Історіософія Б Пільняка

Міністерство загальної професійної освіти РФ

Тольяттинский державний університет

Філологічний факультет

Кафедра літератури

Історіософія Б. Пільняка

(На матеріалі прози 20-30-х років)

Дипломна робота

Виконала студентка

Групи Л-502

Щоголєва Марія Миколаївна

Науковий керівник:

к.ф.н., доцент кафедри

літератури

Лебедєва Світлана

Миколаївна

Тольятті

2002

Зміст

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3 - 8 стор

Глава I Система поглядів Б. Пільняка в прозі 20-30-х років ... ... ... ... ... ... ... ... .... 9-32 стор

Глава II Художня картина світу в творах

Б. Пільняка 30-х років ... ... ... ... ... ... ... ... .. 33-52 стор

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 53-55 стор

Бібліографія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 56-58 стор

Введення

Основною рисою літератури завжди залишалося прагнення художньо мислити і адекватно відобразити історичні і соціальні зміни. Кожне велике соціально-історична подія породжувало вибух творів, що описують його причини, хід, а також прогнозують наслідки. У Росії в XX столітті найбільшим такою подією стала Жовтнева революція 1917.

''Якщо звернутися до белетриста, висунутим самою революцією, то ми повинні зупинитися насамперед на Б. Пільняка, у якого є своє обличчя і який є, ймовірно, самим обдарованим з них'', - так писав про молодого прозаїка Луначарський, виділивши його з ряду письменників. Саме революція визначила тематику всієї творчості

Б. Пільняка. У 20-му році виходить його роман, який вразив новизною і актуальністю змісту. ''Голий рік''осмислює витоки і наслідки Жовтневої революції, передає процес народження нової епохи і нового мислення. У 24-му - наступний роман, також з історичним поглядом на Росію, -''Машини і вовки''. Потім''Повість непогашеного місяця''(1926),''Червоне дерево''(1929), численні збірки оповідань. Всі вони привертають увагу критики і, як наслідок, численні відгуки.

Всі вивчені нами роботи, присвячені дослідженню прози Б. Пільняка, можна, на наш погляд, розділити на три періоди:

I - 1910 - 30-ті роки XX століття;

II - 60-70-і роки;

III - кінець 80-х - 90-ті роки XX століття.

Роботи першого періоду з'явилися ще за життя письменника.

У 20-х роках Пильняк - гучне ім'я. Навколо його творів точаться запеклі суперечки, різняться думки критиків і з приводу особистості письменника.

Одні звеличують його як письменника, який створив''виключно цінний пам'ятник революційної епохи''(Д. Лутохін), як побутописця революції (Л. Ященко), письменника''народженої революцією''(А. Луначарський). Інші, навпаки, говорили про те, що

''... Картина революції не вдалася''(П. Губер).

Один з перших, найбільш грунтовних відгуків про Пільняка належить

Д.А. Лутохіну, редактору журналу''Вісник літератури''. Він говорить про талант молодого письменника на тлі літературного''лихоліття'', підкреслює''свіжість і соковитість''стилю молодого письменника. У 22 році в листі до Лутохіну Пильняк так охарактеризує свій стиль:''Як думав, як знав, як бачив, так і писав ...''(4; 226).

Безліч робіт у 20-ті роки були присвячені творчій манері письменника. Відзначалися численні повтори, особлива композиція, цитати і самоцитата. Ставлячи це в докір авторові, Н. Ашукин вказує, що сенс''починає тонути в гіпербола, туманах розрізаної на шматки фабули''(21; 34). Ашукин вбачає в розірваності фабули вплив А. Бєлого.

Про вплив А. Бєлого на прозу Б. Пільняка говорить і Є. Замятін у статті''Нова російська проза''. Тут відзначає Замятін і нове в Пільняка:''постійне користування прийомом''зміщення площин''. Одна сюжетна площину раптово, розірвано змінюється у нього інший. Іноді по кілька разів на одній сторінці''(20, 6).

Про''кусковий''конструкції творів Б. Пільняка каже відомий письменник, критик Ю. Тинянов у статті''Літературне сьогодні''(1924). ''Розірвіть голови, гарненько перетасуйте їх, викресліть знаки пунктуації, залиште якомога менше людей, як можна більше образів та описів, - і в результаті з цього кухонного рецепту може вийти Пильняк ... Від шматка до шматка. Все в шматках, навіть графічно підкреслених. Самі фрази теж кинуті як шматки - одна поряд з іншою, - і між ними встановлюється яка - то зв'язок, який - то порядок ... У цих брилах тоне слідство ...''(21; 34)

Близьку точку зору на монтажній прози Б. Пільняка висловлює і В. Шкловський, проводячи аналогії з''безперервним об'єктом, що рухається''в кіно. ''Пільняка основний інтерес побудови речей складається у фактичній значущості окремих шматків і в способі їх склеювання''(21; 34).

Але якщо Тинянов та Шкловський відмовляють творам Пільняка в сенсі, дії та ідей, то А. Рашковська, навпаки, вказує на міцну організацію твору без ідейного центру:''В романі немає, сюжету, немає безперервності, немає точок опори, але гармонією слова, ритмом оповіді, єдністю символічного і музичного тону - організована річ міцно, і не розпадаються ці начебто уривчасті, ніби не спаяні сторінки''(21; 33).

М. Асєєв буде надзвичайно різкий. ''Шматки'', про які висловився Тинянов, він назве''прозової рвану'', а вся творчість письменника''пільняковщіной''

Після виходу в 21 році роману''Голий рік'', полеміка посилилася. Пільняка звинуватили в наслідуванні, у відсутності власної манери.

Суперечка розгорілася навколо жанрової природи роману. Відмовивши навіть у можливості''називатися романом, П. Губер називає''Голий рік''''розпаді'',''механічним з'єднанням різних сюжетів'', пов'язаних лише почасти загальним настроєм''(28, 2).

Р. Лутохін визначив жанр як''поему зі складною інструментовкою, химерним мовою, сміливим художнім задумом, своєю філософією''.

До кінця 20-х років після публікації''Повісті непогашеного місяця''(1926) і''Червоного дерева''(1929) негативні оцінки посилилися. ''Неприпустиме явище'',''Червоне дерево з білою серцевиною'',''Проти переклички з білою еміграцією''- далеко не повний список кольорових газетних статей. Не залишився осторонь і В. Маяковський. У своїй статті''Наше ставлення''він пише:''Повість про''Червоному дереві Бориса Пільняка (так, чи що?) - Втім, і повісті і його, і багатьох інших не читав ... в сьогоднішні дні густеющіх хмар це дорівнює фронтовий зраді''(10; 150). Вяч. Полонський. Визнавав, що справжній художник завжди створює свою''картину світу'', також виступав проти Б.А. Пільняка.

Почалася, цькування''організована кампанія''. На захист письменника виступає М. Горький. Це не допомогло. У 1935 Б.А Пильняк був заарештований, а в 1938 році, 21 квітня розстріляний, 6 грудня 1956 реабілітований. До реабілітації Пильняк був визнаний класовим ворогом, його твори та ім'я викреслено з історії російської літератури.

Прагнення письменника дати точну картину дійсності, простежити історичні передумови подій, що відбуваються розумілися з точки зору політичної ідеології і все зростаючого культу особи вождя. ''Повість непогашеного місяця''сприймалися як критика існуючої влади, хоча сам Пильняк вказував на відсутність у повісті зображення будь - яких реальних історичних і політичних подій.

Не могли пробачити Б. Пільняка відмови писати на замовлення (''наказами літературу не створиш''), не визнавали позиції Б. Пільняка щодо комуністів

(''... Комуністична влада в Росії визначені ... історичними долями Росії і оскільки я хочу простежити ці російські історичні долі, я з комуністами, тобто оскільки комуністи з Росією, остільки я з ними ...''). Це''остільки - оскільки''Пільняка не забуде. За газетними заголовками, типу''Вилазки класового ворога в літературі''і''Уроки пільняковщіни''протягали висловлювання про те, що Пильняк''нічому не навчився, що роки реконструктивного періоду, роки вступу в соціалізм, побудови безкласового суспільства, народження нового людства були їм побачені поверхнево''(25, 4).

Публікацій в 60-70-ті роки про Б. Пільняка майже не виходить. У 75 році в журналі''Питання літератури''вийшла робота В. Новікова''Творчий шлях Б. Пільняка''. Вона не містить не тільки значних і правомірних суджень про творчість письменника, а й зазначені біографічні відомості потребують перевірки. Так, автор статті називає дату смерті письменника - 1941р (Пильняк розстріляний у 1938р), вказує на неспроможність багатьох міркувань:''Надзвичайно плутаними й філософськи неспроможними є міркування автора про східному і західному засадах у житті Росії, про азіатчини і стихійності, про протиріччя між містом і селом''(45; 192).

Новим етапом у вивченні творчості Б. Пільняка можна вважати до 80-90-ті роки XX століття. Величезну роль зіграв тут син письменника Б.Б. Андронікашвілі - Пильняк. У своїх статтях (''про мого батька'',''своя картина світу'',''Мій будинок бути російським письменником''... та ін) він не тільки створює образ Б. Пільняка як людину і письменника, малює картину епохи , сучасної Б. Пільняка, але і дає літературознавчий аналіз таких творів, як''Голий рік'',''Машини і вовки'',''Волга впадає в Каспійське море'',''Соляний комору''та інших.

Сучасні дослідження присвячені, як правило, аналізу творів

(Ю. Шайтанів, Н. Грякалова, В. Скобелєв, С. Горінова), виявлення основних рис або окремих елементів поетики прози Б. Пільняка (Н. Грякалова, Є. Дьячкова, О. Казніна,

Ю. Шайтанів, М. Голубков).

Збільшується інтерес до письменника і за кордоном. З'явилися цікаві роботи

Д. Кассека, М. Фальчікова та інших дослідників.

Практично кожен автор згадує про значимість історіософської концепції

Б. Пільняка, висловленої ним у творах. Дослідники виділяють таку категорію як історична правда, що є основною у творчості письменника. Позначають основний спосіб вираження цієї правди - метафора. ''Все - в метафорі. Метафора - відчуття метафора - думка, метафора - прийом композиційної єдності, що зливає розрізнені фрагменти''(38; 40).

Літературознавці намагаються глибше зрозуміти задум автора, його бачення і творче зображення сучасних подій і їх історичних передумов. Так, Г. Аніщенко у статті''Дерев'яний Христос і епоха голих років''пише в позиції Б. Пільняка щодо революції в Росії 1917 р.:''... Революція забирає Росію не тільки в часі - до дохристиянської епохи, але й у просторі - штовхає в іншу частину світу, до нехристиянської Азії. У заметільна мороці всі поїхало з основ''(12; 244).

В до 90-х років вивчення спадщини Б. Пільняка триває появою дисертаційних робіт К.Б. Андронікашвілі - Пильняк, О.Ю. Галушкіна,

С.Ю. Горінова, І.Я. Кислова та інших. Стали традиційними і Пільняковскіе читання, які проводяться щорічно в Коломиї, на''літературної батьківщині''письменника.

Зростаючий інтерес до творчості Б.А. Пільняка з боку літературознавців породжує до життя велику кількість критичних праць, але, як вже було зазначено вище, вони не містять глибокого дослідження історіософської концепції автора, висловленої ним у творах. Це пояснюється частково тим, що в сучасному літературознавстві відсутній цілісний погляд на творчу спадщину Б. Пильняк. Вивчаються лише окремі твори, окремі аспекти його творчості.

У даній роботі ми спробували проаналізувати, осмислити історіософську концепцію письменника, виражену в творах 20-30-х років. Вибір такого підходу зумовлений переконанням, що тільки філософія історії може забезпечити цілісний погляд на творчість Б. Пільняка, бо сам автор вказував на історичну основу своїх творів:''Я хочу в революції бути істориком ...''(у листі до Д. А. Лутохіну 3 березня 1922) (4; 230). Таким чином, тексти творів є втіленням, реалізацією авторської історіософської концепції.

Тема дипломного дослідження визначила необхідність звернення до поняття історіософії як філософської категорії.

''Історіософія''- поняття, яке здобуло своє обгрунтування і розвиток на стику філософії та історії. Має три варіанти тлумачення:

1. науково-технічний спосіб історичного мислення;

2. всесвітня історія в цілому;

3. загальні закони історичного розвитку.

Метою даної роботи не є глибоке вивчення історіософії як наукової

дисципліни. Ми торкнемося лише деяких її аспектів, які можуть бути застосовані до творчості Б.А. Пільняка: особливий інтерес для нас представляють спільні закони історичного розвитку Росії, а також можливість впливу Росії на історичний розвиток світу.

Закони історичного розвитку Росії Пильняк формулює на матеріалі

революції 1917 року. Оцінюючи її образ через основні філософські категорії (співвідношення природного - історичного, духу - матерії, східного - західного), Пильняк розробляє свою концепцію і реалізує її на сторінках літературних творів. Аналіз текстів творів дозволяє говорити про важливість авторського погляду на філософію історії Росії для розкриття художнього світу письменника.

Відсутність цілісного аналізу даного аспекту творчості Б. Пільняка в критиці і

літературознавстві свідчить про актуальність даної роботи і визначає її мету: виявити основні положення філософії історії Б. Пільняка у творах, 20-30-х років, простежити за їх еволюцією в зазначений період творчості.

Поставлена ​​мета передбачає виконання наступних завдань:

1. визначити спосіб художнього осмислення дійсності в творах 20-30-х років;

2. зіставити історичні концепції автора, реалізовані в творах 20-х і 30-х років.

Цілі і завдання визначили структуру дослідження. Дипломна робота має

наступну структуру: вступ, глава I -''Система поглядів Б. Пільняка в прозе20-х років''; глава II -''Художня картина світу в творах Б. Пільняка 30-х років''; висновок і бібліографія, яка налічує 52 джерела .

Практична значимість роботи визначається її змістом, який може бути використано в якості матеріалу при підготовці уроків літератури в старших класах загальноосвітніх шкіл, спецкурсів, різних семінарів з літератури XX століття.

Основні положення дипломного дослідження відображені в доповіді, що прозвучав на науково - практичній конференції викладачів і студентів ТГУ (2002р).

Глава I

Система поглядів Б. Пільняка в прозі 20-х років.

Творчість Б. Пільняка 20-х років представлено оповіданнями, повістями і романами, тісно пов'язаними між собою повторюваними мотивами, ідеями, образами.

На сторінках ранніх творів (це, в основному, розповіді 1915 - 20-х років) складається система філософських понять, яка стане основою для розвитку історіософської концепції автора на сторінках більш пізніх творів: романів''Голий рік''(1920 р), ' 'Машини і вовки''(1924 г) і повістей''Заметіль''(1921 г),' Червоне дерево''(1929 р),''Третя столиця''(1929 р). Свій розвиток отримує і намітилися в оповіданнях конфлікти і суперечності.

Початком своєї творчості Пильняк вважає ті розповіді, під якими стоїть точне позначення місця написання: Коломна та її околиці. Просторова обмеженість дозволяє автору глибоко проникнути в минуле, звертаючись до міфів, легенд, монастирським переказами.

Пізніше, коли Пильняк присвятить творчість зображенню сучасності, Коломна увійде до твору не легендами і переказами, а своїм виглядом, реальними знаннями і спорудами, плануванням вулиць і площ. В оповіданнях ж коломенських реалії покликані створювати дух минулого, дух язичницького світогляду, який ніколи, не було викоренене християнською релігією і проявилося з усією люттю і стихійністю в революційний час. Малюючи на тлі провінційної дійсності життя в її всеосяжну прояві (життя людське, природне, історична), Пильняк визначає її цінності закони. Саме в ранній творчості складається найважливіший для Пільняка спосіб філософствування, який отримав на початку XX століття назву''містичний реалізм''. Це релігійно-філософська концепція, яка припускає можливість безпосереднього знання людиною пізнаваних їм оригіналів (у творах Пільняка це природа, пізніше - історія і революція) шляхом прямого перебування в них його душі.

У ранніх оповіданнях Б. Пильняк намагається пізнати перш за все життя людську і природну. Злитися з природою, за Пільняка, це розкрити інстинктивно-несвідомі початку людського життя. Історично у російської людини склалося два типи світогляду, один з яких наклався на інший, - язичництво і християнство, причому перше і стало тим інстинктивно-несвідомим, що має значення для Пільняка.

Головною рисою язичницького світогляду виступає злиття людини з природою. Природа - одна з найважливіших тем пільняковскіх оповідань. ''Життя, світло, сонце, все. Що є колом і всередині людини, людина пізнає через самого себе'', - пише Пильняк в 1915 р в оповіданні''Смерті''. Природа виступає тут як щось, що існує під поглядом людини, лише в його присутності Пильняк намагається зобразити Природу без втручання людини, в її ідеальному, міфічному стані, відчути її зсередини. Цьому присвячений розповідь 1915 р''Ціле життя''. Розповідь про птахів. Птахи - це природа. Ні назв і характеристик; автор намагається піти від імен, даних людиною, до істини, що не вимагає зайвих подробиць. У зав'язці оповідання - любов і народження, у розв'язці - смерть. Це подійність природного життя. Найважливіший урок, який здатна дати Природа, вільна від людського досвіду та історичних умовностей. Вона цінна сама по собі. Шлях до такої природі шукає герой ранніх пільняковскіх оповідань (''Снігу'',''Смертельна манить'',''Лісова дача''). Тільки любов здатна обдарувати людину природну мудрість, з'єднавши його з Природою. Але людина відмовляється від любові, тим самим відмовляючись від язичницького злиття з природою (''Мати сиру - земля''(1927)). В оповіданні''Без назви''двоє - Андрій і дівчина - назавжди вбили любов,''все провалилося в морок, в якому нічого не видно''. Якщо ж любов жива, то тільки вона має значення і цінність у житті:''Любов - є народження. Любов - є щастя''(''Вірність'').

Любов не змогла з'єднати людину з природою, але вона визначає найважливіший закон Природи - закон життя. Саме це почуття підносить народження на рівень духовний з рівня інстинкту. Так, в оповіданні''Старий сир''Марія любить і приймає дитину, народження якого було наслідком насильства і прояви звірячих інстинктів. Народження перемогло смерть, а любов - інстинкти і насильство. Це закон життя, який безсумнівно присутня у всіх творах Б. Пільняка. ''До нього прийшла та правда, яка все розводить, як прислів'я, руками, полегшує правда: він зрозумів, що жива життя життям, землею, тим, що кожну весну цвіте земля, і не може не цвісти, і буде цвісти, поки є життя ...''(''Старий будинок''(6; 27)).

Сила життя в її простоті, в тому що ніхто не знає нічого в житті, крім того, що вона є. І разом зі своєю простотою, вона різноманітна і непізнавана. ''Про життя людської завжди треба говорити, що вона проста, і ніколи не можна сказати, що проста людська життя''(''Грег - Трімунтан (6; 46)).

Це уявлення про силу людського життя Пильняк пронесе через всю свою творчість, закон життя залишиться невід'ємною частиною розв'язки всіх його творів.

Інший найважливіший рисою язичницького світогляду, що знайшла своє відображення в ранніх оповіданнях Пільняка, з'явилася віра в добрі і злі сили, які несуть в собі речі. У Пільняка речі несуть в собі пам'ять (розповідь''Речі''). Так з язичницьких категорій легенд виникає найважливіше філософське поняття - пам'ять. Пізніше мотив пам'яті перетворюється в мотив археологічних розкопок, але носіями спогадів, як і раніше залишаться предмети.

В оповіданнях також намічається антиномія, яка буде грати одну з головних ролей в історіософській системі Б. Пільняка. Природа протистоїть Історії, як незмінна повторимость - мінливості. Причому протистояння відбувається з усіх найважливіших понять: - любов

• народження

• пам'ять

''Кожна історична епоха створювала і створює свої поняття любові, і кожна історична епоха мала свої закони народження''(''Вірність''). Конфлікт між мудрістю Природи і суб'єктивними уявленнями про неї виступає на перший план у повісті''Мати сиру - земля''(27г).

Якщо з'єднання людини і природи можливе тільки через любов, то з'єднання історії та природи досягається через поняття вічності, що з'єднує мудрість історичну, втілену в Біблії і природне, пов'язану з таємницями буття (''Тисяча років''). Подальший розвиток поняття''Вічність''знайде в історіософській концепції письменника.

Таким чином, характеризуючи ранні оповідання Б. Пільняка, ми можемо говорити про присутність у них антиномії''Історія - Природи'', має найважливіше значення при формуванні історіософської концепції автора. З цього співвідношення, за Пільняка, випливає закон життя як позачасова і позаісторична категорія. Дана антиномія, рівно як і поняття закону життя, країни протягом всіх творчого життя письменника і, безсумнівно, буде визначати характер його творів.

До 20-х років Пильняк все більше уваги приділяє категорії історичної пам'яті, яка намітилася у творчості в 10-і роки. Провідне місце в творах починає займати історія. ''Згадай історію всіх часів і народів ...''- в одному з оповідань 1919 закликає Б. Пильняк (7; 138).

У 21-му році він ставить питання про історичний розвиток світу. У повісті''Заметіль''(21) диякон розмірковує про першу доїння худоби:''Скільки тисяч років тому і як це було, коли вперше доїли корову? і корову чи доїли або кобилу? і чоловік чи жінка? і день був або ранок? і зима чи літо? ...''(7; 45). Йому потрібно це знати, щоб визначити закономірності розвитку. Визначити, як''на столетья болотними гарячками, розумовою ... маною, дубьем, стоеросом, миттю у вічності, виникають імперії''(7; 46).

Виникаючі питання про історію розвитку світової цивілізації як єдиного цілого Пильняк вирішує на історичному матеріалі Росії. ''Я люблю російську культуру, російську - нехай безглузду історію, її самобутність, її безглуздість. І ще я люблю - метелиці, разінавщіну, пугачовщину, бунти: пали, круши, крій, грабуй: - я люблю російську, мужицькою, бунтовщічій - жовтень, в революції нашої метелицю, пустощі ...'', - так характеризує свою творчість (теми, проблеми і спосіб вираження авторської ідеї). Б. Пильняк в листі до Д.А. Лутохіну від 3 травня 1922 року (4; 226).

Пильняк звертається до поняття історіософія, основна ідея якої полягає в наступному: знаючи минуле, можна оцінити сьогодення і передбачити майбутнє. Пильняк розробляє власну історіософську концепцію, найважливішу роль у якій він віддає революції - події, на його думку, що з'єднав в собі минуле і майбутнє. Революція, таким чином, пояснила перше і визначила друге. Це, по Пільняка, одкровення,''найбільше очищення''над землею. Необхідно лише пізнати її, розкрити її сутність і ми пізнаємо майбутнє. Пильняк не раз буде перефарбовувати свою історіософську концепцію, рухомий бажанням виявити органічний зв'язок між Росією і революцією, знайти правильні шляхи розвитку пореволюційної країни. Для цього він, згідно містичного реалізму, повинен розкрити інстинктивно - несвідомий початок в революції. Тому письменник дає обгрунтування почалися в країні революційних подій, связуя їх, згідно з історіософської концепції, не тільки з попередніми двома століттями послепетровского розвитку, про що буде сказано нижче, але й з тисячолітньою національною психологією народу, його духовними традиціями, соціальними навичками, його світовідчуття. Таким чином, революція, її художній образ, створений Пильняк на сторінках свого зрілого творчості, набуває національного характеру.

Розкриттю цього образу сприяє характер російської людини, в якому нерозривно поєднуються язичництво і християнство (про це Пильняк багато писав у своїх ранніх оповіданнях), що розкриваються через антиномію Природа - історія.

Але революція - це не тільки національний характер, це і історична подія, який розгортається в просторі і в часі подія, на характер якого впливає країна, в якій додасться і переплететься з першою ще одна найважливіша для автора антиномія: Схід-Захід.

Протиставлення Сходу і Заходу здійснюється по декількох основоположним категоріям:

• природа,

• релігія,

• людина і її активність у світі.

Ставлення до природи формувалося під впливом останньої. Так на сході природа не давала людині надії на те, що її коли - або вдасться приручити. Звідси страх перед стихіями і в той же час повагу і захоплення ними, подив і захоплення красою і гармонією природи. Визнання незбагненної таємниці природи народжував пасивно-споглядальне ставлення до життя, а також колективне єдність, як спосіб протистояння стихій.

Єдино можлива активність - самобутня, творча, створює нову культуру, можлива лише на релігійному грунті. Саме тому схід визнаний колискою всіх великих релігій світу. І в релігії Сходу - таємниця, містерія, осягнути яку можна лише спогляданням. Сходу чужий романтизм, пошуки сенсу життя і розчарування.

Захід втілив у собі менталітет стародавнього Риму: раціоналізму,''нетерпимий до таємниці'', обусловивший практицизм і розважливість. На заході умови життя, насамперед природні, легше, тому немає необхідності колективу, тому складається індивідуалістична культура і тип мислення. Людина мислиться як творець власного життя, немає схиляння ні перед стихією - її можна підкорити, ні перед релігійними символами - їх можна створити. На Заході стихія підкоряється розумом.

Таким чином, антиномія Схід - Захід виражається в протиставленні східній ідеї внутрішньої рівноваги людини і буття західній ідеєю протистояння людини і навколишнього світу.

У Росії східного і західного проходить вихід, на Пільняка, у протистоянні Москви та Петербурга.

Здавна столицею Росії була Москва - місто для Пільняка типово азіатський''з безглуздими палатами на кутах, з килимками плакатів на стінах'', з кривими провулками, тупиками, підворіттями і пустирями, зарослими деревами. Петербург - спроба пов'язати Росію з Заходом, нав'язати російської, східної стихійності західні''культурні''проспекти, створити російський''Парадіз''.

Народження нової столиці сприймається Пильняк як глибоко чуже Росії явище, відірване від народу і історичного ходу розвитку Росії:''безглузда випадковість, насильство над російською історією та російським народом''(28; 57).

Протиборство Москви і Петербурга визначило історію Росії аж до революції.

Торжество Заходу ознаменувався тим, що''стара, колонна, розумна Русь, з її укладом, билинами та піснями, монастирями - здавалося, - замикалася, ховалася, зачаїлася на два століття''(28; 57). Але час від часу, східне все ж проривалося крізь західній культурний шар, воно стало тим інстинктивно-несвідомим, що і визначило характер революції і подальшу історію Росії:''Днем Китай - місто, за китайською стіною, перевертався мільйоном людських життів - в казанках, у фетрових капелюхах і сіряк ... А вночі з кам'яних закутках і з подвір'їв зникали казанки, приходили безлюддя і тиші, нишпорили собаки. І тоді в цій пустелі з подвір'їв та підворіть виповзав той: Китай - без казанка, Небесна імперія, що лежить десь за степами на сході, за Великою кам'яною стіною, і дивиться на світ розкосими очима, схожими на гудзики солдатських шинелей''( 6; 52).

Засіб двох протилежних начал так щільно увійшло в російську життя, що навіть час вимірюється двома різними мірками - східними і західними

''Годинники біля дзеркала - бронзові пастух і пастушка ..., як романтичний Осьмнадцатое століття, їм відповідає зозуля ... як Азія, Закамье, татарщина''(6; 69). А поряд з ними - збірні годинник, не пов'язані ні з присвяченій Європою, ні зі стихійним Сходом, але разом з тим з'явилися з культури древнього світу, що об'єднувала і Схід, і Захід. Збірні годинник - прояв суто російської риси-сборности, - в якій, на думку багатьох філософів, і виявляється єдність східної і західної культури в історії Росії. Для Пільняка, тим самим, відкривається ще один шлях Росії, власне російська, шлях у глибину російської історії, в домонгольські часи, до самої себе. Саме ця соборність - найважливіша категорія у творчості Пільняка, явно вона проявиться в''Голом годе''і в''дозріванні плодів'', але протягом усього письменницького життя вона визначатиме поетику пільняковскіх текстів. Саме соборність диктує Пільняка постійне звернення до досвіду письменників - класиків та письменників - сучасників (''... нам випало робити російську літературу соборно ...'', - цитує Пільняка Ауер (43; 14), а також до читацького досвіду, постійно запрошуючи читачів до співавторства (''Читач повинен доповнити розповідь своїми головами''(''Речі''(5; 21));''Кожному - його очима''(''Голий рік''(6; 53)). Соборність потрібна авторові для пізнання істини, яка домагається тільки загальними зусиллями. Ніхто не може одноосібно заволодіти правдою. У житті стільки правд й істин, що одній людині не під силу опанувати ними. У такому розумінні соборності Пильняк близький до давньоруської філософії творчості, згідно з якою письмове слово сприймалося як загальне надбання.

Соборність у Пільняка - єднання не тільки сучасників, але і людей, речей споконвічно російських, древніх, вільних від західного нальоту петербурзької культури, якої соборність чужа. Можливість з'єднання дають археологічні расколкі. Це воскресіння старої Русі, пожвавили скіфську кам'яну бабу, приховану століттями історії в численних курганах.

Расколкі у Пільняка набувають символічного значення занурення в інший час, коли не було боротьби. В-З а було гармонійне існування.

Зіткнення часів присвячений розповідь''Тисяча років''. Тут проявляються кілька шарів часу.

Князі Вільяшеви ведуть свій рід від Володимира Мономаха, внука Велікова імператора Візантії Костянтина. Костянтин хрестив першу російську християнку Ольгу. Молодший брат Вільяше - билинний богатир, старший Костянтин пішов у східних предків. У їх зовнішності й манері переглядають хижі звірі; вони століттями полювали і підпорядковували, але пішло їхній час і''знесилила їх сила''. Вона''пішла''під землю, і ходять вони по курганах, у яких''зберігається''їх сила, справді російська, билинна. Тисячі років вмирала, розвіювався ця сила. Розчинилося час, але незабаром знову задихав курган, тобто знову скупчується сила, йде новий синтез часу.

Поки час спокійно і неквапливо, вимірюється тисячоліттями. ''Тисяча років''- не тільки назва оповідання, це і найважливіший період розвитку країни в історіософії

Б. Пільняка. Це історичний етап, протягом якого здійснювалося протиборство Росії і Заходу. ''Десь Європа, Маркс, науковий соціалізм. А тут збереглося повір'я, якому тисяча років''(6; 92). Розповідь знаменує собою кінець тисячолітнього царства, панування Заходу. Пробуджуються істинно російські сили, час починає вимірюватися іншими мірками.

Пильняк безпристрасно свідчить кінець однієї епохи і початок іншої. ''Залишимо мертвим ховати своя мерці''- біблійний епіграф до розповіді''Тисяча років''. Кінець однієї епохи, за законом історії, що повторює закон природи, свідчить про початок іншої. ''Так, коли ви все це побачите, знайте, що близько, під дверима''- ще один епіграф з повісті тих років''При дверях''. Так у Біблії передбачене швидку появу Сина Людського.

Протиборство Сходу і Заходу в Україні завершується. Вгору в цій боротьбі здобула Росія з її самобутньою соборністю, з її самобутнім часом, що збереглося глибоко під землею, надія на воскресіння старої, споконвічної Русі, яка, на думку Пільняка, що повторює переконання М. Бердяєва,''повинна усвідомлювати себе і Заходом,

Схід - Захід, з'єднувачем двох світів ...''(15; 28) і є втіленням гармонії історії.

Зараз, напередодні революції, таке поєднання, за Пільняка, можливо. Саме воно поставить Росію вище всіх інших держав світу і дасть їй право''перефарбовувати''історію по-своєму:''Історія інколи змінює свою колісницю на інші візки. Зараз історія впряглася в російську тему ...''(7; 112).

Отже, Пильняк визначив передумови революції та її роль в історії Росії. Письменник підкреслює її вище призначення - повернути країну до своїх витоків, звести її на новий щабель історичного розвитку. Усі наступні твори покликані проаналізувати революцію в усіх її проявах і спрогнозувати шляхи розвитку Росії.

Революція постає як щось невизначене, неясне. У повісті''При дверях''вперше для зображення революційних подій використовується образ хуртовини:''А ввечері дзвонив хтось по телефону і сказав, що з Уралу йде буран, і до ночі хуртовина пройшла''(7; 22).

Завірюха - улюблений символ для зображення революції у Пільняка. Він дозволяє не тільки уникнути автору чітких трактувань і раз і назавжди визначеної позиції в оцінці історичних подій, але й вибудовує твір Б. Пільняка в певній традиції російської літератури. Йде вона від Пушкіна: вождь мужицького бунту як би матеріалізується з бурану в''Капітанської доньці''. Опис хуртовини тут буквально відповідає тому, що був даний у вірші''Біси''. Основний мотив у

описі - занесені дороги, неможливість визначити подальший шлях і протистояти стихії. Революція у Пільняка - теж стихія, нищівна всі старі шляхи, а також''безглуздий і нещадний''мужви бунт, який повертає Росію в 17 століття, що виправляє''помилку''Петра I.

У 1920-му році Б. Пильняк пише свій перший роман про революцію''Голий рік''. Саме в ньому знайшли цілісне втілення основні антиномії, через які розкривається історіософська концепція Б. Пільняка: Схід - Захід, Природа - Історія. У творі ці початку знаходять своє вираження в ряді приватних протиставлень: бездуховність, занепад культури серед інтелігенції (дітей Петра I) - і напруження волі, прагнення діяти, будувати нове життя в голодній, але рухається вперед Росії, властивим більшовикам,''шкіряним курток ' '; життя Росії споконвічній, язичницької, допетрівською - і два століття після реформ Петра; віра істинна й хибна (зіткнення язичництва, християнства і масонства). Всі ці ідеї подані не у формі абстрактних міркувань, а втілені в просторово - часової організації твору, в самостійних, сюжетних лініях, мотивах і образах. Конкретно-історичні категорії співвідносяться з узагальнено - філософськими (що відбувається хвилина - і вічність, справжня - і майбутнє, життя - і смерть), що дозволяє розглянути події революції в широкому філософському контексті.

Цей синтез історіософії, філософії і традиційно епічного зображення революції визначив і поетику''Голого року''- Автор відмовляється від звичної романної традиції:''Цієї зими я написав уже роман''Голий рік'', - повідомляв Б. Пильняк І.І Бєлоусову. - У мене рояться які - то дивні образи і відчуття. Писати так, як писав Чехов, Бунін, Ценський, не можна ...''(21; 32). Складається орнаментальна проза

Б. Пільняка, назавжди зарахувала його до російського авангарду, імпресіонізму. ''Революцію взяти сюжетом майже неможливо в епоху перебігу її'', - скаже А. Білий (14; 29). Твори Б. Пільняка вільні від єдиного сюжету, в них немає традиційних романних характерів. Вони будуються на''склейці''різнорідних в тематичному і стильовому відношенні''шматків''. Але саме ця форма дозволила показати не тільки рушівшійся світ, а й виявити історичні та філософські закони життя.

Історія, як і раніше малюється через метафору, отримує свій розвиток образ хуртовини. Автор прагне висловити надіндівідуальний ритміку епохи:''Кожному - його очима, його інструментування і його місяць''(6; 53).

З самого початку на рівень семантики тексту виносяться два основні мотиви, що включають у себе контрапункт часу - вічності, заявлений вже в епіграфі до''Вступу''(''... і тоді, коли майбутнє мовчить про доля нашої, всяка проходить хвилина вічністю починатися може ''(6; 40)) і контрапункт Ординін - місто - Китай - місто, відповідно тематизує протидії і зіставлення двох однаково - стихійних, ірраціональних начал - споконвічно російського і східного, яке супроводжує російській як його несвідоме. Тема Ординін - місто підхоплює образні домінанти заголовної мотивной лінії розповіді''путівці'', а отже, і саму ідею національної самобутності, споконвічність:''Землі ж ординські - Суходоли, доли, озера, ліси, переліски, болота, поля, палке небо - путівці''. Тема Китай - міста, орієнтована повторами словообразующих з семантикою''відсутності''(''безлюддя''і''тиші'',''без казанка'',''замість очей''), виносить ідею загадкової, прихованої в глибинах несвідомого східній стихії:''... в листопаді в Канавін, в снігу, з забитих рядів, із забутих наметів, з безлюддя - дивиться солдатськими гудзиками замість очей - хоча: нічний московський і за Великою Кам'яної стіною прихований: Китай. Безмовність. Неразгадка. Без казанка. Солдатські гудзики замість очей''(6; 52).

Обидва контрапункту пов'язані один з одним і супроводжуються образами сплетінням між собою. Один з них - образ кругового руху, закон природи та історії:''А над містом сонце вставало, завжди прекрасне, завжди незвичайне. Над землею, над містом, проходили весни, осені і зими завжди прекрасні, завжди незвичайні''(6; 43).

Образ кругового руху в розділі I''Виклад''трансформується в мотив спекотного марева, сну наяву, дзвону:''В місті, міське, по-міському. Стародавнє місто мертвий. Місту тисяча років. Спекотне небо ллє спекотне марево, і ввечері довго будуть жовті сутінки. Спекотне небо залито блакитним і бездонним, церковці, монастирські переходи, будинки, земля - ​​горять. Сон наяву. У пустинній тиші, б'ють скляним дзвоном дзвони в соборі: - дон, дон, дон - кожні п'ять хвилин. Цими днями - сни наяву''(6; 54).

Незабаром зазначені мотиви розсипаються на елементи, кожен з яких або знаходить самостійне розвиток, більш-менш протяжне або затухає, або ж отримує сюжетне розгортання і дозвіл (пожежа в монастирі Вступ - на - Горе). Врешті-решт ці мотивних елементи, перетікаючи розчиняються в заповнює простір розповіді, починаючи з шостої,''передостанній'', голови, багатоликому образі хуртовини. Вперше він з'являється як невеликий самостійний''орнамент'', інструментованого за допомогою прийому ономатопов в кінці''розділу''Ординін-місто у''Вступі'':

''І теперішня пісня в хуртовини:

• Хуртовина. Сосни. Поляна. Страхи .-

• Шоояя, шо-ояя, шооояяя ...

• Гвііуу, гаауу, гввііууу, гвііііуууу, гааауу.

І: -

• Гла-вбумм!

• Гла-вбумм!!

• Гу-вуз! ГУУ-вууз! ...

• Шоооя, гвііуу, гаааууу.

• Гла-вбуммм!! .. (6; 51)

Народження нової дійсності з'єднується з криком летів. Таким чином Пильняк вказує на язичницьке початок в революції.

Фрагмент повторюється в розділі другому, в епізоді''Дві бесіди. Люди похилого віку'', вже не як анонімно - стихійна пісня у заметілі, а як мова мудрагелів попа - розстрига Сильвестра, уповає на сектантську стихію як істинно народну і бачить в революції''мана'':''Чуєш, як революція, виє - як відьма в заметіль! слухай: - гвііуу, гвііуу! Шооя, шоояя ... гаау. І дідько барабанить: гла-вбум! Гла-вбуумм! ... А відьми задом - передом підмахують:-кварт-госп! кварт-госп! ... Лісовик лютує:-поч-евако! нач-евако! ХМУ! ... А вітер, а сосни, а сніг: шооя, шоооя, шооя ... шооя ... хмууу ... І вітер:-гвіііууу. Чуєш?''(6; 87). Нарешті, в шостому розділі, в епізоді''Китай - місто'', фрагмент включений в кругозір нарраціі персонажа-більшовика Архипа - Архипова:''Хуртовина. Березень. -Ах, яка заметіль, коли вітер їсть сніг! Шоояя, шо-ояя, шооояя! ... Гвііу, гваау, гааау ... гвіііууу ... Гу-ву-зз! .. Гу-ву-зз! .. Главбумм!! Шоояя, гвііуу, гаауу! Гла-вбумм!! Гу-вуз!! Ах, яка хуртовина! Як заметільна! .. як - хо-ро-шо !..'' (6; 153).

Таким чином. Прийом повтору маніфестує глибинну взаімообратімості контрапунктно протиставлені тематичних ліній, оскільки обидві вони не тільки виносять на поверхню мотиви стихії (російської та східної), але і показують межі перетворювальної енергії свідомого початку (його можливості / неможливості) по відношенню до початку ірраціонально-стихійному (знаменитий лейтмотив ''шкіряних курток''-більшовиків,''енергійно фукцірующіх''і уособлюють революційну''волю до влади''). Мотив хуртовини, отже, отримує додаткові тематичні обертони і дає паросток нового лейтмотиву:''Росія. Революція. Заметіль''. Цей мотив набуває статусу межтекстуального рефрену і зв'яже не тільки фрагменти одного тексту, а й цілі твори (''Голий рік'',''брат - і - Марія'',''Заметіль'',''Третя столиця'', ' 'Повість про чорний хліб'', Машини і вовки''), створюючи єдиний простір метатекста.

Виправляючи''помилку''Петра, повертаючи Росію до її національних витоків, революція відкриває нові шляхи, які повинні підняти Росію над світом. Тому, вона сприймається Пильняк романтично - захоплено:''Чи не травнева гроза революція наша? НЕ березневі чи води, знісши коросту двох століть?''(6; 75).

За словами О. Солженіцина, Пильняк''розривається''у пошуках відповідного образу:''Революція прийшла білими хуртовинами і травневими грозами''(6; 75). ''У Росії зараз казка. Хіба не сказочен голод і не казкова смерть? Хіба не казково вмирають міста?''(6; 106)

Новий шлях, на який вступає післяреволюційна Росія, підкреслюють численні описи розрухи старого світу:''тепер зруйнований'',''тепер знищений''. Знищені не лише міста, але і природа, навколишній світ, людина. Їх вражає пожежа, в який перетворений мотив спеки:''У 1914 році, в червні, в липні горіли червоними пожежами лісу і трави, червоним диском сходило сонце, нудилися люди в безмірному задушили. У 1914 році загорілася Війна і за нею в 1917 році - Революція''(6; 49). Отримує подальший розвиток і мотив дзвонів, переплітаючись з мотивом смерті. Гинуть монастирі, скидаються дзвони, як колись за Петра I.

Росія повертається до язичництва, спостерігається торжество''бесовства'',''бесовіденіе в заметіль'', застосовуючи слова П. Флоренського про блоковских''Дванадцяти''до пільняковской хуртовини.

Революція в''Голом вигляді''побачена очима двох ідеологів''бесовства'':''західника''і''почвенник''. Вони висловлюють можливі шляхи розвитку Росії після 1917 року.

''Західник''- швець Семен Матвєєв Зилотом вважає, що саме революція врятує Росію:''На червоноармійських кашкетах загорілася містичним криком пентаграма ... вона кричить, донесе, врятує''(6; 132). Зілотов намічає і точні терміни приходу''рятівника''. ''Через двадцять років буде рятівник. Росія схрестити з іноземним народом ...''(6; 132). Зілотов розробляє детальний план порочного зачаття''рятівника'': у монастирському вівтарі повинні лежати начальник народної охорони Ян Лайтісом (''іноземець'') і діловод Оленька Кунц (''незаймана'', яка насправді виявилася блудницею):'' Кров'ю вівтар зчервонить. А потім все згорить, і іноземець - вогнем''. План вдається у своїй фактичної частини - монастир справді згоряє. Але замість народження спасителя виходить безглуздий фарс: товариш Лайтісом заарештовує Оленьку, Компартії наказує заарештувати самого Лайтісом, а божевільний''апостол''згорає в монастирі.

''Мріяння юності і засушений мозок в мріях ...!''- Коментує його прожекти схрещення Росії із Заходом автор.

Згоряє в монастирському пожежі та іншої пророк бесовства -''почвенник''архієпископ Сильвестр. Коли Зилотом показує старому владиці червону паперову зірку, схиляючи її кінці (що символізують столиці західних держав) до центру (Москві), то архієпископ кричить:''оману! Оману! Єресь!''Сильвестр викладає свою теорію революції:''Пісні народні згадай, грудисті, міцні, лісовика, відьму! Лісовик за справу взявся, міцний, працьовитий. Іванушку - дурника, юродство - побоку. Шкіряні куртки. З сокирами. З киями. Мужик!''(6; 129). Це російський національний варіант бесовства, протиставлений''іноземному''антихриста.

За концепцією архієпископа, вся історія Росії заснована на бунт проти державності:''Немає ніякого інтернаціоналу, а є народна російська революція, бунт - і більше нічого. За образу Степана Тимофійовича''. І саме в революції народ отримав можливість здійснити свою мрію - побудувати''держава без держави''. ''Ну, а віра буде мужви'', як раніше, коли''замість Пасхи дівчат на урочищах умикали, на пагорбах у дібровах Єгорій, скотьему богу, молилися. А православне християнство разом з царями прийшло, з чужою владою ... Жило православ'я тисячу років, а загине, а загине -! - Років у двадцять, в чисту, як попи перемрут (цей термін називає і Зилотом для приходу антихриста) ... І підуть по Росії Єгорій гуляти, водяні та відьми, або Лев Толстой, а то, дивись, і Дарвін ...''(6; 86).

Основний наскрізний думкою про революцію, таким чином, є зіставлення її з російським бунтом,''безглуздим і нещадним'', стихійним.

Сама стихія народу, його земляна і статева сила гармонує з революцією і є важливіше і сильніше її. ''Кинутися до першої жінці, бути сильним безмірно і жорстоким. І тут, при людях, гвалтувати, гвалтувати, гвалтувати!''І революція тут - явище не історичне, не соціальне, як природне, прорив людських інстинктів:''Теперішні дні - хіба не боротьба інстинкту?!''(6; 116) . Революція виходить''з-під контролю'', вона''не усвідомлює''своєї високої ролі в історії, яку їй приписує Пильняк, вона просто вирує, подібно природної стихії.

Історична правда аргументується природною силою. Революція намагається поєднати природу та історію. У романі про це свідчать образи''земляних'',''природних''персонажів - знахаря Егорки, Аріни, його дочки, потім коханки і дружини. Думка про єдність природи та історії, заявлена ​​ще в ранніх оповіданнях Б. Пільняка, отримує розвиток в його романах.

Звучить також і закон життя, щоб стати сильніше історії:''... древнє, значущою, - страшніше - людське життя ...''(7; 251). Той, хто прийняв цей закон, може опанувати життям,''енергійно фукціровать'', як''фукцірует''Архипов, тому що за ним спокійне розуміння життя, її метою, її течії - від народження до смерті. Він син свого батька, батька, який, дізнавшись, що смертельно хворий. Приходить до сина з важким питанням:

''- Тобто, що краще померти - самому подбати?

• Так, - сказав глухо

• І я теж думаю так. Адже помреш - і нічого не буде, все скінчиться. Ніщо буде.

• Тільки, батько, - слово''батько''здригнулося боляче. - Ти ж батько мені, - все життя з тобою прожив, від тебе прожив, - розумієш, нудно!''(6; 66).

Без остраху смерті входить Архипов у роман. З обіцянкою нового життя завершує його: нове життя не тільки в сенсі світлого майбутнього, а й реального продовження фізично і морально не звироднілий нащадок князів Ординіних. За душевної зрілість вона прийняла революцію,''всій кров'ю своєю відчула''і зробила єдино значимий висновок:''треба жити - зараз або ніколи''(6;)

Третю точку зору на подальший розвиток Росії висловлює князь Гліб Ординін, племінник архієпископа Сильвестра, теж''почвенник'', але в дусі XIX століття. Він вважає, що Петро насильно посадив''механічну культуру''Заходу,''Росія перебувала в задуха ...''Звідси - погляд князя Гліба на революцію, яка, протиставила Росію Європі. І ще. Зараз же після перших днів революції Росія побутом, вдачею, містами - пішла в сімнадцяте століття''(6; 84).

Таким чином, і дядько, і племінник розуміють революцію як повернення Росії до її природного стану. Але у них різні історичні та релігійні орієнтири. Князь Гліб намагається відшукати в революційний епохи риси християнської допетрівською Русі. А псевдопастирь Сильвестр переглядає в сучасності Русь язичницьку. Але революція знищує обох, як і майже всю сім'ю Ординіних, яка сама вже''прогнила'': спадковий сифіліс. ''Голий рік''революції безжалісний до людей з минулого. Рятуються лише ті, хто живуть за законами життя природної. Це Наталя, яка веде за собою Архипова. Тільки у них є майбутнє:''... і будуть діти, і - праця, праця! ...''(6; 166).

Протягом усього роману Пильняк вдивляється в революційну дійсність, відбирає історичні концепції для пояснення ходу історії. І революція виступає як протиборство наступних понять:

• язичництво - християнство

• Схід - Захід

• Петербург - Москва

Створюючи на сторінках роману образ Росії, Пильняк розкриває її таємну сутність; проступає в різних частинах країни Китай - місто, Китай, Небесна імперія, Азія. Найголовніше''Китай - місто''на початку і в кінці роману утворюють кільцеву композицію, оточуючи Росію своєрідною символічною Китайською стіною.

Справедливе зауваження Г. Аніщенко, що,''революція забирає Росію не тільки в часі - до дохристиянської епохи, але й у просторі - штовхає в іншу частину світу, до нехристиянської Азії''(12; 244).

Християнство вилучається з історії Росії, і Русь язичницька, відновлена ​​революцією, справляє свій шабаш. В кінці роману чаклують знахарі, стрибають вовки, несамовитий природа, несамовитий людина, творячи молитву про розпусту.

''Росія.

Революція.

Заметіль''.

Розкриваючи язичницьке початок у революції, описуючи воістину жахливий розгул стихії, Пильняк, тим не менш, цілком на стороні такої варварської революції. У''Голом годе''він співак Росії і революції, жорстокою, стихійної у своєму прояві. Він все ще сподівається на прояві її високого призначення.

Після написання''Голого року''настрої Б. Пільняка змінюються. Цьому сприяли його поїздки в Англію і Німеччину в 22-23-му роках.

Пильняк пише про себе як критик, в третій особі:''якщо його перші повісті і роман''Голий рік''пофарбовані слов'янофільство, то тепер йому багато чого в Росії здається іншим, - він знає, що людство ще дуже далеко від досконалості всього світу , але на заході накопичено набагато більше, ніж у Росії. Багатств і культурних навичок, Росії багато чому треба повчитися у Заходу, і Пильняк знає, що в Росії зараз першим ділом - треба діяти за культуру, - культурі ж цієї допоможе одне - машина, консолідований працю, консолідована працездатність, яку мало в Росії (26; 193).

Тему зіткнення варварства і цивілізації розвиває роман 1924''Машини і вовки''

''... Мені вперше тепер, після Англії''прозвучала''комуністична, робоча,''машинна'', - не польова, не мужича, не''большевицька'', - революція, революція заводів і міських, робочих передмість, революція машини, стали, як математика, як сталі. До цих пір я писав в ім'я''польового квіточки''будяків, його життя і цвітіння, - тепер я хочу ця квіточка протиставити - машинному цвітінню. Мій роман буде замішаний не на співає, як раніше, а на кіптяви і маслі: - це наша міська, машинна революція ...''(26; 194)

''До машинної правді від вовчої Расєї''- так визначає І. Шайтанів тематику роману, сама назва якого передбачає і деяку врівноваженість понять:''Машини і вовки''

Вовк - метафора, символ, який вживає не тільки Пильняк. Вовк в слов'янській міфології ще і перевертень, з'єднання природного і людського. Про цієї здатності вічно перевтілюватися писали М. Асєєв (''Собачий поїзд''), М. Заболоцький (''Божевільний вовк'')

Вовк - символ з історичним значенням, він нерозривно пов'язаний з хуртовиною.

Гей ви! Слухайте, вільні вовки,

Коріться Жданов кличу! -

Писав в. Брюсов у 1900 році в знаменитому вірші''Скіфи''. Так рано з'єднався цей образ, підхоплений згодом і Пильняк, з темою історичної долі Росії, побаченої через древнє спорідненість зі степом, - у скіфство.

Вовк - стихія, як природна, але й людська. У відношенні до вовка видно осіб:''Тепер же кожне село всієї своєю убогістю, всім своїм людом від малого до стара збігалася подивитися на вовків і послати вовкам - хто як може - своє прокляття - мертвим, безсилим, безстрашним вовкам. Тут була вся російська сільська злість, убогість і тупість, - і треба було захищати вовків - мертвих вовків - від стусанів, від плювків, від дрекольев, від оскалених зубів, від ненависників очей, - ненавидять вже не людською, а звірячою, страшною ненавистю ' '(6; 232)

Ті, хто тижнями переслідували вовків, вбивали їх, мисливці, перед обличчям звірячої ненависті раптом відчули себе разом з вовками. Людина не раз у романі відчуває себе вовком.

Безстрашним вовком - це воля, природна, пробуджена революцією:''Вся наша революція стихійна, як вовк''. Безстрашний вовк страшний своєю стихійністю, неприборканістю, своєю дикою волею, здатної з'явитися в людині. Так гине - у божевільні - Юрій Росчіславскій, який приїхав до Москви зрозуміти нове життя. Він пише в листі до брата:''... я себе відчуваю вовком, вовком! ... І щоранку я біг від себе, до вовків ж у нетрі ...''(6; 205).

Страшна вирвалася стихія, але страшна і природа, упокорення кліткою; страшна і дуже нещасна, як вовк у зоопарку Васільямса:''вовк бігав по клітці ... ... він кружляв у ній, слід у слід, крок у крок, рух в рух, не як жива істота, але як машина''(6; 271) Спостерігається зіткнення смислів. Даних у заголовку. За вовком в клітці спостерігає інший брат Росчіславскій - Андрій. Він інженер, але завод для нього та ж клітка, де той же мірне гіпнотичний рух - хід маховика:''- людина - його ніхто не бачить - повертає важіль - і:

(З кожного десятка один - одного тягне, манить, заманює в себе маховик пародінамо, у смерть, у небуття, маховик в своєму обертанні) ... (6; 250) Порятунку він шукає в нічних полях, з Марією - табунщіцей, яка здається йому ожила кам'яної бабою з царського кургану, у відуни Елепеня. Але нове життя, віра - машинна - стає сильнішою исконно русской, скіфської. Машина заворожила свідомість Андрія, так само, як дика природа заволоділа свідомістю його брата. Смертельна вабить, і він гине під маховиком.

І природне, азіатське, і машинне, західне, почала виступають тут як сили, ворожі людині. Європейська машинна цивілізація або губить людину, або перетворює його на придаток техніки і сучасного міста. Але російська стихія ще більш варварським способом знецінює духовні завоювання тисячолітньої культури. Таким чином, позначається ще один принцип співвідношення східного та західного почав. І те й інше, взяте в''чистому''вигляді, знищує людину, губить його. Для повноцінного життя необхідно рівновагу західного (раціонального) і східного (стихійного) всередині людини. Розглядаючи співвідношення машини та культури у статті''Дух і машина'',

Н. Бердяєв висловлює подібну думку про те, що тільки духовно розвинута людина може протистояти згубною силі машини:''Машина може бути великим знаряддям у руках людини, в його перемозі над владою стихійної природи, але для цього людина повинна бути духовною істотою, вільним духом ''(16; 67). Але революція, за Пільняка, повернула народ до язичництва, позбавила вільного духу, здатного протистояти машині. І навіть природна сила не здатна перемогти її''... там в печах, - у печі - в пекучому жирі, у світлі, на який не можна дивитися, - там затиснутий шматочок сонця, і це сонце ллють в цебра (1; 244) Не випадково Андрій Росчіславскій боїться саме за Марію - табунщіцу. Вона для нього та природна Русь, яку теж поглине машина:''Але Марію він з'їсть, - маховик! ... Це містика машини, це смерть Василька, це смерть Марії, - це народження нового життя, не знаю який, але такий, де не буде вовків і лісів, а будуть сади і звіринці ...''(6; 290)

Андрій вказується на нове життя, нову віру, яка тільки й здатна перемогти машину життя і його на службу людині. Втілення такого життя і віри стає Кузьма Казауров, який''знав таємницю народження машини''.

Таких, як він, на заводі називали зозулями. Затнеться машина, і ні майстер, ні інженер над нею не вільні. Залишається кликати зозулю, заводського відуни; він на заводі, що Елепень в полях. Він чує машину. ''Звичайно, машина - метафізика, і, звичайно, машина більше бога будує світ''

Нова віра. Вимушена, яку - всією своєю розрухою - зажадав світ, який чекає на будівельника. Сам Пильняк закликав цей новий світ:''Заводів у нас немає, у нас тільки богів церквенкі, і ось вони зараз дзвони. Знаю, у всіх, хто любить Росію, - болем великою вона, - у нас дзвіниці замість заводів, - бог, чорт би його взяв, не бере їх на небо, вони дзвонять, як за царя Дадона ... треба, необхідно, щоб Росія шуміла машиною! ...''(26; 200).

Але не знищить машина ту поезію, яку''вважали справжньою століття''? ''Чи будуть волошки?''Пильняк ставить питання і не дає однозначної відповіді. Ми можемо лише відчути авторський натяк, надію, що машина - не погубить, а лише змінить старий світ, зробить його краще. А для цього потрібно прийняти нове,''машинне''царство, нову віру, щоб не залишитися у старому світі з вовками і хуртовинами.

У 29-му році Пильняк пише повість''Червоне дерево'', в якій спробував звести свої уявлення про російську революцію, які складалися у нього, починаючи з''Голого року''. Про революцію стихійної, з переважанням східного початку в''Голом годе''і революції машинної, західної в''машини і вовків''. У''Червоному дереві''Пильняк намагається простежити взаємозв'язок історичних епох. Так,''котелковая''Європа зливається з''косоокою''Азією, а три історичні епохи (допетровська, імперська і радянська) нерозривно пов'язуються між собою.

Зв'язок цей здійснюється через наскрізний образ юродивого. На думку С. Іванова,''юродство дуже точно відображає проміжну позицію православ'я між Заходом і Сходом: якщо в Європі створений світ здавався надто поважним, щоб над ним знущалися, то для спиритуальной релігій Азії він представлявся надто незначним навіть для цього''(24 ; 102)

Пильняк починає''Червоне дерево''відступом, мова в якому йде про юродивих. Які''прикрашали побут зі днів виникнення Русі, від перших царів Іванов, побут російського тисячоліття''(5; 108). Авторська оцінка цього явища однозначна:''Ці божевільні чи шахраї - побіроші, пустосвяти, пророки - вважалися красою церковною, христової брата ...''(5; 108) Подібна оцінка дат можливість зробити безболісний перехід від''святої Русі'', коли з'явилися юродиві, до Росії імперської: необхідно гротескно-пародійна історія знаменитого Московського юродивого - шарлатана XIX століття Івана Яковича Корейші. Зв'язавши допетровську Русь з імперською, послепетровской, Пильняк приєднує ще одна ланка - сучасність Історія''інших диваків''- майстрів - червонодеревників (червоне дерево - символ Росії імперської) доводиться до 1928 року. У наступних розділах постає ціла галерея диваків і юродивих, що перейшла в сучасне життя їх двох попередніх століть: музеєзнавець, схожий на Пушкіна; колишній кавалергард Каразін;''російський Вольтер''Яків Карпович Скудрін; червонодеревники брати Бездетови.

Третій тип''диваків''представляють у повісті юродиві від революції: Іван Опіків (брат Якова Скудріна) і його''комуністи призову військового комунізму і розпуску тисяча дев'ятсот двадцять першого року, люди залишилися ідей, божевільні і п'яниці ...''(5; 122).

Таким чином, кожна попередня епоха входить в наступну, що забезпечує природність переходу. Але цей зв'язок - у юродство, провідному в кінцевому рахунку до повного виродження. Всі події''Червоного дерева''відбуваються на тлі похоронного''дрімучого плачу''скидаються з дзвіниць дзвонів.

Ідею з'єднання різних епох у більше світі, ніж інші юродиві, уособлює Яків Скудрін. Його''будинок жив так, як люди жили - задовго до Катерини, навіть до Петра, а дім мовчав єкатерининським червоним деревом''. Сюди ж вплітається і Русь радянська: останні п'ятдесят років Скудрін регулярно читає газети і пам'ятає''всі імена і по батькові всіх російських міністрів до наркомів, всіх послів при імператорському дворі російською і радянському ЦВК ...''Але ця''тимчасова всеїдність'', кажучи словами Г. Аніщенко, не говорить про гармонійний розвиток історії, а, навпаки, заводить у глухий кут, час зупиняється, втрачається. ''Яків Карпович втратив час і втратив боязнь життя ... До туги, до нудоти був гнусу Яків Карпович Скудрін''У фіналі смерть стародавніх дзвонів зіставлено з прижиттєвої смертю Скудріна:''Нині дзвони над містом вмирають. Яків Карпович Скудрін живий, у нього немає подій''(5; 139)

Така ж безвихідь - в історії братів Бездетових. Розповідаючи про мистецтво червонодеревників, Пильняк виділяє два періоди: від Петра до скасування кріпосного права майстра були творцями, в наступні роки вони стали лише реставраторами створеного раніше. Процес виродження йде і далі: психологія майстра замінюється психологією скупника:''Звичайно, Бездетови відчували себе покупцями, вони вміли тільки купувати''Брати як стерв'ятники кружляють над розкладається епохою''червоного дерева''Раніше червонодеревник повинен бути бездітним і передавав своє мистецтво племіннику . Нині бездітні обидва брати. Шляхи далі немає.

Єдина нетупіковая лінія в''Червоному дереві''- доля сестри Скудріна, Римми. На противагу своїй сестрі Капітоліна, яка залишилася самотньою старою дівою,''прикладом все - міських законів, дівчина, стара, проквасівшая своє життя цнотливістю статі, Бога, традицій''(5; 130) Римма віддається одруженому людині''вночі на бульварчику ' '. Ганьбою покриті всі три роки любові Римми, за цей час у неї народжуються дві дочки. Минуло тридцять років, і цнотливе життя Капітоліни''виявилася пустою і бабуся Дочка Римми, племінниця Якима, повинна народити дитину від невідомого батька. Саме вона прорізає побут новою мораллю: ... я не розбираюся в революції, - але я вірю їм, і життя, і сонечку, і революції, і я спокійна''(5; 134).

Знову позначається закон і знову він - сильніше історії, знову тільки він має майбутнє.

З язичницької концепції повісті випадає російське язичництво, що розкриває революцію в''Голом годе''. Там воно було інструментом, за допомогою якого з російської історії віддалялося християнство. У''Червоному дереві''християнство не викидається, а засмоктується російською історією, тоне в суміші зупинилися років. Революційна заметіль обернулася абсолютним вакуумом, порожнечею, неимеющие сенсу.

''Храмом''розклалася християнства виявляється комірку в будинку музеєзнавця''Пушкіна''. Там''звалені Біблії, ікони, архімандрідскіе клобуки і митри, стихарі, ораря, постав, ряси, ризи, воздухи, покриви, престольні шати - тринадцятого, п'ятнадцятого, сімнадцятого століть ...''Один з героїв повісті, інженер Акім, проходячи повз будинок музеєзнавця, бачить крізь вікно юродскую''таємну вечерю'':''Посеред кімнати сиділи двоє: музеєзнавець налив з чверті горілки і пізніше чарку до губ голого чоловіка, той ні двинув жодним м'язом. На голові голого чоловіка був вінець. І Яким тоді розгледів, що музеєзнавець п'є горілку на самоті, з дерев'яною статуєю сидячого Христа ... Христос був роботи сімнадцятого століття. Музеєзнавець пив з Христом горілку, підносячи чарки до губ дерев'яного Христа. Музеєзнавець розстебнув свій пушкінський сюртук, баки його було скуйовджене. Голий Христос у терновому вінці здався Якиму живою людиною''(5; 135).

За зауваженням Аніщенко, в цій сцені пародійно викреслена вся історична схема повісті: в 1928 році юродивий''Пушкін''п'є''з Христом''XVII століття. Якщо герої''Голого року''прагнути вигнати Христа з Росії, то герої''Червоного дерева''зводять його до рівня власного юродства.

Закінчується''Червоне дерево''дещо несподіваним, що не мають зв'язку з основним сюжетом, авторським відступом про історію російської порцеляни. У XVIII столітті Андрій Курсіна намагався вивезти секрет виготовлення порцеляни з Китаю, але Азія обдурила. Обдурила і Європа в особі німця Рунгера. І вийшло так, що''російська фарфор нізвідки не запозичений'', його винайшов''безпутний пияк і самородок Дмитро Іванович Винограду'', а розвинули мистецтво інші російські''любителі і диваки''. ''Російський фарфор є пречудову мистецтво, яке прикрашає Земний Куля''(5; 140) Таким метафоричним відступом закінчує Пильняк''Червоне дерево''- повість про місто, який не став ні''російським Брюгге'', ні''Російський Камакура '', в якій новий''безпутний пияк''намагається винайти''пречудову мистецтво''російського комунізму.

Цими думками про самобутність Росії закінчується десятирічне осмислення Пильняк її історії, зв'язки із Заходом і Сходом та їх вплив на долю країни.

Таким чином, у ранній творчості (10-15-ті роки) Пильняк починає осмислювати навколишню дійсність. Для цього він використовує найважливіші моральні й філософські категорії: стихія, розум, історія, природа, вічність, час та інші. У ранніх твори вони не оформлені в систему, виникають стихійно і непослідовно. До 20-х років складається система філософських понять, що випливає з осмислення дійсності автором. Найважливішими категоріями цієї системи виступають протиставлення: Схід - Захід; Природа - Історія; Час - Вічність, що дозволяє говорити про антиномічності художнього мислення Б. Пільняка, що визначила поетику його творів. Так, оформилася систему антиномій автор застосовує для осмислення історичних подій і цілих епох. За допомогою основних протиставлень Пильняк визначає місце революції в історії Росії та її вплив на світову історію. Виниклі стихійно з самої дійсності, антиномії, таким чином сприяють більш глибокому аналізу тієї ж дійсності в контексті національної та світової історії, по Пільняка. Так, в тканині оповідань і, перш за все. У свідомості героїв переломилися пошуки російської і зарубіжної філософської думки. Позиції письменника не можна ототожнювати з поглядами його персонажів, але варійованої, повторюваність ряду думок дозволяє досить повно представити погляди автора. Точка зору Б. Пільняка на філософію історії Росії виражена не в формі готових відповідей, а в самому процесі роздумів, суперечок, пошуків істини, де антиномія грає важливу роль. Так, саме через вищесказані протиставлення відбувається осмислення історичних подій (революції, зокрема) і їх ролі в подальшому розвитку Росії, встановлюється зв'язок між історичними епохами, визначається місце і роль Росії у світовому історичному процесі. У творах даного періоду Пильняк описує три історичні епохи, три''тисячолітніх царства'':

1. дореволюційний, изжившее себе царство''колишніх'';

2. ''Заметільну''і''вовчу''революцію, час''шкіряних курток'';

3. післяреволюційний затишшя.

Найважливішу роль у виділенні Пильняк даних етапів відіграє час, образ якого

постає багатошаровим і динамічним. Плин часу оцінює те, що відбувається події: воно то прискорюється, то зупиняється із зміною епох.

У 20-ті роки спостерігається еволюція історіософських уявлень Б. Пільняка: так, на початку 20-х років він розглядав історичні епохи як ворожі одна одній, одні проти згідно своїх повноважень Сходу - Заходу, природі, Християнстві. Перехід від однієї до іншої супроводжувався серйозними катаклізмами, ускладненнями, шаленим плином часу ми завжди був трагедією, пов'язаною з багатьма смертями. До кінця 20-х років Пильняк відходить від такого уявлення про історію Росії. Тепер історичні епохи представляються йому органічно пов'язаними і послідовно змінюють один одного. Кожний історичний період всім своїм ходом готує наступний. Так, комуністична влада, на Пільняка, зумовлена ​​всім ходом історії Росії, так само як і відхід від Християнства.

Змінюється і уявлення про природу революції. Якщо в''Голом годе''(21 г), вона видається авторові''великим очищенням'',''хуртовиною'',''казкою'', поєднаної з''боротьбою''і торжеством інстинктів, то в'' машинах і вовків''(24 г) перед нами''машинна революція'', яка''повинна взяти під Микитка і Росію, і російську метелицю, і мужика''

Таким чином, в революції виразно проявляються два начала:

• західне, розумне,''машинне''

• східне, стихійно, інстинктивної

В кінці 20-х років Пильняк намагається поєднати обидва начала в революції, тепер він

говорить про одну подію з різними гранями, що впливають один на одного. Так''торжество інстинктів'', що вийшли''з-під контролю''обернулося поневоленням людей машинами, оголило слабкість духу і всі вади російської людини.

Глава II

Художня картина світу Б. Пільняка творах 30-х років

Тридцяті роки - тривожний період в житті інтелігенції Радянського Союзу. Саме в цей час відбувається процес підпорядкування всіх сфер суспільного і культурного життя політичної ідеології. Жовтнева революція, громадянська війна і поворотні моменти біографії Сталіна стають, за словами К. Кларк''канонізованим Великим Часом''(51; 248). У той же час представлене в офіційній історії майбутнє стає іншим''Великим Часом'', коли життя буде якісно відрізнятися від повсякденної реальності. Діячі мистецтва повинні сприяти''канонізації''цих часів, у зв'язку з чим у літературі з'являється термін''соціальне замовлення''.

Політика диктує не тільки тематику нових творів, але і той набір образотворчих засобів, який дозволить створити роман, що не суперечить радянської ідеології, принципам соціалістичного реалізму. ''Процедура створення роману незабаром стала нагадувати Середньовічну процедуру писання ікон. Радянський романіст повинен був копіювати не лише окремі ... характери та стосунки між ними, а й повинен був організовувати задум роману відповідно з образом. Фактично з 30-х років більшість романів було написано по одному головному кліше, синтезирующем задуми декількох офіційно визнаних моделей'', - цитує К. Кларк М. Чудакова в статті''Крізь терня до''(51; 247). Тут же вона виділяє три групи умов існування друкованої літератури в 30-і роки:

1. виняток інтелектуальної рефлексії;

2. строгий набір сюжетних ситуацій;

3. ясний, доступну мову.

Керуючись принципом доступності в літературі, автори повинні відмовитися від

будь - яких мовних новацій, домагатися ясності синтаксису, скромності словника. З літературної обходу також виключалося все, що отримало назву''натуралізм'', - опис жорстоких вбивств, хвороб. Реальність повсякденному житті - з її важким побутом і іншим - розчинялася, виводилася з спостереження. Спрощується образ літературного героя, він стає''цілковитою абстракцією''(51; 243): працює на найважливіших будівельних об'єктах країни, живе в гуртожитку або бараку, дивиться кіно, ходить на танці. Сучасність для такого героя - великий час благоденства і процвітання як всієї країни, так і його особисте. Він відчуває самодостатність часу, все досягнуте або майже досягнуто, прагнути більше немає до чого. Нового герою чужа рефлексія, він не звик до тривог, напрузі, не відчуває трагедій і потрясінь. Поступово складається і образ читача, радянської людини, схожий з абстрактним героєм радянської літератури.

Совершившийся розлад між прозою 10-20-х років і очікуванням читача 30-х зафіксований у передмові К. Зелінського до посмертного видання роману А. Білого''Петербург''(35г):''Є книги, що відобразили в собі такий, лад думок , що потрібно зробити над собою ... зусилля, щоб проникнути в них ... Видається мені наш новий радянський читач занурюється в цей многозначащую туманність. Занепокоєння охопить читача. Чи захочеться йому назад, в ясний день, де все зрозуміло і відчутно ...''(51; 246)

Література, таким чином, все сильніше починає залежати від диктату зовнішніх обставин: директиви уряду, очікування читачів. Письменники по різному намагалися подолати цю залежність. Одні продовжували органічний шлях своєї творчості і мимоволі писали''в стіл''. Інші намагалися, не втрачаючи себе, залишитися на поверхні літературного процесі, не випасти з нього, вишукували засоби порятунку. Як правило, письменник розробляв власні способи уникнути суворих законів в літературі, але є ряд прийомів, які стали типовими. Формується так звана тайнопис, що включає в себе''підставні проблеми'', використовуючи формулювання

М. Чудакова, а також зовнішній сюжет, за яким вгадується внутрішній, глибинний, має виняткову значимість для автора і його читачів. Одними з таких зовнішніх сюжетів стає опис дійсності, далекій від сучасної нашої: за кордону, тропіки, екзотичні країни і т.д.

Пошуки спокою стали одним з доданків поетики''підставних проблем''. В оповіданнях такого типу нічого не відбувається: люди не їдуть на новобудови, не ламають свій побут, а самі живуть в побуті. Відбувається поетизація зображуваного, що стає поступово неодмінною умовою твори.

Беручи до уваги стан літературного процесу 30-х років, можна говорити про деякі зміни і в естетичній системі Пільняка. Ідеологія не могла торкнутися його, і рубіж 20-30-х років став переломним для його творчості. ''Не я переробив час, воно переробило мене ... Я вирішив переглянути мій письменницький інструментарій від теми до форми'', - скаже Пильняк на засіданні Президії Правління СРП СРСР. Таким чином, він розуміє, що вироблена в 20-і роки кредо письменницької діяльності, в якому автор наполягав на''волі бачити''і зображати дійсність без прикрасив,''придумуючи нову форму'', в 30-і роки існувати не може .

У творчості Пільняка спостерігаються зміни, які є даниною соціальному замовленню. І це передусім роман''волга впадає в Каспійське море'', повністю підпорядкована принципам соціалістичного реалізму. У ньому є все, що вимагала доба''великого перелому'': величну будівництво, ламаються русла річок, ведуть творці майбутнього - переконані комуністи і маси свідомого народу. Їм намагається перешкодити всяке''дранті минулого''. Інженер - шкідник Полторак, брати - червонодеревці Бездетови і Яків Скудрін (образ, що перейшли в роман з''Червоного дерева''), що діють за вказівкою якогось Шервуда, хочуть підірвати''моноліт''. Ці підступи попереджаються, звичайно, людиною''у формі військ ГПУ''.

Роман''Волга впадає в Каспійське море''- про інженерських - гідротехнік, які ламають русла річок, - написаний письменником - інженером, ламає русло своєї оповідної манери. Вона, як і раніше, лежить в області історії, але, підкоряючись принципу доступності та масовості літератури, відмовляється від алегоричності і зайвих метафор. Пильняк пише просто, очевидно, як''двічі два - чотири'', як''Волга впадає в Каспійське море''.

Важливо відзначити, що поетика назв пільняковскіх текстів - тема надзвичайно цікава. Кожне назва - це ідея, основні образи творів. Ця риса формується ще в ранніх оповіданнях і зберігається аж до середини 30-х років, коли Пильняк пише підсумкові свої твори. Так, розповідь, що оспівує силу життя, називається''Ціле життя''; розповіді про пам'ять, що міститься в речах і там же зберігається, називаються''Речі'',''Старий будинок''. Ті твори, в яких формуються найважливіші філософські категорії, присутні у всіх творах, часто дають назви цілим збірників:''Расплеснутое час''. Показово, що саме в цій збірці міститься розповідь''Тисяча років'', який вже назвою визначає ті тимчасові мірки, якими автор вимірює протягом російської дореволюційної історії, і визначає її хронотоп - важкий, неквапливий, розхлюпували час на вітер. До кінця збірки тональність змінюється, час починає заощаджуватися і в той же час прискорюється.

З точки зору назви цікава повість''Заметіль'', в якій часто назва - символ змінюється на''мятель''і сам не знає як правильно. Вітер замітає або мне, знищує. На зміну хуртовини - мятель приходить голий рік. Також назва - символ. Це і голий рік в якості нового, тільки що народилося, це новий, ще незвіданий шлях. У той же час, це і розруха, злидні, голод, загибель усього старого. Навіть у назві присутнє антиномія, така улюблена Пильняк. Наступний роман -''Машини і вовки''- антиномію винесе в заголовок, поставивши роман і вся творчість Пільняка в русло класичної літератури.

''Волга впадає в Каспійське море''- назва, здавалося б не укладає в собі нічого: ні антиномій і символів, все дуже просто і ясно, а разом з тим, для читача, знайомого з ранньою творчістю автора, не важко уявити, якого праці коштувало письменнику відмовитися від власної манери письма, наблизитися до рамок радянської літератури. За чотирма простими словами можна вгадати трагічну долю їх автора.

У романі змінюється не тільки стиль розповіді, автор переглядає і свою історичну концепцію. Тепер погляд Пільняка спрямований у майбутнє. Він прагнути показати формування нового суспільства і нового світу, що протистоїть за всіма канонами світу дореволюційного і революційного. Оцінною категорією в цьому протиставленні є християнство. У новому світі йому немає місця і воно замінюється, ідолопоклонством, тим самим не просто відкидається, а знищується. Так, у романі ікону замінює портер Леніна: ... електричне світло висвітлив портрет Леніна і голову жінки, що схилилася над дитиною''(6; 526).

Проводячи тим самим символічну паралель з християнством, Пильняк продовжує лінію, намічену ним у''Червоному дереві''. Не відмовляється він і від правоти, видобутої їм в романі''Машини і вовки'': переконує не боятися розумного вторгнення в природу, вірячи, що машина зі своїм життям і метафізикою не порушить природного течії, не зламає його. Природу губить безглузде, випадкове вторгнення:''Під містом Саратовим на Волзі, яка тисячі років тому називалася річкою Ра, сімдесят років тому затонув барка з цеглою, зламала протягом за собою і народила цілий острів піску проти Саратова, десятки кілометрів, роздвоївшись Волгу на два рукави''(6;)

Про випадкових вторгнення і в''машини і вовків'':''-Росія-марш!

- Росія - вліво!

- Росія - риссю!

- Карррьером, Ррррроссія!''(6; 249)

Це передчуття''великих стрибків'',''активного втручання в життя'', перевиконання планів і прискорень того, що виступить на перший план у''Волзі ...''

Роман відзначається по формі від більш ранніх творів Б. Пільняка, але авторські традиції в ньому присутні. Відповідно до вимог часу вони завуальовані зрозумілим, так званим, соціалістичним сюжетом, але час від часу чітко проглядає крізь нього. Так, Пильняк - зберігає антіномічность свого художнього світу. З'являється нове протиставлення, що визначило поетику всього подальшого творчості письменника: старий світ стикається з новим.

''Волга ...''стала спробою проаналізувати, художньо осмислити переломний момент в історії радянської Росії, простежити''створення''Нового Радянського Людину, яка буде відігравати активну роль у творах Б. Пільняка 30-хз років.

Головне місце в романі займає нова дійсність, символом якої для Пільняка є річка. Вода стає символом рухається буття, втіленням енергії активності, тієї нової силою, яка так необхідна Росії для подальшого розвитку.

Образ рухомої води не раз виникає у Пільняка в ході розповіді:''Річки, які рухаються вагами, саме в цих тяжкості мають колосальну свою силу''(8; 321);''Вода, як природа, не знає прямого течії; води ламають свої русла, щоб споруджувати собі перешкоди''(8; 170);''природа не знає прямих рухів, і на кожній річці силою падіння вод по горизонту ухилу повинні бути дві течії: шпалерно - верхове, клиноподібний, що сходяться, яке, опускаючись до дна, розмиває це дно, скидаючи на бік розмиті піски і перетворюючись в друге течія - розходяться - донне, що йде з дна фарватеру до берегів. забруднена і зім'яту. втратило свою живу силу''(8; 170);''Інженери - гідравліки знають силу води, і вони знають, що з цими силами можна боротися, ніяк не суперечачи їм, але координуючи їх''(8; 171).

Рухомої воді протиставлена ​​суша, вірніше дороги, які уособлюють собою стару, споконвічну, зачерствілий в своїй нерухомості Русь. Застряє в непролазній бруду''сімнадцятого століття'', в непролазній рідині, селянський дід Назар, разом з кіньми і возом. ''... Ноги вилазили з чобіт, чоботи засмоктувалися глиною. Старий втратив рівновагу і сів у калюжу, грузнучи в глину до ліктів''(8; 220).

Зупиняє час бездоріжжя, не пускає до води і залізниця:''Поїзд волочив час російськими селами, зупиняючи його станціями''(8; 185).

Починається найважливіше для роману протиставлення старого і нового світу. І старий світ є продовженням того, образ якого вимальовувався в більш ранніх творах Б. Пільняка. Звідти образ поїзда як вимірювача часу, звідти і образ юродивого. Історична вичерпаність юродивих від більшовизму очевидна, вони не потрібні новому світу, саме як відлуння минулого.

Ожоговская''комуна голодранців''приречена на те, щоб''потрапити у відвали'', в''щебінь історії''через соціальну непристосованості і безперспективності утопічних надій. Вони всі живуть в тому часі''військового комунізму'', який і відтворив їх, Минулий світ валиться під ударами нового: Іван опіків гине, потонувши у водосховище. ''Так помер Іван опіків, прекрасна людина прекрасної епохи дев'ятсот сімнадцятого - двадцять першого року''(8; 384). Автор чітко визначає час''юродивого від більшовизму'', його час минув, і в новому йому нічого робити. І''хвилі часу'', за Пільняка, це невідворотний і безповоротний вирок історії; рухома історична закономірність. ''... Країна давала бій старої Росії, Русі - за соціалізм''(8; 188) і перемогла. Будується новий світ, змінюється психологія робочих, особистих і загальне стає едінонаправленним. І Пильняк у творі прагне поєднати дві стильові тенденції. Символіка, ключові образи, історіософські уявлення спроектовані на сюжетні перипетії, які об'єднуються навколо теми грандіозного будівництва, і покликані створити в читача відчуття розмаху, монументальності. Персонажі звільнилися від дії руйнівних пристрастей від вибухів стихії підсвідомості. З'являється нова для Б. Пільняка тема примирення між поколіннями і класами. Майбутнє належить Садикову, інженеру, вихідцю з робочого класу, і комсомолці Любові Полетиці, дочки старшого інженера Пимена Сергійовича, який у свою чергу''прилучився''до нового суспільства, зумів''перебудувати''свою свідомість на користь нового покоління, сформованого слідом за першою п'ятирічкою.

Пильняк висловлює надію, що після соціальної революції 1917 р і машинної революції 1925, має бути ще, кажучи словами''прекрасного Івана опіковий,''революція совісті і честі''.

Написавши свій перший роман, який відповідає багато в чому принципам соціалістичного реалізму, Пильняк відмовляється слідувати цим шляхом:''Це була перша п'ятирічка створення соціалістичної промисловості. Це не було моєю темою, ... не було темою, яка йшла від моєї кровоносної системи''(44; 63).

У пошуках близької теми, вільної від політичної ідеології, Пильняк на початку 30-х років звертається до публіцистики, вважаючи її''абсолютно закономірним видом літератури''. У ці роки нарисова робота стала відходом від дійсності, обумовленим станом літературного процесу в РСР, а також ознаменувала тягу до реалістичного способу письма. Осмислення реальних фактів у світлі перспектив соціалістичного будівництва. Пізніше Пильняк відзначить цей період своєї творчості як''шлях самообмеження''. Він знову наполягає на праві вільного вибору теми:''Я не можу писати тільки так, як я вмію, на теми, які мене хвилюють ...''(344; 61). Автор у той час все більше і більше намагається ухилитися від норм соцреалізму, що вдається йому тільки в малій прозі. Естетика соцреалізму з чіткою ієрархією літературних жанрів на першому місці проголошує традиційний реалістичний роман, що дозволяє малій прозі 30-х років залишитися більш-менш поміченою.

Особливий інтерес представляє опублікований в 1935 році збірка оповідань''Народження людини'', що охоплює 21 розповідь.

Розповіді за тематикою можна розділити на три групи:

1. тема життєвості творіння, відносини людини до тварини (''Собача доля'';''Товариші по промислу'') і до речей (''Речі'');

2. тема співвідношення митця і суспільства (''Народження прекрасного'';''простору і час'';''Майстри'',''розповідь про двадцяті рік'';''Камінь небо'');

3. зображення оригінальних характерів з робітників, селян і партпрацівників,

(''Розповідь про кристаллообразования'';''Фабричні дівки'';''Галети фабрики Більшовик'';''Повість про спецівці'';''Залізна тундра'').

Як і раніше в оповіданнях присутній дихотомічна структура, практично всі

розповіді цього періоду часу побудовані на опозиції Старе-нове, що включає в себе і виражається в наступних категоріях:

• Простір

Простір у свою чергу розкривається через звичну Пільняка антиномію Схід-Захід, а також через категорію часу

• Мистецтво

• Час

• Жінка

• Речі

Говорячи про простір як основної категорії в опозиції Старе-Нове слід відзначити важливість місця дії, яке нерідко залишається анонімним або здається умовним, хоча згадується реальна місцевість:''За вікном: московський - арбатский, Пресненський - провулковій дворик, два сіреньких флігеля, штук сім голих лип, дві ялини - за ними червона багатоповерхова громада робочого кооперативного будинку''(7; 397).

Друге сприйняття цього ж місця менш патетична:''За вікном: арбатский провулковій дворик, два сіреньких флігеля, штук сім лип, - за ними новобудова''

Нарешті, третє, у фіналі оповідання:''Дворик. Липи. Торішній сніг. Новобудови''(7; 402).

Так Пильняк показує торжество Нового світу з його розсудливістю, спокоєм. Старий світ, атрибутом якого залишається''дворик, липи і торішній сніг''не вмирає, але включається в хід часу.

Простору сприяє і поділу персонажів. Так в оповіданні''Фабричний дівки''описується квартира Кирила Іполитовича Свіяженікова, удаваного нащадком Іполита Іполитовича з розповіді''Смерті''(1915) або сім'ї Ординіних з''Голого року'':''... зі стін повзли родові портретики, шафи поблискували краснодеревим лаком, зсунуті в печерну тісноту, пахло псиною''(6; 143).

В оповіданні''Великий Шолом''до опозиції Старе-Нове підключається опозиція Схід-захід, разом з тим символізуючи суперечливість і різноманіття землі, в якій розвивається''нова країна''з''новими людськими справами і людськими відносинами''(7 ; 423). Підкреслюється гуманістичне прагнення нового.

Опозиція Старе-Нове вдало підкреслюється паралелізмами. Так, важливим стає спогади:''де гулівал Онєгін, ... каталася Анна Кареніна, де дірежіровал Скрябін''(7; 423); їм протиставляється анонімне, охоплене тільки одним дієсловом''гуляти''рух нових''червоноармійців, фабричних хлопців, дівчат з заводів, домробітниць''. Тут же знімається індивідуальність і посилюється колективне початок - основна риса нового суспільства. Ще одним символом нового часу стає одяг:''Зникли галуни, золото та відзнаки''(7; 423) Замість них з'явилися''червона косинка і бура толстовка, чоботи, кеди''(7; 423) Змінюється і мова: ' 'зникли округлі російські періоди''-''виник новий російська мова, короткий, одноманітний, короткосложний''(7; 423).

Паралельні конструкції показують чужість нового світу головному герою оповідання, нафтовому магнату, Володимиру Івановичу Кондакова. Він не може розібратися в нових людях, які''ходили в незрозумілу життя, в незрозумілу перегружімость робили, у незрозумілі життєві стимули, інтереси ...''(7; 425). Так, для нових людей нафту, яка для Кондакова була всім, але тільки не політикою, раптом стає''не самоціллю'', а прикладним справою - до політики в першу чергу''(7; 420). Схожа думка простежувалась в оповіданні''Християнське різдво'':''не був революціонером, ні контрреволюціонером, - він був інтелігентом''(7; 417) тут позиція самого Пільняка, вкладена в уста Кондакова:''Буду хворіти з Росією ... Ні , не з більшовиками, але з Росією, а Росія хвора з більшовиками ...''(7; 415) У характері Кондакова, що характеризуються як чесний і непідкупний працівник відбивається кредо самого автора:''бути чесним з собою і з Росією''(; ).

Наступною за простором оціночною категорією Нового і Старого виступає Час. В оповіданні''Дорога''саме час підводить під один знаменник Старе час, меря, як і колись, у Пільняка століттями і Нове, що вимірюється коротким словом''одного разу''. Якщо в описі дореволюційних, царських часів часто вживається словосполучення''споконвіку'',''проходили епохи'', то при описі будівництва дороги на початку 30-х час летить стрімко:''всього кілька годин'',''потім не тиждень'',''днів через десять''. Через короткий час -''місяць, два, півроку, рік''(44; 20) про стару дорозі було забуто (44; 20).

Антиномія Старого і Нового на рівні Мистецтва знаходиться в центрі кількох оповідань. Палехской іконопис в оповіданні''Народження прекрасного''є областю конфронтації Старого і нового в мистецтві. Розділений на шість голів текст містить у функції експозиції опис однакового сприйняття російської лакової живопису в різних країнах (Америці, Норвегії, Японії); предмети при цьому представляються як старовинні, що коментується об'єктивним оповідачем:''... сучасна Радянська Росія і Росія російських сіл'' (44, 3). Потім у нарисовому стилі описується село, яке представляється як''звичайнісіньке''і''незвичайною''одночасно.

Переоцінка просторових моделей присутній і тут, але не є центральною. ''Двоповерхові труни-домовини''стають''артілями''художників, що впливає на зміст їхніх робіт: революція''викинула богомазно мистецтво в непотрібність разом з богами, Серафима Саровського, святими імперії і Миколи Другого''(44, 6 ) Виникнення нового мистецтва пояснюється тим, що селяни і ремісники''пішли в революцію, ... у світ і Червону армію '(44, 6). Церковне зміст замінюється сучасними мотивами:''... перший замість Георгія - Побідоносця, жалячого дракона з білого коня, написав Семена Михайловича Будьонного на червоному коні, ... жалячого гідру контрреволюції (44; 7).

Цікаво місце розповіді в збірнику''Народження прекрасного''- перший в збірнику''Народження людини''. Таким чином, народження людини порівнюється з мистецтвом, піднімається на метафорично - естетичний рівень, одночасно і мистецтво порівнюється з біологічно процесом, нез'ясовним. У цьому сприйнятті мистецтва до життя Пильняк дотримується погляду, висловленого у творах 20-х років і в більш ранніх оповіданнях, про велич людського життя і її законів.

Оцінка природи є центром''Оповідання про кристаллообразования''. Природа є тлом, на якому нове має показати свої сили; гармонійний природний хід порушується діяльністю людини. Особливістю цієї розповіді є те, що протиставлення відбувається в характері, сутності персонажів. Так, Клементьєв, що стоїть на позиціях юродивих, які в''Червоному дереві''були сполучною ланкою різних епох, отже, він також об'єднує в собі старе і Нове. Таким же персонажем є і Лаврентій, визначає своє ставлення до світу через власне сприйняття, викликане знанням. Розум заміняє емоції, що супроводжується відомим з''Машин і вовків'', пожвавленням мертвих механізмів: трактор сприймається як живий організм з душею. В оповіданні намічається нова антиномія, що характеризує співвідношення Старого і Нового світів: емоції - розум. Подальший розвиток вона отримує в оповіданні''Галети фабрики''Більшовик''в образах головного героя, художника, людини романтичного, сентиментального, що стоїть на рубежі двох епох, і його коханої, Марії венцових, працівниці фабрики, більшовички, - людини тверезого, розсудливого , що не розуміє витонченої, часом ірраціональне сприйняття світу''людини двох поколінь''.

Аналіз оповідань зі збірки''Народження людини''показав взаємодія многокомпанентних опозицій, пов'язаних між собою антиномією Старе - Нове. Головний прийом при зображенні Старого і Нового світів, використовуваний Б.А. Пильняк - протиставлення цих світів на естетичному (мистецтво, час) і цілісному (Росія, простір) рівнях. Висловлюючи різні, часом протилежні точки зору на сучасність, Пильняк нехтує одним з центральних принципів, сформульованих естетикою соцреалізму, - партійністю. Таким чином. Розповіді розходяться з нормами навіть тоді, коли вони присвячені суспільно важливих тем або показують персонаж як позитивний тип.

Крім цього спостерігається відносне спрощення мовної структури та структури всього твору, зникають розшарування дії, переплетення різних сюжетних ліній, багаторазові інверсії в сюжеті, монтаж та інші експериментальні прийоми, що переважали в творчості Пільняка 20-х рр.. У 30-і роки Пильняк переходить від орнаментального розповіді до''орноменталізірованному'', за визначенням польського дослідника Дагмара Кассека (33; 81). Він вказує, що в 30-і роки Пильняк писав сюжетну, націлену на події прозу, накриту''мережею орнаментальних структур''(33; 81).

Порушення норм у оповіданнях не залишилося не поміченим. У 30-і роки Пильняк піддається жорстокій критиці. Починається цькування.

Незважаючи на важке моральне і матеріальне становище, Пильняк в 2-ій половині 30-х років пише підсумкові твори''Дозрівання плодів''(35г) і''Соляний комору''(37г).

У них автор підводить підсумки своєї творчості, оцінює свої погляди, втілені у творах 10-20-х років, і реальну сучасну дійсність. Порівнює свої очікування зі станом суспільства і літератури Радянської Росії. У творах з'являються сповідальні мотиви, відкриті авторські міркування про таких моральних категоріях, як любов, смерть, мистецтво. Багато з них були намічені в оповіданнях 30-х років і одержали в романах свій подальший розвиток, інші, наприклад. Роздуми автора про роль мистецтва в післяреволюційної Росії, цілком перенесені в роман з оповідань.

Змінюється історіософська концепція автора: він намагається проаналізувати''майбутнє'', яке проектував у творах 20-х років, зіштовхував і порівнював з''минулим''в малій прозі 30-х,''майбутнє'', до якого до кінця 30 -х''прийшла''післяреволюційна Росія. Пильняк аналізує шляхи, по яких вже пройшла країна до свого сучасного стану, на відміну від концепції ранньої творчості, коли він прогнозував і аналізував можливі шляхи майбутнього розвитку країни. У пізній творчості більша увага приділяється автором моральному стану суспільства, новим рисам''перебудованого''покоління, його подальшу долю.

У 1935 році в Новому світі'', з'явився новий роман Б. Пільняка під назвою''Дозрівання плодів'', уривки і їх варіанту друкувалися в багатьох відомих виданнях (''Известиях'',''Літературний газеті'',''Партучебе ''). Роман викликав величезний інтерес громадськості, але незабаром був заборонений. Перевидається лише в 199О-му році.

У романі триває художнє осмислення історії Росії та ролі в ній революції 1917 року, розпочате Б.А. Пильняк у творах 20-х років. ''Бачене, продумане десять, і п'ять, і двадцять років тому знову повертається в пам'ять і починає жити ...''(5; 147).

Пильняк знову повертається до знайомих тем, але вже в новій якості - письменника, повною мірою спіткало мистецтво слова, яке складається. За Пільняка, не тільки знання і з уміння, яке''має бути такою ж, як уміння шофера иль червоноармійця, який не замислюючись, крокує лівою''(5; 161).

Саме таким хистом до 30-х років став володіти письменник Б.А. Пильняк, знову звернувся до найважливішої темі: революція в історії Росії.

У''дозріванні плодів''Пильняк аналізує революцію, дотримуючись принципу''від зворотного'', тобто аналізуючи її підсумки: нове суспільство і нове''перебудоване''мистецтво.

Післяреволюційна Росія показана очима головного героя - письменника Сергія Івановича Арбекова. Саме цей образ поєднує в собі відносно самостійні сюжетні лінії роману:

• ліричну;

• нарисної, в тому числі пов'язану з філософією мистецтва.

Усі вони спрямовані на зображення нового світу, до якого прагне влитися людина старого покоління, письменник Арбеков.

Лірична сюжетна лінія роману пов'язана з розкриттям переживань письменника Арбекова. Саме в цьому плані герой наділений біографічними рисами автора. Їх об'єднує не тільки особиста доля (трагічний перший шлюб, від якого залишаються діти, і улюблена друга дружина), а й погляд на сучасне суспільство, бажання влитися в нього, стати частиною нового покоління. Арбеков пускається в подорож по Росії з метою простежити розвиток російського робітничого руху, тим самим простеживши і за процесом формування світогляду людини нового, революційного і післяреволюційного, часу. Це потрібно йому, щоб переробити себе,''перебудувати''для нового часу і нового життя. Таким чином, Арбеков здійснює дві подорожі: зовнішнє - поїздка з Москви до Палех сонячним літнім днем ​​- і внутрішнє - переоцінка власного життя.

В дорозі Сергія Івановича супроводжують два абсолютно різних попутника. Яків Андрійович Синіцин,''шофер - ентузіаст'', давній друг Арбекова - типовий представник людини майбутнього. Його основна риса - знання і любов до машини:''машину треба відчувати як частину свого тіла, як частину самого себе ... Це почуття, якого не було в Росії покоління тому ...''(5; 160).

Синіцин властиво ще одна якість''перебудованого''людини: автор прямо називає його''стукачем''і визначає його ставлення до людей наступним чином:''Хто боїться - той сідає''.

Інший попутник - реставратор Калашников,''хлопчина з сімнадцятого століття'', знавець російської історії і російської іконопису. Абсолютно безглуздий і безпорадний:''В 1935-м, у величезній волі та розумності революції, цей Павло Павлович здавався нісенітницею, але він був - фактом''(5; 161).

''Людина-машина''протистоїть''людині-мистецтву''. Намічається нова антиномія в історіософській концепції автора:

машина - мистецтво (в ранній творчості: машина - інстинкт)

Свій розвиток дана опозиція отримає в іншій сюжетній лінії - нарисної. Яка присвячена історії російського робітничого руху. Ця лінія представлена ​​власне нарисом під назвою''Історія першого в Росії і в світі ради робітничих депутатів'', а також міркуваннями і сприйняттям цих фактів Арбековим.

Так, партія більшовиків, її шлях видається йому шляхом''криголама історії, трактори, домни''(5; 181). Криголама, не тільки зламав всю колишню історію, але й розірвав всі колишні переконання і віри. Голос автор зливається з голосом персонажа і оцінює Новий час як епоху''перестроювання правд, переконань і вірувань'', епоху,''коли всі землі теперішнього Радянського Союзу доводили свою правоту всім, і зокрема - гвинтівкою і сокирою в руках, коли в хуртовини подій все твердіше і міцніше викреслювалися рука пролетаря, що брала в собі і правду, і час, і землі, і людей ...''(5; 251). Революція обернулася жорстокої волею і розгулом, твореним колективом:''Революція почалася не в П'ятому році, а раніше, і не сама вона прийшла, а зробили її люди, пролетарі ...''(5; 245).

Пильняк свідчить про втрату революцією категорії соборності як прояв духовного єднання народу, вираз''духу''народу і країни, категорії, яка є основою в понятті мистецтва. Не випадково в ранніх творах революція і представляється авторові як, мистецтво, з головним надбанням останнього - здатністю очищати морально, духовно (''найбільше очищення над Землею''(''Голий рік''). Він погрожував''машинної революцією'', яка органічно поєднати з революцією - мистецтвом, поставить суспільство на новий щабель розвитку, підготує нову революцію -''совісті і честі''(''Волга впадає в Каспійське море''). Надії автора не справдилися, машина і розум взяли верх над мистецтвом .

Таким чином, революція, творимо колективом, розумом, волею, обертається машиною, будує не тільки машинне царство, але і''машинних людей''. Не випадково свій роман Пильняк починає з очікування комбінату. Известий (найважливіше видавництво нової Росії) -''фабрично - заводського підприємства, що оформляє події і виробляє організовану політичну думку ...''(5; 144).

Перетворюючись на машину, революція перестала бути мистецтвом. ''Якщо б машина - шахи була б винайдена, шахи - мистецтво зникло б''(5; 160) - лейтмотив роману. Але в той же час, революція породжує нове мистецтво, втілив у собі повною мірою зниклу було категорію соборності.

Розкриттю цієї теми і присвячена лінія філософії мистецтва і творчості в романі. Ця лінія реалізована в зображенні Палеха та його народних художників (Голікова, Баканова, Буторіна, Парілова та інших). Тут позначається тяга Пільняка до народних джерел творчості, він прагнути проникнути в їхню глибину, зрозуміти особливості народного світосприйняття.

Палех, за визначенням автора,''російське село ... живе законами Росії'', що принесли з 17 століття традиції Рубльова, Чирин, Діонісія. А найважливішою традицією Росії була соборність - духовне єднання зі світом, за допомогою якого відбувається пізнання цього світу.

Палешане - носії цієї категорії. Вона виражається не тільки у зовнішній організації їх діяльності - вони творять артіллю, колективом, але і у внутрішній сприйнятливості до світу: школа Палеха відродила''не тільки справді російське мистецтво'', але і вказала,'', що культура цих товаришів сприйнятлива до мистецтва всього світу ...''(5; 234). Таким чином, перебудувавшись формально, під впливом партійної ідеології, що вимагає колективної праці, палешане наділили свій колектив духовністю, тієї соборністю, без якої неможливе існування високого, справжнього мистецтва.

Тут Пильняк стосується і найважливішою для себе теми - призначення мистецтва. Відповіддю на роздуми автора стала філософія Штейнера, німецького філософа - містика. Пильняк знайомитися з його ідеями через О. Білого, який зустрічався з Штейнером у Берліні в 1922 році. Про захопленості Пільняка філософією Штейнера також свідчить згадка про останнього в нарисі''Закордон'':''... Штейнер, штейнерьянство має право на існування ... сотні тисяч йдуть до Штейнер''(43, 9). За Штейнер, вища мета мистецтва -''пізнання духовного світу''. У цій же філософії Пильняк знайшов і вираження категорії соборності, яке беззастережно прийняв. Так, згідно Штейнер,''духовне пізнання''дає єдину можливість з'єднання кожної людини зі світом. Як тільки''я''і''світ''об'єднаються в межах якої-небудь загальної субстанції (мистецтво, творчість, праця), то відразу ж виникає міцна основа''соборного буття'':''Так внутрішня сутність людини отримує знання не тільки про саму себе, але і про зовнішні речі. Звідси відкривається для людини нескінченна перспектива. Всередині людини сяє світло, не обмежує своєї опроміняє сили одним цим внутрішнім світом ... У нас проявляється щось таке, що з'єднує нас із усім світом ... У нас розкривається весь світ''(43; 10).

Вмістивши в себе''світло'', про який пише Штейнер, художники Палеха відкрили для себе Новий світ перебудованої Росії. Колективне мистецтво стало для них і виразом духовності, і свідченням приналежності до Радянського суспільству. Саме тому''палешанамі за десять років від Сімнадцятого року зроблено для мистецтва більше, ніж за три сторіччя від сімнадцятого століття''(5; 214).

Слідом за палехських майстрами на сторінках роману з'являються літератори. Вони протиставлені художникам стали повнокровними членами нового суспільства, приналежність до якого визначається колективною працею:''Соціалістичний працю, він же мистецтво, - обов'язково працю колективної свідомості. Літератори ж працювали одноосібно, вирощуючи свої індивідуальності ...''(5; 146). Письменники позбавлені соборності на зовнішньому рівні. Неможливість колективної праці закриває Пільняка вхід в нове радянське суспільство. Внутрішній рівень соборності письменників розкривається через публіцистику Б.А. Пільняка. Так, у нарисі''Закордон''письменник звинувачує у втраті духовності літературою політику, яка безжально втручається у справи культури. Тут нова опозиція, що перейшла з життя в літературу: Культура - Політика / Духовність - Політика:''Я бачив багато чесних людей, якими могла б пишатися і російська культура, і російське мистецтво, які інакомислення і яких відірвала, тому, від нас політика, - чесних людей''(43, 7).

Таким чином, аналізуючи в романі''Дозрівання плодів''революцію та її роль в історії Росії, Пильняк розглядає і її значення в звичайному житті людини. У романі велике автобіографічний початок і сильні сповідальні мотиви, які з'єднуються з одкровеннями палехських художників. Роздуми автора про закони творчості, про народження образу і залежності творить людину від епохи, середовища і класу, в яких він народжений, органічно зливаються у фіналі роману з картиною всенародного торжества з приводу кроку вперед, зробленого радянським суспільством по шляху свого творчого розвитку.

Єдність творчих устремлінь народу виражається і за допомогою мотиву дороги - подорожі по святих російським місцях: Володимир, Суздаль, Углич і за допомогою кільцевої композиції роману. Перша глава присвячена роботі видавництва''Известий'', остання знову повертає читача до тієї ж теми, але на іншому рівні:''В одному з номерів''Известий''- тобто сім вагонів паперу і півтора тисячах кілограм друкарської фарби, - був надрукований невеличкий подвиг Арбекова про Палеху. Це було восени. Роман Архипович працював у лісі, промерз і затемна повертався додому ... Підліток син, учень мальовничого технікуму, простягнув газету, сказав весело: Про нас? - Про нас написано! ...''(5; 197).

Таким чином, саме в''дозріванні плодів''найбільш виразно втілюється думка про мистецтво як основному шляху досягнення людством справжнього єднання, соборності.

У 1937 році Б. Пильняк пише своє підсумкове твір, що залишився незавершеним, - роман''Соляний комору''. Перед нами початок великого роману, що охоплює величезний відтинок часу. Автор визначає його як''першу справжню і велику роботу, присвячених історії двох останніх десятиліть кулі ...''(42; 12) Пильняк вказує і основну спрямованість роману:''Я хочу в цьому романі протиставити нашу, нову, робимо, строімого, створювану історію всі решті історії земної кулі, поточної, що проходить, вмираючої ...''(42; 12).

Роман став вершиною творчості свого творця, шлях до якої лежав через все життя. Тому, за словами К.Б. Андронікашвілі - Пільняка, щоб осмислити роман, потрібно осмислити все життя його автора. Бо''у кожної людини настає такий момент зрілості, коли виникає необхідність усвідомлення пережитого. Таким усвідомленням для Пільняка з'явився роман''Соляний комору''включив в себе всі основні етапи його розвитку''(42; 31).

У романі знайшли своє продовження багато ідей, теми, проблеми, що виникли в 20-і роки. Так, дія роману звично розвивається в повітовому місті. Другий розділ роману відкривається описами міста Каминска і його околиць. Сконструйоване письменником назва міста - Каминск - не може приховати обличчя міста-прототипу, присутність якого відчутно в описах містечок і вулиць провінційного міста. За зауваженням Шилова, що досліджував топоніміку Пільняка, вулиці Каминска точно збігаються з топографічним планом Коломни. Автор знову повертається до улюблених місць.

Наступною рисою пільняковскіх текстів, яка перенесла з 20-х років є тяга до натуралізму. Про це свідчать сторінки, присвячені виродження сім'ї Шмуцокса. Але ця сім'я не є уособленням старого світу, як у творах 20-х років. Взагалі, цей роман тяжіє до реалістичної традиції, в ньому немає звичних Пільняка антиномій, монтажу, для вираження власних поглядів Пильняк використовує тайнопис. Лише при уважному читанні починає проступати авторська концепція.

Пильняк намагається поєднати свої погляди і оцінки з життям повітового міста, показаної у своєму історичному розвитку, у логіку дійсності, в об'єктивній правді обставин.

Роман розширює свої кордони, набуває характеру всеосяжності.

Л. Анненський так визначає його жанр:''Грандіозна річ. Добротний історично роман, російські провінційні сцени кінця XIX століття, галерея типів повітового містечка під Москвою (на кшталт Павлова Посада), плюс революційна хроніка (1905 рік), плюс''роман виховання''з''гімназійної повістю'', з елементами фрейдизму ( ''ганебне

десятиліття'') ...''(42; 11).

Всі ці риси поєднуються революцією. Цей роман, як і всі твори

Б.А. Пільняка - про революцію у всіх її нюансах і суперечностях. В черговий раз розгадуючи її для себе, Пильняк розкриває тим самим найважливіші категорії часу, життя, смерті. Уникаючи однозначних оцінок минулого і майбутнього, автор висловлює власний погляд на події, але вже не як історика і філософа, не як письменника, а в якості свідка катастрофічних подій XX століття, як жителя Росії, представника дореволюційного покоління.

За зауваженням сина б. Пільняка, Б.Б. Андронікашвілі - Пільняка, прототипами сім'ї Криворотова в романі з'явилися батьки письменника і він сам. У мечущейся, нескладно, розбурханому Андрія Криворотова, судорожно вимагає чистоти, проглядаються риси письменника.

Розповідаючи про життя автобіографічного героя, аналізуючи становлення його особистості з дитячих років, Пильняк тим самим розкриває свій життєвий шлях, і як особистості, і як письменника.

''Я люблю моє пішло і - ненавиджу, ненавиджу його! - Тому що воно дало мені казки. Перша - велика казка - життя і про життя. Друга казка - про мій Я. І третя казка - про дівчину, для якої я придумав навіть ім'я, єдине в світі - Теллі. З цими дзвінкими казками я жив, вірив їм, ростив і плекав їх, мріючи, мріючи про них все моє дитинство. Цих казок немає більше. Вони розбиті. І я ненавиджу минуле, яке дало мені ці казки! ...''(5;) Герой Пільняка відмовляється від своїх''казок'', але все ж шукає чистоту, прагнути піти від повсюдної брехні та бруду. ''Я не можу бути зрадником. Я не можу їм бути фізично'', - відчуття не тільки Андрія Криворотова, але і Б. Пільняка. Усі казки в які вірив Андрій, взяті з ранніх оповідань Пільняка:''Святе - святих''(1913 р),''Теллі''(1911),''Нижегородський укіс''(1915),''Моє життя'' , повість''При дверях''(1921). Всі вони практично повністю увійшли в роман. Вихід з глухого кута підказала революція, саме вона стала тим ключем,''магнітом''з''Дозрівання плодів'', ясно виявили всі закономірності світу:''Це було другим народженням Андрія. Всі заново отримувало сенс, і все в світі ставало на свої місця ... не тільки він сам, Андрію, не тільки люди і людські відносини в Каминске і по всій землі, але - час, честь, обов'язок і - справи, справи! ...'' (5; 491) Революція дала Андрію нову казку - комуну, яка створюється в будинку Микити Сеергевіча Молдавського, і новий час. Пильняк знову в оцінку революції вкладає найважливіше поняття часу, так''в комуні осмислювали час, жили в часі, очікували час, звинувачували час, цінували час. Час оцінювалося на сенс його витрати, на зроблене не тільки за день, але навіть за годину''(5; 373) Таким чином, значимість революції визначалося часом яке, у свою чергу вимірювалося не годинами і хвилинами, а справами. Чим більше справ - тим швидше плине час і тим більш значуща воно, нема справи - немає і часу. Революція, таким чином, це ті миті, коли здійснюються великі справи. Такий погляд на революцію в романі уособлює Климентій Обухівський - син робітника, що взяв участь у сутичці на залізниці, що заплатила за революцію шибеницею батька. Він вийшов з революції дорослою людиною, хоча увійшов до неї шістнадцятирічним підлітком.

Климентію протиставлений Андрій Кріворотов, сприймав революцію як казку, грозу:''Революція - це гроза, яка все освіжає, ... перед нею шуму немає, душно, пилова, нічим дихати, а пройде гроза, шум, грім, блискавки, злива, - і Повітряний інший робиться, все освіжається і все легко дихають ...!''(5; 389)

Таким чином, намічаються два сприйняття революції:

• революція - справа;

• революція - розвага

Перша пройнята відчуттям здорового глузду, закономірності відбувається. Це та революція, яка народжує нове покоління, нову країну і нове мистецтво. У неї свій час, насичене, час - дія.

Революція - розвага ж залишається долею колишнього покоління, яке вмирає разом з епохою. Для нього революція дурість або зрада. І ніколи таке покоління, покоління Ординіних (''Голий рік''), Вільяшевих (''Тисяча років''), Скудріних (''Червоне дерево''), Верейський (''Соляний комору'') не відродиться до життя. Не випадково Климентій Обухів пише в листі до своєї нареченої, Ганні, революціонерці, дочки ткалі, яка померла на засланні за участь у революції 1905 року:''... може бути - і має бути - такий роман, де механічна смерть усіх його героїв буде самим закономірним кінцем ...''(5;). У першій редакції роману гине і Андрій Кріворотов, лише в другому і остаточному варіанті до нього приходить відчуття необхідності справи, але до кінця відчути його він не зможе. Його пошуки чистоти обернутися у фіналі такими ж пошуками іншого персонажа, в будинку якого зароджувалася революція і все життя якого - була шляхом до неї - Микити Сергійовича Молдавського. Так само, як і Андрій, він зустрів її свідком і лише до кінця

життя в розпал революції він приймає її такою, яка вона є:''... все краще, все справді людське, що було в моєму житті, - це було, коли я наближався до революції. Це було двічі. Але я ніколи не був впритул з революцією - мені здавалося, що я недослушан нею, і це невірно, тому що я запізнювався за нею ...''(5;).

Пильняк так і пішов з життя, не змирившись з часом і не пошкодувавши піти в ногу з ним. Він постійно і незмінно йшов своїм творчим шляхом, за своїми внутрішніми письменницьким законам, повіки якого не ставили кордонів в історії розвитку людства, і розвивалися за законом чесності перед собою і читачем.

Зробивши романом''Волга впадає в Каспійське море'', не зовсім вдалу спробу влитися в нове радянське суспільство, творити за законами соціалістичного реалізму, Пильняк в наступних творах прагне зберегти своє бачення світу, лише трохи пристосувавши його до потреб радянських критиків. Так спрощується структура роману, композиція стає лінійною, Пильняк відмовляється від''монтажу''і''шматків''. Внутрішня ж структура роману, ідеї, теми, знаходить своє вираження в ускладненою формі. Для вираження власних поглядів автор використовує тайнопис, іносказання.

По - раніше центральний образ творчості 30-х - це образ революції, саме через нього Пильняк повною мірою розкриває сучасний стан Росії. Це стає можливим при зіставленні надій революції, шляхів, які бачив Пильняк, для розвитку пореволюційної Росії з реальним шляхом, який письменник спостерігає у 30-і роки. Таким чином, образ з цим змінюється і історіософська концепція автора. Тепер його погляд звернений у минуле, він аналізує ті риси революції та пролетаріату, які звикли до законів життя, які існують в СРСР 30-х років.

У цей період творчості Пильняк розкриває нову антиномію - Старе - Нове. Це протиставлення здійснюється у порівнянні дійсності, поколінь, мистецтва, праці. Тобто Пильняк виробляє зіткнення старого і нового світів на естетичному і ціннісному рівнях. Не відмовляється Пильняк і від найважливішого в 20-і роки протиставлення Схід-Захід і Природа-історія, хоча їх роль у творах мінімальна і підпорядкована розкриттю антиномія Старе - Нове.

Посилюються сповідальні та автобіографічні мотиви, особливо в романах. Це відповідає спрямованості творчості: підвести підсумки власного письменницької праці, оцінити своє місце в новій дійсності, у споруджуваних державі та поколінні. Пильняк не робить прогнозів про майбутнє країни колективної свідомості, машин, волі і дій. Він констатує, що''революції совісті і честі''не вийшло, а він залишається осторонь від подій. Пильняк - спостерігач, а не діяч.

Висновок

Творчість Б. Пільняка - своєрідне явище в історії російської літератури XX століття. Проза письменника зумовлена ​​прагненням адекватно відобразити революційну і постреволюційну дійсність, а також виявити історичну обумовленість революції в Росії, знайти в ній національне коріння і простежити за її впливом на світову історію

Тема даного дослідження є надзвичайно актуальною, що заслужила особливої ​​уваги та подальшого вивчення в силу ряду причин:
- Недостатня її освітленість у вітчизняному літературознавстві;

- Актуальність дослідження в сучасному літературознавстві історіософії

окремих авторів XX століття, в ряду яких Пильняк займає важливе місце.

Тема роботи зумовила доцільність розкриття історіософської концепції автора на матеріалі творів 20-30-х років. Творчість письменника цього періоду є цілісною художньою системою, покликаної адекватно відобразити навколишню дійсність, захоплену заметільні виром революцій, а також постійно еволюціонує, що виробляє нові принципи, які будуть покликані відобразити нову соціально - політичну і духовну реальність.

Своєрідними століттями, що фіксують логіку зміни авторського ставлення до світу, стали романи''Голий рік''(1921),''Машини і вовки''(1924 р), повість "Червоне дерево''(1929 р), романи''Вола впадає в Каспійське море''(1929),''Дозрівання плодів''(1935) і''Соляний комору''(1937).

У творах першої половини 20-х років складається система філософських понять, сприяє осмисленню автором дійсності, і що випливає у свою чергу з осмислення реальності в оповіданнях 10-15-х років. Найважливішими категоріями цієї системи виступають протівопостановленія: Схід - Захід; Природа - Історія, Час - Вічність, що дозволяє говорити про антиномічності художнього мислення Б. Пільняка.

У цей період часу формується і історіософська концепція автора, яка виражається не у формі готових відповідей, а в самому процесі роздумів, суперечок, пошуків істини. Через вищевказані протівопостановленія відбувається осмислення історичних подій (зокрема, революції) і їх ролі в подальшому розвитку Росії, встановлюється зв'язок між історичними епохами, визначається місце і роль Росії у світовому історичному процесі. У творах даного періоду (оповідання''Тисяча років''(1919), повісті "При дверях''(1921),''Заметіль''(1921), роман''Голий рік''(1921)) Пильняк описує три історичні епохи:

1. дореволюційний, изжившее себе царство''колишніх'';

2. ''Заметільну''і''вовчу''революцію, час''шкіряних курток'';

3. постреволюційне затишшя.

Вже в 20-ті роки спостерігається еволюція історичних уявлень Б.А. Пільняка.

Так, на початку 20-х років, він розглядав історичні епохи як ворожі один одному. Епохи змінювали один одного після тяжкої боротьби.

У другій половині 20-х років (роман''Машини і вовки'', повість''Червоне дерево'')

Пильняк відходить від такого уявлення про історію Росії. Тепер історичні епохи представляються йому органічно пов'язаними і послідовно змінюють один одного. Так, на зміну заметільна, очищає і в той же час всі руйнує революції''Голого року'', одернувшейся''торжеством''і''боротьбою інстинктів''; приходить''машинна''революція, про яку загрожує Пильняк в ' 'Машина і вовків'', саме вона''повинна взяти під мініткі і Росію, і російську метелицю, і мужика''. У''Червоному дереві'', підбиваючи підсумки соціалістичного шляху розвитку Росії, автор приходить до висновку про духовне та фізичне виродження людей, про руйнування країни в цілому. Подальший шлях розвитку країни Пильняк бачить як самобутній, національний.

Перероблене''Червоне дерево''повністю увійшло в роман''Волга впадає в Каспійське море''(1929р), який відкриває новий етап у творчості письменника -''період виконання соціального замовлення''. У 30-і роки Пильняк малює образ постреволюційної країни, що живе в епоху перших п'ятирічках, образ нового радянського покоління і намагається визначити своє місце в змінилася дійсності.

Як і раніше центральний образ творчості 30-х років (роман''Дозрівши. Плодів''(35),''Соляний комору''(30)) - це образ революції, через який Пильняк і розкриває сучасний стан Росії. Це стає можливим при зіставленні надій революції. Шляхів, які бачив Пильняк, для розвитку пореволюційної Росії з реальним шляхом, який письменник спостерігає у 30-і роки. Змінюється історіософська концепція автора. Тепер його погляд звернений у минуле, він аналізує ті риси революції пролетаріату, які призвели до законів життя, існуючим в СРСР у 30-ті роки Пильняк постійно порівнює Старий і Новий світи, Старе і Нове мистецтво, покоління, праця.

У 30-ті роки посилюються сповідальні та автобіографічні мотиви. Це відповідає спрямованості творчості: підвести підсумки власного письменницької праці, оцінити своє місце в новій дійсності. Пильняк не робить прогнозів про майбутнє країни колективної свідомості.

Еволюція авторської свідомості, що спостерігається протягом 20-30-х років, зумовила й еволюцію творчого методу.

Романи кінця 20-х - 30-х років (''Волга впадає в Каспійське море'',''Дозрівання плодів'',''Соляний комору'') близькі до реалістичного способу зображення дійсності. Спрощується структура романів, композиція стає лінійною, Пильняк відмовляється від''монтажу''і''пусків'', улюблених прийомів у творчості 20-х років. Всі ці зміни свідчать про постійних пошуках Пільняка зв'язку між собою і нової радянською дійсністю.

Бібліографія

1. Пильняк Б.А. Уривки з щоденника / / Перспективи. -1991 .- № 3.-з 84-88

2. Пильняк Б.А. Листи до М. Горькому / / Російська література. -1991 .- № 1.-з

3. Пильняк Б.А. Листи до Миролюбова та Лутохіну / / Російська література.-1989 .- № 2.-з

4. Пильняк Б.А. Повісті та оповідання 1915 - 1929.-М.: Сучасник, 1991.

5. Пильняк Б.А. Расплеснутое час: Романи, повісті, оповідання. - М.: Радянський письменник, 1990.

6. Пильняк Б.А. Романи. - М.: Современник, 1990. - 607 з

7. Пильняк Б.А. Третя столиця: Повісті та оповідання. - М.: Російська книга, 1992.

8. Пильняк Б.А. Ціле життя: Вибрана проза. - Мн.: Маст., 1988.

* * *

9. Андронікашвілі - Пильняк Б.Б. Два ізгоя. Два мученика (Пильняк та Замятіна) / / Знамя.-1994 .- № 9 .- с. 123-154

10. Андронікашвілі - Пильняк Б.Б. про мого батька. Післямова / / Дружба народов.-1989 .- № 1.-с.147-155

11. Андронікашвілі - Пильняк К.Б. Пильняк: 1915 рік. Історія любові і творчості / / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. -М.: Спадщина, 1915. - С.153-171

12. Аніщенко Г. Дерев'яний Христос і епоха голих років / / Новий мір.-1990 .- № 8.-с.243-248

13. Барабанов О.В. Росія - Захід: Погляд здалеку / / Питання філософіі.-1991 .- № .- 10.-с.58-71

14. Білий А. Революція і культура / / Білий О. Символізм як світорозуміння. - М.: Республіка, 1994

15. Бердяєв Н. Душа Росії / / Бердяєв Н. Доля Росії. - М.: Радянський письменник, 1990

16. Бердяєв Н. Людина і машина / / Бердяєв Н. Філософія творчості, культури і мистецтва. У 2-х т. Т.1. - М.: Мистецтво, 1994

17. Бібіхін В.В. Закон російської історії / / Питання філософіі.-1998 .- № 7.-с.94-127

18. Гемпель К.Г. Функція загальних законів в історії / / Питання філософіі.-1998 .- № 10.-с.88-98.

19. Голубков М.М. Естетична система у творчості б. Пільняка 20-х років

/ / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. - М.: Спадщина, 1995.-с.3-11

20. Горінова С.Ю. Проза Б. Пільняка 20-х років до проблеми авторської свідомості / / там же - с.71-79

21. Грякалова Н.Ю. Безсюжетна проза Б. Пільняка 1910 - 20-х років / / Російська література.-1998 .- № 4.-с.32-38

22. Грякалова Н.Ю. Світ листи (Людина, що пише в прозі Б. Пільняка 1920-х років) / / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. - М.: Спадщина, 1995.-с.81-89

23. Дячківка Є.Б. проблема часу у творах Б. Пільняка / / там же - с.63-70

24. Іванов С. Похабство, буйство і блаженство / / Родіна.-1996.-січень (№ 1) .- с.101-105

25. Івін. Введення у філософію історії: навчальний посібник. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 1997.

26. Казніна О.А. Англійська епізод у біографії і творчості Б. Пільняка / /

Пильняк Б.: досвід сьогоднішнього прочитання. - М.: Спадщина, 1995. - С. 187-206.

27. Літературний енциклопедичний словник під. ред. В.М. Кожевнікова, Л.А. Миколаєва. - М.: Сов. Енциклопедія, 1987

28. Любимова М.Ю. Про петербурзьких повістях Б. Пільняка / / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. - М.: Спадщина, 1995.-с.55-63

29. Люкс Л. Євразійство / / Питання філософіі.-1993 .- № 6.-с.105-114

30. Петякшева Н.І. Діалог цивілізацій: Схід - Захід / / питання філософіі.-1993 .- № 6.-с.173-177.

31. Солженіцин А.І. ''Голий рік''Б. Пільняка / / Новий мір.-1997 .- № 1.-с.195-203

32. Троцький Л.Д. Література і революція / / Питання літератури. 1980 .- № 7.-с.183-228

33. Трубіна Антіномічность художнього мислення Б. Пільняка / / Проблеми еволюції російської літератури XX століття. - М., 1997.-с.199-202

34. Федорова Т.М. Художній світ Б. Пільняка 1920-х років (''Іван Москва''і''Червоне дерево''): Автор. дис. канд. філол. Наук: 10.01.01.-Самара, 2000

35. Філософи Росії XIX-XX століть. Біографії, ідеї, труди.-3-е изд.-М.: Академічний проект, 1999

36. хрестоматія з історії філософії: навчальний посібник для вузів в 3 ч. Ч.3.-М.: Гуманит вид. центр ВЛАДОС.-1997

37. Шайтанів І. Коли ламається протягом / / Питання літератури.-1990 .- № 7.-с.35-72

38. Шайтанів І. Про два іменах і про одного десятилітті / / Літературний огляд. -1991 .- № 7.-с.4-11

39. Щукін В.Г. Християнський Схід і топіка російської культури / / Питання філософіі.-1995 .- № 4.-с.55-67

40. Янсон М. Христа ради юродиві на Русі (XIX-XVI століть) / / Родіна.-1993 .- № 2.-с.13-17

41. Андронікашвілі - Пильняк Б.Б. З творчої історії роману''Соляний комору''

/ / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. М.: Наука, 1995. - С.11-32

42. Ауер А.П. ''Бути чесним з собою і з Росією ...''(про художній світі

Б. Пільняка) / / Б. Пильняк Дослідження та матеріали. Міжвузівський збірник

наукових праць. Вип.2. - Коломна: Вид. КПІ, 1997.-с.3-29

43. Д. Кассек. Збірник Б. Пільняка''Народження людини''(Про малій прозі 30-х років) / / там же. - С.59-81

44. Новіков В. Творчий шлях Б. Пільняка / / Питання літератури.-1975. № 6.-с.186-209

45. Палиевский. Експериментальна література / / Питання літератури.-1966 .- № 8-с.78-95

46. Патрикеєв С.І. Сповідальні початок у поетиці Б. Пільняка / / Б. Пильняк. Дослідження та матеріали. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.2.-Коломна: Вид. КПІ, 1997.-с.109-115

47. Скобелєв В.П. Андрій Платонов і Борис Пильняк (Романи''Чевенгур''і''Волга впадає в Каспійське море'') / / Б. Пильняк: досвід сьогоднішнього прочитання. М: Спадщина, 1995.-с.172-185

48. Фальчіков. Б. Пильняк очима західного славіста / / там ж.-с.33-41

49. Філософський енциклопедичний словник / під. ред. С.С. Аверінцева.-2-е вид. - М.: Сов. енциклопедія, 1980 - 815с.

50. Чудакова М. Крізь зірки до тертя / / Новий мір.-1997 .- № 4.-с.242-263

51. Шилов О.Ю. Коломенський реалії в романі Б. Пільняка''Соляний комору''/ / Б. Пильняк. Дослідження та матеріали. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.2.-Коломна: Вид. КПІ, 1997.-с.128-135