1   ...   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   91
Ім'я файлу: stat_chvor.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7064кб.
Дата: 03.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
186393.rtf
ГРОШІ ТА КРЕДИТ.doc.docx
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА.doc
залік-професйна іноземна мова (фахова).doc
Курсова (1).docx
ФККПІ_2021_122_П_ятківський_В_Ю.pdf
Практична 3.docx
Заняття 3.DOCX
химия.docx
образец 2.docx
595594.rtf
Семінар 2.docx
Лекція 5 Педагогічна техніка.docx
2022_щоденник_Вир_пр_в_гр_дошк_віку_.docx
Python_ПЗ_Модуль_04_Функции_ч_3.pdf
Тема 1.docx
Курсова пат анат.docx
Курсова робота по патологічній анатомії Інфекційний гепатит.docx
10_p35.docx
urrizmir0980[1].doc
Філологічна практика uk.docx
32.3. ІМУНОЛОГІЯ БЕЗПЛІДНОСТІ
Накопичується усе більше фактів, що вказують на важливу роль аутоі- мунних процесів у патогенезі безплідності. Сперма, що складається зі спермато- зоонів, спермальної плазми, з імунологічної точки зору являє собою суміш чис- ленних антигенів, здатних викликати сенсибілізацію та індукувати утворення ан- титіл. Подібні антитіла можуть виникати в жіночому організмі у відповідь на надходження сперми, у той же час і в чоловічому організмі можливе виникнення аутоантитіл, спрямованих проти його власних сперматозоонів, наприклад, після травми, запальних захворювань, при порушенні прохідності сім’явиносних проток і т.ін.
У тканинах статевих органів після запальних захворювань нерідко виявляють
інфільтрат, що складається переважно з лімфоцитів і плазматичних клітин. У кліти- нах інфільтрату накопичуються речовини, що входять до складу антитіл (РНК і
нейтральні мукополісахариди). Цей інфільтрат можна розглядати як прояв алергій- ної реакції уповільненого типу, у якій сенсибілізовані лімфоцити здійснюють клітинну форму імунної відповіді (Р. В. Петрова плазматичні клітини син- тезують гуморальні антитіла безпосередньо у вогнищі ураження. Отже, у резуль- таті хронічного запалення розвиваються й імуноморфологічні процеси, що у по- дальшому можуть сприяти розвитку дистрофічних змін у тканинах статевих органів, обумовлюючи зниження здатності до запліднення.
Антитіла нерідко утворюються після операції на сім’явиносній протоці і мо- жуть знизити здатність до запліднення після відновлення її прохідності. Можли- во, операція сприяє проникненню антигенів сперми в системний кровообіг, що спричиняє утворення антитіл. Однак бувають випадки, коли антитіла містяться в спермі хворих, в анамнезі яких немає даних про операції, інфекційні захворюван- ня чи травми яєчок.
Зміна проникності гематотестикулярного бар’єра, утвореного власною обо- лонкою сім’яних канальців і цитоплазмою клітин Сертолі, відіграє істотну роль у

628
патогенезі аутоімунної безплідності. Порушення гематотестикулярного бар’єра призводять до утворення в крові антитіл до сперматогенного епітелію сім’яних канальців з розвитком аутоімунної безплідності.
У даний час існують переконливі дані про те, що в шийці матки міститься дос- татня кількість плазматичних клітин, а цервікальний слиз містить імуноглобуліни,
частина яких секретується безпосередньо в шийці матки. Деякі первинні і вторинні
ураження яєчників відносять до аутоімунних захворювань, що втягують у процес ендокринну систему. У таких випадках виявляються органоспецифічні антитіла,
які діють проти зернистого шару і внутрішньої оболонки фолікула так само, як і
проти стероїдопродукуючих клітин у яєчниках, надниркових залозах і плаценті.
Аутоімунні ураження можуть супроводжувати багато процесів інфекційного,
токсичного, ішемічного, травматичного й іншого характеру. При тривалому чи повторному впливі шкідливих факторів можливий аутоімунний асперматогенез із термінальною аплазією канальців.
Виявлення антитіл може відбуватися в процесі аглютинування сперматозо- онів в еякуляті після введення досліджуваної сироватки. Однак одержувані ре- зультати в даний час ще не можуть оцінюватися однозначно, внаслідок чого подібні
методики не можна рекомендувати для звичайної практики.
Спермоімобілізаційна проба цілком прийнятна як метод обстеження чоловіків
і жінок на виявлення системних і локальних комплементофіксуючих антитіл з можливістю мікромодифікації.
Терапія імунологічної безплідності складна, а результати її часом маловтішні.
Деякі автори (S. Shulman et al., 1978) описують випадки успішного лікування хво- рих з антитілами до сперми короткими курсами високих доз стероїдних гормонів.
Однак існують дані, згідно з якими таке лікування може мати сенс при імунолог-
ічному асперматизмі, коли діє тільки клітинний імунітет і не відбулися незворотні
зміни в яєчках.
Наявні відомості щодо ефективності контрацептивної терапії, яка полягає у використанні чоловіком презервативів протягом 6-8 місяців при статевих контактах з жінкою, для якої імунологічна причина є єдино можливою, такою, що пояс- нює безплідність (W. Jones, 1976). Більш раціональний відбір хворих для такого лікування, що ґрунтується на виявленні місцевого імунітету на рівні шийки матки
(цервікальний слиз), дає позитивні результати.
32.4. БЕЗПЛІДНІСТЬ НЕЗ’ЯСОВАНОГО ГЕНЕЗУ
Ймовірно, ряд порушень функції ферментів, імунної системи, зв’я- зані з поверхневими антигенами яйцеклітини, метаболічний дефіцит у спермі,
аномалії положення матки, патологія розвитку фолікула й овуляції, патологія лю- теїнової фази й інші явища можуть обумовлювати безплідність, яку важко пояс- нити. Приблизно в 10 % безплідних подружніх парне вдається знайти ніякої пато- логії. Завдяки використанню більш досконалих діагностичних методів число ви- падків нез’ясованої безплідності останнім часом зменшилося.

629
Спостереження показують, що, незважаючи на особливу увагу, яка приділяєть- ся цій проблемі, шанси на усунення безплідності нез’ясованого генезу надзвичай- но низькі. Малоймовірний успішний результат і при заплідненні донорською спермою. У такій ситуації нераціонально пропонувати «емпіричну» терапію.
Слід пояснити подружжю, що сучасні методи діагностики не завжди можуть вия- вити причину безплідності, але вона об’єктивно існує і прогнозу плані вагітності
несприятливий. Клінічний досвід свідчить про те, що доцільно запропонувати подружжю періодично проходити обстеження, оскільки постійно з’являються нові
дані, які стосуються проблеми безплідності, що можуть виявитися корисними в їх випадку. Серйозна помилка – запевняти таке подружжя, что в них усе в порядку.
Складність ситуації спонукає лікуючого лікаря дати пораду: усиновлення чужої
дитини як єдиний реальний вихід.
32.5. ШТУЧНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ
Штучне запліднення – можливість настання вагітності шляхом уве- дення за допомогою медичних інструментів у статеві шляхи жінки генетичного матеріалу у вигляді сперми, отриманої від чоловіка (ШЗЧ) чи донора (ШЗД). За- лежно від способу введення сперми розрізняють піхвовий, інтрацервікальний і
матковий способи штучного запліднення. Використовується і трансабдомінальне введення звільнених від сім’яної плазми сперматозоонів разом з однією чи двома яйцеклітинами в лійку маткової труби.
Для поліпшення еякуляту перед заплідненням рекомендується його фракціо- нування. Ця процедура не вимагає складного устаткування. У такий спосіб можна не тільки домогтися більш високої концентрації сперматозоонів, але і накопичу- вати концентрати декількох еякулятів. Звичайно в більшості чоловіків найбільша концентрація сперматозоонів спостерігається в першій порції сперми. Перед ви- бором фракцій сперми для запліднення доцільно досліджувати усі. Протягом менструального циклу проводять 3-5 запліднень.
Метод ШЗЧ застосовується в тих випадках, коли чоловік не може досягти еяку- ляції під час статевого акту. До нього вдаються, переважно, при вираженій олігоспермії
зі збереженням нормальної рухливості сперматозоонів і відсутністю їх морфологіч- них змін. Якщо проблема чисто механічна, еякулят збирають у матковий ковпачок,
який потім надягають на шийку матки. При олігоспермії еякулят центрифугують і
збагачену сперматозоонами фракцію вводять безпосередньо в цервікальний канал.
Анатомічні зміни (гіпоспадія в чоловіків і аномалії піхви в жінок) та функці- ональні порушення (імпотенція, вагінізм) можуть служити показанням до ШЗЧ.
При анатомо-функціональних, імунологічних, запальних змінах шийки матки та- кож показаний цей метод. У подібних випадках виникає цервікальний антагонізм,
який може викликати труднощі при зачатті, что обумовлює застосування матково- го способу штучного запліднення.
Метод ШЗЧ використовують при азооспермії статевого партнера чи різко вираженій олігоспермії з морфологічними змінами сперматозоонів і порушен

630
ням їх рухливості, несумісності подружжя за резус-фактором, наявності спад- кових захворювань у чоловіка, які можуть передаватися потомству. Сперму чо- ловіка і сперму донора ніколи не змішують, тому що в результаті цього по- гіршується якість донорської сперми. Останню вводять за допомогою матко- вого ковпачка.
Небажане проведення ШЗЧ у незаміжніх, овдовілих і розлучених жінок, а також у заміжніх без відома чоловіка, без згоди жінки, під наркозом, без письмо- вого підтвердження згоди подружжя на цю процедуру, без ретельного обстеження подружжя і виявлення незаперечних показань до втручання. Слід мати на увазі,
що ШЗЧ порушує ряд юридичних, психологічних і моральних проблем, які по- винні розв’язуватися в кожному конкретному випадку.
Деякі хворі прагнуть пройти обстеження з метою підтвердження їх здатності
до дітонародження і, знаючи про безплідність свого статевого партнера, хочуть завагітніти шляхом штучного запліднення спермою донора. У таких випадках первинне обстеження складається з аналізу цервікального слизу в середині менструального циклу з метою виключення хронічних інфекційних захворювань, оці- нки ступеня естрогенізації і визначення вмісту прогестерону в сироватці крові в середині лютеїнової фази менструального циклу. У жінки повинні бути регулярні
менструації за відсутності патології малого таза.
В обох випадках (ШЗЧ чи ШЗД) час проведення інсемінації повинен бути однаковим. Здійснюють інсемінацію 3-5 разів протягом менструального циклу,
починаючи за 2 дні до передбачуваної овуляції. Процедуру проводять через день,
доти, доки не відбудеться овуляція, про що судять за підвищенням базальної тем- ператури тіла або за змінами цервікального слизу. Для інсемінації краща заморожена свіжоотримана сперма. Звичайно на одному циклі інсемінації використову- ють сперму одного донора і залучають того ж донора протягом трьох послідовних циклів.
У ході інсемінації проводиться проба на пенетрацію цервікального слизу in vitro. Якщо результати проби на пенетрацію незадовільні, незважаючи на сприят- ливі властивості цервікального слизу, хвору просять відмовитися від статевих зно- син протягом періоду інсемінації (W. Quinlivan, H. Sallivan, 1976). Якщо й у цьому випадку проба дає незадовільні результати, для наступного циклу інсемінації підби- рається інший донор. У більшості хворих, що завагітніли, вагітність виникла в межах перших трьох циклів інсемінації. За даними різних авторів (С. H. Давидов та співавт., 1984; В. А. Лукін та співавт., 1985; U. Gigon, R. Haldemann, частота настання вагітності після ШЗД складає 30-70 %. Проводять максимум три спроби штучного запліднення, перш ніж почати додаткові дослідження причин безплідності.

631
32.6. ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ І
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ЕМБРІОНА
Екстракорпоральне запліднення (ЕЗ) яйцеклітини людини і транс-
плантацію ембріона (ТЕ) у матку застосовують за звичайними показаннями, а саме: трубна безплідність внаслідок непрохідності чи відсутності маткових труб;
попередні пластичні операції на трубах, особливо якщо вік жінок перевищує 30
років, а після операції пройшло не менше року безуспішний сальпінголізис чи оваріолізис, як правило, у жінок, старших 35 років; деякі форми ендометріозу;
безплідність нез’ясованого генезу чоловіча безплідність; імунологічна безплідність у жінок при постійно високому рівні антиспермальних антитіл про- тягом 1 року (С. Campagnolic et al., 1985).
Останнім часом ЕЗ як метод лікування безплідності дуже успішно застосо- вується. Можна констатувати, що технічна частина цієї проблеми вирішена задо- вільно. Отримано й обнадійливі результати. Так, I. Steptol, A. Edwards (1979) по- відомили, що частота успішного запліднення in vitro передовуляційної яйцекліти- ни складає 70-80 % і що близько 90 % запліднених яйцеклітин перетворюються в ембріон, який нормально імплантується в культурі тканин. При цьому автори відзначили хороший стан ембріона протягом 5 днів при його культивуванні in vitro.
Однак ці дані характеризують лише підготовчу фазу перед трансплантацією ембріона. При переносі таких ембріонів у матку під час ранньої лютеїнової фази природного менструального циклу в жінок при відсутності функції маткових труб вагітність настає лише в рідких випадках. Отже, процес запліднення in vitro і перенос ембріона в матку для лікування безплідних подружніх пар повинен бути організований і проведений із забезпеченням тісного зв’язку підготовчої фази і
програми трансплантації.
У цьому зв’язку необхідно враховувати: визначення показань до ЕЗ і ТЕ зас- тосування схем лікування, що забезпечували б ефективну діяльність медичного персоналу визначення практичної доцільності процедури на підставі аналізу час- тоти успішних результатів і випадків патології плода. Протипоказання до ЕЗ і транс- плантації: вік жінки (старше 40 років), наявність чоловічої безплідності з вираже- ними патологічними змінами спермограми, генетичні критерії відбору (гіпоспа- дія, природжені вади серця, шизофренія, афективний психоз, множинний склероз,
наявність у родині дітей з аутосомно-рецесивними захворюваннями, домінантно успадковувані хвороби й ін.).
Більшість фахівців вважає, що колектив центру із екстракорпорального заплід- нення і трансплантації ембріона повинен складатися з лікарів, сестер, психолога,
соціолога. Вони повинні вирішувати ряд проблем, пов’язаних зі способами ліку- вання, а також з ускладненнями психологічного і соціального характеру. Це вису- ває великі вимоги як до персоналу, так і до самих хворих. Мета тривалої програми
ЕЗ і ТЕ – довести хворих до моменту трансплантації в хорошому загальному стані.
Звичайно пацієнтки в процесі лікування відчувають надію, поєднану зі страхом невдачі. Причому невдача на будь-якому етапі лікування може сприйматися ними

632
дуже важко, незважаючи на колишні запевнення в тому, що вони чітко розуміють,
наскільки малі шанси на успіх. Тому психологічні порушення повинні постійно усуватися. Критерієм реабілітації є не тільки настання вагітності, але і закінчення
її пологами в термін.
Чоловік з подружньої пари, відібраної для лікування за методом ЕЗ і ТЕ, за 2
чи 3 місяці до початку активної терапії проходить повне дослідження сперми, що включає і бактеріологічне з метою виключення ББС. Одночасно подружжя обсте- жують для виявлення інфекцій (гонококової, трихомонадної, хламідійної, уреа- плазмової, вірусної, грибкової та ін.), що заражають культури, у яких проводиться запліднення, і зумовлюють ускладнення після переносу ембріона. Виключають також злоякісні пухлини шийки матки.
Під час менструального циклу, що передує циклу, у якому проводять вилучен- ня яйцеклітини, визначається тривалість фолікулярної фази. При регулярних мен- струальних циклах до вибіркового дослідження цервікального слизу приступа- ють на й день циклу, і після того, як секреція його починає зростати, визначають вміст естрогенів у добовій сечі для встановлення часу появи й амплітуди перед- овуляторного піку. Далі для підтвердження овуляції визначають екскрецію естро- генів і прегнандіолу в середині лютеїнової фази. При виявленні ановуляторного менструального циклу розглядається питання про проведення ще одного циклу дослідження чи про направлення хворої на екстракорпоральне запліднення
(A. Lopata et al., 1980).
Під час передовулярної фази циклу беруть кров для приготування ембріоно- культури і проведення лабораторних досліджень з метою виключення токсоплазмозу, краснухи, цитомегалії, гепатиту В, герпесвірусної інфекції, сифілісу. Дослі- джують кров і на хромосоми для ідентифікації осіб з підвищеним ризиком відтво- рення анеуплоїдних гамет. У сироватці крові визначають спермантитіла й антитіла до блискучої оболонки (zona pellucida). На етапі попереднього обстеження вимі- рюють довжину цервікального каналу і порожнини матки за допомогою зонда,
враховуючи наступний перенос ембріона катетером.
Застосовують різні схеми проведення стимуляції овуляції (суперовуляції) з метою запліднення in vitro, зокрема із застосуванням комбінації кломіфену, МГЛ і
ХГ; тільки МГЛ; ФСГ і МГЛ; тільки кломіфену. При всіх схемах стимуляції ову- ляції з го дня проводять моніторингове спостереження, що включає визначення рівня Ев плазмі крові, УЗД, оцінку цервікального слизу. Для успішного ЕЗ реко- мендують здійснювати моніторинг росту і розвитку фолікулів за допомогою УЗД,
а також визначення рівня Е, прогестерону і ЛГ, виявляти індивідуальну відповідь на стимуляцію.
Стимуляцію овуляції припиняють, якщо: 1) максимальний рівень ЛГ вияв- ляється до овуляції; 2) діаметр домінантного фолікула не менший 21 мм 3) рівень прогестерону зростає без підвищення рівня ЛГ; 4) кількість фолікулів менша ніж 6;
5) максимум ЛГ визначається при наявності більше 5 фолікулів; 6) домінантні
фолікули діаметром більше 21 мм з’являються до досягнення максимального вмісту прогестерону (Р. Kemeter, W. Feichtinger, 1985).

633
Нині методом вибору є одержання яйцеклітин, які підлягають наступному ЕЗ,
шляхом аспірації протягом природних менструальних циклів, без стимуляції, оскі- льки остання може бути причиною невдач, що виникають при вагітностях, викли- каних переносом ембріона, який розвивається з яйцеклітини, отриманої при сти- муляції яєчників.
Узяття яйцеклітини проводиться при лапароскопії, рідше при лапаротомії під час операції на трубах (В. І. Грищенко та співавт., 1986). Використовують також трансвагінальну чи трансвезикальну пункцію фолікулів під контролем УЗД. Цей метод сьогодні вважають оптимальним – він спрощує одержання ооцитів, знижує
ризик для пацієнтки, зручний навіть при наявності спайок, його можна застосову- вати амбулаторно (Б. В. Леонов та співавт., 1987; J. Cohen et al., 1986 та ін.). Яй- цеклітину двічі відмивають запліднюючим середовищем, яке видаляє велику час- тину фолікулярної рідини. Потім вона переноситься в краплі рівноважного заплі- днюючого середовища під стерильну парафінову олію. Як запліднююче середовище застосовується розчин Тіроде, що містить піруват, альбумін і анти- біотики (A. Edwards et al., 1979; A. Lopata et al., 1980).
Свіжу сперму чоловіка з урахуванням її розрідження при кімнатній темпера- турі розводять у двох змивах запліднюючого середовища. Видалення сім’яної плаз- ми проводять у такий спосіб: невелику кількість сперми розводять у чотириразо- вому об’ємі запліднюючого середовища, потім суспензію сперматозоонів центри- фугують (200 G), видаляють надосадову рідину, ресуспендують грудочку сперматозоонів і потім повторюють цю процедуру. Отриману у такий спосіб гру- дочку сперматозоонів знову ресуспендують, визначають їх концентрацію і рух- ливість і доводять ці параметри до значень, що вважаються стандартними для процедури запліднення яйцеклітини.
Відомий об’єм суспензії сперматозоонів додається в краплю середовища, що містить яйцеклітину. Інсемінуюча крапля звичайно містить 1,0-1,5 х 10 6
спермато- зоонів в 1 мл, інкубується при температурі 37 Св розчині з рН 7,6, в атмосфері,
що містить 5 % CO
2
, 5 % O
2 і 90 % N
2
. Яйцеклітину залишають у суспензії сперма- тозоонів на 6-18 год. Після цього (близько 12-18 год після інсемінації) за допомо- гою мікроскопа можна визначити ознаки запліднення: у цитоплазмі визначаються чоловічі і жіночі проядра. Про нормальний розвиток ембріона в культурі свідчить поява клітин, що діляться, приблизно однакового розміру і форми, які рівномірно заповнюють велику частину простору в межах блискучої оболонки яйцеклітини.
Ембріон людини, що росте, культивується при температурі 37 Св атмосфері, яка містить 5 % CO
2
, 5 % O
2 і 90 % N
2
, у середовищі рН 7,3. Ембріон перед імпланта- цією міститься в культурі клітин протягом 2-3 діб.
Трансплантація проводиться в такий спосіб: ембріон у 0,5 мл культурального середовища обережно засмоктується в стерильний катетер діаметром 1,4 мм. Потім катетер проводиться через цервікальний каналу порожнину матки, дев ділянці
дна ембріон вивільняється з катетера. Щоб полегшити проведення цієї процеду- ри, катетер слід розмітити по довжині для контролю за положенням його кінця в порожнині матки. Крім цього, слід дуже акуратно ним маніпулювати, щоб уник-

634
нути скорочення м’язів шийки матки. Перенесення ембріона краще проводити ввечері (J. Steptol, A. Edwards, У даний час ЕЗ і ТЕ – перспективний, але досить складний і дорогий метод лікування деяких форм чоловічої і жіночої безплідності. Дає відносно добрі ре- зультати, що залежать від визначення оптимальних термінів узяття зрілих ооцитів,
кількісної і якісної оцінки сперми, результатів медико-генетичного обстеження подружжя, від досконалості техніки виконання всіх маніпуляцій, а також враху- вання фізіологічних і біохімічних процесів у період імплантації ембріона.
Як недоліки методу ЕЗ і ТЕ можна відзначити те, що тільки 55-60 % вагітно- стей, що настали після ЕО і ТЕ, завершуються народженням життєздатних дітей;
від 1,5 до 8 % вагітностей бувають позаматковими; у 18-20 % жінок відбуваються спонтанні аборти; у 15-18 % – розвивається біохімічна вагітність (анембріонія);
передчасні пологи настають у 3 рази частіше, ніж серед вагітних у популяції; ча- стіше, ніж у здорових жінок, спостерігається і низька маса тіла дітей при народ- женні.
Однак є всі підстави припускати, що в цьому напрямку буде досягнуто про- гресу яку сфері техніки, так і фізіології і біохімії екстракорпорального запліднен- ня і трансплантації ембріона в матку. Досягнення в галузі біології, фізики сприя- ли обґрунтуванню і розробці методів кріоконсервування ооцитів людини. Нако- пичений на сьогодні досвід свідчить про високу частоту настання вагітності при ранньому заморожуванні ембріонів. Успіх цього починання винятково важливий не тільки для науки, але і для медичної практики боротьби з безплідністю.
Глава 33

1   ...   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   91

скачати

© Усі права захищені
написати до нас