1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Ім'я файлу: Курс лекцій навчальної дисципліни Безпека життєдіяльності та охо
Розширення: doc
Розмір: 1186кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (2).docx
ТЕМА 7 “ПРОФІЛАКТИКА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ І ПРОФЕСІЙНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ”

з навчальної дисципліни: “Безпека життєдіяльності та основи охорони праці”

навчальна мета: формування у майбутніх фахівців компетенцій щодо профілактики виробничого травматизму і професійної захворюваності

виховна мета: усвідомлення студентом значення профілактики виробничого травматизму і професійної захворюваності в його професійній діяльності

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 год.

Навчальне обладнання: проектор

Міждисциплінарні зв’язки: механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва; технологія виробництва продукції рослинництва; охорона праці в галузі.

План навчального заняття:

1. Класифікація виробничих травм і професійних захворювань.

2. Причини виробничих травм і професійних захворювань.

3. Основні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності.

4. Засоби колективного та індивідуального захисту.

Література:

обов’язкова:

1. Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці: Підруч. / М.П. Гандзюк, Є П. Желібо, М.О. Халімовський. – К.: Каравела, 2008. – 384 с.

2. Жидецький В.І. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2006. – 312 с.

додаткова:

1. Геврик О.П. Охорона праці: Навч. посіб. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 280 с.

2. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. – К.: Основа, 2006 – 448 с.
1. Класифікація виробничих травм і професійних захворювань

Вплив на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого чинника внаслідок інциденту може призвести до виробничої травми, виникнення професійного захворювання (отруєння) або смерті.

Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок короткочасної дії зовнішнього чинника у виробничих умовах.

За природою дії виробничого чинника виділяють травми механічні, термічні, хімічні, електричні, променеві, баро-, психічні та інші, а також комбіновані.

За ступенем тяжкості, який визначається характером отриманих ушкоджень, ускладнень та пов’язаними з ними наслідками, травми розподіляються на 2 категорії: тяжкі та легкі.

Професійне захворювання – патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

За природою дії виробничого чинника виділяють професійні захворювання:

  1. викликані дією фізичних чинників;

  2. викликані впливом промислових аерозолів;

  3. викликані впливом хімічних чинників;

  4. викликані дією біологічних чинників;

  5. пов’язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем;

  6. алергічні;

  7. злоякісні утворення.

Професійне захворювання, що виникло після впливу на працівника шкідливої речовини, називається професійним отруєнням.

Залежно від рівня та тривалості впливу виробничого чинника розрізняють форми професійного захворювання:

  • хронічне – захворювання, що виникло після багаторазового та/або тривалого впливу шкідливих виробничих чинників;

  • гостре – захворювання, що виникло після однократного впливу шкідливих чинників фізичного, біологічного та хімічного характеру.

Нещасний випадок на виробництві – обмежена в часі подія (тривалістю не довше однієї робочої зміни) або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Шкода для здоров'я полягає в отриманні виробничої травми або виникненні гострого професійного захворювання (отруєння).

Нещасні випадки на виробництві залежно від обставин, за яких вони сталися, визнаються пов'язаними з виробництвом або не пов'язаними з виробництвом.

За кількістю потерпілих нещасні випадки розподіляються на одиночні та групові.

Виробничий травматизм – явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Професійна захворюваність – явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань.

2. Причини виробничих травм і професійних захворювань

Причини виробничих травм і професійних захворювань поділяють на:

1. Технічні:

  • конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів;

  • неякісне розроблення або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, інженерних комунікацій, обладнання, устатковання тощо;

  • неякісне виконання будівельних робіт;

  • недосконалість технологічного процесу;

  • незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, інженерних комунікацій, території, засобів виробництва, транспортних засобів;

  • незадовільний стан виробничого середовища (перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих виробничих чинників).

2. Організаційні:

  • незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність СУОП;

  • відсутність або неякісне проведення інструктажу, навчання та перевірки знань з охорони праці;

  • недосконалість або відсутність інструкцій з охорони праці;

  • порушення режиму праці та відпочинку;

  • відсутність або неякісне проведення медичного обстеження та професійного відбору;

  • невикористання засобів індивідуального захисту;

  • виконання робіт з відключеними або несправними засобами колективного захисту;

  • залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

  • порушення технологічного процесу;

  • порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устатковання, машин, механізмів, транспортних засобів тощо;

  • порушення правил безпеки руху;

  • порушення трудової і виробничої дисципліни (невиконання посадових обов'язків, вимог інструкцій з охорони праці).

3. Психофізіологічні:

  • алкогольне, наркотичне, токсикологічне отруєння або сп’яніння;

  • низька нервово-психічна стійкість;

  • незадовільні фізичні дані або стан здоров'я;

  • незадовільний психологічний клімат у колективі;

  • протиправні дії інших осіб;

  • особиста необережність потерпілого;

  • інші причини.

Близько 65 % нещасних випадків на виробництві в Україні стаються з організаційних причин, 20 % – з технічних і 15 % – з психофізіологічних причин.

3. Основні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності

Профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності полягає у виконанні запобіжних і коригувальних дій, або заходів, які поділяють на правові, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні та соціально-економічні.

Правові заходи полягають в:

  • опрацюванні нормативних актів про охорону праці, серед яких інструкцій з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

  • регулюванні питань охорони праці в колективному договорі, зокрема, шляхом розробки комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

До основних організаційно-технічних заходів відносяться:

  • впровадження СУОП;

  • прогнозування виробничого ризику;

  • навчання та інструктажі з питань охорони праці;

  • професійний відбір;

  • контроль за технологічним процесом;

  • архітектурно-планувальні рішення (планування будинків, споруд, дільниць, розміщення обладнання, машин і механізмів, робочих місць);

  • раціональне планування робочого місця;

  • атестація робочих місць за умовами праці;

  • забезпечення належного технічного стану виробничих об'єктів, будинків, споруд, інженерних комунікацій, території, засобів виробництва шляхом контролю та технічного обслуговування;

  • механізація та автоматизація виробничих процесів;

  • використання засобів колективного та індивідуального захисту.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають:

  • нормативне забезпечення працівників санітарно-побутовими приміщеннями;

  • нормалізацію стану виробничого середовища.

Соціально-економічні заходи:

  • фінансування охорони праці;

  • мотивація безпечної роботи;

  • встановлення пільг і компенсацій працівникам за роботу у шкідливих і важких умовах.

Лікувально-профілактичні заходи:

  • проведення попереднього та періодичних медичних оглядів;

  • організація раціонального режиму праці та відпочинку;

  • забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням.

4. Засоби колективного та індивідуального захисту

Засоби колективного захисту за призначенням поділяють на класи – засоби:

  1. нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (барометричного тиску, вологості та іонізації повітря, концентрації кисню, чистоти повітря);

  2. нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць;

  3. захисту від підвищеного рівня іонізуючих випромінювань;

  4. захисту від підвищеного рівня інфрачервоних випромінювань;

  5. захисту від підвищеного або зниженого рівня ультрафіолетових випромінювань;

  6. захисту від підвищеного рівня електромагнітних випромінювань;

  7. захисту від підвищеної напруженості магнітних та електричних полів;

  8. захисту від підвищеного рівня лазерного випромінювання;

  9. захисту від підвищеного рівня шуму;

  10. захисту від підвищеного рівня вібрації;

  11. захисту від підвищеного рівня ультразвуку;

  12. захисту від підвищеного рівня інфразвукових коливань;

  13. захисту від ураження електричним струмом;

  14. захисту від підвищеного рівня статичної електрики;

  15. захисту від підвищених або знижених температур поверхонь обладнання і матеріалів;

  16. захисту від підвищених або знижених температур повітря;

  17. захисту від впливу механічних чинників;

  18. захисту від впливу хімічних чинників;

  19. захисту від впливу біологічних чинників;

  20. захисту від падіння з висоти.

За способом захисту виділяють засоби колективного захисту:

  1. Огороджувальні пристрої – встановлюються між небезпечним виробничим чинником і працюючим.

  2. Запобіжні пристрої – призначені для ліквідації небезпечного виробничого чинника в джерелі його виникнення.

  3. Гальмівні пристрої – призначені для сповільнення або зупинення виробничого обладнання при виникненні небезпечного виробничого чинника.

  4. Пристрої автоматичного контролю і сигналізації – призначені для контролю передачі та відтворення інформації з метою привернення уваги працюючих і прийняття ними рішення при з'явленні або можливому виникненні небезпечного виробничого чинника

  5. Пристрої дистанційного керування – призначені для керування технологічним процесом або виробничим обладнанням за межами небезпечної зони.

  6. Пристрої вентиляції – призначені для обробки, транспортування, подавання й видалення повітря (фрамуги, жалюзійні решітки, аераційні ліхтарі, вентилятори, повітроводи та інші).

  7. Пристрої кондиціонування повітря – призначені для автоматичної підтримки в зачинених приміщеннях усіх або окремих параметрів повітря (температури, відносної вологості, швидкості руху, чистоти).

  8. Пристрої очищення повітря (пиловловлювачі, фільтри, циклони).

  9. Теплоізолюючі пристрої.

  10. Джерела світла, освітлювальні прилади, світлові прорізи, світлозахисні пристрої, світлові фільтри.

  11. Герметизуючі пристрої (захисні камери, сейфи, бокси, капсули).

  12. Екрануючі пристрої – призначені для захисту від дії електромагнітних полів і випромінювань.

  13. Звукоізолюючі, звукопоглинальні, віброізолюючі, вібропоглинальні пристрої.

  14. Глушники шуму.

  15. Захисне заземлення і занулення – навмисне електричне з'єднання металевих неструмовідних частин електроустановок, які можуть опинитися під напругою, відповідно з землею або з нульовим захисним провідником.

  16. Ізолюючі пристрої – для захисту від ураження струмом при проведенні робіт на електроустановках під напругою (ізолятори, драбини, канати та інші).

  17. Захисні покриття (полімерні, металеві, скляні, керамічні).

Знаки безпеки працi – призначені для попереджування працівників про можливу небезпеку, заборони або припису певних дій, а також для інформування про розміщення об'єктів, які використовуються для унеможливлення або зниження наслідків дії небезпечних або шкідливих виробничих чинників.

Засоби індивідуального захисту за призначенням поділяють на класи:

Засоби захисту голови

Засоби захисту органів слуху

Засоби захисту очей і обличчя

Засоби захисту органів дихання

Засоби захисту рук, плеча та передпліччя

Одяг спеціальний захисний (спецодяг)

Засоби захисту ніг та стегон

Засоби захисту від падіння з висоти

Засоби захисту шкіри (дерматологічні)

Засоби захисту комплексні

За ступенем складності конструкції і захисною здатністю ЗІЗ поділяють на категорії:

1 – ЗІЗ, що мають конструкцію простої складності та захищають від незначного впливу небезпечного чи шкідливого чинника (рукавички, сезонний одяг, легке взуття, головні убори тощо);

2 – ЗІЗ, що мають конструкцію середньої складності та не належать до 1-ої і 3-ої категорії;

3 – ЗІЗ, що мають конструкцію високої складності й призначені для захисту від небезпеки, яка загрожує життю людей, або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (респіратори, протигази, засоби захисту від іонізуючого випромінювання, ураження електричним струмом, падіння з висоти тощо).
Питання для самоконтролю
1. Наведіть класифікацію виробничих травм і професійних захворювань.

2. Дайте визначення терміну “нещасний випадок на виробництві”.

3. Як поділяють нещасні випадки на виробництві?

4. Назвіть основні причини виробничих травм і професійних захворювань.

5. Які основні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності?

6. Наведіть класифікацію засобів колективного та індивідуального захисту.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА 8 “ПОВІТРЯ РОБОЧОЇ ЗОНИ”

з навчальної дисципліни: “Безпека життєдіяльності та основи охорони праці”

навчальна мета: формування у майбутніх фахівців компетенцій щодо заходів і засобів покращення стану повітря робочої зони

виховна мета: усвідомлення студентом значення стану повітря робочої зони

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 год.

Навчальне обладнання: проектор

Міждисциплінарні зв’язки: механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва; технологія виробництва продукції рослинництва; охорона праці в галузі.

План навчального заняття:

1. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці.

2. Мікроклімат робочої зони: нормування, контроль параметрів, заходи та засоби нормалізації.

3. Джерела забруднення повітряного середовища, контроль за його станом на виробництві. Заходи та засоби попередження забруднення повітря.

4. Вентиляція виробничих приміщень: види, системи.

Література:

обов’язкова:

1. Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці: Підруч. / М.П. Гандзюк, Є П. Желібо, М.О. Халімовський. – К.: Каравела, 2008. – 384 с.

2. Жидецький В.І. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2006. – 312 с.

додаткова:

1. Геврик О.П. Охорона праці: Навч. посіб. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 280 с.

2. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. – К.: Основа, 2006 – 448 с.

1. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці

Умови праці – сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі предметної діяльності. Вивченням впливу на організм людини трудових процесів і навколишнього виробничого середовища, розробкою гігієнічних нормативів і заходів для забезпечення нормальних умов праці та запобігання професійним захворюванням займається гігієна праці.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

1 класоптимальні умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 класдопустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 класшкідливі умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

4 класнебезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Чинники, які визначають умови праці і впливають на здоров'я і працездатність людини поділяють на такі групи:

  1. соціально-економічні – включають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці;

  2. психофізіологічні – обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером праці (фізичне і нервово-психічне навантаження монотонність, темп і ритм праці);

  3. санітарно-гігієнічні – визначають зовнішнє виробниче середовище (температура повітря, шум, вібрація, освітлення тощо), а також санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

  4. естетичні – сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер'єру, обладнання, оснащення, виробничого одягу тощо);

  5. соціально-психологічні – характеризують взаємовідносини в трудовому колективі і створюють морально-психологічний клімат.

2. Мікроклімат робочої зони: нормування, контроль параметрів, заходи та засоби нормалізації.

Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називають мікрокліматом або метеорологічними умовами. Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

  • температурою повітря в приміщенні, °С;

  • відносною вологістю повітря, %;

  • рухливістю повітря, м/с;

  • тепловим випромінюванням, Вт/м2.

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію.

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов. Воно проводиться з урахуванням таких характеристик:

  1. категорії роботи за ступенем важкості (легка, середньої важкості, важка);

  2. сезону року (теплий, холодний);

  3. категорії приміщень за кількістю надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (з незначними або суттєвими надлишками).

Оптимальні умови мікроклімату – таке сполучення параметрів метеорологічних умов на робочому місці, що при тривалому й систематичному впливі на людину забезпечує збереження нормального функціонування організму без перенапруження роботи механізму терморегуляції працюючого.

Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

Контроль параметрів мікроклімату здійснюється рядом вимірювальних засобів:

  • температура повітря – термометром;

  • відносна вологість повітря – психрометром;

  • швидкість руху повітря – анемометром;

  • інтенсивність теплового випромінювання – актинометром або через температуру поверхні обладнання, що вимірюють дистанційно;

  • барометричний тиск – барометром.

Належні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях забезпечуються наступними заходами:

  • удосконалення технологічних процесів та устаткування;

  • впровадження нових технологій та устаткування, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву;

  • раціональне розміщення технологічного устаткування;

  • автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами;

  • раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря;

  • застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

  • механізація важких робіт;

  • використання засобів індивідуального захисту;

  • раціоналізація режимів праці та відпочинку.

3. Джерела забруднення повітряного середовища, контроль за його станом на виробництві. Заходи та засоби попередження забруднення повітря

У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря і становити небезпеку здоров’ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини.

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на:

  • кров’яні отрути;

  • нервові отрути;

  • подразнюючі отрути;

  • ті, що подразнюють шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги);

  • печінкові отрути;

  • алергени;

  • канцерогени;

  • мутагени.

Гігієнічне нормування шкідливих речовин

Залежно від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:

1 – надзвичайно небезпечні;

2 – високонебезпечні;

3 – помірно небезпечні;

4 – малонебезпечні.

Контроль вмісту в повітрі шкідливих газів та пари

Контроль проби повітря виконується в робочій зоні з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль, для інших випадків – періодичний.

Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи:

1. Індикаторні методи хімічного аналізу.

2. Санітарно-хімічні методи – колориметричний, фотоколориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін.

3. Безперервно-автоматичні методи – автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини.

Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші.

Пилове забруднення повітря

Пил – основний шкідливий фактор на багатьох промислових підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів. Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м3, в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м3, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м3. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м3.

Промисловий пил може бути класифікований за:

  • походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний пил) і неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);

  • способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, різання, шліфування і т. п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

  • токсичною дією на організм людини – нейтральний (нетоксич-ний для людини пил) та токсичний (отруюючий організм людини).

  • дисперсним складом – для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром до 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину;

Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підвищеній запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації (поглинання та розсіювання ультрафіолетового випромінювання), знижується освітленість.

Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил містить радіоактивне забруднення, яке можна встановити тільки вимірюванням спеціальними приладами. Запиленість повітря шкідлива також для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу.

Методи визначення запиленості повітря

Запиленість повітря можна визначити гравіметричним (ваговим), лічильним (мікроскопічним), фотометричним та деякими іншими методами.

Гравіметричний метод – основний, тому що при сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, що затрималася в організмі людини.

Лічильний (мікроскопічний) метод дає можливість визначити загальну кількість пилових часток в одиниці об'єму повітря і співвідношення їх розмірів.

Фотометричним методом визначають якісну характеристику пилу за допомогою поточного ультрафотометра, яким реєструються окремі пилові частинки за допомогою сильного бокового світла.

Методи попередження забруднення атмосферного повітря:

  1. розсіювання забруднювальних атмосферу речовин за рахунок вирівнювання їх концентрації внаслідок дифузії в повітрі та під впливом вітру;

  2. консервація та ізоляція джерел забруднення атмосферного повітря;

  3. очистка викидів в атмосферу;

  4. створення мало- і безвідходних технологій, при яких практично не утворюються забруднювальні атмосферу речовини.

Заходи нормалізації складу повітря робочої зони:

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з’єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

3. Застосування засобів захисту людини.

4. Вентиляція виробничих приміщень: види, системи.

За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

Природна вентиляція

Повітрообмін при природній вентиляції відбувається внаслідок різниці температур повітря в приміщенні та зовнішнього повітря, а також в результаті дії вітру.

Різниця температур повітря всередині і зовні приміщення, а відповідно і різниця густин, обумовлює різницю тисків зовнішнього і внутрішнього повітря (тепловий напір), який сприяє надходженню холодного повітря в приміщення і витісненню з нього теплого повітря.

Природна вентиляція поділяється на організовану і неорганізовану. При неорганізованій природній вентиляції надходження і видалення повітря відбувається через нещільності і пори зовнішніх огороджень (інфільтрація), через вікна, кватирки, спеціальні отвори (провітрювання) (рис. 1).

Організований природний повітрообмін (аерація) здійснюється в наперед розрахованих об'ємах і регулюється відповідно до зовнішніх метеорологічних умов.

Аерація - це загальнообмінна вентиляція. Вона характеризується кратністю обміну повітря.

Штучна вентиляція

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати тощо), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір у найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною. Остання повинна передбачатися у виробничих приміщеннях, де можливе раптове надходження у повітря значної кількості шкідливих чи вибухонебезпечних речовин. Аварійна вентиляція повинна вмикатись автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних виділень і забезпечувати швидке їх вилучення із приміщення. Як правило, аварійна вентиляція повинна забезпечувати 8-12-кратний повітрообмін за годину в приміщенні.

Робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою чи комбінованою.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.
Питання для самоконтролю
1. Які виділяють класи умов праці?

2. Які чинники визначають умови праці?

3. Охарактеризуйте принципи нормування мікроклімату робочої зони.

4. Як здійснюють контроль параметрів мікроклімату робочої зони?

5. Перелічіть заходи та засоби нормалізації мікроклімату робочої зони.

6. Назвіть джерела забруднення повітряного середовища на виробництві.

7. Які є методи контролю за станом повітряного середовища на виробництві?

8. Які основні заходи та засоби попередження забруднення повітря?

9. Наведіть класифікацію природної і штучної вентиляції.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

скачати

© Усі права захищені
написати до нас