуа, Н. К. Реріх. До об'єднання примикали художники-реалісти - В. А. Сєров і Б. М. Кускодіев. Є. Є. Лансере залишив ^ прквосходньк зображення старовинного і сучасного Петербурга. А.П.Остроумова-Лебедєва стала автором тонких, ліричних гравюр на дереві і акварелей.

У 1903 р. частина мирискусников вийшла з цієї організації. Разом з колишніми передвижниками був заснований "Союз російських художників". До нового об'єднання увійшли О. Є. Архипов, А. А. Рилов, К. Ф. Юон, І. Е. Грабар. Для творчості цих живописців типовий інтерес до рідної природи і побутовому жанру.

Композитори А. М. Скрябін, А. К. Глазунов, С. В. Рахманінов, І. В. Стравінський продовжили традиції російської класичної музики. КК їх творчості також був характерний відхід від старих традицій і пошук нових форм. Російська музика стає все більш відомою за кордоном. З 1907 р. в Парижі і Лондоні проводилися так звані Російські сезони (симфонічні концерти, оперні та балетні вистави), одним з організаторів яких був С. П. Дягілєв.

Яскравими представниками російського балету були А. П. Павлова, В. ФКіжінскій, КГ. і С. КЛегак Постановки бкетов М.І.Петі-па увійшли в репертуар театрів багатьох стркк В оперному мистецтві з'явилися співаки зі світовим ім'ям: О. М. Нежданова, Л. В. Собінов, Ф. І. Шаляпін.

Розвиток театру пов'язано з іменами К. С. Станіславського, ВКК Немировича-Данченка. У 1898 р. вони заснували Московський художній театр (МХТ). Тут йшли п'єси Чехова, Горького, Толстого. На сцені МХТа сяяли актори В. І. Качалов, І. М. Москвін, М. КСавіцкая, О.Л.Кніппер-Чехова. У 1904 р. В. Ф. Коміссаржевська створила в Петербурзі "Новий драматичний театр", репертуар якого поповнювався за рахунок сучасних п'єс.

У 1909 до з'явилася збірка філософських статей про російську інтелігенцію "Карби". Тут були поміщені роботи Н. А. Бердяєва, С. М. Булгакова, П. Б. Струве та ін "віховців" виступали проти революційних насильницьких методів перетворення суспільства. Народ,

на їхню думку, не був достатньо освічений, щоб його дії були вірними і розумними.

Погляди "віховців" розділяло праве крило російських лібералів. "Віхи" різко засудили представники лівих партій. Навіть лідери кадетів відмежувалися від подібних ідей. Для уряду автори "віх" представляли небезпечними бунтівниками. Народ подібні книги не читав. Пророчі передбачення не вплинули на розвиток ситуації, не попередили згубних подій.

Росія у першій світовій війні

Головною причиною першої світової війни (1914-1918) було поглиблення міжнародних протиріч, загострення боротьби за переділ світу і ринки збуту. Вона стала загарбницької і несправедливою з обох сторін. Росія прагнула зміцнити свої позиції на Балканах та Близькому Сході, розширити західні кордони, захопити протоки Босфор і Дарданелли, приєднати древню столицю православ'я - Константинополь. Союзниками Росії стали Великобританія, Франція, Італія, США і ще 29 країн. У німецький блок входили Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія.

Приводом до війни послужило вбивство в Сербії спадкоємця австро-угорського престолу Франца Фердинанда. У конфлікті Росія підтримала Сербію, а Німеччина Австро-Угорщину. 1 серпня 1914 війна почалася. Ініціатором війни виступила Німеччина, але відповідальність несли всі великі держави.

У перші дні війни здавалося, що в Росії встановився класовий світ, і єдність суспільства забезпечено. Страйки припинилися, і сотні тисяч росіян вийшли на патріотичні демонстрації. На призовні пункти з'явилися 96% військовозобов'язаних. Державна дума переважною більшістю проголосувала за військові кредити. Тільки більшовики виступили проти війни. Ленін

проголосив гасло поразки Росії у війні імперіалістичної та перетворення її у війну громадянську.

Прагнучи уникнути війни на два фронти, перший удар німці завдали по Франції. Вони сподівалися, що Росія не зможе швидко провести мобілізацію і надати допомогу союзникам. Франція вже в середині серпня опинилася в дуже скрутному становищі.

Щоб запобігти розгром основного союзника. Верховний головнокомандувач російської армії великий князь Микола Миколайович (дядько царя) віддав наказ почати погано підготовлене наступ у Східній Пруссії. Дві російські армії А.В.Самсо-нова і П. К. Ренненкампфа на першому етапі добилися значних успіхів. Німці зупинили наступ на Париж і перекинули значні сили на схід. В кінці серпня Самсонов і його армія загинули. Німеччина включилася в боротьбу на два фронти.

Найуспішніше діяли російські війська на Південно-Західному фронті. Вдалося зайняти Львів, Чернівці, блокувати фортеця Перемишль і відтіснити австрійців з Галичини. Вдалі операції також були проведені під Лодзью і Варшавою. В кінці 1914р. війна приймає затяжний позиційний характер. До цього воюючі держави готові не були. Відчувався брак озброєнь і кадрів.

У 1915 р. німецьке командування змінило план. Основні дії розгорнулися на Східному фронті. У квітні почалося австро-німецький наступ. У результаті важких боїв була залишена Галичина, Польща, частину Прибалтики, Західна Білорусія і Україна. Микола Миколайович був зміщений з поста Верховного головнокомандувача і 23 серпня 1915 імператор Микола II очолив керівництво армією.

Розгромити Росію Німеччині не вдалося. До осені німецький наступ захлинувся. На Західному фронті англо-французьке командування продовжувало стратегічну оборону.

Поразки і економічні труднощі привели до ускладнення політичної обстановки. У серпні 1915 р. в Думі утворився Прогресивний блок. До нього увійшли октябристи, прогресисти, кадети, всього 2 / 3 депутатів. Головною вимогою було створення уряду відповідального перед Державною думою. Умови блоку не стосувалися основ самодержавства. Цар відмовився піти на поступки і перервав роботу Думи.

У 1916 р. Німеччина почала активні дії на Західному фронті. У відповідь у травні війська Південно-Західного фронту під командування-

ням А. А. Брусилова перейшли в наступ. Це був знаменитий Брусиловський прорив. Противник втратив 1,5 млн. чоловік. Ініціатива перейшла в руки Антанти. Стало ясно, що Німеччина приречена на поразку.

Перемоги у 1916р. занадто дорого обійшлися Росії. Посилився економічна криза. Залізниці не справлялися з перевезеннями. Не вистачало палива і металу. Продовольча криза загрожував голодом. На вулицях з'явилися довгі черги. Почалися інфляція і неминуче зростання цін.

У місті різко збільшилася страйковий рух. У селі реквізиції хліба і худоби викликали масові селянські заворушення. До початку 1917р. загальні втрати Росії склали 6,5 млн. чоловік. Армію охопило масовий рух проти війни. На фронті відбувається стихійне братання. Все частіше солдати відмовляються йти в наступ. Збільшилася кількість дезертирів. У 1916 р. посилився політичну кризу. За півроку до Лютневої революції змінилося три голови Ради міністрів. Символом кризи царської влади став Г. Є. Распутін. Навіть праві стали критикувати уряд і царя. У верхах дозрів змова з метою усунення Миколи II. Країна стояла на порозі великих потрясінь.

Падіння самодержавства

Лютнева революція викликана протиріччями, які не змогла вирішити монархія. Треба було реформувати політичну систему, вирішити аграрне питання, завершити світову війну, змінити національну політику, подолати економічні труднощі.

1917 р. почалася широким страйковим рухом. У січні в країні страйкувало 270 тис. чоловік. Але ніхто не припускав, що

революція станеться так скоро. Нічого не підозрюючи, 22 лютого Микола II виїхав у Ставку в Могильов.

17 лютого почався страйк на Путилівському заводі. У відповідь на вимоги робітників адміністрація 22 лютого закрила підприємство. 23 лютого в Петрограді страйкувало 128 тис. чоловік. Виникли демонстрації. Люди вимагали хліба і припинення війни. Почалися сутички з поліцією, з'явилися перші жертви. Цей день можна вважати початком революції.

25 лютого застрайкували майже всі заводи у столиці. Цар з Ставки телеграфував про негайне припинення заворушень і розпуск Державної думи. Вранці 26 лютого в місті було спокійно, але ввечері на бік робітників стали переходити військові частини. 27 лютого повсталих підтримувало близько 66 тисяч солдатів Петроградського гарнізону. 28 лютого командувач Петроградським військовим округом генерал Хабалов припинив опір. Уряд був позбавлений влади. Революція в Петрограді перемогла. Загалом у ці дні в Петрограді було вбито щонайменше 200 осіб і близько 1000 поранено.

Для наведення порядку Микола II направив до Петрограда корпус генерала Н. І. Іванова і сам виїхав до столиці. На залізниці розпочався страйк. 1 березня війська досягли Царського Села, але були зупинені. Імператорський поїзд затримали на станції Дно. Командувачі усіма фронтами висловилися за зречення імператора. 2 березня Микола II в порушення указу Павла I про престолонаслідування відрікся від престолу за себе і за сина на користь брата Михайла. 3 березня Михайло відмовився прийняти владу і передав питання на розгляд Установчих зборів. Зберегти монархію не вдалося.

Вісті про події в Петрограді рознеслися по всій країні. 28 лютого почався загальний політичний страйк у Москві. 1 березня місто було в руках повстанців. У ніч на 1 березня повстав Кронштадт. На початку березня заворушення охопили війська в тилу, а потім і в самій Ставці.

У ході революції виникли нові органи влади. 27 лютого був створений Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Його підтримував петроградський гарнізон і робітники. Більшість у новому органі влади склали меншовики та есери. Вони очолили Раду. Головою Виконавчого комітету Петроради став депутат III Думи, керівник меншовицької фракції IV Думи Н. С. Чхеїдзе. Есер А. Ф. Керенський і меншовик М. І. Скобелєв були

обрані заступниками. Більшовиків у Раді було незначна кількість, а їх вплив невелика. У березні в країні діяло кілька сотень рад.

Меншовики і есери вважали, що революція є буржуазної і влада повинна поки перейти в руки буржуазії при встановленні контролю з боку рад. Тільки після цього можна буде перейти до соціалістичних перетворень. Така позиція сприяла виникненню Тимчасового уряду, якому рада передала владу.

27 лютого члени Державної думи прийняли рішення про створення Тимчасового комітету на чолі з головою М.В.Род-зянко. 1 березня Виконком Петроградської ради надав комітету право сформувати Тимчасовий уряд. 2 березня воно було утворено. Уряд мав керувати країною до скликання Установчих зборів, тому й називалося тимчасовим. Уряд складався в основному з організаторів Прогресивного блоку 1915 На чолі його став видатний земський діяч, близький до кадетів Г. В. Львов. До складу входили октябристи, прогресисти і кадети. Міністром юстиції був призначений А. Ф. Керенський. Уряд оголосив своєю метою продовження війни і скликання Установчих зборів, яке повинно було встановити форму правління і прийняти конституцію.

Сформована політична ситуація носить назву "двовладдя". Одночасно існувало дві влади. Реальна влада перебувала в руках Петроградської ради (сила без влади), який спирався на збройну підтримку народу. Вплив ради на Тимчасовий уряд постійно зростала. Фактично ж при владі стояло Тимчасовий уряд (владу без сили), яке підтримували власники і велика частина інтелігенції. Жодна розпорядження Тимчасового уряду не виконувалося без санкції ради. Двовладдя не могло існувати довго.

Росія в період двовладдя

1 березня Петроградська Рада підписав наказ № 1. Військові частини підпорядковувалися тепер не офіцерам, а виборним комітетам. З прийняттям наказу в армії був порушений принцип єдиноначальності. Під контролем Рад перебувала і преса. 5 березня були заборонені видання багатьох правих газет. Повсюдно Поради вводили 8-годинний робочий день.

3 березня 1917 була опублікована декларація Тимчасового уряду. Оголошена політична амністія, свобода слова, друку, зборів, страйків. Проголошена скасування всіх станових і національних обмежень. Почалася підготовка до Установчих зборів і вибори до органів місцевого самоврядування. Гарантовано неразоруженіе і невиведення з Петрограда революційних частин. Нічого не говорилося про встановлення республіки, припинення війни, конфіскації поміщицьких земель, 8-годинному робочому дні. Декларація була узгоджена з Петроради.

8 березня Тимчасовий уряд відновив конституцію Фінляндії. 12 березня скасовано смертну кару. У відозві до поляків Росія обіцяла незалежність Польщі після закінчення війни. 20 березня прийнято постанову про скасування віросповідних і національних обмежень.

Після Лютневої революції в Росії налічувалося понад 50 партій. Праві організації втратили свої позиції. Октябристи і прогресисти також переживали кризу. Кадети перетворилися на правлячу партію. Відмовившись від гасла конституційної монархії, вони виступали за встановлення республіки і продовження війни до перемоги. У національній області кадети відстоювали єдність і неподільність Росії. Для вирішення аграрного питання вони пропонували примусовий викуп частини поміщицьких земель державою.

Партія кадетів взяла курс на співпрацю з лівими. Найпопулярнішою була партія есерів. Вона налічувала близько 800 тисяч чоловік. Есери виступали за соціалізм через народну революцію. Вимагали конфіскацію поміщицьких земель, скасування приватної власності на землю, розвитку кооперації та самоврядування трудящих. Есери виступали в блоці з меншовиками.

Меншовики співпрацювали з Тимчасовим урядом і вважали, що Росія ще не готова до соціалізму. Це їх ріднило з

есерами. З приводу війни есери і меншовики висунули гасло революційного оборонства. Вони заявляли про необхідність ведення війни з метою захисту революції і демократичних свобод.

3 квітня 1917 в Петроград з еміграції повернувся лідер більшовиків В. І. Ленін. У роботі "Квітневі тези" він виклав свої погляди на подальший розвиток Росії. Він закликав до соціалістичної революції, передачі влади Радам, негайному світу, робочому контролю над виробництвом і розподілом, рішенням аграрного питання. Тимчасовий уряд не мало силою, тому Ленін на цьому етапі висловився проти збройного повстання. Він вважав, що Ради можуть взяти владу мирним шляхом. Це відбудеться, якщо Петрораду перестане підтримувати уряд. Ленін закликав до боротьби за маси і більшовизацію Рад для ліквідації двовладдя.

Навесні 1917р. економічне становище країни погіршилося. Ще в березні знизилася продуктивність праці, зростала інфляція, припинилося зростання реальної заробітної плати робітників. До літа тільки в Петрограді начитував близько 50 тисяч безробітних.

У цей період прихильники Леніна посилюють свій вплив на маси. Поступово відбувалася більшовизація Рад. У Петро-раді число більшовиків з березня по червень зросло з 40 до 400. У Кронштадтському, Іваново-Вознесенському, Сормовском та інших радах вони захопили лідерство. Народні маси повірили доступним гаслам та обіцянкам більшовиків у короткий термін вирішити всі проблеми.

Довіра до уряду падала. 18 квітня міністр закордонних справ Мілюков звернувся з нотою до союзників. У ноті говорилося, що Росія готова вести війну до перемоги. У відповідь у Петрограді пройшли масові демонстрації протесту проти зовнішньої політики Тимчасового уряду. На Невському проспекті справа дійшла до сутичок. Мілюков і військовий міністр Гучков пішли у відставку. 5 травня було сформовано перший коаліційний уряд. До нього увійшли 6 представників соціалістичних партій. Перша криза Тимчасового уряду ліквідували, але стабілізувати становище не вдалося.

3 червня 1917 почав роботу Всеросійський з'їзд Рад. З 1090 делегатів було 105 більшовиків. Обрали Всеросійський Центральний Виконавчий комітет (ВЦВК), який керував усіма Радами країни. З'їзд закликав згуртуватися навколо Рад і

підтримати Тимчасовий уряд. Ленін піддав критиці есерів і меншовиків за співробітництво з Тимчасовим урядом. Він заявив, що партія більшовиків готова взяти владу одноосібно. Здійснення цього гасла загрожувало розв'язуванням громадянської війни.

На 18 червня ВЦВК призначив демонстрацію на підтримку Тимчасового уряду. Активність прихильників уряду йшла на спад. У результаті 500-тисячна демонстрація пройшла в Петрограді під більшовицькими гаслами: "Вся влада Радам!", "Геть міністрів-капіталістів!", "Геть війну!". Виступи під цими гаслами пройшли в Москві, Харкові, Києві і в інших містах. Це був новий червнева криза Тимчасового уряду.

18 червня розпочалося перше наступ російської армії, яке запобігло на час загострення ситуації. Незабаром просування військ було зупинено. Втрати склали близько 60-тисяч убитими і пораненими. Поразка прискорило нова політична криза.

Загострення загальнонаціональної кризи в Росії влітку і восени 1917 року

2 липня зі складу уряду вийшли міністри-кадети. Приводом послужили розбіжності з більшістю кабінету з українського питання. Положення ускладнили звістки про невдалий настанні російської армії. Розпочався липнева криза Тимчасового уряду.

3 липня солдати 1 кулеметного полку прийняли рішення виступити проти Тимчасового уряду. 4 липня 500 тисяч демонстрантів вийшли на вулиці Петрограда під більшовицькими гаслами. Ряд полків підтримав Тимчасовий уряд. Сутичок уникнути не вдалося. Всього було вбито і поранено близько 700 чоловік.

Петроград був оголошений на воєнному стані. Армійські частини, що брали участь у виступі, роззброєні. Більшовиків звинуватили у спробі державного перевороту. Їх партію заборонили, а газети закрили. Після 5 липня двовладдя закінчилося. Зникла можливість для рад мирно взяти владу в свої руки.

6 липня стало відомо про відступ російської армії. Тимчасовий уряд звинуватив більшовиків у розвалі фронту і отриманні грошей від Німеччини. Був виданий наказ про арешт Леніна і віддання його суду. Він зник у Розливі, а потім у Фінляндії. Троцький, Каменєв і багато інші керівники партії були арештовані.

7 липня пішов у відставку Львів. 8 липня прем'єр-міністром призначили Керенського. Він зберіг за собою посади військового і морського міністра. 24 липня Керенський сформував другий коаліційний уряд. Кадети отримали тільки чотири посади. Більшість місць дісталося помірним соціалістам.

ВЦВК оголосив Тимчасовий уряд "Урядом порятунку Батьківщини і революції" і наділив його надзвичайними повноваженнями. Відновлено смертну кару на фронті, введені військово-польові суди і військова цензура. 18 липня пост Головнокомандувача зайняв рішуче налаштований Л. Г. Корнілов. Криза вирішився на користь Тимчасового уряду.

8 кінці липня, коли Ленін та інші лідери більшовиків все ще ховалися, у Петрограді напівлегально пройшов VI з'їзд РСДРП (б). Відповідно до вказівок Леніна змінено тактика більшовиків. Гасло "Вся влада Радам" тимчасово зняли. Проголосили курс на збройне захоплення влади для встановлення диктатури пролетаріату.

12 серпня в Москві почало працювати Державне нарада, організована Керенським для обговорення становища в країні. На нараді були присутні представники буржуазії, духовенства, офіцерства, колишні депутати Державної думи, керівництво рад. Меншовики і есери виступали за збереження Рад і проведення реформ. Багато учасників наради схилялися до відкритої диктатури. Найпомітнішою фігурою на нараді став генерал Корнілов. Він вимагав ввести смертну кару в тилу, встановити військовий порядок на залізницях, фабриках і заводах. Його пропозиції були підтримані більшістю учасників наради.

Повернувшись в Ставку, Корнілов зробив спробу державного перевороту. 21 серпня німці взяли Риги. Корнілов зажадав для себе особливих повноважень і посунув на Петроград кінний корпус генерала Кримова. 26 серпня ультиматум Корнілова був переданий Керенського. Прем'єр-міністр оголосив про усунення Корнілова з посади Головнокомандувача і зажадав собі диктаторських повноважень. Міністри-кадети пішли у відставку. 27 серпня Керенський і Корнілов оголосили одне одного ворогами народу. Загроза військової диктатури на час перетворила Керенського до глави революції. Він отримав підтримку лівих сил. Почався страйк на залізницях і телеграфі. Більшовики розпочали організації загонів Червоної гвардії. До 30 серпня війська були зупинені, Корнілов заарештований.

Після виступу Корнілова більшовики завоювали лідерство в Петроградській і Московському радах. 9 вересня головою Петроради став випущений з в'язниці Л. Д. Троцький. Більшовизація Рад дозволило прихильникам Леніна знову висунути гасло "Вся влада Радам". Тепер це означало заклик до збройного повстання.

Ослабнули позиції поміркованих соціалістів. Меншовики втратили лідерство в радах. Есери розділилися на правих і лівих. Найбільший вплив мали ліві есери. Вони по головних питань підтримували більшовиків. Угода з лівими есерами зміцнило позиції прихильників Леніна. Лідером нової партії стала М. А. Спірідонова.

Керенський спробував змінити обстановку в країні. 1 вересня він оголосив Росію республікою і створив Директорію (Рада п'яти) під керівництвом глави уряду. У країні на деякий час встановився режим особистої влади Керенського.

З 14 по 22 вересня в Петрограді за рішенням ВЦВК працювало Всеросійські Демократичне нараду. Приводом для його відкриття стало питання про утворення нового коаліційного уряду. Більшість місць на нараді мали меншовики та есери. 20 вересня зі складу наради виділили постійний орган - Тимчасова рада республіки (Передпарламент). Він повинен був діяти до Установчих зборів як дорадчий орган. Реальною силою і владою Передпарламент не володів. Більшовики залишили спочатку Демократичну нараду, а потім і Тимчасова рада республіки.

Після довгих переговорів 26 вересня Керенському вдалося сформувати третє і останнє коаліційний Тимчасовий уряд із соціалістів, безпартійних і кількох лівих кадетів. Положення нового уряду було дуже міцно. Праві вважали Керенського зрадником. Ліві на чолі з Леніним відмовили йому у підтримці.

Жовтневий переворот і захоплення влади більшовиками

У другій половині вересня Ленін переїхав у Виборг, щоб бути ближче до Петрограду. Він наполегливо закликав до негайного збройного повстання і захоплення влади. На початку жовтня лідер партії більшовиків таємно прибув у Петроград.

10 жовтня відбулося засідання ЦК партії, на якому розглядалося питання про повстання. Позиція Леніна зустріла серйозний опір. Проти захоплення влади виступили Л. Б. Каменєв і Г. Є. Зінов 'єв. Вони вважали, що Росія не готова до соціалізму. На допомогу європейського пролетаріату поки розраховувати не доводилося. На їхню думку, до влади можна прийти поступово, мирним шляхом, використовуючи вибори в Установчі збори і спираючись на Ради. У цьому випадку більшовики реально могли розраховувати на третину голосів і на становище самої великої опозиції. Таким чином можна було впливати на розвиток ситуації.

Троцький, як і Ленін, виступав за захоплення влади. Однак він пропонував відкласти повстання до відкриття II Всеросійського з'їзду Рад, який був намічений на кінець жовтня. На його думку, владу треба віддати з'їзду, де більшість було забезпечено більшовикам.

Більшістю голосів ЦК прийняв рішення почати підготовку до повстання. Проти проголосували лише Каменєв і Зинов'єв.

12 жовтня Петроградська Рада прийняла рішення про створення Військово-революційного комітету (ВРК). Його головою став лівий есер П. Лазімір. До складу ВРК увійшли більшовики В.А.Антонов-Овсієнко, М. І. Подвойський, О. С. Бубнов, Ф. Е. Дзержинський, І. В. Сталін і ін ВРК став легальним центром з підготовки повстання.

11 жовтня Каменєв і Зинов'єв звернулися до всіх більшовицьким організацій із закликом відмовитися від збройного виступу. 16 жовтня провели розширене засідання ЦК більшовиків спільно з представниками військових організацій. Прийняли рішення продовжити підготовку до збройного повстання. За пропозицію Зінов'єва дочекатися II з'їзду Рад проголосувало 6 чоловік, проти - 15. Каменєв заявив про свій вихід з ЦК.

18 жовтня в газеті "Нове життя" з'явився лист Каменєва і Зінов'єва, в якому вони засудили ідею збройного повстання. Ленін назвав їх зрадниками і зажадав виключити з партії, але залишився в меншості. У газеті "Правда" лідер більшовиків давно говорив про повстання, тому це не було секретом для уряду.

Керенський, знаючи про переворот, хотів запобігти йому. 19 жовтня був відданий новий наказ про арешт Леніна. Тимчасовий уряд спробував стягти до Петрограду вірні частини й відправити на фронт ненадійні полки. У відповідь 20 жовтня ВРК призначив своїх комісарів в усі військові підрозділи петроградського гарнізону. Накази, не підписані комісарами, оголошувалися незаконними. Керенський в ультимативній формі зажадав скасування цього рішення.

24 жовтня уряд перейшов у наступ. Видали наказ про арешт членів ВРК. Вранці закрили більшовицькі газети "Рабочий путь" і "Солдат". Віддали розпорядження про захоплення Смольного, розлучення мостів через Неву. У Тимчасового уряду було замало сил, щоб здійснити свій план. До 11 години ранку більшовики зайняли друкарні і забезпечили охорону і випуск газет.

Вдень 24 жовтня загони ВРК, не зустрічаючи серйозного опору, стали займати Петроград. Пізно ввечері Ленін прибув до Смольного. На ранок 25 жовтня в руках Тимчасового уряду залишився тільки Зимовий палац і прилеглі райони. Керенський відправився на фронт за підкріпленням. Вранці 25 жовтня Ленін, не чекаючи рішення II з'їзду Рад, звернувся з відозвою

"До громадян Росії", з повідомленням про повалення Тимчасового уряду і перехід влади до рук ВРК.

Увечері 25 жовтня Тимчасового уряду було запропоновано здатися. У надії на прибуття військ з фронту міністри відхилили ультиматум. Після 10 годин збройні загони більшовиків почали проникати в Зимовий палац. Організованого опору вони не зустріли. О 2 годині ночі 26 жовтня залишилися члени Тимчасового уряду були арештовані і відправлені в Петропавлівську фортецю. Втрати з обох сторін під час взяття Зимового палацу склали 6 людей.

Створення Радянського держави

25-27 октяб) ^ відбувся II Всеросійський з'їзд Рад. До початку роботи на ньому були присутні 649 делегатів. Більшість складали більшовики та ліві есери. Меншовики і праві есери засудили збройний переворот і відмовилися визнати владу Рад. Після того, як їх пропозицію про створення коаліційного уряду не було прийнято, вони на знак протесту залишили з'їзд. З'їзд продовжив роботу.

На першому засіданні прийняли написане Леніним звернення до "Робітникам, солдатам і селянам!". У ньому говорилося, що з'їзд бере владу в свої руки, а на місцях вся влада переходить до Рад.

26 жовтня на з'їзді одноголосно прийняли декрет про мир. Більшовики запропонували всім воюючим країнам негайно припинити війну і укласти мир без анексій і контрибуцій. На час переговорів пропонувалося перемир'я. Декрет скасовував таємну дипломатію і передбачав публікацію таємних договорів.

Декрет про землю був прийнятий більшістю голосів. Його склали на основі "Наказу" селянського з'їзду Рад. Декрет скасовував приватну власність на землю. Поміщицькі, удільні,

монастирські, церковні, селянські землі націоналізувалися і ставали ^ власністю держави. Землю не можна було продавати, здавати в оренду, купувати. Використання найманої праці заборонялося. Поміщицькі угіддя без викупу перейшли у розпорядження Рад до Установчих зборів. Селяни отримували землю в безплатне і безстрокове користування. Згідно декрету кожна селянська родина повинна була додатково отримати в середньому по дві-три десятини. Декрет значно посилив вплив більшовиків серед селян і прискорив встановлення Радянської влади по всій країні.

З делегатів з'їзду обрали новий ВЦВК. У його складі було 62 більшовики, 29 лівих есерів і кілька представників інших партій. ВЦВК став вищим органом законодавчої влади в період між з'їздами. Очолив ВЦВК Каменєв. 8 листопада після його відставки головою став Я. М. Свердлов.

"Управління країною з'їзд поклав на Раду народних комісарів (РНК). Це був вищий орган виконавчої влади. До складу РНК на першому етапі увійшли тільки більшовики. Головою Раднаркому став Ленін. Наркомат внутрішніх справ очолив А. І. Риков, землеробства - В.П . Мілютін, праці - А. Г. Шляпников, торгівлі і промисловості - В. П. Ногін, у закордонних справах-Л.Д.Троцкій, фінансів - І. І. Скворцов, освіти - А. В. Луначарський, у справах національностей - І. В. Сталін, Комітет з військових і морських справ - В.А.Антонов-Овсієнко, Н. В. Криленко, П. Є. Дибенко.

- ~ ~ Більшовики обіцяли передати декрети II з'їзду Рад на розгляд Установчих зборів.

З перших днів жовтневого перевороту партія лівих есерів з основних питань підтримала більшовиків. Їхні представники увійшли до ВЦВК, а потім, з грудня 1917 р. і в Раднарком. На деякий час склалася двопартійна система.

Керенський спробував організувати боротьбу проти більшовиків і віддав наказ про рух військ на Петроград. Його підтримав тільки генерал П. М. Краснов, в розпорядженні якого було близько 700 козаків. 27 жовтня Краснов зайняв Гатчини, а 28 - Царське село. У ці дні в Петрограді під керівництвом "Комітету порятунку Батьківщини і революції" почалося повстання проти більшовиків. 30 жовтня цей виступ легко придушили. На наступний день зупинили просування військ Краснова. Керенський втік.

Слідом за Петроградом Радянська влада незабаром встановилася по всій країні. 25 жовтня про події в столиці дізналися в Москві. У той же день ввечері створили Московський ВРК. Разом з більшовиками до нього увійшли меншовики, які противилися перевороту. За наказом більшовиків були зайняті вокзали, пошта, телеграф, мости, Державний банк. Меншовики вийшли зі складу ВРК. 27 жовтня Командувач московським військовим округом полковник Рябцев почав військові дії проти повстанців. Вранці 28 жовтня війська Тимчасового уряду захопили центр міста, Кремль, пошту і телеграф. Московська Рада був оточений. У місті почався загальний політичний страйк. Зав'язалися запеклі бої. Тільки 3 листопада Москва перейшла під контроль більшовиків.

У дні походу Керенського-Краснова профспілка залізничників під загрозою загального страйку зажадав припинити військові дії. Мова йшла про створення нового коаліційного уряду без Леніна і Троцького. Головою нового уряду припускали зробити есера Чернова. 29 жовтня більшовики пішли на переговори з соціалістичними партіями. Після розгрому військ Краснова і перемоги в Москві становище більшовиків зміцнилося. Ленін виступив проти продовження переговорів. 2 листопада вони були перервані. На знак протесту Каменєв, Риков, Мілютін, Ногін вийшли зі складу ЦК. Багато більшовики залишили свої пости в уряді. Криза подолали лише в грудні 1917 р., коли після довгих коливань до складу РНК увійшли ліві есери.

Освіта нового державного апарату почалося на II з'їзді Рад з створення ВЦВК і РНК. На місцях вся повнота влади переходила до місцевих Рад. У період жовтня-листопада були ліквідовані старі поліція, суд армія. Нову міліцію створили 28 жовтня 1917. 7 листопада Раднарком прийняв постанову про Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВЧК) на чолі з Ф. Е. Дзержинським. Незабаром, 22 листопада, утворили нові органи суду і прокуратури, 15 січня 1918 р. декрет про формування Червоної армії на добровільній основі. Через кілька днів створили Військово-Морський Флот.

У листопаді запровадили робітничий контроль на заводах, фабриках та транспорті. Почали націоналізацію великих промислових підприємств, і до весни 1918р. близько 800 підприємстві стали державною власністю. 1 грудня утворили Вища Рада Народного

господарства (ВРНГ), який займався плануванням і управлінням. 14 грудня націоналізували всі приватні банки й створила єдиний народний банк. У січні 1918р. анулювали всі державні позики царського і Тимчасового урядів. 22 квітня 1918 оголосили монополію зовнішньої торгівлі. Власністю держави стали всі торговельні підприємства, що належать іноземцям.

До весни 1918р. Радянська влада була встановлена ​​на більшій частині території Росії. Цей період увійшов в історію як тріумфальний хід радянської влади.

Вихід Радянської Росії з першої світової війни

З листопада 1917р. по січень 1918 р. Радянський уряд неодноразово зверталося до воюючим країнам, пропонуючи укласти мир без анексій і контрибуцій. Країни Антанти відмовилися вести переговори на таких умовах. Вони сподівалися отримати значні вигоди після закінчення майже виграної війни. Складне військове і політичне становище змусило Німеччину піти на переговори. Сепаратний мир з Росією давав можливість змінити хід війни на західному фронті.

20 листопада переговори почалися у Брест-Литовську. Радянську делегацію очолив А. А. Йоффе. 2 грудня уклали перемир'я строком на 28 днів. Німеччина погодилася на радянські пропозиції, але за умови, що до них приєднаються всі воюючі країни. Цього не сталося. Німеччина висунула важкі умови миру. Росія повинна була заплатити велику контрибуцію, віддати території Польщі, Литви, Естонії, Латвії, Білорусії, Моонзундские острова.

1 січня 1918 німецька делегація в ультимативній формі зажадала виконання її умов. Це викликало серйозні різно-

Чути голос у більшовицькому керівництві. Ленін і меншість членів ЦК стояли за якнайшвидше укладення миру на будь-яких умовах. Вони вважали, що відновлення війни з Німеччиною загрожує неминучою поразкою і втратою впливу більшовиків. Тільки світ міг забезпечити збереження влади Леніну і його прихильникам. У цьому випадку вони могли сподіватися на світову революцію і допомогу європейських країн у побудові соціалізму.

Більшість членів ЦК вважало, що підписання миру на таких принизливих умовах відсуне світову революцію на невизначений термін. Цю точку зору відстоювала група "лівих комуністів" на чолі з Бухаріним. Бухарін пропонував відкинути вимоги німців і оголосити їм революційну війну. Таким чином, вдасться прискорити революцію в Німеччині, а потім і в країнах Антанти. Ліві говорили, що тільки в разі світової революції більшовики зможуть розраховувати на утримання влади. Прихильники Бухаріна готові були піти на втрату влади в ім'я інтересів міжнародної революції. У радянському уряді "лівих комуністів" підтримали ліві есери.

Проти укладення миру з Німеччиною виступав нарком закордонних справ Троцький. Він вважав, що німці наступати не можуть і не будуть. Троцький висунув гасло: "Ні миру, ні війни, а армію розпустити". Це означало, що Радянський уряд повинне в односторонньому порядку припинити війну в надії на революцію в Німеччині. Ленін був проти цієї пропозиції, але воно здавалося йому краще бухаринского.

Проти укладення миру на умовах Німеччини виступили монархісти, кадети, меншовики, праві есери та інші партії.

Ленінське пропозицію про негайне світі неодноразово провалювалося під час обговорення в більшовицькому ЦК. 11 січня ухвалили рішення затягувати переговори і не підписувати світу до тих пір, поки Німеччина не пред'явить ультиматум.

| 17 січня переговори поновилися. Німецька делегація відхилила пропозицію допустити до переговорів представників Радянської України. 27 січня Німеччина підписала з Українською Центральною Радою сепаратний договір. Раді було надано допомогу у боротьбі з Радянською владою. Цей договір дав можливість німецьким військам окупувати Україну. Більшовикам довелося піти на визнання делегації Центральної Ради. Це фактично означало визнання незалежності України.

9 лютого 1918 Німеччина пред'явила ультиматум і зажадала підписання договору на запропонованих нею умовах. 10 лютого Троцький заявив, що Росія війну вести не буде, мирний договір не підпише, а армію розпускає. Троцький відмовився від подальших переговорів. Радянська делегація залишила Брест-Литовська.

У відповідь 18 лютого німецькі війська перейшли в наступ. Не зустрічаючи серйозного опору, німці зайняли Двінськ, Мінськ, Полоцьк, Оршу, Таллін. Фронт остаточно впав. 18 лютого ЦК партії прийняв німецький ультиматум. Проте наступ тривав. До 20 лютого німці вийшли на лінію Таллінн - Псков, погрожуючи Петрограду та Москві. 23 лютого загони Червоної армії зупинили просування ворожих військ під Нарвою і Псковом. Від німецького уряду була отримана відповідь, в якому містилися ще більш важкі умови миру. На прийняття пропозицій давалося 48 годин. ЦК партії після ультиматуму Леніна про відставку висловився за укладення миру.

Брестський мирний договір був підписаний 3 березня. Росія втрачала Прибалтику, Польщу частина Білорусії. На вимогу Німеччини Радянський уряд зобов'язувався вивести свої війська і Червону гвардію з території України та Фінляндії. Україна ставала незалежною державою. У Закавказзі до Туреччини відходили Каре, Ардаган, Батум. Радянське держава повинна була виплатити Німеччині репарацію у сумі 6 млрд. марок і компенсацію за націоналізовані німецькі підприємства. Росія демо-білізовивала свою армію і протягом двох тижнів зобов'язувалася ратифікувати договір.

VII з'їзд партії, який проходив 6-8 березня 1918 затвердив мирний договір з Німеччиною. РСДРП (б) була перейменована в Російську Комуністичну партію (більшовиків) - РКП (б).

11-12 березня через збереження загрози з боку німецьких військ Радянський уряд на чолі з Леніним переїхало до Москви. Сюди була перенесена столиця Радянської держави.

Для ратифікації Брестського мирного договору 14 березня 1918р. був зібраний IV Надзвичайний Всеросійський з'їзд Рад. Проти договору виступили меншовики, праві і ліві есери, а також "ліві комуністи". Супротивники договору опинилися в меншості. 14 березня 1918р. договір затвердили. Народним комісаром закордонних справ замість Троцького став Г. В. Чичерін. Підписав мир з Німеччиною-

їй, більшовики втрималися при владі і отримали коротку мирний перепочинок. Ленін зміцнив свій вплив в партії і країні.

13 листопада 1918, після революції в Німеччині та закінчення I світової війни, більшовики анулювали Брестський мир.

Встановлення монополії більшовицької партії на владу

У листопаді 1917 р. на основі загального виборчого права відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів. Воно повинно було вирішити питання про політичний устрій Росії. Більшовики на виборах зазнали поразки. Їм було віддано лише 24% голосів. Есери отримали 40%, меншовики - 2,3%, ліберали і праві - 17%. За більшовиків голосували в основному робітники і солдати. Селянство підтримало есерів. Депутатських мандатів були позбавлені кадети, а їхня партія заборонена.

3 січня 1918 ВЦВК прийняв написану Леніним "Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу". Росія проголошувалася республікою Рад. Їм належала вся повнота влади. Головною метою Рад було знищення експлуатації, ліквідація класів і побудова соціалізму. Декларація визнавала декрети Радянського уряду. Зовнішня політика більшовиків була схвалена. Підтвердили позбавлення власників права займатися управлінням держави. Цим же документом Росію оголосили державою диктатури пролетаріату.

Установчі збори відкрилося 5 січня 1918 р. В цей день на вулицях Петрограда розстріляли демонстрацію інтелліген

ції, студентів і робітників у підтримку Зборів. Перемогу на виборах отримала партія есерів. На першому засіданні головою обрали Чернова. Кандидатуру лідера лівих есерів Спірідонової, яку підтримували більшовики, відкинули.

Депутати відмовилися затвердити декрети Радянської влади. "Декларація прав трудящого і експлуатованого народу" також не зустріла підтримки. Більшовицька фракція за пропозицією Леніна заявила, що більшість Установчих зборів не відображає справжніх настроїв мас і є контрреволюційним. Більшовики та ліві есери залишили Збори.

За наказом комісара з морських справ П. Ю. Дибенко, варта закрив засідання Установчих зборів вночі 6 січня. Через кілька годин Раднарком прийняв декрет про розпуск Установчих зборів. ВЦВК підтвердив це рішення. Парламентський досвід тривав лише кілька годин. Розгін Зборів сприяв загострення обстановки в країні.

10 січня 1918 відкрився III Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. Незабаром він об'єднався з III Всеросійським з'їздом Рад селянських депутатів. Більшовики та ліві есери на об'єднаному з'їзді мали переважна більшість мандатів. Обрано єдиний ВЦВК у кількості 322 чоловік. У нього входило 160 більшовиків, 125 лівих есерів і 28 представників інших партій. Після цього відбулося об'єднання Рад там, де вони працювали роздільно.

Об'єднаний з'їзд схвалив розпуск Установчих зборів, прийняв "Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу" і рішення про перетворення Радянської республіки до Російської Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку (РРФСР). З'їзд доручив Вцику розробити основні положення Конституції РРФСР.

Брестський мир і внутрішня політика більшовиків викликали різку критику з боку лівих есерів. Після укладення миру з Німеччиною вони вийшли зі складу Радянського уряду. Тим не менше їх вплив серед селян було велике. 4 липня 1918 відкрився V Всеросійський з'їзд Рад. Ліві есери стали другою за чисельністю після більшовиків фракцією. Вони зажадали розпуску комітетів бідноти, підвищення цін на хліб, ліквідації продовольчих загонів. Ліві есери наполягали на розірванні Брестського договору і пропонували висловити недовіру Радянському уряду.

6 липня лівий есер, співробітник ВЧК, Я. Г. Блюмкін убив німецького посла Мірбаха. Цим актом есери намагалися підштовхнути Німеччину до відновлення війни з Росією. Терористичний акт послужив сигналом для початку повстання проти більшовиків. Есери захопили Центральний телеграф та низку будівель в Москві. Почався обстріл Кремля. Були заарештовані Дзержинський та Лацис. Одночасно повстання відбулися в Ярославлі, Муромі, Рибінську та інших містах. Командувач Східним фронтом лівий есер Муравйов направив війська до Москви.

Більшовикам вдалося швидко придушити ці виступи. Фракцію лівих есерів на V з'їзді Рад заарештували. На ранок 7 липня більшість учасників повстання роззброїли. Конфлікт з Німеччиною вдалося врегулювати. Есерів оголосили поза законом, їх газети закрили. У країні встановилася однопартійна система.

9 липня з'їзд Рад відновив свою роботу. Декрети Радянської влади про хлібну монополію, про організацію продовольчих загонів і комбідів були схвалені. З'їзд прийняв постанову про Червону Армію, була введена загальна військова повинність.

Нову організацію влади закріпила Конституція РРФСР, прийнята на V з'їзді Рад 10 липня 1918 р. Вищий органом державної влади став Всеросійський з'їзд Рад. У період між з'їздами верховна влада належала ВЦИКу. Він обирався з'їздом і був відповідальний перед ним. ВЦВК повинен був призначати Рада Народних Комісарів. Чіткого розмежування між виконавчою і законодавчою владою не було.

Згідно з новою конституцією виборчих прав позбавлялися власники, служителі церкви, колишні сановники, офіцери, службовці царської поліції. Голос одного робочого прирівнювався до голосів п'яти селян. Вибори були багатоступеневими, не прямими, не таємними. Конституція вступила в силу 19 липня 1918 Обрано нового ВЦВК у складі 200 чоловік.

Радянська країна роки військової інтервенції та громадянської війни

Однією з причин громадянської війни стало усунення Тимчасового уряду. Непримиренність більшовиків, меншовиків та есерів ускладнила становище. У листопаді 1917 р. більшовики відмовилися від можливості формування коаліційного уряду. Під час роботи Установчих зборів жодна з протиборчих сторін не побажала піти на поступки. Розгін Установчих зборів посилив протистояння.

У числі причин громадянської війни можна назвати продовольчу політику більшовиків - введення комітетів незаможних селян, продзагонів і системи продрозкладки. Ці заходи призвели до розколу селянства.

Прагнення багатьох людей до реставрації старих порядків зіграло важливу роль у посиленні протиборства. Ті, що прийшли до влади нові сили намагалися не допустити повернення старого життя.

Висновок більшовиками Брестського миру з Німеччиною викликало обурення антибільшовицьких і антирадянських сил як всередині країни, так і в країнах Антанти. Брестський мир став однією з причин громадянської війни.

У країні було націоналізовано майно іноземних громадян. Радянський уряд відмовився виплачувати борги іноземним державам. Країни Антанти, прагнучи запобігти втратам і не допустити розповзання революції по всьому світу, почали військову інтервенцію. Це сприяло посиленню громадянської війни.

У середині лютого 1918 р. почалася військова інтервенція Німеччини. До весни 1918 р. німецькі війська захопили Прибалтику, Білорусію, Україну, Крим, вторглися в межі Донської області, в травні підійшли до Закавказзя.

У березні почалося вторгнення Антанти на Півночі (Мурманськ і Архангельськ), а в квітні - на Далекому Сході (Владивосток). Пізніше англійські війська з'явилися в Туркестані і Закавказзі. Румунія окупувала Бессарабію.

У травні-червні 1918 р. відбувся виступ Чехословацького корпусу. Він був сформований з військовополонених чехів і словаків австро-угорської армії. Корпус везли до Владивостока для подальшої відправки до Франції. Під час просування почастішали конфлікти з місцевою владою. Бунтівники захопили Челябінськ, Пензи, Омськ, Красноярськ, Іркутськ і інші пункти вздовж Сибірської залізниці до Владивостока. Одночасно антибільшовицькі повстання спалахнули по всій країні.

Влітку 1918 р. три чверті території країни перебували в руках інтервентів і білогвардійців. У червні 1918 р. Радянським урядом було створено Східний фронт. У вересні Червона Армія звільнила Казань, Симбірськ, а потім Самару. Восени 1918р. почала наступ Донська армія Краснова. Одночасно в наступ перейшла Добровольча армія генерала Денікіна. У лютому 1919 р. Краснов був розбитий, а Денікін на час зупинений.

30 серпня 1918 в Москві було здійснено замах на Леніна. У відповідь більшовики оголосили про початок "червоного терору". Він став усвідомленої державною політикою. Основним методом червоного терору стали позасудові розстріли. Червоний терор поширився і на військову дисципліну в Червоній Армії. Одночасно антибільшовицькі сили проводили білий терор.

У листопаді 1918 р. в Сибіру адмірал Колчак оголосив себе Верховним правителем Росії. В кінці 1918 р. Колчак розпочав наступ на Перм і Вятку. Він прагнув з'єднатися з інтервентами, які наступали з півночі, але був зупинений.

У листопаді 1918 р. у Німеччині відбулася революція. Німці почали виведення своїх військ з захоплених територій. Проте посилилася інтервенція країн Антанти. У листопаді 1918р. висаджені десанти в Одесі, Севастополі, Миколаєві, Херсоні, Новоросійську, Батумі.

У березні 1919 р. Колчак почав новий наступ по всьому Східному фронту. До початку квітня він опанував Уралом і просунувся до Середньої Волги. У травні-червні армія Колчака була зупинена, а в кінці 1919 р. розгромлена остаточно.

У розпал боротьби з Колчаком у травні-червні 1919 р. почався наступ Юденича на Петроград. Йому вдалося підійти до Гатчині, але до серпня 1919 р. його армія відступила до Естонії.

Тим часом починає просування Денікін. Влітку 1919 р. захоплений Північний Кавказ, Донська область, Донбас. У вересні-

жовтні денікінці зайняли Орел, Курськ, Воронеж, підійшли до Тулі і створили загрозу Москві. У цей же час Юденич знову почав наступ на Петроград і підійшов до Пулковским висот. Тут просування ворога було зупинено. Незабаром армія Юденича перестала існувати.

У жовтні 1919р. Денікіну завдали вирішальні поразки під Орлом та Воронежем. Денікінську армію остаточно розбили на початку 1920 р. на півдні Україні. Частина сил відступила в Крим. Командування перейшло до барона Врангеля. Він був проголошений головнокомандувачем і правителем півдня Росії.

У квітні 1920 р. проти Радянської республіки виступила Польща. Польські війська вторглися на Україні і захопили Київ. Незабаром перейшли в наступ частини Врангеля, які, оволодівши Північної Таврією, створили загрозу Донбасу.

У червні почався наступ Червоної Армії на Україну. Незабаром був звільнений Київ, а потім Мінськ. Червона Армія підійшла до Варшави. Скориставшись помилками радянського командування, поляки відкинули противника від своєї столиці. 12 жовтня 1920 в Ризі підписано попередні умови миру з Польщею.

У кінці жовтня 1920 р. війська Південного фронту завдали поразки армії Врангеля у Північній Таврії. Штурмом було взято Перекоп. 17 листопада 1920 Крим звільнили. Громадянська війна в основному завершилася. Остаточно військові дії припинилися в жовтні 1922 р., коли Червона Армія увійшла до Владивостока.

У роки громадянської війни більшовики проводили політику "воєнного комунізму". Вона була спрямована на перетворення країни в єдиний військовий табір, на мобілізацію матеріальних і людських ресурсів жорсткими заходами. У селі введена продрозкладка - обов'язкова здача селянами всіх надлишків хліба. Її виконання забезпечували збройні продовольчі загони. Селяни у відповідь на це скорочували посівні площі. Продрозкладка відновила проти себе селянство і не вирішила проблему забезпечення городян продовольством. Торгівлю, в тому числі і хлібом, заборонили. Продовольство і предмети широкого вжитку надавали населенню міст за картками.

Проведена широка націоналізація промислових підприємств. Введена зрівняльна система оплати праці та загальна трудова повинність. Робітників перевели на казармений стан, збільшили робочий день.

Економічна політика викликала різке падіння вартості грошей. Безкоштовними стали транспорт, газети, комунальні послуги. Це створювало ілюзію існування комуністичного суспільства.

Підсумком громадянської війни і політики "воєнного комунізму" стало повне руйнування господарства і масовий голод. Але Радянська влада утрималася.

Радянська країна роки НЕПу

Громадянська війна і політика "воєнного комунізму" призвели до розвалу економіки та зниження життєвого рівня. Промислове виробництво в 1920 р. в порівнянні з 1913 р. скоротилася майже в 7 разів. Деякі галузі були зруйновані майже повністю. Тільки в Москві закрилося понад 400 підприємств. Робочі масами йшли в село. Продукція сільського господарства зменшилася наполовину. Значна частина населення голодувала. Поки йшла громадянська війна, робочі мирилися з труднощами, а селяни терпіли продрозверстку.

На початку 1921 р. військові дії в основному закінчилися. В умовах мирного життя політика "воєнного комунізму" стала викликати невдоволення. Довіра до комуністів впала. Почалися масові повстання селян. Тільки в Тамбовської губернії проти комуністів виступило близько 50 тис. чоловік на чолі з есером А. С. Антоновим. Повсталі висували гасла: "Геть продрозкладку!", "Свободу торгівлі!", "Ради без комуністів!". На придушення заколотів уряд направив війська. Одними військовими заходами впоратися з селянами не вдавалося.

Розруха, голод і політика "воєнного комунізму" породили невдоволення робітників. На початку 1921 р. в Петрограді та інших містах відбулися страйки. Робітники вимагали скасування трудової повинності і зрівняльного розподілу, уведення свободи торгівлі, ліквідації привілейованих продовольчих пайків, створення Рад без комуністів.

Самим небезпечним проявом політичної кризи було Кронштадтське повстання в березні 1921 р. Основними вимогами моряків були переобрання Рад, свобода слова і друку, звільнення політв'язнів, припинення конфіскацій, скасування продрозверстки, запровадження свободи торгівлі. Уряд вдався до жорстоких заходів. На придушення повстання кинуті великі військові сили під командуванням М. М. Тухачевського. Х з'їзд партії, що проходив-в цей час, направив 300 делегатів на чолі з К. Є. Ворошиловим для штурму фортеці. 18 березня частини Червоної Армії увірвалися в Кронштадт. Репресіям піддалися тисячі людей. Багатьох розстріляли.

Навесні 1921 р. стало ясно, що невдоволення низів може в будь-який момент призвести до повалення влади більшовиків. Назріла необхідність змін.

Питання про введення нової економічної політики (НЕП) обговорювалося на Х з'їзді партії. Нової вона називалася тому, що внесла зміни в економічну політику в порівнянні з "військовим комунізмом". На з'їзді ухвалили рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком. Розмір продподатку був майже в два рази менше розміру продрозкладки. Основний тягар податку падала на заможних селян. Бідняки від податку звільнялись. Дозволили вільну торгівлю. Залишки продукції селянин мав право продавати на ринку за вільними цінами. Допускалася здача землі в оренду і застосування найманої праці.

Націоналізацію дрібних підприємств припинили. Частина з них повернули колишнім власникам. Дозволили приватним особам відкривати або брати в оренду дрібні промислові та торгові підприємства з числом робітників не більше 20. Держава зберегла контроль над великими фабриками і заводами, транспортом, фінансами, зовнішньою торгівлею. Деякі виробництва здавали в оренду іноземним підприємцям. Так з'явилися концесії. Обов'язковою вимогою до концесіонерам було відновлення підприємств і відрахування державі частини прибутку. Їх діяльність знаходилась

під жорстким контролем держави і тому частка концесій в промисловому виробництві становила менше 1%.

Централізація управління промисловістю зменшилася. З'явилися об'єднання державних підприємств (трести), що одержали велику господарську самостійність. Багато заводів і фабрики зняли з державного забезпечення і перевели на госпрозрахунок.

Скасували загальну трудову повинність. Її змінив вільний наймання робочої сили. Відмовилися від зрівняльного розподілу. Робітники почали отримувати заробітну плату залежно від якості та кількості праці. До початок 1922 р. скасовано карткову систему.

Більшовики визнали необхідність товарно-грошових відносин. У 1922-1924 рр.. провели грошову реформу. Скоротили випуск паперових грошей. Випустили перші стійкі грошові знаки - червінці. Це забезпечило твердий курс рубля і прискорило відновлення економіки. Після проведення грошової реформи натуральний податок у сільському господарстві доповнили грошовим.

Введення НЕПу дозволило швидко відновити господарство і досягти довоєнного рівня промислового виробництва. Але тим не менш країна продовжувала зазнавати труднощів. Налічувалося близько 1 млн. безробітних. Періодично відбувалися кризи збуту промислових товарів та хлібозаготівель. Проблеми були викликані недоліками в сфері планування, порушеннями економічних законів і ідеологічним диктатом.

До середини 1920-х рр.. ліквідували есерівське і меншовицьке підпілля. За ініціативою Леніна, в 1922 р. з країни вислали близько двохсот опозиційно налаштованих вчених і діячів культури. Зробили масову чистку бібліотек від "антирадянських" книг. До середини 20-х рр.. припинилася діяльність приватних видавництв, закрилися незалежні наукові та літературні журнали.

Велося наступ на церкву. У 1918 р. Радянська влада видала закон про відділення церкви від держави і школи від церкви. У ході громадянської війни церква не підтримала більшовиків. Патріарх Тихон зрадив комуністів анафемі. Священнослужителі були оголошені "класовими ворогами" і піддані репресіям.

Влітку 1921 р. райони Поволжя, Україна, Північного Кавказу охопили посуха і неврожай. Почався голод. Загинуло близько 5 млн. чоловік. Більшовики створили Центральну комісію допомоги голодуючим (Помгол). Населення постраждалих губернії звільни

Чи від податків. Держава евакуювало голодуючих у врожайні губернії. У багатьох країнах виникли комітети допомоги. Підключилися міжнародні благодійні організації. Розпочався збір пожертвувань. Допомогти Радянської Росії закликали Р. Роллан,. Т. Драйзер, А. Барбюс, Ф. Нансен, М. Горький та інші відомі люди.

Допомогти голодуючим закликав і патріарх Тихон. Для збору пожертвувань парафіян був створений Всеросійський комітет церковної допомоги голодуючим. У лютому 1922 р. держава конфіскувала у церкви цінності, в тому числі і атрибути богослужіння. Пограбування церкви викликало протести з боку священиків і віруючих. Правляча партія використовувала це як привід для розгрому церкви. Близько 8 тисяч осіб було репресовано. Патріарха Тихона уклали під домашній арешт. У 1923 р. він визнав законність Радянської влади. Проте більшовики розгорнули антирелігійну компанію. Тисячі священнослужителів були страчені і відправлені в табори.

НЕП тривав до кінця 20-х рр..

Національна політика радянської держави в 20-30-ті роки

На початку 20-х рр.. на території колишньої Російської імперії існувало кілька самостійних республік: РРФСР, Українська, Білоруська, Азербайджанська, Вірменська, Грузинська і ін У кожній республіці діяла своя конституція, органи державної влади і управління.

У період громадянської війни республіки уклали між собою військово-політичний союз. Були об'єднані збройні сили і матеріальні ресурси. У подальшому встановили єдиний господарський союз. Злили наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, шляхів сполучення, праці, пошт і телеграфів, ВРНГ. Усі радянські республіки уклали з РРФСР і між собою угоди з економічних і фінансових питань.

На початку 1922 р. напередодні Генуезької конференції було укладено дипломатичний союз радянських республік. РРФСР передали право захисту інтересів всіх республік. Росія тепер могла укладати і підписувати від їх імені договори та угоди з іноземними державами.

Об'єднання республік в одну державу стало можливим тому, що раніше вони входили до складу єдиної Російської імперії. До 1922 р. у всіх республіках у влади перебували національні комуністичні партії, тісно пов'язані з РКП (б). Були створені реальні передумови для остаточного об'єднання країни під владою більшовиків.

У серпні 1922 р. створили комісію з представників усіх республік. Вона повинна була виробити умови об'єднання. За проектом комісара у справах національностей Сталіна, республіки входили до складу РСФРР на правах автономії. План "автономіза-ції" зустрів різку критику Леніна. Проект Леніна передбачав добровільне об'єднання рівноправних радянських республік у союзну державу - Союз Радянських Соціалістичних республік (СРСР). Передбачалося створення верховних органів спілки на основі участі та представництва всіх республік. В обох проектах обов'язковою умовою була керівна роль комуністичної партії.

У березні 1922 р. була проголошена Закавказька федерація, що сформувалась в грудні 1922 р. в Закавказьку Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку (ЗРФСР). До неї увійшли Азербайджан, Грузія і Вірменія.

30 грудня 1922 I з'їзд Рад СРСР схвалила ленінський план. Прийнято Декларація і Договір про утворення СРСР. Договір підписали РРФСР, України, Білорусь і Закавказька Федерація. У ньому говорилося, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівних правах вступають у державний союз. Кожна республіка має право виходу з союзу. Будь-яке го

сударство могло приєднатися до СРСР. Територія республік не могла бути змінена без їх згоди. У віданні єдиного союзного уряду залишалася зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, оголошення війни, укладення миру, залізничний транспорт, зв'язок, планування, фінанси, праця, продовольство. Столицею нової держави ставала Москва. До сфери діяльності тільки республіканських урядів були віднесені питання внутрішніх справ, освіти, юстиції, землеробства, охорони здоров'я і соціального забезпечення. У подальшому права союзних республік скоротили до мінімуму.

Створення союзу робило необхідним прийняття нової конституції. 31 січня 1924 II з'їзд Рад затвердив першу Конституцію СРСР. Вона складалася з двох частин: Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. Згідно конституції вищим органом державної влади став всесоюзний з'їзд Рад, а між з'їздами ЦВК СРСР. Він складався з двох палат - Ради Союзу і Ради національностей. Вищим органом державного управління стала Рада Народних Комісарів.

У 1924-1925 рр.. до складу Союзу включили Узбецьку і Туркменську республіки. В кінці 20-х - початку 30-х рр.. створили ще три союзні республіки - Таджицьку, Киргизьку і Казахську. У 1936 році Закавказька Федерація була перетворена. Азербайджанська, Вірменська і Грузинська республіки увійшли до складу СРСР.

Влітку 1940 р. Латвія, Литва та Естонія втратили незалежність. Вони також були включені до складу СРСР на правах союзних республік. У тому ж році Молдова отримала статус союзної республіки. Освіта СРСР сприяло зміцненню комуністичного режиму. Відбувалося поступове відновлення кордонів Російської імперії тепер уже під владою більшовиків.

Зовнішня політика Радянської держави (1921-початок 30-х років)

У 1920-1921 рр.. встановлені дипломатичні відносини з Естонією, Латвією, Литвою, Фінляндією, Польщею. Росія остаточно визнала самостійність цих колишніх частин Російської імперії. Країна вийшла з міжнародної ізоляції періоду громадянської війни.

Незабаром були встановлені дипломатичні відносини з південними сусідами. У 1921 р. підписані договори про дружбу і співробітництво з Іраном, Афганістаном, Туреччиною, Монголією. У березні 1921 р. укладено торговельну угоду з Англією. У 1921-1922 рр.. подібні угоди підписали з Німеччиною, Норвегією, Австрією, Італією, Чехословаччиною. Це означало фактичне визнання країни на міжнародній арені. Тим не менш великі держави поки утримувалися від встановлення дипломатичних відносин з Росією до врегулювання всіх спірних питань.

У жовтні 1921 р. уряд РРФСР звернулося до західних країн з пропозицією скликати конференцію й обговорити взаємні претензії. Конференція відкрився 10 квітня 1922 р. у Генуї. У ній взяли участь представники 29 держав. Росія представляла інтереси всіх радянських республік. Радянську делегацію очолив народний комісар закордонних справ Г. В. Чичерін. Він вніс пропозицію про загальне скорочення озброєнь і заборону варварських методів ведення війни. Її учасники відмовилися обговорювати цю пропозицію. Конференція мала інші цілі.

Росії були пред'явлені справедливі вимоги сплатити борги царського і Тимчасового урядів (приблизно 18 млрд. рублів), повернути іноземні націоналізовані підприємства (або виплатити їх вартість). Нашій країні запропонували ліквідувати монополію зовнішньої торгівлі і надати іноземцям можливість займатися в Росії торгової та економічною діяльністю. У відповідь радянська делегація зажадала відшкодувати збитки від інтервенції (39 млрд. руб.). Учасники конференції відмовилися визнати ці претензії. Уряд РРФСР погодилося сплатити частина довоєнних боргів за умови відстрочки по платежах на 30 років і надання позик. Сторонам не вдалося досягти угоди. 19 травня 1922 конференція була перервана.

На Генуезької конференції радянська делегація досягла серйозного успіху. 16 квітня 1922 між РРФСР і Німеччиною був укладений Рапалльський договір (Рапалло поблизу Генуї). Країни взаємно відмовилися від фінансових претензій і встановили дипломатичні відносини. Після Рапалло розширилося радянсько-герман-ське економічне співробітництво та торгівля.

У Генуї прийняли рішення передати розгляд всіх спірних питань на конференцію експертів. Вона відбулася в Гаазі влітку 1922 р. Радянська делегація пішла на поступку. Більшовики погодилися повернути іноземним фірмам їх підприємства у вигляді концесій. Конференція в Гаазі також закінчилася безрезультатно.

Лозаннська конференція (листопад 1922 - липень 1923 рр..) Прийняла конвенцію, котра дозволяла вільний прохід торгових і військових кораблів у Чорне море для всіх країн. Це становило загрозу для радянських чорноморських кордонів.

У грудні 1922 р. в Москві була скликана конференція з роззброєння. У ній взяли участь представники Польщі, Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії і РРФСР. Через недовіру до Радянської Росії вона закінчилася невдачею.

8 травня 1923 міністр закордонних справ Англії Керзон звинуватив радянський уряд у веденні антибританській пропаганди на Близькому сході. У ультимативній формі Англія зажадала відкликати радянських представників з Ірану та Афганістану. 10 травня

1923 р. в Швейцарії був убитий радянський дипломат В. В. Воровський. Радянський уряд пішов на деякі поступки. Криза врегулювали. Англійське уряд взяв ультиматум назад. У

1924 р. СРСР офіційно визнала Великобританія.

1924-1925 рр.. увійшли в історію міжнародних відносин як роки дипломатичного визнання СРСР. У цей період були встановлені дипломатичні відносини з Великобританією, Італією, Австрією, Норвегією, Швецією, Китаєм, Данією, Мексикою, Францією, Японією.

Ускладнення англо-радянських відносин відбулося в 1926 р. у. час загального страйку в Англії. Росія надала значну фінансову допомогу страйкуючим. Англійське уряд звинуватив СРСР у втручанні у внутрішні справи, а потім у порушення торговельних угод. Співробітники англо-радянського торгового товариства Аркос були звинувачені в шпигунстві. 7 травня 1927 в Польщі вбито радянський посол П. Л. Войков. Незабаром Англія розірвала відносини з СРСР і

анулювала торговельну угоду 1921 Дипломатичні відносини з Великобританією відновили лише у 1929 році.

У 1928 р. в Парижі підписано пакт Келлога-Бріана. За умовами пакту його учасники зобов'язувалися врегулювати свої суперечки або конфлікти виключно мирними засобами. Спочатку пакт підписали Франція, США, Німеччина, Великобританія, Італія (всього 15 держав). У наступні роки до пакту приєдналося ще 48 країн, в тому числі і СРСР.

В кінці 20-х рр.. з боку Китаю почастішали порушення державного кордону, нальоти на радянське консульство, торговельні та інші установи. Влітку 1929 р. захоплена Китайсько-Східна залізниця (залізниці). Конфлікт вдалося врегулювати, але дипломатичні відносини були перервані і відновлені тільки в 1932 р.

Договір з Францією про ненапад і нейтралітет Радянський уряд підписав у 1932. р. Невдовзі такі ж договори були підписані з Латвією, Естонією, Польщею, Фінляндією. У 1933 р. встановлено дипломатичні відносини між СРСР і США. За цим послідувало дипломатичне визнання СРСР Чехословаччиною, Румунією, Іспанією, Угорщиною, Болгарією, Албанією, Колумбією, Бельгією, Люксембургом. У вересні 1934 р. СРСР прийняли в Лігу Націй. Західний світ визнав Радянський союз великою державою.

У 20-х початку 30-х років зовнішня політика СРСР змогла забезпечити мирні умови існування.

Формування тоталітарної системи в країні і встановлення режиму особистої влади Сталіна

У середині 1922 р. здоров'я Леніна різко погіршився. Через кілька місяців він остаточно відійшов від активної політичної діяльності. В кінці 1922 - початку 1923 рр.. хворий вождь

продиктував кілька невеликих статей. У цих роботах він торкнувся проблем індустріалізації, кооперування селянства, підвищення культурного рівня країни. Ленін висловив занепокоєння з приводу майбутнього партії і запропонував збільшити склад ЦК, ввівши в нього робочих. У "Листі до з'їзду" він характеризував своїх найближчих соратників (Троцького, Каменєва, Зінов'єва, Бухаріна, П'ятакова, Сталіна). У своєму політичному заповіті Ленін нікому не віддав переваги. Головною небезпекою для партії він вважав суперництво Сталіна і Троцького.

У перші роки Радянської влади стабільність в партії забезпечувалася наявністю незаперечного лідера. Відхід від справ і смерть Леніна 21 січня 1924 негативно позначилися на внутріпартійних відносинах. Почалася боротьба за владу. Особисте суперництво велося під прикриттям теоретичних суперечок про шляхи розвитку країни.

Головним претендентом на лідерство в партії був Троцький. У 1923 р. він піддав критиці політичний і економічний курс Зінов'єва, Каменєва і Сталіна. Свою позицію він обгрунтував у двох роботах: "Новий курс" і "Уроки жовтня". Троцький поставив питання про необхідність внутрішньопартійної демократії, про бюрократизації апарату партії, попереджав про небезпеку переродження партійного керівництва. Він перебільшував свою роль у жовтневому перевороті і громадянської війни. Виступ Троцького було підтримано зверненням до Політбюро 46 видних партійних діячів. Побоюючись за своє становище, проти Троцького об'єдналися Сталін, Каменєв, Зінов'єв, Бухарін та ін Він був знятий з посади наркома по військових і морських справ, голови Реввійськради, виведений з Політбюро. До 1925 р. Троцький втратив можливість впливати на політику.

У 1924 р. в Політбюро стався новий розкол. Проти Сталіна і його союзника Бухаріна виступила "нова опозиція". До неї увійшли Каменєв і Зинов'єв. Їх підтримали Сокільників і Крупська. Опозиціонери виступали проти політики економічного співробітництва з селянством і пропонували різко прискорити індустріалізацію. Вони вимагала змістити Сталіна з посади Генерального секретаря ЦК, який він обіймав з квітня 1922 Опозиціонери зазнали поразки на XIV з'їзді партії у грудні 1925 р.

У 1926 р. Троцький зблизився з Каменевим і Зінов'євим. Утворився троцькістсько-зиновьевский блок. Його прихильники виступили проти тези про можливість перемоги соціалізму в одній країні, за прискорені темпи індустріалізації, проти сталінського

партійного апарату. У боротьбі проти Сталіна час було згаяно. З цього періоду замість політичних дискусії все частіше використовуються органи ОГПУ. Нова спроба послабити вплив Сталіна провалилася. У грудні 1927 року на XV з'їзді з партії виключили близько 100 активних діячів опозиції. Троцького вислали в Алма-Ату, а потім у 1929 до Туреччини. У 1940 році він був убитий в Мексиці.

В кінці 1927 р. Бухарин, Риков і Томський виступили за продовження непу. Вони наполягали на вирішенні виникаючих протиріч економічними, а не насильницькими заходами. Бухарін у цей час став другою людиною в партії. Він не прагнув до особистої влади, але був небезпечний для Сталіна, тому що був популярний.

У 1928 р, Сталін і його прихильники взяли курс на прискорений розвиток важкої промисловості і насильницьку колективізацію. Це означало згортання непу. Протиборство Бухаріна та його прихильників зі Сталіним закінчилося перемогою останнього. До 1930 р. Бухаріна, Рикова і Томського вивели зі складу Політбюро. Поступово відсікаючи суперників, Сталін посилював свій вплив у партії та країні.

У 30-і рр.. різко збільшилася кількість репресій проти потенційних супротивників. Раніше вони проходили під прапором боротьби з чужими елементами. Тепер репресії були спрямовані і проти членів партії. Така політика посилилася після вбивства 1 грудня 1934 р. першого секретаря ленінградського обкому ВКП (б) С.М.Кіро-ва. В історію цей період увійшов як "Великий терор".

Органи НКВС підготували ряд відкритих політичних процесів над колишніми лідерами партії, уряду, армії. У 1936 р. відбувся процес "Антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євського центру", за яким проходило 16 осіб, у тому числі Зінов'єв і Каменєв. У червні 1937 р. до смертної кари засудили маршала М. М. Тухачевського. Почалися репресії по відношенню до кадрових офіцерам. У 1938 р. відбувся процес "Антирадянського правоцентристського блоку", де судили Бухаріна і Рикова. Репресіям (розстрілів, висновкам до концтабору, посиланнях і т.п.) зазнали мільйони радянських людей. Терор усунув реальних і потенційних противників Сталіна.

У 30-і рр.. не затихало опір тоталітарному режиму. З особливою силою ця боротьба проявилася в період колективізації. Не могли примиритися з утвердженим режимом діячі науки і культури. Вони не вели глибоких ідеологічних дискусій, але грубе

втручання в область творчої роботи змусило їх по-своєму відстоювати переконання.

Опір виходило з самої правлячої партії. У 1930 р. відбувся виступ Голови Раднаркому РРФСР С.І.Сир-цова і члена ЦК В. В. Ломінадзе. Вони були проти методів індустріалізації і колективізації, згортання внутрішньопартійної демократії. У 1932 р. створено нелегальний "Союз марксистів-ленінців" під керівництвом відомого діяча партії М. М. Рютіна. Члени спілки вимагали повалення влади Сталіна.

У 1934 р. на XVII з'їзді партії проти Сталіна проголосувало значну кількість делегатів. Це була одна з останніх спроб відкрито усунути Сталіна від керівництва партії і країни.

З критикою сталінізму виступив в 1938 р. посол в Болгарії Ф. Ф. Раскольников. Він відмовився повернутися в СРСР.

Боротьба проти тоталітарного режиму не увінчалася успіхом. Виступи проти Сталіна були роз'єднані і неорганізовані. Позначилася певна пасивність радянського народу, що була пов'язана із загальною втомою від політики. В кінці 30-х рр.. в країні остаточно був встановлений режим особистої влади Сталіна.

Соціально-економічні перетворення в радянській країні (кінець 20-х - 30-ті роки)

До 1926 р. промислове розвиток країни завдяки НЕПу досягло рівня 1913р. Тим не менше за багатьма показниками Радянський союз значно поступався Заходу. Необхідна була індустріалізація країни. Всі кошти направили на будівництво промислових гігантів. Зростання виробництва товарів народного споживан-

ня сповільнилося. Почалися проблеми з хлібозаготівлями. Країна опинилася без валюти, необхідної для індустріалізації. Більшовики вдалися до надзвичайних заходів. Була заборонена вільний продаж хліба, встановлені державні ціни на нього (збиткові для селян), почалася конфіскація зерна. Застосування найманої праці та оренду землі скасували. Це означало кінець непу на селі. Селяни відмовилися продавати хліб собі у збиток і скоротили посівні площі. У 1928-1929 рр.. в країні запровадили карткову систему. У ряді районів спалахнули селянські бунти і повстання. Вихід із цього становища лідери партії вбачали у створенні колгоспів.

Восени 1929 р. відбувся перехід до політики примусової колективізації та ліквідації куркульства як класу в найкоротші терміни. Суцільна колективізація повинна була закінчитися до 1932 р. Для надання допомоги колгоспам у село було направлено 25 тис. робітників (двадцятий'ятитисячники).

До весни 1930 р. майже 60% селян вступили в колгоспи. Для їх створення місцева влада застосовували заходи економічного і політичного примусу. Одноосібникам не видавали товари в кооперації, збільшували податки, позбавляли виборчих прав, виселяли, відбирали майно, розкуркулювали, арештовували і т.п. Збільшилася кількість збройних виступів селян. Керівництво партії провину за перегини поклало на місцевих працівників. У газеті "Правда" 2 березня 1930 р. з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів". Селяни стали виходити з колгоспів. До літа 1930 р. в колгоспах залишилося близько 20% селян. У тому ж році насильницька колективізація відновилася. До кінця 1931 р. в основних хлібо-виробляють районах більшість селян виявилося у колгоспах. До 1940 р. одноосібників в країні залишилося 4%.

Забезпечити країну продуктами так і не вдалося. У 1929-1932 рр.. поголів'я худоби скоротилося майже вдвічі. Незважаючи на зростання посівних площ, сталося падіння зборів зерна. У 1932-1933 рр.. на Дону, Кубані, Нижньої і Середній Волзі, Казахстані, Україні, Південному Уралі, півдні Сибіру почався голод. Він був викликаний вилученням у колгоспів майже всього врожаю. Голод забрав кілька мільйонів життів. Лише наприкінці 30-х рр.. сільськогосподарське виробництво знову підійшло до рівня 1928 Розкуркулювання піддалося більше 10 млн. селян. Це була найбільш активна і працелюбна частина сільських жителів. Більшість розкуркулених потрапило в трудові табори Півночі та Сибіру. Зворотно повернулися не всі.

У грудні 1927 р. на XV з'їзді партії було прийнято перший п'ятирічний план (1928-1932). Він передбачав зосередження всіх ресурсів на важкій промисловості. Її обсяг повинен був вирости в три рази. Засоби планували отримати за рахунок зниження темпів зростання легкої промисловості, внутрішніх позик, доходів від зовнішньої торгівлі, збільшення податків. Це означало скорочення життєвого рівня всіх верств населення і передусім селянства. План розглядався як закон, обов'язковий для виконання. Таким чином, був узятий курс на зміцнення командно-адміністративного управління промисловістю, остаточну відмову від НЕПу.

За роки першої п'ятирічки зріс обсяг промислового виробництва, особливо в енергетиці та металургії. (Дніпрогес, Магнітка, Кузнецьк). Побудували близько 1500 нових підприємств. Тракторні заводи в Сталінграді, Челябінську, Харкові, автомобільні в Москві та Нижньому Новгороді стали найбільшими в світі. Виникли нові галузі - авіаційна, автомобільна, підшипникова, тракторна. У 1930 р. було ліквідовано безробіття. Однак собівартість продукції підвищилася. На 8% знизилася продуктивність праці.

У роки другої п'ятирічки (1933-1937) побудували 4500 нових промислових підприємств. За абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР наприкінці 30-х рр.. вийшов на друге-третє місце після США і Німеччини. Скоротилася відставання від розвинених країн по виробництву продукції на душу населення. Кількість робітників виросла з 9 до 23 млн. чоловік. Продуктивність праці збільшилася на 60%. У 1935 р. скасували картки на продукти і промислові товари. У третій п'ятирічці (1937-1941) темпи зростання промислового виробництва значно знизилися і не перевищували в середньому 3-4% на рік. У цей період помітно зріс обсяг виробництва військової продукції.

Ні одна п'ятирічка не була виконана повністю. Вдалося домогтися результатів тільки в деяких галузях важкої промисловості, особливо військово-промислового комплексу. Успіхи були досягнуті високою ціною. Знизився життєвий рівень, посилилася інтенсифікація праці, відстали легка і харчова промисловість, сільське господарство.

Радянська наука і культура в 20-30-ті роки

У 20-30-і рр.. велика увага приділялася розбудові народної освіти і ліквідації неписьменності. Введено безкоштовне навчання, складені нові навчальні плани і програми. У 1923 р. з'явилося товариство "Геть неписьменність". Створено тисячі шкіл, гуртків, пунктів, де грамоті навчали дорослих і дітей. До 1926 р. грамотність населення піднялася до 40%. У країні налічує близько 100 тис. шкіл з 9 млн. учнів і близько 1200 вузів і технікумів. У першій п'ятирічці почала працювати широка мережа лікнепів. До кінця тридцятих років 80% населення вміли читати і писати. У 1913 р. цей показник становив 27%.

У 1930 р. ввели загальне початкову освіту. До кінця 30-х рр.. завершили перехід до обов'язкового семирічному освіті. До 1940 р. сформувалася радянська система народної освіти. Ввели обов'язкові державні програми навчання. СРСР вийшов на перше місце в світі за кількістю учнів і студентів.

У 20-і рр.. правляча партія змушена була використати знання старих фахівців. У роки першої п'ятирічки ситуація змінилася. У вищі навчальні заклади після закінчення робітфаків прийшло близько 150 тис. комуністів і комсомольців. Нова інтелігенція формувалася за рахунок вихідців з робітників і селян. Їм були надані великі пільги в здобутті освіти. У цей же період пройшли судові процеси над старими спеціалістами - Шахтинська справа. Трудової селянської партії, Академічне справа та інші. Стару інтелігенцію поступово видалили з радянських установ. До кінця 30-х рр.. в країні налічувалося понад 20 млн. фахівців. Більшість з них отримало освіту за Радянської влади. I

У складному становищі опинилася церква. У неї були конфис-;

ковані великі цінності, закриті і знищені багато храмів. Тисячі священиків опинилися в таборах. Особливо активно таку політику стали проводити з початку першої п'ятирічки. Друга була

оголошена п'ятирічкою безбожництва. За перші двадцять років існування Радянської влади кількість церков скоротилося в десять разів. У свідомість людей насаджували ідеї атеїзму.

Єдиним методом у мистецтві був соціалістичний реалізм. Він вимагав служіння завданням соціалістичного будівництва. Це виливалося в сліпе звеличення успіхів радянського суспільства. До середини 30-х рр.. створили єдині союзи творчої інтелігенції (Спілка письменників. Спілка композиторів та ін), в рамках яких тільки й можливо було професійно займатися творчістю.

До числа відомих письменників, що створили в цей період чималу частину своїх творів, належали: А. М. Горький, А. П. Гайдар, М. А. Шолохов, В. В. Маяковський, А. А. Фадєєв, О.М. Толстой, / Й. Е. Бабель, О. Е. Мандельштам, Ю. К. Олеша, В. П. Катаєв, М. М. Зощенка, Б. А. Пильняк.

Йшов швидкий розвиток вітчизняного кінематографа. Роботи С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженка, С-А.Герасімова, Г. А. Александрова знала вся країна. Фільм Ейзенштейна "Броненосець Потьомкін" отримав приз на міжнародному фестивалі. Найбільш популярними фільмами стали ті, де найменше було комуністичної ідеології - "Волга-Волга", "Веселі хлопці", "Цирк", "Семеро сміливих", "Музична історія" та інші. При створенні кінофільмів використовувалася музика популярних композиторів М. О. Дунаєвського, С. С. Прокоф 'єва, Д. Д. Шостаковича.

В живописі і скульптурі В. І. Мухіна, М. Б. Греков, Б.В.Іо-гансон, І. І. Бродський створювали твори історико-революційних-ційного змісту, портрети вождів і передовиків праці. Художники М. В. Нестеров, А. А. Пластів, А. А. Дейнека, М. С. Сарьян намагалися піти у пейзажний живопис і інші нейтральні теми.

Гонінням піддалося творчість Ф. М. Достоєвського, І. А. Буніна, С. А. Єсеніна, А. П. Платонова, М. І. Цвєтаєвої, А. А. Ахматової, живопис К. С. Малевича і П.Ф. Філонова, музика С. В. Рахманінова як невідповідні ідеям соцреалізму.

Радянські вчені М. М. Семенов, Д. В. Скобельцина, Л. І. Мандельштам, І. В. Курчатов внесли великий внесок в розвиток ядерної фізики. А. А. Мікулін, В. Я. Климов, А. Д. Шведов заклали основи конструювання вітчизняних авіаційних двигунів. Величезна заслуга у вирішенні низки проблем хімії (виробництво штучних добрив, переробка нафти, виробництво синтетичного каучуку) належить С. В. Лебедєву і А. Е. Фаворскому. Видаю-

щихся успіхів домоглися фізіологи і біологи І. П. Павлов та І. В. Мічурін. Завдяки дослідженням М. І. Вавілова була створена вітчизняна генетика. К. Е. Ціолковський та Ф. А. Цандер розробили теорію космічних польотів і реактивного руху. У 1930 р. В СРСР побудували перший у світі реактивний двигун. Серйозні відкриття у вивченні Арктики зробили О. Ю. Шмідт та І. Д. Папанін.

Репресії не обійшли діячів науки і культури. У сталінських катівнях закінчили життя: генетик М. І. Вавілов, поет О. Е. Мандельштам, режисер В. Е. Мейєрхольд і ін Довгий час перебували в забутті А. Н. Туполев, С. П. Корольов, М.А. Булгаков, М. І. Цвєтаєва, Б. Л. Пастернак.

Після громадянської війни за кордоном виявилося близько 2 млн. російських громадян. Найбільшими центрами російського зарубіжжя стали Франція, Німеччина, Сербія, Чехословаччина, США. За кордоном виходили російські газети і журнали, відкривалися навчальні заклади, бібліотеки, церкви. За кордоном продовжили роботу філософи: М. А. Бердяєв, І. Ільїн, П. Б. Струве, соціолог П. А. Сорокін. В еміграції опинилися: фізик Г. А. Гамов, хімік В. П. Іпатов, авіаконструктор І. І. Сікорський. У вигнанні продовжили свою творчість письменники і поети: І. А. Бунін, О. І. Купрін, З. М. Гіппіус, Д. С. Мережковський, В. В. Набоков. Поїхали з Радянської Росії: композитор С. В. Рахманінов, співаки О. Вертинський, Ф. І. Шаляпін.

Зовнішня політика радянської країни (середина 30-х - вересень 1939 року)

До 1934 року Раппальский договір, укладений Радянським державою з Німеччиною в 1922 р., визначав радянську політику в Європі. У середині тридцятих років ситуація змінилася. У світі виникло два вогнища міжнародної напруженості. Перший - на

Далекому Сході, де Японія в 1932 р. захопила Маньчжурію. Другий - у Німеччині. Тут у січні 1933 р. до влади прийшли фашисти. Напружене положення в Європі посилювали агресивні дії італійських фашистів. Це призвело до виникнення вогнища війни в басейні Середземного моря. У 1936 р. Німеччина і Японія уклали агресивний союз (Антикомінтернівський пакт). У 1937 р. до нього приєдналася Італія.

Ряд країн виступив з пропозицією створити систему колективної безпеки. Це означало укладення між державами договорів про взаємну допомогу проти можливого нападу агресорів. У 1935 р. СРСР підписав подібні договори з Францією і Чехословаччиною. Відповідно до угоди Радянський союз міг надати допомогу Чехословаччині в разі агресії за умови, що подібна допомога буде надана їй також Францією. Договору не були реалізовані. Коли в 1939 р. виникла загроза захоплення німцями Чехословаччини, уряд цієї країни відмовилося від радянської допомоги. Проти введення радянських військ до Чехословаччини виступила і Франція.

У 1935 р. СРСР засудив введення в Німеччині загальної військової повинності і напад Італії на Ефіопію. Після введення німецьких військ у демілітаризовану Рейнську область Радянський союз запропонував у Лізі Націй вжити колективних заходів проти порушення Німеччиною міжнародних зобов'язань. Пропозиція підтримки не отримало. Франція і Великобританія відповіли на це тільки усним протестом. У березні 1936 р. був підписаний договір про взаємодопомогу між СРСР та Монголією. У серпні 1937 р. Радянський Союз уклав договір про взаємний ненапад з Китаєм.

У липні 1938 р. почалися військові дії між Японією і Радянським Союзом на Далекому Сході в районі озера Хасан (недалеко від Владивостока). Японським військам вдалося на якийсь час захопити частину радянської території. У серпні їм довелося відступити. У травні 1939 р. Японія почала військові дії проти Монголії в районі річки Халхін-Гол. СРСР згідно з договором про взаємну допомогу надав підтримку Монголії. У серпні японці були розбиті. 15 вересня 1939 було укладено перемир'я.

У 1938 р. Австрію окупували німецькі війська. Вона була включена до складу Німецької імперії. У 1938 р. Німеччина зажадала від Чехословаччини передачі їй Судетської області. У вересні 1938 р. в Мюнхені відбулася конференція глав урядів Німеччини, Італії, Франції та Англії. Було вирішено виконати

вимога Німеччини. Гітлер заявив, що у нього більше немає територіальних претензій до європейських держав.

Мюнхенська угода посилило агресивні настрої фашистських держав. У березні 1939 р. Чехословаччину захопила Німеччина. Угорщина окупувала Словаччину і Закарпатську Україну. СРСР був єдиною державою, не який визнав ці захоплення. Через кілька днів Німеччина захопила у Литви порт Клайпеда. Гітлер вимагав у Польщі передати Данциг. 28 квітня 1939 Німеччина розірвала німецько-польський пакт про ненапад.

Після Мюнхена почалося охолодження відносин Англії і Франції з Німеччиною. Робилися спроби налагодити зв'язки з СРСР. Навесні 1939 р. почалися переговори між СРСР, Англією і Францією про укладення тристороннього пакту про взаємну допомогу. У партнерів по переговорах не було взаємної довіри. Кожна зі сторін прагнула отримати переваги. Західні країни намагалися змусити СРСР виставити значно більше дивізій у випадку воєнних дій. Радянський союз хотів посилити свій вплив в Польщі, Румунії та Прибалтиці. Ніхто не хотів брати на себе твердих зобов'язань надання допомоги союзникам у разі військового конфлікту. У серпні 1939 р. переговори зайшли в глухий кут.

Влітку 1939 р. між Англією і Німеччиною почалися таємні переговори про укладення двосторонньої угоди. Радянський уряд пішов на зближення з Німеччиною. Навесні 1939 р. з посади Народного комісара закордонних справ був зміщений М. М. Литвинов. Його замінив голова Раднаркому В. М. Молотов. У Берліні це було розцінено як сигнал про зміну курсу радянської зовнішньої політики в бік поліпшення радянсько-німецьких відносин. Незабаром німецький уряд сповістили, що СРСР готовий обговорити з Німеччиною новий характер відносин.

19 серпня 1939 Німеччина підписала вигідне для СРСР торговельну угоду. Радянському союзу надали кредит в 200 млн. марок під невеликий відсоток. Гітлер обіцяв вимагати від Японії припинення військових дій проти Радянського Союзу. Переговори з Англією і Францією перервалися.

23 серпня 1939 міністри закордонних справ Німеччини і СРСР Ріббентроп і Молотов підписали пакт про ненапад строком на 10 років. Договір супроводжував секретний протокол. Він розмежовував сфери впливу сторін у Східній Європі. У радянській сфері виявилися Прибалтика, Східна Польща, Фінляндія, Бессарабія та Північна

Буковина. Польща і Литва стали німецькою сферою інтересів. Укладання пакту призвело до припинення всіх дипломатичних контактів між СРСР, Англією і Францією. Обидві сторони втратили останню реальну можливість запобігти світову війну.

Зовнішня політика радянської країни у вересні 1939 - червні 1941 років

1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу. Через два дні Англія і Франція оголосили Німеччині війну. Практичної допомоги Польщі вони не надали. Почалася друга світова війна. СРСР оголосив про свій нейтралітет. 17 вересня 1939 на територію Польщі ввели радянські війська. 28 вересня 1939 СРСР і Німеччина підписали договір про дружбу і кордон. До Радянському союзу були приєднані Західна Україна і Західна Білорусія. Ці території раніше входили до складу Російської імперії. Вони були загублені в результаті радянсько-польської війни за мирним договором 1921 р.

У квітні 1938 р. Радянський Союз запропонував Фінляндії розпочати переговори про укладення пакту про взаємодопомогу. Фінське керівництво відхилило цю пропозиції. 31 жовтня 1939 радянський уряд пред'явило територіальні претензії до Фінляндії. СРСР зажадав перенести кордон від Ленінграда на 70 км. (Вона проходила в 32 км. Від міста), ліквідувати військово-морські бази на півострові Ханко і аланських островах. В обмін Фінляндії пропонували великі, але неосвоєні території на півночі. Фінляндське уряд відмовився. Переговори були перервані.

28 листопада 1939 СРСР розірвав договір про ненапад з Фінляндією від 1932 р. Через два дні почалися військові дії. У захопленому радянськими військами місті Теріоки (Зеленогорськ) 1 грудня 1939 р. було створено уряд Фінляндської Демократичної Республіки (ФДР). Його очолив комуніст О. В. Куусінен. Уряд складався з кількох фінських деяте-

лей Комінтерну, що проживали в Москві. 2 грудня 1939 СРСР уклав з ФДР договір про взаємодопомогу і дружбі. Підтримкою у Фінляндії уряд у Теріоках не користувалося. Світова громадська думка була на боці Фінляндії. 14 грудня 1939 Ліга Націй оголосила СРСР агресором і слідом за Німеччиною, Італією і Японією виключила його зі свого складу. До нашій країні були застосовані економічні санкції. Англія, Франція і США надали Фінляндії велику економічну допомогу. Розглядалося питання про спільні воєнні дії проти СРСР.

Війна склалася невдало для Радянського Союзу і прийняла запеклий характер. Протягом кількох місяців Червона Армія безуспішно намагалася прорвати "лінію Маннергейма". Вона була створена на Карельському перешийку в тридцяті роки. Тільки в кінці лютого 1940 р. радянські війська прорвали фінляндську оборону і оволоділи Виборгом. Фінляндське уряд запросило світу.

12 березня 1940 був підписаний мирний договір. Кордон відсунули від Ленінграда на 150 км. До СРСР відходив Карельський перешийок з Виборгом, район на північний захід від Ладозького озера, ряд островів у Фінській затоці. Фінляндія надала СРСР в оренду на 30 років військово-морську базу на півострові Ханко. У ході війни радянські війська втратили убитими близько 50 тис. чоловік і більше 150 тис. пораненими, полоненими і зниклими без вісті. Втрати фінської армії були значно меншими. Престиж СРСР і Червоної Армії в світі різко впав.

Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа і початку II світової війни уряду Литви, Латвії та Естонії опинилися в складному становищі. Вони знаходилися між двома агресорами. У вересні-жовтні 1939 р. Радянський союз уклав договори про взаємну допомогу з Естонією, Латвією і Литвою. Литві був переданий місто Вільнюс і Віленська область, відірвані Польщею в 1920 ^ р. За цими договорами СРСР отримав право розміщення в республіках Прибалтики своїх військ і створення на їх території морських і повітряних баз.

У червні 1940 р. СРСР звинуватив прибалтійські країни в порушенні укладених угод. Сюди були введені додаткові війська. Радянський уряд в ультимативній формі зажадало формування нових урядів, контрольованих радянськими політичними комісарами. Після створення цих урядів пройшли вибори в сейми Латвії, Литви та до Державної Ради

Естонії. Комуністам в нових законодавчих органах належала більшість місць. 21 липня 1940 у всіх трьох республіках проголосили радянську владу. Через два тижні рішенням Верховної Ради СРСР всі вони були прийняті до складу Радянського Союзу.

26 червня 1940 СРСР пред'явив Румунії ультиматум з вимогою передати Радянському союзу Бессарабію і Північну Буко-вину. Залишена Німеччиною без підтримки, Румунія скорилася. У серпні 1940 р. частина Бессарабії і Буковину включили до складу Української РСР. Решту території Бессарабії приєднали до Молдавської РСР, освіченою 2 серпня 1940 р. За рік до складу СРСР були включені території з населенням близько 23 млн. чоловік. Кордон відсунулася на захід на 200-600 км.

Радянський Союз виконував всі умови радянсько-німецького економічного угоди, підписаної 11 лютого 1940 СРСР постачав Німеччину сировиною і продовольством. Це допомогло Гітлеру до осені 1940 р. окупувати більшу частину Західної Європи. 27 вересня 1940 в Берліні був офіційно оформлений військовий блок трьох агресивних країн - Німеччини, Італії та Японії (Троїстий пакт). У цей період значно погіршились радянсько-німецькі відносини. У серпні почалося перекидання на схід перших німецьких військових з'єднань. Німецьке керівництво стало готувати план війни проти СРСР.

12-14 грудня 1940 р. під час візиту Молотова до Берліна були проведені переговори щодо приєднання СРСР до Троїстого пакту. Радянський союз зажадав виведення німецьких військ з Фінляндії і визнання радянського протекторату над Болгарією. Вимоги залишилися без відповіді. У грудні 1940 р. Гітлер прийняв остаточне рішення про напад на СРСР. Почалася розробка плану "Барбаросса".

У першій половині 1941 р. відбулося деяке поліпшення совбтско-американських і радянсько-англійських відносин. Ці країни зняли введений період радянсько-фінської війни заборону на торгівлю з СРСР.

18 квітня 1941 відбулося підписання пакту про нейтралітет між Радянським Союзом і Японією строком на 5 років. Це знизило напруженість на далекосхідних межах. Договір дотримувався протягом всієї Великої Вітчизняної війни.

Надії Сталіна на тривалу співпрацю з Німеччиною не виправдалися. Пакт Молотова-Ріббентропа лише відсунув війну

на два роки. Радянський союз залишився без союзників. Розширення кордонів не принесло безпеки країні.

Радянська країна напередодні Великої Вітчизняної війни

У роки перших п'ятирічок створили нову оборонну промисловість. З'явилися автомобільна, тракторна, танкова, авіаційна галузі. За три з половиною роки третьої п'ятирічки витрати на оборону склали більше чверті всіх асигнувань у промисловості. За цей же час щорічний приріст продукції в оборонних галузях склав 39%. У лад було введено близько 3000 нових промислових підприємств. За 1939 - першу половину 1941 рр.. виробили близько 17 тисяч літаків, 7,6 тисяч танків. Армія отримала понад 80 тисяч гармат, 200 тисяч кулеметів і автоматів. У 1940 р. флот поповнився 100 бойовими кораблями. Проте цього було недостатньо, сучасної техніки не вистачало. Слабким місцем було відставання випуску зенітних і протитанкових гармат, артилерійських боєприпасів, автоматів.

Велике значення надавалося зміцненню трудової дисципліни. У 1940 р. видали указ про кримінальне покарання за прогули і запізнення. Здійснили перехід на восьмигодинний робочий день (раніше був семигодинний), скоротили святкові дні та відпустки. Самовільний відхід робітників і службовців з підприємств і установ без погодження з адміністрацією заборонявся. Одночасно з цим було опубліковано постанову Раднаркому "Про підвищення норм виробітку і зниження розцінок".

На Уралі і в Сибіру розгорнулося будівництво заводів-дублерів. У короткі терміни створили додаткові виробничі потужності, недоступні авіації ворога. До літа 1941 р. на сході випускали майже 20% оборонної продукції.

Напередодні війни на озброєння стала надходити нова бойова техніка. Штурмовики ІЛ-2, бомбардувальники ТУ-2, винищувачі ЯК-1 не поступалися німецьким літакам. Танки Т-34 і КВ за своїми даними перевершували німецькі зразки. Були розроблені нові види автоматичної стрілецької зброї.

До літа 1941 р. створили державні резервні запаси. З січня 1939 по січень 1941 рр.. вони виросли: по чавуну - в 5 разів, прокату - в 2 рази, міді - більш ніж в 2 рази, цинку - у 2,2 рази. Накопичили запаси продовольства і фуражу для піврічного забезпечення армії.

Незважаючи на посилену підготовку, війна для СРСР почалася невдало. Це було викликано невмілим керівництвом, як у передвоєнні роки, так і під час війни. У перші тижні бойових дій на заході було знищено або захоплено ворогом кілька тисяч підприємств. Економічний потенціал знизився, підприємства-дублери не впоралися зі зростаючими потребами армії, мобілізаційні запаси скоро вичерпалися. Налагодити випуск-нової бойової техніки масово перед війною не вдалося. У більшості військових округів війну довелося зустрічати зі старою технікою.

Грубі помилки були допущені в питаннях реорганізації армії. У передвоєнні роки велика увага приділялася традиційним методам ведення війни, в тому числі і кінноті. Недооцінювалась роль великих механізованих з'єднань, штурмової та реактивної авіації, ракетної техніки. Прихильником нових видів озброєнь був маршал М. М. Тухачевський, розстріляний у 1937 р. В результаті репресій було знищено троє з п'яти маршалів, майже всі командувачі військовими округами, близько половини всього командного складу армії і флоту. До початку війни 75% командирів у армії перебувало на посадах менше 1 року. Тільки 7% командирів мало вищу військову освіту. У цей же період репресіям піддалися провідні конструктори військової техніки:

А. Н. Туполев, С. П. Корольов, М. М. Полікарпов і багато інших.

Негативну роль відіграли прорахунки в зовнішній політиці. Напередодні війни СРСР виявився один, без союзників. Укладання пакту про ненапад з Німеччиною породжувало ілюзію про мир з агресором. До 22 червня 1941 р. в Німеччину продовжували йти ешелони з хлібом, сталлю, рудами, хоча Гітлер ще з початку 1941 року припинив відповідні поставки в СРСР.

Сталін, незважаючи на неодноразові попередження про підготовлюваний напад, був впевнений, що війна не почнеться раніше 1942 Тільки за кілька годин до початку війни він, за наполяганням наркома оборони С. К. Тимошенка і начальника Генштабу Г. К. Жукова, дозволив віддати наказ про приведення військ прикордонних округів в бойове положення. До багатьох частин наказ дійшов вже після початку військових дій. Країна, яка мала все необхідне для відсічі ворогу, виявилася захопленою зненацька.

Велика Вітчизняна війна радянського народу

22 червня 1941 фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Пакт про ненапад був розірваний. Відповідно до плану "Барбаросс" наступ розпочався на широкому фронті кількома угрупуваннями в різних напрямках. Кінцевою метою операції було "створення захисної бар'єру проти азіатської Росії по лінії ріка Волга - Архангельськ". Війна повинна була закінчитися через 6-8 тижнів. Проти СРСР було кинуто 190 дивізій, 5,5 млн. чоловік, 4300 танків, 5 тис. літаків і близько 200 військових кораблів. У бойових діях взяли участь війська Угорщини, Італії, Румунії та Фінляндії - союзників Німеччини.

23 червня 1941 радянським керівництвом утворена Ставка Верховного Головнокомандування. 29 червня прийнята директива РНК СРСР і ЦК ВКП (б), в якій перед партійними і радянськими організаціями поставили завдання підпорядкувати інтересам фронту все життя країни. При відході армії наказувалося нічого не залишати ворогові. На окупованій території належало організувати партизанські загони.

30 червня створили Державний Комітет Оборони на чолі зі Сталіним. ДКО зосередив у своїх руках всю повноту державної і військової влади. Його ухвали мали силу законів воєнного часу.

На всій території країни оголосили загальну мобілізацію. До 1 липня в армію призвали 5,3 млн. чоловік. У липні почали створювати частини народного ополчення. У оборонних роботах влітку і восени 1941 р. взяли участь мільйони трудящих. У тилу ворога почалося партизанський рух.

У червні почалася евакуація підприємств на схід. У результаті вжитих заходів лише за 5 місяців 1941 р. було перебазовано понад 1300 великих підприємств і евакуйовано близько 10 млн. чоловік. Вже до кінця 1941 р. Урал давав 62% чавуну і 50% сталі. Перебудова народного господарства була завершена до середині 1942 р.

Незважаючи на вжиті заходи, на початковому етапі війни Радянська армія зазнала поразки. Були залишені Прибалтика, Білорусь, Україну, ворог опинився у Ленінграда і Москви. Німців зупинили на Лузькому рубежі, під Смоленськом, їм не вдалося з ходу взяти Київ і Одесу. До осені загальний хід німецького наступу по всьому фронту сповільнилося. Була створена суцільна лінія фронту.

Гітлерівці перейшли до здійснення операцій на окремих ділянках. Особливе значення німці надавали захоплення Москви. Наступ фашистської армії на столицю почалося 30 вересня. Танковими ударами їй вдалося прорвати оборону і 6 жовтня вийти до Вязьмі, а потім до Калініна, Можайська, Волоколамску. 19 жовтня в Москві ввели стан облоги. Деякі наркомати почали евакуацію до Куйбишева. 15 листопада почався новий наступ. На деяких ділянках гітлерівці підійшли до столиці на 25-30 км, але далі просунутися не змогли.

5-6 грудня 1941 р. радянські війська перейшли в контрнаступ під Москвою. Одночасно почалися наступальні операції на Західному, Калінінському і Південно-Західному фронтах. У ході наступу взимку 1941/1942 рр.. фашистів відкинули у ряді місць на відстань до 300 км. від столиці. Перший етап Великої Вітчизняної війни (22 червня 1941 р. - 5-6 грудня 1941 р.) закінчився. План блискавичної війни був зірваний.

Навесні 1942 р. фашистської армії вдалося закріпитися на нових рубежах і заповнити втрати. Після невдалого наступу під

Харковом в кінці травня радянські війська невдовзі залишили Крим, відійшли до Північного Кавказу і Волзі.

25 серпня Сталінград оголосили у стані облоги. У другій половині жовтня просування німців вдалося зупинити. 19-20 листопада 1942 р. почалося контрнаступ радянських військ. До 23 листопада в оточення під Сталінградом потрапили 22 фашистські дивізії чисельністю 330 тис. чоловік. 31 січня основні сили оточених німецьких військ на чолі з фельдмаршалом Паулюсом здалися в полон. 2 лютого 1943 завершилася операція по остаточному знищенню оточеного угруповання. Після Сталінградської битви ініціатива перейшла до рук Червоної Армії. У січні 1943 р. радянські війська прорвали блокаду Ленінграда.

До літа 1943 р. фронт стабілізувався. Фашистське командування вирішило провести літній наступ в районі Курської дуги. 5 липня почався наступ противника. Він був успішно відбито. 12 липня війська Західного і Брянського фронтів перейшли в контрнаступ. 5 серпня звільнили Орел і Бєлгород, 23 серпня - Харків, 30 серпня - Таганрог. У кінці вересня почалося форсування Дніпра. Тут німці створили систему укріплень і сподівалися зупинити радянський наступ. 6 листопада 1943 звільнили Київ. Закінчився другий етап Великої Вітчизняної війни (19 листопада 1942 р. - кінець 1943 р.), в ході якого відбувся корінний перелом. Гітлерівські війська перейшли до оборони. Почався розпад фашистського блоку. У вересні 1943 р. Італія порушила союз з Німеччиною та оголосила їй війну.

У 1944 р. Радянська Армія повела наступ на всіх ділянках фронту. 27 січня 1944 радянські війська зняли блокаду Ленінграда.

Одночасно йшли бої за визволення Правобережної України. Запеклий бій розгорілося в районі Корсунь-Шев-ченковской угруповання. У лютому 1944 р. тут було оточено і ліквідовано 10 ворожих дивізій.

З 22 березня по 16 квітня 1944 р. війська 3-го Українського фронту у взаємодії з Чорноморським флотом зайняли Миколаїв та Одесу, а потім Крим. »

Влітку 1944 р. Червона Армія звільнила Білорусію. Тут було розгромлено 30 гітлерівських дивізій. Перемога в Білорусії відкрила шлях для наступу в Польщу, Прибалтику і Східну Пруссію. 17 серпня радянські війська вийшли на кордон з Німеччиною.

Восени 1944 р. почалися бої за визволення Прибалтики. 22 вересня радянські війська увійшли в Таллінн, а 13 жовтня в Ригу. В кінці жовтня німців вигнали з Мурманської області і північно-східній частині Норвегії.

Восени 1944 р. звільнили Румунію, Болгарію, Югославію, Чехословаччину, Угорщину, Польщу. 4 вересня вийшла з війни союзниця Німеччини - Фінляндія. Підсумком наступу Червоної Армії в 1944 р. стало повне звільнення СРСР. Бойові дії перенесли на територію ворога.

<16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція. Незабаром радянські війська оточили Берлін, 30 квітня почали штурм Рейхстагу і ліквідацію останніх осередків опору. 8 травня Німеччина капітулювала. 9 травня звільнили столицю Чехословаччини Прагу. Закінчився третій заключний етап (січень 1944 - 9 травня 1945 рр..) Великої Вітчизняної війни. Військові дії в Європі завершилися.

Основним підсумком війни став повний розгром фашистської Німеччини. Людство було позбавлено від рабства, врятована світова культура і цивілізація. У результаті війни СРСР втратив третину свого національного багатства. Загинуло майже 30 млн. чоловік. Зруйновано 1700 міст, 70 тисяч сіл. Без даху над головою залишилося 35 млн. осіб.

СРСР у складі антигітлерівської коаліції

З перших днів Великої Вітчизняної війни почала складатися антигітлерівська коаліція. 22 червня 1941 прем'єр-міністр Великобританії У. Черчілль зробив заяву про підтримку Радянського Союзу. Президент США Ф. Рузвельт виступив по радіо 23 червня. Він пообіцяв СРСР матеріальну допомогу. Незабаром були підписані радянсько-чехословацький, а потім і радянсько-польське угоди про надання взаємної допомоги у війні проти Німеччини. СРСР погодився створити на своїй території чехословацькі військові частини і польську армію. 27 вересня Радянський уряд зробив заяву про підтримку французького народу в боротьбі проти Німеччини.

12 липня 1941 було підписано угоду між Великобританією і СРСР "про спільні дії у війні проти Німеччини". Обидві сторони зобов'язалися не укладати сепаратний мир з Німеччиною. 29 вересня у Москві зібралася конференція представників СРСР, США і Великобританії. На ній був розроблений план англоамериканских постачань в нашу країну озброєнь і продовольства. Відповідно до закону про ленд-ліз США надали СРСР позику в 1 млрд. доларів.

1 січня 1942 у Вашингтоні представники 26 держав антигітлерівської коаліції підписали "Декларацію Об'єднаних націй". У документі йшлося про використання всіх ресурсів цих країн для боротьби проти німецького блоку. Протягом війни до Декларації приєдналося ще понад двадцяти країн.

26 травня 1942 СРСР і Великобританія уклали договір про союз проти Німеччини, про співпрацю і взаємну допомогу після війни. 11 червня 1942 СРСР і США підписали угоду про принципи взаємної допомоги. США зобов'язалися постачати Радянський союз військовими матеріалами. У травні 1942 р. відбулися радянсько-англійські і радянсько-американські переговори. Була підписана декларація про відкриття в 1942 р. Великобританією і США другого фронту в Європі проти Німеччини. Англо-американські війська не змогли виконати цю домовленість. У 1942-1943 рр.. вони вели війну на Тихому океані, Середземному морі, в Атлантиці, Північній Африці, Сицилії та Південної Італії.

У жовтні 1943 р. 1 Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії. Союзники взяли

на себе зобов'язання вести війну доти, поки супротивник не складе зброї і не капітулює.

28 листопада 1943 в Тегерані відкрилася конференція глав урядів СРСР, США і Великобританії. На конференції були узгоджені плани союзників, визначені масштаби і строки військових операцій. Обговорено питання повоєнного устрою Німеччини. Було вирішено відкрити другий фронт не пізніше травня 1944 р. У відповідності з цією домовленістю 6 червня 1944 англо-американські війська висадилися на узбережжі Франції. Верховним головнокомандувачем експедиційними силами союзників у Західній Європі був Д. Д. Ейзенхауер.

У серпні 1944 р. у Вашингтоні проходила міжнародна конференція. Вона була присвячена розробці початкового проекту Статуту ООН.

У серпні-вересні 1944 р. Німеччини оголосили війну її недавні союзники - Румунія, Фінляндія, Болгарія, Угорщина. Фашистський блок розпався

У лютому 1945 р. у Ялті відбулася зустріч глав урядів СРСР, США і Великобританії. Були прийняті рішення про спільні дії на заключному етапі війни. Німеччина і Берлін після війни тимчасово поділялися на зони окупації. Прийнято рішення засудити військових злочинців і зобов'язати Німеччину сплатити репарації в сумі 20 млрд. доларів (10 млрд. отримував СРСР). Учасники конференції обговорили питання про створення ООН. Уряд СРСР дало обіцянку союзникам вступити у війну з Японією не пізніше ніж через 3 місяці після капітуляції Німеччини.

17 липня 1945 в Потсдамі зібралася міжнародна конференція, обговорили підсумки війни. Вона підтвердила і уточнила рішення Ялтинської конференції про післявоєнний устрій світу і вирішила питання, пов'язані з виплатою Німеччиною репарацій. Збройні сили Німеччини розпускалися. Націонал-соціалістична партія заборонялася, її керівники підлягали арешту і суду. Радянський Союз підтвердив своє зобов'язання про вступ у війну з Японією. СРСР передали Кенігсберг (нині Калінінград) з прилеглими до нього районами, а Польщі - землі по Одеру і Нейсе.

У квітні 1945 р. Радянський уряд анулював пакт про нейтралітет між СРСР і Японією. 6 і 9 серпня 1945 р. США скинули дві атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Радянський союз вступив у війну з Японією 9 серпня 1945 р. У

Протягом трьох тижнів основні сили противника були розгромлені. Продовжуючи наступ, радянська армія звільнила Південний Сахалін, Маньчжурію, ряд міст і портів Північної Кореї. Були зайняті всі острови Курильської гряди, в тому числі і чотири раніше не належали Росії. 2 вересня 1945 японська делегація на борту американського лінкора "Міссурі" в Токійській затоці підписала акт про капітуляцію. Друга світова війна закінчилася.

Створення антигітлерівської коаліції та активну співпрацю союзників зіграло важливу роль у перемозі над Німеччиною.

Радянська країна в першому повоєнному десятилітті

Влітку 1945 р. почалася демобілізація армії. Восени в країні було скасовано надзвичайний військовий стан, відновлені відпустки, відновлений восьмигодинний робочий день, ліквідовані обов'язкові понаднормові роботи. Почалася перебудова військової економіки на мирний лад. Скасували деякі наркомати військової промисловості (танкової, мінометного озброєння, боєприпасів). Замість них створили наркомати (з 1946 р. - міністерства) цивільного профілю (сільськогосподарського, транспортного машинобудування, машинобудування та приладів).

Головний упор в четвертій п'ятирічці (1946-1950) зробили на відновлення важкої промисловості. Країна поверталася до довоєнної моделі економічного розвитку. У короткі терміни наслідки війни ліквідували. До кінця 1948 р. у багатьох галу

лях вдалося досягти довоєнного рівня. У лад ввели 6200 відновлених та новозбудованих підприємств (Дніпрогес, металургійні заводи Півдня, шахти Донбасу). Особлива увага приділялася оборонної промисловості, витрати на яку не скоротилися. У 1947 р. під керівництвом С. П. Корольова була випробувана балістична ракета. Восени 1949 р. за участю І. В. Курчатова створили атомну зброю. Визначну роль у створенні водневої бомби в 1953 р. зіграв А. Д. Сахаров. Легка і харчова промисловість значно відставали. У 1950 р. офіційно оголосили, що п'ятирічний план виконано достроково ^ У 1950-1954 рр.. темпи зростання промисловості знизилися. I

На відновлення сільського господарства виділили мінімальні кошти. Винагорода за працю в колгоспах носило символічний характер. Продуктивність праці бьйга нижче довоєнної / Колгоспники жили за рахунок особистого підсобного господарства, розмір якого в 1946 р. був скорочений. Їм не покладалися пенсії, вони не ^ мілини паспортів, не могли залишити село без дозволу влади. Колгоспник отримував в чотири рази менше, ніж робочий ^ службовець, зобов'язаний був платити податок з особистого пріусадебноге ^ ебзяйства. У 1946 р. Україна, Молдавію, південь Росії вразила посуха. Керівництво країни зажадав від колгоспів виконати плани здачі зерна державі. Вибухнув в селі голод призвів до загибелі тисяч людей.