Ім'я файлу: Конфліктологія.doc
Розширення: doc
Розмір: 142кб.
Дата: 03.07.2023
скачати
Пов'язані файли:
ТЗ_Гель-лаки..docx
Teaching Phonics in Elementary Schools.docx
РЕФЕРАТ СЕРГЕЯ 2.docx
1 змістовий модуль по екології.Реферат..docx
Відповідальність дорослого за дитячу гру.docx
№ЦЛ-0038 - інструкція для провідників..doc
Педагогічна_діагностика.docx
Конструювання-та-моделювання-одягу_Михайлова-2019.docx
811.doc
kazedu_179282.docx
я под рево.docx
Практика_ Бондаренко.docx
Медична деонтологія в роботі лікаря-анестезіолога (Шинкарь).docx
реферат Емпірична школа управління (П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюм
Система керування кольором Засоби контролю якостi кольоропередач
matios-mariia-vasylivna-solodka-darusia15283.pdf
Дипломна робота Кубрякова Вікторія ХЧ-4-14ск.pdf
Основи методології.docx
НЕ 1.4 машинобуд.doc
694_метод_указ_диплом_ук.doc

І ндекс групи ТУкж-12-19-Б1ПС(4.0здс)

ПІБ студента Вохмяніна Яна Анатоліївна

Домашня адреса :_________________

________________________________

Найменування організації, посада___

________________________________

________________________________

Контрольна робота

За спеціальністю «Психологія»

За розділом навчального плану (предмету) «Конфліктологія»

за темою Невротичний конфлікт: види і психологічні особливості

ПІБ викладача Яновська Лілія Віттіславівна

Кривий Ріг

2023

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП
3

1. Суть та форми невротичного конфлікту
4

2. Концепція невротичного конфлікту по З. Фрейду
7

3. Гострота невротичних конфліктів по Карен Хорні
8

ВИСНОВКИ
11

СПИСОК ВИКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
13



ВСТУП
Особистість є граничним суб’єктом (опонентом) конфлікту. У цій якості вона утворює одну з його сторін. Але окрім цього кожна людина є самостійним генератором конфлікту, всередині якої він і розвивається. Інакше кажучи – особистість постійно виробляє і відтворює конфлікти у собі – внутрішньоособистісні конфлікти, носієм яких вона і є. І можна без перебільшення сказати, що все життя звичайної людини – це конфлікт, і, насамперед, конфлікт не зовнішній, а внутрішній, від якого нам нікуди не подітися.

Кожна людина постійно існує в конфліктній ситуації не тільки з соціумом, але передусім з самою собою. І цього не слід побоюватися. Для психічно здорового індивіда внутрішня конфліктна ситуація, що не виходить поза рамки норми, цілком є природною. Людина, яка вважає себе завжди правою і у якої завжди «спокійна совість», така людина, на думку І. Канта, не може бути моральною людиною, яка «ніколи не вільна від провини». Не дарма, раціоналістичному антропологізму західноєвропейської традиції, теза Р. Декарта: «мислю, отже, існую», філософ В. Соловйов протиставляє свою тезу: «соромлюсь отже існую».

Ситуація внутрішньоособистісної напруги і суперечливості у відомих рамках і мірі не лише природна, але і потрібна для розвитку і вдосконалення самої особистості. Будь який розвиток не може здійснюватися без внутрішніх протиріч, а там де є протиріччя, є і основа конфлікту. І якщо внутрішньоособистісний конфлікт протікає у рамках міри, він дійсно потрібний, бо невдоволення собою, критичне відношення до власного «Я», як і потужній внутрішній двигун, примушує людину йти шляхом самовдосконалення і самоактуалізації, тим самим наповнюючи сенсом не лише своє власне життя, але і удосконалюючи світ.

Внутрішньоособистісний (інтрапсихічний) конфлікт – виявляється у зіткненні різноспрямованих бажань людини, протистоянні однієї частини особистості іншій, суперечливому ставленні індивіда до інших людей і до самого себе [4, c. 767].

Довго існуючий нерозв’язаний інтрапсихічний конфлікт, призводить до різних психофізіологічних порушень, визначається як невротичний.


  1. Суть та форми невротичного конфлікту


Причиною неврозу дуже часто є невротичний конфлікт, породжений зіткненням дивергентних (тобто, що розходяться в різні сторони) невротичних потягів.

Невротичний конфлікт – це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечність між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незадоволених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності [7].

Головними характеристиками невротичного конфлікту:

  1. Несумісність конфліктуючих потягів.

  2. Несвідома природа потягу.

  3. Компульсивність потягів (нав’язливі, швидко реалізовані, без обміркування).

У нормальної людини вибір, який він має робити між двома тенденціями, обмежений двома напрямками дій, які цілком доступні досить інтегрованій особистості.

Невротичний конфлікт завжди несвідомий, людина не усвідомлює своїх суперечливих часто взаємовиключних тенденцій. Навіть якщо здорова людина не усвідомлює свої конфлікти, вона при бажанні легко може це зробити. Для невротика це величезна проблема, тому як невротичні потяги глибоко витіснені, і ситуація долається шляхом серйозної внутрішньої роботи, як правило, за участю фахівця.

При нормальному конфлікті людина вибирає між двома тенденціями, кожну з яких вона цілком може здійснити. Або людина може обирати між двома ціннісними установками, якими вона по-справжньому дорожить. Тому вона робить свідомий вибір, так, важкий і вимагає від нього в чомусь обмежень, але реальний для нього.

Невротик не може зробити вибір і страждає постійно: з одного боку, через несвідомість своїх потягів, а, з іншого боку, через те, що кожна тенденція, яка його розриває, йому насправді не є цінною, а до своєї справжності він ще не дійшов. Вони роблять невротика безпорадним у відчайдушних спробах щось змінити у своєму житті і сприяють внутрішньому руйнуванню особистості [7].

Невротичні конфлікти дуже складно розпізнати, тому як вони несвідомі, і невротик робить все, щоб не визнати їх існування. Тому робота фахівця полягає в дослідженні невротичних потреб людини, виведення їх на рівень усвідомленості клієнта, допомоги в інтеграції своїх конфліктуючих частин, що і сприяє зміні ставлення людини до самого себе та до інших. Роблячи його більш щасливою і задоволеною життям особистістю.

Виділяють три основні типи невротичних конфліктів, котрі лежать в основі неврозів:

1. Неврастенія – це виснаження нервової системи, на щастя, цей стан є обернений. Збожеволіти або померти від нього нікому не загрожує. Основні її симптоми: підвищена дратівливість, нестійкість емоцій і настрою, який часто є зниженим, депресія. В деяких випадках з’являються тривога і страх, розлад сну, різні порушення вегетативної, нервової системи.

Насамперед це хвороба жителів великих міст, які щодня потрапляють у стресові ситуації. Вона найчастіше зустрічається у жінок та чоловіків середнього віку, які ведуть активне соціальне життя та працюють у сфері розумової праці. Якщо людина не має часу і можливості для відпочинку після тривалого навантаження, вона знаходиться в групі ризику.

Кожна людина має свою межу психічної витривалості. Комусь байдуже звільнення чи офісні інтриги, а хтось переживає через те, що тітонька в метро на весь вагон сказала відчитала його. Неврастенія часто наздоганяє меланхоліків та холериків. Людям цього властива емоційна нестабільність, вони важче переживають психотравмуючі ситуації, приймають все близько до серця [2].

Сенс даного конфлікту: я не маю достатньо сил, але хочу/повинен.

Запустити нервовий розлад можуть й інші фактори, наприклад, важкий грип, хронічні захворювання, травми, оперативні втручання, інтоксикація. Вони послаблюють процес внутрішнього гальмування. Тобто активна реакція на зовнішній подразник не пригнічується, внаслідок чого нервова система продовжує перебувати у стані постійного збудження.

2. Істерія – захворювання, викликане дією психічної травми, в результаті якої виникає механізм «втечі у хворобу» або умовної бажаності хворобливого симптому. Самі ж невротичні конфлікти пов’язані головним чином з сімейними, побутовими або службовими конфліктами. Найчастіше зустрічаються астенічні симптоми, депресивні і іпохондричні стани, серцево-судинні напади, так як широка популярність цих захворювань сприяє їх імітація при істерії. Приємними, вигідними та бажаними для хворого можуть виявитися різні захворювання або легкі поранення, позбавляють його від тих чи інших неприємних обов’язків. Цей механізм є специфічним для істерії і відрізняє її від інших не істеричних неврозів. При істеричному нападі необхідні «глядачі». Коли їх не має, то немає і істеричних проявів [2].

Сенс даного конфлікту: я не маю права, але хочу.

4. Невроз нав’язливих станів – психічний розлад, різновид неврозу, для якого характерні повторюванні нав’язливі думки (обсесії), які нерідко перетікаються у ритуальні дії (компульсії), що здійснюються, щоб зняти внутрішнє напруження, зменшити відчуття тривоги і запобігти лячним подіям. Крім загально невротичних симптомів цей невроз характеризується появою після важкої психотравми різних за змістом нав’язливих станів, особливо часто у вигляді фобій – неадекватних переживань, страхів [2].

Сенс даного конфлікту: не можу наважитися, але хочу.


  1. Концепція невротичного конфлікту по З. Фрейду


Невротичний конфлікт є основою психоневрозу. Внаслідок конфлікту блокується розрядка спонукань і виникає стан «завантаження» психіки. Через цю загати здатність его справлятися з порушенням поступово знижується. По суті всі фактори спонукають до неврозів це свого роду травми: стимули, якими без праці можна було б опанувати, не будь загати, тепер створюють недостатність.

Невротичний конфлікт - означає основне психологічне протиріччя, здатне спричинити розвиток неврозу. Наприклад, це конфлікт між несвідомим (бажанням) і свідомістю (почуттям боргу) [7].

Невротичним конфліктом прийнято вважати, перш за все, конфлікт несвідомий, а точніше, конфлікт між повністю або частково несвідомими прагненнями. Незважаючи на те, що подібні явища виникають під безсумнівним впливом оточуючого нас світу, невротичний конфлікт має суто інтрапсихічний характер. Іншими словами, дане явище розвивається на основі «психічного апарату» [1].

Якщо розглядати проблему з точки зору індивідуальної психології то невротичний конфлікт виникає між потребами людини і вимогами соціуму. У той же час на рівні метапсихології це виглядає як конфлікт між різними інстанціями (між Воно (Ід), Я (Еґо) та Над-Я (Супер-Еґо). Прототипом невротичного конфлікту можна вважати суперечність між природними сексуальними і збоченими або агресивними потребами. Також до цього можна віднести протистояння між писаними і негласними законами суспільства [5].

Як було сказано раніше, в контексті метапсихології мова йде про суперечності між Еґо, Супер-Еґо та Ід. З цієї теорії можна зробити висновок, що невротичний конфлікт не відноситься до патології, так як є природним способом вираження протистояння індивіда суспільству. Наявність даного виду конфлікту лише вказує на те, що інтереси і потреби індивіда стираються без сліду в процесі соціалізації.

Цей конфлікт обертається неврозом виключно в тому випадку, якщо під тиском зростаючих потреб або збільшення кількості випадків депривації поріг мінімального задоволення знижується, і відмовляють колись ефективні прийоми психологічної переробки переживань.

Фрейд назвав цей конфлікт «Едіповим комплексом» і вважав його «стрижневим комплексом», тобто конфліктом, що лежить в основі неврозу. Виникнення адекватного невротичного конфлікту є суттєвою передумовою нормального психологічного розвитку, оскільки умовою протиріччя між структурними і динамічними елементами психіки є мінімальний рівень їх розвитку та диференціації [5].

Проти фрейдовскої концепції конфлікту, яка лежить в основі психоаналітичної традиції, можна висунути кілька заперечень:

1) Фрейд переоцінював значення едипового комплексу для розвитку людини; так як в центрі уваги опинилися важкі зміни, які відбуваються на едипової стадії, конфлікти, що виникають на більш ранніх стадіях розвитку, відступили на другий план.

2) У побудованій Фрейдом теорії конфліктів приділяється мінімальна увага так званим постедіповим конфліктів, які протікають на більш пізніх стадіях розвитку. Вони розглядаються або як спосіб розрядки, або як результат повторного пожвавлення інфантильних конфліктів. Такий підхід може бути небезпечний тим, що значення подальших конфліктів для розвитку індивіда недооцінюється.

3) У зв'язку з тим, що в ході розвитку психоаналізу уявлення про анамнез і соціологічні уявлення багато в чому залишалися наївними, виникла тенденція до довільного наділення специфічного типу конфлікту або особливого патерну розвитку конфлікту статусом універсального фактора. Таким чином, невротичному конфлікту в розвитку дитини не приділялося належної уваги, в наслідок чого його наслідки в житті індивіда були недооцінені.


  1. Гострота невротичних конфліктів по Карен Хорні

Дослідження «Наші внутрішні конфлікти» К. Хорні, яке вийшло друком у 1945 р., з одного боку, досить цілеспрямоване і пройняте наріжною ідеєю виявити сутність «невротичного конфлікту», а з другого — долучає цілу низку дотичних проблем. Ці проблеми — ідеалізований образ, страх, штучна гармонія, садистські нахили, безнадійність — є не лише самодостатніми, а й такими, поза якими концепцію «базисного конфлікту» навряд чи вдалося б обґрунтувати [1].

Як відомо, К. Хорні — самостійна дослідниця, яка на початку 30-х років минулого століття поставила під сумнів низку засадничих позицій З. Фрейда і намагалася прокласти власний шлях у психоаналізі. Проблема неврозу виявилася саме тою, де позиції засновника психоаналізу і К. Хорні принципово розійшлися. Для того щоб чіткіше уявити ситуацію, що склалася серед тодішніх психоаналітиків, які вивчали природу неврозів, звернемося до сучасного визначення цього феномену: «Неврози — група функціональних, так званих пограничних психічних захворювань (неврастенія, істерія, психастенія), що розвиваються внаслідок тривалого впливу психотравмуючих факторів, емоційної або розумової перенапруги, подекуди — під впливом інфекцій чи інших захворювань» [4, с. 882].

Розпочинаючи працювати над монографією «Наші внутрішні конфлікти», К. Хорні визначає ті завдання, які планує вирішити в процесі дослідження природи неврозу. Вона, передусім, чітко відмежовує власну позицію від точки зору З. Фрейда: «…було очевидним для мене, що Фрейд прийшов до помилкових висновків, оскільки не надав культурним факторам жодного значення» [6, с. 5]. К. Хорні, на відміну від Фрейда, наголосила саме на культурних факторах. Науковець акцентувала: прибувши з Німеччини до Америки в 1932 р., Хорні вдалося проаналізувати, якою мірою культурне середовище впливає на утворення невротичної поведінки: «Тоді я побачила, що стосунки між людьми в цій країні (США) багато в чому відрізняються від тих, які я спостерігала в європейських країнах. І що пояснити це може лише відмінність в цивілізаціях» [3].

На думку Хорні, невроз формують вплив оточуючого соціального середовища і деструкція людських взаємостосунків. Ортодоксальний психоаналіз же орієнтується на генетичні та інстинктивні причини. Наприклад, у фрейдизмі придушення (культурою) інстинктів призводить до формування невротичного конфлікту (приклад – Едіпів комплекс). В результаті змінюється смисл терапії. Ціль ортодоксального психоаналізу – допомогти впоратися зі своїми інстинктами. За Хорні, ціль терапії полягає у відновленні стосунків з людьми і собою, віднаходженні точки опори в собі, позбавлення від невротичних захисних механізмів, що лиш частково допомагають людині долати життєві труднощі, а при більш глибокому розгляді закривають можливість нормального життя [2].

Своє трактування невротичних конфліктів Хорні видозмінила в головній і найзрілішій роботі «Невроз і особистісне зростання: Боротьба за самореалізацію». В протиборстві несумісних невротичних схильностей Хорні стала бачити лише частковий випадок невротичних конфліктів. Вводячи поняття «центрального внутрішнього конфлікту» як конфлікту між «реальних» і «ідеальним» Я, Хорні підкреслювала, що він є більш глибоким, ніж конфлікт різних невротичних сил: «Коли раніше, в інших своїх книгах, я використовувала термін «невротичний конфлікт», я мала на увазі конфлікт між двома несумісними компульсивними потягами. Однак центральний внутрішній конфлікт – це конфлікт між здоровими і невротичними, конструктивними і деструктивними силами. …За аналогією з державою, це розрізнення між зіткненням інтересів окремих груп і втягнення м всієї країни в громадянську війну» [2].

Невротик не просто втрачає здібність розібратися в собі та своїх бажаннях, він стає не здатним до вирішення своїх внутрішніх проблем, що і виявляється, по Хорні, головним джерелом конфлікту.

Вчення Карен Хорні вплинуло на розвиток неофрейдизму, філософії фемінізму, а також наук, пов’язаних із вивченням культурної антропології.

ВИСНОВКИ
Таким чином підводячи підсумки можна сказати наступне. Невротичний конфлікт – це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечливість між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незадоволених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Фрейд назвав цей конфлікт «едиповим комплексом» і вважав його «стержневим комплексом», тобто конфліктом, лежачим в основі неврозу. Виникнення адекватного невротичного конфлікту є істотною передумовою нормального психологічного розвитку, оскільки умовою суперечності між структурними і динамічними елементами психіки є мінімальний рівень їх розвитку і диференціації.

Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними можливостями, позиціями, переконаннями тощо, здійснюючи який людина і вирішує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий: внутрішні протиріччя поглинають людину, не залишаючи йому вибору, роблять його безпорадним. Хорні описує цей конфлікт наступним чином: «…Конфліктна ситуація невротичної людини випливає з відчайдушного нав’язливого бажання бути першим і з настільки ж сильного нав’язливого спонукання стримати себе. Якщо він що-небудь зробив успішно, то наступного разу змушений зробити це погано. За хорошим уроком слідує поганий, за покращенням в ході лікування слідує рецидив, гарне враження на людей змінюється поганим. Така послідовність весь час повторюється і народжує почуття безнадійності боротьби з переважаючими силами. Він подібний Пенелопі, яка кожну ніч розпускала те, що в’язала протягом дня».

Людина невротичного складу діє одразу в двох напрямках, які є несумісними: ним рухає агресивне прагнення до домінування типу «ніхто, крім мене», і в ту ж саму годину він відчуває непомірне бажання бути всіма любимим. Ця ситуація, коли людина затиснута між честолюбством і любов’ю, є одним із центральних конфліктів при неврозах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



  1. «Наші внутрішні конфлікти» в контексті теоретичної спадщини Карен Хорні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Nvkkarogo_2016_19_26.pdf

  2. Гришина Н. Психология конфликта [Електронний ресурс]. – Режим доступу - file:///C:/Users/%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0/Downloads/grishina_psy_conf.pdf

  3. Концепція невротичної особистості К. Хорні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://8ref.com/18/referat_186067.html

  4. Советский энциклопедический словарь / ред. А. М. Прохоров. — М. : Советская энциклопедия, 1980. — 1600 с

  5. Суб’єктивні причини виникнення конфліктів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://stud.com.ua/23251/menedzhment/subyektivni_prichini_viniknennya_konfliktiv

  6. Хорни К. Наши внутренние конфликты / Карен Хорни. — М. : Академический проект, 2006. — 198 с

  7. Що таке невротичний конфлікт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://jak.koshachek.com/articles/shho-take-nevrotichnij-konflikt.html

скачати

© Усі права захищені
написати до нас