Ім'я файлу: Ryzhak-L.-Filosofiia-iak-refleksiia-dukhu-navchal-nyy-posibnyk.p
Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
21Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
теоретичних засобів для синтезу здобутих знань. Атому цю функцію продовжувала виконувати філософія, яка ніби під- носилась над конкретними науками і була царицею наук, наукою наук”.
Згодом науки переходять до систематизації знань, вироб- ляють свій поняттєво-категоріальний апарат і самі продукують теоретичні висновки. Філософія в ролі науки наук починає гальмувати розвиток природознавства.
2. Ух роках ХIХ ст. виникають такі раціоналістичні філософські течії, як позитивізм і діалектичний матеріалізм. Вони розглядають філософію як науку, заперечуючи її світог- лядний характер. Родоначальник позитивізму Огюст Конт висунув ідею побудови світоглядно нейтральної філософії за образом і подобою спеціальних наук. Філософія повинна стати синтетичною або однорідною наукою, предметом якої має бути систематизація наукових знань та узагальнення
їхніх досягнень в ідеї цілого. Аналогічну позицію обстоювала і діалектико-матеріалістична філософія. Згідно з нею, предметом філософії, як науки, є найзагальніші закони розвитку
природи, суспільства та людського мислення.
Цю традицію в ХХ ст. продовжують такі раціоналістичні течії, як аналітична філософія та критичний раціоналізм. Предметом філософії як науки стає наукознавство. Згідно з аналітичною філософією, предмет філософії – аналіз мови науки. Такий аналіз роблять задля того, щоб елімінувати з науки твердження, що не мають наукового змісту. Якщо аналітич- на філософія займається проблемою демаркації наукового і позанаукового знання, то критичний раціоналізм головно зо- середжувався на проблемах методології розвитку науки. Його речників цікавлять питання нарощування наукового знання, тобто як відбуваються “прориви” в науці до нових ідей, чи є наступність у розвитку наукового знання? Проте розуміння філософії лише як науки обмежує предметний простір її до- сліджень, елімінує з цього простору людину.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Філософію як науку, що покликана виробити науковий метод розв’язання конкретних проблем, з якими стикається людина, обґрунтовує американська філософія – прагматизм. Метод прагматизму – це насамперед метод залагоджування метафізичних суперечок, що без нього могли б тягтися без кінця. Чи є світ єдиним чи множинним, царює в ньому свобода чи необхідність, є він матеріальним чи духовним? Усі ці запитання однаково правомірні, й суперечки можуть тривати скільки завгодно. Метод прагматизму в подібних випадках на- магається витлумачити кожну думку, вказуючи на її практичні наслідки”
14
. Цей напрям прагнув послабити позитивістське світосприймання, пов’язане з успіхами науки. Філософія має поєднувати в собі, з одного боку, наукову лояльність до фактів і схильність рахуватися з ними, аз іншого, – віру в людські цінності. На думку речників прагматизму, людина неповинна беззастережно слідувати науковим істинам, безвідносно до того чи вони гуманні, чи антигуманні. Людині потрібна філософія, яка б розвивала духовність людини, зберігаючи при цьому тіс- ний зв’язок із фактами. На відміну від прагматизму, класичний психоаналіз, який започаткувавЗиґмунд Фройд,був спробою перетворення фі- лософії на методологію дослідження дій і поведінки людини та їхню корекцію. А це, своєю чергою, передбачало вивчення структури особи. Річ у тім, що, досліджуючи поведінку, він виявляв такі її характеристики, які неможливо було поясни- ти особливостями свідомого ставлення людини до світу та до самої себе. За задумом З. Фройда, призначення методології –
раціоналізувати неусвідомлені бажання й потяги та перевести
їх у ранг усвідомлених. У такий спосіб свідомість, володіючи механізмами захисту психіки, керує поведінкою індивіда, галь- муючи небажані прояви з погляду культури й соціуму.
Зведення філософії до методології соціогуманітарного пізнання спостерігаємо у структуралізмі. Його поява зумо-
14
Джемс В. Прагматизм. К Альтернативи, 2000. – C. 26.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Філософію як науку, що покликана виробити науковий метод розв’язання конкретних проблем, з якими стикається людина, обґрунтовує американська філософія – прагматизм. Метод прагматизму – це насамперед метод залагоджування метафізичних суперечок, що без нього могли б тягтися без кінця. Чи є світ єдиним чи множинним, царює в ньому свобода чи необхідність, є він матеріальним чи духовним? Усі ці запитання однаково правомірні, й суперечки можуть тривати скільки завгодно. Метод прагматизму в подібних випадках на- магається витлумачити кожну думку, вказуючи на її практичні наслідки”
14
. Цей напрям прагнув послабити позитивістське світосприймання, пов’язане з успіхами науки. Філософія має поєднувати в собі, з одного боку, наукову лояльність до фактів і схильність рахуватися з ними, аз іншого, – віру в людські цінності. На думку речників прагматизму, людина неповинна беззастережно слідувати науковим істинам, безвідносно до того чи вони гуманні, чи антигуманні. Людині потрібна філософія, яка б розвивала духовність людини, зберігаючи при цьому тіс- ний зв’язок із фактами. На відміну від прагматизму, класичний психоаналіз, який започаткувавЗиґмунд Фройд,був спробою перетворення фі- лософії на методологію дослідження дій і поведінки людини та їхню корекцію. А це, своєю чергою, передбачало вивчення структури особи. Річ у тім, що, досліджуючи поведінку, він виявляв такі її характеристики, які неможливо було поясни- ти особливостями свідомого ставлення людини до світу та до самої себе. За задумом З. Фройда, призначення методології –
раціоналізувати неусвідомлені бажання й потяги та перевести
їх у ранг усвідомлених. У такий спосіб свідомість, володіючи механізмами захисту психіки, керує поведінкою індивіда, галь- муючи небажані прояви з погляду культури й соціуму.
Зведення філософії до методології соціогуманітарного пізнання спостерігаємо у структуралізмі. Його поява зумо-
14
Джемс В. Прагматизм. К Альтернативи, 2000. – C. 26.
23
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
влена тим, що в європейській культурі відбувся розрив між гуманітарним і природничим знанням, який структуралізм прагнув подолати шляхом впровадження в опис явищ культу- ри точних методів, зокрема математичних та кібернетичних.
Отже, структуралізм намагався надати гуманітарним наукам статус точних наук. Суть структуралізму, як методу, полягає у виявленні та аналізі структур, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість при перетвореннях і змі- нах. Структура здатна до трансформацій, має свої власні, суто системні закони самозбереження або збагачення. Структуру можна формалізувати,що дає змогу подавати її у формі логі- ко-математичних рівнянь або у вигляді кібернетичної моделі.
Завдяки структуралізму розпочався період суцільної інтелек- туалізації явищ культури. У структуралізмі розмито межі між філософією і наукою, вони взаємно переходять одна в іншу.
3. Наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. формується ще одне розуміння предмета філософії. Виникають ірраціоналістичні філософські течії: філософія життя та екзистенціалізм. Вони трактують філософію як життєрозуміння, світогляд, який поз- бавлений наукового статусу.
Микола Бердяєв, російський філософ ХХ ст, зауважив одну дуже важливу деталь необхідною умовою позитивної оцінки явища є ореол науковості. Однак у духовному житті не все те, що ненаукове, – неповноцінне. Наприклад, мистецтво. Хіба його цінність вимірюється науковістю? А мораль Народ може жити і живе, не задумуючись над науковими засадами моралі.
Християнська мораль і її вартості є позанауковими, але від цього вони не менше вартісні. Мірилом науки виступає істи- на. Проте сама істина не обов’язково повинна бути науковою.
Істини на рівні буденної свідомості не передбачають науковості.
Крім того, можуть бути моральні, художні істини тощо. Предметом філософії є буттєві істини, життєрозуміння. Філософія, на думку М. Бердяєва, – це особливе мистецтво, яке принци-
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
пово відмінне від поезії, музики чи живопису. Це – мистецтво пізнання. Філософія, на відміну від мистецтва, творить буттєві
ідеї, а не образи. Філософія – це вчення про належне, ідеали або цінності. У такий спосіб філософія дає теоретичне обґрунтуван- ня сенсу людського життя. Карл Ясперс, німецький філософ- екзистенціаліст ХХ ст, писав, що жодна наука не відповідає на питання про сенс життя, це – прерогатива філософії.
4. Ух роках ХХ ст. спостерігаємо синтез цих двох під- ходів у розумінні філософії та її предмета. Явно чи неявно філо- софію розуміють як теорію світогляду, а її предметом вважають теоретичне обґрунтування сенсу людського буття. Філософські вчення: персоналізм, гуманістичний неопсихоаналіз, філо-
софська герменевтика, комунікативна філософія наголо- шують на мовно-комунікативних аспектах людського ставлення до дійсності.
В останній чверті ХХ ст. ці філософські течії здійснили пе- рехід до нової філософської парадигми: гуманістичний аналіз сучасних проблем буття людини в світі таз ясування сенсу куль- турно-цивілізаційних трансформацій. Сьогодні у філософсь- кому дискурсі виявляється прагнення дослідити проблеми людського буття в глобалізованому та наддинамічному світі, запропонувати світоглядні орієнтири гідного життя людини.
Філософія, зазначає сучасний італійський філософ Ніколо
Абаньяно, – це діалог між вільними людьми, що мають право відстоювати власні позиції стосовно наболілих проблем сього- дення, а також межових питань буття. В усіх аспектах сучасного життя нині виникають проблеми, розв’язання яких вимагає врахування можливостей людини. Людина не все знає і не все може, тому повинна виявляти постійну обачність щодо того, ким вона вибирає бути і що робити, щоб не перетворити свою розумність в оману, а свою свободу – в рабство 15
Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. М Алатейа,
1998. – С. 33–35.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
пово відмінне від поезії, музики чи живопису. Це – мистецтво пізнання. Філософія, на відміну від мистецтва, творить буттєві
ідеї, а не образи. Філософія – це вчення про належне, ідеали або цінності. У такий спосіб філософія дає теоретичне обґрунтуван- ня сенсу людського життя. Карл Ясперс, німецький філософ- екзистенціаліст ХХ ст, писав, що жодна наука не відповідає на питання про сенс життя, це – прерогатива філософії.
4. Ух роках ХХ ст. спостерігаємо синтез цих двох під- ходів у розумінні філософії та її предмета. Явно чи неявно філо- софію розуміють як теорію світогляду, а її предметом вважають теоретичне обґрунтування сенсу людського буття. Філософські вчення: персоналізм, гуманістичний неопсихоаналіз, філо-
софська герменевтика, комунікативна філософія наголо- шують на мовно-комунікативних аспектах людського ставлення до дійсності.
В останній чверті ХХ ст. ці філософські течії здійснили пе- рехід до нової філософської парадигми: гуманістичний аналіз сучасних проблем буття людини в світі таз ясування сенсу куль- турно-цивілізаційних трансформацій. Сьогодні у філософсь- кому дискурсі виявляється прагнення дослідити проблеми людського буття в глобалізованому та наддинамічному світі, запропонувати світоглядні орієнтири гідного життя людини.
Філософія, зазначає сучасний італійський філософ Ніколо
Абаньяно, – це діалог між вільними людьми, що мають право відстоювати власні позиції стосовно наболілих проблем сього- дення, а також межових питань буття. В усіх аспектах сучасного життя нині виникають проблеми, розв’язання яких вимагає врахування можливостей людини. Людина не все знає і не все може, тому повинна виявляти постійну обачність щодо того, ким вона вибирає бути і що робити, щоб не перетворити свою розумність в оману, а свою свободу – в рабство 15
Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. М Алатейа,
1998. – С. 33–35.
25
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
У пошуку фундаментальних засад буття людини в світі перед філософією постають найзагальніші питання: що таке світ? Яким є світ? Яке його значення для людини? Вичерпні відповіді на поставлені питання вибудовують особливу систему знань
із внутрішніми елементами та зв’язками – філософську систему. Сучасна структура філософського знання включає такі ділянки, як онтологія, гносеологія, аксіологія.
О н тол о г і я (від гр. слів: ontos – існуюче, logos – слово, вчення) – це вчення про буття взагалі. Буття – це гранично широке поняття про існуюче. З’ясовуючи його зміст, філо- софське знання ставить перед собою в онтології запитання: що таке світ і людина? Що складає фундаментальну основу
їхнього існування? Що таке справжнє буття? Відповідь на ці питання філософи шукають у понадявищній сфері буття, тобто поза сферою фізичного. Не випадково для позначен- ня такого знання було запроваджено термін “метафізика”
(від гр. слів: meta – поза physika – фізика). Його запропонував
Андронік із Родоса (І ст. доне, видавець і систематизатор творів Аристотеля, на означення праць філософа, які включали знання поза фізикою. Він називав їх “першою філософією”. Атому онтологію впродовж багатьох сторіч ототожнювали з метафі- зикою. Починаючи з ХХ ст, під метафізикою розуміють таку ділянку філософії, яка вивчає сутність буття. Її ще називають
класичною онтологією.
Некласична онтологія має значно ширший предмет до- слідження і включає метафізику як свою складову. Очевидно, зауважує О. Кульчицький, визначення сутності існуючого не- віддільне від способу існування цієї сутності, від розрізнення форм чи постав її існування та способу з’ясування цих форм між собою, тобто від розгляду внутрішньої структури цієї сутності. Все це – коло проблем сучасної онтології, яку можна визначити як вчення про сутність, структуру, форми та фундамен-
тальні принципи буття. Вона, своєю чергою, поділяється на філософію природи, суспільства, людини, політики, права,
історії, мистецтва, техніки тощо.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Г носе о лог і я (від гр. слів: gnosio – знання, logos – слово, вчення) – це теорія, яка з’ясовує, що таке пізнання? Які існують способи та джерела пізнання? Чи існують межі пізнання? Що таке істина і як її досягнути? Які критерії істинності знання? Чи можливе трансцендентне пізнання, тобто таке, яке виходить за межі людського досвіду? Гносеологія – це філософське
вчення про сутність, межі та шляхи знання і пізнання.
Е п і стем о лог і я (від гр. слів: episteme – знання, logos слово, вчення) – ділянка філософії, що вивчає проблеми нау- кового пізнання та істинності наукового знання. Вона вивчає рівні та форми наукового пізнання, його можливості та межі, а також закономірності розвитку наукового знання.
М е то долог і я є системою методів пізнавальної діяль- ності та вчення про них. Вона включає:
– власне філософську методологію, тобто розробку та кри- тичний аналіз загальних філософських методів (наприклад, діалектики: ідеалістичної, матеріалістичної, якісної; герменевтики, структуралізму, психоаналізу тощо). Вона є винятково прерогативою філософії;
– методологію наукового пізнання як сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань. Вий- шовши з надр філософії, вона повністю не пориває з нею, хоча набуває рис окремої, спеціалізованої науки.
Безперечно, шлях пізнання у філософії інший, аніж у кон- кретних науках. Так само, як філософи не погоджуються на спільне визначення філософії, вони не визнають і єдиного методу дослідження буття. З історії філософії відомо, що багато філософів, які намагалися наблизити філософське пізнання до математичного, часто вводили у філософію метод дедукції, при- таманний особливо геометрії. Найкращим прикладом перене- сення методу геометричної дедукції на терени філософії був твір Б. Спінози “Етика, доведена геометричним способом”.
Неодноразово були спроби запровадити у філософію ме- тоди індукції, аналогії тощо. Однак використання цих методів
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Г носе о лог і я (від гр. слів: gnosio – знання, logos – слово, вчення) – це теорія, яка з’ясовує, що таке пізнання? Які існують способи та джерела пізнання? Чи існують межі пізнання? Що таке істина і як її досягнути? Які критерії істинності знання? Чи можливе трансцендентне пізнання, тобто таке, яке виходить за межі людського досвіду? Гносеологія – це філософське
вчення про сутність, межі та шляхи знання і пізнання.
Е п і стем о лог і я (від гр. слів: episteme – знання, logos слово, вчення) – ділянка філософії, що вивчає проблеми нау- кового пізнання та істинності наукового знання. Вона вивчає рівні та форми наукового пізнання, його можливості та межі, а також закономірності розвитку наукового знання.
М е то долог і я є системою методів пізнавальної діяль- ності та вчення про них. Вона включає:
– власне філософську методологію, тобто розробку та кри- тичний аналіз загальних філософських методів (наприклад, діалектики: ідеалістичної, матеріалістичної, якісної; герменевтики, структуралізму, психоаналізу тощо). Вона є винятково прерогативою філософії;
– методологію наукового пізнання як сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань. Вий- шовши з надр філософії, вона повністю не пориває з нею, хоча набуває рис окремої, спеціалізованої науки.
Безперечно, шлях пізнання у філософії інший, аніж у кон- кретних науках. Так само, як філософи не погоджуються на спільне визначення філософії, вони не визнають і єдиного методу дослідження буття. З історії філософії відомо, що багато філософів, які намагалися наблизити філософське пізнання до математичного, часто вводили у філософію метод дедукції, при- таманний особливо геометрії. Найкращим прикладом перене- сення методу геометричної дедукції на терени філософії був твір Б. Спінози “Етика, доведена геометричним способом”.
Неодноразово були спроби запровадити у філософію ме- тоди індукції, аналогії тощо. Однак використання цих методів
27
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
виявилося недостатнім для здійснення завдань філософії. До сутності речей і цілості буття, як зазначає О. Кульчицький, не можна дійти шляхом індукції, поступового нагромадження й узагальнення нашого досвіду, бо він завжди стосується лише дрібних фрагментів, частин буття і його проявів, а не цілості й суті. Щоб дедукційно охопити цілісність світу і його суть та із цих найзагальніших пізнань вивести все різноманіття дійсності й пояснити її, треба мати безпосередньо дане загальне знання щодо найвищих основ буття, подібно до знання головних істин, наприклад, – аксіом у геометрії.
А к с і о лог і я (від гр. слів: axia – вартість, logos – слово, вчення) – це вчення про вартості. Аксіологія – вчення про
сутність, структуру та закономірності функціонування
духовних вартостей. Томуфілософія цілком природно на- дає перевагу світові духу, де панують думки й вартості, ідеї та
ідеали правди, святості, добра, краси, переживання вітальних, естетичних, соціаль них, релігійних, теоретичних (пізнавальних) і політичних вар тостей. Буття людини неможливо мислити поза такими вартостями. Саме існування людини – це безмежне оціню вання, визнання або невизнання вартостей.
Філософію цікавлять не лише онтологічні питання, ай аксіологічні: для чого все існує? Віддавна у філософії ставили мету пізнати суть добра, зла, краси, досконалості, любові, спра- ведливості; висували обґрунтування людських чеснот: гідності, чесності, доброчинності тощо. Внаслідок розгляду духовних вартостей у філософії утворилися окремі концептуальні на- прямки. Зокрема, в аксіології виокремлюють такі ділянки, як етика, естетика, філософія культури, філософська антрополо- гія, філософія релігії, екоетика тощо.
Е тика це вчення про сутність і функції моралі, природу та походження моральних норм, вартостей та ідеалів, спосіб
їхнього функціонування в суспільстві. Живучи в суспільстві, людина засвоює способи співжиття з людьми, принципи, що регулюють взаємини між людьми. З необхідністю постають пи
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
тання про те, що є, що буває і що має бути найвищим добром, до якого прямує людське життя? Чим відрізняється добро від користі? Чому таке різне розуміння добра і чи можливий тут компроміс? Чи можливе добро лише для однієї людини? Чи можливе добро для всіх? Чи існують об’єктивні закони добра Не менш актуальними для кожної людини є питання про щастя та шляхи його досягнення. Як співвідносяться щастя та добро Що таке справедливість і правда Ці та інші етичні про- блеми ставить і прагне розв’язати етика, згідно з якою благо –
завдання та призначення людського життя.
“Етика, – писав Іван Франко, – вчить людину жити по-
людськи – вона керує завжди і всюди її кроками; вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, – і в такий спосіб робить її здатною до сприйняття щастя як внутрішнього само- задоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаємній любові. Щоправда, нині ще далеко до здійснення цього високого етичного іде-
алу”
16
Е ст е тика це вчення про сутність краси, її природу, естетичні вартості та їхнє здійснення у мистецтві та повсякден- ності. Людина прагне до досконалості не лише в моральному, ай в естетичному відношенні. Сам феномен краси потребує філософського міркування: що це – зовнішня чи внутрішня гармонія, почуттєве переживання приємного чи корисного?
Які причини потягу людини до прекрасного й гармонії? Як народжуються на основі переживання прекрасного розмаїта художня творчість? Чи достатньо поняття краси для пояснення джерела натхнення художників? Не менш важливе питання: чи є об’єктивні закони творчості та сприймання її витворів? Яка роль у духовному розвитку людини таких понять, як “прекрас- не, “потворне”, “трагічне”?
16
Франко І Наука і її взаємини з працюючими класами // Зібр. творів: У 50 т. К Наук. думка, 1986. Т. 45. – С. 40.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
тання про те, що є, що буває і що має бути найвищим добром, до якого прямує людське життя? Чим відрізняється добро від користі? Чому таке різне розуміння добра і чи можливий тут компроміс? Чи можливе добро лише для однієї людини? Чи можливе добро для всіх? Чи існують об’єктивні закони добра Не менш актуальними для кожної людини є питання про щастя та шляхи його досягнення. Як співвідносяться щастя та добро Що таке справедливість і правда Ці та інші етичні про- блеми ставить і прагне розв’язати етика, згідно з якою благо –
завдання та призначення людського життя.
“Етика, – писав Іван Франко, – вчить людину жити по-
людськи – вона керує завжди і всюди її кроками; вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, – і в такий спосіб робить її здатною до сприйняття щастя як внутрішнього само- задоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаємній любові. Щоправда, нині ще далеко до здійснення цього високого етичного іде-
алу”
16
Е ст е тика це вчення про сутність краси, її природу, естетичні вартості та їхнє здійснення у мистецтві та повсякден- ності. Людина прагне до досконалості не лише в моральному, ай в естетичному відношенні. Сам феномен краси потребує філософського міркування: що це – зовнішня чи внутрішня гармонія, почуттєве переживання приємного чи корисного?
Які причини потягу людини до прекрасного й гармонії? Як народжуються на основі переживання прекрасного розмаїта художня творчість? Чи достатньо поняття краси для пояснення джерела натхнення художників? Не менш важливе питання: чи є об’єктивні закони творчості та сприймання її витворів? Яка роль у духовному розвитку людини таких понять, як “прекрас- не, “потворне”, “трагічне”?
16
Франко І Наука і її взаємини з працюючими класами // Зібр. творів: У 50 т. К Наук. думка, 1986. Т. 45. – С. 40.
29
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
Прагнення до краси у повсякденному житті формує есте- тичний вимір світогляду, який властивий українцям. Професор
Іван Огієнко наголошував, що пишна природа чарівного нашо- го краю сама спонукає своїх мешканців до милування у будь- якому мистецтві. Вироби зі скла та глини, плетіння, ткацтво, різьба на дереві, наші всім відомі писанки, наші вишиванки все це свідчить не лише про талановитість нашого народу, ай про прагнення надавати всьому естетичної форми. “Подивіться, –
пише І. Огієнко, – на вбрання дівоче чи парубоче, на вбрання жіноче чи чоловіче, скільки там своєрідної краси”
17
. До речі, в українців уявлення про красу і добро були органічно поєднані, що виявляються не лише в мові, ай у діях і вчинках. Ф і л ос о ф і яку ль тур и – це вчення про культуру як цілісний феномен людського буття в світі. На теоретичному рівні вона досліджує загальнолюдські та національні вартості,
їх природу, структуру та форми вияву. Це нова ділянка аксіо- логії, яка виникла на початку ХХ ст. у зв’язку з усвідомленням розмаїття культур, які співіснують у просторі й часі. Дослі- дження форм, в яких та чи та культура виражає себе, напри- клад мистецтво, наука, політика, релігія, мода, несе в собі не лише унікальне буття людини та її світу, а містить у собі за- гальні закономірності їхнього функціонування. Завдяки цим дослідженням і з’явилася нова галузь філософського знання –
філософія культури, в межах якої запропоновано нові підходи до вивчення культури: семіотику, структуралізм, культурну антропологію.
З аксіологією тісно повязана наймолодша із філософсь- ких дисциплін – ф і л ос о ф с ь ка антрополог і я. Вона ставить загальне питання про сенс людського існування вза- галі. Щоб відповісти на це питання, філософська антрополо- гія охоплює й об’єднує всі відомості про людину з усіх наук
(природничих і гуманітарних) із релігійними концепціями та
17
Огієнко І Українська культура. К Довіра, 1992. – С. 16.
Людмила Рижак
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 71