Навчальний посібник для студентів І лікарів-інтернів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації сторінка 84

664
Якщо не можна відносно швидко усунути порушення в статевих органах, ау хворих спостерігаються виражені вегето-судинні, нейроендокринні й інші розлади,
у таких випадках потрібна спеціальна терапія. Лікування повинно орієнтуватися на підтримку оптимального рівня сталості внутрішнього середовища організму і на попередження подальшого ушкодження статевих органів у результаті ускладнень;
показані санаторно-курортний та інші види загальнозміцнювального лікування.
Необхідна постійна корекція психологічних порушень, причому не тільки в самого хворого, але й у дружини (чоловіка), батьків. З метою якнайшвидшої реа- білітації хворих у сім’ї лікарю слід прагнути до встановлення контактів з родичами (дружиною, чоловіком, батьками, дітьми). У деяких випадках, наприклад, при сифілісі, гонореї і т.ін, доводиться залучати до обстеження контактних осіб, при- значати їм відповідне лікування, санувати джерела інфекції, усувати клінічні і
психічні порушення, що нерідко супроводжують хламідійну, мікоплазмову чи уро- генітальну вірусну інфекції.
Результати спостережень (С. І. Табачников, МН. Бухарович, В. П. Ревунов) показали, що високотривожні особистості (за шкалою реактивної тривож- ності) з урогенітальними інфекціями нерідко характеризуються суб’єктивно пере- житими емоціями – почуттям напруження, занепокоєння, заклопотаності, нервоз- ності, які супроводжуються активізацією функцій вегетативної нервової системи.
Високотривожні пацієнти характеризуються в особистісному плані як суб’єкти, що схильні в широкому діапазоні ситуацій до неадекватної самооцінки і реагують на оцінку їх оточуючими вираженим станом тривожності з відповідною симптоматикою. Такі хворі вимагають особливої уваги й обережного підходу. Низькотривожні
пацієнти, навпаки, не схильні сприймати як загрозу своєму престижу оцінку їх ото- чуючими. Це треба враховувати при соціально-трудовій адаптації і реабілітації хво- рих, що дозволить зменшити вплив навколишнього середовища, зокрема факторів,
які сприяють поширенню захворювань, що передаються статевим шляхом.
Професійна реабілітація полягає в експертній оцінці стану здоров’я хворого з погляду можливості виконання ним певного виду діяльності для подальшого відпо- відного працевлаштування, по можливості рівноцінного. Але, наприклад, при пра- цевлаштуванні хворих на сифіліс, сечостатевий туберкульоз слід враховувати епі- деміологічні показання (виключаються дитячі колективи, об’єкти громадського харчування і т.ін.).
У процесі професійної реабілітації важлива роль належить юристу, який роз- яснює хворим їх права, порядок оформлення відповідних документів по інвалід- ності, працевлаштуванню, можливості одержання ними допомоги із засобів соці- ального забезпечення.
Якщо пацієнт внаслідок захворювання (наприклад, хвороба Рейтера) є тим- часово непрацездатним за своїм звичайним родом діяльності, але може без шкоди для лікування виконувати іншу роботу, то він тимчасово, за висновком лікарсько- консультативної комісії, переводиться на цю роботу. Якщо тимчасова робота оп- лачується нижче, ніж постійна, тона період переведення (але на термін не більше
2 місяців) видається лікарняний листок

665
Майже усі хворі на сифіліс з активними проявами до їх ліквідації тимчасово непрацездатні. У випадку доброї переносимості протисифілітичного лікування хворі працездатні і, працюючи, одержують лікування. Хворі на свіжий сифіліс,
які працюють у дитячих закладах і на підприємствах громадського харчування,
підлягають тимчасовому відстороненню від роботи до закінчення повноцінного курсу лікування. Хворі, які страждають від третинного активного сифілісу, у ви- падку гумозного ураження з локалізацією процесу в порожнині носа, рота і гор- тані обмежено непрацездатні в тому випадку, коли їм доводиться по роботі мати контакт із великою кількістю людей.
Хворі, які страждають від ускладнених форм гонореї, хламідіозу, мікоплаз- мозу й інших урогенітальних захворювань, направляються в стаціонар для ліку- вання до повного видужання.
Завдяки застосуванню сучасних методів лікування хвороби, що передаються статевим шляхом, інші захворювання статевих органів рідко приводять до інвалі- дності. Лише ускладнення при гонококовій, хламідійній та інших урогенітальних
інфекціях (артрит, хвороба Рейтера, ураження нервової системи й ін.), стриктури сечівника і прямої кишки, елефантіаз статевих органів при венеричній лімфогра- нульомі, ураження серцево-судинної і нервової систем, внутрішніх органів, а та- кож ускладнення, пов’язані з хірургічним лікуванням ряду гінекологічних і уро- логічних захворювань (позаматкова вагітність, орхіепідидиміт і ін.), можуть по- значитися на працездатності.
Санаторно-курортне лікування проводиться, як правило, з метою долікову- вання і реабілітації хворих з різними захворюваннями статевих органів. Особливо широко використовується курортне лікування при запальних процесах стате- вих органів, які тривало перебігають. Рекомендується грязелікування на курортах
Анапа, Бердянськ, Євпаторія, Єйськ, Желєзноводськ, Куяльник, Липецьк, Маріу- поль, Одеса, Пятигорськ, Саки, Сергіївка, Слов’янськ та ін. Застосовуються грязі,
що мають знеболювальну, розсмоктувальну, виражену протизапальну дію, стиму- люють регенеративні процеси в тканинах.

Глава 36
ПРАВОЗАСТОСОВУВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У ПОПЕРЕДЖЕННІ СОЦІАЛЬНО
НЕБЕЗПЕЧНИХ ХВОРОБ
Багатогранність проблеми боротьби з венеричними хворобами ви- магає об’єднання зусиль і координації роботи служб охорони здоров’я, адміні- стративних, правоохоронних органів, системи освіти, інших відомств, що забез- печують необхідні умови для здорового способу життя. Медичні, організаційні,
правові, виховні, просвітні й інші заходи в розглянутій сфері повинні здійсню- ватися комплексно, з урахуванням процесів, що відбуваються в суспільстві, підви- щення уваги до забезпечення інтересів особистості. Спрямованість моральних,
етичних оцінок повинна враховувати дегуманізацію соціально-виробничих і
міжособистісних стосунків, що реально відбувається, лібералізацію суспільної
моралі.
Зміна життєвих орієнтирів, соціальна і духовна криза суспільства визначають
інфраструктуру людських взаємин, торкаються стосунків між статями, обумов- люють ріст секс-трансмісивних інфекцій, що впливають на здоров’я людей, є за- грозою для потомства і генофонду народу України.
Найгостріші сучасні проблеми в економіці, охороні здоров’я, медичній науці,
культурі, моральності і духовності викликають нагальну потребу поєднання, з одного боку, лікувальних і медико-профілактичних засобів боротьби з венерични- ми хворобами, аз іншого боку – організаційно-правових заходів, проведених дер- жавними органами в точній відповідності до положень Конституції України і поточного законодавства.
Зазначені організаційно-правові заходи включають:
1) прийняття компетентними державними органами заходів, спрямованих на виявлення правопорушень у сфері попередження венеричних захворювань (зара- ження венеричною хворобою, ухиляння від медичного огляду чи обстеження і
профілактичного лікування, заняття проституцією, утримання будинків терпимості
і звідництва і т.ін.);
2) застосування адміністративно-профілактичних примусових заходів стосовно осіб, які не бажають виконувати вимоги законодавства, спрямовані на поперед- ження венеричних захворювань (доставляння осіб для обстеження і профілактич- ного лікування, влаштування в спеціальні установи для примусового лікування венеричних захворювань);
3) притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідаль- ності (а медичних працівників – також до дисциплінарної відповідальності) за правопорушення в сфері боротьби з венеричними захворюваннями.

667
Будь-які заходи примусового характеру, спрямовані на профілактику венерич- них хвороб, не можуть не враховувати положень Конституції України; відповідно до ст. 3 людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека виз- наються в Україні найвищими соціальними цінностями.
Однак на них тією чи іншою мірою посягають як громадяни, які сприяють поширенню венеричних захворювань, так і державні органи, посадові особи, що допускають порушення законних прав людини. Особливо важливо запобігти по- сяганню на честь і гідність громадян у зв’язку з необґрунтованим застосуванням до них профілактичних заходів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Основного Закону, «органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лишена підставі,
у межах повноважень і в порядку, передбаченому Конституцією і законами Украї- ни. Ця вимога Конституції повною мірою стосується до діяльності державних органів і посадових осіб, які здійснюють організаційно-правові заходи для бо- ротьби з венеричними хворобами.
Чинне законодавство, спрямоване на попередження венеричних захворю- вань, відстає від потреб життя, має ряд пробілів або не відповідає Конституції
України (В. В. Долежан, І. І. Мавров, 1999). Необхідно відзначити, що законо- творчі процеси з цих питань у державі продовжуються, а наявна правова основа може справити суттєвий вплив на стабілізацію і наступне зниження соці- ально небезпечних захворювань (П. Й. Бернадський, О. І. Хара, О. А. Каденко,
1996).
Звернення до лікаря з приводу венеричного захворювання повязано з необхі- дністю розголосу інтимних сторін життя пацієнта. Тому медичні працівники зобов язані знати, що не мають права розголошувати дані про хворобу, медичне об- стеження, огляд і їх результати, інтимні і сімейні сторони життя громадян, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
Наведене вище дуже важливо, тому що захворілі люди, особливо якщо це відбулося випадково, зацікавлені в найшвидшому видужанні і, разом з тим, побо- юються того, що їх звернення в лікувальну установу потягне за собою як суспіль- ну компроментацію, так і розпад сім’ї. Цьому свідомо чи мимоволі сприяє повед-
інка деяких медичних працівників, які принижують гідність громадян, що звер- нулися за медичною допомогою (В. В. Долежан, І. І. Мавров, 1993).
Положення ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я стосов- но лікарської таємниці певною мірою регулює взаємозв’язок етичних і правових норму діяльності лікувально-профілактичних установ, забезпечує законність за- ходів для профілактики і лікування венеричних захворювань.
Лікар лікувально-профілактичної установи після встановлення діагнозу ве- неричного захворювання, що підтверджується клінічними і лабораторними дани- ми, зобов’язаний у доступній формі пояснити пацієнту стан його здоров’я, прогноз можливого розвитку інфекційного (заразного) захворювання, можливі шляхи передачі (при сексуальних контактах, порушенні правил гігієни в побуті,
переливанні крові і т.ін.). Повинні бути зазначені місце і порядок лікування, а

668
також правила поведінки в лікувальному закладі, на роботі, у побуті на період проведення лікування і на період контрольного спостереження.
У багатьох випадках страх перед розголосом виявляється сильнішим, ніж перспектива бути притягнутим до адміністративної і навіть кримінальної відповідаль- ності. Такі побоювання спонукають людей ухилятися від лікування або вдаватися до допомоги осіб, які не володіють достатньою кваліфікацією в даній сфері. Тому лікар зобов’язаний пояснити хворому, що лікування венеричного захворювання є
обов’язковим і проводити його слід у лікувальному закладі. Особливу увагу треба звернути на неприпустимість самолікування чи лікування в осіб, які займаються підприємницькою діяльністю в охороні здоров’я, не маючи при цьому дозволу
(ліцензії) на здійснення венерологічної діяльності, що видається Міністерством охорони здоров’я України в порядку, встановленому чинним законодавством.
Хворого попереджають, що він під час лікування зобов’язаний ретельно ви- конувати всі призначення лікуючого лікаря. Не допускати пропуску лікувальних процедур і маніпуляцій. Вчасно з’являтися для контролю за вилікуванням у термі- ни, зазначені лікарем.
Хворим на сифіліс забороняється давати кров для переливання іншим особам як під час лікування, так і після зняття з обліку. Жінкам, хворим на сифіліс, може бути проведене штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів за наявності
медичних показань: ранній сифіліс із клінічними проявами; ранній прихований сифіліс; сифіліс нервової системи; пізній прихований і серорезистентний сифіліс,
інші форми. Вагітність переривається на основі відповідного висновку лікарсько- консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу за місцем диспансерного спостереження хворої жінки. Штучне переривання вагітності від 12 до 28
тижнів проводиться відповідно до вимог Основ законодавства України про охоро- ну здоров’я (ст. 43) про згоду об’єктивно інформованого пацієнта на медичне втру- чання. У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю хворої, згода хворої чи її законних представників на медичне втручання не потрібна. За наяв- ності соціальних показників вагітність переривається на підставі заяви жінки, до якої додається відповідний документ, що підтверджує необхідність штучного пе- реривання вагітності.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, відстороняються від роботи й іншої діяльності, що може сприяти поширенню інфекції. Пацієнтам з венеричними захворюваннями, які працюють у дитячих дошкільних установах,
інших підприємствах, які зайняті безпосереднім обслуговуванням дітей, а також на харчових і деяких інших підприємствах, пояснюють в які терміни і за яких умов вони можуть бути допущені до роботи. Перелік таких установ і підприємств установлюється Міністерством охорони здоров’я України. Додатковий перелік таких установ і підприємств можуть встановлювати органи місцевої державної
адміністрації із надання санітарно-епідеміологічної і дерматологічної служб.
Лікар уточнює, чи хворів пацієнт раніше на венеричну хворобу, де обстежу- вався і лікувався, чи знав про наявність у нього венеричного захворювання, час і
обставини зараження. З’ясовуються дані про джерело зараження й осіб, які були в

669
сексуальних стосунках чи інших тісних контактах із хворими. Встановлюються
інші факти, що мають діагностичне, епідеміологічне і юридичне значення. У разі
повідомлення хворого про зґвалтування негайно ставлять до відома прокурора міста (району).
Хворі на венеричні захворювання, які направляються на стаціонарне лікуван- ня, повинні бути ознайомлені з правилами внутрішнього розпорядку лікувально- го закладу і наслідками його порушення. В історію хвороби вноситься відповід- ний запис із підписами хворого і лікуючого лікаря.
Особливої уваги заслуговує застосування адміністративно-профілактичних заходів стосовно неповнолітніх, щоб стримати неухильний ріст числа венеричних хвороб серед підростаючого покоління. Дуже актуальне використання передбаче- них законом засобів соціальної реабілітації підлітків, які захворіли чи можуть за- хворіти на венеричну хворобу в результаті систематичних і безладних сексуаль- них контактів і занять проституцією.
Розглядаючи проблему юридичної відповідальності за правопорушення в профілактиці і лікуванні венеричних захворювань, доцільно класифікувати цю відповідальність за двома критеріями. За видами відповідальності розрізняють:
дисциплінарну, адміністративну, карну і цивільно-правову (матеріальну). За суб’-
єктами розрізняють: відповідальність громадян за ухиляння від лікування, об- стеження і зараження венеричними захворюваннями і відповідальність посадо- вих осіб органів охорони здоров’я, медичних установ, інших працівників цих органів і установ.
Дисциплінарна відповідальність настає за провини на роботі, що допуска- ються медичними працівниками і працівниками інших державних органів, по- кликаних боротися з венеричними захворюваннями (нереагування на відомості
про захворювання, неприйняття чи несвоєчасне вживання профілактичних заходів,
порушення прав громадян і т.д.).
Адміністративна відповідальність у розглянутій сфері настає за правопору- шення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, якщо вони не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відпо- відальності.
Чинне законодавство передбачає адміністративну відповідальність за ухиляння від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричні хвороби, і
навмисне приховання джерела зараження венеричною хворобою. Рішення про направлення матеріалів для притягнення хворого до адміністративної відповідаль- ності приймає головний лікар лікувально-профілактичної установи відповідно до подання лікуючого лікаря. Для оформлення матеріалів залучається юрисконсульт.
Кримінальна відповідальність за ухиляння від лікування венеричної хвороби повинна бути лише у випадку, якщо заходи адміністративного стягнення виявили- ся недійовими. Кримінальній відповідальності підлягають особи, які свідомо поставили іншу особу шляхом статевих контактів чи іншими діями в небезпеку за- раження венеричною хворобою, заразили іншу особу венеричною хворобою, зна- ючи про наявність у них цієї хвороби, раніше суджені за зараження іншої особи

670
венеричною хворобою, також зараження двох чи більше осіб, чи неповнолітнього
і за ухиляння від лікування венеричної хвороби, що продовжується після попе- редження, зробленого органами охорони здоров’я.
Цивільно-правова (матеріальна) відповідальність за правопорушення в зазна- ченій сфері може виявлятися у формі відшкодування матеріального і морального збитку в зв’язку з зараженням венеричним захворюванням чи поширенням відо- мостей, що ганьблять добре ім’я і ділову репутацію особи. Правовим обґрунту- ванням для спростування такої інформації і стягнення матеріального збитку є без- посередньо положення Конституції України, відповідно до ч. 4 ст. 32, у якій кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї і права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних збо- ром, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації».
Крім того, відшкодування моральної шкоди повинно бути й утих випадках, коли
інформація, зокрема про захворювання на венеричну хворобу, відповідає дійсності.
Тут правовою підставою для судових позовів можуть бути положення ч. 1 і 2 статті
Конституції, що забороняють довільне втручання в особисте і сімейне життя і
поширення конфіденційної інформації про особистість без її згоди, крім випадків,
передбачених законом.
На закінчення слід додати, що на даному етапі розвитку суспільства, в умовах демократизації, підвищення уваги до інтересів особистості, розширення свободи кожної людини чинний порядок правового й організаційно-практичного застосу- вання забезпечення боротьби з венеричними захворюваннями повинен бути пере- глянутий. Потреба в цьому обумовлюється і змінами в сексуальних стосунках
(широким розповсюдженням статевого життя поза шлюбом, проституції, сексу- альної комерції і т.ін.). При вдосконалюванні правотворчої і правозастосовуваної
діяльності із попередження венеричних хвороб ми завжди й у будь-якому випадку повинні керуватися принципами закону і моралі.

671
ДОДАТОК

1 ... 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 91

скачати