Реферат
«Львів - місто-музей і місто музеїв»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЛЬВІВ - МІСТО МУЗЕЙ
1.1. Місто - воїн, місто-купець: виникнення і розвиток Львова
1.2 Архітектурна забудова Львова - кам'яний літопис міста
РОЗДІЛ 2. ЛЬВІВ - МІСТО МУЗЕЇВ
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Стрімкий розвиток природничих і точних наук, поглиблення уявлень про наукову картину світу, формування нових галузей гуманітарного, соціального, історичного, культурологічного знання, осмислення ролі техніки та інформації в сучасному світі, призвели до серйозної перебудови наукового простору. Місце в ньому музеєзнавства (музеології) як формується наукової дисципліни ще не окреслене досить чітко. Проте не можна не відзначити тих зрушень, які відбуваються в його становленні як самостійної галузі наукового знання. Вони багато в чому обумовлені тієї напруженої рефлексією, яка фіксується в соціальних і гуманітарних науках, зайнятих переосмисленням проблем різноманіття культур у зв'язку зі зростанням динаміки культурних процесів у світі.
Відображаючи відбуваються кардинальні зміни в суспільстві та культурі, музеї в сучасному світі також переживають істотні трансформації. «Мінливий музей у мінливому світі» - це відображення існуючої реальності. Очевидно, що музейна діяльність набуває все більшого соціокультурне значення, зростає роль музеїв у збереженні та інтерпретації культурної спадщини, у складних процесах соціальної адаптації та культурної ідентифікації, в освітньому процесі, в організації дозвілля. Сучасні музеї «де-факто» стають центрами освіти, комунікації, культурної інформації і творчих інновацій.
Сучасна соціокультурна ситуація спонукає музеї до пошуку своєрідності, до необхідності генерувати нові знання, ідеї, духовні цінності. З інституту, який фіксує досягнутий рівень суспільної свідомості, музей стає явищем культури, що надає цій свідомості поступальну динаміку. Ще недавно якість музейних експозицій визначалося їх відповідністю традиційним науковим схемами, сфокусованим на музейних предметах і колекціях, а тепер музей бачить ціннісні орієнтири в новизні, оригінальності інтерпретації музейного зібрання, створювані експозиції та виставки, культурно-освітні проекти стають результатом як наукового вивчення, так і індивідуального творчого пошуку.
Важливим стає різноманітність форм інтерпретації акумульованої в музеї інформації, а не її однобічне трактування, що призвело до «вибуху» музейно-педагогічної активності і зростання ролі музейного проектування.
У зв'язку з цим слід зазначити провідні тенденції розвитку музейної справи, визначають вектори розвитку науки і практики.
Протягом ХХ століття отримав широкий розвиток і придбав велику популярність новий тип музею - музей під відкритим небом. У зв'язку з цим виникло та новий напрямок у музеєзнавстві - скансенологія. Просторова активність музеїв, долає інституційні рамки, неминуче поєднується з соціальною експансією, що найбільш яскраво проявляється у феномені «відкритого музею». Поява експериментальних музейних установ, сфера діяльності яких вийшла за рамки комплектування, вивчення, консервації та експонування фондів викликано до життя не тільки пошуками шляхів відновлення традиційного музею, але і ускладненням та поглибленням поняття «культурна спадщина», поширенням його на ті області та історичні періоди, по відношенню до яких воно раніше не вживалося. Внаслідок цього в сучасному музеєзнавстві все більше поширюється погляд на музей і культурна спадщина як на найважливіший ресурс розвитку міста, регіону, країни.
Сукупність музеїв регіону традиційно позначалася як музейна мережа, а кожен музей як її одиниця. Проте останнім часом відзначається поширення нового терміна - музейна сфера. Його зміст викликано, на думку дослідників, появою на музейному горизонті організацій, тісно пов'язаних з музеями (навчальні заклади, дослідницькі, аналітичні, інформаційні, консалтингові, координаційні центри, громадські організації, фонди тощо) Очевидно, що розвиток музейної діяльності в регіоні без врахування взаємодії з цими організаціями було б не повним. Більше того, у музеїв, територіальних комплексів і музейних організацій починають зміцнюватися більш широкі, довгострокові і різноспрямовані зв'язку, які отримують форму спільних програм і проектів та свідчать про розширення меж музейної сфери.
Музейно-педагогічні дослідження спрямовані на цілісне осмислення взаємодія музею з відвідувачем з урахуванням психологічних, соціологічних і культурологічних складових, на розробку програм і проектів, які передбачають самостійне ознайомлення з простором музею, створення інтерактивних експозицій та розробку музейно-педагогічних методик, спрямованих на подолання пасивно-споглядальних форм, а їх реалізація дозволяє відвідувачу вибирати маршрути руху, вибудовувати власні асоціації.
Пріоритетною аудиторією сучасного музею будь-якого виду і профілю є діти різного віку, включаючи дошкільнят.
Результатом пошуку та розвитку нових форм взаємодії музею і суспільства є виникнення та діяльність екомузею. Вони створюються насамперед для місцевого співтовариства і силами місцевої громади. Ресурсом розвитку екомузею є соціальна енергія жителів конкретної локальної території та їх зацікавленість у збереженні унікальної специфіки даної місцевості. Екомузеї, як і музеї під відкритим небом багато працюють над вивченням потреб суспільства, над вирішенням проблем комплектування та взаємодією з відвідувачем, націлені на розробку та реалізацію довгострокових культурних програм. Сьогодні можна говорити про те, що експонати в таких музеях починають сприйматися більш ніж музейний предмет, вони несуть значну смислове і символічне навантаження і утворюваний ними комплекс або колекція стають своєрідним історичним документом конкретного місця, його культури, історії та навколишнього середовища. Такий музей сьогодні міцно прив'язаний до реалій сучасного життя, більше за інших підкреслюючи як значення відмінностей і культурного різноманіття нашого світу, так і його єдність, спільні корені і культурні домінанти.
Вищесказаним пояснюється актуальність, обраної для дослідження теми - «Львів - місто музей і місто музеїв».
Основною метою роботи є дослідження екскурсійно-туристичних ресурсів міста Львова.
Виходячи з основної мети роботи, визначені наступні завдання:
дослідження історії створення м. Львова, визначення його своєрідності;
знайомство з архітектурними пам'ятками Львова - як експонатами міста-музею;
характеристика музеїв Львова як об'єктів туристичного інтересу.
Основою для проведеного дослідження є літературні джерела, присвячені історії, архітектури, мистецтва м. Львова.
РОЗДІЛ 1. ЛЬВІВ - МІСТО МУЗЕЙ
1.1 Місто-воїн, місто-купець: виникнення і розвиток Львова
Небагато міст можна порівняти з музеєм під відкритим небом. Саме до тих небагатьох і відноситься Львів.
Місто знаходиться на стику древніх хребтів, по яких проходить європейський вододіл Балтійського і Чорноморського басейнів. Це значно вплинуло на природні умови міста і області - тут багато джерел, але зате відсутні великі ріки. Хоча, ще років триста тому тут була річка Полтва, «за якою в місто припливали парусні судна з Гданьська і Любека, а в її водах можна було руками ловити атлантичних вугрів». Однак з тих пір, як річку закопали під землю в місті сильно відчувається нестача води ... і кажуть, що жителі стародавніх селищ моляться «Комусь, хто перетворив би на воду вино» ...
Поселення на місці нинішнього Львова виникли в середині V століття вздовж берега річки Полтва, біля підніжжя Замкової гори, на перехресті стародавніх торгових шляхів. Тут князь галицько-волинським князем Данилом Романовичем було засновано місто, названий на ім'я княжого сина Лева. Письмові згадки в Галицько-Волинському літописі про Львів відносяться до 1256 року. Це були важкі часи, які настали після татаро-монгольської навали, тому виникло місто будувався як фортеця.
За свою багатовікову історію місто пережило більше тридцяти війн, облог, пожеж і кілька разів знищувався майже повністю. Але кожного разу він піднімався з руїн і попелу зберігаючи свій неповторний вигляд.
Магдебурзьке право, надане Львову у 1356. сприяло його розвитку. Про це свідчить складений в кінці Х IV століття «Список міст далеких та близьких», де місто називають «Львів великий».
Національний склад населення міста був дуже різноманітний і ставився до різних конфесій. Крім корінного населення - українців - правом внутрішнього самоврядування користувалися німецька, вірменська та єврейська громади, які проживали компактно в різних частинах міста. Після входження Галичини до складу Польщі і підстави в 1370 р. католицької парафії в місті почали селитися поляки. Властива середньовіччя корпоративність і розселення жителів за національною, майнового та професійного ознаками, позначилася і на характері міських будівель.
Незважаючи на часті епідемії та пожежі, які були справжнім лихом для жителів Львова, місто розросталося. На початку XV століття в ньому нараховувалося більше 10 тисяч жителів, а в першій половині XVII ст. він стає найбільшим містом на території України з населенням 25-30 тис. чоловік.
З часів свого заснування Львів був в основному торговим містом, але існувало й ремісництво. Наприклад, перські килими львівського виробництва цінувалися під годину дорожче оригіналів. З початком великого виробництва у Львові з'являються промислові підприємства, які виготовляють в основному карети, музичні інструменти, шовку, лікеро-горілчані вироби та пиво ... Давні пивоварні належали в основному ченцям або міській владі. Безпосередні господарі півнушек ретельно стежили за якістю напою, однак, за розповідями, робили це досить своєрідно: виливали пиво на лавку, куди після сідав господар у шкіряних штанах і, коли через деякий час він вставав, лавка повинна була піднятися за ним ... До 1938 року у Львові, крім інших, було 6 лікеро-горілчаних фабрик і 4 шоколадні фабрики;).
Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина і тварин з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн.
Далеко за межами Львова були відомі вироби місцевих ремісників, які були об'єднані в 30 цехів і включали понад 133 спеціальностей.
Крім того, що Львів був адміністративним і торговим центром, він залишався містом-фортецею, який не раз відбивав ворожі набіги, найбільш частими серед яких були з боку турків і татар. У 1704 р. Львів захопили і розграбували шведи. Щоб налагодити спільні дії проти військ Карла Х II, в 1707 р. до Львова приїжджав Петро I.
У 1772 р. Львів стає адміністративним центром Королівства Галичини і Лодомерії - однієї з австрійських провінцій. Такий статус забезпечив місту економічний і культурний розвиток, сприяв формуванню його неповторного вигляду.
Місто-купець і місто-воїн одночасно відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. У XV - XVIII ст. тут існувало кілька шкіл при церковних братствах, костьолах, монастирях. Заснований у 1661 році Львівський університет був одним з перших в Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом.
Зі Львовом пов'язане ім'я відомого російського першодрукаря І. Федорова, який видав на Україну перші друковані книги - «Апостол» і «Буквар». Гострі полемічні роботи, спрямовані проти католицької реакції, краєзнавчі та історичні замальовки, поетичні твори, пам'ятки музичної культури та юридичної науки, які створювалися представниками різних національностей на слов'янському, латинською, вірменською мовами, - всього лише невеликий перелік різноманітного культурної спадщини Львова епохи середньовіччя. Все це стало цілющої грунтом для розвитку архітектури та скульптури.
1.2 Архітектурна забудова Львова - кам'яний літопис міста
Щодо стилів, львівська архітектура ділиться на три етапи: галицько-волинська школа давньоруської архітектури (Х III - середина XIV ст.); Готика (кінець XVI - 1660-ті р.); ренесанс (друга половина XVI - 1630 - 40-і роки ); бароко (початок VIII друга половина XVIII ст.). Відсутність чітких хронологічних меж пояснюється паралельним розвитком і взаємним проникненням форм різних історичних стилів, які у Львові, поширювалися пізніше, ніж з країнах Західної Європи.
На першому етапі одночасно з характерними для галицької школи архітектури білокамінними будівлями зводилися храми, які зазнали впливу романо-готичного стилю.
Другий етап характеризувався величним розмахом будівництва, пов'язаного із забудовою укріпленого центру міста, спустошеного пожежами. До 70-х - 80-х р. Х VI ст. в архітектурі переважно переважав готичний стиль, риси якого помітні в деяких спорудах. У старовинних міських книгах збереглися імена деяких майстрів, які зводили церкви. Люди ці належали різним національностям: чехи, вірмени, вихідці з Селезія та ін Це зумовило появу у Львові «глиняного» готики, розповсюдженої в країнах Центральної і Північної Європи. Про те, що одночасно зберігалися і давньоруські традиції свідчить хрестово-купольна структура вірменської церкви і вцілілі фрагменти фрескових розписів та інтер'єрів. Вони ілюструють високу майстерність місцевих живописців.
Львів був єдиним містом на українських землях, де мистецтво Відродження набуло таке велике поширення. Першим майстром ренесансу вважають Петра Італійця з Лугано, що зводила Успенську церкву, яка згоріла в 1571г. Відомими майстрами були Павло Римлянин, Амвросій Прихильний, Павло Щасливий, Войтех Капінос, Андрій Бремер.
Широке поширення отримала скульптурна пластика. Серед майстрів-резьбовщіков по каменю головне місце займав Іоган Пфістер з Вроцлава. У мальовничому оформленні храмів відзначилися майстри-українці, серед яких найбільш відомі Ф. Сенькович та М. Петрахновича, які за замовленням львівського братства написали іконостас для Успенської церкви.
Розповсюджувачем стилю бароко став орден єзуїтів: архітектура була для них одним із засобів боротьби з реформаторським рухом. Архітектори-єзуїти італійського походження широко використовували монументальні форми римського храму Іль Джезу. Цей своєрідний прототип застосовувався в кількох варіаціях, зумовивши архітектурний вигляд львівських костьолів другої половини 17 - поч. 18 століття, але майже не торкнувся сакрального будівництва інших віросповідань.
Помітний слід в архітектурно-художньому доробку залишило пізнє бароко (рококо). У період 1710-1760 рр.. здійснювалася реконструкція ряду старовинних споруд, створювалися такі шедеври, як Домініканський костел і ансамбль резиденції митрополита з собором Святого Юра. Авторами останніх творів були талановитий архітектор і військовий інженер Ян де Віт - послідовник італійської школи архітектури і, видатний український архітектор, представник Веденському школи Бернард Меретин. Вагомий внесок зробили в архітектуру міста Ян Канті Фесінгера, Мартін Урбаник, Петро Полевойскій.
Органічною частини архітектури бароко був скульптурний декор, вишуканість форм і експресія якого підкреслювали властивий цьому стилю динамізм архітектурних мас.
В оформленні інтер'єрів культових споруд важливе значення набуває монументальний живопис, іллюзіоністичних характер якої, немов «прориває» верхню частину споруди, створюючи враження безкінечності внутрішнього простору. Внаслідок загальної кризи економічного життя міст Речі Посполитої мистецтво бароко набуло елітарний характер, оскільки основним замовником виступали світські і духовні феодали, а не місцеві міські громади, як в попередні століття. Цим, ймовірно, пояснюється спільність західноєвропейського та львівського бароко, в якому риси самобутності знайшли прояв лише в деяких, пов'язаних з українським середовищем архітектурних спорудах.
Княжа і середньовічна частина Львова ще в 1975 році оголошені Державним історико-архітектурним заповідником. Ансамбль історичного центру Львова включено до переліку історичних міст ЮНЕСКО.
Львов был и остается «живым» городом-музеем, где необычен каждый камешек неасфальтированных дорог. Говорят, что прогулка по Львову начинается с дворца, в котором устроился современный железнодорожный вокзал ... Это действительно очень красивое здание (во всяком случае снаружи), достаточно чистое и опрятное – повод гордости местного населения. Вокзал был построен ровно сто лет назад (в 1904 году) на месте, где некогда собирались приезжие торговцы.
1. 3 Львов – город музей
Недалеко от вокзала по направлению к центру – монументальное здание – «классический пример псевдоготики» - Католический костел Эльжбета (Храм Святых Ольги и Елизаветы). Знатоки называют его «в стиле КИЧ», а историки с иронией рассказывают о том, что собор построен по причине религиозного соперничества: греко-католическая Эльжбетка закрывает прекрасный вид на собор Св. Юра, который, в свою очередь, подчиняется уже другому религиозному ответвлению. Еще о соборе рассказывают романтическую историю о том, что в древности молодой прекрасный принц полюбил, не менее прекрасную простолюдинку Елизавету (Эльжбету). Естественно, это не очень понравилось всему окружению молодого прекрасного принца и возлюбленную ... отравили. Принц же так расстроился, что наложил на себя руки. Родственники раскаялись и построили в память о принце прекрасный собор, который и назвали именем его романтической возлюбленной.
Собор Святого Юра – Главная святыня украинской католической церкви. Первые постройки собора датировались еще временем Галицко-Волынского княжества. С тех пор он не раз был разрушен, но каждый раз восстанавливался – нынешняя постройка сохранилась с XVIII века.
Главное сокровище Собора – Чудотворная Икона Пречистой Девы Марии, привезенная во Львов еще в 1674 году. О происхождении собора есть несколько легенд. Одна из них говорит о том, что собор был возведен в XIII веке князем Львом по просьбе некого раскаявшегося «благородного происхождения мужа», который в старости решился замаливать грехи. Другая легенда рассказывает, что на самом деле собор был построен князем Юрием и некоторое время служил оборонительной крепостью города. Действительно, при осаде Львова князем Казимиром именно у стен собора Св. Юра польские войска терпели долгие и тяжелые поражения. Впоследствии, Казимир приказал полностью спалить собор. В память об этом событии в 1341 году был отлит большой колокол, который сохранился по сей день.
Позднее, у стен собора стоял лагерь Богдана Хмельницкого и в его стенах гетман принимал послов с предложением принять мир.
Костел Марии Магдалины. Современный вид сохранился с 1870 года. Костел много раз разрушался, поскольку находился непосредственно на границе города. С 1960 года здание принадлежит львовской консерватории имени Лысенко. Здесь располагается зал камерной и органной музыки. Местному органу уже около 300 лет, тем не менее звучит он все так же великолепно и чисто.
Далее по улице Коперника – Колокольня семинарии . Звонница осталась единственным уцелевшим зданием после фашистских бомбежек. Некогда здесь был целый комплекс – греко-католическая семинария, где учился Маркиян Шашкевич (основатель «Русской Троицы» и автор альманаха «Русалка Днестровая»). Рядом с колокольней находится памятник Шашкевичу.
Площадь Адама Мицкевича [к центру по улице Коперника].
На площади некогда сходились два притока реки Полтвы. Посередине, на маленьком острове – памятник Божьей Матери. Еще во времена, когда Полтву только начинали «заковывать в камень», на площади во время строительных работ ударил сильный источник. На этом месте решили поставить колодец. А в 1862 году, некая графиня, решившая оставить городу память о себе, купила в Мюнхене красивую статую из белого мрамора, которая и была установлена рядом с колодцем, а площадь, в свою очередь, переименована в Марийскую – в честь Девы Марии. В 1950 году памятник был спрятан в каплицу Боймив. На ее месте был сконструирован фонтан с каменными рыбками. Только к 1997 году (уже копия статуи Божьей Матери) вернулась на свое место.
В 1905 году на площади уставлен памятник Адаму Мицкевичу – польскому поэтическому светочу. Памятник на редкость удачен, потому поляки до сих тешат себя надеждой перенести его к себе. На площади Мицкевича расположено также древнее здание гостиницы «Жорж», напротив которого в древности располагался каменный мост через реку с каменной фигурой Св. Ивана.
Гостиница, казино, дорогие рестораны всегда располагались в здании «Жорж» еще со времен его постройки. На «сезон» во Львов именно в эту гостиницу приезжало много любителей карточных игр, среди которых были исключительные мастера. Рассказывают, что даже знаменитый композитор Станислав Людкевич был не безгрешен в этом смысле. Причем выиграть у маэстро было чрезвычайно сложно. Только прибегая к «маленьким шалостям»: кто-то в округе начинал совершенно ужасно петь или музицировать – Людкевич так раздражался этим, что мог совершенно потерять над собой контроль.
Проспект Шевченко – одна из улиц от площади Мицкевича – оканчивается «живописным сквериком, где «присел отдохнуть первый украинский президент Михаил Грушевский». За памятником – собор Св. Покровы (некогда – церковь Св. Миколая), а также, корпус Национального Университета имени Ивана Франко – одно из старейших учебных заведения, где в 1895-1910 годах преподавал профессор Михаил Грушевский.
Центр Львова – проспект Свободы . Посреди – памятник Тарасу Шевченко . Памятник представляет собой стелу, символизирующую всю Украину, а на переднем плане (то есть впереди всей Украины) грозно высится Кобзарь... Это центр львовской жизни, место, где собираются на митинги и на праздники, где устраиваются различные акции, где распространяются редкие газеты, где играют городские музыканты, где бабушки горячо обсуждают политику и все, что только можно обсудить!... Символично, что напротив памятника стоит здание, на вершине фасада которого располагается статуя свободы . Всего их в мире три, единственная из всех трех, которая сидит – львовская.
С противоположной стороны памятника Шевченко – площадь Ивана Подковы , в центре которой – памятник атаману. В районе этой площади в XVI столетии он был казнен польским правительством. Рассказывают, что в момент, когда слетела голова Ивана Подковы завалилась одна из стен городской ратуши... А позднее, чтобы голова Ивана Подковы не была увезена к польскому королю, казаки буквально пришили ее к телу, уложили в «труну», подготовленную перед этим самим Иваном Подковой, и отправили в Канев к Черной горе. Там же позднее был похоронен и Самийло Кишка, а еще позже – Тарас Шевченко.
Центральный сквер по проспекту Свободы замыкает оперный театр имени Соломеи Крушельницкой (имени Ивана Франко до 2000 года). Наравне с одесской и венской операми считается одним из красивейших театров Европы. Фасад здания украшают скульптурные фигуры «Жизнь» и «Искусство». Наверху – статуи «Слава», «Победа», «Любовь». Театр был спроектирован так, чтобы фойе, коридоры и лестницы максимально освещались природным светом от окон и стеклянной крыши днем, и от света фонарей – вечером. Один из красивейших внутренних интерьеров – зеркальный холл, украшенный картинами, изображающими символичную смену времен года. А большая люстра уже в самом зале – дорогой канделябр из драгоценных материалов, украшена аллегоричными фигурами: Грация, Музыка, Танец, Критика, Драма, Вдохновение, Вакханалия, Невинность, Иллюзия и Правда.
В 2000 году Львовскому оперному театру исполнилось 100 лет. Он был переименован в городской оперный театр имени Соломеи Крушельницкой и специально к приезду Папы Римского во Львов, в театре была поставлена опера «Моисей» по произведению Франко.
Рыночная Площадь также является памяткой Львова. В средневековье здесь велась оживленная торговля, стояли каменные весы, столб наказания, был бассейн для торговли рыбой. На площади по углам пересекаются всего 8 улиц, а ее квадратную форму замыкают 44 здания. В старину не было нумерации и каждый дом назывался по имени владельца или оформлению фасада здания. Каждый дом площади – архитектурный памятник и достоин особого внимания. Например, «Каменница Бандинелли» – здесь в 1629 году итальянцем Робертом Бандинелли была основана первая городская почта. Два раза в неделю отсюда отправлялись почтовые курьеры по всей Европе. «Дворец Любомирских» – известен тем, что в свое время, здание принадлежало обществу «Просвита» – объединение интеллигенции трудившейся на благо просвещения «простого люда». «Каменница Шольц-Вольфовичей» - построена еще в 1570 году, ее фасад украшен, портретами обычных львовских жителей.
Дом № 28 известен тем, что здесь провел свою последнюю ночь перед казнью Иван Подкова... Позже , здание принадлежало в основном аптекарям и врачам. Они-то и расписывали дом разнообразными философскими выражениями, которые можно прочитать и сегодня: над окнами третьего этажа – «Probus invide nemini» – «Мудрый никому не завидует»; «Где благодать, там и Бог»; «Где излишества, там и грех»; «Где богатство, там и приятели»; «Никогда полезное не расходится с прекрасным (ніколи корисне не минається з прекрасним)». Над главным порталом – «Бог мой и все»...
В XVI столетии здесь была возведена первая ратуша – здание городской управы. Современное здание ратуши выстроено в начале XIX века. В ратуше располагались: бургомистр, совет, в ведении которого были городской бюджет и налоги, а также судебные заседатели. Естественно, в подвалах ратуши были и тюрьмы – в свое время здесь содержали в заточении Юрия Хмельницкого – сына Богдана Хмельницкого. Над зданием старой ратуши высилась башня. На ее шпиле был польский герб и гербовый лев. Однако в 1672 году статуя льва упала, что было принято жителями как плохой знак (в том же году город попал в тяжелейшую осаду турками). А еще с XV века на башне были часы – нынешние часы сделаны в 1815 году в Вене. На башне современной ратуши открыта смотровая площадка. Поднявшись N+1 ступенек под оригинальное музыкальное сопровождение наверху можно «на счастье» прикоснуться к колоколу. А еще, здесь открывается прекрасный вид на город. Местные жители, да и туристы тоже никак не могут определиться, откуда город выглядит более распрекрасно – с ратуши или смотровой площадки Высокого Замка? Кроме прочего, в ратуше сейчас располагается Муниципальный музей современного львовского искусства. Здание ратуши с четырех сторон окружено скульптурами греко-римских богов: Нептун, Диана, Адонис, Амфитрита. Они установлены около 200 лет назад. Немного в сторону от рынка – Кафедральная площадь. Главная достопримечательность площади – классический Кафедральный собор . Он был заложен еще в XIV веке, причем первый камень заложил сам король Казимир, но строился и перестраивался в общей сложности около 140 лет. До конца XVIII века площадь вокруг собора занимало католическое кладбище, однако по указу австрийского императора оно было аккуратно перенесено на окраину тогдашнего города. Вокруг собора сбереглись до сих пор несколько семейных каплиц, авторами которых были два богатейших семейства города. Они поочередно занимали главенствующую роль, и постоянно соперничали друг с другом. Как говорят местные жители, город от этого только выиграл – получив в наследство прекраснейшие архитектурные памятники.
На стенах самого собора остались памятные надписи, рассказывающие о жизни города и его людей... Образ Девы Марии («Матері Божої Ласкавої ») на стене собора со стороны улицы Галицкой – память о семейном горе одного львовского семейства. Еще четыре столетия назад у львовянина Войцеха Домагалича умерла маленькая внучка и убитый горем дед поставил памятник на стене собора. Позже вокруг памятника сделали каплицу, которая впоследствии стала одним из святейших мест, где собиралось множество верующих, жглись свечи днем и ночью. Даже для польского короля было честью прочесть здесь молитву... Позже, когда кладбище вокруг собора переносили на окраину, каплицу разобрали, но сам памятник остался до сих пор. Кроме этого, в углу собора оставлено пушечное ядро – в память о жесточайшей облоге города турками. Надпись «Ex obsidione turcica» – «С турецкой осады, года Божьего 1672, дня 28 марта». Со стороны каплицы Боймив также оставлено пушечное ядро и есть старинная надпись, рассказывающая его историю: «Во время облоги Львова турками Божьего года 1672 дня 29 сентября это 38-футовое ядро, выстрелило из пушки, перелетело через восточное окно, упало на середину костела за большим алтарем и остановилось без всякой помехи перед распятием, когда в ночь на Святого Михаил бушевала страшная буря с громом и молнией».
Далее от Площади рынок – Армянская улица (изначально – Ормянская от «ormjani»). Армяне в городе появились со времен его образования... Центром духовной жизни был армянский собор – храм Успения Пресвятой Богородицы. Построен он был в XIV веке по всем канонам армянской архитектуры. Старейшие элементы храма выстроены из ломаного камня. Купол опирается на пустотелые ребра, заполненные глиняными горшками, что создает очень хорошую внутреннюю акустику. Под куполом сохранились еще «родные» элементы строения – плиты с надписями. Во дворе церкви – деревянная каплица «Голгофа». Во дворе армянского собора в свое время снимали несколько сцен из «Трех мушкетеров».
Архитектурным украшением является дом № 23 по улице Армянской – «Дом времен года» . Он украшен необычным барельефом, символизирующим смену времен года, и статуей римского бога Сатурна – символом «золотого века». Аллегория весны подписана: «Не барися і ниву масну хай переорюють дужі воли», лета: «У спеку треба стинати хліби золотії», осени: «Осень разноцветные дарит плоды», зимы: «В холода земледельцы живут урожаем и весело празднуют друг с другом. Все это цитаты из Виргилия.
Конец Армянской – площадь Доминиканского собора . По легенде, здесь некогда располагался терем князя Льва. В современном соборе внутренний интерьер украшают восемнадцать деревянных резных фигур святых доминиканского ордена.
Рассказывают легенду, что некогда в соборе пряталась от преследования гордая украинская княгиня Острожская, не пожелавшая выходить замуж за польского магната. Собор брали штурмом, и от имени короля непокорная княгиня была заточена в башне Высокого Замка (ныне башня называется «башня черной княгини»). В 1707 году в трапезной монастыря Петр I подписывал договор с поляками о совместной борьбе против шведов.
Староеврейская улица [от площади Рынок по Сербской улице] – издавна место поселения львовских евреев. Несмотря на притеснения со стороны христиан, еврейская община вела в городе довольно живую деятельность: торговала, давала деньги под залог. На Староеврейской улице остались еще развалины древней синагоги «Святой Розы». На памятной табличке характерная надпись: «Церковь Розы дочери Нахнамовича». По преданию, фундатор Нахнамович пожертвовал невинностью собственной дочери, дабы эта синагога была построена.. В 1941 году немцы взорвали синагогу, и «так педантично, что не задели ни одно здание вокруг».
Улица Русская – давний центр русской культуры во Львове. Кроме прочего, улица знаменита тем, что в доме № 20 в свое время дебютировал Лесь Курбас с пьесой «Евреи», позже здесь состоялась премьера «Украденного счастья» Ивана Франко. На Русской улице находится Успенская церковь – некогда – образовательный центр древнего города, где собирались люди, противостоящие притеснениям украинцев и русских со стороны польской шляхты. При церкви действовала библиотека, школа, музей и типография. А в 1918 году здесь состоялось заседание Украинской Национальной Рады, и был впервые поднят национальный флаг.
Ансамбль церкви состоит из звонницы (башня Корнякта) и каплицы Трех Светителей. Церковь несколько раз горела, но каждый раз восстанавливалась. В последнем ее восстановлении принимали участие гетман Петро Канашевич-Сагайдачный и Иван Федоров. Памятник Ивану Федорову установлен на площади перед церковью – здесь в 1616 году располагалась типография, где был издан знаменитый «Апостол» и «Букварь». Звонница церкви – башня Корнякта – по праву считается одной из самых красивых в городе. Башня служила одновременно звонницей и дозорным пунктом. На деньги фундатора был отлит большой колокол (диаметром около 2-х метров) - «Кирило». В 1779 году прямо в башню ударила сильнейшая молния – часть звонницы сгорела, а колокол расплавился. Через 4 года колокол снова отлили и с тех пор «его голос звучит над городом.
Вблизи площади перед Успенской церковью находится Пороховая башня . В военное время в этом строении действительно сберегали порох. Именно из бойниц Пороховой башни обстреливали Доминиканский собор польские войска, чтобы добыть оттуда украинскую княжну Острожскую. Отсюда же стреляли по Хмельницкому.
По Сербской улице от площади Рынок – монастырь Бернардинцев . Ансамбль выстраивался многими архитекторами в разные времена, чем и объясняется значительная разница в стилях архитектуры всего ансамбля. В свое время монастырь служил оборонной крепостью города – до нашего времени сохранились оборонная стена и Глинянская башня, где висят отреставрированные часы еще XVIII века. Главный фасад костела Св. Андрея украшен статуями святых бернардинского ордена, статуей Мадонна и апостолов Св. Петра и Св. Андрея. Внутренний интерьер костела украшают 15 деревянных алтарей и древняя ротонда-колодец, купол которой завершается статуей монаха-бернардинца Св.Яна из Дукли, который согласно легенде был защитником монастыря во время облоги (осады) Хмельницким. Еще рассказывают, что во время все той же облоги монахи скинули в колодец тела мещан, пытавшихся открыть город перед гетманскими войсками. Во время реставрационных работ в монастыре был найден подземный ход, ведущий к женскому монастырю Кларисок. Местные жители рассказывают, что во время фашистской оккупации, в этом подземелье прятались еврейские семьи.
Костел Кларисок , также принадлежал бернардинскому ордену. В костеле сохранились еще фрески XVIII века, росписи на стенах XIX века. С 1978 года здесь открыт выставочный зал Львовской картинной галереи.
Недалеко от монастыря – Городской арсенал , выстроенный еще в XVI веке, что примечательно, на деньги городского мещанства. Оборонительная стена города была в свое время совершенно неприступна – подходы к ней охраняли бойницы, которые устраивали перекрестным огнем практически решето... В башнях арсенала когда-то жил городской палач с семьей. Здесь же помещалась городская тюрьма, проводились пытки и казни. В 1981 году здесь располагается один из немногих в Восточной Европе Музеев оружия – популярнейшее туристическое место.
Львов был именно тем городом, где впервые на Украине открывались музеи, основывались картинные галереи. И в следующем разделе работы мы подробно остановимся на характеристике многочисленных львовских музеев.
РОЗДІЛ 2. ЛЬВОВ – ГОРОД МУЗЕЕВ
Очарование львовской атмосферы, своеобразный характер города привлекает множество туристов. Помогают им ближе познакомиться с историческими, мемориальными, архитектурно-художественными памятками уникальные музей Львова. Во Львове работает 33 музея, поэтому этот город по праву называют городом-музеев. Рассмотрим основные музеи Львова, согласно их профилям, которые определяются согласно ст. 5.Закона Украины «О музеях и музейном деле» от 29.06.95г.
Музеи исторического профиля . К этой группе музеев относятся музеи, которые собирают, изучают и популяризируют памятки материальной и духовной культуры украинского народа. Сохраняя огромные ценности, музеи исторического профиля проводят широкую научно-исследовательскую и воспитательную работу. Музеем, относящимся к этому профилю, является Львовский исторический музей. Он был открыт 22 декабря 1892 г. Носителем идеи его открытия стал историк и коллекционер Александр Чоловский. Основой музея послужили многочисленные муниципальные и цеховые памятки, которые сохранились в городском архиве и в здании ратуши. Ныне Львовский исторический музей насчитывает в своих фондах свыше 330 тыс. музейных предметов.
Отдел исторического музея «Исторические ценности» располагается в Королевских залах дворца Корнякта, который в 17 столетии использовался в качестве резиденции польского короля Яна ІІІ Собесского. Экспозиция представлена уникальными памятками 17-18 ст. – мебель, живопись, старинные часы, музыкальные инструменты, художественные изделия из стекла и фарфора, редкие старинные ордена и знаки отличия. Отдельно экспонируется собрание европейского художественного серебра периода модерна.
Отдел исторического музея «История древнего мира и средних веков» представляет для ознакомления памятки истории от каменного до 18 века. Среди них уникальные предметы: каменная дудочка, возраст которой определяется в 20 тыс. лет; коллекция расписной трипольской керамики 4-3 тыс. до н.э. Большая часть экспозиции представлена археологическими находками летописных древнерусских городов запада Украины: Белза, Крилоса-Галича, Звенигорода и др.
Отдел оружия «Музей-Арсенал» содержит уникальную коллекцию холодного и огнестрельного оружия, защитного обмундирования и военного снаряжения почти из 40 стран мира. Музей расположил свои коллекции в историческом помещении-укреплении старинного львовского арсенала (1555г.).
У 1995р. музей осуществил перестройку отдела «Новая и новейшая история». Впервые в истории украинского музейного дела освещена история национально-освободительной борьбы за государственность. В этом салоне часто собираются известные львовские писатели, литературоведы, музыканты. Здесь и в королевских залах музея можно послушать классическую музыку в исполнении знаменитых маэстро.
Львовский музей истории религии . – самый большой музей в Украине, экспозиция которого посвящена памяткам сакрального искусства разных эпох, народов, культур и верований планеты. В фондах музея сохраняется свыше 100 тыс предметов, в частности, сакральные предметы Трипольской культуры, древних верований Египетского царства, Греции и Римской империи, Византии, большое собрание икон, сакральная скульптура, надгоробия, большая коллекция древних печатных изданий, в том числе Острожская Библия 1581г. Ивана Федорова и Требник Петра Могилы.
Экспозиция музея состоит из таких разделов: «Религии Древнего мира и новорелигии», «Иудаизм», «Происхождение христианства», «Православие в Украине», «Католицизм», «Украинская Греко-католическая церковь», «Протестантизм», «Ислам», «Буддизм».
Национальный музей . Один из наиболее знаменитых музеев не только Львова, но и Украины. Фонды его насчитывают свыше 130 тыс. предметов. Коллекция была заложена в 1905г. как частная фундация Андрея Шептицкого под названием «Церковный музей». 13 декабря 1913 года состоялась торжественное открытие Национального музея и передача его в дар украинскому народу.
В здании, построенном в 1904г. по проекту Л. Маркони, расположена экспозиция древнего украинского искусства и искусства Х І Х – начала ХХ в. Палитру развития современного искусства отражают экспозиции в помещении, построенном архитектором В. Ратушем в 1897г. и купленным А. Шептицким для Национального музея.
Важной составляющей экспозиционных фондов Национального музея является собрание сакральной скульптуры, которая не имеет себе равных по количеству и художественной ценности. Одновременно в фондах музея сохраняются шедевры мастеров европейского значения – Пинзеля, Полейовского, Филевича и др.
Очень ценной в коллекциях музея является подборка гравюр украинской народной и профессиональной гравюры Х VII – XVIII вв. (около тыс. единиц). Привлекает внимание собрание рукописей и стропечатных изданий. Здесь представлены краковские издания Швайпольта Фиоля (1491-1495гг), пражские и веденские старопечатные издания, почти все издания первопечатника Ивана Федорова, издания Ставропигийского братства, Киево-Печерской лавры.
Национальный музей во Львове имеет 4 филиала – художественно-мемориальные музеи Олексы Новакивского, Олены Кульчицкой, Леопольда Левицкого, Ивана Труша. Кроме филиала во Львове, Национальный музей имеет филиалы в области.
Музей этнографии и художественного промысла. Один из самых специализированных этнографических музеев Европы и одна из богатейших сокровищниц декоративно-бытового искусства. В его фондах сохраняется около 83 тыс. памяток традиционно- бытовой культуры, народного искусства украинцев и уникальные образцы художественных промыслов многих народов мира.
История музея берет свое начало в 1874 году, когда во Львове был создан Городской промышленный музей. Ныне музей расположен в двух зданиях. Доминирующее место среди этнографических собраний занимает коллекция народной одежды, тканей, художественных изделий из дерева, гуцульских деревянных икон, народной и современной керамики.
Музей владеет самой большой и самой полной в мире коллекцией украинских писанок, которая насчитывает свыше 13 тыс ед. Уникальной является музейная коллекция художественного металла, мебели, часов, драгоценных предметов. Музейная коллекция часов является самой большой и самой ценной в Украине. Кроме механических, в собрании находятся и солнечные часы (самые древние датированы 1584г.).
ЛІТЕРАТУРА
Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.1995р.-К.: Парламентське видавництво, 2003.
Видашенко М.Б. Музей Ивана Федорова во Львове.-Львов: Каменяр, 1979.
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом.-Львів: Каменяр, 1987.
Вуйцик В.С. Львівський державний історико-архітектурний заповідник.-Львів: Каменяр, 1979.
Гелева М. Місто Лева – європейські ворота України //Краєзнавство. Географія. Туризм.-2005.-№29-30.-С.15-16.
Географічна енциклопедія України: У 3-х т.- К.: Українська енциклопедія, 2003.
Грабовецький В. Народні музеї Львівщини.- Львів: Книжно-журнальне видавництво, 1962.
Данилюк А.Г., Красовський І.Д., Рибак Б.Я. Музей народної архітектури та побуту у Львові.-Львів: Каменяр, 1988.
Любченко В.Ф. Львівська скульптура XVI - XVII століть.-К.: Наукова думка, 1981.
Мельник О. О, Львове, у серці твоєму дух вільний живе: до 750-річчя міста Львова //Урядовий кур ' єр.-2006.-28 вересня.
Меро Ф. Музеї та суспільство //Народна творчість та етнографія.-2006.-№6.-С.40-48.
Музеї України: Довідник.-К.: За друга, 1999.
Овсійчук В. Архітектурні пам ' ятки Львова: Каменяр, 1969.
Островский Г. Львов: Архитектурно-художественные памятники XIII - XX веков.- Л.: Искусство, 1975.
Петранівський В.Л., Русинський М.Й. Туристичне краєзнавство Навчальний посібник.-К.: Знання, 2006.
Скрипник Г. Етнографічні музеї України.-К.: Наукова думка, 1989.
Стефанишин Р.М. Львів. Три дня знайомства с городом: путеводитель.-Львов, Каменяр, 1984.
Трегубова Т.А., Мих Р.М. Львів. Архітектурно-історичний нарис.- К.: Будівельник, 1989.