Ім'я файлу: Ryzhak-L.-Filosofiia-iak-refleksiia-dukhu-navchal-nyy-posibnyk.p
Розширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
ФРозширення: pdf
Розмір: 3693кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Водночас людина може розглядати реальність не лише з погляду того, чим вона є, але й для чого вона є. Освоюючи реальність, людина накопичувала різні види знань. Так, уже давньогрецькі філософи виокремлювали такі види знання, які включала філософія на момент виникнення:
е м п і р и ч не це предметно-практичне чи інструмен- тальне знання (як сукупність умінь, навичок у конкретній ма- теріально-виробничій чи побутовій сфері); е п і стем не воно містить елементи наукового знання, яке існує в поняттєвій формі; це знання загального, які “звіль- нені” від конкретно-чуттєвого змісту. Цей вид знання представлений математикою Піфагора, геометрією Евкліда, методами обчислення площ і об’ємів Архімеда, астрономією Птолемея тощо.
Емпіричне та епістемне знання – це прагматичне знання, яке слугує опорою людини в її перетворюючій діяльності задля досягнення успіху. Як слушно зауважив Х. Ортеґа-і-Ґасет, “якби філософ мав справу тільки зоб єктами, то філософія назавж- ди б лишилась примітивною. Але, побіч речей, досліджувач натрапляє на думки інших, на увесь набуток людських роз- мислів, незліченні стежини переднішніх розвідок, віхи шляхів, прокладених крізь проблематичний праліс, що зберіг свою незайманість, попри безнастанне силоміття”
6
Тому поряд із прагматичним знанням виникає потреба у знанні особливого роду що таке світ за своєю природою Що таке людина? Що таке істина, добро, краса, справедливість, щастя? Таке знання не є прагматичним. Воно виражає сенс людського буття в світі та є опорою людини в її духовних праг- неннях. Отож, формується ще один вид узагальненого знання
“софія”.
С о ф і й не знання, за Платоном, має своїм предметом “умоосяжне та невидиме”. Його учень Аристотель
6
Ортега-і-Гасет Х. Тема нашої доби // Вибрані твори. К Основи, 1994. – С. 315.
13
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
(ІV ст. доне) визначав філософію як знання про “першопри- чини, праоснови дійсності”.
Утвердження філософії започаткувало відокремлення всьо- го наявного раціонально-поняттєвого знання від художньо- образного. Тож філософія включала не лише софійне знання, але і все наявне наукове знання, охоплювала всі існуючі на той час галузі знань. У такій формі вона проіснувала фактично до Х ст. Через нерозвиненість науки межіміж філософією та наукою були нечіткими, розмитими, що породжувало ілюзію тотожності наукового та філософського знання. Аристотель, зокрема, називав філософію “першою із наук. А, починаючи з Х ст. і впродовж Х ст, філософію трактували як науку наук “царицю наук У цьому був свій сенс, бо наука розви- валася в лоні натурфілософії, а філософія була тісно повязана з наукою. Наприклад, у той час для характеристики вченого за- звичай використовували два терміни “філософ” і “натураліст”.
Але їх було недостатньо, щоб представити ті глибокі знання, якими вони володіли: від математики, астрономії, фізики до літератури, права, медицини тощо.
Вісімнадцяте сторіччя стало рубіжним у розвитку філософії й науки. З натурфілософії найперше виокремилася математика, згодом природничі науки – механіка, фізика, хімія, біологія, а в ХIХ ст. – гуманітарні: право, історія, народознавство, соціо- логія, психологія тощо. Відтепер учений не тільки більше не займається одночасно різними науками, але й не може навіть охопити однієї будь-якої наука в усій її цілісності. Його дослі- дження обмежуються певним колом проблем або навіть однією проблемою.
У зв’язку з цим уже в Х ст. виникає потреба провести демаркаційну лінію між наукою та філософією. Першою спро- бою встановити межі наукового та філософського знання стала критична філософія Імануїла Канта. “Якщо це наука, – писав філософ, – то чому ж вона не може здобути собі загального і тривалого визнання, як інші науки А якщо цене є наука, то
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
яким же чином вона, все-таки прикидаючись наукою, без упи- ну гордо тримається, а людський розсудок підтримує ніколи невгасаючими, але й ніколи нездійсненими надіями?”
7
. Тож конче необхідно, вважає він, з’ясувати природу цієї науки, яка хоче бути уособленням мудрості.
У ХIХ ст. проблему співвідношення науки та філософії ставить і розробляє позитивізм. Філософія, на думку речників позитивізму, повинна постати в іпостасі синтетичної науки, що систематизує та узагальнює результати досліджень спеціальних наук. Початок ХХ ст. ознаменувався появою культурології (науки продух, лінгвістики (науки про мову), ергономіки (науки про людську діяльність), кібернетики (науки про управління),
інформатики, прогностики (науки про завбачення майбут- нього), глобалістики (науки про моделі розвитку людства).
Це спричинило нову хвилю дискусій щодо проблеми: чи є
філософія наукою Винятковий розквіт наукового мислення, як зазначав Володимир Вернадський, позначився на ставленні науковців до філософії. Деякі з них стверджували, що “творча і живильна роль філософії для людства закінчилася, і в май- бутньому її повинна замінити наука”
8
З’ясовуючи цю проблему, можна стверджувати, що спіль- ним для науки і філософії є об’єкт дослідження: система
“людина–світ”. У такому розумінні як наукове, так і філософсь- ке знання є теоретичним знанням, тобто не обмежується фік- сацією та описом одиничних фактів, а обов’язково узагальнює одиничне, прагне до пізнання загального й необхідного та його виразу в поняттях. Атому і філософія, і наука розробляють власні поняттєві мови, завдячуючи яким і стає можливим засвоєння наукових та філософських знань. Без знання понят- тєвої мови філософії не можна зрозуміти змісту філософської
7
Кант І Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка зможе висту- пати як наука. Мюнхен УВУ, 2004. – С. 39.
8
Вернадський В. Про науковий світогляд // Вибрані праці. К Наук. думка,
2005. – С. 24.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
яким же чином вона, все-таки прикидаючись наукою, без упи- ну гордо тримається, а людський розсудок підтримує ніколи невгасаючими, але й ніколи нездійсненими надіями?”
7
. Тож конче необхідно, вважає він, з’ясувати природу цієї науки, яка хоче бути уособленням мудрості.
У ХIХ ст. проблему співвідношення науки та філософії ставить і розробляє позитивізм. Філософія, на думку речників позитивізму, повинна постати в іпостасі синтетичної науки, що систематизує та узагальнює результати досліджень спеціальних наук. Початок ХХ ст. ознаменувався появою культурології (науки продух, лінгвістики (науки про мову), ергономіки (науки про людську діяльність), кібернетики (науки про управління),
інформатики, прогностики (науки про завбачення майбут- нього), глобалістики (науки про моделі розвитку людства).
Це спричинило нову хвилю дискусій щодо проблеми: чи є
філософія наукою Винятковий розквіт наукового мислення, як зазначав Володимир Вернадський, позначився на ставленні науковців до філософії. Деякі з них стверджували, що “творча і живильна роль філософії для людства закінчилася, і в май- бутньому її повинна замінити наука”
8
З’ясовуючи цю проблему, можна стверджувати, що спіль- ним для науки і філософії є об’єкт дослідження: система
“людина–світ”. У такому розумінні як наукове, так і філософсь- ке знання є теоретичним знанням, тобто не обмежується фік- сацією та описом одиничних фактів, а обов’язково узагальнює одиничне, прагне до пізнання загального й необхідного та його виразу в поняттях. Атому і філософія, і наука розробляють власні поняттєві мови, завдячуючи яким і стає можливим засвоєння наукових та філософських знань. Без знання понят- тєвої мови філософії не можна зрозуміти змісту філософської
7
Кант І Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка зможе висту- пати як наука. Мюнхен УВУ, 2004. – С. 39.
8
Вернадський В. Про науковий світогляд // Вибрані праці. К Наук. думка,
2005. – С. 24.
15
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
думки. Щоправда, знання філософських понять не вичерпує змісту філософії. Щоб його осягнути, потрібно розмірковуюче мислення – філософську рефлексію.
Філософія і наука прагнуть логічно обґрунтовувати свої твердження, доводити та вибудовувати цілісну систему знання. Вони розробляють методи (способи пізнання та розуміння світу й людини). Їм притаманний вільний пошук істини. Все це дає підстави говорити про науковий статус філософії.
Незважаючи на близькість науки та філософії, все ж вони не тотожні. Ще Ґотфрід Ляйбніц (відомий німецький філософ і математик ХVІІ ст) дав визначення тотожності, згідно з яким дві множини тотожні, коли всі властивості однієї водночас є властивостями іншої і навпаки. Отож, філософія і наука є специфічними типами знання, атому кожна має свої особливі риси. Наука вивчає реальність, систему “людина–світ” частинами, у певному розрізі. Кожна наука має свій предмет – те, про що наука знає дещо. Її предмет, зазначає Олександр Кульчицький, чітко окреслює ділянку дослідження. На предмет науки, пев- ним чином, вказує вже її назва: скажімо, зоологія чи геологія з грецької мови: “зоо” – тварина, “гео” – земля, “логія” – від логос – слово, поняття) – це науки про тварин чи про землю, земну кору. Тому стосовно більшості наук порівняно легко мож- на визначити, чим вони цікавляться і що досліджують.
Інша річ із предметом філософії. Термін “філософія” не розкриває того, на що звернена “мудрість” або який її предмет.
Аналізуючи різноманітні дефініції філософії, О. Кульчицький доходить висновку, що якщо предмет філософії не названо і він не осягнений остаточно, то це тому, що він близький до всіх предметів пізнання, взятих разом, охоплює всі предмети, сягаючи водночас у їхню позаявищну суть. Отже, предметом філософії є цілісність буття системи “людина–світ”. Оскільки цілісність не дана, то вона є предметом пошуку.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Справді, вивчаючи ціле в його частинах, мине пізнаємо цілого як такого. Бо воно не є простою сумою частин. Це анало- гічно тому, коли людина потрапляє в незнайоме місто. Навіть якщо вона пройде всіма вулицями й огляне всі будівлі, все ж у неї не буде цілісного уявлення про місто. Цілісне ж бачення міста дає план. Так самой науки про природу (фізика, хімія, біологія тощо), суспільство (історія, народознавство, право- знавство та інші), людину (психологія, фізіологія, культурологія тощо), вивчаючи частини дійсності не цікавляться їхнім відно- шенням до інших частин. Для філософії однаково важливе як знайомство з розмаїтою реальністю, так і розуміння зв’язків у ній. Як справедливо зазначає Семен Франк “Філософія прагне пізнати буття і життя як ціле – предмет, який не вивчає жодна наука”
9
На такому підході наголосив Президент Міжнародного організаційного комітету філософського конгресу Пітер Кемп м. Сеул, 2008). “Вчені мають спеціальні дослідницькі галузі, вони представляють визначені дисципліни, окремі ділянки знання й освіти. Але ми, філософи, не маємо якоїсь однієї вузь- кої спеціальної дисципліни. Ми можемо вести дискусії не лише з дослідниками різних галузей, але й з техніками, митцями, моралістами тощо. Ми можемо заходити до їхніх галузей, але наша активність не належить до жодної з них. Ми є скрізь і од- ночасно ніде. Наша силане в тому, щоб мати справу з окремою ділянкою дослідження чи мислення, і не в тому, щоб продуку- вати результати, працюючи у таких відокремлених ділянках; наша сила у нашій здатності промовляти раціонально про все, беручи до уваги роль всього в цілому”
10 9
Франк С. Понятие философии. Взаимоотношение философии и науки // В кн На переломе. Философские дискуссии х годов. Философия и мировоззрение. М Политиздат, 1990. – С. 122.
10
Кемп П. Переосмислення філософії як сили слова // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. Львів, 2008. № 11. – С. 7.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Справді, вивчаючи ціле в його частинах, мине пізнаємо цілого як такого. Бо воно не є простою сумою частин. Це анало- гічно тому, коли людина потрапляє в незнайоме місто. Навіть якщо вона пройде всіма вулицями й огляне всі будівлі, все ж у неї не буде цілісного уявлення про місто. Цілісне ж бачення міста дає план. Так самой науки про природу (фізика, хімія, біологія тощо), суспільство (історія, народознавство, право- знавство та інші), людину (психологія, фізіологія, культурологія тощо), вивчаючи частини дійсності не цікавляться їхнім відно- шенням до інших частин. Для філософії однаково важливе як знайомство з розмаїтою реальністю, так і розуміння зв’язків у ній. Як справедливо зазначає Семен Франк “Філософія прагне пізнати буття і життя як ціле – предмет, який не вивчає жодна наука”
9
На такому підході наголосив Президент Міжнародного організаційного комітету філософського конгресу Пітер Кемп м. Сеул, 2008). “Вчені мають спеціальні дослідницькі галузі, вони представляють визначені дисципліни, окремі ділянки знання й освіти. Але ми, філософи, не маємо якоїсь однієї вузь- кої спеціальної дисципліни. Ми можемо вести дискусії не лише з дослідниками різних галузей, але й з техніками, митцями, моралістами тощо. Ми можемо заходити до їхніх галузей, але наша активність не належить до жодної з них. Ми є скрізь і од- ночасно ніде. Наша силане в тому, щоб мати справу з окремою ділянкою дослідження чи мислення, і не в тому, щоб продуку- вати результати, працюючи у таких відокремлених ділянках; наша сила у нашій здатності промовляти раціонально про все, беручи до уваги роль всього в цілому”
10 9
Франк С. Понятие философии. Взаимоотношение философии и науки // В кн На переломе. Философские дискуссии х годов. Философия и мировоззрение. М Политиздат, 1990. – С. 122.
10
Кемп П. Переосмислення філософії як сили слова // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. Львів, 2008. № 11. – С. 7.
17
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
Безперечно, головною властивістю кожної науки є
спеціалізація, чітке розмежування та виокремлення сфер дійсності, які вона прагне дослідити. Прикметними рисами філософського знання є його універсальність і тотальність,
наголошує О. Кульчицький. Філософія, на відміну від інших наук, – це найглибше і найширше знання того загального, що
існує, та синтетичне пов’язання йогов єдину цілісність бут- тя. Така універсальність філософського пізнання в поєднанні з його тотальністю остаточно створюють таку властивість, яка відмежовує філософію як суцільно-загальне знання від окремих спеціалізованих наук.
Універсальність і тотальність як істотні ознаки філософії та філософу вання не потребують того, щоб кожний філософський твір справді охоп лював загальне всіх ділянок дійсності чи намагав- ся пізнати ці лісність всесвіту. Як зазначає О. Кульчицький, філосо- фія може обмежитися, незважаючи на свій суцільно-загаль ний характер, лише одним відтинком дійсності, не перестаючи бути уні версальним і тотальним знанням. Ця можливість зазначаєть- ся і в назвах філософських міркувань, які заздалегідь визначають вужчу ділянку дійсно сті. Може існувати, наприклад, філосо-
фія природи або філософія історії, інакше – історіософія,
філософія мови, філософія права тощо. Цю ж думку метафорично висловив і Фрідріх Ніцше: “Філософ прагне, щоб у ньому пролунав загальний відгомін світу з тим, аби виявити його та передати за допомо гою понять.
Філософія як універсальне знання тісно взаємодіє з наукою. Так, кожна сфера наукового знання використовує поняття
“сутність”, “явище”, закон, “існування”, причина тощо.
Але, незважаючи на використання цих термінів, жодна із на- укових дисциплін не може пояснити їхнього змісту, не може визначити їх, навіть якщо б цього забажала. Це тому, що всі терміни стосуються рівною мірою всіх сфер наукового знання. А отже, щоб з’ясувати зміст цих термінів, необхідно братине окрему ділянку світу, а світ у цілому та взаємовідношення лю- дини й світу. А це вже – предмет філософії.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Будь-яке наукове знання завжди спрямоване на розкриття сутності явищ конкретної сфери дійсності. Філософське ж знан- ня спрямоване на сутність буття, особливістю якого є тоталь- ність, тобто схоплення світу у взаємозв’язках речей і явищ. А світ у сутності взаємозв’язків речей та явищ для філософії по- стає буттям. Сутністю буття для філософії, його самодостатньою основою є субстанція. Філософія прагне пізнати тотальність буття, виходячи з його остаточних підстав.
Якщо наука спирається на емпіричний досвід, описує та нагромаджує факти, що входять у коло її зацікавлень, класифі- кує їх та віднаходить їхні причини, відкриваючи сутність явищ, то філософія спирається на духовний досвід. Тому для науки недосяжні такі предмети духовного досвіду, як істина, добро, свобода, краса тощо, які не даються у предметно-чуттєвому досвіді людини, але люди зважають на їхнє існування. Предме- ти духовного досвіду не є емпірично даними, але вони задають орієнтири життєдіяльності людей як значення, які пережива- ються особистістю, тобто вони окреслюють ціннісний вимір у системі “людина–світ”. Отже, філософське освоєння світу, на відміну від наукового, включає в себе пізнання й переживання загальновизнаних у суспільстві значень явищ, об’єктів, подій. Через них життя людини й людства наповнюються смислом, на основі якого вона веде пошуки свого місця в світі. Це означає, що філософське пізнання світу виходить за межі емпіричного досвіду в сферу трансцендентного
11
(умосяжного).
Наука опирається на експеримент у доведенні істинності свого знання. Філософські суперечки у такий спосіб не вирішу- ються. Різниця між філософськими позиціями не може бути ні доведена, ні спростована простим покликанням на емпірично відомі факти.
Кожна філософська система явно чи неявно виходить
із принципів, що не ґрунтуються на емпіричних фактах. Її
11
Трансцендентне (від лат. transcendens – те, що виходить за межі) – те, що лежить поза межами досвіду, поза межами свідомості й пізнання.
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
Будь-яке наукове знання завжди спрямоване на розкриття сутності явищ конкретної сфери дійсності. Філософське ж знан- ня спрямоване на сутність буття, особливістю якого є тоталь- ність, тобто схоплення світу у взаємозв’язках речей і явищ. А світ у сутності взаємозв’язків речей та явищ для філософії по- стає буттям. Сутністю буття для філософії, його самодостатньою основою є субстанція. Філософія прагне пізнати тотальність буття, виходячи з його остаточних підстав.
Якщо наука спирається на емпіричний досвід, описує та нагромаджує факти, що входять у коло її зацікавлень, класифі- кує їх та віднаходить їхні причини, відкриваючи сутність явищ, то філософія спирається на духовний досвід. Тому для науки недосяжні такі предмети духовного досвіду, як істина, добро, свобода, краса тощо, які не даються у предметно-чуттєвому досвіді людини, але люди зважають на їхнє існування. Предме- ти духовного досвіду не є емпірично даними, але вони задають орієнтири життєдіяльності людей як значення, які пережива- ються особистістю, тобто вони окреслюють ціннісний вимір у системі “людина–світ”. Отже, філософське освоєння світу, на відміну від наукового, включає в себе пізнання й переживання загальновизнаних у суспільстві значень явищ, об’єктів, подій. Через них життя людини й людства наповнюються смислом, на основі якого вона веде пошуки свого місця в світі. Це означає, що філософське пізнання світу виходить за межі емпіричного досвіду в сферу трансцендентного
11
(умосяжного).
Наука опирається на експеримент у доведенні істинності свого знання. Філософські суперечки у такий спосіб не вирішу- ються. Різниця між філософськими позиціями не може бути ні доведена, ні спростована простим покликанням на емпірично відомі факти.
Кожна філософська система явно чи неявно виходить
із принципів, що не ґрунтуються на емпіричних фактах. Її
11
Трансцендентне (від лат. transcendens – те, що виходить за межі) – те, що лежить поза межами досвіду, поза межами свідомості й пізнання.
19
Р
ОЗДІЛ
1.
Філософія, її предмет та науковий статус
принципи трансцендентально-гіпотетичні. Атому перевіряти
їх на предмет істинності немає сенсу, все, що покладено транс- цендентально
12
(суб’єктивно), лежить не в площині істинності,
а у вимірах значущості. Атому всі філософські системи принципово неспростовувані, оскільки критерієм їхньої живу- чості є актуальні вартості. Наука традиційно абстрагується від проблеми вартостей і від оцінкових суджень. Вона описує й досліджує факти самі собою безвідносно до оцінок та інтересів людей. Вона прагне дати і дає об’єктивно-істинне знання. Філософія ж, поясню- ючи світ у його цілості й тотальності, обов’язково наголошує на значущості цього пояснення. Вона виражає людську зацікав- леність у результатах пізнання й осмислює реальність не лише як єдність дійсного й можливого, а щей як бажаного та належ- ного, тобто покладає перспективу здійснення буттєвого ідеалу людини та суспільства. Саме завдяки оцінковому ставленню людини до світу філософське знання постає світоглядним за своєю природою. Враховуючи цю специфіку філософії, можна визначити її як систему світоглядного універсального знан-
ня, спрямованого на тотальність і сутність буття
13
.
Якщо наукове знання є особистісно незаінтересованим, тоб- то його зміст та методи його освоєння є однаковими для всіх науковців, то філософське знання містить ціннісно-особистісну заінтересованість. Воно стимулює критичне ставлення до дій- сності, формує альтернативне розуміння проблем. Філософія використовує як раціональні, так і художньо-інтуїтивні методи освоєння світу. Вони є способом трансцендування світу, а не його редукції, яка властива науковим методам, бо філософія веде пошук таємничого, прагне віднайти позаявищну сутність
12
Трансцендентальне (від лат. transcendentis – те, що внутрішньо властиве свідомості) – те, що впочатковано притаманне свідомості, а не набуте в до- свіді.
13
Кульчицький О Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен–Львів: УВУ,
1995. – С. 27.
Людмила Рижак
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
буття. Вона звертається до культурно-історичного досвіду, реф- лектує над ним (критично переоцінює вартості культури) і реконструює його систему вартостей. Мірилом філософії є загальнозначущість тих вартостей, які вона репрезентує.
Якщо в науці є спадкоємність проблем і прогрес у їхньому розв’язанні, то філософія, як зазначає сучасний американський філософ Річард Рорті, не “прогресує”. Кардинальною помил- кою традиційного уявлення про філософію є визнання одних і тих самих проблем в історії філософії. Відсутність загальних проблему ході історії філософії Р. Рорті пов’язує із несумісніс- тю проблем минулого і теперішнього, що виявляється у різних типах світогляду.
Підсумовуючи результати порівняння філософського та наукового знання, можемо стверджувати, що філософія ніколи не виникає з науки і завдяки науці, філософія не є тотожна на- уці, вона має лише науковий статус. Якщо наука є системою
об’єктивно-істинного, теоретично обґрунтованого знан-
ня, то філософія постає як теоретично сформульований
світогляд.
Що є предметом філософії? Це одне з найбільш дискусій- них питань. Розуміння предмета філософії змінювалося в ході
історичного розвитку. В еволюції предмета філософії можна виокремити чотири періоди:
1. Від V ст. доне. аж до Х ст. філософія фактично включала, крім власне софійних знань, всі існуючі на той час галузі наукових знань: математику, фізику, медицину, історію, полі- тику тощо. Атому виникла ілюзія “універсальності” філософії, безмежності її предмета. Філософію розглядали як універсальну науку, що покликана здійснювати синтез різноманітних люд- ських знань в єдину цілісність. УХ ст. відбувається становлення природничих наук та
їхнє відокремлення від філософії. Конституювання таких наук починається зі збору емпіричного матеріалу, опису та аналі- зу окремих речей і явищ. Правда, науки ще не мали власних
Ф
ІЛОСОФІЯ
ЯК
РЕФЛЕКСІЯ
ДУХУ
буття. Вона звертається до культурно-історичного досвіду, реф- лектує над ним (критично переоцінює вартості культури) і реконструює його систему вартостей. Мірилом філософії є загальнозначущість тих вартостей, які вона репрезентує.
Якщо в науці є спадкоємність проблем і прогрес у їхньому розв’язанні, то філософія, як зазначає сучасний американський філософ Річард Рорті, не “прогресує”. Кардинальною помил- кою традиційного уявлення про філософію є визнання одних і тих самих проблем в історії філософії. Відсутність загальних проблему ході історії філософії Р. Рорті пов’язує із несумісніс- тю проблем минулого і теперішнього, що виявляється у різних типах світогляду.
Підсумовуючи результати порівняння філософського та наукового знання, можемо стверджувати, що філософія ніколи не виникає з науки і завдяки науці, філософія не є тотожна на- уці, вона має лише науковий статус. Якщо наука є системою
об’єктивно-істинного, теоретично обґрунтованого знан-
ня, то філософія постає як теоретично сформульований
світогляд.
Що є предметом філософії? Це одне з найбільш дискусій- них питань. Розуміння предмета філософії змінювалося в ході
історичного розвитку. В еволюції предмета філософії можна виокремити чотири періоди:
1. Від V ст. доне. аж до Х ст. філософія фактично включала, крім власне софійних знань, всі існуючі на той час галузі наукових знань: математику, фізику, медицину, історію, полі- тику тощо. Атому виникла ілюзія “універсальності” філософії, безмежності її предмета. Філософію розглядали як універсальну науку, що покликана здійснювати синтез різноманітних люд- ських знань в єдину цілісність. УХ ст. відбувається становлення природничих наук та
їхнє відокремлення від філософії. Конституювання таких наук починається зі збору емпіричного матеріалу, опису та аналі- зу окремих речей і явищ. Правда, науки ще не мали власних