Ім'я файлу: Медична деонтологія в роботі лікаря-анестезіолога (Шинкарь).docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 21.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
ТЗ_Гель-лаки..docx
Teaching Phonics in Elementary Schools.docx
РЕФЕРАТ СЕРГЕЯ 2.docx
1 змістовий модуль по екології.Реферат..docx
Відповідальність дорослого за дитячу гру.docx
№ЦЛ-0038 - інструкція для провідників..doc
Педагогічна_діагностика.docx
Конструювання-та-моделювання-одягу_Михайлова-2019.docx
811.doc
kazedu_179282.docx
я под рево.docx
Практика_ Бондаренко.docx
реферат Емпірична школа управління (П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюм
Система керування кольором Засоби контролю якостi кольоропередач
matios-mariia-vasylivna-solodka-darusia15283.pdf
Конфліктологія.doc
Дипломна робота Кубрякова Вікторія ХЧ-4-14ск.pdf
Основи методології.docx
НЕ 1.4 машинобуд.doc
694_метод_указ_диплом_ук.doc

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДЗ «ДНІПРОВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МОЗ УКРАЇНИ

Кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини

невідкладних станів ФПО

Зав. кафедрою – доктор медичних наук, професор Кравець О.В.
РЕФЕРАТ

на тему: «Медична деонтологія в роботі лікаря-анестезіолога»

Виконавець: лікар-інтерн за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» Шинкарь О.П.

Керівник: асистент кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів ФПО, Пилипенко О.В.

Дніпро, 2022 р.

Анестезіологія, інтенсивна терапія та медицина невідкладних станів — розділи клінічної медицини, які можна безперечно віднести до групи гранично високого медико-юридичного ризику. Так, при проведенні загального знеболювання планових оперативних втручань анестезіолог приводить хворого в стан, коли пацієнт не має можливості захистити свої права на особисту недоторканність та безпеку у зв’язку з відсутністю свідомості. Екстрена анестезіологія, медицина невідкладних станів, інтенсивна терапія хворих у критичних станах — екстремальні ситуації не тільки для пацієнтів, але й для медичного персоналу, — потребують від лікарів високої професійної правової культури. Складність і делікатність проблем, які поставила медична практика, спонукали до розвитку принципово нової галузі правової пауки — медичного права. Разом з тим, переважна більшість лікарів недостатньо орієнтовані в сфері нормативних документів і законів про адміністративну, цивільну, кримінальну відповідальність за професійні правопорушення.

Один з головних механізмів захисту особистих прав хворого — одержання його добровільної, усвідомленої згоди на проведення медичного втручання. У медичну професійну лексику поняття «informed consent» увійшло у вигляді буквального перекладу з англійської— «інформована згода», що підкреслює непритаманність подібної правової та етичної норми для країн колишнього СРСР, де більш типовим є підпорядкування дій пацієнта вказівкам лікаря. Це пов’язано зі сформованою концепцією організації медичної допомоги, її безкоштовністю в умовах традиційно авторитарної державної системи. Доктрина інформованої згоди заснована на повазі автономії кожної людини, його права на самовизначення, на самостійне прийняття рішень, що стосується його життя та здоров’я. Правові принципи доктрини регламентуються міжнародними нормами й державними законодавствами. Відповідно до Нюрнберзького Кодексу й Гельсінської Деюіарації, одержання інформованої згоди — обов’язкова умова участі людини у будь-якому медичному дослідженні.

Юридична відповідальність анестезіологів за професійні правопорушення Виконання професійних обов’язків передбачає відповідальність лікарів за недоробки, недогляд, помилки або професійні правопорушення (злочини). На думку відомого в СНД фахівця з медичного права, професора Ю.Д. Сергеева «під професійним злочином у медичній діяльності розуміється навмисне або з необережності зроблене медичним персоналом порушення своїх професійних обов’язків, суспільно небезпечне діяння, що заподіяло (або реально могло заподіяти) істотну шкоду... здоров’ю окремих громадян або викликати небезпеку для їхнього життя». В Основах законодавства України про охорону здоров’я підкреслено, що «особи, винні в порушенні законодавства про охорону здоров’я населення, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства». Вкажемо, шо громадянська відповідальність за порушення законодавства про охорону здоров’я або у випадку ушкодження здоров’я існувала й раніше, вона випливає з певних статей (наприклад, ст. 455) Цивільного Кодексу України, але зараз вона вперше передбачена в законодавстві про охорону здоров’я. Це означає, що при небажаних наслідках лікування, наприклад, при настанні стійкої втрати працездатності з вини лікаря йому може бути пред’явлений позов про відшкодування збитків, заподіяних недостатньо кваліфікованим або неправильним лікуванням. Необхідно вказати на закріплену в ст. 440-1 Цивільного Кодексу України можливість потерпілого за допомогою пред’явлення позовної заяви в судові органи стягнути компенсацію за нанесену неправомірними діями лікаря моральну шкоду (збиток). Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням всіх обставин у справі, у т.ч. і характеру фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Вишим ступенем відповідальності є моральна відповідальність лікаря за наслідки своїх неправильних дій. В основі такої відповідальності лежить совість, надзвичайна вимогливість до самого себе, високі моральні якості людини. Адміністративна відповідальність Адміністративна відповідальність лікарів за суспільно небезпечні порушення, недоробки або помилки, допущені при виконанні професійних обов’язків. Згідно зі ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення «адміністративним правопорушенням (провиною) визнається як таке, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права й волю громадян, на встановлений порядок керування протиправна, винна (навмисна або необережне) дія або бездіяльність, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність». Дуже часто поняття «адміністративної відповідальності» плутають із дисциплінарною. При виконанні своїх функціональних обов’язків лікарі-анестезіологи мож^гь бути притягнуті до адміністративної відповідальності тільки лише за одне порушення — ст. 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення — «Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм». Дисциплінарна відповідальність Дисциплінарна відповідальність лікарів (як і для інших найманих робітників) передбачена тільки Кодексом Законів про працю України. Цьому присвячена глава 10 Кодексу Законів України про працю «Трудова дисципліна». Згідно зі ст. 139 «працівники зобов’язані працювати чесно й сумлінно, вчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органа, дотримуватися трудової й технологічної вимоги нормативних актів з охорони праці, дбайливо ставитися до майна». Відповідно до п. 2 ст. 140 Кодексу «у трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушників трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, що несумлінно виконують трудові обов’язки. Стосовно окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного й суспільного впливу». Обов’язок працівника сумлінно трудитися, дотримуватися трудового розпорядку закріплені в правилах внутрішнього трудового розпорядку й посадових інструкціях. Згідно зі ст. 147 «Стягнення за порушення трудової дисципліни» за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосоване тільки одне з наступних видів стягнення: догана або звільнення. Слід зупинитись на питанні про відсторонення лікаря від роботи. Воно не належить до дисциплінарних стягнень. Відповідно до ст. 46 Кодексу Законів України про працю відсторонення працівника від роботи допускається у випадку появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп’яніння, відмови або ухиляння від обов’язкових медичних оглядів і т.д. Кримінальна відповідальність Кримінальна відповідальність лікарів за професійні й посадові правопорушення передбачена відповідними статтями Кримінально-процесуального кодексу України (у новій редакції, прийнятій Верховною Радою України — Закон від 5.04.2001 р. № 2341-III, вступив у силу з 1.09.2002 р.) Стосовно специфічних умов професійної діяльності анестезіологів — екстремальна медицина (ургентна хірургія, акушерство, нейрохірургія, медицина критичних станів, медицина катастроф), то особливої важливості набувають статті Кримінально-процесуального кодексу України: Ст. 115. «Умисне вбивство», «Убивство, тобто навмисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років». Коментар: Лікарі можуть нести відповідальність тільки за бездіяльність (навмисну), яка призвела до смерті хворого. Видатний російський вчений анестезіолог-реаніматолог професор А. П. Зільбер, відомий своїми роботами, присвяченими юридичній оцінці ускладнень і несприятливих результатів у медицині критичних станів вказує, що «причиною несприятливих результатів найчастіше можуть бути неправильні, недостатні або несвоєчасні дії медичних працівників на всіх етапах ведення хворого». Серед помилок лікарів (медичних працівників) під час виконання ними професійних обов’язків варто виділити:

  • Помилки організаційного характеру, що полягають у несвоєчасній госпіталізації або у відмові в госпіталізації тяжкому хворому з неясним діагнозом, госпіталізації у відділення не за профілем патології, несвоєчасному залученні консультантів суміжних спеціальностей з організацією консиліумів, а також відсутності необхідних медикаментів, діагностичної та моніторингової апаратури.

  • Помилки діагностичного характеру, шо полягають у неякісному, неповному, несвоєчасному обстеженні, невірній інтерпретації клінічних, лабораторних даних, результатів додаткових методів дослідження (ендоскопія, сонографія, рентгенологічні, радіоізотопні, функціональні та ін. методи).

  • Помилки лікувального (тактичного, технічного) характеру, що полягають у неадекватній оцінці тяжкості стану хворого перед- і післяопераційній інтенсивній терапії, анестезії, несвоєчасному (неповному за обсягом) проведенні невідкладних лікувальних, реанімаційних заходів, пов’язані з недостатнім рівнем професійних знань і вмінь.

  • Помилки деонтологічного характеру, пов’язані з недотриманням медичним персоналом етичних норм.

У роботі анестезіолога нерідко виникають ситуації, при яких він може заподіяти шкоду хворому (перфорувати трахею або стравохід під час інтубації, введенні зонда, ушкодити голкою центральну вену або артерію при катетеризації або ж викликати небезпечну кровотечу, ушкодити тканину легені з розвитком пневмотораксу, ушкодити спинний мозок при катетеризації епідурального простору тошо). Описані ятрогенні ушкодження, пов’язані в медицині критичних станів із застосуванням інвазивних і потенційно небезпечних методів лікування А. П. Зільбер визначає як «ненавмисне або неминучеушкодження функції або структури організму, викликане медичними діями». Часто ятрогенія випливає із самої сутності сучасної агресивної медицини. Це повинні усвідомлювати й пацієнти, і лікарі, і керівники охорони здоров’я, і юридичні працівники. На думку професора В. В. Некачалова (1998) при такому розумінні ятрогенії її не будуть кваліфікувати як лікарську помилку, нещасний випадок, ненавмисне заподіяння шкоди здоров’ю тощо. Смертельні наслідки в медицині критичних станів, пов’язані з професійною діяльністю анестезіологів і лікарів (медичних працівників) інших спеціальностей найчастіше кваліфікуються за ст. 367 «Посадова недбалість (Службова недбалість)». У зв’язку з цим А. П. Зільбер виділяє поняття злочинної необережності, шо може бути розділена на три види порушень:

  • злочинна недбалість — нехтування видимої або відомої небезпеки, коли лікар не передбачав можливості настання небезпечних наслідків, хоча при необхідній уважності й передбачливості міг і повинен був їх передбачати;

  • злочинна самовпевненість (легковажність) — необгрунтована надія уникнути ускладнення, коли лікар передбачав можливість настання небезпечних наслідків своїх дій, але без достатніх на те підстав самовпевнено розраховував упоратися з ними;

  • злочинне неуцтво — недостатність професійних знань і навичок при можливості й необхідності їхнього одержання.

При лікуванні хворих у критичних станах лікарем може бути вибрані невірна тактика або не виконані необхідні лікувально-діагностичні маніпуляції. Наприклад, відомий випадок, коли анестезіолога звинуватили в убивстві з легковажності за те, шо він не зміг провести інтубацію трахеї й при цьому ушкодив її. Дії (точніше бездіяльність) іншого анестезіолога були розцінені як недбалість, оскільки під час реанімації він не використав дефібрилятор і як посадова особа не забезпечив справну його роботу. Досвід показує, що злочинне легковажність внаслідок самовпевненості найчастіше зумовлена низькою кваліфікацією фахівця, а злочинна недбалість — результат нерегулярної перевірки справності апаратури, призначеної для проведення анестезії, реанімації й інтенсивної терапії. Особливості порушення й розслідування справ проти лікарів за професійні правопорушення, аспекти правого врегулювання діяльності медичних працівників висвітлені в спеціальних працях. В Основах законодавства України про охорону здоров’я підкреслено, що лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у випадку відмови хворого від медичних призначень або порушення пацієнтом установленого для нього режиму. При визначенні відповідальності анестезіолога його дії можуть бути визнані як злочин, якшо він проводив втручання принезгоді на нього пацієнта або останній дав згоду без знання всіх важливих обставин. Лікар зобов’язаний дати пацієнтові вичерпну інформацію про свої дії, імовірний прогноз, ризики й наслідки при відмові від запропонованої анестезії, альтернативні методи лікування. Законодавство вимагає роз’яснення навіть такого ризику, що зустрічається рідко або вкрай рідко. Характер розмови й обсяг наданої хворому інформації залежить від необхідності й невідкладності запропонованого втручання. Усі аспекти майбутньої анестезії роз’яснює лікар, що безпосередньо буде проводити дане втручання. Пацієнт повинен бути впевнений, що дії анестезіолога будуть професійно грамотними, а ухвалене рішення вивіреним і обгрунтованим. При планових операціях такі роз’яснення повинні бути дані не пізніше останнього вечора перед операцією. Згода пацієнта на оперативне втручання повинна бути зафіксована в історії хвороби у вигляді добровільної інформованої згоди. Потрібно мати на увазі: судочинство при визначенні повноцінності роз’яснення орієнтується на інформаційну потребу середнього за інтелектуальними можливостями пацієнта. Своє волевиявлення хворий може дати письмово або усно з наступним занесенням в історію хвороби, тому шо саме вона є юридичним документом. У випадку нездатності до волевиявлення воно повинне виходити від законного представника: в осіб, які не досягли 18 років — батьки, опікуни; при відсутності законних представників рішення про оперативне втручання приймає консиліум, а при неможливості його створити— безпосередньо черговий лікар з наступним повідомленням посадовх осіб лікувально-профілактичної установи й законним представникам. Такий підхід у вітчизняній медицині незвичний, деякою мірою він суперечить деонтологічним нормам. Не кожний хворий спокійно сприймає інформацію про потенційні ускладнення. Навіть згода на той або інший метод анестезії або маніпуляцію не виключає активізації вегетативних реакцій, що може несприятливо позначитися на стані пацієнта й ускладнити проведення анестезії. У спірних випадках вибір методу анестезії потрібно підтвердити консиліумом за участю психіатра, наскільки адекватно хворий сприймає ситуацію. Юристи, які спеціалізуються на справах, пов’язаних з діяльністю анестезіолога, рекомендують заручатися згодою хворого не тільки на проведення анестезії, але й на виконання будь-якої маніпуляції, небезпечної розвитком ускладнень. Принаймні, доцільно погоджувати із хворим або його родичами проведення таких маніпуляцій, як катетеризація центральних вен (підключичної, стегнової), артерій (сонної, легеневої, стегнової, аорти) і епідурального простору, блокада нервових стовбурів, інтубація трахеї при планових і екстрених операціях, застосування методів еферентної терапії, гіпербаричної оксигенації. Виділення анестезіології як самостійної спеціальності призвело до того, що анестезіолог став нести повну особисту юридичну відповідальність за ті дії, які відповідно до норманих документів МОЗ входять у його обов’язки й компетенцію. Цим документом е Наказ № 303 МОЗ України від 8.10.1997 року «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України»

Поняття посадової особи викладене в ст. 364 Кримінально-процесуального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем». Згідно з п. 1 Примітки до ст. 364 Кримінально-процесуального кодексу України посадовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядницьких або адміністративно-господарських обов’язків або виконують ці обов’язки за спеціальними повноваженнями. Організації роботи і забезпечення правильних умов навчання тих, хто навчається (аспірантів, клінічних ординаторів, інтернів), належать до компетенції керівника служби (завідувача відділення, кафедри). Тим, хто навчається (аспірантам, клінічним ординаторам, інтернам) і не є лікарями-фахівцями, можна доручати самостійне виконання лише гарно освоєних методик. За наслідки своїх дій, які можна трактувати як недбалість або недбалість у роботі, вони несуть особисту юридичну відповідальність. Керівник служби, який є посадовою особою, або викладач або досвідчений лікар-фахівець несе юридичну відповідальність за дії тих, хто навчається, якщо:

  • тому, хто навчається, доручено самостійне виконання недостатньо засвоєних ним методик;

  • ускладнення, у роботі тих, хто навчається, залежать від неправильної організації роботи підрозділу;

  • той, хто навчається, не освоїв обов’язкових правил техніки безпеки, наприклад, правил роботи з балонами зі стисненими газами, пожежної безпеки тощо;

  • гемотрансфузійний конфлікт виник при порушенні правил організації роботи відділення й інших подібних ситуацій.

Юридична відповідальність керівника служби, викладача або лікаря-фахівця не означає відсутності юридичної відповідальності того, хто навчається, за свої дії. Той або інший вид відповідальності буде залежати від наслідків. Так, може настати як дисциплінарна, кримінальна відповідальність (згідно зі ст.ст. 131, 134, 135, 136, 139, 140, 142, 143, 145, 367 Кримінально-процесуального кодексу України), так і майнова (за збиток лікувально-профілактичній установі згідно зі ст.ст. 132, 133, 134 Кодексу Законів про працю України). Питання про юридичну відповідальність при ускладненнях анестезії, реанімації й інтенсивної терапії вирішують у тих випадках, коли є постанова слідчих органів про порушення кримінальної справи, або по поданню адміністрації лікувальної установи. При попередньому й судовому слідству по справах про правопорушення медичних працівників завжди проводиться судово-медична експертиза шляхом роботи спеціальної комісії. Судово-медична експертиза згідно зі ст. 57 Цивільного процесуального кодексу, ст. 196 Кримінально-процесуального кодексу України призначається відповідно судом або слідчим. Відповідно до ст. 76 Кримінально-процесуального кодексу України для встановлення причин смерті, тяжкості тілесних ушкоджень і їхнього характеру проведення експертизи є обов’язковим. До участі в розгляді справ органи судово-медичної експертизи залучають фахівців відповідного профілю. Експертна комісія розглядає не тільки оригінали всіх медичних документів, але також всі інші матеріали, пов’язані з випадком (скарги ініціаторів порушення справи, запис допиту свідків та ін.). Якщо необхідно, то така комісія вивчає діючі нормативні та інструктивні документи (накази Міністерства охорони здоров’я України; інструкції, методичні рекомендації, затверджені Міністерством охорони здоров’я України й ін.). В окремих випадках комісія рекомендує додатково представити для експертизи медичні документи, допитати кого-небудь із медичних працівників і т.д. Усі сумнівні дані, що не мають точних об’єктивних доказів, повинні трактуватися на користь обвинувачуваного. Варто звернути особливу увагу на той факт, що згідно зі ст. 67 Кримінально-процесуального кодексу України і ст. 62 Цивільного процесуального кодексу України висновок судово-медичної експертизи і суд, і прокурор, і слідчий оцінюють відповідно до свого внутрішнього переконання, на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду всіх обставин у справі. Ніякі докази (у тому числі й висновок судово-медичної експертизи) не мають для суду визначальної, заздалегідь установленої сили. Якщо при проведенні слідства, судово-медичної експертизи й судового розгляду не виявляються факти недбалого поводження лікаря, порушення виконання ним професійних обов’язків або факти адміністративних порушень, то ускладнення і його наслідки, що мали місце, не можуть бути поставлені в прямий причинний зв’язок з діями лікаря. У такому випадку обвинувачення в злочинних, кримінально карних діях повинні бути зняті. За Цивільним кодексом не може бути ухвалено рішення про відшкодування матеріального збитку. Разом з тим, відповідно до п.2 ст. 440 Цивільного кодексу України «той, хто завдав шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що збиток заподіяний не з його провини.

У судовій практиці, суд встановлює ступінь провини персонально кожного медичного працівника, що брав участь у лікуванні хворого. При спільній роботі один з фахівців може виявити ускладнення в роботі й професійну некомпетентність іншого фахівця. При цьому він зобов’язаний негайно зажадати участі у веденні хворого фахівця старшого рангу — завідувача відділення або лікаря з вищою кваліфікаційною категорією. Фахівець, запідозрений у некомпетентності, повинен сприяти такій консультації, однак при необхідності не припиняти лікувальні заходи, анестезію або операцію. Якщо професійно некомпетентні дії допускає фахівець з більш високою кваліфікаційною категорією, то саме він і несе за них особисту юридичну відповідальність.

Література:

Етичний кодекс українського лікаря // http://www.med-job.com.ua/index.php?go=Pages&in =view&id=315 Завальнюк А Х

Професійні обов’язки, права та відповідальність лікарів. Організація охорони здоров’я, 1996. Зильбер А.П. Этика и закон в медицине критических состояний. Этюды критической медицины, — т. 4. — Петрозаводск: Петрозаводский ГУ, 1998.— С. 169-173; С. 184-182.

Игнатьев В.Н., Лопухин Ю.М., Юдин Б.Г. Конвенция Совета Европы по биоэтике. Биомедицинская этика./ Ред. B. И.Покровский. — М.: Медицина, 1997. — 29 с. Каменская М.А. Актуальные аспекты этики в реаниматологии: доктрина информированного согласия и понятие смерти мозга. //Новости науки и техн. Сер. Мед. Вып. Реаниматол. и интенсив, терапия. Анестезиол. — ВИНИТИ. — 1999. — № 1. - С.28-38.

Капцов В.А., Коротич Л.П., Благодарная О.А., Матюхин В.В. Условия труда и их влияние на состояние здоровья персонала отделений реанимации, интенсивной терапии и анестезиологии.// Анест. и реаниматол. — 1984. — №2. — С. 3 -5 .

Кодекс Законів про працю (діюча редакція), прийнятий Законом УРСР 10.12.1971 р. № 322-УІИ і набув чинності з 1.06.1972 р. Документ 322-08, поточна редакція від 11.06.2009 на підставі 1254-17 // http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nгeg=322-08

Лікар-анестезіолог. Кваліфікаційна характеристика // «Медицинская кадровая служба». — Информация //http://www. med-job.com.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=141

Наказ МОЗ України від 01.07.98 Про внесення змін та доповнень до наказу МОЗ України Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України від 08.10.97., № 303
скачати

© Усі права захищені
написати до нас