«Побудова багатовекторної моделі ліцейської освіти» сторінка 3

1 2 3 4

Ім'я файлу: КУРСОВА РОБОТА 2018.doc
Розширення: doc
Розмір: 283кб.
Дата: 14.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
История Укр.Культ 2.docx
Податкова політика.docx
Завдання ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ.docx
відповіді.docx
Метод. рекомендації КР б.docx
Паламарчук О. пр3.docx
ЗМІСТ (2).doc
Gra.doc
�� .doc
!Udoskonalenna_tehnologicnogo_procesu_virobnictva_m!.docx
Порядок розсекречування матеріальних носіїв інформації - СИПНЯК.
12 Роберт Броун.doc
489878.ppt
Оконч._вар._Давидич_Ю.О._Пособие_ВАНТ.ПЕРЕВ..pdf
диліквентна поведінка підлітків.docx
2022_S_хобби.pdf
combination.doc

2.2. Сучасна ліцейська освіта в Україні.
Необхідно констатувати, що в умовах сьогодення все більше зростає роль освітніх установ, що проводять індивідуалізовану конкурентоздатну освітню політику. Особливо зростає роль шкіл, від яких залежить, чи розкриється людина у майбутньому, чи знайде вона своє місце в житті. Академік Ю. К. Бабанський вказував на те, що приблизно 30-40 % приросту національного доходу дає освіта. Відомо також, що 3,5 % обдарованих людей забезпечують 95-97 % національного доходу. Умови для розвитку й саморозвитку особистості дитини, її максимальної самореалізації, розкриття потенціалу обдарованості й покликані були створити інноваційні школи, які з’явилися в Україні наприкінці 80-х на початку 90-х років.

Ще у 1991 році Асоціація інноваційних шкіл визнала інноваційним освітній заклад, у діяльності якого проявляються такі риси:

розробляється і реалізується інша, ніж у масовій школі, модель устрою життя дитини;
розробляється принципово відмінний від традиційного зміст освіти, що включає освоєння умінь і засобів самосвідомості, саморегуляції, самоосвіти, самовизначення;
ведеться пошук іншого змісту праці педагога, апробуються нові засоби і способи його роботи, які спрямовані на розвиток творчих рис особистості вчителя, особистої відповідальності за зміст і результати своєї праці.

Упродовж майже двох останніх десятиліть у працях вітчизняних та зарубіжних науковців накопичено значний прогресивний досвід щодо створення, становлення та функціонування освітніх закладів різного типу. Питання дослідження історії виникнення та діяльності елітарних ліцеїв досліджувала низка авторів, зокрема: І. Аркін, В. Бобров, С. Коляденко, А. Лопухівська, М. Лавровський, І. Міхневич, Б. Чижевський, С. Чуйко та ін. У їхніх працях висвітлюються передумови виникнення, головні напрями та організаційні основи діяльності цих закладів. Вагомим доробком щодо становлення і розвитку ліцеїв є праці таких науковців: В. Алфімов, О. Борисов, Д. Дейкун, І. Жерносек, Л. Калініна, О. Остапчук, В. Паламарчук, Г. Сазоненко, А. Сологуб, В. Семенюк, М. Рябуха, В. Хайруліна, Р. Чуйко та ін. Обґрунтуванням концептуальних засад створення й функціонування закладів освіти різного типу, виявленням основних завдань їх діяльності опікувались І. Бех, С. Гончаренко, І. Жерносек, М. Рябуха та інші.

Проблема управління освітніми закладами різного типу в умовах державотворення України висвітлена в працях В. Бегея, В. Бондаря, Л. Даниленко, Г. Дмитренка, Г. Єльнікової, Л. Калініної, В. Маслова, В. Олійника, Н. Островерхової, Є. Чернишової, О. Шестопалюка, М. Ярмаченка та ін. Дослідженню напрямів діяльності керівників цих закладів присвячені праці Є. Березняка, В. Бондаря, Л. Ващенко, Л. Даниленко, Г. Дмитренка, Г. Єльнікової, О. Зайченко, Ю. Конаржевського, В. Маслова, В. Олійника, Н. Островерхової, В. Пікельної, М. Поташника, В. Сгадової, Є. Чернишової та інших.

Для обґрунтування теоретичних основ проектування виховного процесу в ліцеях важливе значення мають дослідження психологів, філософів, у працях яких розглядаються проблеми розвитку і виховання особистості: Г. Балл, М. Боришевський, П. Вайнцвайг, Л. Виготський, Ю. Гільбух, Л. Карамушка, О. Киричук, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін. Поряд з цим, у роботах Р. Гуревича, О. Коберника, В. Кобзаря, Н. Ничкало, М. Сметанського, Г. Тарасенко, В. Шахова, О. Шестопалюка та ін. розкриті теоретико-методичні основи організації та управління виховним процесом у загальноосвітніх закладах.

Функціонування сучасних ліцеїв в Україні становить новітню історію розвитку навчальних закладів, які не лише зароджуються, але досить швидко розвиваються та відіграють важливу роль у становленні сучасної європейської освіти в Україні. Саме на освітні заклади різного типу покладається основна надія у відродженні системи освіти держави, вихід її на новий етап розвитку.

Ліцеї стали тими інноваційними загальноосвітніми навчальними закладами, робота яких була спрямована на пошук нових організаційних форм у роботі з учнями, формування нового змісту освіти, орієнтацію на нові результати навчання.

Необхідність проведення змін в освіті, реформування освіти, зміна орієнтирів освіти — вимоги сьогодення. Особливо сильно стала відчуватися потреба у підвищенні якості, ефективності засобів її досягнення та управління нею при наростаючому неузгодженні між умовами існування і розвитку суспільства і нездатністю старої системи освіти швидко адаптуватися до цих змін. Чарльз Дарвін уважав, що виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто краще за всіх відгукується на зміни, що відбуваються.

Роль ліцеїв у системі навчальних закладів визначається на основі мети, змісту, структури й специфіки їхньої діяльності. Перед сучасними ліцеями завдання полягає не лише в наданні учнівській молоді ґрунтовних знань з різних галузей науки, а й у вихованні самостійної особистості, спроможної творчо мислити, бути психологічно підготовленою до реалій сучасного життя, вільно орієнтуватися в суспільстві. Таким чином, головне значення ліцеїв у роботі з обдарованою учнівською молоддю полягає в розвитку та зміцненні інтелектуального потенціалу нації, формуванні науково освіченої еліти суспільства, відродженні національної свідомості та духовності.

Виняткова актуальність зміни моделі освіти, на думку експертів, визначається об’єктивними причинами, подібними в наш час у багатьох країнах: прискорення науково-технологічного прогресу, посилення залежності темпів розвитку суспільства від рівня і масштабів освіти; поетапний перехід суспільства від індустріальної фази у розвитку економіки до економіки знань і до фази становлення інформаційної цивілізації; процес глобалізації, складовою частиною якого виступає швидке накопичення наукових даних та їх старіння; інтернаціоналізація освіти, що припускає зближення якісного рівня роботи освітніх систем різних країн; необхідність відповідності підготовленості молоді деяким загальним критеріям і нормативам; обмеження фінансових ресурсів, швидке старіння матеріально-технічної навчальної бази.

Отже, головний принцип сучасної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, заснованого на багатокритеріальності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Вивчення наявних у педагогічній теорії та практиці здобутків дозволило розробити структурно-функціональну модель підвищення ефективності діяльності ліцеїв (див. рис.2.1).

Структурно-функціональна модель підвищення ефективності діяльності ліцеїв у сільській місцевості базується на:

виважених принципах розміщення і функціонування закладу;
взаємозв’язку всіх учасників навчально-виховного процесу (учень – учитель – ліцейський адміністратор – суспільне оточення – батьки);
скоординованості дій органів управління освітою, які прямо чи опосередковано впливають на функціонування ліцею;

Рис 2.1. Структурно-функціональна модель ефективної організації діяльності ліцею

введенні конкурсного відбору як для вчительського, так і для учнівського колективів;
відкритості та прозорості в наданні освітніх послуг та ознайомлення всіх бажаючих із результатами навчальної діяльності закладу;
широкому впровадженні учнівського самоврядування в управлінні ліцеєм та участі учнів в усіх життєво необхідних процесах діяльності ліцею;
впливовій ролі батьківського комітету та піклувальної ради в розв’язанні нагальних проблем закладу;
залученні органів громадського самоврядування до планування діяльності та перспектив розвитку ліцею в даній місцевості.

У сучасній системі освіти до середніх навчальних закладів відносяться

загальноосвітні школи, коледжі та ліцеї. Крім обов’язкового програмного матеріалу, освоєння якого дає випускникам право на отримання документа державного зразка про повну загальну або повну спеціальну освіту, студенти коледжів та учні ліцеїв вивчають додаткові дисципліни і предмети, що не входять в програми загальноосвітніх шкіл.

Ліцей — це середній загальноосвітній навчальний заклад, основне завдання якого полягає в якісній підготовці старшокласників до вступу у вищі навчальні заклади з використанням додаткових освітніх ресурсів, включаючи поглиблене вивчення деяких дисциплін та окремих спеціальних тем, які не входять до програми загальноосвітньої школи.

Сучасна ліцейська освіта повинна не лише давати знання дитині, ще необхідно навчити користуватися ними. Знання та вміння, взаємопов’язані з ціннісними установками учня, формують його життєві компетентності, необхідні для успішної самореалізації у житті, навчанні та праці [7].
2.3. Багатовекторна модель ліцейської освіти
Національною доктриною розвиту освіти України визначено, що «...сучасна система управління сферою освіти має розвиватись як державно-громадська, має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Діяльність освітян має спрямовуватись на пошук нових, демократичних, відкритих моделей управління освітою, що орієнтує освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. Нова модель системи управління сферою освіти має бути демократичною та відкритою. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, унаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура та стиль центрального й регіонального управління освітою» [26].

Багатовекторна модель сучасної ліцейської освіти — це нова модель школи третього тисячоліття, де в рівній мірі розвиваються творчі здібності, формується науковий світогляд учнів; де створено інноваційний освітній простір, у якому розкривається потенціал дитини. Для особистої реалізації, розвитку активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування необхідно формувати ключові компетентності, які розвинуть наскрізні вміння.

У концепції «Нова українська школа» визначено такі компетентності:

математична грамотність;
природничі науки і технології;
рідна та державна мова;
іноземні мови;
цифрова грамотність;
підприємливість;
уміння навчатися впродовж життя;
культура;
екологія;
соціальність.

Усі перелічені компетентності однаково важливі й взаємопов’язані. Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: уміння читати і розуміти прочитане, уміння висловлювати думку усно і письмово, критичне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, ініціативність, творчість, уміння вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення, уміння конструктивно керувати емоціями, застосовувати емоційний інтелект, здатність до співпраці в команді (рис. 2.2).

Спілкування українською (та рідною) мовою передбачає розвиток письмової та усної передачі думок, почуттів учня через мовні засоби спілкування, грамотне і усвідомлене читання, слухання, комунікація та письмо. Лінгвістична компетентність сприяє комунікації мовами міжнародного спілкування та ведення міжкультурного діалогу на засадах консенсусу та взаємоповаги. Математична компетенція розвиває логічне та критичне мислення, прикладне застосування математичних формул та алгоритмів, побудову логічних алгоритмічних моделей у будь-якій сфері суспільного життя. Природнича й технологічна компетентність – це природничо-технологічна грамотність, практичне використання природничої інформації, розуміння сутності спостереження, аналізу та експерименту. Інформаційно-цифрова компетентність — це інформаційно-цифрова і техніко-технологічна грамотність, культура користування веб-ресурсами і кібербезпека, етика роботи з веб-даними. Культурна компетентність — це сприйняття національної культури як носія само ідентичності, повага до культур інших народів, мотивація до творчості вироблення особистих мистецьких поглядів та уподобань. Екологічна компетентність припускає екологічну грамотність, співіснування з соціальною системою та екосистемою на основі принципів сталого розвитку. Соціальна та громадська активність сприяє несприйняттю правового та соціального нігілізму, конструктивну участь у соціальному та громадсько-політичному житті. Перманентна освіта і самоосвіта – це навчання впродовж усього життя, самостійне вибудовування власної освітньої програми на роки вперед та пошук і засвоєння актуальних знань. Підприємливість – це генерування нового, заохочення ініціативності, нетривіальний підхід до бізнесу, критичне

Особистісні здібності учнів

Формування компетентностей

Задоволення інтересів соціальних замовників освіти

Рис. 2.2. Багатовекторна модель ліцейської освіти

оцінювання ризиків та потенційних можливостей, ефективне управління базовими ресурсами: часом, капіталом, кадрами та інформацією.

У новій освітній парадигмі, що запроваджується в європейському просторі ось уже друге десятиліття, акцентується увага на демократизації відносин «учитель-учень» та активному залученні батьківської громадськості до співпраці із загальноосвітнім навчальним закладом.

На сучасному етапі головними завданнями вважаємо: виховання та підготовку покоління, яке реально здатне оцінити, упровадити, а головне - зберегти ідеї демократії; навчити учнів не лише жити в умовах сучасної держави, дотримуватись її законів, відстоювати свої власні права, а й практично реалізувати ці знання в умовах навчального закладу. Останнє із зазначених завдань можливо здійснити лише шляхом створення системи державно-громадського управління. Адже кращим способом пізнання демократії є набуття молодою людиною досвіду управління власною життєдіяльністю та громадськими справами.

Вочевидь, така модель сучасної ліцейської освіти може дати учням не тільки певні вміння та навички, а й виховати соціально адаптовану та громадсько-орієнтовану особистість, яка після закінчення ліцею знайде своє місце в житті, зможе творити позитивні зміни у суспільстві, допомагати людям змінювати на краще життя своєї громади.

ВИСНОВКИ
У дослідженні доведено, що поява і розвиток ліцеїв в Україні викликані національно-культурними, політичними, соціально-економічними змінами, які відбувалися в суспільстві. Вагому роль у становленні ліцеїв відігравали традиції українців та проведення у XVI – ХVIIІ ст. низки освітянських реформ у державах, до складу яких входили українські землі. Поряд із цим однією з причин появи на наших землях ліцеїв як навчальних закладів нового типу була турбота місцевих меценатів про розвиток освіти свого краю. Створення ліцеїв в Україні необхідно розглядати як вагоме досягнення тогочасного періоду розвитку суспільства. Розвиток ліцеїв минулого дав серйозний поштовх для становлення сучасних ліцеїв.

Функціонування сучасних ліцеїв в Україні становить новітню історію розвитку освітніх закладів, які лише тільки зароджуються, але досить швидко розвиваються та відіграють важливу роль у становленні сучасної європейської освіти в Україні. Саме на заклади освіти різного типу, в тому числі ліцеї, і покладається основна надія у відродженні системи освіти, вихід її на новий етап розвитку, плекання інтелектуального, духовного, фізичного розвитку нового покоління.

Роль ліцею у системі навчальних закладів визначається на основі його мети, змісту, структури й специфіки їх діяльності. Перед сучасними ліцеями покладено завдання не лише в наданні учнівській молоді ґрунтовних знань в галузі освіти, а й виховання самостійної особистості, спроможної творчо мислити, бути психологічно підготовленим до реалій сучасного життя, вільно орієнтуватися в суспільстві.

У час становлення молодої української держави подолання соціально-економічної, політичної, правової, управлінської, духовно-моральної кризи є можливим лише за умови створення такої системи навчання та виховання, яка забезпечить формування життєвої компетентності, адаптованої до життя в інноваційному суспільстві. У концепції діяльності навчального закладу містяться основні положення педагогічної системи школи. У системній моделі конкурентоздатного випускника закладу сформульовані найважливіші науково обґрунтовані особистісні орієнтири для створення сприятливої соціальної ситуації розвитку особистості школярів, побудови особистісно зорієнтованого розвиваючого навчально-виховного процесу.

Саме тому, ми побудували модель ліцейської освіти, головною метою якої є розвиток та підтримка обдарованих дітей, формування культури особистості дитини на основі багатовекторного розвитку творчих здібностей учнів через інтеграцію основної та додаткової освіти, відображення впливу оновленої системи ліцейської освіти на покращення умов функціонування освітньої сфери, освітніх процесів та їх результатів. В нашій моделі, на основі особистих здібностей учнів, за допомогою навчально-виховного процесу, додаткових освітніх послуг та виховання, формуються компетентності, які задовольняють інтереси соціальних замовників освіти.

Виходячи з усього вищезазначеного можна с певністю сказати, що багатовекторна модель ліцейської освіти відповідає потребам соціуму. У ліцеї буде створено таке освітнє середовище, де будуть доступні умови і послуги, спрямовані на виявлення та розвиток здібностей і обдарувань для всіх дітей незалежно від соціального стану та стану здоров’я; де буде особистісна орієнтація освітніх послуг, що сприяє максимальному розкриттю та розвитку особистісного потенціалу дітей; де буде багаторівневість організованої навчальної діяльності, що забезпечить включеність кожного учасника навчально-виховного процесу у процес розвитку та саморозвитку; де буде відкритість та інформованість освітнього товариства про систему роботи з дітьми. І головне: модель сучасної ліцейської освіти може дати таку освіту, яка забезпечить успішну самореалізацію дітей після закінчення ліцею.
1 2 3 4

скачати