Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
вити гармонію можна через особистий дух. Пізнай себе, за- глибся в себе, очисти свій дух, – ще один принцип індуського світогляду.
Космос (світобудова) в давньоіндійському світогляді – це царство ілюзії, що позначається поняттям майя. Майя – марево, омана, що, як пелена, приховує істинну сутність життя. Вона прив’язує людину до чуттєвих проявів життя, змушуючи
її забути про свою духовну природу. Тоді як буття космосу потребує духовних зусиль кожного для утримання цілісності належних до нього світів: рослинного, тваринного, людського, суспільного і божистого. Космос переповнений життям і кожне життя презентує Бога-Брахмана. Тому не треба метушитися, бо ненароком можна завдати шкоди іншому життю. Навпаки, потрібно вдивлятися крізь пелену майї, поки вона не зникне як димка. Тоді розум досягне благодатного знання Брахману.
Призначення мудреця якраз і полягає в тому, щоб не метуши- тись та інших зупиняти, вдивлятися, вслухатися в життя, щоб угледіти за ним первень буття, істе (Єдине). Саме тому філо- софію в Давній Індії називали даршани(вбачання, вдумливе споглядання, інтуїтивне осягнення істини).
Неповторність світогляду індусів зумовила особливості дав- ньоіндійської філософії. Відсутність у світогляді індусів дихото- мії Я і не-Я, світу і людини виявна в даршанах в існуванні єди- ного космо-психо-логосу (образу світу-людини). Космос постає як прояв духовного абсолюту – брахмана. Всі речі мають основу в ньому, але він не є творцем космосу. Космос є еманацією
56
брахмана. Він нероджений і нетлінний, вічний і невимірний. В Упанішадах стверджується: “Воістину, Брахман – це безсмертя, Брахман – попереду, Брахман – позаду, справа і зліва, він про- стирається вверх і вниз, Брахман – все це, величне”
57
. Брахман
56
Еманація (від лат emanation) – містичне випромінювання творчої енергії божества Чанышев А Курс лекций по древней философии. М Высш. школа, 1981. – С. 65.

Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Змінити професійну діяльність у жодний спосіб було не- можливо. Так само як неможливо було змінити соціальний статус, тобто перейти із однієї касти в іншу, через одруження.
Лише беззастережне дотримання дгарми своєї касти давало змогу людині сподіватися на наступне народження у вищій касті. Кастова регламентація життя індійця обмежувала твор- чу самореалізацію в реальному житті, а звідси і світоглядна орієнтація на втечу від світу.
Згідно з індійським світоглядом, душа знаходиться в потоці перевтілень, атому її страждання перманентні та є неминучими наслідками попередніх станів духу. Життя як страждання –
головна проблема філософських учень Давньої Індії. Духовно- практична мета філософії – це порятунок душі (звільнення її від страждання) засобами такої поведінки, що підпорядковуються певним вартостям.
Головний шлях порятунку – це досягнення гармонії брахмана й атмана. Наближення до брахмана рівнозначне інтуїтив- ному осягненню мудрості життя і слідування їй повсякчасно.
Давньоіндійська філософія ірраціональна, бо для неї пошук
істини – це “споглядання її душею, розчинення в ній за до- помогою внутрішньої сили, духовне оволодіння нею шляхом ототожнення себе зоб єктом пізнання”
58
Плюралізм філософських учень зумовив потребу в їхній систематизації. Всі давньоіндійські філософські вчення поділя- ють на ортодоксальні (астіка) та неортодоксальні (настіка).
Перші строго слідували авторитету Вед, другі відходили від Вед, критикували їх. Ортодоксальні: вайшешика, веданта, йога, міманса, ньяя, санкх’я. Неортодоксальні: буддизм і джайнізм.
Незважаючи на плюралізм філософських шкіл, вони толерантно співіснували, що зумовило їхню обґрунтованість та енцик- лопедичний підхід до ідей інших систем Открытие Индии. Философские и эстетические воззрения в Индии ХХ века. М Худож. лит, 1987. – С. 355.

83
Р
ОЗДІЛ
3.
Стародавня філософія: становлення традицій
Всі філософські вчення послуговуються одними і тими ж поняттями: брахман, атман, карма, дгарма, сансара, агімса, майя тощо – у вирішенні головної проблеми життя – подолати страждання. Подолати страждання – це вийти з потоку сансари і злитися з брахманом. Цей шляху різних даршанах отримав свою інтерпретацію. В ортодоксальних філософських ученнях: санкх’я, ньяя, вайшешика, веданта, йога – це слідувати кармі та дгармі за наявності переповненості життя. Бо саме так під- тримується гармонія Всесвіту. Це – відсутність свободи вибору в реальному житті індуса. Це надто стомливо, виснажливо, нудотно, так що хочеться вийти з потоку сансари, звільнитися
(досягнути мокшу). Але вийти з потоку сансари можна лишена стадії бога. Наблизитись до Абсолюту (брахмана) – озна- чає не пізнати його, не зрозуміти, а ліквідувати перепони, що перешкоджають перебуванню в Істині. Тому ці філософські вчення розробляють прийоми, що дають змогу людині вир- ватися із марноти життя. Цене втеча від життя, а втеча від марноти життя. Вона досягається шляхом очищення думки від чуттєвого світу, роздумів і відчуженості, зосередженості на собі, чому сприяють різні пози тіла (асана), контроль за диханням у філософії йога тощо.
Неортодоксальні вчення – буддизм і джайнізм – виника- ють у час розпаду великих монархій (VI ст. доне. Боротьба князівств породжувала страждання та невпевненість людей. А філософія буддизму і джайнізму давала оптимістичний сві- тогляд та визначала бажану поведінку людини в соціумі. Їх- німи засновниками були Будда і Магавіра – реальні історичні особи. Будда походив із царського роду Гаутами, а Магавіра з роду кшатріїв. Порізно вони пройшли майже однаковий шлях духовного самовдосконалення. Після тридцяти років, вони полишили усталений спосіб життя, усамітнились у лісі, почали аскетично жити, поки не досягнули стану прозріння.
Поступово навколо них згуртувалися учні та утворилися школи, що почали поширювати свої вчення.