Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx
Ірина: А головне, Олюнь, ніхто не підкопається. Кому воно треба? А що Макс? Він каже, що не кожен день у нас цунамі, землетруси та інопланетяни. Дурять людей, дурять, зате як придумано! Я від свого чоловіка просто ух! Знаєш, коли ми тільки почали зустрічатися, він ще не таке вигадував? Що? Знаєш, я зараз про ліжко не можу говорити, тут люди кругом. Набери мене через…
Її голос тоне в звуках музики, що лунають з динаміків над барною стійкою. Якійсь час ми бачимо, як Ірина щось комусь захоплено розповідає, але самої розмови не чуємо.
26. Кабінет Шалиги
Шалига замислено стукає кінчиком ручки по столу. Потім підсовує до себе аркуш паперу і начинає малювати череп та перехрещені кістки – старий піратський герб. Середа мовчки спостерігає за ним. Закінчивши малювати, Шалига якійсь час розглядає свій малюнок, а потім так само старанно, як щойно малював, рве його і кидає в кошик для сміття. Туди ж летить ручка. Тільки після цього він піднімає очі на Середу.
Шалига: Звідки інформація?
Середа: Сорока на хвості принесла.
Шалига: Я цю сороку знаю?
Середа: Навряд.
Шалига: Ти можеш вже сьогодні знайти цю сороку і попросити, аби вона забралася з міста разом зі своїм хвостом і повернулася десь за місяць, не раніше?
Середа: Це потрібна сорока… Дуже корисна, скрекоче по ділу…
Шалига: Або я цю сороку закрию в такому зоопарку, з якого вона ніколи не вилетить. І перетвориться там на півника. Все ясно?
Середа: Так точно.
Шалига: Ні, я поясню. Я не хочу, аби про це скрекотів увесь Київ. Я розберуся з журналюгою сам, і він у мене букви забуде. Про ходячій труп ніхто більше згадувати не буде. І якщо піднімати хвилю, про те, як ми облажалися і дозволили себе надурити, точно почнуть триндіти. Правильно?
Середа: Так точно.
Шалига: Чи ти хочеш, аби все пішло законним шляхом?
Середа: Ніяк ні.
Шалига: Сороці таких подробиць пояснювати не треба. Ясно, чому?
Середа: Так точно.
Шалига: Все. А фокусникам із цього довбаного «Фокуса» я свою фокуси покажу… Їм сподобається.
Дочекавшись, поки Середа вийде, Шалига знімає трубку телефону.
27. Квартира Бойка.
Ранок. Максим Бойко збирається на роботу. На кухні в нього працює телевізор, по якому показують якійсь іноземний кримінальний серіал. Жуючи бутерброд, журналіст байдуже дивиться на те, як на екрані група захоплення в бронежилетах збирається захопити якогось бандита.
28. Сходовий майданчик.
Сходами нечутно пересувається група захоплення. Бійці «Беркута» вдягнені в камуфляж і чорні маски з прорізями для рота і очей. Назустріч згори спускається якась місцева мешканка, літня жінка. Побачивши цю картину, ледь не втрачає свідомість. Один із бійців підхоплює жінку на руки і притискає до стіни. Вона розплющує очі. Він прикладає палець до губів. Старенька обвисає в нього на руках і скрикує. Бійці завмирають.
29. Квартира Бойка.
На екрані захоплення благополучно відбулося. Бойко натискає на кнопку електрочайника, вмикаючи його. Він не чув зойку на сходах. Вода починає кипіти.
30. Сходовий майданчик.
Бійці розташувалися біля дверей і приготувалися до штурму.
31. Квартира Бойка.
Чайник закипів, кнопка клацнула. Від сильного удару двері злітають з петель. На Бойка дивляться автоматні стволи. Чути попередження: «Працює «Беркут», всім лежати!» Максим падає на підлогу. Його хапають, заковують у наручники і виводять з квартири. Перед тим, як вийти, один із бійців чіпляє на місце двері.
32. Кабінет Середи у райвідділі.
В кутку біля батареї на підлозі сидить Бойко, прикутий до труби парового опалення наручниками за праву руку. Над ним височить Шалига. Середа сидить за своїм столом і робить вигляд, що розмова його не стосується.
Шалига: Як бачиш, усе те, що ви, писаки, строчите про методи дізнання в міліції, схоже на правду. І зараз ти це маєш змогу перевірити на собі.
Бойко (намагається триматися достойно, але помітно, що він хвилюється і його нерви на межі): Ну, наручниками до батареї, начальнику, це справді пошло. Як у нас кажуть, попса галімая!
Шалига: Я чогось не знаю – ти що в нас, судимий? (повертається до Середи). Він судимий у нас?
Середа: Це недовго виправити.
Бойко: А чого відразу так?
Шалига: Оце ось – «начальнику». Чесні громадяни так до міліції не звертаються.
Бойко: А я в кіно чув. Ми ж тут кіно знімаємо?
Шалига: Ти, синку, або не до кінця все зрозумів, або дурніший, ніж я думав! З тобою тут не граються. І наручники з батареєю – тільки початок. Хочеш знати, що далі буде?
33. Робоче місце Ірини.
Дзвонить телефон, Ірина знімає трубку, чує голос:
Голос у трубці: Ірочко, це сусідка ваша, яка під вами. Тут таке було… Коротше, вам додому треба…
Ірина здивовано дивиться на трубку. Потім вираз подиву зміняється виразом переляку.
34. Кабінет Середи в райвідділі
Шалига походжає по кабінету, заклавши руки за спину. Середа стоїть біля свого столу. Бойко, прикутий до батареї, дивиться на них знизу вгору.
Шалига: Аби не виставляти твоїх колег брехунами, які зводять на міліцію та її методи даремні наклепи, ми зараз будемо діяти точно так, як про це пишуть у газетах і показуть по телебаченню. Спочатку пограємося в слоника. Слоник, ау, де ти там?
Він повертається до Середи, той театральним жестом виймає звідкись з-за столу протигаз, показує його Бойку. Шалига підходить по Середи.
Шалига: Якщо ти не знаєш, робиться це так. Виконується команда «Гази!» (Середа швидко вдягає протигаз, Шалига любовно проводить долонею по гладенькій гумі на його голові). Потім отак береться шланг і отак перетискається (демонструє, як це робиться). Дихати клієнт не може і в кращому випадку втрачає свідомість, в гіршому – починає туди блювати (якійсь час дивиться на Середу, потім відпускає шланг. Середа, кашляючи, знімає протигаз і кладе його на стіл). Так повторюється кілька разів, поки затриманий не признається. Слоників у нас викликають, якщо треба знайти винних, скажімо, в убивстві принцеси Діани.
Бойко (обережно): І багатьох розкололи?
Шалига: Поки що десять чоловік призналося в співучасті. Не вражає?
Бойко: Чого ж. А що там у вас ще в загашнику?
Шалига: Всякі подарунки. Ось дивись – звичайний, на перший погляд, гумовий кийок…
Середа витягає кийок і починає зловісно стукати ним по долоні своєї лівої руки. Бойко ковтає слину.
35. Квартира Бойка.
Ірина обережно прочиняє двері, роздивляється петлі та понівечений замок. Ходить по квартирі, переконавшись, що всюди, крім кухні, порядок. Починає дзвонити чоловікові, але чує дзвінок його мобільника з кухні. Починає шукати і знаходить телефон в далекому кутку під столом. У квартиру зазирає цікава сусідка. Кивнувши їй, Ірина рішуче бере міський телефон і набирає «нуль два».
Ірина: Міліція? Нашу квартиру намагалися пограбувати.
Чоловічий голос у трубці: Адреса у вас яка?
Ірина називає.
Чоловічий голос: Одну хвилину. (після паузи) Нічого страшного. Ми там не потрібні.
Ірина: Е, алло, що значить…
Чоловічий голос: Те і значить. Не морочте голову, бо за ложний виклик притягнемо (відбій, короткі гудки).
Ірина (повертаючись до сусідки). Нічого собі!
36. Кабінет Середи в райвідділі.
Стіл Середи вже завалений різним мотлохом невідомого призначення. Шалига присуває стілець до Бойка, сідає, нахиляється до нього.
Шалига: Ну, досить із тебе, чи ще пару таємниць слідства розкрити?
Бойко: Не розумію, за що нашу міліцію лають. З таким арсеналом убивство Кеннеді розкрити запросто.
Шалига: А ти думав! До цього скоро теж дійде. А поки що мене особисто інше цікавить: куди ж жіночий труп зі скверика дівся, про якій ти в своїй газетці цілу епопею написав? Кого ви там на землю поклали за сто баксів і сфотографували, масовики-затійники довбані?
Бойко: Ага, он воно що! Самі облажалися, а тепер…
Шалига: Заткнися і слухай мене! У нас знаєш, як буває? Мента тобі простять, мусора – ніколи. І ти особисто, Максим Бойко, нас усіх у смітті виваляв! Тому зараз, поки не почалося, ти напишеш всю цю історію і підпишешся.
Бойко: А коли почнеться?
Шалига: Теж напишеш. Тільки, як пишуть у книжках про подвиги радянських партизанів, долаючи шалений нелюдський біль у всьому тілі.
Бойко (далі намагається триматися спокійно): Я злякався.
Шалига: Це ти ще не лякався. Не доводь до гріха, синок.
Бойко: Я можу подзвонити своєму адвокату?
Шалига: Це не з нашого кіна.
Бойко: А право на один телефонний дзвінок?
Шалига: Теж не у нас.
Бойко: Тоді ось що я скажу: не знаю, що ви там придумали, тільки кримінальної справи у вас нема. Бо немає трупа, ви його не знайшли. А раз нема справи, значить нема підстав звинувачувати когось у фальсифікаціях. Правильно? (Шалига і Середа мовчать). Те, що в газеті написано, ще нічого не означає. Там нікого конкретно не називається. Жодних прізвищ. До суду таку справу не приймуть. Тому краще вам без скандалу мене відпустити. Єдине, що можу обіцяти – про труп, який не може знайти міліція, писати більше не будуть. Ця тема вже набридла, інші на підході.
Середа: Знову будете людей дурить?
Бойко: Кому з що платять.
Шалига: Все сказав?
Бойко: Все інше ви самі знаєте. Поки я на ваші провокації не ведуся, все в мене буде добре.
Шалига: Може, тобі ще раз лекцію прочитати чи переходити до практичних занять?
Бойко: Ви хоч самі в це вірите? Я розумію, злості багато…
Шалига (після паузи, до Середи): Вийдемо на два слова.
Виходять, залишаючи Бойка самого. Коли за ними зачиняються двері, журналіст витирає з лоба піт і трусить головою.
37. Коридор райвідділу.
Шалига і Середа стоять біля вікна і курять, струшуючи попіл у банку з-під кави.
Середа: Не таких ламали.
Шалига: Тут випадок не той. Ти ж знаєш, що журналюга правий. Поки сам не розколеться, в нас нічого нема. Писати про те, що менти дурні, не злочин. От якби він тебе персонально ідіотом назвав, тоді да. А так… (махає рукою).
Середа: Вони ж міліцію туди викликали. Свідоме введення в оману…
Шалига: Ще скажи – зі злочинною метою! Де склад злочину? Нема складу злочину! Де кримінальна справа? Нема кримінальної справи! Почитали люди щось там у газетці. Байку якусь, і забули це через пару днів. Ну, вздрючив я тебе, а мене – вище (показує руками характерний жест). Що, перший раз хіба?
Середа: А якщо ми його і правда того…
Шалига: Ти сам у це віриш? Він же рано чи пізно вийде звідси, і тоді вже точно не відмиєшся. Тут не тільки перевищення повноважень, а й взагалі корупцію пришиють. Бачиш, що кругом робиться?
Середа: Та бачу ж… Так що робимо?
Шалига: Хай поки з мавпами в тебе посидить, там видно буде.
Докурюють цигарки і повертаються назад у кабінет.
38. Камера попереднього ув’язнення.
У «мавпятнику» семеро. Вони не спілкуються між собою, кожен самозаглиблений і обдумує своє персональне становище. Бойко сидить на краєчку великих загальних дерев’яних нар. До нього підсідає невисокий неголений чоловік непевного віку.
Неголений: Це ти чимось погонів дістав?
Бойко: Кого? А-а-а, ну… Ми тут усі, здається, їх дістали.
Неголений: Слухай мене – я тут не перший раз і не останній. В мене з ними дружби нема. І я все бачу: вони такі злі на тебе, що я тебе за це почав поважати.
Бойко: Дякую (підозріло дивиться на співбесідника, той перехоплює його погляд).
Неголений: А ти мене фарами своїми не просвічуй. Якщо думаєш щось – викинь з голови. Мене слухай – я до кінця дня звідси вийду. Вони мене завжди для профілактики гребуть, коли треба і коли не треба. Тебе точно там (киває на двері) шукають і знайти не можуть. Я кому треба звякну і наводку дам.
Бойко: Скільки?
Неголений: Дурний ти. Ментам погано – мені харашо. А ти їм точно під хвостами посолив. Ну, чого думаєш?
Бойко і справді вагається. Але в пропозиції незнайомця він не бачить нічого небезпечного. Чим він ризикує? Телефон його дружини міліція і без такої комбінації може дізнатися, а більше нічиїх телефонів він давати і не збирався. Всі ці думки швидко проносяться в його голові, на обличчі відбивається весь процес роботи думки.
Бойко: Запам’ятаєш?
Неголений: На раз-два-три!
39. Квартира Бойка.
Дзвінок телефону. Ірина кидається до апарата, хапає трубку.
Ірина: Слухаю! Так. Так. О, Господи! А де це? (дивиться на годинник). Дякую! А… (наступне питання переривають короткі гудки).
Ірина стає перед дзеркалом, критично дивиться на себе, потім рішуче починає вивантажувати з шафи одяг і ритися в ньому.
40. Райвідділ. Чергова частина.
Чергові міліціонери бачать, як до приміщення заходить ефектна молода жінка, зі смаком нафарбована, волосся лежить на плечах, міні-спідниця дуже смілива, туфлі на високих каблуках, до декольте очі чоловіків прилипають самі. Вони автоматично підводяться. Ірина, кліпаючи очима, підходить до заскленого вікна.
Ірина: Вибачаюсь, я сюди потрапила? Мені сказали, що тут міліція.
Черговий: Тут… міліція…
Ірина: Мені сказали, що десь тут мій чоловік. У тюрмі сидить.
Черговий: Ну, гм, у нас не тюрма… Кому це так щастить із дружиною?
Ірина: Подивіться – Бойко Максим.
Чергові перезираються, потім один знімає трубку внутрішнього телефону і починає дзвонити.
41. Кабінет Середи.
Шалига заходить у кабінет під звуки сміху – густого чоловічого і дзвінкого жіночого. За столом Середи досить вільно розташувалася молода красива жінка, міні-спідниця якої майже нічого не приховувала. На столі – почата пляшка коньяку, чашки з кавою, наполовину спустошена коробка цукерок. Щойно начальство зайшло, Середа обсмикнув піджак і підвівся. Гостя лишилася сидіти.
Шалига: Цікаво, цікаво. Драстуйте. (обережно подає руку Ірині). Значить, ви маєте відношення до затриманого Максима Бойка?
Ірина (кліпає очима, від чого стає схожою на ляльку). Саме пряме! Він по паспорту мій рідний чоловік. І я прийшла його забрать.
Шалига дивиться на розгубленого та розпашілого Середу. Той розводить руками.
Шалига: А як ви дізналися, що він саме у нас?
Ірина: Дуже просто – обходила райвідділ за райвідділом.
Шалига: Скільки встигли обійти?
Ірина: Два. Той, що біля нас, лінійний відділ на вокзалі і той, який біля його роботи.
Шалига: Це ви самі здогадалися?
Ірина: Мені подруга підказала. Вона так постійно свого алкана шукає. Знаєте, дуже часто знаходить його на вокзалі. Він там у міліції спить, його навіть уже протоколом не оформлюють. Кажуть, забирайте, бо…
Шалига: Ваш чоловік теж алкоголік?
Ірина: Та ви що! Хіба б я з таким жила? Просто робота така: може випити трошки і влізти в якусь пригоду.
Середа: Я повідомив Ірину, гм, Григорівну, що її чоловік справді перебував у нетверезому стані.
Шалига (підкреслено ввічливо): А для чого ви їй це сказали?
Середа (так само ввічливо): А що я повинен був сказати? Я ж не маю права приховувати від дружини затриманого, що затриманий не зник без вісті, а знаходиться у нас, у безпечному, можна сказати, місці…
Ірина (повертаючи голову від одного до іншого): Так я б забрала його і посадила б під домашній арешт. Ваш колега сказав, що треба заплатити штраф, і я готова, раз треба.
Шалига (не витримує): Ви хоч знаєте… (його очі зустрічаються з великим наївним поглядом Ірини, спускаються нижче, до грудей, потім погляд ковзає по колінах). Кгм… да… У нас є підстави тримати тут затриманого Бойка?
Середа: Нехай зробить вологе прибирання в камері – і до побачення. На перший раз…
Їхні погляди зустрічаються. Шалига хоче щось сказати, але потім широко посміхається Ірині:
Шалига: Почекайте, будь ласка, внизу. Зараз повернемо вам вашу дорогоцінність!
Середа: Заходьте ще!
Ірина виходить. Шалига якійсь час мовчки дивиться на підлеглого, потім так само мовчки наливає собі коньяку, випиває, зажовує цукеркою:
Шалига: Чому ми його відпускаємо, ти можеш мені зараз толком пояснити?
Середа: Бо єдине, що ми можемо – це набити йому морду без протоколу. І сказати, що так і було.
Шалига: Хочеш, я тобі поясню? Ніхто не знає, що Бойко тут і що вся ця історія – шняга від журналюги. Якщо б він справді признався і справа набула б розголосу, пальцями показували б на нас обох. Так все це справді скоро забудеться, тим більше, що годину тому мої хлопці накрили одну серйозну бандитську групу. І преса вже на низькому старті – аж пищать, так хочуть про все дізнатися.
Середа: І жінка вчасно прийшла.
Шалига: Слину підбери – жінка… Поплив тут… Про камеру ти це серйозно?
Середа: А що, просто так його відпускати? Швабру в зуби і вперед!
Шалига: Давай, сам керуй процесом. Я цього Бойка бачити більше не хочу.
Середа: А жінку його?
Шалига: З язиком обережно – сам швабру візьмеш.
42. Двір перед райвідділом.
З дверей виходить Бойко. Ірина підбігає до нього, кидається на шию, починає цілувати. З вікна своєї машини за цим спостерігає Шалига, потім виймає з кишені мобільний телефон і роздратовано набирає номер.
43. Редакція газети «Фокус-плюс».
Кабінет редактора. Закінчивши розмову, Ріг якійсь час дивиться просто перед собою, потім виходить у приймальну. Секретарка ще не пішла.
Ріг: Знайдіть мені Бойка.
Секретарка: Просто зараз? Уже ж наче все на сьогодні.
Ріг: Знайдіть зараз. А приходить хай завтра. Тільки з самого ранку.
До приймальні заглядає прибиральниця. Вона налаштована рішуче. Ріг не заперечує, коли вона проходить у його кабінет, заходить за нею і зачиняє двері. Секретарка дивиться на все це і знизує плечима, нічого не розуміючи.
44. Квартира Бойка.
Ванна. Максим та Ірина лежать у ванні, повній піни.
1 2 3 4 5 6 7 8 9