Підвищення ефективності використання позикового капіталу на матеріалах ТОО Сельпром

Міністерство освіти і науки Республіки Казахстан

Карагандинський Університет Бізнесу, Управління та Права

Кафедра "Фінанси та маркетинг"

Дипломна робота

"Підвищення ефективності використання позикового капіталу" (На матеріалах ТзОВ "Сельпром")

Спеціальність 120000 "Фінанси"

Студент

гр. Ф-03 Леонова О.Б.

Науковий керівник

Кочкіна Г.А.

Караганда

2007

Зміст

Введення

1. Позиковий капітал, його необхідність і роль у розвитку підприємства

1.1 Економічна сутність, функції та роль позикового капіталу в діяльності підприємства

1.2 Класифікація та джерела фінансування позикового капіталу

1.3 Використання позикового капіталу в інвестиційній діяльності підприємства

1.4 Система показників і методика аналізу ефективності використання позикового капіталу

2. Аналіз ефективності використання позикового капіталу ТзОВ "Сельпром"

2.1 Характеристика фінансового стану підприємства ТОВ "Сельпром"

2.2 Аналіз стану і руху позикового капіталу

2.3 Аналіз ефективності використання позикового капіталу ТзОВ "Сельпром"

3. Розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності використання позикового капіталу

3.1 Розрахунок взаємозв'язку важелів операційного та фінансового левериджу

3.2 Розробка кредитної політики та її вплив на ефективність використання позикових коштів

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1 - Бухгалтерський баланс за 2004-2006 р.р.

Додаток 2 - Звіт про доходи та витрати за 2004-2006р.р.

Введення

Розвиток світової економіки зумовило наявне різноманітність джерел, форм і умов залучення позикового капіталу. Підприємство залучає позиковий капітал через державні структури і приватні фінансові інститути, якими в даний час виступають кредитні організації, пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії. Позиковий капітал може бути отриманий у підприємств-партнерів. Останнім часом з'являються нові інструменти залучення позикового капіталу на фінансовому ринку. В умовах сучасної Росії, наприклад, активно розвивається ринок корпоративних облігацій. Поява нових інструментів залучення позикового капіталу супроводжується формуванням відповідної законодавчої бази. У сформованих умовах підприємства повинні з особливою старанністю вибирати інструменти залучення позикового капіталу та їх параметри, тобто навчитися управляти позиковим капіталом для вирішення поставлених завдань. Ефективне управління позиковим капіталом у структурі капіталу підприємства здатне забезпечити додаткові надходження до його діловий обіг, збільшити рентабельність самого процесу виробництва, підвищити ринкову вартість підприємства. Ефективне управління позиковим капіталом також стимулює інвестиційну діяльність і виконання соціальних зобов'язань. Цим і обумовлюється актуальність теми дипломної роботи. Перш за все, позикові кошти необхідні для фінансування зростаючих підприємств, коли темпи зростання власних джерел відстають від темпів зростання підприємства, для модернізації виробництва, освоєння нових видів продукції, розширення своєї частки на ринку, придбання іншого бізнесу і т.д. Інфляція і брак власних оборотних коштів змушують більшість підприємств залучати позикові кошти для фінансування оборотного капіталу. Перевагою фінансування за рахунок боргових джерел є небажання власників збільшувати число акціонерів, пайовиків, а також щодо нижча собівартість кредиту в порівнянні з вартістю акціонерного капіталу, яка виражається в ефекті фінансового важеля. Позиковий капітал - це сукупність позикових коштів, що приносять підприємству прибуток. Одним із джерел формування позикового капіталу є банківський кредит, проблеми залучення і використання якого будуть розглянуті в даній роботі. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємств на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, представляють собою його фінансові зобов'язання, що підлягають погашенню в передбачені терміни. Мета дипломної роботи - на основі методики економічного аналізу вивчити шляхи підвищення ефективності використання позикового капіталу. У відповідності з поставленою метою були сформульовані наступні завдання дипломної роботи:

• вивчити поняття та сутність позикового капіталу, його необхідність і роль у розвитку підприємства;

• розглянути систему показників ефективності використання позикового капіталу;

• вибрати методику і провести аналіз ефективності використання позикового капіталу підприємства на прикладі ТзОВ "Сельпром";

• розробити рекомендації щодо підвищення ефективності використання позикового капіталу ТзОВ "Сельпром".

Об'єктом дослідження вибрано підприємство ТзОВ "Сельпром", що здійснює свою діяльність у сфері виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, хлібобулочних, кондитерських, макаронних виробів. Теоретичною та методологічною основою послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених економістів та фінансистів.

1. Позиковий капітал, його необхідність і роль у розвитку підприємства

1.1 Економічна сутність, функції та роль позикового капіталу в діяльності підприємства

Формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок власних і позикових коштів. До власних джерел фінансових ресурсів на діючих підприємствах відноситься прибуток (від основної та інших видів діяльності), амортизаційні відрахування, виручка від реалізації вибулого майна. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають стійкі пасиви, які прирівнюються до власних джерел, так як постійно перебувають в обороті підприємства, використовуються для фінансування його господарської діяльності, але йому не належать. До них відноситься: мінімальна перехідна заборгованість по заробітній платі і відрахуванням на соціальне страхування, в пенсійний фонд, медичне страхування, фонд зайнятості; мінімальна заборгованість по резервах на покриття майбутніх витрат і платежів; заборгованість замовникам за авансами і частковою оплатою продукції; заборгованість бюджету за деякими видами податків та ін У міру функціонування підприємства (зростання виробничої програми, зносу основних виробничих фондів тощо) потреба в коштах зростає, що вимагає відповідного фінансування приросту капіталу, тому при нестачі власних коштів підприємство може залучати кошти інших організацій, які отримали назву позиковий капітал.

Позиковий капітал - це частина капіталу, що використовується господарюючим суб'єктом, яка не належить йому, але залучається на основі банківського, комерційного кредиту або емісійного позики на основі повернення. Необхідність залучення позикового капіталу повинна обгрунтовуватися попередньо зробленим розрахунком потреби в оборотних коштах.

До складу позикових засобів входять фінансовий кредит, отриманий від банківських та небанківських фінансово-кредитних установ, комерційний кредит від постачальників, кредиторська заборгованість підприємства, заборгованість по емісії боргових цінних паперів і ін У бухгалтерському обліку позикові кошти і кредиторська заборгованість відображаються окремо. Тому в широкому сенсі можливо виділення позикових коштів і у вузькому сенсі - власне фінансового кредиту. Різниця між позиковими коштами в широкому і вузькому розумінні являє собою залучені кошти. З одного боку, залучення позикових коштів - це фактор успішного функціонування підприємства, який сприяє швидкому подоланню дефіциту фінансових ресурсів, свідчить про довіру кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності власних коштів. З іншого боку, підприємство обтяжується фінансовими зобов'язаннями. Одна з головних оціночних характеристик ефективності управлінських фінансових рішень - величина і ефективність використання позикових коштів.

Позиковий капітал може використовуватися як для формування довгострокових фінансових коштів у вигляді основних фондів (капіталу), так і для формування короткострокових (поточних) фінансових коштів для кожного виробничого циклу.

Позиковий капітал - капітал, яким володіє підприємство лише певний час, після закінчення якого капітал повинен бути повернений його власникові з оплатою за тимчасове володіння. До складу позикового капіталу крім взятих у банку кредитів входять також капітал, залучений випуском цінних паперів (крім акцій), і орендовані підприємством машини, устаткування, будівлі.

Позиковий капітал фірми представлений наступними основними формами:

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання більше одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти (заборгованість за податковим кредитом, заборгованість за фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі і т.п.), термін погашення яких ще не настав або не погашені в передбачений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові кошти (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не були погашені в передбачений термін), різні форми кредиторської заборгованості торгового підприємства (по товарах, роботах і послугах; за виданими векселями; за отриманими авансами; за розрахунками з бюджетом та позабюджетними фондами; з оплати праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу фірми, наявності застави чи гарантії поручителя.

2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю в порівнянні з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат з його обслуговування з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позичкового відсотка в усіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), так як надання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності. Однак у більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (зростаючі в міру збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі використовуваного капіталу).

1.2 Класифікація та джерела фінансування позикового капіталу

Позиковий капітал - тимчасово перебуває у підприємства і повинен бути повернений позичальникові. До цього капіталу відносять:

• борги перед установами банків;

• борги перед бюджетом;

• доги перед персоналом підприємства.

Позиковий капітал ділять на дві групи:

• кредити і позики;

• кредиторська заборгованість.

"Кредит у широкому значенні - це система економічних відносин, що виникає при передачі майна в грошовій або натуральній формі від одних організацій або осіб іншим на умовах подальшого повернення грошових коштів або оплати вартості переданого майна і, як правило, зі сплатою відсотків за тимчасове користування переданим майном ". / 4 /

Кредити і позики є позиковий капітал, що утворюється перед кредитними установами за отриманими позиками, а також перед іншими організаціями при випуску облігаційних позик, отриманні комерційного кредиту, отриманні кредиту в грошовій формі. Залежно від терміну розрізняють довгострокові (понад один рік) і короткострокові (до одного року).

Кредиторська заборгованість є позиковий капітал, отриманий підприємством у вигляді:

• заборгованості за товари, послуги перед постачальниками;

• заборгованості перед бюджетом по нарахованих, але неоплачених податків;

• заборгованості перед персоналом підприємства;

• заборгованості перед позабюджетними соціальними фондами (із соціального страхування і забезпечення);

• заборгованості за отриманими авансами;

• заборгованості за нарахованими засновникам доходам.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються в такий спосіб (рис. 1)

Малюнок 1. - Форми фінансових зобов'язань підприємства, що відображаються в його балансі

Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном використання більше одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти, термін погашення яких ще не настав або не погашені в передбачений термін.

Короткострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба у залученні нових позикових коштів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація залучених підприємством позикових коштів за основними ознаками приведена в таблиці 1.

Таблиця 1. - Класифікація залучених позикових коштів

Як видно з таблиці 1 позикові кошти класифікуються за п'ятьма ознаками: за цілями залучення, за джерелами залучення, по періоду залучення і за формою забезпечення. За кожною ознакою визначають джерела та форми залучення позикових коштів.

1.3 Використання позикового капіталу в інвестиційній діяльності підприємства

Важливим джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємств є позиковий капітал.

Серед позикових джерел фінансування інвестиційної діяльності головну роль відіграють кредити банків. Залучення кредитів банку часто розглядається як кращий метод зовнішнього фінансування інвестицій, якщо підприємство не може задовольнити свої потреби за рахунок власних коштів та емісії цінних паперів / 13, 85 /.

Економічний інтерес у використанні кредиту пов'язаний з ефектом фінансового важеля. Відомо, що підприємства, що використовують тільки власні кошти, обмежують їх рентабельність величиною, рівною приблизно двом третинам економічної рентабельності. Підприємство, що використовує позикові кошти, може збільшити рентабельність власних коштів в залежності від співвідношення власних і позикових коштів у пасиві балансу і вартості позикових коштів.

Інвестиційний кредит виступає як різновид банківського кредиту (як правило, довгострокового), спрямованого на інвестиційні цілі. Кредит видається при дотриманні основних принципів кредитування: повернення, терміновості, платності, забезпеченості, цільового використання.

Отримання довгострокової банківської позики має ряд переваг перед випуском облігацій, до них, зокрема, можна віднести:

- Більш гнучку схему фінансування, тому що умови надання кредиту при отриманні банківської позики можуть динамічно змінюватися відповідно до потреб позичальника;

- Можливість виграшу на різниці процентних ставок;

- Відсутність витрат, пов'язаних з реєстрацією та розміщенням цінних паперів.

Кредитний метод інвестування припускає наявність взаємозв'язку між фактичною окупністю вкладень і поверненням кредиту у строки, визначені договором. Кредит дозволяє відразу почати здійснення інвестиційного проекту, так як, по суті, означає перенесення оплати основної суми боргу на певний термін. Джерелом повернення інвестиційних кредитів та сплати відсотків за ним повинна виступати додатковий прибуток від кредитованого заходу.

Основою кредитних відносин банку з позичальниками при видачі банківських позичок є кредитний договір, який регламентує конкретні умови і порядок надання кредиту. Як правило, оформлення інвестиційних кредитів супроводжується наданням техніко-економічного обгрунтування або бізнес-плану. Для отримання довгострокового кредиту позичальник повинен вказати цільове призначення кредиту, навести розрахунки передбачуваних витрат (кошторис витрат), очікуваних доходів клієнта від реалізації кредитованого заходу, ефективності позики і реальних термінів її окупності, надати гарантії повернення кредиту. У пакеті документів повинні бути посилання на договори, контракти з постачальниками із зазначенням обсягів, вартості, термінів поставок, а також договори з покупцями або заявки від покупців з зазначенням обсягів вартості і строків поставок.

На основі вивчення поданих документів, а також власної інформації про позичальника банк здійснює аналіз його кредитоспроможності та платоспроможності, форм забезпечення повернення кредиту і при одержанні позитивних результатів укладає з позичальником кредитну угоду (договір). У кредитному договорі відбиваються: мета отримання позички, вид кредиту, його термін і розмір, величина відсоткової ставки, вид забезпечення кредиту, порядок надання та погашення кредиту, права, обов'язки і відповідальність банку і позичальника, додаткові умови за згодою кредитора і позичальника.

Кількісні межі кредиту визначаються, з одного боку, зацікавленістю позичальника у використанні кредиту, а з іншого - наявністю можливості у позичальника погасити позику і відсотки по ній в обумовлені терміни. Процентні ставки за довгостроковими кредитами можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксована ставка залишається незмінною протягом усього періоду позики, а плаваюча періодично переглядається залежно від умови ринку, зміни офіційного індексу інфляції та інших обставин. Як правило, по дрібних позиках процентна ставка встановлюється на весь термін договору, за великим позиках застосовується плаваюча ставка відсотка.

При визначенні процентної ставки по довгострокових кредитах враховується цілий ряд факторів: середньозважена вартість залучення ресурсів, ступінь ризику, термін погашення позики, витрати з оформлення позички і контролю за її погашенням (аналіз кредитоспроможності, періодична перевірка застави та ін), середній рівень процентних ставок на ринку кредитних ресурсів, характер відносин між банком і позичальником, норма прибутку, яка може бути отримана при інвестуванні в альтернативні активи.

Форми надання інвестиційного кредиту можуть бути різними. Найбільш часто використовуються: строкові позики і поновлювані позики, конвертовані в термінові, кредитні лінії.

Важливою умовою видачі кредиту є його забезпечення. Основними видами забезпечення, що застосовуються в банківській практиці, виступають: застава, порука, гарантія, страхування кредитного ризику. Особливе місце серед заставних форм фінансування займають довгострокові позички, видані під заставу нерухомості - іпотечний кредит / 15, 402 /.

Характерними рисами іпотечного кредиту є використання як застави нерухомого майна і тривалий термін позички. Іпотечний кредит надається, як правило, банками, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу нерухомості. До таких належать іпотечні та земельні банки. У складі їх ресурсів важливе місце займають засоби, що формуються шляхом випуску іпотечних облігацій. Система іпотечного кредитування передбачає механізм накопичень і довгострокового кредитування під невисокий відсоток із розстрочкою його виплати на тривалі періоди.

Важливою складовою іпотечного кредитування є оцінка майна, що пропонується в якості забезпечення. У разі неплатоспроможності позичальника погашення заборгованості буде відбуватися за рахунок вартості застави, тому точність оцінки застави при іпотечному кредитуванні має особливе значення. Оцінка нерухомості визначається рядом факторів, основними з яких є: попит і пропозиція на нерухомість, корисність об'єкта, його територіальне розташування, дохід від використання об'єкта.

Інвестиційна діяльність підприємства - важлива невід'ємна частина його загальної господарської діяльності. Щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції, знижувати витрати, розширювати виробничі потужності, зміцнювати свої позиції на ринку, воно має вкладати капітал і вкладати вигідно.

Капітальні вкладення здійснюються за рахунок різних джерел фінансування, які не виключають один одного і можуть використовуватися одночасно. Значна роль як джерела фінансування належить позиковими коштами, особливо банківських кредитах.

Капітальні вкладення складаються з наступних основних елементів:

- Витрат на будівельно-монтажні роботи (СМР) - зведення будинків, споруд, робіт з освоєння, підготовки та планування території забудови, монтаж технологічного, операційного обладнання:

- Витрат на придбання різних видів машин, механізмів, інструментів та інвентарю.

- Витрат на НДДКР (науково-дослідні винаходи і конструкторські розробки):

- Витрат на проектно-вишукувальні роботи.

Реконструкція і розширення діючих підприємств дозволять у більш короткі терміни і з меншими капітальними витратами, ніж при новому будівництві, нарощувати виробничі потужності, скорочувати терміни освоєння знову введених у дію проектних потужностей.

Капітальні вкладення - це одноразові витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння.

Як позикових джерел фінансування інвестиційної діяльності виступають банківський кредит, бюджетний кредит та інші кошти.

Кредитування є однією з форм фінансового забезпечення підприємницької діяльності. Воно здійснюється на основі встановлення фінансових взаємовідносин між фірмою і кредитною організацією шляхом укладання між ними відповідних договорів. Основним договором є кредитний договір, який створює юридичні передумови забезпеченості позичок, їх своєчасного повернення та сплати відсотків / 10, с.123 /.

Успішне виконання плану інвестицій в інноваційні та інші проекти багато в чому залежить від наявності у підприємства джерел фінансування. Одночасно з вивченням динаміки та виконання плану капітальних вкладень потрібно проаналізувати та виконання плану щодо формування джерел їх фінансування.

Фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності здійснюється як за рахунок власних коштів підприємства (прибутку підприємства, амортизаційних відрахувань, виручки від реалізації основних засобів, резервного фонду підприємства), так і за рахунок позикових коштів (довгострокових кредитів банку, позик, лізингу). У зв'язку з переходом до ринкової економіки частка власних джерел фінансування капітальних вкладень і частка кредитів банку зростають.

Частка позикових джерел фінансування капітальних вкладень залежить від наступних факторів:

• достатності власних коштів для оновлення та розширення матеріально-технічної бази підприємства;

• рівня реальних процентних ставок за довгостроковими кредиту банку з урахуванням інфляційних очікувань та ефекту фінансового важеля;

• рівня кредітоемкость підприємства та доступності для нього отримання довгострокового кредиту;

• досягнутого рівня фінансового левериджу (співвідношення власного і позикового капіталу), що визначає фінансову стійкість підприємства.

Залучення того чи іншого джерела фінансування інвестиційних проектів пов'язане для підприємства з певними витратами: випуск нових акцій вимагає виплати дивідендів акціонерам; випуск облігацій - виплати відсотків; отримання кредиту - виплати відсотків за ними; використання лізингу - виплати винагороди лізингодавцю і т.д.

Лізинг являє собою один із способів прискореного оновлення основних засобів. Він дозволяє підприємству отримати в своє розпорядження засоби виробництва, не купуючи їх і не стаючи їх власником.

Ефективність лізингових операцій вивчається у лізингоодержувача і лізингодавця.

Недоліком лізингу в порівнянні з кредитами банку є його більш висока вартість, тому що лізингові платежі, які сплачує підприємство-лізингоотримувач лізинговому установі, повинні покривати амортизацію майна, вартість вкладених грошей і винагорода за обслуговування покупця.

Переваги лізингу для орендаря.

1) підприємство-користувач звільняється від необхідності інвестування одноразової великої суми, а тимчасово вивільнені суми грошових коштів можуть використовуватися на поповнення власного оборотного капіталу, що підвищує його фінансову стійкість;

2) гроші, заплачені за оренду, враховуються як поточні витрати, які включаються до собівартості продукції, у результаті чого на дану суму зменшується оподатковуваний прибуток;

3) підприємство-орендар замість звичайного гарантійного терміну отримує гарантійне обслуговування обладнання на весь термін оренди;

4) з'являється можливість швидкого нарощування виробничої потужності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

Крім того, лізинг дає підприємству-орендарю певні нефінансові переваги. Для підприємства, що використовує швидко застарівають обладнання, наприклад обчислювальну техніку, лізинг дозволяє застрахуватися від його знецінення.

Лізинг як альтернативного фінансового прийому замінює джерела довгострокового і короткострокового фінансування. Тому переваги і недоліки лізингових операцій порівнюють в першу чергу з перевагами і недоліками традиційних джерел фінансування інвестицій (довгострокових і середньострокових кредитів).

1.4 Система показників і методика аналізу ефективності використання позикового капіталу

Для цілей оцінки управління діяльністю підприємства наука і практика виробили спеціальні інструменти, звані фінансовими показниками. Фінансові показники - це мікромоделі фінансових та економічних явищ. Відображаючи динаміку і протиріччя процесів, що відбуваються, вони піддані змінам і коливанням і можуть наближатися або віддалятися від свого головного призначення - вимірювання та оцінки сутності фінансового стану.

Тому оцінка фінансового стану починається з показників, що відображають сутність стійкості фінансового стану.

В умовах ринкових відносин діяльність підприємства і його розвиток здійснюються переважно за рахунок самофінансування, тобто, власного капіталу. Лише при недостатності власних фінансових ресурсів залучаються позикові кошти. У цих умовах особливого значення набуває фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел, хоча обійтися без них практично неможливо. Що виникає в окремі періоди додаткова потреба в поточних активах понад мінімальної потреби покривається короткостроковими кредитами банку та комерційним кредитом, тобто за рахунок позикових коштів.

Важливо встановити не тільки фактичний розмір власного капіталу, а й визначити питому вагу його в загальній сумі капіталу. Цей показник в спеціальній літературі носить різні назви (коефіцієнт власності, коефіцієнт незалежності, коефіцієнт автономії), але суть його одна: по ньому судять, наскільки підприємство незалежно від позикових коштів і здатне маневрувати власними коштами.

Коефіцієнт незалежності визначається відношенням власного капіталу до всього авансованого капіталу за такою формулою:

(1)

де: К _н - коефіцієнт незалежності / 7,117 /;

З _к - власний капітал;

У _б - авансований капітал (підсумок, валюта балансу, тобто загальна сума фінансування).

Зростання його свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниженні ризику фінансових труднощів в майбутніх періодах.

Досить високим рівнем коефіцієнта незалежності вважається відношення власного капіталу до валюти балансу, рівне 0,5 - 0,6. У цьому випадку ризик кредиторів зведений до мінімуму: продавши половину майна, сформовану за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання, навіть якщо друга половина, в яку вкладено позикові кошти, буде з якихось причин знецінена / 7, 118 /.

Коефіцієнт залежності характеризує частку зобов'язань підприємства у загальній сумі капіталу підприємства і розраховується за формулою:

(2)

де: К _з - коефіцієнт залежності / 7, 118 /;

З _к - залучений капітал;

У _б - авансований капітал (підсумок, валюта балансу).

Чим вище ця частка, тим більше залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

Наступним показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт фінансування, що представляє собою відношення власного капіталу до притягнутого капіталу, який розраховується за формулою / 7, 119 /:

(3)

де: К _ф - коефіцієнт фінансування;

З _к - власний капітал;

З _к - позиковий (залучений) капітал.

Чим вище рівень цього коефіцієнта, тим для банків та інвесторів надійніше фінансування.

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка - за рахунок позикових. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінансування <1 (більша частина майна підприємства сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про небезпеку неплатоспроможності і нерідко ускладнює отримання кредиту.

На західних підприємствах ширше, ніж коефіцієнт фінансування, застосовується його зворотний показник - коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, який визначається відношенням залученого капіталу до власного капіталу. Даний коефіцієнт, знаходиться за формулою 4, зворотного до формули 3 / 8, с.211 /:

, (4),

Цей коефіцієнт вказує, скільки позикових коштів залучило підприємство на один тенге вкладених в активи власних коштів.

Одним з важливих показників, що характеризують ступінь незалежності (автономності) підприємства, є коефіцієнт фінансової стійкості, або, як його ще називають, коефіцієнт покриття інвестицій. Він характеризує частку власних і довгострокових позикових коштів у загальному (авансоване) капіталі, тобто визначається за формулою / 8, с.212 /:

(5),

де: К _пі - коефіцієнт фінансової стійкості;

Д _о - довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити і позики);

У _б - валюта балансу.

Це більш м'який показник у порівнянні з коефіцієнтом автономії. У західній практиці прийнято вважати, що нормальне значення коефіцієнта дорівнює близько 0,9, критичним вважається його зниження до 0,75.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість багато в чому залежить від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів) і від оптимальності структури активів підприємства і, в першу чергу, від співвідношення основного і оборотного капіталу. / 3,609 /

Оборотний капітал утворюється як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб він був наполовину сформований за рахунок власного, а наполовину - за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Власний капітал в балансі відображається загальною сумою в III розділі балансу. Щоб визначити, скільки, власного капіталу використовується в обороті, необхідно від загальної суми довгострокових і короткострокових зобов'язань відняти суму довгострокових активів підприємства.

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати і таким чином: із загальної суми поточних активів відняти суму короткострокових зобов'язань (IV розділ балансу).

Різниця покаже, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу, або що залишиться в обігу підприємства, якщо погасити одночасно всю короткострокову заборгованість кредиторам.

Розраховується також структура розподілу власного капіталу, а саме частка власного оборотного капіталу і частка власного основного капіталу в загальній його сумі.

При цьому використовується коефіцієнт маневреності капіталу, який розраховується за такою формулою:

(6)

де: К _мк - коефіцієнт маневреності капіталу / 3,609 /;

З _ок - власний оборотний капітал;

З _к - сукупний власний капітал.

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами. Коефіцієнт повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства.

Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, виступає платоспроможність підприємства, під яким розуміють його спроможність вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників техніки і матеріалів відповідно до господарськими договорами, повертати кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет.

Оцінка платоспроможності по балансу здійснюється на основі характеристики ліквідності оборотних активів, яка визначається часом, необхідним для перетворення їх в грошові кошти. Чим менше потрібно часу для інкасації даного активу, тим вище його ліквідність. Ліквідність балансу - можливість суб'єкта господарювання звернути активи в готівку і погасити свої платіжні зобов'язання, а точніше - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення грошових зобов'язань.

Ліквідність підприємства - це більш загальне поняття, чим ліквідність балансу. Ліквідність балансу передбачає стягнення платіжних засобів тільки за рахунок внутрішніх джерел (реалізація активів). Але підприємство може залучити позикові засоби з боку, якщо у нього є відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості.

Для оцінки ліквідності та платоспроможності використовують відносні показники (коефіцієнти ліквідності). Коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності) - показники відносні і протягом деякого часу не змінюються, якщо пропорційно зростають чисельник і знаменник дробу. Саме ж фінансове становище за цей час може істотно змінитися, наприклад, зменшиться чистий дохід, рівень рентабельності, коефіцієнт оборотності і ін

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена за рахунок наявної готівки. Чим вище ця величина, тим більше гарантія погашення боргів / 10, c .6 /.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за наступною формулою:

(7)

де: К _ал - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Д _з - грошові кошти;

До _ФВ - короткострокові фінансові зобов'язання.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається за наступною формулою:

(8)

де: К _бл - коефіцієнт швидкої ліквідності;

Д _з - грошові кошти;

До _дз - короткострокова дебіторська заборгованість;

До _ФВ - короткострокові фінансові вкладення;

До _фо - короткострокові фінансові зобов'язання.

Задовільним зазвичай вважається значення даного показника 0,7-1.

Коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття) показує ступінь покриття поточними активами короткострокових зобов'язань. Задовільним вважається коефіцієнт зі значенням більше 2,0 / 10, c .6 /.

(9)

де: К _тл - коефіцієнт поточної ліквідності;

Т _а - поточні активи;

К _о - короткострокові зобов'язання.

В якості конкретних цифрових показників ділової активності підприємства прийнято розглядати різні фінансові коефіцієнти оборотності оборотних коштів, що дозволяють визначити, наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси.

Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції та її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням доходу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів та інших факторів.

Коефіцієнти оборотності розраховуються як відношення доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної суми окремих елементів капіталу або активів, швидкість обігу яких вивчається.

Швидкість обороту активів підприємства прийнято розраховувати за допомогою формули:

(10)

де: К ^о _а - коефіцієнт оборотності активів підприємства) / 4, с.195 /;

ВРП - дохід від реалізації продукції (робіт, послуг);

СВ _А - середня величина активів підприємства.

Відповідно, оборотність поточних активів буде визначатися як:

(11)

де: К ^о _Та - коефіцієнт оборотності поточних активів підприємства;

ВРП - дохід від реалізації продукції (робіт, послуг);

СВ _ТА - середня величина поточних активів підприємства.

Середня величина активів за даними балансу визначається за формулою:

(12)

де: Він, Ок - величина активів на початок і на кінець періоду / 4, с.196 /.

Тривалість одного обороту в днях визначається за формулою:

(13)

де: Д _о - тривалість одного обороту в днях;

К ^о _Та - коефіцієнт оборотності поточних активів підприємства;

Коефіцієнт залучення (вивільнення) оборотного капіталу у зв'язку з уповільненням (прискоренням) оборотності поточних активів розраховується за формулою:

(14)

де: К ^О _{п (в)} - коефіцієнт залучення вивільнення оборотних коштів;

ВРП - дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) / 4, с.196 /.

Аналіз показників ефективності використання оборотних коштів та джерел формування оборотного капіталу повинен допомогти виявити додаткові резерви і сприяти поліпшенню основних економічних показників роботи підприємства.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою співвідношення прибутку і вкладеного капіталу (власного, інвестованого, позикового і т.д.). Економічний сенс значень показників рентабельності полягає в тому, що вони характеризують прибуток, одержуваний з кожного тенге коштів (власних і позикових), вкладених у підприємство.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів майна:

(15)

де: Р _а - рентабельність активів (майна) підприємства / 11, c .256 /;

Ч _д - чистий дохід

З _ва - середня величина активів підприємства.

Цей показник відображає, який прибуток (дохід) отримує підприємство з кожної тенге, вкладеного в активи.

В аналітичних цілях визначається як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

(16)

де: Р _а - рентабельність поточних активів (майна) підприємства;

Ч _д - чистий дохід;

З _ВТА - середня величина поточних активів підприємства.

Показником, що відображає ефективність використання коштів, інвестованих у підприємство, є рентабельність інвестицій, яка визначається за формулою:

(17)

де: Р _і - рентабельність інвестицій;

Д _дн - дохід до сплати податків;

К _о - короткострокові зобов'язання підприємства / 11, c .257 /.

Інвестори капіталу (акціонери) вкладають у підприємство свої кошти з метою отримання прибутку від цих інвестицій, тому, з точки зору акціонерів, найкращою оцінкою результатів господарської діяльності є наявність прибутку на вкладений капітал. Показник прибутку на вкладений капітал, званий також рентабельністю власного капіталу, визначається за формулою:

(18)

де: Р _ск - рентабельність власного капіталу;

Ч _д - чистий дохід;

З _к - власний капітал підприємства.

Інший важливий коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції, розраховується за формулою:

(19)

де: Р _рп - рентабельність реалізованої продукції;

Ч _д - чистий дохід;

У _рп - виручка від реалізації продукції.

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної тенге реалізованої продукції. Тенденція до його зниження може бути і "червоним прапорцем" в оцінці конкурентоспроможності підприємства, оскільки дозволяє припустити скорочення попиту на його продукцію / 11, c .25 7 /.

Іншими словами, прибуток підприємства, отримана з кожного тенге коштів, вкладених в активи, залежить від швидкості оборотності коштів і від того, яка частка чистого доходу (прибутку) у виручці від реалізації. У загальному випадку, оборотність активів залежить від обсягу реалізації і середньої величини активів.

При незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості в підприємства відновити свою платоспроможність розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців / 12, c .201 /.

(20)

де: К _к ^тл - фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду;

К _н ^тл - фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;

П _у - встановлений період відновлення платоспроможності в місяцях (6 місяців);

П _о - звітний період;

До _норм ^тл = 2,0.

При задовільною структурі балансу для перевірки стійкості фінансового стану розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності на термін 3 місяці наступним чином:

(21)

де: П _у - встановлений період відновлення платоспроможності в місяцях (3 місяці).

Значення коефіцієнта втрати платоспроможності більше 1 означає наявність у підприємства реальної можливості не втратити платоспроможність протягом найближчих трьох місяців. Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності менше 1, то це свідчить про те, що у підприємства в найближчі 3 місяці є можливість втратити платоспроможність, тобто воно не зможе виконати зобов'язання перед кредиторами.

Після вивчення всіх показників фінансового стану підприємства приймається рішення про проведення реорганізації, відновлення підприємства або його ліквідації.

Ступінь забезпеченості позичальника власним капіталом характеризується показниками фінансового левериджу. Варіанти розрахунку коефіцієнтів можуть бути різні, але економічний зміст їх один: оцінити розмір власного капіталу та ступінь залежності клієнта від залучених ресурсів. При розрахунку коефіцієнтів фінансового левериджу враховуються всі боргові зобов'язання клієнта банку незалежно від їх строків. Чим вище частка залучених коштів (короткострокових та довгострокових) і менше частка власного капіталу, тим нижче клас кредитоспроможності клієнта.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал / 9, c .129 /.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1-З _НП) * (КВР _А-ПК) * ЗК / СК, (22)

де: ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу,%;

З _НП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВР _А - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, сплачуваних підприємством за використання позикового капіталу,%;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

У цій формулі можна виділити три основні складові:

1) Податковий коректор фінансового левериджу (1 - Снп)> який показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2) Диференціал фінансового левериджу (КВРа - ПК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК / СК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, в розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо. Разом з тим, в процесі управління фінансовим левериджем диференційований податковий коректор може бути використаний в наступних випадках:

а) якщо з різних видів діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку;

б) якщо по окремим видам діяльності підприємство використовує податкові пільги по прибутку;

в) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку;

г) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у державах з більш низьким рівнем оподаткування прибутку.

У цих випадках, впливаючи на галузеву або регіональну структуру виробництва (а відповідно і на склад прибутку за рівнем її оподаткування), можна знизивши середню ставку оподаткування прибутку підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджу на його ефект (при інших рівних умовах).

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит (що включає не тільки його пряму ставку, але й інші питомі витрати з його залучення, страхуванню та обслуговуванню), тобто якщо диференціал фінансового левериджу є позитивною величиною. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект / 3, c .185-186 /.

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він потребує постійного моніторингу в процес управління ефектом фінансового левериджу. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів.

Перш за все, в період погіршення кон'юнктури фінансового ринку (в першу чергу, скорочення обсягу пропозиції на ньому вільного капіталу) вартість позикових коштів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства.

Крім того, зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу призводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення до неї премії за додатковий фінансовий ризик. При певному рівні цього ризику (а відповідно і рівні загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового левериджу може бути зведений до нуля (при якому використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при якій рентабельність власного капіталу знизиться, так як частина чистого прибутку, що генерується власним капіталом, буде йти на обслуговування використовуваного позикового капіталу за високими ставками відсотка).

Нарешті, в період погіршення кон'юнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а відповідно і розмір валового прибутку підприємства від операційної діяльності. У цих умовах від'ємна величина диференціала фінансового левериджу може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів / 6, c .22-26 /.

Формування негативного значення диференціала фінансового левериджу по кожній з перерахованих вище причин завжди призводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультиплікуючий (пропорційно мультиплікатору або коефіцієнту змінює) позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового левериджу мультиплікуючий ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної або негативної величини диференціала фінансового левериджа). Аналогічно зниження коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати / 3, c 187-188 /.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Великий вплив на фінансовий стан підприємства надають склад і структура позикових коштів, тобто співвідношення довгострокових, середньострокових і короткострокових фінансових зобов'язань.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - явище нормальне, сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану, за умови, що ці кошти не заморожуються на тривалий час в обороті і своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому підсумку призводить до виплати штрафів і погіршення фінансового становища.

Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, давність виникнення кредиторської заборгованості, наявність, частоту причини утворення простроченої заборгованості постачальниками ресурсів, персоналу підприємства з оплати праці, бюджету, визначити суму виплачених пенею за прострочення платежів.

Одним з показників, які використовуються для оцінки стану кредиторської заборгованості, є середня тривалість періоду її погашення (ПКЗ), яка розраховується наступним чином:

(23)

Якість кредиторської заборгованості може бути оцінений також визначенням питомої ваги в ній розрахунків за векселями. Частка кредиторської заборгованості, забезпечена виданими векселями, в загальній її сумі показує ту частину боргових зобов'язань несвоєчасне погашення яких призведе до протесту векселів, виданих підприємством, а отже, до додаткових витрат і втрати ділової репутації.

При аналізі довгострокового позикового капіталу, якщо він є на підприємстві, інтерес представляють терміни запитання довгострокових кредитів, тому що від цього залежить стабільність фінансового стану підприємства. Якщо вони частково погашаються у звітному році, то ця сума показується в складі короткострокових зобов'язань.

Аналізуючи кредиторську заборгованість, необхідно враховувати, що вона є одночасно джерелом покриття дебіторської заборгованості. Тому треба порівняти суму дебіторської та кредиторської заборгованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це свідчить про іммобілізації власного капіталу в дебіторську заборгованість.

Таким чином, аналіз структури власних і позикових коштів необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Це дуже важливо при визначенні перспективного варіанта організації фінансів і вироблення фінансової стратегії.

Ефективність використання капіталу характеризується його прибутковістю (рентабельністю) - відношенням суми прибутку до середньорічної суми основного і оборотного капіталу.

Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховується коефіцієнт його оборотності (відношення виручки від реалізації продукції, робіт і послуг до середньорічної вартості капіталу).

Зворотним показником коефіцієнта оборотності капіталу є капіталомісткість (відношення середньорічної суми капіталу до суми виручки).

Взаємозв'язок між показниками рентабельності сукупного капіталу і його оборотності виражається наступним чином:

(24)

Іншими словами, рентабельність активів (ROA) дорівнює добутку рентабельності продажів (R _pn) і коефіцієнта оборотності капіталу (К _об):

ROA = К _про х R _pn. (25)

Ці показники в зарубіжних країнах застосовуються як основних при оцінці фінансового стану та ділової активності підприємства. Рентабельність капіталу, що характеризує співвідношення прибутку і капіталу, використаного для отримання цього прибутку, є одним з найбільш цінних і найбільш широко використовуваних показників ефективності діяльності суб'єкта господарювання. Цей показник дозволяє аналітику порівняти його значення з тим, яке було б при альтернативному використанні капіталу. Він використовується для оцінки якості та ефективності управління підприємством; оцінки здатності підприємства отримувати достатній прибуток на інвестиції; прогнозування величини прибутку.

Основна концепція розрахунку рентабельності досить проста, однак існують різні точки зору щодо інвестиційної бази даного показника.

Прибуток на загальну суму активів, на думку Л. А. Бернстайна, найкращий показник, що відображає ефективність діяльності підприємства. Він характеризує прибутковість всіх активів, ввірених керівництву, незалежно від джерела їх формування.

У ряді випадків при розрахунку ROA із загальної суми активів виключають невиробничі активи (надлишкові основні засоби і запаси, нематеріальні активи, витрати майбутніх періодів та ін.) Це виняток роблять для того, щоб не покладати на керівництво відповідальність за отримання прибутку на активи, які явно цьому не сприяють. Даний підхід, як вважає Л. А. Бернстайн, корисний при використанні ROA як інструмент внутрішнього управління та контролю і не годиться для оцінки ефективності підприємства в цілому. Акціонери і кредитори довіряють свої кошти керівництву підприємства не для того, щоб воно вкладало їх в активи, які не приносять прибутку. Якщо ж є причини, щоб вкласти капітал у такі активи, то немає приводу виключати їх з інвестиційної бази при розрахунку ROA.

Існують різні думки і про те, чи слід амортизується майно (основні засоби, нематеріальні активи, малоцінні предмети) включати в інвестиційну базу при розрахунку ROA за первісною або залишковою вартістю? Безсумнівно, якщо оцінюється ефективність тільки основного капіталу, то середньорічна сума амортизується майна повинна визначатися за первісною вартістю. Якщо ж оцінюється ефективність всього сукупного капіталу, то вартість активів, що амортизуються в розрахунок треба приймати за залишковою вартістю, так як сума нарахованої амортизації знаходить відображення по інших статтях балансу (залишки вільної грошової готівки, незавершеного виробництва, готової продукції, розрахунки з дебіторами по неоплаченої продукції) .

В якості інвестиційної бази при розрахунку рентабельності капіталу використовують також "Власний капітал" + "Довгострокові позикові кошти". Вона відрізняється від бази "Загальна сума активів" тим, що з неї виключаються оборотні активи, сформовані за рахунок короткострокових позикових коштів. Цей показник характеризує ефективність не всього капіталу, а тільки власного (акціонерного) і довгострокового позикового капіталу. Називають його зазвичай рентабельністю інвестованого капіталу (ROI). При розрахунку рентабельності капіталу як інвестиційної бази може бути використана середньорічна вартість власного (акціонерного) капіталу. Але в даному випадку в розрахунок беруть прибуток за вирахуванням податків і відсотків з обслуговування боргу, а також дивідендів за привілейованими акціями. Називається цей показник "Рентабельність власного капіталу ^'9 (ROE). Порівняння величини даного показника з величиною рентабельності всього капіталу (ROA) показує вплив позикового капіталу на прибуток власника. Якщо визначаємо рентабельність всіх активів, то в розрахунок приймається вся балансовий прибуток, яка включає в себе прибуток від реалізації продукції, майна і позареалізаційні результати (доходи від довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, від участі в спільних підприємствах та інших фінансових операцій). Відповідно і виручка при визначенні оборотності всіх активів повинна включати в себе не тільки її суму від реалізації продукції, але і виручку від реалізації майна, цінних паперів і т.д. Для розрахунку рентабельності функціонуючого капіталу в основній діяльності береться прибуток тільки від реалізації продукції, робіт і послуг, а в якості інвестиційної бази - сума активів за вирахуванням довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, невстановленого обладнання, залишків незакінченого капітального будівництва і т.д. Рентабельність виробничого капіталу розраховується відношенням прибутку від реалізації продукції до середньорічної сумі амортизується майна і матеріальних поточних активів.

При визначенні рівня рентабельності власного капіталу враховується чистий прибуток без фінансових витрат з обслуговування позикового капіталу.

Рентабельність лізингу - це відношення суми отриманого прибутку до суми витрат по лізингу.

Термін окупності лізингу для підприємства-лізингоотримувача визначається відношенням суми лізингових платежів до середньорічної сумі додаткового прибутку від застосування орендованих засобів. Приріст прибутку за рахунок використання лізингового обладнання можна визначити одним із наступних способів:

а) множенням фактичної суми прибутку на питому вагу випущеної продукції на лізинговому устаткуванні;

б) множенням витрат по лізингу на фактичний рівень рентабельності витрат підприємства;

в) множенням зниження собівартості одиниці продукції, виробленої на лізинговому устаткуванні, на фактичний обсяг продажів цієї продукції.

Ефект може бути не тільки економічний, а й соціальний, що виражається в полегшенні та поліпшенні умов праці працівників підприємства. Таким чином, аналіз всіх розглянутих вище показників дозволяє виявити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Уміння правильно їх обчислювати, аналізувати і визначати вплив різних чинників на зміну їх рівня дозволить повніше виявити резерви підвищення ефективності виробництва, розробити рекомендації щодо усунення виявлених недоліків, оздоровленню і зміцненню його фінансового становища.

2. Аналіз ефективності використання позикового капіталу ТзОВ "Сельпром"

2.1 Характеристика фінансового стану підприємства ТОВ "Сельпром"

Основними видами діяльності ТОВ "Сельпром": виробництво та збут продовольчих товарів, виробництво, закуп, переробка та збут сільськогосподарської продукції, комерційна та посередницька діяльність, постачальницько-збутова діяльність.

Попередня оцінка фінансового положення підприємства здійснюється на підставі даних фінансової звітності. На даній стадії аналізу формується початкове уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни в складі майна підприємства і їх джерелах, встановлюються взаємозв'язки між показниками. З цією метою визначаємо співвідношення окремих статей активу і пасиву балансу, їх питома вага в загальному підсумку або валюті балансу, розраховуємо суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом. При цьому загальна сума зміни валюти балансу розчленовується на складові частини, що дозволяє зробити попередні висновки про характер мали зрушень у складі активів, джерелах їх формування і їх взаємної обумовленості. Так, в процесі попереднього аналізу зміни в об'ємі нерухомого майна та поточних або оборотних коштів розглядаються у зв'язку із змінами в зобов'язаннях підприємства.

Для зручності проведення такого дослідження використовуємо так званий ущільнений аналітичний баланс - нетто, що формується шляхом агрегування однорідних за складом елементів балансових статей у необхідних аналітичних розрізах такі, як нерухоме майно, поточні активи і так далі / 14, с.68 /.

На підставі цих даних визначається аналітичний коефіцієнт ліквідності та платоспроможності підприємства, що характеризує його фінансовий стан. Термін "ліквідність" означає легкість реалізації, продажу та перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Баланс - нетто ТОО "Сельпром" представлений в таблиці 2.

Таблиця 2. - Вертикальний аналіз агрегованого балансу ТзОВ "Сельпром" за період 2004 - 2006р. (Тис.тенге)

За 2004-2006 р. за даними таблиці 2 активи збільшилися на 53527 тисяч тенге. Це наслідок деякого збільшення обсягу поточних активів на 52319 тисяч тенге і збільшення довгострокових активів на 1200 тис. тенге. Слід зазначити, однак, що в цілому структура сукупних активів характеризується деяким перевищенням в їх складі частки поточних активів, яка склала на кінець 2004 року 82,4%, а наприкінці 2006 року - 87,6%.

У складі поточних активів при загальному збільшенні їх частки на 5,2% звертає на себе увагу тенденція збільшення дебіторської заборгованості, а також зменшення частки грошових коштів на 5,7% і матеріалів на 5,2%. Також слід зазначити, що товари становлять у структурі оборотних коштів найбільшу частку, питома вага якої за 2004 р. склав 59,8%, а за 2006 р. 53,7%.

Пасиви відображають джерела коштів підприємства, складаються з власного капіталу, зобов'язань.

Власний капітал збільшився з 2004 року по 2006 рік на 73291 тис. тг .. Таким чином, частка власного капіталу в 2006 році збільшилася на 44,3% по відношенню до валюти балансу.

Структура позикових коштів протягом 3 років зазнала для підприємства деякі зміни. Так частка поточних зобов'язань змінилася незначно з 10% у 2004 р. до 11,3% у 2006 році, тобто на 1,3%. За цей період підприємство зменшило частку довгострокових зобов'язань, а саме позик банків. У 2004 році позики банків склали 84,8%, які зменшилися на 27265 тис. тг. і склали 39,2% в 2006 році, зміна склала 45,6%.

Таким чином, спостерігається збільшення власного капіталу зобов'язань одночасно зі зменшенням довгострокових активів.

Одним з основних критеріїв фінансового положення підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти здатність підприємства розраховуватися за своїми довгостроковими зобов'язаннями. Отже, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання.

Здатність підприємства розраховувати за своїми короткостроковими зобов'язаннями називається ліквідністю. Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, якщо воно в стані виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи.

Одним із способів оцінки ліквідності є зіставлення певних елементів активів і пасивів між собою. З цією метою зобов'язання підприємства групуються за ступенем їх терміновості, а його активи - по ступеню ліквідності, тобто бути реалізованим.

Проведемо аналіз змін у складі майна та джерел його формування ТОО "Сельпром". Дані помістимо у таблиці 3.

Таблиця 3. - Горизонтальний аналіз агрегованого балансу ТзОВ "Сельпром" і джерела його формування за період 2003 - 2005 роки (Тис.тенге)

За даними таблиці 3 можна зробити висновок, що значний обсяг довгострокових зобов'язань ТОВ "Сельпром" виявилися вкритими активами з відносно невисокою оборотністю, такі як дебіторська заборгованість покупців, товарно-матеріальними запасами.

Іншим показником, що характеризує ліквідність підприємства, є оборотний капітал, який визначається як різниця поточних активів і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, поки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання або поки воно ліквідне.

Оборотний капітал визначається різницею між поточними активами і короткостроковими зобов'язаннями.

За даними таблиці 3 видно, що оборотний капітал аналізованого підприємства склав: на кінець 2004 року: оборотний капітал = 87192-10520 = 76672,, на кінець 2005 року: ОК = 146211 - 11227 = 134984 тис. тенге, на кінець 2006 року 139511 - 18021 = 121490 тис. тенге.

За аналізований період спостерігається ріст оборотного капіталу.

Далі визначимо, яка частина власних джерел коштів вкладена у найбільш мобільні активи, тобто якими можна відносно маневрувати. Для цього розраховуємо коефіцієнт маневреності, який визначається як відношення оборотного капіталу до власного капіталу за формулою 6.

Коефіцієнт маневреності капіталу ТзОВ "Сельпром" на кінець 2004 року становить 76672/5206 = 14,7, на кінець 2005 року 134 984 / 47401 = 2,8, на кінець 2006 року 121490/78797 = 1,5. Це говорить про достатність власних коштів підприємства знаходяться в мобільній формі.

У практиці аналітичної роботи використовують систему показників ліквідності, розглянутих у першому розділі, що розраховуються за формулою 7,8,9. Дані показники дозволяють визначити здатність підприємства сплатити свої короткострокові зобов'язання протягом звітного періоду.

Розрахуємо показники ліквідності для ТОВ "Сельпром". Для розрахунку використовуємо дані таблиці 2. Розраховані показники ліквідності ТзОВ "Сельпром" відобразимо в таблиці 4.

Таблиця 4. - Показники ліквідності ТОВ "Сельпром" за період 2004-2006 року

На основі таблиці 4, можна побачити, що за даними ТзОВ "Сельпром" коефіцієнт абсолютної ліквідності становить 0,85 на початок 2005 року, 0,19 на початок 2006 року, а на кінець 2006 року 0,25. Так нормативне значення даного показника становить 0,2, то підприємство можна вважати ліквідним зі складання як на початок 2005 року, так і на кінець 2006 року. Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію. Нормативне значення даного показника більше або дорівнює 0,7. Значення показника у підприємства в 2004-2006 роках вище зазначеного теоретичного значення, що свідчить про ліквідність підприємства. Коефіцієнт поточної ліквідності дозволяє встановити, якою мірою кратності поточні активи покривають короткострокові зобов'язання. У загальному випадку нормативними вважаються значення цього показника, що знаходяться в межах від двох до трьох. Як видно, цей коефіцієнт у 2004-2006 також вище значень, що рекомендуються, що є результатом високої частки поточних активів по відношенню до валюти балансу як на кінець 2004 року, так і на кінець 2006 року. До числа основних показників фінансової стійкості підприємства належать:

-Коефіцієнт незалежності;

-Коефіцієнт залежності;

-Коефіцієнт фінансової стійкості;

-Коефіцієнт фінансування.

Визначимо значення всіх коефіцієнтів для ТОВ "Сельпром" станом за 2004-2006 р.р.. Розраховані коефіцієнти відобразимо в таблиці 5.

Таблиця 5. - Коефіцієнти фінансової стійкості ТОВ "Сельпром" за 2004-2006 р.

За даними таблиці 5 можна зробити наступні висновки: Коефіцієнт незалежності характеризує частку коштів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. Значення даного коефіцієнта по підприємству підвищилося на кінець 2006 року. Відхилення склало 0,44%, що позитивно характеризує фінансову стійкість підприємства. Коефіцієнт незалежності становить лише 5% валюти балансу.

Коефіцієнт фінансової стійкості чи стабільності, показує питому вагу тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час. На кінець 2006 року коефіцієнт фінансової стійкості зменшується на 2%. Коефіцієнт фінансової стійкості свідчать про досить високому значенні цього показника на кінець року. Більша частина майна підприємства на кінець року формується за рахунок власних джерел.

Коефіцієнт фінансування показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позикових. На кінець 2006 року коефіцієнт фінансування збільшується на 93%. Значення даного показника дозволяє говорити про досить високої фінансової стійкості підприємства.

Доцільно розрахувати коефіцієнт втрати платоспроможності за формулою 21, який аналізують при задовільній структурі балансу для перевірки реальної можливості в підприємства втратити свою платоспроможність.

Значення коефіцієнта втрати платоспроможності більше 1 означає наявність у підприємства реальної можливості не втратити платоспроможність протягом трьох місяців.

Для ТзОВ "Сельпром" за даними на 01.01.2006 року коефіцієнт втрати платоспроможності дорівнює:

До _уп = (7,7 + 3 / 12 (7,7 - 13)) / 2 = 3,2

Таким чином, ТОВ "Сельпром" протягом 3 місяців зможе зберегти платоспроможність при збереженні поточних тенденцій фінансової діяльності.

Фінансове становище підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Динаміку зміни розрахованих показників оборотності поточних активів звітного 2006 року в порівнянні з 2004 роком відобразимо в таблиці 6.

Таблиця 6. - Динаміка показників оборотності поточних активів ТОВ "Сельпром" за 2004-2006 р.

Як видно з таблиці 6, тривалість обороту поточних активів збільшилася на 10 днів, тобто кошти, вкладені в аналізованому періоді в поточні активи, проходять повний цикл та знову приймають грошову форму на 10 днів більше, ніж у попередньому періоді.

Досліджуємо систему показників ефективності діяльності підприємства. Найбільш цікавими показниками є рентабельність активів, рентабельність поточних активів, рентабельність інвестицій, рентабельність власного капіталу, рентабельність реалізованої продукції. Дані показники розраховуються за формулами 15-19, описаним у першому розділі дипломної роботи.

Розрахуємо дані показники для ТОВ "Сельпром" за період 2004-2006 року та результати розрахунку відобразимо в таблиці 7.

Таблиця 7. - Показники ефективності діяльності ТОВ "Сельпром" за 2004-2006 р.

Дані таблиці 7 дозволяють скласти аналітичне висновок про фінансовий стан підприємства. У цілому, по підприємству "Сельпром" спостерігається деяке погіршення у використанні його майна на кінець 2006 року в порівнянні з 2004 роком. З кожного тенге коштів, вкладених у сукупні активи, підприємство в 2006 році отримало прибутку на 0,28. Ефективність використання поточних активів підприємства склала 0,31. У 2006 році рентабельність власного капіталу склала 0,57. Інтерес для аналізу представляє також показник рентабельності реалізованої продукції. На кожен тенге реалізованої продукції підприємство в звітному році отримало 0,02 прибутку.

Аналізоване підприємство "Сельпром" для отримання чистого доходу в 2006 р. у розмірі 44813 тисяч тенге при величині виручки від реалізації 2046927 тисяч тенге підприємство задіяло у звітному році поточні активи в розмірі 142861 тисяч тенге (у середньому).

На закінчення, за результатами оцінки фінансового стану складається підсумкова таблиця основних співвідношень економічних показників, що характеризують фінансовий стан ТОВ "Сельпром" за 2004-2006 рр..

Таблиця 8. - Зведена оцінка фінансового стану ТОВ "Сельпром" за 2004-2006 р.

За даними таблиці 8 можна зробити наступні висновки. У структурі джерел майна підприємства власний капітал в кінці 2004 року становив лише 5,2%, але до кінця 2006 року його частка виросла і склала 49,5%. Відповідно до цього частка позикових коштів знизилася з 94,8% в кінці 2004 року до 50,5% наприкінці 2006 року.

Ліквідність підприємства "Сельпром" характеризується наступними співвідношеннями: величина коефіцієнта поточної ліквідності зменшується до кінця року на 50%, коефіцієнт терміновості знижується на 60%. При цьому коефіцієнти ліквідності виявилися вище рекомендованих значень.

Ділова активність підприємства, тобто оборотність активів на підприємстві характеризується зниженням у порівнянні з попереднім роком: - на 10 днів збільшився період обороту поточних активів, на 10 днів збільшився період обороту сукупних активів.

Динаміка показників ефективності діяльності підприємства характеризується наступним. У 2006 році з-за наявності прибутку (доходу) рентабельність реалізованої продукції склала 0,02; власного капіталу 0,57; поточних активів - 0,31; сукупних активів - 0,28.

Таким чином, отримані результати фінансового аналізу стійкості, ділової активності та ефективності діяльності підприємства дозволяють зробити висновок, що дане підприємство фінансово стійке.

2.2 Аналіз стану і руху позикового капіталу

Проведемо аналіз складу і структури залученого капіталу і дані аналізу помістимо в таблиці 9.

Таблиця 9. - Склад і структура залученого капіталу ТзОВ "Сельпром" за 2006 р.

З таблиці 9 видно, що залучений капітал на початок року становить 118098 тис.тенге, на кінець року - 80498 тис.тенге. Залучений капітал складається з довгострокових позик і кредиторської заборгованості, при цьому спостерігається зменшення обсягу залученого капіталу на підприємстві на кінець 2006 року на 37600 тис.тенге. За даними таблиці 9 у 2006 році відбувається зменшення частки довгострокових позик у загальному обсязі залученого капіталу, зміна склала 12,9%. При цьому частка кредиторської заборгованості збільшується на 6794 тис.тенге, що становить 12,9%.

Проаналізуємо стан і рух позикового капіталу ТзОВ "Сельпром", для цього складемо таблицю 10.

Таблиця 10. - Аналіз руху позикового капіталу ТзОВ "Сельпром" за 2006 р. (Тис.тенге)

У ТОВ "Сельпром" за 2006 рік у складі позикового капіталу найбільшими темпами збільшилася кредиторська заборгованість (60,5%), зменшилися позики і кредити, але вже найменшими темпами (41,5%).

Коефіцієнт надходження кредиторської заборгованості дещо менше, ніж коефіцієнт вибуття, це говорить про те, що організація не в змозі розплачуватися по своїх короткострокових зобов'язаннях в час, що негативно може позначитися на подальшому її розвитку.

2.3 Аналіз ефективності використання позикового капіталу ТзОВ "Сельпром"

Дані для розрахунку ефекту фінансового важеля ТОО "Сельпром" за 2005-2006 року представимо в таблиці 11.

Таблиця 11. - Розрахунок ефекту фінансового важеля ТОО "Сельпром"

Розрахуємо ефект фінансового важеля з урахуванням виплати відсотків по кредиту:

(26)

де: ROA - економічна рентабельність сукупного капіталу до сплати податків (відношення суми прибутку до середньорічної суми всього капіталу);

Кн - коефіцієнт оподаткування;

СП - ставка позичкового відсотка, передбаченого контрактом;

ЗК - позиковий капітал;

СК - власний капітал.

З отриманих даних видно, що ефект фінансового важеля в 2006 році знижується.

Розрахуємо ефект фінансового важеля з урахуванням інфляції за формулою:

(27)

де: ROA - економічна рентабельність сукупного капіталу до сплати податків (відношення суми прибутку до середньорічної суми всього капіталу);

Кн - коефіцієнт оподаткування;

СП - ставка позичкового відсотка, передбаченого контрактом;

ЗК - позиковий капітал;

СК - власний капітал;

І - темп інфляції.

У результаті проведеного розрахунку можна зробити висновок, що в умовах інфляції ефект фінансового важеля підвищується по відношенню до ефекту фінансового важеля при обліку виплати відсотків по кредиту. Однак у 2006 році також спостерігається зниження рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства.

Стан між власними і позиковими джерелами коштів слугує одним з ключових аналітичних показників, який характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів у підприємство.

Показник покриття витрат з обслуговування позикового довгострокового капіталу розраховується за формулою:

(28)

де: УПЗ - показник покриття витрат з обслуговування довгострокового позикового капіталу.

Розрахуємо даний показник для ТОВ "Сельпром" за 2005-2006 рік.

.

Таким чином, підвищення в 2006 році відносно 2005 року показника покриття витрат з обслуговування позикового довгострокового капіталу свідчить про зниження фінансового ризику. У 2005 році значення даного показника свідчить про високій частці позикового капіталу.

Оптимізація рішень щодо залучення капіталу - це процес дослідження безлічі факторів, що впливають на очікувані результати, в ході якого на основі раніше встановлених критеріїв оптимізації менеджерами - аналітиками здійснюється свідомий (раціональний) вибір найбільш ефективного варіанту залучення капіталу. В якості критеріїв оптимізації можуть виступати приріст узагальнюючих показників рентабельності капіталу, а розроблені на їх основі факторні моделі залежності рентабельності власного або позикового капіталу від інших приватних показників-факторів дозволяють виявити ступінь кількісного впливу кожного з них на зміну (+,-) результативних показників.

Таким чином, ефективність використання капіталу характеризується його прибутковістю (рентабельністю).

Розглянемо рентабельність позикового капіталу. Даний показник розраховується за такою формулою:

R позикового капіталу = R продажу * До оборотності активів / До фінансової залежності (29)

R З.К. = Чистий прибуток / позиковий капітал (30)

R пр. = Чистий прибуток / виручка (31)

До об.ак. = Виручка / активи (32)

До фін.зав. = Позиковий капітал / активи (33)

Розглянемо показники факторного аналізу рентабельності позикового капіталу в таблиці 12.

Таблиця 12. - Показники факторного аналізу рентабельності позикового капіталу ТзОВ "Сельпром" за 2006 р. (Тис.тенге)

Розрахуємо залежність R З.К. від приватних факторів за допомогою методу ланцюгових підстановок:

За рахунок R продажів = 0,022 * 10,67 / 0,71 = 0,33 (0,33-0,27 = 0,06)

Отже, за рахунок збільшення рентабельності продажів рентабельність позикового капіталу збільшилася на 0,06.

За рахунок До оборотності активів = 0,022 * 12,85 / 0,71 = 0,3 (0,3-0,2 = 0,1) тобто за рахунок збільшення коефіцієнта оборотності відбулося збільшення рентабельності позикового капіталу на 0,1.

За рахунок До фінансової залежності = 0,022 * 12,85 / 0,51 = 0,5. (0,5-0,2 = 0,2).

Баланс відхилень = 0,06 +0,12 +0,2 = 0,36

Дані таблиці 12 свідчать про те, що рентабельність позикового капіталу в кінці 2006 р. в порівнянні з початком 2006р. збільшилася на 0,34. Зазначимо, що рентабельність позикового капіталу збільшилася у зв'язку із зростанням R продажів на 0,06 і збільшенням До фінансової залежності на 0,2, і К оборотності активів також зробило позитивний вплив на 0,1.

Підвищення цих факторів у виробничо-господарської діяльності дозволить організації підвищити ефективність використання позикового капіталу.

3. Розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності використання позикового капіталу

3.1 Розрахунок взаємозв'язку важелів операційного та фінансового левериджу

Ефективність використання позикових коштів впливає на загальні показники фінансово-господарської діяльності підприємства. Управління позиковими коштами - це невід'ємна частина фінансового менеджменту на підприємстві, активно вживана для здійснення фінансового планування та розробки фінансової стратегії підприємства.

Фінансове планування здійснюється постійно або в міру здійснення фінансових та інших заходів, тобто складаються бізнес-плани. І дуже важлива тут не тільки аналітична та прогнозна робота фахівців, а й глобальне мислення в масштабах всього підприємства.

Проводяться факторні аналізи взаємозалежностей всіх показників фінансово-господарської діяльності підприємства при різних можливих варіантах фінансування, проводяться розробки різних варіантів заходів та їх комплексів, оптимізуються всі центри діяльності, що впливають на фінансовий стан підприємства.

Ключовим питанням фінансового прогнозування стає аналіз і прогноз здатності компанії забезпечити такий прибуток по основній діяльності, яка гарантувала б своєчасне погашення кредиту і відсотків по ньому. Таким показником фінансового прогнозування є розрахунок спільного ефекту операційного і фінансового левериджу, який дозволяє оцінити сукупний ризик, пов'язаний з підприємством.

Необхідність розрахунку спільного ефекту операційного і фінансового левериджу обумовлюється наступним. Ситуація, коли компанія (так само як і будь-який індивідуум) не обмежується власним капіталом, а залучає кошти зовнішніх інвесторів, цілком з'ясовна: завжди вигідно жити у борг, якщо цей борг обгрунтований і необременітелен. Залучаючи позикові кошти, власники компанії і її вищий управлінський персонал отримують можливість контролювати більші потоки грошових коштів і реалізовувати більш амбітні інвестиційні проекти незважаючи на те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел може бути відносно невеликий. Компанія стає крупніше; володіти, управляти і працювати в такій компанії престижніше і вигідніше. Безумовно, при цьому мається на увазі наявність високого рівня організації виробничої та фінансової діяльності, що забезпечує ефективність використання залучених коштів.

Вважається, що стратегічна мета - підвищення добробуту власників компанії - досягається, якщо має місце стійке генерування прибутку в середньому.

Залучаючи позикові кошти, керівництво компанії припускає, що активи, сформовані за рахунок позикових коштів будуть надалі генерувати прибуток.

Нарощування прибутку може бути досягнуто як збільшенням доходів, так і зниженням витрат. Величина доходної частини визначається виручкою від реалізації продукції, яка і являє собою основний чинник нарощування прибутку. Збільшуючи виручку, тим не менше не можна домогтися рівновеликого збільшення прибутку; іншими словами, приріст виручки в розмірі 30% не означає автоматичного нарощування прибутку в тих же розмірах. Точніше, таке рівновелику нарощування може мати місце, але, по-перше, лише теоретично і, по-друге, в тому випадку, якщо всі витрати - змінні. На практиці такого не буває, оскільки залежність між виручкою і витратами має нелінійний характер, крім того, зі зміною виручки різні види витрат можуть вести себе зовсім по-різному. Дослідження величини прибутку в залежності від величини витрат дозволяє зробити маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості).

Застосування методів аналізу маржинального доходу відповідає сучасній системі фінансового контролю, обліку витрат і формування прибутку (директ-костинг) і має дуже продуктивний характер. Розглянемо докладніше.

При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати запас його фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою всі витрати підприємства слід попередньо розбити на змінні і постійні в залежності від обсягу виробництва і реалізації продукції.

Змінні витрати збільшуються або зменшуються пропорційно обсягу виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, зарплата працівників на відрядній формі оплати праці, відрахування і податки від зарплати і виручки і т.д.

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банку, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, зарплата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін

Постійні витрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства.

Розподіл витрат на постійні та змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто ту суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці буде рівна нулю. Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу у виручці:

(34)

де: П _р - поріг рентабельності;

_Пз - постійні витрати;

Д _мд - частка маржинального доходу.

Якщо відомий поріг, то неважко підрахувати запас фінансової стійкості (ЗФУ):

(35)

де: ЗФУ - запас фінансової стійкості;

У _рп - виручка від реалізації продукції;

П _р - поріг рентабельності.

У таблиці 13 розрахуємо поріг рентабельності і запас фінансової стійкості ТОВ "Сельпром".

Таблиця 13. - Розрахунок порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості ТОВ "Сельпром" за 2005-2006 р. (Тис.тенге)

Як показує розрахунок (таблиця 13), виручка в 2006 році склала 2046927 тис.тенге., Що вище за поріг рентабельності на 20304492,2 тис.тенге або на 99%. Це говорить про те, що в даний період ТзОВ "Сельпром", підприємство можна визнати прибутковим.

Запас фінансової стійкості можна показати графічно (Малюнок 1). На осі абсцис відкладається об'єм реалізації продукції, на осі ординат - постійні, змінні витрати і дохід. Точка перетину лінії виручки і витрат є поріг рентабельності. У цій точці виручка дорівнює витратам. Вище її зона прибутку, нижче - зона збитків. Відрізок лінії виручки від цієї точки до верхньої і є запас фінансової стійкості.

Малюнок 1. - Запас фінансової стійкості

У результаті проведеного аналізу порогу рентабельності (беззбитковості виробництва) були зроблені наступні висновки:

• в 2006 році в порівнянні з 2005 у підприємства ТОВ "Сельпром" погіршилися показники, що характеризують запас фінансової міцності (поріг рентабельності), якщо в 2005 році при отриманні прибутку в розмірі 15173,7 підприємство повністю покривало свої витрати, то в 2006 році для покриття витрат необхідно було забезпечити прибуток у розмірі 16434,8 тенге;

• тим не менш, виручка в 2006 році склала 2046927 тис.тенге., що вище за поріг рентабельності на 20304492,2 тис.тенге або на 99%. Це говорить про те, що в даний період ТзОВ "Сельпром", підприємство можна визнати прибутковим.

Таким чином, показники маржинального доходу погіршуються, але підприємство знаходиться в зоні фінансової безпеки. Отже, підприємство має можливість терміново погасити свої заборгованості за кредитами, але для цього йому необхідно постійно забезпечувати собі запас фінансової міцності.

Визначення сукупного впливу на діяльність компанії структури витрат і структури капіталу та управління цими параметрами є однією з основних завдань фінансового менеджменту.

Леверидж - це показник, що характеризує у загальному випадку залежність між потенційними умовно-постійними витратами і деяким прибутком. У залежності від того, про які умовно-постійних витратах - матеріальних або фінансових - йде мова, виділяють відповідно два види левериджа - операційний (або виробничий) і фінансовий. Існують різні їх визначення; зокрема, одне з найбільш доступних в інтерпретації визначень таке: операційний (фінансовий) леверидж - це частка матеріальних (фінансових) умовно-постійних витрат у загальних витратах. Чим вище частка таких витрат (нагадаємо, що вони у відомому сенсі носять обов'язковий характер, тобто повинні покриватися незалежно від інтенсивності генерування поточних доходів), тим більшою мірою варіює відповідний показник прибутку або, що рівносильно, тим вище ризик (відповідно операційний чи фінансовий), що уособлюється з даною компанією.

Розрахунок спільного ефекту операційного і фінансового левериджу дозволяє оцінити сукупний ризик, пов'язаний з підприємством. Як можна бачити, поєднання високої сили операційного левериджу (низький запас фінансової міцності, висока частка постійних витрат) з високою силою фінансового левериджу (висока частка позикових коштів, значний обсяг процентних платежів) веде до сильного збільшення сукупного ризику, пов'язаного з підприємством. Такої ситуації необхідно уникати всіма доступними засобами, перш за все, розумною політикою запозичення коштів і виваженим управлінням структурою витрат.

Спільний ефект операційного та фінансового левериджу визначається множенням сили операційного левериджу на силу фінансового левериджу. Отримана величина показує, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток у розрахунку на одну тенге позикових коштів при зміні обсягу продажів на один відсоток.

Розрахуємо ефект операційного левериджу для підприємства "Сельпром" за 2005 та за 2006 року.

Ефект операційного левериджу розраховується відношенням темпів приросту валового доходу (D Д%) (до виплати відсотків і податків) до темпів приросту обсягу продажів у вартісному вираженні (D V РП%):

Даний коефіцієнт показує ступінь чутливості валового доходу до зміни обсягу виробництва за формулою:

(36)

Розрахуємо для ТОВ "Сельпром":

у 2005 році Кп.л. = 3 / 2, 1 = 1,4

у 2006 році -

Таким чином, в 2006 році знижується ступінь залежності доходу від змін обсягу виробництва.

У попередньому розділі був розрахований ефект фінансового важеля з урахуванням виплати відсотків по кредиту, який склав:

З отриманих даних видно, що ефект фінансового важеля в 2006 році знижується. Далі розрахуємо спільний ефект операційного та фінансового левериджу ", за формулою:

СЕ = Кп.л * ЕФР (37)

Для ТзОВ "Сельпром" даний показник склав:

у 2005 році СЕ = 1,4 * 14,2 = 19,88.

у 2006 році СЕ = 0,5 * 9 = 4,5.

Отже, спільний ефект операційного та фінансового левериджу, що показує на скільки відсотків зміниться чистий прибуток у розрахунку на одну тенге позикових коштів при зміні обсягу продажів на один відсоток для ТОВ "Сельпром" зменшується, що позитивно характеризує політику підприємства управління позиковими коштами.

Таке докладно обумовлено наступним, фінансовий ризик підприємства, пов'язаний з отриманням кредиту безпосередньо залежить від вишерассчітанного показника спільного ефекту: зменшення сили операційного левериджу (низький запас фінансової міцності, висока частка постійних витрат) спільно зі зниженням сили фінансового левериджу веде до зменшення сукупного ризику, пов'язаного з залученими позиковими коштами.

Щоб підприємству не втратити свій нинішні фінансово-економічний статус, залишитися "на плаву" або досягти більш високих результатів діяльності, керівництву ТОВ "Сельпром" необхідно постійно вишукувати резерви збільшення прибутку. Резерви зростання прибутку - це кількісно вимірні можливості її додаткового отримання. Існують наступні резерви зростання прибутку: збільшення обсягу та ціни продукції, що випускається, зміна її асортименту, зниження витрат, що випускається, а саме: матеріальних, трудових, амортизації, умовно-постійних витрат і структурних зрушень у товарній продукції.

Таким чином, за результатами розрахунку взаємозв'язку фінансового і операційного левериджу було виявлено, що підприємство ТзОВ "Сельпром" оптимально управляє позиковими засобами. У процесі оптимізації фінансового стану підприємства з метою розробки напрямків підвищення ефективності використання позикового капіталу необхідно передбачати розробку системної кредитної політики підприємства, яка забезпечить прогнозованість надходжень.

3.2 Розробка кредитної політики та її вплив на ефективність використання позикових коштів

Політика управління позиковим капіталом на підприємстві повинна відображати загальну філософію фінансового управління підприємством з позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості та ризику фінансової діяльності.

У практиці фінансового управління залученими позиковими коштами існують правила комбінації виробничого та фінансового ризику для різних видів бізнесу і способів фінансування. Дані комбінації дозволяють керівництву підприємства вибрати найбільш оптимальну політику ефективного управління позиковим капіталом.

Рекомендації щодо підвищення ефективності управління позиковими засобами для різних типів бізнесу наведені в таблиці 14.

Таблиця 14. - Рекомендації для різних типів бізнесу та способів фінансування

Аналізуючи таблицю 14 можна помітити, що для фондомістких підприємств із значним зовнішнім фінансуванням, як ТзОВ "Сельпром" з метою підвищення ефективності використання позикових коштів рекомендується керувати прибутком (тобто забезпечувати оптимальний рівень чистих грошових коштів) і сформувати кредитну політику.

Управління прибутковістю виробничо-господарської діяльності ТОВ "Сельпром" вже було розглянуто в попередньому пункті, де було виявлено, що підприємство знаходиться в зоні фінансової безпеки і спільний ефект операційного прибутку і фінансового левериджу для даного підприємства незначний і має тенденція до зниження. Отже, найважливішим напрямком забезпечення ефективності використання позикових коштів є грамотна кредитна політика підприємства

У будь-якого підприємства можуть з'явитися проблеми з чистим грошовим потоком. Укрупнене їх причини можна розділити на дві групи:

• проблеми реалізації, коли виручки немає, так як продукція не знаходить покупця;

• проблеми кредитної політики, коли ми не можемо отримати оплату за відвантажений товар або надану послугу.

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликає зростання дебіторської заборгованості на підприємствах. Тому важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов'язано в першу чергу з оптимізацією розміру та забезпечення інкасації заборгованості покупців по розрахункам за реалізовану продукцію.

З метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова політика з управління дебіторською заборгованістю (або його кредитна політика по відношенню до покупців продукції).

Політика управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Інкасування боргів - дуже важлива, але неприємна робота, тому керівники компаній часто мимоволі ігнорують її. У більшості випадків, коли виникають проблеми з грошовим потоком, менеджери спрямовують свої зусилля на зростання реалізації продукції або послуг. І досягається прямо протилежний результат: чим більше продажу в умовах слабкого інкасування, тим гірше чистий грошовий потік. Кредитори, однак, вимагають своє - бізнес прогорає ... Керівники казахстанських підприємств вже зрозуміли, що дебіторська заборгованість не відноситься до числа проблем, з якими треба жити, - її треба безперервно вирішувати. Але вирішити її раз і назавжди неможливо, оскільки дебітори з'являються знову і знову.

Запропонуємо декілька рекомендацій по управлінню дебіторською заборгованістю (кредитною політикою) підприємства.

Основний критерій ефективності кредитної політики - це зростання прибутковості по основній діяльності компанії, або внаслідок збільшення обсягів продажів (що буде відбуватися при лібералізації кредитування), або за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості (чому сприяє жорсткість кредитної політики).

Інструменти кредитної політики являють собою як шаблони для оцінки потенційних дебіторів, так і регламент або процедури роботи відповідної служби. Дотримуючись трьом основним питанням кредитної політики, можливо, виділити ряд інструментів, що визначають відповіді на них.

Відповідь на питання "кому надавати кредит?" більшою мірою залежить від ризику неповернення кредиту або затягування термінів розпорядження отриманими ресурсами. Тому розподіл покупців за групами ризику є однією з основних завдань кредитної політики. Одним з найбільш поширених інструментів для вирішення цього завдання є метод оцінки кредитної історії (credit scoring). Він заснований на ранжуванні покупців по ряду вибраних показників і введення критеріїв прийняття рішення щодо надання кредиту. Використання даного методу допомагає оцінити наскільки ризиковано надання відстрочки платежу того чи іншому покупцеві. Внаслідок широкого розповсюдження, метод оцінки кредитної історії отримав різні інтерпретації, тому цікаво розглянути його використання на конкретному підприємстві.

Розрахунок зважених оцінок по всіх великих дебіторам дозволяє визначити пріоритети при розгляді варіантів їх кредитування. Таким чином, підприємство робить перший крок в оптимізації структури дебіторської заборгованості.

Будь-яка комерційна структура завжди обмежена у фінансових ресурсах, тому завдання ефективного їх розподілу при мінімальних ризиках найбільш актуальна. Якщо метод оцінки кредитної історії дозволяє зважити ризики, пов'язані з наданням кредитів окремим покупцям, то метод визначення оптимального строку кредиту (the economic time of credit) дає уявлення про ефективність комерційної угоди, відповідаючи на питання про умови розміщення комерційного кредиту.

Підприємства виступають кредиторами для своїх покупців зовсім не з доброго ставлення до них. Основний лейтмотив подібних угод полягає в спробах збільшення обсягів продажів. На жаль, перебуваючи в слабкої конкурентної позиції більшість промислових підприємств у Казахстані частіше розглядають питання скорочення ринків збуту при відмові акцептувати посилюють вимоги покупців. У принципі, це лише зворотний бік все тієї ж залежності: зазвичай збільшення термінів дебіторської заборгованості веде до зростання обсягів продажів. Розрахунок оптимальної політики за термінами кредитів зводиться до порівняння додаткових доходів, отриманих в результаті зростання продажів і витрат, пов'язаних з фінансуванням зрослої дебіторської заборгованості.

Як вже стало зрозумілим з представлених вище інструментарію основними параметрами постановки та реалізації кредитної політики є:

• обсяг продажів за окремими групами товарів (також може проводиться сегментація за видами бізнесу чи територіальною ознакою);

• обсяг інвестицій у дебіторську заборгованість і вартість залучається для цих цілей капіталу (безоплатність заборгованості перед персоналом і основними постачальниками є лише здавалося б, приносячи невиправний збиток підприємству в більш тривалій перспективі, тому, у випадку з вітчизняним бізнесом, також вимагає оцінки альтернативних збитків);

• величина безповоротних боргів по дебіторській заборгованості.

Розробляючи стандарти надання комерційних кредитів підприємства зовсім не вводить нові нормативи, обов'язкові до виконання і однозначні у своєму тлумаченні. Стандарти швидше полягають в мінімально допустимих умовах, які повинні виконуватися покупцями, ніж в нормованих величинах обсягів і термінів кредитування. Тому найчастіше задаються стандарти не абсолютними значеннями, а деякими інтервалами.

Кредитна політика, що забезпечує досягнення цілей по виручці від реалізації (валового доходу валового прибутку) і максимізує прибуток, супутню кредитування покупців, називається ефективної кредитною політикою. У зв'язку з цим, критерієм ефективності кредитної політики є максимізація ефекту від інвестування у дебіторську заборгованість.

Як правило, у менеджерів (генеральних директорів, власників бізнесу) відсутній чіткий підхід, ясно описує пріоритети між різними факторами, якими вони можуть керувати для досягнення своїх цілей. Очевидно, що багато чого залежить від здатності товару задовольняти певні потреби покупців, від рівня цін, від кваліфікації Бізнес персоналу, від системи дистрибуції, від рекламної підтримки, від грамотності побудови бізнес-процесів. Але, на жаль, уявлення про те, чому приділити увагу в першу чергу, чому, і на що при цьому можна розраховувати, у більшості казахстанських керівників поки відсутня.

На практиці ж чіткі формули і визначення взагалі відсутні, рішення "кредитних питань" відбувається, в основному, методом "наукового тику". Як правило, у кредитній політиці використовуються два основні показники: відстрочення платежу та розмір кредиту. Іншими параметрами, що визначають зміст кредитних умов, оперують вкрай рідко. Іноді в більш-менш просунутих компаніях говорять про знижки в ціні за своєчасний розрахунок, вкрай рідко ведеться мова про кредитні статусах чи стандартів оцінки покупця. І навіть коли обговорюються такі параметри як відстрочка платежу і розмір кредиту, то призначаються вони абсолютно інтуїтивно - за традиціями, що склалися в галузі або на підприємстві.

Розробка та впровадження ефективної кредитної політики необхідні всім підприємствам, у яких є дебіторська заборгованість (чим більше заборгованість, тим гостріше потреба у впровадженні даної технології), підприємствам з недостатньо високою швидкістю обертання дебіторської заборгованості, а також тим, хто не уявляє, як можна ставитися до продажу в кредит як до інвестиційного проекту, що дає реальну віддачу на інвестиції.

Визначити ступінь необхідності у впровадженні ефективної кредитної політики просто - чим більше коефіцієнт відволікання активів у дебіторську заборгованість, тим більше показаний цей підхід.

Коефіцієнт відволікання активів у дебіторську заборгованість являє собою відношення дебіторської заборгованості до суми активів (товар, гроші, дебіторська заборгованість) і виражається у відсотках.

Наприклад, якщо підприємство утримує в дебіторській заборгованості від 25% до 50% і більше своїх активів, ефективна кредитна політика дуже показана і принесе високі економічні результати. У принципі, якщо підприємство працює повністю за передоплатою, то не виникає потреби в кредитуванні, відповідно не виникає необхідності в ефективної кредитної політики. Підприємства з невеликою дебіторською заборгованістю - менше 25% також можуть відчувати потребу у впровадженні технології.

У підприємства ТзОВ "Сельпром" коефіцієнт відволікання активів у дебіторську заборгованість становить 12%, тобто всього 12% оборотних активів відвернута в дебет, більше того, спостерігається тенденція до зниження цього коефіцієнта.

У зв'язку з тим, що товар користується підвищеним попитом у кінцевого споживача, є можливість скорочувати терміни розрахунку для магазинів. У результаті виручка від реалізації і приплив грошових коштів значно перевищують розмір дебіторської заборгованості. Але при цьому у підприємства існує проблема - підвищити прибутковість.

Проаналізуємо, від чого залежить виручка від реалізації. Якщо виробник прагне продавати товар за передоплатою, то фактично це означає скорочення виручки від реалізації, тому що не всі готові робити передоплату або розраховуватися в короткі терміни. Тому у цього підприємства частину магазинів залишаються неохопленими.

Таким чином, прибуток можна збільшити за рахунок збільшення виручки від реалізації, а це призведе до збільшення валового прибутку, далі по ланцюжку збільшиться операційний прибуток і в кінцевому підсумку чистий прибуток. Ну, а щоб збільшити виручку від реалізації необхідно надати більший кредит покупцю.

Природно виникає питання про простроченої та безнадійної заборгованості. Щоб уникнути цих неприємних нюансів, як захист у бізнес-процес вбудовуються інструменти, які будуть профілактувати виникнення такої заборгованості ".

Кредитування практично завжди супроводжується виникненням безнадійних та сумнівних боргів. Безумовно, при несистемно підходять і м'якою кредитній політиці сумнівні та безнадійні заборгованості виникають дуже часто. Цінність ефективної кредитної політики в тому, що з її допомогою цих неприємних несподіванок цілком можна уникнути.

Таким чином, цілями ефективної кредитної політики є:

• збільшення обсягів реалізації продукції в короткостроковому і довгостроковому періоді для досягнення необхідної прибутковості;

• максимізація ефекту (доходу) від інвестування фінансових коштів в дебіторську заборгованість;

• досягнення необхідної оборотності дебіторської заборгованості;

• обмеження відносного зростання простроченої дебіторської заборгованості, в тому числі сумнівної та безнадійної заборгованості в структурі дебіторської заборгованості.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики по відношенню до покупців продукції) здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції

3. Визначення можливості суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом

4. Формування системи кредитних умов

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умови надання кредиту

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасної інкасацією дебіторської заборгованості.

Для зменшення ризику дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на управління рахунками дебіторів. Керувати рахунками дебіторів потрібно для того, щоб збільшити розмір прибутку і зменшити ризик. У зв'язку з цим керуючі підприємством повинні приймати конкретні заходи:

• визначити термін прострочених залишків на рахунках дебіторів, порівнювання їх із нормами в галузі та з минулим;

• переглядати суму кредиту, виходячи з оцінки фінансового становища клієнтів;

• коли виникають проблеми з отриманням грошей, отримувати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

• продавати рахунки дебіторів, якщо при цьому виходить економія;

• уникати дебіторів з високим ризиком.

Висновок

В даний час гарантій нормального процесу розширеного відтворення є фінансування капітальних вкладень шляхом запозичення коштів.

Позиковий капітал - це частина капіталу, що використовується господарюючим суб'єктом, яка не належить йому, але залучається на основі банківського, комерційного кредиту або емісійного позики на основі повернення.

Позиковий капітал може використовуватися як для формування довгострокових фінансових коштів у вигляді основних фондів (капіталу), так і для формування короткострокових (поточних) фінансових коштів для кожного виробничого циклу.

Структура позикового капіталу може бути різною залежно від належності підприємства, доступності того чи іншого джерела фінансування і т.д. У сучасних умовах економіки на казахстанських підприємствах, як правило, в структурі позикових коштів найбільшу питому вагу займає короткострокові кредити банку.

Підприємство користуються лише власним капіталом володіють високою фінансовою стійкістю, але низьким потенціалом розвитку і навпаки. Підприємства використовують позиковий капітал мають більш низьку фінансову стійкість, але високий потенціал розвитку. Таким чином оптимізація структури капіталу - найважливіше завдання підвищення ефективності підприємства.

Фінансовий стан підприємства являє собою відображення фінансової стійкості підприємства на певний момент і забезпеченості його фінансовими ресурсами для безперервного процесу роботи і своєчасного погашення своїх боргових зобов'язань.

Аналіз структури майна підприємства, джерел формування майна, аналіз показників ліквідності, платоспроможності дозволяє виявити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Уміння правильно їх обчислювати, аналізувати і визначати вплив різних чинників на зміну їх рівня дозволить повніше виявити резерви підвищення ефективності виробництва, розробити рекомендації щодо усунення виявлених недоліків, оздоровленню і зміцненню його фінансового становища.

У відповідності з метою і завданнями дипломної роботи були розраховані фінансові показники підприємства за 2004-2006 роки на матеріалах ТзОВ "Сельпром", яке є юридичною особою відповідно до законодавства Республіки Казахстан, має самостійний баланс, банківські рахунки, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права. Основною діяльністю аналізованого підприємства є комерційна та посередницька діяльність, постачальницько-збутова діяльність.

У результаті проведеного аналізу фінансового стану можна зробити наступні висновки:

• стан фінансової стійкості підприємства можна охарактеризувати, як задовільний, тому, що показники фінансової стійкості вище нормативних. Показники ліквідності та платоспроможності також відповідають нормам та їх значення за 2004-2006 роки задовільний.

• значення коефіцієнта втрати платоспроможності більше 1 означає наявність у підприємства можливості неутратіть платоспроможність протягом найближчих трьох місяців.

• ділова активність підприємства має незадовільні значення показників: оборотність активів на підприємстві характеризується зменшенням у порівнянні з попереднім роком: - на 10 днів зменшився період обороту поточних активів, на 10 днів - сукупних активів.

За результатами аналізу видно, що аналізованих підприємство в цілому забезпечує собі фінансову стійкість. Власний капітал підприємства має тенденцію до підвищення. Це свідчить про те, що ТОВ "Сельпром" активізує свою фінансово-господарську діяльність і в тому числі за рахунок зовнішніх джерел фінансування, і при цьому ще знаходиться в зоні фінансової безпеки.

За результатами проведеного аналізу ефективності використаних позикових коштів було виявлено, що у підприємства ТОВ "Сельпром" знижується рентабельність власного капіталу на 5,2% за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства

У результаті керівництвом підприємства було прийнято рішення розробити заходи з підвищення ефективності використання позикових коштів.

Управління позиковими коштами - це невід'ємна частина фінансового менеджменту на підприємстві, активно вживана для здійснення фінансового планування та розробки фінансової стратегії підприємства.

Ключовим питанням фінансового прогнозування стає аналіз і прогноз здатності компанії забезпечити такий прибуток по основній діяльності, яка гарантувала б своєчасне погашення кредиту і відсотків по ньому. Таким показником фінансового прогнозування є розрахунок спільного ефекту операційного і фінансового левериджу, який дозволяє оцінити сукупний ризик, пов'язаний з підприємством.

Спільний ефект операційного та фінансового левериджу, що показує на скільки відсотків зміниться чистий прибуток у розрахунку на одну тенге позикових коштів при зміні обсягу продажів на один відсоток, розрахований для ТОВ "Сельпром" за період 2005-2006 року, зменшується, що позитивно характеризує політику підприємства управління позиковими засобами.

Таке докладно обумовлено тим, що зменшення сили операційного левериджу спільно зі зниженням сили фінансового левериджу веде до зменшення сукупного ризику, пов'язаного із залученими позиковими коштами.

Таким чином ТОВ "Сельпром" оптимально управляє позиковими засобами. Щоб підприємству не втратити свій нинішні фінансово-економічний статус, залишитися "на плаву" або досягти більш високих результатів діяльності, керівництву ТОВ "Сельпром" необхідно постійно вишукувати резерви збільшення прибутку.

Також для підвищення ефективності використання позикового капіталу необхідно передбачати таку деталь, як сформована кредитна політика підприємства, яка спрямована на оптимізацію загального розміру дебіторської заборгованості і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Таким чином, мета дипломної роботи досягнута, а саме досліджено шляхи підвищення ефективності використання позикового капіталу. Були вирішені завдання: вивчені поняття і сутність позикового капіталу, розглянуто систему показників ефективності використання позикового капіталу, проведено аналіз ефективності використання позикового капіталу підприємства та надано рекомендації щодо підвищення ефективності позикового капіталу.

Практична значимість дипломної роботи полягає у проведеному кількісному аналізі ефективності використання позикового капіталу, а також рекомендації з розроблення та утримання кредитної політики підприємства.

Список використаної літератури

1. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 4-е вид., Перераб. і доп. - Мінськ: "Нове знання", 2000 - 688с.

2. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник - М.: ДІС, 1997 - 128с.

3. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методика фінансового аналізу. - М.: Инфра-М, 1995.

4. Енциклопедичний словник / За ред. І. А. Андрієвського. - СПб: Видавці Ф. А. Брокгауз, І. Ф. Ефрон, 1990

5. Єфімова О.Е. Фінансовий аналіз - М.: АТ Бізнес школа, 1994

6. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 1996 - 432с.

7. Дюсембаев К.Ш. Аналіз фінансового стану підприємства: Навчальний посібник.-Алмати: Економіка, 1998.

8. Патров В.В., Ковальов В.В. Як читати баланс. М.: Фінанси і статистика. 1993.

9. Крейнина М.М. Аналіз фінансового стану підприємства. - М.: Економіка, 1997 - 198с.

10. Григор'єв В.В., Федотова М.А. Оцінка підприємства: теорія і практика. - М.: ИНФРА-М, 1997. -320с.

11. Ковальова А.М. Фінансовий аналіз - М.: Фінанси і статистика, 1998 - 302с.

12. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Фінанси підприємств. - М.: Инфра - М., 1999 - 343 с.

13. Дюсембаев К.Ш. Аналіз фінансового стану підприємства - Алмати "Каржі-Каржат", 1998 - 294с.

14. Бакадаров В.Л., Алексєєв П.Д., Фінансово - економічний стан підприємства. Практичний посібник. - М.: видавництво "ПРИОР", 2000 - 205с.

15. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія аналізу господарської діяльності - М.: Фінанси і статистика. - 1995-157с.

16. Жакупова О.М. Фінансовий облік КЕУК 2001 р., частина 3.

1. Григор'єв В. В., Федотова М. А. Оцінка підприємства: Теорія і практика: Навчальний посібник. - М.: Инфра-М, 1997. - 318 с.

17. Комекбаева Л.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - Караганда: "Болашак-Баспа", 2000.-108 с.

18. Звіти про результати фінансово-господарської діяльності ТОВ "Сельпром" за 2003, 2004 і 2005 року

19. Любушин Н.П. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства. - М.: Фінанси і кредит, 2000.

20. Радостовец В.К. Фінансовий і управлінський облік на підприємствах. - Алмати: Центріздат, 1997.

21. Самін В.М., Ситникова О.Ю. Техніка фінасово-економічних розрахунків. - Алмати, 1998.

22. Грязнова А.Г., Федотова М.А. Оцінка бізнесу. Навчальний посібник, М.: Фінанси і статистика, 2002.

23. Родіонова В.М., Федотова М.П. Фінансова стійкість підприємства в умовах інфляції. - М.: Перспектива. - 1995. - 100 с.

24. Коупленд Т., Коллер Т., Муррін Дж. Вартість компаній: оцінка та управління. М.: ЗАТ Олімп Бізнес, 2002.

25. Федоренкс М. М., Шаталін С.С. , Петраков Н.Я. Теорія і практика оцінки ефективності господарських заходів / / Питання економіки. - 1983 .- № 11-З 110 - 120.

26. Теорія і практика антикризового управління. Під ред. Бєляєва С.Г. і Кошкіна В.І. - М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1997 р.

27. Федотова М.А. Як оцінити фінансову стійкість підприємства. / / Фінанси. - 1995. - № 3. - С. 14.

28. Артеменків І., Гуров А. Оцінка бізнесу / / Фінансова газета. - 1994 .- № 13.-С.6.

29. Моляков Д.С. та ін Актуальні проблеми фінансів підприємств / / Фінанси. - 1996 .- № 4 .- С.3-7.

30. Довідник фінансиста / Под ред. Е.А. Уткіна. - М.: Тандем, ЕКМОС, 1998. - 496 с.

Додаток 1

Бухгалтерський баланс ТзОВ "Сельпром" за 2004-2006 рр.. тис.тенге

Додаток 2

Результати фінансово-господарської діяльності 2004 - 2006 рр. по ТОВ "Сельпром тис.тг.