Д. Діліте
Тит Макций Плавт (250-184 рр.. До н. Е..), Родом з Умбрії, з міста Сассіни (Aul. Gell. III 3), - перший автор збережених творів римської літератури. До наших днів дійшла 21 його комедія: "Амфітріон", "Вакхіди", "Казино", "Епідік", "Менехм", "Куркуліон", "Псевдол", "Вірш", "Бранці", "Купець", "Хвалькуватий воїн "," Перси "," Пуніец "," Канат "," Грубіян "," Три монети "," Ослина "," горшкових "," Шкатулочная "," Прівіденческая "," сундучной "(комедія). Стільки ж їх знала і античність.
П'єси Плавта називаються comoedia palliata - "комедія плаща". Це твори, написані з оглядкою на Нову комедію. Іноді запозичується тільки сюжетна лінія, іноді автор послідовно повторює п'єсу Менандра, Діфіла, Филемона або якого-небудь іншого драматурга. Вчені доклали багато зусиль, вивчаючи кожен рядок, встановлюючи, сюжети яких грецьких п'єс Плавт перейняв, що відкинув, що засвоїв, які сцени придумані ним самим, які грецькі твори перекладені повністю, а де використана контамінація [6, 8, 11, 14]. Зробити це нелегко, тому що твори попередників Плавта не збереглися, а стилістика його п'єс єдина: і використовуючи грецьку п'єсу, і сам пишучи ту чи іншу сцену, комедіограф керувався одними і тими ж принципами.
Дія всіх п'єс Плавта відбувається в Афінах або в будь-якому іншому місті Греції, імена дійових осіб грецькі. Однак, використовуючи каркас сюжету Нової комедії, Плавт не наслідує її духу. Він створює модель своєї комедії. Плавта не цікавить гуманізм Нової комедії, він не збирається ні повчати, ні виховувати глядачів, а привласнює тільки повороти сюжету, заплутану інтригу, традиційні маски. Плавта не хвилюють соціальні чи політичні питання, які колись турбували Аристофана. Майже не перебільшуючи, ми можемо сказати, що в більшості комедій Плавта взагалі немає серйозних ідей. Тут панує тільки його Величність Сміх. Звеселяючи й насмішити глядачів - головна мета комедіографа. Драматург навіть пише непотрібні, що не роблять впливу на дію сцени, щоб тільки ті, що зібралися в театр римляни не переставали реготати на все горло. Прикладами таких сцен могли б бути діалог Луркіона і Палестріона про крадіжку вина у господаря в комедії "Хвалькуватий воїн" (829-855) і весела розмова Балліона з кухарем в "Псевдол" (790-892).
Щоб було веселіше, Плавт підкреслює, навіть робить гротескними традиційні риси масок. Люди похилого віку в його творах такі немічні, парасита такі догідливі, гетери такі жаднюги, дружини з великим посагом такі сварливі, закохані юнаки такі безпорадні, що можна луснути від сміху.
Драматург любить використовувати ситуацію qui pro quo (один замість іншого) [25, 10] та інші комічні ефекти [21, 173-192]. Інтрига комедії "Менехм" заснована на наявності двійника. Безліч смішних непорозумінь тут трапляється через те, що в місто, в якому до цих пір жив собі спокійно людина на ім'я Менехм, прибуває надзвичайно схожий на нього і ніким не пізнаний тезка, його брат-близнюк. У "Амфітріон" Плавт зводить навіть дві пари двійників, і непорозумінь стає вдвічі більше. Комізм ситуації "хвалькуватого воїна" спирається на наявність уявного двійника: Філокомасія пролазить через отвір в стіні з одного будинку в інший, зображуючи і себе, і свою сестру-двійнята. У цій комедії Плавт смакує і ефект переодягання: Плевсікл переодягається моряком, гетера - матроною. У "Псевдол" раб, переодягнувшись слугою македонського воїна, відводить дівчину від звідника, а що з'явився пізніше цього посильного приймають за переодягненого самозванця.
Комедіограф любити смішити глядачів гіперболами. Парасій розповідає про гори їжі, вершин яких важко досягти (Men. 101-104), Палестріон стверджує, що Пиргополиник такий чудовий, що "Всі ті жінки, що від нього понесуть / Всі народжують справдешніх військових. / Його діти живуть по восьми сотень років ! " (Miles, 1078-1079). Гротескно гіперболізується скупість Евкліон; йому шкода води вмиватися, йдучи спати, він зав'язує голову мішком, щоб даремно не витрачався повітря, що видихається, збирає обстрижені нігті, йому шкода диму від вогнища, що виходить назовні (Aul. 299-313).
Мова комедій Плавта багатий словами та образами. Римляни характеризували його, цитуючи вислів філолога Елія Стілона (II-I ст. До н. Е..): "Якщо б Музи побажали говорити по-латині, вони говорили б мовою Плавта" (Quint. X 1, 99).
Крім того, комедіограф любить грати словами, їх звучанням, значеннями, складати неологізми. Таке важко перекласти на інші мови. Наприклад, в комедіях ми знайдемо багато рядків, наповнених алітераціями: animast amica amanti (Bacch. 194); facetis fabricis et doctis dolis (Miles, 147); manibus meritis meritam mercedem dare (Cas. 1015); ex malis multis malum quod minimumst id minimumst malum (Stich. 120); optumo optume optumam operam das (Amph. 278) etc. Ось Плавт грає словом consutus: Me. advenisti, audaciai columen, consutis dolis. So. immo equidem tunicis consutis huc advenio, non dolis (Amph. 367-368). Його тексти виблискують іскрами каламбурного гумору: dic, utrum Spemne an Salutem te salutem, Pseudole? (Pseud. 709); nescio quae te, Sceledre, scelera suscitan (Miles, 330); Ps. ecquid is homo scitus? Ch. Plebiscitum non este scitius (Pseud. 748) etc.
Комічні імена дійових осіб: Пиргополиник - переможець веж і міст, хитрий раб Псевдол - обманщик ошуканців, спритний раб Сіміян - мавпа, слуга-посильний Гарпаг - гак, Парасій Їдальня Щітка і т. д. Такі імена часто сприяють непорозумінь. Так, в "Менехм" на запитання, де знаходиться Парасі Їдальня Щітка, Менехм відповідає: "Щітка? У мене в мішку лежить" (Men. 286). У комедії "Куркуліон" ("Хлібний черв'як"), названої на честь одного персонажа, на запитання, де знайти Куркуліона, дається порада шукати у пшениці. Там можна знайти не одного, а сотні хлібних хробаків (Cur. 586-587).
Римський театр не був пов'язаний з яким-небудь одним богом родючості або взагалі тільки з релігійною сферою. Спектаклі ставили і на святах на честь деяких богів, і на світських святах, наприклад, під час тріумфальних урочистостей. Тому лихослів'я, непристойності, двозначності, вульгаризми комедій не є тут прямими елементами сакрального паплюження, хоча римляни могли розуміти їх як релікти цього наруги. Бурхлива в п'єсах Плавта стихія сміху, мабуть, була близька і зрозуміла глядачам. Комедіограф все життя спілкувався з простими римлянами (Aul. Gell. III 3) і знав, що для них не актуальні й не цікаві проблеми Нової комедії. Навіть і той каркас, який залишився після відмови від ідей елліністичної комедії, в римській дійсності міг виглядати незрозумілим і дивним [18, 9-10]: юнаки даремно витрачають час у гетер, раба шанують як бога (Pseud. 709; Asin. 712 - 713), не поважають батьків (в одній комедії син обкрадає батька - Bacch. 507-508, в іншій мріє продати його в рабство - Most. 229-233), дружини розпоряджаються чоловіками і їх справами (Asin. 900; Cas. 153 - 155) і т. п.
У Римі все було інакше: гетери з'явилися через пару десятиліть після смерті Плавта (Polyb. XXXII 11, 3), батьки були в пошані, дружини залежали від чоловіків, а раби - від господарів (Liv. XXXIV 2, 11). У Римі не було найманих воїнів, подібних герою комедії "Хвалькуватий воїн". Однак у римлян були свята, під час яких світ перевертався догори ногами: це - Сатурналії, виконані духу свободи. Господарі в цей час прислужували рабам, дарували їм подарунки, звучали пісні ряджених, крики, сміх. Усі намагалися змінитися, бути не такими, як зазвичай. Хоча театр не був атрибутом свята Сатурналій, римляни могли зрозуміти події грецької комедії як панування карнавальної свободи Сатурналій [17, 28, 60-91].
У комедіях присутні специфічні римські реалії: Раба відпускають на волю на очах претора (Pseud. 358), згадуються диктатор (Pseud. 414), еділи (Men. 590), сенат (Asin. 871; Cas. 536; Epid. 189; Miles 211), патрони і клієнти (Men. 595-599) і т. д. [10 passim]. У них можна розглянути і деякі відблиски соціального життя римлян, але вони не яскраві, не ясні, викликають багато суперечок [4; 18; 24; 27].
Всі ці моменти забарвлюють комедії римським колоритом, але не можна стверджувати, що тільки вони роблять комедії Плавта римськими. Більшою мірою римський дух комедіям надає згадана життєствердна стихія сміху, стрімке дію п'єс, швидкий темп. Він повинен був бути близький переможно пройшли по всьому Апеннінському півострову завойовникам, який наважився підпорядкувати і діловито впорядкувати весь світ.
Нова комедія майже відмовилася від музики. Плавт не перейняв цього принципу: у його комедіях багато арій, званих кантики, виконуваних у супроводі флейти. Розміри кантиков (а отже, і мелодії) дуже різноманітні, тому в п'єсах вони, безсумнівно, звучали жваво і весело [12, 121-125]. Крім того, в комедіях Плавта велика кількість речитативів. Разом з кантики вони складають близько третини тексту [21, 57-59].
Всі нитки інтриги в своїх руках часто тримає хитрий раб, spiritus movens ("рушійний дух") комедії [16, 17-176]. Це самий динамічний персонаж. Плавт любить так звані сцени "біжить раба", в яких великий інтриган поспішає зі звісткою, завданням або новим задумом і на бігу ще встигає розповісти про свою місію. Іноді переоцінюється соціальне значення цього персонажа [5, 70-73]. Навряд чи Плавт прагнув підкреслити значення рабів у суспільстві. На раба в комедії швидше треба б дивитися як на релікт фольклорного образу (слуги, третього брата і т. п.), яким всі зневажають, але який одного разу (може бути, під час Сатурналій?) Все долає і перемагає. Раби-хитруни у Плавта в кожній комедії мають різні імена, але вони не індивідуалізуються. Навіть за зовнішнім виглядом вони всі схожі: рудий, негарний, пузатий чоловічок. Іноді в кінці п'єси цей надзвичайно спритний, супроводжуваний надзвичайною удачею персонаж, піднявшись орлом, приземляється горобцем. У кінці комедії "Псевдол" ми бачимо напівшімся, спотикаються, ікающім, блювання, загиджені того, хто в п'єсі відчував себе поетом і полководцем. Це як би кінець свята, ранок після Сатурналій.
Ще одна римська риса комедій Плавта - це те, що для драматурга абсолютно не важлива структура п'єси. Твори Нової комедії, як видається, всі були приблизно однієї довжини [2, 31] і, як ми вже згадували, складалися з п'яти дій. П'єси Плавта одні - короткі, інші - довгі. В епоху Ренесансу їх сцени були розділені на п'ять дій, проте, як відзначають дослідники, такий поділ часто надумано, оскільки твори не мають не тільки симетрії, а й взагалі ясного принципу побудови [2, 244-246; 15, 94-102, 21 , 83-86; 23, 10]. Керуючись структурою грецької строфи (строфа, антистрофа, епод), робили спроби відшукати в аріях-кантика комедій Плавта три частини [1; 13; 20], однак ці задуми також не дали результатів, виправдали б надії авторів: легше зробити висновок, що кантики не мають ясної трехчастной або Двочастинні форми [1, 27; 7, 44-46, 13, 84-85].
Отже, хоча комедія Плавта одягнена в грецькі одягу, дух її - римський. Комедії Плавта, блискучі народним гумором, випромінюють енергію, що проповідують шалену радість життя, дуже подобались глядачам.