Міністерсво освіти і науки України
Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка
ННІ історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лазаревського
Реферат
з історії країн Європи та Америки доби середньовіччя та ран.нового часу
на тему «Жінки та діти за Салічною правдою»
Студентки 2-го курсу
21 групи
Спеціальності : Історія та археологія
Михалько Анни
Зміст:
Жінка та шлюб
Удівство та спадщина
Права жінки у Салічній правді
Захист жінок за Салічною правдою
Відповідальність за чаклунство
Висновок
Джерела
Важливу частину Салічної правди займають положення, що регулюють сімейні відносини, які мали велике значення в суспільстві того часу. Сім’я у стародавніх франків, як і у германців, будувалася на моногамії, мати можна було тільки одну дружину, а перелюб суворо карався. Щоб вступити в шлюб, нареченому необхідно було отримати згоду родичів нареченої. Одружуватися дозволялося не всім: зрозуміло, особи вже одружені або оголошені поза законом не могли одружитися, але також були заборонені шлюби між вільними громадянами та рабами і шлюби між близькими родичами. Були рідкісні винятки, коли вільна жінка виходила заміж за залежного селянина або раба, в першому випадку вона ставала напіввільною, в разі шлюбу з рабом вона сама ставала рабинею.
Викрадення чужої дружини, або просто вільної жінки вважалося тяжким злочином, але, що цікаво, якщо викрадення здійснював шляхетний чоловік, то він за це карався великим грошовим штрафом, а якщо вільну жінку викрадав селянин або того гірше раб, то покаранням для нього була смертна кара.
Каралося штрафом співжиття з чужими рабами, діти, народжені в результаті такого співжиття, автоматично ставали рабами. Співжиття з власними рабами не було порушенням, але і шлюбом не вважалося. Жінки, на жаль мали зовсім мало прав, до заміжжя вони були під повною опікою своїх батьків, а потім під опікою своїх чоловіків.
Удова не могла вдруге вийти заміж без дозволу суду і сплати певної суми родичам померлого чоловіка. В іншому випадку її новому чоловікові загрожував штраф 63 солідів. Особливістю права франків було те, що жінка мала власне майно, придане, яке їй надається не батьком, а чоловіком у якості "шлюбного дару". Жінка не могла ні дарувати, ні продавати своє придане. Після її смерті воно йшло дітям. У разі повторного шлюбу частина приданого вдови передавалася найближчим родичам чоловіка, при їх відсутності - в скарбницю. Салічна правда нічого не говорить про розлучення, хоча звичайне право германців допускало свободу розлучення, не вимагаючи формальних підстав.
В «Салічній правді» немає прямої вказівки на те, хто є жінка в суспільстві і як до неї ставиться держава. Проте, в порівнянні з чоловіком, жінка наділена значно обмеженішим колом прав. З іншого боку, статті закону охороняли життя та гідність жінки на рівні з чоловіком. Так, у розділі XV «Про вбивства або якщо хтось вкраде чужу дружину» читаємо: «§1. Якщо хтось позбавить життя вільну людину або забере чужу дружину від живого чоловіка присуджується до сплати 8000 ден. (денарїїв – Д. С.), що складає 200 сол. (солідів – Д. С.)». Велика кількість статей присвячена темі викрадення: розділ ХІІІ «Про викрадення вільних». При чому покарання для викрадача визначалося не тільки залежно від тяжкості злочину, а, в першу чергу, від соціального статусу жінки, стосовно якої цей злочин вчинявся: «§1. Якщо три людини викрадуть вільну дівчину, вони зобов’язані заплатити по 30 сол. кожен. §6. Якщо ж дівчина, яку викрадуть, виявиться під заступництвом короля, в такому випадку за порушення «fritus» сплачується 2500 ден., що складає 63 сол.»
Окремий розділ «Салічної правди» стосується захисту честі та гідності вільної жінки: розділ ХХ «Про те, хто схопить вільну жінку за кисть або палець» або розділ ХХХ «Про образу словами». За таке порушення «злочинець», якого спіймали на гарячому, повинен був сплатити штраф. Розмір сплати залежав від того, як саме відбувся злочин:
§1. Якщо якась вільна людина схопить вільну жінку за руку, за кисть або за палець, присуджується до сплати 15 сол.
§2. Якщо стисне кисть, присуджується, до сплати 30 сол.
§3. А якщо схопить рукою вище ліктя – 35 сол.
§3. Якщо хтось – чоловік чи жінка – назве вільну жінку блудницею, і не доведе цього, присуджується до сплати 45 сол.
Окремої уваги заслуговує тема чаклунства в середні віки, яка чи не найкраще висвітлена саме в судовому законодавстві, адже ця діяльність вважалась протиправною і суворо каралась. Зокрема, у розділі ХІХ «Про порчу» йшлося: «Якщо якась жінка зіпсує іншу так, що та не зможе мати дітей, присуджується до сплати 62, 5 сол.», а в розділі LXIV «Про прислужника при чаклунстві»
зазначалося, що коли чаклунка з’їсть людину і буде викрита, то їй присуджується до сплати 200 сол.
Проаналізувавши таким чином найвідоміші ранньохристиянські та законодавчі джерела середньовіччя, можна зробити висновки про те, що тогочасне суспільство західної Європи було виключно патріархальним. Становище жінки визначалось, у першу чергу, її походженням та статусом її чоловіка, зміна статусу була майже неможливою. І хоча, згідно з «Салічною правдою», чоловік наділявся значно більшими правами, вільна жінка могла розраховувати на захист її життя,
честі та гідності з боку закону.
Джерела:
Салическая правда [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/salic.htm
Стаття Сагайдак Дарини Сергіївни «Статус жінки в Західній Європі за середньовічними джерелами»