Ім'я файлу: Карл Менгер принцип спадної корисності.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 06.12.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 06.12.2022
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ “КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені Вадима Гетьмана”
Кафедра економічної теорії
Доповідь з дисципліни “Мікроекономіка”
Тема: “ Карл Менгер: принцип спадної корисності”
Виконав: Нещасний О. А. ІЕ-102, економічна кібернетика
Перевірив: Мельник О. М.
Київ — 2021
Зміст
Вступ 3
Коротка біографія 4
Австрійська школа та її роль у сучасній економіці 4
Теорія граничної корисності та її пояснення 9
Відмінність сукупної користі та граничної користі 10
Пояснення принципу спадної корисності 11
Графічне зображення закону спадної корисності 12
Висновок 12
Використана література 13
Вступ
Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.
Будь-яка людина прагне задовольнити свої потреби. Матеріальні засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби , називаються благами. Переважну більшість благ відносять до категорій економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Під час обирання набору благ, що прагне споживач, він керуються власними потребами і наявними коштами. Ось чому загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів набору благ вважають корисність – її здатність задовольнити потребу.
Актуальність. Вона полягає у тому, що різни блага можуть приносити не однакове задоволення. Це призводить до того, що ускладнюється проблема вибору. Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну.
Головна мета реферату полягає в тому, щоб широко і різносторонньо розкрити основні поняття раціонального споживання.
Основні питання:
Що таке гранична корисність?
Пояснення теорії граничної корисності та як вона впливає на наш вибір благ;
Принципи спадної корисності та його практичне застосування;
Графічне пояснення принципу спадної корисності;
Центральне місце в австрійськах школах.
Коротка біографія
Народився Карл Менгер в Австрійській імперії, у місті Ной-Сандець у 1840 році. Його батько, не дуже почесний дворянин Антон Менгер, був юристом. Карл успадкував титул фон Вольфенсгрюна. Будучи вже зрілим чоловіком, учений відмовився від нього із симпатій до буржуазного прошарку суспільства.
Карл навчався у Відні та Празі. Спочатку на юриста, потім на політолога. Після закінчення навчальних закладів працював журналістом та писав докторську. В 1871 захистив роботу і став доцентом Віденського університету. Викладаючи в університеті, він із захопленням писав наукові роботи.
У 1871 року вийшла перша наукова робота Карла Менгера - «Основи народного господарства». Вчений вперше переніс фокусування політекономічного дослідження із продукту (товару) на суб'єкт. Подібні думки виявляються в роботах У. С. Джевонса "Теорія політичної економії" та Л. Вальраса "Елементи чистої політичної економії". Водночас ці три вчені чоловіка сформували економічну теорію під назвою маржиналізм.
Австрійська школа та її роль у сучасній економіці
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст.
Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926) та Ейген Бем-Баверк (1851-1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях "Основи політичної економії" (1871) та "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема" (1883) розвинув. ідею попередників маржиналізму про "граничну корисність" у головну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.
Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб'єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об'єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства.
Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав назву "робінзонат".
Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.
Основою економічної діяльності вважалася психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індивідуальних рішень.
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія "граничної корисності". Прийняті в політекономії категорії "товар" і "вартість" були замінені поняттями "благо" і "цінність". К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільне необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда, підвищити його добробут.
За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або меншою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції. Таким чином, теорія Менгера виходить із того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції. Не внутрішні властивості або можливості товару зумовлюють його вартість, а взаємозв'язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби.
Вартість, таким чином, є обов'язковою умовою, від якої фактично залежить задоволення потреб. Наприклад, хліб та вода необхідні людині, але коли вони є в достатній кількості, то не становитимуть жодної цінності доти, доки голод і спрага не узалежнюватимуть людину від простого шматка хліба або склянки води. Тільки в такому разі хліб та вода наберуть певної цінності. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значення для добробуту людини, а тому не буде цінним для неї.
К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу.
На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Ілюструючи відповіді на це питання, Менгер накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості - від найнеобхіднішої до найменш корисної. Отже, він був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.
Менгер абстрагувався від того факту, що суб'єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, — це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Він підкреслював, що людина є залежною від товару, необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, здатний задовольнити навіть мінімальну потребу, набирає вартості. Цей предмет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб'єктивною, залежить не від сукупної, а від граничної або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фактичну корисність, що її має людина від предмета.
Види благ та шкала Менгера
Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки — так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т. д. пари взуття).
Блага першого порядку — це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків — це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво.
Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив «користування капіталом і діяльність підприємців».
Концепція прибутку. Справжнє благо — заробітна плата, майбутнє благо — засоби виробництва. Справжнє благо ціниться вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток — винагорода підприємця за очікування. Відсоток (прибуток) — це категорія, пов'язана з обміном справжніх і майбутніх благ, оскільки веде до розподілу прибутків, що отримуються протягом певного часу.
Головна модель граничної корисності - «шкала Менгера» - є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисностей і ступінь насичення потреби в ньому. У цій моделі розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети харчування, одяг, взуття, паливо, прикраси тощо) та конкретна корисність кожної одиниці даного роду благ (наприклад, 1-го, 2-го, 3-го тощо) д. кілограма хліба, 1-й, 2-й, 3-й тощо. всередині кожного виду благ корисності конкретних одиниць даного блага теж розташовуються в низхідному порядку. Ця модель покликана ілюструвати оптимальний споживчий вибір за принципом рівняння граничних корисностей благ різного роду, але вона не відображає справжніх процесів, що відбуваються на капіталістичному ринку.
Теорія граничної корисності та її пояснення
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія "граничної корисності". Прийняті в політекономії категорії "товар" і "вартість" були замінені поняттями "благо" і "цінність". К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільне необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда, підвищити його добробут. За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Вартість, таким чином, є обов'язковою умовою, від якої фактично залежить задоволення потреб. К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу.
На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Ілюструючи відповіді на це питання, Менгер накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості - від найнеобхіднішої до найменш корисної. Отже, він був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.
Менгер абстрагувався від того факту, що суб'єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, — це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Він підкреслював, що людина є залежною від товару, необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, здатний задовольнити навіть мінімальну потребу, набирає вартості. Цей предмет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб'єктивною, залежить не від сукупної, а від граничної або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фактичну корисність, що її має людина від предмета.
Отже, Гранична корисність - MU - це корисність, яку приносить споживачу використання додаткової одиниці даного блага. Цей гіпотетичний вимірювач в теоріях кардиналізма виступає своєрідним критерієм суб'єктивно обумовленою споживачем цінності корисних властивостей економічних благ. Прийнято вважати, що в кількісному вираженні це величина корисного ефекту для споживача від здійсненої ним покупки додаткової одиниці одного і того ж блага.
Відмінність сукупної користі та граничної користі
Сукпна корисність(TU)— корисність, яку отримує споживач від всього обсягу блага, який він споживає протягом визначеного відрізку часу.
Гранична(маржинальна) корисність(MU)— застосовують для оцінки рівня корисності пкожної наступної одиниці блага.
Пояснення принципу спадної корисності
У міру досягнення якогось максимуму насичення потреби даними благом його корисність для покупця починає знижуватися. Це відбувається тому, що кожна додаткова одиниця подальших покупок даного блага приносить споживачу щодо менше задоволення, ніж попередні. Стосовно до кожної одиниці покупок існує якийсь межа, досягаючи якого, значимість корисних властивостей одних і тих же покупок починає знижуватися, спадати.
Розвиваючи далі тезу про залежність цінності блага від його винятковості, Менгер робить висновок, що вона визначається розмірами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) корисність за даних обставин.
Графічне зображення закону спадної корисності
Закон спадної граничної корисності благ, може бути показаний також у вигляді графіків. Зростання сумарного корисного ефекту поступово убуває і припиняється в інтервалі від четвертої до п'ятої одиниці прирощення, де досягнутий сумарний ефект десяти одиниць не змінюється, що робить економічно безглуздим і неефективним процес подальших покупок даного блага.
Ілюструє функцію спадної граничної корисності кожної додаткової одиниці збільшення від нуля до п'яти одиниць. Динаміка і темп цього убування є дзеркальним відображенням функції сумарного корисного ефекту: кожна наступна одиниця блага, що дає його приріст, виражається відповідним убуванням граничної корисності збільшення.
Висновок
Позитивним внеском кардиналістської теорії є формулювання принципу спадної граничної корисності, який став відправним моментом для наступної розробки положень та категорій, що ввійшли в арсенал економічної науки у вигляді універсальної концепції грааничних величин. Таким чином булозапочатковано формування методології маржиналізму.
Ця концепція придатна для будь-якого сценарію, де люди здійснюють вибір з метою отримання найбільшого результату(максимізація корисності) в умовах обмеженості ресурсів.
Використана література
Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса. Т.1. Под ред. В.М. Гальперина. – СПб: Экономическая школа, 2000. – 380 с.
Вехи экономической мысли. Теорияфирмы. Т.2. Под ред. В.М. Гальперина. – СПб: Экономическая школа, 2000. – 534 с.
Мікроекономіка : підручник / [А. П. Наливайко, Л. А. Азьмук, П. Г. Банщиков та ін.] ; за наук. ред. А. П. Наливайка. – К. : КНЕУ, 2011. – 446 с.
Самуэльсон Пол Э., Нордхаус Вильям Д. Микроэкономика, 18-е издание. –М., 2008.- 752с
Тироль Ж.: Рынки и рыночная власть: Теория организации промышленности / Пер. с англ. В 2-у т. — СПб.: Экон. шк., 2000. – Т.1. – 328 с.; Т.2. – 450 с.