Ім'я файлу: stat_chvor.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7064кб.
Дата: 03.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
186393.rtf
ГРОШІ ТА КРЕДИТ.doc.docx
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА.doc
залік-професйна іноземна мова (фахова).doc
Курсова (1).docx
ФККПІ_2021_122_П_ятківський_В_Ю.pdf
Практична 3.docx
Заняття 3.DOCX
химия.docx
образец 2.docx
595594.rtf
Семінар 2.docx
Лекція 5 Педагогічна техніка.docx
2022_щоденник_Вир_пр_в_гр_дошк_віку_.docx
Python_ПЗ_Модуль_04_Функции_ч_3.pdf
Тема 1.docx
Курсова пат анат.docx
Курсова робота по патологічній анатомії Інфекційний гепатит.docx
10_p35.docx
urrizmir0980[1].doc
Філологічна практика uk.docx

Глава 35
СУСПІЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА
В основі організації боротьби з поширенням венеричних хвороб ле- жить диспансерний метод, що полягає в спостереженні за станом здоров’я насе- лення. Існує єдина система диспансеризації хворих на венеричні захворювання,
ведення обліково-звітної документації, що забезпечує органи охорони здоров’я достовірними відомостями про захворюваність, дозволяє обґрунтовано планува- ти підготовку і розподіл кадрів, розгортання спеціальної медичної мережі, поста- чання медикаментами і т.ін.
Диспансерне обслуговування хворих, виявлення і залучення до лікування джерел зараження і статевих партнерів, санітарно-просвітня робота й інші заходи профілактики венеричних хвороб повною мірою стосуються і й інших захворю- вань, що передаються статевим шляхом, у тому числі і СНІДу. Індивідуальну про- філактику цих захворювань проводять відповідно до загальноприйнятих методів,
які ґрунтуються на засобах особистої противенеричної профілактики.
Суспільна профілактика венеричних хвороб передбачає: 1) виявлення й облік венеричних хворих; 2) госпіталізацію в першу добу після встановлення діагнозу хворих на ранній сифіліс (маніфестний і прихований) і м’який шанкр 3) виявлен- ня джерел зараження; 4) обстеження членів родини хворого й інших осіб, що пе- ребувають з ним у контакті; 5) безкоштовне лікування; 6) примусовий огляд і ліку- вання осіб, яким подібні заходи показані, але які ухиляються від добровільного їх виконання; 7) своєчасне клінічне і лабораторне обстеження хворих, які закінчили лікування; 8) визначення вилікуваності венеричних хворих; 9) регулярне прове- дення профілактичних оглядів працівників дитячих закладів, харчових об’єктів,
автопідприємств і інших установ; 10) обов’язкове обстеження всіх донорів (кров донора у всіх випадках підлягає серологічному дослідженню); 11) широку сані- тарно-просвітню роботу серед населення.
Диспансерні методи роботи, методика обстеження, перелік контингентів об- стежуваних, порядок прийому хворих у поліклініках, госпіталізація і випису- вання зі стаціонару, облік роботи й оформлення медичної документації, законо- давчі заходи досить повно викладені в посібниках, довідниках з організації бо- ротьби з венеричними хворобами, інструкціях з лікування і профілактики венеричних захворювань і добре відомі лікарям лікувально-профілактичних зак- ладів.
Нерідко малосимптомний перебіг венеричних захворювань, особливості пси- хології і поведінки (порушення в сфері мотивації, свідомості, послаблення самокритики, зниження інтелекту) не спонукають хворих вчасно звертатися до лікаря.
Тому настільки важливе значення мають знання епідеміологічних закономірнос- тей хвороб, що передаються статевим шляхом, швидке встановлення і вивчення

653
джерел зараження і статевих контактів хворих для своєчасного, активного вияв- лення захворілих і оперативної санації вогнищ інфекції.
Облік хворих і звітність є істотними елементами диспансерної роботи дерма- товенерологічних закладів. Правильно організований облік дає можливість провести аналіз захворюваності, її динаміки і територіального поширення, статевого,
виробничо-професійного складу хворих і т.ін. Ці дані необхідні для визначення якісних показників роботи шкірно-венерологічних закладів. Вони дозволяють оцінювати в конкретному цифровому вираженні найважливіші розділи епідеміо- логічної, діагностичної, лікувальної, профілактичної та організаційно-методич- ної роботи цих закладів.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України Про організа- цію дерматовенерологічної допомоги населенню України» обов’язковим є облік кожного випадку венеричного захворювання. Його реєстрація служить єдиним достовірним показником поширення інфекції і підставою для вживання відповід- них заходів із попередження зараження венеричними хворобами.
Поряд зі збереженням основних принципів диспансерної системи необхідно розвивати інші організаційні форми, спрямовані на максимальне збереження тає- мниці хворого. Однією з реальних форм є створення системи анонімного обсте- ження, кодування хворих на венеричні захворювання, у тому числі на СНІД. При цьому повинна бути посилена адміністративна і кримінальна відповідальність за розголошення таємниці хворого.
У загальній системі організаційних заходів у боротьбі з венеричними хворо- бами особливу роль відіграє облік якісних показників, що дозволили боб єктив- но оцінювати епідеміологічну і диспансерно-профілактичну роботу, проведену шкірно-венерологічними закладами при лікуванні сифілісу і гонореї. Поряд з ана- лізом захворюваності за якісними показниками повинен проводитися аналіз да- них про середні терміни встановлення діагнозу у хворих на сифіліс і гонорею, про раціональне використання ліжкового фонду в шкірно-венерологічних диспансерах, шляхи виявлення хворих на венеричні хвороби, повноту й оперативність са- нації вогнищ інфекції, що виникають навколо цих хворих.
При проведенні лікувально-профілактичної роботи у вогнищі венеричних захворювань можна використовувати таку класифікацію особистості хворих:
1. Особи, що ведуть аморальний, паразитичний спосіб життя, без визначених місця проживання і занять. У цієї категорії хворих відсутні основні поняття про морально-етичні норми. Для них характерні дармоїдство, невизнання правових норм поведінки (наявність у минулому судимостей, безладне статеве життя, зло- вживання алкоголем, наркотиками, байдуже ставлення до свого захворювання,
злісне ухиляння від лікування і т.ін. Серед осіб зазначеної групи нерідко трапля- ються дебіли, олігофрени, особи, що відзначаються підвищеною сексуальністю.
Багато з них неодноразово хворіли на венеричні захворювання, мали численні
випадкові статеві контакти, які не завжди можуть пригадати.
2. Особи аморальної поведінки. У них є постійне місце проживання, робота,
немає судово-правових конфліктів із суспільством, вони знають про загально-

654
прийняті норми поведінки, однак не мають твердих моральних принципів і пере- конань. Їм притаманні безладне статеве життя, зловживання алкоголем. Звичайно вони знають свої статеві контакти, але нерідко в стані алкогольного сп’яніння всту- пають у статеві зносини з випадковими особами. Особи з підвищеною сексуальністю. Добре розуміють моральні вимоги суспільства, але не завжди виконують їх. Нерідко, маючи нормальну сім’ю, всту- пають у численні позашлюбні зв’язки. Звичайно обережні у виборі своїх парт- нерів, добре їх знають.
4. Повії – особи без моральних принципів і засад, які торгують своїм тілом.
Забезпеченість, навіть благополуччя не відвертають їх від легкого способу життя,
соціально відхиленої статевої поведінки.
5. Наркомани – особи, які зловживають наркотичними засобами. У них пору- шується активна увага, мислення (стає непослідовним, образним, чуттєвим).
Змінюються мотиви і спонуки, знижується здатність моторної реалізації психіч- них імпульсів.
6. Гомосексуалісти – особи з протиприродним статевим потягом до представ- ників своєї статі. Зустрічаються як серед чоловіків, так і серед жінок. Для гомо- сексуалістів характерна надмірна нерозбірливість у виборі своїх статевих парт- нерів. Розбещеність, безладне статеве життя, яке звичайно ведуть гомосексуалі- сти, є причинами того, що вони нерідко інфікуються і стають джерелом поширення хвороб, які передаються статевим шляхом. Особи, які заразилися випадково. Виховані на переконаннях, що вимагають дотримання моральних норм, володіють достатніми моральними принципами.
Однак при певних обставинах (відрядження, перебування на курорті, алкогольне сп’яніння та ін.) порушують їх, допускаючи випадкові статеві зв’язки.
8. Постраждалі особи, які заразилися від чоловіка (жінки) чи співмешканця
(співмешканки).
Побутові контакти включають членів сім’ї захворілого й осіб, що проживають з ним в одній кімнаті (наприклад, у гуртожитку), яких він міг заразити за наявності
проявів сифілісу в ділянці слизової оболонки порожнини рота, на відкритих части- нах тіла. Зазначені особи повинні обстежуватися щомісяця протягом півроку.
Головний лікар шкірно-венерологічного диспансеру зобов’язаний 1 раз на тиждень знайомитися зі звітами лікарів, відповідальних за обстеження населен- ня, вчасно вносити ті чи інші корективи, за необхідності особисто включатися в цю роботу.
Диспансерно-профілактичну діяльність шкірно-венерологічних установ із санації епідеміологічних вогнищ сифілісу і гонореї можна оцінювати на підставі
таких якісних показників:
1. Відсоток виявлення джерел зараження усіма формами заразного сифілісу і
гонореї, а також окремо у хворих на свіжий і рецидивний сифіліс, гостру і хроні- чну гонорею.
Відповідно до показників, встановлених на основі вивчення досвіду роботи кращих лікувально-профілактичних установ, виявлення джерел зараження у хво-

655
рих на свіжі форми сифілісу повинно складати не менше 80 %, заразні – 70 гонорею – 65 %.
Якісний показник роботи з виявлення джерел зараження – роздільне визна- чення кількості хворих, джерела зараження яких встановлені (як джерела зара- ження розглядаються особи, які раніше лікувалися і не назвали в числі своїх кон- тактів даного хворого, і кількості хворих, джерела зараження яких залучені до лікування. При сумарному показнику виявлення джерел зараження недоліки в роботі з виявлення статевих контактів стають менш помітними. Співвідношення активно виявлених і встановлених джерел зараження повинно бути більше від одиниці. У цьому випадку можна говорити про добре налагоджену диспансерну роботу й оперативну санацію епідеміологічних вогнищ заразних форм сифілісу і
гонореї. І навпаки, велика питома вага встановлених джерел зараження свідчить про погане виявлення статевих контактів у даному закладі. Цей показник повинен відповідати високому відсотку притягнення осіб, які приховували свої статеві кон- такти, до адміністративної і кримінальної відповідальності.
2. Середнє число осіб, які перебували в статевих контактах із хворим (вклю- чаючи осіб, про яких не зібрано повних відомостей), на одного хворого на заразні
форми сифілісу і гонореї, а також окремо по діагнозах: первинний, вторинний,
рецидивний, ранній прихований сифіліс; гостра, хронічна гонорея. Середні терміни виявлення і залучення до обстеження джерел зараження і
осіб, які перебували в статевих і побутових контактах із захворілим. Аналіз проводиться окремо для осіб, які проживають у районі, що належить до венерологіч- ної установив інших районах міста, у тій же області, в інших містах.
4. Відсоток контактних осіб, залучених до обстеження, від загального числа тих,
які підлягають обстеженню, окремо з приводу заразної форми сифілісу і гонореї.
5. Відсоток захворілих на сифіліс, гонорею серед осіб, виявлених при вста- новленні статевих контактів, з аналізом діагнозів. Чим у більш пізній стадії діаг- ностовані сифіліс і гонорея в контактних осіб, тим пізніше вони залучаються до обстеження.
6. Відсоток узятих на превентивне лікування осіб, що перебували в статевому чи дуже тісному побутовому контакті з хворим на заразний сифіліс, від загально- го числа тих, які підлягають превентивному лікуванню. Число контактних осіб,
які отримали превентивне лікування, на одного хворого на заразні форми сифілі- суй окремо по діагнозах.
7. Відсоток осіб, у яких статеві контакти не виявлені, від загального числа зареєстрованих хворих на сифіліс, гонорею. Відсоток статевих контактів, не виявлених через відсутність достатніх на- становних даних.
9. Середнє число відвідувань, зроблених задень патронажною сестрою. За- лежно від місцевих умов цей показник може варіювати від 7 до 10 відвідувань.
10. Середнє число залучених до лікування патронажною сестрою осіб, вияв- лених при встановленні статевих, побутових контактів за тиждень (місяць). Се- реднє число незалучених до лікування контактних осіб.

656 11. Середній час, витрачений на ліквідацію вогнищ сифілісу, гонореї та інших хвороб, що передаються статевим шляхом.
При санації вогнищ інфекції необхідно враховувати, що не завжди в залуче- них до обстеження осіб можна знайти збудника захворювання. З огляду на це,
особи, які завідомо (повторно) є джерелами зараження (при захворюванні одного з партнерів), підлягають відповідному лікуванню, навіть якщо в них збудник
інфекції знайти не вдається.
Епідеміологічний аналіз захворюваності і факторів ризику здійснюється по- стійно, з використанням можливостей комп’ютерної техніки. Він визначає захво- рюваність – кількість зареєстрованих хворих у тій чи іншій групі населення за певний період часу. Однак орієнтація на захворюваність (її підвищення) як на відправну точку при здійсненні нагляду безперспективна. На захворюваність впли- вають поширеність і частота випадків інфекції. Поширеність має на увазі загаль- не число хворих, які потребують лікування в даний момент на певній території.
Частота містить у собі два поняття: 1) справжню частоту – дійсне число хворих в області, районі, місті, певній місцевості і т.ін.; 2) частоту реєстрації – число виявлених хворих, поставлених на облік у медичних закладах. Різниця між частотою справжньою і частотою реєстрації захворілих відображає контингент невияв- лених хворих.
Тому нагляд, спрямований тільки на хворобу (джерело інфекції), завідомо за- пізнюється й, по суті, не може бути успішним, тому що не реалізується його най- важливіша функція випереджувального профілактичного забезпечення адекватною епідеміологічною інформацією, необхідною для своєчасного проведення за- ходів. Фактично нагляд за захворюваністю спрямований не на причину, а на наслідок. Наприклад, високі показники рецидивного і прихованого сифілісу відоб- ражають захворюваність не в даний момента півроку і навіть рік назад.
Виходячи з цього, оперативний аналіз епідеміологічної ситуації, яка складаєть- ся, має на увазі не тільки щоденний збір і обробку інформації, але також і аналітич- ну діяльність фахівців шкірно-венерологічних диспансерів (працівників організа- ційно-методичних відділів, клінічних кабінетів, лабораторій) з урахуванням міграції
населення, факторів ризику, з охопленням основних, значимих для певної інфекції
груп населення, аналізу захворюваності в різних вікових чи соціально-професійних групах, лабораторного забезпечення епіднагляду (бактеріоскопічні, бактеріологічні,
вірусологічні, імунологічні й інші дослідження), визначення обсягу і етапності до- сліджень з використанням прискорених методів виявлення збудників.
Шкірно-венерологічні диспансери проводять і ретроспективний аналіз даних за попередній епідемічному росту захворюваності період (рік, півріччя, квартал,
місяць, тиждень) у цілому по території населеного пункту, по окремих районах і
т.д. За допомогою ретроспективного епідеміологічного аналізу можна визначати причини виникнення й умови розвитку епідемічного процесу, виявляти фактори соціального середовища, що впливають на захворюваність у різних групах насе- лення, оцінювати ефективність проведених профілактичних і протиепідемічних заходів, складати прогноз захворюваності.

При проведенні оперативного і ретроспективного аналізу захворюваності великий інтерес становлять вогнища, які одночасно виникли на різних територіаль- них ділянках, а також множинні вогнища з одночасно зафіксованими в них випад- ками захворювання і носійства, тобто вогнища, де не менше двох хворих чи носіїв хвороби з’явилося в межах максимального інкубаційного періоду. Аналізують за- хворюваність залежно від виду збудника, його біохімічних властивостей, клінічної
форми і важкості перебігу захворювання, що допомагає орієнтуватися відносно можливих джерел інфекції і шляхів передачі.
Підвищеної уваги вимагають повії, інші групи розбещених осіб.
Щотижня і щомісяця ситуація підлягає детальному розгляду на виробничих нарадах уголовного лікаря шкірно-венерологічного диспансеру, де приймаються певні рішення, що стосуються переліку й обсягу профілактичних і лікувальних протиепідемічних заходів з урахуванням матеріального забезпечення для їх реалі- зації, що є завершальною частиною системи епідеміологічного нагляду. Ефек- тивність їх тим вища, чим глибший епідеміологічний аналіз і виявлення причин- но-наслідкових зв’язків між захворюваністю і факторами, що її визначають.
Однією з умов успішної роботи зі зниження захворюваності на хвороби, що передаються статевим шляхом, є своєчасна і достовірна інформація про справжній рівень захворюваності на кожну нозологічну форму, вдосконалення лікувальних заходів і забезпечення умов, які перешкоджають поширенню інфекцій. У системі
епідеміологічного нагляду це ставить перед шкірно-венерологічними диспансерами (кабінетами) основні завдання:
1) поліпшення якості і своєчасність клініко-етіологічної діагностики на основі
підвищення вірогідності методів діагностики; дотримання правил узяття і доставки матеріалів у лабораторію; своєчасна санація вогнищ інфекції шляхом повного об- стеження захворілих і осіб, які перебували з ними в сексуальних контактах) удосконалення лікувальних заходів, запровадження сучасних адекватних методів лікування, що забезпечують припинення бактеріовиділення в найкорот- ший термін;
3) підтримка відповідного санітарно-епідеміологічного режиму в поліклініках
і стаціонарах на рівні, що перешкоджає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій;
4) тісна взаємодія з фахівцями науково-дослідних інститутів, кафедр шкірних
і венеричних хвороб медичних інститутів, академій післядипломної освіти для розв’язання єдиного завдання – підвищення якості медико-санітарних заходів з метою активного впливу на рівень захворюваності.
Раціональне використання ліжкового фонду також відносять до важливих по- казників діяльності шкірно-венерологічних диспансерів. Необхідно враховувати середню зайнятість ліжка протягом календарного року і середню тривалість пере- бування хворого в стаціонарі (визначається тривалість діагностичного і лікуваль- ного періодів).
З огляду на можливість помилкового позитивного результату серологічних реакцій на сифіліс, часто невиправданою є термінова госпіталізація в шкірно-ве-

658
нерологічний стаціонар пацієнтів (особливо осіб старшого віку), у яких при профі- лактичному обстеженні виявлені позитивні серологічні реакції стандартного комплексу при відсутності клінічних проявів сифілісу і даних анамнезу. Такі пацієн- ти (з врахуванням особистісної і соціальної характеристик) підлягають комплексному обстеженню в амбулаторних умовах, що включає повторні дослідження серологічних реакцій крові стандартного комплексу, РІФ, РІФ
abc
, РІБТ, консуль- тації терапевта, невропатолога, офтальмолога, отоларинголога, рентгенолога.
Лише після повторного одержання позитивних результатів серологічних реакцій у крові або даних, що дозволяють припустити в хворого наявність специфічної вісце- ральної чи неврологічної патології, його госпіталізують у стаціонар для досліджен- ня спинномозкової рідини, уточнення діагнозу і проведення лікування.
Відповідно до «Стандартів якості діагностично-лікувального процесу в дерма- тології і венерології» (2000) середня тривалість лікування хворих у стаціонарах при первинному сифілісі – 10-12 днів, вторинному свіжому – 14-18, вторинному рецидивному і прихованому сифілісі – 21-28, пізніх формах сифілісу (сифіліс серцево- судинної системи, нейросифіліс і т.ін.) – 28-36. Лікування хворих, соціально не адап- тованих, здійснюється в повному обсязі в стаціонарі чи в умовах поліклініки, денного стаціонару, коли пацієнт відвідує лікаря однократно або рідко. У таких випадках призначають прискорені (епідеміологічні) схеми амбулаторного лікування. Амбу- латорне лікування хворих на сифіліс проводиться відповідно до «Інструкції з ліку- вання і профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом (2001).
Відповідно до цієї інструкції чоловікам і жінкам зі свіжими формами гонореї,
хламідіозу, мікоплазмозу, герпесвірусної генітальної інфекції, трихомонозу про- водять амбулаторне лікування. В умовах стаціонару лікування одержують пацієн- ти з висхідними запальними процесами й екстрагенітальними ураженнями.
При аналізі середньої тривалості перебування хворих на гонорею, хламідіоз,
мікоплазмоз, герпес, трихомонозу стаціонарі встановлено, що період до початку лікування у всіх закладах не перевищує 1-2 днів, тому що хворі на гонорею прий- маються у стаціонар або з уже встановленим діагнозом, або як передбачувані дже- рела зараження осіб, які перебувають в статевих контактах із хворими на гонорею, хламідіоз, мікоплазмоз, генітальний герпес, трихомоноз.
Середня тривалість лікування в стаціонарі: чоловіків, хворих на ускладнений хронічний гонорейний уретрит, складає 7-14 днів; жінок, хворих на хронічний гонорейний ендоцервіцит, хронічну висхідну гонорею – 10-16 днів; з ускладнени- ми формами хламідіозу: чоловіків – 18-23 дні, жінок – 18-28 днів; мікоплазмозу –
чоловіків – 7-14 днів, жінок – 10-18 днів, генітального герпесу чоловіків – 14-16
днів, жінок – 14-18 днів; чоловіків, хворих на ускладнений трихомоноз, – 7-10
днів, жінок – 7-14 днів; хвороби Рейтера – 18-28 днів; гарднерельозу в чоловіків –
7-14 днів, у жінок – 10-16 днів.
Важливим у діяльності шкірно-венерологічних лікувальних закладів є своєчас- не і повне лікування хворих на венеричні захворюваннями зі строгим дотриманням
інструкцій. Якщо за тими чи іншими показаннями доводиться відступати від
інструкції, в історії хвороби необхідно обґрунтувати зміну терапевтичної тактики
1   ...   79   80   81   82   83   84   85   86   ...   91

скачати