Ім'я файлу: ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАЇКУВАТОСТІ У МОЛОДШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ.doc
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 11.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
профилактика суицида методичка metod_prof_suicid_stress.docx
ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАЇКУВАТОСТІ У МОЛОДШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ.doc
ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАЇКУВАТОСТІ У МОЛОДШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ.doc
Диспраксія.docx
Корекція заїкання у школярів.doc
! Досвід_роботи_ТВ_ЗДІБНОСТІ+НЕТРАДИЦ_ФОРМИ_РОБОТИ.doc
«SТRЕАМ-освіта в сучасному просторі.docx

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ ЗАЇКУВАТОСТІ У МОЛОДШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ
У статті розкрито сутність і специфіку теоретико-методичних аспектів попередження заїкання у дітей молодшого дошкільного віку; представлена система профілактичних заходів щодо попередження виникнення заїкання.

Ключові слова: заїкання, профілактика, молодший дошкільний вік.
Актуальність дослідження даної теми полягає у тому, заїкуватість є поширеним мовленнєвим порушенням. Воно виникає у дітей раннього віку в період найбільш активного формування їх мовлення та особистості. Наприкінці XIX ст. вперше психіатром І.А. Сікорським  встановлено період найбільшої уразливості дитини. Це відбувається у віці від 2 до 5 років [1, 4].

Велику увагу вивченню питання щодо профілактики виникнення заїкуватості, приділяли та приділяють такі відомі вчені: К.П. Беккер, Л.І. Белякова, М.А. Власова, Г.А. Волкова, Л.Г. Парамонова, В.І. Селіверстов, С.Б. Скобликова, В.М. Шкловський.

Заїкання позбавляє особистість нормальних умов для спілкування і часто є перешкодою у професійному становленні. Тому даний дефект важливо усувати шляхом профілактичних заходів, адже краще попередити, а ніж потім його корегувати. Водночас необхідно впливати не лише на мовлення заїкуватої дитини, але й на її особистість  в цілому.

Мета статті – розкрити сутність та специфіку теоретико-методичних аспектів попередження та подолання заїкуватості у дітей молодшого дошкільного віку; здійснити систему профілактичних заходів з попередження виникнення заїкуватості.

Для планування лікувальної роботи із заїкуватими і визначення її ефективності необхідне правильне обстеження дитини або урахування всієї симптоматики цього складного мовленнєвого порушення.

Діагноз – заїкання може бути виставлений не лише після комплексного обстеження.

У бесідах з батьками уточнюються відомості про мовленнєвий розвиток дитини. Приділяється увага вивченню питання виховання дитини в сім'ї: ставлення до нього дорослих; допомогу у формуванні у неї правильної вимови або, навпаки, майже повна відсутність контролю за розвитком правильної вимови, граматично правильного мовленнєвого спілкування тощо [2].

У більшості випадків виникнення заїкання обумовлене стресами і психологічними травмами. Таке заїкання називають невротичним, і характеризується воно тим, що центри, відповідальні за мовлення, у подібних випадках не уражені, а працюють нормально [1, 2, 4].

Іншу природу має органічне заїкання, яке може бути викликане різними інфекціями, мозковими травмами або отруєннями організму. Така ситуація пов’язана з частковою патологією деяких мозкових центрів, які відповідають у тому числі і за вимову [2].

Сьогодні відомо, що заїкання буває різним не лише по своїй природі, але й за формою. На сьогоднішній день відомі три форми заїкання: тонічна (довгі паузи на початку або в середині слів), клонічна (багаторазове повторення окремих складів чи звуків) і змішана. Найчастіше схильність до заїкання формується у дітей в перші роки життя. Це пов’язано з тим, що психіка дитини в період від року до п’яти років надмірно вразлива. Дитина не має достатнього досвіду, щоб проаналізувати, що відбувається, а тому відчуває неконтрольований і нездоланний страх. Невипадково заїкання такого роду називають логоневроз і зараховують до одного з найпоширеніших видів психологічних проблем [2, 4].

Виклад основного матеріалу. Першим етапом дослідницької роботи став пошуково-розвідувальний експеримент, метою якого було виявлення дітей схильних до заїкання.

У процесі експерименту було проанкетовано 20 сімей дітей дошкільного віку.

Виявлено, що у 6 сімей (30% від загальної кількості анкетованих сімей) наявні передбачаючі причини виникнення заїкання, у 2 сімей (відповідно - 10%) констатовано викликаючі причини появи заїкання, що свідчить про віднесення їх до «групи ризику».

У процесі цілеспрямованого спостереження за мовленням дошкільників, інтерв’юванням вивчалося вільне спілкування дітей у години відведені режимом дитячого садка для самостійної діяльності у груповій кімнаті і на прогулянці, а саме: з 10 год. 00 хв. до 12 год., з 15 год. 30 хв. до 17 годин.

З'ясовано, що у вільному спілкуванні у дітей зафіксовано симптоми, які за збігом обставин можуть сприяти виникненню заїкання.

Отже, під час вільного спілкування дітей, дорослим (логопеду, вихователям, помічникам вихователів, батькам) слід привертати увагу молодших дошкільників до того, що вони інколи говорять не правильно, розвивати самоконтроль.

Наступним завданням констатуючого експерименту було дослідження емоційного самопочуття молодших дошкільників за методикою А.М. Лутошкіна «Емоційний кольоропис». Під час виконання завдання діти відчували значні труднощі в добиранні кольору, переважно користувалися червоним та помаранчевим кольором, що свідчить про тривожний стан дітей, зміну настрою та емоційного фону при стомленні або неуспішності виконання завдання.

Було виявлено, що і перше, і друге завдання констатуючого експерименту виявили двох дітей схильних до заїкання. Слід зазначити, що діти мають як передбачаючі, так і викликаючі причини з ускладненням емоційного самопочуття.

Видатний психіатр професор В.А. Гіляровський надавав особливе значення профілактичному напряму в логопедії. У період дитячого розвитку виникають передумови заїкання. Для попередження появи заїкання необхідна велика профілактична робота з боку дорослих, що оточують дитину.

Під сучасною комплексною роботою щодо попередження заїкання розуміється психолого-медико-педагогічний та лікувально-оздоровчий вплив на різні сторони емоційного та психофізичного стану дитини схильної до заїкуватості, різними засобами і зусиллями різних спеціалістів (схема 1).

С хема 1



Їхня мета – попередження мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення та укріплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від психологічних наслідків, перевиховання особистості і поведінки, соціальна абілітація дітей схильних до заїкуватості.

Розглянемо детальніше напрями профілактичної роботи. ОРОРОРо РОПопередження появи заїкання у дітей пов'язане головним чином з просвітницькою роботою серед батьків і працівників дошкільних установ.
Необхідно, щоб батьки, вихователі та оточуючі дитину, близькі люди були обізнані про закономірності мовленнєвого розвитку і про умови, які можуть сприяти виникненню цього розладу.

Оскільки в появі заїкання значну роль грають особливості мовленнєвого розвитку дитини, його характерні якості, внутрішньосімейні відносини, необхідно, щоб батьки, вихователі і близькі люди, що оточують дитину, були обізнані про закономірності розвитку мовлення, про умови, які можуть сприяти виникненню мовленнєвого розладу.

Таким чином, виділяють декілька груп дітей з чинником ризику до виникнення заїкання. По-перше, це діти з тривожними рисами характеру. По-друге, це група дітей з раннім мовленнєвим розвитком. У таких дітей перші слова з'являються до 1-го року. У 1,6-1,8 роки у них формується фразова мова. По-третє, це діти з деякою затримкою мовленнєвого розвитку. Слова у таких дітей з'являються після 1-го року, частіше всього до 1,3-1,5 років. Фразова мова формується після 3-х років. По-четверте, це діти з генетичними чинниками ризику, тобто діти з ознаками ліворукості, а також що мають родичів із заїканням або ліворуких (виявляється генетична обумовленість мовленнєвого розладу).

Виникненню заїкання у цих груп дітей сприяє зниження адаптаційних можливостей їх центральної нервової системи.

У просвітницькій діяльності логопеда велика увага повинна приділятися роботі з батьками. У сім'ї дітей з чинниками ризику заїкання повинні бути створені умови для нормального соматичного та нервово-психічного розвитку дитини. Сюди відносяться: дотримання режимних моментів, відповідних віку дитини, правильне харчування, уникнення соматичних і психічних перевантажень, створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї, узгоджені одноманітні виховні дії.

У дітей дошкільного віку, особливо у дітей з тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Ці страхи можуть виникати в результаті залякування, читання книг або переглядання фільмів страхітливого змісту тощо.

Слід звернути увагу на те, що випадки раннього мовленнєвого розвитку не слід оцінювати як позитивне явище. Таку дитину небезпечно “перенавантажувати” спілкуванням: вводити нові слова, мовленнєві звороти, заохочувати мовленнєву активність, демонструвати “мовленнєві успіхи” дитини довколишнім тощо. Навпаки, необхідно максимально занизити інтенсивність інформації, що надходить.

Рекомендовано у профілактиці виникнення заїкання, щоб мовлення дорослих було спокійним і неквапливим, з чітким промовлянням слів, речень. Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічним промовлянням окремих слів, короткі фрази. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення у них мовленнєвого дихання.

Таким чином, для дітей з раннім мовленнєвим розвитком профілактичні заходи, перш за все, пов'язані з охоронним мовленнєвим режимом, ритмізацією вимови і формуванням мовленнєвого дихання.

Батькам, котрі заїкаються, рекомендується пройти курс лікувально-коректувальної дії для усунення заїкання.

Для дітей, мовлення яких формується в умовах сім'ї з двомовністю повинні бути створені особливі умови.

Тривалі травмуючі ситуації в сім'ї, несприятлива обстановка, скандали та конфлікти між дорослими, залякування дитини, надмірно суворі покарання у нервових і вразливих дітей можуть викликати заїкання. Логопед й вихователь тактовно повинні пояснити батькам необхідність створення доброзичливих внутрішньосімейних взаємин.

Іноді дитина відстає в своєму мовленнєвому розвитку. При цьому її розумові здібності перевищують мовленнєві можливості. У дитини не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для виразу власних міркувань, тому в момент висловлювання в вимові дитини з'являються тривалі паузи, зупинки, запинки, які надалі можуть перейти в стійке заїкання.

При " гострому " початку заїкання необхідно терміново створити умови для нормалізації емоційного стану дитини. Такими умовами може бути зміна обстановки, в якій сталася психічна травма, на нейтральну; створення спеціального охоронного режиму. Бажана консультація логопеда та психоневролога.

Неприпустимі передразнювання і глузування. У цей період обмежується мовленнєве спілкування з дитиною і розмова з нею ведеться лише в необхідних випадках. Слід заохочувати різноманітні види ігрової діяльності дитини наодинці: малювання, мозаїка, будівельні ігри тощо, оскільки в процесі гри наодинці з собою заїкуваті діти озвучують свої дії без запинок.

Не можна забороняти говорити дитині, якщо у неї виникає така потреба. В таких випадках переводиться форма мовленнєвої активності з монологічної в діалогічну для спрощення форми спілкування та лексико-граматичного оформлення висловлювань дитини.

Рекомендовано батькам використовувати як ритмізоване мовлення, так і спів у спілкуванні з дитиною, розучувати з нею вірші, що мають короткий рядок, чіткий ритм та зміст, що відповідають віковому розвитку. Корисно дитині виконувати ритмічні рухи під музику (марширувати, плескати в долоні тощо).

Таким чином, заходи з попередження виникнення заїкання рекомендується здійснювати комплексно, зокрема:

I. Щодо оздоровлення нервової системи:

- необхідно батькам рішуче відмовитися від шкідливих звичок, що підривають здоров'я та виснажують нервову систему;

- для оздоровлення організму потрібне регулярне харчування, розумне чергування праці і відпочинку;

- необхідно уникати емоційних перевантажень;

- вранішня гімнастика та водні процедури приносять велику користь в гартуванні і зміцненні нервової системи,а отже, покращують мовленнєву функцію.

II. Щодо подолання психічних реакцій, викликаних заїканням.

Серйозною перешкодою в боротьбі з мовленнєвим порушеннями можуть бути негативні емоційні переживання. Тому необхідно докладно продумати все, що порушує душевний спокій, об'єктивно і неупереджено обговорити причини невлаштованості свого життя.

III. Щодо роботи над мовленням в домашніх умовах.

Для закріплення навику плавної вимови необхідно щодня тренувати правильне мовлення. Починати роботу над вимовою краще із співу (використовуючи веселі, плавні і ритмічні пісні). Потрібно працювати над читанням віршів, вимовою говірок, прислів’їв і невеликих текстів в помірному темпі, суворо дотримуючись правил мови.
Щоб профілактичним шляхом досягти очікуваного результату, логопеду та батькам необхідно діяти в період, коли виявляються перші легкі ступені заїкання. Необхідно усунути і стримувати всі ті шкідливі впливи, котрі несприятливим чином діють на мовленнєву здатність дитини. Оточуючі повинні подавати дітям приклад мовлення. Нервовість дитини, незадовільне харчування, органічні хвороби повинні бути по можливості усунені. При швидкому темпі мовлення дитину необхідно примушувати говорити повільніше. Дітей з невмілою дикцією потрібно націлювати на розповідання невеликих розповідей, перекладати прочитане. Не рекомендується примушувати повторювати дітей слова і навіть цілі речення. Але не потрібно викликати у дитини зайвого хвилювання до її мовленнєвого розладу [6].

Основна задача лікувально-оздоровчої системи роботи – укріплення та оздоровлення нервової системи та фізичного здоров’я дитини схильної до заїкуватості, зокрема: лікувальними препаратами, загартовуючими процедурами, лікувальною фізичною культурою.

До цієї системи з профілактики заїкання у молодших дошкільників відносять: препарати, організація необхідного режиму дня та збалансованого, раціонального харчування, процедури загартовування, ритміка та лікувальна фізична культура, медикаментозне лікування, фізіо- та психотерапія.

Основними завданнями корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: абілітація мовленнєвого дефекту і психологічних особливостей дітей схильних до заїкуватості.

В комплекс корекційно-педагогічних заходів входять: логопедичні, логоритмічні та фонопедичні заняття, робота з батьками.

Розглянемо їх детальніше. Систематична зміна різних видів діяльності, певного ритму життя сприяють нормалізації і полегшенню роботи вищих відділів нервової системи і всього організму в цілому, через те, що більшість дітей із заїканням є соматично ослабленими, важливе значення для профілактики заїкання має достатній час для відпочинку. Для дітей молодшого дошкільного віку важливе значення містить система різноманітних видів діяльності, що викликає інтерес. Для збудливих дітей, рухомих слід підбирати заняття або ігри спокійні, а негаласливих, заторможених дітей потрібно більше активізувати, розвивати самостійність. Величезне оздоровче значення для нервової системи дітей цього віку має сон, правильне харчування, вживання вітамінів – все це сприятливо впливає на вищу нервову діяльність, реактивні сили та імунологічний стан організму.

Для заїкуватих дошкільників здійснюються загартовуючі процедури: щоденне перебування на свіжому повітрі, прогулянки, ігри, спортивні розваги, що заспокоює нервову систему; повітряні ванни активно впливають на серцево-судинну систему; сонячні ванни та водні процедури підсилюють і підвищують обмін речовин в організмі. Всі види загартовування повинні призначатися лікарем строго індивідуально в залежності від стану здоров'я дитини і особливостей місцевих умов.

Логоритміка допомагає зміцненню та здійснює корекцію загальної моторики дитини, координує рухи певних м'язових груп і тому є своєрідною частиною лікувальної фізичної культури. Ця складова лікувально-оздоровчої системи з профілактики заїкання позитивно впливає на емоційний стан, загальну моторику та поведінку молодших дошкільників.

Істотним компонентом комплексного методу є медикаментозне лікування, що нормалізує діяльність центральної і вегетативної нервової системи заїкуватої дитини, послаблює судоми мовленнєвого апарату, знімає психогенні нашарування.

Важливе значення в системі лікувально-оздоровчої роботи з профілактики заїкання у молодших дошкільників має психотерапія: постійне переконання дитини в тому, що вона може і повинна говорити без заїкання, фіксація уваги на успіхи в цьому напрямі. Слід зазначити, що в комплексі лікування психотерапія займає одне з головних місць. Психотерапія є не тільки словесним лікуванням (пряма психотерапія), але й лікувальним впливом через навколишні предмети, осіб ( непряма психотерапія) [7].

Необхідно відзначити, що в системі корекційно-педагогічної роботи з профілактики заїкання у молодших школярів надається дуже важливе значення. Центральне місце в цій роботі займає логопед.

При вихованні вільного мовлення насамперед необхідно виробити у дитини неквапливий темп, тобто уміння говорити не поспішаючи, повільніше. Спокійна врівноважена поведінка в розмові та у не мовленнєвій діяльності допомагає виробляти у дошкільникам певний темп мовлення, що попереджає виникнення заїкання.

У вихованні правильного мовлення важливе значення має нормалізація мовленнєвого дихання. Необхідно звертати увагу в мовленнєвих вправах на те, щоб дитина вимовляла злито слова у фразі, тобто не окремо кожне слово, а всі разом як одне велике слово [8, 66-70].

 Стосовно дітей дошкільного віку, які мають психічні симптоми заїкуватості відсутні або що не мали свого повного розвитку,

корекційно-педагогічна робота з профілактики заїкання має попереджувальний характер. Це означає, що для дитини потрібно намагатися створити у сім'ї і у дитячій установі такі умови життя, які б дали їй реальну можливість почуватися добре і тим самим б сприяли попередженню появи заїкання.

У ігровий діяльності формується вміння управляти своєю поведінкою через освоєння у процесі ігор правил, вироблених дорослими. Ця властивість ігрової діяльності дозволяє здійснювати корекційно-виховну роботу з профілактики заїкання.

З метою визначення ефективності запропонованих напрямків роботи з попередження заїкання було проведено контрольний зріз за методикою, аналогічною тій, що використовувалася в констатуючому експерименті.

Аналіз відповідей, одержаних під час контрольного зрізу здійснювався в два етапи. Перший етап передбачав аналіз результатів якісних змін рівнів мовлення і мовленнєвих процесів у вільному спілкуванні. Другий етап – аналіз якісних змін емоційного самопочуття.

Як свідчать результати якісної обробки матеріалу різниця у виконанні дітьми завдань суттєва і дає змогу вивести закономірні

тенденції – налагодження емоційного самопочуття дітей молодшого дошкільного віку дозволила вирішувати завдання щодо часткового усунення викликаючих причин виникнення заїкання; роль міні-експериментального навчання простежувалася в умінні дошкільників унормовано використовувати мовленнєві та не мовленнєві процеси під час вільного спілкування, завдяки цілеспрямованому педагогічному керівництву створюються умови для первинного попередження виникнення заїкання.

Висновки.

Таким чином, щоб профілактичним шляхом досягти успіху, логопеду та батькам необхідно діяти в період, коли виявляються перші легкі ступені розладу. Завдання головним чином є таке: необхідно усунути і стримувати всі ті шкідливі впливи, котрі несприятливим чином діють на мовленнєву здатність. Оточуючі повинні давати дітям хороший приклад розмовного мовлення. Нервовість дитини, незадовільне харчування, органічні хвороби повинні бути по можливості усунені. Дітей необхідно оберігати від заїкання товаришів. Дітей, котрі звикли говорити швидко, необхідно примушувати говорити повільніше. При невмілій дикції дітям необхідно допомогти невеликими розповідями, перекладами прочитаного. Примушувати повторювати дітей слова і навіть цілі речення не слід. Але все те, що робиться для користі дитини, необхідно робити, не викликаючи марно зайвого хвилювання, щоб, по можливості, відвернути увагу дитини від цього мовленнєвого розладу. Ніколи не потрібно забувати, що справа ведеться з порушенням, а не з "поганою" звичкою.
Список використаних джерел

  1. Белякова Л.І. Логопедия. Заикание [хрестоматия] / Л.І. Белякова, О.О. Дякова. – Москва: ЕКСМО-Пресс, 2001. – 414 с.

  2. Селиверстов В.І. Заикание у детей (пособие для студентов). – Москва: Просвита, 1941. – 185 с.

  3. Павлов І.П. Экспериментальная патология высшей нервной деяльности. – М.: Госполитиздание, 1949. – 230 с.

  4. Волкова Л.С. Логопедия: пособие для студентов дефектологического факультета педагогических институтов. – М.: ВЛАДОС, 1995. – 456 с.

  5. Чевелева Н.А. Исправление речи у заикающихся дошкольников.– М.: Просвита, 1965. – 85 с.

  6. Шевцова Е.Е. Преодоление рецидивов заикания. – М.: Секачев, 2005. – 128.

  7. Селиверстов В.І. Заикание у детей: психокоррекционные и дидактические основы логопедического влияния: учебное пособие [для студентов высших та средних учебных заведений, 4-тое издание]. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 207 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас