Будова, склад атмосфери Землі, її динамічна рівновага і значення для біосфери та людини, класифікація і характеристика видів і джерел забруднення атмосфери, первинні і вторинні аерозолі,

Ім'я файлу: 1 змістовий модуль по екології.Реферат..docx
Розширення: docx
Розмір: 232кб.
Дата: 08.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
ТЗ_Гель-лаки..docx
Teaching Phonics in Elementary Schools.docx
РЕФЕРАТ СЕРГЕЯ 2.docx
Відповідальність дорослого за дитячу гру.docx
№ЦЛ-0038 - інструкція для провідників..doc
Педагогічна_діагностика.docx
Конструювання-та-моделювання-одягу_Михайлова-2019.docx
811.doc
kazedu_179282.docx
я под рево.docx
Практика_ Бондаренко.docx
Медична деонтологія в роботі лікаря-анестезіолога (Шинкарь).docx
реферат Емпірична школа управління (П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюм
Система керування кольором Засоби контролю якостi кольоропередач
matios-mariia-vasylivna-solodka-darusia15283.pdf
Конфліктологія.doc
Дипломна робота Кубрякова Вікторія ХЧ-4-14ск.pdf
Основи методології.docx
НЕ 1.4 машинобуд.doc
694_метод_указ_диплом_ук.doc

Будова, склад атмосфери Землі, її динамічна рівновага і значення для біосфери та людини, класифікація і характеристика видів і джерел забруднення атмосфери , первинні і вторинні аерозолі, пилове та бактеріальне забруднення атмосфери і його вплив на здоров’я людей і тварин, пневмоконіози.

Мурзакова Г.Ф., студентка I курсу 4 групи факультету ветеринарної медицини. Науковий керівник – доцент, кандидат с.-г. наук С.В. Портянник

Харківська державна зооветеринарна академія

В реферативній роботі описано будову, склад атмосфери Землі, її динамічна рівновага і значення для біосфери та людини, наведено різні класифікації і характеристики видів і джерел забруднення атмосфери, первинні і вторинні аерозолі, пилове та бактеріальне забруднення атмосфери і його вплив на здоров’я людей і тварин. Дано характеристику гострому та хронічному отруєнню.

Атмосфера Землі (з грецької мови Atmos – пар, sphaira– «рос. Шар» (укр. оболонка) – це газова оболонка, що оточує Землю. Атмосферою прийнято вважати ту область навколо Землі, в якій газове середовище обертається разом із Землею як єдине ціле.

Маса атмосфери складає близько 5,15×10¹⁵т. Атмосфера забезпечує можли- вість життя на Землі і здійснює значний вплив на різні сторони життя людства. Сучасна Земна атмосфера має, напевне, вторинне походження і утворилася з газів, виділених твердою оболонкою Землі (літосферой) після утворення (формування) планети. Розвиток атмосфери був тісно пов’язаний з геологічними процесами, а також здіяльністю живих організмів.

Атмосферні гази, в свою чергу, здійснювали значний вплив на еволюцію літосфери, так як і повітря, вітер, опади (вода). Крім того, атмосфера захищає поверхнюЗемлі від дії рушійної сили падаючих метеоритів, більша частина яких згорає при входженні в верхні щільні шари атмосфери.

Діяльність живих організмів, що в значній мірі сприяла розвитку атмосфери, сама сильно залежить від атмосферних умов. Так, атмосфера затримує велику кількість ультрафіолетового випромінювання Сонця, що згубно діє на більшість живих організмів. Атмосферний кисень використовується в процесі дихання рослин і тварин, атмосферна вуглекислота – в процесі живлення рослин.

Кліматичні фактори, особливо термічний режим і режим вологості, впливають на стан здоров’я та на діяльність людини. Особливо сильно залежить від кліматичних умов сільське господарство. В свою чергу, діяльність людини все більше впливає на склад атмосфери і на кліматичний режим.

Будова атмосфери (схема 1) має чітко виражену пошарову будову (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км), стратосфера (до 50 км), мезосфера (до 80 км), термосфера (до 1000 км), екзосфера (до 1900 км), геокорона (умовно до 20 тисяч кілометрів); далі атмосфера поступово переходить у міжпланетний космічний вакуум. Основні характеристики пошарової структури атмосфери визначаються, в першу чергу, особливістю вертикального розподілу температури.

В самій нижній частині атмосфери – тропосфері, де спостерігається інтенсивне турбулентне переміщення, температура знижується з висотою, причому зменшення температури по вертикалі складає в середньому 6⁰ на 1 км. В зв’язку з тим, що щільність повітря швидко зменшується з висотою, в тропосфері сконцентровано близько 80-90% всієї маси атмосфери.

Кожен шар має відповідний перехідний шар. Так над тропосферою розміщений перехідний шар – тропопауза (t⁰=190-220 k), вище якої починається стратосфера. В нижній частині стратосфери зменшення температури з висотою припиняється і температура залишається приблизно однаковою до висоти 25 км – так звана ізотермічна область (нижня стратосфера); вище температура починає зростати – область інверсії (верхня стратосфера). Температура досягає максимуму ≈270⁰K на рівні стратопаузи, розміщеної на висоті близько 55км. Шар атмосфери, що знаходиться на висоті від 55 до 80 км, де знову відбувається зниження температури з висотою, називається мезосферою. Над нею знаходиться перехідний шар мезопауза, вище якої розміщена термосфера, де температура, зростаючи з висотою досягає дуже великих значень (1000К). Ще вище (на висоті 1000 км і більше) знаходиться екзосфера, звідки атмосферні гази розсіюються в світовий простір. Зазвичай всі шари атмосфери, що знаходяться вище тропосфери, називаються верхніми.

Під впливом дисоціації молекул атмосферних газів та ультрафіолетового випромінювання Сонця відбувається сильна зміна хімічного складу атмосфери з висотою. Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має має озоновий шар у стратосфері, повітря котрого збагачене триатомним киснем (О3). Він розташований на висоті 20-50 км і захищає все живе на Землі від згубної дії «жорсткого» ультрафіолетового випромінювання Сонця, як уже відмічалося вище.

h, км

іоносфера

200-300

термосфера

80-90

атмосфера

мезопауза

мезосфера

50-95

стратопауза

стратосфера

200-230 t, K

9-18

тропопауза

260-290 t, K

160-220 t, K

тропосфера

Схема 1. . Схема співвідношення біосфери з геосферами

Склад атмосфери

Земна атмосфера переважно складається з азоту і кисню. Крім того, вона містить аргон, вуглекислий газ неон і ін. постійні і змінні компоненти. Приблизний хімічний склад атмосферного повітря (в об’ємних відсотках в перерахунку на сухе повітря) приведено на діаграмі 1.

Просторово-часова зміна його коливається в широких межах – біля поверхні землі від 3% в тропіках, до 210 -5% в Антарктиді. В результаті зміни вмісту водяної пари в тропосфері (випаровування, конденсація, горизонтальне перенесення і ін.) утворюються хмари і випадають атмосферні опади у вигляді дощу, граду і снігу.

Склад атмосфери знаходиться в стані динамічної рівноваги, який підтриму- ється такими факторами, як:

 переміщення повітряних мас (вітер і вентиляція) і атмосферні опади;

 життєдіяльність тваринного і рослинного світу (особливо лісів і планктону світового океану), а також внаслідок космічних процесів, геохімічних явищ та господарської діяльності людини.

Атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первоздатні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери вже просто загрозливий для людського здоров’я.

Забруднення атмосферного повітря яке розпочалося у великих містах і промислових центрах, постійно почало набувати регіонального характеру! Для місцевості, розміщеної поблизу великих промислових центрів, особливо чорної і кольорової металургії, характерний високий рівень забруднення повітря, а звідси води і грунту речовинами, що викидаються промисловими підприємствами.

Забруднення атмосфери призводить до забруднення агроекосистем, поширюється на масиви с.-г. культур і населені пункти, а це негативно впливає на врожайність рослин їх екологічну безпеку та чистоту, погіршує якість кормів роблячи їх небезпечними для здоров’я сільськогосподарських тварин, вироблена з них продукція не є екологічно чистою, умови життя мі-

0,033

0,087

0,93

20,85

78,1

А, %

Діаграма 1. Хімічний склад атмосферного повітря (в об’ємних відсотках): Азот (N2) – 78,084%; Кисень (O2) – 20,85%; Аргон (Ar) – 0,934%; Вуглекислий газ (CO2) – 0,033%, і далі в малих долях % – неон (Ne), гелій (He), криптан (Kr), водень (H2), озон (О3), ксенон (Хе), двоокис сірки (SO2), двоокис азоту (NO2), аміак (NH3), окис вуглецю (CO), і ін. Найбільш важлива змінювана складова частина атмосфери – водяний пар.

ського і сільського населення. Весь час збільшуються території промислового забруднення від ”кислотних дощів”. Повітряний басейн не має кордонів, повітряні маси рухаються в різних напрямках на великі відстані. Тому, забруднення повітряного, а звідси і водного басейнів перетворюється в глобальну проблему сучасності.

Для життєдіяльності людини повітря саме необхідне. Без їжі людина може жити 5 тижнів, без води 5 днів, без повітря – 5 хвилин. Для нормальної життєдіяльності людини важлива не тільки наявність повітря, а і його відповідна чистота. Однак, починаючи з ХІХ ст., по мірі розвитку промисловості, енергетики, транспорту, газова рівновага починає порушуватись, в першу чергу зростає вміст вуглекислого газу, а кисню зменшується. Процесом, який порушує стабільність вмісту вуглекислого газу в повітряному середовищі, переважно є спалювання різного виду палива. Наприклад: підраховано, що при згоранні різного виду палива за рік витрачається 23% кисню, який утворюється при фотосинтезі. Реактивний лайнер, за 8 годин перельоту з Європи в Америку, витрачає 50-75 т кисню, а така кількість кисню виробляється за цей час на території 25-50 тис. га лісів.

Класифікація і характеристика видів та джерел забруднення атмосфери. Забруднення атмосфери – це наявність у повітрі різних газів, пари, дрібних часток і рідких речовин, що негативно діють на екосистеми та живі організми (рослини, тварини, людину), погіршуючи умови їхнього життя.

Забруднення атмосферного повітря відбувається у вигляді аерозолів – це тверді або рідкі частинки в атмосфері чи іншому газовому середовищі, що володіють малими швидкостями осадження, розрізняються по розміру (від тисячних часток мікрона до сотень мікронів), складу і іншим характеристикам, що визначають їх фізичні, хімічні, біологічні властивості, а також ступінь взаємодії з навколишнім середовищем.

Основні джерела забруднення, створювані природними, виробничими і побутовими процесами, поєднують у двох групах:

1. Забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні) – викликані виверженям вулканів, вивітрюванням гірських порід, вітровою ерозією, масовим цвітінням рослин, димом від лісних і степових пожеж;

2. Забруднювачі антропогенного (або штучного) походження – пов’язані з викидами різних забруднюючих речовин в процесі діяльності людини. За своїми масштабами значно перевищує природні забруднення атмосферного повітря. Їх в свою чергу класифікують на ті, що:

а) утворяться при спалюванні органічних речовин;

б) з'являються в результаті промислових викидів.

Крім того розрізняють: хімічне, механічне, акустичне, теплове, електромагнітне, радіоактивне та біологічне забруднення атмосфери.

За агрегатним станом викиди шкідливих забруднюючих атмосферу речовин поділяють: а) на газоподібні (діоксид сірки, оксиди азоту, оксиди вуглецю, вуглеводні і інші); б) рідкі (кислоти, луги, розчини солей і т.д.); в) тверді (канцерогенні речовини, свинець та його сполуки, органічний і неорганічний пил, сажа смолянисті речовини і ін.).

Наприклад, основні забруднювачі (полютанти) атмосферного повітря переважно створені діяльністю людини:

сполуки вуглецю (вуглекислий газ і окис вуглецю),
окиси сірки (сірчаний і сірчистий ангідриди),
окиси азоту, вуглеводню, завислі у повітрі речовини (сажа, дим, пил).

Всього основних забруднювачів атмосфери нараховується більше 500. У США щороку викидається в атмосферу десятки мільйонів тонн СО. Цей газ в організмі людини в 210 разів швидше, ніж кисень, з'єднується з гемоглобіном крові, викликає головний біль, стомлення, а у великих концентраціях – непритомності, конвульсії і навіть смерть. В цілому на планеті природним шляхом окису вуглецю надходить в атмосферу в десять разів менше, ніж в результаті діяльності людини.

Збільшення вмісту в атмосфері молекулярного і зв’язаного азоту відбувається переважно за рахунок щорічного надходження в повітряне середовище окису азоту, від спалювання мінерального топлива в теплових двигунах, а також молекулярного азоту в процесі денітрифікації хімічних добрив в грунті. В країнах з розвиненою промисловістю щорічно викидається в атмосферу близько 50млн. тон окису азоту.

В залежності від масштабів розповсюдження виділяють різні види забруднення атмосфери:

1. місцеві, характеризуються підвищеним вмістом забруднюючих речовин на не великих територіях (місто, промисловий район, сільськогосподарська зона тощо);

2. регіональні – у сферу негативного впливу потрапляють значні простори, але не вся планета;

3. глобальні, пов’язані зі змінами стану атмосфери вцілому, що призводить до поступового посилення кліматичних та екологічних змін планетарного масштабу.

В даний час основними джерелами забруднення атмосферного повітря є такі галузі:

теплоенергетика (теплові і атомні електростанції, промислові та міські котельні і ін.),
автотранспорт, підприємства чорної та кольорової металургії,
машинобудування, виробництво будматеріалів,
хімічна та нафтохімічна промисловість.

Газопилові викиди промислових підприємств і вихлопні гази автомобілів викидають близько 1-6 млн. тон аерозолів на рік. В своєму складі аерозолі містять сполуки азоту, свинецю, цинку, миш’яку, ртуті, фтору, міді, алюмінію, молібдену, марганецю, сульфати тощо.

В атмосферу аерозолі попадають у великій кількості як від природних джерел, так і в результаті антропогенної діяльності. При з'єднанні деяких газів, у тому числі сірчистого ангідриду й окису азоту, з киснем, водяною парою і ін. утворюються речовини, що переходять у твердий і рідкий стан. Тому аерозолі розділяють на первинні, що надходять безпосередньо в атмосферу, і вторинні, що є результатом їхніх 96 перетворень. До основних джерел первинних аерозолей природного походження відносять винос морських солей, вивітрювання ґрунту, лісові пожежі і виверження вулканів, а антропогенного – викиди промислових підприємств, продукти спалювання палива і т.п. Вторинні аерозолі – це нітрити, сульфати, що утворюються з окису азоту, сірчистого газу, сірководню, гідрокарбонати і амонійні солі, кислотні дощі і т.д. Потужність цих джерел аерозолей важко піддається визначенню. Так, щорічний викид в атмосферу морських солей складає по одним даним 1,5 млрд. т, а по іншим 700 млн. т, винос ґрунтового пилу від 7 до 700 млн. т; в результаті лісових пожеж утворюється від 35 до 360 млн. т аерозолей, а по деяким даним – 3 млрд. т у рік. В цілому всі джерела забруднення щорічно утворюють в середньому 2,3 млрд. т атмосферних аерозолей (можлива погрішність ±1,4 млрд. т), з них загальна кількість аерозолей антропогенного походження складає від 5 до 50%, в середньому близько 15%. При цьому у викидах від джерел промислового забруднення близько 50% при ходиться на сульфати.

Порівняння кількості первинних і вторинних аерозолів показує, що вони порівнювані між собою. Запилення повітря можна розглядати як результат перетворення газових домішок в аерозолі, а отже, як підсумковий показник забруднення атмосфери.

До особливих забруднювачів повітря необхідно віднести радіоактивні речовини, котрі надходять в повітря з димовими газами теплових електростанцій (ТЕС), при газопилових викидах промислових підприємств, при аварійних викидах на атомних електростанціях (АЕС), експериментах з ядерною зброєю. В атмосфері радіоактивні речовини знаходяться протягом 3-9 років, в тропосфері – декілька місяців і повертаються на Землю переважно з атмосферними опадами.

Масштаби локальних забруднень атмосфери газоподібними продуктами і аерозолями залежать від маси викидів в повітряне середовище забруднювачів, їх фізичних та хімічних властивостей, режимів викидів, а також метеорологічних умов і топографії місцевості.

Забруднювачі повітряного середовища розподіляються таким чином:

над промисловими районами – 87%;
над містами – 12,9%;
над сільською місцевістю і над океанами – 0,1%.

Із-за природних процесів в атмосферу протягом року викидається близько 70 млрд. тон СО2 ; при спалюванні твердого, рідкого і газоподібного палива додатково в повітря надходить ще 15 млрд. тон СО2 , внаслідок чого вміст його в атмосфері інтенсивно збільшується. Доказано, що в ХХІ ст. можна очікувати зростання надходження СО2 в атмосферу на 80%.

Підвищення концентрації СО2 в атмосфері може змінити клімат Землі у зв’язку з парниковим ефектом повітряної оболонки планети, а це призводить (уже призвело!) до підвищення температури на Землі, до розтавання полярних льодовиків, підняття рівня світового океану, катастрофічного затоплення великих регіонів земної поверхні.

Серйозні наслідки можуть бути від забруднення атмосферного повітря фреоном. Під час викидів і випаровування в атмосферу щорічно надходить 0,8 млн. тон фреонів. Встановлено, що протягом року їх вміст в повітряному середовищі збіль шився майже на 10%. Основними негативними наслідками забруднення ними атмосфери є розчинення озону, а значить виникає загроза шкідливої дії ультрафіолетового випромінювання Сонця на живі організми. Одним із наслідків зростання запиленості атмосферного повітря є інтенсивне розтавання гірських вікових снігів і льодовиків внаслідок осідання на них пилу, що знижує можливість снігів відбивати сонячну радіацію.

В Україні валовий викид сіркового ангідриду складає 20 млн. тон на рік. Одним з головних джерел забруднення повітряного середовища є окиси азоту, що викидаються в атмосферу різними підприємствами, котрі виробляють, азотну і сірчану кислоту, суперфосфат, аміачну селітру і ін. Такі підприємства викидають в атмосферу близько 15 млн. м 3 окису азоту в рік. Окиси азоту знищують рослинність. Внаслідок забруднення атмосфери помітно знижається урожайність таких культур як: картопля, буряк, помідори, боби, виноград, люцерна, соняшник.

Особливо велику небезпеку для навколишнього середовища поряд з окисом вуглецю, сполуками сірки і азоту має свинець. Підраховано, що з вихлопними газами в атмосферу потрапляє 25-27% свинцю, який міститься в паливі і потім попадає в організм людини.

Пилове та бактеріальне забруднення атмосфери і його вплив на здоров’я людей і тварин.

Крім газового забруднення спостерігається зростання “запилення” повітряного середовища. У повітрі містяться в завислому стані пилові частинки (повітряний пил). У відкритій атмосфері вони утворюються після падіння метеоритів (космічний пил), виверження вулканів (вулканічний пил), лісових, торф'яних пожеж (димовий пил), життєдіяльності дрібних рослинних і тваринних організмів (спори, бактерії, плісень тощо), а також від викидів фабрично-заводських виробництв (наземний пил). Крім того, в повітрі зависають бризки і краплини води, слизу, мокрот тощо.

Повітряний басейн – це дисперсне середовище, в якому пилові часточки і краплинки рідини становлять дисперсну фазу, а повітря і пил разом складають дисперсну систему. Пил, який міститься в повітрі у завислому стані, називається аерозолем, а той, що осів на якихось поверхнях – аерогелем.

У відкритій атмосфері більшість пилу – зосереджена на висоті 500-1000 м від землі. У повітрі промислових міст пилу значно більше, ніж у повітрі поблизу курортів, у сільській місцевості. Його кількість у повітрі значною мірою залежить від погоди (опадів, температури, вітрів тощо).

За хімічним складом пил буває неорганічним і органічним (рослинного або тваринного походження). До неорганічного пилу належать часточки глини, кварцу, вапна та ін., а до органічного волоконця, зернятка, частинки рослин, волоски, епідерміс шкіри та ін. У відкритій атмосфері 2/3—3/4 пилу неорганічного і 1/3-1/4 – органічного походження.

З еколого-гігієнічної точки зору важливе значення мають розміри і форма пилових часточок. Чим вони дрібніші, тим глибше проникають у дихальні шляхи і більше здатні до розчинення в соках організму. Від цих властивостей значною мірою залежить їх механічна і хімічна дія. В повітрі переважають дрібно дисперсні пилові часточки (до 5мкм). За формою вони можуть бути округлі (кулясті) і плоскі, з рівними та нерівними краями, гладенькі, аморфні або кристалічні.

Від розміру і форми пилових часточок залежить швидкість їх осідання на поверхні, що має принципове значення при очищенні повітря від них.

У відкритій атмосфері пил зменшує інтенсивність сонячної радіації, особливо ультрафіолетової частини її спектра, сприяє утворенню туманів, хмарності та атмосферних опадів. Він шкідливо впливає на ріст рослин, забруднює поверхню віконних стекол, погіршуючи природну освітленість приміщень. Особливо шкідливо діє пил, вдихуваний людиною і тваринами. Токсичність пилових часточок залежить від глибини проникнення в дихальні шляхи, рівня їх затримання в організмі, здатності до змочування і розчинення в соках організму та поглинатися фагоцитами.

Найбільш шкідливими є часточки пилу діаметром менше як 10 мкм, котрі можуть легко проникати в бронхіоли і навіть в альвеоли. Кулясті пилові часточки осідають швидше, ніж пластівцеподібні. Якщо вони здатні до зволоження, то затримуються у дихальних шляхах довше і повільніше. Пилові часточки з підвищеною розчинністю більш шкідливо впливають на організм. Частково вдихуваний з повітря пил потрапляє не тільки в легені, а й у травний канал, де під дією шлункових соків розчиняється і всмоктується в кров, що може призвести до загального отруєння організму. При заковтуванні великої кількості пилу виникають місцеві реакції від механічної дії його на слизові оболонки травного каналу, найнебезпечнішими є пилові часточки, що проникли в альвеоли легенів і не піддаються дії фагоцитів. Велика кількість їх зосереджується в лімфатичних судинах, тканинних щілинах та лімфатичних залозах.

У таких випадках у людей і тварин можуть виникати специфічні хвороби – пневмоконіози (силікоз, антракоз, сидероз). Їх розвиток спричинюється певними умовами роботи на шкідливих виробництвах (у вугільних шахтах, рудниках, на азбестових або цементних заводах та ін.).

Захворювання овець на силікоз спостерігав В.Ф. Матусевич при тривалому випасанні їх на пустельних та напівпустельних пасовищах. Хвороба супроводжується накопиченням пилової маси у легеневій тканині, внаслідок чого порушується кровообіг, зменшується еластичність і дихальна ємкість легенів, порушується функція дихання і навіть може настати загибель тварини від асфіксії.

Місцеві зміни в організмі (запальні процеси) виникають внаслідок подразнення пиловими часточками слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу та поверхні шкіри (піодермія). Пил може провокувати й інші хвороби, бо одночасно є носієм збудників інфекції (туберкульоз).

В аерозолях містяться також мікроорганізми. Вільних завислих у повітрі бактерій порівняно мало. Вони або прикріплюються до пилових часточок, або містяться в краплинках різних рідин, з якими повітряними течіями переносяться на значну відстань, а потім осідають. Кількість мікроорганізмів у відкритій атмосфері змінюється залежно від багатьох факторів. Їх більше у приземному шарі повітря, біля поверхні землі, і менше з підняттям угору (на висоті 45 км – одиниці). Значно збільшується кількість мікроорганізмів у повітрі великих міст, а в приміській зоні (сільській місцевості) вона істотно зменшується. У літню засушливу пору року бактерій у повітрі більше, а взимку – менше. У гірському повітрі мікроорганізмів майже немає, так само як у повітрі біля морів та океанів. Взагалі повітряне середовище не є сприятливим для тривалого перебування мікробів: на них негативно впливають висушування, бактерицидний вплив сонячного ультрафіолетового випромінювання, відсутність живильного субстрату, тому в повітрі вони швидко гинуть. Більш довгоживучими є спорові бактерії, плісені, дріжджі, здебільшого сапрофітна мікрофлора, джерелом якої є грунт, корми, вода, рослинний покрив тощо. Патогенні мікроорганізми у відкритій атмосфері у звичайних умовах майже не трапляються. Передача збудників інфекційних захворювань аерогенним шляхом у зовнішньому повітрі маловірогідна, тоді як у закритих приміщеннях разом з видихуваним повітрям хворих тварин, з пилом, дрібними краплинами слизу та мокротиння патогенні бактерії можуть легко проникати повітроносними шляхами в організм здорових тварин. Джерелами патогенної мікрофлори крім хворих тварин у приміщеннях можуть бути гній, підстилка, забруднені корми тощо. Тут можуть траплятися стафілококи, плісені, сарцини, мікрококи і ще більш небезпечні – стрептокок бешихи, пневмокок, туберкульозна паличка, бацила сибірки, правця, злоякісного набряку та ін.

Інфекція може передаватись як пиловими (пиловим шляхом), так і краплинними часточками слизу, мокротиння, слини (краплинним шляхом).

Таким чином, аерозолі можуть бути причиною поширення інфекції від хворих на заразні хвороби тварин. Джерелом інфекції крім кормів, може бути також, хворий персонал та інфіковані предмети.

Наприклад, відомі випадки зараження людей і тварин через пил сапом, сибіркою, актиномікозом та іншими інфекціями. Особливу небезпеку щодо інфікування аерогенним шляхом становлять туберкульозні бацили, які часто виявляють у досліджуваних пробах повітря приміщень, де перебувають хворі на туберкульоз люди чи тварини.

Краплинна інфекція поширюється мокротинням, носовим слизом або слиною хворих тварин при кашлянні, чиханні, фирканні тощо. При цьому дрібні краплинки рідини, згідно із законом стабільності диспергованих систем, тривалий час (0,5-1 год., інколи більше) містяться в завислому стані в повітрі. Прийнято вважати, що небезпечною є зона навколо хворої людини при її кашлянні у радіусі 1,5 м. У хворих тварин сила кашлевого поштовху значно більша, тому і небезпечна зона навколо них є ще більшою і при скупченому їх утриманні поширення інфекції таким шляхом стає досить вірогідним. У приміщеннях з підвищеною вологістю та протягами радіус поширення краплинної інфекції при кашлянні хворих тварин може сягати 3,5-5м (В. Алікаєв).

Для запобігання забрудненню аерозолями зовнішнього повітря мають значення: правильні планування і спорудження будівель, загальний благоустрій заселеної території, зелені насадження, боротьба з ерозією грунту та димовими викидами промислових об'єктів, переведення котелень на бездимне паливо тощо. У тваринницьких приміщеннях не слід використовувати запилені корми, чистити тварин у приміщеннях, підмітати суху підлогу, допускати пересихання екскрементів і підстилки. Необхідно відрегулювати вентиляційні пристрої, ретельно і своєчасно видаляти гній. Для профілактики аерогенних інфекцій треба терміново вилучати із стада хворих тварин, проводити періодичні очищення і дезінфекцію приміщень, здійснювати епідеміологічний контроль стану здоров'я обслуговуючого персоналу, проводити санацію повітря (спеціальними фільтрами, ультрафіолетовими випромінювачами, 100 бактерицидними аерозолями тощо).

Згідно з нормативами, кількість пилу у приміщеннях не повинна перевищувати (мг/л): 0,5-4,0 – для великої рогатої худоби; 1,0-3,0 – для свиней; 1,0-4,0 – для овець; 2,0- 8,0 – для птиці.

Орієнтовна мікробна засміченість повітря залежно від вікових груп тварин має бути не більше (тис. мікротіл на 1 м 3): для великої рогатої худоби – 20-120; свиней – 50-150; птиці – 120-220.

Бібліографічні посилання

Маменко О.М., Портянник С.В., Юрченко В.В. Екологія: підручник / ХДЗВА - Харків, 2017. - 430 с.

Маменко О.М., Портянник С.В., Юрченко В.В. Екологія: підручник/ХДЗВА – Харків, 2017. -430 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас