Гоголь н. в. - Сенс назви поеми н. в. гоголя мертві душі

У назві поеми М. В. Гоголя "Мертві душі" відбивається головна ідея твору. Якщо розуміти назву поеми буквально, то можна побачити, що в ній міститься суть афери Чичикова: Чичиков купував душі померлих селян.
Але насправді в назві укладено більш глибокий сенс, що відображає авторський задум першого тому "Мертвих душ". Існує думка, що Гоголь задумав створити "Мертві душі" за аналогією з "Божественною комедією" Данте, яка складається з трьох частин: "Пекла", "Чистилища", "Раю". Їм повинні були відповідати задумані М. В. Гоголем три томи. У першому томі М. В. Гоголь хотів показати страшну російську дійсність, відтворити "пекло" сучасного життя, в другому і третьому томах - духовний підйом Росії.
У собі самому Н. В. Гоголь бачив письменника-проповідника, який, малюючи картину відродження Росії, виводить її з кризи. При виданні "Мертвих душ" М. В. Гоголь сам малював титульний лист. Він намалював коляску, яка символізує рух Росії вперед, а навколо - черепи, які символізують мертві душі живих людей. Для Гоголя було дуже важливо, щоб книга вийшла саме з цим титульним листом.
Світ "Мертвих душ" поділяється на два світи: світ реальний, де головна дійова особа - Чичиков, і ідеальний світ ліричних відступів, в якому головний герой - сам М. В. Гоголь.
Манілов, Собакевич, Ноздрьов, прокурор - ось типові представники реального світу. Протягом всієї поеми характер їх не змінюється: наприклад, "Ноздрев в тридцять п'ять років був такий же, як й вісімнадцять і двадцять". Автор весь час підкреслює черствість і бездушність своїх героїв. У Собакевича "зовсім не було душі, або вона у нього була, але зовсім не там, де слід, а, як у безсмертного Кощія, десь за горами і закрита такою товстою шкаралупою, що все, що ні перевалювалося на дні, не справило рішуче ніякого потрясіння на поверхні ". У всіх чиновників у місті такі ж застиглі душі без найменшого розвитку. М. В. Гоголь описує чиновників зі злою іронією.
Спочатку ми бачимо, що життя в місті кипить, але насправді це просто безглузда суєта. У реальному світі поеми мертва душа - це звичайне явище. Для цих людей душа - це лише те, що відрізняє живої людини від мертвого. Після смерті прокурора всі здогадалися про те, що у нього "була точно душа", лише коли від нього залишилося "одне тільки бездушне тіло".
Назва поеми є символом життя повітового міста N. а повітове місто К, у свою чергу, символізує всю Росію. Н. В. Гоголь хоче показати, що Росія знаходиться в кризі, що душі людей скам'яніли, померли.
В ідеальному ж світі існує жива душа оповідача, і тому саме Н. В. Гоголь може помітити всю ницість життя неохайного міста. В одному з ліричних відступів оживають душі селян, коли Чичиков, читаючи список померлих, воскрешає їх у своїй уяві. Ці живі душі селян-богатирів з ідеального світу Н. В. Гоголь протиставляє реальним селянам, зовсім дурним і слабким, як, наприклад, дядько Митяй і дядя Миня.
У реальному світі "Мертвих душ" є тільки два героя, у яких по-справжньому жива душа, це - Чичиков і Плюшкін.
Образ Плюшкіна відрізняється від образів інших жителів міста. У поемі Гоголь виділяє главу з Плюшкіна, вона розташована рівно посередині. Глава починається і закінчується ліричними відступами, чого жодного разу не було при описі інших поміщиків. Це і показує, що глава дійсно важлива. Можна сказати, ця глава зовсім вибивається із загального плану. Коли Чичиков приїжджав до інших чиновників для покупки мертвих душ, все було однотипним: Чичиков дивився будинок, потім купував селян, обідав і виїжджав. Але глава з Плюшкіним як би перериває цю одноманітну ланцюжок. Тільки в одного жителя міста, у Плюшкіна, показана історія його життя, тобто перед нами не просто людина із застиглою душею, а ми бачимо, як він дійшов до такого стану. Історія Плюшкіна - це трагедія його життя. Поступово, від кожного удару долі його душа затвердевала. Але чи померла його душа до кінця? При згадці імені його товариша на обличчі Плюшкіна "ковзнув якийсь теплий промінь, виразилося не почуття, а якесь бліде відображення почуття". Це означає, що в Плюшкіна залишилося щось живе, що душа його не застигла, не закостеніла зовсім. Живими у Плюшкіна були й очі. У шостому розділі міститься докладний опис саду Плюшкіна, зарослого, запущеного, але все-таки живого. Сад - це своєрідна метафора душі Плюшкіна. Тільки у Плюшкіна в маєтку знаходяться дві церкви. З усіх поміщиків тільки Плюшкін вимовляє викривальний монолог після від'їзду Чичикова. Все це дозволяє нам зробити висновок, що душа Плюшкіна не зовсім закам'яніли.
Другим героєм реального світу, які мають живу душу, є Чичиков. Його звуть Павло, а це ім'я апостола, який пережив душевну переворот. Так і Чичиков у другому томі повинен був стати апостолом, відроджувати душі людей, наставляти їх на шлях істинний. І вже в першому томі на це є натяк. Гоголь довіряє Чичикову розповісти про колишні богатирів і цим як би воскресити селян.
Ідеальний світ "Мертвих душ", який постає перед читачами в ліричних відступах, є повною протилежністю реального світу. В ідеальному світі немає і не може бути мертвих душ, так як там немає манілових, собакевичів, прокурорів. Для світу ліричних відступів душа безсмертна, так як вона є втіленням божественного начала людини.
Таким чином, у першому томі "Мертвих душ" М. В. Гоголь зображує всі негативні сторони російської дійсності. Письменник відкриває людям, що їх душі стали мертвими, і, вказуючи на вади людей, тим самим повертає до життя їх душі.



Назва поеми Гоголя "Мертві душі" багатозначне. Безсумнівно вплив на поему "Божественної комедії" Данте. Назва "Мертві душі" ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте - "Пекло".
З "мертвими душами" пов'язаний сам сюжет твору: Чичиков скуповує "душі" померлих селян, щоб, оформивши купчу, закласти куплених селян вже як живих до опікунської ради і отримати за них кругленьку суму.
З поняттям "мертва душа" пов'язана соціальна спрямованість твору. Витівка Чичикова звичайна і фантастична одночасно. Звичайна тому, що покупка селян була повсякденною справою, а фантастична, оскільки продаються і купуються ті, від кого, за словами Чичикова, "залишився один не відчутний почуттями звук". Ніхто не обурений цією угодою, найбільш недовірливі лише злегка здивовані. "Ніколи ще не траплялося продавати ... небіжчиків. Живих-то б я поступилася, от і третього року протопопу двох дівок, по сто рублів кожну ", - говорить Коробочка. У реальній дійсності людина стає товаром, де папір підміняє людей.
Поступово змінюється і зміст поняття "мертва душа". Абакумов Диров, Степан Пробка, каретник Михей і інші померлі селяни, куплені Чичикова, не сприймаються як "мертві душі": вони показані як люди яскраві, самобутні, талановиті. Це не можна віднести до їхніх господарів, які й виявляються "мертвими душами" в повному розумінні цього слова.
Але "мертві душі" - не тільки поміщики і чиновники: це "сумирно мертві обивателі", страшні "нерухомим холодом душі своєї і безплідною пустелею серця". У Манілова і Собакевича може перетворитися будь-яка людина, якщо "нікчемний пристрасть до чого-небудь дрібному" розростеться у ньому, змушуючи його "забути великі і святі обов'язки і в нікчемних брязкітка бачити велике і святе". "Ноздрев довго ще не виведеться зі світу. Він скрізь між нами і, може бути, тільки ходить в іншому каптані ". Не випадково портрет кожного поміщика супроводжується психологічним коментарем, що розкриває його загальнолюдський сенс. У одинадцятому розділі Гоголь пропонує читачеві не просто посміятися над Чичикова та іншими персонажами, а "поглибити всередину власної душі цей важкий запит:" А чи немає й у мені який-небудь частини Чичикова? "Таким чином, назва поеми виявляється дуже ємним і багатоплановим.
Для "ідеального" світу душа безсмертна, бо вона - втілення божественного начала в людині. А в світі "реальному" цілком може бути "мертва душа", тому що для обивателів душа тільки те, що відрізняє живу людину від небіжчика. В епізоді смерті прокурора навколишні здогадалися, що у нього "була точно душа", лише коли він став "одне тільки бездушне тіло". Цей світ божевільний - він забув про душу, він бездуховен. Тільки з розуміння цієї причини може початися відродження Росії, повернення втрачених ідеалів, духовності, душі. У цьому світі не може бути Плюшкіна, Собакевича, Ноздревой, Коробочки. У ньому є душі - безсмертні людські душі. І тому цей світ не можна відтворити епічно. Духовний світ описує інший рід літератури - лірика. Саме тому Гоголь визначає жанр свого твору як ліро-епічний, назвавши "Мертві душі" поемою.