Концепт місто в циклі оповідань ДжДжойса Дублінці

§ 1. Поняття концепту в мовознавстві 5

§ 2. Типологічні характеристики імені «місто» 14

§ 3. Особливості прози Дж. Джойса. «Дублінці» 18

Висновки до розділу 29 січня

Глава 2. Мовне вираження концепту «місто» в циклі оповідань Дж.Джойса «Дублінці» 32

§ 1. Лексичний план вираження концепту «місто» 34

§ 2. Синтаксичний план вираження концепту «місто» 43

Висновок 53

Бібліографічний список 56

Додаток 59

Введення

Лінгвістику другої половини ХХ століття відрізняє спрямованість до прагматиці - тієї області значення, яка довгий час тільки згадувалася в роботах вчених, але науковому вивченню не піддавалася. У вітчизняній науці семасіології довгий час існувала тільки як дисципліна, необхідна для створення словникової статті у тлумачних словниках, тобто значення уявлялося лише в категоріях денотат / сигніфікат. Однак семантика охоплює й інші пласти інформації, особливо якщо говорити про вкоренилися у свідомості носіїв мови іменах (словах) як носіях культури - концептах.

Звернення до прагматиці стало результатом великого процесу, який стався у всій науці, - встановлення антропоцентричної парадигми. У лінгвістиці це означає, що тепер цікавий не мова як абстракція, а мова конкретного носія, з усіма його особливостями, настанов і т.п. Під прагматикою в сучасній науці прийнято розуміти інформацію: 1) про ставлення мовця до предмета повідомлення, 2) про ставлення мовця до адресата повідомлення; 3) про ставлення до використовуваного слову; 4) про тих мовних діях, які можна здійснити за допомогою даного слова; 5) про смислових асоціація, пов'язаних з даним словом. Пункти 3 та 5 відображають зміст поняття «концепт».

Предметом нашого дослідження є мовне вираження концепту "місто" в текстах оповідань Дж. Джойса «Дублінці». Об'єкт становить концепт «місто» в англійській мові. Матеріалом служить зазначений цикл оповідань.

Даний концепт англійської мови не розглядався як самостійний об'єкт вивчення, - у цьому полягає актуальність дослідження.

Метою нашого дослідження є аналіз концепту «місто» на матеріалі зазначеного циклу оповідань Джеймса Джойса. Досягнення поставленої мети обумовлює розв'язання наступних завдань:

- Дати короткий огляд поняття концепту у вітчизняному мовознавстві;

- Розглянути типологічні риси концепту «місто»;

- Розглянути особливості стилю Дж. Джойса, і зокрема, циклу оповідань «Дублінці»;

- Виділити рівні функціонування концепту "місто" в тексті;

- Описати особливості реалізації концептуального значення на виявлених рівнях.

Принцип і методи дослідження. У роботі використаний загальний функціональний аналіз, пов'язаний з визначенням особливої ​​функціонування прагматичних значень, а також використання компонентного і дистрибутивного аналізу та описового методу. За допомогою даних методик встановлюються семантичні відтінки значення, визначається контекстуальне і словникове значення лексем, узагальнюється і конкретизується функціональне значення слова.

Аналіз типологічних характеристик передбачає розгляд внутрішньої структурно-системної організації лексичного матеріалу, що дало можливість використання структурно-системного підходу у висвітленні формування та функціонування конотативних (прагматичних) значень.

Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного списку (включає 39 джерел) та становить 61 сторінку.

Глава 1. Концептуальне поле прозових текстів Дж. Джойса

§ 1. Поняття концепту в мовознавстві

Термін «концепт» прийшов у лінгвістику з логіки, де він сприймається як синонім терміна «поняття». Як вказує В.П. Нерознак, «в сучасній логіці термін« концепт »визначається як цілісна сукупність властивостей об'єкта» [за: Арутюнова, 360]. У «Логічному словнику-довіднику» Н.І. Кондакова слово «концепт» самостійно не тлумачиться, а входить в відсилочну статтю: «поняття (див.)» [ЛСС, 263].

Дана відсилання дозволяє зробити висновок, що логіки визначають концепт еквівалентно поняттю - як «цілісну сукупність суджень, тобто думок, в яких що-небудь стверджується про відмітних ознаках досліджуваного об'єкта, ядром якої є судження про найбільш загальні і в той же час істотних ознаках цього об'єкта »[ЛСС, 456].

Відповідно до визначення логіків концепт у мові має втілюватися в окремому слові.

Саме в такому ключі розглядав свого часу концепт С.А. Аскольдів-Алексєєв, котрий у ньому «уявне освіту, яке заміщає в процесі думки невизначений безліч предметів одного і того ж роду» [за: Ахманова, 224]. Підкреслимо, що це «уявне освіта», на думку вченого, не відповідає уявленню про одиничний предмет, а відповідає відображенню у свідомості «всього невизначеного безлічі» сутностей - предметів, «деяких сторін предмета чи реальних дій», відносин між сутностями (аж до уявних функцій »типу математичних операцій) [там же]. Таке «уявне освіта» в індивідуальній свідомості не збігатися з безліччю «уявних утворень», що виникли у свідомості інших людей, але всі вони включають якийсь співпадаючий набір ознак. Іншими словами, людина може дуже своєрідно розуміти, в чому полягає його борг перед суспільством, певної соціальної групи або інша особа, може вважати себе совісним, скромним, шляхетним і т.д., коли інші не бачать у ньому згаданих якостей, але, не беручи претензій до своєї поведінки, він чудово знає, які параметри поведінки вважаються еталонними для абстрактного суб'єкта, що претендує на те, щоб називатися виконує свій борг або совісним, скромним, шляхетним і т.д.

Виникає закономірне питання: чи існує необхідна обов'язкова зв'язок концепту і його мовної реалізації? На цей рахунок позиції вчених розходяться.

Р.І. Павіленіс, виступаючи проти абсолютизації функцій мови в пізнанні і спілкуванні, вказує на можливість початкової незалежності концепту як уявного освіти від мови (а отже, і від обов'язкової вираженості одиницями мови). Дослідник говорить про існування концептуальних систем як «систем думки і знання, що відображають пізнавальний досвід носіїв мови на різних етапах, рівнях і в різних аспектах і представляють основу для розуміння будь-яких об'єктів, в тому числі мовних висловів» [Павіленіс, 263]. Концепти виражаються за допомогою мови, але, на думку вченого, обов'язково проходять етап довербального становлення. При цьому поряд з логічним процесом у свідомості людини може йти і психічний, що веде до виникнення індивідуальних систем концептів. Р.І. Павіленіс вказує, що «засвоєння мови не виключає якісного відмінності індивідуальних концептуальних систем як містять« суб'єктивні картини світу »(у вигляді суб'єктивних систем думок і знання)» [там же].

Приблизно таку ж точку зору висловлює Р.М. Фрумкіна, що надає терміну «концепт» саме психологічну забарвлення. Для цього дослідника представляється важливою в освіті концепту діяльність індивідуальних свідомостей. Розмірковує вона таким чином: «Якщо концепт - це об'єкт ідеальний, тобто існуючий в нашій психіці, то природно, що одним з того ж імені (слова) в психіці різних людей можуть відповідати різні ментальні утворення. Тим самим не тільки різні мови «концептуализируются», тобто заломлюють дійсність по-різному, але і за одним і тим же словом цієї мови у свідомості різних людей можуть стояти різні концепти »[Фрумкіна, 3]. Як можна помітити, такий вислів характеризує концепт швидше як уявлення, ніж як поняття. І хоча уявлення це дуже узагальнене, воно все ж «не дотягує» до поняття (в логічному сенсі), яке, як відомо, спирається на істотні ознаки денотата.

Р.М. Фрумкіна, з опорою на позицію О. Вежбіцкой, відзначає, що енциклопедичне, власне наукове вичерпне знання про денотат на відміну від буденного не є для концепту обов'язковим, а становить якусь добавку до нього. Сама Г. Вежбицкая визначала концепт як «об'єкт зі світу" Ідеальне ", який має ім'я і відображає певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ" Дійсність "» [за: Чернейко, 669].

Використовуючи термін «концепт» для номінації «елементу свідомості, що позначається словом», О.М. Савченко пише: «У зв'язку з цим нерідко говорять про поняття, але це дуже неточно, тому що слово може означати і не поняття, а узагальнений образ, а якщо і поняття, то піддалося впливу семантичної системи мови і в поєднанні з емоційним забарвленням і стилістичними відтінками »[Савченко, 25]. Як можна бачити, в застосуванні до різних частин лексичної системи мови термін «концепт» може наповнюватися неоднаковими смислами. Наприклад, по відношенню до термінології, мабуть, можна поставити знак рівності між концептом і поняттям, а по відношенню до загальновживаної лексики цього зробити не можна: у значенні слова втілюються не всі ознаки поняття, зате в нього входить ряд інших ознак, поява яких обумовлена ​​« відносинами слова до інших »словами і наявністю в нього« соціальної забарвлення, органічно пов'язаної з історичною долею звукового комплексу »[Савченко, 26].

Якщо говорити про концепт у застосуванні до слів, які не належать до числа спеціально створюваних для позначення точних понять (тобто не створюються спеціально як елементи терміносистем), то вдалим здається визначення (= епітет), яким наділяє термін «поняття» при використанні його по відношенню до характеристики концепту Н.Д. Арутюнова: концепт постає в її формулюванні як «людське поняття» [Арутюнова, 142], тобто поняття буденної свідомості, поняття в нестрогому сенсі. Саме в такому ключі і характеризуються численні концепти в цілому ряді збірників наукових праць, виданих під редакцією Н.Д. Арутюновой і об'єднаних одним загальною назвою - «Логічний аналіз мови».

Слід звернути увагу на невідповідність обсягів поняття «концепт» в працях різних мовознавців у сенсі співвіднесення його з семантикою мовної одиниці, яка здатна виступати в якості вербальної реалізації концепту. Так, Д.С. Лихачов вважає, що концепт необхідно співвідносити зі словом в одному з його основних значень, а не з усією їх сукупністю. При цьому значення може бути сприйнято носієм мови приблизно, не «у всій його складності», можливо навіть в індивідуальній інтерпретації людини, яка оперує словом. Одночасно Д.С. Лихачов вказує на існування важливою кордону, за яку має виходити інтерпретування. Він згоден з С.А. Аскольдовим-Алексєєвим в тому, що концепт повинен обов'язково зберігати здатність виступати в замісної функції, тобто відтінки індивідуальних інтерпретацій не повинні заважати коммуникантам розуміти, що мається на увазі при вживанні кожним з них тієї чи іншої мовної одиниці [Лихачов, 4].

Безсумнівно, що при такій позиції багатозначні слова (інші мовні одиниці) слід співвідносити одночасно з декількома концептами. Відзначимо, однак, що пересічний носій мови не завжди виявляється готовим чітко сформулювати всі узуальние значення слова, навіть якщо вони належать активного запасу мови. Звичайно, це жодною мірою не говорить про те, що значення невідомі згаданому носію. Він чітко усвідомлює різницю між будинком із цегли, будинком для людей похилого віку, дружним будинком і т.п., але в його свідомості все словоформи лексеми об'єднані наявністю якогось загального пучка ознак. Швидше кажучи, все це утворює єдине «уявне освіта», повертається в наведених контекстах кожен раз іншою стороною. Різні значення в тій чи іншій мірі пов'язані з одним і тим поняттям-виставою. Відповідно до викладеного, здається обгрунтованою та грунтовної характеристика терміна «концепт» у вітчизняній лінгвокультурології, дана в роботі Ю.С. Степанова «Константи. Словник російської культури »[1997].

Він називає концепт «колективним несвідомим» або «колективним поданням», що виникли як «результат стихійного, органічного розвитку суспільства і людства в цілому» [Степанов, 70]. На думку мовознавця, «концепт - це як згусток культури у свідомості людини, то, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини» [Степанов, 40]. Конкретизуючи цю загальну характеристику, вчений пояснює її прикладом: «Той" пучок "уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово закон, і є концепт" закон "» [там же]. Таким чином, за висновком Ю.С. Степанова, концепт «закон» - це не просто сукупність уявлень про безліч нормативно-правових актів, встановлених державою загальнообов'язкових правил, релігійне вчення, загальноприйнятих правил поведінки, звичаї, об'єктивно існуючої необхідно: внутрішньої істотного зв'язку між явищами. Закон - це межа для свободи волі і дій людини, який не можна (не належить або неможливо) порушити. Цей внутрішня межа розглядається в трьох сферах - юридичної, духовно-моральної і наукової, і в кожній з них він викликає ряди асоціацій. Наприклад, думка про юридичну законі пов'язується у свідомості російського народу не тільки з думкою про добро і справедливість, але і з думкою про правду, як явище, що протистоїть формального виконання закону, про злочин і покарання злочинця, далі - про справедливість / несправедливості покарання і, відповідно до цього, про злочинця як про нещасний людину, гідному співчуття, і т.д.

Очевидно, що організуючим початком концепту є первинне уявлення, що виявляється у етімона (якщо розуміти під етімоном «вихідний, або основний вид» мовної одиниці, «мислимий як правильний, вихідний, справжній» [Ахманова, 529]). Тому, як підкреслює Ю.С. Степанов, опису концептів «мають принаймні одне, дуже тверду основу - буквальний зміст звичаю, уявлення, вірування, слова. Це щоразу - вихідна точка і подальшого розвитку концепту в самій ментальної дійсності, в дійсно існуючому колективній свідомості, і в розвитку гіпотези дослідника, яку він будує з цього приводу »[Степанов, 55].

Додамо, до речі, що позиція Ю.С. Степанова в цілому не протистоїть точкам зору інших учених, що висувають на перший план яку-небудь одну - логічну або психологічну - основу концепту. У тій чи іншій мірі кожен з дослідників відзначає, що концепт може бути як індивідуальним, так і колективним поданням. Приміром, С.А. Аскольдів-Алексєєв у цитованій вище статті «Концепт і слово» [1928] пише про те, що концепти можуть висловлювати індивідуальне бачення світу (такі художні концепти) і спільності (такі концепти пізнання). Р.І. Павіленіс говорить про «соціальної орієнтації індивідуальних концептуальних систем у бік соціально значимої« картини світу »» [Павіленіс, 263], а Р.М. Фрумкіна погоджується з тим, що «різні мови «Концептуализируются», тобто заломлюють дійсність по-різному »[Фрумкіна, 3]. Що стосується Д.С. Лихачова, то він образно називає концепт «свого роду" алгебраїчним "виразом значення», «яким ми [сукупність носіїв мови] оперуємо у своїй письмовій та усного мовлення »[Лихачов, 4], а потім додає, що свідомості однієї людини одночасно можуть належати концепти різних рівнів:« Одна концептосфера може поєднуватися з Інший - скажімо, концептосфера російської мови в цілому, але в ній концептосфера інженера -практика, а в ній концептосфера сім'ї, а в ній індивідуальна концептосфера »[Лихачов, 5].

Наявність багатоступінчастої системи концептосфер в межах однієї мови знаходить підтвердження у тому факті, що в мікроколективі носіїв однієї мови якісь мовні або мовні одиниці можуть набувати специфічне, невідоме всьому співтовариству говорять даному мові значення. На перший погляд, в масштабах всієї безлічі користувачів мови це можна кваліфікувати як вживання. Проте вживання, як відомо, відрізняється разове, одиничністю використання тієї чи іншої узуальной одиниці в більш-менш незвичному вигляді або сенсі.

У випадку, про який йде мова тут, слово, словосполучення, пропозиція у вживанні індивіда або мікроколективі може стабільно зв'язуватися з незвичним для більшості носіїв мови змістом.

Представляється важливим ще раз особливо зупинитися на співвіднесеності позамовних і мовного почав по відношенню до поняття «концепт». У цьому відношенні здається значущим вже згадуване думку Р.І. Павіленіс про те, що концепт може бути виражений мовною одиницею, але необов'язково виражається нею, починаючи своє існування ще в довербальном вигляді. Вважаємо, цю думку можна розвинути в наступному аспекті: наша свідомість потребує якогось стійкому маркері інформації, що і веде до вираження концепту за допомогою мовної одиниці, що співвідносить в першу чергу з ядерної частиною позначуваного. Однак поряд з ядром в концепті існує периферійна частина з досить розмитими межами та безліччю супутніх асоціативних зв'язків. Вони можуть бути реалізовані (і зрозумілі), по-перше, в результаті операцій з іншими мовними знаками або їх поєднаннями, по-друге - за допомогою використання специфічних наборів граматичних засобів тощо

Такої думки дотримуються багато вітчизняних і зарубіжних мовознавці. Зокрема, можна послатися на висловлювання А. Вежбіцкой: «Такі ключові слова, як душа чи доля, в жом мовою подібні вільного кінця, який нам вдалося в спутанном клубку вовни: потягнувши за нього, ми, можливо, будемо в змозі розплутати цілий спутаний "клубок" установок, цінностей і очікувань, що втілюються не тільки в слідах, але і в поширених словосполученнях, у стійких висловлюваннях, у граматичних конструкціях і т.д. Наприклад, слово доля приводить нас до інших слів, "пов'язаним з долею", таким як судилося, смиренність, доля, доля і рок, до таких сполучень, як удари долі, і до таких стійким виразам, як нічого не наїсися, до граматичних конструкціях, таким як усі достаток безособових датівно-інфінітивних конструкцій, вельми характерних для російського синтаксису, до численних прислів'ям і далі »[Вежбицкая, 284]. Саме такий підхід до опису концептів російської мови можна виявити в роботах Н.Д. Арутюновой, Ю.С. Степанова та їх наукових однодумців.

Отже, концепт як поняття-вистава у своєму вираженні з мовних позицій не може бути обмежений виключно лексичним чи лексико-фразеологічним рівнем. Його реалізація багатопланова. Тонкощі концептуального сенсу проявляються і в мовних одиницях, і в просторі мови.

Окремо варто згадати концепцію абстрактного імені Л.О. Чернейко. «В основі відносини носія мови до абстрактного імені лежать ті уявлення про стоїть за ним абстрактної сутності, які склалися в даній культурі і передані традицією, зокрема й через мову» [Чернейко, 284]. На думку вченого, концепт імені охоплює мовне переломлення всіх видів знання про явище, що стоїть за ним, - знання емпіричне, пізнання на думку, знання по довірі, знання по вірі, тобто все те, що в нашій свідомості пов'язане з такою назвою, складаючи єдину когнітивну структуру. Від поняття концепт відрізняється від поняття сублогіческой основою, оскільки включає в себе утримання наївного поняття і вся безліч прагматичних елементів імені, які з його сполучуваності. А сполучуваність імені відображає і логічні, раціональні зв'язки його денотата з іншими, і алогічні, ірраціональні, що відображають емоційно-оцінне сприйняття світу людиною.

Таким чином, під концептом ми будемо розуміти сукупність знань, пов'язаних з даним концептом, і асоціацій (як індивідуальних, так і культурно закріплених), що пов'язують його з іншими феноменами.

§ 2. Типологічні характеристики імені «місто»

Концептуальний аналіз імені «місто» пов'язаний з виявленням декількох рівнів семантики, що утворюють асоціативні контури навколо денотатно-сигніфікативного центру - ядра концепту.

Виявимо ядро ​​концепту «місто». Розглянемо дефініцію слова city ¹ :

1. 'A large and important town';

2. 'A town that has been given special rights by a king or queen, usually one that has a cathedral';

3. 'A town that has been given special rights by the state government';

4. 'All the people who live in a city';

5. 'Britain's financial and business centre, in the oldest part of London';

6. '(Informal) used after other nouns to say that a place is full of a particular thing'.

Аналіз тлумачень показує, що відображений у словникової статті денотатно-сигніфікативний цент концепту «місто» включає три компоненти: місто (як територіально-адміністративне утворення), люди, які проживають у цьому місці, і діловий центр.

У семеми 2 дана екстралінгвістичні інформація енциклопедичного характеру: у місті має бути собор. Це означає, що атрибутивною ознакою city виступає a cathedral, що вводить нас в площину ідеологічного дискурсу. Релігія займає одне з важливих місць у свідомості носіїв англійської мови, що пов'язано з історією і проявляється в традиція цього народу, в тому числі і через мову.

Необхідно проаналізувати і пояснювальну сему дефініцій - a town. Словник дає такі тлумачення:

1. 'A place with many houses, shops / stores, etc. where people live and work. It is larger than a village but smaller than a city ';

2. 'The people who live in a particular town';

3. 'The area of ​​town where most of the shop / stores and businesses are';

4. '(Especially AmE) a particular town where sb lives and works or one that has just been refeffed to';

5. 'Life in towns or cities as opposed to life in the country'.

Семема 1 дає великий квант інформації. По-перше, інформація про метричних розмірах: a town більше a village, але менше a city. Це означає, що ми можемо побудувати деякий вектор a village - a town - a city; він побудований на принципі зростання урбанізації, оскільки a town відрізняється від a village великою кількістю будинків, магазинів і складських приміщень. По-друге, виявляється протиставлення a town (a city) - a village (Дана інформація актуалізується в семеми 5). Протиставлення відбувається за показником «спосіб життя»: тут люди живуть і працюють. Це якийсь центр активності.

Таким чином, ядро ​​концепту «місто» утворюється наступними компонентами значення:

- Адміністративно-територіальне утворення, яке перевершує за розмірами a village;

- Дане утворення характеризується певним характером забудови, її складом і функціоналом;

- Люди, які проживають у даному освіту;

- Жителі a town (a city) відрізняються певним способом життя;

- Опозиція a town (a city) - a village.

Важливо відзначити, що зазначені компоненти містять потенційні коннотатівние смисли, які складають модальна рамка, ідеологічна установка, емоційна складова. Так, наприклад, спосіб життя городян може бути розглянуто як позитивно (модальна рамка схвалення, заохочення, переваги, захоплення, бажаності і т.д.), так і негативно (модальна рамка ущербності, несхвалення, страху і т.п.): міський ритм означає швидкоплинність, поверховість у спілкуванні, стрімкість, абстрактність, відокремленість від інших, втеча від сенсу життя (відсутність його пошуку) та ін, що людині з розвиненою рефлексією (інтроверту, людині екзистенційного типу, філософу) може доставити дискомфорт.

Необхідно відзначити емоційну складову концепту: місто володіє певним настроєм, який характерний для його жителів, недарма говорять про настрої місця. Воно складається з темпераменту етносу, його культури, погодних умов (наприклад, атмосфера туги в Лондоні, обумовлена ​​постійними туманами і дощами) і багатьма іншими факторами.

У результаті місто на основі метафоричного перенесення стає у свідомості людини якимось організмом, що живе власним життям. Це життя мінлива і ділиться на денну і нічну - у цьому одна з основних відмінностей a town (a city) від a village.

Таким чином, завдяки компонентному аналізу ми виділили декілька планів значення концепту «місто».

Перший план - топос (місце), деяким чином організований простір: будівлі (житлові будинки, магазини, складські приміщення, собор і т.п.), вулиці, площі, пам'ятники та ін Саме так функціонує концепт «місто» в нашому повсякденному свідомості . Елементи простору створюють його зовнішній вигляд, його обличчя, тому саме архітектура - основний відмітний ознака міста, його маркер (пам'ятки служать своєрідним паспортом міста, його візитною карткою), що визначає (багато в чому, але не в усьому) місце міста в аксіологічної системі людства.

Другий план - проживають у ньому люди. Це персоніфікований місто: Москва - це москвичі, які мають певні манери, характер, менталітет, ходу і т.д.; їх не сплутаєш, скажімо, з жителями Ставрополя. Городяни, з одного боку, створюють настрій і культуру міста, з іншого - є заручниками міста, його культури, традицій, історії. Цей двоякий статус визначає розгляд городян то в якості агенс, то як паціенсов.

Третій план утворюють культурні особливості міста - ті традиції, історія, менталітет, про які ми сказали вище. Саме цей пласт концептуального значення особливо цікавий, тому актуалізується в художній літературі (згадаймо, наприклад, цикл Н. В. Гоголя «Петербург» або множинні зауваження про це ж місті в творах Ф. М. Достоєвського; в зарубіжній літературі подібним прикладом є творчість Про . Бальзака, який описує Париж та його жителів). У результаті місто стає самостійним героєм.

Другий і третій плани представляють потенційний пучок асоціативних рядів і модальних характеристик. Отже, саме другий і третій плани складуть предмет нашого дослідження.

Четвертий план не менш цікавий, ніж третій, але не розглядається в даному дослідженні, - це міф: той образ міста, який склався у творах мистецтва, філософських роботах, яким він представляється у свідомості людей. Так, Петербург у російському і світовому культурному просторі представлений як Північна Пальміра або Північна Венеція, імперська столиця, культурна скарбниця; до образу цього міста зверталися А.С. Пушкін, М.Ю. Лермонтов, Н.В. Гоголь, Ф.М. Достоєвський, поети Срібного століття, І. Бродський і багато інших (у жанровому відношенні це вірші, включаючи сонети, оповідання та їх цикли, а також роман (А. Білий)). Можна згадати і живопис, і архітектуру, і багато іншого.

Таким чином, концепт «місто» - складне, багатопланове утворення. Отже, його розгляд можливий локалізувати, обмежити рамками виду мистецтва, епохою, автором, твором. У нашій роботі в якості матеріалу виступає цикл оповідань Дж. Джойса «Дублінці» (James Joyce, «Dubliners»).

§ 3. Особливості прози Дж. Джойса. «Дублінці»

В історію світової художньої літератури Джойс увійшов як один з основоположників так званого потоку свідомості - стилю, претендує на безпосереднє відтворення ментального життя свідомості за допомогою зчеплення асоціацій, нелінійності, оборванності синтаксису. Поняття потоку свідомості належить американському філософу, одному із засновників прагматизму Вільяму Джеймсу. Він вважав, що свідомість подібно до потоку або струмка, в якому думки, відчуття, переживання, асоціації постійно перебивають один одного і химерно переплітаються подібно до того, як це відбувається в сновидінні.

Потік свідомості являє собою форму, що імітує усне мовлення, внутрішній монолог.

Біля витоків стилю потоку свідомості були Ф. М. Достоєвський («Лагідна») та Л. Н. Толстой. Передсмертний монолог Анни Кареніної, що знаходиться в зміненому стані свідомості під впливом постійного вживання морфію, являє собою безсумнівний потік свідомості.

На відміну від Джойса потік свідомості у Пруста носить більш аналітичний характер, він меншою мірою прагне передавати внутрішній монолог з його нелінійністю і еліптічностью. Та й філософською основою потоку свідомості у Пруста був не Джеймс, а Анрі Бергсон з його вченням про внутрішнє часу свідомості як постійного «дленія». Наводимо фрагмент з роману «У напрямку до Свану» першого з циклу романів «У пошуках втраченого часу»: «Але ж навіть якщо підійти до нас з точки зору буденних дрібниць, і то ми не уявляємо собі чогось зовні цільного, незмінного, з ніж кожен може познайомитися як з торговим договором або із заповітом; зовнішній вигляд людини є породженням наших думок про нього. Навіть такий простий акт, як "побачити знайомого", є певною мірою акт інтелектуальний. Ми доповнюємо його обличчі тими уявленнями, які у нас вже склалися, і в тому загальному його почерку якою ми накидаємо, уявлення ці безсумнівно грають найважливішу роль »[за: Руднєв, 476].

Більш помірно використовували потік свідомості інші письменники ХХ ст. - В їх числі Вільям Фолкнер і навіть Томас Манн (внутрішній монолог прокидається Гете в романі «Лотта у Веймарі», монолог менеджера Саула Фітельберга, що прийшов спокусити Леверкюна принадами концертної діяльності в романі «Доктор Фаустус»).

Вся перша частина роману Фолкнера "Шум і лють» побудована як реєстрація свідомістю ідіота Бенджі Компсонов всього підряд, що він чує і бачить, це був по тим часам суто експериментальний потік свідомості - потік «редукованого свідомості»: «Я не плачу, але не можу зупинитися. Я не плачу, але земля не стоїть на місці, і я заплакав. Земля все лізе догори, і корови тікають вгору. Ті-Пі хоче встати. Знову впав, корови біжать вниз. Квентін тримає мою руку, ми йдемо до сараю. Але туг сарай пішов, і довелося нам чекати, поки повернеться. Я не бачив, як сарай повернувся. Він повернувся позаду нас, і Квентін посадив мене в корито, де дають коровам. Я тримаюся за корито. Воно теж йде, а я тримаюся. Знову корови побігли - вниз, повз двері. Я не можу зупинитися Квентін і Ті-Пі хитнулися вгору, б'ються. Ті-Пі поїхав вниз. Квентін тягне його догори. Квентін вдарив Ті-Пі. Я не можу зупинитися »[там же, 478].

Потік свідомості використовувала також проза нового роману. Чудові зразки інтертекстового потоку свідомості знаходимо в прозі Саші Соколова, зокрема в його «Школі дли дурнів» (див. також приклад у статті інтертекст).

Потік свідомості був безсумнівно пов'язаний з досягненнями в психології, з психоаналізом, який стверджував важливість вільних асоціацій (пор. також парасемантіка). Але лінгвістично відповідні явища були осмислені лише в 1970-і рр..

Поезія та проза - різні мистецтва.

Якщо поезію дійсно можна назвати мистецтвом слова, то проза скоріше - це мистецтво пропозиції. Слово більш гнучко, тому філософія слова протягом століття змінювалася багато разів: своя концепція слова була у символізму, своє - в акмеїзму, конструктивізму, оберіутов, концептуалізму. Філософія пропозиції фундаментально змінилася у ХХ ст. тільки один раз - при переході від логічного позитивізму до зрілої аналітичної філософії, що має окремим випадком прояву логічну семантику. (Художня проза ближче філософії, тому що у них один інструмент, одне знаряддя - пропозиція.) Тому можна говорити про єдині принципи прози ХХ ст.

Але спочатку ми повинні сказати, що, кажучи про прозу, ми маємо на увазі Прозу з великої літери, новаторську прозу модернізму, зокрема, розповіді і романи Джеймса Джойса.

Зазвичай виділяються десять принципів прози ХХ ст.:

1. Неоміфологізм (неоміфологіческого свідомість, міф). По суті, це головний принцип прози ХХ ст., Який в тій чи іншій мірі визначає всі інші. Оскільки він докладно описаний у статті неоміфологіческого свідомість, тут ми охарактеризуємо його гранично коротко. Це перш за все орієнтація на архаїчну, класичну та побутову міфологію; циклічна модель часу; міфологічний бріколаж - твір будується як колаж цитат і ремінісценцій з інших творів (у тій чи іншій мірі це характерно для всіх творів зазначених авторів).

2. Ілюзія / реальність. Для текстів європейського модернізму ХХ ст., Починаючи з Джойса, надзвичайно характерна гра на кордоні між вигадкою та реальністю. Це відбувається через семіотизації та міфологізації реальності. Якщо архаїчний міф не знав протиставлення реальності тексту, то ХХ ст. всіляко обіграє цю невизначеність. Наприклад, у романі Макса Фріша «Назву себе Гантенбайн», герой весь час представляє себе то одним персонажем, то іншим, поперемінно живучи придуманою ним самим життям у різних «можливих світах»; в «Процесі» і «Замку» Кафки надзвичайно тонко передане відчуття нереальності, фантастичності, що відбувається, в той час як все, що відбувається описується нарочито повсякденною мовою; в романі Майрінка «Голлем» сновидіння, спогади і мрії героя безладно переплітаються. У «Майстрі і Маргариті» Булгакова «реальність» московських подій менш реальна, ніж майже документальна розповідь, що спирається на свідчення (пор. подія) про допит і страти Ієшуа, і в той же час ця розповідь не що інше, як чергова ілюзія - роман Майстра. У «Доктор Фаустус», написаному в квазіреалістіческой манері, весь час залишається незрозумілим, яку природу має договір Леверкюна з чортом, чи чисто клінічну чи реальність насправді включає в себе фантастичний елемент. (Такий стан речей вперше представлено в «Піковій дамі» Пушкіна, одного з безперечних попередників даного принципу прози ХХ ст., - Незрозуміло, Герман зійшов з розуму вже в середині розповіді чи дійсно привид графині повідомляє йому три карти. Пізніше Достоєвський, другий предтеча прози ХХ століття вустами Свидригайлова пов'язав появу нечистої сили з психічним розладом - нечиста сила існує реально, але є розладнаному розуму як найбільш підхожої "посудині".) У романі Дж. Фаулза "Волхв" реальність і ілюзія змінюються кожну хвилину з волі антагоніста головного героя - це вже перехід від трагічного модерністського переживання цієї амбівалентності до її ігровому постмодерністському переживання. У текстах Джойса даний принцип не знайшов достатньо яскраве втілення, хоча елементи його знаходимо і в «Улісс», і в «Дублінці» (оповідання «Мерці»).

3. Текст у тексті. Цей принцип прози ХХ ст. похідне попереднього: бінарна опозиція «Реальність / текст» змінюється ієрархією текстів у тексті. Це розповідь Цейтблома як реальний зміст «Доктора Фаустуса»; на тексті в тексті побудована вся композиція «Майстра і Маргарити», «Гри в бісер», «Школи для дурнів», «Блідого вогню», «Нескінченного глухого кута». Розберемо два останніх випадки, тому що вони пов'язані не тільки типологічно, а й генетично. «Блідий вогонь» являє собою «публікацію» поеми щойно вбитого поета Шейді, і подальший текст - філологічний коментар до цієї поеми, причому в міру коментування розкриваються таємниці коментатора і його відносин з головним героєм, поетом Шейді. «Нескінченний глухий кут» побудований складніше - це теж коментар до твору «Нескінченний глухий кут», але це ціле дерево, лабіринт коментарів. До того ж у роман включені уявні рецензії на нього.

4. Пріоритет стилю над сюжетом. Для справжнього шедевра прози ХХ ст. важливіше не те, що розповісти, а те, як розповісти. Нейтральний стиль - це доля масової, або реалістичної, літератури. Стиль стає важливою рушійною силою роману і поступово замикається з сюжетом. Це вже видно у двох класичних текстах модернізму - в «Улісс» Джойса і «В пошуках втраченого часу» Пруста. Переказувати сюжет цих творів не тільки важко, а й безглуздо. Зате стилістичні особливості починають самодовлеть і витісняти власне зміст. Те ж саме можна сказати про «Шумі і люті» Фолкнера, «Петербурзі» Білого, про все творчості Борхеса. Умовно кажучи, літературу модернізму ХХ ст. можна розділити на тексти потоку свідомості (куди увійдуть Пруст, Джойс, почасти Фолкнер і Андрій Білий) і «неокласицизм» (термін взятий з музичної термінології ХХ ст.), тобто коли вибирається один або кілька стилів, що пародіює в широкому сенсі стилі минулого. Так, стиль «Доктора Фаустуса» пародіює одночасно щоденник простодушного людини і стиль житія святого. Гессе в «Грі в бісер» надходить точно так само.

5. Знищення фабули. Говорячи про прозу ХХ ст., Не можна сказати, як це було можливо стосовно до прози ХІХ ст., Що сюжет і фабула розрізняються, що, наприклад, тут дію забігає вперед, а тут розповідається передісторія героя. Не можна відновити істинної хронологічній послідовності подій, тому що, по-перше, тут некласична, нелінійне і неодновимірному розуміння часу, а по-друге, релятивістське розуміння істини, тобто уявлення про явній відсутності однієї всім істини. На цьому побудовані і «Майстер і Маргарита», і весь Набоков, і весь Борхес, і «Школа для дурнів», і «Нескінченний глухий кут». Якщо тільки роман пародіює класичний стиль, то тоді створюється ілюзія поділу фабули і сюжету, як це зроблено, наприклад, в «Доктор Фаустус». Для Джойса даний принцип не характерний у своїй крайній мірі прояви.

6. Синтаксис, а не лексика. Оновлення мови у модерній прозі відбувається насамперед за рахунок оновлення і роботи над синтаксичними конструкціями; не над словом, а над пропозицією. Це стиль потоку свідомості, який одночасно є і усложеніе, і зубожінням синтаксису; це нарочито витіюватий синтаксис «Улісса», «Гри в бісер», «Доктора Фаустуса», «Блідого вогню». У французькому «новому романі» відбувається руйнування синтаксису, що довершує концептуалізм (в російській літературі це перш за все творчість Володимира Сорокіна).

7. Прагматика, а не семантика. Тут ми маємо на увазі, що фундаментальна новизна літератури ХХ ст. була також і в тому, що вона не тільки працювала над художньою формою, була не чистим формальним експериментаторство, а надзвичайно активно залучалась до діалог з читачем, моделювала позицію читача і створювала позицію оповідача, який враховував позицію читача. У великій мірі майстром художньої прагматики був Марсель Пруст. Його романи автобіографічно пофарбовані, але одночасно між реальним письменником Марселем Прустом і героєм його романів Марселем існує великий зазор: саме цей зазор і становить художню прагматичну родзинку романів Пруста. Великим майстром гри на зовнішній прагматиці читача і внутрішньої прагматиці оповідача був Томас Манн. Особливо явно це проявилося в романі «Доктор Фаустус». Основним оповідачем там є Серенус Цейтблом, друг композитора Леверкюна, проте в деяких, як правило найважливіших випадках, оповідачем стає сам Леверкюн, коли буквально передається зміст його листів Цейтблому. При цьому принципово важливо, що Цейтблом пише свою розповідь про вже померлого друга, сидячи в Мюнхені напередодні закінчення світової війни, що насувається на Німеччину катастрофи падіння державності, що створює подвійну прагматичну композицію і висвічує те, що відбувається в основному розповіді. Ієрархію оповідачів ми завжди знаходимо у Борхеса. Надзвичайно прагматично складно будується оповідання в «Школі для дурнів», оскільки герой страждає роздвоєнням особистості і постійно сперечається зі своїм другим Я і при цьому не завжди зрозуміло, в який момент кому з них належить той чи інший фрагмент промови. Надзвичайно важливу роль відіграє оповідач у «Блідо вогні» Набокова і «Нескінченний глухий кут» Галковского.

8. Спостерігач. Роль спостерігача опосередкована роллю оповідача. У ХХ ст. філософія спостерігача («обзерватівная філософія», за термінологією А. М. Пятигорского), відіграє велику роль - див співвідношення невизначеностей, интимизация, серійне мислення, час, подія. Сенс фігури спостерігача-оповідача в тому, що саме на його совісті правдивість того, про що він розповідає.

9. Порушення принципів зв'язності тексту. Ці принципи сформулювала лінгвістика тексту. У модерній прозі вони порушуються: пропозиції не завжди логічно випливають одне з іншого, синтаксичні структури руйнуються. Найбільш це характерно для стилю потоку свідомості, тобто для Джойса, Пруста, почасти Фолкнера (в першу чергу для «Шума і люті», де відтворено особливості мови неповноцінного істоти), для французького нового роману, наприклад текстів А. Роб-Гріє, для концептуалізму В. Сорокіна, де в деяких місцях відбувається повна деструкція зв'язку між висловлюваннями тексту.

10. Аутістізм (аутістіческое мислення, характерології). Сенс цього останнього пункту в тому, що письменник-модерніст з характерологічні точки зору практично завжди є шизоидам або поліфонічним мозаїкою, тобто він у своїх психічних установках не прагне відображати реальність, в існування або актуальність якої він не вірить, а моделює власну реальність. Чи приймає це такі полуклініческіе форми, як у Кафки, або такі інтелектуалізованої-вишукані, як у Борхеса, або такі недорікувато-інтимні, як у Соколова, - в будь-якому випадку ця особливість характеризує всі названі вище твори без винятку.

«Дублінці» (1905-1914) - перший зрілий твір ірландського письменника. Значення цього збірника виходить за рамки лише творчості Джеймса Джойса. Це новий етап у розвитку європейської новелістики, не менш важливий, ніж чеховська проза.

Російський читач «дублінців» неодмінно задасть собі питання: а чи немає прямого впливу Чехова на прозу ірландського автора? Сам Джойс, коли його запитували про це, відповідав негативно ні, не був знайомий з творчістю Чехова в пору роботи над «Дублінці». Але здається, що чеховські персонажі всі ці жалюгідні, що живуть у свої дні в пропиленних конторах клерки, люди «у футлярах», вульгарні нувориші, інтелігенти, які не знають, куди докласти свої сили, жінки, що задихаються без любові, - перекочували на сторінки «дублінців» .

Не тільки в великому світі панують холод, ворожість і вульгарність. Ні тепла, розуміння і співчуття і вдома. В оповіданні «Аравія» потаємна мрія хлопчика купити своїй подрузі подарунок - будь-який дрібничка - на благодійному базарі грубо розбивається об черствість дорослих, які забули про його прохання.

У своїх мріях герої Джойса несуться в далекі східні країни, на Дикий Захід, в привільне царство ковбоїв. Але як тільки мрія потрапляє в сонне царство Дубліна, на неї відразу ж лягає друк тління. Дублінський благодійний базар з заманливо звучить східним назвою «Аравія» - це жалюгідна пародія на справжнє свято.

Ось дитинство позаду. Наступна стадія - юність. Евелін, героїня однойменного оповідання, хоча і розуміє, що в Ірландії на неї чекає доля не краща, ніж доля зійшла з розуму матері, не в силах порвати з тупою роботою, злиденністю будинку і всієї монотонного існування. Трагедія не тільки Евелін, але цілого покоління ірландців у тому, що їм не вистачає сил на дію.

«Моїм наміром, - писав Джойс, - було написати розділ із морального історії моєї країни, і я вибрав місцем дії Дублін, оскільки, з моєї точки зору, саме це місто є центром паралічу».

Параліч для Джойса - це осередок ненависних йому пороків сучасної ірландської життя - відсталості, низькопоклонства, корупції, культурної відсталості, «вульгарності вульгарної людини». Дублін цікавив його не тільки як місто, життя і звичаї якого йому були знайомі до дрібниць, але і як найдавніша столиця світу, тобто як втілення міста, а отже, і різноманіття соціального і духовного життя людини.

Близькість творчих установок Джойса і Чехова видно і в поетиці. Обидва письменники бачили зловісні ознаки духовного нездоров'я своїх сучасників у дрібницях побуту, поведінці, ході, інтонації, там, де інша рука, яка звикла до більш розгонистим мазкам, не знайшла б нічого вартого уваги. Описуючи в своїх оповіданнях цю область життєвих негараздів, стверджуючи бесфабульность як художню норму, Джойс і Чехов обгрунтовували новий тип естетики. У світі, де всім заволоділа вульгарність, немає і не може бути нічого нового. Розповідати не про що, можна лише безпристрасно фіксувати в слові тяжке протягом життя. Боячись опинитися нав'язливим, автор як би надає можливість читачеві самому читати текст. Але текст так продуманий і до такої міри драматизувати, що і справді є тільки одна можливість в одному-єдиному місці тексту написати: «Йде дощ».

Голос автора найчастіше заглушений багатоголоссям інших персонажів. Голоси «живуть у прозі, в словах, що передають їх соціальний рівень, духовний розвиток, уявлення про моральність». У цій новій прозі, де розповідні можливості класичного тексту (проза Пушкіна, Діккенса, Теккерея), як писав Горький, доведені до межі, вирок вимовляє не автор, але сама проза.

Проза Джойса виявляє чимале схожість з музичним твором, і зокрема з симфонією, в якій, завдяки ретельно продуманій системі лейтмотивів, постійно проводяться головні теми. Техніці лейтмотиву Джойс навчався у Вагнера. Вже в своїй ранній прозі він розробив цей прийом до такої досконалості, що з його допомогою зв'язав воєдино зовні роз'єднані факти, випадкові події і перекинув міст від побутового плану до плану символічного. І точно так само, як в симфонії, коли здається, що головна тема відзвучала, головна тема «дублінців» - тема смерті, духовної і фізичної, - раптом вривається і звучить, з новою силою нагадуючи про себе.

Такий завершальний акорд збірки - оповідання «Мертві», шедевр не тільки психологічної прози раннього Джойса, але і всієї англійської новелістики XX століття. Це історія прозріння Габріела Конроя, педагога і журналіста, самовпевненого людини, душі суспільства, блискучого оратора, прекрасного чоловіка. І раптом виявляється, що всі ці характеристики - фікція. Габріель Конрой, так гладко і красиво розмірковує про ірландський дусі, не хоче віддати свої сили батьківщині, і його милування національними звичаями - не більше ніж поза.

Показавши соціальну неспроможність свого героя, Джойс піддає його інший, ще більш жорстокої і важливою для нього перевірці - іспиту на людяність Сцена «людяного» викриття Габріела Конроя відбувається, коли він дізнається причину важкого настрої своєї дружини Грети. Стародавня ірландська балада викликала в пам'яті Грети образ Майкла Фюре, юнака, який колись любив її і помер, після того як простояв під дощем біля її вікна у вечір розлуки.

Гірка іронія - в тому, що померлий Майкл Фюрей - єдино живою у низці духовних мерців «дублінців», оскільки у своєму житті керувався найважливішим законом - законом любові. Він той, хто розбудив не тільки Грету, але і Габріела від духовної сплячки.

Теми, що зайняли центральне місце в західній прозі XX століття, - взаимонепонимание, німота, відчуженість людей один від одного і від світу, самотність, болісні пошуки свого «я» - були поставлені Джойсом в його оповіданнях ще на початку століття.

Проза «дублінців» - проза урбаністична. Дублін - справжній герой розповідей. Його самостійне життя лише підкреслює відчуття занедбаності персонажів Джойса. Вони кружляють по його вулицях, а місто мовчки, без жалю дивиться на них. І лише в «Мертвих» дію - якщо можна визначити те, що відбувається з Конроя цим словом - переноситься на природу: сперте, що застоялася, атмосфера розряджається потоком морозного повітря. Прекрасна, лірична у своїй тональності картина падаючого снігу, примирного всі прикрощі та дозволяє всі суперечності, реалізує кінцеву завдання Джойса - з'єднати «зараз і тут» з вічністю.

Висновки до розділу 1

1) У сучасній лінгвістичній науці досі немає єдиної точки зору на зміст поняття «концепт»; основні позиції висловлюють роботи Д.С. Лихачова, Ю.С. Степанова, С.А. Аскольдова-Алексєєва, Р.М. Фрумкиной, А. Вежбіцкой та ін

2) У нашому дослідженні під концептом ми будемо розуміти сукупність знань, пов'язаних з даним концептом, і асоціацій (як індивідуальних, так і культурно закріплених), що пов'язують його з іншими феноменами.

3) Аналіз типологічних рис концепту «місто» виявив такі його компоненти. Ядро складають 1) адміністративно-територіальне утворення, яке перевершує за розмірами a village, 2) дане утворення характеризується певним характером забудови, її складом і функціоналом, 3) люди, котрі мешкають в цьому утворенні, 4) жителі a town (a city) відрізняються певним способом життя; 5) опозиція a town (a city) - a village. Периферія концепту представлена ​​потенційними прагматичними смислами, що включають коннотатівние семи (модальність, приналежність певній культурі, оцінка за численними показниками), що виявляються через дистрибуцію, тобто синтаксично.

4) Таким чином, виявлено 4 плану значення концепту «місто». Перший план - топос (місце), деяким чином організований простір: будівлі (житлові будинки, магазини, складські приміщення, собор і т.п.), вулиці, площі, пам'ятники та ін Саме так функціонує концепт «місто» в нашому повсякденному свідомості. Другий план - проживають у ньому люди. Це персоніфікований місто. Третій план утворюють культурні особливості міста - ті традиції, історія, менталітет, про які ми сказали вище. Саме цей пласт концептуального значення особливо цікавий, тому актуалізується в художній літературі. У результаті місто стає самостійним героєм. Четвертий план - це міф: той образ міста, який склався у творах мистецтва, філософських роботах, яким він представляється у свідомості людей.

Другий і третій плани представляють потенційний пучок асоціативних рядів і модальних характеристик. Отже, саме другий і третій плани складуть предмет нашого дослідження.

5) Таким чином, концепт «місто» - складне, багатопланове утворення. Отже, його розгляд можливий локалізувати, обмежити рамками виду мистецтва, епохою, автором, твором.

Глава 2. Мовне вираження концепту «місто»

Будь-який текст, безвідносно до його функціональної характеристиці (художній, науковий, публіцистичний), являє собою складне багаторівневе утворення. «Текст - це твір речетворческой процесу, що володіє завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблене відповідно до типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразовою єдностей), об'єднаних різними типами лексичної, граматичної, логічної, стилістичної зв'язку, що має певну цілеспрямованість і прагматичну установку »[Гальперін, 18]. Матеріалом нашого дослідження служать тексти оповідань, об'єднаних у цикл «Дублінці». Це художні тексти, тобто їх відрізняє продуманість, особлива організація, творча основа. Ці якості зумовлюють і особливу реалізацію концептуального значення імені «місто».

Розглядати тексти ми будемо їх саме як багаторівневі конструкти. Рівні тексту збігаються з рівнями мовними: фонологічний, словотворчий, лексичний, граматичний (власне граматичний і синтаксичний). Для нас важливим є той факт, що на рівнях текстотворення функціонує і концепт. Таким чином, концепт «місто» можна розглядати і на фонологічному, і на морфемному, і на лексичному, і на граматичному рівнях, але фоносемантика - погано розроблена область мовознавства, що має більше питань, ніж відповідей: немає власної терміносистеми, методології, теоретичної бази. Ця обставина дає нам право залишити Фоносемантические аспект за рамками даного дослідження.

Морфемний рівень також не відображає концептуального значення, оскільки служить виразом денотатно-сигніфікативного значення даного імені a town (a city), а це прості (непохідні) іменники, тому словотворчий аспект також не є предметом нашого аналізу.

Отже, завдання нашого дослідження зводяться до аналізу лексичного та граматичного рівнів пристрої текстів оповідань. Говорячи про граматичному рівні слід мати на увазі, що мова йде переважно про синтаксичну стороні граматики, оскільки коннотатівние значення, прагматика імені (саме ці аспекти значення утворюють концептуальну сферу), виявляються через сполучуваність, або дистрибуцію.

Визначимо поняття конотації та культурної конотації.

Під конотацією ми будемо розуміти «семантичну сутність, узуально або окказионально входить у семантику мовних одиниць і виражає емотивно-оцінне та стилістично маркіроване ставлення суб'єкта мовлення до дійсності при її позначенні у висловленні, яке отримує на основі цієї інформації експресивний ефект» [Телія, с. 5].

Під культурної конотацією В.М. Телія пропонує розуміти інтерпретацію «денотативного або образно мотивованого, квазіденотатівного, аспектів значення в категоріях культури» [Телія, с. 214]. Для визначення природи культурної конотації необхідно сказати, що «культурна маркированность конотацій зумовлена, по-перше, їх узуальності, по-друге, соотнесенностью з культурно маркованими установками, стереотипами, фоновими знаннями, по-третє, культурною специфікою внутрішньої форми, яка вербалізірует національні стереотипи . Тим самим конотації мають як концептуальну, так і провербальную природу, що визначає їх різноманітність з точки зору змісту »[Токарєв, 60].

Таким чином, в нашому дослідженні виділяються два основних рівня виявлення концепту «місто» - лексичний і синтаксичний.

Важливо відзначити, що в будь-якому художньому тексті концепт (в даному випадку «місто») має деякий знак-носій сенсу, тобто мова йде про щось конкретне. Що стосується нашої теми слід вказати той факт, що концепт «місто» у Джойса реалізований через знак «Dublin». Це його рідне місто, герой багатьох його творів, тому в роботі ми зіткнемося з описами саме ірландської столиці. Тим більше що Дж. Джойс працював до довідника «Весь Дублін на 1904 рік» і переніс на сторінки своїх творів чи не всі його зміст. У «Улісс» ми стикаємося з «принципом гіперлокалізаціі»: все, що відбувається в романі, забезпечується детальнейшим зазначенням місця дії, не тільки вулиці, але і всієї, як висловився сам письменник, «вуличної фурнітури» - всіх розташованих тут будинків з їх господарями , крамниць з їх власниками, трактирів, громадських будівель («Якщо місто зникне з лиця землі, його можна буде відновити по моїй книзі», - сказав оноднажди). У циклі «Дублінці» ще немає такої «гіперлокалізаціі», проте топос описаний досить докладно.

§ 1. Лексичний план вираження концепту «місто»

Звернімося до тексту оповідання «The Sisters». Розглянемо особливості функціонування концепту "місто" в даному тексті. Звернемо увагу на такі лексичні засоби реалізації концепту «місто»: the house, the distillery, St Catherine 's Church, Meath Street, Great Britain Street, the shop, an unassuming shop, the theatrical advertisements in the shop - windows, the chapel, the clerk (Фірма (будинок), лікеро-горілчаний завод, Церква Святої Катерини, перехрестя Meath, перехрестя Великобританії, магазин, театральні рекламні оголошення у вітринах, каплиця, клерк). Дані номінатіва утворюють деяку картину міста, а саме: місто складають вулиці, площі, перехрестя (Meath Street, Great Britain Street), будівлі різної функціональної спеціалізації (the house, the distillery, St Catherine 's Church, the chapel), в ньому є деякі підприємства, організації (the distillery, St Catherine 's Church, the shop), ці будівлі (організації) відрізняються деякими особливостями в оформленні (the theatrical advertisements in the shop - windows), а також у місті живуть люди певних професій (the clerk).

Таким чином, вже цей невеликий в кількісному відношенні список урбаністичних візьме дає певне уявлення про місто в перших двох планах - місто як топос і як люди.

Звернімося до другого розповіді - «An Encounter». Набір цікавлять нас лексем такий: the s chool, a little library, the garden, the bridge, the canal, the hill, the granite stone of the bridge, the mall, National School boys, the North Strand Road, the Wharf Road, the Indian, a crowd, the Smoothing Iron, the river, the quays, the barges, the ferryboat (Школа, невелика бібліотека, сад, міст, канал, пагорб, камінь граніту мосту, алеї, Національна Школа для хлопчиків, Північної Дороги Дроти, Дороги причалу, Індус, натовп, річка, причал, баржа, паром). Розширюється складу функціоналу будівель: з'являються the s chool, a little library. Крім того, місто в циклі розташований на річці, про що свідчать такі номінатіва, як the barges the ferryboat, t he granite stone of the bridge, the river, the quays, the bridge, the canal. Тут виявляємо енциклопедичного характеру інформацію: річка викладена гранітом, що свідчить про досить непоганому соціально-економічному становищі міста (зараз ми зіткнулися з коннотатівной частиною значення імені "місто" в конкретному тексті - дескриптивної конотацією). У зв'язку з присутністю річки ми зустрічаємо the quays, the barges, the ferryboat, the bridge. Це невід'ємні атрибути міста Джойса, важливі топологічні поняття.

Звернемо увагу і на те, що з'являється згадка про ландшафт міста: the river, the mall, - з чого ми можемо зробити висновок, що місто розташоване не на рівнині.

Слід додати, що місто має the mall, що свідчить про деяку ступеня озеленення міста.

У тексті є і власні імена: the Smoothing Iron, National School boys, the North Strand Road, the Wharf Road, - які прямо вказують на конкретний географічний пункт (дані найменування є маркерами Дубліна).

Крім того, з'являється вказівка ​​етнічного складу городян (the Indian).

У третьому оповіданні - «Araby» - з'являються наступні номінатіва: the waste room, An uninhabited house of two storeys, The other houses of the street, North Richmond Street, the railings, the flaring streets, a splendid bazaar, the convent, the station, the bare carriage, Westland Row Station, Buckingham Street (непотрібне ділянку землі, безлюдна фірма з двох поверхів, інші будівлі провулка, рейки, розкішний базар, жіночий монастир, станція, порожня каретка).

Знову з'являються власні імена (Westland Row Station, Buckingham Street, North Richmond Street), а також актуалізуються покажчики транспортних засобів: the bare carriage і the t rain. Дані лексеми супроводжуються цілим шлейфом супутніх явищ: the station, the railings та ін

До вже згадуваним лексемам the chapel або the c hurch додається the convent. Це маркери релігійної ситуації в місті: превалює християнство, оскільки вказівок на інші релігійні конфесії (або культові споруди, наприклад, мечеть або синагогу) поки немає.

Важливо зазначити використані епітети: uninhabited, other; вони створюють фон занедбаності, занепаду, невлаштованості. Пізніше ми побачимо підтримку даної модальної рамки кольоровою гамою міста.

Знову виявляємо інформацію енциклопедичного типу: будівлі не одноповерхові, що саме по собі є маніфестацією міста (в опозиції a town (a city) - a village). Згадується і торговельна територія (до цього в тексті мала місце лексема the shop) з позитивною модальної рамкою, що свідчить про позитивну оцінку даного явища оповідачем, - a splendid bazaar.

У тексті оповідання «Eveline» зустрічаємо такі лексичні засоби презентації концепту «місто»: Buenos Aires, Belfast, Melbourne, the avenue, the s idewalk, the pavement, the station at the North Wall, the Hill of Howth, the boat, the d amned Italians (Буенос-Айрес, Белфаст, авеню, тротуар, станція в Північній Стіні, пагорб Howth, човен (теплохода)).

По-перше, слід відзначити, що в тексті з'являються найменування конкретних топонімів - Buenos Aires, Belfast, Melbourne. Це розширює модель дійсності у творі (рамки хронотопу розсуваються) і позбавляє топонім «Дублін» тотожності з «місто»: містом є не тільки Дублін.

По-друге, розширюється список мікротопонімів в рамках міста: the avenue, the s idewalk, the pavement.

По-третє, текст наповнюється конкретними найменуваннями місць (об'єктів) Дубліна: the station at the North Wall, the Hill of Howth. Вказівка ​​на транспортний засіб the boat знову нагадує нам, що в місті є річка. У тексті є і вказівка ​​на італійців, що в сукупності з уже згадуваними національностями дає картину поліетнічного міста.

В оповіданні «After The Race» ми стикаємося з вказівкою на багатонаціональність Дубліна; тут живуть, працюють, розважаються і створюють сім'ї - the French, the American, the Hungarian, the Englishman, a electrician of Canadian birth. Для Північної Європи така етнічна палітра не характерна, оскільки емігранти в основному оселяються в сусідній Англії чи країнах Скандинавії. Крім вказівки національностей є позначення установ освітнього плану the Dublin University, a big Catholic college (У тексті дублінський університет протиставлений англійської the Cambridge); світського характеру - the Naas Road, а також найменування вулиць - the Bank S ї gouin, Dame Street.

У наступній розповіді - «Two Gallants» - ми стикаємося з цілим списком атрибутів міста. Це позначення мікротопонімів (the hill of Rutland Square, the South Circular, Earl Street, Nassau Street, Kildare Street, Baggot Street, Ely Place, Westmoreland Street, Grafton Street, George 's Street, Capel Street, Dorset Street, the South Circular, Waterhouse 's clock), установ різного профілю (перш за все, примітно згадка установ культури або дозвілля - the club, the theatre; сфера розваг доповнюється освітніми установами - Trinity College і the College of Surgeons; а також типологічні прикмети міста - the roadway, the trams, the lamps (як варіант the lamp - post), the City Markets, the City Hall).

У наступному оповіданні циклу - «The Boarding House »- сама назва є атрибутом міста - пансіон. У цьому творі дається опис життя людей, їх побуту і повсякденності. Так словосполучення to live beneath her roof вказує на умови життя бідних людей, згодних жити навіть під дахом. Крім того, в тексті дається вказівка ​​на мікротопоніми (the F leet street, the Hardwicke Street, the Marlborough Street), установи - the music - hall, the merchant 's office, the belfry of George 's Church (характеризують культурну, релігійну та ділове життя міста). У тексті є і позначення іншого міста (Liverpool). Розповідь відрізняється великою кількістю конотативних смислів, концентруючи модальні установки тексту, а також дають енциклопедичну інформацію. Побутописання городян, які не мають достатніх коштів до існування, створює картину невлаштованості, застою, сірості. Ми вже описали використання окремих прикметників, що руйнують загальну картину зовні облаштованого топосу. Ця додаткова інформація, що відображає задзеркалля дублінської життя, створює якийсь фон негативного сприйняття міста оповідачем.

В оповіданні «Clay» ми зустрічаємо згадування таких установ, як the club, the theatre, the conservatory, the laundry; це місця роботи, відпочинку, громадського харчування. Крім них є мікротопоніми (the Henry Street, the Canal Bridge), згадка професії (the manager) а також вказівку характеру висвітлення вечірнього і нічного Дубліна - Dublin by Lamplight laundry. Тут актуалізована опозиція a town (a city) - a village: рясне електричне освітлення характерне тільки для міста.

Наступні найменування знаходимо в оповіданні «The Dead»: the Haddington Road, the Academy, the mail, the Aston's Quay, O'Clohissey's in the by-street, the Ancient Concert Rooms, Glasgow, a West Briton, the Theatre Royal, the Dublin musical world, the cabs, the mill, the park, the mansion, the Back Lane, the statue, the palace of the Four Courts, the Winetavern Street, the home, the hotel, the office, the Oughterard. Це мікротопоніми (the Haddington Road, the Aston's Quay, the Winetavern Street, the Oughterard, the Back Lane), найменування установ, в тому числі культури і освіти (the Academy, the Ancient Concert Rooms, the Theatre Royal, the hotel, the office , the palace of the Four Courts, the mail, the mill), а також транспортний засіб (the cabs), визначні пам'ятки (the statue, the mansion), місце відпочинку (the park). Окремо слід обумовити словосполучення the Dublin musical world: Дублін - центр музичної культури, тому можливо говорити про музичному світі цього міста. У поєднанні з іншими лексичними засобами, що маркірують культурне життя Дубліна, останнє словосполучення остаточно оформляє зв'язок міста і культури, освіти.

Таким чином, аналіз лексичного ладу текстів оповідань показує, що концепт «місто» представлений наступними групами лексем.

1 група: позначення мікротопонімів - реальних вулиць, площ, височин, районів міста (у даному випадку Дубліна), такі: the Meath Street, Great Britain Street, the North Strand Road, the Wharf Road, Buckingham Street, North Richmond Street, the Naas Road, the Henry Street, the Canal Bridge, the F leet street, the Hardwicke Street, the Marlborough Street, the hill of Rutland Square, the South Circular, Earl Street, Nassau Street, Kildare Street, Baggot Street, Ely Place, Westmoreland Street, Grafton Street, George 's Street, Capel Street, Dorset Street, the South Circular.

2 група: найменування установ, організацій; тут можливо виділити ряд підгруп:

- Заклади освіти (the Academy, the s chool, National School boys, the Dublin University, a big Catholic college, Trinity College, the College of Surgeons);

- Установи культури (The Ancient Concert Rooms, the Theatre Royal, the music-hall, the club, the theatre, a little library);

- Культові споруди (George's Church, St Catherine 's Church, the belfry, the chapel, the convent);

- Дозвільні установи (ми виділили установи культури в окрему групу, оскільки традиційно вони розглядаються окремо), призначені для проведення вільного часу (the conservatory, Downes 's cake - shop);

- Державні установи (the City Markets, the City Hall, the palace of the Four Courts, the City of Dublin Hospital).

3 група: самостійну групу лексем становлять позначення типологічних атрибутів будь-якого міста (the Place, the Street, the Square, the Road, the R oadway, the avenue, the s idewalk, the pavement, the garden).

Окрему підгрупу складають найменування реалій, пов'язаних з наявністю річки (the river, the quays, the barges, the ferryboat, the bridge, the canal, the granite stone of the bridge).

4 група: позначення реальних місць Дубліна (вулиці і площі виділені в окрему групу): Westland Row Station, the station at the North Wall, the Hill of Howth, Waterhouse 's clock.

5 група: найменування місць роботи (у даному випадку в цих закладах працюють герої творів; це важливо відзначити, бо, звичайно, місцем роботи є і в перераховані вище установи): the laundry, the firm, the company, the hotel, the office, the mail, the mill.

6 групу становлять позначення транспортних засобів, що зустрічаються в місті Джойса: the barges, the ferryboat, the car, the tram, the cabs, the train.

Перераховані групи слів позначають ті реалії, які характеризують місто як топос (перший план концепту «місто»): перед нами картина цілком звичайного європейського міста.

Розглянемо реалізацію концепту "місто" в його другому плані - місто як люди, що проживають в ньому.

Тут ми стикаємося, перш за все, з національним складом городян: на сторінках розповідей ми зустрічаємо - the French, the American, the Hungarian, the Englishman, a electrician of Canadian birth, the Jew. Це співробітники фірм, гості, спортсмени і т.п.

Конфесійно маркованих найменувань людей майже немає, тільки the Catholic і the Protestant.

Є кілька лексем, що позначають професії (the clerk, the electrician, t he musician, the manager); але необхідно зазначити, що найменування професій, як і позначення конфесійної приналежності, не дає значущої інформації для виявлення смислобразующіх компонентів концепту «місто», оскільки прямого зв'язку між родом занять та місцем служби немає (у тексті відсутні професія фермера, наприклад, яка експлікує місце проживання), хоча клерк - професія, яка ніяк в нашій свідомості не пов'язана з the village.

Не менш важливу інформацію дають нам окремі лексеми, використовувані автором при описі реалій міста: the s tagnancy, corruption, the cultural backwardness, the d ream, the mors, the memory, the silence, the life, the poverty, the l oneliness, the Dead і ін

Ці лексичні засоби створюють іншу картину міста: це не просто топос, в якому живуть люди. Не менше значення має образ життя городян, їх цінності та світогляд, цілі та устремління. Дублінці, на думку Джойса, перебувають у стані сплячки, духовної порожнечі, постійного відчуття самотності. Все для них у минулому, тому надій на майбутнє немає (поняття «надія», «віра» в тексті відсутні), є тільки сліпі мрії. У людей немає впевненості в самих собі, немає відчуття відповідальності; письменник бачить їх живими (духовними) мерцями (недарма з оповідань так і називається називається - «The Dead»), вся увага яких зосереджена на матеріальному.

Тепер звернемося до синтаксичному строю текстів оповідань, щоб простежити форми вираження концепту «місто» на несловном рівні.

§ 2. Синтаксичний план вираження концепту «місто»

Синтаксичний спосіб вираження значення означає нелокалізованность сенсу в окремій лексеме: семантика розлита в цілій синтаксичної конструкції або сверхфразовом єдності. У цьому випадку ми може виділити ключові лексеми, але тільки їх сукупний єдність дає повнозначне.

У цьому параграфі ми будемо розглядати синтаксичні конструкції, в яких будуть представлені не просто атрибути міста, але розгорнуті картини, враження, ситуації, які дозволять вибудувати більш повне уявлення про концепт «місто».

Оскільки матеріалом дослідження виступають художні тексти, то джерелами інформації формально будуть виступати різні персонажі, а також образ оповідача, тому наведені уривки текстів стилістично і модально різнорідні.

Розглянемо наступний уривок з «An Encounter»: In the morning I was firstcomer to the bridge, as I lived nearest. I hid my books in the long grass near the ashpit at the end of the garden where nobody ever came, and hurried along the canal bank. It was a mild sunny morning in the first week of June. I sat up on the coping of the bridge, admiring my frail canvas shoes which I had diligently pipeclayed overnight and watching the docile horses pulling a tramload of business people up the hill. All the branches of the tall trees which lined the mall were gay with little light green leaves, and the sunlight slanted through them on to the water. The granite stone of the bridge was beginning to be warm, and I began to pat it with my hands in time to an air in my head. I was very happy. Даний уривок описує деякий ділянку червневого пейзажу в ранковий час. Примітний він тим, що дає уявлення відразу про декілька складових концепту «місто»: йдеться про занедбаному (= відокремленому) саді; описується міст, які прогріваються легкими сонячними променями; завдяки концентрації уваги на деревах, створюється враження спокійного, розміреного, відокремленого ритму життя, який властивий місту (принаймні, у вказаний час), що підтверджується картиною неспішної їзди коней, що доставляють ділових людей на місце служби. Остання репліка, яка виражає внутрішній стан героя, має позитивну емоційно-оцінну конотацію, при цьому засобом вираження цього стану служить міський пейзаж, що означає, по-перше, сродності міста і героя, по-друге, місто виступає як частина внутрішнього світу людини, т . е. займає важливе місце в аксіологічної системі.

Наступний уривок: We came then near the river. We spent a long time walking about the noisy streets flanked by high stone walls, watching the working of cranes and engines and often being shouted at for our immobility by the drivers of groaning carts. It was noon when we reached the quays and, as all the labourers seemed to be eating their lunches, we bought two big currant buns and sat down to eat them on some metal piping beside the river. We pleased ourselves with the spectacle of Dublin's commerce - the barges signalled from far away by their curls of woolly smoke, the brown fishing fleet beyond Ringsend, the big white sailing vessel which was being discharged on the opposite quay. Mahony said it would be right skit to run away to sea on one of those big ships, and even I, looking at the high masts, saw, or imagined, the geography which had been scantily dosed to me at school gradually taking substance under my eyes. School and home seemed to recede from us and their influences upon us seemed to wane. We crossed the Liffey in the ferryboat, paying our toll to be transported in the company of two labourers and a little Jew with a bag, - дає уявлення про інше пейзажі - урбаністичному. Перед нами робітничий район, з його коричневої кам'яної забудовою, промисловим димом, шумом двигунів приладів і механізмів. Важливо відзначити, що і цей пейзаж показаний нам у сукупності з людським чинником: герой виявився тут під час обіду, тому робочі постають перед нами у всій своїй сукупності. Нам ясно, що істотний сектор економічного життя Дубліна займає флот (транспорт, рибна ловля). Видовище зачаровує, тому у героя виникає алюзія можливого подорожі; цей факт свідчить про те, що місто в будь-якому своєму вигляді є джерелом позитивних емоцій (модальна установка - "нам сподобалося '), він надихає й обнадіює.

В оповіданні «Araby» читаємо: North Richmond Street, being blind, was a quiet street except at the hour when the Christian Brothers 'School set the boys free. An uninhabited house of two storeys stood at the blind end, detached from its neighbours in a square ground. The other houses of the street, conscious of decent lives within them, gazed at one another with brown imperturbable faces. Метафора фасаду будівлі як особи свідчить про уособлення міста через споруди, його складові: місто сприймається як живий організм, будівлі відчувають / не відчувають життя всередині себе. Знову актуалізується колір забудови - коричневий; це означає, що коричневий - типовий для міста колір, оскільки в нього пофарбовані і робітничий район, і тихий спальний район.

The cold air stung us and we played till our bodies glowed. Our shouts echoed in the silent street. The career of our play brought us through the dark muddy lanes behind the houses, where we ran the gauntlet of the rough tribes from the cottages, to the back doors of the dark dripping gardens where odours arose from the ashpits, to the dark odorous stables where a coachman smoothed and combed the horse or shook music from the buckled harness. When we returned to the street, light from the kitchen windows had filled the areas.

I took my seat in a third-class carriage of a deserted train. After an intolerable delay the train moved out of the station slowly. It crept onward among ruinous houses and over the twinkling river. At Westland Row Station a crowd of people divssed to the carriage doors; but the porters moved them back, saying that it was a special train for the bazaar. I remained alone in the bare carriage. In a few minutes the train drew up beside an improvised wooden platform. Даний уривок створює зовсім інше сприйняття міста: місто тут - ворожий топос, оскільки модальні лексеми (the dark muddy lanes, an intolerable delay, the rough tribes, the dark odorous stables) створюють картину похмурого, брудного, погано пахне, наповненого набродом місця. Перебування тут не приносить задоволення, тому затримка поїзда сприймається як нестерпна. Опис поїзда теж важливо, оскільки вказівка ​​класу вагону (3) дозволяє нам зрозуміти, що такий місто для малозабезпеченого населення. Таким чином, тепер концепт «місто» подається як вміщає протилежності явище, ставлення до якого може бути неоднозначним.

В оповіданні «Eveline» ми знаходимо підтвердження висловленому припущенню про традиційність для Дубліна коричневого кольору: Then a man from Belfast bought the field and built houses in it - not like their little brown houses, but bright brick houses with shining roofs. Поява будівель іншого типу стало можливим завдяки власнику землі з Белфаста, людині іншої культури, інших традицій, іншого уявлення про місто. Яскравий колір стін, світлі даху свідчать про інше емоційному настрої, іншому константної настрої, отже, можна побудувати опозицію: Дублін (коричневий колір, маленькі будівлі, не позитивний настрій) - Белфаст (світлі, яскраві будівлі. Позитивне ставлення до світу).

У цьому ж оповіданні зустрічаємо опис пристані (річкового вокзалу): She stood among the swaying crowd in the station at the North Wall ... The station was full of soldiers with brown baggages. Through the wide doors of the sheds she caught a glimpse of the black mass of the boat, lying in beside the quay wall, with illumined portholes. She answered nothing ... The boat blew a long mournful whistle into the mist. If she went, tomorrow she would be on the sea with Frank, steaming towards Buenos Aires. Their passage had been booked. Could she still draw back after all he had done for her? Her distress awoke a nausea in her body and she kept moving her lips in silent fervent prayer. Героїня знаходиться в складному емоційному стані (на роздоріжжі), тому виявляється на станції. В її свідомості є ідея про жаркому і сонячному Буенос-Айресі, який контекстуально протиставлений Дубліну. Тут же вона бачить сіру юрбу людей, коричневі (знову цей колір) солдатські валізи, туман, куди звернений довгий жалібний свист теплохода (прикметник mournful репрезентує загальний емоційний стан, реалізоване і фізично-через a nausea). Така опозиція Дублін - Буенос-Айрес (реальність - мрія) вказує на складність концепту «місто»: ставлення до нього тісно пов'язане з життям у ньому, тому одне місто може не задовольняти, інший - бути надією.

Про економічну ситуації міста (і країни) говорить наступний уривок з оповідання «After The Race»: The cars came scudding in towards Dublin, running evenly like pellets in the groove of the Naas Road. At the crest of the hill at Inchicore sightseers had gathered in clumps to watch the cars careering homeward, and through this channel of poverty and inaction the Continent sped its wealth and industry. Now and again the clumps of people raised the cheer of the gratefully opdivssed. Their sympathy, however, was for the blue cars - the cars of their friends, the French. Чималу роль у становленні економічної стабільності зіграв континент. Усвідомлення цього факту не викликає сильних позитивних емоцій, оскільки це означає залежність від інших. Проте відчуття подяки є, хоч і пригнічений (opdivssed). Проте є пам'ятки, тому є туристи.

Тепер розглянемо два уривки. Перший з оповідання «Two Gallants»: The grey warm evening of August had descended upon the city, and a mild warm air, a memory of summer, circulated in the streets. The streets, shuttered for the repose of Sunday, swarmed with a gaily coloured crowd. Like illumined pearls the lamps shone from the summits of their tall poles upon the living texture below, which, changing shape and hue unceasingly, sent up into the warm grey evening air an unchanging, unceasing murmur. Мальовниче опис теплого серпневого вечора орієнтоване на відтворення натовпів людей, що насолоджуються останніми погожими днями (використаний дієслово swarmed). Місто Джойса північний, тому тепло і сонце тут особливо цінуються. Примітно, що в цьому невеликому фрагменті тексту, двічі згадується сірий колір, спочатку відносили до часу доби (вечір), потім до повітря. Цей колір переважає в пейзажі, і за своїм характером він сприймається як теплий. Йому протистоїть перлове сяйво ламп, які висвітлюють вулиці.

Другий уривок з «The Dead»: The morning was still dark. A dull, yellow light brooded over the houses and the river; and the sky seemed to be descending. It was slushy underfoot, and only streaks and patches of snow lay on the roofs, on the parapets of the quay and on the area railings. The lamps were still burning redly in the murky air and, across the river, the palace of the Four Courts stood out menacingly against the heavy sky. При описі картини використані інші фарби: dull, yellow, хоча загальна колірна гамма темна (рано вранці). До вже згадуваному туману додається сема 'вогкість', яка посилює непривабливість пейзажу. Перлинний світло ламп змінився червонуватим, тобто кольору огрубіли. Перед нами динаміка зовнішнього вигляду міста: від вечора до раннього ранку. Сема 'насолоду', що мала місце при описі настрої натовпів людей в попередньому уривку, змінилася загрозливою картиною (menacingly) Палацу Правосуддя і тіней, що відкидаються хмарами на дахи будинків. Недарма при характеристиці неба використана лексема «heavy».

Вдень же картина інша. Here the noise of trams, the lights, and the crowd, released them from their silence - даний фрагмент говорить про те, що вдень місто зовсім інший: тут немає тиші. Але є шум від транспорту і натовпів людей. Вдень місто живе, він динамічний і стрімкий, як будь-який великий місто.

Однак у «The Boarding House» прямо говориться про розміри міста: Dublin is such a small city: every one knows every one else's business. Ситуація, коли всі один одного знають, швидше характерна для the village. Звичайно, це зауваження одного з героїв явно перебільшена, але раціональне зерно в ньому є: Дублін не великий навіть за європейськими мірками, тому не можна говорити про те, що він втратив усі зв'язки з the village.

У наступному уривку з того ж розповіді протиставлення міста Джойса іншим європейським містам маніфестується в діалозі:

- O, well, said Mr Bartell D'Arcy, I divsume there are as good singers today as there were then.

- Where are they? - Asked Mr Browne defiantly.

- In London, Paris, Milan, said Mr Bartell D'Arcy warmly.

- I suppose Caruso, for example, is quite as good, if not better than any of the men you have mentioned.

У світському розмові протиставляється Дублін і визнані європейські культурні центри (London, Paris, Milan). Це означає певний провінційний характер міста Джойса, його вторинність по відношенню до досягнень передових міст. Хоча контекстуально мова йде лише про гідну музичній культурі, значення фрагмента більш широко: подібні вислови свідчать про провінційність мислення городян, що ще раз доводить висунутий нами теза про те, що a town (a city) у Джойса не відокремлений непроникною стіною від the village, тому саме a town найбільш адекватно передає той сенс, який вкладав в концепт «місто» автор оповідань «Дублінці».

Тепер розглянемо контексти, в яких використана лексема the city.

«After The Race»:

1) They walked northward with a curious feeling of disappointment in the exercise, while the city hung its pale globes of light above them in a haze of summer evening;

2) That night the city wore the mask of a capital.

«Two Gallants»:

1) The grey warm evening of August had descended upon the city, and a mild warm air, a memory of summer, circulated in the streets;

2) He went into Capel Street and walked along towards the City Hall.

«The Boarding House»:

Its resident population was made ​​up of clerks from the city.

«A Little Cloud»:

He had always passed without turning his head to look. It was his habit to walk swiftly in the street even by day, and whenever he found himself in the city late at night he hurried on his way apdivhensively and excitedly.

«Counterparts»:

At the corner of Duke Street Higgins and Nosey Flynn bevelled off to the left, while the other three turned back towards the city.

«A Painful Case»:

1) Mr James Duffy lived in Chapelizod because he wished to live as far as possible from the city of which he was a citizen and because he found all the other suburbs of Dublin mean, modern, and divtentious;

2) His evenings were spent either before his landlady's piano or roaming about the outskirts of the city;

3) And still every morning he went into the city by tram and every evening walked home from the city after having dined moderately in George's Street and read the evening paper for dessert;

4) Today at the City of Dublin Hospital the Deputy Coroner;

5) Dr Halpin, assistant house-surgeon of the City of Dublin Hospital, stated that the deceased had two lower ribs fractured and had sustained severe contusions of the right shoulder.

«Ivy Day In The Committee Room»:

1) You must owe the City Fathers money nowadays if you want to be made ​​Lord Mayor;

2) He has extensive house property in the city and three places of business, and isn't it to his own advantage to keep down the rates?

Контекстуальне оточення лексеми «the city» показує, що більшість контекстів носить нейтральний характер. Це або вказівка ​​на місто як топос (для відділення міста від навколишнього середовища), або для вказівки статусу будь-якої установи, або для позначення місця проживання персонажів.

З уособленням ми стикаємося в прикладах з оповідання «After The Race»: місто виступає як агент (виробник дії).

Таким чином, місто у Джойса постає як непостійна, яка перебуває у динаміці сутність, що має безліч сторін (осіб). Саме осіб, оскільки місто мислиться як живий організм. Для Джойса інваріантом міста є Дублін, тому проведений аналіз виявив настільки тісний взаємозв'язок концепту «місто» в текстах Джойса і Дубліна. Місто постає перед нами у сіро-коричневих тонах, часто з неясною погодою, з шумом машин і натовпом людей - вдень - і перловим сяйвом ламп - вночі.

Для розкриття концепту «місто» велике значення має виявлення авторських предикації при описі реалій міста: the s tagnancy, corruption, the cultural backwardness, the d ream, the mors, the memory, the silence, the life, the poverty, the l oneliness, the Dead і ін

Ці лексичні засоби створюють іншу картину міста: це топос, в якому живуть люди, що перебувають у стані сплячки, духовної сліпоти, постійного відчуття самотності. Все для них у минулому, тому надій на майбутнє немає (поняття «надія», «віра» в тексті відсутні), є тільки сліпі мрії. У людей немає впевненості в самих собі, немає відчуття відповідальності; письменник бачить їх живими (духовними) мерцями (недарма з оповідань так і називається називається - «The Dead»), вся увага яких зосереджена на матеріальному.

Висновок

У нашому дослідженні, розуміючи під концептом сукупність знань, пов'язаних з даним концептом, і асоціацій (як індивідуальних, так і культурно закріплених), що пов'язують його з іншими феноменами, виявили, що концепт «місто» має ядро ​​і прагматичний компонент значення.

Ядро концепту «місто» становлять: 1) адміністративно-територіальне утворення, яке перевершує за розмірами a village, 2) дане утворення характеризується певним характером забудови, її складом і функціоналом, 3) люди, котрі мешкають в цьому утворенні, 4) жителі a town (a city) відрізняються певним способом життя; 5) опозиція a town (a city) - a village. Периферія концепту представлена ​​потенційними прагматичними смислами, що включають коннотатівние семи (модальність, приналежність певній культурі, оцінка за численними показниками), що виявляються через дистрибуцію, тобто синтаксично.

Таким чином, виявлено 4 плану значення концепту «місто». Перший план - топос (місце), деяким чином організований простір: будівлі (житлові будинки, магазини, складські приміщення, собор і т.п.), вулиці, площі, пам'ятники і пр . Саме так функціонує концепт «місто» в нашому повсякденному свідомості. Другий план - проживають у ньому люди. Це персоніфікований місто. Третій план утворюють культурні особливості міста - ті традиції, історія, менталітет, про які ми сказали вище. Саме цей пласт концептуального значення особливо цікавий, тому актуалізується в художній літературі. У результаті місто стає самостійним героєм. Четвертий план - це міф: той образ міста, який склався у творах мистецтва, філософських роботах, яким він представляється у свідомості людей.

На основі вищесказаного можна зробити висновок про те, що концепт «місто» - складне, багатопланове утворення. Оскільки матеріалом дослідження служить окремий цикл оповідань одного автора, то концепт «місто» прив'язаний до одного реальному локатива - Дубліну.

Функціонування даного концепту в циклі оповідань «Дублінці» Дж. Джойса відбувається на двох рівнях організації тексту: на лексичному та синтаксичному. Лексичний рівень представлений декількома групами лексичних засобів, що виступають атрибутами міста: позначення мікротопонімів, установ, транспорту, особливостей ландшафту, професій людей і їх релігійної та національної приналежності. Особливий інтерес представляють авторські предикації описуваних реалій (у них виражається оцінка автора).

На синтаксичному рівні функціонують не окремі лексичні засоби презентації концепту «місто», а синтаксичні конструкції, що представляють цілісні ситуації, картини, ментальні схеми. Особливість аналізованих текстів полягає в тому, що немає єдиного образу адресанта (відправника тексту): ми чуємо голоси багатьох персонажів, тому концепт «місто» реалізований через множинність точок зору, ціннісних установок, настроїв.

У цілому можна зробити висновок, що місто у Джойса постає як непостійна, яка перебуває у динаміці сутність. Контекстуальне порівняння Дубліна і інших міст дозволяє зробити висновок про те, що a town (a city) у Джойса не відокремлений непроникною стіною від the village, тому саме a town найбільш адекватно передає той сенс, який вкладав в концепт «місто» автор оповідань «Дублінці».

На другому плані вираження (місто як люди) концепт реалізований через різні соціальні, релігійні, національні, культурні та інші маркери. Героями є працівники, спортсмени, лікарі, студенти, покоївки, представники привілейованих груп; ірландці, англійці, французи, угорці, американці, канадці, євреї і т.д. Об'єднують цих людей безнадійність і внутрішня ущербність, матеріальним втіленням яких виступає саме місто - безликий, провінційний, сіро-коричневий, брудний.

Бібліографічний список

1. Oxford. Advanced Lerner's dictionary. - Oxford, 2000.

2. Апресян Ю.Д. Конотації як частина прагматики слова / / Вибрані праці. У 2 т. - Т. 2. Інтегральне опис мови і системна лексикографія. - М., 1995.

3. Апресян Ю.Д. Конотації як частина прагматики слова / / Ю.Д. Апресян. Вибрані праці. У 2 т. - Т. 2. Інтегральне опис мови і системна лексикографія. - М., 1995. - С. 151-174

4. Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови. - M., 1990.

5. Арутюнова Н.Д. Типи мовних значень: Оцінка. Подія. Факт. - М., 1988.

6. Ахманова О.С. Словник лінгвістичних термінів. - М., 1966.

7. Бархударов Л.С. Деякі проблеми перекладу англійської поезії на російську мову / / Зошити перекладача. - М., 1984. - С.38-48.

8. Бєльчик Ю.А. Проблема співвідношення мови і культури в російській філологічній традиції / / Вісник МГУ. Сер. 19 .- 1998. - № 2. - С. 95-106.

9. Вежбицкая А. Семантичні універсалії і опис мов. - М., 1999.

10. Гальперін І.Р. Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження. - М., 1981.

11. Гіршман М.М. Літературний твір: Теорія і практика аналізу. - М., 1991.

12. Говердовскій В.І. Діалектика конотації та денотації (Взаємодія емоційного і раціонального в лексиці) / / Питання мовознавства. - 1985. - № 2. - С. 71-79.

13. Говердовскій В.І. Історія поняття конотації / / Філологічні науки. - 1979. - № 2. - С. 46-58.

14. Зарубіна Н.Д. Текст: Методичний і методологічний аспекти. - М., 1981.

15. Караулов Ю.М. Про способи досягнення функціональної еквівалентності в перекладі / / Лінгвістика - поетика - переклад. - М., 1996.

16. Комлєв Н.Г. Компоненти змістовної структури слова. - М., 1969.

17. Лінгвістична і екстралінгвістичні семантика. - М., 1992.

18. Лінгвістичний енциклопедичний словник / / За редакцією В.К. Ярцева. - М., 1990.

19. Літературний енциклопедичний словник / / За ред. В.М. Кожевнікова. - М., 1987.

20. Лихачов Д.С. Концептосфера російської мови / / Известия РАН. Серія літератури та мови. - 1993. - Т. 52. - № 1. - С. 3-10.

21. Логічний аналіз мови: Культурні концепти. - М., 1991.

22. Логічний словник-довідник. - М., 1975.

23. Маслова В.О. Філологічний аналіз художнього тексту. - Мінськ, 2000.

24. Наєр В.Л. До опису функціонально-стильової системи сучасної англійської мови: Питання диференціації та інтеграції / / Лінгвістичні особливості наукового тексту. - М., 1981.

25. Павіленіс Р.І. Проблема сенсу: Сучасний логіко-філософський аналіз мови. - М., 1983.

26. Руднєв В.П. Словник культури ХХ століття. - М., 1997.

27. Савченко О.М. Мова і система знаків / / Питання мовознавства. - 1972. - № 6. - С. 21-32.

28. Степанов Ю.С. Константи. Словник російської культури. - М., 1997.

29. Степанова В.В. Функціональні орієнтири в семантиці слова та їх текстові втілення / / Проблеми дослідження слова в художньому тексті. - М., 1990. - С. 4-17.

30. Сулименко Н.Є. Про функціональної відзначеності, узуальной і окказиональной реалізації типів лексичних значень / / Узуальное і окказиональное в тексті художнього твору: Межвуз. збірник наук. тр. - Л., 1986. - С. 87-96.

31. Тарасов Є.Р. Мова і культура: Методологічні проблеми / / Мова - Культура - Етнос. - М., 1994.

32. Телія В.М. Конотативний аспект семантики номінативних одиниць. - М., 1986.

33. Токарєв Г.В. До питання про типологію культурних конотацій / / Філологічні науки. - 2003. - N 3. - С. 56-60.

34. Фрумкіна Р.М. Концептуальний аналіз з точки зору лінгвіста і психолога / / НТІ. - Сер. 2. - 1992. - № 3. - С. 11-18.

35. Цвєтков Н.В. До методології компонентного аналізу [в лексичній семантиці] / / Питання мовознавства. - 1984. - № 2. - С. 61-71.

36. Чернейко Л.О. Лінгво-філософський аналіз абстрактного імені. - М., 1997.

37. Чернейко Л.О., Долинський В.А. Ім'я «доля» як об'єкт концептуального і асоціативного аналізу / / Вісник МГУ. Сер. Філологія. - 1996. - № 6.

38. Шіпіцин Г.М. Структура значення слова і відносини між утворюючими її компонентами / / Філологічні науки. - 1993. - № 3. - С. 67-76.

39. Шмельов Д.М. Проблема семантичного аналізу лексики: На матеріалі російської мови. - М., 1973.

Додаток

Вивчення концепту на вузівських заняттях - досить нова методико-педагогічна завдання. Її рішення викликає деякі складнощі, які пов'язані, по-перше, зі складністю об'єкта дослідження, по-друге, з відсутністю науково обгрунтованої методики проведення концептуального аналізу.

Проведене дослідження показало, що найбільш оптимальним є розгляд концепту у всій множинності точок зору: необхідно дати студентам уявлення про концепції С.А. Аскольдова-Алексєєва, Д.С. Лихачова, Ю.С. Степанова, А. Вежбіцкой, Л.О. Чернейко. Роботи перерахованих вчених є у всіх наукових бібліотеках, що дозволяє студентам працювати з текстами-першоджерелами. Тільки узагальнення ідей різних дослідників дає адекватне розуміння складності і багатогранності концепту як лінгвістичного поняття.

Структура будь-якого концепту - дуже складне явище. В її основі лежить інваріантне ядро ​​- денотативно-сигніфікативного значення, закріплене за ім'ям в тлумачному словнику. Це фундамент, «наївне» уявлення людей про позначається словом явище дійсності. Але особливість мови така, що крім цього, безпосередньо даного значення, слово потенційно володіє і додатковими, контекстуально виявляються смислами. Це досить велика область семантики, що включає в тому числі і конотацію.

Вивчення іноземної мови зазвичай базується на вивчення «наївного», денотативно-сигніфікативного значення: оперує тлумаченнями двомовних словників. Наступні вправи спрямовані на те, щоб навчити студентів методиці концептуального аналізу, тобто виявленню додаткових смислів, визначення характеру конотацій, виявлення прагматики слова в цілому. Також вони допоможуть прищепити студентам уміння сприймати слова як складні семантичні утворення, що мають деяку культурну «родовід», тобто як концепти.

Для роботи в аудиторії необхідні тлумачні словники, тексти творів, конспекти теоретичних монографій і статей. Студенти повинні добре володіти текстами аналізованих творів (матеріалом дослідження в цілому), інакше практичне заняття буде зведено до роботи викладача, а не творчої діяльності студентів.

Вправа 1. Виділити денотативно-сигніфікативного значення імені «місто» (або будь-якого іншого), що становить ядро концепту.

Для цього необхідно проаналізувати тлумачення слова в словниках, розглянути синонімічний та антонімічний ряди, тобто виділити релевантні (значущі) ознаки імені. У науці дана методика отримала назву компонентного аналізу. Дане завдання пов'язане з умінням студентів працювати з довідковим матеріалом і вимагає аналітичного підходу, евристичних здібностей та уваги.

Вправа 2. На основі виділеного семантичного ядра концепту виділити плани асоціативних контурів, потенційно складових концептуальне значення слова.

Для виконання даного завдання студенту необхідно мати уявлення про прагматиці досліджуваного імені: умови застосування, особливості функціонування, прецедентні тексти.

Вправа 3. На матеріалі досліджуваних текстів розглянути лексичні засоби реалізації концептуальних значень слова.

Ними виявляться синоніми (особливий інтерес представляють контекстуальні синоніми, які встановлюють зв'язок з, здавалося б, далеким поняттям), атрибути, коррелятіви і т.д. Вивчення концепту «місто» на матеріалі циклу «Дублінці» Дж.Джойса показало, що виділяється кілька груп лексичних засобів маніфестації концепту.

Вправа 4. У досліджуваних текстах проаналізувати синтаксичний рівень функціонування концепту. Виявити пов'язані з концептом картини, ситуації, уявлення, що реалізуються через синтаксичні конструкції (пропозиції або надфразовою єдності).

Вкоріненість концепту в культурі (отже, і в світогляді) проявляється в асоціативної взаємозв'язку імені і деякої ситуації, ментальної картини, традиційних уявлень. Ці взаємозв'язки є предметом розгляду цілої наукової дисципліни - лінгвокультурології. Таким чином, виконання вправи дозволить студенту не тільки вивчити даний концепт, але й познайомитися з новою наукової галуззю.

Вправа 5. На основі виділених ядра і периферії значення концепту, а також виявлених особливостей функціонування досліджуваного імені в текстах зробити узагальнення про смисловий ємності даного концепту.