Ім'я файлу: Курс лекцій навчальної дисципліни Безпека життєдіяльності та охо
Розширення: doc
Розмір: 1186кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (2).docx
ТЕМА 3 “РАДІАЦІЙНА ТА ХІМІЧНА БЕЗПЕКА”Розширення: doc
Розмір: 1186кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (2).docx
з навчальної дисципліни: “Безпека життєдіяльності та основи охорони праці”
навчальна мета: формування у майбутніх фахівців компетенцій щодо забезпечення радіаційної та хімічної безпеки
виховна мета: усвідомлення студентом небезпеки іонізуючих випромінювань і хімічних речовин, значення захисту від них
Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 год.
Навчальне обладнання: проектор
Міждисциплінарні зв’язки: механізація, електрифікація та автоматизація сільськогосподарського виробництва; технологія виробництва продукції рослинництва; охорона праці в галузі.
План навчального заняття:
1. Класифікація, номенклатура та одиниці виміру уражальних чинників техногенних небезпек.
2. Джерела та дія іонізуючих випромінювань на людину. Нормування радіаційної безпеки.
3. Основні заходи та засоби радіаційної безпеки.
4. Класифікація небезпечних хімічних речовин, суб’єктів господарювання і адміністративно-територіальних одиниць за хімічною небезпекою.
5. Основні заходи та засоби хімічної безпеки.
Література:
обов’язкова:
1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / За ред. Є.П. Желібо. – 6-е вид. – К.: Каравела, 2008. – 344 с.
2. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / Ю.С. Скобло, Т.Б. Соколовська, Д.І. Мазоренко та ін. – К.: Кондор, 2006. – 422 с.
додаткова:
Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / О.С. Баб’як, О.М. Сітенко, І.В. Ківва та ін. – Х.: Ранок, 2000. – 304 с.
1. Класифікація, номенклатура та одиниці виміру уражальних чинників техногенних небезпек
Уражальними чинниками джерел НС техногенного характеру є:
1. Повітряна ударна хвиля. Параметри: надлишковий тиск у фронті ударної хвилі (Па), тривалість фази стискування (с), імпульс фази стискування (Па·с).
2. Сейсмовибухова хвиля. Параметри: швидкість поширення хвилі (м/с), максимальний тиск (Па), час дії (с), час наростання тиску до максимального значення (с).
3. Хвиля прориву гідротехнічних споруд. Параметри: швидкість (м/с), висота (м), час існування хвилі прориву (хв.); температура води (°С).
4. Осколки. Параметри: маса осколка (кг), швидкість розлітання (м/с).
5. Екстремальний нагрів середовища. Параметри: температура середовища (°С), коефіцієнт тепловіддачі (Вт/м2·К), час дії джерела екстремальних температур (с).
6. Теплове випромінювання. Параметри: енергія теплового випромінювання (Дж), потужність теплового випромінювання (Вт), час дії джерела теплового випромінювання (с).
7. Іонізуюче випромінювання. Параметри: активність радіонукліда в джерелі (Бк), щільність радіоактивного забруднення (Бк/м2), потужність еквівалентної дози (Зв/с).
8. Токсична дія. Параметри: концентрація НХР у середовищі (мг/м3), щільність хімічного забруднення місцевості та об’єктів (г/м2).
9. Хімічне руйнування об'єктів. Параметри: концентрація НХР в середовищі ( мг/м3), клас небезпеки НХР, агрегатний стан НХР, швидкість руйнування (хв., год.).
10. Хімічне забруднення. Параметри: стійкість НХР у навколишньому середовищі (хв.), розчинність у воді та інших розчинниках (мг/м3), маса НХР (т), густина НХР (кг/м3), щільність хімічного забруднення (мг/см2, кг/м2, т/км2), швидкість переміщування хмари забрудненого повітря, течії забрудненої води, поширення забруднювальної речовини в ґрунті (м/с), площа ураження (км2).
11. Біологічне зараження. Параметри: швидкість поширення (км/год., км/доба), зараження людей збудниками інфекційних захворювань І та II групи небезпеки і масове їхнє захворювання (кількість осіб), зараження тварин збудниками особливо небезпечних інфекцій (кількість голів), зараження рослин збудниками особливо небезпечних інфекцій (км2), тривалість прихованого періоду (год., доба), площа зараження (км2).
2. Джерела та дія іонізуючих випромінювань на людину. Нормування радіаційної безпеки
Іонізуючим називається випромінювання, під дією якого у середовищі утворюються заряджені частинки різних знаків.
Джерела іонізуючого випромінювання бувають природного і штучного походження. До природних джерел випромінювання належать: космічне випромінювання, сонячна радіація, гірські породи фосфоритів, сланців, гранітів, уранових руд, родовища стронцію, радонових мінеральних джерел. Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є фізичні об'єкти, крім ядерних установок, що містять радіоактивну речовину, або технічні пристрої, які створюють або за певних умов можуть створювати іонізуюче випромінювання.
У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушуються хімічні структури сполук, нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі, утворюють сполуки, не властиві живій клітині, що у свою чергу призводить до її відмирання.
При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості:
органи чуття людини не реагують на іонізуюче випромінювання, тому його дія на організм людини відбувається непомітно;
висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;
присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;
малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися (кумулятивний ефект);
випромінювання може впливати не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);
ступінь дії іонізуючого випромінювання залежить від індивідуальних особливостей організму людини;
різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення; найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;
ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання; одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.
Іонізуюче випромінювання впливає на людину через зовнішнє і внутрішнє опромінення. Зовнішнє опромінення – це опромінення, яке виникає за рахунок радіоактивного забруднення навколишнього середовища і може вплинути на організм лише в тому випадку, коли воно має достатню проникаючу здатність. Тому тут значну роль відіграє -випромінювання. Внутрішнє опромінення відбувається в основному при вдиханні радіоактивного пилу, вживанні продуктів харчування та води, які забруднені радіонуклідами.
Ураження може викликати гостру і хронічну форми променевої хвороби. Гостра форма хвороби виникає при дії великих доз опромінювання за короткий період часу, хронічна розвивається в результаті тривалої дії малих доз при зовнішньому опромінюванні або при попаданні всередину організму під час приймання їжі, палінні, вдиханні невеликих кількостей радіоактивних речовин. При гострій променевій хворобі спостерігається анемія, слабкість і схильність організму до інфекційних захворювань.
Нормування радіаційної безпеки
Радіаційна безпека та протирадіаційний захист стосовно практичної діяльності будуються з використанням наступних основних принципів:
будь-яка практична діяльність, що супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не приносить більшої користі опроміненим особам або суспільству в цілому у порівнянні зі шкодою, яку вона завдає (принцип виправданості);
рівні опромінення від усіх значимих видів практичної діяльності не повинні перевищувати встановлені ліміти доз (принцип неперевищення);
рівні індивідуальних доз та/або кількість опромінюваних осіб по відношенню до кожного джерела випромінювання повинні бути настільки низькими, наскільки це може бути досягнуто з врахуванням економічних та соціальних факторів (принцип оптимізації).
Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97).
НРБУ-97 поширюються на ситуації опромінення людини джерелами іонізуючого випромінювання в умовах:
нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючого випромінювання;
медичної практики;
радіаційних аварій;
опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного походження.
Нормування в умовах нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючого випромінювання.
Згідно з цим нормативним документом визначені наступні категорії опромінюваних осіб:
категорія А (персонал) – особи, що постійно чи тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;
категорія Б (персонал) – обмежена частина населення (особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню);
категорія В – решта населення.
Для осіб усіх категорій встановлюються ліміт річної ефективної дози (табл. 1). Додатково до ліміту річної ефективної дози встановлюються ліміти річної еквівалентної дози зовнішнього опромінення окремих органів і тканин:
кришталика ока;
шкіри;
кистей та стіп.
Таблиця 1. Ліміти дози опромінення, мЗв/рік
| | Категорія осіб А | Категорія осіб Б | Категорія осіб В |
| Ліміт ефективної дози | 20 | 2 | 1 |
| Ліміти еквівалентної дози зовнішнього опромінення: | | | |
| для кришталика ока | 150 | 15 | 15 |
| для шкіри | 500 | 50 | 50 |
| для кистей та стіп | 500 | 50 | - |
Нормування медичного опромінення (людини: пацієнтів, внаслідок медичних обстежень чи лікування та добровольців).
Ліміти доз для обмеження медичного опромінення не встановлюються, а необхідність проведення певної рентгенологічної чи радіологічної процедури обґрунтовується лікарем на основі медичних показань. МОЗ України запроваджуються рекомендовані рівні медичного опромінення.
При проведенні профілактичного обстеження населення річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв. Перевищення цього рівня допускається лише в умовах несприятливої епідемічної ситуації.
Особи, які добровільно надають допомогу пацієнтам при проведенні діагностичних та терапевтичних процедур, не повинні зазнавати опромінення у дозах більше 5 мЗв/рік.
Нормування опромінення при радіаційних аваріях.
Обмеження опромінення основного персоналу, зайнятого на аварійних роботах,. виконується таким чином, щоб не були перевищені встановлені НРБУ-97 значення регламентів першої групи для категорії А.
Допускається заплановане підвищене опромінення осіб зі складу аварійного персоналу дозою не вище 100 мЗв (подвоєне значення максимального ліміту ефективної дози професійного опромінення за один рік).
НРБУ-97 встановлює наступний залишковий прийнятний сумарний рівень зовнішнього і внутрішнього опромінення населення (категорії осіб В) в умовах радіаційної аварії:
1 мЗв за рік для хронічного опромінення тривалістю більше 10 років;
5 мЗв сумарно за перші два роки;
15 мЗв сумарно за перші 10 років.
Нормування опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного походження передбачає обмеження:
питомої активності природних радіонуклідів у будівельних матеріалах та мінеральній сировині, у мінеральних добривах, у мінеральних барвниках, у воді джерел господарчо-питного водопостачання;
об'ємної активності ізотопів радону в повітрі будівель;
активності природних радіонуклідів у глиняному, порцеляно-фаянсовому та скляному посуді побутового призначення;
потужності поглиненої в повітрі дози -випромінювання в повітрі будинків та приміщень.
3. Основні заходи та засоби радіаційної безпеки
Для забезпечення надійної експлуатації та охорони атомних електростанцій, а також для забезпечення захисту населення та навколишнього середовища від можливого перевищення ліміту дози іонізуючого опромінення встановлюються:
санітарно-захисні зони (СЗЗ);
зони спостереження (поза межами СЗЗ) – для здійснення моніторингу технологічних процесів з метою забезпечення радіаційної безпеки.
Захист населення від опромінення у разі радіаційної аварії
До основних термінових і невідкладних протирадіаційних захисних заходів гострої фази аварії належать:
укриття населення;
обмеження у режимі поведінки (обмеження часу перебування на відкритому повітрі);
евакуація;
фармакологічна профілактика опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду з допомогою препаратів стабільного йоду (йодна профілактика);
тимчасова заборона вживання окремих продуктів харчування місцевого виробництва і використання води з місцевих джерел.
Допоміжні невідкладні контрзаходи відносяться:
заходи пилоподавлення;
часте миття доріг з твердим покриттям;
запобігання пиління узбіччя доріг та спеціальні обмеження для автотранспорту щодо з'їзду на узбіччя;
спеціальний режим роботи шкіл, дитячих садків, ясел;
зміна режиму роботи лікувально-оздоровчих закладів;
переведення великої рогатої худоби з пасовищного на стійлове утримання;
обмеження лісокористування, заборона полювання та рибної ловлі у місцевих водоймах.
До довгострокових контрзаходів, які можуть здійснюватися і на ранній, і на пізній фазах аварії, належать:
тимчасове відселення;
переселення (на постійне місце проживання);
обмеження вживання радіоактивно забруднених води і продуктів харчування;
дезактивація територій;
різноманітні сільськогосподарські контрзаходи;
інші контрзаходи (гідрологічні, включаючи протиповеневі, обмеження, пов'язані з лісокористуванням, полюванням, рибною ловлею та ін.).
Під режимом радіаційного захисту робітників і службовців та виробничої діяльності об’єкта розуміють регламентовані дії людей, застосування засобів та способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що виключає радіаційне ураження людей понад установлені норми та скорочує до мінімуму вимушену зупинку виробництва.
Режими захисту (роботи) розробляють заздалегідь (табл. 2).
Таблиця 2.Режими радіаційного захисту населення у випадку аварії на АЕС
| Номер режиму | Потужність експозиційної дози (рівень радіації), мР/год. | Заходи щодо захисту населення |
| 1 | 0,1–0,3 | Укриття дітей у приміщеннях; герметизація приміщень, укриття та упаковка продуктів харчування, води; обмеження перебування дорослих на відкритій місцевості, перебування в респіраторах; обладнання санітарних бар’єрів на входах у приміщення |
| 2 | 0,3–1,5 | Заходи режиму 1 і додатково: йодна профілактика дітей; перебування на вулицях заборонено, за потреби у респіраторах, чоботях, плащах, головних уборах, рукавицях |
| 3 | 1,5–15 | Заходи режимів 1, 2 і додатково: йодна профілактика всьому населенню; часткова евакуація (дітей, вагітних жінок) |
| 4 | 15–100 | Заходи режимів 1, 2, 3 і додатково: евакуація всього населення, крім задіяних у проведенні аварійно-рятувальних робіт |
| 5 | Більше 100 | Повна евакуація населення (до цього заходи попередніх режимів) |
На особливий період розроблено вісім типових режимів радіаційного захисту для найбільш типових умов проживання (типів житлових будинків), типів захисних споруд, які використовуються, та їх захисних властивостей:
типові режими 1–3 розроблено для населення, що не працює:
№ 1 – застосовується для населених пунктів, у яких населення живе у основному дерев'яних будинках (з коефіцієнтом ослаблення радіації в 2-3 рази);
№ 2 – передбачено для населених пунктів, де жителі проживають у кам'яних одноповерхових будинках, які забезпечують ослаблення радіації у 10 разів;
№ 3 – передбачено для населених пунктів, де населення живе у багатоповерхових кам'яних будинках, які забезпечують ослаблення радіації в 20-30 разів;
типові режими 4–7 – для захисту працівників та службовців на об’єктах господарювання;
типовий режим 8 – для формувань ЦЗ під час проведення аварійно-рятувальних робіт.
4. Класифікація небезпечних хімічних речовин, суб’єктів господарювання і адміністративно-територіальних одиниць за хімічною небезпекою
Небезпечна хімічна речовина (НХР) – хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю. Залежно від характеру дії на організм людини НХР поділяються на:
токсичні речовини – викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (кровотворну, центральну нервову) (чадний газ, селітра, розчини кислот чи лугів);
подразнюючі речовини – викликають подразнення слизових оболонок, дихальних, шляхів, очей, легень, шкіри (пари кислот, лугів, аміак);
мутагенні речовини – призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо);
канцерогенні речовини – викликають, як правило, злоякісні новоутворення – пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром);
наркотичні речовини – впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводні);
задушливі речовини – призводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту);
речовини, що впливають на репродуктивну функцію (радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець).
сенсибілізатори – речовини, що діють як алергени (розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо).
За ступенем дії на організм людини НХР поділяють на чотири класи небезпеки:
1 – надзвичайно небезпечні;
2 – високо небезпечні;
3 – помірно небезпечні;
4 – мало небезпечні.
Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) – промисловий об'єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться (пересуваються), завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються (постійно або тимчасово), знищуються тощо) одна або декілька небезпечних хімічних речовин.
До ХНО належать:
заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують ХНР;
заводи або їх комплекси з переробки нафтопродуктів;
виробництва інших галузей промисловості, які використовують ХНР;
підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;
транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові й морські танкери, що перевозять хімічні продукти;
склади і бази з запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.
Критерії класифікації адміністративно-територіальних одиниць і хімічно небезпечних об'єктів (крім залізниць) наведені в табл. 3.
Обґрунтування розміщення ХНО ґрунтується на таких принципах:
підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;
ХНО не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);
питання розміщення ХНО має вирішуватися за участю багатьох спеціалістів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;
до вартості споруд та експлуатаційних витрат ХНО мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;
при вирішенні питання про розміщення ХНО має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.
Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об’єкта. При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового ХНО мають застосовуватися такі критерії:
демографічні та соціально-екологічні умови;
показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;
особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;
наявність об’єктів, що мають культурну і виховну цінність;
екологічні властивості середовища;
вимоги до інвестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.
Таблиця 3. Критерії класифікації адміністративно-територіальних одиниць і хімічно небезпечних об'єктів (крім залізниць)
| Найменування об'єкта, що класифікується | Критерії класифікації | Одиниця виміру | Чисельне значення критерію, що використовується при класифікації ХНО і АТО для присвоєння ступеня хімічної небезпеки | |||
| Ступінь хімічної небезпеки | ||||||
| I | II | III | IV | |||
| Хімічно небезпечний об'єкт | Кількість населення, яке потрапляє в прогнозовану зону хімічного забруднення (ПЗХЗ) при аварії на хімічно небезпечному об'єкті | тис. чол. | 3,0 | 0,3 до 3,0 | 0,1 до 0,3 | 0,1 |
| Хімічно небезпечна адміністративно-територіальна одиниця | Частка території, що потрапляє в зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах | % | 50 | 30 до 50 | 10 до 30 | 10 |
Навколо ХНО повинна бути санітарно-захисна зона – територія, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються залежно від класу підприємства.
5. Основні заходи та засоби хімічної безпеки
Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу передбачають:
довгострокове прогнозування хімічної обстановки;
розробку аварійних планів, інструкцій щодо дій персоналу у випадку аварії на ХНО;
створення системи оповіщення персоналу та населення;
визначення засобів і методів дегазації обладнання та приміщень, які зазнали хімічного забруднення;
визначення суб’єктів господарювання, на яких проводитиметься санітарна обробка населення та спеціальна обробка одягу, майна і транспорту;
визначення номенклатури, кількості та місць зберігання, накопичення і підтримання у готовності засобів колективного та індивідуального захисту, медичного захисту людини від отруєння, приладів хімічної розвідки та хімічного контролю, засобів дегазації та санітарної обробки аварійного персоналу, засобів, необхідних для проведення невідкладних робіт з ліквідації наслідків хімічної аварії;
визначення параметрів, обсягів хімічного контролю, його апаратурне та методичне забезпечення.
Заходи захисту персоналу і матеріальних цінностей у разі виникнення аварії на ХНО:
оповіщення;
використання ЗІЗ;
вжиття термінових заходів з припинення розвитку аварії;
виявлення осіб, що могли зазнати отруєння, і надання їм медичної допомоги;
хімічне обстеження на місці аварії.
Заходи захисту населення в умовах аваріїна ХНО передбачають:
оповіщення населення територій, які можуть зазнати хімічного забруднення;
організацію розвідки і спостережень, оцінку та прогнозування хімічної обстановки в зоні забруднення;
аварійне прогнозування хімічної обстановки;
організацію та здійснення хімічного контролю;
укриття населення в будинках або захисних спорудах;
евакуацію населення;
надання населенню можливості придбання в особисте користування ЗІЗ;
проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
запобігання забрудненню НХР чи дегазацію будівель і споруд, сільськогосподарських угідь, повітря, води, ґрунту, рослин, продуктів харчування, сільськогосподарської сировини, питної води.
Питання для самоконтролю
1. Наведіть класифікацію, номенклатуру та одиниці виміру уражальних чинників техногенних небезпек.
2. Охарактеризуйте дію іонізуючих випромінювань на людину.
3. Назвіть основні принципи нормування радіаційної безпеки.
4. Які заходи проводять для захисту населення від опромінення?
5. Наведіть класифікацію небезпечних хімічних речовин.
6. Які виділяють суб’єкти господарювання і адміністративно-територіальні одиниці за хімічною небезпекою?
7. Які ставляться вимоги до розміщення хімічно-небезпечних об’єктів?
8. Перелічіть основні заходи та засоби хімічної безпеки.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10