1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: Магістерська робота Берко 29.05.2017.doc
Розширення: doc
Розмір: 1011кб.
Дата: 05.06.2020
скачати

2.7. Підписання та опублікування


  1. Зміст стадії



Підписання та опублікування закону (часом їх ще називають санкціонування та промульгація) є останньою стадією законодавчої процедури. За прийняттям закону парламентом слідує його підписання спікером, який засвідчує волю парламенту, та передає закон на підпис главі держави або главі уряду (залежно від моделі державного правління), закон офіційно опубліковується і набирає чинності. Водночас суб’єкт, який підписує закон, може мати право вето – відмовитись підписувати закон. Зазвичай це право обмежене певними підставами. В такому разі закон повертається до парламенту, який може подолати право вето і зобов’язати відповідного суб’єкта підписати закон. Кількість голосів парламенту, необхідна для подолання вето є різною для різних країн. Що стосується права вето у глави держави, то якщо він не є главою виконавчої влади, то право вето у нього значно обмежене.


  • Сполучених Штатах Америки президент є одночасно главою держави і виконавчої влади, тому він зберіг за собою право вето, оскільки саме він є відповідальним як глава уряду за виконання закону. Зараз президенти Сполучених Штатів Америки досить часто використовують погрозу використання вето під час боротьби у парламенті за ті чи інші положення в

70
законі, однак така практика склалась лише після 30-х років XX століття [12, с. 266]. Вето президента має бути подолане двома третинами голосів кожної палати парламенту.


  • Франції, де президент є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, він теж має право вето, однак це право неабсолютне, і президент має отримати згоду прем’єр-міністра.40




  • свою чергу, в республіках, де глава держави не є главою виконавчої влади, він може зберігати право вето, однак здійснювати його він може лише зі згоди глави виконавчої влади. У Німеччині право вето мають федеральний канцлер та президент, але підставою для цього є неконституційність закону.


Водночас федеральний канцлер може також ветувати закон, якщо редакція, прийнята парламентом, визначила більші витрати на реалізацію закону, ніж пропонував уряд першопочатково [25. с. 368]. Польський глава держави, який теж не є главою виконавчої влади, може оспорювати до конституційного суду конституційність закону, прийнятого парламентом, і якщо конституційний суд підтвердить неконституційність – президент може накласти вето на такий закон. Президент також може вимагати у парламенту додатково підтвердити прийняття закону трьома п’ятими голосів присутніх за умови присутності щонайменше половини складу у кожній палаті.


  1. Дотримання принципів законодавчої процедури



Стадія підписання закону важлива з точки зору забезпечення відповідності закону конституції. Процедура підписання має гарантування, що закон, прийнятий парламентом, набуде чинності, крім випадків коли він визнаний неконституційним, або якщо уряд відмовиться його підписувати через неможливість виконання. В такому разі право повторно підтвердити прийняття закону знову належить парламенту як представницькому органу. В разі якщо





  1. Конституція Франції - http://www.conseil-constitutionnel.fr/conseil-constitutionnel/english/constitution/constitution-of-4-october-1958.25742.html#TitleII

71
закон підписано, він має бути опублікований для людей, які повинні розуміти час, з якого положення закону будуть для них обов’язковими.


  1. Завдання суб’єктів законодавчої процедури



Завдання суб’єктів законодавчої процедури на стадії підписання та опублікування є досить простими. Спікер парламенту посвідчує рішення парламенту, глава держави від її імені визнає закон і у певних випадках може наполягти на перевірці його конституційності. Опублікування закону здійснює глава держави або уряд.


  1. Правове регулювання підписання та опублікування законів в Україні та практика його застосування




  • Україні вимоги щодо підписання та опублікування законів містяться у статті 94 Конституції України, декількох статтях Регламенту та Указі Президента


«Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»41.
Конституція встановлює, що закон, прийнятий парламентом, підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його президентові. Глава держави у свою чергу повинен протягом п’ятнадцяти днів його підписати та опублікувати або повернути до парламенту для повторного розгляду. Конституція встановлює презумпцію підписання закону: закон вважається схваленим Президентом України і повинен бути підписаним та оприлюдненим, якщо протягом встановленого строку Президент України не повернув закон до парламенту. Верховна Рада може подолати вето Президента двома третинами від


  • конституційного складу. В такому разі Президент України повинен його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів, а в разі якщо він цього не зробить, закон може підписати та опублікувати спікер парламенту самостійно.





  1. Попри те, що відповідно до Конституції України Президент України не має повноважень встановлювати порядок опублікування законів, станом на сьогодні цей акт є чинним.

72
Аналіз дотримання процедури під час прийняття законів українським парламентом свідчить про те, що існують серйозні порушення Конституції України і на стадії підписання і опублікування закону. Передовсім йдеться про недотримання строків підписання прийнятих законів. Якщо строк, протягом якого, Президент України повинен підписати закон, визначений в Конституції України, то строк підписання закону Головою Верховної Ради України встановлений у Регламенті. Цей строк не повинен перевищувати п’ятнадцяти днів з моменту прийняття закону. Цей час використовується для того, щоб остаточно доопрацювати текст закону та дати можливість депутатам оскаржити результати голосування, якщо для цього є підстави. З усіх законів, що були прийняті Верховною Радою VIII скликання, близько 7% були підписані спікером


  • порушенням встановленого строку. Найпоказовішим є випадок, коли Голова Верховної Ради зволікав з підписанням закону більше ніж півроку – цілих 202


дні42. Також існує приклад коли Голова Верховної Ради України VII скликання взагалі не підписав закон аж до припинення повноважень цього скликання парламенту.43 Це спричинило юридичну невизначеність – чи може цей закон бути коли-небуть підписаний, наприклад Головою Верховної Ради України наступного скликання? Як на мене, такий закон слід вважати відхиленим у зв’язку з припиненням повноважень парламенту, який його прийняв.



42 Йдеться про проект закону «Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами в іноземній валюті» (реєстраційний номер 1558-1).
43 Йдеться про Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей» (реєстраційний номер 5082).

73



Дотримання строку підписання ПУ

250

34



Дотримання ГВРУ строку підписання

263

21


82% 84% 86% 88% 90% 92% 94% 96% 98% 100%
Так Ні

Рис. 7. Дотримання строків підписання законів Головою Верховної Ради України та Президентом України
Що стосується підписання законів Президентом України, то досліджений масив законів вказує на те, що більше 12% законів, які потрапляють на підпис Президентові України, підписуються або повертаються до парламенту із порушенням строку, визначеного в Конституції України. Норма частини третьої статті 94 Конституції говорить, що закон, який Президент України не ветував протягом визначеного часу є схваленим, але має бути підписаний і опублікований самим же главою держави. У ситуації, коли Президент України повертає закон у парламент після спливу встановленого строку виникає питання: чи є цей закон схвалений на підставі норми Конституції України попри те, що Президент України його ветував? Як на мене, відповідь очевидна. Недобросовісне ставлення глави держави до свого повноваження накладати вето на закон не може скасовувати пряму норму Конституції України. Водночас юридичних механізмів зобов’язати Президента України підписати такий закон немає.


  1. Підписання та опублікування законів: шляхи вдосконалення


Щодо непідписання закону Головою Верховної Ради України
Щоб запобігти в майбутньому виникненню ситуацій, коли Голова Верховної Ради України не підписує закон, прийнятий парламентом, потрібно в

74
визначити юридичні наслідки такого непідписання. Зокрема, зважаючи на те, що нинішня норма Конституції України дозволяє підписувати закони лише Голові Верховної Ради України, слід розглянути можливість внесення змін, якими дозволити Першому заступнику Голови Верховної Ради України підписувати закон після спливу строку, призначеного для підписання закону спікером. Однак без змін до Конституції вже зараз на рівні Регламенту можна визначити, що закон вважається відхиленим, якщо Голова Верховної Ради України його не підписав протягом сесії, на якій закон був прийнятим. Така норма суперечить принципу, що закон прийнятий парламентом має набирати чинності, і фактично легалізує мовчазне вето Голови Верховної Ради. Однак в цьому випадку слід шукати балансу між принципом законодавчої процедури та необхідністю забезпечити визначеність щодо долі закону. Тому, як на мене, така норма є вимушеним кроком.
Щодо права вето Президента України
Щодо права вето Президента України, то виникає питання про те чи може глава держави, який не є главою виконавчої влади, мати право ветувати закон і якщо так, то з яких підстав? Зараз Президент України не обмежений жодними рамками щодо можливого вето. Один із законів глава держави ветував, обґрунтовуючи це тим, що закон не забезпечує комплексного підходу вирішення проблеми44. Така широка дискреція дозволяє використовувати право вето як інструмент політичного впливу і ставить під сумнів статус парламенту як єдиного органу законодавчої влади. У зв’язку із цим пропонується звести право вето Президента України виключно до можливості поставити під сумнів конституційність закону. При цьому рішення про конституційність закону має приймати не сам глава держави, а Конституційний Суд України. Якщо ж протягом встановленого строку глава держави не підписав прийняти закон та не





  1. Йдеться про проект закону «Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" щодо статусу працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України» http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60249

75
оспорив його конституційність, такий закон може підписати та опублікувати Голова Верховної Ради. Запропоновані рекомендації потребують змін до Конституції України. Слід визнати, що без внесення цих змін обмежити на законодавчому рівні дискрецію глави держави щодо права вето неможливо.
Водночас слід визнати, що Конституція України не дає жодної можливості уряду заблокувати набрання чинності прийнятого закону. Оскільки правом вето


  • багатьох країнах володіє саме глава виконавчої влади, то можливо під час внесення змін до Конституції України слід розглянути питання надання Прем’єр-


міністрові права ветувати закон з його обґрунтуванням. Це фактично той обсяг права вето, який зараз існує у Президента України.
Що стосується подолання вето, то, як на мене, до Конституції України слід внести зміну, яка дозволить долати вето більшістю від конституційного складу парламенту.

2.8. Висновки до розділу

Законодавчу процедуру можна поділити на чотири стадії, залежно від функцій, які вона виконує:


  1. законодавча ініціатива;




  1. обговорення законопроекту;




  1. прийняття закону;




  1. підписання та опублікування.


Кожна із цих стадій забезпечує дотримання кількох принципів законодавчої процедури. На кожній стадії законодавчої процедури суб’єкти законодавчого процесу повинні виконувати завдання, які випливають із їхньої природи. Невиконання парламентом, урядом та главою держави цих завдань або виконання завдань, які притаманні іншому суб’єкту, призводять до недотримання принципів законодавчої процедури.
Законодавча процедура в Україні має ряд недоліків, які суперечать принципам законодавчої процедури. Ці недоліки закладені як на рівні

76
Конституції України, так і на рівні Регламенту. Наявність цих недоліків призводить до прийняття парламентом неякісних законів в їх загально-соціальному розумінні. Для виправлення вад законодавчої процедури слід передовсім внести зміни до Конституції України, які б:


  • позбавили Президента України права законодавчої ініціативи;




  • встановили, що закони та інші акти Верховна Рада України приймає більшістю від присутніх народних депутатів за умови присутності під час голосування щонайменше половини конституційного складу парламенту;




  • визначили перелік органічних законів, які повинні прийматися більшістю від конституційного складу парламенту;




  • уповноважили Першого заступника Голови Верховної Ради України підписувати закон після спливу строку, призначеного для його підписання Головою Верховної Ради України;




  • обмежили право вето Президента України виключно до питань конституційності закону;




  • уповноважили Голову Верховної Ради України підписувати та опубліковувати закон в разі якщо протягом визначеного строку Президент України не підписав прийнятий закон та не наклав вето;




  • дозволили подолання вето Президента України у парламенті більшістю від його конституційного складу.

77

ВИСНОВКИ
Законодавча процедура – це юридично визначений порядок (правила), відповідно до якого приймаються закони. Її слід відрізняти від законодавчого процесу, під яким розуміємо діяльність суб’єктів щодо підготовки, розгляду і прийняття законів.
Законодавча процедура є невід’ємним елементом парламентської процедури. З природи парламенту можна вивести десять принципів законодавчої процедури, відповідно до яких законодавча процедура повинна гарантувати, що:


  1. закон приймають представники народу, а уряд лише отримує уповноваження на його виконання;




  1. закон приймають в інтересах суспільства, а не у власних інтересах парламентарів/уряду;




  1. закон приймають в результаті дискусії, коли звучать різні думки щодо проблеми, яку вирішує закон;




  1. дискусія з приводу закону приводить до досягнення консенсусу і слугує полегшенням для сторін;




  1. закон обговорюють і приймають відкрито;




  1. закон відповідає конституції;




  1. в людей є можливість і достатньо часу для ознайомлення зі змістом закону;




  1. закон є легітимним, тобто є згода більшості представників народу для його прийняття, але така, що не перешкоджає його прийняттю;




  1. закон доведений до відома людей;




  1. прийнятий закон набуває чинності в установленому порядку.


Законодавчу процедуру можна поділити на чотири стадії, залежно від функцій, які вона виконує: законодавча ініціатива, обговорення законопроекту, прийняття закону, підписання та опублікування закону.
Кожна із цих стадій забезпечує дотримання кількох принципів законодавчої процедури. На стадії законодавчої ініціативи принципи законодавчої процедури дотримані якщо:

78


  • текст законопроекту є публічним;







  • суб’єкти законодавчої ініціативи мають можливість запропонувати


альтернативні законопроекти.
Для дотримання принципів законодавчої ініціативи під час обговорення законопроекту потрібно:


  • уможливити запобігання конфлікту інтересів зі сторони парламентарів;




  • гарантувати професійне обговорення законопроекту;




  • дати можливість заінтересованим суспільним групам висловити свою позицію щодо законопроекту;




  • щоб бюрократичні правила не перешкоджали реалізовувати досягнутий консенсус;




  • гарантувати публічність процесу обговорення та його результатів;




  • щоб у суспільства було достатньо часу, щоб сформувати думку про проект та вплинути на парламентарів щодо його прийняття;




  • гарантувати професійний юридичний аналіз відповідності проекту нормам конституції.


Прийняття закону відповідає принципам законодавчої процедури у разі якщо він прийнятий:


  • більшістю членів парламенту;




  • на відкритому засіданні;




  • з дотриманням встановленої процедури.


Закон слід вважати підписаним та опублікованим відповідно до принципів законодавчої процедури якщо:


  • остаточне рішення про те, що закон не набуває чинності, прийняв парламент;




  • закон був перевірений на відповідність конституції;




  • закон набув чинності, за умови, що він не був ветований у встановленому

79
порядку.
На кожній стадії законодавчої процедури суб’єкти законодавчого процесу повинні виконувати завдання, які випливають із їхньої природи. Парламент залучений до законодавчої процедури на кожній її стадії, уряд – лише на стадії законодавчої ініціативи і обговорення, а глава держави, якщо він не є главою виконавчої влади, – лише на стадії підписання та опублікування закону.
На стадії законодавчої ініціативи уряд має бути головним ініціатором законопроектів, оскільки він призначений парламентом для розроблення і впровадження урядової політики, має можливість краще оцінити спосіб вирішення проблеми та може оцінити кошти, які потрібні на впровадження законопроекту. Члени парламенту можуть ініціювати законопроекти як представники народу, але їхнє право законодавчої ініціативи здебільшого має бути обмеженим.
Під час обговорення ідеї законопроекту (перше читання)уряд має відстояти урядову політику щодо предмету законопроекту, а парламентарі повинні проконтролювати, чи урядова політика щодо предмету законопроекту відповідає інтересам народу. Коли відбувається обговорення моделі вирішення проблеми (друге читання), уряд має відстоювати урядову модель та шукати оптимальний баланс між можливостями держави та інтересом людей, члени парламенту, зі свого боку, повинні знайти консенсус для суспільних груп, яких вони представляють, та проконтролювати, чи запропонована урядом модель відповідає інтересам цих груп. На етапі обговорення способу впровадження моделі (третє читання) уряд має відстоювати свій спосіб впровадження та намагатись знайти баланс між можливостями держави та інтересом людей, парламент, у свою чергу, повинен проконтролювати, чи спосіб впровадження відповідає інтересам людей.
На стадії прийняття закону парламент підтверджує його легітимність, а підписання закону спікером парламенту є підтвердженням волі законодавчого органу прийняти закон.
На стадії підписання та опублікування закону глава держави повинен

80
перевірити його на конституційність, і якщо закон відповідає положенням конституції – підписати і опублікувати його.
Невиконання парламентом, урядом та главою держави цих завдань або виконання завдань, які притаманні іншому суб’єкту, призводять до недотримання принципів законодавчої процедури.
Під час дослідження виявлено, що законодавча процедура в Україні на кожній її стадії має суттєві недоліки, які суперечать принципам законодавчої процедури. Серед таких недоліків слід відзначити насамперед ті, які закладені в Конституції України:


  1. наявність права законодавчої ініціативи у Президента України, який не є главою виконавчої влади, а є лише главою держави;




  1. не обмежене в жодний спосіб право законодавчої ініціативи народних депутатів України;




  1. вимога щодо прийняття всіх актів Верховної Ради більшістю від конституційного складу;




  1. наявність у Президента України необмеженого права вето;




  1. відсутність ефективного механізму підписання та опублікування закону,


який не був підписаний або ветований Президентом України у встановлений строк.
Водночас проблеми законодавчої процедури закладені не лише у Конституції, але й на рівні Регламенту Верховної Ради. Вони призводять до порушення принципів законодавчої процедури передовсім на етапі обговорення законопроектів. Наявність таких недоліків не дозволяє парламенту повною мірою виконувати його представницьку функцію. Порушення принципів законодавчої процедури призводить до того, що закони, прийняті парламентом,


  • неякісними по своїй суті, адже не відображають суспільного консенсусу щодо вирішення певної проблеми. Відсутність належного процесу обговорення і залучення зацікавлених сторін має наслідком низьку легітимність законів.


Для усунення недоліків законодавчої процедури, виявлених під час дослідження, запропоновано два блоки рекомендацій: перший пов’язаний із

81
змінами до Конституції України, другий можна впровадити на рівні Регламенту Верховної Ради України, якщо відповідні зміни до Конституції України не будуть внесені.
До рекомендацій, які пов’язані із змінами до Конституції України належать:


  1. позбавлення Президента України права законодавчої ініціативи;




  1. прийняття законів та інших актів у Верховній Раді України більшістю від присутніх народних депутатів за умови присутності під час голосування щонайменше половини конституційного складу парламенту;




  1. визначення переліку органічних законів, які приймаються більшістю від конституційного складу парламенту;




  1. уповноваження Першого заступника Голови Верховної Ради України підписувати закон після спливу строку, призначеного для його підписання Головою Верховної Ради України;




  1. обмеження права вето Президента України виключно до питань конституційності закону;




  1. уповноваження Голови Верховної Ради України підписувати та опубліковувати закон в разі якщо протягом визначеного строку Президент України не підписав прийнятий закон та не наклав вето;




  1. подолання вето Президента України у парламенті більшістю від його конституційного складу.


До рекомендацій, що можна впровадити на рівні Регламенту Верховної Ради України, належать, зокрема:


  1. обмеження права законодавчої ініціативи Президента України лише до законопроектів щодо зовнішньої політики та оборони за умови їх попереднього погодженням з Прем’єр-міністром України та відповідним міністром;




  1. обмеження права законодавчої ініціативи народних депутатів України шляхом встановлення мінімальної кількості ініціаторів законопроекту (15 народних депутатів);

82


  1. запровадження правила, відповідно до якого єдиним ініціатором законопроектів, які регулюють сферу публічних фінансів, податків і зборів та банківську сферу, може бути Кабінет Міністрів України;




  1. чітке розмежування предметів відання парламентських комітетів та можливість оскарження рішення Голови Верховної Ради України щодо визначення головного комітету;




  1. визначення трьох стадій обговорення законопроектів: перше читання – прийняття рішення щодо допуску законопроекту до розгляду в парламенті шляхом включення його до порядку денного сесії; друге читання – обговорення моделі законопроекту з наданням можливості народним депутатам пропонувати зміни до цієї моделі; та третє читання – обговорення поправок до тексту законопроекту;




  1. визначення способу обчислення строків, встановлених Регламентом Верховної Ради України;




  1. запровадження механізму відступу від встановленої Регламентом Верховної Ради України процедури обговорення законопроекту через надання письмової згоди щодо такого відступу фракціями, що становлять дві третини від конституційного складу парламенту;




  1. прийняття Верховною Радою України неостаточних рішень щодо розгляду законопроектів більшістю від присутніх народних депутатів України;




  1. встановлення заборони прийняття законів на закритому засіданні парламенту;




  1. встановлення кримінальної відповідальності народних депутатів України за порушення вимоги Конституції України щодо особистого голосування;




  1. запровадження правила, відповідно до якого закон вважається відхиленим,


якщо Голова Верховної Ради України його не підписав протягом сесії, на якій закон був прийнятий.

83


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



  1. Шаповал В. Сравнительное конституционное право / Владимир Николаевич Шаповал. – К: ВД "Княгиня Ольга", 2007. – 414 с.




  1. Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і


вдосконалення в контексті європейського досвіду: матеріали Міжнародного наукового семінару (м. Київ, 22 вересня 2010 року) / за ред.




  • В. Скрипнюка ; Координатор проектів ОБСЄ в Україні, Київський регіональний центр Національної академії правових наук України, Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України [та ін.]. -


К: Атіка, 2011. - 78, [1] с.


  1. Загальна теорія права: Підручник / [Козюбра М. І., Погребняк С. П., Цельєв


О. В., Матвєєва Ю. І.] ; за заг. ред. М. І. Козюбри. - Київ : Ваіте, 2015. –
391 с.


  1. Коліушко І. Б. Конституційна реформа : збірник матеріалів Центру


політико-правових реформ за 2007-2013 роки / [І. Коліушко, Ю. Кириченко, Я. Журба ; за ред. І. Б. Коліушка] ; Центр політико-правових реформ. – Київ : [Москаленко О. М.], 2013. – 165 с.


  1. Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права : навчальний посібник / С.Л. Лисенков. – К. : Юрисконсульт : КНТ, 2007. – 270 с.




  1. Mason P. Methods of Improving Legislative Procedure [Електронний ресурс] / The Annals of the American Academy of Political and Social Science, Our State Legislators, Sage Publications, Inc. in association with the American Academy of Political and Social Science. – 1938. – №195. – С. 151–158. Режим доступу: http://www.jstor.org/stable/1021123 . – Назва з екрану.




  1. Philip P. Frickey. Legislative Processes and Products [Електронний ресурс] /


46 J. Legal Educ. 469 (1996). Режим доступу: http://scholarship.law.berkeley.edu/facpubs/1838 . – Назва з екрану.

84


  1. Beetham D. Parliament and democracy in the twenty-first century : a guide to good practice / David Beetham ; [cover and illustrations by Aloys Lolo]. – Geneva : Inter-Parliamentary Union, 2006. – xii, 215, [1] с.




  1. Hiroi T. Dimensions of Legislative Conflict: Coalitions, Obstructionism, and Lawmaking in Multiparty Presidential Regimes / T. Hiroi, L. Renno. – LEGISLATIVE STUDIES QUARTERLY. – 2014. – С. 357–386.




  1. Davies J. Legislative law and process in a nutshell. / J. Davies. – St. Paul, Minn.: West, 1986. – 346 c.




  1. BRÄUNINGER T. Legislative agenda-setting in parliamentary democracies / T. BRÄUNINGER, M. DEBUS. – European Journal of Political Research. –


2009. – №48. – С. 804–839.


  1. Jewell, Malcolm Edwin, The legislative process in the United States / M.E. Jewell, S.C. Patterson. – New York : Random House, 1966. – xvi, 573 c.




  1. Чиркин В. Конституционное право зарубежных стран / В.Е Чиркин. –


Москва: Юрист, 1997. – 568 с.


  1. Конституционное право (государственное право) зарeбежных стран: В


4 т. Тома 1-2. Часть общая: Учебник / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун – 3-е
изд., обновл. и дораб. – Москва: Издательство БЕК, 2000. – 784 с.


  1. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови /


В.Т. Бусел. – Київ, Ірпінь. – Перун, 2005. - 1728 с.


  1. Антологія лібералізму : політико-правничі вчення та верховенство права /


упоряд. С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд. – К. : Книги для бізнесу, 2008. – 988 с.
17. Bradley A. Constitutional and Administrative Law / A. Bradley, K. Ewing. – Harlow, England ; New York : Longman, 2003. – 960 c.


  1. Miller E. The origins of Parliament / Edward Miller. – London : Published for the Historical Association by Routledge and K. Paul, 1960. – 24 c.




  1. THE LEGISLATIVE PROCESS. HISTORICAL PERSPECTIVE [Електронний ресурс] / HOUSE OF COMMONS PROCEDURE AND

85
PRACTICE Edited by Robert Marleau and Camille Montpetit. – 2000 Edition.
Режим доступу: http://www.ourcommons.ca/marleaumontpetit/DocumentViewer.aspx?Langua ge=E&Sec=Ch16&Seq=2 . – Назва з екрану.


  1. The Commons as law makers. [Електронний ресурс] / LIVING HERITAGE.


BirthoftheEnglishParliament.Режимдоступу:
http://www.parliament.uk/about/living-
heritage/evolutionofparliament/originsofparliament/birthofparliament/overview
/lawmakers/ . – Назва з екрану.


  1. Dicey A. V. Introduction to the study of the law of the constitution / Albert Venn Dicey. – Indianapolis: Liberty Fund, 1982. – 585 с.




  1. Black's law dictionary; definitions of the terms and phrases of American and English jurisprudence, ancient and modern. – Rev. 4th ed. – St. Paul, Minn.: West Pub. Co., 1968. – xxxii, 1882 c.




  1. Sovereign. Definition of sovereign [Електронний ресурс] / Merriam-Webster.


Режим доступу: https://www.merriam-webster.com/dictionary/sovereign . – Назва з екрану.
24.Погорілко, В. Ф. Конституційне право України: підручник /
В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – Київ : Наукова думка ; 2006. Прецедент.
– 338 с.
25. Loewenberg G. Parliament in the German political system / Gerhard Loewenberg. – Ithaca, New York: Cornell University Press, 1966. – 463 c.

86

ДОДАТКИ

Додаток 1. Принципи законодавчої процедури та їх застосування на стадіях законодавчої процедури


Стадії










законодавчої

Принципи законодавчої процедури

Застосування принципу

процедури













1)

закон обговорюється і приймається

1) текст законопроекту є публічним







відкрито




Законодавча

2)

в людей є можливість і достатньо

2) люди та члени парламенту мають достатньо




часу для ознайомлення зі змістом

часу, щоб скласти свою думку про проект







ініціатива




закону







3)

закон приймається в результаті

3) суб’єкти законодавчої ініціативи мають







дискусії

можливість запропонувати альтернативні










законопроекти




1)

закон приймається в інтересах

1) запобігання конфлікту інтересів,







суспільства

професійне обговорення




2)

закон приймається в результаті

2) заінтересовані суспільні групи мають







дискусії

можливість висловити свою позиції щодо

Обговорення







законопроекту

3)

дискусія з приводу закону приводить

3) бюрократичні правила не перешкоджають




законопроек




до досягнення консенсусу

реалізувати досягнутий консенсус

4)

закон обговорюється і приймається

4) процес обговорення та його результати є

ту




відкрито

публічними




5)

в людей є можливість і достатньо

5) у людей є достатньо часу, щоб скласти







часу для ознайомлення зі змістом

свою думку про проект та вплинути на







закону

парламентарів




6)

закон відповідає конституції

6) існує професійний юридичний аналіз










відповідності проекту нормам конституції




1)

приймають представники народу

1) закон приймають члени парламенту

Прийняття

2)

закон обговорюється і приймається

2) закон приймається на відкритому




відкрито

засіданні парламенту







закону

3)

закон є легітимним, тобто є згода

3) закон приймає більшість членів







більшості

парламенту, дотримана законодавча










процедура




1)

приймають представники народу

1) остаточне рішення про те, що закон не

Опублікуванн







набиратиме чинності приймає парламент

2)

закон відповідає конституції

2) закон може бути перевірений на




я і набрання







відповідність конституції, якщо не

чинності







відповідає – не набирає чинності

3)

прийнятий закон набирає чинність

3) закон, прийнятий парламентом і не










ветований у встановленому порядку,










набирає чинності

1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас