1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx

Ірина: Дивна якась парочка.
Бойко: Чого тут дивного – звичайні підгулялі крутелики.
Ірина: Як це так у тебе все вийшло здорово… А вони – наче два коміка в кіно. Як Пьєр Рішар і Депардьє.
Бойко: Ну, припустімо, Депардьє не комік.
Ірина: Тоді як Нікулін, Віцин і Моргунов!
Бойко: Наших Саші і Антона було двоє…
Ірина: Ну тебе, з тобою не цікаво! Як клоуни Бім та Бом, годиться?
Бойко: Приймається! (торкається губами волосся на голові дружини.
Музика закінчується, Бойко підводить Ірину до столика. Весь час, поки вони танцювали, за ними уважно стежив сильно одягнений молодий чоловік. Він стояв біля барної стійки і спостерігав за ними. В якійсь момент навіть витягнув мобілку, набрав номер і коротко щось комусь сказав, після чого продовжив свої спостереження за подружжям Бойків.
Бойко: У нас на танцях такий був порядок: звідки взяв дєвушку, туди її назад і постав.
Ірина: Зовсім не уявляю тебе на таких танцях. Коли я з тобою познайомилася…
Бойко: О-о, це довга історія. Треба сісти і налити по єдиній.
Максим бере пляшку і починає розливати рештки вина по бокалах. Несподівано до них підходить стильно одягнений молодий чоловік, який спостерігав за ними від барної стійки. Весь час, поки вони танцювали, за ними уважно стежив сильно одягнений молодий чоловік.
Молодий чоловік: Вибачте, що порушую ваш тет-а-тет.
Бойко: Нічого. Ви за цей вечір не перший.
Молодий чоловік: В смислі?

Бойко: Це я так, уголос. Присядьте. Що привело вас до нашого скромного столика? (він говорить, явно блазнюючи та граючи на публіку, яку в даному випадку заміняє Ірина).
Молодий чоловік: Моє прізвище Комаровський.
Бойко: Дуже приємно.
Комаровський: І все?
Бойко: А що ще?
Комаровський: Мабуть, ви не зовсім розумієте. Артур Комаровський…
Ірина: Ой! (закриває рота долонею).
Бойко: Ти чого?
Комаровський: Все нормально. Жінки, які читають жіночі журнали, дуже швидко розуміють ситуацію.
Бойко: Яку ситуацію?
Ірина: Макс, це той самий Артур Комаровський.
Бойко: Який «той самий»? Я правда чогось не розумію.
Комаровський: Студія «Комар». Ні з чим не переплутаєш – дуже просто.
Ірина: Агенція фотомоделей, Макс! Я тобі вдома покажу купу журналів, де є їхні фотосесії! Ви правда той самий?
Комаровський: Не просто той самий – я той, хто вам потрібен. Ви, я так розумію, знаєте мої роботи…
Бойко: Е, що відбувається?
Ірина (відмахується від нього, наче від мухи): Мені дуже подобається «Віднесені вітром» і «Королева Марго»! Які потрясні там плаття! (повертається до Максима всім корпусом) Агенція «Комар» робить фотосесії на теми відомих класичних романів та фільмів. Ну, я ж тобі показувала!
Бойко: Ага, було щось таке. Я ж не по таких речах…
Комаровський: Та ясно, я не ображаюся. Ми працюємо з жінками і для жінок. Тому дуже коротко: зараз ми готуємо нову серію – «Анжеліка і король». Мені здається, вибачте, як вас звати?
Ірина: Іра.

Комаровський: Так ось, Іро, мені здається, що сьогодні тут я знайшов Анжеліку. Ви розумієте, про кого я?
Ірина: Бойко, вщипни мене!
Бойко: Слухайте, що відбувається? Мене хтось про щось питав?
Комаровський: Я готовий за кілька днів підписувати з вашою дружиною контракт.
Ірина: Слухайте, це… Ну… Я ж ніколи…
Комаровський: В цьому – основна ідея. Ви – Анжеліка, яка ніколи не була при королівському дворі. Від розгубленості до впевненої величі, ось така задумка. Розгубленість у вас вийде, а велич з`явиться, повірте професіоналові. Аби не витрачати часу, я хочу на секунду вкрасти вас у чоловіка.
Бойко: Для чого це? Куди?
Комаровський: Так, у окремому кабінеті, сидять люди, причетні до мого проекту. Я хочу просто зараз показати їм діамант, який я знайшов у цьому місці. До речі, там є жінка, яка погодилася стати в моєму проектів королевою-матір`ю. В класичному сюжеті ї не було, але я сам собі класика, ви ж мене розумієте? Максиме, три секунди! Якщо вона схвалить, вважайте – все! Контракт у вашої дружині в сумочці!
Ірина рішуче піднімається і під розгубленим поглядом Бойка під руку з Комаровським проходить через зал до VIP - кабінету і зникає за його дверима. На те, що відбувається, ніхто з присутніх не звертає жодної уваги. Максимові починає здаватися, що люди наче змовилися не звертати ні на що увагу. Аби хоч чимось себе зайняти, він підходить до бару, замовляє собі сто грамів горілки і, не спускаючи очей дверей VIP-кабінету, починає її сьорбати. Нарешті звідти виходить Ірина з утаємниченим виразом обличчя. Вона, наче зомбі, простує через зал до їхнього столика, потім помічає Максима біля бару, повертається і підходить до нього.
Бойко: Ну? Що це за цирк?
Ірина: А?
Бойко (проводить перед її обличчям рукою, клацає пальцями): Гей, ти де там?
Ірина: А-а-а… Такого не буває.
Бойко: Чого не буває?
Ірина: За один вечір стільки всього… Спочатку та історія з закопаними пляшками… Потім Артур Комаровський… Знаєш, хто там з ними сидить? З ким я буду в одній студії фотографуватися?
Бойко: Ти вже готова фотографуватися?
Ірина: Максику, там Алла Пугачова! Вона приїхала в Київ спеціально для цього, про її приїзд не знає ніхто! Цей проект поки що – великий секрет Комаровського! І ми з тобою, Максику, цей секрет знаємо!
Ірина кидається на шию чоловікові, обіймає його. Коли вона розтискує обійми, Бойко допиває горілку і акуратно ставить чарку на стійку.
Бойко: Я розплачуся і пішли звідси. Досить на сьогодні приємних сюрпризів і цікавих знайомств.
Ірина: Макс, він мені подзвонить.
Бойко: Дожене і ще раз подзвонить!
Ірина: Я бачила Пугачову!
Бойко: А я Леніна. В гробу. Пішли, пішли, сауна чекає.
99. Сауна
Ірина і Максим, загорнуті в простирадло, сидять у парній. Обидва розпарені і розморені. Ірина спирається спиною на плече чоловіка, він напівобіймає її. Дружина і далі вголос розмірковує над своїми планами.
Ірина: Як думаєш, мені варто міняти роботу?
Бойко: Для чого?
Ірина: Контракт із «Комаром» - це серйозно. Ти навіть не розумієш, як серйозно. Уявляєш, я – в шоу-бізнесі! Фотосесії, проекти, мої дівки луснуть від заздрощів! Бач, яка в тебе дружина золота!
Бойко: Просто безцінна. Не знаю, що там з Комаровським цим у тебе вийде, але на роботу і правда можеш не ходити.
Ірина: Це чому ще?
Бойко: Мабуть, день сьогодні такий – день сюрпризів. Я не знав, що все так співпаде, просто хотів запросити тебе сюди і зробити один сюрприз, а їх у тебе бач як багато. Мій у порівнянні з цими, звичайно, дрібничка.
Ірина: Ти про що?

Бойко: А про твою роботу. Дружини мільйонерів на роботу не ходять.
Ірина відстороняється від Максима, прибирає з лоба пасмо мокрого волосся, уважно дивиться на нього.
Ірина: Ти про що?
Бойко: Про те. Я ж казав, що скарб знайшов. І не жартував. Ірко, я знайшов мільйон.
Ірина повільно сповзає с дерев’яної полиці вниз. Максим устигає підхопити її, виносить з парної і обережно садить на краєчок басейну. Ірина відштовхується і сама шубовстає в холодну воду. Кидаючи клич переможця, Максим стрибає за нею.
100. Номер люкс
Інтер’єр. Спальня, в центрі якої – широке ліжко, по боках якого – тумбочки. Крім ліжка в спальні є ще вбудована шафа для одягу. Біля неї валяється одяг, чоловічий перемішаний із жіночим. Працює телевізор, та звук вимкнений. Бойко спить, лежачи на животі. Ірина ніяк не може заснути. З її боку ліжка на тумбочці стоїть відкоркована пляшка грузинського вина. Ірина наливає собі в келих, робить ковток, потім рішуче бере з тумбочки свій мобільний телефон. Озирнувшись на сплячого Бойка, вона набирає номер. Годинник на стіні показує початок одинадцятої вечора.
Ірина: Ало, Ксюх? Ти жива там? Так зараз помреш: я тепер мільйонерка!
На годиннику – двадцять друга тридцять п’ять.
Ірина: Так, Катюх, у мене гроші на рахунку закінчуються, але це тільки сьогодні, йо-хо-хо!
Останній вигук виходить надто голосним, вона озирається на чоловіка. Та Бойко і далі спить. Відклавши мобільник, Ірина вислизає з-під ковдри в самій довгій футболці і походить до телефону, що стоїть поруч із телевізором. Хоча номер обладнаний сучасно, телефонні апарати тут дещо старомодні – зразка початку 90-х років, із великими кнопками та кострубатими корпусами. Палець Ірини починає натискати кнопки.
Ірина: Вибач, Танюх, якщо розбудила… Ага, не спиш? Так зараз взагалі не заснеш!...
Годинник показує двадцять другу п’ятдесят п’ять.
Ірина: … не казав, Настюх, не казав! Але ти ж знаєш мого Макса! Я йому вірю: вбити когось і вкрасти такі гроші він не може, а заробити – тим більше!
Годинник показує двадцять третю двадцять.
Ірина: … це ще не все, Олюнь, але це – головне! Решту при зустрічі, все, спи спокійно!
Поклавши трубку, Ірина лишається дуже задоволеною. Для чогось погладивши телефон, вона повертається в ліжко до чоловіка і вимикає світло, а потім – і телевізор.

101. Квартира Бойка.
Ранок. Максим сидить на кухні, попиває каву і дивиться телевізор. Він виглядає спокійним і розслабленим. У двері дзвонять. Він ставить недопиту каву на стіл, іде відчиняти. На порозі – усміхнений Муса.
Муса: Здрастуйте. Ви – Максим Бойко?
Бойко: А як ви вгадали?
Муса: Я взагалі люблю вгадувати. Вдома ще хтось є?
Бойко: А ви вгадайте.
Муса: Я подивлюсь сам.
Легенько штовхнувши Максима рукою, від чого той задкує, Муса ступає через поріг. За ним заходять четверо мовчазних громил, зовнішність і статура яких яскраво свідчить про відсутність інтелекту, наявність величезної фізичної сили і бажання швиденько її застосувати. Задкуючи, Максим проходить до кімнати, де від більш сильного поштовху буквально падає в крісло. Один із громил зачиняє за собою двері на замок із середини.
Бойко: Мужики, а ви не помилилися?
Муса: Це добре, що в тебе телевізор працює. Ми ще зараз другий включимо. І музику. Сусіди коли ментів викликають: коли музика гримить і телек на всю горлає чи коли ти тут верещиш, наче різаний?
Бойко: А я не верещу.
Муса: Це поки тебе не ріжуть. М’ясник, покажи свого ножа.
Той, кого назвали М’ясником, дістає з-за пазухи здоровенний тесак із зазубреним лезом і вороже махає їх просто перед обличчям Бойка. Той з переляку заплющує очі.
Муса: Ану, роззяв баньки, жаба! І подивись на цей ножик уважно! Бо коли тобі почнуть відрізати ним вухо, ти пошкодуєш, що не погодився на те, аби тільки подивитися!
Бойко: Мужики, правда, чого вам треба?
Муса: Ти конкретно запитуєш – я конкретно відповідаю: один мільйон баксів. У такій спортивній сумці.
Бойко: Де я візьму? Ви точно помилилися!
Муса: Часу дуже мало. Пацани, починайте шукати тут. Дозволяю ламати все, що бачите. А якщо після цього нічого не знайдете, везіть сюди його бабу. Пако, ти ж бачив його бабу?
Пако: Ага.
Муса: (до Бойка, гордо): Це наш Пако. У нього не все з головою добре, тому його випустили по амністії. А сидів він за сексуальні злочини, щоб ти знав. Може, тебе подробиці зацікавлять?
Бойко: Кажу вам – ви помилилися! Я не той, хто вам потрібен?
Муса: А звідки ти знаєш, хто нам узагалі потрібен? Так, Рашпиль, мотай до його баби в офіс і вези її сюди, мені набридло. М’ясник, ти знаєш, що робити і кого сюди везти. Погнали, раз-два!
Муса плескає в долоні. М’ясник і Рашпиль швиденько виходять з квартири. Пако, побачивши на полиці в шафі фотографію Ірини в рамці, дурнувато регоче, розбиває скло в дверцятах шафи просто голою рукою замість того, аби відчинити їх, витягає фото, починає роздивлятися. Кров з порізу капає на фотографію. Бойко відвертається. Муса легенько ляскає його по потилиці.
Муса: Ти уважно дивись – шоу тільки починається. Ти можеш закінчити просто зараз, чи тобі це все цікаво?
Бойко: Якщо вам це цікаво – робіть, що хочете! Все одно я вас не зупиню, бо не знаю, як.
Муса: Все ти знаєш. Одне речення, про мільйон у спортивній сумці – і ми підемо (нахиляється ближче). Я тобі, брате, навіть більше скажу: тобі як особі, що знайшла скарб, належатиме невеличка сума. Це в разу добровільної видачі. Бо коли далі будеш таким упертим, гроші тобі не знадобляться.
Бойко: Мені страшно. Це правда, я не герой по життю. Але в мене нема того, що ви шукаєте, і це – найстрашніше.
Муса (витримавши важку паузу): Починайте! (обводить поглядом помешкання, зупиняє його на антресолях, забитих барахлом, показує на них пальцем). Мені здається, треба пошукати там. Як ти думаєш, чувак? (повертається до четвертого громили, який поки що мовчить). А ти, Дебілик, що скажеш?
Дебілик: Моє прізвище Білик.
Муса: Я взяв тебе з собою, аби ти нагадав мені про це? Вперед, за батьківщину!
Муса киває головою в бік антресолів. Білик-Дебілик бере стільця, стає на нього і, дотягнувшись до першої коробки з барахлом, одним різким рухом скидає її на підлогу. Погляд Бойка прикипає до антресолів. Макс уважно стежить за рухами Білика-Дебілика і помітно напружений. Муса задоволено киває. Пако копає коробку ногою з такою силою, що вона ламається, і починає топтатися по старим книжкам, які випали звідти. Бойко дивиться на все це мовчки, зціпивши зуби. Білик-Дебілик тим часом скидає на підлогу другу коробку. За ними – порожньо. Помацавши в глибині антресолів рукою, Білик-Дебілик мовчки стрибає на підлогу, копає ногою по стільцю, перевертаючи його. Після чого обидва громили продовжують обшук.
102. Офіс Ірини.
Ірина сидить за робочим столом, заглиблена в комп’ютер. Крім неї в приміщенні нікого немає – очевидно, колеги вийшли по справах. Постукавши, в приміщення зазирає Рашпиль і, побачивши Ірину, розтягує губи в посмішці, яка збоку виглядає гримасою. Рашпиль взагалі не схожий на людину, яка може щиро посміхатися – він являє собою типаж вишибали, розтиражований бандитськими телесеріалами зразка другої половини 90-х років. Сама його присутність у буржуазному офісі вже виглядає чимось аномальним. Тому незнайомець, який кривить грубезне обличчя гримасою, відразу стає Ірині неприємним, і вона не може цього приховати.
Ірина: А… вам кого?
Рашпиль (ще ширше посміхається, від чого його обличчя набуває ще більше рис, які роблять його схожим уже не на кіношного бандюка, а на гобліна): Мені вас! Чоловік просив вас негайно приїхати додому, там у нього неприємності, ги-ги…
Ірина: А чому він сам не подзвонив? І ви хто взагалі?
Рашпиль: Я його друг. Отакий собі друг, той самий старий друг, який кращий за нових двох! Той самий друг, якому дзвонять, коли хочуть виграти перший мільйон… (посмішка зникає з його обличчя). Це я так жартую, Максим просив вас підготувати.
Ірина: До чого? Ви мене лякаєте…
Рашпиль: Ні, сонечко, ще не лякаю. (заходить до приміщення, причиняє за собою двері). Краще вам швиденько зібратися і просто поїхати зі мною до себе додому. У мене машина припаркована неправильно, тому давайте биренько…
Ірина: А якщо я подзвоню додому?
Рашпиль: У вас телефон не працює. І мобільний у чоловіка зіпсувався. Розрядився. Вам краще їхати просто зараз, сонечко…
Ірина: Я… я все зрозуміла (дивиться на наручний годинник). Мені треба в туалет, і їдемо. Можна?
Рашпиль: Тільки бігом. А ось ця сумочка (підходить до столу, бере сумочку Ірини, порпається в ній, витягає з неї мобільник, крутить у руці і кладе назад) – ця сумочка в мене побуде.
Ірина виходить з офісу, Рашпиль – за нею. Під його пильним поглядом вона швидко йде коридором і повертає ліворуч, до жіночого туалету.
103. Жіночий туалет
Зайшовши всередину, Ірина притискається спиною до дверей і полегшено зітхає – біля вікна стоїть жінка приблизно її віку в джинсах та джинсовій сорочці і, спершись на підвіконня, курить. Обсмикнувши спідницю, Ірина підходить до неї.
Ірина: По тобі, Наташ, хоч годинника перевіряй… На перекур ти виходиш завжди в один і той самий час…
Наталя (кидаючи на Ірину байдужий погляд): Що з того? Я і сексом займаюся в один і той самий час, одинадцять хвилин на добу. Я підрахувала, що це виходить шістдесят шість хвилин на тиждень, бо в понеділок я роблю собі вихідний…
Ірина: Це все дуже цікаво, Наташ… Можна я швиденько передзвоню з твого мобільного? Я говоритиму рівно одну хвилину.
Наталя: А зі свого ти не можеш передзвонити? На розмови по мобільному я можу витратити не більше двадцяти хвилин на день…

Ірина: Ти мене дуже виручиш! Я потім усе розкажу!
Наталка витягає з кишені джинсів мобільник, простягає їй.
Наталя: Тільки ти не забувай: на розмови з співробітницями я можу витратили лише півтори години на тиждень…
Ірина: Дякую! (заходить у кабінку, швидко набирає номер) Ало, це Іра Бойко! В мене дуже мало часу! У нас дещо сталося! По-моєму, мене зараз викрадають, а Максима вже викрали! Мене везуть додому! Зробіть щось! (натискає кнопку відбою, виходить з кабінки, простягає телефон власниці). Це я так одного придурка розігрую!
Наталя: Цей світ здурів. Витрачають час чорт знає на що…
Ірина посилає їй повітряний поцілунок і швиденько виходить з туалету.

До Рашпиля, який уже стоїть під дверима, вона не підбігла, а підлетіла, наче закохана на побаченні, підхопила його під руку і буквально поволочила до виходу. Рашпиль змушений бігти підтюпцем, не озираючись, тому не бачив, як з дамської кімнати вийшла сувора Наталя. А саме цього Ірина й домагалася.
104. Кабінет Шалиги.
Шалига зі збентеженим виразом на обличчі дивиться на свій мобільник. Потім обережно кладе його на стіл, підсовує до себе службовий телефон і набирає номер.
Шалига: Це Шалига говорить. Надійшла інформація про викрадення людини. Так, її треба негайно перевірити, але… Так, так, ти мене правильно зрозумів. Почнемо щось робити, якщо вона підтвердиться. Я на зв’язку. Значить, так, записуй… Бойко, Ірина…
105. Кабінет Швидкого
До кабінету забігає захеканий оперативник. Швидкий, побачивши його, підводиться з-за столу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас