Ім'я файлу: Ryzhak-L.-Filosofiia-iak-refleksiia-dukhu-navchal-nyy-posibnyk.p
Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
, тобто пояснення невідомого зааналогією,ме- тафоричність, анімізм і синкретизм.На основі міфологічного мислення виникають колективні зразки, схеми вчинків і жит- тєдіяльності та відповідні їм схеми сприйняття світу. Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Французький антрополог Клод Леві-Строс (1908 р. н, до- сліджуючи міфи народів Америки, Азії та Океанії, виділив низ- ку архаїчних схем (архетипів) мислення первісної людини. Вони структурували поведінку і дії людей, їхнє світосприймання.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Наприклад, архаїчні схеми “ми–вони”, “свої–чужі” регулю- вали поведінку як всередині роду, так і міжродових стосунках. У сприйманні світу первісна людина керувалася двома іншими схемами мисливець–дія–жертва та мисливець-жертва–дія–
жертва-мисливець. Первісна людина сприймала всю дійсність через цю схему за аналогією. А звідси й анімізм у сприйнятті світу. Наприклад, сучасні бразильські індійці за цією схемою пояснюють всі природні, соціальні та психічні явища. Зокрема, затемнення сонця у 1996 р. передає схема “Ягуар–з’їв–сонце”.
Первісна людина часто стикалась із тим, що не лише тварина може бути жертвою. Те, що людина ставала жертвою, а тварина мисливцем, постійно супроводжувало людину і формувало відповідні схеми сприйняття світу.
У ХХ ст. сферу несвідомого колективного досвіду етносу до- сліджували швейцарець Карл Густав Юн та його послідовники, зокрема американські психоаналітики Клариса Пінкола Естес і Нортроп Фрай. Саме вони з’ясували, що в духовному світі людини є архетипи колективного несвідомого, тобто архаїчні схеми світосприйняття і світовідношення, що склалися ще на рівні міфологічної свідомості, а потім були витіснені розсудко- во-логічним мисленням у глибинні шари психіки. Колектив- ний неусвідомлений досвід з’являється у свідомості в моменти, коли “вимкнений” контроль із боку індивіда заходом думки.
Тоді спрацьовує асоціативне мислення, яке “дістає” із глибин психіки смислові значення, що вербалізуються у свідомості за допомогою асоціацій, аналогій, сновидінь. Формою існування колективного неусвідомленого
досвіду нації є мова, бо історично вона виникає раніше за розсудкове мислення.Дитина тежвчиться говорити раніше, ніж логічно мислити. Саме завдяки мові кожному народові притаманний власний духовний досвід, національний характер і ментальність. В українській традиції, що склалася в діас- порних історико-філософських школах, ментальність означає
національну вдачу або вдачу народу. Вона є тим спільним
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Наприклад, архаїчні схеми “ми–вони”, “свої–чужі” регулю- вали поведінку як всередині роду, так і міжродових стосунках. У сприйманні світу первісна людина керувалася двома іншими схемами мисливець–дія–жертва та мисливець-жертва–дія–
жертва-мисливець. Первісна людина сприймала всю дійсність через цю схему за аналогією. А звідси й анімізм у сприйнятті світу. Наприклад, сучасні бразильські індійці за цією схемою пояснюють всі природні, соціальні та психічні явища. Зокрема, затемнення сонця у 1996 р. передає схема “Ягуар–з’їв–сонце”.
Первісна людина часто стикалась із тим, що не лише тварина може бути жертвою. Те, що людина ставала жертвою, а тварина мисливцем, постійно супроводжувало людину і формувало відповідні схеми сприйняття світу.
У ХХ ст. сферу несвідомого колективного досвіду етносу до- сліджували швейцарець Карл Густав Юн та його послідовники, зокрема американські психоаналітики Клариса Пінкола Естес і Нортроп Фрай. Саме вони з’ясували, що в духовному світі людини є архетипи колективного несвідомого, тобто архаїчні схеми світосприйняття і світовідношення, що склалися ще на рівні міфологічної свідомості, а потім були витіснені розсудко- во-логічним мисленням у глибинні шари психіки. Колектив- ний неусвідомлений досвід з’являється у свідомості в моменти, коли “вимкнений” контроль із боку індивіда заходом думки.
Тоді спрацьовує асоціативне мислення, яке “дістає” із глибин психіки смислові значення, що вербалізуються у свідомості за допомогою асоціацій, аналогій, сновидінь. Формою існування колективного неусвідомленого
досвіду нації є мова, бо історично вона виникає раніше за розсудкове мислення.Дитина тежвчиться говорити раніше, ніж логічно мислити. Саме завдяки мові кожному народові притаманний власний духовний досвід, національний характер і ментальність. В українській традиції, що склалася в діас- порних історико-філософських школах, ментальність означає
національну вдачу або вдачу народу. Вона є тим спільним
59
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
умонастроєм або мисленнєвою настановою, що притаманні українцям у їхньому ставленні до інших народів. Наприклад, оптимістична налаштованість українців у ставленні до світу або щедрість і гостинність у стосунках із людьми.
Мова структурує ставлення людини до світу. Опановуючи мову, людина засвоює схеми ставлення до світу. Багатосмисловий зміст мови можна виявити через порівняння слів однакових за значенням, але різних за смислами в різних мовах. Зокрема таку роботу здійснив Олексій Братко-Кутинський. Він пише: “Візьмемо для порівняння слова українське – “шлюб” і російське – брак. Слово “шлюб”, тобто “злюб” символізує взаємне кохання, в той час яку російському брак шанується не любов, а сила – брать.
Відповідно в українців: одружені – це подружжя, тобто люди, між якими існує взаємна приязнь, дружба, кохання, а в росіян супруги – спряжена пара за допомогою батьків. Ненасильни- цьке мислення українського етносу і схильність до примусу як до засобу розв’язання життєвих проблему росіян теж виявне в мові. Наприклад, спільник, спілка, тобто учасник з піл, з полови- ни, а отже спілка рівноправне об’єднання. У росіян союзник –
“соузник”, тобто “співв’язень”, бо союз об’єднання невільне, а пов’язане узами
39
Мова – це форма існування неповторного культурно- смислового пласту досвіду нації. У ній закумульований досвід культурної біографії нації, який настільки специфічний, що не може бути адекватно переданий іншою мовою. Неможливо перекласти іншою національною мовою всю смислову мно- жину значень, закладених у творах Лесі Українки, Т. Шевчен- ка, І. Франка тощо. Ще два сторіччя тому німецький філософ
Ґ. Геґель писав: “Переклади передають нам зміст, але не форму, яка втаємничує душу народу. Вони подібні до штучних тро- янд, які за формою, кольором, чи можливо запахом можуть
39
Братко-Кутинський О Феномен України. К Вечірній Київ, 1996. –
C. 103–104.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
нагадувати живі, але не мають притягальної сили, ніжності, тендітності живого. Мова – це стихія музики, стихія проникли- вості, яка зникає в перекладах, це тонкий аромат, завдяки якому можна розкошувати симпатією душі, а без нього насолода, що рейнвейн, який вже видихався”
40
Багатосмислова і народна творчість. Український мово- знавець, філософ Олександр Потебня в ХІХ ст. досліджував символіку народної української пісні. Народна пісня, на його думку, не знає картин природи заради них самих. Природні образи символічні. Дорога або річка символ життєвого шляху, барвінок символ кохання. Витися, стелитися барвінком –
освідчуватися в коханні, наприклад: “Несе Галя воду, коромисло гнеться. За нею Іванко як барвінок в’ється”. Напитися води, на- поїти коня, черпати воду символ розділеного кохання. Копати криницю – кохати, сватати дівчину, наприклад: “Розпрягайте, хлопці, коні, тай лягайте спочивать. А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать. Зрозуміло, що інструменталістський переклад українських пісень не передає їхній смисловий зміст.
Оскільки національна мова є носієм смислів, то її втрата для окремої людини означає, що з її культури випав пласт, який своїм корінням сягає в глибину історії, а отже, випали і символи світосприйняття, які склалися в нації історично і стали
її визначальними рисами. Це означає, що людина втрачає свою укоріненість у культурі, а відтак неспроможна себе ідентифіку- вати (ототожнити) з цією культурою.
Особливу небезпеку для втрати ідентичності, як показав О. Потебня, є двомовність або багатомовність. У своїх дослі- дженнях він дійшов висновку, що надзвичайно шкідливо вчити дітей змалку чужій мові. “Знання двох мов у ранньому віці – цене є опанування двох систем висловлювання одного і того самого кола думок, лише роздвоєння цього кола, що стає на заваді формування одноцільного світогляду та перешкоджає науковій
40
Геґель Г Речи директора гимназии // Работы разных лет Вт. М Мысль,
1970. Т. 1. – С. 404.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
нагадувати живі, але не мають притягальної сили, ніжності, тендітності живого. Мова – це стихія музики, стихія проникли- вості, яка зникає в перекладах, це тонкий аромат, завдяки якому можна розкошувати симпатією душі, а без нього насолода, що рейнвейн, який вже видихався”
40
Багатосмислова і народна творчість. Український мово- знавець, філософ Олександр Потебня в ХІХ ст. досліджував символіку народної української пісні. Народна пісня, на його думку, не знає картин природи заради них самих. Природні образи символічні. Дорога або річка символ життєвого шляху, барвінок символ кохання. Витися, стелитися барвінком –
освідчуватися в коханні, наприклад: “Несе Галя воду, коромисло гнеться. За нею Іванко як барвінок в’ється”. Напитися води, на- поїти коня, черпати воду символ розділеного кохання. Копати криницю – кохати, сватати дівчину, наприклад: “Розпрягайте, хлопці, коні, тай лягайте спочивать. А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать. Зрозуміло, що інструменталістський переклад українських пісень не передає їхній смисловий зміст.
Оскільки національна мова є носієм смислів, то її втрата для окремої людини означає, що з її культури випав пласт, який своїм корінням сягає в глибину історії, а отже, випали і символи світосприйняття, які склалися в нації історично і стали
її визначальними рисами. Це означає, що людина втрачає свою укоріненість у культурі, а відтак неспроможна себе ідентифіку- вати (ототожнити) з цією культурою.
Особливу небезпеку для втрати ідентичності, як показав О. Потебня, є двомовність або багатомовність. У своїх дослі- дженнях він дійшов висновку, що надзвичайно шкідливо вчити дітей змалку чужій мові. “Знання двох мов у ранньому віці – цене є опанування двох систем висловлювання одного і того самого кола думок, лише роздвоєння цього кола, що стає на заваді формування одноцільного світогляду та перешкоджає науковій
40
Геґель Г Речи директора гимназии // Работы разных лет Вт. М Мысль,
1970. Т. 1. – С. 404.
61
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
абстракції”
41
. Справді, писав він, наскільки нерозумним буде той, хто бажаючи з дитини зробити віртуоза, вчитиме її грати на пяти інструментах одночасно. Різні мови – це різні інстру- менти. Тому, щоб індивід згодом міг однозначно ідентифіку- вати себе з тією чи тією національною культурою, необхідно, аби він із дитинства спілкувався рідною мовою, добре опанував
її неусвідомлений смисловий зміст. У статті “Двоязичність і дволичність” І. Франко ще на початку ХХ ст. показав відмінність двох пластів культури і як вони представлені рідною мовою. “Здається, що таке рідна мова?
Чим вона ліпша для мене від усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Практик, утилітарист, не задумуючися ані хвилини, скаже: пусте питання! Мова – спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, я беру ту, яка дає мені можність комунікуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: “Pardon, тине маєш до вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою”. І чим вища, тонша, субтельнійша організація чоловіка, тим тяжче дається і страш- ніше карається йому така переміна”
42
Підтвердженням тому є творчість геніальних українців –
Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. Як безмірно корисніші були обставини, серед яких писав Гоголь, у порівнянні до тих, серед яких пройшло бурлацьке та невільницьке життя
Шевченка! А в їх духовій діяльності що бачимо? У Гоголя пруд- кий хід на недосяжні височини артизму, та на тих височинах заворот голови, внутрішнє роздвоєння, чорні сумніви і упадок у дебрі містицизму; ау Шевченка рівну, ясну дорогу все вгору та вгору, все на вищі, світліші височини до таких гармонійних
41
Потебня А Языки народность // Эстетика и поэтика. М Искусство, 1976. –
C. 263.
42
Франко І. Двоязичність і дволичність // Мозаїка. Львів: Каменяр, 2001. –
C. 265.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
акордів гуманної євангелії, як “Марія”. Які були причини такого кінця Гоголевої кар’єри, різні різно пояснюють, та все-таки се- ред тих причин важне місце займають відчуження геніального українця від рідної мови”
43
Якщо втрата культурно-національної ідентичності веде до роздвоєння особи, то витіснення мови із найважливіших сфер суспільного життя загрожує денаціоналізацією, а відтак і де- градацією нації. Недаремно І. Огієнко наголошував: “Поки житиме мова – житиме і народ, яко національність. Не стане мови – не стане і національності; вона геть розпорошиться по- між дужчим народом”
44
Не менш важливим є захист мови від “розмивання” її чужими впливами, бо навіть фрагментарні вкраплення в мову слів
іншомовного походження змінюють мовне смислове поле і непо- мітно деформують національну ментальність. Вона, як основа національного самоусвідомлення, характеризується єдністю на- станов, переживань, думок і почуттів. Ментальність виявляється в тотожності світосприймання і світобачення людей, що належать до певної культурної традиції. Зокрема, під впливом русифікації значна частина населення сходу і півдня України опинилася на перехресті двох культур вони і не росіяни, і не українці, позаяк не можуть ідентифікувати себе з жодною культурою.
Оскільки мова є найважливішим національним ідентифі- катором, то поставити на власний мовний ґрунт культуру, мистецтво та науку кожного народу, – без сумніву, справедлива вимога, й, зокрема, актуальна для України, що здійснює рена- ціоналізацію всіх сфер суспільного життя. Ренаціоналізація пе- редбачає передовсім відновлення функціонування української мови в освіті як засобу інтелектуального та етико-естетичного освоєння світу, без якого не буде повноцінного духовно-інте- лектуального розвитку нації.
43
Франко І. Двоязичність і дволичність // Мозаїка. Львів: Каменяр, 2001. –
C. 265.
44
Огієнко І Українська культура. К Довіра, 1992. – С. 126.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
акордів гуманної євангелії, як “Марія”. Які були причини такого кінця Гоголевої кар’єри, різні різно пояснюють, та все-таки се- ред тих причин важне місце займають відчуження геніального українця від рідної мови”
43
Якщо втрата культурно-національної ідентичності веде до роздвоєння особи, то витіснення мови із найважливіших сфер суспільного життя загрожує денаціоналізацією, а відтак і де- градацією нації. Недаремно І. Огієнко наголошував: “Поки житиме мова – житиме і народ, яко національність. Не стане мови – не стане і національності; вона геть розпорошиться по- між дужчим народом”
44
Не менш важливим є захист мови від “розмивання” її чужими впливами, бо навіть фрагментарні вкраплення в мову слів
іншомовного походження змінюють мовне смислове поле і непо- мітно деформують національну ментальність. Вона, як основа національного самоусвідомлення, характеризується єдністю на- станов, переживань, думок і почуттів. Ментальність виявляється в тотожності світосприймання і світобачення людей, що належать до певної культурної традиції. Зокрема, під впливом русифікації значна частина населення сходу і півдня України опинилася на перехресті двох культур вони і не росіяни, і не українці, позаяк не можуть ідентифікувати себе з жодною культурою.
Оскільки мова є найважливішим національним ідентифі- катором, то поставити на власний мовний ґрунт культуру, мистецтво та науку кожного народу, – без сумніву, справедлива вимога, й, зокрема, актуальна для України, що здійснює рена- ціоналізацію всіх сфер суспільного життя. Ренаціоналізація пе- редбачає передовсім відновлення функціонування української мови в освіті як засобу інтелектуального та етико-естетичного освоєння світу, без якого не буде повноцінного духовно-інте- лектуального розвитку нації.
43
Франко І. Двоязичність і дволичність // Мозаїка. Львів: Каменяр, 2001. –
C. 265.
44
Огієнко І Українська культура. К Довіра, 1992. – С. 126.
63
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
Невід’ємним компонентом національної культури є тради- ції та звичаї. Вони теж несуть у собі як інструментальний, так і смисловий зміст. На думку сучасного британського філософа Е. Ґіденса, визначальними рисами традиції є ритуал і повторен- ня. Традиції завжди належать до прикмет груп, спільнот або колективів. Розглядаючи інструментальний зміст традиції, він пише: “Що особливо притаманне традиції, то це те, що вона окреслює щось на кшталт істини. Для того, хто наслідує тради- ційну практику, не постає аніяких питань щодо альтернатив.
Хоч би яких численних змін вона зазнавала, усе ж традиція забезпечує кістяк діяльності, що на загал не викликає сумнівів.
Зазвичай традиція має своїх охоронців – мислителів, священ- ників, мудреців. Охоронці – це зовсім не те саме, що експерти. Вони здобуваються на становище і владу завдяки тому фактові, що лишень вони спроможні інтерпретувати традиційну риту- альну істину. Лише вони можуть розгадати справжнє значення сакральних текстів або інших символів, які застосовуються в колективних ритуалах”
45
Водночас національні традиції і звичаї несуть символіч-
ний зміст культури. На думку М. Скринника, “традиція постає самоочевидним ареалом цінностей як смислів у формі норм, схем, способів поведінки, діяльності та ставлення до дійсності.
Традиція, зберігаючи цілком конкретний “життєвий світ” у виг- ляді впорядкованої системи смислів, стає надбанням наступних генерацій як спадщина”
46
. Вона, продовжує автор, включена у наш життєвий досвід у формі опредметнених смислів. Тому буття у спадщині є комфортним для особи, позаяк її зміст вона сприймає як свій, а схеми ставлення до світу береза самооче- видні й само собою зрозумілі, вони для індивіда постають ядром його ідентифікації. Отже, смисловий зміст традицій, що
45
Ґіденс Е Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя. К
Альтерпрес, 2004. – С. 34–35.
46
Скринник М. Наративні практики української ідентичності: доба Романтизму. Львів: Каменяр, 2007. – С. 36.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
мають історичну тяглість, формує національну ідентичність і ментальність народу.
Українському, як і кожному народові, притаманні сформо- вані в минулому традиції. Щоб простежити їхню специфіку, звернімося до їхнього зародження. Насамперед зазначимо, що культура і суспільство виникають одночасно, з ними разом –
культурні традиції, звичаї, моральні норми. Формування куль- тури пов’язують із першими соціальними регуляторами по- ведінки людей – табу.Табу – це заборони, що не пояснювали причин. Табу вводилися в усі сфери життя первісного колекти- ву. “Прояв табу як обов’язкової вимоги колективу до поведінки
індивіда осідає в повір’ях, звичаях, традиціях. Повір’я фіксує не- свідоме, що впливає на вчинки людини. Так, табуна невпоряд- ковані статеві стосунки, які призводили до сутичок, конфліктів і закінчувалися здебільшого вбивствами представників чоловічої статі, атому ослаблювали первісний колектив”
47
. Табу знайшли своє вираження у багатьох повір’ях, звичаях, які впливають на нашу поведінку і сьогодні. Оскільки табу нераціональні, не пояснюють причин заборони, то практична вимога заборони кровно-шлюбних зв’язків знаходить у свідомості специфічне пояснення: жінка наділена такою силою, що перешкоджає ус- піху чоловіка.
Табу вводились нераціональним шляхом – через тотемізм.
Тотемізм – це цілісне бачення роду на основі єдиного прабатька. Тотем дослівно означає “його рід”. Найпоширенішими то- темами на теренах України були: олень (руса), коза, дуб. Через тотемізм відбувалося формування самосвідомості первісної лю- дини, її належність до роду, коли члени первісного колективу вважають себе дітьми якоїсь тварини (тотема.
Усвідомлення себе як представника певного роду означало, що тотема як прабатька роду не можна вбивати, жадати, йому треба завжди годити й належно годувати, за що він допомагає
47
Вільчинський Ю, Скринник М та ін. Розвиток філософської думки в Україні. К ІСДОУ, 1994. – С. 13.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
мають історичну тяглість, формує національну ідентичність і ментальність народу.
Українському, як і кожному народові, притаманні сформо- вані в минулому традиції. Щоб простежити їхню специфіку, звернімося до їхнього зародження. Насамперед зазначимо, що культура і суспільство виникають одночасно, з ними разом –
культурні традиції, звичаї, моральні норми. Формування куль- тури пов’язують із першими соціальними регуляторами по- ведінки людей – табу.Табу – це заборони, що не пояснювали причин. Табу вводилися в усі сфери життя первісного колекти- ву. “Прояв табу як обов’язкової вимоги колективу до поведінки
індивіда осідає в повір’ях, звичаях, традиціях. Повір’я фіксує не- свідоме, що впливає на вчинки людини. Так, табуна невпоряд- ковані статеві стосунки, які призводили до сутичок, конфліктів і закінчувалися здебільшого вбивствами представників чоловічої статі, атому ослаблювали первісний колектив”
47
. Табу знайшли своє вираження у багатьох повір’ях, звичаях, які впливають на нашу поведінку і сьогодні. Оскільки табу нераціональні, не пояснюють причин заборони, то практична вимога заборони кровно-шлюбних зв’язків знаходить у свідомості специфічне пояснення: жінка наділена такою силою, що перешкоджає ус- піху чоловіка.
Табу вводились нераціональним шляхом – через тотемізм.
Тотемізм – це цілісне бачення роду на основі єдиного прабатька. Тотем дослівно означає “його рід”. Найпоширенішими то- темами на теренах України були: олень (руса), коза, дуб. Через тотемізм відбувалося формування самосвідомості первісної лю- дини, її належність до роду, коли члени первісного колективу вважають себе дітьми якоїсь тварини (тотема.
Усвідомлення себе як представника певного роду означало, що тотема як прабатька роду не можна вбивати, жадати, йому треба завжди годити й належно годувати, за що він допомагає
47
Вільчинський Ю, Скринник М та ін. Розвиток філософської думки в Україні. К ІСДОУ, 1994. – С. 13.
65
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
або хоч не шкодить. Тому шлюбні зв’язки дозволялися з жінка- ми іншого роду, які належали до іншого тотему. Жінок обміню- вали, завойовували або викрадали. Це збереглося в традиціях і звичаях (викуп нареченої, викрадення нареченої тощо).
Із тотемізмом пов’язане виникнення найдавнішої куль- турної традиції – культу предків. Первісна людина, як писав митрополит Іларіон, глибоко вірила, що зі смертю вона не припиняє свого життя, а тільки переходить до іншого світу.
Померлий, переходячи до іншого світу, ставав людиною не- звичайною, дуже сильною, і робився охоронцем свого роду, чужому ж міг шкодити. Але померлий може шкодити також і своїм, коли вони належно не задобрюють його. От із такої віри, що людина живей по смерті, і постав культ предків. Дух свого родинного предка був одним із перших шано- ваних духів. У деяких народів він перетворився в предка роду, чи племені, в нас стає охоронцем своєї родини, свого дому, стає домовим божеством. Ось чому був час, коли померлих ховали спершу в себе в хаті або під порогом, або під покутем, і ці місця вважали почесними, ботам жив домовий охоронець.
Він оберігав рід, житло, вогонь, тому поріг є символом сили Роду. Під порогом міститься сила, що охороняє даний рід і не пускає чужинців. У весільній обрядовості це зафіксовано так, що молодий переносить наречену через поріг, а вона намагаєть- ся сама перейти і, наступивши на поріг, промовляє: Правою ногою туп і мій верх тут”.
Національні традиції і звичаї несуть неповторний смисло- вий зміст, атому можуть жити лише в одній культурній системі.
Така їхня специфіка. Якщо ж традиції раптом перериваються, якщо знищують національні святині, то розривається головний зв’язок історії та культури народу. Порушується і генетичний зв’язок, наступність у засвоєнні колективного неусвідомленого досвіду нації, стверджує М. Скринник.
48
Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К
Обереги, 1992. – C. 124.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Тотемізм сприяв формуванню символіки культури, за- значає філософ. Адже завдяки тотемізму немає різниці між людьми і звірами, а є взаємний перехід їх одне в одне. Людина прагне наслідувати поведінку тварини, щоб бути такою жду- жою, спритною, сміливою. Досить перебратися у шкіру вовка чи лева, щоб взяти в них силу. Так виникають ритуальні танці, що наслідують рухи тварин. Виробляється такий підхід до дій- сності, коли для досягнення мети людина покладається на свої вміння впливати на об’єкти і на всю навколишню дійсність
49
Формується магічна свідомість. В українців магія виступала у формі ворожіння, чаклування, замовляння. Магію розуміли як вплив-діяння за аналогією. Тобто магія – це й особливий спосіб сприйняття світу, і стратегія впливу на нього. Як цілісне сприйняття світу, магія ґрунтувалася на поясненні дійсності на основі асоціативних зв’язків і мовної символіки.
Наскельні малюнки первісних людей першопочатково входили до магічного ритуалу, що передував колективному полюванню. Безперечно, вони мали пізнавальне значення, бо знайомили мисливців із манерами поведінки звірів, на яких вони полювали. Звичайно, як малюнки, так і сам ритуал мав утилітарний характер. Таку ж прагматичну функцію викону- вали танці, наспіви, звучання примітивних інструментів.
Однак сам процес художнього відтворення звірів і сцен по- лювання набував самостійного значення, а відтворювані образи –
самодостатньої цінності. У людини, що малювала, з’явилося почуття краси, задоволення від самого процесу створення об- разів і насолода від їхнього споглядання. Те ж саме відбувалося
із ритуальними танцями, музикою, наспівами, які в процесі свого виконання, набували художньої цінності самі собою, поза прагматичними цілями. Так, мисливець перетворювався в художника, співака, музиканта, танцюриста, щоправда, тільки на деякий час. Власне, звідси і розпочинається мистецтво.
49
Вільчинський Ю, Скринник М та ін. Розвиток філософської думки в Україні. К ІСДОУ, 1994. – С. 15.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Тотемізм сприяв формуванню символіки культури, за- значає філософ. Адже завдяки тотемізму немає різниці між людьми і звірами, а є взаємний перехід їх одне в одне. Людина прагне наслідувати поведінку тварини, щоб бути такою жду- жою, спритною, сміливою. Досить перебратися у шкіру вовка чи лева, щоб взяти в них силу. Так виникають ритуальні танці, що наслідують рухи тварин. Виробляється такий підхід до дій- сності, коли для досягнення мети людина покладається на свої вміння впливати на об’єкти і на всю навколишню дійсність
49
Формується магічна свідомість. В українців магія виступала у формі ворожіння, чаклування, замовляння. Магію розуміли як вплив-діяння за аналогією. Тобто магія – це й особливий спосіб сприйняття світу, і стратегія впливу на нього. Як цілісне сприйняття світу, магія ґрунтувалася на поясненні дійсності на основі асоціативних зв’язків і мовної символіки.
Наскельні малюнки первісних людей першопочатково входили до магічного ритуалу, що передував колективному полюванню. Безперечно, вони мали пізнавальне значення, бо знайомили мисливців із манерами поведінки звірів, на яких вони полювали. Звичайно, як малюнки, так і сам ритуал мав утилітарний характер. Таку ж прагматичну функцію викону- вали танці, наспіви, звучання примітивних інструментів.
Однак сам процес художнього відтворення звірів і сцен по- лювання набував самостійного значення, а відтворювані образи –
самодостатньої цінності. У людини, що малювала, з’явилося почуття краси, задоволення від самого процесу створення об- разів і насолода від їхнього споглядання. Те ж саме відбувалося
із ритуальними танцями, музикою, наспівами, які в процесі свого виконання, набували художньої цінності самі собою, поза прагматичними цілями. Так, мисливець перетворювався в художника, співака, музиканта, танцюриста, щоправда, тільки на деякий час. Власне, звідси і розпочинається мистецтво.
49
Вільчинський Ю, Скринник М та ін. Розвиток філософської думки в Україні. К ІСДОУ, 1994. – С. 15.