Ім'я файлу: Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Розширення: doc
Розмір: 61кб.
Дата: 20.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Язиката Хвеська_сценарій.doc
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра загальної психології

Навчальна дисципліна – Вікова педагогічна психологія

Реферат

на тему: Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.

Консультант:

Чернякова Олеся Володимирівна

Виконавець:

Студент 2 курсу

філологічного факультету

(російсько-українське відділення)

Радужан Микола Дмитрович

Слов’янськ – 2016.

Зміст

Вступ 3

Культурно-історична теорія 4

Концепція «зони найближчого розвитку» 5

Періодизація Л.С.Виготського 7

Висновок 10

Список використаної літератури 12

Вступ

Л.С.Виготський – радянський психолог, засновник культурно-історичної школи в психології, на якій базується психологічна теорія діяльності. Автор ряду праць з дитячої психології та педагогіки.

Внесок Виготського у дитячу психологію важко переоцінити. Він розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій, сформував свою теорію навчання, розробив концепцію «зони найближчого розвитку», створив власну вікову періодизацію, яка є більш актуальною для країн колишнього СРСР, ніж періодизації західних психологів.

Однак, перш ніж почати розповідати про науковий наслідок Л.С.Виготського, треба дещо окреслити ситуацію, у якій він працював.

Л.С.Виготський жив у часи Жовтневої революції. Він почав працювати тоді, коли в країні нещодавно змінилася ідеологія, у зв’язку з чим у ряді наук потребувались зміни. Треба було розробити їх на основі марксизму. Це стосувалося і психології. Виготський був одним з тих, хто стояв у витоків радянської психології. Тому в його працях дуже відчувається вплив марксистської ідеології.

Не зважаючи на це, багато що з його спадщини актуально і для сьогодення.

Культурно-історична теорія

Культурно-історична теорія відноситься більше до загальної психології, але оскільки мова в ній йде про розвиток людини, то, звісно, вона не може не мати точок перетину із дитячою психологією.

Суть цієї теорії полягає у тому, що всі психічні функції людини поділяються на вищі на нижчі. Головна відмінність між ними у тому, що якщо нижчі функції не піддаються регуляції за сторони людини, то вищими можна свідомо керувати.

Нижчі функції – результат біологічної еволюції, а вищі – результат історичного розвитку суспільства. Відповідно, якщо нижчі психічні функції розвиваються у людині самостійно, то вищі можуть розвиватися лише у процесі навчання і виховання у людському суспільстві. У цьому культурно-історична теорія перетинається з дитячою психологією.

Наприклад, з цієї теорії витікає положення про те, що джерелом розвитку дитини є соціальне середовище і виникнення новоутворень залежить від взаємодії дитини з ним. Також з неї витікає думка про те, що вищі психічні функції – мовлення, уяву, мислення, пам'ять тощо – не тільки можна, але й треба розвивати цілеспрямовано, що на даний момент не підлягає сумніву.

Концепція «зони найближчого розвитку»

Вплив навчання на розвиток дитини є одним з головних питань педагогіки. Одні психологи вважають, що розвиток здійснюється спонтанно, а вчитель повинен навчати дитину враховуючи той рівень розвитку, якого вона достигла. Інші вважають, що навчання не залежить від розвитку. Дитину можна навчати будь-якому предметові, не залежно від стадії розвитку, якщо знайти вірну методику. Треті ж вважають, що навчання тотожне розвиткові і здійснюються паралельно.

Концепція Виготського відмінна від всіх цих трьох поглядів на дану проблему і полягає у тому, що навчання і розвиток – процеси єдині, але не тотожні. Розвиток - формування особистості з обов'язковим поступовим накопиченням нових природних якостей, характерних для людини. Навчання ж - внутрішня необхідність в процесі розвитку дитини не природних, а історичних особливостей людини.

Існує так звана «зона найближчого розвитку», яка створюється навчанням. Це – те, що дитина може здійснити під керівництвом та за допомогою дорослого. Є також рівень актуального розвитку – це те, чого дитина вже досягла на даний момент. В процесі навчання те, що раніш було в зоні найближчого розвитку, переходить до зони актуального розвитку. Таким чином, завданням педагога є навчання дитини відповідно до її зони найближчого розвитку. Вчитель повинен бачити найближчі можливості учня, бачити, що він зможе робити сам, якщо кілька раз зробить це з дорослим.

«Зоною найближчого розвитку» є відстань між актуальним рівнем розвитку (наявними можливостями дитини) та потенційним, коли дитина справляється з поставленими завданнями під керівництвом дорослих. Своєчасне виявлення цієї «зони» дозволяє визначити наскільки дитина готова перейти до наступного рівня навчання, оскільки кожна дитина має свої особливості відносно цього. Продуктивність навчання школяра гарантується тільки тісною співпрацею з вчителем, крім того, у цій співпраці як вчитель, так і учень мають проявляти однакову активність, що дозволить активізувати творчі сили дитини в повному обсязі. Виготський стверджував, що навчання повинно більше орієнтуватись на функції дитини, які ще повністю не сформовані, тобто «зону найближчого розвитку», ніж на вже пройдені етапи розвитку, оскільки вони є нижчим рівнем навчання. Тільки орієнтуючись на зону найближчого розвитку, яка є критерієм розумового розвитку дитини, показником індивідуальних відмінностей дітей, навчання веде розвиток вперед, оскільки те, що знаходиться в цій «зоні» удосконалюється та переходить на рівень актуального розвитку в наступній віковій фазі.

Тобто, за Виготським, навчання повинне йти попереду розвитку, тому, що осмислено копіюючи дії дорослого дитина розвивається. Навчання є двигуном психічного розвитку. Завдання вчителя – у тому, щоб виявити зону найближчого розвитку і працювати у цьому напрямі.

Ця концепція – певне, найважливіший внесок Виготського у педагогіку.

Періодизація Л.С.Виготського

За класифікацією Л.С.Виготського, усі вікові періодизації поділяються на три групи:

  • За зовнішнім критерієм.

  • За внутрішнім критерієм.

  • За кількома ознаками дитячого розвитку.

Перша група періодизацій заснована на зовнішньому критерії, без зв’язку з фізичним та психічним розвитком людини. Друга група періодизацій ґрунтується на одному внутрішньому критерії. Вибір критерію, який лягає в основу класифікації, суб'єктивний і відбувається з самих різних причин. Третя група – до якої, власне, і належить періодизація Л.С.Виготського – заснована на кількох істотних особливостях розвитку і може враховувати зміну важливості критеріїв з часом.

В основу періодизації Л.С.Виготського покладено вікові новоутворення, тобто, якості, яких раніше не було в готовому вигляді. Джерелом розвитку, за Виготським, є соціальне середовище. Виникнення новоутворень залежить від взаємодії з ним.

Л. С. Виготський представляв процес розвитку дитини як перехід між віковими ступенями, на яких відбувається плавне розвиток, через періоди криз.

Л.С. Выготский виділяє стабільні і кризові стадії розвитку.

Для стабільного періоду характерна плавна течія процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особі дитини. Стабільні періоди складають велику частину дитинства. Вони тривають, як правило, по декілька років. І вікові новоутворення, що утворюються так повільно і довго, виявляються стійкими, фіксуються в структурі особи.

Окрім стабільних, існують кризові періоди розвитку. Кризи, на відміну від стабільних періодів, тривають недовго, декілька місяців, при несприятливому збігу обставин розтягуючись до року або навіть двох років. Це короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в розвитку.

У кризові періоди загострюються основні протиріччя: з одного боку, між збільшеними потребами дитини і його все ще обмеженими можливостями, з іншої - між новими потребами дитини і стосунками, що склалися раніше, з дорослими. Зараз ці і деякі інші протиріччя розглядаються як рушійна сила психічного розвитку.

Періоди стабільного і кризового розвитку по Виготському:

  • криза новонародженості (до 2 міс.)

  • дитячий вік (до 1 року)

  • криза 1 року

  • раннє дитинство (1-3 роки)

  • криза 3 років

  • дошкільний вік (3-7 років)

  • криза 7 років

  • шкільний вік (7-13 років)

  • криза 13 років

  • пубертатний вік (13-17 років)

  • криза 17 років

На основі періодизації Л.С.Виготського розробив свою періодизацію Д.Б.Ельконін. Періодизацією Ельконіна є найбільш загальноприйнятою в російській психології.

Висновок

Отже, як можна бачити, Л.С.Виготський зробив значний внесок у дитячу психологію. Багато з його досягнень актуальні і до сьогодення, незважаючи на те, що в його працях можна відчути вплив марксистської ідеології.

Ідеї Л.С. Виготського знайшли продовження в працях його численних послідовників: Л.І. Божович, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, С.Д. Максименка, Д.Б. Ельконіна та ін.

Сергій Леонідович Рубінштейн став родоначальником ще однієї наукової школи психології. Вчений зосередив свої зусилля на розробці методології психологічної науки, зокрема важливого для вікової та педагогічної психології принципу єдності свідомості й діяльності. Діяльність зумовлює формування психіки, яка, у свою чергу, є умовою виконання діяльності.

Олексій Миколайович Леонтьєв здійснив ґрунтовний внесок у різноманітні галузі психології. Були здійснені дослідження розвитку психіки як в онтогенезі (розробка теорії провідної діяльності, дослідження процесу формування психіки в провідній діяльності), так і у філогенезі (фундаментальна праця «Проблеми розвитку психіки»).

Лідія Іллівна Божович присвятила основні дослідження розкриттю процесу формування особистості. Було зроблено важливі висновки про те, що формування особистості відбувається не автоматично, а шляхом змін її внутрішнього світу. Внутрішня позиція особистості опосередковує всі виховні впливи.

Петро Якович Гальперін та Ніна Федорівна Тализіна розробили теорію поетапного формування розумових дій.

Данило Борисович Ельконін досліджував проблеми ігрової діяльності, вікової періодизації психічного розвитку.

Василь Васильович Давидов розробив теорію розвивального навчання, яку втілював у практику.

Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, проведені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку цих наукових галузей в Україні.

Список використаної літератури

  1. Выготский Л.С., Психология развития человека/ Выготский Л.С. // М.: Изд -во Смысл; Эксмо, 2005. – стр. 191, 508-520.

  2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Виготський_Лев_Семенович

  3. https://ru.wikipedia.org/wiki/Выготский,_Лев_Семёнович

  4. Махова И.Ю. Отечественные теории периодизации психического развития. / И.Ю. Махова // Психология развития: теоретические основы: учеб. пособие. – Хабаровск: ДВГУПС, 2006. – стр. 100-104.

  5. Мещеряков Б.Г. Взгляды Л.С.Выготского на науку о детском развитии. / Мещеряков Б.Г. // Культурно-историческая психология №3 (2008) – М.: Московский государственный психолого-педагогический университет, 2008. – стр. 103-111.







скачати

© Усі права захищені
написати до нас