План.
I. Введення.
II. Загальні положення про мову Н.М. Карамзіна в томі I «Історії Держави Російської».
1. Трохи історії про «Історії ...» і не тільки.
2. Власне архаїчні особливості мови Карамзіна в «Історії Держави Російської» (погляд зверху).
III. Складне речення.
IV. Просте речення. Підмет і присудок.
V. Управління.
VI. Порядок слів.
VII. Висновок.
VIII. Бібліографія.
I. Вступ.
А.С. Пушкін писав: «Одноманітні і сором'язливі форми, в які відливав він [Ломоносов] свої думки, дають його прозі хід виснажливий і важкий. Ця схоластична величавість, полуславянская, полулатінская, зробилася було необхідністю: на щастя, Карамзін звільнив мову від чужого ярма і повернув йому свободу, звернувши його до живих джерел народного слова ». Але все-таки, діяльність Н.М. Карамзіна за спиною Пушкіна залишилася непомітною. А адже саме Карамзін створив нормований російська літературна мова як даність.
На мій погляд, Микола Михайлович Карамзін - фігура настільки значна як в російській літературі, так і в мові власне, в той же час недостатньо вивчена, що дана робота буде не зайвою.
Здебільшого, в сучасній науковій літературі Н.М. Карамзін представлений як реформатор російської літературної мови, творець так званого «нового стилю» (саме її і дотримується автор скромної праці цього). Ця загальноприйнята точка зору була одним з перших виражена Я.К. Гротом в кінці 19 століття в його статті «Карамзін в історії російської літературної мови». Він, як і багато вчених 20 століття, вважає, що Карамзін є до певної міри творцем нормованого російської літературної мови. У цій статті Грот Я.К. проаналізував дії Карамзіна в літературній, стилістичної, синтаксичної та лексичної сферах в цілому. Оскільки основною темою даної роботи є синтаксис Карамзіна в першому томі його науково-художньої праці «Історія Держави Російської», то я торкнуся поглядів Грота (та інших вчених) тільки щодо змін, проведених Карамзіним в області синтаксису. Грот Я.К. виявив два основних принципи, яким, на думку цього вченого, слідував Карамзін:
1) розташовувати слова відповідно з плином думки і законів мови, по-науковому, відповідно до актуальним членуванням тексту.
2) писати недовгими, неутомливим пропозиціями (на мій сучасний погляд, до цього принципу в досліджуваному творі його великий автор не зовсім слідував).
Також Грот припустив, що по суті новизна мови Карамзіна була не у введенні нових синтаксичних конструкцій, я в «ладі мови, в гладкості й у чистоті, в сміливих поєднаннях і порівняннях слів, в живих яскравих виразах».
Булаховський Л.А. в § 14 «Карамзинской реформа складу» другого тому «Курсу російської літературної мови» аналізує реформу складу невідривно від умов, в яких працював Карамзін, вказує на шляхи реформи, якими він йшов. Це свідома відмова від багатьох застарілих і запозичених конструкцій, які не відповідали основним закономірностям мови і зближення з розмовною мовою (тільки, однак, салонної); а також «талановитий показ», яким саме має бути цей художню мову. Але Булаховський припиняється і на недоліках мови Карамзіна, звертаючи увагу на зайву манірність, співучість і ритмічність його творів, недооцінку розмовної мови недворянських верств населення (влучне, треба сказати, зауваження).
І.І. Ковтунова, в цілому згодна з Булаховським, розглядаючи досягнення Карамзіна в сфері синтаксису взагалі, та порядку слів зокрема, як би виправдовує Карамзіна. Вона вважає, що всі недоліки карамзінского складу необхідні і неминучі, тому що основною метою було створення синтаксичної норми як авторитетного загальноприйнятого зразка, стилістично нейтрального у вживанні (всупереч ломоносовской теорії трьох стилів), пристосування порядку слів до вираження смислових зв'язків у тексті. При цьому Ковтунова вказує, що Карамзін багато в чому орієнтувався на синтаксичний лад французької мови, тобто, як і Ломоносов, наслідував іноземним зразкам (хоча синтаксис цієї мови ближче російській, ніж латинський або німецька).
Тому Єфімов А.І. у своєму підручнику, докладно розглядаючи досягнення Н.М. Карамзіна в сфері лексичних запозичень, хвалить його, називаючи авторський стиль яскраво (безумовно), легким і простим, але вказує, що все ж таки синтаксична однобокість Карамзіна полягала в однобічній орієнтуванні на «салонний жаргон» (тобто на розмовну мову світського суспільства).
Є.Г. Ковалевська (до речі, теж прихильника перерахованих вище поглядів) у підручнику «Історія російської літературної мови» оцінює всі перетворення Карамзіна в мові (лексика і синтаксис) і в літературі як літератора, письменника в цілому.
Існує й інша, абсолютно протилежна точка зору на лінгвістичну діяльність Н.М. Карамзіна. «Надмірне звеличення постаті Карамзіна в російської буржуазної філології викликало природне прагнення ряду радянських дослідників оцінити діяльність Карамзіна з інших позицій, показати не тільки позитивні, але і негативні сторони його творчості, підкреслити, що Карамзін« відмовився від багатьох великих традицій російської літератури ». [...] Такого роду оцінки ... на наш погляд, за своєю загальною принципової спрямованості все ж справедливі. (Горшков А.І. «Історія російської літературної мови») ». З цього ряду я відшукала тільки одного його представника - того самого Горшкова А.І. і дві його книги. Для мене виявилося цікавим порівняння уривків з творів Н.М. Карамзіна «Листи російського мандрівника» і Фонвізіна «Листи з Франції» у змістовному плані і ізвлеканіе із смислових та літературно-стильових відмінностей двох абсолютно різних авторів (однаково талановитих) загальнолінгвістичних висновків про реакційність і неправильності рішення Карамзіна в синтаксисі і лексиці (можливо, правда, я не зовсім зрозуміла цього вченого мужа). Горшков припускає, що склався не єдиний універсальний «новий стиль» (тобто мова), а однаковий, нудний і бідний. Він вважає діяльність Карамзіна спрямованої в бік від загальної, головній, магістральній лінії розвитку російської літературної мови. Я (всього лише на всього проста студентка, куди мені змагатися з Горшковим), дозволю собі не погодитися з ним, причиною цьому є (цитуючи цього лінгвіста) «вузькість класової позиції» його. І, з іншого боку, якщо б лінія Миколи Михайловича Карамзіна не співпадала б з природним рухом мови, то багато його нововведення не прижилися б - а вони прижилися і мирно живуть собі, поживають. Хоча, звичайно, загальновизнано, що кількісні зміни в мові відбувалися і до Карамзіна (яскравий приклад тому - чудові твори Фонвізіна).
Знову повертаюся до гаряче полюбилася мені загальноприйнятою точкою зору на мовну діяльність Н.М. Карамзіна, представленої на цей раз у В.В. Виноградова (на мій скромний погляд, дуже коротко і повно). Виноградов стверджує, що Карамзін справив «граматичну реформу літературної мови, що відміняє застарілі норми ломоносовской граматики трьох стилів», пропагував легке логічне членування мови, відповідно до послідовності думки, «викинув» архаїчні спілки, змінив структуру «підпорядкування пропозицій».
І ще додам я до всього вище викладеного слова В.Г. Бєлінського: «Карамзін мав величезний вплив на російську літературу: він перетворив російську мову, скинувши його з ходуль латинської конструкції і важкої слов'янщини і наблизивши до живої, природної, розмовної мови».
Чому ж об'єктом даного мого дослідження стала саме «Історія Держави Російської» »? Швидше за все, тому, що «« Історія Держави Російської »- це точка відліку нової російської літератури, початок її класичного періоду. [...] «Історія Держави Російської» - точка відліку не тільки літератури, але і нашої мови, початок сучасної російської мови (Є. Г. Ковалевська) ». А цей, як виявляється, великий труд незаслужено обійдений стороною нашими не менш великими лінгвістами. Тому ваша покірна слуга, бажаючи заповнити цей пробіл, звернулася до синтаксису в «Історії ...». Тема синтаксису була обрана мною, приблизно, з тієї ж самої причини. Більшість вчених розписують новаторство Миколи Михайловича в цілому, схематично і узагальнено, а я звернула свій ясний погляд, навпаки, на приватну сторону архаїчних зараз (це на самому початку 20 століття) явищ синтаксису, точніше словорасположенія, управління та з'єднання частин складного речення, що зустрічаються у Карамзіна.
Оскільки «Історія Держави Російської» і є вже як би представник успіхів свого автора, то вона відображає основи нової мови. З іншого боку, том I самий ранній з усіх дванадцяти томів, то він просто зобов'язаний утримувати велику кількість матеріалу для роздумів.
І до, і після Карамзіна створювалися курси історії Росії. Як правило, більш пізні з них, що увібрали в себе матеріали попередніх і збагачені новими відомостями, замінювали собою попередні і витісняли їх з кола читання (нормальна доля кожної наукової роботи). «Але карамзинской« Історію ... »така доля минула: її читали і читають багато поколінь (Муравйов В.Б.)». Може, її читали і перечитували, можливо, і в майбутньому ця традиція відродиться, тільки я сумніваюся, що сучасні «просунуті» люди (і молоді теж) зачитуються їй. Однак, це не применшує заслуг Карамзіна в історичній, літературній і лінгвістичної (не буду забувати) сферах.
2. Власне архаїчні особливості мови Карамзіна в «Історії Держави Російської» (погляд зверху).
Звичайно, пропозиції (в томі I) вже не стояли на «латино-слов'янських ходулях», все ж таки мова Карамзіна кілька архаїчний. Примітно, що Микола Михайлович будує дуже складні і широко поширені пропозиції (я б розбила їх на кілька штук, коротший, але, на жаль, я не Карамзін).
Кіммеріане, найдавніші мешканці нинішніх губерній Херсонської та Катеринославської, ймовірно, едіноплеменние з Німецькими Цімбрамі, за 100 років до часів Кірова були вигнані з своєї батьківщини Скіфами або здобути, які жили колись у східних околицях моря Каспійського, але витіснені звідти Массагетами, перейшли за Волгу, розорили після велику частину південної Азії і нарешті утвердилися між Істром і Танаїсом (Дунаєм і Доном), де сильний Цар Перська, Дарій, марно хотів помститися їм за спустошення Мідії, і де, ганяючись за ними в степах великих, ледь не загинуло все його численне військо.
По-моєму, така вже (тобто на початку 21 століття) неактуальна особливість показує, що, може, і не латинська ходулях підтримувала Карамзіна, але вже точно німецька милиці. Хоча він і орієнтувався на такий близький нам французьку мову, однак не зміг уникнути впливу німецького (на мій погляд). Ця «витіюватість» породила подальшу критику його творів, а «манірність» викладу, все ж не властива розвитку російської мови, призвела до швидкого старіння карамзінского складу.
До того ж, існує і ще одна примітна риса мови «Історії Держави Російської» - це переважна переважання складених конструкцій: безсполучникових складних речень, складносурядних і складнопідрядних утворень. Отже, прості речення майже не вживаються. Причому лад великих синтаксичних об'єднань заснований на принципі зчеплення однорідних (союзних і безсполучникових) частин. Складносурядні (у тому числі і побудовані за принципом однорідних членів безсполучникові) пропозиції переважають над складнопідрядними, але спостерігається почастішання їх використання до кінця томи. Дане співвідношення сил не характерно для сучасного мені мови, колись виробляло враження вишуканості і легкості (звичайно, у порівнянні з тим, що було: мова зламаєш). Але я покликана відзначити і повне граматичне відповідність їх нормам сучасної літературної мови.
III. Складне речення.
Складні пропозиції щодо кількості перевершують прості речення. Карамзін будує їх (складні) за принципом однорідних членів, нанизуючи одне на інше і в фіналі додаючи (або не додаючи) союз і, а може, але чи ще який. У цілому це стосується всіх типів складних речень: і безсполучникових, і складносурядних (якщо їх так можна назвати), і складнопідрядних.
Не скоро Варяги могли опанувати всією великою країною від Больтійского моря до Ростова, де мешкав народ Меря; не скоро могли в ній утвердитися так, щоб обкласти всіх жителів даниною; не раптом могли Чудь і Слов'яни з'єднатися для вигнання завойовників, і всього важче уявити, щоб вони, звільнивши себе від рабства, негайно захотіли знову віддатися у владу чужинців - але Літописець повідомляє, що Варяги прийшли від Бальтійского моря в 859 році, і що в 862 Варяг Рюрик і брати його вже князювали в Росії полунощного!
Видно і характерна для Карамзіна конструкція (приєднувальна): «[головна частина], союз (додаткових частина), і союз (додаткових частина)». Союзи могли бути будь-які (включаючи союзні слова), отже, тип придаткове частини теж.
У багатьох народів Слов'янських були заповідні гаї, де ніколи стукіт сокири не лунав, і де самі найлютіші вороги не наважувалися вступити в бій між собою.
Росіяни, наведені в жах і безлад так званим вогнем Грецьким, яким Феофан запалив багато суден їх, і який здався їм небесною блискавкою в руках озлобленого ворога, пішли до берегів Малої Азії.
Найбільш частотними серед них є складнопідрядні речення з з'ясувальних придаткове частиною.
Звичайно ж, в «Історії Держави Російської» зустрічається підпорядкування всіх видів, іноді навіть там, де його в сучасній російській взагалі немає. Це моє зауваження стосується тільки злощасних конструкцій з з'ясувальних частиною. Зараз (на рубежі 20-21 століть) головна частина називається вступним словом, а «придаткових» частина не містить союзу що.
Але ймовірно, що слов'яни, пригноблені ними, почасти справді повернулися з Мізії в своїм північним едіноземца м, ймовірно і те, що Волохи, нащадки давніх гетів і Римських всельніков Траянові часу в Дакії, поступившись цю землю Готф, гунам та іншим народам, шукали притулку в горах і, бачачи нарешті слабкість аварів, оволоділи Трансільванією та частию Угорщини, де Слов'яни долженствовалі їм підкоритися.
Може бути, що Кий і його брати ніколи справді не існували, і що вигадка народний звернув назви місць, невідомо від чого відбулися, у назви людей.
Неймовірно, щоб Козари, що брали данину з Києва, добровільно поступилися його Варягам, хоча Літописець мовчить про військових справах Аскольда і Діра в країнах Дніпровських ... [далі писати не має сенсу] I. Введення.
II. Загальні положення про мову Н.М. Карамзіна в томі I «Історії Держави Російської».
1. Трохи історії про «Історії ...» і не тільки.
2. Власне архаїчні особливості мови Карамзіна в «Історії Держави Російської» (погляд зверху).
III. Складне речення.
IV. Просте речення. Підмет і присудок.
V. Управління.
VI. Порядок слів.
VII. Висновок.
VIII. Бібліографія.
I. Вступ.
А.С. Пушкін писав: «Одноманітні і сором'язливі форми, в які відливав він [Ломоносов] свої думки, дають його прозі хід виснажливий і важкий. Ця схоластична величавість, полуславянская, полулатінская, зробилася було необхідністю: на щастя, Карамзін звільнив мову від чужого ярма і повернув йому свободу, звернувши його до живих джерел народного слова ». Але все-таки, діяльність Н.М. Карамзіна за спиною Пушкіна залишилася непомітною. А адже саме Карамзін створив нормований російська літературна мова як даність.
На мій погляд, Микола Михайлович Карамзін - фігура настільки значна як в російській літературі, так і в мові власне, в той же час недостатньо вивчена, що дана робота буде не зайвою.
Здебільшого, в сучасній науковій літературі Н.М. Карамзін представлений як реформатор російської літературної мови, творець так званого «нового стилю» (саме її і дотримується автор скромної праці цього). Ця загальноприйнята точка зору була одним з перших виражена Я.К. Гротом в кінці 19 століття в його статті «Карамзін в історії російської літературної мови». Він, як і багато вчених 20 століття, вважає, що Карамзін є до певної міри творцем нормованого російської літературної мови. У цій статті Грот Я.К. проаналізував дії Карамзіна в літературній, стилістичної, синтаксичної та лексичної сферах в цілому. Оскільки основною темою даної роботи є синтаксис Карамзіна в першому томі його науково-художньої праці «Історія Держави Російської», то я торкнуся поглядів Грота (та інших вчених) тільки щодо змін, проведених Карамзіним в області синтаксису. Грот Я.К. виявив два основних принципи, яким, на думку цього вченого, слідував Карамзін:
1) розташовувати слова відповідно з плином думки і законів мови, по-науковому, відповідно до актуальним членуванням тексту.
2) писати недовгими, неутомливим пропозиціями (на мій сучасний погляд, до цього принципу в досліджуваному творі його великий автор не зовсім слідував).
Також Грот припустив, що по суті новизна мови Карамзіна була не у введенні нових синтаксичних конструкцій, я в «ладі мови, в гладкості й у чистоті, в сміливих поєднаннях і порівняннях слів, в живих яскравих виразах».
Булаховський Л.А. в § 14 «Карамзинской реформа складу» другого тому «Курсу російської літературної мови» аналізує реформу складу невідривно від умов, в яких працював Карамзін, вказує на шляхи реформи, якими він йшов. Це свідома відмова від багатьох застарілих і запозичених конструкцій, які не відповідали основним закономірностям мови і зближення з розмовною мовою (тільки, однак, салонної); а також «талановитий показ», яким саме має бути цей художню мову. Але Булаховський припиняється і на недоліках мови Карамзіна, звертаючи увагу на зайву манірність, співучість і ритмічність його творів, недооцінку розмовної мови недворянських верств населення (влучне, треба сказати, зауваження).
І.І. Ковтунова, в цілому згодна з Булаховським, розглядаючи досягнення Карамзіна в сфері синтаксису взагалі, та порядку слів зокрема, як би виправдовує Карамзіна. Вона вважає, що всі недоліки карамзінского складу необхідні і неминучі, тому що основною метою було створення синтаксичної норми як авторитетного загальноприйнятого зразка, стилістично нейтрального у вживанні (всупереч ломоносовской теорії трьох стилів), пристосування порядку слів до вираження смислових зв'язків у тексті. При цьому Ковтунова вказує, що Карамзін багато в чому орієнтувався на синтаксичний лад французької мови, тобто, як і Ломоносов, наслідував іноземним зразкам (хоча синтаксис цієї мови ближче російській, ніж латинський або німецька).
Тому Єфімов А.І. у своєму підручнику, докладно розглядаючи досягнення Н.М. Карамзіна в сфері лексичних запозичень, хвалить його, називаючи авторський стиль яскраво (безумовно), легким і простим, але вказує, що все ж таки синтаксична однобокість Карамзіна полягала в однобічній орієнтуванні на «салонний жаргон» (тобто на розмовну мову світського суспільства).
Є.Г. Ковалевська (до речі, теж прихильника перерахованих вище поглядів) у підручнику «Історія російської літературної мови» оцінює всі перетворення Карамзіна в мові (лексика і синтаксис) і в літературі як літератора, письменника в цілому.
Існує й інша, абсолютно протилежна точка зору на лінгвістичну діяльність Н.М. Карамзіна. «Надмірне звеличення постаті Карамзіна в російської буржуазної філології викликало природне прагнення ряду радянських дослідників оцінити діяльність Карамзіна з інших позицій, показати не тільки позитивні, але і негативні сторони його творчості, підкреслити, що Карамзін« відмовився від багатьох великих традицій російської літератури ». [...] Такого роду оцінки ... на наш погляд, за своєю загальною принципової спрямованості все ж справедливі. (Горшков А.І. «Історія російської літературної мови») ». З цього ряду я відшукала тільки одного його представника - того самого Горшкова А.І. і дві його книги. Для мене виявилося цікавим порівняння уривків з творів Н.М. Карамзіна «Листи російського мандрівника» і Фонвізіна «Листи з Франції» у змістовному плані і ізвлеканіе із смислових та літературно-стильових відмінностей двох абсолютно різних авторів (однаково талановитих) загальнолінгвістичних висновків про реакційність і неправильності рішення Карамзіна в синтаксисі і лексиці (можливо, правда, я не зовсім зрозуміла цього вченого мужа). Горшков припускає, що склався не єдиний універсальний «новий стиль» (тобто мова), а однаковий, нудний і бідний. Він вважає діяльність Карамзіна спрямованої в бік від загальної, головній, магістральній лінії розвитку російської літературної мови. Я (всього лише на всього проста студентка, куди мені змагатися з Горшковим), дозволю собі не погодитися з ним, причиною цьому є (цитуючи цього лінгвіста) «вузькість класової позиції» його. І, з іншого боку, якщо б лінія Миколи Михайловича Карамзіна не співпадала б з природним рухом мови, то багато його нововведення не прижилися б - а вони прижилися і мирно живуть собі, поживають. Хоча, звичайно, загальновизнано, що кількісні зміни в мові відбувалися і до Карамзіна (яскравий приклад тому - чудові твори Фонвізіна).
Знову повертаюся до гаряче полюбилася мені загальноприйнятою точкою зору на мовну діяльність Н.М. Карамзіна, представленої на цей раз у В.В. Виноградова (на мій скромний погляд, дуже коротко і повно). Виноградов стверджує, що Карамзін справив «граматичну реформу літературної мови, що відміняє застарілі норми ломоносовской граматики трьох стилів», пропагував легке логічне членування мови, відповідно до послідовності думки, «викинув» архаїчні спілки, змінив структуру «підпорядкування пропозицій».
І ще додам я до всього вище викладеного слова В.Г. Бєлінського: «Карамзін мав величезний вплив на російську літературу: він перетворив російську мову, скинувши його з ходуль латинської конструкції і важкої слов'янщини і наблизивши до живої, природної, розмовної мови».
Чому ж об'єктом даного мого дослідження стала саме «Історія Держави Російської» »? Швидше за все, тому, що «« Історія Держави Російської »- це точка відліку нової російської літератури, початок її класичного періоду. [...] «Історія Держави Російської» - точка відліку не тільки літератури, але і нашої мови, початок сучасної російської мови (Є. Г. Ковалевська) ». А цей, як виявляється, великий труд незаслужено обійдений стороною нашими не менш великими лінгвістами. Тому ваша покірна слуга, бажаючи заповнити цей пробіл, звернулася до синтаксису в «Історії ...». Тема синтаксису була обрана мною, приблизно, з тієї ж самої причини. Більшість вчених розписують новаторство Миколи Михайловича в цілому, схематично і узагальнено, а я звернула свій ясний погляд, навпаки, на приватну сторону архаїчних зараз (це на самому початку 20 століття) явищ синтаксису, точніше словорасположенія, управління та з'єднання частин складного речення, що зустрічаються у Карамзіна.
Оскільки «Історія Держави Російської» і є вже як би представник успіхів свого автора, то вона відображає основи нової мови. З іншого боку, том I самий ранній з усіх дванадцяти томів, то він просто зобов'язаний утримувати велику кількість матеріалу для роздумів.
II. Загальні положення про мову Н.М. Карамзіна в томі I «Історії Держави Російської».
1. Трохи історії про «Історії ...» і не тільки.
Микола Михайлович Карамзін працював над дванадцятьма томами «Історії Держави Російської» двадцять два роки: з 1803 по 1825 року, перші вісім томів були видані в 1818 році, останній - дванадцятий - вже після смерті автора, в 1829 році.
За власним визнанням Карамзіна, писав він свою «Історію ...» не у формі сухого трактату, а у формі живого мальовничого розповіді. Тобто за назвою і побудовою (почасти й змістом) «Історія ...» - праця науковий, а по суті - художній твір.І до, і після Карамзіна створювалися курси історії Росії. Як правило, більш пізні з них, що увібрали в себе матеріали попередніх і збагачені новими відомостями, замінювали собою попередні і витісняли їх з кола читання (нормальна доля кожної наукової роботи). «Але карамзинской« Історію ... »така доля минула: її читали і читають багато поколінь (Муравйов В.Б.)». Може, її читали і перечитували, можливо, і в майбутньому ця традиція відродиться, тільки я сумніваюся, що сучасні «просунуті» люди (і молоді теж) зачитуються їй. Однак, це не применшує заслуг Карамзіна в історичній, літературній і лінгвістичної (не буду забувати) сферах.
2. Власне архаїчні особливості мови Карамзіна в «Історії Держави Російської» (погляд зверху).
Звичайно, пропозиції (в томі I) вже не стояли на «латино-слов'янських ходулях», все ж таки мова Карамзіна кілька архаїчний. Примітно, що Микола Михайлович будує дуже складні і широко поширені пропозиції (я б розбила їх на кілька штук, коротший, але, на жаль, я не Карамзін).
Кіммеріане, найдавніші мешканці нинішніх губерній Херсонської та Катеринославської, ймовірно, едіноплеменние з Німецькими Цімбрамі, за 100 років до часів Кірова були вигнані з своєї батьківщини Скіфами або здобути, які жили колись у східних околицях моря Каспійського, але витіснені звідти Массагетами, перейшли за Волгу, розорили після велику частину південної Азії і нарешті утвердилися між Істром і Танаїсом (Дунаєм і Доном), де сильний Цар Перська, Дарій, марно хотів помститися їм за спустошення Мідії, і де, ганяючись за ними в степах великих, ледь не загинуло все його численне військо.
По-моєму, така вже (тобто на початку 21 століття) неактуальна особливість показує, що, може, і не латинська ходулях підтримувала Карамзіна, але вже точно німецька милиці. Хоча він і орієнтувався на такий близький нам французьку мову, однак не зміг уникнути впливу німецького (на мій погляд). Ця «витіюватість» породила подальшу критику його творів, а «манірність» викладу, все ж не властива розвитку російської мови, призвела до швидкого старіння карамзінского складу.
До того ж, існує і ще одна примітна риса мови «Історії Держави Російської» - це переважна переважання складених конструкцій: безсполучникових складних речень, складносурядних і складнопідрядних утворень. Отже, прості речення майже не вживаються. Причому лад великих синтаксичних об'єднань заснований на принципі зчеплення однорідних (союзних і безсполучникових) частин. Складносурядні (у тому числі і побудовані за принципом однорідних членів безсполучникові) пропозиції переважають над складнопідрядними, але спостерігається почастішання їх використання до кінця томи. Дане співвідношення сил не характерно для сучасного мені мови, колись виробляло враження вишуканості і легкості (звичайно, у порівнянні з тим, що було: мова зламаєш). Але я покликана відзначити і повне граматичне відповідність їх нормам сучасної літературної мови.
III. Складне речення.
Складні пропозиції щодо кількості перевершують прості речення. Карамзін будує їх (складні) за принципом однорідних членів, нанизуючи одне на інше і в фіналі додаючи (або не додаючи) союз і, а може, але чи ще який. У цілому це стосується всіх типів складних речень: і безсполучникових, і складносурядних (якщо їх так можна назвати), і складнопідрядних.
Не скоро Варяги могли опанувати всією великою країною від Больтійского моря до Ростова, де мешкав народ Меря; не скоро могли в ній утвердитися так, щоб обкласти всіх жителів даниною; не раптом могли Чудь і Слов'яни з'єднатися для вигнання завойовників, і всього важче уявити, щоб вони, звільнивши себе від рабства, негайно захотіли знову віддатися у владу чужинців - але Літописець повідомляє, що Варяги прийшли від Бальтійского моря в 859 році, і що в 862 Варяг Рюрик і брати його вже князювали в Росії полунощного!
Видно і характерна для Карамзіна конструкція (приєднувальна): «[головна частина], союз (додаткових частина), і союз (додаткових частина)». Союзи могли бути будь-які (включаючи союзні слова), отже, тип придаткове частини теж.
У багатьох народів Слов'янських були заповідні гаї, де ніколи стукіт сокири не лунав, і де самі найлютіші вороги не наважувалися вступити в бій між собою.
Слов'яни думали, що воно жахає людей грізними привидами або Опудала, і що гнів його можуть приборкати волхви або чарівники, хоча ненависні народу, але шановні за їх уявну науку.
Монархи народів утворених бажають мати столицю серед Держави, по-перше, для того, щоб краще наглядати над загальним його правлінням, а по-друге, і для своєї безпеки: Олег всього більше думаючи про завоювання, хотів жити на кордоні, щоб тим швидше нападати на чужі землі, мислив жахати сусідів, а не боятися їх.Росіяни, наведені в жах і безлад так званим вогнем Грецьким, яким Феофан запалив багато суден їх, і який здався їм небесною блискавкою в руках озлобленого ворога, пішли до берегів Малої Азії.
Найбільш частотними серед них є складнопідрядні речення з з'ясувальних придаткове частиною.
Звичайно ж, в «Історії Держави Російської» зустрічається підпорядкування всіх видів, іноді навіть там, де його в сучасній російській взагалі немає. Це моє зауваження стосується тільки злощасних конструкцій з з'ясувальних частиною. Зараз (на рубежі 20-21 століть) головна частина називається вступним словом, а «придаткових» частина не містить союзу що.
Але ймовірно, що слов'яни, пригноблені ними, почасти справді повернулися з Мізії в своїм північним едіноземца м, ймовірно і те, що Волохи, нащадки давніх гетів і Римських всельніков Траянові часу в Дакії, поступившись цю землю Готф, гунам та іншим народам, шукали притулку в горах і, бачачи нарешті слабкість аварів, оволоділи Трансільванією та частию Угорщини, де Слов'яни долженствовалі їм підкоритися.
Може бути, що Кий і його брати ніколи справді не існували, і що вигадка народний звернув назви місць, невідомо від чого відбулися, у назви людей.
Слід зауважити, така закономірність виникає за певних умов: коли вступне слово починає пропозиція (умова розташування) і якщо воно виражає більшу чи меншу ступінь ймовірності (семантичний фактор).
Як відомо, Карамзін відсівали застаріваючі спілки. Майже повністю збереглися лише сурядні: і, а, але, або, дуже рідко в їх значенні вживався бо. З підрядних залишилися тільки що, щоб, як, бо, коли, якщо, хоча, де, ніж, якщо (дуже рідко), порівняльний союз подібно, союзні слова кою і який. Союзи щоб і аж поки надзвичайно рідкісні в першому томі. З'явилися і увійшли в активний ужиток складові спілки: тому що, для того щоб і т.д.
До днів моїх дожили не всі відібрані Карамзіним спілки. Застаріли бо, ніж, якщо, подібно, кою. Вони замінилися іншими, наприклад замість ніж ми зараз говоримо ніж.
Отже, все по порядку.
1) Вживання сурядних союзів майже відповідає сучасному. Єдиний союз - але - вживається у застарілих своїх значеннях спілок: противительного а й сполучного і - і в сучасному розділовому.
Грецькі літописи не згадують ні про одному головному або загальному полководця Слов'ян: вони мілини Вождів тільки приватних; билися не стіною, не зімкнутими рядами, але натовпами розсіяними і завжди піші, слідуючи не загальному велінням, не єдиної думки начальника, а навіюванню своєю особливою, особистої сміливості та мужності, не знаючи розсудливою обережності, котора я передбачає небезпеку і дережет людей, але кидаючись прямо в середину ворогів.
Ім'я, зникло в стародавній Росії, але зробилося загальним ім'ям Ляхов, засновників Держави Польського.
Але принаймні, завойовники не вдовольнилися мечами, але обклали Слов'ян иною ням і брали, як каже Літописець, по білці з дому ...
Ці його значення переважали над сучасним розділовим (часто, але не завжди замість але вживався однак).
Зустрічаються конструкції, де він надмірний:
Тоді - зауважимо це перша хронологічне показання в Нестора - якісь сміливі і хоробрі завойовники, іменовані в наших літописах Варягами, прийшли з-за Бальтійского моря і наклали данину на Чудь, Слов'ян Ільменських, Кривичів, мерю, і хоча були через два роки вигнані ними, але Слов'яни, стомлені внутрішніми розбратами, в 862 знову закликали до себе трьох братів Варязьких, від племені Російського, які стали першими Володарями в нашому давньому вітчизні, і за якими воно стало називатися Руссю.
2) В основному, підрядні сполучники піддалися отсеиванию або видозмінити. Бо - союз причини і наслідки - зустрічається в декількох іпостасях.
Ми всі громадяни, у Європі і в Індії, в Мексиці і в Абіссінії, визначення кожного тісно пов'язана з батьківщиною: любимо його, бо любимо себе.
Східні Готф повинні були підкоритися, а Західні шукали притулку у Фракії, де Римляни, на лихо своєму, дозволили їм оселитися, бо Готф, з'єднавшись з іншими мужніми германцями, скоро опанували здебільшого Імперії.
Ольга сиділа в своєму теремі і дивилася, як Древляни пишалися і величалися, не передбачаючи своєї загибелі, бо Ольжині люди кинули їх разом з ладіею в яму.
Приклад номер один, тут союз тотожний сучасному тому що, у другому реченні він вживається в соединительном значенні (= і), а в третьому - дорівнює тому.
3) Союзну слово кою (архаїчна) було актуальним у часи Карамзіна, тому широко використовується ним.
Щасливі древні: вони не відали цього дріб'язкового праці, в якому втрачається половина часу, нудьгує розум, в'яне уяву: тяжка жертва, принесена достовірності, проте ж необхідна!
Завдяки всіх, і живих, і мертвих, яких розум, знання, таланти, мистецтво, служили мені керівництвом, доручаю себе поблажливості добрих співгромадян.
Нарівні з кой використовує Карамзін і який. Ці два союзних слова мирно жили по сусідству ще довгий час, десь до середини 19 століття.
Проте ж Слов'яни, в самому безрозсудній марновірстві, мали ще поняття і Бога єдиному і Вишньому, Якого, але їх думку, гірські небеса, прикрашені світилами променистими, служать гідним храмом, і Який дбає тільки про небесне, обравши інших, нижніх богів, чад Своїх , управляти землею.
Союзи бо й кой самі частотні з усіх застарілих. Викликано це тим, що в «Історії ...» багато підрядних конструкцій з означальними підрядними і підрядними причини і наслідку.
4) Порівняльний союз (слово) подібно зустрічається зазвичай у порівняльних оборотах (як би відволікання від теми), які в сучасній російській будуються за коштами союзу як.
Ці три народи, подібно древлянам, мешкали в глибині лісів, які були їх охороною від ворогів і представляли їм зручність для звірячої лову.
Крім ідолів Німецькі Слов'яни, подібно Дунайським, обожнювали ще річки, озера, джерела, ліси і приносили жертви невидимим їх геніям, які, на думку забобонних, іноді говорили і у важливих випадках були людям.
Ці порівняльні звороти відповідають сучасним як, який в цьому значенні не вживається.
5) Порівняльний союз ніж, можна сказати, монополіст:
Нехай Греки, Римляни полонять уяву: вони належать до сімейства роду людського і нам не чужі за своїм чеснотам і слабкостям, слави і лих, але ім'я Російське має для нас особливу принадність: серце моє ще сильніше б'ється за Пожарського, ніж за Фемістокла або Спіціона.
Ця думка здається мені більш дотепно, ніж грунтовно.
Сучасного союзу ніж у першому томі немає взагалі. Мабуть, не народився ще.
У деяких пропозиціях важко відновити значення союзу:
Скажімо сміливо, що вона була в світі злом перш, ніж звернулася до чеснота, яка стверджує благоденство Держав: хижість народила її, користолюбство живило. Або пропозиція не піддається перебудові за допомогою союзу чим. Але можна сміливо заявити, що ніж порівняльний.
6) Якщо. Не самий частотний союз, аналогічний сучасному якщо, який, безумовно, зустрічається набагато частіше.
Російські язичники, як пише Адам Бременський, їздили в Курляндію і в Самогітію для поклоніння кумирам - слідчо, мали одних богів з латишами, якщо не всі, то хоча деякі Слов'янські племена в Росії - ймовірно, Кривичі, бо назва їх свідчить, здається, що вони визнавали Латиського Первосвященика Криве Главою Віри своєї.
Слідчо, якщо Слов'яни і Венеди складали один народ, то предки наші відомі і Грекам, і Римлян, мешкаючи на ЮГ від моря Бальтійского.
Цей умовний союз вже виходив з ужитку у вищих верствах суспільства (якщо там коли-небудь був). Зараз носить «одяг просторечного відтінку».
7) Цільовий союз щоб (= щоб) теж не був у пошані у Карамзіна. Швидше за все, так як наведене пропозицію з Передмови до «Історії ...» (в якому Карамзін звертається до читача, пояснюючи причини, що спонукали його написати цей наукова праця), він стилістично й змістовно виправданий: пристойності і правила етикету могли вимагати застосування саме такого варіанту висловлювання .
Належало або не сказати нічого, або сказати все про якийсь Князі, щоб ін жив в нашій пам'яті не одним сухим ім'ям, не з деяких моральних фізіогноміею.
8) Союз аж поки (в значенні поки що) зустрічається у Карамзіна тільки одного разу в перекладі з літопису. Можна зробити висновок, що це в деякому сенсі бажання зберегти «аромат давнини».
Так буде і надалі, аж поки є війна і мечі на світі.
9) Оскільки Карамзін проводив досліди на спілками, розширював їх значення, сферу вживання, зустрічаються у нього і невдалі екземпляри. Не відразу розуміється, що автор має на увазі.
Але [+ так] як ці умови вимагають охоронців і влади карати злочинця, то й самі дикі народи обирають посередників між людьми і законами.
Воєводами називалися перш одні військові начальники, але як [+ тільки] вони і в мирний час вміли привласнити собі панування над співгромадянами, то це ім'я знаменувало вже взагалі повелителя і володаря у богемських і Саксонських венедів, в Вкрай Государя, у Польщі не лише військового ватажка , але і суддю.
Виходить, що союзу як «колись порівнювати поняття», у нього і так багато «справ» (значень), тому в порівняльному значенні (характерним для нього зараз) використовується подібно (прямо-таки поділ праці). Тут як скомбінований з часткою то й «означає» умова.
Або ще один досвідчений екземпляр:
Англійці ж зараховані їм до Варягам для того, що [= бо] вони разом з Норманом становили варязьку дружину в Константинополі.
Складовою союз для того, що (зі значенням причини) зберігся, приєднавши частку б і змінивши орієнтацію: був причинний, став цільовий.
Ці два союзи виявилися не життєздатними в даних своїх значеннях: як то розпався, а для того, що піддався семантичним змінам.
Архаїчними є зараз спілки (зустрічаються в «Історії ...») і вже застарілі в кінці 18 століття (аж поки, щоб, бо = і), і ще широко вживані тоді (ніж, кою), та спілки-неологізми.
IV. Просте речення. Підмет і присудок.
У Карамзіна зустрічається тільки кілька архаїчних особливостей у сфері головних членів речення, але самих, що ні на є, частотних (трапляються, як то кажуть, на кожному кроці).
По-перше, за часів Миколи Михайловича між підметом і присудком, вираженими іменниками у формі називного відмінка, завжди вживався дієслово-зв'язка, наприклад, є.
Одне государствования Іоанна III є рідкісне багатство для Історії: принаймні, не знаю Монарха найдостойнішого жити і сяяти в її святилище.
Втім, Гельмольдово переказ, яка затверджується і Саксон Граматик, чи не є одна здогадка, заснована на схожості імен?
Швидше за все, застаріла на цей день конструкція, була ще актуальною під час життя Карамзіна, так як сучасний варіант «підмет - присудок» (мається на увазі тире) у нього категорично не зустрічається.
Крім цього дієслова використовує Карамзін і інший. Це бути:
Се звістка для нас цікаво і важливо, бо Венеди, за переказом йорнандом, були одноплемінники Слов'ян, предків народу Російської.
Вони були мужі знають і розумні, ловили звірів у тодішніх густих лісах дніпровських, побудували місто і назвали оний ім'ям старшого брата, тобто Київ.
Але, з іншого боку, ця сама конструкція співвідноситься з сучасною «бути + іменник у формі орудного відмінка», тобто який-небудь «нинішній» писака створив би щось на кшталт «Венеди були одноплемінниками слов'ян». Варто зауважити, що при наборі цієї пропозиції (яке належить перу великого мужа «Історії») на комп'ютер, програма порахувала його цілком сучасним, а в мене граматика і стилістика перевіряються дуже суворо.
Подібна картина (це вже по-друге) спостерігається і серед складових іменних присудків, смислова (чи то пак іменна) частину яких виражена прикметником, дієприкметником (дійсним або пасивні), займенником. Вони зазвичай у формі називного відмінка, іноді короткі, іноді повні.
На жаль, вони не казали все, що буває цікаво для потомства, але, на щастя, не лукавство, і вірогідно з Літописців згодні з ними.
Всі були кочували, всі харчувалися скотарством і звірине ловом: Гуни, Угри, Болгари, Авари, Турки - і всі вони зникли в Європі, крім Угрів і Турков.
Не можна бачити без подиву цю лагідну чеснота, можна сказати, обожненої людьми настільки грубими і хижими, які були Дунайські Слов'яни. (Тут зустрічається відносний займенник, і зараз ця конструкція виглядала б інакше: «якими були Слов'яни»).
Слово Vaere, Vara є древнє Готфського і значить союз: натовпи Скандинавських витязів, вирушаючи до Росії і до Греції шукати щастя, могли іменувати себе Варягами в сенсі союзників або товаришів (зі словами завжди так: «слово пастир є Латинське», «воно [то пак слово «Князь»] є древнє Слов'янське »).
І ще один прімерчік (зауважте! Відносне прикметник у короткій формі!):
... [Почало писати не має сенсу, та й середину теж: довго боляче] що предки цих народів ... не могли бути едіноплеменние з германцями і слов'янами.
В якості зв'язки використовуються різні дієслова (крім бути і є):
Сармати (або Савромати Геродотової) робляться знамениті на початку Християнського літочислення, коли Римляни, зайнявши Фракію і країни Дунайські своїми легіонами, придбали для себе нещасне сусідство варварів.
Але здебільшого в таких випадках (приклад над) картина відповідає сучасній (майже завжди).
Це (застаріле) становище справ поширюється і на, припустимо, обставини, виражені дієприслівниковими зворотами виду «бувши, будучи + іменник або прикметник у формі називного відмінка»
Коли ж їх спершу ідолопоклонники, вони в осьмой столітті прийняли Віру Юдейську, а в 858 Християнську.
Одночасно зустрічаються і сучасні конструкції, то є відповідні мови мого покоління. Наведу тільки один приклад: нецікаво писати те, що і так на кожному кроці на сайті:
Кожне сімейство було маленькою, незалежною Республікою, але загальні стародавні звичаї служили між ними деякою гражданскою зв'язком.
Виходить, що вже в кінці 18 - початку 19 століть розвивалася тенденція до постановки іменної частини складеного іменного присудка у форму орудного відмінка, незалежно від частини мови. І, звичайно ж, як справжній ас своєї справи, Карамзін відбив її (але тільки відбив).
Пункт номер три в цьому розділі - це, як не дивно, вживання двусоставних пропозицій замість сучасних безособових (у як!) У всьому винне присудок. Хто ж так зараз скаже, чи напише?
Всі доводить, що вони мали вже звичаї цивільні.
Цей народ, древній і численний, займав і займає таке велике простір у Європі та Азії, не мав Історика, бо ніколи не славився перемогами, не відбирав чужих земель, але завжди поступався своїми: у Швеції і Норвегії Готф і в Росії, може бути, слов'янам - і в одній злиднях шукав для себе безпеки, «не маючи (за словами Тацита) ні будинків, ні коней, ні зброї, харчуючись травами, одягаючись шкірами звірячими, ховаючись від негоди під сплетеними гілками».
Правильно, ніхто. А ось Карамзін писав (пропозиція від «Історії ...» ж процитовано). Дуже вже це словосполучення «мати що-небудь» схоже на англійське (наприклад) «to have something», до речі, дуже широко англійцями употребляющееся (I have an idea - дослівно - Я маю ідею; I have a house - дослівно - Я маю будинок ). Зазвичай пропозиції з таким присудком переводяться на російську мову як раз таки безособовими конструкціями.
З другого прикладу видно, що подібним чином будувалися і дієприслівникові та дієприкметникові звороти: «маючи, або імев що-небудь», «мав що-небудь».
У договорі Олега з греками згадується ще про Волосі, якого ім'ям і Перуновим клялися Росіяни у вірності, мавши до нього особливу повагу, бо він вважався покровителем худоби, головного їх багатства.
Купці, ремісники охоче відвідували Слов'ян, між якими не було для них ні злодіїв, ні розбійників, але бідній людині, що не мав способу добре пригостити іноземця, дозволялося вкрасти все потрібне для того у сусіда багатого: важливий обов'язок гостинності виправдовував і самий злочин.
«Мати» (або «не мати») Карамзін міг все: і «досвідченість довготривалу», і «повідомлення», і «Вождів тільки приватних», і «нещасні для них слідства», і «міста на землі», і «особливих охоронців », і« вірну Хронологію », і« все потрібне для людини », і навіть« щасливе дія »і« своє дитинство ». Ці випадки можна віднести до лексико-синтаксичним, бо часто в сучасній російській мові ми використовуємо синонімічні їм дієслова. Наприклад, не «маючи торгівлю», а «торгуючи». Як відомо, Карамзін зробив багато чого в сфері запозичень, калькіруя іншомовні (зокрема, французькі) словосполучення. Дані його дослідження не прижилися.
У цей же розділ я віднесла і поширені (звичайно) односкладні виразно-особисті пропозиції (зараз це розмовна риса, та й пропозиції не такі великі). Дивно якось звучить:
Всесвітня Історія великими спогадами прикрашає світ для розуму, а Російська прикрашає батьківщину, де живемо і відчуваємо.
Бачимо на землі величні гори і водоспади, квітучі луги і долини, але скільки пісків безплідних і степів смутних!
Читач помітить, що описую діяння не нарізно, по роках і днях, але злягаються їх для більш зручного враження в пам'яті.
На їх місці зазвичай у сучасній російській літературній мові зустрічаються пропозиції, де обов'язково є підмет, виражений займенником першої особи єдиного чи множини.
При цьому нарівні з односкладними конструкціями у Карамзіна є і (не рідше) двоскладні:
Так я мислив і писав про Ігоря, про Всеволода, як сучасник, дивлячись на них у тьмяне дзеркало древньої Літопису з невтомним увагою, з щирим повагою, і якщо замість живих, цілих образів представляв єдино тіні в уривках, то не моя вина: я не міг доповнювати Літопису!
Змушена помітити, що до кінця томи односкладних пропозицій такого типу стає менше. Але, можливо, виною цьому не гостре чуття автора, а всі менший вияв його я в творі (все-таки це ж наукова праця).
Я не вважаю, що Карамзін шляхом вище перерахованих архаїзмів (всі чотири пункти) намагався стилізувати свою «Історію держави російської» (події давно минулих днів) під старовину. По-моєму, з цією метою (якщо така є) він використовує лексику.
V. Управління.
Архаїзми управління (які є в томі I «Історії Держави Російської) численні. Їх можна умовно розділити на дві великі групи:
1) поєднання, в якому дієслово вимагають при собі іншого приводу і / або падежу іменника;
2) конструкція відповідає сучасній граматиці, але не вживається - у неї є сучасний аналог.
Група номер один. В «Історії Держави Російської» (у першому томі) дуже багато таких (в сучасній мові або падіж, або привід інший) архаїзмів управління дуже багато. Вони практично не піддаються класифікації, кожен випадок по-своєму унікальний і має власну історію, відмінну від інших. Так чи інакше, спроба не тортури.
Вид перший. Дієслова вимагають при собі іменника у формі не родового відмінка (так у Карамзіна), а знахідного:
не можуть дати йому допомоги
шукали золота; шукали уявних скарбів; шукати діяльності в службі Імператорів
не задовольняє цікавості Історика; задовольнивши головним спонуканням
не вміли відновити древніх законів
п'ять років не турбували Росії
Майже всі ці словосполучення містять заперечення при дієсловах, і, дійсно, повинен бути вжито родовий відмінок, але все-таки більш кращий знахідний.
Вид другий. Дієслова управляли іменником у формі орудного відмінка без прийменника:
говорили сім'ю різними мовами; говорять мовами настільки між собою подібні; говорить майже однією мовою з фінами; хто говорив їх мовою, а їм [Польським нарєчієм] говорять ... в Королівстві Польському; долженствовалі ... говорити вже мовою різним; говорили мовою їх краще, ніж СкандинавськимСлід особливо відзначити що поєднання «говорити будь-яким мовою» (сучасний аналог: «говорити на мові»), швидше за все, є калькою. В англійській мові існує словосполучення «speak language», побудоване, до речі, без приводу.
одягаючись шкірами звірячими
жертвували їй Слов'яни свою жизнию
померти голодом
дарували гостей грошима
Деякі з них замінилися словосполученнями, що містять привід, в деяких дієслова змінили (а може, не змінили - вираз запозичене) управління.
Вид третій. Тут зібрані всі словосполучення, в яких є назви сторін світу:
межували до Півдня з Дакіею; оточений до Заходу, Півночі і Сходу, Рюрик (до + Р.п.)
межувала на Схід з Біармії, а на Північний захід з Квенландіею; мешкає на Південь від моря Бальтійского; мешкали на Північ від Чорного моря; досягали на Востокдо нинішньої Ярославської ... Губернії, а на Південь до Західної Двіни, з яких чотири були на Схід від Дніпра (на + В.п.)
У всіх випадках, якими б не були привід і відмінок, вони не відповідають сучасним моделям.
Вид четвертий. Конструкція: «дієслово + примикає прикметник у називному відмінку, замість орудного (" по-новому »)»
дерзнув перший турбувати; долженствовалі перший гинути в битвах; попадали мертві до ніг Олегові; Святослав перший ввів звичай
Тип п'ятий «про ім'я». Слово ім'я у формі орудного відмінка без прийменника розшифровується як «по імені» (тобто прийменник по + Д.п.):
повбивав їх Князя, ім'ям Боксу; муж, на ім'я Само, був сміливим; їх перший Государ, ім'ям Відвут, царював; двоє з едіноземцев Рюрікових, ім'ям Аскольд і Дір, відправилися; Святослав ..., перший Князь Слов'янського імені, був ще хлопцем один з їх витязів, ім'ям Анемас, відкрив собі шлях
Тип шостий. Словосполучення «кілька часу» (прислівник + час у Р.п.), замінено зараз на «деякий час» (займенник і час у знахідному):
трималися ще кілька часу; кілька часу тікали битв; могла кілька часу насолоджуватися
Тип сьомий. Знову про час. Калька, можливо, з французької мови. З плином часу, прийменник у замінився на привід на.
так у результаті шостого століття ... жили; Аттіла панував над ними ... в результаті V століття; силу зброї свого в результаті VII століття, чи вже в VIII, звернувщоб у наступний рік пиріг був уже з'їдений; в наступний рік ... виступив з Константинополя
Існує схожість між цією архаїчної конструкцією і сучасної англійської «in year, month, morning», де ми і бачимо цей самий привід в (in).
Тип восьмий об'єднав в собі «вельми не подібні» конструкції, що містять привід:
що стосується власне до Скіфії (до + Р.п)
належачи до області Слов'ян (до + Р.п.) - калька
вода ... приємна для смаку (для + Р.п.)
прийшли від Бальтійского моря (від + Р.п.)
третій Поренут про чотири обличчях і з п'ятим обличчям до грудей; кумир його про трьох головах; його кумир про двох осіб (о + Р.п.)
згідно зі звісткою ... Літописців; згідно з загальною або особливою користю свого народу; згідно з Візантійськими Істориками - це вступні конструкції, мають у сучасній російській відповідність з беспредложное «згідно з чим» (з + Т. П.)
зброя складалася в мечах, дротики, стріли, написи їх складаються в рунах (у + В.п.)
між якими не було для них ні злодіїв, ні розбійників, знайшли між убитими Слов'янами багато жіночих трупи (між + Т. П.)
відливаючи голову, стан і ноги в різні форми, не вміли відливати статуй в одну форму (у + В.п.). Виявляється, таке поєднання слів означає «робити однієї форми», а я спочатку «все голову ламала», як же вони потім частини тіла скріплювали.
Доля у кожного словосполучення була своя. Десь усунувся тільки привід, але в більшості випадків змінилася відмінкова форма, а слідом за нею замінився і привід.
Тип дев'ятий увібрав у себе все, що залишився без прийменника. Згодом прийменник «звідки не візьмись і з'явися», що спричинило за собою зміну форми відмінка керованого іменника.
завдяки всіх, і живих і мертвих; покровітельствуя Імператорів Грецьких (Р.п.)
вірити їх загального походженням (Д.п.)
відбуваються на честь ідолу язичницького; на честь йому зробила тризну (Д.п.)
сліди варварства, приборкано людинолюбством духом Християнства (Д.п.)
піде воювати Болгарію (В.п.)
вони воювали берега Фландрії, Ельби і Рейну (В.п.)
засвідчуючи єдино їх загальне Азіатське походження (В.п.)
ворожили майбутнє; Жерці ворожили майбутнє за допомогою коней (В.п.)
З останніх чотирьох прикладів видно, що спочатку дієслова були перехідними і вимагали при собі прямого доповнення.
Всі ці синтаксичні архаїзми в сфері дієслівного управління іменниками, ймовірно, були досить широко вживаними і могли представляти встановлюються норми, яка згодом змінилася. Або навпаки, кальки (неологізми, введені Карамзіним) підлаштувалися по неї. Вживання таких словосполучень ніяк не можна назвати умисним.
Тільки одне словосполучення 9проізвольно використане) взято Карамзіним у своїй давньої цілісності і може бути розглянуто як лексична одиниця - це «ходити в данину»:
«Піди в данину з нами, та й ми разом з тобою будемо задоволені." Пропозиція є стилізованої цитатою.
Група номер два не так велика, як перша. Всі конструкції являють собою синтаксичні кальки, що вводяться Карамзіним.
Не знаючи землеробства, мешкаючи в наметах, кибитках, або вежах, Печеніги шукали єдино огрядних лугів для стад, шукали також багатих сусідів для грабіжництва, славилися швидкістю коней своїх, озброєні списами, цибулею, стрілами, миттєво оточували ворога і миттєво зникали з очей його, кидалися не коні в найглибші річки або замість човнів вживали великі шкіри.
Стародавні Государі наші, по звістці Костянтина Багрянородного, щороку в листопаді місяці відправлялися з військом з Києва для об'їзду своїх міст і поверталися до столиці не раніше квітня.
Дана конструкція з прийменником для: «дієслово + для + віддієслівний іменник» - не використовується в сучасній російській. Зараз їй відповідає складне речення з інфінітивної придаткове частиною з союзом щоб. Архаїчна дієслівна група є калькою з французької мови, введеної Миколою Михайловичем. Доказом служить те, що в англійській мові широко вживається герундіальний оборот (герундій - одна з неспрягаемих форм дієслова, що мають граматичні ознаки дієслова та іменника). Наприклад, пропозиція «He made an excuse for going home» дослівно перекладається. як «Він зробив вибачення для повернення додому», літературний переклад містить у собі поєднання «щоб + інфінітив»: Він вибачився, щоб піти додому.
Зустрічаються пропозиції, де обставина способу дії виражено іменником з прийменником (повідомляється з діалектом), на місці яких і є ці самі прислівники в сучасній російській літературній мові.
Відчуваючи себе більш інших винними, жителі Коростів ціле літо оборонялися з відчаєм.
Сторіччя називалося століттям, тобто життям людської, до свідоцтво, як предки наші звичайно долголетствовалі, обдаровані міцним складанням і здорові фізичною діяльністю.
Перше, без сумніву, походить від бою і на початку своєму могло знаменувати воїна відмінною хоробрості, а після звернулося до народну гідність.
Михайло III, Нерон свого часу, царював тоді в Константинополі, але був у відсутності, воюючи на берегах Чорної річки з агарянами.
Проте ж багато Князі, володіючи щасливо і довгий час, вміли повідомляти право спадковості дітям.
Конструкції містять різні за походженням іменники в різних відмінкових формах і різні приводи. Можливо, словосполучення є синтаксичними кальками (знову ж таки) з французької мови. Деякі з низ співвідносяться з англійськими.
Словосполучення, що містять слово «суть», дуже популярні у Карамзіна.
Я шукав найдавніших списків: найкращі Нестора і продовжувачів його суть характерні, Пушкінський і Троїцький, XIV і XV століття.
... Ймовірно, що Каганова городище, поблизу Харкова, та інші, названі Козарскімі, поблизу Воронежа, суть також пам'ятники їх древніх, хоча і невідомих нам міст.
Розсіяні по Європі, оточені іншими народами і нерідко ними кориться Слов'янські племена втратили єдність мови, і протягом часів відбулися різні його прислівники, з яких головні суть: ... Російське, ... Польське, ... Чеське ...
Важко зрозуміти, що це слово робить у пропозиціях, але вони там є, можливо, не даремно.
У цьому ж розділі я розгляну повторення або неповторення союзу ні і прийменників.
Взагалі майже скрізь повторюваний союз ні ... ні стоїть на своєму місці, а якщо його немає, то він і не потрібен. Але є три пропозиції дуже незвичайних за структурою, з цієї точки зору.
Вони страждали і своїми лихами виготовили нашу велич - а ми не захочемо і слухати про те, ні знати, кого вони любили, кого звинувачували у своїх нещастях?
Там (зверху) союз явно надмірний. Або краще і поміняти на ні?
Знання всіх Прав на світі, вченість Німецька, дотепність Вольтерова, ні саме глибокодумність Макіавелево в історикові не замінять таланту зображати дії.
... Що вони, сходствуя одежею і мораллю з племенами скіфськими, прикрашали золотом шоломи, пояси, кінські прилади, і не знаючи заліза, ні срібла, робили палиці і списи з міді.
А в цих двох прикладах його явно не вистачає.
Всі ці випадки знайдені на самому початку курсу історії. Можливою причиною появи є тиск старої традиції церковно-слов'янського письма, для якої таке «погане» поведінки ні було цілком «хорошим».
Прийменники перед однорідними членами могли повторюватися, могли і не повторюватися (напевно, залежало це від настрою автора «Історії ...»). З другим становищем у мене питань не виникло. А от з першим ... виникло. Звичайно, десь у половині випадків я б і сама їх туди наставила, але, з іншого боку, в половині випадків вони здаються дуже навіть зайвими. Наприклад:
Розділивши сили свої на дев'ять великих укріплених станів, вони ще довгий час панували в Дакії і в Паннонії, вели жорстокі війни з баварцями і слов'янами в Карінтії, в Богемії, нарешті, втратили в літописах ім'я своє.
Мешканець південного Пояси, томімий спекою, відпочиває більше, ніж трудиться - слабшає в млості і в неробстві.
Інші, зберігши буття своє в Німеччині, в давній Іллірії, у Мізії, коряться Володарям чужоземним; а деякі забули і сама мова вітчизняний.
Нестор пише, що слов'яни здавна проживали в країнах Дунайських і, витіснені з Мізії болгарами, а з Паннонії волохами, перейшли до Росії, у Польщу та інші землі.
Від моря Бальтійского до Льодовитого, від глибини Європейського Півночі на Схід до Сибіру, до Уралу і Волги розсіяні численні племена Фінів.
Не тільки в самих степеня х громадянської освіти, у звичаях і моралі, у душевних сил і у здібностях розуму, але і в самих тісних тілесних властивості бачимо таке розходження між народами, що дотепний Письменник XVIII століття Вольтер не хотів вірити їх загального походженням від єдиного кореня і племені.
З наведених прикладів виявляється така закономірність: прийменник повторюється «після коми» завжди, а перед союзом, в залежності від того, поширений чи однорідний член чи ні. Так, що тут у Карамзіна виявляється «повний порядок», а не «безлад», як здається при першому розгляді.
VI. Порядок слів.
Взагалі порядок слів у томі I «Історії Держави Російської» відрізняється майже повною відповідністю сучасному. Єдиним винятком є положення визначень (виражених прикметниками і займенниками) щодо визначених слів: тут спостерігається справжній «бардак», який може бути викликаний цілим рядом причин, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.
Можна побачити і інші досить рідкісні у Карамзіна архаїзми словорасположенія.
Почну з прикметників та займенників. Сучасний порядок слів щасливо співіснує з архаїчним. Для зручності я постараюся класифікувати конструкції.
Тип перший: «визначається слово (зазвичай іменник) + відносне (якісне) прикметник (дієприкметник)». Він відбитий уже в самій назві курсу історії «Історія Держави Російської». У постпозиції крім прикметників, утворених від географічних назв (безумовно, таких більшість), зустрічаються й інші:
Висловлюючи перші думки і потреби людей неосвічених, народжених в кліматі суворому, він повинен був здаватися диким в порівнянні з мовою Грецьким, пом'якшеним довгострокову життя в порядку цивільному (з таким же успіхом Карамзін пише: «... бунтівні пристрасті хвилювали громадянське суспільство ...»), задоволеннями розкоші і ніжним слухом людей, споконвіку любили мистецтва приємні.
У VII столітті вони ... [- 40 слів] нападають на Угрів, Болгарії, ослаблених розділом синів Кувратових, і підкорюють всю землю від гирла Волги до морів Азовського і Чорного: Фінагорію, Воспоро і більшу частину Тавриди, званої потім кілька століть Козари ... [- ще 74 слова] І ще більш дивний варіант: «... панував від Азовського моря до берегів Дунаю ..., від Чорного моря і Каспійського з одного боку до Німеччини, а з іншого до самої глибини Півночі ...»
Жахаючи Монархов Перських, найгрізніших каліфів і покровітельствуя Імператорів Грецьких, Козари не могли передбачити, що слов'яни, поневолені ними без будь-якого кровопролиття, іспровергнут їх сильну Державу (щодо всяких там Государів, Монархов, Імператорів, Царів, Правителів і так далі зазвичай завжди так - кліше). Але: «... Козари вимагали майстерних зодчих від Грецького Імператора Феофіла ...» (щоправда, всього два рази в усьому першому томі).
Одночасно, як це видно з прикладів, буквально поряд, прикметники знаходяться перед визначеним словом. Можливо, такий «безлад» в словорасположеніі викликаний законами синтаксичного періоду, його ритму, чи бажанням Карамзіна прикрасити і без того розцяцьковану висловлювання.
Микола Михайлович залишає за собою право використовувати такий літературний прийом, як хіазм (розташування слів хрест-навхрест), оскільки всі інші він «скасував»:
Хан їх, званий у Візантійських літописах Дізавулом, як новий Аттіла, підкоривши численні народи, жив серед гір Альтайскіх в наметі, прикрашеному килимами шовковими і багатьма золотими судинами, сидячи на багатому троні, брав Візантійських послів і дари від Юстиніана, укладав з ними союзи і щасливо воював з Персами.
Тільки мудра, довготривала досвідченість навчає людей благодійному поділу влади військових і цивільних.
Хіазм виразно свідчить, що постпозиції відносних (+ якісні) прикметників (зараз стилістично маркована - книжкова риса) була нейтральною у вживанні, тобто вона цілком і повністю тотожна препозиції.
Невеликий відступ від теми. У хіазма зустрічалася пост-і препозиції не тільки прикметників, а й керованих членів при дієсловах:
Зі зброєю обходитися не вміємо і тільки граємо на гуслях.
Схоже, через відмову від книжкових «злегка» застарілих стилістичних прийомів, Карамзін «відіграється» на хіазмі: це єдине із засобів прикраси не суперечило його уявленням про складі, і могло вживатися Миколою Михайловичем досить широко (на додаток до створеної ним пізніше постпозиції якісних прикметників в якості літературного прийому - багато вчених вважають його самим широко поширеним у Карамзіна).
Зворотно до теми. Якісні прикметники в постпозиції зустрічаються відносно рідко (в порівнянні з препозитивних становищем) і, якщо зустрічаються, то, згідно з актуального членування пропозиції, займають своє місце не цілком законно.
Вони відчули більше потреби одне в одному, зблизилися житлами і завели селища, інші, бачачи в чужих землях гради чудові і села квітучі, розлюбили похмурі ліси свої, що прикрашали колись для них однією свободою, перейшли до Грецьких володіння і погодилися залежати від Імператорів.
Роблячи такі віддалені подорожі і завоювання, чи могли Нормани залишити в спокої країни найближчі: Естонію, Фінляндію і Росію?
Є й винятки, коли якісне прикметник знаходиться позаду визначається слова на законних підставах.
Тяжкий кінець батька, новина Держави, тільки мечем заснованої та збереженої, бунт древлян, неспокійних дух війська, привчені до діяльності, завоювань та на здобич, честолюбство полководців Варязьких, сміливих і гордих, які поважають одну владу щасливою хоробрості: всі загрожувало Святославу і Росії небезпеками.
Слід зазначити, що у Карамзіна є група суворо визначених іменників: прикметники завжди слідують за ними. Викликано це тим, що слова ці мають пряме відношення до релігії, відповідно: «мислію про Силу Вишній», «почуттям Вер поганських», «поняття про Бога єдиному і Вишньому», «на честь Бога невидимого». Мабуть, таке словорасположеніе може бути стилізацією під деякі особливості церковно-слов'янської мови («державної» мови православної церкви).
Тип другий - постпозиції одиночного визначення, вираженого займенником: «визначається слово (іменник) + займенник (присвійний)». І.І. Ковтунова іменує займенник, «що плетуться» позаду визначається їм іменника, займенником - «енклітика».
Імперія з трепетом і соромом бачила прапор Константиново в їхніх руках.
Угри, Болгари визнали влада його.
Звертаюся до праці моєму.
Там народ цей пострахом і бичем сусідів, служив зброєю взаємної їхньої ненависті, а за гроші допомагав їм помагати один проти одного.
Але житель полунощного земель любить рух, зігріваючи їм кров свою; любить діяльність; звикає зносити часті зміни повітря і терпінням зміцнюється.
Таке застаріле словорасположеніе переважає в Карамзіна, і, отже, колись було нормою. Сучасного порядку слів я не вгледів. Можливе й інше пояснення явища: ритм періоду вимагав «енклітика», а не «проклітік». Передування займенники зустрічається, але звичайно в кілька «збоченій» формі (розглянуто далі).
Тип третій, як би змішаний: в ньому визначення обрамляють визначається слово, і тому іменується мною як «рамкова конструкція». Цей вид включає в себе кілька варіантів:
1) «займенник (присвійний, вказівний, негативне, допустимо) + визначається слово + прикметник (будь-яке)»
Німеччина спорожніла, її народи войовничі віддалилися до Півдня та Заходу шукати щастя.
Це подія важлива, що служить підставою Історії і величі Росії, вимагає від нас особливої уваги і розгляду всіх обставин.
Люди і народи, відчуваючи залежність чи слабкість свою, зміцнюються, так би мовити, мислію про Силу Вишній, яка може врятувати їх від ударів долі, невідворотних ніякою мудрістю людської, зберігати добрих і карати лиходійові.
2) навпаки: «прикметник + визначається слово + займенник»
Немає сумніву, що Анти і Венеди визнавали над собою владу гунів, бо ці завойовники під час Аттіли, грізного Царя їх, веліли усіма країнами від Волги до Рейну, від Македонії до островів Бальтійского моря.
Вони спокійно жітельствовалі в Імперії як у власної землі своєї, впевнені в безпечній переправі через Дунай, бо Гепіди, які володіли здебільшого північних берегів його, завжди мали для них суду в готовності.
3) «прикметник (відносне або якісне) + визначається слово + [знову ж] прикметник (теж може бути і відносним і присвійним)»
... Але Слов'яни ... відновили свої люті напади на Грецькі області, і всяке із них коштувало життя чи свободи безлічі людей, так, що південні береги Дунайські ... цілком спорожніли.
Хоробрість, завжди знамените властивість народне, чи може в людях напівдиких грунтуватися на одному славолюбства, сродну тільки людині освіченій?
Правда не забуває Кармазін і нормальне (на даний момент) словорасположеніе: «займенник + прикметник + іменник»:
Промені його слави падають на колиску Петра - і між цими двома самодержцями дивовижний Іоанн IV, Годунов ..., Первосвятитель Філарет із Державним сином, світлоносців у темряві наших державних лих, і Цар Алексій, мудрий батько Імператора, якого назвала Великим Європа.
Не часто можна бачити такий варіант у Карамзіна, але, треба визнати, все ж таки можна (та й не дуже рідко). Така конструкція, можливо, ще була не зовсім звичною для Карамзіна, але поступово входила в мову модниць.
Всі ці варіації зайвий раз свідчать, що займенники та прикметники (особливо відносні) все ще розташовувалися вільно щодо визначається слова, точно так само як у першій третині 18 століття, ще до появи ломоносовской граматики (да-а, неподалік Карамзін просунувся).
Тип четвертий (не такий частий, як попередні). Визначення розташовуються категорично попереду, тільки от порядок все одно не сучасний і навіть дивний. Тут теж є варіанти:
1) «прикметник (і відносне, і якісне) + займенник (зазвичай присвійний) + визначається слово»
Вони будували бідні свої хатини в місцях диких, відокремлених, шкодь боліт непрохідних, так, що іноземець не міг подорожувати в їхній землі без вожатого.
Будучи в північному своїй вітчизні сусідами народів Німецьких, скіфських і сарматських, багатих скотарством, Венеди і Слов'яни долженствовалі здавна відати ця важлива винахід людського господарства, чи не скрізь попередила науку землеробства.
Ми вже говорили про давнє їх плаванні навколо Норд-Капа, або Північного мису ...
Імператори охоче дозволяли їм селитися в Грецьких володіннях, сподіваючись, що вони, за відомою хоробрості своєї, могли бути кращою їх охороною від нападу інших варварів ...
2) «відносний прикметник + якісне прикметник + визначається слово»
Вони рівно, як і всі Азіатські дикі народи, не обробляли землі, не мали будинків, возили дружин і дітей на колісницях, тинялися по степах Азії навіть до самої Індії Північної ...
Але в особливому її житії і в інших новітніх історичних книгах сказано, що Ольга була Варязького простого роду і жила в весі, іменованої Вибутскою, поблизу Пскова ...
З першим варіантом ще можна якось змиритися, а з другим не виходить. Видно, що в сучасній російській тут суворо: «якісне прикметник + відносний прикметник + іменник" - тільки так і ні як інакше. Закон такий: відносне вважається більш прив'язаною до об'єкта характеристикою, ніж якісне, як би утворює з ним єдине ціле. Тому що відповідає сучасному порядок слів зустрічається, в общем-то, частіше.
Лейбніц і новітні Шведські історики згідно думають, що Норвегія і Швеція були колись населені ними, навіть сама Данія, на думку Гроція.
Оскільки, як вже я написала вище (через абзац), сучасна конструкція переважає (хоча на самій-то справі тип номер два), Карамзін вважав таке словорасположеніе застаріваючим і відмовлявся від нього.
Спробую узагальнити все вище списані, в карамзінскій період існування мови не було суворої препозитивного норми розташування прикметників та займенників щодо визначається слова і, отже, вона склалася трохи пізніше: постпозиції якісних прикметників збереглася, але стилістично забарвлена, відносних - застаріла. Карамзін все ще широко використовував принцип різноманітності, що дістався йому у спадок. З часом цей принцип помер як засіб прикрашати мову, і тому мову в «Історії Держави Російської» здається різко застарілим (хоча цілком і повністю відповідає сучасній граматиці).
У дієслівних словосполученнях керовані члени знаходяться в основному в постпозиції по відношенню до дієслова (що, до речі, відповідає сучасній нормі), виключення зустрічалися дуже не часто і обумовлені принципом різноманітності (про який, теж до речі, було вже сказано):
Знавче читає думки, Історія зраджує діяння великодушних царів і в найвіддаленіше потомство вселяє любов до їх священної пам'яті.
Він вступив до неї з шестідесять ма тисячами добірних кінних латників, почав грабувати селища, палити поля, винищувати жителів, які тільки у втечі і в густоті лісів шукали порятунку.
Зустрічаються й інші особливості словорасположенія (серед керованих і прилеглих слів), дивні, з точки зору сучасного актуального членування речення. Це:
1) Конструкція номер один, називається у мене «кругової»: «кероване іменник з прийменником (обставина) + керуючий дієслово + кероване іменник у формі знахідного відмінка без прийменника (пряме доповнення)». Приклади вище. Тут же: «іменник у формі орудного відмінка без прийменника + дієслово + кероване іменник у непрямому відмінку, з приводом і без нього»:
Монархи зазвичай цілими областями нагороджували вельмож і улюбленців, які залишалися їх підданими, але панували як Государі в своїх долях.
... Але Рим, зніжений розкоші, разом з цивільною свободою втративши і гордість великодушну, не соромився золотом купувати дружбу Сарматів.
2) В цілому сучасний закон «дотриманий», а порядок слів все одно архаїчний: «дієслово + залежне обставина (виражене іменником у формі орудного відмінка без прийменника) + прямий додаток, тобто іменник у знахідному відмінку без прийменника ":
Літописи зображують самими чорними фарбами жорстокість Слов'ян в міркуванні Греков, але ця жорстокість, властива, втім, народу неосвіченому і войовничому, була також і дією помсти.
Він звелів тільки загородити цепію гавань і дав волю Олегу розоряти Візантійські околиці, палити селища, церкви, розважальні доми Вельмож Грецьких.
Карл Великий доручив торгівлю з ними в Німецьких містах особливому надзіраніе своїх чиновників.
Згадавши про різні ордах, що кочували на Схід від моря Каспійського, Геродот пише про головне народі нинішніх Киргизьких степів ... Незвичайне для сучасного руху «від чого-небудь у чому-небудь» відповідність у Карамзіна (навпаки) зустрічається, але тільки один раз.
Дистантное розташування залежних від дієслова і прилеглих до нього членів речення:
Господар отвествовал народу за безпеку чужоземця, і хто не вмів зберегти гостя від біди чи неприємності, тому мстилися сусіди за це образа, як за власне.
3) Прислівник в постпозиції до дієслова
Проте ж багато Князі, володіючи щасливо і довгий час, вміли повідомляти право спадковості дітям.
Селяни Римські, чуючи про перехід війська їх за Дунай, залишали доми і рятувалися втечею до Константинополя з усім маєтком, туди ж поспішали і Священики з дорогоцінною начиння церковне.
У багатьох народів Слов'янських були заповідні гаї, де ніколи стукіт сокири не лунав ...
Мешканці півночі, радимичів і в'ятичів уподібнювалися вдачами древлянам: також не відали ні цнотливості, ні спілок шлюбних, але молоді люди обох статей сходилися на ігрища між селищами: женихи вибирали наречених і без всяких обрядів погоджувалися жити з ними разом - багатоженство було у них у звичаї.
Відрив залежного (попередня строфа) або примикає члена від керуючого дієслова вкрай рідкісний у першому томі «Історії Держави Російської»: можна, буквально, перелічити на пальцях однієї руки. І те, ці випадки досить спірні, і важко виявити відповідність або невідповідність їх актуального членування. Але ваша покірна слуга все ж переставила б слова місцями: «... де стукіт сокири ніколи не лунав».
4) Зустрічається іноді і препозиції інфінітива по відношенню до відмінюваних частини в складеному дієслівному присудку. Оскільки випадок лише один, виходить, що Карамзін відійшов від «безладного» вживання інфінітивних та іменних частин складеного присудка, що було властиво мови першої третини 18 століття.
... То ми вже з Велика ймовірність укласти можемо, що Літописець наш розуміє їх під ім'ям варягів.
5) Абсолютно нетипово для сучасного стану «мови Руського» ставить Карамзін прислівники вже і ще, союз також і вступне слово. Прислівники зазвичай, незалежно від змісту (у всякому разі, течії моєї думки), супроводжують дієслова.
Далі не знаходимо ніяких звісток про підприємства діяльного Олега до самого 906 року, знаємо тільки, що він правив ще Державою і в той час, коли вже вихованець його змужнів літами. (У цьому реченні вже розташоване не в дієслова, але все одно не на своєму місці).
Союз, як правило, розташований позаду дієслова:
Волинка, гудок і дудка були також відомі предкам нашим, бо всі народи слов'янські донині люблять їх.
Ймовірно, що околиці Чудського і Ладозького озера були також свідками мужніх справ його, неописаних і отруйних.
Втім, і вступне слово (а саме: може бути і здається) прикріплені до дієслова ззаду.
6) Союзні слова кою і які й майже завжди (!) Покладені на самому початку придаткове частини. Найчастіше це відповідає сучасному словорасположенію. Але в деяких ситуаціях такий порядок слів архаїчний і схожий на конструкцію, «ім'ям» «родовий препозитивних», зараз так ні говорять, ні пишуть. Усе ще жив!
Ми згадували, єдино по здогаду, і язичницьких урочистостях Слов'ян Російських, яких нащадки дотепер святкують весну, любов і бога Лада в сільських хороводах, веселими і галасливими натовпами ходять навивати вінки у гаях, вночі присвячують вогні Купалу і зимою оспівують ім'я Коляди.
Нестор також не згадує про жрецах [союз передує дієслову, але хіба «законно»?] В Росії, але всяка народна Віра передбачає обряди, яких вчинення доручається деяким обраним людям, шанованим за їх доброчесність і мудрість, дійсну або уявну.
Це не правило у Карамзіна і, видно, хоч і живе, але вже «однією ногою в могилі стоїть».
Все це може відображати тільки те, що Карамзін «створював норму словорасположенія» (точніше, впорядковував вже накопичене), був, так би мовити, в процесі активної роботи цього самого упорядкування. Переважають їх сучасні аналоги, і не просто переважають, а являють собою встановлюється закономірність.
7) Зазвичай підлягають у Карамзіна закріплено на початку речення або, на худий кінець, передує сказуемому. Загалом, приблизно те ж саме і в «СРЯ». Правда, є маленьке «але»: сьогодні питальні речення без питального слова починаються зазвичай присудком, а в томі I «Історії ...» - ні, дивно навіть:
Історія чи визнає його незаконним Володарем з того часу, як змужнів спадкоємець Рюриків?
Великі справи і користь державна не вибачають чи владолюбства Олегова?
Як Нестор міг знати роки пригод за 200 і більше років до свого часу?
Такий порядок слів питального речення постійний у Карамзіна, і коливань не спостерігається. Швидше за все дане словорасположеніе було нормальним і, звичайно ж, знайшло відображення у риторичних питаннях «Історії ...»
У цілому, словорасположеніе в першому томі «Історії Держави Російської» не суперечить сучасному. Карамзін не орієнтується на латинську і німецьку мови. І характерних для середини 18 століття різного роду інверсій, рамкових конструкцій (наприклад, складене присудок як би оточує інші члени речення), що ускладнюють розуміння, немає. Є тільки власне російські синтаксичні архаїзми (на даний момент). Але зустрічаються і введені самим Карамзіним конструкції, які не прижилися після його смерті.
VII. Висновок.
Всі говорять, що Микола Михайлович Карамзін - реформатор, творець російської літературної мови, придатного і для «говоріння», і для «листа». Швидше за все, так і є.
Щоправда, виникає запитання: то чому ж архаїзмами у Карамзіна «напхано» буквально кожну пропозицію?
Значить, Грот має рацію, кажучи, що новина складу Карамзіна не в синтаксисі, а в сміливості, гладкості, чистоті і яскравості. Та вже, це характеристики не синтаксису, а мови автора.
Або припущення, із заявкою на оригінальність: Карамзін, не бажаючи лякати сучасників оригінальної новизною свого складу, вирішив не відмовлятися від архаїзмів відразу, але поступово, попутно вводячи кальковані конструкції. За цю ідею виступає такі обставина: по-перше, синтаксичні архаїзми перемішані з неархаізмамі, і з ними мирно співіснують змішані конструкції, по-друге, застарілих сполучень слів стає значно менше до кінця томи I «Історії Держави Російської», а кількість калік зростає.
А раптом, насправді, Карамзін стилізував свій твір (воно ж - курс історії, а не математики, скажімо). Тоді, чому б не писати, взагалі, на церковно-слов'янською мовою? Схожість з старовиною більше буде. Проти виступає сам синтаксис і переводячи Карамзіна з давньоруського і церковно-слов'янського. «Ми ось розповів єдино сенс темних висловів, залишаючи в цілісності, де можна, цікаву старовину складу,» - пише Микола Михайлович перед Договором Російських з греками. Змушена помітити, що з «цікавих» особливостей Карамзін залишив лише пару фразеологічних сполучень, типу «ми від роду Руського», «на повідомлення від багатьох років колишній любові» (фу, канцелярщина), поголовну постпозиції визначень і приєднувальний союз та й - негусто.
Разом, може бути, просто, не все відразу. Неможливо перекреслити півстолітню традицію, переорієнтувавшись на іншу іноземну мову. Карамзін був у процесі активного пошуку: усував мертві явища, створював нові, експериментував.
Експериментам піддавалися, в основному, збережені їм спілки: він, надаючи їм нові значення, розширював сферу їх вживання. Деякі досліди були вдалими, деякі невдалими - від помилок ніхто не застрахований. Отже, певні спілки та їх значення, відповідні розвитку мови, є в мові і ми (нащадки Карамзіна) ними користуємося. Які-то померли і пішли з ужитку. Збережені Карамзіним спілки бо вони, як, ніж, кой застаріли і можуть бути використані для стилізації тексту.
Роблячи багато чого в сфері лексичних запозичень, калькіруя слова, значення, мимоволі перекладав і синтаксичні конструкції. Навмисно чи мимоволі (оскільки аристократи були білінгвами) збагачував російську мову. Певні його синтаксичні кальки виявилися не життєздатними: швидше за все, були усунуті і замінені синонімічні самим Карамзіним. Прикладом може служити конструкція типу «мати що-небудь». Неологізми швидко стали архаїзмами. Те ж можна сказати і про архаїчному дієслівному управлінні.
Порядок слів у «Історії Держави Російської», в цілому, відповідає сучасним вимогам граматики, з деякими змінами. Стилістично нейтральною є зараз препозиції визначення, вираженого поодиноким (одиноким) займенником, прикметником, дієприкметником (або їх двучленной комбінацією), все інше - інверсії, стилістично забарвлені (постпозиції якісних прикметників) або логічно виділені. У першому томі зберігається їх «безладне» розташування, причому абсолютно нейтральне. Те ж стосується і керованих і прилеглих членів при дієсловах.
Деякі моменти можуть бути розглянуті як спірні. Я, скромна студентка третього курсу філологічного факультету, вважаю їх застарілими. А який-небудь великий, навчений досвідом академік скаже: «Ні!» Сюди можуть бути віднесені придаткові після вступного слова, нанизування придаткових частин в дуже складних реченнях, величезні за обсягом пропозиції. Вчений чоловік може назвати все це авторськими особливостями, і, звичайно ж, я змушена погодитися.
Бібліографія.
1. Булаховський Л.А. Курс російської літературної мови, том II (історичний коментар). - 4-е вид., Испр. і доп. - Київ: Державне навчально-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1953.
2. Булаховський Л.А. Російська літературна мова другої половини 19 ст. Лексика і загальні зауваження про складі. - 2-е вид., Перезміни. і доп. - Київ: Видавництво Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, 1957.
3. Виноградов В.В. Нариси з історії російської літературної мови XVII-XIX ст.: Підручник. - 3-е вид. - М: Вища школа, 1982.
4. Горшков А.І. Історія російської літературної мови. - М: Вища школа, 1969.
5. Горшков А.І. Історія російської літературної мови: Короткий конспект курсу лекцій для студентів-заочників філологічних факультетів. - Чита: 1960.
6. Грот Я.К. Карамзін в історії російської літературної мови. Праці академіка Я.К. Грота, том II, частина I, «Матеріали для словника, граматики та історії російської мови».
7. Єфімов А.І. Історія російської літературної мови (курс лекцій). - М: Учпедгиз, 1955.
8. Карамзін Н.М. Історія Держави Російської, тому I. - М: Московський робітник, Склад, 1994.
9. Ковалевська Є.Г. Історія російської літературної мови: Навч. для студентів пед. ун-тов і ін-тів по спец. «Укр. яз. і літ. "- 2-е вид., перераб. - М: Освіта, 1992.
10. Ковтунова І.І. Порядок слів у російській літературній мові XVIII - першої третини XIX ст. - М: Наука, 1969.
11. Левін В.Д. Короткий нарис історії російської літературної мови. - 2-е вид., Испр. і доп. - М: Освіта, 1964.
12. Нариси з історичної граматики російської літературної мови XIX століття. Зміна в ладі складнопідрядні речення / Под ред. академіка В.В. Виноградова та доктора філологічних наук Н.Ю. Шведової. - М: Наука, 1964.
Микола Михайлович залишає за собою право використовувати такий літературний прийом, як хіазм (розташування слів хрест-навхрест), оскільки всі інші він «скасував»:
Хан їх, званий у Візантійських літописах Дізавулом, як новий Аттіла, підкоривши численні народи, жив серед гір Альтайскіх в наметі, прикрашеному килимами шовковими і багатьма золотими судинами, сидячи на багатому троні, брав Візантійських послів і дари від Юстиніана, укладав з ними союзи і щасливо воював з Персами.
Тільки мудра, довготривала досвідченість навчає людей благодійному поділу влади військових і цивільних.
Хіазм виразно свідчить, що постпозиції відносних (+ якісні) прикметників (зараз стилістично маркована - книжкова риса) була нейтральною у вживанні, тобто вона цілком і повністю тотожна препозиції.
Невеликий відступ від теми. У хіазма зустрічалася пост-і препозиції не тільки прикметників, а й керованих членів при дієсловах:
Зі зброєю обходитися не вміємо і тільки граємо на гуслях.
Схоже, через відмову від книжкових «злегка» застарілих стилістичних прийомів, Карамзін «відіграється» на хіазмі: це єдине із засобів прикраси не суперечило його уявленням про складі, і могло вживатися Миколою Михайловичем досить широко (на додаток до створеної ним пізніше постпозиції якісних прикметників в якості літературного прийому - багато вчених вважають його самим широко поширеним у Карамзіна).
Зворотно до теми. Якісні прикметники в постпозиції зустрічаються відносно рідко (в порівнянні з препозитивних становищем) і, якщо зустрічаються, то, згідно з актуального членування пропозиції, займають своє місце не цілком законно.
Вони відчули більше потреби одне в одному, зблизилися житлами і завели селища, інші, бачачи в чужих землях гради чудові і села квітучі, розлюбили похмурі ліси свої, що прикрашали колись для них однією свободою, перейшли до Грецьких володіння і погодилися залежати від Імператорів.
Роблячи такі віддалені подорожі і завоювання, чи могли Нормани залишити в спокої країни найближчі: Естонію, Фінляндію і Росію?
Є й винятки, коли якісне прикметник знаходиться позаду визначається слова на законних підставах.
Тяжкий кінець батька, новина Держави, тільки мечем заснованої та збереженої, бунт древлян, неспокійних дух війська, привчені до діяльності, завоювань та на здобич, честолюбство полководців Варязьких, сміливих і гордих, які поважають одну владу щасливою хоробрості: всі загрожувало Святославу і Росії небезпеками.
Слід зазначити, що у Карамзіна є група суворо визначених іменників: прикметники завжди слідують за ними. Викликано це тим, що слова ці мають пряме відношення до релігії, відповідно: «мислію про Силу Вишній», «почуттям Вер поганських», «поняття про Бога єдиному і Вишньому», «на честь Бога невидимого». Мабуть, таке словорасположеніе може бути стилізацією під деякі особливості церковно-слов'янської мови («державної» мови православної церкви).
Тип другий - постпозиції одиночного визначення, вираженого займенником: «визначається слово (іменник) + займенник (присвійний)». І.І. Ковтунова іменує займенник, «що плетуться» позаду визначається їм іменника, займенником - «енклітика».
Імперія з трепетом і соромом бачила прапор Константиново в їхніх руках.
Угри, Болгари визнали влада його.
Звертаюся до праці моєму.
Там народ цей пострахом і бичем сусідів, служив зброєю взаємної їхньої ненависті, а за гроші допомагав їм помагати один проти одного.
Але житель полунощного земель любить рух, зігріваючи їм кров свою; любить діяльність; звикає зносити часті зміни повітря і терпінням зміцнюється.
Таке застаріле словорасположеніе переважає в Карамзіна, і, отже, колись було нормою. Сучасного порядку слів я не вгледів. Можливе й інше пояснення явища: ритм періоду вимагав «енклітика», а не «проклітік». Передування займенники зустрічається, але звичайно в кілька «збоченій» формі (розглянуто далі).
Тип третій, як би змішаний: в ньому визначення обрамляють визначається слово, і тому іменується мною як «рамкова конструкція». Цей вид включає в себе кілька варіантів:
1) «займенник (присвійний, вказівний, негативне, допустимо) + визначається слово + прикметник (будь-яке)»
Німеччина спорожніла, її народи войовничі віддалилися до Півдня та Заходу шукати щастя.
Це подія важлива, що служить підставою Історії і величі Росії, вимагає від нас особливої уваги і розгляду всіх обставин.
Люди і народи, відчуваючи залежність чи слабкість свою, зміцнюються, так би мовити, мислію про Силу Вишній, яка може врятувати їх від ударів долі, невідворотних ніякою мудрістю людської, зберігати добрих і карати лиходійові.
2) навпаки: «прикметник + визначається слово + займенник»
Немає сумніву, що Анти і Венеди визнавали над собою владу гунів, бо ці завойовники під час Аттіли, грізного Царя їх, веліли усіма країнами від Волги до Рейну, від Македонії до островів Бальтійского моря.
Вони спокійно жітельствовалі в Імперії як у власної землі своєї, впевнені в безпечній переправі через Дунай, бо Гепіди, які володіли здебільшого північних берегів його, завжди мали для них суду в готовності.
3) «прикметник (відносне або якісне) + визначається слово + [знову ж] прикметник (теж може бути і відносним і присвійним)»
... Але Слов'яни ... відновили свої люті напади на Грецькі області, і всяке із них коштувало життя чи свободи безлічі людей, так, що південні береги Дунайські ... цілком спорожніли.
Хоробрість, завжди знамените властивість народне, чи може в людях напівдиких грунтуватися на одному славолюбства, сродну тільки людині освіченій?
Правда не забуває Кармазін і нормальне (на даний момент) словорасположеніе: «займенник + прикметник + іменник»:
Промені його слави падають на колиску Петра - і між цими двома самодержцями дивовижний Іоанн IV, Годунов ..., Первосвятитель Філарет із Державним сином, світлоносців у темряві наших державних лих, і Цар Алексій, мудрий батько Імператора, якого назвала Великим Європа.
Не часто можна бачити такий варіант у Карамзіна, але, треба визнати, все ж таки можна (та й не дуже рідко). Така конструкція, можливо, ще була не зовсім звичною для Карамзіна, але поступово входила в мову модниць.
Всі ці варіації зайвий раз свідчать, що займенники та прикметники (особливо відносні) все ще розташовувалися вільно щодо визначається слова, точно так само як у першій третині 18 століття, ще до появи ломоносовской граматики (да-а, неподалік Карамзін просунувся).
Тип четвертий (не такий частий, як попередні). Визначення розташовуються категорично попереду, тільки от порядок все одно не сучасний і навіть дивний. Тут теж є варіанти:
1) «прикметник (і відносне, і якісне) + займенник (зазвичай присвійний) + визначається слово»
Вони будували бідні свої хатини в місцях диких, відокремлених, шкодь боліт непрохідних, так, що іноземець не міг подорожувати в їхній землі без вожатого.
Будучи в північному своїй вітчизні сусідами народів Німецьких, скіфських і сарматських, багатих скотарством, Венеди і Слов'яни долженствовалі здавна відати ця важлива винахід людського господарства, чи не скрізь попередила науку землеробства.
Ми вже говорили про давнє їх плаванні навколо Норд-Капа, або Північного мису ...
Імператори охоче дозволяли їм селитися в Грецьких володіннях, сподіваючись, що вони, за відомою хоробрості своєї, могли бути кращою їх охороною від нападу інших варварів ...
2) «відносний прикметник + якісне прикметник + визначається слово»
Вони рівно, як і всі Азіатські дикі народи, не обробляли землі, не мали будинків, возили дружин і дітей на колісницях, тинялися по степах Азії навіть до самої Індії Північної ...
Але в особливому її житії і в інших новітніх історичних книгах сказано, що Ольга була Варязького простого роду і жила в весі, іменованої Вибутскою, поблизу Пскова ...
З першим варіантом ще можна якось змиритися, а з другим не виходить. Видно, що в сучасній російській тут суворо: «якісне прикметник + відносний прикметник + іменник" - тільки так і ні як інакше. Закон такий: відносне вважається більш прив'язаною до об'єкта характеристикою, ніж якісне, як би утворює з ним єдине ціле. Тому що відповідає сучасному порядок слів зустрічається, в общем-то, частіше.
Лейбніц і новітні Шведські історики згідно думають, що Норвегія і Швеція були колись населені ними, навіть сама Данія, на думку Гроція.
Оскільки, як вже я написала вище (через абзац), сучасна конструкція переважає (хоча на самій-то справі тип номер два), Карамзін вважав таке словорасположеніе застаріваючим і відмовлявся від нього.
Спробую узагальнити все вище списані, в карамзінскій період існування мови не було суворої препозитивного норми розташування прикметників та займенників щодо визначається слова і, отже, вона склалася трохи пізніше: постпозиції якісних прикметників збереглася, але стилістично забарвлена, відносних - застаріла. Карамзін все ще широко використовував принцип різноманітності, що дістався йому у спадок. З часом цей принцип помер як засіб прикрашати мову, і тому мову в «Історії Держави Російської» здається різко застарілим (хоча цілком і повністю відповідає сучасній граматиці).
У дієслівних словосполученнях керовані члени знаходяться в основному в постпозиції по відношенню до дієслова (що, до речі, відповідає сучасній нормі), виключення зустрічалися дуже не часто і обумовлені принципом різноманітності (про який, теж до речі, було вже сказано):
Знавче читає думки, Історія зраджує діяння великодушних царів і в найвіддаленіше потомство вселяє любов до їх священної пам'яті.
Він вступив до неї з шестідесять ма тисячами добірних кінних латників, почав грабувати селища, палити поля, винищувати жителів, які тільки у втечі і в густоті лісів шукали порятунку.
Зустрічаються й інші особливості словорасположенія (серед керованих і прилеглих слів), дивні, з точки зору сучасного актуального членування речення. Це:
1) Конструкція номер один, називається у мене «кругової»: «кероване іменник з прийменником (обставина) + керуючий дієслово + кероване іменник у формі знахідного відмінка без прийменника (пряме доповнення)». Приклади вище. Тут же: «іменник у формі орудного відмінка без прийменника + дієслово + кероване іменник у непрямому відмінку, з приводом і без нього»:
Монархи зазвичай цілими областями нагороджували вельмож і улюбленців, які залишалися їх підданими, але панували як Государі в своїх долях.
... Але Рим, зніжений розкоші, разом з цивільною свободою втративши і гордість великодушну, не соромився золотом купувати дружбу Сарматів.
У трьох інших гонтин, або храмах, не настільки прикрашених і менш священних, представлялися очам одні лавки, зроблені амфітеатром, і столи для приходить народ, бо Слов'яни до деяких години і дні веселилися, пили і важливими справами вітчизни займалися в цих гонтин.
Це словорасположеніе зустрічається в сучасній російській літературній мові тільки, якщо мовець хоче зробити смислове наголос на залежному від дієслова члені пропозиції (інверсія). При нейтральному актуальному членуванні (від теми до Рема) такий порядок або «антикваріат» (бажання автора стилізувати під старовину), або помилка в побудові висловлювання.2) В цілому сучасний закон «дотриманий», а порядок слів все одно архаїчний: «дієслово + залежне обставина (виражене іменником у формі орудного відмінка без прийменника) + прямий додаток, тобто іменник у знахідному відмінку без прийменника ":
Літописи зображують самими чорними фарбами жорстокість Слов'ян в міркуванні Греков, але ця жорстокість, властива, втім, народу неосвіченому і войовничому, була також і дією помсти.
Він звелів тільки загородити цепію гавань і дав волю Олегу розоряти Візантійські околиці, палити селища, церкви, розважальні доми Вельмож Грецьких.
Карл Великий доручив торгівлю з ними в Німецьких містах особливому надзіраніе своїх чиновників.
Згадавши про різні ордах, що кочували на Схід від моря Каспійського, Геродот пише про головне народі нинішніх Киргизьких степів ... Незвичайне для сучасного руху «від чого-небудь у чому-небудь» відповідність у Карамзіна (навпаки) зустрічається, але тільки один раз.
Дистантное розташування залежних від дієслова і прилеглих до нього членів речення:
Господар отвествовал народу за безпеку чужоземця, і хто не вмів зберегти гостя від біди чи неприємності, тому мстилися сусіди за це образа, як за власне.
3) Прислівник в постпозиції до дієслова
Проте ж багато Князі, володіючи щасливо і довгий час, вміли повідомляти право спадковості дітям.
Селяни Римські, чуючи про перехід війська їх за Дунай, залишали доми і рятувалися втечею до Константинополя з усім маєтком, туди ж поспішали і Священики з дорогоцінною начиння церковне.
Бог веселощів, любові, злагоди і всякого благополуччя іменувався в Росії Ладо, йому жертвували вступають у союз шлюбний, з ретельністю оспівуючи ім'я його, яке чуємо і нині у старовинних приспівах.
Або дистантное розташування його:У багатьох народів Слов'янських були заповідні гаї, де ніколи стукіт сокири не лунав ...
Мешканці півночі, радимичів і в'ятичів уподібнювалися вдачами древлянам: також не відали ні цнотливості, ні спілок шлюбних, але молоді люди обох статей сходилися на ігрища між селищами: женихи вибирали наречених і без всяких обрядів погоджувалися жити з ними разом - багатоженство було у них у звичаї.
Відрив залежного (попередня строфа) або примикає члена від керуючого дієслова вкрай рідкісний у першому томі «Історії Держави Російської»: можна, буквально, перелічити на пальцях однієї руки. І те, ці випадки досить спірні, і важко виявити відповідність або невідповідність їх актуального членування. Але ваша покірна слуга все ж переставила б слова місцями: «... де стукіт сокири ніколи не лунав».
4) Зустрічається іноді і препозиції інфінітива по відношенню до відмінюваних частини в складеному дієслівному присудку. Оскільки випадок лише один, виходить, що Карамзін відійшов від «безладного» вживання інфінітивних та іменних частин складеного присудка, що було властиво мови першої третини 18 століття.
... То ми вже з Велика ймовірність укласти можемо, що Літописець наш розуміє їх під ім'ям варягів.
5) Абсолютно нетипово для сучасного стану «мови Руського» ставить Карамзін прислівники вже і ще, союз також і вступне слово. Прислівники зазвичай, незалежно від змісту (у всякому разі, течії моєї думки), супроводжують дієслова.
Немає предмету настільки бідного, щоб Мистецтво вже не могло в ньому ознаменувати себе приємним для розуму чином. (До речі, інфінітив досить часто розташований трохи віддалік від допоміжного дієслова).
У середніх віках цвіли вже деякі торгові міста Слов'янські: Вінету, або Юлін, при гирлі Одеру, Аркона на острові Рюген, Дьомін, Волгаст в Поммераніі та інші.Далі не знаходимо ніяких звісток про підприємства діяльного Олега до самого 906 року, знаємо тільки, що він правив ще Державою і в той час, коли вже вихованець його змужнів літами. (У цьому реченні вже розташоване не в дієслова, але все одно не на своєму місці).
Союз, як правило, розташований позаду дієслова:
Волинка, гудок і дудка були також відомі предкам нашим, бо всі народи слов'янські донині люблять їх.
Ймовірно, що околиці Чудського і Ладозького озера були також свідками мужніх справ його, неописаних і отруйних.
Втім, і вступне слово (а саме: може бути і здається) прикріплені до дієслова ззаду.
Величне видовище грози, коли небо палає і невидима рука кидає, здається, з його зводу швидкі вогні на землю, долженствовало сильно вразити розум людини природного, жваво уявити йому образ Істоти вишнього і вселити в його серце благоговіння чи жах священний, який був головним почуттям вер язичеських.
... Ймовірно, що Царі і Патріархи Грецькі намагалися множити число Християн в Києві і вивести самого Князя із темряви ідолопоклонства, але Олег, приймаючи, може бути, Священиків від Патріарха і дари від Імператора, вірив найбільше меча свого, задовольнявся мирним союзом з Греками і терпимістю Християнства.
Я можу бути, «може бути, також» не права, бо то ці висловлювання Карамзіна можуть бути інтерпретовані інакше, в залежності від напрямку думки людини.6) Союзні слова кою і які й майже завжди (!) Покладені на самому початку придаткове частини. Найчастіше це відповідає сучасному словорасположенію. Але в деяких ситуаціях такий порядок слів архаїчний і схожий на конструкцію, «ім'ям» «родовий препозитивних», зараз так ні говорять, ні пишуть. Усе ще жив!
Ми згадували, єдино по здогаду, і язичницьких урочистостях Слов'ян Російських, яких нащадки дотепер святкують весну, любов і бога Лада в сільських хороводах, веселими і галасливими натовпами ходять навивати вінки у гаях, вночі присвячують вогні Купалу і зимою оспівують ім'я Коляди.
Нестор також не згадує про жрецах [союз передує дієслову, але хіба «законно»?] В Росії, але всяка народна Віра передбачає обряди, яких вчинення доручається деяким обраним людям, шанованим за їх доброчесність і мудрість, дійсну або уявну.
Це не правило у Карамзіна і, видно, хоч і живе, але вже «однією ногою в могилі стоїть».
Все це може відображати тільки те, що Карамзін «створював норму словорасположенія» (точніше, впорядковував вже накопичене), був, так би мовити, в процесі активної роботи цього самого упорядкування. Переважають їх сучасні аналоги, і не просто переважають, а являють собою встановлюється закономірність.
7) Зазвичай підлягають у Карамзіна закріплено на початку речення або, на худий кінець, передує сказуемому. Загалом, приблизно те ж саме і в «СРЯ». Правда, є маленьке «але»: сьогодні питальні речення без питального слова починаються зазвичай присудком, а в томі I «Історії ...» - ні, дивно навіть:
Історія чи визнає його незаконним Володарем з того часу, як змужнів спадкоємець Рюриків?
Великі справи і користь державна не вибачають чи владолюбства Олегова?
Як Нестор міг знати роки пригод за 200 і більше років до свого часу?
Такий порядок слів питального речення постійний у Карамзіна, і коливань не спостерігається. Швидше за все дане словорасположеніе було нормальним і, звичайно ж, знайшло відображення у риторичних питаннях «Історії ...»
У цілому, словорасположеніе в першому томі «Історії Держави Російської» не суперечить сучасному. Карамзін не орієнтується на латинську і німецьку мови. І характерних для середини 18 століття різного роду інверсій, рамкових конструкцій (наприклад, складене присудок як би оточує інші члени речення), що ускладнюють розуміння, немає. Є тільки власне російські синтаксичні архаїзми (на даний момент). Але зустрічаються і введені самим Карамзіним конструкції, які не прижилися після його смерті.
VII. Висновок.
Всі говорять, що Микола Михайлович Карамзін - реформатор, творець російської літературної мови, придатного і для «говоріння», і для «листа». Швидше за все, так і є.
Щоправда, виникає запитання: то чому ж архаїзмами у Карамзіна «напхано» буквально кожну пропозицію?
Значить, Грот має рацію, кажучи, що новина складу Карамзіна не в синтаксисі, а в сміливості, гладкості, чистоті і яскравості. Та вже, це характеристики не синтаксису, а мови автора.
Або припущення, із заявкою на оригінальність: Карамзін, не бажаючи лякати сучасників оригінальної новизною свого складу, вирішив не відмовлятися від архаїзмів відразу, але поступово, попутно вводячи кальковані конструкції. За цю ідею виступає такі обставина: по-перше, синтаксичні архаїзми перемішані з неархаізмамі, і з ними мирно співіснують змішані конструкції, по-друге, застарілих сполучень слів стає значно менше до кінця томи I «Історії Держави Російської», а кількість калік зростає.
А раптом, насправді, Карамзін стилізував свій твір (воно ж - курс історії, а не математики, скажімо). Тоді, чому б не писати, взагалі, на церковно-слов'янською мовою? Схожість з старовиною більше буде. Проти виступає сам синтаксис і переводячи Карамзіна з давньоруського і церковно-слов'янського. «Ми ось розповів єдино сенс темних висловів, залишаючи в цілісності, де можна, цікаву старовину складу,» - пише Микола Михайлович перед Договором Російських з греками. Змушена помітити, що з «цікавих» особливостей Карамзін залишив лише пару фразеологічних сполучень, типу «ми від роду Руського», «на повідомлення від багатьох років колишній любові» (фу, канцелярщина), поголовну постпозиції визначень і приєднувальний союз та й - негусто.
Разом, може бути, просто, не все відразу. Неможливо перекреслити півстолітню традицію, переорієнтувавшись на іншу іноземну мову. Карамзін був у процесі активного пошуку: усував мертві явища, створював нові, експериментував.
Експериментам піддавалися, в основному, збережені їм спілки: він, надаючи їм нові значення, розширював сферу їх вживання. Деякі досліди були вдалими, деякі невдалими - від помилок ніхто не застрахований. Отже, певні спілки та їх значення, відповідні розвитку мови, є в мові і ми (нащадки Карамзіна) ними користуємося. Які-то померли і пішли з ужитку. Збережені Карамзіним спілки бо вони, як, ніж, кой застаріли і можуть бути використані для стилізації тексту.
Роблячи багато чого в сфері лексичних запозичень, калькіруя слова, значення, мимоволі перекладав і синтаксичні конструкції. Навмисно чи мимоволі (оскільки аристократи були білінгвами) збагачував російську мову. Певні його синтаксичні кальки виявилися не життєздатними: швидше за все, були усунуті і замінені синонімічні самим Карамзіним. Прикладом може служити конструкція типу «мати що-небудь». Неологізми швидко стали архаїзмами. Те ж можна сказати і про архаїчному дієслівному управлінні.
Порядок слів у «Історії Держави Російської», в цілому, відповідає сучасним вимогам граматики, з деякими змінами. Стилістично нейтральною є зараз препозиції визначення, вираженого поодиноким (одиноким) займенником, прикметником, дієприкметником (або їх двучленной комбінацією), все інше - інверсії, стилістично забарвлені (постпозиції якісних прикметників) або логічно виділені. У першому томі зберігається їх «безладне» розташування, причому абсолютно нейтральне. Те ж стосується і керованих і прилеглих членів при дієсловах.
Деякі моменти можуть бути розглянуті як спірні. Я, скромна студентка третього курсу філологічного факультету, вважаю їх застарілими. А який-небудь великий, навчений досвідом академік скаже: «Ні!» Сюди можуть бути віднесені придаткові після вступного слова, нанизування придаткових частин в дуже складних реченнях, величезні за обсягом пропозиції. Вчений чоловік може назвати все це авторськими особливостями, і, звичайно ж, я змушена погодитися.
Бібліографія.
1. Булаховський Л.А. Курс російської літературної мови, том II (історичний коментар). - 4-е вид., Испр. і доп. - Київ: Державне навчально-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1953.
2. Булаховський Л.А. Російська літературна мова другої половини 19 ст. Лексика і загальні зауваження про складі. - 2-е вид., Перезміни. і доп. - Київ: Видавництво Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, 1957.
3. Виноградов В.В. Нариси з історії російської літературної мови XVII-XIX ст.: Підручник. - 3-е вид. - М: Вища школа, 1982.
4. Горшков А.І. Історія російської літературної мови. - М: Вища школа, 1969.
5. Горшков А.І. Історія російської літературної мови: Короткий конспект курсу лекцій для студентів-заочників філологічних факультетів. - Чита: 1960.
6. Грот Я.К. Карамзін в історії російської літературної мови. Праці академіка Я.К. Грота, том II, частина I, «Матеріали для словника, граматики та історії російської мови».
7. Єфімов А.І. Історія російської літературної мови (курс лекцій). - М: Учпедгиз, 1955.
8. Карамзін Н.М. Історія Держави Російської, тому I. - М: Московський робітник, Склад, 1994.
9. Ковалевська Є.Г. Історія російської літературної мови: Навч. для студентів пед. ун-тов і ін-тів по спец. «Укр. яз. і літ. "- 2-е вид., перераб. - М: Освіта, 1992.
10. Ковтунова І.І. Порядок слів у російській літературній мові XVIII - першої третини XIX ст. - М: Наука, 1969.
11. Левін В.Д. Короткий нарис історії російської літературної мови. - 2-е вид., Испр. і доп. - М: Освіта, 1964.
12. Нариси з історичної граматики російської літературної мови XIX століття. Зміна в ладі складнопідрядні речення / Под ред. академіка В.В. Виноградова та доктора філологічних наук Н.Ю. Шведової. - М: Наука, 1964.