1   2   3   4
Ім'я файлу: КУРСОВА РОБОТА 2018.doc
Розширення: doc
Розмір: 283кб.
Дата: 14.05.2020
Пов'язані файли:
История Укр.Культ 2.docx
Податкова політика.docx
Завдання ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ.docx
відповіді.docx


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Інститут підвищення кваліфікації, перепідготовки

Кафедра наукових основ управління і психології


КУРСОВА РОБОТА



на тему: «Побудова багатовекторної моделі ліцейської освіти»
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 Моделювання педагогічних процесів та об’єктів ……………………………………………………………………........7

1.1. Характеристика поняття «моделювання».………….……………......…..7

1.2. Моделювання педагогічних процесів та об’єктів як метод дослідження……………………………………………………………………....12

1.3. Структура моделювання .…………...…….…………...............................17

РОЗДІЛ 2 Побудова моделі ліцейської освіти…………………...24

2.1. Становлення та історичний розвиток ліцеєв в Україні………………….24

2.2. Сучасна ліцейська освіта в Україні……………………………………….30

2.3. Багатовекторна модель ліцейської освіти…………………………………35

ВИСНОВКИ…………………….……………………..………............................40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………........……….....................42


ВСТУП

Актуальність дослідження. Модернізація освіти, викликана політичними, соціально-економічними змінами у державі, зумовила особливу актуальність проблеми виховати соціально адаптовану та громадсько-орієнтовану особистість, яка після закінчення школи знайде своє місце в житті, зможе творити позитивні зміни у суспільстві, допомагати людям змінювати на краще життя своєї громади.

У проекті Закону України «Про освіту» (2016 рік) зазначено, що метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності.

Своєрідність творчої самореалізації особистості надає їй особливого значення як об’єкту наукового дослідження. У руслі вітчизняних і зарубіжних філософських, соціологічних та педагогічних концепцій протягом останнього півстоліття активно досліджуються окремі аспекти цього феномена. Так, Л.іАнтропова, Л. Коган та ін. виходячи з позиції вищих суспільних інтересів, розглядають самореалізацію особистості як мету соціальної перебудови, створення нового суспільства. У роботах психологів К.іАбульханової-Славської, А.іПетровського представлена діалектика ідентифікації та індивідуалізації особистості як рушійних сил її самореалізації. Важливі елементи «Я-концепції» і проблеми її становлення розглянуті в дослідженнях Р. Бернса та І. Кона. У працях А.іМаслоу, К. Роджерса досліджуються проблеми управління і самоуправління процесами самореалізації, важливі умови їх оптимізації. Самореалізацію особистості як цілісний процес становлення людини на своєму життєвому шляху у свій час досліджували С. Рубінштейн і Л. Виготський. Плідно продовжили вивчення цього аспекту самоздійснення підростаючої особистості Л.іБожович, Д. Ельконін.

У теперішній час, під впливом соціальних і економічних чинників, загальноосвітній навчальний заклад розвивається в умовах, коли якість шкільної освіти набуває особливого значення. Школа потрапляє в центр соціальних, економічних та педагогічних перетворень, і ті інноваційні процеси, що відбуваються в сучасній школі, надають нові можливості в її подальшому розвитку. Для того, щоб бути успішною, школа повинна розвиватися. Тільки школа, що знаходиться в стані неперервного розвитку, може створити умови для розвитку своїх вихованців і допомогти їм досягти успіху. Вона повинна мати своє обличчя, пріоритети своєї діяльності, сформувати свою систему ціннісних орієнтирів, прагнути результату.

Діяльність ліцеїв як закладів освіти нового типу завжди була актуальною для дослідження вітчизняними і зарубіжними науковцями. Вивченню історико-педагогічних аспектів їх виникнення і діяльності були присвячені праці П. Батюшкова, М. Василенка, С. Коляденка, М. Лавровського, Т. Локоть, А. Лопухівської, І Міхневича, С. Чуйко, Б. Чижевського та багатьох інших. Представниками сучасної педагогічної науки, що досліджують створення і функціонування закладів освіти різних типів, у тому числі й ліцеїв, є В. Алфімов, О. Борисов, О. Бугайов, Д. Дейкун, Л. Калініна, О. Остапчук, М. Рябуха, В. Паламарчук, Г. Сазоненко, Б. Чижевський та інші.

Необхідність проведення змін в освіті, реформування освіти, зміна орієнтирів освіти – вимоги сьогодення. Особливо сильно стала відчуватися потреба у підвищенні якості, ефективності засобів її досягнення та управління нею при наростаючому неузгодженні між умовами існування і розвитку суспільства і нездатністю старої системи освіти швидко адаптуватися до цих змін. Чарльз Дарвін уважав, що виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто краще за всіх відгукується на зміни, що відбуваються.

Таким чином, існує протиріччя між сучасною системою освіти та соціально-економічними вимогами суспільства до системи освіти. Актуальність проблеми та наявне протиріччя зумовили вибір теми дослідження: «Побудова багатовекторної моделі ліцейської освіти».

Мета дослідження: побудувати модель ліцейської освіти, головною метою якої є розвиток та підтримка обдарованих дітей, формування світогляду особистості дитини на основі багатовекторного розвитку творчих здібностей учнів через інтеграцію основної та додаткової освіти, відображення впливу оновленої системи ліцейської освіти на покращення умов функціонування освітньої сфери, освітніх процесів та їх результатів.

Об’єкт дослідження: моделювання освітніх процесів.

Предмет дослідження: побудова моделі багатовекторної ліцейської освіти.

Відповідно до предмета, мети визначено основні завдання дослідження:

  1. Проаналізувати психолого-педагогічну й управлінську літературу з проблеми дослідження.

  2. Проаналізувати моделі ліцейської освіти.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань дослідження використовувався комплекс взаємодоповнюючих наукових методів дослідження: аналіз літературних джерел; аналіз документальних матеріалів; організаційний аналіз; системний аналіз.

Робота викладена на 41 сторінці та складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

У вступі розкрито актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження.

У розділі 1 розкрито поняття «моделювання» та охарактеризовано поняття «моделювання педагогічних процесів та об’єктів як методу дослідження», узагальнено структуру моделювання.

У розділі 2 розглянуто історію становлення ліцейської освіти в Україні, проаналізовано стан сучасної ліцейської освіти та запропоновано багатовекторну модель ліцейської освіти.

Список використаних джерел на 4 сторінках містить 40 джерел.

РОЗДІЛ 1
Моделювання педагогічних процесів та об’єктів


    1. Характеристика поняття «моделювання».


Сучасна система освіти характеризується багатогранністю дефініцій, підходів, теорій і концепцій, що визначають сукупність методів, принципів, засобів та форм навчання. Серед ряду цих форм необхідно обрати такі, що найбільш ефективно сприятимуть процесу «різнобічного розвитку, виховання і соціалізації особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності» [20].

Виняткова актуальність зміни моделі освіти, на думку експертів, визначається об’єктивними причинами, подібними в наш час у багатьох країнах: прискорення науково-технологічного прогресу, посилення залежності темпів розвитку суспільства від рівня і масштабів освіти; поетапний перехід суспільства від індустріальної фази у розвитку економіки до економіки знань і до фази становлення інформаційної цивілізації; процес глобалізації, складовою частиною якого виступає швидке накопичення наукових даних та їх старіння; інтернаціоналізація освіти, що припускає зближення якісного рівня роботи освітніх систем різних країн; необхідність відповідності підготовленості молоді деяким загальним критеріям і нормативам; обмеження фінансових ресурсів, швидке старіння матеріально-технічної навчальної бази.

Проблеми розгляду поняття педагогічної моделі та процесу моделювання в освіті вивчав М. Якібчук. В. Штоффом розглянуто гносеологічні аспекти моделювання, визначено сутнісні характеристики моделі. Російським філософом Д. Кашиним досліджене моделювання як метод пізнання в сучасних соціально-гуманітарних науках. Ю. Плотинський розглядав моделі соціальних процесів, В. Міхеєв — моделювання та методи теорії вимірювань у педагогіці, Д. Меньшиков — основні підходи до розробки системи побудови віртуальних моделей і демонстрацій. В. Биков з системних позицій виклав основи теорії моделювання організаційних систем відкритої освіти на тих її рівнях, які не залежать від змісту конкретного навчального предмета і педагогічних технологій. Українські науковці Є. Лодатко, А. Єріна розглядали проблеми моделювання у педагогіці, статистичного моделювання та прогнозування. М. Кадемія, І. Шахіна приділили увагу комп’ютерному моделюванню в навчальному процесі, Е. Козловський, Г. Кравцов визначили об’єктну модель структури програмного забезпечення віртуальної лабораторії, В. Луценко – модель відкритої освіти. Ш. Амонашвілі та В. Загвязинський обґрунтували висновок про пріоритети та акценти в моделях педагогічних систем як освітніх практик. О. Рудіна описала педагогічний дискурс освітньої практики, В. Касьян представила практику як мету пізнання. Поняття освітньої практики розглянуто О. Поповим як теоретичне поняття, з якого може бути розгорнута модель відкритої освіти [17].

При проектування моделі педагог-дослідник повинен чітко представляти, для чого йому необхідна наукова інформація про навчальне середовище. Модель потрібна для зіставлення висновків різних дослідників і для власного діагностичного експерименту. Ю. Бабанський вважав за найслабкіший момент у практиці педагогічної діагностики недостатню продуманість системи ознак, по яких можна фіксувати прояв того або іншого факту, відсутність єдності вимог в застосуванні цих ознак усіма учасниками діагностики. Моделювання досліджуваного об’єкту і процесу його розвитку

допомагає уникнути цього серйозного недоліку.

Підступність моделювання в тому, що, не дивлячись на всю його привабливість, а також можливість охопити систему в цілому, доводиться удаватися до умовних схем, уводити дуже багато допущень. У результаті з’являються моделі, що не мають нічого спільного з модельованою дійсністю, спотворюють її. Досліджувати їх — марна трата часу і сил: потрібно спершу довести справедливість моделі. З цього приводу Є. Лодатко зазначає: «Посутнім також є те, що авторське тлумачення жодної з таких схем не підкріплюється достатнім змістовим поясненням смислу поняття «педагогічна модель» та не супроводжується хоча б поверхневим обґрунтуванням критеріїв добору принципів побудови моделі, її внутришньої структурної організації, а також адекватності моделі досліджуваному явищу. Нехтування цими важливими, ключовими складниками процесу моделювання, свідчить про недостатню методологічну підготовку авторів, нерозуміння ними сутності педагогічного моделювання та формальне уявлення як про моделі взагалі, так і про моделювання соціокультурних процесів (явищ) зокрема» [21].

Розглядаючи сутність досліджуваного поняття, вважаємо за доцільне зупинитися на трактуванні поняття модель. Відомо, що термін “модель” широко використовується в різних сферах, походить від латинського modulus – міра, мірило, зразок. Модель — це аналог (схема, структура, знакова система) певного фрагмента природної або соціальної реальності, породження людської культури, концептуально–теоретичного утворення — оригіналу моделі. Вона призначена для збереження та розширення знань (інформації) про оригінал, конструювання оригіналу, перетворення чи керування ним [16, с. 382]. Модель — така мислено уявлена чи матеріально реалізована система, яка відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт [19, с. 19]. Суттєвими атрибутами моделі є наочність, абстракція, елемент наукової та творчої фантазії, використання аналогії як логічного методу побудови, тобто модель є своєрідною гіпотезою, що виражена у наочній формі. Процес моделювання – це відтворення характеристик одного об’єкта на іншому, що обумовлено раніше визначеною метою та орієнтоване на практичне застосування результатів. Він враховує сутність явища, яке моделюється, а також поставлену мету, яка, як відомо, визначає засоби та впливає на результат [3, с. 2]. Педагоги М. Євтух і О. Сердюк відносять моделювання до методу соціально-педагогічної науки, на основі якого поєднуються суб’єктивно-особистісні якості діючого суб’єкта з об’єктивно- детермінованими чинниками суспільних умов його життєдіяльності, технологічні відношення досліджуваного процесу з відношеннями соціальними. Науковці стверджують, що метод моделювання соціально-педагогічної науки відкриває шлях до системного дослідження, розробки й перетворення пошукових і стандартизованих різновидів діяльності на рівні дій та операцій [7, с. 165]. На наш погляд, педагогічне моделювання – це об’єкт, що постає у вигляді схем, конструкційних блоків та відображає структуру взаємопов’язаних елементів моделі.

Моделі класифікують за певними ознаками, тому їх існує досить багато типів і видів. Наприклад, за способом побудови розрізняють матеріальні й ідеальні моделі. А. Вєдєнов [8] пропонує класифікувати моделі за способом реалізації, а саме:

1) Субстанціональні моделі — ті, що будуються з урахуванням субстанціонального підходу, який дає можливість виділяти базові субстанції для наукового аналізу; такою субстанцією у межах проблеми нашого дослідження є комунікація;

2) Структурні — тобто такі, при побудові яких найважливішими є сутнісні взаємозв’язки між структурними компонентами;

3) Функціональні моделі — при створенні яких враховуються функції всіх компонентів та їх роль у досягненні очікуваного результату;

4) Змішані моделі, які поєднують у собі риси двох чи всіх попередніх; до таких належить, насамперед, структурно-функціональна модель, досить популярна в педагогічних дослідженнях (наприклад, роботи В. Васильєва [7], М. Марцинюка [25], Я. Сікори [33], М. Шипович [39] та ін.). За характером використаних під час моделювання компонентів виділяють предметі і знакові моделі. Предметне моделювання стосується відтворення геометричних, фізичних, динамічних, функціональних характеристик предмета моделювання. Знакове моделювання втілюється в схемах, графіках, таблицях.

Варто зазначити, що у зв’язку з врахуванням принципу невизначеності для дослідження педагогічних явищ і процесів частіше використовують динамічні моделі у педагогічному моделюванні. До їх складу входять і модель структури педагогічного явища, і модель функціонування, тобто динамічна частина протікаючих процесів. Разом з динамічністю, педагогічні моделі характеризуються невизначеністю результатів моделювання, особливо в довгостроковій перспективі. Розглянуті міркування щодо методологічних аспектів педагогічного моделювання дозволяють відобразити логіку моделювання в такій послідовності:

  • висунення ідеї, формулювання припущення про очікувані результати;

  • вибір основних напрямів моделювання системи на основі аналізу попередніх освітніх моделей;

  • побудова моделі відповідно до провідних ідей і цінностей особистісно-зорієнтованої парадигми навчання;

  • структуризація методико-математичної компетентності майбутніх учителів початкових класів, яка є основним ядром моделі;

  • визначення основних компонентів методичної системи формування методико-математичної компетентності;

  • конкретизація основних компонентів відповідно до критеріїв очікуваного результату;

  • реалізація етапів методичної системи при неперервній діагностиці, аналізі та коректуванні моделювального педагогічного процесу.

Основною концептуальною ідеєю в моделюванні будь-якого педагогічного явища є розроблення такої моделі, яка дозволила б підвищити ефективність даного процесу, привести його у відповідність до вимог сучасного суспільства.

    1. Моделювання педагогічних процесів та об’єктів як метод дослідження.


Останнім часом у роботі фахівців освітньої сфери широко застосовується моделювання як метод дослідження. Воно є необхідним для вчасного діагностування проблеми, її прогнозування та проектування, з’ясування та обговорення. Завдяки моделюванню стають можливими вчасна корекція стосунків та інші аспекти педагогічної і соціально-педагогічної діяльності в школі.

Моделювання як форма відображення дійсності має початки ще з античних часів. Актуальними у цьому контексті є, наприклад, уявлення Демокріта та Епікура про атоми, їх форму, способи з’єднання, пояснення фізичних властивостей різних речовин за допомогою представлення про з’єднані між собою круглі, гладкі чи гачкоподібні частини, що становлять собою прообрази сучасних моделей, відображуючи ядерно-електронну будову атома речовини. Але більш широкого застосування моделювання набуває в епоху Відродження. Відомо, що ще італійські архітектори та скульптори, зокрема, Мікеланджело, користувалися моделями для створення своїх шедеврів. У наукових доробках Леонардо да Вінчі та Галілео Галілея можна знайти не тільки опис тих чи інших моделей, але й сфери застосування моделювання як методу пізнання.

Моделювання окреслюють у філософії науки як опосередкований метод пізнання об’єктів чи явищ, пряме вивчення яких є складним чи й неможливим [3]. Моделювати можна об’єкти, процеси, явища; оригінал зазначених об’єктів може не існувати в реальному світі, його дослідження може бути недоступне для науковця. Способи представлення результатів моделювання можуть бути як матеріальними, так і інформаційними. «Філософський енциклопедичний словник» визначає моделювання як метод дослідження об’єктів пізнання на їх моделях; побудова і вивчення моделей реально існуючих предметів і явищ (органічних і неорганічних систем, інженерних пристроїв, різних процесів – фізичних, хімічних, біологічних, соціальних) і конструйованих обкатів для визначення чи поліпшення їх характеристик, раціоналізації способів їх побудови, управління тощо [35, с.221].

У ХІХ столітті моделювання набуває суттєвого значення майже в усіх сферах науки, зокрема у фізиці та хімії (М. Бутлеров, А. Кекуле, Кельвін, Дж. Максвелл, та ін.).

У педагогічній теорії метод моделювання почав широко застосовуватись із другої половини ХХ століття, що зумовлено зростом рівня теоретико-педагогічного знання у педагогіці і, як наслідок, почалося запозичення методів та засобів психології, математики, логіки тощо. На сьогодні моделювання займає одне з провідних місць у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених.

Моделювання як метод пізнання досліджували Г. Гуковська, О. Дахін, Л. Зазуліна, В. Краєвський, Є. Лодатко, В. Міхеєв, А. Остапенко, П. Сікорський, І. Фролов, В. Штофф. Основні ідеї педагогічного проектування та моделювання представлені у працях Н. Алексєєва, В. Безрукової, К. Вазіної, В. Воробйова, М. Горчакової-Сибірської, А. Дахіна, А. Добрякова, Л. Іванової, О. Князевої та ін. Моделювання у педагогічних дослідженнях представлено в публікаціях С. Архангельського, А. Зотова, Ю. Конаржевського, Н. Кузьміної та ін.; у соціально-педагогічному процесі його розглядали М. Євтух, А. Кулагин, В. Курбатов, О. Курбатова, О. Сердюк, М. Шакурова.

Метод моделювання відіграє одну з ключових ролей у здійсненні системного аналізу будь-якої освітньої системи. Адже саме за допомогою нього стає можливим стислий виклад необхідної інформації та нівелювання другорядних факторів, притаманних оригіналу. Відповідно, ставиться акцент на характеристиках, що є визначальними у становленні та розвитку досліджуваної системи. Як наслідок, можна не тільки спрогнозувати певні процеси, але й зуміти їх попередити.

Моделювання (з лат. - modeling) — спосіб дослідження будь-яких явищ, процесів або об’єктів шляхом побудови та аналізу їх моделей. У широкому розумінні, моделювання є однією з основних категорій теорії пізнання і чи не єдиним науково обґрунтованим методом наукових досліджень систем і процесів будь-якої природи в багатьох сферах людської діяльності.

Педагогічне моделювання є одним з методів педагогічного дослідження. Як відомо, методи педагогічних досліджень — це способи пізнання педагогічної дійсності [15]. Специфіка педагогічного дослідження полягає у тому, що результати педагогічного впливу залежать від одночасної дії багатьох чинників. Тому відсутність або зміна дії одного з них приводить до змін у всій системі і результати педагогічного процесу також змінюються. Одним із завдань педагогічного дослідження є встановлення педагогічних закономірностей як фактичних постійних і необхідних зв’язків між реальними феноменами педагогічного процесу [16]. Як зазначав А. Макаренко, педагогічне моделювання використовується для вирішення таких педагогічних завдань, як планування й організація навчально-виховного процесу, оптимізація структури змісту навчання й виховання, побудова технологій навчально-виховного процесу [17]. Крім того, моделювання може допомогти у процесі вияву й класифікації педагогічних законів і закономірностей, інтерпретації отриманих у ході педагогічного дослідження даних, перевірки поставленої гіпотези.

І. Міхеєв вважає, що в даний час можна виділити два основних підходи до моделювання педагогічних ситуацій. Перший підхід базується на необхідності грубої схематизації і спрощення самого явища, що дозволяє описати окремі сторони його прояву на строго кількісному рівні з використанням різних методів багатомірного статистичного аналізу. Другий підхід до моделювання педагогічних понять — це підхід «строгого» формального їх опису, який ґрунтується на застосуванні алгоритмічних моделей. Переваги другого підходу полягають в тому, що в поєднанні з комп‟ютерною технікою з’являються можливості практичної формалізації і опису педагогічних понять у багатьох їх суттєвих проявах і особливостях [10].

Специфічними особливостями моделювання як методу є:

  • цілісність вивчення процесу, оскільки можна побачити не тільки елементи, але і зв’язки між ними;

  • можливість вивчення процесу до його здійснення. При цьому стає можливим виявлення негативних наслідків та ліквідації або ослаблення їх до реального прояву [8, с. 375].

До принципів моделювання належать: наочність, визначеність, об’єктивність. Саме вони визначають тип моделі та її функції в дослідженні [8, с. 375].

Дослідник А. Авер’янов розглядає найбільш відому класифікацію –

за характером моделей. Відповідно до неї розрізняють наступні п’ять видів моделювання:

  1. Предметне моделювання, за якого модель відтворює геометричні, фізичні, динамічні або функціональні характеристики об'єкта. Наприклад, модель мосту, греблі, крила літака і т.д.

  2. Аналогове моделювання, де модель та оригінал описуються єдиним математичним співвідношенням. Прикладом можуть слугувати електричні моделі, що використовуються для вивчення механічних, гідродинамічних й акустичних явищ.

  3. Знакове моделювання, за якого у ролі моделей виступають схеми, креслення, формули.

  4. Із знаковим тісно пов’язане уявне моделювання, коли моделі набувають подумки наочного характеру. Прикладом може бути модель атома, запропонована свого часу Бором.

  5. Особливим видом моделювання є включення в експеримент не власне об’єкта, а його моделі, в силу чого останній набуває характеру модельного експерименту. Цей вид моделювання свідчить про те, що немає чіткої межі між методами емпіричного та теоретичного пізнання. Таким чином, можна розрізняти "матеріальне" (предметне) та "ідеальне" моделювання. Перше трактується як "експериментальне", друге — як "теоретичне" моделювання. Хоча таке протиставлення дуже умовне не тільки в силу взаємозв’язку та взаємозумовленого впливу цих видів моделювання, але й наявності таких форм, як "уявний експеримент".

Метод моделювання тісно пов’язаний із такими методами, як ідеалізація та формалізація. Метод ідеалізації — конструювання подумки об’єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації полягає у позбавленні реальних об’єктів деякими притаманними їм властивостями та наділенням (подумки) їх певними нереальними та гіпотетичними властивостями [17, с. 82]. При цьому мета досягається завдяки:

  • багатоступеневому абстрагуванню;

  • переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

  • простому абстрагуванню.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики [17, с. 83].

Переваги формалізації:

  • забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

  • символіка сприяє стислості та чіткості фіксації значень;

  • однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

  • сприяє формуванню знакових моделей об’єктів і заміни вивчення реальних речей та процесів вивченням цих моделей.




    1.   1   2   3   4

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас