Своєрідність жанру поеми Гоголя Мертві душі

Хоча поняття жанру безперервно змінюється і ускладнюється, під жанром можна розуміти історично складаний тип літературного твору, якому притаманні певні риси. Уже з цих рис нам багато в чому стає зрозуміла основна думка твору, і ми приблизно вгадуємо його зміст: від визначення "роман" ми чекаємо опису життя героїв від початку до кінця, від комедії - динамічного дії і незвичайної розв'язки; ліричний вірш має занурювати нас в глибину почуттів і переживань. Але коли ці риси, властиві різним жанрам, змішуються між собою, створюють своєрідне неповторне поєднання - такий твір спочатку призводить читача в подив.

Так, здивовано зустріли і одне з найбільших, але в той же час і загадкових творів 19 століття - поема Гоголя "Мертві душі". Жанрове визначення "поема", під якою тоді однозначно розумілося ліро-епічний твір, написаний у віршованій формі і романтичне по перевазі, приймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика просто знущалася над авторським визначенням жанру твору.

Але думки розійшлися, і інші побачили в цьому визначенні приховану іронію. Шевирьов писав, що "значення слова" поема "здається нам двояким ... з-за слова "поема" вигляне глибока, значна іронія ". Але хіба тільки лише через одну іронії Гоголь на титульному аркуші крупно зобразив слово "поема"? Безумовно, таке рішення Гоголя мало більш глибокий сенс.

Але чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей? Невже поема настільки містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням Гоголя? Адже "Мертві душі" втілили в собі і іронію, і художню проповідь. Безумовно, в цьому-то й полягає майстерність Гоголя. Він зумів перемішати риси, властиві різним жанрам, і гармонійно поєднати їх під одним жанровим визначенням "поема". Що ж нового вніс Гоголь? Які з рис поеми, коріння якої йде в античність, він залишив для розкриття свого творчого задуму?

Перш за все нам згадуються "Іліада" і "Одіссея" Гомера.

На цій основі розгорнулася полеміка між Бєлінським і К. Аксаков, який вважав, що "Мертві душі" написані точно за зразком "Іліади" й "Одіссеї". "У поемі Гоголя є нам той древній гомерівський епос, в ній виникає знову його важливий характер, його гідність і шірокооб'емлющій розмір", - писав К. Аксаков. Дійсно, риси подібності з гомерівської поемою очевидні, вони відіграють велику роль у визначенні жанру і розкритті задуму автора. Вже починаючи з заголовка, аналогія зі мандрами Одіссея очевидна. На люті протести цензури проти такого дещо дивного назви - "Мертві душі" - Гоголь відповів, додавши до головного назвою ще одне - "Пригоди Чичикова". Але пригоди, подорожі, мандри Одіссея і описав великий Гомер. Однією з найяскравіших аналогій з поемою Гомера є поява Чичикова у Коробочки. Якщо Чичиков - Одіссей, мандрівний по світу, то Коробочка постає перед нами, хай у такому незвичайному вигляді, німфою Каліпсо або чарівницею Цирцеей: "Ах, пане-батьку, та у тебе-то, як у кабана, вся спина і пліч в бруду . Де так зволив засалені? "Такими словами вітає Коробочка Чичикова, і так, лише перетворивши їх у справжніх свиней, зустрічає супутників Одіссея Цирцея. Пробувши у Коробочки близько доби, Чичиков сам перетворюється на кабана, поглинаючи пироги та інші страви. Треба зауважити, що Коробочка (до речі, єдина жінка серед поміщиків) проживала у своєму віддаленому маєтку, що нагадує безлюдний острів Каліпсо, і протримала Чичикова у себе довше всіх поміщиків. У Коробочки відкривається таємниця шкатулочки Чичикова. Деякі дослідники вважають, що це дружина Чичикова. В цьому яскраво проявляється містицизм і загадковість гоголівського твору, воно частково починає нагадувати ліричну поему з хвилюючим містичним сюжетом. Заголовок "Мертві душі" і черепа, намальовані самим Гоголем на титульному аркуші, тільки підтверджують цю думку. Іншим згадкою про гомерівської поемі може бути образ Собакевича. Варто лише поглянути на нього, і ми дізнаємося в ньому циклопа Поліфема - потужного, грізного велетня, що мешкає в таких же величезних барлогах. Будинок Собакевича зовсім не відрізняється красою і витонченістю, а про такий будинок ми говоримо - циклопічні споруда, маючи на увазі його форму та повну відсутність будь-якої логіки в побудові. Та й сам Собакевич суперечливий: його "половина" - Феодулії Іванівна, худа, як жердина, є повною протилежністю своєму чоловікові. Але не тільки в описах поміщиків ми знаходимо схожість з гомерівської поемою. Цікавий також і епізод на митниці, який є ніби продовженням хитрості Одіссея. Перевезення мережив на баранах явно перейнята у античного героя, який врятував своє життя і життя своїх товарщей, підв'язавши людей під овець. Аналогії є і в композиції - експозиція про минулі справах Чичикова дана в кінці твору, так само, як і Одіссей розповідає Алкіной про своїх лихах, вже знаходячись майже поруч з рідною Ітакою. Але в поемі цей факт є ніби вступом, а сама розповідь становить головну частину. Такий перестановці вступів, висновків і головній частині сприяє і ще один цікавий факт: і Одіссей і Чичиков подорожують як би не по своїй волі - вони обидва поступово затягуються стихіями, які керують героями, як хочуть. Увага звертає на себе подібність цих стихій - в одному випадку це грізна природа, в іншому - хибна природа людини. Отже, ми бачимо, що композиція безпосередньо пов'язана з жанром поеми, і гомерівські аналогії тут мають величезне значення. Вони відіграють велику роль у жанровому визначенні та розширюють поему до "розмірів" "малого роду епопеї". На це прямо вказують незвичайні композиційні прийоми, що дозволяють охопити значний відрізок часу, і вставні розповіді, що ускладнюють сюжетну лінію твору.

Але говорити про прямий вплив античного епосу на гоголівську поему було б неправильно. Починаючи з давніх часів багато жанрів пройшли складну еволюцію. Думати, що в наш час можливий древній епос - це так само безглуздо, як і думати, щоб у наш час людство могло знову стати дитиною, як писав Бєлінський, полемізуючи з К. Аксаковим. Але поема Гоголя, звичайно, куди філософічний, і деякі критики знаходять вплив іншого великого твору, правда, вже епохи середньовіччя - "Божественної комедії" Данте. У самій композиції проглядаються деякі риси подібності: по-перше, вказується на трьохчастинним принцип композиції твору, і перший том "Мертвих душ", задуманих як тритомник, являє собою, умовно кажучи, Пекло дантівської комедії. Окремі глави представляють собою круги пекла 1-й круг - Лімб - маєток Манілова, де знаходяться безгрішні язичники - Манілов з дружиною і їх діти. Сладострастнікі Коробочка і Ноздрьов населяють друге коло пекла, далі йдуть Собакевич і Плюшкін, одержимі Плутос - Богом багатства і скупості. Місто Дит - губернське місто, і навіть жандарм біля воріт, у якого вуса здаються на лобі і нагадують таким чином роги риса, вже говорить нам про подібність цих порочних міст своїм виглядом. У той час коли Чичиков покидає місто, в нього вносять труну покійного прокурора - це чорти тягнуть його душу до пекла. Через це царство тіні і мороку проглядає лише один промінь світла - губернаторська дочка - Беатріче (або героїня 2 тому "Мертвих душ" Уленька Бетріщева). Композиційні та текстові аналогією з комедією Данте вказують на всеосяжний і всеунічтожающій характер гоголівського твору. Одним порівнянням Росії з пеклом в першому томі Гоголь допомагає нам зрозуміти, що Росія повинна піднестися духом і з пекла пройти в чистилищі, а потім в рай. Такі дещо утопічні й гротескні ідеї Гоголя, його всеунічтожающіе і воістину гомерівські порівняння могли бути виражені лише в поемі, такий містичної і незвичайної за своїм сюжетом, як у Данте. У тому, що Гоголь не зумів здійснити свій творчий задум, який полягає у "створенні * чистилища і раю (двох наступних томів), складається естетична трагедія Гоголя. Він дуже добре усвідомлював падіння Росії, і в його поемі вульгарна російська дійсність знайшла своє не тільки філософське, але і сатаніческое відображення. Вийшла як би пародія, викриття вад російської дійсності. І навіть задумане Гоголем відродження Чичикова несе в собі відтінок якогось донкіхотства. Перед нами відкривається ще один можливий прообраз поеми Гоголя - травестірованний лицарський роман (яким є і "Дон-Кіхот" Сервантеса). В основі травестірованного лицарського роману, а інакше шахрайського, також лежить жанр пригод. Чичиков подорожує по Росії, займаючись аферами і сумнівними підприємствами, але крізь пошуки скарбів переглядають пошуки духовної досконалості - Гоголь поступово виводить Чичикова на прямий шлях, який би став початком довгого шляху відродження в другому і третьому томах "Мертвих душ".

Травестирование жанру, як, наприклад, травестирование лицарського роману у шахрайський, призводить іноді до того, що великий вплив починають надавати і фольклорні елементи. Їх вплив на формування жанрової своєрідності "Мертвих душ" досить велике, причому на творчість Гоголя, який був українофілом, безпосередній вплив надали саме українські мотиви, тим більше що й травесті виявилися найбільш поширеними на Україну (наприклад, поема Котляревського "Неіда"). В. Бахтін знаходить у гоголівській поемі "форми веселого, карнавальної ходи по пекла". Отже, перед нами постають звичайні герої фольклорних жанрів - богатирі, зображені Гоголем як би в перевернутому вигляді (у вигляді антібогатирей без душ). Це гоголівські поміщики і чиновники, наприклад Собакевич, який, про думку Набокова, є чи не найбільш поетичним героєм Гоголя.

Велику роль у поемі відіграє і образ народу, але не жалюгідні Селіфан і Петрушка, які, по суті, теж внутрішньо мертві, а ідеалізований народ ліричних відступів. Він не тільки вказує на такий фольклорний жанр, як лірична народна пісня, але як би підводить нас до найглибшої в художньому і ідейному сенсі жанру - художньої проповіді. Гоголь сам мислив себе богатирем, який, прямо указуя на недоліки, виховає Росію і утримає її від подальшого падіння. Він думав, що, показавши "метафізичну природу зла" (Бердяєв), відродить занепалі "мертві душі" і своїм твором, як важелем, переверне їх розвиток у бік відродження. На це вказує один факт - Гоголь хотів, щоб його поема вийшла разом з картиною Іванова "Явлення Христа народу". Таким же променем, що сприяє прозріння, Гоголь представляв і свій твір.

У цьому і є особливий задум Гоголя: поєднання рис різних жанрів додає його твору всеосяжний дидактичний характер притчі або повчання. Перша частина задуманої трилогії написана блискуче - тільки один Гоголь зумів так яскраво показати потворну російську дійсність. Але надалі письменника спіткала естетична і творча трагедія, художня проповідь втілила тільки першу свою частину - осуд, але не мала кінця - каяття і воскресіння. Натяк на каяття міститься в самому жанровому визначенні - саме ліричні відступи, якими і повинна бути наповнена справжня поема, вказують на нього, хоча вони і залишаються, мабуть, єдиною рисою цього ліро-епічного твору. Вони надають всьому твору внутрішню смуток і відтіняють іронію.

Сам Гоголь говорив, що 1-й том "Мертвих душ" - це лише "ганок до великого будинку", 2-й і 3-й томи - чистилище і відродження.

Письменник думав переродити людей шляхом прямого настанови, але не зміг - він так і не побачив ідеальних "воскреслих" людей. Але його літературне починання було потім продовжено в російській літературі. З Гоголя починається її месіанський характер - Достоєвський, Толстой. Вони змогли показати переродження людини, воскресіння його з тієї дійсності, яку так яскраво зобразив Гоголь.