Патологічнафізіологія

10
Розділ І. Нозологія
Слід зазначити, що аутотрансплантація широко застосовується з метою відновлення пластики для заміщення дефектів обличчя після поранення. В.П. Філатов увів у практику медицини метод, який отриG
мав назву «філатовське стебло». Сутність методу полягає в тому, що шматки підшкірної клітковини вирізають з ділянки живота чи стегон,
приготовляють із них «стебло», яке приживляють на руці. Потім його з руки пересаджують на лице і викроюють з нього ніс чи інші частини пошкодженого обличчя. Оскільки метод високоефективний, він широко застосовується й у наш час.
Експериментальні методики вивчення патофізіологічних процесів
Методика вилучення полягає у видаленні того чи іншого органа хірургічним шляхом або іншим впливом (тепло, холод, радіація, фарG
макологічні засоби, великі дози специфічних антитіл). Ця методика застосовується давно і є особливо ефективною при вивченні ендоG
кринних порушень. Саме видалення підшлункової залози дозволило встановити, що цукровий діабет пов’язаний з гіпофункцією її «острівG
кового апарату». Після видалення одного з парних органів (наприкG
лад, нирки) проявились компенсаторні та пластичні можливості органа, що залишився. Методика вилучення отримала широке розповсюдG
ження, особливо при вивченні нервової системи. Так, Мажанді розG
робив спосіб відтворення рухових і почуттєвих порушень за допомоG
гою перерізання передніх чи задніх корінців спинного мозку.
Методика подразнення застосовується для того, щоб викликати зміни функцій того чи іншого органа. Так, А.П. Вальтер, подразнююG
чи симпатичні нерви в експерименті, виявив при цьому звуження арG
терій, що стало основою для вивчення спонтанної гангрени у людини.
Методика введення в організм різноманітних біологічно активних
речовин — антигенів, гормонів, ферментів і т. д. найбільш широко виG
користовується в патологічній фізіології і дуже важлива для хірургії.
Експерименти з пересадкою органів і тканин дають багатий матеріал як для клінічної медицини, так і для клінічної фармакології.
Методика ізольованих органів і тканинних культур використовуєтьG
ся для отримання інформації про сутність патофізіологічних процесів як в цілому організмі, так і в ізольованому органі.
Однак при використанні різноманітних методик, що мають загальG
не методологічне значення, треба мати на увазі, що патологічний проG
цес, який ми спостерігаємо у людини і тварин, є результатом формуG
вання відповідних реакцій в еволюції тваринного світу. Такі патологічні
процеси, як запалення, гарячка, виникали й ускладнювалися в евоG
люції у зв’язку з ускладненням і удосконаленням захисних і пристоG
сувальних реакцій організмів на умови життя, що змінюються. Ось
Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології
чому правильний науковий аналіз реакції людини на патогенний вплив вимагає більш повного знання шляхів і форм їх становлення, що можG
ливо лише при використанні історичного методу порівнювальної паG
тології. Виняткове значення цього методу показали І.І. Мєчніков та
П. Ерліх на прикладі вивчення запалення та несприйнятливості до
інфекційних хвороб.
1.1.3. Причинно!наслідкові зв’язки в патогенезі
Етіологія — вчення про причини та умови захворювання. Патогенез — вчення про механізми виникнення, розвитку, перебіг та кінець хвоG
роби. Етіологія тісно повязана з проблемами загального патогенезу хвоG
роб. Вияснення патогенезу становить великий інтерес для практичної
медицини. Більш того, вчення про патогенез хвороб складає її основу.
Патогенез (чи механізм хвороби) представлений сукупністю взаєG
мопов’язаних та взаємообумовлених явищ, які безперервно розвиваG
ються: фізіологічних, структурних, біохімічних, біофізичних змін. Щоб у повному обсязі зрозуміти патогенез хвороби й відповідно до цього керувати ним, лікар має розв’язати низку завдань.
1. Визначити патогенетичну залежність зовнішнього (внутрішньоG
го) етіологічного фактора. Цей фактор може брати участь лише в перG
винному ушкодженні, виконуючи пускову роль детермінувати патогенез хвороби на окремих етапах чина всьому її перебігу. Необхідно підкреслити, що, виконуючи роль поштовху, причина (механічна сила,
висока температура, радіація), виконавши акт агресії, рідко зникає,
частіше вона постійно діє, наприклад при інфекційних захворюванG
нях, гіпертензії, взаємодіючи з патогенезом і визначаючи різноманітні
етапи чи ланцюги хвороби, які зв’язані між собою причинноGнаслідкоG
вими відносинами. Знання динаміки взаємодії етіологічного фактора з організмом передбачає вибір та своєчасну зміну методів і засобів етіоG
тропної терапії.
2. Установити первинну ланку патогенезу (генетичний, хромосомG
ний, молекулярний дефекти). Дати відповідь на запитання, з чого поG
чинається конкретна хвороба, означає вибрати радикальний спосіб терапії.
3. Визначити основну, або головну, ланку патогенезу. Часто від цьоG
го залежить урятування життя хворого, повне або часткове одужання.
При хворобі порушуються функції багатьох систем і органів, змінюєтьG
ся структура, з’являються різноманітні симптоми, виявлення яких доG
зволяє лікарю поставити діагноз хвороби.
Серед різноманітних проявів хвороби, звісно, існують головні та другорядні, часто випадкові зміни. Для застосування раціональної

12
Розділ І. Нозологія
фармакотерапії необхідно оцінити значення цих змін для розвитку
і перебігу хвороби. Явище чи процес, який є необхідним для розгорG
тання всіх ланок патогенезу чи передує їм, називається основною лан!
кою. Такою основною ланкою патогенезу при крововтраті є зменшенG
ня об’єму циркулюючої крові і повязана з цим гіпоксія. Ця основна ланка зумовлює розвиток як пристосувальних реакцій, так і патогенеG
тичних змін при крововтраті. Відновлення об’єму циркулюючої крові
після переливання її чи рідини, що замінює кров, призводить до усуG
нення всіх змін, характерних для крововтрати.
4. Поряд зі встановленням первинної та основної ланки хвороби дуже важливо визначити послідовний ланцюг причинноGнаслідкових відношень при хворобі чи стадії патогенезу, без чого неможливе раціоG
нальне застосування засобів симптоматичної чи патогенетичної теG
рапії. Наприклад, при запаленні відразу за ушкодженням закономірно виникає судинна реакція із ексудацією, а потім — проліферація. Всі ці
явища тісно пов’язані причинноGнаслідковими зв’язками. Судинна реG
акція (звуження — вазоконстрикція; розширення — вазодилятація)
виникає в результаті подразнення рецепторів. Поряд із цим у тканиG
нах утворюються судинорозширюючі речовини, знижується рН сереG
довища, що також підтримує вазодилятацію.
Під впливом продуктів тканинного розпаду, гуморальних факторів,
що утворюються в зоні запалення, підвищується проникність стінок судин, починається ексудація з еміграцією лейкоцитів, виникає набряк,
наслідком якого є здавлювання коренів дрібних вен і венозна гіпереG
мія, яка в свою чергу спричиняє розвиток набряку. В стадії альтерації
утворюються речовини (некротичні гормони і т. д, що стимулюють проліферацію, тобто є тісний зв’язок усіх основних процесів (альтеG
рації, судинної реакції, ексудації, регенерації) при запаленні.
В залежності від переважання тих чи інших процесів (захисних або руйнівних) перебіг запалення та його кінець може бути різним: повне відновлення тканини, неповне її відновлення з утворенням рубця,
нарешті, некроз тканини.
Знання причинноGнаслідкових зв’язків у патогенезі хвороби дозвоG
ляє цілеспрямовано втручатися в інтимні механізми протікання хвороG
би, застосовувати засоби симптоматичної та патогенетичної терапії.
5. Оцінити стан механізмів видужання і компенсації або саногеG
нетичних механізмів.
Саногенез (від лат. sanitas — здоров’я та genesis — розвиток) буквально означає «розвиток здоров’я» (СМ. Павленко). Оскільки саноG
генез — це динамічний комплекс механізмів, що спрямований на відновлення порушеної саморегуляції організму, то від правильного Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології
і своєчасного їх виявлення залежить ступінь точності прогнозу, вибір засобів попередження рецидивів хвороби, своєчасна відміна одних
і призначення інших терапевтичних засобів і прийомів.
1.2. Вчення про хворобу. Основні категорії патологічної фізіології
Медицина має справу з двома узагальненими категоріями: хворобою та здоров’ям. Обидві ці категорії є особливими формами життя.
Корінною особливістю існування живих істот є пристосування (адапG
тація) організмів до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюG
ються. При цьому реакції організму спрямовані на збереження в ньоG
му сталості внутрішнього середовища, активної рівноваги внутрішG
нього середовища, що забезпечують гомеостаз, обумовлюються дією різноманітних факторів зовнішнього середовища. За силою розрізняG
ють впливи трьох видів:
1. Постійні звичайні впливи на організм людини, що переважно
є оптимальними, і такі, які викликають численні відхилення в організмі,
які повністю користуються відповідними процесами ауторегуляції.
2. Найбільш оптимальні впливи, які досить часто зустрічаються в житті сучасної людини. Ці впливи негайно вмикають вищі рівні адапG
таційної регуляції.
3. Надзвичайні (або екстремальні) впливи, які зустрічаються все частіше. Для них характерні мобілізація нейрогуморальних механізмів
і розвиток стресGреакції.
Слід підкреслити, що названі реакції чи впливи — це реакції здорового організму. Оскільки вони мають величезне значення для заG
безпечення нормальної життєдіяльності, особливо для виникнення паG
тологічних процесів, важливим є знання кожного з них. Їх урахування
і правильна оцінка допомагають адекватно вибрати тактику ведення хворого.
«Здоров’я» — досить складне поняття, настільки складне, що стало предметом обговорення у Всесвітній організації охорони здоров’я
(ВООЗ), де було прийняте таке визначення: «Під здоров’ям слід розу
міти повне фізичне, психічне і соціальне благополуччя людини, а не лише
відсутність хвороби чи каліцтва».
Отже, говорячи про здоров’я людини, слід мати на увазі не лише біологічну (фізіологічну) сторону здоров’я, але й соціальну.
На перший погляд, поняття «здоров’я» і норма можна ототожG
нити. Але вони не співпадають. Під нормою розуміють деякі середні
показники. Наприклад, може мати місце порушення (чи патологічG

14
Розділ І. Нозологія
ний розлад) на молекулярному, клітинному та навіть на організменG
ному рівні, а людина буде практично здоровою.
Перехід від здоров’я до хвороби характеризується, поGперше, вклюG
ченням нових механізмів життєдіяльності, що характерно для патоG
логічного стану, подруге, новим якісним рівнем життя організму, коли все більше поширюються відновлювальні процеси. Іншими словами,
механізми захворювання формують процеси видужання. В цьому
і проявляється діалектична єдність протилежностей: пошкодження та відновлення.
Отже, при кожному патологічному процесі (хворобі) в організмі
неминуче виникають, з одного боку, суто патологічні процеси, тобто порушення структури і функцій, аз іншого — компенсаторні процеси прояви діяльності нормальних реакційних механізмів. Ці два види явищ зазвичай знаходяться в постійній взаємодії. Лікарю необхідно розібратися, які ознаки хвороби являють собою порушення функцій,
а які — компенсаційні процеси, тому що лікувальні заходи мають бути підібрані таким чином, щоб вони усували патологічні процеси і сприяG
ли компенсації порушених функцій. Тільки при дотриманні цієї умоG
ви може бути забезпечений успіх фармакотерапії.
Початок порушення оптимальної взаємодії організму та зовнішG
нього середовища отримало назву
передхвороби.
При визначенні хвороби треба врахувати, що людина — соціальна
істота, і тому слід додати: хвороба знижує працездатність людини.
Крім того, істотну роль у формуванні захворювання людини відіграють такі його біологічні якості, як фактори антропогенезу, поG
пуляційний генотип (імбридінг) — ступінь спорідненості шлюбних партнерів; зміщення дрейфгенів — випадкові коливання концентрації
окремих алелей; неоднорідність генетичних груп, особливості констиG
туції, реактивності, в тому числі й імунологічної і т. д.
Однак ці особливості, в свою чергу, визначаються соціальними умовами життя. Так, соціальні фактори опосередковують початок хвоG
роб харчування людей (голодування, недоїдання, авітамінози). Вони мають велике значення у виникненні та розповсюдженні епідемій.
Соціальні фактори зумовлюють виникнення у людей особливих, влаG
стивих лище їм хвороб, які майже не зустрічаються у тварин (інфаркт міокарда, гіпертонічна, виразкова хвороби, бронхіальна астма,
психічні хвороби та ін.). Ось чому моделювання хвороби людини у повному її обсязі на тваринах неможливе.
НауковоGтехнічний розвиток супроводжується появою мало виG
вчених раніше хвороботворних факторів, таких, як іонізуюча радіаG
ція, токсичні, канцерогенні, алергенні продукти промислового виробG
ництва і т. д
Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології
Соціально опосередкованими у людей є процеси попередження,
лікування хвороб і догляду за хворими (деонтологія). Нарешті, медицина в цілому є продуктом праці людини.
Роль причин і умов у виникненні хвороби. Їх діалектичний взаємо!
зв’язок. Конкретні прояви хвороби є наслідком дії причин та її функG
ціонування в певних умовах. Розкриття причин і умов виникнення хвороб необхідне для практичної діяльності лікаря, вибору раціональG
ної терапії та для профілактики захворювань.
Причиною хвороби називають той фактор, який викликає захвоG
рювання і надає йому специфічні риси. Наприклад, причиною проG
меневої хвороби є іонізуюча радіація; причиною інфекційних хвороб —
патогенні мікроби. При цьому слід підкреслити, що причиною хвороG
би служить не будьGякий ізольований фактор зовнішнього середовиG
ща, а взаємодія зовнішнього (внутрішнього) патогенного фактора
і організму. Питання про причину хвороби завжди вирішується відпоG
відно до рівня розвитку науки.
Сучасні досягнення у вирішенні проблеми причинності в патоG
фізіології лежать в основі зміни уявлень про причину як єдину, головG
ну і провідну у виникненні та розвитку патологічного процесу, про систему поглядів, у відповідності до яких можуть існувати ієрархічно пов’язані між собою причини захворювання, в залежності від рівня патологічних процесів, що складають дане захворювання. Таке рішенG
ня виявилося більш плідним і з терапевтичної точки зору, бо обгрунG
тувало комплексний підхід до лікування хвороби.
Причина хвороби діє на організм не один на один, а неодмінно за будьGяких конкретних умов, що мають надзвичайно важливе знаG
чення. Вони можуть сприяти дії причини, а можуть і заважати їй. Для правильної оцінки причин хвороби та умов, у яких вона виникає, неG
обхідно завжди пам’ятати, що одні й ті ж фактори можуть виступати як в ролі причини, так і в ролі умови. Неправильно було б тим чи іншим факторам однозначно відводити причинну роль у виникненні хвороG
би, а інші залишити у розряді умов, що лише впливають на її виникG
нення й перебіг. У динаміці патологічних процесів відбувається зміна факторів, і ті фактори, які виступали як причинні, можуть стати умоG
вами. Аналіз залежності між цими факторами має дуже важливе клінічне, профілактичне і терапевтичне значення для лікаря і провізоG
ра. В наш час нараховується понад тисячу хвороб (нозологічних форм).
Але їх кількість із часом змінюється: деякі хвороби зникають, інші з’явG
ляються. Наприклад, променева хвороба не існувала, поки не були застосовані рентгенівські промені. З появою космічних польотів виG
никла космічна медицина

16
Розділ І. Нозологія
1.2.2. Класифікація хвороб
Класифікація хвороб постійно змінюється, і не всі вчені згодні
з тими чи іншими їх положеннями. Однак існують класифікації, що знайшли практичне застосування, в яких хвороби групуються залежG
но від критеріїв, що лежать в їх основі.
Етіологічна класифікація грунтується на спільності причини для групи захворювань (хвороби інфекційні та неінфекційні). За цим же принципом групуються хвороби, причиною яких є інтоксикація (проG
фесійна — у робітників вугільної промисловості; людей, що постійно працюють з кислотами, лугами, ефірними маслами та ін., а також харG
чова інтоксикація — отруєння грибами, недоброякісною їжею та ін.).
Відповідно до цієї класифікації групують також хвороби, викликані
генними і хромосомними мутаціями (спадкові хвороби).
Топографо!анатомічна класифікація (хвороби серця, печінки, очей
і т. д) поєднується із класифікацією за функціональними системами
(хвороби системи крові, системи травлення, опорноGрухового апараG
ту і т. д. Якщо перша піддається серйозній критиці на тій підставі,
що будьGяке місцеве пошкодження неминуче втягує в реакцію весь організм, то другу вважають більш зручною для практичного викориG
стання.
Класифікація хвороб за віком і статтю: дитячі хвороби, хвороби новоG
народжених; геріатричні хвороби, переважно у людей похилого віку і т. д.
Екологічна класифікація хвороб виходить із умов мешкання людиG
ни і зумовлена тим, що певне чергування дня і ночі в різних регіонах,
атмосферний тиск, сонячне освітлення і багато інших факторів вплиG
вають на стан здоров’я населення (Крайня Північ або тропіки, ПівденG
на Африка або Північна Ірландія і т. д.).
Класифікація за спільністю патогенезу пухлини, шок, алергічні хвоG
роби.
Відомий патофізіолог академік АД. Адо виділяє три стадії розвитG
ку хвороби: початок, стадія власне хвороби та завершення.
Початком хвороби АД. Адо вважає появу перших ознак захворюG
вання (загальне нездужання, варіабельність пульсу, тиску, дихання
і т. д. Про стадію власне хвороби можна говорити лише тоді, коли
є всі ознаки якоїсь конкретної хвороби, що дозволяє лікарю поставиG
ти діагноз і призначити лікування.
1.2.3. Завершення хвороби
Спостерігається таке завершення хвороби: одужання (повне і неG
повне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть
Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології
Одужання — процес, який веде до ліквідації порушень, що виклиG
кані хворобою, і відновлення нормальних відносин організму з сереG
довищем, і перш за все відновлення працездатності.
Одужання буває повним і неповним. Повне видужання — це стан,
при якому зникають усі сліди хвороби та організм повністю відновG
лює всі пристосувальні можливості. Однак цене означає значить поG
вернення до початкового стану. В результаті хвороби можуть і в поG
дальшому зберігатися зміни в різних системах, у тому числі і в імунній.
При неповному одужанні виражені наслідки хвороби. Вони залиG
шаються надовго чи навіть назавжди (зростання листків плеври, звуG
ження мітрального отвору). Різниця між повним і неповним одужанG
ням відносна. Одужання може бути практично повним, не зважаючи на стійкий анатомічний дефект, наприклад, відсутність однієї нирки,
якщо друга повністю компенсує її функцію. Процеси одужання почиG
наються з моменту виникнення хвороби, а не після того, як минули стадії хвороби.
Серед механізмів одужання розрізняють термінові (аварійні) та
довготривалі. До термінових належать такі рефлекторні захисні реакції,
як зміна дихання й кровообігу, виділення адреналіну і глюкокортиG
коїдів при стресових реакціях, а також усі ті механізми, які направлені
на збереження сталості внутрішнього середовища (рН, рівень глюкоG
зи в крові, тиск крові і т. д. Довготривалі реакції проявляються пізніше
і діють протягом усього захворювання. Перш за все, це включення реG
зервних можливостей функціональних систем.
Рецидив— новий прояв хвороби після, здавалось би, одужання чи неповного її припинення, наприклад: відновлення нападів малярії
після більшGменш тривалого інтервалу. Говорять про рецидив запаG
лення легень, коліту і т. д.
Перехід у хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно,
з тривалими періодами ремісії (місяці і навіть роки). Такий перебіг хвороби визначається вірулентністю збудника і, головним чином, реG
активністю організму. Так, при недотриманні курсу лікування в похиG
лому віці багато хвороб набувають хронічного характеру (хронічний гастрит, ентероколіт).
Смерть — це процес поступового припинення життя, в якому можG
на виділити декілька стадій (термінальних станів): преагонію, агонію,
клінічну і біологічну смерть.
Преагонія характеризується різною тривалістю (найчастіше —
доба). В цей період спостерігається задишка, зниження артеріального тиску, тахікардія. У людини відзначається затьмарення свідомості. ПоG
ступово преагонія переходить в агонію.

18
Розділ І. Нозологія
Агонія (від грец. agon — боротьба) характеризується поступовим виключенням усіх функцій організму й у той же час крайнім напруG
женням захисних пристосувань (судороги, термінальне дихання). ТриG
валість агонії — 2–4 хв, інколи довше.
Клінічна смерть — такий стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли (припинилися дихання і робота серця, однак обмін речовин,
хоч і на мінімальному рівні, все ще продовжується). На цьому етапі
життя може бути відновлене. Саме тому стадія клінічної смерті приG
вертає увагу клініцистів і експериментаторів.
Біологічна смерть характеризується незворотними змінами в організмі.
Досліди на тваринах, перш за все на собаках та приматах, дозволили детально вивчити функціональні, біохімічні, морфологічні зміни на всіх етапах умирання.
Вмирання являє собою розпад цілісності організму. Він перестає
бути самокеруючою системою. При цьому спочатку руйнуються ті сиG
стеми, які об’єднують організм в єдине ціле. Це, перш за все, нервова система. В той же час нижчі рівні регуляції в якійсь мірі зберігаються.
У нервовій системі є певна черговість умирання різних її відділів.
Найбільш чутлива до гіпоксії кора головного мозку. При асфіксії чи крововтраті спочатку спостерігається активізація нейронів. У зв’язку з цим виникає рухове збудження, прискорення дихання й пульсу,
підвищення артеріального тиску. Потім настає гальмування в корі, що має захисне значення, тому що на деякий час може врятувати клітини від загибелі. При подальшому вмиранні процес збудження, а потім і
гальмування та виснаження опускається нижче: на стовбурову частиG
ну головного мозку і ретикулярну формацію. Ці філогенетично старі
відділи мозку більш стійкі до кисневого голодування (центри довгасG
того мозку можуть перенести анемізацію протягом 40 хв).
В тій же послідовності відбуваються зміни в інших органах і системах. При смертельній крововтраті в першу хвилину дихання різко поглиблюється і прискорюється. Потім порушується його ритм, вдиG
хи стають то дуже глибокими, то поверхневими. Нарешті збудження дихального центру досягає максимуму, що проявляється особливо глиG
боким диханням, яке має виражений інспіративний характер. Після цього дихання послаблюється чи навіть припиняється. Це термінальG
на пауза, яка триває 30–60 с. Потім дихання тимчасово відновлюєтьG
ся, набуваючи характеру рідких, спочатку глибоких, а потім все більш поверхневих віддихів. Разом з дихальним центром активується судиG
норуховий. Тонус судин підвищується, швидкість скорочень серця приG
скорюється, але незабаром уповільнюється і тонус судин знижується.

Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології
Важливо зазначити, що після припинення роботи серця система,
що генерує збудження, продовжує функціонувати ще досить довго. За показниками ЕКГ біотоки зберігаються протягом 30–60 хв після зникG
нення пульсу.
У процесі вмирання відбуваються характерні зміни обміну речовин,
що зумовлено головним чином кисневим голодуванням, що поглибG
люється. Окиснювальні шляхи метаболізму блокуються, й організм отримує енергію завдяки гліколізу. Вмикання цього давнього типу обG
міну речовин має компенсаторне значення, але його низька ефекG
тивність неминуче призводить до декомпенсації, що ускладнюється ацидозом. Настає клінічна смерть. Припиняється дихання, кровообіг,
зникають рефлекси, але обмін речовин, хоча і на дуже низькому рівні,
все ж продовжується. Цього достатньо для підтримки «мінімального життя» нервових клітин. Саме цим пояснюється оборотність процесу клінічної смерті, тобто в цей період можливе оживлення. Дуже важG
ливим є питання про строки, протягом яких можлива і доцільна реанG
імація. Адже оживлення виправдане лише у випадку відновлення псиG
хічної діяльності. В.А. Неговський та інші дослідники стверджують,
що це можливо не пізніше ніж через 5–6 хв після початку клінічної
смерті. Якщо процес умирання триває довго, призводячи до виснаG
ження резервів креатинфосфату й АТФ, то період клінічної смерті коG
ротший. Навпаки, при гіпотермії оживлення можливе навіть через годину після настання клінічної смерті. В лабораторії Н.Н. Сиротиніна було показано, що оживити собаку можна через 20 хв після смерті від кровотечі з подальшим повним відновленням психічної діяльності.
Слід, проте, мати на увазі, що гіпоксія мозку в людини викликає більші
зміни, ніж у тварин. На сьогоднішній день є багато наукових публіG
кацій, що свідчать про те, що реанімація без шкоди для психічної діяльG
ності можлива навіть через 2 год, якщо «працюючий» мозок зненацьG
ка потрапляє в умови різкої гіпотермії, наприклад, дитина їде на санG
чатах і раптом зникає в непоміченій раніше льодовій ополонці.
1.2.4. Реанімація
Реанімація, або оживлення організму, включає в себе низку заходів,
які спрямовані перш за все на відновлення кровообігу і дихання: маG
саж серця — закритий непрямий чи відкритий на операційному столі,
штучна вентиляція легень, дефібриляція серця. Остання вимагає відпоG
відної апаратури й може бути проведена лише в спеціальних умовах.
Якщо розвивається фібриляція серця, коли внаслідок хаотичного асинхронного скорочення м’язових груп повноцінна систола неможG
лива, застосовують електричну дефібриляцію: на серце (оголене або

20
Розділ І. Нозологія
через грудну клітку) подається струм до 6 000 В тривалістю до 10 с.
Такий поодинокий розряд (інколи повторний, але не більше чотиG
рьох) усуває фібриляцію і сприяє відновленню кровообігу.
Ці заходи в кінцевому результаті переслідують одну мету — відноG
вити функцію кори великого мозку. При цьому першочергове значенG
ня має діяльність дихального центру. Саме він є «водієм» мозкових ритмів, і від нього йдуть імпульси, здатні вплинути на появу електG
ричної активності кори та підкоркових центрів, у тому числі й судиG
норухового. Відновлення самостійного дихання сприяє відновленню кровообігу.
Реанімаційні заходи в обов’язковому порядку супроводжуються застосуванням лікарських засобів, що забезпечують негайне відновG
лення функцій дихального, судинного центрів головного мозку (глюG
кокортикоїди, адреналін, антигіпоксанти, препарати, що відновлюG
ють колатеральний, мозковий і серцевий кровообіг, вентиляцію леG
гень).
Базисні поняття (визначення)
Патофізіологія (загальна) — вчення про загальні закономірності
патологічних процесів, які лежать в основі будьGякої хвороби, її причини, механізми розвитку та найбільш характерні прояви.
Нозологія — вчення про хворобу.
Анамнез — медична біографія хворого (за розпитуванням).
Діагноз — розпізнавання хвороби та її визначення (назва).
Реанімація — сукупність методів лікування термінальних станів
(клінічної смерті).
Екзитус — летальний кінець.
«Хибне коло — ланцюг патологічних змін, що пов’язані між собою причинноGнаслідковими відносинами так, що один із наслідків патологічного процесу стає причиною подальшого розвитку цього процесу.

Глава 1. Предмет і завдання патологічної фізіології