Ім'я файлу: Ryzhak-L.-Filosofiia-iak-refleksiia-dukhu-navchal-nyy-posibnyk.p
Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
67Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
В основі цілісного погляду на світ лежить солярна символі- ка сонце, вогонь, вода, рослина, родючість. Як зазначає митрополит Іларіон, первісна людина рано зрозуміла, що сонце було головним двигуном і джерелом усього життя на землі, – воно давало теплой світло, а без сонця на землю приходить ніч та зима, аз ними й смерть. Людина й природа всім своїм життям залежать від сонця, – без нього нема на землі життя. Ось чому в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожується.
Наші предки не могли не бачити, що саме вода і сонячна енергія творять рослину, аз неї вже все живе. Акт поєднання води і вогню, як містична мить початку світотворення та життє- творення, стає для наших предків найважливішим елементом ритуалів усіх головних релігійних свят. А поєднання кольорів вогню (жовтий) і води (блакитний) стає священною символіч- ною барвою, що породжує зелений світ землі. Тому вшанування
Трійці й до сьогодні зберігає дохристиянську назву Зелені свята. Свято Трійці –це і було вшанування триєдиної животворчої сили, а не християнської Трійці.
Та найцікавіше те, що поряд із солярними символами у наших предків в добу бронзи (ХV–ХII ст. доне) були знаки, які символізують світотворення і світобудову – це знаки Трійці: хрест, тризуб, трикутник, шестикутна зірка, сварга (свастика) тощо. Хрест символізує злиття чоловічої і жіночої енергії в синівській, наголошуючи на значущості третьої сили, – Любові.
Хрест, що обертається (сварга) символізує розвиток Всесвіту.
Рух за годинниковою стрілкою – еволюція, сходження від ма- теріального до духовного проти годинникової стрілки – інволю- ція, рух від духовного до матеріального. Тризуб характеризує ту саму трійцю енергій, що і хрест, тобто Мудрість, Знання, Любов.
Цей знак символізує не породження третьої енергії, а їхню рів- ноправну взаємодію, що виходять із одного Абсолюту.
Протягом тисячоліть символ тризуба постійно набував но- вих значень. Крім триєдиної світотворчої сили, він певний час символізував і уявлення наших пращурів про поділ всесвіту на
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
три світи: небесний (рай, земний (край, країна) і потойбічний
(вирій).
Філософія є рефлексією духовності в культурі. Кожна національна культура у процесі розвитку витворює свою не- повторну інфраструктуру: науку, право, релігію, мораль, мову, традиції, звичаї тощо. Вони репрезентують її інструменталь- ний і смисловий зміст. Національне життя кожного народу реалізується в різноманітних культурних формах, зазначає ук- раїнський філософ Д. Чижевський: у мистецтві, релігії, науці тощо. Філософія, на його думку, є “певне усвідомлення абсо- лютно-цінних, непереходимих елементів певної національної культури, наукового світогляду, мистецького стилю, певної позитивної релігійності тощо, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди”
50
, краси, святості й справедливості.
Якщо культура доростає до філософії, то свої ідеї вона чер- пає з культури. Тому розвинута філософська думка завжди передбачає різноманітність філософських теорій, учень і на- прямків. Філософія виділяє з культури загальнозначущі духовні вартості, підносить їх на теоретичний рівень, критично пере- осмислює їх і повертає назад у культуру як такі, що надають їй виміру абсолютної правди. Тому філософію називають душею культури”.
Завдяки різноманітності духовного досвіду “національна культура зумовлює синтез одних течій і вчень і є індиферент- ною до інших. Одні вчення органічно вписуються в культуру,
інші – ніби стоять осторонь. Як правило, завжди знаходяться філософські вчення, які на основі розвитку конкретної націо- нальної культури вбирають у себе її окремі загальнозначущі елементи. Ними можуть бути елементи наукового бачення світу, елементи релігії, моралі, естетичного освоєння світу тощо.
Тоді філософія підносить ці елементи до загальнолюдського
50
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен-Львів: УВУ,
1994. – С. 8.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
три світи: небесний (рай, земний (край, країна) і потойбічний
(вирій).
Філософія є рефлексією духовності в культурі. Кожна національна культура у процесі розвитку витворює свою не- повторну інфраструктуру: науку, право, релігію, мораль, мову, традиції, звичаї тощо. Вони репрезентують її інструменталь- ний і смисловий зміст. Національне життя кожного народу реалізується в різноманітних культурних формах, зазначає ук- раїнський філософ Д. Чижевський: у мистецтві, релігії, науці тощо. Філософія, на його думку, є “певне усвідомлення абсо- лютно-цінних, непереходимих елементів певної національної культури, наукового світогляду, мистецького стилю, певної позитивної релігійності тощо, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди”
50
, краси, святості й справедливості.
Якщо культура доростає до філософії, то свої ідеї вона чер- пає з культури. Тому розвинута філософська думка завжди передбачає різноманітність філософських теорій, учень і на- прямків. Філософія виділяє з культури загальнозначущі духовні вартості, підносить їх на теоретичний рівень, критично пере- осмислює їх і повертає назад у культуру як такі, що надають їй виміру абсолютної правди. Тому філософію називають душею культури”.
Завдяки різноманітності духовного досвіду “національна культура зумовлює синтез одних течій і вчень і є індиферент- ною до інших. Одні вчення органічно вписуються в культуру,
інші – ніби стоять осторонь. Як правило, завжди знаходяться філософські вчення, які на основі розвитку конкретної націо- нальної культури вбирають у себе її окремі загальнозначущі елементи. Ними можуть бути елементи наукового бачення світу, елементи релігії, моралі, естетичного освоєння світу тощо.
Тоді філософія підносить ці елементи до загальнолюдського
50
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен-Львів: УВУ,
1994. – С. 8.
69
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
значення, виділяючи й підкреслюючи в них загальне і необхід- не, і таким чином відбувається розвиток світової філософії як цілого. Отже, філософія як і культура – це явище як загально-
людське, так і національне”
51
Одним із перших, хто започаткував дослідження української національної філософії був український філософ
Дмитро Чижевський (1894–1977). У своїй праці “Нариси з
історії філософії на Україні” автор виділяє такі національні риси будь-якої філософії
52
:
– Форма викладу філософського знання. Це зовнішня риса національної філософії, яка виявляється, наприклад, в англійській філософії як прагнення до простоти і прозорості, у французькій – як прагнення до симетрії і схематизму, у ні- мецькій – як прагнення віднайти протилежності й показати рух між ними Метод філософування. Для англійської філософії, наприклад, властиві емпіричний та індуктивний методи, для французької – спекулятивно-раціоналістичні докази, для ні- мецької – метод трансцендентальної діалектики.
– Будова філософської системи: архітектоніка, місце і роль у системі тих чи тих вартостей: релігійних, теоретичних, етичних, естетичних, вітальних і т. ін. Від цього залежить як максимально оригінальні й цінні, так, щоправда, й максимально “помилкові” національні риси філософських систем. На- приклад, “почуття”, “припис”, “обов’язок” – це головні форми моральних вартостей в англійській, французькій та німецькій етиці, або згода з досвідом, з розумом, із внутрішньою законо- мірністю пізнання, як теоретико-пізнавальний критерій утих самих націй. Поскільки одне із цих тверджень абсолютизуєть- ся, проголошується загальнозначним, і нехтуються всі інші,
51
Вільчинський Ю, Скринник М та ін. Розвиток філософської думки в Україні. К ІСДОУ, 1994 – С. 10.
52
Чижевський Д Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен-Львів: УВУ
,
1994. – С. 11–12.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
постільки ми маємо справу з головними помилками націо- нальних філософій.
На думку Д. Чижевського, жодна слов’янська культура і фі- лософія не дали світу оригінальної національної філософської системи і філософів, внесок яких у розвиток світової філософії був би таким, який зробили І. Кант, Р. Декарт, Б. Паскаль. У на- ціонально-культурних межах слов’ян переважає продукування думок без належної філософської обробки. Слов’янській, зокре- ма українській, філософії, зазначає дослідник, треба ще чекати на свого великого філософа”. Тоді те оригінальне, що може є в зародку в творах дотеперішніх слов’янських мисленників виступить у весь зріст, відкривши глибини національного духу, не лише перед усім світом, а перед власним народом. Власне так само стоїть справа і в інших слов’ян. Ані релігійна філософія у росіян, ані “месіянізм” у поляків теж не досягли такого рівня, щоб можна було говорити про світове їхнє значення.
Звичайно, продовжує Д. Чижевський, можна говорити про Г. Сковороду, М. Гоголя або П. Юркевича, як про типових представників національного українського характеру. Але ні першому, ні другому, ні третьому не вдалося свої своєрідні думки прищепити світовій думці. Щодо Г. Сковороди і М. Гоголя, то вони більше належали до тих, хто ставить проблеми, ніж до тих, хто дає їм остаточне формулювання. Однак саме їхні вчення виражають специфіку національної духовності. Характеристику української філософської думки, наголо- шує Д. Чижевський, ускладнює щей те, що українське культур- не життя не завше було яскраво усамостійнене і відокремлене. На культурному розвитку позначалася політична залежність
України від Росії й Польщі. Це, своєю чергою, відобразилося на національній свідомості інтелігенції. Значна частина ви- датніших представників української думки працювала поза межами України, і, навпаки, в Україні брали активну участь у культурному житті чужинці. Вони мали певні “впливи”, іноді досить широкі. Інші чужинці були тісніше зв’язані з Україною –
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
постільки ми маємо справу з головними помилками націо- нальних філософій.
На думку Д. Чижевського, жодна слов’янська культура і фі- лософія не дали світу оригінальної національної філософської системи і філософів, внесок яких у розвиток світової філософії був би таким, який зробили І. Кант, Р. Декарт, Б. Паскаль. У на- ціонально-культурних межах слов’ян переважає продукування думок без належної філософської обробки. Слов’янській, зокре- ма українській, філософії, зазначає дослідник, треба ще чекати на свого великого філософа”. Тоді те оригінальне, що може є в зародку в творах дотеперішніх слов’янських мисленників виступить у весь зріст, відкривши глибини національного духу, не лише перед усім світом, а перед власним народом. Власне так само стоїть справа і в інших слов’ян. Ані релігійна філософія у росіян, ані “месіянізм” у поляків теж не досягли такого рівня, щоб можна було говорити про світове їхнє значення.
Звичайно, продовжує Д. Чижевський, можна говорити про Г. Сковороду, М. Гоголя або П. Юркевича, як про типових представників національного українського характеру. Але ні першому, ні другому, ні третьому не вдалося свої своєрідні думки прищепити світовій думці. Щодо Г. Сковороди і М. Гоголя, то вони більше належали до тих, хто ставить проблеми, ніж до тих, хто дає їм остаточне формулювання. Однак саме їхні вчення виражають специфіку національної духовності. Характеристику української філософської думки, наголо- шує Д. Чижевський, ускладнює щей те, що українське культур- не життя не завше було яскраво усамостійнене і відокремлене. На культурному розвитку позначалася політична залежність
України від Росії й Польщі. Це, своєю чергою, відобразилося на національній свідомості інтелігенції. Значна частина ви- датніших представників української думки працювала поза межами України, і, навпаки, в Україні брали активну участь у культурному житті чужинці. Вони мали певні “впливи”, іноді досить широкі. Інші чужинці були тісніше зв’язані з Україною –
71
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
походженням і вихованням, участю в національнім русі. Вони свідомо прагнули зрозуміти психологію українського народу, перейняти його традиції. В Україні, одначе, було багато таких, що занадто далеко стояли від місцевих культурних традицій.
Було б дуже добре, зауважує Д. Чижевський, починати характеристику історичного розвитку якоїсь національної фі- лософії начерком тих національних підвалин, на яких ця фі- лософія виростає. Ці підвалини є те, що ми могли б назвати
“народним світоглядом”. Він виявляється і в тому, що цей народу світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно і т. ін. Звичайно, протягом віків народний світогляд не залишається тим самим. І впливи чужих культур, і великі зміни у власному житті – все це накла- дає свій відбиток на народну психіку. Тому народний світогляд є сполученням певних надісторичних та історичних елементів.
Історично зумовлені елементи, зрозуміло, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації. Але й ті й інші в кожен такий момент накладають свій відбиток у філософській творчості представників цієї нації.
Незважаючи на національну асиміляцію українського народу, він зберіг свій неповторний світогляд і характер, який теж є елементом національної культури, що має історичну тяглість і виявляється в національному світобаченні, світосприй- манні, а відтак і в філософії. Дослідження народної творчості дало змогу Д. Чижевському виділити такі риси національного характеру українців: а) емоційність, сентиментальність, чут- ливість, ліризм, а також гумор як вияв “артистичності” вдачі.
Емоційність – одна з особливих рис національного характеру українців, що полягає в переважанні почуттів над раціональ- ними міркуваннями при вирішенні смисложиттєвих проблем.
Зазначені вище риси найяскравіше виявляються в естетизмі
українського народного життя і обрядовості; б) індивідуалізм і прагнення до свободи. Це, з одного боку, вказує на праг- нення до творчості й активності, аз іншого, – на прагнення до
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
розриву всіх з усіма. Індивідуалізм може вести до самоізолю- вання, до конфлікту зі всіма, до розкладу будь-якої життєвої форми. Очевидно, невипадково лише в українців є молитва Боже, нам єдність подай в) неспокій, рухливість, більш внутрішні (психічні), ніж зовнішні, вони пов’язані з певним артистизмом натури, із прагненням до переходу в щоразу нові й нові форми, але водночас і з індивідуалізмом, що не хоче мати жодних сталих, міцних основ поза межами індивідуума. З цією рисою пов’язані і дуже позитивні риси характеру, як здібність до прийняття нового, тенденції до психічної еволюції, але і максимально негативні – прагнення до взаємної боротьби, до руйнування власних і чужих життєвих форм.
Перелічені риси українського світогляду виявляються у філософських ученнях, що виражають специфіку української духовності, атому мають назву українська національна фі-
лософія. Д. Чижевський першим називає українську націо- нальну філософію – “філософією серця”.Вона виходить з того, що визнає за глибинне у психічному житті людини не факти свідомості, не логічне мислення, а психічні переживання, що ґрунтуються на явищах зі сфери несвідомого. Така сфера несвідомого в людині – це її “серце”, “безодня”, що зумовлює нашу свідомість – розсудок, глузд (Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, П. Куліш). Із цієї тези випливає і визнання люди- ни як малого світу”, “мікрокосмосу”, бо в “серці”, як джерелі психічного життя, чи тов “безодні”, сховане все, що є в цілому світі, що “мікрокосмос” є аналогом великого світу “макрокос- мосу”.Отже, кордоцентризм (від лат. cordis – серце та centrum центр) – це визначальна риса української філософської думки, що полягає в осягненні людиною навколишнього світу й самої себе не стільки мисленням, скільки “серцем” – емоціями, по- чуттями, переживаннями.
Національна філософія завжди відігравала важливу роль у культурі. Вона не лише осмислювала культурно-цивілізацій- ні проблеми життя народу, а прагнула виявити шляхи його
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
розриву всіх з усіма. Індивідуалізм може вести до самоізолю- вання, до конфлікту зі всіма, до розкладу будь-якої життєвої форми. Очевидно, невипадково лише в українців є молитва Боже, нам єдність подай в) неспокій, рухливість, більш внутрішні (психічні), ніж зовнішні, вони пов’язані з певним артистизмом натури, із прагненням до переходу в щоразу нові й нові форми, але водночас і з індивідуалізмом, що не хоче мати жодних сталих, міцних основ поза межами індивідуума. З цією рисою пов’язані і дуже позитивні риси характеру, як здібність до прийняття нового, тенденції до психічної еволюції, але і максимально негативні – прагнення до взаємної боротьби, до руйнування власних і чужих життєвих форм.
Перелічені риси українського світогляду виявляються у філософських ученнях, що виражають специфіку української духовності, атому мають назву українська національна фі-
лософія. Д. Чижевський першим називає українську націо- нальну філософію – “філософією серця”.Вона виходить з того, що визнає за глибинне у психічному житті людини не факти свідомості, не логічне мислення, а психічні переживання, що ґрунтуються на явищах зі сфери несвідомого. Така сфера несвідомого в людині – це її “серце”, “безодня”, що зумовлює нашу свідомість – розсудок, глузд (Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, П. Куліш). Із цієї тези випливає і визнання люди- ни як малого світу”, “мікрокосмосу”, бо в “серці”, як джерелі психічного життя, чи тов “безодні”, сховане все, що є в цілому світі, що “мікрокосмос” є аналогом великого світу “макрокос- мосу”.Отже, кордоцентризм (від лат. cordis – серце та centrum центр) – це визначальна риса української філософської думки, що полягає в осягненні людиною навколишнього світу й самої себе не стільки мисленням, скільки “серцем” – емоціями, по- чуттями, переживаннями.
Національна філософія завжди відігравала важливу роль у культурі. Вона не лише осмислювала культурно-цивілізацій- ні проблеми життя народу, а прагнула виявити шляхи його
73
Р
ОЗДІЛ
2.
Філософія. Світогляд. Культура
подальшого поступу в європейському і світовому контекстах.
Щоправда, впродовж 70 років ХХ ст. філософія в Україні була
ідеологічно заангажована та ізольована від процесів, які відбу- валися у світовій філософії. Сьогодні в умовах демократизації суспільного життя та глобалізаційної інтеграції українська фі- лософія слугує налагодженню діалогу між культурами, з’ясовує можливі шляхи подолання конфліктів і досягнення консенсусу між народами і культурами.
Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ
1. Чи будь-який світогляд є філософським?
2. Які риси міфологічного світогляду?
3. Які функції виконував міфологічний світогляд?
4. У чому специфіка релігійного світогляду?
5. Які спільні риси філософії та релігії?
6. Які відмінні риси філософського та релігійного світогляду?
7. Як взаємопов’язані філософія і культура. Чому філософію називають душею культури?
9.
Чи можлива національна філософія?
10. Для чого потрібні філософські знання людині?
˳òåðàòóðà
1. Братко-Кутинський О. Феномен України. К Вечірній Київ, 1996.
301 с. Вільчинський Ю, Скринник М, Скринник З. та ін. Розвиток фі- лософської думки в Україні: Курс лекцій. К ІСДОУ, 1994. 272 с. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К Обереги, 1992. 424 с. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз ук- раїнської міфології. К Обереги, 2003. 144 с.
9 9
9 88 88
9 9
9
9 9
9 88 88
?
9 9
9
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
5. Потебня О. Мова, національність, денаціоналізація: Статті і фраг- менти. Нью-Йорк: УВАН США, 1992. 155 с. Потебня А. Языки народность // Эстетика и поэтика. М Искусство С. 252–285 7. Франк С. Философия и религия // В кн На переломе. Философские дискуссии х годов. Философия и мировоззрение. М По- литиздат, 1990. С. 319–335.
8. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен-
Львів: УВУ, 1994. 175 с
Ð
ÎÇIJË
3
ÑÒÀÐÎÄÀÂÍß Ô²ËÎÑÎÔ²ß:
ÑÒÀÍÎÂËÅÍÍß Коло питань: Ірраціонально-духовна традиція давньоіндійської філо- софії. Буддизм. Ірраціонально-прагматична традиція давньокитайської філософії. Конфуціанство. Даосизм.
Раціонально-теоретична традиція давньогрецької фі- лософії. Сократ.
Ф
ілософія виникає майже одночасно в трьох несхожих культурах давньоіндійській, давньокитайській та дав- ньогрецькій. Духовна культура цих народів своєрідна, а отже, своєрідний їхній світогляд. Його специфіку виражає насамперед міфологія. Саме з міфології черпали свої ідеї ранні філософські вчення. Раціоналізація міфу є одним із джерел філософської думки. Тоді, коли людина піднімається до впорядкування жит- тя і світу на засадах раціонально-логічного мислення, міфологія з її образними оповідями поступається місцем філософії. Вона, на противагу міфологічному образному мисленню,постає у формі раціонально-поняттєвого знання. Тому філософію розуміли як “мислення в поняттях”.
Виокремлення філософії в самостійну форму знання було зумовлено вступом зазначених вище культур веру цивілізацій- ного розвитку. Перехід до державного життя та поява публічної влади зумовили структуризацію суспільства, а відтак потребу в нових вартісних регуляторах соціального життя, оскільки ритуали втратили свою актуальність.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 71
скачати
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
5. Потебня О. Мова, національність, денаціоналізація: Статті і фраг- менти. Нью-Йорк: УВАН США, 1992. 155 с. Потебня А. Языки народность // Эстетика и поэтика. М Искусство С. 252–285 7. Франк С. Философия и религия // В кн На переломе. Философские дискуссии х годов. Философия и мировоззрение. М По- литиздат, 1990. С. 319–335.
8. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен-
Львів: УВУ, 1994. 175 с
Ð
ÎÇIJË
3
ÑÒÀÐÎÄÀÂÍß Ô²ËÎÑÎÔ²ß:
ÑÒÀÍÎÂËÅÍÍß Коло питань: Ірраціонально-духовна традиція давньоіндійської філо- софії. Буддизм. Ірраціонально-прагматична традиція давньокитайської філософії. Конфуціанство. Даосизм.
Раціонально-теоретична традиція давньогрецької фі- лософії. Сократ.
Ф
ілософія виникає майже одночасно в трьох несхожих культурах давньоіндійській, давньокитайській та дав- ньогрецькій. Духовна культура цих народів своєрідна, а отже, своєрідний їхній світогляд. Його специфіку виражає насамперед міфологія. Саме з міфології черпали свої ідеї ранні філософські вчення. Раціоналізація міфу є одним із джерел філософської думки. Тоді, коли людина піднімається до впорядкування жит- тя і світу на засадах раціонально-логічного мислення, міфологія з її образними оповідями поступається місцем філософії. Вона, на противагу міфологічному образному мисленню,постає у формі раціонально-поняттєвого знання. Тому філософію розуміли як “мислення в поняттях”.
Виокремлення філософії в самостійну форму знання було зумовлено вступом зазначених вище культур веру цивілізацій- ного розвитку. Перехід до державного життя та поява публічної влади зумовили структуризацію суспільства, а відтак потребу в нових вартісних регуляторах соціального життя, оскільки ритуали втратили свою актуальність.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Цивілізація стимулювала також раціоналізацію практичного життя, внаслідок чого людина нагромаджувала
інструменталістське знання. Тому вартості, які репрезентувала міфологія, втрачають свій таємничо-магічний ореол, бо людина отримала інструментарій їхнього відтворення: раціонально- технологічне знання. Тепер життя виявляло себе як дія, опосе- редкована словом (розумом).
Завдання філософії полягало в тому, щоб з’ясувати люд- ський сенс цивілізаційних здобутків і перспектив. Філософія постала як поняттєво-теоретичний спосіб осмислення та розв’язання суперечностей між культурою і цивілізацією, між духом етносу та способом його життя. Свою проблематику філософія черпала з міфологічного світогляду та науково-практичних здобутків цивілізації (математики, астрономії, фізики, медицини тощо), а також із соціо- нормативних вартостей, зумовлених появою держави, права, органів управління та примусу, міст тощо). Змінювався спосіб життя, а звідси інтерес до проблеми буття культури та цивіліза- ції, пізнання універсальних основ буття або мовою стародавніх філософських учень – першопочатку, першооснови, первня.
Першооснова (Єдине, первень) – це творча сила, загальне, що містить у собі свою причину і мету. Завдяки ідеї першопо- чатку міфологічне питання: Хто створив світ? трансформу- валося у філософське: Що таке світ і чому існує світ? Світ і людина відтепер постають як результат прояву Єдиного.
Оскільки філософія є теоретичним виразом і розв’язанням світоглядних проблем, то варто розглянути характерні риси та зміст міфологічного світогляду (образу світу і людини) в стародавніх культурах.
Давня Індія була одним із осередків духовної культури, де виникла філософія. Здавна про Індію говорили як про країну мудреців. Індійська інтелектуальна думка дивує своєю таємни- чістю і наполегливістю людських зусиль зрозуміти самого себе і духовно вдосконалити себе.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Цивілізація стимулювала також раціоналізацію практичного життя, внаслідок чого людина нагромаджувала
інструменталістське знання. Тому вартості, які репрезентувала міфологія, втрачають свій таємничо-магічний ореол, бо людина отримала інструментарій їхнього відтворення: раціонально- технологічне знання. Тепер життя виявляло себе як дія, опосе- редкована словом (розумом).
Завдання філософії полягало в тому, щоб з’ясувати люд- ський сенс цивілізаційних здобутків і перспектив. Філософія постала як поняттєво-теоретичний спосіб осмислення та розв’язання суперечностей між культурою і цивілізацією, між духом етносу та способом його життя. Свою проблематику філософія черпала з міфологічного світогляду та науково-практичних здобутків цивілізації (математики, астрономії, фізики, медицини тощо), а також із соціо- нормативних вартостей, зумовлених появою держави, права, органів управління та примусу, міст тощо). Змінювався спосіб життя, а звідси інтерес до проблеми буття культури та цивіліза- ції, пізнання універсальних основ буття або мовою стародавніх філософських учень – першопочатку, першооснови, первня.
Першооснова (Єдине, первень) – це творча сила, загальне, що містить у собі свою причину і мету. Завдяки ідеї першопо- чатку міфологічне питання: Хто створив світ? трансформу- валося у філософське: Що таке світ і чому існує світ? Світ і людина відтепер постають як результат прояву Єдиного.
Оскільки філософія є теоретичним виразом і розв’язанням світоглядних проблем, то варто розглянути характерні риси та зміст міфологічного світогляду (образу світу і людини) в стародавніх культурах.
Давня Індія була одним із осередків духовної культури, де виникла філософія. Здавна про Індію говорили як про країну мудреців. Індійська інтелектуальна думка дивує своєю таємни- чістю і наполегливістю людських зусиль зрозуміти самого себе і духовно вдосконалити себе.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 71