1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx

Швидкий: Ну?
Оперативник: Коля чесно віддзвонився, йому соромно за те, що він нас обдурив…
Швидкий: Багато тексту! Ну?
Оперативник: Непоп відпустив його, сам сів за кермо своєї машини і терміново кудись підірвався!
Швидкий: Це все?

Оперативник: Муса і з ним ще четверо довбодзвонів вже годину десять хвилин сидять в одній адресі. Там пасуться двоє наших і фіксують якісь нездоровий движняк: спочатку п’ятеро з Мусою зайшли, потім двоє вийшли, а тепер один повернувся і привіз із собою молоду тітку.
Швидкий: Адресу пробили?
Оперативник: Ясний арафат: наші дядьки піднялися в квартиру, де прописані Бойко Максим Петрович і Бойко Ірина Григорівна. Їх зараз так само пробивають, але реально кажу – мені особисто ці пасажири ні про що не говорять!
Швидкий: Зуб даю – скоро ми побачимо там і нашого банкіра! (дістає з ящика стола наплічну кобуру і пістолет). Крига скресла, мужики, в ружйо! Погнали!
106. Квартира Бойка.
Всередині квартира являє собою дуже прикре видовище: все, що можна перекинути – перекинуто, все, що можна було витягнути з шаф та тумбочок – витягнуто і розкидано по підлозі. Бойко прив’язаний до стільця і мовчки спостерігає за погромом. Посеред погрому стоять Білик-Дебілик і Пако. Вони вже перетрусили все і чекають від Муси нових розпоряджень. Муса явно незадоволений тим, як розвиваються події. В цей самий час Рашпиль заводить в квартиру Ірину. Ірину ця картина дуже лякає, вона скрикує, бачачи зв’язаного чоловіка та розгромлену квартиру.
Ірина: Боже! Макс! Що тут…
Рашпиль: Пако! Дивись, кого я тобі привіз! Подобається? (штовхає Ірину в центр кімнати).
Пако (до Муси): Вже можна?
Муса: Почекай. Ми запитаємо це в нашого гостинного господаря (підходить до Максима впритул, бере його рукою за підборіддя, повертає голову до себе так, аби дивитися згори донизу йому в очі). Як ти нам скажеш? Віддати твою ляльку нашому Карабасу-Барабасу чи ти віддаси нам золотий ключик, Буратіно дерев`яний?
Ірина: Макс, про що вони говорять?
Бойко: Я не знаю. Вони прийшли і шукають якісь гроші. Скажи їм, що вони помилилися, і вони підуть.
Муса: Ми нікуди не підемо без наших грошей (повертається до Ірини). Лялько, твій мужик дуже дурний. Він готовий віддати тебе на обід нашому другу (киває головою на Пако), аби не повертати нам мільйона! Ти як, згодна з ним? Цікаво, що люди готові терпіти за мільйон баксів?

Ірина: Максиме, віддай їм ті гроші! Якщо це їхні – віддай! Ти що, не бачиш, що робиться?
Муса: О! (піднімає пальця догори). А я знав, що так буде! Баби в нас розумніші за мужиків, нє? Може ти знаєш, лялько, де він їх ховає?
Ірина: Та я б віддала, правда, хлопці, тільки він їх сховав! Сховав, сховав! Макс, ти чого мовчиш? Вони ж страшні люди, ти що, не бачиш?
Бойко: А ви що, не бачите, що по ній дурдом плаче?
Пауза, яку порушує істеричний крик Ірини.
Ірина: Значить, дурдом? Ти в мене сам зараз заплачеш! Такими сльозами, такими – всіх тут змиє! Я тобі дам дурдом!
Бойко: Ви вірите ненормальній бабі, мужики? А наче серйозні люди…
Муса: Нас тут шестеро дорослих людей, і один із нас явно не розуміє всієї серйозності ситуації.
Бойко: Шизофренія – це серйозно! Не хотів говорити, бо це горе нашої родини. Тому і дітей нема, правда, Іро?
Ірина: Ах ти скотина!
Вона кидається до нього з стиснутими кулаками, та Пако заступає їй дорогу, хапає в обійми. Ірина верещить з переляку і виривається. Пако тримає її міцно і дурнувато посміхається.
Муса: Пусти її, Пако. Рано ще.
Пако: А можна, я просто потримаюся?
Муса: Просто – можна. Так що ти там говорила, лялько?
Бойко: Во-во, хай розкаже! Ти бачила гроші, Ірочко?
Ірина: Ти ж сам мені говорив, придурок!
Бойко: Правильно. А коли я тобі все це говорив? Давай, розказуй, все розказуй, нічого не приховуй! Ну, з чого все почалося, давай, печи!
Ірина: За нами приїхав джип!
Бойко: Цілий джип? І що там далі було? Я це вже чув, мужики, разів сто, тепер ви послухайте!
107. Біля під`їзду будинку Бойків
До під`їзду під’їжджає машина, голосно вищать гальма. З неї швидко виходить Нетудимак і, хряснувши дверцятами, поспіхом зникає в під`їзді. Неподалік стоїть не прикметна старенька обшарпана «дев`ятка». В ній – двоє оперативників. Один, той, що сидить біля водія, вмикає рацію, говорить у неї.
Оперативник: Тут шостий. Намалювався клієнт-один, чутно мене?
Голос Швидкого: Чую тебе, шостий. Будьте там, ми хвилин за десять підтягнемося.
Оперативник: Тільки швидко, бо там щось явно намічається.
Голос Швидкого: Без тебе знаю, шостий. Все, кінець, сидіть на місці!
Оперативник ховає рацію під сидіння, закурює. Збоку до дев’ятки підходить чоловік у не прикметному одязі, стукає в скло. Воно опускається, незнайомець просить закурити. Оперативник мовчки пригощає його цигаркою, простягає запальничку. Закурюючи, чоловік дякує, відходить подалі, на дитячий майданчик, озирається і витягає мобільник, набирає номер.
Чоловік: Ало, тут щось таки робиться. Потрібний нам під’їзд пасуть двоє в «дев’ятці» і виглядають явно нашими клієнтами.
Голос Шалиги: Зрозумів тебе. Будь там, бойова тривога.
108. Квартира Бойка
Непоп стоїть в дверях і переводить погляд з одного збентеженого обличчя на інше. З усіх присутніх помітний спокій зберігає лише Бойко, та й то спокій цей досить умовний. Такий, який можна зберігати в ситуації, що склалася. Зате Муса та троє громил явно не в своїй тарілці. На їхніх обличчях можна прочитати розгубленість. Сам Муса переводить погляд з розпашілої від бажання розказати всю правду Ірини на Непопа. Його поява з огляду на те, що тільки що відбулося в цій кімнаті, ні на кого особливого враження не справила.
Муса: Що, не витримала душа поета?
Непоп: Що тут робиться?
Муса: Або нас розводять, або ми потрапили в філіал дурдому «Веселка». Причому мені здається, що правильно останнє.
Непоп: І хто пацієнт?
Муса: Ми всі. Або – вона (киває на Ірину). Слухай, сонце, розкажи все ще раз ось цьому серйозному дяді.

Бойко: Е, якщо вам нема чого робить, то йдіть хоча б з нею в ту кімнату! Бо я, чесне слово, не хочу чути все це в сто перший раз!
Муса: Заткнися! А то Рашпиль заткне! А ти (до Ірини) повтори ще раз! І нічого не пропускай.
Ірина: Ви що, не вірите мені?
Муса: Давай спочатку: за вами приїхав джип…
109. Біля будинку Бойків.
З одного боку з машини вистрибують бійці міліцейського спецназу в камуфляжному одязі в чорних напівмасках. З іншого так само зупиняються оперативні машини і разом з бійцями «Беркута» виходять озброєні оперативники і цивільному на чолі з Шалигою. Двоє в цивільному підходять до «дев’ятки». Тим часом її пасажири з подивом дивляться, як до під’їзду рухаються озброєні спецназівці. Той, що сидить біля водія, тягнеться за рацією, але двоє в цивільному підскакують з обох боків до машини, наставляють пістолети на тих, хто в них сидить, змушують підняти руки і наказують повільно виходити з машини.

Поки це відбувається, бійці в камуфляжі, яким віддає накази по рації Швидкий, вже стоять на даху і спускають униз мотузки, готуючись штурмувати квартиру і виручати заручників.
110. Квартира Бойка.
Непоп дивиться на Ірину, як на дивну екзотичну рослину. Тепер він очевидно поділяє ставлення до неї Муси та його команди.
Непоп: Це все?
Ірина (виклично): Все!
Непоп: Але грошей ви не бачили?
Ірина: Цей козел не показав!
Бойко: Ну, ви ж бачите: язик – шо помело! Типова Хвеська язиката, і до того ж не зовсім адекватна!
Муса: Може, ми все ж таки помилилися?
Бойко: А я вам про що товчу, йо-мойо!
Несподівано просто через вікно, розбиваючи скло, до кімнати буквально влітають троє бійців у камуфляжі. Одночасно озброєні спецназівці ввалюються до квартири через двері. Ірина перелякано кричить, Пако штовхає Бойка, той падає на підлогу разом із стільцем. Муса і його люди не встигають навіть спробувати чинити опір – їх миттєво обеззброюють, кладуть на підлогу обличчям донизу, сковують руки кайданками. Коли все скінчилося, до розгромленої вже остаточно квартири заходять Швидкий і Шалига, продовжуючи сперечатися на ходу.
Швидкий: Ну де взялися тут твої хлопці! Це ж моя операція!
Шалига: У нас, Петя, одна велика операція і одна спільна справа! Мої твоїх трошки пом’яцкали, ну, ти ж повинен усе зрозуміти… Нема чого ображатися!
Швидкий: Паша, та я не на твоїх ображаюся, гори вони вогнем! Якщо ти зараз даси мені докрутити цю справу до кінця, жодних образ не буде!
Шалига: А так вони будуть хіба? Ми ж менти, мать твою!
Швидкий: Це точно! Кругом бардак! О, диви, які тут люди без охорони! Знайомся: Семен Семенович Непоп, відомий банкір, член… якої ви там партії член?
Непоп: Я безпартійний, і вимагаю адвоката!
Швидкий: Буде тобі адвокат! Аж два! І тоді багато чого доведеться йому пояснити! Наприклад, як ти опинився тут в одній компанії з товаришем Мусою. Здоров, Муса!
Муса: Я його вперше бачу!
Швидкий: А як же! І Дебілика перший раз бачиш!
Дебілик (з підлоги): Моє прізвище Білик!
Швидкий (весело): Мамі розкажеш! Диви, Пашо, хто тут ще є…
В квартиру оперативники в цивільному заштовхують М’ясника і ще одного чоловіка, в якому Бойко, котрого вже встигли підняти з підлоги і звільнити, впізнає бармен з кафе – єдиного свідка тієї стрілянини. І того єдиного, хто бачив, як він забрав сумку з доларами.
Шалига: О, драстуйте! Якщо не помиляюсь, Віктор Кульбабич на прізвисько М’ясник!
М’ясник (понуро): Здоров, начальнику…
Швидкий: Тут явно щось цікаве відбувається! Де ви взялися, любі друзі?
Один із оперативників: Ми їх прийняли на вулиці. Спочатку цей підкотив на машині, та побачив наших, розвернувся і тікать. Далеко, правда, не втік, у нас план «Перехват» чітко працює…

Швидкий: А тепер усе по порядку: якого чорта ви всі тут зібралися?

Муса (з підлоги): Начальнику, раз уже все одно – дайте, я його щось запитаю?
Швидкий: Кого?
Муса: Халдея цього, якого М’ясник привіз.
Швидкий: Його привезли, аби щось запитати?
Бармен: Мене, пане майор, просили когось тут упізнати. І обіцяли відрізати яйця, якщо не впізнаю.
Швидкий: Кого ти тут впізнаєш?
Бармен: Ну, ось цього (киває на Мусу). Ще ось цих двох, вони з ним до мене приходили тоді… Ну, після того, як…
Швидкий: А ще кого ти тут знаєш? Наприклад, ось жінку?
Бармен уважно дивиться на Ірину, яка ще не відійшла від шоку.
Бармен: Ні, вперше бачу.
Муса (вигукує в відчаї): А ось його?
Лежачи, намагається вивернутися так, аби кивнути головою в бік Бойка. Бармен дивиться на Максима, їхні очі зустрічаються. Після тривалої паузи бармен повільно промовляє:
Бармен: Ні. Його я теж уперше бачу. Можу під протокол, якщо треба.
Шалига: Так, мені взагалі нічого не зрозуміло. А мені це не зовсім подобається. Давайте на раз-два всю компанію до нас, там розберемося. Заодно дізнаємося, чом від цих Бойків у мене останнім часом стільки проблем.
111. Кабінет Шалиги.
Пізній вечір. У кабінеті накурено. За столом з виглядом страшенно втомленої людини сидить Шалига. По праву руку від нього стоїть з виглядом переможця Швидкий. З протилежного боку столу один навпроти одного сидять Бойко та Ірина.
Шалига: Значить ви, громадянка Бойко, продовжуєте офіційно заявляти, що ваш чоловік знайшов мільйон доларів. Ось так ішов і знайшов?
Ірина (вперто): Заявляю! Я його після сьогоднішнього точно в тюрму посаджу!
Бойко: А я вимагаю для неї психіатричної експертизи і посаджу її в дурдом!

Шалига: Давайте по-порядку. Ірино, ви бачили ці гроші?
Ірина: Ні. Він мені тільки сказав.
Шалига: Де, коли, за яких обставин він вам це сказав. Будь-ласка ще раз і докладніше. Поїхали!
Ірина: Ми з чоловіком після того випадку, ну, ви знаєте, посварилися. Він вирішив помиритися і запросив мене на вікенд. І ми поїхали туди на джипі, чорному… Нас бачила наша сусідка тьотя Катя…
Шалига: Момент! Петя, прокоментуй цю інформацію.
Швидкий: Катерина Біленко, пенсіонерка, що проживає в цьому ж будинку і в цьому ж під’їзді, тільки двома поверхами нижче, заявляє: в день, про який ідеться, вона погано себе почувала, прийняла ліки від тиску і взагалі не виходила з дому. Тому ніякого джипа, що нібито заїжджав за Бойками, не бачила. Ось, підписалася власноручно (кладе перед Шалигою на стіл аркуш паперу).
Шалига: Чого замовкли? Давайте далі.
Ірина: А як…
Шалига: Далі! (хлопає рукою по поверхні столу).
Ірина: Ну, ми приїхали в кемпінг, там був замовлений люкс…
Швидкий: У день, про який ідеться, номер люкс у згаданому місці відпочинку не замовлявся. Ось довідка (кладе ще один папірець поверх першого).
Шалига: Ще що? Там було дуже цікаво.
Ірина: Потім до нас підішли двоє і ми разом викопували у дворі під соснами пляшки з коньяком та горілкою. Бо вони казали – там така традиція, закопувати все…
Шалига повертає голову до Швидкого. Той знизує плечима.
Швидкий: Навіть не знаю, як тут бути. Єдине, що я міг – сам копнув під кількома деревами. Нема там нічого, і не було ніколи. Коли я запитав про якісь там традиції щось закопувати, знаєш, як а мене тамтешня адміністрація подивилася?
Шалига: Все ясно. Це все чи ще там щось було?
Ірина (непевним голосом): Потім мені запропонували підписати контракт із агенцією «Комар». Сам Артур Комаровський запросив на фотосесію, ну, Анжеліка і король…

Швидкий: Доповідаю: пан Артур Комаровський уже другий місяць за кордоном. Відень, Париж, Варшава, отаке. Як сказали в його агенції, повернеться за тиждень і в Києві за цей час навіть на півдня не навідувався. Фотосесії за проектом «Анжеліка і король» чи чогось подібного в них поки що не планується. Ось, написано і підписано (кладе третій аркуш).
Шалига: І тепер – найцікавіше, громадянко Бойко. Про Аллу Пугачову. Я слухаю, мені цікаво послухати. Ви ж її там бачили?
Ірина дивиться на Максима. Той демонстративно відвертається. Вона витирає сльози з кутиків очей, торкається коліна чоловіка. Той роздратовано відсмикує ногу.
Ірина: Максе…
Бойко (холодно): Що?
Ірина: Ну я ж бачила там Пугачову…
Бойко: Де «там»? Що ще повинно статися, аби ти перестала дурно язиком молоти і свої фантазії чи сни за реальність видавати? Догралася – так це називається!
Шалига: Не знаю, що там у вас як, але ми все ж таки міліція, а не десь там. Тому і тут є офіційна довідка: у цей день у співачки Алли Пугачової відбувся концерт у місті Нюрнберзі, в Німеччині.
Швидкий: Мені знайшли телефон її директора і я особисто говорив з ним. Не було Борисівни ні в Києві, ні в Москві. Її слухали колишні радянські громадяни в Нюрнберзі, в найбільшому концертному залі. Якою хернею, вибачте на слові, доводиться страждати через вашу дурість!
Ірина вже не стримує сліз. Вона починає голосно рюмсати, ховаючи обличчя в долоні. Бойко, не витримуючи, обережно простягає руку і гладить дружину по плечу, дивлячись на міліціонерів і всім своїм виглядом показуючи: ось, мовляв, з ким доводиться жити. Шалига та Швидкий перезираються.
Шалига: Ось для чого ви все це вигадали, Ірино?
Бойко: Цього разу все могло далеко зайти, ну, в смислі, фантазії…
Шалига: Про тебе, Бойко, вже мовчу: твою фантазію ніхто не переплюне!
Бойко: А бачите – вийшло! Ви дуже вчасно: ці редиски були готові повбивати нас просто зі злості. Бачили б ви їхні морди, коли Ірка втирала їм свою оцю дурню, та ще з таким виглядом, наче доводить, що Земля має форму чемодана!

Шалига: Хочеш чесно, Бойко? По уму, так вас давно треба ізолювати від суспільства хоча б за систематичне введення в оману правоохоронні органи!
Бойко: Звиняйте, я порядки знаю: складу злочину немає!
Швидкий: Зате тільки тому, що в твоєї жінки язик не на місці, нам удалося сьогодні забрати одну дуже серйозну злочинну групу. Муса, до речі, вже співає під враженням цієї історії. І такого співає, Пашо! (прицмокує губами). Якщо половина правда, Непоп у мене не просто сяде! Ті адвокати, яких він грозиться позвати, так само сядуть як співучасники! До речі, Муса собі волосся на жопі рве від того, що так по-дурному попався – повівся на бабські побрехеньки, дуже вибачаюся, Ірочко!
Ірина, яка була заспокоїлася, починає плакати ще дужче.
Шалига: Тому, Бойко, забирай свою жінку – і йдіть звідси на хрін, поки майор Швидкий добрий, і я разом із ним! Щоб більше я про вас ніколи не чув, бо чесне слово, ось дивися (хреститься) – чесне слово, придумаю як і посаджу!
Бойко підводиться, бере Ірину за руку. Вона покірно йде за ним. Коли двері зачинилися. Шалига подивився на Швидкого.
Шалига: Як думаєш, брехала?
Швидкий: Якщо вірити ось цьому (стукає пальцем по свідченнях на столі), то брехала. Та й бармен Бойка категорично не впізнав.
Шалига: А якщо не вірити?
Швидкий (зітхає): Тоді хтось із них геній.
112. Кафе.
Той же саме заклад, який ми бачили на початку. Тільки зараз там поки що порожньо, за столиком сидять задоволений Бойко і незвично тиха та скромна Ірина. Біля кожного з них по чашечці кави «експресо».
Ірина: Кого ми тут чекаємо? Ти так і не сказав.
Бойко: Я хочу тебе з кимось познайомити.
Ірина: А чи не досить знайомств за останні дні?
Бойко: Сонце, з бандитами і міліцією познайомила мене ти. І тільки ти. Якби ти вміла тримати свого язика…
Ірина: Скільки можна про це говорити? Я невпевнена, що хочу когось бачити.
Бойко: Ти зрадієш. Ось і перші гості!
До їхнього столика підходять ті самі Саша і Антон, з якими Ірина познайомилася в ресторані кемпінгу. Вона не встигає здивуватися: обидва чоловіки синхронно беруть її один за праву руку, інший – за ліву, і торкаються їх губами.
Саша: Дуже приємно, Антон.
Антон: А я – Саша, дуже приємно.
Бойко: Як ти їх назвала? Гога і Магога?
Ірина (під враженням): Бім і Бом…
Бойко: Насправді їх дражнять Бетмен і Робін. Саша і Антон – актори, ну, з того самого театру, незалежного, пам’ятаєш, я тобі говорив?
Ірина: Ті самі?
Саша і Антон (хором): Ті самі!
Бойко: А ось іще гості!
До столика підходить чоловік, у якому Іра з подивом впізнає Артура Комаровського. Під руку з ним іде Алла Пугачова. Але коли вони наближаються, видно, що це – тільки дуже схожа і старанно загримована під неї жінка.
«Комаровський»: Вечір добрий!
Бойко: Добре, що справжній Комаровський не часто в телевізорі виринає. І взагалі публіка його в обличя не знає. Тільки на цьому і виїхали. А це, Іро, знайомся – головний режисер незалежного театру «Коло» Юра Хитров і його приятелька з київського Театру двійників.
«Комаровський»-Хитров: Ага, коли напівтемно – Філя Кіркоров переплутає!
Ірина (ввічливо): А таке вже було?
Всі дружно сміються.
Бойко: Бач, я вигідно дружити з митцями. Я попросив – вони зіграли виставу. Гонорар, до речі, такий, якого вони довго не побачать. Не ображайся, Юрку, хоч ти і друг…
«Комровський»-Хитров: Та ладно тобі… Як є, так і є…
Іра: Ну а…

Бойко (перебиває її): Де «а», там і «бе». Тьотя Катя отримала одноразову матеріальну допомогу за те, що не бачила джипу. Бармен – за те, що не бачив мене, він нічим не ризикував. Ну, ще адміністрація кемпінгу задоволена. Словом, постановка в нас вийшла крупнобуджетна.
«Комаровський» - Хитров: Дивлячись, із чим порівнювати… Хоча бюджет справді нічого так… Так, спонсор, я не пойняв: у нас тут банкет чи обговорення вистави?
Бойко: Якщо банкет, то зовсім махонький.
«Комаровський»-Хитров: Тоді я пішов замовляти, бо я тут усе знаю, а ви сидіть.
Він відходить від столика. Актори починають спілкуватися між собою. Ірина нахиляється до Максима, він так само нахиляється до неї.
Ірина (тихо): Я все розумію, Макс… Ми ще поговоримо… Тільки одне скажи: гроші були?
Бойко (тихо): Не знаю.
Ірина (тихо): Від них хоч щось лишилося?
Бойко (тихо): А ти нікому не скажеш?
Їхні погляди зустрічаються. Ірина винувато посміхається. Максим підморгує їй.
Епілог.
У своєму кабінеті сидить Павло Шалига і перегортає якісь папери. Дзвонить телефон. Він, не відриваючись від свого заняття, знімає трубку. Якійсь час слухає, потім, насилу стримуючи лють, промовляє:
Шалига: Білого Чаклуна посадили. Так, посадили. Довічно. За зґвалтування та людожерство. Нема за що.
Кладе трубку, знову заглиблюється в роботу, але телефон через деякий час оживає знову.
Кінець
Листопад 2006-січень 2007





1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас