Гоголь н. в. - Своєрідність жанру поеми н. в. гоголя

Хоча поняття жанру безперервно змінюється і ускладнюється, під жанром можна розуміти історично складаний тип літературного твору, якому притаманні певні риси. Уже з цих рис нам багато в чому стає зрозуміла основ-ва думка твору, і ми приблизно вгадуємо його утримуючи-ня: від визначення <роман> ми чекаємо опису життя героїв від початку до кінця, від комедії - динамічного дії і незвичайної розв'язки; ліричний вірш має занурювати нас в гли-біну почуттів і переживань. Але коли ці риси, властиві різним жанрам, змішуються між собою, створюють своєрідне неповто-рімое поєднання - такий твір спочатку призводить читати-ля в недоуменіе.Так, здивовано зустріли і одне з найбільших, але в той же час і загадкових творів 19 століття - поема Гоголя <Мертві душі ". Жанрове визначення <поема>, під якою тоді однозначно розумілося ліро-епічний твір, напи-санне у віршованій формі і романтичне по перевазі, приймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика просто знущалася над автор-ським визначенням жанру проізведенія.Но думки розійшлися, і інші побачили в цьому визначенні приховану іронію. Шевирьов писав, що "значення слова <поема> ка-жется нам двояким ... з-за слова <поема> вигляне глибока, зна-ве іронія>. Але хіба тільки лише через одну іронії Го-голь на титульному аркуші крупно зобразив слово <поема>? Безумовно, таке рішення Гоголя мало більш глибокий смисл.Но чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей? Невже поема настільки містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням Гоголя? Адже <Мертві душі> втілили в собі і іронію, і художню проповідь. Безумовно, в цьому-то й полягає майстерність Гоголя. Він зумів перемішати риси, властиві різним жанрам, і гармонійний з'єднати їх під одним жанровим визначенням <поема>. Що ж нового вніс Гоголь? Які з рис поеми, коріння якої йде в античність, він залишив для розкриття свого творчого змисла? Перш за все нам згадуються <Іліада "і" Одіссея>; Гомера.На цій основі розгорнулася полеміка між Бєлінським і К. Аксаков, який вважав, що <Мертві душі> написані точно за зразком <Іліади "і" Одіссеї ". <У поемі Гоголя є нам той древній гомерівський епос, в ній виникає знову його важ-ний характер, його гідність і шірокооб'емлющій розмір>, - писав К. Аксаков. Дійсно, риси подібності з гомерівської поемою очевидні, вони відіграють велику роль у визначенні жанру і розкритті задуму автора. Вже починаючи з заголовка, аналогія зі мандрами Одіссея очевидна. На люті протести цензури проти такого дещо дивного назви - <Мертві душі> - Гоголь відповів, додавши до головного назвою ще од-но - <Пригоди Чичикова>. Але пригоди, подорожі, мандри Одіссея і описав великий Гомер. Однією з найяскравіших аналогій з поемою Гомера є поява Чичикова у Коробочки. Якщо Чичиков - Одіссей, мандрівний по світу, то Коробочка постає перед нами, хай у такому незвичайному вигляді, німфою Каліпсо або чарівницею Цирцеей: <Ах, пане-батьку, та у тебе-то, як у кабана, вся спина і пліч в бруду . Де так зволив засалені?> Такими словами вітає Коробочка Чичикова, і так, лише перетворивши їх у справжніх свиней, зустрічає супутників Одіссея Цирцея. Пробувши у Коробочки близько доби, Чичиков сам перетворюється на кабана, поглинаючи пироги та інші страви. Треба за-мітити, що Коробочка (до речі, єдина жінка серед примі-ників) проживала у своєму віддаленому маєтку, що нагадує безлюдний острів Каліпсо, і протримала Чичикова у себе доль-ше всіх поміщиків. У Коробочки відкривається таємниця шкатулоч-ки Чичикова. Деякі дослідники вважають, що це дружина Чи-Чікова. В цьому яскраво проявляється містицизм і загадковість гого-Левського твори, воно частково починає нагадувати лірічес-кую поему з хвилюючим містичним сюжетом. Заголовок <Мерт-ші душі> і черепа, намальовані самим Гоголем на титульному аркуші, тільки підтверджують цю думку. Іншим згадкою про гомерівської поемі може бути образ Собакевича. Варто лише поглянути на нього, і ми дізнаємося в ньому циклопа Поліфема - потуж-ного, грізного велетня, що мешкає в таких же величезних берло-гах. Будинок Собакевича зовсім не відрізняється красою і витонченістю, а про такий будинок ми говоримо - циклопічні споруда, маючи на увазі його форму та повну відсутність будь-якої логіки в побу-еніі. Та й сам Собакевич суперечливий: його <половина> - феод-лія Іванівна, худа, як жердина, є повною протилежний-ністю своєму чоловікові. Але не тільки в описах поміщиків ми на-ходимо схожість з гомерівської поемою. Цікавий також і епізод на митниці, який є ніби продовженням хитрощі Одіс-сіючи. Перевезення мережив на баранах явно перейнята у античного героя, який врятував своє життя і життя своїх товарщей, підв'язавши людей під овець. Аналогії є і в композиції - експозиція про минулі справах Чичикова дана в кінці твору, так само, як і Одіссей розповідає Алкіной про своїх лихах, вже знаходячись майже поруч з рідною Ітакою. Але в поемі цей факт є ніби вступом, а сама розповідь становить головну частину. Такий перестановці вступів, висновків і головною часто сприяє-ет і ще один цікавий факт: і Одіссей і Чичиков подорожі-ють як би не по своїй волі - вони обидва поступово затягуються стихіями, які керують героями, як хочуть. Увага обра-щает на себе подібність цих стихій - в одному випадку це грізна природа, в іншому - хибна природа людини. Отже, ми бачимо, що композиція безпосередньо пов'язана з жанром поеми, і Гомі-ровськ аналогії тут мають величезне значення. Вони відіграють велику роль у жанровому визначенні та розширюють поему до <розмірів> <малого роду епопеї>. На це прямо вказують незвичайний-ні композиційні прийоми, що дозволяють охопити значитель-ний відрізок часу, і вставні розповіді, що ускладнюють сюжет-ную лінію проізведенія.Но говорити про прямий вплив античного епосу на гоголівську поему було б неправильно. Починаючи з давніх часів багато жанрів пройшли складну еволюцію. Думати, що в наш час віз-можения древній епос - це так само безглуздо, як і думати, щоб у наш час людство могло знову стати дитиною, як писав Бе-Лінський, полемізуючи з К. Аксаковим. Але поема Гоголя, звичайно, куди філософічний, і деякі критики знаходять вплив іншого великого твору, правда, вже епохи середньовіччя - <Боже-жавної комедії> Данте. У самій композиції проглядаються деякі риси подібності: по-перше, вказується на трьохчастинним принцип композиції твору, і перший том <Мертвих душ ", задуманих як тритомник, являє собою, умовно кажучи, Пекло дано Котовського комедії. Окремі глави представляють собою круги пекла 1-й круг - Лімб - маєток Манілова, де знаходяться безгрішні язичники - Манілов з дружиною і їх діти. Сладострастнікі коробоч-ка і Ноздрьов населяють друге коло пекла, далі йдуть Собакевич і Плюшкін, одержимі Плутос - Богом багатства і скупості. Місто Дит - губернське місто, і навіть жандарм біля воріт, у которо-го вуса здаються на лобі і нагадують таким чином роги риса, вже говорить нам про подібність цих порочних міст своїм виглядом. У той час коли Чичиков покидає місто, в нього вносять труну покійного прокурора - це чорти тягнуть його душу до пекла. Через це царство тіні і мороку проглядає лише один промінь світла - губернаторська дочка - Беатріче (або героїня 2 томи <Мертвих душ> Уленька Бетріщева). Композиційні та текстові аналогією з комедією Данте вказують на всеосяжний і всеунічтожающій характер гоголівського твору. Одним порівнянням Росії з пеклом в пер-вом томі Гоголь допомагає нам зрозуміти, що Росія повинна відтв-нуть духом і з пекла пройти в чистилищі, а потім в рай. Такі не-скільки утопічні й гротескні ідеї Гоголя, його всеунічтожаю-щие і воістину гомерівські порівняння могли бути виражені толь-ко в поемі, такий містичної і незвичайної за своїм сюжетом, як у Данте. У тому, що Гоголь не зумів здійснити свій творчий за-мисел, що складається в <створенні * чистилища і раю (двох подальші-щих томів), складається естетична трагедія Гоголя. Він занадто хо-рошо усвідомлював падіння Росії, і в його поемі вульгарна російська дійсність знайшла своє не тільки філософське, але й сатани-чеський відображення. Вийшла як би пародія, викриття поро-ків російської дійсності. І навіть задумане Гоголем віз-народження Чичикова несе в собі відтінок якогось донкіхотства. Перед нами відкривається ще один можливий прообраз поеми Гого-ля - травестірованний лицарський роман (яким є і <Дон-Кіхот> Сервантеса). В основі травестірованного лицарського роману, а інакше шахрайського, також лежить жанр пригод. Чи-чиков подорожує по Росії, займаючись аферами і сумнівні-ми підприємствами, але крізь пошуки скарбів переглядають поис-ки духовної досконалості - Гоголь поступово виводить Чичикова на прямий шлях, який би став початком довгого шляху возрож-дення в другому і третьому томах <Мертвих душ>. травестирование жанру, як, наприклад, травестирование ри-царського роману в шахрайський, призводить іноді до того, що біль-великий вплив починають надавати і фольклорні елементи. Їх вплив на формування жанрової своєрідності <Мертвих душ> досить велике, причому на творчість Гоголя, який був ук-раінофілом, безпосередній вплив надали саме україн-ські мотиви, тим більше що й травесті виявилися найбільш розповсюдженим на Україну (наприклад, поема Котляревського <Неіда>). В. Бахтін знаходить у гоголівській поемі <форми веселого, карнавальної ходи по пекла>. Отже, перед нами перед-стають звичайні герої фольклорних жанрів - богатирі, зображені женние Гоголем як би в перевернутому вигляді (у вигляді антібогатирей без душ). Це гоголівські поміщики і чиновники, наприклад Соба-кевич, який, про думку Набокова, є чи не найбільш поетичним героєм Гоголя.Большую роль у поемі відіграє і образ народу, але не жалюгідні Се-ліфа і Петрушка, які, по суті, теж внутрішньо мертві, а ідеалізований народ ліричних відступів. Він не тільки вказує на такий фольклорний жанр, як лірична народна пісня, але як би підводить нас до найглибшої в художній-ном і ідейному сенсі жанру - художньої проповіді. Гоголь сам мислив себе богатирем, який, прямо указуя на недоліки, виховає Росію і утримає її від подальшого падіння. Він думав, що, показавши <метафізичну природу зла> (Бердяєв), відродить занепалі <мертві душі "і своїм твором, як важелем, переверне їх розвиток у бік відродження. На це вказує один факт - Гоголь хотів, щоб його поема вийшла разом з карти-ною Іванова <Явлення Христа народу ". Таким же променем, способст-ють прозріння, Гоголь представляв і своє проізведеніе.В цьому і є особливий задум Гоголя: поєднання рис різних жанрів додає його твору всеосяжний дидактичний характер притчі або повчання. Перша частина задуманої трилогії написана блискуче - тільки один Гоголь зумів так яскраво показати потворну російську дійсність. Але надалі писа-теля спіткала естетична і творча трагедія, художня проповідь втілила тільки першу свою частину - осуд, але не мала кінця - каяття і воскресіння. Натяк на каяття з-тримається в самому жанровому визначенні - саме ліричні від злочини, якими і повинна бути наповнена справжня поема, вказують на нього, хоча вони і залишаються, мабуть, єдиною рисою цього ліро-епічного твору. Вони надають всьому твору внутрішню смуток і відтіняють іронію.Сам Гоголь говорив, що 1-й том <Мертвих душ "- це лише <ганок до великого будинку>, 2-й і 3-й томи - чистилище і возрожденіе.Пісатель думав переродити людей шляхом прямого настанови, але не зміг - він так і не побачив ідеальних <воскреслих> людей. Але його літературне починання було потім продовжено в російській літературі. З Гоголя починається її месіанський характер - До-стоевскій, Толстой. Вони змогли показати переродження людини, воскресіння його з тієї дійсності, яку так яскраво зобразив Гоголь.