Ім'я файлу: Курс лекцій навчальної дисципліни Безпека життєдіяльності та охо
Розширення: doc
Розмір: 1186кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (2).docx
Розширення: doc
Розмір: 1186кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (2).docx
Курс лекцій з навчальної дисципліни
Безпека життєдіяльності та
охорона праці
Житомир-2020
Конспект лекцій
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА 1 “НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ”
з навчальної дисципліни: “Безпека життєдіяльності та основи охорони праці”
навчальна мета: формування у майбутніх фахівців компетенцій щодо теоретичних основ безпеки життєдіяльності
виховна мета: усвідомлення студентом значення безпеки життєдіяльності
Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 год.
Навчальне обладнання: проектор
Міждисциплінарні зв’язки: механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва; технологія виробництва продукції рослинництва; охорона праці в галузі.
План навчального заняття:
1. Концепція ООН про сталий розвиток.
2. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності.
3. Людина як система. Основні властивості організму.
4. Залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх та внутрішніх чинників.
Література:
обов’язкова:
1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / За ред. Є.П. Желібо. – 6-е вид. – К.: Каравела, 2008. – 344 с.
2. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / Ю.С. Скобло, Т.Б. Соколовська, Д.І. Мазоренко та ін. – К.: Кондор, 2006. – 422 с.
додаткова:
Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / О.С. Баб’як, О.М. Сітенко, І.В. Ківва та ін. – Х.: Ранок, 2000. – 304 с.
1. Концепція ООН про сталий розвиток
2. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності
Безпека – стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
Життєдіяльність людини – це спосіб її існування, та нормальна буденна діяльність і відпочинок. Комфортними називаються такі параметри навколишнього середовища, які дозволяють створити найкращі для людини умови життєдіяльності.
Безпека життєдіяльності (БЖД) – галузь наукових знань, що вивчає небезпеки та засоби захисту від них людини у будь-яких умовах його перебування, це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків їх впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.
Життєдіяльність людини відбувається у певному середовищі, яке називають навколишнім – система взаємопов'язаних компонентів природного, техногенного та соціального походження (рис. 1). Між людиною та навколишнім середовищем існує діалектичний зв'язок, де людина відіграє провідну роль, тобто відповідає за розвиток і стан системи "людина — навколишнє середовище" (Л-НС).
Система "Л-НС" належить до відкритих систем, де здійснюється обмін енергією та інформацією як між компонентами системи, так і між зовнішнім середовищем (так званий метаболізм). Розвиток системи — це зміна її стану, який визначається сукупністю характерних для цієї системи величин, які називають параметрами.
Рис. 1. Модель життєдіяльності людини в системі "Л-НС" (Лапін В.М.)
Аксіоми БЖД:
Усяка діяльність (бездіяльність) потенційно небезпечна.
Для кожного виду діяльності існують комфортні умови, що сприяють її максимальній ефективності.
Всі природні процеси, антропогенна діяльність і об`єкти діяльності мають схильність до спонтанної втрати стійкості або до тривалого негативного впливу на людину й середовище його перебування, тобто мають залишковий ризик.
Залишковий ризик є першопричиною потенційних негативних впливів на людину й біосферу.
Безпека реальна, якщо негативні впливи на людину не перевищують гранично припустимих значень із обліком їхнього комплексного впливу.
Екологічність реальна, якщо негативні впливи на біосферу не перевищують гранично припустимих значень із обліком їхнього комплексного впливу.
Припустимі значення техногенних негативних впливів забезпечується дотриманням вимог екологічності й безпеки до технічних система, технологіям, а також застосуванням систем екобіозахисту.
Системи екобіозахисту на технічних об`єктах і в технологічних процесах мають пріоритет уведення в експлуатацію й засобами контролю режиму роботи.
Безпечна й екологічна експлуатація технічних засобів і виробництв реалізується при відповідності кваліфікації й психофізичних характеристик оператора вимогам розроблювача технічної системи й при дотриманні оператором норм і вимог безпеки й екологічності.
Методологічною основою БЖД є системно-структурний підхід – напрям методології досліджень, що полягає у вивченні об’єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто розгляді об’єкта як системи.
Основним методом системного підходу є системний аналіз – сукупність методологічних засобів, які використовують для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають у системах. БЖД розглядає людину саме в системі «людина — життєве середовище», в якій особистість є джерелом активності, спрямованої на життєве середовище. Поза межами цієї системи людина становить об’єкт вивчення антропології, медицини, психології, соціології та інших наук.
3. Людина як система. Основні властивості організму.
4. Залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх та внутрішніх чинників
Психіка – властивість нервової системи, завдяки якій:
здійснюється зв'язок із зовнішнім світом;
координується робота всього організму;
організмі діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).
Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.
До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.
Пам'ять – закріплення, збереження у мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини. Пам'ять необхідна під час прийняття правильного рішення під час виникнення нестандартних чи аварійних ситуацій.
Увага – це концентрація свідомості на якому-небудь об'єкті чи діяльності з одночасним відверненням від усього іншого. Об'єм уваги визначається кількістю об'єктів, які можуть бути сприйняті одночасно і достатньо яскраво. Розподіл уваги – це здатність людини зосередитись на декількох об'єктах чи одночасно виконувати дві чи більше дій, домагаючись під час цього успішного результату. Швидкість переключення уваги - це здатність швидко змінювати об'єкти уваги та переходити від одних видів діяльності до інших. Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об'єкта. Стійкість уваги – це отримання необхідної інтенсивності уваги впродовж тривалого часу.
Здібності – реалізовані в тому чи іншому напрямі і тією чи іншою мірою задатки людини. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини визначає обдарованість – здатність людини до розвитку певних здібностей. Організаторські здібності відіграють важливу роль у різних галузях суспільної діяльності і визначаються швидкою орієнтацією у ситуації, спостережливістю, уявою та ініціативністю, здатністю ризикувати, сміливістю, твердістю тощо.
Мислення – процес пізнання, спрямований на розкриття загальних і суттєвих властивостей, ознак, предметів, явищ та зв'язків між ними. Здатність мислити – властивість людини. Вона дає нам можливість пізнавати те, що ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних вчинків.
Чинники, що стійко підвищують індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку
Стійко підвищують імовірність наразитись на небезпеку постійні функціональні зміни в нервовій системі або інших системах чи органах, що мають хворобливий характер або близький до цього стан. Такі зміни не означають непрацездатності, однак можуть чинити несприятливий вплив на людину з точки зору її безпеки (наприклад, головні болі, серцеві захворювання, цукровий діабет та ін.).
Імовірність наразитись на небезпеку стійко підвищують різноманітні вади органів чуття, наприклад, часткова втрата зору, слуху. Зрозуміло, що дефекти органів чуття можуть мати різну ступінь, однак навіть мінімальний дефект підвищує імовірність нещасного випадку. Важливе значення у підвищенні безпеки осіб з такими вадами відіграє набуття необхідних навичок, практика та загальне відповідальне ставлення до виконуваної роботи.
Підвищують імовірність наразитись на небезпеку порушення зв’язку між сенсорними та руховими центрами вищих відділів нервової системи. Внаслідок таких порушень людина не здатна з необхідною швидкістю та точністю реагувати на зовнішні впливи, що сприймаються її органами чуття. Значну роль також відіграє доведена до автоматизму належна ступінь відпрацювання навичок, що дозволяє людині відповідати на зовнішні подразнення не тільки з рефлекторною впевненістю, але й з потрібною точністю і саме в даний момент.
Імовірність наразитись на небезпеку можуть підсилювати дефекти, що виникають в узгодженості координації рухів. Такі порушення часто виникають в координації особливо тонких та складних рухів рук. Людей з невпевненими рухами не варто залучати до робіт, де є небезпека нещасного випадку.
На імовірність наразитись на небезпеку впливає неврівноваженість емоційних процесів. Наприклад, підвищена емоційна збудливість, раптові зміни радості та злоби, гострі емоційні реакції на незначні зовнішні подразнення підвищують загрозу нещасного випадку. Зовнішній вплив неврівноваженості емоційних процесів іноді позначається побічно, наприклад, у формі легковажності, необдуманості вчинків, поспішності їх виконання. Щоб позбутися неврівноваженості емоційних процесів необхідно займатись самовихованням та виробляти самовладання.
Серед інших чинників, які стійко підвищують імовірність наразитись на небезпеку, необхідно назвати пристрасть до алкоголю, наркотиків, які негативно впливають на всі сфери психічного життя людини. Детальніше це питання розглянуто у наступних розділах посібника.
Підвищує імовірність наразитись на небезпеку і незадоволеність роботою, відсутність інтересу до неї. Людина, яка не цікавиться роботою і не отримує від неї задоволення, не здатна психологічно правильно налаштуватись і зосередити свою увагу на точному виконанні прийомів та рухів, її поведінка характеризується як невпевнена, а увага – розсіяна. Саме ті відхилення у поведінці працівника, що викликані незадоволеністю роботою, є досить часто причиною нещасних випадків. Тому з точки зору безпеки життєдіяльності дуже важливо, щоб людина зупинила свій вибір на такому виді занять, який найбільш повно відповідає її інтересам та нахилам.
Поряд з чинниками, що стійко підвищують індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку, існують також чинники, які або проявляються лише в певні періоди трудового процесу, або впливають на поведінку людини протягом короткого часу (кількох годин чи навіть хвилин).
Недосвідченість. Практичний досвід є безумовно важливим чинником, що підвищує безпеку праці. Він, до того ж, впливає на загальну поведінку працівника на робочому місці, що проявляється у високому темпі, ритмі, інтенсивності роботи. Досвідченість суттєво впливає на вміння працівника правильно розподілити увагу. Знаючи процес у всіх деталях, він краще пристосовує свою увагу до вимог роботи, зменшуючи її концентрацію, де це можливо, і тим самим дає своєрідний відпочинок нервовій системі. Досвідчений працівник менше втомлюється і, відповідно, підвищує свою безпеку.
Необережність – це чинник, який підвищує імовірність наразити на небезпеку в певний момент часу не лише самого працівника, а й цілий виробничий колектив.
Втома з точки зору безпеки життєдіяльності втома є досить значним чинником. Як правило розрізняють фізіологічну та психічну втому.
Емоційні впливи. Напружений психічний стан, спричинений будь-якими емоційними потрясіннями тимчасово підвищує індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку. Так, після конфліктних ситуацій, сварок, сімейних чвар, у багатьох людей протягом кількох днів відзначається нестриманість, хвилювання, що негативно відбивається на таких психічних процесах, як увага, мислення, швидкість сенсомоторних реакцій.
Питання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте концепцію ООН про сталий розвиток.
2. Якою є модель життєдіяльності людини?
3. Назвіть аксіоми БЖД.
4. Що є методологічною основою БЖД?
5. Якою є залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх та внутрішніх чинників?
6. Охарактеризуйте людину як система.
7. Які основні властивості організму?
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА 2 “КОНЦЕПЦІЯ ДОПУСТИМОГО РИЗИКУ. ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ”
з навчальної дисципліни: “Безпека життєдіяльності та основи охорони праці”
навчальна мета: формування у майбутніх фахівців компетенцій щодо визначення прийнятності ризику, природних загроз і захисту від них
виховна мета: усвідомлення студентом значення оцінки прийнятності ризику, можливих природних загроз та способів їх уникнення
Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 год.
Навчальне обладнання: проектор
Міждисциплінарні зв’язки: механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва; технологія виробництва продукції рослинництва; охорона праці в галузі.
План навчального заняття:
1. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності людини.
2. Індивідуальний та соціальний ризик. Прийнятний ризик.
3. Класифікація та прогнозування можливості виникнення негативних чинників.
4. Небезпечні геологічні, метеорологічні та гідрологічні процеси і явища.
5. Біологічні небезпеки.
Література:
обов’язкова:
1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / За ред. Є.П. Желібо. – 6-е вид. – К.: Каравела, 2008. – 344 с.
2. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / Ю.С. Скобло, Т.Б. Соколовська, Д.І. Мазоренко та ін. – К.: Кондор, 2006. – 422 с.
додаткова:
Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / О.С. Баб’як, О.М. Сітенко, І.В. Ківва та ін. – Х.: Ранок, 2000. – 304 с.
1. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності людини
Принципи забезпечення безпеки:
Безумовний пріоритет безпеки щодо концепції прогресу.
Прийнятність ризику.
Плата за ризик.
Добровільність ризику.
Право на здорове довкілля.
Правове забезпечення безпеки.
Вільний доступ до інформації щодо безпеки.
Раціональність безпеки (економічне обґрунтування).
Превентивність безпеки.
Достатність і максимально можливе використання сил і засобів для забезпечення безпеки у разі загрози надзвичайної ситуації.
Забезпечення безпеки життєдіяльності може відбуватися за такими напрямами:
Охорона здоров’я. У масштабах держави створена система охорони з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних центрів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів, інформаційних центрів;
Охорона та захист кордонів. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи, визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів територій проживання людей;
Захист навколишнього середовища. Проблема полягає у визначенні сил, засобів і методів збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища;
Охорона праці. Вирішення цієї проблеми полягає у створенні безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людини;
Охорона прав людини і громадського порядку. Права людини, зафіксовані в законах держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності;
Захист населення у надзвичайних ситуаціях. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні принципів, комплексу заходів, способу захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій;
Запобігання або зниження наслідків у надзвичайних ситуаціях.
2. Індивідуальний та соціальний ризик. Прийнятний ризик
Ризик – кількісна оцінка небезпеки, відношення числа небажаних реалізованих наслідків (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n/N.
За ступенем припустимості для суспільства ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня.
Прийнятним називають такий рівень ризику, який громадськість може спокійно прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі розвитку цивілізації.
Гранично допустимий ризик – це найбільший ризик, який не може перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається ризик загибелі людей, що дорівнює 10-8 на рік.
В міжнародній практиці застосовують такі критерії прийнятності ризику (табл.).
Таблиця. Критерії прийнятності ризику (за Ешбі)
| Ранг ризику | Імовірність летального наслідку, рік-1 | Ступінь прийнятності ризику |
| 1 | 1·10-3 | Неприйнятний |
| 2 | 1·10-4 | Прийнятний в особливих обставинах |
| 3 | 1·10-5 | Прийнятний за детального обґрунтування |
| 4 | 1·10-6 | Прийнятний без обмежень |
Сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного ризику – створенні такої малої небезпеки, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-економічного становища, розвитку науки та техніки.
Види ризику:
індивідуальний;
технічний;
екологічний;
соціальний;
економічний.
3. Класифікація та прогнозування можливості виникнення негативних чинників.
Небезпека: 1) негативна властивість живої та неживої матерії, що може завдати шкоди самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям; 2) умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.
Джерело небезпеки – природні об’єкти, процеси та явища, техногенне середовище і людські дії, що несуть у собі загрозу небезпеки; є її носієм.
Ідентифікація небезпеки (від лат. identicus – тотожний та ficatio, від facio - роблю) – процес виявлення і встановлення виду, кількісних, просторово-часових та інших характеристик небезпеки, необхідних для розробки профілактичних і оперативних заходів щодо усунення чи ліквідації її наслідків. Ідентифікація небезпеки потрібна для розробки заходів щодо запобігання її негативних наслідків і передбачає визначення:
виду небезпеки за походженням;
джерела небезпеки;
причин активізації небезпеки;
просторово-часових характеристик небезпеки;
уражальних (небезпечних і шкідливих) чинників небезпеки;
можливих небажаних наслідків та ін.
Загальна схема процесу реалізації потенційної небезпеки у небажані наслідки наведена на рис. 2.
Джерело небезпеки
Причини небезпеки
Причини небезпеки
Небезпека
Небезпечна ситуація
Небезпечні та шкідливі чинники
Небажані наслідки
Рис. 2. Загальна схема процесу реалізації потенційної небезпеки у небажані наслідки
Таксономія – наука, яка займається класифікацією небезпек. Залежно від конкретних потреб використовують класифікації небезпек за:
часом дії (імпульсивні та кумулятивні);
локалізацією (пов’язані з літо-, гідро-, атмосферою і космосом);
наслідками (захворювання, смертність, скорочення тривалості життя, дестабілізація суспільства);
масштабами (глобальні, державні, регіональні, місцев)і;
сферою вияву (побутові, спортивні, виробничі);
структурою (прості та похідні);
походженням (природні, техногенні, соціальні, політичні, комбіновані).
Найчастіше використовують класифікацію небезпек за походженням (табл. 1).
Квантифікація небезпек (лат. quatum – скільки) – кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою.
Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, вірогідністю появи, розмірами зони дії. Потенціал виявляється з кількісного боку, наприклад рівень шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, частотний склад шуму, дисперсність пороши, рід електричного струму. Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може бути і кількість потерпілих. Іншою мірою небезпеки може бути і збиток для навколишнього середовища, який тільки частково може бути визначений економічно (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найпоширенішою оцінкою є ризик – імовірність втрат при діях, зв'язаних з небезпеками.
Таблиця 1. Класифікація та номенклатура небезпек за походженням
| Групи небезпек | Небезпеки |
| 1. Природні | Землетруси, виверження вулканів, зсуви, карстові провалля, обвали. Повені, снігові лавини, селі, цунамі, шторми. Блискавки, бурі, град, зливи, мороз, ожеледь, смерчі, снігопади, спека, тайфуни, туман, урагани, хуртовини. Сонячна активність, метеорити. |
| 2. Техногенні | Експлуатація споруд, конструкцій, виробничого обладнання, установок, машин, механізмів, використання й утримання будівель житлового та нежитлового призначення. Експлуатація інженерних систем. Виробничі процеси. Використання транспортних засобів. Роботи в особливих умовах (на висоті, глибині, при ліквідації пожеж та ін.). Використання побутової техніки, засобів побутової хімії, знарядь праці, спортивного та туристичного інвентаря та ін. |
| 3. Соціальні та політичні | Небезпеки, пов’язані зі споживанням речовин, які руйнують організм. Кримінальна злочинність, пов’язана з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки). Кримінальна злочинність, пов’язана з фізичним насиллям. Конфлікти на расовому, міжнаціональному, міжетнічному, релігійному, ідеологічному, економічному ґрунті (повстання, революції, страйки). Збройні міждержавні конфлікти, війни. |
| 4. Комбіновані 4.1. Природно-техногенні | Кислотні дощі, пилові бурі, парниковий ефект, ерозія ґрунту, виникнення пустель, смог. |
| 4.2. Природно-соціальні | Епідемії інфекційних захворювань, харчові отруєння, голод. |
| 4.3. Соціально-техногенні | Професійна захворюваність, професійний травматизм, отруєння. Захворюваність, викликана впливом засобів масової інформації, спеціальних технічних засобів, синтетичних речовин. |
4. Небезпечні геологічні, метеорологічні та гідрологічні процеси і явища
Небезпечними геологічними процесами та явищами є землетрус, карст, зсув, обвал тощо.
Землетрус – короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських порід у надрах Землі. Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.
Уражальні чинники землетрусу:
сейсмічний удар;
деформація гірських порід;
вибухова хвиля;
викид вулкана;
гравітаційне зміщення гірських порід, сніжних мас і льодовиків;
затоплення поверхневими водами;
деформація русел рік.
Магнітуда землетрусу – умовна величина, що характеризує кількість енергії, яка виділилася у вогнищі землетрусу. Пропорційна логарифму максимальної амплітуди зміщення частинок ґрунту, яке фіксується сейсмічними станціями. Найвідоміша шкала магнітуд Ріхтера містить умовні одиниці від 1 до 9,5.
Інтенсивність землетрусу – міра впливу землетрусу на об'єкти, що виражається балами сейсмічної шкали в залежності від ступеня руйнування типових будівель і споруд, відчуттів очевидців, змін земної поверхні. Інтенсивність прояву землетрусів на поверхні вимірюється в балах і залежить від глибини осередку і магнітуди землетрусу, що служить мірою його енергії. В Україні та інших країнах колишнього СРСР застосовується найбільш широко використовувана у світі 12-бальна шкала інтенсивності землетрусу MSK-64 (Медведєва-Шпонхойера-Карніка).
Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Ці зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. Жертв та значних руйнувань не зареєстровано. У сейсмічному плані найнебезпечнішими областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.
Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів у масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії.
Кримсько-чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Південне узбережжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.
Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів.
Карст - геологічна формація, яка формується в процесі розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. В результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, шахти, печери, підземні ріки та джерела. Для розвитку карстового процесу необхідні такі умови: а) наявність рівною або слабко похилій поверхні, щоб вода могла застоюватися і просочуватися всередину по тріщинах, б) товща карсту порід повинна мати значну потужність; в) рівень підземних вод повинен стояти низько, щоб була достатня простір для вертикального руху підземних вод; г) мінералізація води на вході в ґрунт, повинна бути менше розчинності породи.
В Україні карст поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі. Загалом карстові процеси розвиваються на 60% території України. В деяких областях України рівень ураження карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської — 14 км².
Зсув – сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння. Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів.
Небезпеки від зсувів:
руйнування і завалення житлових та виробничих будівель, потенційно небезпечних об'єктів, інженерних та дорожніх споруд, магістральних трубопроводів та ліній електромереж, систем життєзабезпечення;
травмування та загибель людей;
перекриття рік, внаслідок чого можуть виникати катастрофічні паводки.
Причиною утворення зсувів є порушення рівноваги між силою тяжіння і утримуючими силами, найпоширенішими причинами якого у свою чергу є:
збільшення крутизни схилу в результаті підмиву водою;
ослаблення міцності порід при вивітрюванні або перезволоженні опадами і підземними водами;
будівельна і господарська діяльність.
Площа фактичних зсувів становить 4953,6 км2. У районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові агломерації) зареєстровано 140 тис. зсувів.
Обвал – раптове обрушення гірських порід і переміщення їх униз по схилу від дії сил тяжіння. Відбуваються обвали внаслідок ослаблення цільності (зв'язності) порід у результаті вивітрювання, діяльності поверхневих і підземних вод, землетрусів, неправильного проведення земляних робіт при будівництві споруд тощо. Найчастіше обвали трапляються на крутих схилах гір, берегах морів і річок.
Уражальні чинники обвалу:
зміщення (рух) гірських порід;
струс земної поверхні;
удар;
динамічний, механічний тиск зміщених мас.
В Україні обвали трапляються у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській зонах і в Криму.
Ерозія ґрунтів – це процес захоплення часток ґрунту та їх виношування водою або вітром, а також процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту. Фактична еродованість земель в Україні становить 57,4 %; з них 32 % площ зазнають вітрової, 3,4 % - сумісної дії водної та вітрової ерозій, 22 % - водної ерозії. Найбільше еродованих ґрунтів у Донецькій (70,6 %), Луганській (62) та Одеській (56) областях. Залежно від переваги тих чи інших факторів, що впливають на ерозійні процеси, розрізняють такі форми ерозії ґрунтів:
водна ерозія, яка починається з крапельної, тобто під дією дощових крапель;
механічна (агротехнічна) — відбувається у зв'язку з механічною обробкою ґрунтів.;
будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву будь-якими будівельними роботами;
транспортна є наслідком порушення рослинності транспортними засобами;
пасовищна виникає у зв'язку з ослабленням трав'яного покриву під впливом витоптування та поїдання тваринами;
вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається у результаті перевідкладення ґрунтових часток повітряними потоками; під час сильної дефляції виникають пилові бурі;
хімічна є наслідком нагромадження в ґрунтах окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, отрутохімікатів тощо), які руйнують структуру ґрунту.
Під впливом діяльності людини виникає прискорена (ексцесивна) ерозія, що часто зумовлює повне руйнування ґрунтів. Особливо сильно виснажують ґрунт монокультури. Розвитку ерозії також сприяє знищення лісів, яке позбавляє ґрунт захисного шару.
Небезпечними метеорологічними явищами, поширеними в Україні, є сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони).
Сильний вітер здатен викликати значні руйнування, обсяг яких залежить від швидкості вітру.
Уражальні чинники сильного вітру – вітровий потік, вітрове навантаження, аеродинамічний тиск, вібрація.
Сила вітру визначається за шкалою Бофорта за його дією на оточуючі предмети і вимірюється в балах.
Ураган – вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше – в Карпатах, в горах Криму та на Донбасі.
Смерчі. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї. Смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпечність. В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся.
Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне посилення вітру, іноді до 30-70 м/с зі зміною його напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз на 3-5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму.
Пилові бурі – це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.
Сильні дощі. В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Частіше за все вони бувають у Карпатах та в горах Криму.
Град. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град — це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат.
Сильна спека. В степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30°С, причому в деякі роки вона перевищує 40°С.
Сильні морози. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають -30°С та нижче.
Найбільш холодна частина країни — східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче – 35°С .
Суховії. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.
Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті, і як наслідок погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони зустрічаються на півдні степової зони.
Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах.
На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня – лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні.
Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років — на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.
Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.
Сильні ожеледі. Небезпечні ситуації пов'язані з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману при температурі повітря нижче 0°С. Особливо часто вони виникають на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму). Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше.
Тумани. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат та іноді на південному березі Криму. На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами - до 30.
Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя; крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.
Сель – раптовий короткочасний бурхливий паводок на гірських річках, потічках, ущелинах з величезною кількістю наносів, що надає йому характер брудокамінного потоку.
Селеві процеси в Україні розвиваються в гірських частинах Карпат і Криму, на правому березі Дніпра. Напр., з періодичністю 11-12 років проходять селі в долинах ярів, що розташовані на Південному березі Криму. До катастрофічних тут належать селі з об'ємом виносу 10-100 тис. м³ та періодичністю 1-5 років. Площа ураження селевими потоками становить від З до 25% території України. В Криму вони поширюються на 9% території, в Закарпатській області – на 40%, в Чернівецькій – 15%, в Івано-Франківській – 33%.
Повінь (водопілля) – це фаза водного режиму річки, яка щороку повторюється в даних кліматичних умовах в один і той самий сезон року, характеризується найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом та спадом рівнів води в річці, озері, водосховищі. Для більшості річок України повінь триває від березня до червня і зумовлюється таненням снігу та тривалими інтенсивними дощами навесні та на початку літа. Інтенсивність повені сильно коливається з року в рік, також в роки з аномальним погодним режимом вона може зміщуватись на інші сезони (зима, кінець літа, осінь).
Паводок – значне підвищення водності річки в межах річного циклу, що виникає нерегулярно; утворюється під час сильних дощів чи під час відлиги. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Значний паводок може викликати повінь.
На суттєвій частині території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, зумовлюють масові руйнування та загибель людей.
Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись і хімічно небезпечні об'єкти.
Підтоплення – це підйом рівня ґрунтових вод до критичного положення, що сприяє зміні водно-фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів. Критерієм для виділення підтоплених площ є глибина залягання рівня ґрунтових вод менше 2,5 м. Процес підтоплення розвивається під впливом природних та техногенних факторів.
Головними причинами є:
втрати в системах водопостачання та водовідведення;
незадовільне функціонування чи повна відсутність зливової каналізації, інших систем водовідведення у населених пунктах;
порушення природного стоку на забудованих територіях та територіях, покритих транспортними комунікаціями;
зарегульованість річок водосховищами та ставками;
замулення та засмічення водних об'єктів;
надмірне зрошення орних земель без відповідного дренажу;
пошкодження, замулення та засмічення дренажних систем, призначених для попередження процесів підтоплення територій населених пунктів і сільськогосподарських угідь;
скорочення площ лісових насаджень та природних ландшафтів.
5. Біологічні небезпеки
Уражальні чинники біологічної дії – макроорганізми (рослини та тварини), продукти та прояви їх життєдіяльності, патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності.
Особливо небезпечні інфекції – група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високою летальністю. До них включають: 1) чуму, холеру, віспу, жовту лихоманку (це так звані конвенційні хвороби, що підлягають під дію Міжнародних санітарних правил, колишня назва — карантинні інфекції); 2) висипний і поворотний тифи, грип, поліомієліт, малярію (хвороби, що підлягають міжнародному нагляду); 3) СНІД, сибірську виразку, сап, меліоїдоз, туляремію, бруцельоз, рикетсіоз, орнітоз, арбовірусні інфекції, ботулізм, гістоплазмоз, бластомікози (хвороби, що підлягають регіональному чи національному нагляду).
Останнім часом знову набуло поширення гостре інфекційне захворювання лептоспіроз. Насамперед на лептоспіроз хворіють тварини. Проте й людина може інфікуватися внаслідок купання у водоймах (найчастіше зі стоячою водою), забруднених виділеннями хворих тварин (гризунів), під час риболовлі тощо. Відомі випадки масового захворювання людей під час сільськогосподарських робіт на заплавних луках, рисових полях, болотах.
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, пов'язане із запаленням слизової оболонки зіву, гортані та інших органів. Супроводжується захворювання утворенням щільних плівок, які можуть повністю закрити дихальний прохід, і загальною інтоксикацією.
Основним методом запобігання захворюванню на дифтерію є протидифтерійне щеплення, яке робиться в дитинстві, а в разі потреби — і в дорослому віці.
В Україні зафіксовані випадки кліщового енцефаліту (запалення головного мозку) — захворювання, що виникає внаслідок проникнення до головного мозку вірусу, переносником і резервуаром якого є іксодові кліщі. Захворювання спостерігається в період найбільшої активності кліщів — навесні і влітку.
Основні профілактичні заходи з метою запобігання захворюванню — боротьба з іксодовими кліщами в місцях їх масового розмноження, захист від укусів кліщів (спеціальний одяг, репелентні засоби тощо).
Туберкульоз – різноманітне за проявами інфекційне захворювання, яке викликають особливі мікроорганізми — мікобактерії Т, або палички Коха (відкриті німецьким вченим Кохом). Найчастіше (до 90 %) — захворювання на туберкульоз легенів.
Зараження туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-крапельним шляхом. У разі відкритої форми туберкульозу небезпечними є також речі, які були у вжитку хворої людини, і її житло.
Особливе значення у профілактиці туберкульозу має соціальна профілактика, тобто комплекс заходів, спрямованих на поліпшення загального стану здоров'я населення. Складовими таких заходів мають бути нешкідливе виробництво, належні побутові умови, постійне поліпшення матеріального добробуту населення, регулярні медичні огляди широких верств населення тощо.
Холера – гостроінфекційне захворювання з групи особливо небезпечних інфекційних захворювань. Збудником холери є холерний вібріон, який за сприятливих умов може існувати у воді й на харчових продуктах протягом одного-двох місяців.
Найхарактернішими симптомами холери є сильний пронос, що супроводжується блюванням і судомами. Лікування хворих здійснюється лише в умовах лікарні з дотриманням особливих протиепідемічних санітарних заходів.
Чума – гостре інфекційне захворювання людини і деяких тварин, яке так само належить до групи особливо небезпечних інфекцій. Основним джерелом мікроба чуми є гризуни, які живуть у природних умовах.
Від людини до людини (при легеневій формі чуми) інфекція може передаватися повітряно-крапельним шляхом.
Заходи профілактики захворювання на чуму — суворий контроль природних осередків цього захворювання, запобігання розмноженню гризунів, завезенню їх морськими суднами (існує навіть назва захворювання "портова чума"), вжиття спеціальних протичумних заходів, що передбачають дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію, постійний медико-профілактичний нагляд за населенням.
Венеричні хвороби – загальна назва різних за збудниками хвороб, що об'єднуються за способом передавання — найчастіше статевим шляхом (можливе зараження і контактно-побутовим шляхом). Раніше до венеричних хвороб зараховували лише чотири захворювання: сифіліс, гонорею, м'який шанкр і паховий лімфогранулематоз. Проте з розвитком медицини до венеричних хвороб почали зараховувати комплекс грибкових захворювань, а також захворювань, які викликають найпростіші живі організми, вірусні захворювання.
Сказ – гостре інфекційне захворювання людини і тварин з ураженням центральної нервової системи. Збудник сказу – вірус, який може передаватися тваринам і людині.
Найчастіше джерелом захворювання на сказ є хворі собаки (90 % зареєстрованих випадків захворювання), коти – 6-7 % та інші теплокровні тварини (2-9 %), у слині яких є вірус.
Єдиним способом запобігання цьому захворюванню є щеплення. Інкубаційний період вірусу сказу – 40-50 днів, тому негайно після укусу тварини слід звернутися до лікарні і здійснити курс щеплення. Це єдиний спосіб уникнення смертельно небезпечного захворювання.
Питання для самоконтролю
1. Які основні принципи забезпечення безпеки?
2. Охарактеризуйте ризик як кількісну оцінку небезпек.
3. В чому різниця між індивідуальним та соціальним ризиком?
4. Який ризик є прийнятним?
5. Наведіть класифікацію негативних чинників.
6. Наведіть класифікацію та номенклатуру небезпек.
7. Охарактеризуйте небезпечні геологічні, метеорологічні та гідрологічні процеси і явища
8. В чому полягають біологічні небезпеки?
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10