Постанови суду першої інстанції 2 Поняття і

Постанови суду першої інстанції

КОРОТКА АНОТАЦІЯ

Усі постанови суду першої інстанції поділяються на рішення (ст. 285 ЦПК) і визначення (ст. 296ГПК).

Рішення - це підсумковий процесуальний документ, що виноситься від імені держави - ​​Республіки Білорусь, яким справа вирішується по суті після всебічного і повного дослідження обставин його в судовому засіданні.

На відміну від рішення визначення виносяться іменем суду за окремими процесуальних питань, які виникають у ході провадження у справі. Вони виступають в якості рушійного справу процесуального засобу.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

1. Поняття і види судових постанов

2. Зміст рішення: його складові частини

3. Негайне виконання рішення. Відстрочка і розстрочка виконання рішення. Поворот виконання

4. Вимоги, яким має задовольняти судове рішення

5. Усунення недоліків судового рішення виніс його судом

6. Законна сила судових постанов. Момент вступу та правові наслідки вступу судових постанов в законну силу

1 Поняття та види судових постанов

Винесення судом постанови є вид процесуальної дії (ст. 108 ЦПК).

• в широкому сенсі: судова ухвала - це судовий документ, який характерний для будь-якій стадії процесу і яким оформляється судження суду щодо будь-якого в процесі розгляду справи питання. Процесуальний закон ділить постанови суду першої інстанції рішення і визначення (ст. 294 ЦПК);

• у вузькому сенсі: судова ухвала - це акти, які приймають деякі судові органи (зокрема, Президії Верховного Суду Республіки Білорусь, обласних, Київського міського судів) за результатами перевірки судових постанов у порядку нагляду.

Види судових рішень (як і класифікація позовів): за способом судового захисту розрізняють-рішення про визнання (встановлення), присудження, перетворенні (конститутивний).

У позовах про визнання (установітельних позовах) позивач наполягає на визнання за ним спірного права або на підтвердження судом наявності (відсутності) певного правовідносини між ним і відповідачем. Отже, рішення суду по даній категорії позовів, як правило, не підлягають примусовому виконанню.

У позовах про присудження (виконавчих позовах) позивач просить примусити відповідача до вчинення певних дій або утриматися від їх вчинення. На відміну від позовів про визнання, рішення за позовами про присудження, як правило, підлягає примусовому виконанню. Позови, відносяться до даного виду, найбільш поширені в судовій практиці. Їх прикладами можуть служити позови про стягнення грошових коштів, про витребування майна, про поновлення на роботі та ін

Найчастіше (Є. В. Васьковський, М. А. Гурвич і інші автори) також виділяють перетворювальні (конститутивний) позови. У позовах, що відносяться до даної категорії, позивач просить суд винести рішення, з яким закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин між сторонами. Отже, перетворюючі позови і, отже, рішення можуть бути правостворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі.

Види судових визначень:

• оскаржувані окремо від рішення - визначення, які можуть бути оскаржені чи опротестовані до суду касаційної інстанції окремо від рішення

  • про право на оскарження прямо зазначено в ЦПК: наприклад, ухвалу про передачу справи до іншого суду, а також про відмову в порушенні справи (ст. 247 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 248 ЦПК), про забезпечення позову (ст. 259 ЦПК), про передачу справи на розгляд до іншого суду (ст. 51 ЦПК), з питань, пов'язаних з судовими витратами ((ст. 117 ЦПК) та ін;

  • визначення, які перешкоджають подальшому руху справи (ст. 433 ЦПК): про відмову в порушенні справи (ст. 247 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 248 ЦПК), ін

Оскаржувані визначення вступають в законну силу в тому ж порядку, який передбачений для набрання законної сили рішень (ст. 434 ЦПК).

• оскаржувані разом з рішенням: приватні скарги і приватні протести не подаються, але заперечення проти таких визначень можуть бути приведені в касаційній скарзі чи касаційному протесті (ч. 3 ст. 433 ЦПК). Вони також можуть скасовуватися або змінюватися який виніс їх судом у разі помилковості або у зв'язку зі зміною обставин справи. Визначення, що не підлягають окремому оскарженню, набирають законної сили і починають діяти відразу після оголошення, а якщо оголошення не вироблялося - після підписання їх суддею (ст. 323 ЦПК).

2. Зміст рішення: його складові частини

Рішення у справі складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення (ст. 303 ЦПК) вказуються час і місце винесення рішення, найменування суду, який виніс рішення, прізвище, ім'я, по батькові судді та секретаря судового засідання, сторони та їх представники, прокурор, інші юридично зацікавлені в результаті справи особи, предмет спору.

Описова частина рішення (ст. 304 ЦПК) повинна містити в собі вказівки на те, що вимагають або проти чого заперечують сторони та інші юридично заінтересовані в результаті справи особи та з яких підстав. Тут відображаються також зміни позивачем предмета, розміру або підстави позову, якщо вони мали місце, визнання чи невизнання позову відповідачем.

Мотивувальна частина (обгрунтування) рішення складається тільки у випадках, прямо передбачених ст. 305 ЦПК.

У цілому ця частина рішення присвячується правовому і фактичному обгрунтуванню рішення. Мотивувальна частина рішення повинна містити відповіді на питання, передбачені п. 1-5 ст. 300 ЦПК.

Кожне рішення повинне мати усне або письмове обгрунтування (ст. 305, ч. 2 ст. 311 ЦПК). У письмовому вигляді мотивувальна частина рішення складається:

1. за вимогами юридично що у результаті справи осіб. Така вимога може бути заявлено до видалення суду в нарадчу кімнату для винесення рішення і протягом десяти днів після його оголошення;

2. у зв'язку з оскарженням або опротестуванням рішення в касаційному порядку;

3. в інших випадках, прямо передбачених ЦПК.

Поза дорадчої кімнати мотивувальна частина рішення складається у семиденний строк з дня подання заяви про це або надходження касаційної скарги (касаційного протесту) на рішення, якщо інше не встановлено ЦПК. У разі пропуску строку з поважних причин він може бути відновлений суддею, який виніс рішення. Мотивувальну частину як окремий документ підписує суддя, який виніс рішення (ст. 312 ЦПК).

Резолютивна частина рішення повинна містити остаточну відповідь на кожне заявлену вимогу. Резолютивна частина рішення повинна також обов'язково містити вказівку на розподіл судових витрат, термін і порядок оскарження рішення. У необхідних випадках у резолютивній частині рішення зазначаються строк і порядок виконання рішення, допущення негайного виконання або забезпечення виконання рішення. У рішенні також вказуються й інші відомості, передбачені ЦПК. Зокрема,

• у справі про розірвання шлюбу резолютивна частина рішення повинна містити зазначення суми, що підлягає сплаті одним або обома подружжям при реєстрації розірвання шлюбу (ст. 307 ЦПК);

• у справі про присудження майна в натурі - вартість цього майна, яка повинна бути стягнута з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна в наявності не виявиться, а також банківський рахунок відповідача, з якого має бути списана в цьому випадку грошова сума за неповернення позивачу присудженого майна (ст. 308 ЦПК);

• якщо рішення зобов'язує відповідача вчинити певні дії суд зазначає в резолютивній частині рішення термін виконання, право стягувача зробити зазначені дії самостійно зі стягненням з відповідача необхідних витрат (ст. 309 ЦПК).

2. Негайне виконання рішення.

Відстрочка і розстрочка виконання рішення. Поворот виконання

Негайне виконання - це звернення рішення, не вступило в законну силу, до примусового виконання зі збереженням права на його оскарження. Негайному виконанню (імперативне негайне виконання) підлягають рішення (ст.313 ЦПК):

1. про присудження аліментів;

2. про стягнення витрат, витрачених державою на утримання дітей, які перебувають на державному забезпеченні;

3. про присудження періодичних платежів у відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина;

4. про присудження працівникові заробітної плати, але не понад ніж за один місяць;

5. про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника;

6. в інших випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Суд також вправі допустити негайне виконання рішення повністю або в частині, якщо уповільнення у виконанні рішення може призвести до значної шкоди для стягувача або зробити неможливим саме виконання (факультативне негайне виконання).

При допущенні негайного виконання рішення суд може зажадати від позивача забезпечення повороту його виконання у разі наступного скасування рішення. Поворот виконання передбачає повернення відповідачу всього того, що було з нього стягнуто на користь позивача за скасованим судовим рішенням (ст. 417 ЦПК). На рішення суду з питання про поворот виконання може бути подана скарга або принесений приватний протест.

Виходячи з майнового стану сторін або інших обставин, суд, який виніс рішення, вправі відстрочити або розстрочити його виконання (ч. 1 ст. 329 ЦПК). Відстрочка або розстрочка - це види зміни терміну виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення виконання рішення на більш пізній термін у порівнянні з тим, що був вказаний у рішенні або встановлено законом.

Розстрочка представляє собою поділ виконання на частини з встановленням тимчасових інтервалів для виконання окремих частин. Отже, розстрочка можлива тільки при подільності предмета виконання.

Підставою надання розстрочення та відстрочення є такі обставини, як хвороба відповідача, його тяжке матеріальне становище і т.п. Надання розстрочення та відстрочення - виняткова міра, тому що вони можуть суттєво послабити силу судового рішення. Питання про відстрочку і розстрочку виконання рішення вирішуються у судовому засіданні з повідомленням юридично що у результаті справи осіб, неявка яких не перешкоджає розгляду питання (ст. 330 ЦПК). На рішення суду про відстрочку і розстрочку виконання рішення може бути подана скарга або принесений приватний протест (ст.331 ЦПК).

2. Вимоги, яким має задовольняти судове рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦПК рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Ці властивості необхідно визнати конституюють, сутнісними.

Рішення є законним, якщо при її винесенні суд правильно застосував підлягають застосуванню норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи положення ст. 402 ЦПК можна відзначити, що в цілому рішення є обгрунтованим, якщо судом враховано всі факти, що входять до предмету доказування, кожен з цих фактів підтверджений достатніми і достовірними доказами, а зроблені в рішенні висновки відповідають встановленим фактам.

До рішення суду також пред'являються наступні вимоги:

• письмова форма судового рішення (ст. 310 ЦПК);

• повнота судового рішення (ст. 326 ЦПК);

• визначеність судового рішення (ч.4 ст. 306 ЦПК);

• безумовність (категоричність) судового рішення (ч.4 ст. 306 ЦПК).

Письмова форма судового рішення: рукописний або друкований текст, який готується на мові судового розгляду. Рішення підписується суддею (суддями), які винесли його.

Виправлення готового тексту рішення допускається як до, так і після його підписання. Але виправлення повинні бути обговорені, а застереження підписані суддею (суддями) до виходу з нарадчої кімнати для оголошення рішення (ч. 3 ст. 310 ЦПК). Якщо виправлення вносяться до підписання тексту рішення, вони обговорюються до підпису (підписів). А якщо рішення вже підписано, застереження робляться нижче підписів і суддя (судді) підписується знову.

Повнота судового рішення: воно повинно містити відповіді на всі вимоги або елементи вимоги позивача та інших зацікавлених в результаті справи осіб, а також інших вимог відповідно до ЦПК.

Визначеність судового рішення: альтернативні судові рішення в Республіці Білорусь не допускаються, тобто рішення має містити один однозначну відповідь на кожне заявлену вимогу.

[Від альтернативних слід відрізняти так звані факультативні рішення, які теж містять дві директиви, але друга з них є додатковою, передбачається на випадок, якщо виконання першою стане неможливим. За певних обставин лише факультативний характер резолютивної частини рішення забезпечує реальний захист суб'єктивного права. Правомочність винесення факультативних рішень передбачається ст. 308-309 ЦПК].

Безумовність (категоричність) судового рішення: умовні рішення не допускаються, тобто виконання судового рішення не повинне поєднуватися з настанням або не відбудеться певної умови чи події.

5 Усунення недоліків судового рішення виніс його судом

За загальним правилом після оголошення рішення не може бути змінено який виніс його судом, а всі недоліки виправляються у касаційному порядку. З цього правила є винятки.

1). суд новим рішенням скасовує раніше винесене рішення в разі з'явлення або виявлення місця перебування громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеною померлою.

2). суд вправі винести додаткове рішення (виправляється неповнота судового рішення), роз'яснити рішення (виправляється невизначеність, неясність рішення), виправити в ньому описки і явні лічильні помилки (ст. 326-328 ЦПК).

Підставами для прийняття додаткового рішення відповідно до ст. 326 ЦПК є:

• суд не дозволив або не повністю дозволив вимога, яка була розглянута в судовому засіданні;

• суд не розподілив судові витрати між сторонами.

Додаткове рішення ухвалюється тим же судом, який виніс основне рішення.

Підстави для роз'яснення судового рішення законом чітко не визначені. Згідно зі ст. 327 ЦПК роз'яснення усуває такий недолік рішення як неясність. З аналізу норм законодавства слід, що роз'яснення повинно мати місце у разі виникнення труднощів у розумінні і, отже, виконання рішення.

Роз'яснення складається у вказівці, що конкретно малося на увазі при формулюванні рішення. У силу ч. 2 ст. 327 ЦПК роз'яснення допускається в будь-який час, якщо рішення ще не виконано і в строк, протягом якого воно може бути примусово виконано (за загальним правилом - 3 роки).

Суд має право виправити у своєму рішенні описки і явні лічильні помилки. Під описками зазвичай мають на увазі спотворення в написанні слів (наприклад, спотворення прізвища, власного імені, по батькові громадянина або найменування юридичної особи). Явними рахунковими помилками вважаються помилок у підрахунках, відніманні та інших математичних діях. Якщо розрахунок виявився неправильним внаслідок неправильного розуміння закону, помилка може бути виправлена ​​тільки вищестоящим судом у встановленому законом порядку.

Ухвала суду про виправлення описок і явних рахункових помилок - як би складова частина рішення. У самому тексті рішення ніякі виправлення не виробляються. Але до виконавчого листа резолютивна частина рішення переноситься в тій редакції, яку вона отримала в результаті винесення ухвали.

Питання про винесення додаткового рішення, роз'яснення рішення, про виправлення описок і явних рахункових помилок у вирішенні вирішуються за ініціативою суду або за заявою юридично що у результаті справи осіб. Дані питання вирішуються у судовому засіданні з повідомленням юридично зацікавлених осіб, неявка яких не перешкоджає розгляду поставленого перед судом питання (ст. 330 ЦПК).

На рішення суду про відмову у винесенні додаткового рішення, а також з питань роз'яснення рішення, виправлення у рішенні описок, лічильних помилок може бути подана скарга або принесений приватний протест (ст. 331 ЦПК).

6 Законна сила судових постанов. Момент вступу та правові наслідки вступу судових постанов в законну силу

Момент набрання судовим рішенням законної сили зв'язується з втратою домогтися його скасування в касаційному порядку. Таким чином, момент набрання рішенням законної сили може збігатися з:

- Закінченням строку на касаційне оскарження, якщо судове рішення не було оскаржене;

- Із залишенням рішення в силі судом касаційної інстанції, якщо воно було оскаржене;

- З моментом публічного оголошення рішення, якщо воно не підлягає оскарженню (рішення суду за скаргами на дії виборчих комісій, рішення судової колегії у справах інтелектуальної власності Верховного Суду Республіки Білорусь за скаргами на рішення Апеляційного ради при патентному органі).

Законна сила судового рішення - це перехід судового рішення в якісно новий стан, придбання рішенням нових властивостей. Також законної сили судового рішення можна визначити як органічне поєднання специфічних властивостей судового рішення, які зумовлюють його стійкість та функціонування. До таких властивостей відносять винятковість судового рішення, його преюдиціальність, примусовість (исполнимости), обов'язковість і незмінність (неспростовність, стабільність).

Винятковість судового рішення передбачає, що вступ рішення в законну силу виключає можливість повторного звернення до суду сторін та інших юридично що у результаті справи осіб, а також їх правонаступників з тими ж позовними вимогами, на тій же підставі, а також оспорювати в судочинстві у іншій справі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 1 ст. 318 ЦПК).

Якщо правовідносини носять що триває характер, то при зміні обставин, на яких грунтується рішення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати винесення нового рішення.

Преюдиціальність (предрешаемость) судового рішення, що вступило в законну силу, визначається ч. 1 ст. 318 ЦПК, якою наперед питання про істинність тих чи інших фактів, правовідносин у даній справі для наступних справ. Також, відповідно до ч. 2 ст. 182 ЦПК, факти, встановлені набрав законної сили рішенням суду з однієї цивільної справи, обов'язкові для суду і не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи або їх правонаступники.

Примусовість (исполнимости) судового рішення - це можливість примусового виконання судового рішення. Відповідно до ст. 467 ЦПК судові постанови приводяться у виконання за вступ їх у законну силу. Дана властивість є відносним, оскільки судове рішення може бути звернено і до негайного виконання.

Обов'язковість судового рішення визначено ст. 24 ЦПК. Так, вступили в законну силу судові постанови обов'язкові для всіх громадян та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території Республіки Білорусь.

Незмінюваність (неспростовність, стабільність) судового рішення передбачає неприпустимість його перегляду вищестоящим судом.

Питання про вступ в законну силу судових постанов є дискусійним, тому що вони мають лише деякі властивості законної сили і, зокрема, обов'язковістю, принудительностью (исполнимости), але не мають преюдиціальність та винятковістю, які є безумовними властивостями законної сили. У ст. 323 ЦПК визначає момент вступу судових визначень в законну силу і встановлює, що визначення, які мають самостійний порядок оскарження, вступають в законну силу після закінчення 10 днів з моменту їх оголошення або негайно після залишення їх у силі вищестоящим судом; всі інші визначення вступають в законну силу відразу після їх оголошення, а якщо визначення не оголошувало - після підписання його суддею (суддями).

Список використаних джерел

1. Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь: Кодекс Республіки Білорусь, 11 січня. 1999 р., № 238-З: в ред. Закону Респ. Білорусь від 11.07.2007 р. / / КонсультантПлюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. Центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2007.

2. Про практику стягнення судових витрат у цивільних справах та процесуальних витрат у кримінальних справах: постанову Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь, 15 верес. 1994 р.: в ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь від 28.09.2006 р. / / Бюлетень нормативно-правової інформації. - 1995. - № 1.

3. Про застосування норм цивільного процесуального кодексу при розгляді справ у суді першої інстанції: постанова Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь, 28 червня 2001 р., № 7: у ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь від 29.06. 2006 р. / / Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь. - 2001. - № 68. - 6 / 298.

4. Про рішення суду першої інстанції: постанова Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь, 28 верес. 2001 р., № 10 / / Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь. - 2001. - № 96. - 6 / 302.

5. Цивільний процес. Загальна частина: Учеб. за спеціальностями "Правознавство" і "Екон. право" для студентів вузів / Т. А. Бєлова, І. І. верховодка, В. Г. Голованов і ін; За заг. ред. Т. О. Бєлової, Н. Г. Юркевича. - Мн.: ТОВ "Амалфея", 2000. - 575, [1] с.

6. Цивільний процес. Практикум / В.М. Паращенко [и др.]. - Мінськ: ІООО «Право та економіка», 2004. - 222 с.

7. Практикум з цивільного процесу: навчальний посібник. / Т.А. Бєлова [и др.]; під заг. ред. Т.А. Бєлової, І.М. Колядко, Н.Г. Юркевича. - Мінськ: Амалфея, 2000. - 352 с.