Прямі витрати на оплату праці включають всі витрати по оплаті робочої сили, які можна прямо і економічно віднести на певний вид готових виробів. Витрати на оплату праці за роботу, які не можна прямо і економічно віднести на певний вид готових виробів, називають непрямими витратами на оплату праці. Ці витрати включають оплату праці таких робітників, як механіки, диспетчери та інший допоміжний персонал. Подібно витрат на допоміжні матеріали непрямі витрати на оплату праці відносяться до непрямих загальновиробничих витрат.
Розмір прямих витрат на одиницю продукції практично не залежить від обсягу виробництва, і знизити його можна шляхом підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, введення нових ресурсо-і енергозберігаючих технологій.
Непрямі витрати - це сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом, які не можна (або економічно недоцільно) віднести безпосередньо на конкретні види виробів. Сюди входять всі витрати, які не можна віднести до першої та другої груп. У вітчизняній економічній літературі їх також називають накладними витратами.
Вони розподіляються між окремими виробами відповідно до обраної підприємством методикою (пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників, кількості відпрацьованих станкочасов, годин відпрацьованого часу тощо). Ця методика описується в обліковій політиці підприємства.
Непрямі витрати поділяються на дві групи (рис.1):
- Загальновиробничі (виробничі) витрати - це загальноцехові витрати на організацію, обслуговування і управління виробництвом. У бухгалтерському обліку інформація про них накопичується на рахунку 25 «Загальновиробничі витрати»;
- Загальногосподарські (позавиробничі) витрати здійснюються з метою управління виробництвом. Вони безпосередньо не пов'язані з виробничою діяльністю організації і обліковуються на балансовому рахунку 26 «Загальногосподарські витрати».
Відмінною особливістю загальногосподарських витрат є те, що в межах масштабної бази вони залишаються незмінними. Змінити їх можна управлінськими рішеннями, а ступінь їх покриття - обсягом продажів.

Непрямі (накладні) витрати.
                             
Загальновиробничі Загальногосподарські
(Продуктивні) (позавиробничі)


Витрати загальноцехові адміністративно-
на утримання витрати на управлінські
і експлуатацію управління витрати
обладнання
                                                                                                   витрати по технічно-
амортизація обладнання витрати по кому управлінню
і транспортних засобів виробничого
управлінню витрати по
поточний догляд і виробничому
ремонт обладнання витрати, пов'язані з управління
підготовкою і організацією
енергетичні витрати виробництва витрати з управління
на обладнання постачальницько-заготовити-
утримання апарату тельной діяльністю;
послуги допоміжних управління на управління
виробництв з обслуговування виробничими фінансово-збутової
обладнання та робочих місць підрозділами діяльністю
заробітна плата і відрахування амортизація будівель, витрати на робочу
на соціальні потреби робітників, споруд, силу: на набір, відбір,
обслуговують обладнання виробничого інвентарю підготовку керуй-
телей, навчання,
витрати на внутрішньозаводські витрати із забезпечення перепідготовку і на
перевезення матеріалів, полуфаб-нормальних умов підвищення кваліфі-
рікатов, готової продукції роботи каціі
інші витрати, пов'язані витрати на профорієнтацію оплата послуг,
з використанням обладнання та підготовку кадрів надаються зовн-
ними організаціями
утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю

                                                                                   обов'язкові збори,
                                                                                    податки та платежі і
відрахування за
                                                                                          встановленому
законодавством
порядку
Малюнок 1. Класифікація непрямих (накладних) витрат
3. Основні і накладні витрати.
Основними називаються витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. До них відносяться витрати, що входять до складу цехової виробничої собівартості виробів (вартість сировини, матеріалів і напівфабрикатів, речовинно входять у продукт; вартість палива і енергії, витрачених на технологічні цілі; витрати на оплату праці виробничих робітників та відрахування на соціальні потреби; витрати з експлуатації виробничих машин і обладнання). Основні витрати обліковуються на рахунках обліку виробничих витрат 20 «Основне виробництво», 23 «Допоміжні виробництва».
Накладні витрати утворюються у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва, реалізацією продукції та управлінням підприємством. Накладні витрати обліковуються на рахунках 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати».
Розподіл витрат на основні і накладні засноване на тому, що в собівартість продукції повинні включатися лише виробничі витрати. Вони, як необхідні, формують виробничу собівартість одиниці продукції. Накладні витрати забезпечують процес реалізації продукції і функціонування підприємства як господарської одиниці, у зв'язку з чим вони повинні списуються на зменшення прибутку від реалізації.
4. Виробничі та позавиробничі (періодичні витрати, або витрати періоду).
Відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності для оцінки запасів виробленої продукції тільки виробничі витрати повинні включатися в собівартість продукції. Тому в управлінському обліку витрати класифікуються на:
- Що входять у собівартість продукції (виробничі);
- Позавиробничі (витрати звітного періоду, або періодичні витрати).
Витрати, що входять у собівартість продукції (виробничі, - це матеріалізовані витрати, і тому їх можна інвентаризувати. Вони складаються з трьох елементів:
- Прямі матеріальні витрати;
- Прямі витрати на оплату праці;
- Загальновиробничі витрати.
Виробничі витрати уречевлені в запасах матеріалів, в обсягах незавершеного виробництва та залишках готової продукції (товарів) на складі підприємства. В управлінському обліку їх часто називають запасоемкімі, так як вони розподіляються між поточними витратами, які беруть участь в обчисленні прибутку, та запасами. Витрати на їх формування вважаються вхідними, є активами фірми, які принесуть вигоду в майбутніх звітних періодах.
Позавиробничі витрати, або витрати звітного періоді (періодичні витрати), - це витрати, які не можна проінвентаризувати. В управлінському обліку дані витрати іноді називають витратами певного періоду, тому що їх розмір залежить не від обсягів виробництва, а від тривалості періоду. Ці витрати, як правило, пов'язані з отриманими протягом звітного періоду послугами. Відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності вони не використовуються у розрахунках собівартості готової продукції (незавершеного виробництва), а отже, і для оцінки виробничих запасів підприємства. Тому їх іноді називають незапасоемкімі. Періодичні витрати представлені витратами невиробничого характеру, не пов'язаними безпосередньо з виробничим процесом. Вони складаються з комерційних і адміністративних витрат. Перші припускають витрати, пов'язані із здійсненням продажів і постачань продукції, другі - витрати з управління підприємством. Облік цих витрат ведеться відповідно на балансових рахунках 26 «Загальногосподарські витрати» і 44 «Витрати на продаж». Періодичні витрати завжди ставляться на місяць, квартал, рік, протягом яких вони були зроблені. Вони не проходять через стадію запасів, а відразу ж впливають на обчислення прибутку. Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в звіті про прибутки та збитки стягуються з виручки як витрати, які не приймаються в розрахунок при калькулюванні та оцінці виробничих запасів.
Порівнюючи промисловий і торговий облік, можна виявити відмінності між такими витратами, як заробітна плата, амортизація, страхування. У промисловості багато хто з подібних витрат відносяться до виробничої діяльності, і тому загальновиробничі витрати стають витратами лише тоді, коли продукція (робота, послуга) реалізована. На підприємствах торгівлі ці витрати є витратами періоду.
5. Одноелементні і комплексні витрати.
Одноелементні називають витрати, які на даному підприємстві не можуть бути розкладені на складові (витрати, що складаються з 1 елементу - матеріали, зарплата). Ці витрати незалежно від місця їх виникнення та цільового призначення не діляться на різні складові. За цим принципом побудована класифікація за економічними елементами.
Комплексні витрати складаються з кількох економічних елементів. Наприклад, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, до складу яких входить зарплата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.
Витрати необхідно деталізувати в залежності від економічної доцільності і бажання керівництва. Коли частка того чи іншого елемента витрат відносно мала, його виділення не має сенсу. Наприклад, на підприємствах з високим ступенем автоматизації заробітна плата з відрахуваннями становить у структурі собівартості менше 5%. На таких підприємствах, як правило, не виділяють пряму заробітну плату, а об'єднують її з витратами по обслуговуванню і управлінню виробництвом в окрему статтю, звану «додані витрати».
1.3 Групування витрат за економічним змістом і статтями калькуляції
Економічний елемент являє собою однорідний вид витрат на виробництво і реалізацію продукції, який на рівні підприємства неможливо розкласти на складові частини. Угруповання виробничих витрат за економічними елементами дає можливість визначити структуру витрат, матеріаломісткість, трудомісткість, фондомісткість і енергоємність виробництва.
ПБО 10/99 «Витрати організації», а також Положенням про склад витрат і змінами і доповненнями до цього Положення визначено наступний перелік економічних елементів витрат:
- Матеріальні витрати;
- Витрати на оплату праці;
- Відрахування на соціальні потреби;
- Амортизація;
- Інші витрати.
Угрупування витрат за економічними елементами є об'єктом фінансового обліку і використовується при складанні річної бухгалтерської звітності у формі додатку до балансу. Дане угрупування дає можливість встановлювати потребу в основних та обігових фондах, фонд оплати праці і т. д.
Економічний елемент «Матеріальні витрати» відображає вартість:
- Покупних сировини і матеріалів, використовуваних на виробничі і господарські потреби, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів, піддаються надалі монтажу або додатковій обробці в даній організації;
- Робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми організаціями або виробництвами і господарствами організації, що не відносяться до основного виду діяльності;
- Природної сировини - відрахування на відтворення мінерально-виробничої бази, рекультивацію земель, оплата робіт по рекультивації земель, плата за деревину, що відпускається на корені, за воду з водогосподарських систем;
- Палива всіх видів, що купується з боку і витрачається на технологічні цілі, вироблення всіх видів енергії, опалення будинків, транспортні обслуговування виробництва, що їх транспортом організації;
- Покупної енергії всіх видів, що витрачається на технологічні та інші виробничі та господарські потреби;
втрат від недостачі надійшли матеріальних ресурсів у межах норм природних втрат.
Вартість матеріальних ресурсів, відображена по елементу «Матеріальні витрати», формується виходячи з цін їх придбання (без урахування податку на додану вартість), націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачуваних постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, митних зборів, плати за транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.
З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, виключається вартість поворотних відходів. Зворотні відходи-залишки матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили повністю або частково свої споживчі властивості. Вони не можуть прямо і безпосередньо включені до собівартості продукції (робіт, послуг).
За економічним елементу «Витрати на оплату праці" відображаються витрати з оплати праці спискового і неспісочного складу працівників організації, включаючи стимулюючі та компенсаційні виплати.
До витрат на оплату праці належать:
- Оплата праці працівників за фактично виконану роботу виходячи з прийнятих в організації форм і систем оплати праці;
- Вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати працівникам;
- Виплати стимулюючого характеру (премії за виробничі показники, надбавки за майстерність, високі досягнення і т. п);
- Виплати компенсаційного характеру, пов'язані з режимом, характером і умовами роботи виходячи з особливостей функціонування організації;
- Вартість безкоштовно наданих працівникам комунальних послуг, продуктів харчування, вартість предметів, безкоштовно видаються і залишаються в особистому постійному користуванні працівників (обмундирування, формений одяг) і т. п.;
- Оплата чергових і додаткових відпусток, а також компенсацій за невикористану відпустку відповідно до чинного законодавства;
- Інші виплати, передбачені законодавством про працю за межі не пророблена працівниками організації час.
До даного елементу витрат не належить і не включаються до собівартості продукції виплати одноразових премій, матеріальної допомоги та безпроцентних позик працівникам за рахунок коштів фондів спеціального призначення і цільових надходжень;
- Оплата понад передбачених законодавством додаткових відпусток працівників, яка може бути встановлена ​​в колективному договорі;
- Оплата екскурсій і подорожей, лікування, відпочинку та інші витрати, не пов'язані за своїм економічним змістом до оплати праці.
За економічним елементу «Відрахування на соціальні потреби" відображаються обов'язкові відрахування за встановленими ставками у наступні фонди: Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового медичного страхування, Фонд соціального страхування. По кожному фонду відрахування провадяться відповідно до порядку, встановленого другою частиною Податкового кодексу РФ.
У економічний елемент «Амортизація» включається сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів (за винятком об'єктів основних засобів, які не амортизуються у відповідності з діючими нормативними документами), нематеріальних активів, дохідних вкладень у матеріальні цінності. Суми амортизаційних відрахувань за центрами витрат і центрами відповідальності за витрати визначаються відповідно до методики, встановленої облікової політикою організації. Порядок і способи нарахування амортизації основних засобів регламентуються БПУ 6 / 01, Постановою Уряду РФ «Про уточнення порядку розрахунку амортизаційних відрахувань і переоцінки основних фондів» від 24.06.1998 р № 627 та розділом «Амортизація основних засобів», методичними вказівками з бухгалтерського обліку основних засобів .
За елементу «Інші витрати» відображають податки, збори, платежі (у тому числі з обов'язкових видів страхування), відрахування в страхові фонди (резерви) та інші обов'язкові відрахування, вироблених у відповідність до встановленого законодавством порядку, платежі за викиди (збори) забруднюючих речовин , витрати на оплату відсотків за отриманими кредитами, на відрядження, підйомні, за підготовку та перепідготовку кадрів, оплату послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків, плату за оренду в разі оренди окремих об'єктів основних виробничих фондів (або їх окремих частин), амортизацію по нематеріальних активів, відрахування в ремонтний фонд, а також інші витрати, що входять до складу собівартості продукції (робіт, послуг), але не належать до раніше перелічених елементів витрат.
Нормативними актами та методичними вказівками з бухгалтерського обліку передбачається облік витрат за статтями витрат. Таке групування являє собою об'єкт аналітичного обліку, і з цієї точки зору інформаційна ємність системи виробничого обліку витрат має істотне значення саме для управлінського обліку. Угруповання витрат у розрізі калькуляційних статей необхідна для визначення витрат з їх напрямами, видами вироблюваної продукції, центрам відповідальності та місцями виникнення витрат. Перелік статей витрат встановлюється в даний час галузевими інструкціями з питань виробничого обліку і калькулювання собівартості продукції.
Номенклатура калькуляційних статей витрат включає:
1) сировину та матеріали;
2) зворотні відходи (віднімаються);
3) покупні вироби і напівфабрикати, послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
4) паливо і енергію на технологічні цілі;
5) оплату праці виробничих робітників;
6) відрахування на соціальні потреби;
7) витрати на підготовку і освоєння виробництва;
8) загальновиробничі витрати;
9) загальногосподарські витрати;
10) втрати від браку;
11) інші виробничі витрати.
Слід мати на увазі, що галузеві групування витрат за статтями калькуляції можуть значно відрізнятися від типової. Наприклад, у переліку статей калькуляції в виробництвах електроенергії міститься стаття «амортизація основних засобів, виробничого інвентарю та пристосувань» і відсутні статті «сировина і матеріали», «поворотні відходи», «втрати від шлюбу» і т.д.
При журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку для узагальнення витрат на виробництво по організації в цілому в розрізі економічних елементів витрат і калькуляційних статей витрат застосовується журнал-ордер № 10.
1.4 Собівартість продукції: її склад та види
Визначення собівартості виробництва одиниці продукції - одна з основних облікових завдань. В основі рішення більшості кола управлінських проблем лежить саме собівартість.
Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. У собівартість продукції, зокрема включаються:
1) витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві (витрати по освоєнню виробництва, технологій; з обслуговування виробничого процесу; нормальних умов праці; пов'язані з набором робітників і перепідготовкою кадрів тощо);
2) витрати, пов'язані зі збутом продукції: упаковкою, зберіганням, навантаженням, транспортуванням; оплатою послуг транспортних та посередницьких організацій, витрати на рекламу, участь у ярмарках та ін;
3) витрати, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією на даному підприємстві, але їх відшкодування шляхом включення в собівартість продукції окремих підприємств необхідно в інтересах забезпечення простого відтворення.
Крім того, в собівартості відображаються також втрати від браку, простоїв, нестачі товарно-матеріальних цінностей, посібники з-за травм. Слід зазначити, що в системах фінансового та управлінського обліку підходи до формування собівартості різні.
Обчислення собівартості продукції необхідно для того, щоб:
- Визначити ціну продукції;
- Оцінити виконання плану по собівартості та її динаміку;
- Визначити рентабельність виробництва та окремих видів продукції;
- Здійснювати внутрішньогосподарський госпрозрахунок;
- Виявляти резерви зниження собівартості продукції;
- Розрахувати економічну ефективність впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів;
- Обгрунтувати рішення про виробництво нових видів продукції і зняти з виробництва застарілі вироби і т. д.
В управлінському обліку собівартість формується для того, щоб керівник мав повну картину про витрати. Тому в системі даного обліку можуть використовуватися різні методи розрахунку собівартості (в залежності від того, яка управлінська задача вирішується). У калькулюванні можуть брати участь навіть ті витрати, які не включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) у фінансовому обліку.
У залежності від того, які витрати включалися в собівартість продукції, у вітчизняній економічній літературі раніше виділялися наступні її види:
- Цехова - включала прямі витрати та загальновиробничі витрати; характеризувала витрати цеху на виготовлення продукції;
- Виробнича - складалася з цехової собівартості і загальногосподарських витрат; свідчила про витрати підприємства, пов'язаних з випуском продукції;
- Повна собівартість - виробнича собівартість, збільшена на суму збутових витрат. Цей показник інтегрував загальні витрати підприємства, пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.
Такий підхід дещо суперечив Міжнародним стандартам фінансової звітності, відповідно до яких у виробничу собівартість повинні включатися лише виробничі витрати: прямі трудовитрати, прямі матеріальні витрати і загальновиробничі витрати, а повна собівартість складається з виробничої собівартості, збутових та адміністративних (загальногосподарських) витрат.
Процес формування повної собівартості показаний на малюнку 2.

Повна собівартість

виробнича собівартість = витрати на продаж адміністративні витрати

додані витрати = Прямі витрати на матеріали

прямі витрати на робочу силу + загальновиробничі витрати

Малюнок 2. Елементи собівартості виробу.
Крім того, розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. Індивідуальна собівартість свідчить про витрати конкретного підприємства по випуску продукції; середньогалузева - про середні по галузі витрати на виробництво даного вироби.
Нарешті, існує планова і фактична собівартість. У розрахунки планової включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом, а фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію.
1.5 Калькулювання собівартості продукції: сутність і завдання, види калькуляцій і способи калькулювання
У російській мові слово «калькуляція» (від лат. Сalculatio - обчислення) з'явилося в другій половині ХІХ ст. і означає числення собівартості.
Виходячи з реалій сучасного стану та розвитку бухгалтерського управлінського обліку калькуляційний облік собівартості продукції як система охоплює процедури управлінського обліку витрат виробництва по калькуляційних статтях витрат і формування собівартості всієї виробленої продукції, методи калькулювання собівартості по місцях виникнення витрат виробництва, видами продукції і калькуляційних одиницям з метою прийняття управлінських рішень щодо встановлення продажних цін і регулювання управлінського виробничо-фінансового результату господарської діяльності підприємства.
У сучасній економічній літературі калькулювання визначається як система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції.
Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначеної для реалізації, а також для внутрішнього споживання.
Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій.
Калькуляція - це елемент методу бухгалтерського обліку для обчислення собівартості одиниці продукту (робіт, послуг).
За допомогою калькуляції управляють собівартістю продукції, контролюють її рівень, виявляють резерви зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, встановлюють ціни на вироби.
Процес калькулювання собівартості продукції на підприємствах складається в основному з наступних етапів:
- Збір, угруповання і деталізація первинних витрат у розрізі калькуляційних статей по об'єктах обліку витрат і калькулювання;
- Визначення собівартості остаточного браку;
- Оцінка відходів виробництва та побічної продукції;
- Оцінка незавершеного виробництва;
- Розмежування витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;
- Обчислення собівартості одиниці продукції.
Калькуляційна робота на підприємствах організується відповідно до загальної методологією планування та обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів, що забезпечують методологічну єдність обчислення собівартості продукції і можливість використання даних калькуляцій для аналізу та оцінки роботи підприємства.
Загальні принципи калькуляційної роботи:
- Науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво;
- Встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;
- Вибір методів розподілу непрямих витрат;
- Розмежування витрат по періодам;
- Вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці та ін
Ці принципи конкретизуються з урахуванням специфіки галузі та особливостей виробництва.
Основні завдання калькулювання на підприємствах:
- Достовірне обчислення фактичної собівартості одиниці окремих видів продукції, робіт, послуг; контроль за рівнем собівартості і дотриманням діючих норм і нормативів витрат;
- Визначення рентабельності продукції та факторів, що впливають на її рівень;
- Оцінка ефективності роботи підприємства та окремих внутрішньовиробничих структур (виробництв, цехів, дільниць, бригад) шляхом порівняння витрат з результатами;
- Виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції та ін Об'єктами калькулювання служать випускаються підприємством види продукції (роботи, послуги).
У системі управління собівартістю продукції на підприємствах застосовуються різні види калькуляцій собівартості продукції. За часом складання їх підрозділяють на попередні й наступні. До попередніми відносяться прогнозна, проектна, планова, кошторисна і нормативна калькуляції, що складаються до процесів виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг. До наступних - фактична калькуляція, складена після виготовлення продукції.
Прогнозна калькуляція складається на основі прогнозних норм і нормативів для характеристики передбачуваних витрат на випуск продукції (робіт, послуг) у кількох варіантах. Найкращий з них служить основою для складання проектних, планових, кошторисних та нормативних калькуляцій.
Проектна калькуляція призначається для економічного обгрунтування нового будівництва, розширення та реконструкції діючих підприємств, виробництв і цехів, модернізації устаткування, випуску нових видів виробів, розробки нових технологічних процесів, впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Вона складається виходячи з порівняно вузького кола даних для розрахунку собівартості продукції: продуктивність устаткування, випуск продукції, питомі норми витрат матеріальних ресурсів, прогнозні ціни, кошторисна вартість основних фондів, проектована чисельність працюючих. Цими умовами визначається номенклатура елементів собівартості і способи їх обчислення.
Планові калькуляції визначають середню собівартість продукції або виконаних робіт на плановий період (рік, квартал). Доставляють їх виходячи з прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання обладнання та норм витрат по організації обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого періоду. Річна планова калькуляція визначається як средневвешенная з квартальних планових калькуляцій по кожному виду виробів. Різновидом планової є кошторисні калькуляції, які складають на разове виріб або роботу для визначення ціни, розрахунків із замовниками та інших цілей.
Кошторисна калькуляція є різновидом планової. Вона складається на вироби та роботи, що виконуються в разовому порядку. Кошторисна калькуляція використовується для встановлення цін, розрахунків із замовниками та обгрунтування витрат на виготовлення продукції.
Нормативна калькуляція - це розрахунок собівартості на основі діючих на початок місяця норм і нормативів витрат. На відміну від планової нормативна калькуляція відображає рівень собівартості на момент її складання. Вона використовує норми і нормативи витрат, виходячи з досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.
Нормативна калькуляція використовується для управління, контролю та аналізу виробничих процесів, обчислення фактичної собівартості продукції, виявлення відхилень від діючих норм витрат, їх причин, винуватців та місць виникнення, а також для оцінки ефективності запроваджених організаційно-технічних заходів.
Фактична калькуляція - це розрахунок фактичної собівартості виготовленої продукції. Вона складається за даними бухгалтерського обліку витрат по калькуляційних статтях витрат, передбачених планом. У ній відбиваються також витрати і втрати, не передбачені планової калькуляції.
Фактична калькуляція відображає сформований рівень собівартості по окремих видах витрат, служить засобом контролю за собівартістю продукції, дозволяє оцінити прогресивність прогнозних і діючих норм витрат ресурсів підприємства та ефективність використання самих ресурсом, а також є найважливішим джерелом інформації для планування та економічного аналізу.
В управлінні витратами підприємства важлива роль відводиться способам калькулювання собівартості продукції. Їх існує декілька:
- Нормативний спосіб калькулювання;
- Спосіб прямого розрахунку;
- Спосіб підсумовування витрат;
- Спосіб виключення витрат на побічну продукцію;
- Спосіб пропорційного розподілу витрат;
- Комбінований спосіб калькулювання.
Нормативний спосіб калькулювання є складовою частиною нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Передумовами застосування цього способу є: наявність норм і нормативів витрат; складання нормативної калькуляції собівартості одиниці виробів, що випускаються; достовірне документування і облік витрат за діючими нормами і відхиленням від них.
Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що собівартість продукції визначається на основі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці виробу обчислюється діленням загальної величини витрат по цій продукції на її кількість.
Обчислення собівартості цим способом використовується, коли об'єкти обліку витрат збігаються з об'єктом калькулювання.
Спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що собівартість продукції визначається шляхом підсумовування витрат по окремих частин виробу або процесів його виготовлення. Цей спосіб, як правило, застосовується у виробництвах, де для обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується попередільний (попроцессний) метод.
Спосіб виключення витрат на побічну продукцію полягає в тому, продукція підрозділяється на основну, побічну і відходи. Щоб визначити собівартість основної продукції, побічні продукти і відходи виключаються із загальних витрат за заздалегідь визначеними цінами.
Спосіб пропорційного розподілу витрат застосовується для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, пряме віднесення витрат на які неможливо. Цей спосіб найбільш прийнятний у виробництвах сполучених продуктів, коли одночасно одержують кілька видів продукції в одному технологічному циклі. Зведений облік витрат організується по групі виробів, що випускаються, а витрати усередині груп розподіляються на окремі види продуктів пропорційно економічно обгрунтованої базі.
Комбінований спосіб калькулювання являє собою поєднання кількох вище перерахованих способів, якщо застосування кожного з них окремо неможливо або не забезпечує обгрунтованого обчислення собівартості. Наприклад, у рослинництві способом виключення витрат визначають вартість основної та сполученої продукції, після чого, використовуючи спосіб пропорційного розподілу витрат, обчислюють собівартість кожного виду продуктів. Калькулюється собівартість одиниці основної продукції способом прямого розрахунку.

1.6 Методи обліку витрат на виробництво
На виробничих підприємствах обліку витрат можна організувати різними методами в залежності від типу виробництва, його складності, наявності незавершеного виробництва номенклатури вироблюваної продукції, повноти включення витрат у собівартість продукції.
Під методом калькуляції розуміють систему прийомів, використовуваних для обчислення собівартості калькуляційної одиниці.
На промислових підприємствах застосовують такі методи обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, позамовний, попередільний і попроцесний.
Нормативний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовують, як правило, в галузях обробної промисловості з масовим і серійним виробництвом різноманітної і складної продукції.
Сутність його полягає в наступному: окремі види затри на виробництво обліковують за поточним нормам, передбачені нормативними калькуляціями; відокремлено ведуть оперативний облік відхилень фактичних витрат від поточних норм із зазначенням місць виникнення відхилень, причин і винуватців їх утворення; враховують зміни, що вносяться до поточні норми витрат в результат впровадження організаційно-технічних заходів, і визначай вплив цих змін на собівартість продукції. Фактично собівартість продукції визначається алгебраїчним складанням суми витрат за поточними нормам, величини відхилень від норм величини змін норм:
Зф = Зн + О + І,
де Зф - витрати фактичні, Зн - витрати нормативні, О - величина відхилень від норм, І - величина змін норм.
Застосування нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції потребує розробки нормативних калькуляцій на основі норм основних витрат, діючих а початок місяця, і квартальних кошторисів витрат на обслуговування виробництва та управління. На підприємствах, що відрізняються відносною стабільністю технологічних процесів, норми витрат змінюються рідко, тому планова собівартість мало відрізняється від нормативної. На цих підприємствах замість нормативних калькуляцій можна використовувати планові.
Відхилення фактичних витрат від встановлених норм за окремими витрат визначають методом документування або інвентарним методом.
Поточний облік витрат за нормами і відхилень від них ведуть, як правило, тільки за прямими витратами (сировина і матеріали, заробітна 'плата); Відхилення по непрямих витрат розподіляють між видами продукції після закінчення місяця. Аналітичний облік витрат на виробництво продукції ведуть у картках або особливого роду оборотних відомостях, що складаються з окремих видів або груп продукції.
Нормативний метод обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції покликаний виконувати дві функції: забезпечити оперативний контроль за виробничими витратами шляхом обліку витрат по поточним нормам і окремо - відхилень від норм та їх змін; забезпечити точне калькулювання собівартості продукції.
Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовують на ремонтних роботах та деяких інших виробництвах. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення. Під замовленням розуміють виріб, дрібні серії однакових виробів або ремонтні, монтажні та експериментальні роботи. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що представляють закінчені конструкції.
Для обліку витрат на кожне замовлення відкривають окремий аналітичний рахунок із зазначенням шифру замовлення. Облік прямих витрат за окремими замовленнями ведуть на підставі первинних документів з обліку виробітку, витраті матеріалів та ін, в яких обов'язково вказують відповідний шифр замовлення. Непрямі витрати розподіляють між окремими замовленнями умовно за прийнятими в даному виробництві або даної галузі способів.
При цьому методі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції всі витрати вважаються незавершеним виробництвом аж до закінчення замовлення. Звітну калькуляцію складають тслько після виконання замовлення. Час складання звітної калькуляції не збігається з часом складання періодичної бухгалтерської звітності.
До недоліків даного методу варто віднести відсутність оперативного контролю за рівнем витрат, складність і громіздкість інвентаризації незавершеного виробництва.
Попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах з однорідною по вихідного матеріалу і характеру обробки масовою продукцією, при якій переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси з перетворення сировини в готову продукцію в умовах безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких складають окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва. Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини.
При Попередільний методі обліку витрати на виробництво, починаючи з обробки вихідної сировини і до отримання кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції кожного наступного цеху складається з вироблених ним витрат і собівартості напівфабрикатів ..
При Попередільний методі використовують найважливіші елементи, нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм (планової собівартості) та облік змін цих норм. У первинній документації і оперативної звітності фактичний витрата сировини, матеріалів, напівфабрикатів, енергії та ін необхідно зіставляти з нормативним. Використання елементів нормативного методу дозволяє щодня здійснювати контроль над витратами на виробництво, розкривати причини відхилень від норм, виявляти резерви зниження собівартості продукції.
Розрізняють також бесполуфабрікатний і напівфабрикатний варіанти попередільного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
Попроцессний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується в галузях з обмеженою номенклатурою продукції і там, де незавершене виробництво відсутня або незначна (у видобувній промисловості, на електростанціях і т. п.). Прикладом такої галузі може служити вугільна промисловість, де виробнича собівартість 1 т вугілля визначається діленням, витрат на кількість вугілля, виданого на поверхню. Вугілля, що залишився в шахті, в розрахунок не приймається.
На підприємствах промисловості попроцессний метод обліку витрат і калькулювання застосовується в простих допоміжних виробництвах, що виробляють один або кілька видів продукції (робіт, послуг) і, як правило, не мають незавершеного виробництва (енергетичні господарства, жестянобаночное виробництво та ін.)

1.7 Узагальнення витрат на виробництво і визначення фактичної собівартості продукції, виконаних робіт і наданих послуг
Формування інформації про витрати по звичайних видах діяльності передбачає наступну послідовність етапів облікових робіт.
Одним з основних етапів відображення виробничих витрат є визначення первинних витрат, угруповання яких проводиться за структурними підрозділами організації, видами виробів, робіт і послуг, статтями витрат. В результаті виконання цього етапу облікових робіт складаються, як відомо, відомості розподілу витрат матеріалів, нарахування та розподілу оплати праці працівників організації, відрахувань у державні позабюджетні фонди, розрахунки амортизації основних засобів і нематеріальних активів та ін
Зазначені вище відомості є підставою для відображення витрат за дебетом рахунків обліку виробничих витрат і кредиту відповідних рахунків.
Другий етап процесу відображення витрат полягає у розподілі витрат допоміжних цехів. Витрати допоміжного виробництва списуються згідно звіту про виконані роботи, послуги і розподіляються на загальновиробничі і загальногосподарські витрати та інші напрямки. Цей розподіл відбивається на рахунках бухгалтерськими записами:
Д-т рахунків 20 «Основне виробництво», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати» та ін
К-т рах. 23 «Допоміжні виробництва».
Третій етап облікових робіт включає списання та розподіл витрат на обслуговування виробництва і управління ним. Ці витрати після закінчення звітного місяця перераховуються на рахунок 20 «Основне виробництво». У результаті проведених облікових робіт на рахунку 20 «Основне виробництво» збираються всі прямі і непрямі витрати на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги за звітний місяць.
Четвертий етап дозволяє розмежувати витрати між залишками незавершеного виробництва на кінець місяця і випуском готової продукції, що дає можливість визначити фактичну собівартість випущеної з виробництва готової продукції.
Послідовність виконання облікових робіт представлена ​​на малюнку 3.

Документування і угруповання витрат

Відображення прямих витрат

Відображення непрямих витрат за комплексними статтями

Основне допоміжні Виробництво ні виробництва

Основне допоміжні Виробництво ні виробництва

Визначення витрат допоміжного виробництва

Розподіл послуг допоміжного виробництва

Списання непрямих витрат на рахунок основного виробництва

Визначення витрат на основне виробництво з урахуванням залишків незавершеного виробництва на початок місяця

Списання з рахунку «Основне виробництво»

Виняток залишків незавершеного виробництва на кінець місяця

Визначення фактичної собівартості продукції

Списання втрат від браку

Остаточний шлюб

Відходи виробництва

Нестачі незавершеного виробництва

Малюнок 3. Послідовність виконання облікових робіт
Вся інформація про витрати на виробництво групується по кореспондуючих рахунках і складається відомість витрат на виробництво за рахунком «Основне виробництво» за звітний місяць. У витратах на виробництво, що враховуються у відомості, не відображаються різного роду списання витрат, а також залишки незавершеного виробництва на початок і кінець місяця. У зв'язку з цим виникає необхідність зведеного обліку витрат на виробництво на додаток до синтетичного і аналітичного їх обліку за звітний місяць.
Зведений облік витрат являє узагальнення по об'єктах обліку витрат усіх оборотів за місяць з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва і виявлення фактичної собівартості випуску продукції. Залишки незавершеного виробництва переносяться з аналогічної відомості за статтями витрат, що включаються до собівартості заділів незавершеного виробництва, розрахунок якої передбачається облікової політикою організації.
Витрати за звітний місяць визначаються за даними відомості витрат на виробництво, яка складається за звітний місяць. Собівартість забракованої продукції, а також сума виявлених нестач незавершеного виробництва та інші списання відображаються на підставі відповідних документів у відомості з водного обліку витрат на виробництво.
Дані про залишки незавершеного виробництва на кінець місяця відображаються після їх інвентаризації та оцінки.
Фактична собівартість випущеної з виробництва готової продукції визначається по кожній статті витрат наступним чином: із загальної суми витрат із залишком незавершеного виробництва на початок місяця виключаються списана собівартість остаточного браку, нестачі і залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.
Сума відомостей зведеного обліку витрат по всіх об'єктах обліку витрат повинна відповідати залишкам і оборотам по рахунку 20 «Основне виробництво».
Заключною стадією облікових робіт щодо відображення виробничих витрат є зведений облік витрат на виробництво основна мета якого полягає в узагальненні витрат, пов'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), а також у визначенні фактичної собівартості випущеної з виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції, узагальнені за всіма виробничими підрозділами організації сумуються і відображаються у відомості зведеного обліку витрат на виробництво. Ця відомість складається за статтями витрат, що включаються до собівартості продукції, і містить, крім того всі необхідні дані, що дозволяють забезпечити як дебетовий, так і кредитовий обороти по рахунку 20 «Основне виробництво». До таких даних належать: залишки незавершеного виробництва на початок і на кінець місяця, остаточний брак продукції, недостача і псування товарно-матеріальних цінностей та інші списання. Ці ж дані відображаються в постатейному розрізі відповідно до розробленої облікової політикою. Перш за все, істотним моментом при узагальненні витрат є відображення незавершеного виробництва, оскільки його величина, зміни у залишках незавершеного виробництва на початок і кінець періоду впливають на собівартість випущеної продукції. У зв'язку з цим розмежування витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом викликає необхідність розгляду обліку та оцінки незавершеного виробництва.
Незавершене виробництво - продукція, що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) відповідно до технологічного процесу, а також вироби неукомплектовані, що не пройшли випробувань і технічного приймання. Вартість незавершеного виробництва включає витрати матеріальних, трудових та інших ресурсів, які споживаються у процесі виготовлення продукції, яка не пройшла всіх стадій технологічного циклу. Незавершене виробництво відображається в балансі за фактичною або нормативної (планової) виробничої собівартості, за прямими статтями витрат, за вартістю сировини, матеріалів або напівфабрикатів. Собівартість зачепила незавершеного виробництва на кінець облікового періоду може бути визначена шляхом прямого рахунку виходячи зі ступеня готовності деталей, вузлів і напівфабрикатів і застосовуваних способів оцінки. У цьому випадку для оцінки доробку НЗВ застосовують різні прийоми. Так, виходячи з особливостей наростання витрат у НЗВ можливі виявлення тенденцій, коли витрати наростають більш-менш рівномірно від однієї виробничої операції до іншої або витрати спочатку ростуть повільно, а на останній стадії технологічної обробки їх величина різко зростає. Останнє характерно для організацій, які здійснюють складання виробів з використанням дорогих покупних комплектуючих (підприємства машинобудування, радіопромисловості та ін.)
І нарешті, витрати можуть наростати спочатку швидко по мірі виробничого споживання матеріальних ресурсів, а потім їх зростання дещо сповільнюється. Таке наростання витрат характерно для матеріаломістких виробництв (молочна, пивоварна, текстильна та інші галузі). За умови рівномірного наростання витрат продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, умовно вважається готової тільки на 50%. Виходячи з вказаної готовності продукції, у собівартість включають витрати по її обробці, які складаються з заробітної плати виробничих робітників, відрахувань на соціальні потреби, витрат на управління та обслуговування виробництва. При цьому, якщо матеріали в таких виробництвах використовуються на першій стадії обробки, то в собівартість кожного незакінченого вироби матеріали включаються у розмірі 100%, а видатки по обробці - на рівні 50%. Такий спосіб оцінки застосовується в масових виробництвах.
У собівартість незавершеного виробництва включаються або всі статті, що утворюють повну виробничу собівартість, крім витрат, які списуються на випуск продукції (витрати на підготовку і освоєння продукції втрати від браку). За умови визначення неповної виробничої собівартості в собівартість незавершеного виробництва, крім названих вище статей, не включаються загальногосподарські витрати.
Основою розрахунку фактичної собівартості випущеної продукцій є виявлені за місяць витрати на виробництво, які повинні бути скориговані на суму змін залишків незавершеного виробництва. Витрати за місяць - відображаються в регістрі синтетичного обліку - відомості по рахунку 20 «Основне виробництво», в якій узагальнюються всі записи за дебетом рахунка 20 «Основне виробництво», тобто прямі і непрямі витрати. Відомість зведеного обліку складається на підставі відомостей, що містяться в регістрах по списанню загальновиробничих і загальногосподарських витрат, а також витрат майбутніх періодів. Крім того, використовується відомість нарахування резерву майбутніх витрат. Залишки незавершеного виробництва беруться з відомості залишків незавершеного виробництва, оцінка яких здійснюється одним із способів, зазначених вище і передбачених обліковою політикою організації. Що стосується даних про залишки незавершеного виробництва на початок облікового періоду, то вони беруться з відомості зведеного обліку витрат на виробництво як кінцеві залишки за період, що передує звітному. Так, при зміні незавершеного виробництва за звітний період, який встановлюється шляхом зіставлення його залишків. На початок і кінець облікового періоду слід виходити з того, що зменшення заділів незавершеного виробництва до кінця звітного періоду веде до збільшення витрат, що списуються на собівартість випущеної продукції в даному звітному періоді.
У відомості зведеного обліку витрат відображаються суми виявлених виробничих втрат, зокрема від нестачі незавершеного виробництва за вирахуванням його надлишків; від списання виробничих витрат, виявлених внаслідок псування напівфабрикатів при налагодженні обладнання; від браку у виробництві, інші списання, включаючи розкрадання. Підставою для відображення перерахованих видів втрат є спеціально складені довідки, які разом з первинними документами використовуються для ведення відповідних реєстрів.
Витрати на виробництво продукції узагальнюються в розрізі структурних підрозділів, якщо організація займається багатономенклатурним виробництвом і має декілька цехів. Однак можна відзначити, що у всіх випадках зведена відомість обліку витрат на виробництво, звіти, подані в розрізі статей витрат, дозволяє визначити витрати, вироблені в звітному періоді, за дебетом рахунків 20 «Основне виробництво», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати» і собівартість готової продукції, яка розраховується за формулою:
СГП = 3 + НЗПнп - НЗПкп - З,
де СГП - собівартість готової продукції звітного періоду;
3 - витрати звітного періоду;
НЗПнп (кп) - незавершене виробництво на початок (кінець) періоду;
С - списані валові суми виробничих втрат.
Таким чином, методика визначення собівартості продукції повинна бути закріплена в обліковій політиці організації, при цьому використовується один з двох методів.
1. На підставі даних інвентаризації визначається фактична собівартість незавершеного виробництва. Витрати, пов'язані з готової продукції, списуються з кредиту рахунку 20 «Основне виробництво» у дебет рахунку 43 «Готова продукція».
2. Визначається безпосередньо розмір витрат, які відносяться до вартості продукції, випущеної у звітному періоді, та підлягає списанню з кредиту рахунку 20 «Основне виробництво» у дебет рахунку 43 «Готова продукція» і рахунку 90 «Продажі». Такий метод використовується у виробництвах, де відсутні залишки незавершеного виробництва або їх коливання протягом звітного періоду не істотні. Це відноситься до виробництв видобувних галузей промисловості і до виробництв окремих галузей легкої промисловості.
В організаціях при визначенні собівартості продукції повинні бути використані єдині методологічні підходи до оцінки незавершеного виробництва виходячи з особливостей конкретних видів діяльності організації, що безсумнівно повинно бути відображено в обліковій політиці.
Облік витрат на виробництво за звичайними видами діяльності організації і визначення фактичної собівартості продукції розглянуті в цьому параграфі в рамках єдиної системи рахунків, що використовується в російській практиці бухгалтерського обліку; тому що в західній практиці спостерігається чітке розмежування фінансового та управлінського обліку і відповідно до цього є різні варіанти побудови системи рахунків, що використовуються для фінансового та управлінського обліку.

2. Бухгалтерський облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на прикладі ВАТ «Біохімік»
2.1 Коротка характеристика підприємства
Об'єктом дослідження курсової роботи є ВАТ «Біохімік» - підприємство фармацевтичної галузі медичної промисловості.
ВАТ «Біохімік» заснований в листопаді 1959 року. Понад сорок років він є одним з провідних фармацевтичних підприємств Росії. Основна продукція - антибіотики, кровозамінники. З 1990 років освоєно виробництво нових видів продукції: таблеток, мазей, готових лікарських засобів в ампулах і твердих желатинових капсулах, плазмозаменяющіе препарати, діуретичні засоби, консерванти крові, болезаспокійливі засоби, мазі, супозиторії та багато інших препаратів. На підприємстві здійснюється їх фасування та пакування у короба. Також на базі відділу збуту, сформовано управління збуту і рекламний відділ, є свою адресу в інтернеті.
В даний час підприємство являє собою промисловий комплекс, що має в своєму складі всі необхідні технологічні переділи, що дозволяють освоювати і випускати нові види продукції. Підприємство має власні енергоджерела, центральну лабораторію.
ВАТ «Біохімік» - одне з небагатьох підприємств, яке продовжує утримувати на своєму балансі соціальну сферу: гуртожиток, їдальні, табір відпочинку, базу відпочинку «Мокша», аптеку, футбольний клуб, лижну базу, клуб і медико-санітарну частину.
Чисельність працівників підприємства становить більше 2500 осіб. У структурі управління підприємства є 4 управління, 22 відділу та 5 бюро.
У 2002 році ВАТ «Біохімік» увійшло до складу холдингу ЗАТ «СІА-Інтернешнл-ЛТД». В даний час контрольний пакет акцій підприємства знаходиться у володінні холдингу.
2.2 Використовуваний метод обліку витрат, вид калькуляцій і спосіб калькулювання собівартості продукції
На ВАТ «Біохімік» застосовують нормативний метод обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції. Він дозволяє оцінити не тільки якими були витрати, але і якими вони повинні бути.
Сутність нормативного методу полягає в наступному: елементи витрат обліковують за поточними нормами; відокремлено ведуть оперативний облік відхилень фактичних витрат від поточних норм із зазначенням місця виникнення відхилень, причин і винуватців їх утворення; враховують зміни, що вносяться до поточні норми витрат і визначають вплив цих змін на собівартість продукції. Облік організовується таким чином, що всі витрати можна підрозділити на витрату за нормами і відхилення від норм.
Нормативний метод успішно застосовується на ВАТ «Біохімік», адже для цього є все необхідне: суворе нормування витрати по всіх видах ресурсів; попереднє складання нормативних калькуляцій; розробка документації, що дозволяє фіксувати витрати як у межах норм, так і за відхиленням від них, в розрізі місць їх виникнення; підведення підсумків і прийняття управлінських рішень за результатами контролю по кожному цеху і заводу в цілому. Також для отримання більш достовірних даних організується правильне ведення складського господарства: на складах є електронні, в цехах - прилади для обліку споживання води, газу, пари, енергії. На ВАТ «Біохімік» організований чіткий контроль за дотриманням норм витрат з тим, щоб не допускати не обгрунтованих відступів від встановленої технології виготовлення виробів, нераціональної заміни сировини та матеріалів, перевищення встановлених норм витрат і т.п. Відхилення від норм допускаються тільки з письмового дозволу директора з виробництва Камарницький В. А.
Нормативний метод ефективно вирішує завдання управління витратами. Він покликаний забезпечувати оперативний контроль за виробничими витратами шляхом обліку витрат по поточним нормам і окремо - відхилень від норм та їх змін і, забезпечити точне калькулювання собівартості продукції. До недоліку цього методу можна віднести велику трудомісткість обліково-обчислювальних робіт.
Нормативний спосіб калькулювання є складовою частиною нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Передумовами застосування цього способу на ВАТ «Біохімік» були: наявність норм і нормативів витрат; складання нормативної калькуляції собівартості одиниці виробів, що випускаються; достовірне документування і облік витрат за діючими нормами і відхиленням від них.
Основою для обчислення фактичної собівартості продукції, що випускається при нормативному методі обліку служать нормативні калькуляції, складені на підставі норм витрат, діючих на початок місяця. Ці калькуляції використовуються для визначення фактичної собівартості продукції, оцінки шлюбу, незавершеного виробництва.
Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, що випускаються ВАТ «Біохімік».
Нормативні калькуляції складаються в бухгалтерії ВАТ «Біохімік» із залученням працівників планово-економічного відділу.
Зміна діючих норм, як правило, приурочують до початку місяця. У тих випадках, коли норми змінюються протягом звітного місяця, різниця між нормами, наведеними у нормативних калькуляціях і новими нормами до кінця звітного місяця виявляється і враховується окремо. Всі зміни норм, проведені в кінці місяця, вносяться до нормативних калькуляції на перше число наступного місяця.
Фактична собівартість продукції обчислюється шляхом додавання до нормативної собівартості або відрахування з неї виявлених у звітному періоді відхилень від норм та змін норм.
При складанні нормативних і звітних калькуляцій застосовується єдина номенклатурна стаття витрат.
2.3 Організація обліку прямих витрат на виробництво продукції на ВАТ «Біохімік»
До прямих витрат на виробництво продукції на ВАТ «Біохімік» відносяться:
- Сировина та матеріали;
- Покупні вироби і напівфабрикати;
- Паливо і енергію на технологічні цілі;
- Оплату праці виробничих робітників і відповідні відрахування на соціальні потреби;
- Витрати на підготовку і освоєння виробництва.
ВАТ «Біохімік» з технологічного процесу не передбачає наявність шлюбу, з цієї причини податкового регістра по його обліку не створюється.
Сировина та матеріали є основою виробництва продукції, різного роду робіт і послуг, складаючи найважливішу частину матеріальних витрат виробництва.
Витрата сировини і матеріалів на ВАТ «Біохімік» оформляється первинними документами (вимогами, лімітно-забірними картами, витратними накладними, комплектувальні відомості і т. п.). У цих документах містяться всі необхідні реквізити, які підтверджують спрямованість виробничих витрат, а також обгрунтованість виробленого витрати матеріалів, зокрема: вказівки на призначення витрати, найменування цеху, куди відпущені матеріали, найменування об'єкта обліку, з виробництвом якого пов'язаний відпустку матеріалів. Правильно заповнені первинні документи є підставою для підтвердження витрат матеріалів у виробництві та складання достовірних регістрів аналітичного та синтетичного обліку з обліку собівартості продукції. Первинні документи по витраті матеріалів після закінчення облікового періоду піддаються обробці, в результаті якої складається відомість розподілу витрат сировини і матеріалів за синтетичними рахунками, всередині синтетичних рахунків по об'єктах обліку та аналітичним позиціях. Відомість розподілу витрат сировини і матеріалів містить інформацію про вартість витрачених матеріалів за обліковими цінами і є підставою для відображення витрачених матеріалів за рахунками синтетичного обліку.
Відпущені у виробництво матеріали оцінюються за фактичною собівартістю, що підтверджує облікова політика ВАТ «Біохімік».
У первинному обліку аналогічно відбивається витрата допоміжних матеріалів, використовуваних для забезпечення нормального перебігу виробничого процесу. При цьому, якщо даний витрата допоміжних матеріалів має безпосереднє відношення до конкретних видів продукції, що випливає з первинних документів, то оцінка таких допоміжних матеріалів проводиться так само, як і основних матеріалів, і відображається у складі виробничих витрат за статтею «Сировина й матеріали».
На підставі відомості розподілу витрат сировини і матеріалів, а також відомості розподілу суми транспортно-заготівельних витрат за звітний період або відомості розподілу відхилень фактичної собівартості матеріалів від їх облікової вартості визначається фактична собівартість витрачених матеріалів по об'єктах обліку основного виробництва - видам продукції. Проводять такі записи за рахунками бухгалтерського обліку:
фактична собівартість матеріалів, витрачених на виробництво продукції, робіт і послуг -
Д-т рах. 20 «Основне виробництво»
К-т рах. 10 «Матеріали»;
Витрата покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів на ВАТ «Біохімік» списується на витрати виробництва на основі відповідних первинних документів аналогічно витраті сировини і матеріалів.
До палива та енергії на технологічні цілі відносяться стиснене повітря, електроенергія, вода, пар. Достовірність визначення витрат на технологічне паливо залежить, перш за все, від того, наскільки робочі місця оснащені вимірювальними приладами. Разом з тим загальна витрата палива і енергії на технологічні цілі, включаючи покупну електро-і теплоенергію, відображається на підставі пред'явлених рахунків енергетичних та інших організацій бухгалтерським записом:
Д-т рах. 20 «Основне виробництво» (технологічні потреби)
К-т рах. 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» - на вартість енергії на технологічні цілі без ПДВ;
Д-т рах. 19, субрахунок 3 «ПДВ по придбаних матеріально-виробничих запасів»
К-т рах. 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками».
Відповідно угрупованню витрат за статтями калькуляції облік сировини і матеріалів передбачає виявлення відходів матеріальних ресурсів (зворотних відходів). Вартість зворотних відходів відображається в сумі виходячи з характеру відходів та їх оцінки бухгалтерським записом:
Д-т рах. 10 «Матеріали»
К-т рах. 20 «Основне виробництво».
Підставою для такого запису є прибуткова накладна або акт приймання відходів.
Витрати на оплату праці виробничих робітників з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби відносяться до прямих витрат. Первинні документи (табель використання робочого часу, наряди, маршрутні листи, змінні завдання, листки про просте, акти про шлюб і т. д.) є основою для складання відомості розподілу витрат на оплату праці, відрахувань у державні позабюджетні соціальні фонди і освіти резерву на оплату чергових відпусток робітникам. Згідно відомості розподілу витрат на оплату праці на суму нарахованої заробітної плати виробничим робітникам робиться бухгалтерська запис:
Д-т рах. 20 «Основне виробництво»
К-т рах. 70 «Розрахунки з оплати праці».
Одночасно поряд з віднесенням заробітної плати до складу собівартості продукції відображається сума відрахувань на соціальні потреби відповідно до чинного законодавства:
Д-т рах. 20 «Основне виробництво»
К-т рах. 69 «Розрахунки по соціальному страхуванню і забезпечення»
ВАТ «Біохімік» не створює резерву по відпустках, що зазначено в обліковій політиці підприємства. Джерелом формування податкових даних у частині витрат на оплату праці є дані бухгалтерського обліку і податкових регістрів.
Витрати, пов'язані з підготовкою виробництва та освоєнням нових видів продукції, безпосередньо враховуються у складі собівартості продукції як прямі витрати, відносяться до витрат майбутніх періодів. Останні враховуються, насамперед, за певною номенклатурою статей, яка передбачається облікової політикою організації. Фактична сума проведених витрат являє собою комплексну величину і складається з численних витрат матеріальних, трудових та інших ресурсів. Вироблені і документально оформлені витрати відображаються записом по рахунках синтетичного обліку:
Д-т рах. 97 «Витрати майбутніх періодів»
К-т рахунків 10 «Матеріали», 70 «Розрахунки з оплати праці», 69 «Витрати по соціальному страхуванню і забезпечення», 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 76 «Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами» та ін
По завершенні освоєння нових видів продукції і їх передачі в серійне виробництво витрати, раніше враховані за рахунком 97 «Витрати майбутніх періодів», списуються по частинах протягом встановленого терміну (двох і більше років). Сума щомісячного списання витрат з освоєння нових видів продукції розраховується в залежності від обсягу продукції, що випускається за весь період списання і фактичної кількості випущеної продукції за обліковий період.
На підставі первинних документів про випуск освоєної продукції і аналітичних відомостей до рахунку 97 «Витрати майбутніх періодів» про витрати на освоєння нових видів продукції проводиться запис на суму списання витрат майбутніх періодів:
Д-т рах. 20 «Основне виробництво»
К-т рах. 97 «Витрати майбутніх періодів».
2.4 Облік накладних витрат
До накладних витрат підприємства належать загальновиробничі (рахунок 25) і загальногосподарські (рахунок 26) витрати.
На ВАТ «Біохімік» прийнята цехова структура управління виробництвом, і для обліку непрямих цехових (загальновиробничих) видатків у робочому плані рахунків передбачено активний збирально-розподільчий рахунок 25 "Загальновиробничі витрати". Цехові витрати відносяться до накладних і характеризують витрати підприємства на організацію управління у його виробничих підрозділах - цехах, службах, відділеннях.
Аналітичний облік загальновиробничих витрат здійснюється по цехах підприємства, а в їх розрізі - за встановленою номенклатурою загальновиробничих (цехових) витрат. Статті загальновиробничих витрат передбачаються галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання.
У всіх випадках загальновиробничі витрати враховують у межах планованих статей, що дозволяє підприємству контролювати виконання кошторису. На ВАТ «Біохімік» існує наступна номенклатура статей загальновиробничих витрат:
До статті 1 «Зміст апарату управління» відносять витрати на оплату праці персоналу управління цеху з відрахуваннями на соціальне страхування персоналу та забезпечення;
До статті 2 "зміст іншого загальновиробничого персоналу» включають витрати на оплату праці інженерно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу, що не відносяться до апарату управління цехом, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення цього персоналу;
До статті 3 «Експлуатація та ремонт виробничого обладнання» відносять мастильні, обтиральні, ремонтні матеріали і запасні частини, витрачені на утримання і ремонт виробничого та енергетичного обладнання; електроенергію, спожиту на технологічні цілі, і силову електроенергію; оплату праці робітників, які обслуговують обладнання, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення; послуги своїх підсобно-допоміжних майстерень і ремонтних майстерень сторонніх організацій по утриманню та ремонту виробничого і енергетичного обладнання;
До статті 4 «Утримання та ремонт виробничих будівель та інвентарю» включають оплату праці працівників, зайнятих утриманням, опаленням та прибиранням виробничих та цехових приміщень, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення цього персоналу; матеріали, витрачені на утримання приміщення цеху в чистоті; електроенергію і паливо для опалення приміщень; витрати на всі види ремонтів цехових приміщень та інвентарю; послуги своїх підсобно-допоміжних підрозділів і сторонніх організацій з утримання та поточного ремонту виробничих будівель та інвентарю;
До статті 5 «Витрати з охорони праці» відносяться витрати на забезпечення безпеки праці, не мають характеру капітальних вкладень, промислової санітарії та інших заходів з охорони праці працівників цехів, зокрема витрати на влаштування та утримання огорож для машин та їх рухомих частин, люків, отворів, вентиляційних пристроїв, сигналізації; витрати на пристрій умивальників, душових, роздягалень, шаф для спецодягу, сушарок та іншого обладнання; інші витрати, пов'язані з охороною праці, - матеріали, витрачені на влаштування та утримання засобів охорони праці, вартість спецодягу та спецвзуття, витрати на спецхарчування, придбання мила, рушників, аптечок, інші витрати, передбачені колективним договором;
До статті 6 «Переміщення вантажів всередині господарства» відносять витрати на переміщення вантажів з центрального складу підприємства в інші підрозділи, розташовані за межами центрального складу, вартість пального, мастильних і обтиральних матеріалів і запасних частин та інших матеріалів, використовуваних у зв'язку з експлуатацією транспортних засобів; оплату праці водіїв транспортних засобів, вантажників та інших робітників, зайнятих переміщенням вантажів, підвезення в цехи, вивантаженням до робочих місць і прибиранням їх від робочих місць, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення цього персоналу; послуги підсобно-допоміжних підрозділів і сторонніх організацій з переміщення вантажів;
До статті 8 «Інші загальновиробничі витрати» відносять витрати на випробування, досліди, раціоналізаторство, винахідництво, а також інші цехові витрати, не передбачені попередніми статтями, тобто в цю статтю включають: витрати на утримання цехових лабораторій (вартість реактивів для лабораторних аналізів, дослідів і досліджень, оплату праці та відрахування на соціальне страхування і забезпечення робітників, знос і ремонт лабораторного обладнання, оплату лабораторних аналізів, виконаних сторонніми організаціями), грошові виплати, пов'язані з винахідництвом та впровадженням раціоналізаторських пропозицій, виплату авторських винагород, оплату експертиз і консультацій;
До статті 9 «Загальновиробничі витрати непродуктивного характеру» відносять втрати від простоїв (у тому числі витрати на оплату праці та відрахування на соціальне страхування та забезпечення робітників за час простою з вини цеху; доплату робітникам, які були під час простою зайняті на роботах, які вимагають більш низької кваліфікації ; вартість матеріалів, палива, електроенергії та іншого, витрачених у період простою з вини цеху); втрати від псування матеріальних цінностей, що зберігаються в цехових коморах і підлягають списанню; втрати від нестач матеріальних цінностей, виявлених при інвентаризації в цехових коморах і підлягають списанню; інші непродуктивні витрати.
Можна скористатися статтями аналітичного обліку загальновиробничих витрат, включеними у відомість № 12 до журналу-ордеру № 10.
Зібрані протягом місяця на дебеті рахунку 25 загальновиробничі витрати особливо по кожному підрозділу (основного й допоміжного) наприкінці цього місяця повністю списують і включають у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) основного (Д-т рах. 20, К-т рах. 25) або допоміжного (Д-т сч.23, К-т рах. 25) виробництв. Між видами продукції, що виготовляється (робіт, послуг) витрати розподіляють пропорційно обліковою ціною випущеної продукції.
Розподіляються загальновиробничі витрати пропорційно випущеної продукції в облікових цінах.
Залишку по рахунку 25 на кінець місяця не буває.
Облік загальногосподарських витрат. Поряд з прямими витратами ВАТ «Біохімік» несе такі витрати, які не можуть бути прямо і безпосередньо включені у витрати основного виробництва конкретних видів продукції (робіт, послуг), зокрема пов'язані з організацією управління підприємством, - загальногосподарські витрати, які враховують на однойменному рахунку 26 (активному збирально-розподільчому).
Аналітичний облік загальногосподарських витрат будується за групами цих витрат, а всередині груп - за статтями, що дозволяє підприємству контролювати виконання кошторису загальногосподарських витрат.

Склад загальногосподарських витрат

А. Витрати на управління підприємством:
До статті 1 «Заробітна плата апарату управління» відносять оплату праці персоналу управління підприємством відповідно до номенклатури посад, що відносяться до апарату управління, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення цього персоналу;
До статті 2 «Відрядження» включають витрати по всіх видах службових відряджень працівників управління в межах норм, передбачених законодавством, у тому числі працівників управління цехів.
У статті 3 «Представницькі витрати» включають витрати з прийому та обслуговування представників інших підприємств, які прибули на переговори для встановлення співпраці в межах норм, передбачених законодавством;
До статті 4 «Зміст пожежної, воєнізованої та сторожової охорони» відносять оплату праці персоналу вахтерской, пожежної та сторожової охорони з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення; суми, що сплачуються іншим організаціям за охорону; вартість витрачених горючих, мастильних та інших матеріалів для спеціального автотранспорту та пожежних машин; витрати на утримання і ремонт пожежного обладнання, пристроїв, інвентарю; знос МШП служб охорони, а також обмундирування та спецодягу, що видаються працівникам охорони; інші витрати;
До статті 5 «Інші витрати» відносять поштово-телеграфні, телефонні і друкарські витрати по підприємству в цілому, включаючи витрати на ці цілі цехів, дільниць та інших підрозділів; вартість канцелярських і креслярського приладдя, друкарських і палітурних робіт; вартість бланкової продукції для потреб підприємства ; витрати на утримання комутаторів, диспетчерського зв'язку по підприємству в цілому; витрати на утримання будівель і приміщень офісу підприємством (опалення, освітлення, прибирання, ремонт тощо); витрати на поточний ремонт інвентарю, легкового транспорту; витрати на службові роз'їзди і утримання легкового транспорту, інші витрати по управлінню.
Б. Загальногосподарські витрати:
До статті 6 «Зміст общеексплуатаціонного персоналу» включають оплату праці персоналу підприємства, який не належить до апарату управління, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення цього персоналу;
У статті 7 «Службові відрядження працівників, що не відносяться до апарату управління» включають витрати по всіх видах службових відряджень робітників, інженерно-технічних працівників і персоналу інших категорій, що не відносяться до апарату управління;
До статті 8 «Амортизація основних засобів» відносять нараховані за встановленими нормами амортизаційні відрахування від первісної вартості загальногосподарських основних засобів у межах норм, встановлених законодавством;
До статті 9 «Утримання та ремонт будівель, споруд та інвентарю господарського призначення» відносять всі витрати на утримання в справному стані загальногосподарських основних засобів та їх експлуатацію; оплату праці робітників, центральних складів і комірників, працівників, які обслуговують приміщення, з відрахуваннями на соціальне страхування та забезпечення робітників; плату за орендовані будівлі та приміщення загальногосподарського призначення; вартість матеріалів, витрачених на прибирання основних засобів і приміщень, паливо для опалення, електроенергії для освітлення; витрати на відшкодування зносу і ремонт МБП; витрати на всі види ремонту будівель, споруд та інвентарю загальногосподарського призначення, виконуваного власними силами і коштами або сторонніми організаціями;
До статті 10 «Випробування, досліди, дослідження, винахідництво і технічні удосконалення» включають витрати на випробування, досліди і дослідження, оплату аналізів, проб та інших робіт, виконаних сторонніми організаціями; витрати на винахідництво, технічні удосконалення і раціоналізаторські пропозиції загальногосподарського характеру; винагороди авторам , оплату експертиз, виготовлення моделей і зразків, випробування винаходів і технічних удосконалень;
У статті 11 «Охорона праці» включають витрати на охорону праці для загальногосподарських цілей, не мають характеру капітальних вкладень. До них, зокрема, відносять: витрати на забезпечення безпеки праці, виробничу санітарію та інші заходи;
До статті 12 «Підготовка кадрів» відносять витрати на підготовку або підвищення кваліфікації кадрів, тобто витрати на виробниче навчання нових працівників та підвищення кваліфікації працівників усіх спеціальностей і професій на стороні; витрати на відрядження в інші міста для навчання та підвищення кваліфікації;
До статті 13 «Організований набір робочої сили» включають витрати, пов'язані з організованим набором робочої сили, передбачені чинним законодавством та затвердженого кошторису;
До статті 14 «Інші загальногосподарські витрати» відносять витрати, що не увійшли ні до однієї з перерахованих вище статей: відрахування, що сплачуються на підставі судових рішень, винесених до поточного року, допомоги по непрацездатності, що виникла внаслідок виробничої травми; витрати на утримання чергового транспорту і автомашин спеціального призначення (крім службових легкових) при центральних службах.
В. Збори і відрахування:
До статті 15 «Податки, збори та інші обов'язкові платежі» відносять витрати на оплату податків відповідно до чинного законодавства, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), держмита.
Протягом місяця всі загальногосподарські витрати збирають на дебеті рахунка 26 з кредиту різних рахунків залежно від характеру витрат (02, 05, 10, 23, 31, 50, 51, 52, 60, 67, 68, 69, 70, 71, 76 , 97 і ін), а в кінці місяця загальногосподарські витрати списуються на рахунку 90.2.1
Приймаючи облікову політику на майбутній рік, ВАТ «Біохімік» саме визначає порядок списання загальногосподарських витрат.
2.5 Зведений облік витрат на виробництво продукції
Бухгалтерське узагальнення витрат на виробництво здійснюють на ВАТ «Біохімік» щомісячно на рахунках синтетичного і аналітичного обліку витрат виробництва. У кінцевому підсумку всі виробничі витрати збираються на рахунках основного і допоміжного виробництв, що дозволяє визначити собівартість продукції.
На ВАТ «Біохімік» бухгалтерський облік ведеться за журнально-ордерною формою обліку із застосуванням комп'ютерної техніки (п.3 Облікової політики підприємства).

При журнально-ордерній формі обліку зведений облік витрат на виробництві здійснюють в журналі-ордері № 10. Підставою для записів у журнал-ордер № 10 служать підсумкові дані відомостей обліку витрат цехів (ф. № 12), обліку витрат обслуговуючих виробництв і господарств (ф. № 13), обліку втрат у виробництві (ф. № 14), обліку загальногосподарських витрат , витрат майбутніх періодів і позавиробничих витрат (ф. № 15) та ін
Зазначені відомості складають на підставі відомостей та розроблювальні таблиць розподілу сировини і матеріалів, заробітної плати, послуг допоміжних виробництв і непромислових господарств, розрахунків по амортизаційних відрахуваннях, листків-розшифровок по інших грошових витрат.
У журналі-ордері № 10 відображають всі виробничі витрати по їх елементам з кредиту відповідних матеріальних і розрахункових рахунків. При цьому в журнал-ордер № 10 записують лише ті суми кредитових оборотів матеріальних і розрахункових рахунків, які відносяться в дебет одного з рахунків витрат на виробництво.
У журналі-ордері № 10 відображають також всі внутрішні обороти за рахунками витрат на виробництво. У журналі-ордері № 10 використовується шахова форма записів витрат на виробництво, що забезпечує отримання зведених даних про витрати - і по окремих елементах витрат, і за статтями калькуляції.
Журнал-ордер № 10 включає в себе три розділи: 1 «Витрати на виробництво», 2 «Розрахунок витрат за економічними елементами», 3 «Розрахунок собівартості товарної продукції».
Головним з них є перший розділ, в якому зводяться дані про витрати на виробництво по підприємству в цілому. Його заповнюють на підставі підсумкових даних відомостей № 12,15.
У розділі «Витрати на виробництво» перш за все відбиваються кредитові обороти по рахунках матеріальних цінностей, розрахунків із соціального страхування, розрахунків з робітниками і службовцями, резерву майбутніх витрат і платежів, амортизаційного фонду, нестач і втрат від псування цінностей і непромислових виробництв і господарств в їх взаємозв'язку з рахунками витрат на виробництво. Кредитові обороти по названих рахунками, що представляють собою виробничі витрати по їх елементам, відображаються в журналі-ордері № 10 в кореспонденції з дебетом наступних рахунків витрат на виробництво: основного виробництва, напівфабрикатів власного виробництва, допоміжного виробництва, витрат з утримання та експлуатації обладнання, загальноцехових витрат , загальнозаводських витрат і витрат майбутніх періодів. Частина витрат, крім того, може бути віднесена на дебет рахунку резерву майбутніх витрат і платежів.
Для виявлення всієї суми витрат на виробництво в журналі-ордері № 10 в перший розділ внесистемно записують суми виробничих витрат з інших журналів-ордерів, що ведуться окремо по кредиту рахунків каси, розрахункового рахунку, розрахунків з постачальниками і підрядчиками (за енергію, отриману з боку) , розрахунків з підзвітними особами і т.п.
У кінці розділу підраховують підсумки по вертикалі і горизонталі. Підсумки підбивають за двома рядками: за елементами і за комплексними статтями. Для отримання загальної суми витрат на виробництво за елементами виключають внутрішні обороти.
Розділи 2 і 3 журнали-ордери № 10 як такі не розраховують, тому що дані з цих розділів не включаються ні в один обліковий реєстр. Продовженням журналу-ордера № 10 є журнал-ордер № 10 / 1. У ньому ведуть синтетичний облік витрат, не включаються до виробничої собівартості товарної продукції (витрати по відвантаженню і реалізації продукції, витрати з ремонту основних засобів та ін.)
Записи в журнал-ордер № 10 / 1 вносять з кредиту тих же рахунків, що і в журнал-ордер № 10. Після підрахунку кредитових оборотів в журналі-ордері № 10 / 1 у нього переносять підсумкові кредитові обороти журналу-ордера № 10 і підраховують загальні підсумки кредитових оборотів за відповідними оборотами. Ці загальні підсумки обох журналів потім розносяться по рахунках Головної книги.

Відомість витрати і розподілу матеріалів

Відомість витрати і розподілу зарплати і відрахувань на соціальне страхування

Розрахунок амортизації основних засобів

Листки-розшифровки про інших грошових витратах із різних журналів-ордерів

Відомість № 12

Відомість № 15

Відомість № 13

Розроблювальна таблиця № 9

Довідки і відомості про витрати, що відображаються по кредиту невиробничих рахунків

Розрахунок розподілу послуг цих виробництв

Журнал-ордер № 10 / 1

		Журнал-ордер № 10

Головна книга

Малюнок 4. Схема обліку витрат на виробництво на ВАТ «Біохімік»
3 Пропозиції щодо вдосконалення обліку витрат на ВАТ «Біохімік»
Незважаючи на те, що бухгалтерія підприємства оснащена комп'ютерною технікою, багато даних продовжують оброблятися вручну, а це істотно знижує швидкість виконання даних операцій, і найголовніше - правильність розрахунків і оформлення паперів.
В даний час вже більшість підприємств перейшло на автоматизовані програми фірми «1С» і успішно в них працюють, а на ВАТ «Біохімік» поки функціонують недосконалі програми розробників власного обчислювального центру, і обслуговуються ними ж, що набагато знижує ефективність їх використання; тому ВАТ « Біохімік »вже уклав договір на установку програми« 1С Підприємство »і вже почався збір даних для формування програми під специфічне виробництво.
Заглядаючи вперед, можна визначити істотну різницю у використанні програм власного виробництва і програми фірми «1С».
По-перше, в програмах власної розробки цілком можливо «підігнати» цифри, що в «1С» зробити не можна, так її виправлення одним бухгалтером цифра вплине на всі інші документи інших бухгалтерів;
По-друге, в системі «1С» здійснюється безліч узагальнених процедур внутрішнього контролю, коли у власних програмах контроль веде власне бухгалтер, який займається розрахунком в даній програмі;
По-третє, програма «1С» більш закрита від несанкціонованого доступу, ніж програми ВАТ «Біохімік», в які можна увійти без «сторонніх очей», і ніхто про це не дізнається.
І, по-четверте, комп'ютерна система «1С» дає велику можливість адміністрації оцінювати і контролювати діяльність підприємства, тому що для вибірки даних знадобиться набагато менше зусиль і часу.
Також для збору більш точних та своєчасних даних про витрати в бухгалтерію підприємства рекомендується:
- Всім відповідальним особам потрібно своєчасно здавати звітні дані, за графіком документообігу;
- У цехах ВАТ «Біохімік» більш раціонально використовувати сировину і упаковку для виробництва медикаментів, уникнути перевитрати матеріалів;
- Уникнення допущення браку, як в виробленої продукції, так і в упаковці для неї (наприклад, друк пачок для таблеток з пропущеної рядком «Берегти від дітей» є причиною для знищення партії);
- Більш ретельний внутрішній контроль за якістю використовуваного у виробництві сировини;
- Відділу матеріально-технічного постачання укладати договори з найбільш відомими і добросовісними постачальниками, щоб уникнути надходження на завод низькоякісної сировини;
- Постачальникам більш суворо дотримуватися терміни й умови постачання сировини і матеріалів;
- Більш суворий контроль за відвантаженням готової продукції ВАТ «Біохімік», доставка її покупцеві та запобігання її повернення з яких-небудь причин.
Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних матеріалів також дозволяють значно знизити собівартість продукції.
Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Висновок
Основною метою даної курсової роботи є розгляд і отримання знань про витрати на виробництво продукції підприємств, методи обліку витрат і калькулювання собівартості виробленої продукції. Базою дослідження послужили, в основному, підручники та навчальні посібники з ведення обліку витрат, набір нормативних документів, а також ряд статей із спеціалізованих журналів.
Мною були розглянуті поняття витрат та їх класифікація, собівартість продукції і калькулювання, висвітлені методи обліку витрат на виробництво. На прикладі ВАТ «Біохімік» розглянута організація обліку прямих витрат і використовуються цим підприємством методи обліку, розібрана методика зведеного обліку витрат на виробництво, надано пропозиції щодо вдосконалення обліку витрат на ВАТ «Біохімік».
Витрати у діяльності підприємства відіграють дуже велику роль, адже вся діяльність підприємств пов'язана зі споживанням сировини та ресурсів. Головне призначення обліку витрат - контроль за виробничою діяльністю і керування витратами на її здійснення. Для підрахунку суми всіх витрат їх приводять до грошового показником у вигляді собівартості. Визначення собівартості - дуже складний обліковий процес, що враховує галузеву специфіку підприємства (в даному прикладі курсової роботи - виробництво лікарських засобів).
Маючи на підприємстві розвиток управлінського обліку, стає більш точним вивчення витрат на виробництво, як головним об'єктом управлінського аналізу, і отже, підвищення правильності обробки інформації, отриманої з звітів бухгалтерії для прийняття в подальшому правильних управлінських рішень, і вплив їх на подальший розвиток підприємства.

Список використаних джерел
1. Становище ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в РФ (в ред. Наказів Мінфіну РФ від 30.12.1999 № 107н, від 24.03.2000 № 31н)
2. Міністерство медичної промисловості - Інструкція з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості, Москва, 1973 р .
3. План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій, затв. Наказом від 31.10.2000 р
4. Бакаєв О. С, Шнейдман Л. З. Облікова політика пердпріятія. М.; Бухгалтерський облік, 1995
5. Безруких П. С. Склад та облік витрат виробництва та обігу. М.; ФБК «Контакт», 1996 р
6. Бухгалтерський облік і звітність підприємств і організацій. Довідковий посібник, під загальною ред. акад. Карпова В. В. М.; Економіка та фінанси, 1999 р
7. Бухгалтерський облік на виробництві. А. М. Абашина, А. А. Маковський, М. М. Симонова, І. К. Талье И.. М.; Філін, 1998 р
8. Бухгалтерський облік на промисловому підприємстві. Навчальний посібник. Колектив авторів з рук. Доц. Кононова О. П. М.; Фінанси, 1972 р
9. Вахрушина М. А. Бухгалтерський управлінський облік: навчальний посібник. М.; Финстатинформ, 1999 р
10. Вахрушина М. А. Бухгалтерський управлінський облік. М.; Видавництво Омега, 2007 р
11. Введення в бухгалтерську справу, під. Ред. Гольцберга М. А, Хасан-Бека. Київ, Торгово-видавниче бюро BHV, 1994 р
12. Врублевський Н. Д. Бухгалтерський управлінський облік. М.; Бухгалтерський облік, 2007 р
13. Друрі К. Введенеіе в управлінський і виробничий облік. М.; Аудит: Юніті, 1997 р
14. Каверіна О. Д. Управлінський облік. Системи, методи, процедури. М.; Фінанси і статистика, 2004 р
15. Карпова Т. М. Основи управлінського обліку. М.; Фінанси і статистика, 2003 р
16. Карпова Т. М. Управлінський облік: підручник. М.; Юніті, 2005 р
17. Керімов В. Е. Управлінський облік: практикум. С-Петербург, Дашков і Ко, 2005 р
18. Керімов В. Е. Управлінський облік, навчальний посібник. М.; Видавничий центр «Маркетинг», 2001 р .
19. Керімов В. Е. Бухгалтерський облік. М.; Ексмо, 2006 р
20. Козлова Є. П, Парашутін Н. В, Бабченко Т. Н., Галаніна Є. М. Бухгалтер ський облік, вид. 2-е, доп. М.: Фінанси і статистика, 1997 р .
21. Козлова Є. П, Бабченко Т. Н., Галаніна Є. Н Бухгалтерський облік в організаціях, М.: Фінанси і статистика, 2000 р
22. Козлова Є. П, Парашутін Н. В, Бабченко Т. Н. Бухгалтерський облік у промисловості. М.; Фінанси і статистика, 1993 р
23. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік. М.; Инфра-М, 2001 р .
24. Кондраков Н. П. Бухгалтерський управлінський облік: навчальний посібник. М.; Инфра-М, 2004 р
25. Кондратова І. Г. Основи управлінського обліку. М.; Фінанси і статистика, 1998 р
26. Ластовецький В. Є. Облік витрат за факторами виробництва і по центрах відповідальності. М.; Фінанси і статистика, 1988 р
27. Луговий В. А. Облік витрат на виробництво та реалізації продукції (робіт, послуг), методика: практичний посібник. М.; АКДИ «Економіка і іжізнь», АТ «Інконсаудіт», 1994 р .
28. Мішин Ю. А. Управлінський облік: керування витратами і результатами виробничої діяльності. М.; Фінанси і статистика, 2002р
29. Нідлз Б. та ін під ред Соколова Я. В. Принципи бухгалтерського обліку. М.; Фінанси і статистика, 1994 р
30. Новодворський В. Д. Бухгалтерський облік виробничих ресурсів: питання теорії і практики. М. »Фінанси і статистика, 1989 р
31. Основи управлінського обліку. Адамов Н. А, Рогуленко Т. М, Амучіева Г. В, М.; Бухгалтерський облік, 2004 р
32. Пасько А. І. Бухгалтерський фінансовий облік, навчальний посібник. М.; КНОРУС, 2005 р .
33. Рішар Ж. Бухгалтерський облік: теорія і практика. М.; Фінанси і статистика, 2000 р
34. Соколов А. Ю. Управлінський облік накладних витрат. М.; Фінанси і статистика, 1999 р
35. Склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), та порядок формування фінансових результатів. Спеціальний додаток до журналу «Фінанси». М.; Друкарня Міністерства фінансів Російської Федерації, 1992 р
36. Склад і облік витрат, що включаються до собівартості: галузеві особливості, оподаткування. Нормативні документи. Коментар. Укладач Шнайдерман Т. А. М.; Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку, 1997 р
37. Фінансовий облік, під ред проф. Гетьмана В. Г. М.; Фінанси і статистика, 2003 р
38. Управлінський облік, навчальний посібник, під ред Шеремета А. Д. М.; ВД ФБК Прес, 2001 р
39. Управлінський облік і аналіз витрат на виробництво продукції, Власова Н. С. Науковий електронний журнал КубГАУ № 8 (16), 2005 р
40. Шеремет А. Д. Управлінський облік. М.; ВД ФБК-ПРЕС, 2005 р
41. Журнал «Бухгалтерське додаток» № 18, травень 2002 р
42. Журнал «Бухгалтерський облік» № 4, 2007 р
43. Журнал «Консультант бухгалтера» № 3, 1999 р
44. Журнал «Економіка і життя» № 31, 1997 р
45. Довідково-правова система «Гарант»
46. Електронна версія бератора «Практична енциклопедія бухгалтера».
47. Облікова політика ВАТ «Біохімік»
48. Первинні документи ВАТ «Біохімік»
1. Облікова політика ВАТ «Біохімік»
2. Зведена відомість по розрахунку амортизації основних засобів і нематеріальних активів
3. Відомість витрати і розподілу зарплати і відрахувань на соціальне страхування
4. Зведена відомість витрат
5. Відомість № 12
6. Відомість № 12а
7. Відомість № 13
8. Відомість № 15
9. Зведена відомість за місяць за рахунком 10-2
10. Звітна калькуляція за місяць по цеху № 16
11. Повна звітна калькуляція (собівартість) за місяць по таблеткам тетрацикліну г / хл
12. Розроблювальна таблиця № 9
13. Журнал-ордер № 10
14. Журнал-ордер № 10 / 1