Лекція 5 Педагогічна техніка викладача

Ім'я файлу: Лекція 5 Педагогічна техніка.docx
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 17.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
186393.rtf
ГРОШІ ТА КРЕДИТ.doc.docx
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА.doc
залік-професйна іноземна мова (фахова).doc
Курсова (1).docx
ФККПІ_2021_122_П_ятківський_В_Ю.pdf
Практична 3.docx
Заняття 3.DOCX
химия.docx
образец 2.docx
595594.rtf
stat_chvor.pdf
Семінар 2.docx
2022_щоденник_Вир_пр_в_гр_дошк_віку_.docx
Python_ПЗ_Модуль_04_Функции_ч_3.pdf
Тема 1.docx
Курсова пат анат.docx
Курсова робота по патологічній анатомії Інфекційний гепатит.docx
10_p35.docx
urrizmir0980[1].doc
Філологічна практика uk.docx

ПМ та імідж викладача вищої школи
ЛЕКЦІЯ 5

Педагогічна техніка викладача
План
1. Поняття «педагогічна техніка».
2. Принципи педагогічної техніки.
3. Компоненти педагогічної техніки.
4. Управління емоційним станом.
5. Схема програми самовдосконалення.

Література

Беляев Г.С. и др. Психологическая саморегуляция. Л.,1983.
Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М., 1980
Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. М.,1989. С.45-56, 72-85, 92-99
Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить. К., 1992. С. 38-43, 173-182, 187-200.
Леви В. Искусство быть собой. М.: Знание ,1991. 256 с.
Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя. Москва, 1985. С. 98-121. 146-154.
Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу //Твори: у 7 т. Т.5. К., 1954. С. 76-80.
Основы педагогического мастерства /Под. ред. И.Зязюна. Москва: Просвещение, 1989. Раздел II.
Основы педагогического мастерства: учебное пособие для вузов / Н.А. Морева. М.: Просвещение, 2006. 320 с.
Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. К.: Вища шк., 1997. 349 с., с. 44-94.
Г.М. Коджаспирова.Педагогика в схемах, таблицях и опорних конспектах. М.: Айрис-пресс, 2006. 256 с.
Сухомлинський B.О. Сто порад вчителю. Вибрані твори: У 5 т. Т.2. К., 1976. С.425-432.456-462. (Сухомлинский В. А. Сто советов учителю//Избр. произв.: В 5 т.— Т. 2.—С. 456—462).
Митина Л. М. Эмоциональная гибкость учителя: психологическое содержание, диагностика, коррекция. М., 2001.
Мишаткина Т.В. Педагогическая этика: Учеб. Пособие. Серия «Высшее образование». Ростов н/Д: Феникс; Мн.: ТетраСистемс, 2004. 304 с. Гл.3
Мудрик А. В. Учитель: мастерство и вдохновение. М., 1986.
Мындыкану В. М. Педагогическая техника и мастерство учителя / Отв. ред. В. А. Сластенин. Кишинев, 1991.

1. Поняття «педагогічна техніка»

Будь-який педагог у своїй діяльності використовує різноманітні прийоми особистого впливу на учнівську аудиторію, які або посилюють, або послаблюють процес виховання і навчання. Однак одних тільки особистих якостей недостатньо, щоб досягти конкретного результату, тому для реалізації педагогічних задумів необхідна система знань, умінь і навичок з управління собою і довіреним педагогу колективом, тобто педагогічна техніка.

А. С. Макаренко стверджував, що для нього, в його практиці, та й для інших педагогів "стали вирішальними такі "дрібниці": як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця, з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитись (Макаренко А. С Деякі висновки з мого педагогічною досвіду // Твори: В 7 т. К. 1954. Т. 5. С 215).

Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 25-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів у постановці обличчя, фігури, голосу. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде і не відчує того, що потрібно (А.С. Макаренко).

Справді, Антон Семенович неодноразово підкреслював необхідність для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення цього явища поняття "педагогічна техніка", яке має нагадувати педагогові про необхідність дбати не лише про сутність нашої діяльності, а й про форму вияву своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже "вихованець сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас" (Там само. — С. 163). Педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійній єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження.

У практиці молодого вчителя справді настає час, коли для нього найважливішими є ці "дрібниці": як висловити свою думку, щоб учні зрозуміли, як подивитися на уроці, щоб погляд вплинув на школяра, і ще багато таких "як", від яких залежать взаєморозуміння в класі й авторитет педагога. Візьмімо початок уроку. Чому він може бути таким несхожим у різних вчителів, навіть якщо ці вчителі мають однакову освіту, позитивно ставляться до учнів? Уся справа в техніці. Чи може організовано розпочатися навчальний процес, коли вчитель не входить, а вривається до класу, не звертаючи уваги на те, що за ним ціла юрба школярів. З тими, хто за першою партою, вік з'ясовує, хто відсутній, а всі інші метушаться, риються у своїх сумках. Педагог не бачить безладдя і не чує галасу, він у полоні своїх проблем, він не володіє технікою встановлення контакту.

Інший педагог ретельно підготувався до уроку, але не в змозі його успішно розпочати через надмірне хвилювання, яке до того ж помітне дітям і викликає у них уявлення про невпевненість, непрофесійність поведінки вчителя.

Дослідження вказують на типові помилки педагогічної техніки вчителів-початківців. Найбільше втрат у них від невміння щиро поговорити з учнем, його батьками, стримати або, навпаки, виявити незадоволеність, подолати невпевненість. У творах про перші уроки практиканти пишуть, як хвилювалися вони через своє мовлення, як виявляли надмірну суворість, боялися доброзичливого тону, говорили скоромовкою, переживали навіть почуття страху, як метушилися біля дошки і надмірно жестикулювали або стояли закам'янівши і не знали, куди подіти руки. У поставі багатьох студентів привертає увагу сутулість, опущена голова, безпомічні рухи рук, які крутять різноманітні предмети. Основний недолік у голосі — монотонність, безбарвність мовлення, брак навичок виразного читання. Багато індивідуальних недоліків у мовленні — нечітка дикція, невміння знайти оптимальний варіант гучності. Усі ці помилки заважають педагогові ефективно взаємодіяти з учнями. Вони свідчать про необхідність удосконалювати педагогічну техніку.

Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це — володіння комплексом прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Поняття "педагогічна техніка" містить дві групи складових.

Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому умовно можна поділяти педагогічну техніку на зовнішню і внутрішню відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання особистості вчителя в його тілесній природі; міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

(Вище викладений матеріал наведено за: Педагогічна майстерність/ За ред. І.Зязюна).

Педагогічна техніка дозволяє з найменшою витратою енергії добитися значних результатів, тому в педагогічному процесі вона виконує службову функцію. З її допомогою викладач надає через механізм навіювання певний вплив як на усвідомлювані, так і на неусвідомлювані компоненти психіки учнів. Тому з точки зору навіювального впливу прийоми педагогічної техніки можна поділити на: ті, що надають вербальний вплив (мова і інтонація – виразні / невиразні), і ті, які надають реальний невербальний навіювальний вплив (жести, міміка, поза – виразні / невиразні, рухливі, відволікаючі, скуті) (П. В. Галахова).

Аналізуючи секрети успіху вчителів-майстрів, ми виявляємо витонченість прийомів педагогічного впливу, майстерну постановку і рішення найрізноманітніших практичних завдань. Важлива роль тут належить спеціальним умінням: мобілізувати учнів на інтенсивну пізнавальну діяльність, ставити питання, спілкуватися з колективом і окремою особистістю, вести спостереження, організовувати колектив, володіти своїм настроєм, голосом, мімікою, рухом.

Педагогічна техніка як раз і сприяє гармонійній єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. Майстерність педагога – в синтезі духовної культури і педагогічно доцільної зовнішньої виразності.

Отже, педагогічна техніка – комплекс загальнопедагогічних і психологічних умінь і навичок педагога, що забезпечують володіння ним власним психофізіологічним станом, настроєм, емоціями, тілом, мовою і організацію педагогічно доцільного спілкування, тобто оптимальну поведінку педагога і його ефективну взаємодію з вихованцями в різних педагогічних ситуаціях (Г.М.Коджаспірова).

2. Принципи педагогічної техніки
Виділяють кілька принципів педагогічної техніки (А. Гін, І. Зязюн).

Принцип свободи вибору передбачає, що будь-яка навчальна дія педагога направлена на надання учневі права вибору, яке врівноважується усвідомленою відповідальністю за нього.

Ось тільки деякі приклади вільного вибору: "В. Ф. Шаталов задає учням багато завдань, і вони самі вибирають для вирішення будь-які з них; у С. Н. Лисенкової діти самі вибирають, які важкі слова вчителька повинна написати на дошці; І.П. Волков дає учням тільки тему, а учні самі визначають, який предмет виготовити і з якого матеріалу" [Основи педагогічної майстерності / Під ред. І. А. Зязюна, 1989. С. 211].

Принцип відкритості дозволяє не просто давати знання, а відкривати кордони їх пошуку і використання, що, в свою чергу, стимулює саморозвиток суб'єктів педагогічного процесу, їх пізнавальну активність.

Які завдання вирішують в школі? Так звані "закриті" завдання, тобто мають точну умова (з пункту А в пункт Б ...), строгий алгоритм рішення, єдино вірну відповідь. А які завдання ставить перед людиною життя? Відкриті завдання! Ті, що мають неоднозначні відповіді, що допускають варіанти (як знайти собі роботу? Супутника життя? Як збільшити прибуток підприємства? Зменшити ймовірність аварії? тощо), різні шляхи вирішення, набір можливих відповідей. У цей зазор між завданнями школярськи-закритими і життєвими, відкритими, часто провалюються інтерес учнів і, відповідно, наші освітні зусилля.

"Я знаю, що я нічого не знаю", – говорив мудрий грек. "Я добре знаю хімію, літературу та історію", звучить з вуст благополучного випускника школи. Сумно. Сумно те, що цей випускник не знає головного: ВІН НЕ ЗНАЄ, ЧОГО ВІН НЕ ЗНАЄ. Дуже смутно представляє сьогодні школяр (і навіть студент) межі своєї інформованості, і вже зовсім в тумані межі пізнання наук. Звідки ж тоді взятися допитливості, без якої будь-яке навчання лише виховання виконавців!

Принцип діяльності потрібен для того, щоб теорія переходила в практику, тільки тоді знання, отримані на навчальних заняттях, стануть базою для педагогічної техніки.

"Напханий знаннями, але не вміючий їх використовувати учень нагадує фаршировану рибу, яка не може плавати", – говорив академік Олександр Львович Мінц. Згадаємо хоча б випускника педвузу, що вперше прийшов в клас. Його знання з дидактики, методики не було пропущено через діяльність, відлито в робочі прийоми педагогічної техніки, а, отже, він не знає, з чого почати, як краще діяти, помиляється тощо.

Принцип зворотного зв'язку – своєрідний контрольний барометр, за допомогою якого викладач визначає ефективність використаних ним прийомів навчання і виховання. Учитель в уроці відстежує настрій учнів, ступінь їх зацікавленості, рівень розуміння і т. п.
Принцип ідеальності (високого ККД) характеризується тим, що будь-яка дія визначається не тільки користю, але й енергетичними, психологічними витратами (витратами сил, нервів, часу, грошей), які слід враховувати.

Ідеальність дії (його ККД) тим вище, чим більше користь і чим менше витрати. Наш ідеал, щоб учитель не втомлювався, щоб не вироблявся при найвищій ефективності своєї праці! Напевно, наш ідеал, як і будь-який інший ідеал, недосяжний. Але прагнути до нього корисно.
Чим більше активність, самоорганізація учнів, тим вище ідеальність, ефективність навчально-виховного впливу. Тож, важливо правильно, грамотно організувати навчально-виховний процес: узгодити зміст і форми навчання з інтересами тих, хто навчається, розбудити пізнавальний інтерес і пізнавальну активність, узгодити темп, ритм і складність навчання з можливостями учнів, застосовувати інтерактивні методи, коли учні стають активними учасниками навчального процесу тощо. Принцип передбачає активне залучення учнів до управління своїм колективом, і тоді вони САМІ навчають один одного.

Одного разу Джейн Полі, ведуча програми новин одного з телеканалів США, сказала: "Добре організоване життя це як сітка для страховки. Завдяки їй ви можете виробляти високо на дроті більш складні трюки" [Цитується з газети "Чикаго Трибьюн"]. Прийоми педагогічної техніки на кшталт страхувальної мережі. А результат – добре організована праця вчителя, добре організований клас, добре організовані знання.
3. Компоненти педагогічної техніки
У поняття «педагогічна техніка» прийнято включати дві групи компонентів.

Перша група компонентів пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою:

володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка);
управління емоціями, настроєм (зняття зайвого психічного напруження, створення творчого самопочуття);
соціально-перцептивні здібності (увага, спостережливість, уява);
техніка мовлення (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови).

Друга група компонентів педагогічної техніки пов'язана з умінням впливати на особистість і колектив і розкриває технологічну сторону процесу виховання і навчання: дидактичні, організаторські, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми пред'явлення вимог, управління педагогічним спілкуванням, організації колективних творчих справ та ін.

зупинимося лише на питаннях педагогічної техніки, пов'язаних з організацією поведінки педагога.
Компоненти педагогічної техніки (за Г.М.Коджаспіровою):

• Способи саморегуляції – релаксація, аутотренінг, виховання в собі доброзичливості й оптимізму, розрядка в діяльності (трудотерапія, музикотерапія, библіотерапія, імітаційна гра та ін.).

Техніка саморегуляції включає:

уміння знімати зайву напругу, хвилювання;
уміння переборювати нерішучість у спілкуванні;
мобілізація робочого і творчого самопочуття;
стриманість в стресових ситуаціях;
уміння створювати необхідний настрій, оптимальні умови для спілкування.

• Розвинута педагогічна увага – вміння одночасно утримувати велику кількість об'єктів в полі уваги, стійкість і оперативність уваги.

• Уява педагога – наявність рис як наукової, так і художньої уяви.

• Мова (мовлення) вчителя – з її допомогою розкриваються сутність предметів і явищ, відносини, здійснюється вплив на формування особистісних якостей у вихованців, розкривається особистість самого педагога.

• Пантоміміка – рух тіла, рук, ніг, постава, хода, поза в просторі. Жести (пряма постава, вміння сидіти прямо, вільно, підтягнутість, зібраність; жести органічні, природні; хода пружна, ритмічна, легка; рухи гнучкі, розмірені, невимушені; стриманість в рухах, без нервозності, метушливості; вміння безшумно вставати, ходити, сідати ).

• Міміка – мистецтво виражати свої думки, почуття, настрій, стан рухом м'язів обличчя (вираз доброзичливості, спокою, впевненості (але не самовпевненості), погляд на співрозмовника; емоційна виразність, відповідність виразу обличчя характеру промови.

• Імідж педагога – одяг (охайність, скромність, колірна гармонія, відповідність віку, умовам занять, моді, почуття міри), грим (помірність), зачіска (охайність).

Як бачимо, Коджаспірова розглядає імідж як візуальний образ, пов'язаний із зовнішністю. А перелічені компоненти пов’язані із першою групою компонентів.
Техніка педагогічного спілкування.

1. Дотримання спокійного, доброзичливого тону в спілкуванні: вміння слухати, задавати питання, аналізувати виступ, встановлювати контакт, розуміти людину, орієнтуватися в ситуації спілкування.

2. Прагнення до встановлення зорового контакту: дивитися на аудиторію, бачити і розуміти реакцію слухачів.

3. Уміння зацікавити розповіддю, виступом: володіння вільним, зв'язковим проголошенням промови: зовнішня виразність готовності і бажання спілкуватися; вміння передавати своє ставлення до матеріалу педагогічного спілкування.
4. Управління емоційним станом (способи саморегуляції )
Робота вчителя емоційно напружена. "Це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата душевних сил. Наша праця – це повсякчасна зміна ситуації, що викликає то посилене збудження, то гальмування" (В. Сухомлинський, Т.5, 426).

Педагогові потрібна техніка саморегуляції, яка дає йому впевненість у роботі, дозволяє без зайвого емоційного напруження здійснювати професійну діяльність.

Публічний характер спілкування педагога-початківця з аудиторією часто викликає у нього «м'язові затиски», почуття невпевненості, страху, скутості. Діяльність під пильним поглядом колег, тих, хто навчається, батьків, тобто дія «на виду», відбивається на стрункості думок вчителя, стані його голосового апарату, фізичному самопочутті (ноги дерев'яніють, руки тремтять тощо), психічному стані (страшно бути смішним, здаватися невмілим). Все це вимагає знання і вміння здійснювати психофізичну настройку на майбутнє заняття, керувати своїм емоційним станом під час спілкування.

Поняття «саморегуляція» було виведено з уявлення про людину як самонавчальну, самовдосконалюючу, саморегулюючу систему.

Саморегуляція являє собою доцільне функціонування живих систем різних рівнів організації і складності і виявляє специфіку психічних засобів відображення і моделювання дійсності.

Незважаючи на велику різноманітність проявів, саморегуляція має наступну структуру:

прийнята суб'єктом мета його довільної активності;
модель значущих умов діяльності;
програма власних виконавчих дій;
система критеріїв успішності діяльності;
інформація про реально досягнуті результати;
оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху;
рішення про необхідність і характер корекції діяльності.

Саморегуляція організму включає в собі подолання внутрішньої нерішучості, зняття зайвої напруги і хвилювання, мобілізацію робочого самопочуття і створення необхідного настрою людиною самою для себе. Вона базується на вмінні правильно використовувати внутрішні резерви організму, що є найважливішою умовою самоврядування, так як, безперечно, має особливе значення у всіх сферах людської житєдіяльності та, звичайно ж, в процесі спілкування.

Для викладача важливим є його стійкість до стресів. Стрес як своєрідна реакція організму на психічне або фізичне напруження виражається у вигляді змін у сприйнятті й усвідомленні інформації, уявлень про внутрішнє і зовнішнє, просторове середовище, спрямованість мислення, емоційні реакції на критичну ситуацію, прагнення людини до ізоляції або, навпаки, до згуртування, а також до конфронтації. Фізіологічно організм реагує на стрес частими головними болями, непроходящим почуттям втоми, неможливістю зосередитися на конкретній справі, «звітрювання думок», втратою пам'яті, незадоволеністю виконаною роботою.

Поява стресу в умовах педагогічного процесу пов'язана з особливостями викладацької праці, яка вимагає одночасного сприйняття і осмислення комунікацій різного роду, управління ситуаціями, що постійно змінюються в учнівській або студентській аудиторії під час проведення навчального заняття, взаємодії з різними соціальними групами (колегами, студентами та їх батьками). На появу стресу впливають соціально-рольові очікування, які виражаються у виконанні педагогом ряду вимог з боку адміністрації, його особистісні очікування, які впливають на статусне положення в педагогічному колективі, а також очікування викладача по відношенню до учнів. Щоб зменшити негативний вплив стресу, викладачеві рекомендується займатися аутотренінгом, розвивати впевненість у собі, прагнути до емоційної гнучкості, емоційної стійкості.

Емоційна стійкість – складна інтегративна якість особистості, що характеризується таким поєднанням емоційних, вольових, моральних і інтелектуальних компонентів психічної діяльності, що сприяє успішному вирішенню людиною складних і відповідальних завдань в напруженій емоційній області, без значного негативного впливу останньої на самопочуття, здоров'я і подальшу працездатність людини.

Поняття «емоційна стійкість» поєднується з поняттям «психологічна стійкість», яке позначає синтез властивостей і якостей особистості, що дозволяє впевнено і самостійно в різних емоційних умовах виконувати свою професійну діяльність. Психологічна стійкість виражається в умінні педагога швидко орієнтуватися в змінених умовах шкільного (студентського) життя, знаходити оптимальні рішення в складних, нестандартних психолого-педагогічних ситуаціях і при цьому зберігати витримку, самовладання.

Серед показників психологічної стійкості викладача виділяють:

• впевненість в собі як у професіоналові;

• відсутність страху перед студентською аудиторією;

• вміння володіти собою у вигляді самоконтролю;

• відсутність емоційної напруженості, що призводить до дратівливості, невитриманості, неврівноваженості в спілкуванні з учнями;

• наявність вольових якостей особистості, таких, як цілеспрямованість, організованість, витримка і т. п.

Динаміка емоційної гнучкості педагога визначається гармонізацією та ускладненням його афективних проявів: здатністю оживляти справжні емоції в багато разів повторюваному навчально-виховному процесі, викликати позитивні емоції, контролювати негативні, тобто виявляти гнучкість поведінки, нестандартність, творчість.

Емоційна гнучкість проявляється в способах відображення педагогом власних почуттів і почуттів учнів.
Здатність до саморегуляції можна перевірити через запропонований тест (См.: Парный Б. М. Учитесь властвовать собой.— Пермь, 1984.— С. 4).
Дайте відповідь словами «так» чи «ні» на питання, що стосуються самопочуття і настрою:
Ви завжди спокійні і витримані?

Ваш настрій, як правило, мажорний?

Під час заняття в аудиторії і вдома ви завжди уважні і зосереджені?

Ви вмієте керувати своїми емоціями?

Ви завжди уважні і доброзичливі в спілкуванні з товаришами і близькими?

Ви легко засвоюєте вивчений матеріал?

У Вас немає шкідливих звичок, від яких хотілося б позбутися?

Вам не доводилося шкодувати, що в якійсь ситуації Ви вели себе не кращим чином?
Порахуйте кількість «так» і «ні» та зробіть висновок. Якщо всі відповіді позитивні, то це свідчить або про спокій, відсутність тривог, уміння управляти собою, або про завищену самооцінку; якщо відповіді негативні на всі або деякі питання, то це говорить про тривожність, невпевненість, незадоволеність собою, самокритичність. Змішані відповіді (і «так», і «ні») вказують на вміння бачити свої недоліки, а це перший крок самовиховання. Наступні кроки можна зробити, якщо усвідомити способи саморегуляції і опанувати її методикою.
До основних способів саморегуляції відносять:

релаксація;
аутотренінг (самонавіювання);
виховання в собі доброзичливості й оптимізму;
контроль своєї поведінки (регуляція м'язової напруги, темпу рухів, мови, дихання);
розрядка в діяльності (трудотерапія, музикотерапія, книготерапія, імітаційна гра та ін.).

Свого часу В.А. Сухомлинський давав корисні поради щодо виховання душевної рівноваги(Сухомлинский В. А. Сто советов учителю//Избр. произв.: В 5 т. Т. 2. С. 456-462):не допускати проростання похмурості, перебільшення чужих пороків; звертатися до гумору; бути оптимістом, доброзичливим. Умови для розвитку цих якостей такі: глибоке усвідомлення соціальної ролі своєї професії, розвинене почуття обов'язку, педагогічна пильність, емоційна чуйність, а також прагнення до самоаналізу і адекватної самооцінки.

Глибину емоційних переживань можна змінювати, впливаючи на їх зовнішні прояви. Елементарний контроль за соматичними і вегетативними проявами емоцій веде до їх самокорекції. На що можна направити контроль? На тонус мімічної, скелетної мускулатури, темп мови, дихання і т. п.

Молодому вчителю, котрий готується до майбутнього уроку і що відчуває стан невпевненості, страху перед дітьми, бажано провести сеанс релаксації, домагаючись фізичного і психічного розслаблення. Наступний етап – аутогенне тренування (психічна саморегуляція, що заключається в установках самонавіювання). Це своєрідна психофізична гімнастика, яка повинна стати частиною «педагогічного туалету» вчителя поряд з дихальною і артикуляційною зарядками.
Отже, психічна саморегуляція включає релаксацію (стан розслаблення) і самонавіювання формул з метою формування професійно необхідних якостей. Для цього в «позі кучера» за допомогою спеціальних формул потрібно викликати відчуття тяжкості і тепла в кінцівках, м'язового розслаблення, спокою. Потім, навіюючи собі заданий стан і уявляючи відповідні установки, корисно вимовити формули приблизно такого характеру:

"Я спокійний. Я впевнено веду урок. Учні слухають мене. Відчуваю себе на уроці розкуто. Я добре підготовлений до уроку. Урок цікавий. Учнів всіх знаю і бачу. Я добре проведу урок. Дітям цікаво зі мною. Я впевнений, сповнений сил. Я добре володію собою. Настрій бадьорий, гарний. Вчити цікаво. Учні поважають мене, слухають і виконують мої вимоги. Мені подобається працювати на уроці. Я гарний вчитель".

Підготовка до уроку, взагалі до спілкування з дітьми вимагає від вчителя, особливо молодого, психологічного налаштування на урок, чому сприяє пошук привабливого ядра в матеріалі і методиці уроку, передбачення задоволеності від майбутнього спілкування з класом, пошук відповідного емоційного стану при вивченні даної теми.

Однак не слід розчаровуватися від невдач на першому ж занятті. Тут потрібна систематична робота, тренінг психофізичного апарату, який поступово стане слухняним знаряддям у педагогічній діяльності.

Про техніку мовлення і невербального спілкування (міміку і пантомімику) будемо говорити на наступних лекціях.
7.Програма самовдосконалення вчителя

Пропонуємо декілька схем програми роботи над собою для формування педагогічної культури і техніки.

1. Система самовиховання [1.46] містить: 1) етапи формування потреби в самовихованні, самопізнанні, плануванні роботи над собою, реалізації програми, контролю та самоперевірки; 2) самоспостереження, 3) самоаналіз, 4) самооцінки, 5) самопрогнозування, 6) самообов’язок, 7) способи самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самозаохочення, самосхвалення, самозасудження, самоконтроль, самозвіт, самооцінка.

2. Програма самовиховання: усвідомлений перелік якостей педагогічної культури, техніки, які потрібно виховувати у собі; правила і вправи самовиховання якостей. і умінь; терміни самовиховання.

Матеріали щодо системи самовиховання особистості можна подивитися в літературі: 1) Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997. - С. 273. 2) Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. М.: Просвещение. 1989.
Висновки:

Виділяються кілька умов формування педагогічної техніки: досвід, активна професійна позиція викладача, професійне самовиховання.

Таким чином, педагогічна техніка як наукове поняття включає в себе великий арсенал засобів праці викладача: від його зовнішнього вигляду (зовнішність, манери, поза) до техніки мовної діяльності (темп, тембр, висота голосу, артикуляція), від техніки педагогічного впливу і взаємодії в процесі педагогічного спілкування до техніки управління психофізіологічниь апаратом. Педагогічна техніка – невід’ємна частина педагогічної майстерності, культури і педагогічної технології викладача.

ДОДАТОК

Техника самочувствия учителя.

Для снятия нервного напряжения, напряжения мышц существуют разные системы упражнений (аутотренинг, релаксация, гимнастика йогов и тому подобное). Приведем некоторые упражнения, которые необходимы для развития педагогической техники саморегуляции учителя:

Упражнение №1 (Аутотренинг). Исходное положение - стоя, руки вперед. На счет "1-4": Полное напряжение рук. самоприказы:- “Я сильный! Я все могу! - Я все перенесу! - Я учитель!!” На следующий счет "1-4": Полное расслабление: руки свободно падают вниз, голова, плечи расслаблены. Команды: - “Я отдохнул... - Я спокойный... - Все будет хорошо! - Буду работать !”

Упражнение №2 "Маска" релаксации.

И.п. - Сидя, "поза кучера" (расслабить голову, плечи, руки).

Самоприказы: расслабить лоб, брови расслабить, закрыть глаза, мышцы щек расслабить, губы, нижняя челюсть свободно опущена вниз, уронить голову, расслабить плечи, руки, живот, ноги. Представить картину отдыха (на берегу моря, реки, в лесу, в садике: "Мне хорошо. Солнышко греет. Река журчит. Птички поют..."). Желательно включить успокоительную музыку.

Отдохнув 2-3 минуты, выходите из состояния расслабления: потянуться, сесть прямо. самоприказы: “Сплести пальцы рук перед собой! Вывернуть ладони наверх. Сделать полный вдох, поднять наверх сплетенные руки. С резким выдохом опустить руки.

Упражнение нужно повторять 2-3 раза. Другие упражнения на снятие напряжения смотреть в [12.93-96].

Упражнения на осанку.

Упражнение №1 "На кол".

И.п, - "поза кучера". На счет "1": Наклониться вперед. На "2": Наклониться назад. На счет "З»: Поднять спину вверх и, опуская ее, "надеть" на позвоночник, как пальто на плечико. На счет "4": Расслабиться. Повторить упражнение 8 раз.

Упражнение №2. Ходить с максимально развернутыми плечами, будто прижатыми к стенке.

Упражнение №3. Упражнения с предметами на голове. Например, приседание с книгой на голове, хождение на пальцах и другое.

Упражнение №4. Встать, сесть без шума и грациозно, не держась руками за стул.

Упражнение №5. Контроль и коррекция осанки. Перед зеркалом принимайте осанки, характерные для учителя; делайте разные движения (рук, ног, головы, тела), какие свойственные при общении. Проанализируйте особенности своей осанки, жестов, положение туловищу - на сколько они выразительные, целесообразные, эстетичные. Отметьте, над чем еще нужно поработать.

Упражнения гигиены зрения (после 45 минут работы).

Упражнение №1. И.п. - "Поза кучера". Поморгать глазами 40 раз (8*5 раз). Число "8" кратное биоритму.

Упражнение 2. И.п. - "Поза кучера". Закрыть глаза, открыть глаза, посмотреть па близкий предмет, посмотреть в даль (на зеленый цвет). Упражнение делать несколько раз.

Упражнение 3. Вращение глаз: а) горизонтальное: б) вертикальное: в) круговое: влево – наверх – вправо - вниз: вниз-вправо-наверх-влево. Закрыть глаза.

Техника фонационного дыхания.

Научившись руководить своим дыханием, совершенствуя его, учитель приобретает еще одно средство эмоционального саморегулирования.

Упражнение №1. "Свеча" (ровный, плавный выдох).

И.п.- "Поза кучера".

На счет "1-8": Взять вдох носом. На счет "1-4": Задержать дыхание (опора дыхания). На счет "1-8": Выдох плавный. "Свечу" (узкую полоску бумаги длиной 4-10 см) расположить под углом 90 градусов и в таком положении ее поддерживать, выдыхая воздух.

Упражнение №2. "Звукоподражания".

И.п. - "Поза кучера".

1) Плавный выдох: при выдыхании повторять звуки природы: свист, шум леса: "шшиши ...., звук комара "зьзьзь"..., "жжж'..но другие.

2) Резкий выдох: колокольчик "рьрьрь". трактор "тртртр", крик вороны "кркркр.... крр'... карр!!".

Дыхательная гимнастика О.М. Стрельниковой (См. Стрельникова О.М.. Только вдыхайте // Изобретатель и рационализатор.- 1976. - №8).

Правила выполнения. 1. Вдох шумный, энергичный носом. Выдох произвольный. 2. Вдох и движение (нагрузка одновременно за 1 секунду, выдох за 1/3 секунды) . 3. Каждое упражнение нужно повторять 8 раз подряд, отдохнуть 3-5 секунд, еще раз 8 раз... Всего 8 х 24 раза (192 раза). 4. Постепенность количества и сложности упражнений (первая неделя – упражнение делать по 8 раз, дальше - по 16 раз и так пока не наберете норму - 192 раза).

Упражнение №1. И.п.: стоять, руки - на встречу. Вдох и обхват грудной клетки -1 секунда.

Упражнение №2. И.п. : руки скрестить на груди. Вдох с приседанием - 1 секунда.

Упражнение №3. И.п. - руки навстречу. Вдох, обхват грудной клетки, приседание - 1 секунда.

Упражнение №4. И.п. - руки навстречу. Вдох, обхват грудной клетки, наклониться вперед - 1 секунда.

Упражнение №5. И.п.: руки скрестить на груди. Вдох, наклониться назад - 1 секунда.

Упражнение №6. И.п.: руки навстречу. "І": вдох - обхват грудной клетки, наклониться вперед. (1/3 секунды). И.п.: руки скрестить на груди. "2": Выдох, наклониться назад.

Главная идея этой гимнастики - тренировка вдоха с физической нагрузкой во время него.

Другие упражнения на дыхание: см. [2, с.121-125].
скачати