Характеристика основних моделей організації

Ім'я файлу: ТО, реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 24кб.
Дата: 07.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Корисні рослини родини Бобових.docx
ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ.docx
TDS_LEKTsII_1_ChAST.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Факультет менеджменту, маркетингу і логістики

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Теорія організації»

на тему:

«Характеристика основних моделей організації»

Виконала:

Студентка 2 курсу, групи ЕМ-261

Спеціальність:281. Публічне управління та

адміністрування

Токаренко Д.О.

Викладач:

Коренман Е. М.

Одеса – 2021 р.

Зміст

Моделювання.

Механістична (класична) модель.

Органічна (неокласична) модель.

Інституційна та системна моделі.

Висновок.

Моделювання

Моделювання – це наукова теорія побудови і реалізації моделей, за допомогою яких досліджуються явища і процеси в природі і суспільному житті. Досліджуючи будь-яке явище (процес, об'єкт), ми подумки створюємо у свідомості їх моделі. Ось чому за своєю сутністю кожна наукова робота – це, переважно, моделювання: створення моделей в лабораторних умовах, створення графічних моделей у вигляді схем і креслень, побудова математичних моделей тощо.

Модель – це матеріальний або уявлюваний аналог деякого об'єкта (предмета, явища або процесу), який зберігає суттєві риси об'єкта і здатний заміщувати його під час вивчення, дослідження або відтворення.

Модель повинна відображати найбільш істотні, найбільш характерні риси, основні властивості, умови реального життя.

Модель організації визначає структуру і механізми координації діяльності організації. Основними елементами організаційної моделі є система робіт, робочі групи і процеси, пов'язані з ними. Останні визначають відносини управління і комунікаційні зв'язки. Фактично модель організації є суперструктурою, в межах якої здійснюється діяльність організації.

До основних моделей організації традиційно відносять:

1) класичну або механістичну та її різновид – бюрократичну;

2) неокласичну або органічну;

3) інституційну;

4) системну.

Механістична (класична) модель

На початку XX ст. у зв'язку зі зростанням концентрації виробництва і утворенням великих промислових підприємств виникли умови для зародження наукових систем організації. В основному, ці системи розроблялися та були спрямовані на раціональну організацію праці і виробництва. У створення й розвиток раціоналістичного напряму зробили свій внесок класики теорії організації Ф. Тейлор, А. Файоль, Д. Муні та ін.

Основою класичної моделі є уявлення про те, що організація – лише результат дій керівників, які її повністю конструюють і володіють нею; її серцевина – процес праці. Організація розглядається як безособовий механізм, адміністративна піраміда з різними рівнями управління, пронизаними формальними зв'язками.

Головне в цій моделі – єдність командування і чіткий розподіл обов'язків. Основні засоби – планування, координація, контроль.

Насамперед, організація – це інструмент для вирішення завдань, а його "гвинтик"

людина – нікого не цікавить як особистість.

Основні риси організації класичної моделі можна представити таким чинам:

• організаційні цілі – отримання економічних та інших заданих результатів, внесок в їх досягнення;

• структура і процеси – раціонально побудовані ієрархічні структури, чітко регламентовані процеси з виконання наперед спеціалізованих функцій;

• характер організаційної поведінки – виконання відповідних функцій, робіт, повністю регульована раціональна поведінка;

• тип системи управління – механістичний, тобто сукупність елементів формальної структури (підрозділів, функцій, посад і т ін.)- що взаємодіють як єдиний механізм для досягнення поставленої мети;

• розвиток – свідомий, продуманий, наперед обгрунтований і спланований, пристосований до змінних умов;

• головні напрями вдосконалення – раціоналізація формальних структур, регламентація процесів, планомірна перепідготовка або заміна кадрів.

Основними характеристиками моделі є цілі та відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, які формально вводяться, та процедур Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а організація – як набір механічних, відносно автономних частин, кожна з яких може бути вдосконалена з метою підвищення ефективності організації в цілому. Стимулювання і контроль здійснюються так, щоб забезпечити поведінку людей відповідно до певних положень.

Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої раціоналізації без урахування чинників зовнішнього середовища.

Бюрократична модель

Автор моделі Макс Вебер (1864-1920) виходить з того, що поведінка окремої особи непередбачувана, не завжди зрозуміла, а іноді перешкоджає ефективній діяльності організації. Тому він обрав як ідеальну модель таку форму організації, в якій можна було б звести до мінімуму' вплив поведінки окремої особи.

Основними рисами моделі ідеальної бюрократичної організації, запропонованої М. Вебером, с:

• розподіл праці на основі функціональної спеціалізації;

• чітка ієрархія влади;

• система правил, що визначають права і обов'язки кожного члена організації;

• система процедур, що визначають порядок дії в усіх ситуаціях, які виникають у процесі функціонування організації;

• відбір і висунення працівників відповідно до їх кваліфікації.

Таким чином, моделі традиційного, раціоналістичного напряму (класична, бюрократична) розглядають організацію як чисто формальну структуру, в якій внутрішнє життя відбувається за суворо визначеною системою правил, розпоряджень і рекомендацій, обов'язкових для всіх членів організації

Система має примусовий характер, а структурні елементи повинні працювати, як добре відремонтований, позбавлений індивідуальності, механізм. Особа є ізольованою від інших і повинна бути пристосована до потреб організації за допомогою формальних економічних важелів.

Недоліком моделей організації раціоналістичного типу є мінімізація ролі людського чинника.

Органічна (неокласична) модель

Іншим напрямом теорії організації слід вважати поведінковий напрям. Моделі цього напряму будуються з урахуванням можливостей людини, яка розглядається не тільки як оператор, що виконує деяку роботу, але і як особа, що володіє певними соціальними інтересами. Зародження поведінкового напряму пов'язане з тим, що в 1930-х роках велике машинне виробництво зумовило максимально інтенсивне використання фізичних можливостей працівника, що суперечить потребам особи.

Нижче наводяться характерні риси неокласичної моделі:

• організаційні цілі – виживання системи, підтримка рівноваги з середовищем, задоволення інтересів і потреб груп та індивідів;

• структури і процеси – децентралізовані структури та кооперативні відносини, що складаються мимоволі під впливом еволюції й адаптації організацій, виходячи з потреб її членів;

• характер організаційної поведінки – дії, викликані цінностями, нормами, особливостями груп і осіб, організаційною культурою і кліматом, що важко піддаються регулюванню;

• тип системи управління – органічний – самоналагоджувальна сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах відносин, що слабко регламентуються;

• розвиток – зміни, які виникають спонтанно внаслідок порушення балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем;

• головні напрями вдосконалення – вплив на групові й індивідуальні норми, переконання, організаційний клімат, стимулювання членів організації.

В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, бере участь велика чисельність працівників, а не лише вузька група на вищому рівні управління.

Не лише адміністративна влада, але і взаємна довіра служать об'єднуючою силою організації. Керівник – це, швидше, посередник для забезпечення взаємозв'язків всередині групи, а не представник вищої влади. Необхідним є підвищення відповідальності членів організації, а не встановлення зовнішнього контролю за результатами їх роботи.

Інституційна та системна моделі

Інституційна модель

Ця модель розглядає організацію як політичний інститут, як об'єднання груп, кожна з яких переслідує свої цілі. Відповідно до інституційної моделі нормальне функціонування організації обумовлюється не лише раціональністю структури, соціально-психологічними запитами її членів як індивідів, але і врахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так і за межами організації.

Одним із принципів реалізації інституційної моделі є участь працівників в управлінні організацією, зокрема "партисипативне управління", що грунтується на залученні членів організації до ухвалення управлінських рішень.

Іншим принципом є створення керівником відповідного клімату для зростання або психологічної підтримки працівників під час роботи, що стимулює їх брати на себе відповідальність.

Головними ознаками інституційної моделі організації прийнято вважати:

– принцип соціальної відповідальності бізнесу;

– врахування особливостей групової ідеології (власників, менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);

– забезпечення більшої відповідності структури управління організації культурним традиціям, науці і т. ін.;

– погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних вимог і поступок, що приводять до певних компромісів між групами. Характерні риси інституційної моделі:

• організаційні цілі – досягнення мети розвитку організації;

• структури і процеси – узгодження соціальної, неформальної структури з формальними структурами організації, за якого неформальним системам надається провідне значення;

• характер організаційної поведінки – встановлення порядку, за якого спрямовуючі настанови соціальної дії визнаються членами колективу як моральні і соціально важливі для існування організації;

• тип системи управління – поєднання органічних і Механістичних систем управління, які взаємодіють і часто заважають досягненню мети організації;

• розвиток – реалізація змін, що забезпечують подолання внутрішньо-організаційних суперечностей і конфліктів;

• головні напрями удосконалення – вирішення проблем, що виникають, на основі врахування взаємних вимог і здійснення поступок, що приводять до певних компромісів між групами. У цілому, інституційна модель орієнтована на розвиток виробничої демократії та розширення участі працівників в ухваленні рішень, на спеціальну підготовку керівників, яка допомагає краще зрозуміти підлеглих, дає змогу налагодити вільні комунікації між членами організації.

Системна модель

Ще одним напрямом, на якому базується сучасна теорія організації, є системний підхід. Об'єктивними умовами зародження системного підходу в 50-х роках XX ст. і його проникнення в науку і практику управління в 60-70 роках стали посилення взаємозв'язків усіх учасників організаційної діяльності, розширення і ускладнення внутрішньо-організаційних відносин підприємств і установ, взаємодій із зовнішнім середовищем.

Традиційні моделі організації приділяють основну увагу окремим елементам організації та методам, що дають змогу розчленувати її діяльність на окремі завдання і робочі операції. Вони не розглядають достатньо серйозно взаємозв'язки і методи інтеграції елементів організації.

Системна модель прагне представити організацію як систему, що складається із взаємопов'язаних частин і змінних, і вважає будь- яку організацію соціальною системою, що входить до складу ширшої системи суспільства. Системна модель організації грунтується на концепціях відкритих систем з урахуванням вивчення відносин організації та зовнішнього середовища і соціальних систем, тобто включає також інструментальні (технічні, економічні, організаційні), й поведінкові змінні. Системна модель має міждисциплінарний характер і залучає до дослідження і створення організацій такі галузі знань як кібернетика, економічна наука, математичне моделювання, соціологія, психологія та ін.

Системній моделі організації властиві такі риси:

• організаційні цілі – забезпечення як зовнішніх (економічних, технічних і т. ін.), так і внутрішніх (соціально-психологічних та ін.) результатів, що знаходяться у взаємозв'язку та визначаються станом виходів системи в цілому та її підсистем зокрема;

• структури і процеси – взаємозв'язані формальні і неформальні характеристики організацій, встановлені як під впливом централізованих розпоряджень, так і на основі неформального пристосування організації до вирішення проблем, що виникають;

• характер організаційної поведінки – дії, зумовлені впливом зовнішніх чинників системи управління, групових і особових відносин, регульовані лише частково;

• тип системи управління – блоковий, тобто поєднання механістичних і органічних підсистем залежно від вимог ситуації (середовища, цілей, кадрів, технології);

• розвиток – організаційні нововведення і перебудови, що виникають як свідомо, так і самовільно в міру виявлення організаційних проблем, пошуку шляхів їх подолання, впровадження результатів;

• головні напрями вдосконалення – здійснення поетапних, взаємозв'язаних заходів щодо перебудови формальних і неформальних характеристик організацій на основі зворотного зв'язку.

Як видно з наведених положень, у системній моделі організації реалізується спроба забезпечити синтез раціональних і поведінкових моделей з тим, щоб, використовуючи досягнення обох напрямів теорії організації та доповнивши їх новими уявленнями про організацію як соціальну систему, перевести організаційно-управлінську теорію на нові рівні розвитку.

Висновок

Отже, основними характеристиками класичної моделі є цілі й відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, що формально запроваджуються, і процедур. Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а організація – як набір механічних, більш- менш автономних частин, кожна з яких окремо може бути вдосконалена для підвищення ефективності організації загалом. Стимулювання і контроль будуються так, щоб забезпечити поведінку людей відповідно до певних положень.

Неокласична модель будуються з урахуванням можливостей людини, яка розглядається не тільки як оператор, що виконує певну роботу, а й як особа, що володіє певними соціальними інтересами. Зародження поведінкового напряму пов’язане з тим, що в 1930-х рр. велике машинне виробництво зумовило максимальне інтенсивне використання фізичних можливостей працівника, а це зумовило суперечності з потребами особи.

Інституційна модель розглядає організацію як політичний інститут, як об’єднання груп, кожна з яких має свої цілі. Відповідно до інституційної моделі нормальне функціонування організації обумовлюється не тільки раціональністю структури, врахуванням соціально-психологічних запитів її членів як індивідів, а й урахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так і поза організацією.

Системна модель прагне представити організацію як систему, що складається із взаємопов’язаних частин та змінних, і розглядає будь-яку організацію як соціальну систему, що належить до більш широкої системи суспільства. Системна модель організації ґрунтується на концепції відкритих систем з урахуванням вивчення відносин організації і зовнішнього середовища.

Список використаної літератури

1. Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998. - 268 с.

2. Герасимчук В. Г. Маркетинг. Теорія і практика. — К.: Вища пік., 1994. — 27 с.

3. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с.

4. Гольдштейн Г.Я. «Основи менеджменту», Таганрог, 1997 р.

5. Єгоршин А.П. «Управління персоналом», Н. Новгород, 1997 р.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас