1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Язиката Хвеська_сценарій.doc
Розширення: doc
Розмір: 529кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Маковійчук есе Тип особистості.docx
аналітична записка.docx
9 веселих ігор для дітей.docx
Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.doc
Реферат по Трудовому.docx
1 ЛАБА.docx
1.docx

Бармен: Бачте, у мене клієнт.
Бойко: А я хто?
Бармен: Ми з вами вже познайомились. А ось новий клієнт, і я хочу приділити йому увагу.
Бойко: А мені?
Бармен: Блін, як дістав уже! (вмикає автомат, починає варити каву).
Заходить ще один хлопець. Зовнішність у нього не така примітна, проте видно, що він спортивний і тренований. Сідає за столик, сусідній із тим, який уже зайняв перший молодик. Теж замовляє каву. Поки бармен займається її готуванням, відвідувачі дивляться один на одного, не звертаючи увагу на Бойка. Який так само не реагує на них, заглибившись у свої печальні думки.

Все наступне відбувається несподівано. Хлопці синхронно вихоплюють пістолети і наставляють їх один на одного. Бармен, побачивши це, осідає під стійку. Бойко сидить до них спиною, бачить незрозумілу поведінку бармена, повертається і теж сповзає з круглого стільця. Але Максим нетверезий, у нього незграбні рухи і він падає на підлогу з гуркотом. Цей звук змушує хлопців здригнутися, вони повертаються на шум і їхні пальці одночасно натискають на спускові гачки. Два постріли зливаються в один, і хлопці так само синхронно падають. Причому голений, падаючи, зачіпає стілець, на якому стоїть сумка, все це валиться на підлогу і сумка навіть трошки ковзає вперед по гладенькій поверхні викладеного кахляною плиткою підлоги.

Бармен обережно повзе в кімнатку за стійкою, там у нього телефон. Але з переляку він надто рвучко хапає апарат, бо трубка радіотелефону падає, стукається об кахлі підлоги і розбивається. Тим часом Бойко піднімає голову і дивиться просто перед собою, на кейс, що лежить неподалік від нього на підлозі. Він трусить головою, потім підповзає до того місця, де лежить сумка, підтягує її до себе і розстібає «блискавку. Очам Бойка відкриваються пачки стодоларових купюр, насипані в сумку абияк. За спиною він чує істеричний вигук бармена: «Міліція, алло, міліція!», підхоплюється, хапає сумку, швидко вибігає з кафе. На вулиці зупиняє перше – ліпше таксі і називає свою адресу.
89. Квартира Бойка.
Зачинивши двері і засмикнувши завіси на вікнах, Бойко висипав гроші на підлогу і рахує їх.
90. Кафе.
У приміщенні працює оперативна група. За окремим столиком сидить Швидкий. Він похмурий. До нього підходить оперативник.
Швидкий: Ну?
Оперативник: Пробити їх не складно. Один – Артур Лисий, це кликуха така. Давно працює на Мусу. Другий – Сергій Покотило, працівник приватної охоронної фірми. До речі, наші колеги там так само трудяться. Колишні, в смислі…
Швидкий: Я розумію. Це все?
Оперативник: Послугами цієї самої фірми користується банк Непопа.
Швидкий: Бармен казав, у цього, в якому впізнали Лисого, була при собі сумка.
Оперативник: Ага, мені він те ж саме казав. Тільки сумка ця, йому здається, пішла ногами. Разом із свідком. Сидів тут якійсь мужик, напивався, видно, депресія в нього…
Швидкий: Кому видно?
Оперативник: Бармену.
Швидкий: Ну і шукайте тепер цього свідка з депресією і сумкою! Чорт, все одно до Непопа не підкопаєшся! Вони ж нас, як синів, розвели! (піднімається). Все, працюйте, я поїхав!
91. Сауна.
У парній – Непоп і Муса. Банкір роздягнений і замотаний у простирадло, і не приховує своєї люті. Муса – одягнений, у нього нема бажання паритися. Він так само лютий, проте очевидно, що свого співрозмовника дещо побоюється.
Непоп: Ми не будемо зараз тут мірятися, в кого піпіська більша. Правильно?
Муса (обережно): Ви це до чого?
Непоп: Ні до чого. Це я так образно говорю – ми не будемо тепер розбиратися, хто з нас кого кинути хотів. І звідки взявся той дебіл, який злиняв разом із моїм баблом…
Муса: Я вас, звичайно, дуже поважаю, але бабло ще не було вашим.
Непоп: Тобто, ти хочеш сказати, що воно було твоїм?
Муса: Ні. Я не хочу цього сказати. Хазяїн передав кейс мені, я – Лисому. Не піду ж я сам на таку простеньку справу.
Непоп: Значить, для тебе зелений лимон – це проста справа?
Муса: Е-е, я не так сказав… Справа серйозна, і…
Непоп (перебиває): А якщо серйозна, то якого хріна ти сам не пішов?
Муса: Ну, е-е-е… Я взагалі кажу не про це: цей зелений лимон ще не був вашим, уже не був мого хазяїна і ніколи не був і не буде моїм…

Непоп: Ти хочеш сказати, заднице твоя чорна, що ці гроші були нічиї?
Муса (розуміючи, що розмова пішла кудись не в те русло, примирливо виставляє руки перед собою): Ні-ні, аж так не можна сказати… Вони, звичайно, чиїсь…
Непоп: Коротше, я не знаю, хто кого хотів кинути. І хто кого насправді кинув, так само не знаю. Якщо ти тут ні до чого, знайди мені того щасливчика, який забрав собі один мільйон доларів США у купюрах по сто доларів.
Муса: Дуже вибачаюсь, тільки я працюю не з вами, а з хазяїном…
Непоп: Значить, він накаже тобі зробити те ж саме. При всіх розкладах йому не вигідно мене кидати. Мені так само нема вигоди кидати його. Значить, збій стався десь між нами. Посередині, в середній ланці, Муса. Розумієш?
Муса: Нічого не розумію.
Непоп: Скажу максимально просто: середня ланка – це ти (наставляє на нього вказівний палець, наче цілиться з пістолета). І аби довести, що ти не хотів кинути нікого з нас, ти зробиш все, аби повернути нам один мільйон доларів. І якщо ти його не повернеш, значить висновки будуть однозначні. Ще пожувати чи так проковтнеш?
Муса мовчки дістає пожмакану хустинку і починає повільно витирати піт, що тече по обличчю та шиї.
92. Кабінет Швидкого.
Оперативники відділу по боротьбі з економічною злочинністю УБОЗу зайняли місця довільно. Хтось сидить на стільці, хтось примостився на підвіконні, хтось сперся на стіну. Сам Швидкий вмостився на краєчку свого робочого стола. Всі присутні чоловіки курять, сизий дим такий густий, що навіть широко розкрита кватирка не провітрює приміщення.
Швидкий: Значить, коротко про наші безнадійні справи. Перше: за оперативною інформацією, цими днями банкір Непоп повинен був отримати крупну суму готівкою у баксах. Схема дуже проста: той, хто передає йому ці гроші, згодом бере в його банку цілком легальний кредит. Причому, щоб не викликати підозри, кредит береться підставними особами і сума розбивається на частини. За це Непоп отримає певний відсоток. І ця схема відмивання «чорних» грошей працює вже досить давно та успішно. Друге: нам повідомляють про місце зустрічі, але у тому місці нічого не відбулося. Зате просто у нас під носом застрелено довірену особу Муси і довірену особу Непопа. Значить, хтось спробував нас натягнути, аби передача грошей відбулася без проблем. Хто – давайте про це потім. Нарешті, третє: з місця злочину зникла велика спортивна сумка. Забрала її випадкова людина чи планувався кидок – тепер не має значення. Головне – пропажу будуть шукати, а коли шукають купу баксів, завжди піднімають шум. Тому підняти на вуха всю агентуру, не спускати очей з Непопа, Мусу пасти вдень і ночі. Живою силою і технікою нам допоможуть. А тепер (він на мить замовкає, аби прикурити нову цигарку від бичка попередньої) я готовий слухати, що ви мене запитаєте.
93. Квартира Бойка.
Бойко помітно протверезів. Пачки грошей стоять перед ними, складені на кшталт цеглин. Він уважно дивиться на цю невеличку стіну, потім обережно штовхає її. Пачки падають, знову перетворюючись на купу. Із замисленим виглядом Бойко починає неквапом кидати їх одну за одною в сумку. Коли всередині зникає остання пачка, вираз обличчя в Бойка зовсім інший – розгубленість змінилася зосередженістю. Цей вираз нам уже знайомий: він з`являється в нашого героя тоді, коли йому в голову стукає чергова ідея. Він рішуче ховає сумку на антресолі, знявши перед цим коробки, забиті різним барахлом. Потім ставить коробки на місце, сідає на крісло і підсовує до себе телефон. Коли на тому боці відповідають, він говорить:
Бойко: Привіт, це я. Впізнав? Ага, не впізнав, багатим буду. Бойко. Ось бачиш! Можеш говорити? Мені потрібна допомога. Нічого серйозного, але… все ж таки серйозно. Добре, давай.
94. Спальня в квартирі Бойка.
Вечір. Ірина лежить на застеленому ліжку поверх покривала і при світлі нічної лампи гортає якійсь жіночий журнал. Поруч на ліжку валяється ще кілька таких самих журналів. Чутно, як грюкнули вхідні двері, і за якійсь час до спальні зазирає Максим.
Бойко: Привіт. Ти тут?
Ірина (не відволікаючись від журналу): Ні. Я там.
Бойко: Де там?
Ірина: Там. Куди ти мене послав сьогодні зранку.
Бойко: Слухай, давай не будемо…
Ірина: А ми і не будемо (перегортає сторінку). Тепер мені стало ясно все, і не треба тільки вантажити, що я сама в чомусь винна.
Бойко: Коли вже ти сама почала, то…
Ірина (перебиває його): Я почала – я і закінчу. І цю розмову, і взагалі – все!
Бойко: Ти про що?
Ірина: Про те саме! (різко та роздратовано жбурляє журнал від себе, скидаючи його на підлогу). Про те саме! Ти ніколи не дозволяв собі навіть думати так про мене, як говорив усі ці дні! Наче не я витягла його два рази з такої задниці, в яку…

Бойко ( не стримується): В яку загнала своїм же довгим язиком!
Ірина: Знаєш, що? (озирається довкола). Знаєш, що? (бере один із товстих журналів, перше, що потрапляє під руку, і жбурляє в Максима). Ось що!
Наступною летить подушка, її Максим, як і журнал, відбиває рукою. Але коли вона стиснула в руці черговий журнал, вигукує:
Бойко: Стоп, стоп! Давай миритися!
Рука Ірини застигла в повітрі, потім повільно опустилася.
Ірина: Що-що?
Бойко: Я прийшов з миром, о жінко! Я вирішив, що був не правий, і готовий навіть загладити свою провину.
Ірина: Це щось нове у наших із тобою стосунках, Бойко. Тільки ти не думай, що я тобі вже повірила…
Бойко: Можеш не вірити. У нас завтра що? Субота? Значить, завтра я запрошую тебе в одне місце. На вікенд. Думаю, тобі там сподобається.
Ірина: Слухай, ти ж наче тимчасово без роботи…
Бойко: Я поза роботою, сонце, а це різні речі.
Ірина: Звідки такі ідеї?
Бойко: Люди добрі підказали.
Ірина: А за які гроші ми будемо вікендитися?
Бойко: А я скарб знайшов!
Ірина: Знаєш, що? Іди в баню!
Бойко: Баня там теж є. Сауна. Номер «люкс» для закоханих, сауна входить у вартість послуг. Сауна, романтична вечеря, приємна музика і лісове повітря. Мир?
Ірина: А ми закохані?
Бойко: Завтра в нас буде день, аби перевірити це. А сьогодні я сплю на дивані.
Максим виходить із спальні, акуратно зачиняючи за собою двері. Ірина крутить пальцем біля скроні і починає збирати журнали.


95. Перед під’їздом будинку Бойка.
Пообідня пора. Ірина і Максим стоять біля під`їзду. У Бойка – невеличка спортивна сумка, в Ірини – звичайна жіноча сумочка. Вони одягнені просто, для виїзду на природу та відпочинку. З-за рогу повільно вирулює чорний джип, зупиняється біля них. Бойко рішуче підходить до нього, відчиняє двері, кивком голови запрошує Ірину сідати всередину. З машини чути чоловічий голос: «Ласкаво просимо!». В цей самий час з під`їзду виходить сусідка. Вона зупиняється і дивиться на цю картину. Ірина помічає глядача в останній момент. Горда з того, що відбувається, вона не стримується і повертається до сусідки:
Ірина: Добрий день, тьоть Галь!
Сусідка стримано киває. Подружжя Бойків зникає всередині «джипу», машина повільно розвертається і їде з двору.
96. Заміський кемпінг.
Вечір. Невеличкий, стильно оформлений ресторанчик при кемпінгу. Грає жива музика, всі столики зайняті, офіціанти пересуваються нечутно, наче тіні. Бойко та Ірина сидять за столиком у кутку. Посередині столу горить свічка. Атмосфера максимально романтична. Біля них – тарілки з рештками їжі і недопита пляшка грузинського вина.
Ірина: Знаєш, мені тут подобається.
Бойко: Я старався (робить ковток вина з келиха).
Ірина: Якщо ти кожен раз, коли образиш мене, будеш у такий спосіб просити пробачення, то я тобі дозволяю посилати мене, куди завгодно, десь так раз на місяць.
Бойко: Правда?
Ірина: Правда.
Бойко: Тоді давай за це вип’ємо (заклично підносить келих, вони цокаються).
Ірина: Коли чесно, я не зовсім знаю, як треба себе поводити…
Бойко: Як хочеш.
Ірина: Я б уже замовляла десерт. Коли наш час у тій твоїй легендарній сауні?
Бойко: Не така вона вже легендарна… Звичайна фінська баня… У нас є ще години півтори, можемо відпочивати. Хочеш, потанцюємо?
Ірина: Вибач, що нагадую, але тюремна камера на тебе вплинула явно позитивно.
Бойко: Якщо такі місця на когось впливають позитивно.
Ірина: А справді – запроси мене танцювати… Ми сто років не танцювали…
До їхнього столика, перетнувши зал, підходять двоє пристойно вдягнених чоловіків. Вони помітно напідпитку, та поки що контролюють ситуацію і тримаються достойно та чемно.
Перший чоловік: Добрий вечір!
Бойко: Добрий-добрий. Проблеми?
Другий чоловік: Вибачте, що втручаємося в вашу інтимність, тільки в нас тут виникла суперечка. І нам потрібна стороння людина.
Перший чоловік: Ага, незалежний експерт (простягає руку Бойку): Саша.
Другий чоловік (торкається губами руки Ірини): Антон.
Бойко: Максим. А що…
Саша: Не бійтеся, люди, нічого кримінального. Просто розсудіть одну нашу суперечку. Для цього треба вийти на двір.
Антон: Люди, це лише десять хвилин. Ну? З нас при будь-якому вирішенні проблеми пляшка такого самого вина (клацає пальцем по пляшці, що стоїть на столі).
Максим дивиться на Ірину. Вона знизує плечима. Бойко підводиться, дружина робить те ж саме, і весь цей невеличкий гурт виходить на свіже повітря. На них ніхто не звертає увагу.
97. Подвір’я кемпінгу.
Лісиста місцевість. Компанія обходить будівлю і опиняється з тильного боку, між сосон. Вже поволі сутеніє. Ірина вбиває комара. Бойко зацікавлено дивиться на своїх нових знайомих.
Саша: Значить, ситуація проста, як оцей апельсин (витягає з кишені легкого піджака апельсин і починає його чистити). Антон рік тому приїхав сюди вперше і в певному стані закопав десь тут пляшку дорогого коньяку.
Ірина: Для чого?
Антон: Для того, Ірочко, для чого щось робиться після випитої півлітри під буржуйську закуску.

Саша: Тепер ми сюди приїхали знову. Тобто, через рік. І він мені доводить, що пляшка пустила коріння.
Бойко: Що, вибачте?
Антон: Жодних чудес. У всіх, хто сюди приїздить, є дивна буржуйська традиція: закопувати під якоюсь із сосон пляшку хорошого спиртного. Тут під кожною сосною вже щось закопано.
Саша: Не треба так дивитися, люди добрі. Ми не зовсім ще готовченкі.
Антон: Одна біда: я забув, під яким деревом я закопав той коньяк. Пляшка тут повинна була перезимувати.
Саша: Але якщо він не бреше і тут всі закопують пляшки під соснами, то варто копнути будь-де – і викопаєш пляшку. Тільки я йому (показує пальцем на Антона) не довіряю. А він (знову тицяє в приятеля пальцем) мені (тепер тицяє в груди себе). Тому нам потрібен незалежний експерт. Максим, правильно?
Бойко: Правильно.
Ірина: Мужчини, ви зовсім п’яні.
Антон: Не зовсім. Бо поки що можемо відповідати за свої слова та дії.
Саша: Ага (гикає).
Бойко: Коротше, ближче до діла.
Саша: Все дуже просто. Ти показуєш пальцем на будь-яке дерево. А ми під ним копаємо. У Антона в машині є лопатка і він її зараз принесе.
Антон киває, розвертається, наче робот, і суне до автомобільної стоянки. Його повернення всі чекають мовчки. Поки вони чекають, Саша дочищає апельсин, розділяє його на скибки і дає Максиму та Ірині. Ірина машинально починає їх їсти, Бойко хитає головою і віддає свою частку апельсина назад. Саша витягає з кишені пласку металеву фляжку, робить ковток і заїдає випите шматочками апельсина. Ірина і Максим перезираються. Нарешті він повертається Антон із невеличкою лопаткою.
Саша: Ну, як? Не дуже складне завдання?
Бойко: А чого ж? Прямо зараз і почнемо. Кажете, під будь-яким?
Антон: А він не вірить.
Бойко: Он там (показує рукою в бік дерева, що стоїть найдальше від них.
Антон підтюпцем біжить туди, стає на коліна біля стовбура і, проробивши якісь одному йому відомі маніпуляції, схожі на вимірювання, втикає штик лопати в землю. Не змовляючись, інші підходять до нього. Поки вони йдуть, Антон встигає копнути разів п’ять, і далі просто в присутності трьох свідків витягає з землі за ручки брудний поліетиленовий пакет з написом «BOSS». Обтрусивши землю, він засунув в пакет руку і з переможним вигуком витягнув пляшку.
Ірина: Нічого собі! Максику, а як ти знав?
Бойко: Нічого я не знав. Вони ж кажуть, що тут таке під кожним деревом.
Антон: Під кожним. Я не таку закопував, це ж дешеве бренді.
Саша: Ну, Максику, може ще раз? Нехай він програє, давай?
Бойко: Мені яке діло? Розважайтеся, мужики! Он там спробуйте! (показує рукою в протилежний бік).
Уся компанія вирушає туди. Тепер уже за лопатку береться Саша. Поплювавши на руки, він встромляє її в землю. Цього разу копнути довелося трошки більше, але нарешті лопата об щось сильно стукнула. Допомагаючи собі руками, Саша витягнув із ямки за горлечко пошкоджену лопатою пляшку горілки – з надбитого боку витікала рідина.
Антон: Чого ти так розігнався? Бачиш, аварію зробив…
Саша: І правда – продукт перевели…
Антон: Закопай її назад, бо люди прийдуть…
Іра (до Максима): Ти спеціально?
Бойко: Я ще п'ятнадцять хвилин тому нічого не знав! Це тут, мабуть, так розважаються.
Ірина: І далі що?
Бойко: Нічого. Вони винні нам ще одну пляшку грузинського вина. Алло, мужики, може вона десь тут закопана?
Антон і Саша (хором): Не знаю!
Бойко: А, ну їх! Пішли, сонце, я когось хотів запросити на повільний танець.
Вони пішли назад. По дорозі Ірина озирнулася. Їхні дивні нові знайомі стояли біля чергового дерева і сперечалися.
98. Зал ресторану.
Звучить повільна музика. Максим та Ірина тупцяють у повільному танці посеред танцполу. Крім них там лише одна пара, решта відвідувачів сидять за своїми столиками. Ірина в танці поклала голову Максимові на плече.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас