1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx

Андрій КОКОТЮХА
ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА

(кіносценарій за мотивами однойменної української народної казки)
Жанр – швидше, чорна комедія
Головні ролі:
Максим Бойко, 30 років – журналіст із завдатками «антикризового менеджера». Креативний та ініціативний, від чого сам дуже часто потерпає;

Ірина Бойко, його дружина, 28 років – дуже вродлива жінка, яка не вміє тримати язика за зубами і розкриває подружкам всі чоловікові таємниці. Працює «дівчиною на телефоні» в одному з численних київських офісів, тому телефон для неї – звичне та улюблене знаряддя праці;

Павло Шалига, 40 років – начальник відділу карного розшуку ГУ МВС м. Києва, якому родина Бойків завдає чимало неприємностей. Від своєї роботи втомився і хоче, аби весь світ дав йому спокій. Правда, вголос цього ніколи не говорить, зате це бажання написане в нього на обличчі;

Петро Швидкий, 40 років – майор міліції, керівник спецпідрозділу УБОЗ, непримиримий та фанатичний борець із організованою злочинністю. Свою роботу дуже любить і навіть у свої роки далі хоче розкрити «злочин століття» і побороти всю мафію світу;

Володимир Семенович Ріг, 46 років – редактор газети «Фокус-плюс», у якій працює Бойко. Єдине його бажання – зробити газету популярною за будь-яку ціну і при цьому – з мінімальними фінансовими затратами. Тому охоче штрафує всіх без винятку підлеглих;

Костик Зубок, 31 рік – однокурсник Максима, редактор провінційної газети «Наше місто», який дуже хоче зробити кар’єру в Києві, лишаючись при цьому на своїй посаді і в своєму «болоті». Тому постійно шукає впливові контакти в столиці, аби підняти власну значимість у провінції;

Григорій Боженко, 40 років, - директор провінційної будівельної фірми, постійний спонсор газети «Наше місто», приятель Зубка. Його мета - виграти крупний тендер на будівництво, заробити всі гроші на світі, тому готовий заради цього на все;

Семен Непоп, 50 років – банкір, через банк якого відмиваються кримінальні гроші. Настільки хитрий та обережний, що рано чи пізно може стати жертвою власної хитрості та обережності;

Муса, непевного віку і непевної національності – вирішує практичні проблеми Нетудимака та йому подібних;

Марсель, 30 років – громадянин Конго, колишній студент Київського університету, виходець із бідної родини, який працює на бензозаправці під Києвом і хоче отримати українське громадянство.
Дія відбувається в Україні в наші дні.


  1. Кабінет Непопа.


Інтер’єр. Жалюзі на вікнах опущені, тому не ясно, день за вікном чи ніч. Господар кабінету сидить за столом і говорить по мобільному телефону. Поруч стоять два стаціонарних апарати і лежать два дуже дорогих мобільника. Телефон, який банкір тримає біля вуха, з розряду дешевих. Він розмовляє з Невідомим, і періодично ми бачимо крупно його руку, яка так само тримає трубку біля вуха, і губи, які ворушаться.
Непоп: Нас не слухають. Цей телефон мені купили годину тому і коли ми поговоримо, я його викину.
Невідомий: Я зробив те ж саме. Але давай не довіряти випадковим телефонам усі секрети. Ми ж знаємо нашу тему, тому можна особливо не пояснювати одне одному суть справи.
Непоп: Згоден. Скільки?
Невідомий: Лимон.
Непоп: Коли?
Невідомий: Все буде добре – три тижні. Все буде погано – місяць.
Непоп: Хто?
Невідомий: Без імен. Той самий.
Непоп: Де?
Невідомий: Ми обдуримо всіх. Наші друзі прекрасно знають, що такі речі робляться на околицях, у лісах, на звалищах чи біля недобудованих будинків. Це все показують у кіно. Ми зробимо навпаки – в центрі міста.
Непоп: Так давно вже ніхто не нахабнів.
Невідомий: На цьому і виграємо. Все, до дзвінка.
Непоп: До дзвінка.
Закінчивши розмову, банкір якійсь ас дивиться на телефон, який тримає в руці, потім ховає його в кишеню піджака, поправляє краватку, дивиться на годинник і виходить з кабінету.


  1. Набережна Дніпра


Машина банкіра зупиняється біля бровки тротуару. Непоп виходить, проходить по набережній, на ходу закурює. Дивиться просто перед собою, робить кілька затяжок і кидає бичок під ноги. Тут же до нього підходить хлопчина років 12.
Хлопчина: Добрий день.
Непоп: Що?
Хлопчина: Добрий день.
Непоп: А… Мабуть, так.
Хлопчина: Мама казала, що не можна кидати сміття на землю.
Непоп: Твоя мама – двірничка?
Хлопчина: Чому? Вона вчителька.
Непоп: Тоді вибач. У мене теж була вчителька. Я її не слухав, погано вчився, а замість уроків ходив продавати джинси.
Хлопчина. У вас був магазин?
Непоп: Коли я вчився, синок, ні в кого не було магазинів. Чого вона вчителька?
Хлопчина: Математики.
Непоп: Ось із математики я й тікав. Біжи, вітання мамі.
Хлопчина дивиться на дивного дядька і йде геть. Непоп знизує плечима, піднімає недопалок, щиглем посилає його в воду. Туди ж летить дешевий мобільник, який банкір дістає з кишені.


  1. Підземний паркінг


Водій Непопа миє машину, хоча автомобіль шефа бездоганно чистий. Несподівано за спиною в нього виростає чоловіча постать. З-за сусідньої машини неквапом виходить ще один чоловік. Водій сахається вбік, але обоє чоловіків перекривають йому відступи з обох боків, хапають за руки, притискають до автомобіля. Водій мовчить і тяжко дихає, інші теж мовчать. У тиші лунко чути неквапні кроки, і до гурту підходить майор Швидкий. Він не виймає рук із кишень шкіряної куртки, в зубах – цигарка. Підійшовши до водія впритул, він киває хлопцям, і ті пускають полоненого. Швидкий випльовує цигарку йому під ноги.
Швидкий: Ти як себе поводиш?
Водій: А як я себе поводжу?
Швидкий: Ти себе неправильно поводиш, Коля. Поки що неправильно себе поводити погодився я, тому ти гуляєш на волі. Не може так бути, аби двоє дорослих людей поводили себе неправильно і нікому з ним нічого за це не було. Скажи? Не чую!
Водій: До чого…
Швидкий: До того! Поки ти зливаєш нам інформацію про свого шефа, на історію про те, як ти продав громадянину Китаю пістолета, ми закриваємо очі. Хоча, Коля, ми не маємо права це робити. Нам не вигідно це робити. Розумієш?
Водій: Так я…
Швидкий (не слухаючи його): І я навіть не починаю дізнаватися, звідки ти взяв цей пістолет, де познайомився з китайцем, який, до речі, вже сидить за спробу вбити свого земляка. З цього самого пістолета, Коля. Стежиш за думкою?
Водій: Але ж…
Швидкий: Більше того: твій шеф навіть не здогадується, що за його спиною ти займаєшся такими нехорошими справами. Бачиш, на які порушення ми йдемо заради тебе? А ти?
Водій: Що я?
Швидкий: Нічого ти. Реально – нічого! Непоп сьогодні відпустив тебе на обід, а сам сів за кермо і кудись поїхав. Його не було сорок п’ять хвилин. Чому я про це дізнаюся останнім, як чоловік, якому наставили роги?
Водій: Я не думав…
Швидкий: А ти думай! (замахується і несильно, швидше для профілактики, б`є колю кулаком у живіт). Ще раз не подумаєш з другої спроби, третьої в тебе не буде.
Оперативники йдуть геть, майор рушає за ними, робить кілька кроків, повертається.
Швидкий: Коля, не зв’язуйся більше з китайцями. Краще попроси в шефа, хай зарплату накине. Поки він на свободі.



  1. Кафе


Це невеличке затишне кафе. Інтер’єр. Столики зсунуті, двері замкнені зсередини, на дверях табличка «Замовлено». На столиках – горілка, коньяк, різні салатики та гарячі закуски. Гуляє десятеро: твоє жінок та семеро чоловіків. Їхніх облич не видно, крім одного, до якого звертається високий чоловік. Його обличчя так само не видно, до героя вечора він стоїть обличчям, глядачі ж бачать лише його спину.. Видно, що свято тільки починається.
Високий: Значить так, народ. Чи любі друзі, як до вас…
Його перекрикують: «Сам такий!», «Не треба!», «Не тягни му-му!»
Високий: Насправді в мене просто реально немає слів для нашого друга Макса Бойка, дякуючи якому ми всі тут…
Голоси: «Всі все знають!», «Давай, не тягни!», «Без пафосу!»
Високий: З вами культурно не посидиш! Коротше, Макс, за тебе! За те, що ти в нас такий є! Без тебе ми… Ну, коротше, ось… Блін, я готувався, а ці чорти забалакали…
Голоси: «Тут усі готувалися!», «Давай, погнали!», «Гірко!»
Високий: Ну вас у баню, хлопчики й дівчатка! Давай, Макс, тримайся!
Компанія дружно цокається і випиває. Поки що цільної гладенької розмови не виходить, за столом стоїть гармидер, кожен намагається перекричати кожного. Високий знову бере в руку пляшку. Бойко закриває чарку долонею. Обурені вигуки компанії, та видно, що журналіст робить це жартома, ніби грається.


  1. Квартира Бойка


Інтер’єр. Максим Бойко солодко і п’яно спить, вилягшись у спальні поперек подружнього ліжка. Його дружина Ірина ходить по квартирі з трубкою радіотелефону біля вуха. Вона вдягнена по домашньому, хоча домашній вигляд лише підкреслює її лялькову вроду.
Ірина: … як усе це набридло, Ксюх, ти не можеш собі уявити! Ага… Ага… До чого тут кіно, Бог із ним, із кіном, ще сходимо. Хоча я вже собі планувала, тільки ну його… Розумієш, тут інше: йому поляну накривали. А міг би, гдюка така, баблом узяти! Знаєш, скільки такі послуги коштують? Ні, це послуги, Ксюх, послуги!
Бойко не чує її, уві сні перевертається на інший бік. Тіло його трошки посувається до краю ліжка. Ірина вже сидить у кріслі, говорить по мобільному.
Ірина: … не думаю, Катюх, що це тобі буде цікаво. Мені самій це не цікаво, а Макс, знаєш, прямо так усе це розписував, знаєш, ну… очі в нього аж світилися! Вони в нього не світяться, коли ми з ним цей-во… Ну, ти розумієш, про що я… Ага. А тут – аж горить увесь, так уже собою задоволений!
Бойко знову перевертається, перекочуючись до краю ще ближче. Ірина вже на кухні, вона сьорбає каву і знову говорить по стаціонарному телефону.
Ірина: А я тобі розкажу, Танюх! Розкажу, і тобі все стане ясно! Значить, познайомився він з одними акторами. Початківці, незалежний театр, ставлять «Калігулу». Нічого краще не знайшли, ага. А вистави провалюються! Не йде, значить, народ на «Калігулу», всі на Віктюка йдуть. Та я не театралка, Танюх, ти що, ц мені Макс усі вуха прокомпостував. Каже – хороші люди, треба підтримати. Правильно, хороша людина – не професія.
Бойко перекочується ще ближче до краю. Уві сні він ворушить губами. Ірина сидить у ванні з мобільним.
Ірина: … коротше, Настюх, що робить мій Бойко, знаєш? Цей гад, сто років йому жити, пише про них у своїй газетці статтю. І розписує, що їхнього «Калігулу» заборонив ставити в Україні особисто Президент, бо вистава не відповідає поняттям про українську моральність та духовність. Ні, Президенту по фігу! Кажу ж тобі: він це вигадав, а їхньому редактору тільки скандали давай! Він за скандал бабусю продасть! І свою, і чужу, Настю, аби ти не сумнівалася. Там у них один інтерв’ю з білим чаклуном вигадав. Чаклуном, білим. Допомагає в кар’єрному зростанні, бізнесі та особистому житті, ага. Тепер у них у редакції телефон не замовкає, а начальство довольне…
Бойко знову підсувається ближче до краю, уві сні чомусь посміхається.
Ірина: Ну, ясно, всі підхопили, цих калігул на телебачення, запитують про скандал, ті не відмовляються, кивають головами. Бачила я пару раз цю бражку… Коротше, це було шість місяців тому. Тепер у них аншлаги, гастролі і заграничні фестивалі! Бабло сиплеться, а мій хоч би сотню зелену взяв! Ага, вони його сьогодні на цю сотню і накачали, наче барбоса!
Бойко вже на самому краю ліжка.
Ірина (вже в халаті, розчісується біля дзеркала, говорить по міському телефону): Я казала – бери процент, ти маєш право! А він, Олюнь, знаєш, що заявляє? Я не буду так низько падати!
Бойко падає з ліжка на підлогу.


  1. Редакція газети «Фокус-плюс»


Бойко заходить в кабінет, який ділить ще з трьома колегами, сідає за свій стіл, дістає з сумки пляшку пива, відкорковує її і жадібно починає пити. Колеги, двоє чоловіків і одна зовсім молода жінка, дивляться на нього зі співчуттям. Тишу порушує телефонний дзвінок. Жінка знімає трубку.
Жінка. «Фокус-плюс». Так. Ні, з приводу Білого чаклуна дзвоніть після одинадцятої. Так, змінився. Будь ласка. (кладе трубку). Бабкін, коли це скінчиться?
Бабкін (не зводячи очей з Бойка): Ніколи, заєць…
Заєць: Ти про що?
Бабкін: Про похмілля. Воно вічне. Сьогодні в Макса, завтра в мене, післязавтра…
Заєць: Я про Білого чаклуна.
Бабкін: А що таке? Ми премію пропили?
Заєць: Тобі її не кожен тиждень видають. А це (показує на телефон) уже двадцять перший день!
Бабкін: Це, заєць, означає, що газету, в якій ти працюєш, люди читають. Правда, Сєва?
Сєва мовчки киває. Тим часом Бойко допиває пиво, обережно ставить її в порожню коробку з-під ксероксового паперу, прилаштовану під кошик для сміття.
Бойко: Уф-ф-ф! Раз!
Сєва (виймає з-під свого столу ще дві порожні пляшки): Два і три!
Бойко: О! Непогано тиждень починається!
Бабкін (до Зайця): Не протри в нас дірок своїм гнівним поглядом. Зате тьотя Валя буде сьогодні в хорошому настрої.
Заєць: Тільки не треба знову про те, що ви п’єте пиво на роботі тільки для того, аби задобрити прибиральницю порожніми пляшками! Благодійники хрІнові!
Сєва: Пояснюю в сто двадцять перше і не в останнє: поки прибиральниця тьотя Катя має змогу збирати по редакції порожні пляшки, які можна здати, вона не буде ходити до Рога і просити, аби він підняв їх зарплату…
Бабкін: … а поки вона не буде просити в нього підвищення зарплати, в Рога буде хороший настрій, і він не буде вимагати від нас подвигу. Що допоможе підняти тираж газети «Фокус-плюс»…
Бойко: … а поки він не буде вимагати від нас усіх, наголошую на цьому – усіх – подвигу, нам не доведеться знову вигадувати Білого чаклуна. Який змінює свої контактні телефони щотижня і залишає лише в відділі соціальних проблем. Правильно?
Заєць: Неправильно (зітхає). Але… правильно. Це і напрягає.
Дзвонить телефон
Заєць (показує на апарат пальцем): О! Я не буду більше брати трубку!
Сєва: А що будеш брати?
Заєць: Візьму оцей телефон (кладе руку на апарат) і кину тобі в дюндель!

Бойко: Ша, народ! Брек! (підводиться і стає між ними, мов рефері). Сьогодні в нас понеділок?
Бабкін: А хіба по пиву не видно?
Бойко: Значить, Білий чаклун поміняв явку. Пішли її шукати. Заєць, можеш поки що не відповідати на дзвінки.
Заєць: А якщо це мені?
Бойко: Ті, хто хоче тебе знайти, знайдуть на мобільному.
Заєць: А якщо це тема?
Сєва: Тим більше не шукай дурної роботи.
Трійця чоловіків виходить з кабінету і, проходячи по коридору, заходять в інший. Там сидять п’ятеро жінок і п`ють каву з цукерками.
Бойко: Ну, як у нас сьогодні з народом? Людок, смачного!
Людок: Дякую. Тільки кави більше нема.

Бойко: Чому?
Людок: Бо ти не купив!
Бойко: Отак! Все ясно, з вівторка починаю виправлятися.
Людок: Чого не з понеділка?
Бойко: З понеділка не можна, бо з понеділка щось починати дуже банально. Так що у нас там, дзвонять?
Людок: Вже четверо. Пенсіонери в основному, більше в газети ніхто не скаржиться.
Сєва: І на що скаржимося?
Людок: Двоє – на ЖЕК. Дах тече, а в ЖЕКу бюрократи не чухаються.
Бойко: Ай-ай-ай! Хіба заради цього ми мерзли на Майдані, а, мужики? Що там іще?
Людок: Дитячий майданчик біля одного будинку не ремонтують і в країні бардак.
Бойко: Ага. Бардак, значить. А хто конкретно винен, не кажуть?
Людок: Тобі зранку нема чого робити?
Сєва: Тут питання серйозне, Людок. Глобальне, можна сказати. Чого конкретно хотіли?

Людок: Аби наша газета написала, коли буде порядок.
Бабкін: Через місяць. Ще будуть дзвонити по таких справах, так і кажи – через місяць. А за місяць або я помру, або емір, або ішак.
Людок: Ти це про що?
Бабкін: Є така узбецька притча, ти її не знаєш. О`кей, є там телефони тих поганих ЖЕКів? Бажано начальників…
Переписавши телефони, трійця повернулася до себе в кабінет. Бойко урочисто простягнув Зайцю папірець.
Бойко: На, заєць. Можеш обидва за раз давати. Можеш через раз. На цьому тижні Білого чаклуна треба шукати по цих телефонах.
Заєць хоче щось сказати, але тут у кабінет зазирає невисокий очкарик.
Очкарик: Люди, біда…
Сєва: Що?
Очкарик: Тьотя Катя вигнала мене з туалету!
Бабкін: Оп-па! (сідає на стілець).
Бойко: До Рога ходила, не інакше. Виставляйте пляшки на коридор.
Очкарик: Пізно. Шеф уже всіх збирає. Стільці прихопіть.
Бойко: Редакторів відділів?
Очкарик: Всіх!
Сєва: Оп-па! Пристебніть ремені безпеки…


  1. Кабінет головного редактора


Інтер’єр. Кабінет досить великий і вміщає всіх творчих працівників: редакторів відділів і звичайних репортерів. Стільців на всіх вистачає, їх закінчили зносити з різних кабінетів. Сам редактор стоїть за своїм робочим столом так, аби всі присутні могли його бачити. А всім видно, що він явно не в доброму гуморі.
Ріг: Ситуація в нас є… ви знаєте, якою, колись давно її озвучили в парламенті. Я не збираюся нічого казати вам про Білого чаклуна, хоча деякі речі починають уже виходити за рамки, так би мовити. Бабкін, у мене тільки одне запитання: чому Білому чаклуну дзвонять по телефону дільничного інспектора міліції на Оболоні?

Бабкін: Не знаю… Це до Бойка, він минулого разу…
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас