Шляхи підвищення продуктивності праці

Фонд заробітної плати - це сума грошових коштів, передбачених в плановому періоді для виплати працівникам за тарифними ставками, окладами і відрядними розцінками, а також премій з фонду заробітної плати і всіх видів доплат до основної заробітної плати [3].
Планування фонду заробітної плати повинно забезпечити підвищення зацікавленості персоналу в поліпшенні індивідуальних результатів праці та кінцевих результатів діяльності підприємства.
Підвищення продуктивності праці пов'язане зі зміною всіх витрат виробництва, тому необхідні управління цими процесами, їх планування та координування (включаючи зайнятість, структуру кадрів, технологію й устаткування, продукцію і ринки збуту). У системі управління продуктивністю повинні поєднуватися також два напрямки: мотиваційний і технічне, тобто посилення зацікавленості в підвищенні продуктивності праці та забезпечення умов її зростання.

1.2 Класифікація показників та вимірювачі продуктивності праці

У нових умовах господарювання особливо гостро стоїть проблема значного поліпшення якості та вдосконалення розробки плану по зростанню продуктивності праці. Це є найважливішою умовою забезпечення економічно правильного співвідношення між темпами приросту продуктивності праці та заробітної плати.
У планах по зростанню продуктивності праці розраховуються, як правило, два показники: виробіток - кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу, і трудомісткість - кількість робочого часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції. Вироблення є найбільш поширеним показником урахування рівня продуктивності праці. У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг виконаних робіт і відпрацьований час, розрізняють кілька методів розрахунку рівня виробітку.
При натуральному методі обчислення вироблення обсяг виконаних робіт виражається в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах). Цей метод найбільш наочно характеризує рівень продуктивності праці, однак він застосовується лише для однорідної продукції.
При умовно-натуральний метод обчислення вироблення обсяг виконаних робіт виражається в умовно-натуральних одиницях (у тоннах умовного палива). Умовно-натуральний метод можна застосовувати для розрахунку показника рівня продуктивності праці при випуску неоднорідною, але аналогічної продукції.
Трудовий метод вимірювання продуктивності праці припускає, що обсяг виконаних робіт, вимірюється у відпрацьованих нормо-годинах. Трудовий метод можна застосовувати до всіх видів продукції, незалежно від ступеня її готовності і широко використовується при вивченні відносної зміни продуктивності праці. Однак даний метод вимагає стабільності застосовуваних норм, в той час як останні з удосконаленням організаційно-технічних умов праці постійно змінюються.
На практиці найбільш поширеним є вартісної метод вимірювання продуктивності праці, заснований на використанні вартісних показників обсягу виробленої продукції. Перевага цього методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як у рамках одного підприємства, галузі, так і в масштабах всієї країни.
При вартісному методі продуктивність праці розраховується шляхом ділення обсягу виробленої продукції (у рублях) на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу.
Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має ряд різновидів залежно від різних вартісних виразів виробленої продукції (товарна, валова, реалізована, чиста, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки).
Показники продуктивності праці, що розраховуються по валовій, товарної, реалізованої продукції, мають подібні достоїнства і недоліки. Головний їхній недолік полягає в тому, що ці показники не вільні від того, що: при зміні асортименту продукції, що випускається, вартості сировини і матеріалів, зміні питомої ваги напівфабрикатів, комплектуючих виробів, отриманих від інших підприємств, показник виробітку може зростати або знижуватися. Зміни рівня продуктивності праці можуть у таких випадках виявитися не пов'язаними з поліпшенням або погіршенням діяльності даного підприємства.
Суть методу вимірювання продуктивності праці на основі нормативної вартості обробки полягає в тому, що для оцінки обсягу продукції, що випускається приймається не оптова ціна, а тільки та її частина, яка умовно характеризує лише витрати живої праці. Показник нормативної вартості обробки не включає вартість матеріалів, напівфабрикатів, загальногосподарські та загальновиробничі витрати, тобто ту частину матеріальних витрат, величина яких в основному залежить від діяльності даного підприємства.
Недолік показника нормативної вартості обробки полягає в тому. Що він не враховує додаткового продукту.
В даний час велике значення надається вимірюванню продуктивності праці за умовно-чистої продукції, що забезпечує більш повне відображення роботи даного підприємства, так як цей показник виключає спотворює вплив асортиментних зрушень, кооперованих поставок, усуває повторний рахунок.
Для розрахунку вироблення цим способом визначається, перш за все, обсяг умовно-чистої продукції за формулами [4]:
Му-ч = Цо - Мз + А; (1)
Му-ч = З + П + А, (2)
де Му-год - маса умовно-чистої продукції (в крб);
Цо - відпускна оптова ціна продукції (в крб);
МЗ - матеріальні витрати (в крб);
А - сума амортизації (у руб);
З - заробітна плата персоналу з нарахуваннями (в крб);
П - прибуток підприємства (в крб).
Вимірювання продуктивності праці може здійснюватися також за нормативно - чистої продукції.
Нормативно-чиста продукція визначається як сума заробітної плати робітників з нарахуваннями плюс сума заробітної плати з нарахуваннями інших категорій промислово-виробничого персоналу плюс нормативний прибуток, що встановлюється за коефіцієнтом рентабельності. На підставі цього розрахунок рівня продуктивності праці знаходиться відношенням обсягу виробництва нормативно-чистої продукції до чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства.
Величина витрат праці на виробництво певного обсягу продукції може бути виміряна кількістю відпрацьованих людино-годин, людино-днів, а також середньообліковою чисельністю працюючих на місяць, квартал, рік. Розраховують годинну, денну (місячну, квартальну, річну) продуктивність праці.
Годинна вироблення характеризує продуктивність праці протягом кожної години роботи.
Денна вироблення залежить від рівня часовий вироблення і фактичної тривалості робочого дня. Рівень місячної (річний) вироблення залежить не тільки від часовий вироблення і тривалості робочого дня, але і від того, скільки робочих днів доводиться в середньому на одного працівника в місяць (рік).
В якості другого показника продуктивності праці використовують трудомісткість, яку розраховують на одиницю продукції і на весь товарний випуск. Розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.
Під нормативною трудомісткістю розуміються витрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт за діючими нормами.
Планова трудомісткість відображає витрати праці на одиницю продукції або на виконання певного обсягу робіт, встановлені з урахуванням зміни норм в планованому періоді в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.
Фактична трудомісткість визначається за фактично сформованим затратам праці.
За видами витрат праці, включаються в трудомісткість, розрізняють:
технологічну (Ттех),
виробничу (Тпроізв),
повну (Тполн) трудомісткість,
трудомісткість обслуговування (Тобсл),
управління виробництвом (Тупр).
Їх співвідношення і формули розрахунку наведені у табл.1.1
Для обгрунтування планових завдань по зростанню продуктивності праці, чисельності працюючих визначається повна трудомісткість продукції - це витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу на виготовлення одиниці продукції.
Повна трудомісткість складається з технологічної трудомісткості, трудомісткості обслуговування та трудомісткості управління [5]:
tQ = tтех + tобс + tупр, (3)
де tтех - затрати праці основних робітників з виготовлення одиниці продукції;
tобс - витрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і служб;
tупр - витрати праці всіх інших категорій ППП.
tтех = tсд + tпов, (4)
де tсд, tпов - витрати праці відповідно відрядників і погодинників.
tобс = tтех SYMBOL 215 \ f "Symbol" \ s 14 'ЧвспSYMBOL 32 \ f "Symbol" \ s 9 SYMBOL 58 \ f "Symbol" \ s 14: Чосн, (5)
де Чвсп, Чосн - чисельність відповідно допоміжних і основних робітників.
Виробнича трудомісткість визначається як сума технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування - це витрати праці всіх робітників з виготовлення одиниці продукції:
tпр = tтех + tобс, (6)
tупр = tпр SYMBOL 215 \ f "Symbol" \ s 14 'Чдр SYMBOL 58 \ f "Symbol" \ s 14: (Чосн + Чвсп), (7)
де Чдр - чисельність інших категорій ППП за винятком робітників.
Таблиця 1.1
Класифікація показників трудомісткості за видами витрат, включених до неї

Витрати праці по категоріям персоналу	Основні робочі (Ро = Ро. Сд + Ро. Повре)		Допоміжні робітники (Рв = Рв. Ц + Рв. С)		Керівні працівники, фахівці, службовці, учні, працівники охорони (РПР)
	Відрядники (Ро. сд)	Повременщики (Ро. повре)	У основних цехах (Рв. ц)	Під допоміжних цехах і службах (Рв. с)
Показники трудомісткості	Відрядна трудомісткість (ТСД)	Погодинна трудомісткість (Тповр)	Трудомісткість обслуговування (Тобсл)		Трудомісткість управління (Тупр)
	Технологічна трудомісткість (Ттех = ТСД + Тповр)
	Виробнича трудомісткість (Тпроізв = Ттех + Тобсл)
	Повна трудомісткість (Тполн = Тпроізв + Тупр = Ттех + Тобсл + Тупр)

Показники продуктивності праці (виробіток і трудомісткість) пов'язані зворотною залежністю: якщо зростає продуктивність праці, то скорочується трудомісткість. Але скорочується вона не прямо пропорційно: вироблення збільшується в більшому ступені, ніж зменшується трудомісткість.
Їх взаємозв'язок можна виразити таким чином [6]:
ПВ = 100 х СТ / 100 - СТ і СТ = 100 х ПВ / 100 + ПВ, (8)
де ПВ - підвищення виробітку (у%);
СТ - зниження трудомісткості (у%).
Зниження трудомісткості забезпечується впровадженням нових технологій, модернізацією існуючого обладнання, раціоналізацією виробництва і т.д.
Основним планованим показником на підприємстві є річна вироблення, інші показники використовуються для аналізу. При внутрішньовиробничого планування зростання продуктивності праці широко застосовується показник трудомісткості продукції.
Методика планування зростання продуктивності праці з урахуванням впливу окремих факторів
При плануванні зростання продуктивності праці використовують методи: за техніко-економічними факторами, аналітичний, моделювання і метод прямого рахунку.
При плануванні продуктивності праці за техніко-економічними факторами в умовах розвитку ринкових відносин важливо знати, які чинники впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують його, які є шляхи і ресурси зростання.
Фактори зростання продуктивності праці - це ті рушійні сили, під впливом яких змінюється її рівень.
Темп зростання продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного у відсотках.
Розрахунок можливого зростання продуктивності праці здійснюється на основі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції. В якості міри впливу цих факторів на зростання продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили.
Визначальними зростання продуктивності праці, є:
1. Підвищення технічного рівня виробництва;
2. Удосконалення управління, організації виробництва і праці - поліпшення виробничих і організаційних структур управління в усіх ланках, методів управління - економічних, організаційних та соціально-психологічних, наукова організація праці, поліпшення використання робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів; вдосконалення та подальше впровадження технічних засобів управління - механізація облікових і обчислювальних робіт, створення автоматизованих систем управління і т.д.
Ця група чинників в основному впливає на скорочення чисельності умовно-постійного контингенту за абсолютною величиною або на одиницю продукції.
Проектування праці - від фізичного розміщення індивідуального робочого місця до способу повідомлення підприємства із зовнішнім середовищем, зокрема з постачальниками і клієнтами, - важливий ресурс підвищення продуктивності. З іншого боку, на якість організації праці впливає низка чинників, один з яких - підвищення продуктивності. В останні роки в міру зниження темпів економічного зростання, посилення конкуренції між підприємствами і прискорення темпів економічних структурних змін роль якості організації праці як фактора підвищення продуктивності зросла. У цих умовах все більш важливим стають нові види зайнятості, такі, як неповна зайнятість, робота в рамках проекту, що є формами праці, при яких працівники мають більше вільної ініціативи, набувають високу кваліфікацію і несуть велику відповідальність за колективний результат праці (наприклад, робота у тимчасове творчому колективі, виконання проекту, терміни якого жорстко обмежені, нетрадиційні форми організації робочого часу).
Багато підприємств спрощують свої ієрархічні структури, децентралізовивают ("делегують") відповідальність і підвищують гнучкість своїх організацій. Ці та інші зміни підштовхуються новими управлінськими підходами. Вони включають програми поліпшення зв'язку між умовами праці та життя, а також численні управлінські концепції, такі, як "точно в термін", "реінжиніринг" і загальне управління якістю.
Зросли кваліфікаційні вимоги до кадрів. Праця повинна бути організований так, щоб була можливість широко використовувати теоретичне навчання з відривом від виробництва. Таким чином, якість організації праці залежить як від структур (існуюча форма організації), так і від процесів праці.
Економічний успіх та конкурентоспроможність фірми мають першорядне значення, як для підприємства, так і для його робочої сили. Для розвитку, орієнтованого на перспективу, підприємствам усе більш необхідні кваліфіковані, свідомі працівники, які можуть і хочуть активно сприяти технічним і організаційним нововведенням.
Таким чином, здорові працівники та безпечні умови праці є неодмінною умовою продуктивної діяльності підприємства. Економічні цілі підприємств не повинні суперечити цілям, які вони ставлять у галузі умов і охорони праці, точніше, вони доповнюють один одного. На жаль, дослідження показують, що здоров'я працівників недостатньо цінується як фактор виробництва. Безпека та охорона праці в широкому сенсі впливають також і на використання робочого часу, підвищення кваліфікації, організації праці та професійне зростання.
Велике значення для зростання продуктивності праці мають інвестиції, використовувані на освіту, підвищення кваліфікації, навчання новим професіям, перепідготовку кадрів, тобто на поліпшення якості робочої сили. Застосування сучасного технологічного обладнання потребує висококваліфікованої робочої сили, для навчання, підготовки і перепідготовки якої також потрібні чималі кошти (тобто витрати на ці цілі називаються інвестиціями в людський капітал).
Якість робочої сили зумовлює 10-15% рівня продуктивності праці і займає друге місце після фактора науково-технічного прогресу.
У нашій країні, на жаль, зберігається негативна тенденція погіршення якісного складу робочої сили.
Відбувається значний відтік кваліфікованих кадрів з галузей промисловості через незадоволення результатами праці та загальною нестабільністю стану працівників. Також важливим чинником якості робочої сили є соціально-психологічний клімат у колективі і в країні в цілому. Невпевненість у завтрашньому дні, страх втратити роботу, що підсилюється, відсутністю умов для пересування робочої сили, зменшують стимули до ефективної праці і знижують його продуктивність.
Існує чіткий взаємозв'язок між рівнем кваліфікації робочої сили і підвищенням продуктивності. З одного боку, продуктивну працю в реальних технологічних, економічних і організаційних умовах вимагає висококваліфікованих працівників широкого профілю. З іншого боку, наявні професійні навички та кваліфікація робочої сили обмежують можливості реакції підприємства на зміну ринкового попиту. Таким чином, з економічної точки зору "людські ресурси" більше не можуть оцінюватися як технічно замінний чинник, а повинні розглядатися як фактор, що обмежує підвищення продуктивності, впровадження нововведень та досягнення економічного успіху.
За таких обставин важливим завданням є переконати керівництво підприємства, що професійна кваліфікація та майстерність є важливим фактором зростання продуктивності і конкурентоспроможності, підвищення професійної майстерності - це не тільки турбота системи освіти, а й головна складова частина політики продуктивності.
3. Зміна обсягу і структури виробництва. Сюди включаються такі чинники: зміна обсягу а також зміна структури реалізованої продукції.
4. Галузеві фактори - сезонність робіт і ін
Підвищення технічного рівня виробництва позначається, насамперед, на продуктивності машин, технічної оснащеності праці і, отже, на підвищення інтенсивності робіт.
З метою вдосконалення системи управління впроваджуються автоматизовані системи управління. Для розробки оптимального планування, оперативного управління виробництвом використовуються ЕОМ. Автоматизується також бухгалтерський і статистичний облік. Все це дозволяє скоротити чисельність працівників і збільшити продуктивність праці. Наукова організація праці, комплексні, укрупнені бригади, суміщення професій сприяють кращому використанню технічних засобів, вивільнення робочої сили та зростання її продуктивності. Скорочення втрат робочого часу, збільшення його дозволяє домагатися відносного зменшення потрібного контингенту. Наукова організація праці, ліквідація втрат робочого часу, найбільш раціональне використання робочої сили є важливими факторами підвищення продуктивності праці. Зміна обсягу робіт і структури виробництва також робить істотний вплив на продуктивність праці.
Самостійної групою факторів продуктивності праці є організація виробництва його спеціалізація і кооперування, а також методи управління ними. У нашій ринковій економіці в останні роки значною мірою були зруйновані сформовані виробничі та економічні зв'язки. У результаті приватизації великі підприємства часто розпадалися на більш дрібні, що ускладнило проведення єдиної технічної політики. На чолі приватизованих підприємств в основному залишилося колишнє керівництво, яке, не володіючи сучасними прийомами менеджменту, вважає за краще працювати по-старому.
Тому організаційна і управлінська структури російських підприємств далеко не повною мірою відповідають вимогам ринкової економіки. Перебудова організаційної структури виробництва і вдосконалення методів його управління вимагають значних фінансових витрат, однак вони швидко окупаються завдяки підвищенню продуктивності праці і розвитку економіки.
Таким чином, проведений аналіз свідчить, що фактори збільшення продуктивності праці поки не працюють, а без їх підключення не можна розраховувати на довготривалий стійке зростання економіки.
Методика розрахунку зростання продуктивності праці заснована на показнику відносної економії чисельності працюючих за рахунок впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції.
Методика планування продуктивності праці [7]:
1. Визначається продуктивність праці базисного року:
(9)
2. Визначається вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в звітному (плановому) періоді, тобто умовна чисельність, яка була б для випуску звітного (планового) обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працюючого (Чісх) за формулами:
, Або , (10)
де Qпл - планований обсяг виробництва товарної, чистої або реалізованої продукції, прийнятий для вимірювання продуктивності праці, руб.;
ПТбаз - вироблення продукції на одного середньооблікового працює в базисному періоді, руб.;
Чбаз - чисельність працюючих у базисному періоді, чол.;
JQ - темп зростання обсягу виробництва продукції в плановому періоді,%.
3. По кожному фактору, виходячи з намічених до впровадження заходів, з плану технічного розвитку і організації виробництва визначається можлива економія чисельності працюючих. Економія по всіх факторів підсумовується і виходить загальна економія працюючих.
4. Визначається чисельність планового року (очищена) з урахуванням економії по факторах:
(11)
5. Розраховується продуктивність праці планового року:
(12)
6. Відсоток підвищення продуктивності праці:
(13)
або
Визначається плановий приріст продуктивності праці за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів:
, (14)
де - Плановий приріст продуктивності праці,%;
Е - економія чисельності працюючих по всіх факторів, чол.
Розраховується зміна (зменшення "-", збільшення "+") вихідної чисельності працюючих під впливом різних факторів росту продуктивності праці.
Розрахунок економії чисельності працюючих за окремими факторами ведеться в послідовності класифікації факторів.
Підвищення технічного рівня виробництва. Економія затрат праці визначається шляхом порівняння чисельності робітників, необхідної для виробництва планового обсягу продукції, до і після технічного вдосконалення виробництва. При цьому враховуються терміни дії заходів.
Економія чисельності за рахунок механізації та автоматизації виробництва, впровадження нового і модернізації діючого обладнання, впровадження нових технологічних процесів може бути розрахована за наступною формулою:
, (15)
де Етех - відносна економія чисельності за рахунок заміни старого обладнання новим, за рахунок модернізації діючого устаткування або іншого технічного вдосконалення, чол.;
К - загальна кількість обладнання, шт.;
К1 - кількість обладнання, що не піддається технічному вдосконаленню, шт.;
К2, К3, ... - кількість обладнання, що піддається технічному вдосконаленню, шт.;
П2, П3, ... - показник зростання продуктивності праці нового або модернізованого устаткування,%;
Т2, Т3, ... - число місяців дії нового або модернізованого устаткування.
Чісх - вихідна чисельність працюючих, чол.;
У - питома вага робітників, зайнятих обслуговуванням верстатів у загальній чисельності працюючих,%.
Вплив ряду технічних факторів можна визначити через зниження технологічної трудомісткості продукції до і після впровадження відповідного заходу (зміна конструкцій виробів, якості сировини, застосування нових видів матеріалів та ін.) При цьому треба мати на увазі, що деякі фактори можуть, як зменшувати, так і збільшувати затрати праці.
Економія робочої сили у зв'язку зі зміною трудомісткості продукції (Еt) визначається за формулою:
, (16)
де t0, t1 - трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження заходу, нормо-год.;
Qпл - випуск продукції в плановому періоді, шт.;
Т - число місяців дії даного заходу;
Fеф - плановий фонд часу одного робітника, год.;
Кв. н. - Коефіцієнт виконання норм виробітку.
Удосконалення управління, організації виробництва і праці. У цій групі чинників враховуються ті організаційні чинники, які забезпечують підвищення продуктивності праці поза зв'язком з підвищенням технічного рівня виробництва. Розрахунок відносного вивільнення чисельності ряду таких заходів можна визначити прямим рахунком (збільшення норм і зон обслуговування, удосконалення управління виробництвом). При цьому враховується зміна норм обслуговування і нормативів чисельності, проектні дані, досвід передових підприємств.
Відносна економія чисельності в результаті спеціалізації виробництва і розширення обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням збільшення питомої ваги покупних виробів і напівфабрикатів в обсязі продукції за формулою:
, (17)
де КПбаз, КПпл - питома вага кооперованих поставок, відповідно в базисному і плановому періодах,%;
Qпл - обсяг виробництва в плановому періоді, руб.;
ПТбаз - виробіток на одного працюючого в базисному періоді, руб.
Економія чисельності працюючих за рахунок зміни кількості робочих днів у плановому періоді (Ераб. д) (тривалості відпусток, збіг загальних вихідних днів з святковими, зменшення невиходів через хворобу та з дозволу адміністрації, ліквідація прогулів) визначається за формулою:
, (18)
де Фбаз, Фпл - число робочих днів одного робітника, відповідно в базисному і плановому періодах, днів;
Ураба - питома вага робітників у загальній чисельності працюючих,%.
Відносна економія чисельності за рахунок скорочення внутрізмінних втрат робочого часу (Евн. п) визначається за формулою:
, (19)
де Пбаз, ППЛ - внутрішньозмінні втрати робочого часу відповідно в базисному і плановому періодах,%.
Економія чисельності за рахунок скорочення втрат від браку у виробництві (Еп. б) визначається за формулою:
, (20)
де Ббаз, БПЛ - втрати від браку у відсотках до собівартості продукції відповідно в базисному і плановому періодах,%;
- Чисельність основних робітників у базисному періоді, чол.
Відносна економія робочої сили за рахунок зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку (Ен. в), розраховуються за формулою:
, (21)
де Праб. н-планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою робітників, які не виконують норми виробітку,%;
Ур. - С. н - питома вага групи робітників-відрядників, що не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників,%;
0,5 - коефіцієнт підвищення рівня виконання норм, що відбувається протягом усього планованого періоду.
Відносне вивільнення чисельності основних робітників-відрядників за рахунок підвищення кваліфікації, інтенсивності праці, придбання практичних навичок (ЕКВ) розраховується за формулою:
, (22)
де Кскор. вип. н. в. - Скоригований середній коефіцієнт виконання вироблення робочим-відрядникам в плановому періоді;
Квип. н. в. -Середній коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому періоді;
Ур. - С. - Питома вага робітників-відрядників у загальній чисельності, працюючих в плановому періоді,%.
, (23)
де КСБ - середній відсоток виконання норм виробітку робітниками відрядниками, досягнутий в кінці базисного періоду;
В - плановий відсоток зниження застарілих норм.
Зміна обсягу виробництва і питомої ваги окремих видів продукції. Вплив зміни обсягу виробництва необхідно враховувати у зв'язку з тим, що чисельність деяких категорій працюючих зростає в меншій мірі, ніж обсяг виробництва. Практично збільшення обсягу виробництва досягається без збільшення загальної чисельності промислово-виробничого персоналу.
Економія чисельності за рахунок зміни обсягу виробництва (ЕQ) визначається за формулою:
, (24)
де ЕQ-економія чисельності за рахунок зміни обсягу виробництва, чол.;
Ро - темп зростання обсягу виробництва,%;
Рч - темп зростання чисельності працюючих (крім основних робітників),%.
Економія робочої сили у зв'язку зі зсувом у складі (асортименті) продукції (Еа) встановлюється таким чином:
, (25)
де tб, tпл - питома трудомісткість тис. руб. продукції відповідно в базисному і плановому періодах, нормо-год.;
Qпл - обсяг продукції в плановому році, тис. руб.;
Кв. н. - Коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому році;
Фпл - плановий фонд часу одного робітника, год.
Вплив природних умов розраховується з урахуванням зміни трудомісткості продукції за формулою:
, (26)
де ЕПР. у. - Відносна економія чисельності за рахунок впливу природних умов, чол.;
Т0, Т1 - трудомісткість одиниці продукції при колишніх і змінених природних умовах, нормо-год.;
К1-коефіцієнт, що враховує час зміни природних умов.
При розрахунку зростання продуктивності праці на плановий період враховується додаткова економія чисельності, яка буде отримана від заходів, впроваджених у попередньому періоді, але не дали повного ефекту.
Для обгрунтування плану по зростанню продуктивності праці на підприємстві необхідно враховувати стратегію підприємства, а також вплив тих факторів, які безпосередньо пов'язані з трудовими зусиллями колективу. Вони повинні знайти своє відображення в плані технічного розвитку підприємства. Якщо заплановані заходи плану технічного розвитку не забезпечують потрібного зростання продуктивності праці з тим, щоб забезпечити збільшення обсягу виробництва з колишньою чисельністю робітників, то підприємству необхідно вишукати додаткові резерви. Потрібна повна ув'язка розрахунків зростання продуктивності праці за організаційно-технічних факторів з планом технічного розвитку підприємства.
Величину приросту продуктивності праці по кожному фактору окремо (ВТФ) можна визначити за формулами [8]:
, (27)
, (28)
де Е - економія чисельності, обчислена за всіма чинниками, чол.;
Еф - економія чисельності працюючих по окремому фактору, чол.;
ПТ - загальний приріст продуктивності праці по всій сукупності факторів,%.
Питома вага окремого фактора в загальному, зростання продуктивності праці (Уф) визначається за формулою:
. (29)
Загальний приріст продуктивності праці дорівнює сумі приросту за всіма чинниками.
Планування продуктивності праці методом прямого рахунку здійснюється шляхом ділення планованого обсягу виробництва (або обсягу продажів) на планову середньоспискову чисельність працівників підприємства. При цьому порівнюються вироблення планового і базисного періодів. Завдання цього методу зводиться до планування обсягу виробництва (обсягу продажу) та чисельності працюючих.

Глава 2. Аналіз виробничо-господарської діяльності на Улан-Уденський локомотівовагоноремонтном заводі - філії ВАТ "РЖД" за 2005 - 2007 рр..

2.1 Аналіз виробництва та реалізації продукції

У зв'язку з виниклою необхідністю створення на сході країни потужної бази з ремонту рухомого складу та виробництва запасних частин, Рада праці і Оборони СРСР 2 червня 1932 декретом № 640 прийняв рішення побудувати в м. Верхньоудінськ (нині м. Улан-Уде) паровозовагоноремонтний завод ( ПВЗ), а через два роки - 22 червня 1934 року був відремонтований перший паровоз Е № 524, приписаний до Забайкальської залізниці.
У роки Великої Вітчизняної війни, поряд з виконанням основних завдань з ремонту паровозів і вагонів, колективу заводу довелося перебудувати виробництво на випуск продукції для фронту.
У зв'язку з освоєнням ремонту локомотивів, в 1960 році ПВЗ був перейменований в локомотівовагоноремонтний завод (ЛВРЗ).
З 1 січня 1999 ЛВРЗ увійшов до складу Східно - Сибірській залізниці (ВСЖД).
Улан-Уденський локомотівовагоноремонтний завод є одним з найбільших підприємств галузі, здійснює ремонт рухомого складу і виготовлення запасних частин для залізниць Росії та країн СНД.
Основна продукція:
ремонт електровозів серії ВЛ-80 і ПЛ-85;
тепловозів 2ТЕ-10, ТЕ3;
дизелів 10Д100;
пасажирських вагонів;
ремонт трамваїв, тролейбусів;
ремонт і нове формування локомотивних, вантажних і пасажирських колісних пар;
ремонт тягових двигунів для електровозів;
виготовлення запасних частин для рухомого складу і верхньої будови колії (в сумі понад 400 найменувань).
Відповідно до Статуту, ЛВРЗ має право здійснювати самостійну зовнішньоекономічну діяльність відповідно до чинного законодавства, а також здійснювати наступні види діяльності:
ремонт і модернізація електровозів, тепловозів, пасажирських вагонів, дизелів, колісних пар, електричних машин, їх вузлів і агрегатів для залізниць;
виробництво металургійної продукції;
виробництво і постачання запасних частин для рухомого складу;
виконання на договірній основі замовлень у відповідності з окремими завданнями;
випуск та реалізація товарів народного споживання;
здійснення комерційної, посередницької, торгово-закупівельної діяльності;
виконання проектних, будівельних і ремонтних робіт;
здійснення науково-технічної діяльності, розробці та впровадження нових технологій, обладнання та засобів механізації;
надання маркетингових, інформаційних, технічних і юридичних послуг;
надання послуг телефонного зв'язку;
надання теплоенергії, пари, води, кисню та стисненого повітря стороннім споживачам;
збір брухту чорних і кольорових металів, його переробка і реалізація;
участь у ярмарках, виставках, біржах, аукціонах;
митне оформлення експорту та імпорту вантажів для власних потреб та надання послуг у цій галузі іншим організаціям.
Крім основних видів діяльності завод має право здійснювати інші види діяльності, незаборонені законодавством Російської Федерації.
Структура управління ЛВРЗ представлена ​​в Додаток 1. Основний керуючий склад заводу - це директор, сім заступників (з виробництва, з управління якістю, з управління персоналом і соціальних питань, з економіки та фінансів, з комерційних питань, з інформаційних технологій, з економічної безпеки), головний інженер та головний бухгалтер.
Організаційна структура управління заводу є лінійно-функціональною. Основу даної структури складає так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізація управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетинг, виробництво, дослідження і розробки, фінанси, персонал тощо). По кожній підсистемі формується ієрархія служб, що пронизує всю організацію від верху до низу. Результати роботи кожної служби оцінюються показниками, що характеризують виконання ними своїх цілей і завдань. Відповідно будується і система мотивації і заохочення працівників. При цьому кінцевий результат (ефективність і якість роботи організації в цілому) стає як би другорядним, тому що вважається, що всі служби тією чи іншою мірою працюють на його одержання.
Переваги даної структури:
чітка система взаємних зв'язків функцій і підрозділів;
чітка система єдиноначальності - один керівник зосереджує у своїх руках керівництво всією сукупністю процесів, що мають загальну мету;
ясно виражена відповідальність;
швидка реакція виконавчих підрозділів на прямі вказівки вищестоящих.
Недоліки даної структури:
відсутність ланок, що займаються питаннями стратегічного планування; у роботі керівників практично всіх рівнів оперативні проблеми ("текучка") домінує над стратегічними;
тенденція до тяганини і перекладання відповідальності при рішенні проблем, що вимагають участі декількох підрозділів;
мала гнучкість і пристосовність до зміни ситуації;
критерії ефективності та якості роботи підрозділів і організації в цілому - різні;
тенденція до формалізації оцінки ефективності і якості роботи підрозділів приводить звичайно до виникнення атмосфери страху і роз'єднаності;
велике число "поверхів керування" між працівниками, які випускають продукцію, і особою, яка приймає рішення;
перевантаження управлінців верхнього рівня;
підвищена залежність результатів роботи організації від кваліфікації, особистих і ділових якостей вищих керівників.
У цілому можна зробити висновок: у сучасних умовах недоліки структури переважують її гідності. Така структура погано сумісна з сучасною філософією якості.
У цілому на ЛВРЗ працює 6929 осіб, у тому числі 408 осіб становлять керівники, 724 - спеціалістів та 5797 чоловік - робітників. Таким чином, частка працівників управління складає 408 / 6979 = 0,058 або 5,8%.
У цілому витрати на одного працівника управління складають 25300 рублів на місяць.
Рівень технічної озброєності інженерно - управлінської праці становить 60%, оргтехніка в даний час морально застаріла і потрібно її оновлення.
Основне виробництво заводу складається з чотирьох виробництв:
Локомотивного
Вагонного
Ливарно-механічного
Допоміжного
Локомотивне виробництво здійснює ремонт рухомого складу - електровозів ВЛ-80 ВЛ-85, ремонт і нове формування безпеки до рухомого колісних пар, ремонт тепловозів 2ТЕ10, ремонт дизелів 10Д100, тягових електродвигунів НБ 418, НБ 514, допоміжних електричних машин, а також виготовлення запасних частин для рухомого складу та металоконструкцій для капітального будівництва. Виробництво об'єднує в собі п'ять цехів:
Локомотівосборочний.
Апаратний.
Локомотівоколесний.
Цех електричних машин.
Дизельний.
Вагоноремонтне виробництво здійснює ремонт пасажирських, поштово-багажних та спеціальних вагонів, ремонт і нове формування вагонних (пасажирських і вантажних) колісних пар, ремонт обладнання і виготовлення запасних частин для вагонів, ремонт трамваїв. Виробництво об'єднує в собі п'ять цехів:
Вагоноскладальному.
Електровагонний.
Вагоноколесний.
Вагонокомплектовочний.
Вагоностолярний.
Ливарно-механічний виробництво виробляє виливок заготовокіз сталевого, чавунного і кольорового металів, а також їх механічну обробку, виготовлення запасних частин і комплектуючих для локомотивного і вагонного виробництва, реалізацію стороннім замовникам. Дане виробництво об'єднує п'ять цехів:
Сталеливарне.
Ливарний (чавун, мідь, латунь, алюміній та ін.)
Ковальський.
Механічний.
Модельний.
Допоміжне виробництво призначене для забезпечення стійкої роботи основного виробництва, і виробляє інструмент, оснастку, капітальний ремонт будівель і споруд, обладнання, забезпечує поставку деревини та пиломатеріалів, води, пари, теплоелектроенергії, генераторним газом, киснем та стиснутим повітрям. Дане виробництво об'єднує такі цехи:
Електроремонтний.
Інструментальний.
Ремонтно-механічний.
Ремонтно-будівельний.
Деревообробний.
Автотранспортний.
Газокисневі.
Цех товарів народного споживання.
Водотеплопостачання.
Крім цього, завод має:
сельхозцех - займається відгодівлею та відтворенням великої рогатої худоби, свинини, виробництвом молочних продуктів (молоко, сиру, масла);
ліспромгосп - добуває деревину для виробництва і реалізації стороннім організаціям.
Завод вважається підприємством повного циклу, тобто практично здатного забезпечувати виробництво повністю самостійно.
Основними замовниками з ремонту рухомого складу є залізниці східного регіону країни (від Уралу до Далекого Сходу), запасні частини поставляються всім залізницям та підприємствам експлуатуючим залізничний рухомий склад, так як по ряду позицій завод є монополістом. Переваги заводу з ремонту електровозів полягає в тому, що він розташований у центрі ринку з надання ремонтних послуг даних локомотивів. Найближчі конкуренти в цій сфері знаходяться в м. Оренбург та м. Ростов на Дону. Перший не володіє подібними потужностями, кілька віддалений від клієнтів, другий значно віддалений від клієнтів, крім цього на цьому заводі ремонтуються локомотиви інших серій електровозів для залізниць Європейської частини Росії. Віддаленість цих заводів від регіону Сибіру - Далекого Сходу сприятливо позначається для Улан-Уденський локомотивовагоноремонтного заводу з об'єктивних причин - при відносно рівних цінах трьох заводів на послуги, залізні дороги зазнали б додаткові витрати для транспортування об'єктів в ремонт і назад (залізничний тариф, час).
Географічне розташування Улан-Уденський заводу забезпечує йому участь у ремонті рухомого складу забезпечує вантажоперевезення по Транссибу, тому забезпечення залізниць даного регіону в ремонті електровозів з продовженням терміну служби, забезпечення даних доріг ремкомплекта на виробництво середнього ремонту в умовах депо Улан-Уденський локомотівовагоноремонтним заводом цілком виправдано .
Для завантаження вивільняються потужностей (у зв'язку зі зменшенням замовлень від основних споживачів, через спад обсягів перевезення та ін) завод пішов на освоєння ремонту трамваїв, також піддавалися освоєння: ремонт автобуса "ЛіАЗ", комбайнів "Нива", кар'єрних самоскидів "БелАЗ ", але через неплатежі замовників дане виробництво було припинено. В даний час активно відбувається освоєння ремонту тепловоза 2ТЕМ-3 і крана ЕДК - 100, ЕДК - 300, ЕДК - 1000 і ін
На ринку розподілу продукції передбачається договірна система поставок продукції, надання послуг заводами МПС РФ і службам Управління залізниць на основі взаємовигідних умов, з узгодженням рівнів цін, обгрунтованими витратами і рівнем рентабельності.
Таблиця 2.1
Основні техніко-економічні показники за 2005 - 2007 год

Найменування	Од. ізм.	2005	2006	2007	Зміни
					У 2006 р. по сравн. з 2005 р. тис. рублів /%	У 2007 р. по сравн. з 2006 р. тис. рублів /%
1	2	3	4	5	6	7
Виручка від реалізації продукції	тис. рублів	160800	188880	315070	28080 / 17,5	126190 / 66,8
Собівартість реалізованої продукції	тис. рублів	110500	184300	291970	73800 / 66,8	107670 / 58,4
Операційний прибуток (збиток)	тис. рублів	47800	3280	13000	-44520 / 93,1	9720 / 296,3
Середньорічна чисельність персоналу	людина	6819	6929	7132	110 / 1,6	203 / 2,9
Середньорічна чисельність ППП	людина	6196	6221	6321	25 / 0,4	100 / 1,6
Середньорічне виробництво одного працівника	тис. рублів	23,58	27,26	44,18	3,68 / 15,6	16,92 / 62,1
Середньорічне виробництво ППП	тис. рублів	25,95	30,36	49,84	4,41 / 17	19,48 / 64,2
Вартість основних виробничих фондів	тис. рублів	210560	235400	241250	24840 / 11,8	5850 / 2,5
Фондовіддача на 1 карбованець вартості основних виробничих фондів	рублів	0,76	0,80	1,31	0,04 / 5,3	0,51 / 63,8
Витрати на один карбованець виробленої продукції	рублів	0,69	0,97	0,93	0,28 / 40,6	-0,04 / 4,1

Як бачимо з таблиці, в 2006 р. собівартість зросла на 66,8%, що призвело до зниження прибутку на 93,1%. Середньорічна чисельність персоналу підприємства зросла на 110 осіб (1,6%), при цьому середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу зросла на 25 осіб (0,4%).
У 2006 році відбулося збільшення продуктивності праці, так середньорічна виручка одного працівника збільшилася 3,68 тис. рублів (15,6%), а середньорічна виручка на одного працівника промислово-виробничого персоналу зросла на 4,41 тис. рублів (17%).
Вартість основних виробничих фондів збільшилася на 24840 тис. рублів або 11,8%, фондовіддача на 5,3%. Що говорить про підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.
При цьому в 2006 році існує і негативна тенденція - збільшення витрат на один карбованець виробленої продукції на 28 копійок або на 40,6%.
У 2007 р. в порівнянні з 2006 р. виручка зросла на 126190 тис. рублів або 66,8%, собівартість при цьому виросла на 107670 тис. рублів або 58,4%, а прибуток на 9720 тис. рублів або 296,3% .
Середньорічна чисельність персоналу підприємства зросла на 203 чоловік (2,9%), при цьому середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу зросла на 100 особи (1,6%).
У 2007 році відбулося збільшення продуктивності праці, так середньорічна виручка одного працівника збільшилася на 16,92 тис. рублів (62,1%), а середньорічна виручка на одного працівника промислово-виробничого персоналу зросла на 19,48 тис. рублів (64,2 %).
Вартість основних виробничих фондів збільшилася на 5850 тис. рублів або 2,5%, фондовіддача на 63,8%. Що говорить про підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.
Технічний рівень виробництва знаходиться в прямій залежності від типу і масштабу виробництв, характеру виробленої продукції, стану засобів праці та предметів праці, а також ступеня досконалості технології виробництва.
Розглянемо деякі показники рівня технічного розвитку на ЛВРЗ.
Таблиця 2.2
Показники технічного рівня ЛВРЗ за 2005-2007 роки

Основні показники	2005	2006	2007	Змінений. в 2006 р. по сравн. з 2005 р. тис. рублів /%	Змінений. в 2007 р. по сравн. з 2006 р. тис. рублів /%
1	2	3	4	5	6
1. Виручка від реалізації продукції, тис. рублів	160800	188880	315070	28080 / 17,5	126190 / 66,8
2. Обсяг продукції, виготовленої прогресивними технологічними методами (тис. од.)	43250	52310	87674	9060 / 20,9	35364 / 67,6
3. Питома вага продукції, виготовленої прогресивними технологічними методами,%	26,9	27,7	27,8	- / 0,8	- / 0,1
4. Загальна вартість машин та устаткування, тис. рублів	210560	235400	241250	24840 / 11,8	5850 / 2,5
5. Вартість автоматичних машин і устаткування, тис. рублів	112650	115320	116210	2670 / 2,4	890 / 0,8
6. Питома вага автоматичних машин і устаткування	53,5	49	48,2	- / 4,5	- 0,8

Як бачимо з таблиці, питома вага продукції, виготовленої прогресивними технологічними методами в 2005 році становить 26,9%, а в 2006 році - 27,7%, тобто відбулося збільшення на 0,8%. У 2007 р. даний показник практично не змінився і залишився на тому ж рівні. Але в цілому даний показник на ЛВРЗ невеликий.
Питома вага автоматичних машин і устаткування становить у 2005 році 53,5%, в 2006 році 49%, тобто відбулося на 4,5% зменшення. У 2007 р. даний показник зменшився на 08%.
Таким чином, можна зробити висновок, що перед підприємством стоїть питання про оновлення основних засобів, а також про застосування у виробництві більш прогресивних методів.
В умовах ринку конкуренція змушує підприємства використовувати останні науково-технічні досягнення в процесі виробництва продукції, проводити політику інновацій. Це сприяє нарощуванню випуску конкурентоспроможних виробів на основі наукоємних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій. Роль технологій слугує визначальним чинником і в досягненні максимальних розмірів прибутку, тому кожне підприємство або фірма прагнуть брати участь у процесі світової торгівлі технологіями. Конкурентні фірми використовують найбільш ефективну з відомих технологій і отримують прибуток як результат скорочення витрат на технічне удосконалення.
Проведення глибоких якісних перетворень в економіці можливе лише на базі широкого використання сучасної технології, так як роль технологій є визначальною в забезпеченні якості та конкурентоспроможності продукції. У нових ринкових умовах якість як споживча характеристика товару формується в процесі безпосередніх взаємовідносин споживача і виробника або через посередницькі структури. Без стимулювання нововведень і технологічного оновлення виробництва, створення умов для швидкого зростання вимог до якості праці неможливі високі темпи технологічного розвитку.
На ЛВРЗ необхідна концентрація матеріальних ресурсів для випуску виробів, конкурентоспроможних на світовому ринку.
Аналіз персоналу і продуктивності праці (з виділенням екстенсивних та інтенсивних факторів)
У обліковий склад працівників підприємства включаються працівники, прийняті на постійну, сезонну, тимчасову роботу на строк один день або більше з дня зарахування їх на роботу. При проведенні аналізу використовують дані про середньооблікової чисельності таких категорій працівників:
промислово-виробничого персоналу (ППП): робочі службовці, керівники, спеціалісти;
непромисловий персонал.
Розглянемо структуру персоналу ЛВРЗ за категоріями з локомотівосборочному цеху в табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Структура персоналу ЛВРЗ за категоріями з локомотівосборочному цеху за 2005-2007 рр..

Категорії працівників	2005 р., чол.	2006 р., чол.	Відхил. (+,-), Чол.	Відхил., У%	2007 р., чол.	Відхил. (+,-), Чол.	Відхилено., У%
1	2	3	4	5	6	7	8
Виробничі робітники	586	572	-14	- 2,4	557	-15	-2,6
Допоміжні робітники	58	57	-1	-1,7	54	-3	-5,3
Разом робочих	644	629	-15	-2,3	611	-18	-2,9
Керівників	27	24	-3	-11,1	24	-	-
Фахівців	11	12	+1	9,1	10	-2	-16,7
Службовців	-	-	-	-	-	-	-
Разом працюють	682	665	-17	-2,5	645	-20	-3

Як бачимо з таблиці, в цілому в локомотивному-складальному цеху в 2005 році чисельність персоналу становила 682 людини, в 2006 р. - 665 осіб, у 2007 р. - 645 осіб. У цілому за два роки відбулося зниження чисельності персоналу: в 2006 р. в порівнянні з 2005 роком на 17 осіб або 2,5%, в 2007 році в порівнянні з 2006 роком на 20 осіб або 3%.
Більшу питому вагу складають виробничі робітники: у 2005р. - 586 осіб, 2006 році - 572 людини, в 2007 році - 557 осіб. Крім того, в цеху є допоміжні робітники, керівники і фахівці.
Таблиця 2.4
Структура персоналу за локомотівосборочному цеху за 2005-2007 рр..

Категорії працівників	2005 р., чол.	Доля. вага, у%	2006 р., чол.	Питома. вага, у%	Відхил., У%	2007 р., чол.	Питома. вага, у%	Відхил., У%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Промислово - виробничий персонал	624	91,5	608	91,4	-2,6	591	91,6	-2,8
- В тому числі робочих	586	85,9	572	86	- 2,4	557	86,4	-2,6
Непромисловий персонал	58	8,5	57	8,6	-1,7	54	8,4	-5,3
Разом працюють	682	100	665	100	-2,5	645	100	-3

Як бачимо з таблиці, більшу питому вагу займає промислово-виробничий персонал: у 2005 р. - 91,5%, в 2006 р. - 91,4%, в 2007 р. - 91,6%, а саме робочі: у 2005 р. - 85,9%, в 2006 р. - 86%, в 2007 р. - 86,4%.
Показники, що характеризують продуктивність праці, є інтегральними і відображають діяльність підприємства в цілому.
У кінцевому підсумку від рівня продуктивності праці залежать практично всі показники, що характеризують ефективність роботи підприємства, а саме: фондовіддача, чисельність персоналу, рівень оплати праці і, безумовно, прибуток.
Аналіз фактично досягнутих показників зростання продуктивності праці, слід починати з аналізу виконання показника продуктивності праці в розрахунку на одного працюючого. Продуктивність праці одного працюючого визначається за формулою:
Wработающего = Уд вага робітників у складі робіт. х Wрабочего (30)
Цей показник найбільш повно відображає кількісне вплив на зростання продуктивності праці всієї сукупності факторів і сукупних резервів її зростання. Потім, деталізуючи аналіз, можна перейти до виявлення ступеня впливу на цей показник окремих груп резервів, а також тих чинників, дія яких була спрямована на їх реалізацію.
Для характеристики структури та інтенсивності використання робочого часу застосовуються поняття календарного, табельного та максимально можливого фондів робочого часу (таблиця 2.7).
Таблиця 2.5
Аналіз використання робочого часу

Найменування показників		Рік		Зміна (+,-)
		2006р.	2007р.	Абс.	у%
1	Середньооблікова чисельність працівників, чол.	601	581	-20	-3,3
2	Календарний фонд робочого часу, чол. - Дн.	219365	212065	-7300	-3,3
3	Втрати календарного фонду робочого часу за рахунок вихідних та святкових днів, чол. - Дн.	66110	63910	-2200	-3,2
4	Втрати календарного фонду робочого часу за рахунок чергових відпусток, чол. - Дн.	23299	15174	-8125	-34,9
5	Максимально можливий фонд робочого часу, чол. - Дн.	138230	133630	-4600	-3,3
6	Втрати максимально можливого фонду робочого часу, чол. - Дн.	7421	5520	-1901	-25,6
7	Фактичний фонд робочого часу, чол. - Дн.	130809	128110	-2699	-2.1
8	Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу,%	63,0	63,0
9	Коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу,%	94,6	95,9
10	Середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником у рік, днів	227	217	-10	95,6

Календарний фонд робочого часу характеризує число календарних днів у звітному періоді, що припадають на всіх працівників підприємства і розраховується за формулою:
, (2.6)
де ФРВК - календарний фонд робочого часу, чол. дн.;
Тпор - середньооблікова чисельність працівників, чол.
365 - кількість днів у році, днів.
Календарний фонд робочого часу визначає той час, протягом якого працівник вважається зайнятим в даній організації, тобто числиться у її списках.
Максимально можливий фонд робочого часу представляє собою граничний час, яке може бути відпрацьовано працівниками організації в звітному періоді і визначається наступним чином:
, (2.7)
Де ФРВМВ - максимально можливий фонд робочого часу, чол. дн.;
110 - кількість вихідних і святкових днів у році, дн.;
24 - тривалість чергової відпустки, дн.
Фактичний фонд робочого часу визначається як
, (2.8)
Де ФРВФ - фактичний фонд робочого часу, чол. дн.;
Пр - втрати максимально можливого фонду робочого часу, чол. дн.
Ставлення фактично відпрацьованого робочого часу до максимально можливого, календарний, табельної фондам робочого часу показує рівень використання відповідних фондів робочого часу.
Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу:
, (2.9)
Коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу:
, (2.10)
Середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником, визначається за формулою:
, (2.11)
Використання робочого часу - один з найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності праці і якість послуг зв'язку, і його необхідно всебічно досліджувати для виявлення явних і прихованих втрат. До явних втрат відносяться ті, які пов'язані з перервами в роботі з незалежних від працівника причин (наприклад, відсутність навантаження і неможливість зайняти працівника іншою роботою) або з порушеннями трудової дисципліни (запізнення на роботу). До прихованих ставляться втрати, пов'язані з непродуктивною роботою (відволікання від роботи на короткий час, уповільнений ритм і т.д.).
З таблиці 2.7 видно, що підприємство ефективно використовує календарний фонд робочого часу. Про це свідчить коефіцієнт використання календарного фонду, який складає 63,0% і в динаміці не змінюється. Дане значення потрапляє у відрізок оптимального значення коефіцієнта (55-65%). Коефіцієнт використання максимально можливого часу знаходиться в допустимих межах (> = 90%), і динаміка цього коефіцієнта говорить про поліпшення становища (він підвищився на 1,3%).
Далі проведений аналіз причин використання максимально можливого фонду робочого часу, які пов'язані з цілоденні втратами робочого часу.
Таблиця 2.8
Втрати робочого часу.

Причини втрат робочого часу	Втрати, чол. дн.		Структура,%
	2006	2007	2006	2007р.
1 Декретні відпустки	3550	2865	47,8	51,9
3 Хвороби	1998	1799	26,9	32,6
4 Невихід з дозволу адміністрації	1243	651	16,8	11,8
5 Прогули	630	205	8,5	3,7
Разом	7421	5520	100	100

З таблиці 2.6 видно, що в поточному році (як і в базовому) основною причиною відсутності працівників на робочих місцях є декретні відпустки. Також спостерігається збільшення питомої ваги втрат через хворобу. Дані причини є суб'єктивними. Необхідно зазначити, що питомі ваги суб'єктивних причин, як-то: невиходи з дозволу адміністрації, прогули зменшуються. Це свідчить про проробляється підприємством роботі по поліпшенню використання робочого часу.
Втрати робочого часу зменшуються, що говорить заходи щодо зниження втрат і поліпшенню використання максимально можливого фонду робочого часу приймаються своєчасно і ефективно.
Для оцінки рівня інтенсивності використання персоналу застосовується системи узагальнюючих, приватних та допоміжних показників. Узагальнюючі показники - це середньорічна, середньоденна і середньогодинна вироблення продукції одним робочим, а також середньорічне вироблення продукції на одного працівника у вартісному вираженні.
Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції і структури виробництва. При збільшенні питомої ваги більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки.
У процесі аналізу трудомісткості продукції необхідно вивчити динаміку трудомісткості, виконання плану по її рівню, причини її зміни та вплив на рівень продуктивності праці.
Таблиця 2.7. Аналіз динаміки та виконання плану за рівнем трудомісткості продукції

Показник	2006	2007		Зростання рівня показника,%
		план	факт	план до минулого року	факт до минулого року	факт до плану
Товарна продукція, тис. рублів	234096,7	192273,2	206012,2	82,1	88,0	107,1
Відпрацьовано усіма робітниками людино-годин	965200	933100	823500	96,7	85,3	88,3
Питома трудомісткість на 1 тис. рублів, годину	4,12	4,85	4,00	117,7	97,1	82,5
Середньогодинна виробка, тисяч рублів	0,23	0,2	0,25	87,00	108,7	125,0

Як видно з таблиці 2.7, планове завдання по зниженню трудомісткості продукції в цілому по ЛВРЗ значно перевиконано. Планове завдання по зниженню трудомісткості в минулому році: 4,85 / 4,12 х 100 - 100 = 17,72%, фактичні зниження трудомісткості до рівня минулого року:
4,00 / 2,94 х 100 х 97,1%
97,1% - 100 = - 2,9%.
Визначимо темпи приросту середньогодинного виробітку:
ТІ% х 100 17,5 х 100
ЧВ = - --------- - = - ---------- - = 21,1%.
100 - ТІ% 100 - 17,5
Визначимо відсоток зниження трудомісткості продукції:
ЧВ% х 100 25,0 х 100
ТІ% = - ---------------- - = - ------------- - = 20%
100 + ЧВ% 100 + 25
Необхідно розглянути, за рахунок яких чинників відбулося зниження або підвищення питомої трудомісткості продукції.
Таблиця 2.8
Аналіз питомої трудомісткості продукції

Вид продукції	Обсяг виробництва, тонн		Питома трудомісткість, годин		Витрати праці на випуск продукції, годин
	план	факт	план	факт	за планом	за планом на фактичний випуск	фактично
Разом:	7000	7095	133,30	116,07	933100	992719	823500

Вплив цих факторів на середній рівень трудомісткості визначимо методом ланцюгової підстановки через середньозважені величини:
9331010
Тепло = - ----------- - = 133,30 чол. - Годину.
7000
992719
ТІ ум. = - ------------ - = 139,92 чол. - Годину.
7095
823500
ТЕФ = - ----------- - = 116,07 чол. - Годину.
7095
Зміна середнього рівня питомої трудомісткості відбулося за рахунок: зниження індивідуальної трудомісткості окремих виробів:
ТІ = ТЕФ - Теусл = 116,07 - 139,92 = - 1,67 чол. - Годину.
Збільшення питомої ваги більш трудомісткої продукції в загальному випуску:
ТІ = ТІ ум - ТІ пл = 139,92 - 133,30 = 6,62 чол. - Годину.
Крім того, дамо оцінку виконання плану по трудомісткості продукції і виявлення резервів зростання продуктивності праці шляхом аналізу виконання норм виробітку робітниками-відрядниками в середньому по ЛВРЗ.
Таблиця 2.9
Виконання норм виробітку робітниками-відрядниками

Рівень виконання норм виробітку	Число робітників-відрядників
80-90	20
91-100	36
101-110	59
111-120	114
121-130	85
131-140	46
141-150	72
Разом	432

На підставі таблиці 2.9 розрахуємо середній рівень виконання норм виробітку робітниками-відрядниками за середньозваженою арифметичної:
Кнв = 20х85 +36 х95 +59 х105 +114 х115 +85 х125 +46 х135 +72 х145/432 = 119,7%
У плані передбачалося виконання норм виробітку в цілому по підприємству на 115%. Отже, план по продуктивності праці робітників-відрядників перевиконано на 4,1% (119,7-115) / (115х100).
Враховуючи, що питома вага відрядників в загальній чисельності робітників становить 85,4%, середньогодинна вироблення робочого зросла на 3,50% (4,1 х 85,4) / 100, або на 7,0 тисяч рублів.
Таким чином, завдання по зростанню продуктивності праці не виконано значною кількістю робітників. Із загальної кількості робітників-відрядників 56 осіб не виконали норми виробітку, а вироблення 59 осіб не досягла середнього планового рівня. Це говорить про те, що якість технічного нормування знаходиться не на належному рівні, необхідно створити умови для виконання і перевиконання технічно обгрунтованих норм виробітку всіма робітниками.
Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічна вироблення продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від вироблення робочих, а й від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня. Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних та допоміжних показників.
Таблиця 2.10
Вихідні дані для факторного аналізу продуктивності праці

Показник	значення показника		Зміна, + -
	2006	2007
Середньорічна чисельність ППП	601	581	-20
в тому числі робочих	523	506	-17
Питома вага робітників у загальній чисельності працівників (Уд)	0,87	0,87	-
Відпрацьовано днів одним робітником (д)	227	217	-10
Відпрацьовано годин усіма робітниками	914152	823515	-90637
Середня тривалість робочого дня, год (П)	7,7	7,5	-0,2
Виробництво продукції в цінах базового періоду, тис. руб.	234096,7	206012,2	-28084,5
Середньорічне виробництво одного працівника, тис. руб.	389,3	354,00	-35,3
Вироблення робітника: середньорічна, тис. руб. (ГВ)	447,60	406,9	-40,7
середньоденна, руб. (ДВ)	1971,80	1876,2	-95,6
середньогодинна, руб. (ЧВ)	256,1	250,2	-5,9

З даних таблиці 2.10 видно, що середньорічна вироблення одного працівника, зайнятого в основному виробництві, знизилася на 35,3 тисячі рублів, або на 9%., В тому числі за рахунок зміни:
а) кількості відпрацьованих днів одним працівником за рік
0,87 * (-10) * 7,7 * 256,1 = - 17,2 тисячі рублів;
б) тривалості робочого дня
0,87 * 217 * (-0,2) * 256,1 =- 9,7 тис. рублів;
г) середньогодинної вироблення робочих
0,87 * 217 * 7,5 * (-5,9) = - 8,4 тисячі рублів;
Далі розглянуто зміна середньорічний вироблення робочого, яка залежить від кількості відпрацьованих днів одним робочим за рік, середньої тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку:
10 * 7,7 * 256,1 = - 19,8 тис. рублів
217 * (-0,2) * 256,1 = - 11,1 тис. рублів
217 * 7,5 * (-5,9) = - 9,6 тис. рублів.
Разом зменшення середньорічного виробітку робітників становить 40,7 тис. рублів.
Середньорічну вироблення продукції одним працівником представляємо у вигляді добутку наступних факторів:
ГВ = УД х Д х П х СВ
Розрахунок впливу цих чинників виробляється способами ланцюгової підстановки, абсолютних різниць, відносних різниць або інтегральним методом.
За даними табл.2.11 і 2.12. середньорічна вироблення працівника підприємства вище в порівнянні з плановими показниками на 46,8 тисяч рублів (354-307,2). Вона зросла на 26,82 тис. руб. у зв'язку зі збільшенням частки робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу та на 42,48 тис. руб. за рахунок підвищення середньогодинного виробітку робітників. Негативно на її рівень вплинули понадпланові цілоденні та внутрішньозмінні втрати робочого часу.
Таблиця 2.11
Вихідні дані для факторного аналізу

Показник	План	Факт	+, -
Обсяг виробництва продукції, млн. руб.	192273,2	206012,2	+13739
Середньооблікова чисельність: промислово-виробничого персоналу	560	581	+21
робітників (КР)	486	506	+20
Питома вага робітників у загальній чисельності промислово - виробничого персоналу (УД)	0,80	0,87	+0,07
Відпрацьовано днів одним робочим за рік (Д)	240	217	-23
Середня тривалість робочого дня (П), год	8,0	7,5	-0,5
Загальна кількість відпрацьованого часу: Всіма робітниками за рік (Т), тис. год.	933,1	823,5	-109,6
у тому числі одним робітником, чол. год.	1920	1627,5	-292,5
Середньорічне виробництво, тис. руб.: одного працюючого (ГВ)	307,2	354,0	+46,8
одного робочого (ГВ)	384,0	406,9	+22,9
Середньоденна вироблення робочого (ДВ), тис. руб.	1,6	1,9	+0,3
Середньогодинна вироблення робітника (СВ), тис. руб.	0,2	0,25	+0,03
Непродуктивні витрати часу (Тн), тис. год.		4,0
Надпланова економія часу за рахунок впровад- ня заходів НТП (Пе), тис. чол-год.		87,0
Зміна вартості товарної продукції в ре- док структурних зрушень, тис. руб.		2600

Обов'язково аналізується зміна середньогодинної вироблення як одного з основних показників продуктивності праці і чинника, від якого залежить рівень середньоденної і середньорічний вироблення робочих. Величина цього показника залежить від факторів, пов'язаних зі зміною трудомісткості продукції та вартісної її оцінки. До першої групи факторів відносяться такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу у зв'язку з браком і його поновленням. У другу групи входять чинники, пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції у вартісній оцінці в зв'язку зі зміною структури продукції і рівня кооперованих поставок. Для розрахунку впливу цих факторів на середньогодинну вироблення використовується спосіб ланцюгових поставок. Крім планового і фактичного рівня середньогодинної вироблення, необхідно розрахувати три умовних показника її величини.
Таблиця 2.12
Розрахунок впливу факторів на рівень середньорічної вироблення працівників ЛВРЗ

Фактор	Алгоритм розрахунку	ΔГВ, тис. руб.
Зміна: частки робітників у загальній чисельності ППП	ΔГВуд = ΔУДхГВпл = 0,07 х384	+26,88
кількості відпрацьованих днів одним робочим	ΔГВд = ΔУДф х ΔДхДВпл = 0.87х х (-23) х1, 6	-32,02
тривалості робочого дня	ΔГВп = УДФ х Дф х ΔПхСВпл = 0,87 х217х (-0,5) х0, 2	-18,88
середньогодинної вироблення	ΔГВсв = УДФ х Дф х Пф х ΔСВ = 0,87 х217х7, 5х0, 03	+42,48
РАЗОМ:		+18,46

Перший умовний показник середньогодинної вироблення повинен бути розрахований в порівнянних з планом умовах (за продуктивно відпрацьоване час, при плановій структурі продукції і при плановому технічному рівні виробництва). Для отримання цього показника фактичний обсяг виробництва товарної продукції слід скоригувати на величину його зміни в результаті структурних зрушень і кооперованих поставок ΔВПстр, а кількість відпрацьованого часу - на непродуктивні витрати часу (Тн) і надпланову економію часу від впровадження заходів НТП (Пе), яку потрібно попередньо визначити. Алгоритм розрахунку:
СВусл1 = (ВПФ + ΔВПстр) / (Тф - Тн + Те) = (206012,2-2600) / (823,5-4 +87) = 224,4 тис. руб.
Якщо порівняти отриманий результат з плановим, то дізнаємося, як він змінився за рахунок інтенсивності праці у зв'язку з поліпшенням його організації, так як інші умови однакові:
ΔСВінт = 224,4 -0,2 = +224,2 тис. руб.
Другий умовний показник відрізняється від першого тим, що при його розрахунку витрати праці не коригуються на Те:
СВусл2 = (ВПФ + ΔВПстр) / (Тф - Тн) = (206012,2-2600) / (823,5-4) = 248,2 тис. руб.
Різниця між отриманим і попереднім результатом покаже зміна середньогодинного виробітку за рахунок надпланової економії часу у зв'язку з впровадженням заходів НТП:
ΔСВТе = 248,2 - 224,4 = +23,8 тис. руб.
Третій умовний показник відрізняється від другого тим, що знаменник не коригується на непродуктивні витрати часу:
СВусл3 = (ВПФ + ΔВПстр) / Тф = (206012,2-2600) / 823,5 = 247 тис. руб.
Різниця між третім і другим умовним показником відображає вплив непродуктивних витрат часу на рівень середньогодинного виробітку:
ΔСВТн = 247 - 248,2 = - 1,2 тис. руб.
Якщо ж порівняти третій умовний показник з фактичним, то дізнаємося, як змінилася середньогодинна вироблення за рахунок структурних засобів виробництва продукції:
ΔСВстр = 0,25-334,1 = - 223,9 тис. руб.
Таким чином, всі фактори, за винятком третього, надали позитивний вплив на зростання продуктивності праці робітників підприємства.
Баланс факторів: 205,1 +19,8-1,0223,87 = +0,03 тис. руб.
Велику роль у вивченні впливу факторів на рівень середньогодинної вироблення грають прийоми кореляційно-регресійного аналізу. У багатофакторну кореляційну модель середньогодинної вироблення можна включити такі чинники: фондоозброєність або енергоозброєність праці; відсоток робітників, які мають вищу кваліфікацію, середній термін служби устаткування, частку прогресивного обладнання в загальній його вартості і т.д. Коефіцієнти рівняння множинної регресії показують, на скільки рублів змінюється середньогодинна вироблення при зміні кожного факторного показника на одиницю в абсолютному вираженні. Для того, щоб дізнатися, як за рахунок цих чинників змінилася середньорічна вироблення робочих, необхідно отримані прирости середньогодинної вироблення помножити на фактичну кількість відпрацьованих людино-годин одним робітником: ΔГВ'xi = ΔСВxi хДфхПф. Для визначення впливу їх на середньорічну вироблення працівника потрібно отримані прирости середньорічний вироблення робочих помножити на фактичну питому вагу робітників у загальній чисельності виробничо-промислового персоналу:
ΔГВxi = ΔГВ'xi х УДФ.
Щоб розрахувати вплив цих факторів на зміну обсягу випуску продукції, слід приріст середньорічний вироблення працівника за рахунок i-го чинника помножити на фактичну середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу: ΔВПxi = ΔГВxi х ППП або зміна середньогодинного виробітку за рахунок i-го чинника помножити на фактичну величину тривалості робочого дня, кількості відпрацьованих днів одним робочим за рік, питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників і середньоспискової чисельності працівників підприємства:
ΔВПxi = ΔСВxi х Пф х Дф х УДФ х ПППф (2.2.3)
З таблиці 2.3.4 видно, які чинники мали позитивне, а які негативний вплив на зміну показників продуктивності праці і випуск продукції.

Таблиця 2.13
Узагальнені результати факторного аналізу

Фактор	ΔСВ, тис. руб.	ΔГВ, тис. руб.	ΔВП, тис. руб.
1. Чисельність персоналу	-		+178,4
Середньорічне виробництво одного працівника	-		+13560,6
РАЗОМ:	-		+13739
2.1 Питома вага робітників		+26,88	+19745,9
2.2 Кількість відпрацьованих днів одним робітникам за рік	-	-32,02	-23521,7
2.3 Тривалість робочого дня	-	-18,88	-13869,1
2.4 Зміна середньорічного виробітку робочих	-	+42,48	+31205,5
РАЗОМ:	-	+18,46	+13560,6
2.4.1 Організація виробництва (інтенсив- ність праці)	+224,4	+317750,4	+233417,1
2.4.2 Підвищення технічного рівня виробництва	+23,8	+33,7	+24755,8
2.4.3 Непродуктивні витрати робочого часу	-1,2	-1699,2	-1248220
2.4.4 Структура виробництва	-233,9	-317042,4	2600
РАЗОМ:	+0,03	+42,48	+31205,5

Таким чином, позитивний вплив на зміну показників продуктивності праці надали середньорічна вироблення одного працівника, питома вага робітників, організація виробництва за рахунок інтенсивності праці, підвищення технічного рівня виробництва за рахунок оновлення обладнання. Крім того, мають місце негативні моменти в діяльності підприємства: простої і втрати робочого часу, у зв'язку з чим зменшилась тривалість робочого дня.

2.3 Аналіз витрат на виробництво і собівартість продукції

В даний час на більшості підприємств приділяють велику увагу, організаційній стороні справи свого підприємства, вважаючи, що економічний механізм в умовах ринкової економіки діє сам по собі. Однак в умовах швидко розвивається інфраструктури неможливо домогтися високих економічних результатів, підвищити ефективність і рентабельність виробництва, розміри прибутку без впровадження системи економічної звітності на підприємствах, зокрема без створення ефективної системи управління витратами підприємства.
Розглянемо основні витрати на ЛВРЗ у 2005 - 2007 рр..
Таблиця 2.14
Структура витрат на ЛВРЗ за 2005 - 2007 р., тис. руб.

Елементи витрат	2005р.		2006р.		Відхилення у% 2006р. до 2005р.	2007		Відхилення у% 2007р. до 2006р.
	Тис. рублів	%	Тис. рублів	%		Тис. рублів	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Матеріальні витрати	56261	34,4	72345	39,3	4,9	117231	39,3	-
Амортизація основних фондів	6456	4,2	6532	3,5	- 0,7	6594	2,2	-1,3
Витрати на оплату праці	62345	40,3	74765	40,6	0,3	113423	38,8	-1,8
Відрахування на соціальні потреби	23379	15,1	28037	15,2	0,1	42534	14,6	0,6
Інші витрати	6259	4,05	2621	1,4	- 2,65	12188	5,1	3,7
РАЗОМ витрат:	154700	100	184300	100		291970	100

Як бачимо з таблиці, найбільший рівень витрат складають витрати на оплату праці (у 2005 році - 40,3%, в 2006 р. - 40,6%, в 2007 р. - 38,8%), матеріальні витрати (у 2005р. - 34,4%, в 2006р. - 39,3%, в 2007р. - 39,3%).
Якщо розглядати у динаміки по роках, то в 2006 р. в порівнянні з 2005 р. відбулося істотне збільшення матеріальних витрат на 16084 тис. рублів або 28,6%. У 2007 р. ця стаття в порівнянні з 2006 р. витрат ще збільшилася на 44886 тис. рублів або 62%.
Істотна зміна розміру витрат відбулося за статтею "Витрати на оплату праці" та "Відрахування на соціальні потреби". Так в 2006 р. за статтею "Витрати на оплату праці" збільшення відбулося на 12420 тис. рублів або 19,9%., У 2007 р. - на 38658 тис. рублів або 51,7%. У 2006 р. за статтею "Відрахування на соціальні потреби" збільшення відбулося на 4658 тис. рублів або 19,9%, в 2007 р. - на 14497 тис. рублів або 51,7%.
Так само в 2007 році спостерігається істотне збільшення витрат за статтею "Інші витрати" на 9567 тис. рублів або 365%.
Найважливішими завданнями побудови системи управління витратами є:
підвищення ефективності діяльності підприємства;
визначення витрат за основними функціями управління;
розрахунок витрат по окремих структурних підрозділах і підприємству в цілому;
розрахунок витрат на одиницю продукції (робіт, послуг) - калькулювання собівартості продукції;
підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі та прийнятті господарських рішень;
виявлення технічних способів і засобів контролю та вимірювання витрат;
пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства; вибір методів нормування витрат;
проведення аналізу витрат з метою прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення виробничих процесів, формування асортиментної і цінової політики, оптимізації завантаження виробничих потужностей, вибору варіантів інвестування, прогнозування обсягів виробництва і збуту продукції.
Зниження витрат і собівартості продукції пов'язано, в-першу чергу, з продуктивністю праці на підприємстві.
Рівень продуктивності праці на підприємстві та можливості його підвищення визначаються низкою чинників і резервів зростання. Під факторами зростання продуктивності праці розуміються причини, що зумовлюють зміни її рівня. Під резервами росту продуктивності праці на підприємстві маються на увазі не використовуються ще реальні можливості економії трудових ресурсів.
На ЛВРЗ можна виділити наступні групи факторів:
підвищення технічного рівня виробництва;
поліпшення організації виробництва і праці;
зміна обсягу виробництва і структурні зміни у виробництві.
Зниження трудомісткості виробництва продукції є найважливішим і невичерпним резервом підвищення продуктивності праці на ЛВРЗ. Для цього необхідно провести комплексну механізацію та автоматизацію виробництва, впровадження нової та модернізація діючої техніки, удосконалення технологічних процесів, вдосконалення організації виробництва, впровадженням наукової організації праці.
Виявлення і використання резервів фонду робочого часу на підприємствах здійснюють шляхом зіставлення планових і фактичних даних про відпрацьований час, вивченні динаміки втрат робочого часу. Виявлення і використання резервів фонду робочого часу передбачає встановлення причин нераціонального його використання та розробку заходів щодо скорочення його втрат.
Пошуку резервів поліпшення використання робочого часу в більшій мірі сприяє правильна постановка планування робочого часу та врахування його втрат.
Всі перераховані вище завдання управління витратами повинні вирішуватися в комплексі - тільки такий підхід принесе плоди і сприятиме зростанню ефективності роботи підприємства.

2.4 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Фінансова сторона діяльності підприємства є одним з основних критеріїв його конкурентного статусу. На базі фінансової оцінки робляться висновки про інвестиційну привабливість того чи іншого виду діяльності і визначається кредитоспроможність підприємства.
Фінансовий стан у загальних рисах обумовлено ступенем виконання фінансового плану і мірою поповнення власних коштів за рахунок прибутку та інших джерел, якщо вони передбачені планом, а також швидкістю обороту виробничих фондів і особливо оборотних коштів. Таким чином, добре організоване фінансове планування, що базується на аналізі фінансової діяльності, служить запорукою доброго фінансового стану.
Традиційно оцінка фінансового стану проводиться за п'ятьма основними напрямками:
майновий стан;
ліквідність і платоспроможність;
фінансова стійкість;
ділова активність;
рентабельність.
Таблиця 2.15
Аналіз фінансових результатів ЛВРЗ за 2005-2007 рік

Статті активу балансу	Абсолютні величини, млн. рублів			Питомі ваги,%			Зміни
	2005	2006	2007	2005	2006	2007	2006 р. в порівнянні з 2005 р. млн. рублів /%	2007 р. порівняно з 2006 р. млн. рублів /%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Виручка від надання послуг	160,8	188,88	315,07	100	100	100	28,08 / 17,9	126,19 / 66,8
Себестоим. реалізації товарів, продукції, робіт, послуг	110,5	184,3	291,97	68,7	97,6	92,7	73,8 / 66,8	107,67 / 58,4
Комерційні витрати	1,8	0,6	1,2	1,1	0,32	0,4	-1,2 / 66,7	0,6 / 100
Управлінські витрати	0,7	0,7	-	0,42	0,37	-	0	-0,7 / 100
Прибуток (збиток) від реалізації	47,8	3,28	21,9	29,7	17,4	6,9	-44,52 / 93,1	18,62 / 567,7
Прибуток (збиток) звітного періоду	47,8	3,28	13	29,7	17,4	4,1	-44,52 / 93,1	9,72 / 296,3

Як бачимо з таблиці, виручка в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зросла на 28,08 млн. рублів або 17,5%. Собівартість продукції на 73,8 млн. рублів або 66,8%. Комерційні витрати зменшилися на 1,2 млн. рублів або 66,7%, управлінські витрати залишилися без зміни. У цілому прибуток в 2006 оду склала 3,28 млн. рублів, що на 44,52 млн. рублів менше, ніж у 2005 році (на 93%), це пов'язано в першу чергу, із зростанням собівартості продукції в 2006 р. і зростанням обсягу продажів.
У 2007 році в порівнянні з 2006 роком виручка зросла на 126,19 млн. рублів або 66,8%. Собівартість продукції на 107,67 млн. рублів або 58,4%. Комерційні витрати збільшилися 0,6 млн. рублів, або 100%. У цілому прибуток в 2007 році склала 13 млн. рублів, що на 9,72 млн. рублів більше, ніж у 2006 році, це пов'язано в першу чергу, із зростанням обсягів продажу і продуктивності праці на підприємстві.

Таблиця 2.16
Аналіз оборотних активів ЛВРЗ за 2005 - 2007 р.

Статті активу балансу	Абсолютні величини, тис. рублів			Питомі ваги,%			Зміни
	2005	2006	2007	2005	2006	2007	2006 р. в порівнянні з 2005 р. тис. рублів /%	2007 р. порівняно з 2006 р. тис. рублів /%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Сировина матеріали та інші аналогічні цінності	64891,5	67794,75	114000	53,6	57,5	52,4	2903,25 / 4,5	46205,25 / 68,2
Витрати у незавершене виробництво	19594,5	23538	37800	16,2	19,9	17,4	3943,5 / 20,1	14262 / 60,6
Готова продукція і товари для перепродажу	4821	7817,25	34800	4	6,6	16	2996,25 / 62,1	26982,75 / 345,2
Витрати майбутніх періодів	2030,25	2321,25	2400	1,7	2	1,1	291 / 14,3	78,75 / 3,4
ПДВ по придбаних цінностях	14636,25	163,83	28700	12,1	0,2	13,2	-14472,4 / 98,9	28536,17 / 17418,2
Запаси і ПДВ	120976,5	117997,1	217700	100	100	100	-2979,42 / 2,5	99702,9 / 84,5

Як бачимо з таблиці, в 2006 р. у структурі сировини, запасів і витрат відбулося деяке збільшення частки "Сировини, матеріалів та інших аналогічних цінностей" з 53,6 до 57,5% і частки "Витрат в незавершеному виробництві" з 16,2 до 19,9%. Крім того збільшилася частка готової продукції і товарів для перепродажу з 4 до 6,6%, причому темп їх приросту склав 62,1%, що говорить про погіршення даної структури із-за тривалого циклу виробництва.
У 2007 р. спостерігається збільшення частки за статтею "Готова продукція і товари для перепродажу" на 9,4% в порівнянні з 2006 роком, а також відбувається збільшення по статті "ПДВ по придбаних цінностях" - на 13%. У цілому в 2007 р. відбулося збільшення по статті "Сировини, матеріалів та інших аналогічних цінностей" на 46205,25 тис. рублів або на 68,2%, за статтею "Витрати в незавершеному виробництві" на 14262 тис. рублів або 60,2 %.
Таблиця 2.17
Розрахунок показників для визначення фінансової стійкості, тис. рублів

Показники	2005	2006	2007
1	2	3	4
1. Джерела власних коштів (капітал і резерви)	368949,75	377387,25	557250
2. Необоротні активи	321642,75	117833,25	344550
3. Наявність власних оборотних коштів	47307	259554	488200
4. Довгострокові позикові кошти	18022,5	6045,75	5100
5. Наявність власних і довгострокових позикових коштів	65329,5	265599,75	562350
6. Короткострокові позикові кошти	-	-	5000
7. Загальна величина джерел формування запасів	18022,5	6045,75	10100
8. Запаси і ПДВ	120976,5	117997,08	217700
9. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів	-73669,5	141556,92	270500
10. Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових оборотних коштів	-55647	147602,67	275600
11. Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини джерел формування запасів (власні, довгострокові і короткострокові позикові джерела)	-102954	-111951,3	-207600

У даному випадку фінансовий стан підприємства в 2005 році було кризовим, так як в ході аналізу встановлено нестачу власних оборотних коштів на 73669,5 тис. рублів, власних і довгострокових позикових оборотних коштів на 55647 тис. рублів, загальної величини джерел формування запасів і витрат на 102954 тис. рублів. "Запаси" не забезпечуються джерелами формування.
У 2006 році фінансовий стан є нестійким, оскільки не дивлячись на існування надлишок власних оборотних коштів (141556,92 тис. рублів) і власних та довгострокових джерел формування запасів і витрат (147602,67 тис. рублів), існує брак загальної величини джерел формування запасів і витрат на 111951,33 тис. рублів, що говорить про неповну забезпеченості "Запасів" джерелами їх формування.
У 2007 р. спостерігається та ж ситуація, що і в 2006 р., оскільки не дивлячись на існування надлишок власних оборотних коштів (270 500 тис. рублів) і власних та довгострокових джерел формування запасів і витрат (275 600 тис. рублів), існує брак загальної величини джерел формування запасів і витрат на 207600 тис. рублів.
Таблиця 2.18
Аналіз ліквідності балансу

Показники активу балансу	Значення, тис. рублів			Показники пасиву балансу	Значення, тис. рублів			Платіжний надлишок (недолік), тис. рублів
	2005	2006	2007		2005	2006	2007	2005	2006	2007
1. Найбільш активні активи	576	5078,25	4000	1. Наіболсрочние зобов'язання	348548	393308	265400	-347972	-388230	-261400
2. Швидко реалізовані активи	119112	152547,7	295200	2. Коротко-термінові пасиви	-	-	5000	119112	152547,7	290200
3. Медленнреалізуемие активи	250005,7	282493,5	189000	3. Довго-строкові пасиви	18022,5	6045,75	5100	231983,3	276447,8	183900
4. Важко реалізовані активи	175947	177269	344550	4. Постійні пасиви	366960	375336	557250	-191013	-198068	-212700

У 2006 році в порівнянні з 2005 роком відбулося зниження ліквідності балансу через недостатність найбільш ліквідних активів для покриття термінових зобов'язань: платіжний недолік склав у 2005 році - 347972,25 тис. рублів, у 2006 році - 388230 тис. рублів, у 2007 році - 261400 тис. рублів. При цьому нестачу коштів компенсується "Повільно реалізованих активів" з вартісної величини. Але менш ліквідні активи можуть і не замінити більш ліквідні.
Аналіз фінансових коефіцієнтів проводиться відповідно до вимог нормативних обмежень і урахуванням впливу змін коефіцієнтів на фінансове становище підприємства (таблиця)
Таблиця 2. 19
Результати розрахунків фінансових коефіцієнтів

Коефіцієнт	Порядок розрахунку із зазначенням рядків балансу	Значення
		2005	2006	2007
1. Автономії	стр.499/стр.699	0,5	0,49	0,67
2. Співвідношення позикових і власних коштів	(Стр590 + стр.690) / стр.490	0,99	1,06	0,49
3. Маневреність	(Стр.590 + стр.690-стр. 190) / стр.490	0,12	0,15	-0,12
4. Забезпеченості запасів і витрат власними джерелами	(Стр.590 + стр.690-стр. 190) / стор.210 + стор.218	0,37	0,47	-0,36
5. Абсолютної ліквідності	(Стр.240 + стор.250) / (стр.690-стор.640-стр.660)	0,002	0,013	0,57
6. Ліквідності	(Стр.240 + стор.250 + стр.230 + стр.260) / (стр.690-стор.640-стр.660)	0,34	0,4	0,58
7. Покриття	Стр.290 / (стр.690-стор.640-стр.660)	0,69	0,74	1,81
8. Реальної вартості майна виробничого призначення	(Стор.110 + стор.120 + стор.211 + стор.214) / стр.399	0,4	0,4	0,43

У 2006 р. коефіцієнт автономії знизився з 0,5 до 0,49, що означає зниження незалежності підприємства, підвищення ризику фінансових труднощів в майбутні періоди. Така тенденція, з точки зору кредиторів, знижує гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. У 2007 р. даний коефіцієнт збільшився до 0,67, що говорить про поліпшення ситуації на підприємстві.
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів у 2005 році відповідає нормальному обмеження, а в 2006 році - перевищує його, що свідчить про недостатність власних коштів підприємства для покриття своїх зобов'язань. У 2007 р. даний коефіцієнт зменшився до 0,49%.
Коефіцієнт маневреності в 2006 р. виріс з 0,12 до 0,15, що говорить про збільшення мобільності власних коштів підприємства і розширення свободи в маневруванні цими засобами. У той же час в 2007 р. даний коефіцієнт упав до від'ємного значення, що говорить про зниження в 2007 р. мобільності власних коштів підприємства.
Незважаючи на те, що коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами формування дещо зріс в 2006 р. з 0,37 до 0,47, він нижче значення нормального обмеження (1,00) майже втричі, що говорить про недостатній забезпеченні запасів і витрат власними джерелами формування. У 2007 р. даний коефіцієнт ще зменшився що говорить про погіршення становища на підприємстві.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності хоч і підвищився з 0,002 до 0,013, але все одно нижче нормального обмеження (0,2). У 2007 р. даний коефіцієнт склав 0,57, що відповідає необхідному обмеження.
Не задовольняючи нормальним обмеженням (2,00) в 2005 році, коефіцієнт покриття підвищився у 2006 році до 0,74, що пов'язано з низькими платіжними можливостями підприємства навіть за умови своєчасних розрахунків з дебіторами та продажу, у разі необхідності, матеріальних оборотних коштів. У 2007 р. коефіцієнт покриття істотно підвищився до 1,81 і практично досяг необхідного рівня.
Коефіцієнт ліквідності трохи підвищився з 0,34 до 0,4, що свідчить про підвищення платіжних можливостей підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.
Коефіцієнт майна виробничого призначення не змінився, при цьому він не відповідає значенню нормативного обмеження (0,5), що говорить про погіршення структури майна
Аналіз стану розрахунково-платіжної дисципліни представлений в табл.2. 20.
Таблиця 2.20
Стан розрахунково-платіжної дисципліни на ЛВРЗ, тис. рублів

Найменування	2005	2006	2007	Зміна в 2006 р. по сравн. з 2005 р., тис. рублів	Зміна в 2007 р. по сравн. з 2006 р., тис. рублів
1	2	3	4	5	6
Дебіторська заборгованість	116340	152100	152100	35760	-
Кредиторська заборгованість	110540	118335	118335	7795	-
- В т. ч. постачальники та підрядники	61400	60500	60500	- 900	-
- Заборгованість перед персоналом організації	1235	1135	1135	-100	-
- Заборгованість перед державними позабюджетними фондами	2670	3000	3000	330	-
- Заборгованість з податків і зборів	2450	2500	2500	50	-

Як видно з таблиці, на ЛВРЗ існує як дебіторська, так і кредиторська заборгованість. Велику частину кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками та підрядника. Існує також заборгованість перед персоналом з виплати заробітної плати та податків, але ця заборгованість мінімальна, і спостерігається тенденція до її зниження.
Показник, що характеризує прибутковість, прибутковість, ефективність виробництва - це рентабельність. Загальна рентабельність розраховується як відношення прибутку звітного періоду до загальних витрат на виробництво. Рентабельність послуг розраховується як відношення прибутку, отриманого від реалізації конкретних послуг, до повної собівартості реалізованої послуг.
Показники рентабельності є важливими характеристиками економічної ефективності діяльності підприємства, це ступінь дохідності, вигідності, прибутковості бізнесу. Тому вони обов'язкові при оцінці економічного стану підприємства.
Таблиця 2.13
Результати розрахунків коефіцієнтів рентабельності та ділової активності підприємства

Коефіцієнт	Порядок розрахунку	Значення
		2005	2006	2007
1	2	3	4	5
1. Рентабельність продажів	Стор.140 отчета/стр.010 звіту	0,3	0,017	0,04
2. Рентабельність всього капіталу підприємства	Стор.140 отчета/стр.699 балансу	0,065	0,004	0,016
3. Рентабельність необоротних активів	Стор.140 звіту / стор. 190 балансу	0,15	0,0095	0,038
4. Рентабельність власного капіталу	Стор.140 отчета/стр.490 балансу	0,13	0,009	0,023
5. Рентабельність перманентного капіталу	Стор.140 звіту / (стр.490 + стр.590) балансу	0,12	0,0085	0,023
6. Загальна оборотність капіталу	Стр.010 отчета/стр.699 балансу	0,22	0,24	0,38
7. Оборотність мобільних коштів	Стр.010 отчета/стр.290 балансу	0,67	0,65	0,65
8. Оборотність матеріальних оборотних коштів	Стр.010 отчета/стр.210 балансу	1,5	1,6	1,67
9. Оборотність мобільних коштів	Стр.010 отчета/стр.215 балансу	33,5	24,2	8,5
10. Оборотність дебіторської заборгованості	Стр.010 отчета/стр.230 балансу	1,35	1,24	2,07
11. Середній термін обороту дебіторської заборгованості, у днях	365 * стр.230 баланса/стр.010 звіту	269,82	294,26	176
12. Оборотність кредиторської заборгованості	Стр.010 отчета/стр.620 балансу	0,46	0,48	2,66
13. Середній термін обороту кредиторської заборгованості, у днях	365 * стр.620 баланса/стр.010 звіту	791,2	760,05	137
14. Фондовіддача необоротних активів	Стр.010 звіту / стор. 190 балансу	0,5	0,55	0,91
15. Оборотність власного капіталу		0,44	0,5	0,57

Коефіцієнт рентабельності продажів в 2006 р. знизився з 0,3 до 0,017, що свідчить про зниження попиту на продукцію підприємства. Але в 2007 р. він знову підвищився до 0,4.
Коефіцієнт рентабельності всього капіталу також знизився в 2006 році з 0,065 до 0,004, що говорить про зниження ефективності використання майна підприємства. У 2007 р. він трохи підвищився до 0,016, але все одно не досяг рівня 2005
Коефіцієнт оборотності мобільних засобів знизився з 0,67 до 0,0065, тобто знизилася ефективність використання мобільних засобів. У 2007 р. даний коефіцієнт залишився на колишньому рівні.
Трохи підвищилася ефективність використання матеріальних обігових коштів з 1,5 до 1,6.
Оборот дебіторської заборгованості в 2006 р. знизився з 1,35 до 1,24, а кредиторської збільшився з 0,46 до 0,48. У той же час підприємство розплачується за своїми зобов'язаннями в кілька разів повільніше, ніж отримує гроші за кредитами. Середній термін обороту дебіторської заборгованості 269,82 дня в 2005 році і 294,26 днів у 2006 році, у той час як середній термін обороту кредиторської заборгованості відповідно 791,2 і 760 днів.
У 2007 р. обіг дебіторської заборгованості підвищився до 2,06, а середній термін дебиторского обороту склав 176. Середній термін обороту кредиторської заборгованості в порівнянні з 2006 р. знизився до 137 днів.
За результатами проведеної оцінки фінансового стану можна зробити висновок, що перед підприємством стоїть проблема виживання.

Глава 3. Дослідження шляхів підвищення продуктивності праці

3.1 Резерви і фактори росту продуктивності праці на підприємстві

При аналізі і плануванні продуктивності праці найважливішим завданням є виявлення і використання резервів її зростання, тобто конкретних можливостей підвищення продуктивності праці. Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості економії суспільної праці, які хоча і виявлені, але з різних причин ще не використані. Мова йде про невикористані можливості вдосконалення технології та організації праці, тобто можливості більш повної реалізації продуктивної сили праці за рахунок поліпшення використання всіх факторів її зростання. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.
Взаємодія чинників і резервів полягає в тому, що якщо фактори являють собою рушійні сили, або причини зміни її рівня, то використання резервів - це безпосередньо процес реалізації дії тих чи інших факторів. Ступінь використання резервів визначає рівень продуктивності праці на даному підприємстві.
При аналізі продуктивності праці перш за все виявляються резерви росту продуктивності праці, зумовлені зниженням трудомісткості, тобто зменшенням витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції. Далі визначаються резерви, пов'язані з поліпшенням використання робочого часу і структури кадрів підприємства.
Зниження трудомісткості забезпечується впровадженням нових технологій, модернізацією існуючого обладнання, раціоналізацією виробництва і т.д.
Резерви поліпшення використання робочого часу визначаються, виходячи з можливого скорочення його втрат. У ході виявлення резервів поліпшення використання робочого часу кількісно визначають втрати часу, встановлюють їх причини та розробляють заходи щодо їх зменшення або повної ліквідації.
Суть резервів вдосконалення структури кадрів полягає в наступному. Показник продуктивності праці обчислюється в розрахунку на одного середньооблікового працівника, залежить головним чином від зростання виробітку основних робітників і зміни їх питомої ваги в загальній чисельності працюючих. Отже (при даній чисельності промислово-виробничого персоналу), чим вище питома вага основних робітників, тим, за інших рівних умов, вище продуктивності праці на підприємстві.
Кількісна оцінка резервів є необхідною умовою їх виявлення і використання. Без кількісної визначеності резерви існують як тенденція розвитку, а не як реальні можливості підвищення ефективності виробництва.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. У кожному окремому випадку їх величина визначається зіставленням фактичного використання даного виду ресурсів з можливим. Таким чином, основним питанням вимірювання резервів є визначення їх можливої ​​величини.
Резерви зростання продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (зниження трудомісткості і збільшення виробітку).
Резерви використовуються і знову виникають під впливом досягнень науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці за певний проміжок часу.
Ступінь використання резервів впливає на рівень продуктивності праці. Кожен вид резервів можна розглядати щодо певного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів. Це дає можливість при проведенні аналізу виявити основні причини втрат і непродуктивних витрат праці по кожному фактору та намітити шляхи їх усунення.
Завдання виявлення резервів зростання продуктивності праці полягає в максимальному використанні всіх можливостей економії витрат праці як живого, так і уречевленої. Тому резерви, будучи обумовлені всією сукупністю відповідних груп чинників зростання продуктивності праці, також можуть бути розділені на дві великі групи:
резерви кращого використання засобів виробництва;
резерви поліпшення використання робочої сили.
Всі резерви зростання продуктивності праці - як першої, так і другої груп диференціюються за часом і місцем їх виявлення і джерела їх виникнення.
За часом використання розрізняють поточні резерви та перспективні.
До поточних відносяться резерви, які можуть бути використані в межах року (кварталу, місяця) головним чином за рахунок оргтехмероприятий без серйозного технічного переоснащення виробництва, докорінної перебудови технологічного процесу і необхідних для цього капіталовкладень. Перспективні резерви зростання продуктивності праці пов'язані з докорінними змінами в техніці і технології виробництва, в організаційно-технічному рівні виробництва в цілому, що можливо протягом більш тривалого часу, ніж один рік, і за відповідних капіталовкладень. Їх використання передбачається у перспективних планах (п'ятирічних, довгострокових) розвитку галузі, підприємства. Як ті, так і інші резерви отримують певну кількісну оцінку, яка використовується під час планування зростання продуктивності праці.
Інша ознака класифікації резервів - джерело їх виникнення. За цією ознакою розрізняють резерви загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі.
Загальнодержавні резерви та їх використання впливають на зростання продуктивності праці в усій економіці. Це резерви, пов'язані з розміщенням підприємств, раціональним використанням зайнятості населення, використання ринкових методів господарювання та ін
Регіональні резерви - це можливості кращого використання продуктивних сил, характерних для даного регіону.
Міжгалузеві резерви пов'язані з можливістю поліпшення зв'язків, зміцнення договірної дисципліни між підприємствами різних галузей.
Галузеві та міжгалузеві резерви характеризують використання можливого підвищення продуктивності праці в тій чи іншій галузі народного господарства. Галузеві резерви обумовлені ступенем організації, концентрації і комбінування виробництва, освоєнням нових виробництв, структурою підгалузей і виробництв з різною господарської значимістю і технічним рівнем виробництва та ін Важливе місце належить міжгалузевим резервів, пов'язаних з використанням можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. До них відносяться, наприклад, можливості подальшого розвитку міжзаводський кооперації на базі спеціалізації виробництва, а у зв'язку з цим вдосконалення матеріально-технічного постачання підприємств. У сировинних галузях підвищення якості продукції, навіть якщо це супроводжується зростанням витрат праці, забезпечує значну економію праці в обробних галузях.
Виявлення і використання галузевих і міжгалузевих резервів здійснюють відповідні міністерства, галузеві науково-дослідні установи.
Внутрішньовиробничі резерви визначаються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу. Крім прямих втрат робочого часу - внутрізмінних і цілоденних, існують приховані втрати, пов'язані з виправленням бракованих виробів, з виконанням робіт, не передбачених технологією.
Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці виявляються і використовуються, безпосередньо на підприємстві. У цьому ж їх найважливіша особливість і значення, бо всі види резервів у кінцевому рахунку реалізуються на підприємствах. За місцем виявлення внутрішньовиробничі резерви можуть бути поділені на загальнозаводські, цехові і резерви робочого місця.
Виходячи з якісного змісту внутрішньовиробничих резервів, їх можна розділити на резерви зниження трудомісткості виробництва продукції і резерви кращого використання фонду робочого часу (зростання продуктивної сили праці і зростання інтенсивності праці).
Зниження трудомісткості виробництва продукції є найважливішим і невичерпним резервом підвищення продуктивності праці, пов'язаних з комплексною механізацією та автоматизацією виробництва, впровадженням нової та модернізацією діючої техніки, вдосконаленням технологічних процесів, вдосконаленням організації виробництва, впровадженням наукової організації праці.
Виявлення і використання резервів фонду робочого часу на підприємствах здійснюють шляхом зіставлення планових і фактичних даних про відпрацьований час, вивченні динаміки втрат робочого часу. Джерелами аналізу є відомості статистичної звітності, планові і звітні баланси робочого часу, матеріали хронометражних досліджень та фотографії робочого дня.
Про ступінь використання робочого часу можна судити по змінах показників годинний, денний і річний продуктивності праці, між якими є безпосередній зв'язок. Зростання годинної продуктивності праці цілком залежить від зниження трудомісткості виробництва продукції. Зростання ж денної продуктивності праці залежить, крім того, від скорочення внутрізмінних втрат робочого часу, а підвищення річної продуктивності праці залежить ще й від зменшення невиходів на роботу з причин цілоденних простоїв, відпусток з дозволу адміністрації, днів хвороби протягом року та ін
Виявлення і використання резервів фонду робочого часу передбачає встановлення причин нераціонального його використання та розробку заходів щодо скорочення його втрат.
Пошуку резервів поліпшення використання робочого часу в більшій мірі сприяє правильна постановка планування робочого часу та врахування його втрат.
Всі внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці доцільно підрозділити ще на два види: трудообразующіе і трудосберегающие. До числа трудообразующіх резервів слід відносити поліпшення використання фонду робочого часу та підвищення інтенсивності праці до рівня середньої нормальної шляхом ущільнення робочого часу. До числа трудосберегающих резервів слід відносити всі резерви, пов'язані зі скороченням трудомісткості виробництва продукції.
Внутрішньовиробничі резерви по групі трудообразующіх факторів, як правило, оцінюються за показниками використання робочого дня і робочого року.
Внутрішньовиробничі резерви по групі трудосберегающих факторів оцінюються за показниками зниження трудомісткості виробництва продукції.
За термінами використання резерви поділяють на поточні та перспективні.
Поточні резерви передбачається використовувати протягом місяця, кварталу, року - в залежності від реальних можливостей підприємства.
Перспективні резерви - такі, для реалізації яких найближчим часом у підприємств немає достатніх ресурсів, і їх використання намічається в перспективі через рік або більшу кількість років.
Для використання резервів на підприємствах розробляють плани організаційно - технічних заходів, в яких вказують види резервів зростання продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, плановані витрати на це, терміни проведення робіт, відповідальних виконавців.
Фактори - це сили, причини, зовнішні обставини, що впливають на будь - який процес або явище.
У залежності від ступеня і характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори можна об'єднати в три групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні та соціально-психологічні.
Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, прогресивної технології, нових видів сировини і матеріалів.
Рішення задач удосконалення виробництва на ЛВРЗ можливо шляхом:
модернізації обладнання;
заміни морально застарілого обладнання новим, більш продуктивним;
підвищення рівня модернізації виробництва: установки верстатів-автоматів, автоматизованого обладнання, використання автоматичних ліній, автоматизованих систем виробництва;
впровадження нових прогресивних технологій;
використання нових видів сировини, прогресивних матеріалів, та іншими заходами.
Науково-технічний прогрес - головне джерело всебічного і послідовного зростання продуктивності праці. Тому для використання у виробничому процесі досягнень науково-технічного прогресу в сучасних умовах потрібно напрямок інвестицій в першу чергу на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, впровадження прогресивних технологій і новітньої техніки, підвищення частки витрат на активну частину основних виробничих фондів: машин, обладнання.
Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на зміну продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками:
енергооснащеністю праці - споживанням всіх видів енергії на одного промислового робітника;
електроозброєність праці - споживанням електроенергії на одного промислового робітника;
технічної озброєністю праці - обсягів основних виробничих фондів, що припадають на одного працівника;
рівнем механізації і автоматизації - часткою робітників, зайнятих механізованим і автоматизованим працею.
Важливий матеріально-технічний чинник - підвищення якості продукції, задоволення суспільних потреб меншими витратами коштів і праці, тому що вироби кращої якості замінюють більша кількість виробів низької якості. Підвищення довговічності виробів рівнозначне додаткового збільшення їх випуску.
Матеріально-технічні фактори - найважливіші, вони забезпечують економію не тільки праці, але й сировини, матеріалів, устаткування, енергії та ін
Організаційно-економічні фактори визначаються рівнем організації праці, виробництва і управління. До них відносяться: вдосконалення організації управління виробництвом, у тому числі:
вдосконалення структури апарату управління;
вдосконалення систем управління виробництвом;
поліпшення оперативного управління виробничим процесом;
впровадження та розвиток автоматизованих систем управління виробництвом (АСУВ), включення в сферу дії АСУП максимально можливої ​​кількості об'єктів;
вдосконалення організації виробництва, у тому числі:
поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва;
поліпшення організації виробничих підрозділів і розстановки обладнання в основному виробництві;
вдосконалення організації допоміжних служб і господарств: транспортного, складського, енергетичного, інструментального, господарсько-побутового та інших видів виробничого обслуговування;
вдосконалення організації праці, в тому числі:
поліпшення розподілу і кооперації праці, використання багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій;
використання передових методів і прийомів праці;
удосконалення організації та обслуговування робочих місць;
застосування технічно обгрунтованих норм витрат праці, розширення сфери нормування праці робітників-почасовиків і службовців;
використання гнучких форм організації праці;
поліпшення професійного підбору кадрів, поліпшення їх підготовки та підвищення кваліфікації;
поліпшення умов праці, раціоналізація режимів праці та відпочинку;
вдосконалення систем оплати праці, підвищення їх стимулюючої ролі.
Без використання цих чинників неможливо отримати повний ефект від факторів матеріально-технічних.
Соціально-психологічні чинники - це якість трудових колективів, їх соціально - демографічний склад, рівень підготовки, дисциплінованості, трудової активності та творчої ініціативи працівників, система ціннісних орієнтацій, стиль керівництва в підрозділах та на підприємствах в цілому та ін
Крім того, продуктивність праці обумовлена ​​природними і суспільними умовами, в яких протікає праця.
В умовах розвитку в нашій країні ринкових відносин загострюються також суспільні умови, які, з одного боку, гальмують, а з іншого - стимулюють зростання продуктивності праці. Серед них: підвищення рівня безробіття, посилення конкуренції товаровиробників, розвиток малого бізнесу та інші.
Всі фактори тісно пов'язані і взаємозалежні, і їх треба вивчати комплексно.
Класифікація факторів дозволяє виявити причини, які викликали зміни продуктивності праці. Вивчення факторів зростання продуктивності необхідно, щоб точніше оцінити вплив кожного, адже дії їх нерівноцінні. Одні дають стійкий приріст продуктивності праці, а вплив інших є перехідним. Окремі фактори вимагають різних зусиль і витрат для приведення їх у дію. Класифікація чинників зростання продуктивності праці створює умови для проведення економічних розрахунків щодо визначення ступеня впливу їх на зміну продуктивності праці.
Зниження темпів зростання продуктивності праці негативно позначається практично на всіх сторонах виробничо-господарської діяльності підприємства, що наочно демонструє "пастка продуктивності"

Повільне зростання (падіння) продуктивності праці

Підвищення цін

Підвищення витрат

Запізнення накопичення капіталу

Зниження виробництва

«Млявий збут»

Рис.1. "Пастка продуктивності"
В умовах розвиненої економіки головним фактором розвитку, отже, і зростання продуктивності праці є наука, тобто використання її результатів у вдосконаленні засобів, процесів і організації виробництва. Але, будучи могутнім чинником зростання продуктивності праці, наука, як сфера трудової діяльності, потребує ефективного управління.
Проблемою також є процес об'єднання зусиль науки і практики щодо підвищення продуктивності (результативності) праці. Цей процес реалізується в науково-технічних нововведення.
Таким чином, для підвищення продуктивності на Улан-Уденський локомотівовагоноремонтном заводі пропоную підвищити технічний рівень виробництва, зокрема, виробництво нового виду продукції локомотівосборочного цеху, для чого необхідно:
1. підвищити технічний рівень виробництва шляхом впровадження нової техніки з прогресивною технологією;
2 підвищити рівень оснащеності технологічних процесів;
3. створити умови для поліпшення використання сировини та матеріалів;
4. удосконалювати управління технологічним процесом.

3.2 Ефективність заходів по зростанню продуктивності праці

Як показав аналіз, підприємство є фінансово нестійким і неплатоспроможним. Тому прийнято рішення, для розширення виробництва з метою підвищення продуктивності праці на ЛВРЗ - ФІЛІЯ ВАТ "РЖД" налагодити виробництво підшипників, призначених для ремонту залізничного рухомого складу, сільськогосподарської техніки та ін Передбачається виготовлення двох видів підшипників - № 25 і № 35.
Для виробництва підшипників закуп обладнання не потрібно, тому що воно є у підприємства в наявності.
ЛВРЗ - філія ВАТ "РЖД" буде використовувати пропоновану продукцію не тільки для свого виробництва, але і для реалізації їх на сторону. У таблиці представлені основні покупці підшипників.
Таблиця 3.1
Основні покупці продукції

Позиції	ВАТ "ГРЕС" м. Гусино-Озерськ	ТОВ "Баїн-Зурхе"	ТОВ "Строй-град"	ТОВ "Масло-завод"	ВАТ "РЖД"	Дор-буд трест СМП-186	Обсяг СМР основ-них конку-рент	ЛВРЗ - філія ВАТ "РЖД"
Обсяг будівельно-монтажних робіт, млн. руб	210,0	50,0	150,0	33,0	5,0	125,0	573,0	-
Питома вага,%	36,6	8,7	26,2	5,8	0,9	21,8	100,0	-
Обсяг поставок покупцям, тис. руб.	1929,8	100,0	150,0	77,0	50,0	200,0	2506,8	-
Вико-вання нової продукції для власних потреб (штук)	-	-	-	-	-	-	-	2126150

Розрахунок необхідної кількості обладнання оформлено в таблиці.
Дані вироби мають наступні переваги:
деталі виготовляються із сталі, що застосовується для підшипників класу міцності 4.6 та вище.;
розрахункове навантаження на підшипник не перевищує 0,6 S пр. металу з якого він виготовлений;
витримують великий перепад температур, завдяки кліматичним виконань УЗ, УЗ.1.;
не коррозіруют;
екологічна безпека при експлуатації.
Технологія виготовлення підшипника № 25:
1) обрізка;
2) чорнова підрізка торця;
3) чистова підрізка торця;
4) чистова обточування по 4-му класу точності;
5) стругання чорнове;
6) фрезерування чорнове торцевою фрезою;
7) фрезерування чистове циліндричної фрезою;
8) шліфування чистове по 3-му класу точності;
9) шліфування чистове по 2-му класу точності.
Річна програма 170000 шт.
Технологія виготовлення підшипника моделі № 35:
1) обрізка;
2) чорнова підрізка торця;
3) чистова підрізка торця;
4) чистова обточування по 3-му класу точності;
5) розсвердлювання;
6) нарізка різьблення;
7) шліфування грубе по 4-му класу точності;
8) шліфування чистове по 3-му-му класу точності.
Річна програма 80000 шт.
Визначення вартості інструментів, пристосувань,
контрольно-вимірювальних приладів
Первісна вартість інструментів, пристосувань, контрольно-вимірювальних приладів визначена укрупнено в розмірі 15% від первісної вартості технологічного обладнання, т.е.339024 руб.
Вартість виробничого та господарського інвентарю розрахована укрупнено в розмірі 3% від первісної вартості технологічного обладнання і дорівнює 67805 руб.
Таблиця 3.2
Перелік наявного обладнання для виробництва підшипників

№ № п / п	Технологічне обладнання	Кількість, одиниць	Оптова ціна одиниці, руб.	Всього, руб.
1.	Верстат 16К20	1	55100	55100
2	Верстат 2Н125	1	51420	51420
3	Верстат 692	2	54730	109460
4	Верстат 3н151	2	111600	223200
5	Верстат 3н 5113	5	113080	565400
6	Верстат 1А425	2	59700	119400
7	Верстат 7Б55	1	111100	111100
8	Верстат 165	3	59760	179280
9	Верстат 3к301п	2	57700	115400
10	Верстат 5В833	1	123570	123570
11	Верстат 6605	1	120100	120100
12	Верстат 3н174	3	162244,6	486733,8
	Разом:	24		2260163,8

Як показує таблиця, обладнання, пропоноване для придбання, складе 2260163,8 руб.
Таблиця 3.3
Розрахунок фонду часу основних робітників

Показники розрахунку	Од. ізм	Професія основних робочих
		Токар 2 розряду	Фрезеров-щик 2 розряду		Сверліль- щик розряду		Строгаль-щик 2 розряду		Шліф-вальник 2 розряду		Шліф-вальник 3 розряду
Річний обсяг робіт з штучному часу Тшт	нормогодини	15309,25	18547,516		1105,067		2669,85		18278,57		18278,58
Дійсний річний фонд часу одного основного робочого	1785
Розрахункова кількість основних робітників	чол.	8,5766		10,390		0,619		1,495		10,24		10,24
Прийняте число основних робітників	чол.	9		11		1		2		10		10
Коефіцієнт завантаження основних робочих Кр		0,9146		0,997		0,594		0,718		0,961		0,953
Основні робочі	чол.	43
Допоміжні робітники, у т. ч.	чол.	11
зайнятих обслуговуванням устаткування	чол.	7
зайнятих обслуговуванням цеху	чол.	4
Основні і допоміжні робітники	чол.	54
Керівники фахівці	чол.	8
МОП	чол.	2
Працівників всього	чол.	64

Число допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням устаткування дорівнює 60% від загального числа допоміжних робітників.
Число допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням цеху дорівнює 40% від загального числа допоміжних робітників. Кількість керівників дорівнює 5% від загального числа основних і допоміжних робітників. Число службовців дорівнює 2% від загального числа основних і допоміжних робітників. Число молодшого обслуговуючого персоналу дорівнює 3% від загального числа основних і допоміжних робітників.
Таблиця 3.4
Розрахунок основних матеріалів

Показники	Виріб № 25	Виріб № 35	Розрахунок
Вид і марка матеріалу	ст.18 1Т	ст.18 1Т
Річний випуск деталей	1700000	800000
Планова норма витрати матеріалу на 1 деталь, кг	1,0	2,2
Потреба матеріалу на річний випуск, тонн	1700	1760
Ціна матеріалу за тонну, руб.	20000	20000	19800 плюс 10% транспортні витрати
Ціна матеріалу на річний випуск деталей, тис. руб.	2720	2816
Маса відходів на одну деталь, кг	0,55	1,4
Маса відходів на річний випуск деталей, тонн	93,5	112
Ціна відходів за тонну, руб.	3500	3500
Вартість відходів на річний випуск деталі. Руб.	327250	392000

Як показує таблиця, потреба матеріалу на річний випуск складе 1700 тн на перший виріб і 1760 тн на друге вироби, ціна матеріалу за 1 тонну становить 20000 рублів.
Розрахунок фонду заробітної плати за категоріями працівників.
Так як на виробництві не застосовуються автомати та автоматичні лінії, а також печі для нагріву заготовок, то заробітна плата основних робітників буде проведена за відрядно-преміальною формі.
Таблиця 3.5
Розрахунок фонду заробітної плати основних робітників

Професія	Розряд	Годинна тарифна ставка, крб.	Річний обсяг робіт з штучному часу, нормо-години	Розмір розрахункових показників по фонду заробітної плати, руб.
Токар	2	14,366	15309,250	219932,68
Фрезерувальник	2	14,366	18547,516	266453,62
Сверлильщика	2	14,366	1105,067	15875,39
Стругальник	2	14,366	2669,850	38355,06
Шліфувальник	2	14,366	18278,5765	262590,03
Шліфувальник	3	14,549	18278,5765	265935,01
Річний фонд прямої заробітної плати				1069141,79
Фонд планованих доплат у% від фонду прямий зарплати (20%)				213828,36
Фонд планованих премій, у% від фонду прямий зарплати (100%)				1069141,79
Річний фонд основної зарплати основних робітників				2352111,94
Річний фонд додаткової заробітної плати основних робітників, у% від основної зарплати (24%)				564506,86
Річний фонд зарплати основних робочих				2916618,81
Число основних робітників за проектом				43
Середня зарплата одного основного робочого за проектом на місяць				5652,36

Розрахунок річного фонду заробітної плати допоміжних робітників
Для оплати праці допоміжних робітників застосована почасово-преміальна форма оплати праці.
Річний фонд часу одного робітника приймається рівним 1785 годин.
Таблиця 3.6
Розрахунок фонду оплати праці допоміжних робітників

Найменування професій	Число робочих, чол.	Розряд	Годинна тарифна ставка	Час, що підлягає оплаті за рік, годину	Значення розрахункових показників по фонду зарплати
1	2	3	4	5	6
Допоміжні робітники, зайняті обслуговуванням устаткування	7	3	14,309	13368,3	191285,95
Допоміжні робітники, зайняті обслуговуванням цеху	4	3	14,309	7140	102166,26
Річний фонд прямої заробітної плати					293452,21
Фонд планованих премій, доплат у% від фонду прямий зарплати (60%)					176071,33
Річний фонд основної зарплати основних робітників					469523,54
Річний фонд додаткової зарплати основних робочих, 24% від основної зарплати					112685,65
Річний фонд зарплати допоміжних робочих					582209, 19
Число допоміжних робітників за проектом					11
Середня заробітна плата одного допоміжного робітника з проектом на місяць					4410,67

Як показує таблиця, загальний фонд заробітної плати допоміжних робітників у рік складе 582209,19 руб, кількість допоміжних робітників становитиме 11 осіб, середня заробітна плата 4410 руб.
Розрахунок річного фонду заробітної плати керівників, фахівців, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу здійснений відповідно до окладом, зафіксованим в штатному розкладі.
Таблиця 3.7
Розрахунок фонду заробітної плати інженерно-технічних працівників

Категорії працюючих	Кількість працюючих, чол.	Оклад на місяць	Річний фонд зарплати
Начальник цеху	1	12300	147600
Майстер цеху	2	6000	144000
Майстер дільниці	5	6000	360000
Разом:	8		651600
МОП	2	2100	50400
Усього:	10		702000

Як показує таблиця річний фонд зарплати інженерно-технічних працівників становитиме 702000 крб.
Розрахунок споживання електроенергії
1) Технологічна електроенергія:
Загальна встановлена ​​потужність електродвигунів дорівнює 224,5 кВт.
Фактичний річний фонд часу роботи одиниці устаткування дорівнює 3975 годин.
Вартість одного кВт / год електроенергії = 1,64 руб.
Т.Е. = 224,5 * 3975 * 1,64 = 1463516 крб.
У тому числі для виробництва:
Вироби № 25 ТЕ = 995190,9 руб.
Вироби № 35 ТЕ = 468325,1 руб.
2) Освітлення, вентиляція 1 квт / день
У рік 4080 * 1 * 1,64 = 6691,2 руб.
Розрахунок непрямих витрат
1) Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
1.1 Капітальний та поточний ремонт обладнання:
1,5% від первісної вартості всього устаткування = 33902,45 руб.
1.2 Амортизаційні відрахування.
Технологічне обладнання: