1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Магістерська робота Берко 29.05.2017.doc
Розширення: doc
Розмір: 1011кб.
Дата: 05.06.2020
скачати

Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Факультет правничих наук
Кафедра загальнотеоретичного правознавства і публічного права

Магістерська робота
освітній ступінь - магістр


на тему: «ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ЗАКОНІВ»

Виконав: студент 2-го року навчання,
Магістерської програми

«Публічне адміністрування»
Берко Степан Тарасович


Керівник Козюбра М.І.,

Доктор юридичних наук, професор


Рецензент_______________________


Кваліфікаційна робота захищена

з оцінкою «_____________________»


Секретар ДЕК ___________

«____» ___________________2017 р.


Київ 2017

2


ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ПРОЦЕДУРИ, ЇЇ ПРИРОДА ТА
ПРИНЦИПИ 8
1.1. Вступ до розділу 8
1.2. Що слід розуміти під законодавчою процедурою? Законодавча процедура

чи законодавчий процес? 8
a) Погляд українських науковців 8
b) Погляд іноземних науковців 9

c) Розмежування термінів для цілей цього дослідження 10

  1. Відмежування понять «законодавча процедура» та «законодавчий

процес» від близьких понять 13
1.3. Природа законодавчої процедури та її принципи. 15
a) Виникнення першого парламенту та становлення
законодавчої процедури 15

b) Джон Лок: доктринальне підґрунтя для законодавчої процедури 16

  1. Шарль Луї Монтеск’є: доктринальне підґрунтя для законодавчої

процедури 20

  1. Принципи законодавчої процедури в контексті доктрини

суверенітету парламенту Альберта Дайсі 22


  1. Принципи законодавчої процедури, сформульовані американськими

науковцями ХХ століття 23

  1. Виокремлення принципів законодавчої процедури для цілей цього

дослідження 28
1.4. Висновки до розділу 29
РОЗДІЛ ІІ. СТАДІЇ ЗАКОНОДАВЧОЇ ПРОЦЕДУРИ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ПРОЦЕДУРИ. . 31

2.1. Вступ до розділу 31
2.2. Стадії законодавчої процедури 31
2.3. Законодавча процедура та поділ влад 32
2.4. Законодавча ініціатива 35
a) Зміст стадії 35

3
b) Дотримання принципів законодавчої процедури 36

c) Завдання суб’єктів законодавчої процедури 37

  1. Правове регулювання законодавчої ініціативи в Україні та

практика його застосування 38

e) Законодавча ініціатива в Україні: шляхи вдосконалення 43
2.5. Обговорення законопроектів 52
a) Зміст стадії 52

b) Дотримання принципів законодавчої процедури 53

c) Завдання суб’єктів законодавчої процедури 54

  1. Правове регулювання обговорення законопроектів в Україні та

практика його застосування 55
e) Обговорення законопроектів в Україні: шляхи вдосконалення 58
2.6. Прийняття закону 62
a) Зміст стадії 62

b) Дотримання принципів законодавчої процедури 62

c) Завдання суб’єктів законодавчої процедури 63

  1. Правове регулювання прийняття законів в Україні та практика

його застосування 63

e) Прийняття законів в Україні: шляхи вдосконалення 64
2.7. Підписання та опублікування 69
a) Зміст стадії 69
b) Дотримання принципів законодавчої процедури 70

c) Завдання суб’єктів законодавчої процедури 71

  1. Правове регулювання підписання та опублікування законів

в Україні та практика його застосування 71

  1. Підписання та опублікування законів в Україні:

шляхи вдосконалення 73
2.8. Висновки до розділу 75
ВИСНОВКИ 77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 83
ДОДАТКИ 86

4


ВСТУП

«Коли принципи правління зіпсуті,

найкращі закони стають поганими і

обертаються проти держави; коли ж
принципи здорові, то й погані закони

справляють такий самий вплив, як і

гарні; все рухається в правильному

напрямку завдяки силі принципу.»
Шарль Монтеск’є, «Дух законів»

Актуальність теми.


  • Україні законодавча процедура сприймається як формальність, яку можна обійти, якщо потрібно прийняти важливий для країни закон. Таке твердження часто можна почути як серед членів парламенту, так і в колі експертів, які займаються адвокацією ключових реформ в парламенті. Адже мало хто розуміє, що законодавча процедура створена для того, щоб парламент в процесі прийняття закону міг виконати дві свої функції: проконтролювати уряд,


щоб він не діяв свавільно щодо людей, і врахувати у законі інтереси усіх суспільних груп, представниками яких є члени парламенту.
Коли ми чуємо, що парламент прийняв поганий закон або що хороший закон не працює, це, зокрема, є наслідком того, що через порушення законодавчої процедури, парламент не виконав свої основні функції. Нехтування законодавчою процедурою пов’язане з тим, що увага суспільства передовсім звернена на її формальний результат – закон. Але закон як нормативно-правовий акт є лише юридичним інструментом регулювання суспільних відносин. Водночас закон має і свій соціальний вимір. За своєю природою він повинен виражати суспільний консенсус щодо вирішення певної суспільної проблеми. Однак без належного процесу обговорення і залучення зацікавлених сторін прийнятий закон сам стає формальністю, жодна суспільна група не відчуває своєї причетності до нього, він не є цінністю в суспільстві, його легітимність є

5
сумнівною, і як наслідок – закон не виконується.
Недотримання законодавчої процедури може бути викликано кількома факторами. Перший – законодавча процедура неякісна, її неможливо виконати,


  • дотримання лише перешкоджає прийняттю законів. Другий – законодавча процедура відповідає всім вимогам, однак її недотримуються через нерозуміння




  • природи і завдань. Не з’ясувавши причин, через які в Україні не дотримується законодавча процедура, неможливо гарантувати її дотримання і, як наслідок,


забезпечити виконання законом його соціальної функції.
Зважаючи на викладене, вважаю, що дослідження природи і функцій законодавчої процедури в Україні дозволить виявити її проблеми, закладені як на рівні Конституції, так і на рівні закону та парламентських практик, і дозволить запропонувати способи вирішення таких проблем.
Наукове і практичне значення теми.
Наукове значення цього дослідження полягає у з’ясуванні того, чи існує зв'язок між законодавчою процедурою, станом її дотримання та якістю закону, який приймається з порушенням законодавчої процедури. Результати цього дослідження будуть корисними також із практичної точки зору, оскільки виявлені проблеми законодавчої процедури в Україні дозволять сформулювати можливі способи їх вирішення.
Характеристика джерел та аналітичний огляд літератури.
Наукові праці українських юристів, які досліджують законодавчу процедуру, здебільшого містять лише порівняння української практики із іноземним досвідом і жодним чином не досліджують її принципи та соціальний компонент.


  • цьому дослідженні були використані праці мислителів і науковців про природу парламенту як представницького органу та його законодавчу функцію та історичні дослідження становлення англійського парламентаризму для того,


щоб з’ясувати основні принципи, яким повинна відповідати законодавча процедура. Дослідження соціальної ролі закону та законодавчої процедури здійснене з урахуванням доробку американських авторів щодо практики

6
прийняття законів у законодавчих органах Сполучених Штатів Америки. Вироблення пропозицій щодо усунення недоліків законодавчої процедури в Україні здійснене на підставі аналізу нормативних актів, які регулюють законодавчу процедуру в інших країнах.
Об’єкт, предмет та межі дослідження.
Об’єктом дослідження є законодавча процедура та її значення для діяльності органів законодавчої та виконавчої влади.
Предметом дослідження є законодавча процедура в Україні, зокрема, діяльність суб’єктів законодавчого процесу щодо розгляду та прийняття законів,


  • також нормативні вимоги щодо процедури прийняття законів України та набрання ними чинності.


Різні точки зору, тенденції в розробці проблеми.
Українська юридична література розглядає законодавчу процедуру як перелік встановлених правил, відповідно до яких приймається закон, тобто досліджує його юридичну сторону. Американські науковці розглядають не лише юридичний вимір законодавчої процедури, але й її соціальне значення для побудови консенсусу в суспільстві та зміцнення державного устрою. Саме така розбіжність є засадничою з огляду на мету цього дослідження.
Мета, завдання дослідження.
Мета дослідження – з’ясувати, наскільки законодавча процедура в Україні відповідає принципам законодавчої процедури, закладеним в її природі, та визначити стан дотримання та вплив законодавчої процедури на якість законів,

які приймає парламент.
Завданням дослідження є доведення таких гіпотез:


  1. законодавча процедура в Україні має істотні недоліки;




  1. недоліки законодавчої процедури в Україні призводять до прийняття законів низької якості;



Для доведення гіпотез слід виконати такі завдання:


  1. проаналізувати наукову літературу щодо природи парламенту та його законодавчої функції;

7


  1. виокремити принципи законодавчої процедури;




  1. проаналізувати законодавчу процедуру в Україні;




  1. проаналізувати практику дотримання законодавчої процедури в Україні;




  1. порівняти законодавчу процедуру в Україні з законодавчими процедурами в інших країнах;




  1. розробити рекомендації щодо можливих змін законодавчої процедури в Україні.


Методологічна основа дослідження.


  • дослідженні використовувались загально-наукові та спеціально-наукові


методи.
Метод синтезу використовувався для виокремлення принципів законодавчої процедури із природи парламенту та його законодавчої функції. За допомогою історичного методу досліджувалось походження парламенту та його природа. Метод аналізу був використаний під час дослідження законодавчої процедури в Україні та визначення її стадій. Під час порівняння відповідності законодавчої процедури в Україні принципам законодавчої процедури використовувався порівняльно-правовий метод.
Для дослідження практики дотримання законодавчої процедури в Україні були використані методи класифікації та систематизації, була складена база законопроектів, прийнятих Верховною Радою України (далі – Верховна Рада) в перший рік її діяльності (період з 27.11.2014 до 28.12.2015), визначені критичні етапи законодавчої процедури, на яких перевірялось її дотримання.
Під час формування рекомендацій щодо зміни законодавчої процедури в Україні застосовувався метод моделювання.

8
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ПРОЦЕДУРИ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ПРИНЦИПИ

1.1. Вступ до розділу


  • цьому розділі я розкрию поняття законодавчої процедури, відмежувавши його від близьких за змістом юридичних термінів. Також, дослідивши природу законодавчої функції парламенту, виведу принципи, яким повинна відповідати законодавча процедура.



1.2. Що слід розуміти під законодавчою процедурою? Законодавча
процедура чи законодавчий процес?
Оскільки об’єктом цього дослідження є законодавча процедура, то, насамперед, слід з’ясувати, що розуміють під цим поняттям.


  1. Погляд українських науковців



В українській правничій науці використовують два юридичних терміни, які використовуються для позначення порядку прийняття законів. Це «законодавчий процес» та «законодавча процедура». Термін «законодавчий процес» є більш усталеним і зустрічається найчастіше, його можна зустріти в роботах таких українських правників як В.М. Шаповала [1, с. 301], В.Л. Федоренка [2, с. 19], Д.Є. Прокопова [2, с. 31], І.Е. Берестової [2, с. 35], А.О. Короля [2, с. 65], І.О. Семерака [2, с. 73]. З іншого боку В.М. Штогрин вживає лише термін «законодавча процедура» [2, с. 37]. Деякі українські науковці, зокрема, М.І. Козюбра [3, с. 258, 323], О.В. Скрипнюк [2, с. 11, 15], М.О. Теплюк [2, с. 5], І.Б. Коліушко [4, с. 92], Ю.В. Будник [2, с. 69], О.І. Лисенков [5, с. 70] одночасно вживають обидва терміни. Ці науковці жодним чином не розмежовують ці терміни, тому можна вважати, що для них вони є взаємозамінними.
Усі зазначені науковці вживають ці терміни, однак лише деякі з них дають певні визначення для них. Професор М.І. Козюбра вважає, що поняття

9
законодавчий процес позначає процедуру, за якою ухвалюються закони [3, с. 323], в той самий час, на думку О.І. Лисенкова, «законодавча процедура» – це юридично регламентований порядок законодавчої діяльності [5, с. 70].


  1. Погляд іноземних науковців



В англомовних джерелах теж використовують два терміни – «legislative procedure» [6, с. 151] та «legislative process», [7, с. 459], [8, с. 122], [9, с. 7, 357], які можна вважати відповідниками українських «законодавча процедура» та «законодавчий процес». Для деяких авторів ці терміни теж є взаємозамінними і використовуються поряд [10, с. 54], [11 с. 804, 814], інші ж, наприклад, Малкольм Джювел та Сем’юел Петтерсон, хоч і не приділяють окремої уваги розмежуванню цих визначень, однак вживають термін «legislative procedure» вони вживають для позначення формалізованих правил і процедур, встановлених парламентом, тоді як терміну «legislative process» надають більш широкого значення і позначають ним дії та події, пов’язані із прийняттям законів [12, с. 255].
Водночас Філіп Фріклі, який вживає лише термін «legislative procedure», зазначає, що його слід розуміти у вузькому та широкому значенні. На його думку, «legislative procedure» у вузькому значенні є тим самим, що й «parliamentary law» (укр. «парламентське право») або «parliamentary procedure» (укр. «парламентська процедура»), тобто формалізовані правила, які визначають порядок роботи парламенту. У широкому ж значенні Філіп Фріклі вважає, що парламентська процедура – це «загальна практика та способи здійснення законодавчим органом своєї діяльності» [7, с. 459].


  • джерелах російських правників В.Є. Чіркіна [13, c. 258], В.А. Рижкова і Б.А. Страшуна [14, с. 531] наводять лише поняття «законодательный процесс» (укр. «законодавчий процес»). Водночас В.А. Рижков і Б.А. Страшун, подібно до Філіпа Фріклі та Малкольма Джювела з Сем’юелом Петтерсоном, теж пишуть про те, що поняття «законодавчий процес» може вживатись у двох значеннях: як порядок діяльності зі створення закону та як сама така діяльність [14, с. 531].

10
Таким чином, проаналізувавши роботи українських та іноземних науковців, можна дійти висновку, що для позначення порядку прийняття закону паралельно існують два терміни: «законодавчий процес», «legislative process» і «законодательный процесс»  з однієї сторони та «законодавча процедура», «legislative procedure» і «законодательная процедура»  з іншої. Для переважної більшості авторів вони є однакові за змістом і вживаються поряд. Попри це деякі науковці, незалежно від того, якому саме терміну вони надають перевагу, наголошують на тому, що він може вживатися для позначення як формалізованих правил, процедур, порядку, відповідно до яких приймаються закони, так і для позначення діяльності певних суб’єктів щодо прийняття законів.


  1. Розмежування термінів для цілей цього дослідження



Зважаючи на те, що в цій роботі я досліджуватиму не лише формально-юридичну сторону порядку прийняття законів, але й розглядатиму питання участі відповідних суб’єктів у цьому процесі, то, на мою думку, ці поняття слід чітко розділити і обрати окремі терміни для їх позначення.
Для початку звернемось до тлумачного словника української мови, щоб з’ясувати різницю в лексичному значенні обох слів. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови знаходимо, що процедурою є «офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь».Натомість процес–це«послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком; хід розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку» [15,с. 1179]1. Отже, що процедура є встановленим або узвичаєними порядком чи правилами здійснення чогось, а процес є лише об’єктивним вираженням виконання цього порядку чи правил конкретними суб’єктами щодо конкретного



1 Тлумачний словник також наводить таке значення слова «процес» - «розгляд судової справи; сама судова справа. || Визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розгляді судових справ певного роду.» Оскільки порядок прийняття законів не є процесом здійснення правосуддя, то це значення слова «процес» до законодавчої процедури застосовувати недоречно.

11
об’єкта і в конкретний час.
Такий висновок наштовхує на те, щоб розділити терміни «законодавча процедура» та «законодавчий процес» в такий спосіб:


  1. під терміном «законодавча процедура» слід розуміти юридично визначений порядок (правила), відповідно до якого приймаються закони.




  1. під терміном «законодавчий процес» слід розуміти діяльність суб’єктів щодо підготовки, розгляду і прийняття законів (зокрема конкретних

законів).
Для того, щоб перевірити правильність такого розмежування, слід додатково звернутися до нормативних актів, у яких такі терміни можуть вживатися. Позаяк предметом цього дослідження є саме законодавча процедура в Україні, то доцільно використовувати насамперед ті терміни, що вживаються в Конституції України та законах України, які регулюють це коло питань.
Терміни, які вживаються в Конституції України
Конституція України містить низку статей, якими встановлює вимоги до діяльності Верховної Ради України (надалі – Верховна Рада) щодо прийняття законів. Детальніше ці вимоги будуть проаналізовані у наступному розділі цього дослідження, однак для цілей цього розділу слід звернути увагу лише на ті терміни, які парламент, виконуючи свою установчу функцію, вжив для позначення процесу прийняття законів.
Слід одразу визнати, що в Конституції України немає ані словосполучення «законодавчий процес», ані словосполучення «законодавча процедура». Ба більше, Конституція України не пропонує жодного терміну, який би позначав процес прийняття законів парламентом. У розділі IV «Верховна Рада України», який визначає основні вимоги щодо діяльності парламенту, лише зазначено, що до повноважень Верховної Ради належить «прийняття законів» (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) та що вона здійснює «законопроектну роботу» (частина перша статті 89 Конституції України).

12
Проте в розділі «Конституційний Суд України», а саме в частині першій статті 152 встановлено, що «Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена
встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності».Оскільки розгляд,ухвалення та набрання чинностізаконами є складовими елементами законодавчої процедури, це означає, що для позначення цього явища Конституція України використовує термін «процедура». Він вживається ще декілька разів у тексті для позначення процедури імпічменту та процедури розгляду Конституційним Судом України справ.2 У кожному з цих випадків термін «процедура» використовується для позначення чіткого порядку прийняття рішення. Натомість слово «процес» в Конституції України використовується лише у значенні судового процесу3 та загальновживаному значенні у словосполученні «міграційних процесів». З цього робимо висновок, що в Конституції України хоча й не використовується ані термін «законодавча процедура», ані термін «законодавчий процес», однак для позначення порядку прийняття парламентом законів використовується поняття «процедура», а не «процес».
Терміни, які вживаються в Регламенті Верховної Ради України
На рівні закону порядок розгляду, ухвалення та набрання чинності законами визначений у Законі України «Про Регламент Верховної Ради





  1. Термін «процедура» використовується для позначення особливої процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у пункті 10 частини першої статті 85, частині шостій статті 111, частині третій статті 151 Конституції України; та для позначення процедури розгляду Конституційним Судом України справ та виконання рішень у частині першій статті 153 Конституції України. Цей термін також згадується у пунктах 15 та 16 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Він вживається лише як частина назви рішення Конституційного Суду України «у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України» від 28 червня 1996 року. Оскільки у самому тілі Конституції України таке словосполучення не використовується, я прийняв рішення не враховувати його у своїй аргументації.




  1. Словосполучення «судовий процес» міститься у пунктах 1 та 6 частини другої статті 129 Конституції України, а спільнокореневе слово «процесуальний» використовується для позначення діяльності одного з учасників судового процесу, а саме прокурора – «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» - пункт 2 частини першої статті 1311 Конституції України

13
України»4, яким затверджений Регламент Верховної Ради України (далі – Регламент). Частина друга статті 1 Регламенту встановлює, що він визначає законодавчу процедуру та процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень парламенту. Понад те, розділ IV Регламенту має назву «Законодавча процедура». Термін «законодавчий процес» взагалі не вживається у Регламенті, а слово «процес» використовується виключно для позначення діяльності парламенту щодо прийняття конкретних рішень.5
Таким чином, я дійшов висновку, що для цілей цього дослідження, терміном «законодавча процедура» слід позначати юридично визначений порядок (правила), відповідно до якого приймаються закони, натомість під «законодавчим процесом» варто розуміти діяльність суб’єктів щодо підготовки, розгляду і прийняття законів (зокрема конкретних законів).


  1. Відмежування понять «законодавча процедура» та «законодавчий процес» від близьких понять


Перед тим як перейти до розкриття суті законодавчої процедури вважаю також за доцільне коротко пояснити чим законодавча процедура та законодавчий процес відрізняються від таких понять як законотворчість та парламентська процедура.
Законодавчий процес – частина законотворчості.
На превеликий жаль, в науковій літературі ототожнюють ці поняття. Зокрема, російський науковець В.Є. Чіркін та український науковець





  1. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» № 1861-VI від 10.02.2010 року




  1. Частина перша статті 56 Регламенту визначає, що стенограма та протокол підтверджують «процес обговорення і прийняття рішень Верховною Радою», тобто діяльність, а не порядок; частина перша статті 97 Регламентувизначає, що до справи законопроекту долучаються документи, «підготовлені в процесі розробки, розгляду,


доопрацювання,прийняття відповідного(конкретного – С.Б.)законопроекту»; частина друга статті 152Регламенту визначає, що «Процес визначення Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період … здійснюється з урахуванням … річного звіту про виконання закону про Державний бюджет», тобто процес визначення цих Основних напрямків на конкретний рік, а не порядок їх визначення загалом. Слово «процес» також використовується у словосполученні «судовий процес» (пункт 3 частини третьої статті 87 Регламенту).

14
В.М. Шаповал вживаючи термін «законодавчий процес» (у значенні юридично визначеного порядку, тобто законодавчої процедури), часом замінюють його на «процес законотворчості» [13, с. 258], [1, с. 257]. Така заміна є хибною, оскільки законотворчість є явищем набагато ширшим, від законодавчого процесу чи процедури. М.І. Козюбра стверджує, що законотворчість разом із підзаконною нормотворчістю є видами правотворчості, яка своєю чергою, є «діяльністю із формування, зміни чи скасування правових норм»[3,с. 192, 198].З цього робимовисновок, що законотворчість є діяльністю із формування, зміни чи скасування норм закону. Тому законотворчість, як діяльність, за своєю суттю є ближчою до законодавчого процесу, ніж до законодавчої процедури як формалізованого порядку, але не є жодною із них. З цією думкою погоджуються і В.А. Рижков та Б.А. Страшун, які стверджують, що поняття законодавчої процедури6 «потрібно суворо відмежувати від загальносоціального поняття законотворчості» [14, с. 531]. На їхнє переконання, законотворчість охоплює також діяльність не регульовану правом, «і не вичерпується власне створенням закону, але й охоплює оцінку його ефективності і можливе подальше коригування» [14, с. 532]. Ба більше, на думку авторів, до процесу законотворчості залучені не лише суб’єкти, які володіють певними повноваженнями щодо прийняття законів, але


  • «групи тиску», дослідницькі центри тощо» [14, с. 532]. Зважаючи на те визначення «законодавчого процесу», яке я використовую в цьому дослідженні,




  • саме що законодавчий процес є діяльністю щодо прийняття закону, вважаю, що законодавчий процес є поняттям вужчим за законотворчість, оскільки охоплює діяльність лише суб’єктів зі спеціальними повноваженнями, а саме органів державної влади, тоді як законотворчість включає ширше коло суб’єктів, які не мають владних повноважень у цій сфері (наприклад, представників громадянського суспільства, бізнесу чи інших зацікавлених сторін).


Законодавча процедура – частина парламентської процедури





  1. Автори використовують термін «законодавчий процес», однак говорять про його вузьке і широке значення – порядок прийняття закону та діяльність щодо прийняття закону.

15
Зі свого боку, парламентська процедура є поняттям близьким до законодавчої процедури, однак ширшою за змістом. Парламентська процедура не обмежується лише процедурою прийняття законів, вона визначає порядок прийняття парламентом інших рішень, наприклад, призначення чи звільнення членів уряду, розгляд питання про імпічмент президенту. Законодавча процедура


  • однією з парламентських процедур, оскільки Регламент поряд із законодавчою процедурою називає «спеціальні процедури».7



  1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас