Аналіз ризиків при маневруванні у зоні бойових дій у морі сторінка 2

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Ім'я файлу: analizrizikivprimanevruvanniuzonibojovihdijumori_acl3gokc.ucx.do
Розширення: docx
Розмір: 314кб.
Дата: 23.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Аналітика цін на салат.docx
Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту.docx
lkostenko_omfdfexz.rld.docx
Розвиток вищих психічних функцій в онтогенезі.docx
Методи, способи та стилі адміністративного управління в сучасних
Історія.docx
Конституційний принцип визнання та гарантування місцевого самовр

Висока маневреність сучасного бою є результатом застосування могутніх засобів ураження, збільшення рухливості загальновійськових частин і підрозділів, завдяки їхній повній моторизації та високому ступеню механізації, а також можливістю відсутності суцільного фронту в обороні та наступі.

Сучасні засоби ураження дозволяють за короткий час завдавати противнику великих втрат, а висока рухливість загальновійськових частин і з’єднань дає можливість швидко використовувати результати вогневих ударів, з ходу атакувати противника і стрімко просуватися вглибину, широко маневруючи силами і засобами.

У минулому маневр військами обмежувався їхнім переміщенням для зайняття вигідних позицій стосовно противника і нанесення по ньому ударів. Тепер його використовують для своєчасного використання військами результатів вогневих ударів; швидкого перенесення зусиль углибину або на новий напрям; подолання зон радіоактивного зараження, завалів, районів руйнувань, пожеж і затоплень; виведення військ з-під ударів противника, заміни частин і підрозділів, які зазнали найбільших втрат або втратили боєздатність.

Високоманевровий характер сучасного бою означає, що затяжні, методичні, розмірені дії військ не лише не відповідають можливостям сучасної зброї і техніки, а й ускладнюють їхнє ефективне використання. Сьогодні перевагу в бойовій підготовці військ віддають пересуванням, маршам, діям з ходу, тобто високодинамічним, рухливим формам бою.

Маневр у бою здійснюють вогнем, силами і засобами. Значно зросла роль маневру силами і засобами повітрям у зв’язку з розвитком авіації.

Напруженість бойових дій зумовлена прагненням і можливостями протидіючих сторін вести рішучі активні бойові дії; використанням у бою великої кількості складних систем зброї великої руйнівної сили; масовими втратами людей, озброєння, техніки і матеріальних засобів; великим психологічним впливом на людей наслідків застосування якісно нової зброї, а також цілеспрямованою діяльністю протидіючих сторін з метою злому волі противника до подальшого опору; безперервним веденням бойових дій вдень і вночі на різних напрямах і в різноманітних умовах обстановки.

Короткочасність сучасного бою визначається могутністю засобів ураження, які використовуються, їхньою швидкою дією, здатністю військ за короткий термін завдати рішучого ураження противнику, стрімко з ходу атакувати і завершувати його розгромлення слідом за вогневими ударами, у високому темпі нарощувати успіх углибину.

Швидкі й різкі зміни обстановки – характерна риса сучасного загальновійськового бою. Вона означає, що бойові дії будуть розгортатися динамічно, з різким переходом від одного виду бою до іншого, зі зміною обстановки під час бою не лише по годинах, а й по хвилинах.

Швидкість зміни обстановки визначається часом, протягом якого відбуваються істотні зміни положення, стану і характеру дій військ протидіючих сторін. Вона залежить від здатності засобів ураження подавити або знищити визначені об’єкти противника за мінімальний час і від швидкості пересування військ.

Різкі зміни обстановки зумовлені якісними змінами складу угруповань своїх військ і військ противника, співвідношенням сил і засобів, радіаційною та хімічною обстановкою, швидким підходом резервів, висадкою десантів, потужними раптовими ударами бойових вертольотів і, як наслідок, різкою зміною способів дій, переходів від одного виду бою до іншого.

Нерівномірність розвитку та осередковий характер бойових дій підвищують значення самостійності частин і підрозділів, які діють на окремих напрямах, ініціативи командирів усіх ступенів, забезпечення проміжків, флангів і тилу своїх військ. Разом з тим ці умови вимагають сміливих дій військ, стрімких проривів углибину, широкого використання охоплень і обходів з метою нанесення ударів у фланг і тил противнику.

Усе це викликає необхідність готувати війська до виконання бойових завдань в умовах надзвичайно швидких і різких змін обстановки, а командирів і штаби – у гранично короткі терміни грамотно реагувати на її зміни, проявляти рішучість, ініціативу, творчість і самостійність.

Різноманітність способів ведення загальновійськового бою також є його новою рисою. Під способами ведення бою, як відомо, розуміють порядок застосування сил і засобів для виконання поставлених бойових завдань. Способи ведення бою, як свідчить історичний досвід, безперервно змінюються й удосконалюються одночасно з розвитком матеріальної бази. Вони залежать також від завдань, поставлених військам, умов виконання, бойових можливостей частин і підрозділів, складу та характеру дій противника та особливостей місцевості.

У минулих війнах спостерігалася відносна постійність способів ведення бою частинами і підрозділами. Вони могли годинами і навіть днями проривати оборону противника або форсувати водну перешкоду.

Застосування в сучасному бою різноманітних засобів ураження, висока динамічність і короткочасність бойових дій, швидкі й різкі зміни обстановки, швидка зміна видів бою викликають необхідність застосування різних способів його ведення. За таких умов підрозділи та частини повинні бути готовими протягом доби вести активні наступальні дії: проривати оборону, форсувати водні перешкоди, громити противника у зустрічному бою, переслідувати його; оборонятися, а інколи здійснювати маневр з метою виходу з бою та відходу.

Кожному виду бою і його різновидам притаманні свої способи ведення бойових дій, свої тактичні прийоми, які також будуть змінюватися залежно від конкретних умов обстановки. Тому для перемоги над противником у сучасних умовах потрібно оволодіти мистецтвом застосування різних тактичних прийомів, настирливо вести пошук, розробляти та оволодівати новими, більш ефективними способами.

Розгортання бойових дій на землі й у повітрі, на широкому фронті, на велику глибину та їхнє ведення у високому темпі стали можливими завдяки різкому зростанню бойових можливостей, далекобійності та ефективності в застосуванні засобів ураження.

Зростання бойових можливостей сучасних підрозділів, частин і з’єднань, зміна характеру оборони та способів наступу, необхідність розосередження військ призвели до збільшення просторових меж і темпу ведення сучасного бою.

Наприклад, якщо в період Другої світової війни стрілецька дивізія Червоної Армії наступала на фронті 1–2 км і обороняла смугу 8–10 км по фронту та 6–8 км у глибину, то сучасна бригада (з досвіду навчань військ НАТО) може наступати у значно більшій смузі (5–10 км, а інколи й більше) та обороняти смугу 10–20 км по фронту та понад 20 км у глибину. Темп наступу стрілецької дивізії Червоної Армії в операціях 1944–1945 рр. не перевищував 12–18 км за добу. Тепер дивізія військ НАТО здатна наступати з темпом від 20 до 40 км за добу і більше.

У Другій світовій війні противника можна було подавити вогневими засобами дивізії на глибину першої позиції (2–3 км). Сьогодні тактичними ракетами та артилерією можна знищити об’єкти противника на значно більшій глибині. Бойові вертольоти, тактичні повітряні десанти і передові загони здатні діяти в усій тактичній глибині оборони противника та за її межами. Бойові дії в усіх видах бою будуть охоплювати одночасно всю глибину бойових порядків частин і з’єднань, вміщуючи другі ешелони та резерви, а не тільки лінію зіткнення сторін і найближчу глибину, як це було раніше.

Із застосуванням сучасних засобів збройної боротьби, а також із насиченням повітряного простору над полем бою різними засобами розвідки (авіація, БПЛА, космічні засоби і т. ін.) тенденція подальшого збільшення просторового розмаху бою набуде ще більшого розвитку.

Широкий маневр, нанесення одночасних ударів із фронту, флангів, тилу, з повітря стає характерним способом ведення бою не лише з’єднаннями та частинами, а й батальйонами. Основу загальновійськового бою становить дальній вогневий бій з використанням високоточної зброї.

Змінився характер ближнього бою: це насамперед бій на граничних дальностях озброєння танків і протитанкових засобів, що завершується ударами у фланг і тил танкових та механізованих підрозділів.

Іншим став зміст загальновійськового бою: основними його елементами є не лише вогневе ураження і маневр, а й радіоелектронне придушення систем управління військами та зброєю противника.

Аналіз характерних рис сучасного загальновійськового бою показує, що для його ведення необхідні висока тактична, військово-технічна, моральна і психологічна підготовка військ, бойовий досвід, дисципліна і фізична підготовленість особового складу.

Сучасний загальновійськовий бій вимагає від усього офіцерського складу глибоких військово-теоретичних знань, широкого загальнонаукового світогляду, творчості та ініціативи, мистецтва оперативно-тактичного передбачення, здатності прогнозувати можливий хід бойових дій, розробляти та оволодівати новими, ефективними способами ведення бою.

У бою завжди беруть участь дві сторони, кожна з яких намагається розгромити противника та зберегти свої сили. Але при цьому сили і засоби сторін, їхнє озброєння і чисельність, морально-бойові якості військ, мистецтво командирів бувають зовсім різними. Бойова обстановка на війні ніколи не повторюється і щоразу вимагає особливого підходу до її вирішення.

Бій як організовану збройну боротьбу ретельно планують, всебічно готують і ведуть відповідно до замислу, спрямованого на досягнення мети. Дії військ у бою підпорядковані волі командира – єдиноначальника. Він, використовуючи свої військові знання та досвід, знання і досвід підлеглих, всебічно аналізуючи обстановку і передбачаючи можливі її зміни, організовує бій, узгоджує дії військ і різних засобів боротьби, проявляє творчість заради здобуття перемоги над противником.

Однак, наскільки б не були різноманітними фактори, що зумовлюють перемогу в кожному конкретному бою, існують і деякі загальні принципи військового мистецтва, дотримання яких є важливою умовою здобуття перемоги.

Принципи загальновійськового бою – це основні керівні положення щодо організації і ведення бою.

Вони знаходять своє відображення в статутах, керівництвах та інших офіційних порадниках. Знання принципів ведення бою допомагає командирам і штабам у їхній практичній діяльності, сприяє прояву розумної ініціативи і творчості в процесі управління військами.

Основними принципами сучасного загальновійськового бою є: постійна бойова готовність частин і підрозділів; активність, рішучість та безперервність ведення бою; раптовість дій; узгоджене, сумісне застосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання безперервної взаємодії між ними; рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямі в потрібний час; маневр підрозділами і частинами, ударами і вогнем; всебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання; всебічне забезпечення бою; підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ; тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень та поставлених завдань [17].

Постійна бойова готовність частин і підрозділів. Цей принцип вказує на пряму залежність успішного виконання бойових завдань від постійної високої бойової готовності частин і підрозділів як у мирний час, так і під час воєнних дій, незалежно від їхнього місця у бойовому (похідному) порядку та характеру завдань, які вони виконують.

Постійної високої бойової готовності частин і підрозділів досягають: правильним розумінням командирами і штабами своїх завдань; передбаченням можливих змін в обстановці й своєчасним проведенням необхідних заходів для планування та підготовки наступних дій; укомплектованістю і забезпеченістю військ усім необхідним для ведення бою; високим бойовим досвідом командирів, штабів і військ; постійною готовністю зброї і бойової техніки до застосування, а особового складу – до виконання поставлених перед ними завдань; розміщенням частин і підрозділів з урахуванням їхнього призначення та мобілізаційної готовності; безперервним веденням розвідки, чіткою організацією і пильним несенням бойового чергування; своєчасним і організованим приведенням військ у вищі ступені бойової готовності: організацією і підтриманням чіткого та безперервного управління військами.

Активність, рішучість та безперервність ведення бою. Для здобуття перемоги в бою частини та підрозділи повинні діяти рішуче, сміливо, ініціативно, з наполегливістю та завзятістю, вдень та вночі, за будь-якої погоди, швидко відновлювати боєздатність, випереджати противника в діях, зривати його плани, оволодівати ініціативою та міцно утримувати її.

Досвід минулих війн показує, що за інших однакових умов успіху в бою досягає лише той, хто діє більш активно та рішуче, нав’язує свою волю противнику.

Високої активності та рішучості військ досягають постійним впливом на противника за будь-якої обстановки, своєчасним використанням вигідних умов обстановки та своїх бойових можливостей своєї зброї.

Звичайний маневр з моря складається з трьох етапів: маневр на кораблях, перехід на берег і маневр на березі. Під час першої фази військово-морські сили мають набагато більшу гнучкість пересування, ніж сили, що обороняються на березі; поки штурмові сили знаходяться в морі, маючи можливість вибирати, де і коли атакувати, захисник повинен покривати всі можливі шляхи. Другий крок, пересування сухопутних бойових підрозділів на берег, вимагає розміщення на березі, звідки можна діяти вглиб країни. Історично склалося так, що час, необхідний для створення такого плацдарму, часто зводив нанівець перевагу, отриману на етапі заходу на посадку. До того моменту, коли на берегу з’явиться достатня бойова потужність і буде забезпечена опорна зона, щоб підрозділи були готові почати маневр на суші, противник, імовірно, зможе підготувати оборону або контратаку.5 Саме перехід на берег OMFTS за допомогою STOM прагне усунути за допомогою технологічного прогресу в мобільності, вогневій підтримці та C4I. Ці життєво важливі досягнення - інноваційні, навіть високоризикові концепції для підтримки OMFTS - є областю структурованої розробки, відомої як "Морський дракон". У жовтні 1995 року комендант Корпусу морської піхоти заснував діяльність (Лабораторія бойових дій командира, з 13 червня 1997 року відома як Лабораторія бойових дій Корпусу морської піхоти, або MCWL) для польових випробувань передових технологій і підходів з метою виявлення перспективних . Саме цей проект пропонував розрізнені, легкоозброєні команди, які рухалися пішки, але мали доступ до складного C4I та дистанційного вогню за викликом. Щоб вижити та бути ефективними, такі команди повинні бути непомітними та спритними, вимоги, які також стосуються їхніх засобів доставки та підтримки. MCWL вивчає методи поповнення постачання повітрям, які не шкодять місцезнаходженням підтримуваних підрозділів.

Останньою попередньою умовою, необхідною для розуміння OMFTS, є природа самого прибережного середовища. У водах з обмеженим доступом біля захищеного берега військово-морські сили стикаються з особливо серйозними загрозами, усі вони вказують на переваги глибших і більш відкритих вод, розташованих далі від берега.7 У водах, які перебувають під постійним наглядом системи берегової оборони, важко запобігти або швидке виявлення закладених мін і знешкодження їх змушує кораблі рухатися в бік моря. Крім того, кораблі мають дуже мало часу, щоб захиститися від малопомітних високошвидкісних протикорабельних ракет, коли вони стріляють на короткі відстані, ймовірно, у прибережній зоні. Навіть з такими передовими оборонними системами, як «можливість спільного ураження», глибина вогню потрібна для безпеки.

Через усі ці загрози, коли традиційні десантні операції вимагають наближення десантних суден до 10 тисяч ярдів від пляжу, STOM передбачає мінімальний відстань у двадцять п’ять миль, коли будуть використовуватися вдосконалені штурмові машини-амфібії (AAAV), сорок миль. для операцій десантних кораблів на повітряній подушці (LCAC), і п'ятдесят миль або більше для літаків.8 В ідеалі авіаносці, штурмові кораблі та пропонований корабель арсеналу залишатимуться на відстані понад сто морських миль від берега.

Цей аналіз розбивається на два основні компоненти: вимоги до підтримки та здатність задовольнити ці вимоги. Він передбачає десантні сили, що складаються з морського експедиційного підрозділу, здатного до спеціальних операцій (MEU [SOC]); кораблі та літаки ВМС, які присутні в типовій десантній групі (АРГ); і п'ятнадцятиденна операція без зовнішньої підтримки.

Розглядаються лише матеріально-технічні аспекти (тобто забезпечення бойової служби) OMFTS. CSS, у свою чергу, має шість функціональних областей (постачання, технічне обслуговування, транспортування, загальне проектування, медичні послуги та інші послуги), але тут ми стурбовані в першу чергу функціями постачання та транспортування, з деяким урахуванням вимог до транспортування медичне обслуговування.9 Передбачається, що інші функції залишаються в морі, і вони не розглядаються. Часові рамки – це 2010-2015 роки, коли, як передбачається, будуть досягнуті необхідні досягнення в C4I та вогневій підтримці.

Існує три кроки у визначенні матеріально-технічних вимог для операцій OMFTS. Перший полягає в тому, щоб визначити, які сили необхідно підтримувати, а другий, щоб знайти, які ресурси (з якими характеристиками) доступні для цього. На цій основі можна охарактеризувати вимоги до матеріально-технічного забезпечення та виконати розрахунки. Корпус морської піхоти розгортає як повітряно-наземні оперативні групи морської піхоти (MAGTF), загальновійськові формування, що складаються з командного елементу, повітряного бойового елементу, наземного бойового елементу та елементу підтримки бойового обслуговування. Найменшим MAGTF є MEU(SOC). Його командний елемент складається з роти розвідки сил, радіобатальйону, повітряної та морської вогнепальної роти зв’язку, батальйону зв’язку та розвідувальної роти. Його повітряний бойовий підрозділ, який включає посилену вертолітну ескадрилью та загін групи управління повітряною піхотою морської піхоти, містить дванадцять CH-46E середньої підйомності, f CH-53D або E важкої підйомності, три легких UH-1N і чотири AH-1. Ш легкі ударні вертольоти; шість легких штурмовиків вертикального зльоту і посадки AV-8B; два танкери KC-130 (у готовності в США); і щонайменше п'ять груп ручних зенітних ракет Stinger.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

скачати