Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx
Зубок: Пан Стронговський – віце-президент компанії «Релакс-фуд». Мережа мультиплексів та ресторанів швидкого харчування в Києві, Харкові, Донецьку, Єнакієвому…
Сєва: Подивимось, подивимось, що у вас тут за планів громадьйо…
Боженко: Поговоримо, поговоримо!
Зубок: Це – Максим Бойко, провідний журналіст, пише в спеціалізовані видання про перспективи…
Боженко: Пише і пише, дуже добре! Ви пишете, так сказать, ми, значить, читаємо (міцно тисне Бойку руку).
Зубок: Ну, і наш гість із міста Чикаго. Марсель Вашингтон, член ради директорів…
Бойко: Правильно казати – Уошингтон…
Боженко: Та ну, в нас тут по простому. В нас усі директори! А я – Гриша, Грицько, коротше! (сильно трусить Марселя спочатку за праву руку, потім – за ліву). Гайда, хлопці, гайда, вйо, бо дощ! Так же чекають уже!
Всі сідають по машинах і автобусах. Невеличкий кортеж рухається в напрямку міста.
54. Біля міської мерії.
Пафосні сходи, побудовані ще в часи, коли мерія була міськвиконкомом. Архітектурний стиль – «брежнєвський ампір», якщо можна його так назвати. Гостей зустрічають оркестром та квітами. Коли делегація виходить з автобуса, до гостей знову біжать дівчатка у національних костюмах, з рушниками та короваєм, на якому стоїть сільничка.
Бойко (до Зубка): Уже ж хліб-сіль були… Не перестараються?
Зубок: То були дівчатка з четвертої школи, а це – з ліцею номер один. Комерційного. Мерова сестра – директорка школи, а жінка – директорка ліцею. Це політика, старий.
Бойко: Ну?
Зубок: Гну! Баби між собою мало не побилися в кабінеті Чортіва, коли вирішували, дівчатка з якого навчального закладу будуть гостей зустрічать. Бач, консенсус знайшли.
Дівчатка підбігли просто до Марселя і простягнули хліб-сіль йому. Негр запитально дивиться на Бабкіна. Той – на Бойка. Бойко штовхає ліктем Зубка. Зубок киває Марселю, після чого він так само приймає хліб-сіль. Коровай разом із рушником по естафеті передають у автобус гостей. Всі підходять до мерії. Мер, зовні дуже схожий на передового бригадира тракторної бригади, спішить їм назустріч.
Чортів: Як той казав, ласкаво просимо, назад не виносимо! Значить, оце наші гості, ага! (по черзі тисне всім руку). Чортів. Чортів. Ілля Іванович. (біля Марселя зупиняється трошки довше). Ілля Іванович Чортів, міський голова.
Боженко: Це містер… Коротше, Марсель Вашингтон, як американська столиця.
Зубок: Уошингтон.
Чортів: Хай як кому зручно. Не родич?
Боженко: Кому?
Чортів: А я хіба до тебе говорю?
Боженко: Він усе розуміє, а по-нашому не дуже…
Чортів: Головне, аби розумів. (до Марселя). Вашингтону не родич?
Марсель дивиться на Бабкіна. Той, потіснивши інших, висувається вперед.
Бабкін: А ви кого маєте на увазі?
Чортів: Того, на честь кого місто називається. Ну, американське.
Бабкін: Джордж Вашингтон – той самий президент, якій зображений на купюрі достоїнством у один долар США. Ви хочете знати, чи не родич містер Уошингтон американському президентові?
Чортів: Ну да, як той казав.
Бабкін: Джордж Вашингтон був білим. Але в Америці давно покінчено з расизмом, тому з огляду на вимоги політкоректності не буде помилкою вважати, що Марсель може бути причетним до давнього роду тих самих Вашингтонів. До того ж мішані шлюби в Америці не рідкість.
Чортів: Ага, значить.
Марсель здивовано дивиться на Бабкіна. Той киває йому і самовдоволено косує на здивованих Бойка і Сєву. Марсель мовчки розводить руками.
Чортів: Ну, значить, розібралися. Словом, програма в нас така. Зараз невеличка робоча нарада, послухаєте, чим наше місто живе, як той казав. Потім поїдемо в ліцей і в четверту школу. Там теж не дуже довго, бо треба ще містом проїхатися. Заїдемо на арматурний завод, значить, потім подивимося пам’ятник Шевченку. (повертається до Марселя). У нас, знаєте, в Україні так само пам'ять шанують, своїх геніїв, і теж вони на грошах є. У вас у Америці поетів на грошах друкують? (Марсель дивиться на Бабкіна, той хитає головою, Марсель робить те ж саме). О, бач, а у нас друкують. Ну, а потім – неофіційна частина, там заодно і поговоримо.
Боженко: Гм, гості на ніч не лишаються…
Чортів: Ось ти і простежиш, аби вони нормально на Київ поїхали. Приймається?
Бабкін: Якщо тільки все оперативненько. Бо в нас, знаєте…
Чортів (перебиває його): Знаю. У нас те саме. Так шо, господа, як той казав, поїхали?
55. Кабінет мера.
Інтер’єр. За великим круглим столом помістилися і гості, і весь керівний апарат міськради. Прибулі з Києва старанно роблять вигляд, що уважно слухають Чортіва.
Чортів: …плануємо залучити в наше місто тих інвесторів, у тому числі – з-за кордону, які зрозуміють перспективи, що відкриває тут перед ними ця наша, як той казав, терра інкогніта разом із табулою расою, бо відносно недалеке географічне розташування від столиці…
56. Приймальня мера.
Комп’ютер зі столу секретарки переставлений на підлогу. Телефон – на підвіконня, поруч із квітковими вазонами. Секретарка та ще кілька жінок роблять бутерброди з ікрою, готують каву і розставляють на підносі чарочки з коньяком.
57. Актовий зал ліцею.
Гості сидять у першому ряду разом із мером. Дівчатка в українському народному вбранні водять на сцені хоровод і співають народних пісень. Поруч із мером сидить його дружина, директор ліцею, схожа на парторга часів розквіту застою. Вона гордо дивиться то на своїх вихованиць, то на чоловіка. Мер задоволено киває в такт співу. Танок закінчується, завіса закривається, а коли під оплески вона знову відкривається, то дівчатка вже стоять із квітами в руках і збігають вниз, аби подарувати всім, хто сидить у першому ряду. Директриса піднімається на сцену.
Директриса: А тепер давайте подякуємо нашим талановитим дівчаткам і їхній виховательці, керівнику студії духовного розвитку Чортів Оксані Іллівні!
На сцену виходить з-за лаштунків негарна жінка. Їй однаково можна дати і двадцять п’ять, і тридцять п’ять років.
Бойко (до Зубка, пошепки): Родичка?
Зубко (так само пошепки): Дочка. Проблема номер раз – навіть те, що батько – мер, її ніхто заміж не бере.
Бойко: Ти ж наче холостяк у нас. Давай, усі проблеми вирішиш.
Зубок: Я стільки не вип’ю, ти що.
Бойко: Ти такий не толерантний, старий…
58. Кабінет директорки ліцею.
Інтер’єр. Стіл звільнено, на столі – таця з бутербродами. Жінки клопочуться, готуючи каву та розливаючи по чарках коньяк.
59. Актовий зал школи номер чотири.
На сцені – учні старших класів танцюють вальс. Дівчата – в бальних сукнях, хлопці – в смокінгах. Гості знову в першому ряду, біля мера – його сестра, директорка школи.
Зубок (до Бойка, тихо): У них тут бальні танці – фішка. Вже третій рік перші в області на різних конкурсах. Хочуть в Америку поїхати.
Марсель, який сидить з іншого боку від Чортіва, задоволено дивиться на танці. Перехопивши погляд Бойка, Зубок мовчки киває.
Бойко: Ти в що мене втягуєш?
Зубок: Не бзди. Все під контролем.
60. Їдальня школи номер чотири.
Зсунуто кілька столів. Жінки в білих халатах швиденько накривають обід. Пляшки з горілкою та коньяком уже стоять на столах.
61. Міський парк, ближче до вечора.
Вся компанія вже помітно пожвавилася. Дивлячись на них, можна зрозуміти, що наливали не тільки в мерії, ліцеї та школі. Квіти, що гостям подарували в ліцеї, гості кладуть до пам’ятника. Оксана Чортів, донька мера, теж серед гостей і впевнено тримається поруч із Марселем. Мер командує, всі фотографуються. Донька мера впевнено обіймає Марселя за талію, він із задоволеною посмішкою обіймає її за плечі.
62. Ресторан.
Невеличкий, проте стильний і, судячи з усього, дорогій ресторан. Інтер’єр. Живий оркестр грає тиху приємну інструментальну музику. Столи поставлені літерою «П». Біля столів уже зібралися гості – весь міський бомонд. Сєва, Бабкін, Бойко і Марсель по черзі знайомляться з усіма. Представляє всіх особисто Чортів. Загальний нетверезий стан компанії стає ще більш помітний.
Чортів: Це, як той казав, наш головний спонсор…
Оксана: Тату, тепер уже так не кажуть.
Чортів: Ну, доцю, вже звиняй. Значить, меценат нашого ліцею, широкої души людина Василь Макуха, головний тут у нас по різним залізобетонним конструкціям. У нього все таке міцне, хе-хе, як залізо і бетон! (стискає руку в кулак, демонструючи, наскільки в бізнесмена Макухи все міцне). А це, значить, колега твій, Васю, американський бізнесмен…
Боженко: Це батько в нього…
Чортів (перебиває): Ну чого ти перебиваєш старших! Знаєш, як у народі кажуть: який батько, такий син! О, і мовчи мені! А це в нас, значить, міністр оборони! Отак! Знайомся, Марсель, це наш воєнком, воєнний комісар! Цілий полковник, як той казав! Аніфанов Микола Микитович, а це ось…
Бойко (Зубку, тихо): Ми не того, не заграємося в війну?
Зубок: Спокійно, селяни… Бачиш, у людей свято, до них політики і американці приїхали. Оно, Боженко цвіте і пахне!
Боженко ходить за мером, наче прив’язаний. Тим самим він постійно крутиться під ногами в Оксани, доньки мера, яка вже ні на крок не відстає від Марселя. Той галантно тримає її під руку.
Чортів: А це у нас моя міліція мене береже! Начальник міліції Гліб Жеглов, ха-ха!
Бабкін: Що, правда?
Чортів: Це я так із ним жартую. Гліб Георгійович його звуть, тільки не Жеглов, а Товкач (робить наголос на останньому складі).
Начальник міліції (тиснучи по черзі всім руку, представляється): Товкач. Товкач. Товкач. Товкач (він робить наголос на першому складі).
Чортів: А це ось наш, як той казав, сьогоднішній господар. Це все (він робить у повітрі коло) його, і він чесно сплачує податки, правда, Георгійович?
Начальник міліції: Треба в податківців питать.
Чортів: А чого питать? Раз працює – значить, платить! Рикалов Антон Антонович, прошу дуже…
Зубок (тихо до Бойка): Це – наш головний бандит. Тільки він уже давно не бандит. Колись кіоски в місті контролював, потім базар у карти виграв, ну тепер ось – центральний базар, ресторани, сауни…
Бойко: І всі вони дружать?
Зубок: А чого ти дивуєшся? Не воювати ж їм. У одному місті живуть, одну справу роблять. Знаєш, як Товкач начальником міліції став? Він замом був, а колишній начальник почав забагато хотіти від Антона. Ну, Антон тому начальнику хабара зеленого заслав. А потім із його ж подачі ті, кому треба, про це дізналися. Заловили колишнього начальника на гарячому, але не посадили чомусь. Я чув краєм вуха, була домовленість – його не чіпають, він тихенько з міста линяє, а Товкач у його крісло сідає. І всіх він зараз влаштовує. Його чотири роки вже не міняли, прикинь?
Бойко: Н-да, стабільність тут у вас. Кину все, переберуся сюди. Рикалов офіціантом візьме?
Зубок: Вирішимо питання.
Рикалов: Так, ну, гості дорогі, давайте до столу!
Ресторанний годинник показує восьму десять вечора.
Гості активно випивають і закушують. Оксана Чортів про щось щебече з Марселем, підливаючи йому коньяку. Її рука поводить себе чимдалі, тим сміливіше. Марсель не заперечує, тільки киваючи у відповідь на її слова. Бойко, Сєва і Бабкін не випускають цю пару з уваги, але чим далі триває банкет, тим більше вони втрачають пильність.
Ресторанний годинник показує дев’яту тридцять вечора.
Музика і танці. Марсель і Оксана вистрибують в центрі кола. Начальник міліції і воєнком – єдині, хто не танцює. Вони випивають і про щось серйозно говорять, час від часу смикаючи один одного за формений кітель.
Ресторанний годинник показує десяту тридцять.
Рикалов і начальник міліції випивають біля барної стійки. Вони ведуть якусь мирну задушевну розмову. Решта гостей танцює повільний танець під пісню «А белый лебедь на пруду качает павшую звезду». Оксана буквально прилипла до Марселя, вони мало не цілуються. Зубок бачить це і нервово наливає собі чарку. Боженко блаженно дивиться на те, що відбувається.
Ресторанний годинник показує одинадцяту годину.
На весь зал гримить «Сім сорок». Гості витанцьовують у колі «танок із хустинкою». Хустинка переходить до Чортіва, він проходить із нею по колу і махає нею перед своєю донькою. Оксана вибігає в коло, швидко цілує батька, хустинка переходить до неї. Практично відразу Оксана викликає в коло Марселя, і коли вони стають на коліна на розстелену хустинку, буквально впивається йому в губи.
Ресторанний годинник показує одинадцяту тридцять.
Гості знову за столом. Нестрункій хор виводить «Ой, чий то кінь стоїть». Частина людей виконує «Ой, на горі два дубки». Воєнком обнімається з Марселем і вимагає, аби їх сфотографували разом. Але коли виринає чоловік із фотоапаратом, Оксана виштовхує воєнкома з кадру і почуває позувати з Марселем. Воєнком намагається втиснутися третім. За столом тим часом знаходять спільну мову і дружно гаркають: «Розпрягайте, хлопці, коней».
63. Окремий кабінет Рикалова в ресторані.
Інтер’єр. Рикалов і Чортів примостилися на столі, скинувши звідти всі папери. Між ними – почата пляшка віскі.
Рикалов: У мене молодша донька – студентка. Я її без того хотів у Америку відправляти.
Чортів: А я – мер. Це я його привіз.
Рикалов: А я перестану в бюджет перераховувати. Знаєш, що буде, коли я дам команду не перераховувати тобі в міській бюджет?
Чортів: А у мене донька в дівках засиділася. Бач – вони вже познайомились і подружились.
Рикалов: А моя англійську мову знає!
Чортів: А моя з ним без мови – язиком говорити буде!
Рикалов: А моя молодша!
Чортів: А я – мер! І все!
Рикалов: Да?
Чортів: Да!
Рикалов: Тоді – сам знаєш! Тільки тариф цього разу подвійний, враховуючи критичний вік твоєї доці і критичні обставини!
Чортів: Може, в нього брат є? Будемо родичами!
Рикалов: А ми хіба чужі?
Чортів: Тоді чого ж ти подвійний тариф вимагаєш?
Рикалов: Хрін із тобою, давай звичайний!
Вони випивають і обнімаються.
63. Двір біля ресторану.
Бойко, притулившись до стіни, дихає свіжим повітрям і курить. До нього непевним кроком підходить Зубок. Навіть у тьмяному світлі, що йде з вікон, видно, наскільки він переляканий.
Зубок (смикає Бойка за лікоть): Макс, ти говорити можеш?
Бойко: Угу.
Зубок: А слухати.
Бойко: Угу.
Зубок: А думати?
Бойко: Нє-а… Я вже все придумав.
Зубок (гикає): Тоді думай знову. У нас у всіх проблема.
Бойко: У нашої країни взагалі триста років одних проблем…
Зубок: Уф-ф-ф! Чортів Рикалову твого негра продав!
Бойко (байдуже): У рабство?
Зубок: У зяті! (смикає Максима за рукав). Ти можеш послухати чи ні?
Бойко (так само байдуже): Говори. Тільки зрозумілими словами.
Зубок: Мені вже Боженко п’яний похвастався! А йому – сам мер! Молодець, каже, Гриша, зятя мені з Америки привіз!
Бойко: З якої Америки? (починає помітно розуміти, що справа справді серйозна і жарт затягнувся).
Зубок: З мальованої! Ми ж їм сказали, що Марсель – син американського мільйонера.
Бойко: І вони справді повірили?
Зубок: А ти думав? Ми ж так і хотіли, щоб вони повірили! Бачив, як оте опудало, Проня ця Прокопівна на негра запала? Ото ж! У Рикалова теж донька, тільки молодша і красивіша. Бандит холостого американця вже їй пригледів у чоловіки.
Бойко: А Мерсель холостий?
Зубок: Ми їм сказали, що холостий. А Чортів каже – він цього негра першим знайшов! Це він, значить, Боженку хвалиться. Подробиць і Гришка не знає, але ситуація така: Чортів Рикалову відступного заплатив, щось біля півлимона зелених. Ну, не прямо зараз, у нього при собі нема. І, мабуть, не все наліком, знов якусь частину бізнесу в місті йому передасть. А Боженку, відповідно, тендер дає, як він і хотів. Той, звичайно, від радості кип’ятком пісяє, дочка вже до весілля готується і в Америку чемодани пакує. А ми всі знаєш де, якщо все це розкриється? Ну, що у негра вашого кімната в общазі і громадянства ніякого нема?
За час, поки Зубок це говорив, Бойко протверезів остаточно і діловито подивися на годинник.
Бойко: Так. Як раз нуль-нуль, нуль-нуль. З боєм годинника Попелюшка тікає з балу від прекрасного принца, бо карета перетвориться на гарбуза. По конях!
64. Ресторан.
Воєнком і начальник міліції ведуть під руки Бабкіна і Сєву, співаючи на чотири голоси різні пісні і не слухаючи один одного. Оксана не може відліпитися від Марселя, який щасливо і дурнувато посміхається, Чортів і Рикалов проводжають гостей і так само виглядають задоволеними. Боженко лізе обніматися з Бойком і Зубком одночасно, Бойко щось намагається всім пояснити, показуючи на годинник.
65. Двір біля ресторану.
Гості завантажуються в бус. Гостинні господарі махають їм на прощання руками. Боженко намагається на ходу запхати в салон кошик, із якого визирають горлечка від пляшок шампанського та горілки.
66. Дорога. Салон мікроавтобуса.
Всі сплять, крім Бойка. Він дивиться то на Марселя, який уві сні посміхається і блаженно плямкає губами, то в темряву перед собою. Видно, що він напружено думає, як вийти з ситуації і уникнути катастрофи.
67. Квартира Бойка.
Ранок. Бойко прокидається з хворою головою, поволі пересувається до ванної кімнати, залазить під душ, потім робить собі каву і виходить із цигаркою на балкон. Повертаючись, вмикає телевізор. Починає клацати по каналах, зовсім не цікавлячись тим, що на екрані. Раптом натрапляє на якійсь фільм, поки що не ясно, детектив чи серіал. Там саме викрали людину і вимагають за неї викуп. Бойко вмощується зручніше, сюжет явно захопив його.
68. Кабінет Чортіва.
За столом сидить господар кабінету. З іншого боку – збентежений Боженко і переляканий Зубок. Причому останньому переляк явно не треба грати. Вони сидять мовчки, чогось чекаючи. Нарешті двері відчиняються і до кабінету вбігає Рикалов, хапає на ходу стілець, розвертає його, сідає верхи так, аби бачити всіх присутніх.
1 2 3 4 5 6 7 8 9