Міністерство охорони здоров'я України
Запорізький державний медичний університет
Кафедра іноземних мов
Реферат
на тему:
«Історія розвитку латинської мови»
Виконала:
студентка 1 курсу 18 групи
медичного факультету
Бухіннік Катерина
м. Запоріжжя, 2007 р .
План
1. Введніе
2. Періоди розвитку латинської мови
3. Роль латині у формуванні європейських мов
4. Місце латини в сучасному світі
Періоди розвитку латинської мови
У своєму історичному розвитку латинську мову пройшов кілька етапів (періодів):
1. Період архаїчній латині: від перших збережених писемних пам'яток до початку I в. до н. е.. Найдавніші пам'ятки датуються приблизно VI ст. до н. е.., і їх дуже небагато. Це уривок сакральної написи на уламках чорного каменю (знайдений в 1899 р. при розкопках Римського форуму); напис на так званій пренестінской фібули (золотий застібці, знайденої в 1871 р. в місті Пренесте, недалеко від Риму) '; напис на глиняному посуді, відома як напис Дуеноса. Значно зростає число пам'ятників, починаючи з III ст. до н. е.. Це пов'язано зі зростанням могутності Риму, підкорив у цей час більшу частину Італії. Завоювання грецьких міст на півдні Італії призвело до проникнення в римське суспільство елементів грецької культури та освіченості, що стимулювало появу літературних творів і латинською мовою. Початок цьому процесу було покладено полоненим греком, згодом вільновідпущеником, Лівіем Андроніком, який перевів на латинську мову «Одіссею» Гомера. З латинських авторів цього періоду нам відомі імена драматурга і письменника Гнея Невия (збереглися уривки комедій), епічного поета і драматурга Квінта Еннія (збереглися уривки з різних творів);
найбільшими ж представниками архаїчного періоду в області літературної мови є комедіографи; Тит Макций Плавт (бл. 254-бл. 184 до н. е..), від якого збереглося 20 комедій повністю і одна в уривках; Публій Теренцій Афр (190-159 до н . е..), від якого до нас дійшли всі шість написаних їм комедій. Крім того, від середини Ill-початку II ст. до н. е.. дійшли численні надгробні написи і офіційні документи. Все це дає багатющий матеріал для вивчення характерних рис архаїчній латині.
2. Період класичної латини: від перших виступів Цицерона (81-80 до н. Е..), Так як в його прозі латинська мова вперше придбав ту граматичну та лексичну норму, яка і зробила його «класичним», до смерті Августа в 14 р. н . е.. Цей період представлений блискучою плеядою авторів. У ораторській прозі це перш за все, як уже було сказано, Марк Туллій Цицерон (106-43 до н. Е..); В історичній прозі-Гай Юлій Цезар (100 - 44 до н. Е..). Гай Саллюстій Крисп (86-35 до н. Е..), Тит Лівії (59 до н. Е. .- 17 н. Е..); Самими знаменитими поетами цього періоду були:
Тіт Лукрецій Кар (бл. 98-бл. 35 до н. Е..). Гай Валерій Катулл (бл. 87-бл. 54 до н. Е..), Публій Вергілій Марон (70-19 до н. Е..), Квінт Горацій Флакк (65 - 8 до н. Е..), Публій Овідій Назон ( 43 до н.е. - 18 н. е..). Завдяки останнім трьом поетам, розквіт творчості яких збігся з періодом правління Августа, а також іншим талановитим поетам цього часу (Тібулл, Пропорцій), епоха серпня отримала назву золотого століття римської поезії.
У більшості вищих навчальних закладів нашої країни вивчається латинську мову саме цього періоду-класична латинь.
3. Період послеклассический латині ': I - II ст. н. е.. Найбільш відомі автори цього періоду: Луцій Анней Сенека (бл. 4 до н. Е.-65 н. Е..)-Філософ і поет-драматург, Марк Валерій Марціал (бл. 42-бл. 102) і Децим Юній Ювенал (ок . 60-після • 127)-поети-сатирики: Гай Корнелій Тацит (бл. 55-бл. 120)-найзнаменитіший з римських істориків; Апулей (бл. 124 -?) - філософ і письменник. Мова цих письменників відрізняється значною своєрідністю у виборі стилістичних засобів, проте граматичні норми класичної латини при цьому майже не порушуються. Тому поділ на класичний і послеклассический період має скоріше літературознавче, ніж лінгвістичне значення.
4. Період пізньої латині: III-VI вв.-епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння (476) варварських держав. Античні традиції в літературній творчості цієї пори, за рідкісними винятками, згасають. Як історичне джерело зберігають значення твір Аммиана Марцелліна (бл. 330-400) і не у всьому достовірні біографії римських імператорів (Scriptores historiae Augustae). Істотним чинником у духовному житті періоду пізньої імперії стає поширення християнства і Поява християнської літератури латинською мовою - Ієро-ним (ок-. 348-420), Августин (354-430) та ін У творах пізніх латинських авторів знаходять місце вже багато морфологічні та синтаксичні явища, підготовляють перехід до нових романських мов.
Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму на найбільше рабовласницьке держава Середземномор'я, підкорило своїй владі великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці і Малій Азії. У східних провінціях Римської держави (у Греції, Малої Азії і на північному узбережжі Африки), де на час завоювання їх римлянами були широко поширені грецьку мову і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набув великого поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.
До кінця II ст. до н. е.. латинська мова панує не тільки на всій території Італії, але в якості офіційного державної мови проникає в підкорені римлянами області Піренейського півострова і нинішньої південної Франції, де тоді була римська провінція-Gallia Narbonensis-Нарбонская Галія. Підкорення решті Галлії (у цілому це територія сучасних Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії) завершилося в кінці 50-х рр.. I в. до н. е.. в результаті тривалих воєнних дій під командуванням Юлія Цезаря. На всіх цих територіях розповсюджується латинську мову, до того ж не тільки через офіційні установи, але і в результаті спілкування місцевого населення з римськими солдатами, торговцями, переселенцями. Так відбувається романізація провінцій, тобто засвоєння місцевим населенням латинської мови і римської культури. Романізація йде двома шляхами: зверху, зокрема, через відкриття римських шкіл для дітей місцевої знаті, де навчали літературному латинської мови, і знизу, через живе спілкування з носіями розмовної латинської мови.
Латинська мова в його народною (розмовної) різновиду-так звана вульгарна (в значенні-народна) латина-з'явився язиком-основою для нових національних мов, поєднуваних за загальною назвою романських (від лат. Romanus "римський"). До них належать італійську мову, створений на території Апеннінського півострова в результаті історичного зміни мови латинського, французький і провансальський мови, що розвинулися в колишній Галлії, іспанська і португальська-на Піренейському півострові, ретороманська-на території римської колонії Реции (в частині нинішньої Швейцарії і північно -східної Італії), румунський-на території римської провінції Дакії (нинішня Румунія), молдавський і деякі інші.
При спільності походження романських мов між ними є і значні відмінності. Це пояснюється тим, що латинська мова проникав на завойовані території протягом кількох століть, протягом яких сам він як мова-основа кілька видозмінювався і вступав у складну взаємодію з місцевими племінними мовами та діалектами. Відомий відбиток на виникаючі родинні романські мови наклало також відмінність в історичній долі територій, на яких вони формувалися протягом тривалого часу.
Спільність романських мов найбільш наочно преслежівается в лексиці, що можна спостерігати на наступних прикладах:
Ця спільність простежується, хоча і не так виразно, і в морфології, особливо в дієслівної системі. Спадщиною латинського є в романських мовах також причетні і інфінітивні конструкції.
Спроби римлян підпорядкувати собі Германські племена, неодноразово предпрінімаешіеся на рубежі I ст. до н. е.. і I ст. н. е.., не мали успіху, але економічні зв'язки римлян з германцями існували тривалий час; вони. йшли переважно через римські колонії-гарнізони, розташовані вздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують, наприклад, назви німецьких міст Koblenz (з лат. Confluentes, букв.: «Стікаються»-Кобленц розташований у збігу Мозеля з Рейном), Regensburg (з лат. Regina castra), Відень (з Vindobona) та ін Латинського походження в сучасній німецькій мові слова Rettich (з лат. radix "корінь"), Birne (з лат. pinim "груша") та ін, що позначають продукти римського сільського господарства, які вивозили за Рейн римські купці, а також терміни, пов'язані з будівельної справи: Mauer (з лат. murus "кам'яна стіна", на відміну від герм. Wand, букв.: "тин"), Pforte (з лат. porta "ворота"), Fenster (з лат. fenestra "вікно") , Strasse (з лат. strata via "мощена дорога") та багато інших.
Перші контакти римлян і, отже, латинської мови з населенням Британії відносяться до 55-54 рр.. до н. е.., коли Цезар під час війн в Галлії здійснив два походи в Британію. Проте це були короткочасні експедиції, які не мали серйозних наслідків. Завойована була Британія через 100 років, в 43 р. н. е.. і залишалася під владою римлян до 407 року. Найбільш древніми слідами латинської мови в Британії є назви, міст з складовою частиною-Chester,-caster або-castle від лат. Castra "військовий табір" та castellum "зміцнення", fbss - OT fossa "рів", col (n) від colonia "поселення". Ср: Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway, Fossbrook, Lincoln, Colchester.
Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів і ютів збільшило число латинських запозичень, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, вже сприйнятих германцями від римлян до їхнього переселення в Британію. СР лат. Vinum, нім. Wein, англ. Wine; лат. Strata, нім. Strasse, англ. Street; лат. Campus "поле", нім. Kampf, англ. Camp.
Роль латині у формуванні європейських мов
Значення латинської мови для поступового і тривалого формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної Римської Імперії. Латинська продовжував залишатися мовою держави, науки і школи в раінсфеодальном Франкському королівстві (утворилося в кінці V ст.), Поглинути значну частину території Західної Римської імперії; по-латині написані, зокрема, «Історія франків» Григорія Турського (540 - 594) - майже єдиний літературний джерело з ранньої політичної історії франків, «Життєпис Карла Великого» його сучасника Ейнхарда. Після того як франкская імперія розпалася в 843 р. на самостійні держави Західної Європи (Італію, Францію і Німеччину), відсутність у них протягом кількох століть національних літературних мов змушувало вдаватися у зносинах між ними. до допомоги латинської мови. Протягом всіх середніх століть і пізніше латинська мова була мовою католицької церкви, початок чого було покладено вже згадуваними християнськими письменниками пізньої імперії.
Виняткова роль класичної латинської мови в епоху Відродження (XIV-XVI ст.), Коли гуманісти, які представляли прогресивного течії в ранній західноєвропейській культурі, виявляли величезний інтерес до античності і коли письменники, користуючись латинською мовою, прагнули наслідувати античним зразкам, особливо мови Цицерона. Для прикладу досить назвати імена писали латинською мовою Томаса Мора (1478 - 1535) в Англії, Еразма Роттердамського (1466 - 1536) - у Голландії, Томмазо Кампанелли (1568-1639)-в Італії.
Латинська стає в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування.
Багатовікове поширення латинської мови викликало необхідність грунтовного вивчення його в школах, складалися словники, видавалися переклади; це також сприяло проникненню відповідної латинської лексики в нові західноєвропейські мови. Наприклад, латинські слова з галузі освіти та школи - magister "наставник", "вчитель", schola "школа", tabula "дошка" - увійшли в сучасні живі мови у вигляді англ. Master, school, table та нім. Meister, Schule, Tafel. Латинського походження ньому. Schreiben, Schrift (з scribere "писати", scriptum "написане"). На англійську мову латинська лексика зробила істотний вплив також і через французьку внаслідок завоювання Англії у другій половині XI ст. французькими норманнами. Ср: англ. Noble, victory, art, color з лат. Nobilis, victoria, ars, color. Багато запозичень було зроблено англійською мовою в епоху Відродження і безпосередньо з латинського.
Аж до XVIII ст. латинь залишалася мовою дипломатії і міжнародною мовою науки. Зокрема, на латинській мові складено перший документ в історії російсько-китайських відносин-відомий Нерчинський договір 1689 На латині писали свої твори голландський філософ Б. Спіноза (1632 - 1677), англійський учений І. Н ь ю т о н (1643 - 1727), М. В. Ломоносов (1711 - 1765) та багато інших.
Був період в культурному житті Європи, коли без знання латинської мови неможливо було отримати освіту.
Місце латини в сучасному світі
В даний час значення латинської мови, природно, не настільки велика, тим не менше він грає дуже важливу роль в системі гуманітарної освіти.
Латинська мова, як вже було сказано, необхідний при вивченні сучасних романських мов, оскільки історія цих мов, багато фонетичні та граматичні явища, особливості лексики можуть бути зрозумілі тільки на основі знання латинської. Сказане, хоча і в меншій мірі, відноситься і до тих, хто вивчає германські мови (англійська, німецька), на граматичну і, особливо, лексичну систему яких латинська мова також зробив великий вплив. Безсумнівну допомогу надасть латинську мову та філологу-русист, бо тільки він дозволяє пояснити різницю в значенні та орфографії таких слів, як, наприклад, «компанія» і «кампанія»; орфографію слів з так званими «непроверяемой» голосними, типу "песиміст», «оптиміст»; наявність одного кореня, але в трьох варіантах у словах «факт», «дефект», «дефіцит» і т.д.
Латинська безумовно необхідний історику, притому не тільки фахівця з античної історії, що само собою зрозуміло, а й вивчає апоху середньовіччя, всі документи якої написані латинською мовою.
Не може обійтися без вивчення латинської мови і юрист, так як римське право лягло в основу сучасного західноєвропейського права і, за посередництвом візантійського, вплинуло на найдавніші джерела російського права (договори руських з греками, Російська правда).
Не підлягає сумніву необхідність вивчення латинської мови в медичних і ветеринарних інститутах, на біологічних і есстественних факультетах університетів.
На закінчення необхідно помітити, що латинська мова, поряд з давньогрецькою, і в даний час служить джерелом для утворення міжнародної суспільно-політичної та наукової термінології.
Список літератури:
1) Чернявський М.Н Латинська та основи термінології. / Чернявський М.Н підручник - М.: Медицина, 2000.
2) Тронский І. М., Нариси з історії латинської язика. / Тронский І.М - М.: Молода гвардія, 1953. - 267с.
3) Історична граматика латинської мови. / За ред. А.К. Владимирова. - М.: Наука, 1960.
Запорізький державний медичний університет
Кафедра іноземних мов
Реферат
на тему:
«Історія розвитку латинської мови»
Виконала:
студентка 1 курсу 18 групи
медичного факультету
Бухіннік Катерина
м. Запоріжжя,
План
1. Введніе
2. Періоди розвитку латинської мови
3. Роль латині у формуванні європейських мов
4. Місце латини в сучасному світі
Введніе
Латинська належить до італійської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Він називається «латинським» (Lingua Latina), так як на нього говорили латини (Latini-одне з племен давньої Італії), що населяли невелику область Лацій (Latium), розташовану в нижній течії річки Тібр. Центром цієї області у VIII ст. до н. е.. (В 753 р., як вважають стародавні історики) стало місто Рим (Roma \ тому жителі Лація називали себе також «римляни» (Romani). На північний захід від римлян жили етруски-народ давньої і високорозвиненої культури. Про взаємовідносини римлян та етрусків майже не збереглося історично достовірних відомостей, проте відомо, що з 616 по 509 рр.. до н. е.. в Римі правили етруські царі. Отже, протягом якогось періоду Рим був у залежності від свого могутнього сусіда і тільки з 509 р. він стає незалежною республікою. Етруски справили величезний вплив на культурний розвиток всієї Італії, особливо Риму. У латинську мову увійшло багато етруських слів. Сам же етруська мова сильно відрізняється від латинського; численні етруські написи не розшифровані до цих пір. Інші ж мови Італії, найважливішими з яких є ОССЯ і умбрскій, споріднені латинської і поступово були витіснені їм.Періоди розвитку латинської мови
У своєму історичному розвитку латинську мову пройшов кілька етапів (періодів):
1. Період архаїчній латині: від перших збережених писемних пам'яток до початку I в. до н. е.. Найдавніші пам'ятки датуються приблизно VI ст. до н. е.., і їх дуже небагато. Це уривок сакральної написи на уламках чорного каменю (знайдений в 1899 р. при розкопках Римського форуму); напис на так званій пренестінской фібули (золотий застібці, знайденої в 1871 р. в місті Пренесте, недалеко від Риму) '; напис на глиняному посуді, відома як напис Дуеноса. Значно зростає число пам'ятників, починаючи з III ст. до н. е.. Це пов'язано зі зростанням могутності Риму, підкорив у цей час більшу частину Італії. Завоювання грецьких міст на півдні Італії призвело до проникнення в римське суспільство елементів грецької культури та освіченості, що стимулювало появу літературних творів і латинською мовою. Початок цьому процесу було покладено полоненим греком, згодом вільновідпущеником, Лівіем Андроніком, який перевів на латинську мову «Одіссею» Гомера. З латинських авторів цього періоду нам відомі імена драматурга і письменника Гнея Невия (збереглися уривки комедій), епічного поета і драматурга Квінта Еннія (збереглися уривки з різних творів);
найбільшими ж представниками архаїчного періоду в області літературної мови є комедіографи; Тит Макций Плавт (бл. 254-бл. 184 до н. е..), від якого збереглося 20 комедій повністю і одна в уривках; Публій Теренцій Афр (190-159 до н . е..), від якого до нас дійшли всі шість написаних їм комедій. Крім того, від середини Ill-початку II ст. до н. е.. дійшли численні надгробні написи і офіційні документи. Все це дає багатющий матеріал для вивчення характерних рис архаїчній латині.
2. Період класичної латини: від перших виступів Цицерона (81-80 до н. Е..), Так як в його прозі латинська мова вперше придбав ту граматичну та лексичну норму, яка і зробила його «класичним», до смерті Августа в 14 р. н . е.. Цей період представлений блискучою плеядою авторів. У ораторській прозі це перш за все, як уже було сказано, Марк Туллій Цицерон (106-43 до н. Е..); В історичній прозі-Гай Юлій Цезар (100 - 44 до н. Е..). Гай Саллюстій Крисп (86-35 до н. Е..), Тит Лівії (59 до н. Е. .- 17 н. Е..); Самими знаменитими поетами цього періоду були:
Тіт Лукрецій Кар (бл. 98-бл. 35 до н. Е..). Гай Валерій Катулл (бл. 87-бл. 54 до н. Е..), Публій Вергілій Марон (70-19 до н. Е..), Квінт Горацій Флакк (65 - 8 до н. Е..), Публій Овідій Назон ( 43 до н.е. - 18 н. е..). Завдяки останнім трьом поетам, розквіт творчості яких збігся з періодом правління Августа, а також іншим талановитим поетам цього часу (Тібулл, Пропорцій), епоха серпня отримала назву золотого століття римської поезії.
У більшості вищих навчальних закладів нашої країни вивчається латинську мову саме цього періоду-класична латинь.
3. Період послеклассический латині ': I - II ст. н. е.. Найбільш відомі автори цього періоду: Луцій Анней Сенека (бл. 4 до н. Е.-65 н. Е..)-Філософ і поет-драматург, Марк Валерій Марціал (бл. 42-бл. 102) і Децим Юній Ювенал (ок . 60-після • 127)-поети-сатирики: Гай Корнелій Тацит (бл. 55-бл. 120)-найзнаменитіший з римських істориків; Апулей (бл. 124 -?) - філософ і письменник. Мова цих письменників відрізняється значною своєрідністю у виборі стилістичних засобів, проте граматичні норми класичної латини при цьому майже не порушуються. Тому поділ на класичний і послеклассический період має скоріше літературознавче, ніж лінгвістичне значення.
4. Період пізньої латині: III-VI вв.-епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння (476) варварських держав. Античні традиції в літературній творчості цієї пори, за рідкісними винятками, згасають. Як історичне джерело зберігають значення твір Аммиана Марцелліна (бл. 330-400) і не у всьому достовірні біографії римських імператорів (Scriptores historiae Augustae). Істотним чинником у духовному житті періоду пізньої імперії стає поширення християнства і Поява християнської літератури латинською мовою - Ієро-ним (ок-. 348-420), Августин (354-430) та ін У творах пізніх латинських авторів знаходять місце вже багато морфологічні та синтаксичні явища, підготовляють перехід до нових романських мов.
Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму на найбільше рабовласницьке держава Середземномор'я, підкорило своїй владі великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці і Малій Азії. У східних провінціях Римської держави (у Греції, Малої Азії і на північному узбережжі Африки), де на час завоювання їх римлянами були широко поширені грецьку мову і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набув великого поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.
До кінця II ст. до н. е.. латинська мова панує не тільки на всій території Італії, але в якості офіційного державної мови проникає в підкорені римлянами області Піренейського півострова і нинішньої південної Франції, де тоді була римська провінція-Gallia Narbonensis-Нарбонская Галія. Підкорення решті Галлії (у цілому це територія сучасних Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії) завершилося в кінці 50-х рр.. I в. до н. е.. в результаті тривалих воєнних дій під командуванням Юлія Цезаря. На всіх цих територіях розповсюджується латинську мову, до того ж не тільки через офіційні установи, але і в результаті спілкування місцевого населення з римськими солдатами, торговцями, переселенцями. Так відбувається романізація провінцій, тобто засвоєння місцевим населенням латинської мови і римської культури. Романізація йде двома шляхами: зверху, зокрема, через відкриття римських шкіл для дітей місцевої знаті, де навчали літературному латинської мови, і знизу, через живе спілкування з носіями розмовної латинської мови.
Латинська мова в його народною (розмовної) різновиду-так звана вульгарна (в значенні-народна) латина-з'явився язиком-основою для нових національних мов, поєднуваних за загальною назвою романських (від лат. Romanus "римський"). До них належать італійську мову, створений на території Апеннінського півострова в результаті історичного зміни мови латинського, французький і провансальський мови, що розвинулися в колишній Галлії, іспанська і португальська-на Піренейському півострові, ретороманська-на території римської колонії Реции (в частині нинішньої Швейцарії і північно -східної Італії), румунський-на території римської провінції Дакії (нинішня Румунія), молдавський і деякі інші.
При спільності походження романських мов між ними є і значні відмінності. Це пояснюється тим, що латинська мова проникав на завойовані території протягом кількох століть, протягом яких сам він як мова-основа кілька видозмінювався і вступав у складну взаємодію з місцевими племінними мовами та діалектами. Відомий відбиток на виникаючі родинні романські мови наклало також відмінність в історичній долі територій, на яких вони формувалися протягом тривалого часу.
Спільність романських мов найбільш наочно преслежівается в лексиці, що можна спостерігати на наступних прикладах:
| Лат. | Італ. | Ісп. | Португ. | Прованс. | Франц. | Рум. |
| Aqua | Acqua | Agua | Agoua | Aigua (aiga) | Eau | Apa |
| Caballus | Cavallo | Caballo | Cavallo | Caval | Cheval | Calu |
| Filius | Figlio | Hijo | Filho | Filh | Fil (s) | Fiju |
| Populus | Popolo | Pueblo | Povo | Poble | Peuple | Poporu |
| Magister | Maestro | Maestro | Mestre | Maistre | Maitre | Maisteru |
| Noster | Nostro | Nuestro | Nosso | Nostre | Notre | Nostru |
| Cantare | Cantare | Cantar | Cantar | Cantar | Chanter | Cunta |
| Habere | Avere | Haber | Haber | Aver | Avoir | Ave |
Спроби римлян підпорядкувати собі Германські племена, неодноразово предпрінімаешіеся на рубежі I ст. до н. е.. і I ст. н. е.., не мали успіху, але економічні зв'язки римлян з германцями існували тривалий час; вони. йшли переважно через римські колонії-гарнізони, розташовані вздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують, наприклад, назви німецьких міст Koblenz (з лат. Confluentes, букв.: «Стікаються»-Кобленц розташований у збігу Мозеля з Рейном), Regensburg (з лат. Regina castra), Відень (з Vindobona) та ін Латинського походження в сучасній німецькій мові слова Rettich (з лат. radix "корінь"), Birne (з лат. pinim "груша") та ін, що позначають продукти римського сільського господарства, які вивозили за Рейн римські купці, а також терміни, пов'язані з будівельної справи: Mauer (з лат. murus "кам'яна стіна", на відміну від герм. Wand, букв.: "тин"), Pforte (з лат. porta "ворота"), Fenster (з лат. fenestra "вікно") , Strasse (з лат. strata via "мощена дорога") та багато інших.
Перші контакти римлян і, отже, латинської мови з населенням Британії відносяться до 55-54 рр.. до н. е.., коли Цезар під час війн в Галлії здійснив два походи в Британію. Проте це були короткочасні експедиції, які не мали серйозних наслідків. Завойована була Британія через 100 років, в 43 р. н. е.. і залишалася під владою римлян до 407 року. Найбільш древніми слідами латинської мови в Британії є назви, міст з складовою частиною-Chester,-caster або-castle від лат. Castra "військовий табір" та castellum "зміцнення", fbss - OT fossa "рів", col (n) від colonia "поселення". Ср: Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway, Fossbrook, Lincoln, Colchester.
Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів і ютів збільшило число латинських запозичень, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, вже сприйнятих германцями від римлян до їхнього переселення в Британію. СР лат. Vinum, нім. Wein, англ. Wine; лат. Strata, нім. Strasse, англ. Street; лат. Campus "поле", нім. Kampf, англ. Camp.
Роль латині у формуванні європейських мов
Значення латинської мови для поступового і тривалого формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної Римської Імперії. Латинська продовжував залишатися мовою держави, науки і школи в раінсфеодальном Франкському королівстві (утворилося в кінці V ст.), Поглинути значну частину території Західної Римської імперії; по-латині написані, зокрема, «Історія франків» Григорія Турського (540 - 594) - майже єдиний літературний джерело з ранньої політичної історії франків, «Життєпис Карла Великого» його сучасника Ейнхарда. Після того як франкская імперія розпалася в 843 р. на самостійні держави Західної Європи (Італію, Францію і Німеччину), відсутність у них протягом кількох століть національних літературних мов змушувало вдаватися у зносинах між ними. до допомоги латинської мови. Протягом всіх середніх століть і пізніше латинська мова була мовою католицької церкви, початок чого було покладено вже згадуваними християнськими письменниками пізньої імперії.
Виняткова роль класичної латинської мови в епоху Відродження (XIV-XVI ст.), Коли гуманісти, які представляли прогресивного течії в ранній західноєвропейській культурі, виявляли величезний інтерес до античності і коли письменники, користуючись латинською мовою, прагнули наслідувати античним зразкам, особливо мови Цицерона. Для прикладу досить назвати імена писали латинською мовою Томаса Мора (1478 - 1535) в Англії, Еразма Роттердамського (1466 - 1536) - у Голландії, Томмазо Кампанелли (1568-1639)-в Італії.
Латинська стає в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування.
Багатовікове поширення латинської мови викликало необхідність грунтовного вивчення його в школах, складалися словники, видавалися переклади; це також сприяло проникненню відповідної латинської лексики в нові західноєвропейські мови. Наприклад, латинські слова з галузі освіти та школи - magister "наставник", "вчитель", schola "школа", tabula "дошка" - увійшли в сучасні живі мови у вигляді англ. Master, school, table та нім. Meister, Schule, Tafel. Латинського походження ньому. Schreiben, Schrift (з scribere "писати", scriptum "написане"). На англійську мову латинська лексика зробила істотний вплив також і через французьку внаслідок завоювання Англії у другій половині XI ст. французькими норманнами. Ср: англ. Noble, victory, art, color з лат. Nobilis, victoria, ars, color. Багато запозичень було зроблено англійською мовою в епоху Відродження і безпосередньо з латинського.
Аж до XVIII ст. латинь залишалася мовою дипломатії і міжнародною мовою науки. Зокрема, на латинській мові складено перший документ в історії російсько-китайських відносин-відомий Нерчинський договір 1689 На латині писали свої твори голландський філософ Б. Спіноза (1632 - 1677), англійський учений І. Н ь ю т о н (1643 - 1727), М. В. Ломоносов (1711 - 1765) та багато інших.
Був період в культурному житті Європи, коли без знання латинської мови неможливо було отримати освіту.
Місце латини в сучасному світі
В даний час значення латинської мови, природно, не настільки велика, тим не менше він грає дуже важливу роль в системі гуманітарної освіти.
Латинська мова, як вже було сказано, необхідний при вивченні сучасних романських мов, оскільки історія цих мов, багато фонетичні та граматичні явища, особливості лексики можуть бути зрозумілі тільки на основі знання латинської. Сказане, хоча і в меншій мірі, відноситься і до тих, хто вивчає германські мови (англійська, німецька), на граматичну і, особливо, лексичну систему яких латинська мова також зробив великий вплив. Безсумнівну допомогу надасть латинську мову та філологу-русист, бо тільки він дозволяє пояснити різницю в значенні та орфографії таких слів, як, наприклад, «компанія» і «кампанія»; орфографію слів з так званими «непроверяемой» голосними, типу "песиміст», «оптиміст»; наявність одного кореня, але в трьох варіантах у словах «факт», «дефект», «дефіцит» і т.д.
Латинська безумовно необхідний історику, притому не тільки фахівця з античної історії, що само собою зрозуміло, а й вивчає апоху середньовіччя, всі документи якої написані латинською мовою.
Не може обійтися без вивчення латинської мови і юрист, так як римське право лягло в основу сучасного західноєвропейського права і, за посередництвом візантійського, вплинуло на найдавніші джерела російського права (договори руських з греками, Російська правда).
Не підлягає сумніву необхідність вивчення латинської мови в медичних і ветеринарних інститутах, на біологічних і есстественних факультетах університетів.
На закінчення необхідно помітити, що латинська мова, поряд з давньогрецькою, і в даний час служить джерелом для утворення міжнародної суспільно-політичної та наукової термінології.
Список літератури:
1) Чернявський М.Н Латинська та основи термінології. / Чернявський М.Н підручник - М.: Медицина, 2000.
2) Тронский І. М., Нариси з історії латинської язика. / Тронский І.М - М.: Молода гвардія, 1953. - 267с.
3) Історична граматика латинської мови. / За ред. А.К. Владимирова. - М.: Наука, 1960.