Ім'я файлу: Реставрація-це як хірургія.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 4501кб.
Дата: 06.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Спецтехнологія Урок 17 (10.03.21).pdf
ПЛАН-КОНСПЕКТ.docx

Реставрація-це як хірургія

Коли в нас щось болить, щось треба терміново полікувати, ми звертаємось до лікаря. Реставратор це той самий лікар, який проводить аналізи та вибирає процес лікування або хірургічне втручання

Розробила: Біяковська Т. Л.

Мета: Розвиваюча: донести значення реставрації та роль реставрації в сьогоденні, відображення історії в пам’ятках архітектури та живопису. Виховна: сприяти вихованню сумлінному ставленню до праці минулих століть, акуратності та дбайливому ставленні до історичних пам’яток. Формувати навички та бажання працювати за професією «Реставратор декоративно-художніх фарбувань» Реставратор, як хірург, може помилитися й погано виконати роботу. А коли він каже, що все робить добре, то це поганий фахівець, бо ним керує гординя. Кожна людина може все робити, тільки потрібно не знущатися з себе, не зраджувати собі, бути вільним від суспільства.
У реставрації найголовніше – не пошкодити. Професійно це звучить так: «Якщо не можеш реставрувати – не реставруй, а якщо можеш – не поспішай». Реставрація – це коли вам приносять ікону чи розпис, які треба укріпити і захистити, щоб зберегти. Під час роботи не варто поспішати, бо можна пошкодити річ. Багато пам’яток в Україні зіпсували не так війни, як реставратори… Я вже на кажу про псевдореставрацію, коли гроші – це головне. Тут починається війна з самим собою: реставрувати чи ні?

Яким повинен бути реставратор

З професійної точки зору, реставраторові не потрібно бути художником. 90 відсотків робіт можуть робити нехудожники. Бо реставрація, – це лікування, відновлення. Коли перед нами витвір декоративно-художнього фарбування – це організм.

Реставратор повинен добре знати історію, щоб впевнено та вправно підібрати матеріал для реставрації та засоби роботи.

Реставратор повинен добре знати хімію , добре відчувати органіку.

Реставратор зобов’язаний любити свою роботу та твори, над якими працює.

Унікальне явище, коли ти – професійний реставратор і художник. Чесна картина – це коли ви собі не зраджуєте.

Так сталося, що учні прийшли здобувати фах реставратора, а потім кидають навчання. Навчились мінімального малювати, стали вважати себе художниками, малюють картини, продають їх і отримують гроші. У вас ті картини ніхто не купує, бо добрий художник працює на завтра.

Реставрація – це стиль життя! Якщо людина прийшла в реставрацію і хоче стати реставратором – вона ним стане. А якщо каже: «Хочу заробляти гроші, бо чув, що реставратори їх багато отримують», – це сумно. Сама реставрація – це дуже дорого, але ніхто не розуміє, скільки часу треба реставрувати одну річ, щоб вийшла середня зарплата. Це про чесних реставраторів.

Навчання

Приходить людина й хоче навчитися, але одразу видно, що це не її – їй внутрішньо це не потрібне. А буває, інша каже: «За такі гроші я тут не працюватиму». У неї є задатки, але їй це не треба. У навчальному закладі потрібно засвоїти такі дисципліни, як реставрація та копіювання, живопис та матеріалознавство.Так сталося, що учні прийшли здобувати фах реставратора, а потім кидають навчання. Навчились мінімального малювати, стали вважати себе художниками, малюють картини, продають їх і отримують гроші.Бо добрий художник працює на завтра

Відомі діячі, які дбали про збереження пам’яток історії та творів мистецтва.

ЖОЛТОВСЬКИЙ Павло Миколайович

Український мистецтвознавець

Народився 8 грудня 1904 р. у с. Мислятин на Хмельниччині. Закінчив Київський художній інститут (1932). Перший період його дослідницької діяльності пов’язаний з науковими експедиціями з вивчення пам’яток історії та культури в Україні, Білорусії та Росії. Він побував у Карелії, Каргополі, на Соловецьких островах. Однак особливу увагу дослідник спрямовував на вивчення пам’яток Волині, Рівненщини, Львівщини й Тернопільщини. З його ініціативи на державний облік було взято сотні пам’яток, здійснено обміри, фотографування, копіювання розписів тощо. Нині деякі з цих матеріалів є єдиними свідченнями про пам’ятки, що не збереглися. Завдяки наполегливості вченого багато творів староукраїнського малярства, декоративного мистецтва, ремесла, рукописних книжок та першодруків поповнили експозиції та фонди музеїв України. Упродовж життя П. Жолтовський зібрав велику колекцію українських ікон XVI—XIX ст., що стала основою експозиції музею »Волинська ікона» у Луцьку.

Першою вагомою науковою роботою вченого стала монографія »Визвольна боротьба українського народу в пам’ятках мистецтва XVI—XVIII ст.» (1958), у якій вперше чітко окреслено ренесансно-бароковий період в історії українського мистецтва, художні надбання якого, на його думку, були недооцінені більшістю мистецтвознавців.

П. Жолтовський — один з авторів та упорядників колективної праці »Історія українського мистецтва» (т. 2, 1967; т. 4, кн. 2, 1970). Великою заслугою вченого було звернення до доробку українських мистецтвознавців та істориків культури 30-х років XX ст., який замовчувався за радянських часів.

Брав участь у створенні колективних праць »Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва» (1969) та »Всеобщей истории искусств». За участь у створенні цих видань його відзначено Державною премією УРСР (1971). Доктор мистецтвознавства (з 1981).

Найбільш плідними для вченого стали 70—80-ті роки. У цей період з’явилася низка його книжок; »Художній метал. Історичний нарис» (1972); »Художнє литво на Україні XVI—XVIII ст.» (1973); »Український живопис XVII—XVIII ст.» (1978); »Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні» (1982); »Художнє життя на Україні XVI—XVIII ст.» (1983). У 1984 р. за розробку проблем української художньої культури XVI—XVIII ст. доктора мистецтвознавства П. Жолтовського було відзначено премією АН УРСР ім. І. Франка. Кожна робота вченого є значним внеском у дослідження маловідомих сторінок української культури та мистецтва. Ним уведено в науковий обіг велику кількість творів українського мистецтва, документів, фактів. Досліднику вдалося спростувати твердження щодо другорядності, мало-цікавості українського мистецтва XVI—XVIII ст. Останню його роботу »Монументальний живопис на Україні XVII—XVIII ст.» (1988) було опубліковано вже після смерті автора.

Помер 30 серпня 1986 р. у Москві. Похований у Львові.

ЖОЛТОВСЬКИЙ Павло Миколайович

Український мистецтвознавець

Народився 8 грудня 1904 р. у с. Мислятин на Хмельниччині. Закінчив Київський художній інститут (1932). Перший період його дослідницької діяльності пов’язаний з науковими експедиціями з вивчення пам’яток історії та культури в Україні, Білорусії та Росії. Він побував у Карелії, Каргополі, на Соловецьких островах. Однак особливу увагу дослідник спрямовував на вивчення пам’яток Волині, Рівненщини, Львівщини й Тернопільщини. З його ініціативи на державний облік було взято сотні пам’яток, здійснено обміри, фотографування, копіювання розписів тощо. Нині деякі з цих матеріалів є єдиними свідченнями про пам’ятки, що не збереглися. Завдяки наполегливості вченого багато творів староукраїнського малярства, декоративного мистецтва, ремесла, рукописних книжок та першодруків поповнили експозиції та фонди музеїв України. Упродовж життя П. Жолтовський зібрав велику колекцію українських ікон XVI—XIX ст., що стала основою експозиції музею »Волинська ікона» у Луцьку.

Першою вагомою науковою роботою вченого стала монографія »Визвольна боротьба українського народу в пам’ятках мистецтва XVI—XVIII ст.» (1958), у якій вперше чітко окреслено ренесансно-бароковий період в історії українського мистецтва, художні надбання якого, на його думку, були недооцінені більшістю мистецтвознавців.

П. Жолтовський — один з авторів та упорядників колективної праці »Історія українського мистецтва» (т. 2, 1967; т. 4, кн. 2, 1970). Великою заслугою вченого було звернення до доробку українських мистецтвознавців та істориків культури 30-х років XX ст., який замовчувався за радянських часів.

Брав участь у створенні колективних праць »Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва» (1969) та »Всеобщей истории искусств». За участь у створенні цих видань його відзначено Державною премією УРСР (1971). Доктор мистецтвознавства (з 1981).

Найбільш плідними для вченого стали 70—80-ті роки. У цей період з’явилася низка його книжок; »Художній метал. Історичний нарис» (1972); »Художнє литво на Україні XVI—XVIII ст.» (1973); »Український живопис XVII—XVIII ст.» (1978); »Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні» (1982); »Художнє життя на Україні XVI—XVIII ст.» (1983). У 1984 р. за розробку проблем української художньої культури XVI—XVIII ст. доктора мистецтвознавства П. Жолтовського було відзначено премією АН УРСР ім. І. Франка. Кожна робота вченого є значним внеском у дослідження маловідомих сторінок української культури та мистецтва. Ним уведено в науковий обіг велику кількість творів українського мистецтва, документів, фактів. Досліднику вдалося спростувати твердження щодо другорядності, мало-цікавості українського мистецтва XVI—XVIII ст. Останню його роботу »Монументальний живопис на Україні XVII—XVIII ст.» (1988) було опубліковано вже після смерті автора.

Помер 30 серпня 1986 р. у Москві. Похований у Львові.

Лев Андрійович Скоп (9 квітня 1954)- український мистецтвознавець, художник-реставратор, іконописець, викладач Львівської академії мистецтв, учасник Євромайдану, поет, музикант, учасник творчого об’єднання «Кактус», провідний працівник музею «Дрогобиччина»; багаторічний дослідник дрогобицької дерев’яної церкви Св. Юра.

Державі не потрібна реставрація

На жаль держава майже не цікавиться пам’ятками архітектури, можливо у зв’язку з власною вигодою , а можливо тому що досі є важливіші потреби в державних органах. Але все це приводить до занедбаного стану пам’яток архітектури та втрати історичних будівель та споруд.

Професія реставратора не дуже популярна. Державі не потрібна реставрація. Управлінню культури також байдуже. Відповідно, певні організації, що мають реставраторів, займаються радше зароблянням грошей. Професія реставратора нівелюється. З одного боку – аматори, а з іншого – бізнесмени.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас