Ім'я файлу: Лекція 8.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 123кб.
Дата: 12.10.2021
Пов'язані файли:
Dzyubyshyna_Suchasnyy_zharhon_i_suchasne.pdf
Основні класи неорганічних сполук,Гасинець.ppt
Керецьки1.docx
Лекція 7.pptx

Тема 8

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ХІМІЇ

Форми організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання). Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, лекція, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання). Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями:

1) За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні.

2) За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії).

3) За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-лекція (90 хв.).

4) За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика). Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас), на протязі певного часу і за встановленим розкладом (урок).

Класно-урочна система має низку переваг в порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальними:

  • керівна роль учителя,
  • чітка організаційна структура,
  • раціональне використання часу,
  • застосування різних методів і прийомів навчання,
  • забезпечення пізнавальної активності учнів,
  • послідовного і систематичного вивчення матеріалу.
  • Водночас, дана форма має деякі недоліки: 

  • орієнтація на “середнього” учня,
  • обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи,
  • наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.
Урок - організаційна форма навчання в межах класно-урочної системи, що характеризується відносною завершеністю обмеженого в часі педагогічного процесу, який проводить учитель за певним розкладом із групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки.

Кожний урок включається в розклад, регламентується часом і об’ємом програмного матеріалу.

Урок – це постійна форма організації навчання, що забезпечує засвоєння всіма учнями програмних знань, умінь та інших компонентів змісту навчання. Відвідування уроків для всіх учнів є обов’язковим.

Будь-який урок складається з елементів, етапів, які відображають різні види діяльності вчителя й учнів відповідно до структури процесу засвоєння знань, умінь і навичок. Ці елементи можуть взаємодіяти в різних комбінаціях, на різних рівнях, визначаючи загальну структуру уроку, що залежить насамперед від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, навчальних можливостей учнів.

Основні структурні елементи уроку:

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети й завдань уроку. мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

4. Узагальнення і систематизація знань.

5. Застосування знань на практиці, підбиття підсумків та повідомлення домашнього завдання.

1. З перевіркою домашнього завдання тісно пов'язана актуалізація і корекція опорних знань Актуалізація відбувається по-різному. Залежно від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовують такі методи і прийоми актуалізації: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває 6-7 хв. 2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо вони чітко знають, усвідомлюють, що саме вивчатимуть на уроці, якого результату повинні досягти. Тему уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна донести до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які доцільно заздалегідь записати на дошці або плакаті. Виховні завдання учням не повідомляють. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку( 1-2 хв).

3. Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання.

Як етап уроку її виділяють умовно, бо вона здійснюється протягом усього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логічності процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, роз'яснення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів і пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін. 4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення. Сприймання тісно пов'язане з увагою, мисленням, пам'яттю і мовою учнів, тому воно потребує комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, здійснення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність школярів на цьому етапі передбачає вміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів.

Результатом цього етапу є осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення, розкриття їхньої сутності.

Осмислення забезпечують прийоми аналізу, синтезу, абстрагування, конкретизації, порівняння, розв'язання евристичних і пізнавальних завдань тощо (20-25 хв).

5. Узагальнення і систематизація знань. Цей етап властивий різним типам уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є порівняння і зіставлення, перехід від одиничного до загального, складання системних таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів(5-7хв). 6. Застосування знань у стандартних і змінених умовах. Основне завдання цього етапу - якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовують також самостійні, письмові та практичні роботи (5-7 хв). 7. Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання. Цей етап передбачає зіставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи (2-хв). Домашнє завдання не обов'язково повідомляти наприкінці уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Учитель повинен пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Не можна перевантажувати учнів. Якщо завдання складне, вчитель має переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.

3. Типи уроків

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості.

Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття “тип”.

Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак.

Основною ознакою, що визначає тип уроку, є головна дидактична мета. Можна виділити чотири дидактичні цілі, які відрізняють один урок від іншого:

  • передача й придбання нових знань і вмінь;
  • закріплення і вдосконалення знань і вмінь;
  • узагальнення й застосування знань, умінь і навичок;
  • перевірка знань і вмінь
  • Основні типи уроків згідно класифікації за основною дидактичною метою:

    1. Урок засвоєння нових знань.

    2. Урок удосконалення й застосування теоретичних знань і вмінь.

    3. Урок узагальнення і систематизації знань.

    4. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок.

    5. Комбінований урок .

3. Типи уроків

1. Урок засвоєння нових знань

Головна дидактична мета – передача, отримання і засвоєння нових знань і вмінь.

Цей тип уроку найпоширеніший, його проводять на самому початку курсу (вступні уроки або уроки нової теми), наприклад, „Предмет хімії”, „Електроліти і неелектроліти”, „Метали”, „Неметали”, „Метан” та ін. Також цей тип уроку обирають при вивченні складного теоретичного матеріалу, що вимагає докладного роз’яснення, наприклад, „Моль – міра кількості речовини”, „Будова атома”, „Хімічний зв'язок і будова речовини”. Уроки засвоєння нових знань і вмінь ще використовують при вивченні технологічних процесів. На таких уроках обов’язковим є включення демонстраційних і лабораторних дослідів. Підготовка учнів до сприйняття нових знань полягає в постановці пізнавального завдання, ознайомлення із планом викладення матеріалу теми, проведення короткої бесіди, що пов´язує раніше вивчений матеріал з темою уроку.

3. Типи уроків

  • Урок засвоєння нових знань
  • На уроках цього типу головне, щоб увагу вчителя й учнів було спрямовано на вивчення нового матеріалу, що не виключає елементи перевірки, вдосконалення й закріплення знань і умінь. Але основна частина уроку – це формування нових знань і вмінь, яке займи)ає більшу частину часу.

    Методи навчання: бесіда (методом проблемного викладу); розповідь (з демонстраційним експериментом або лабораторними дослідами.

    Структура уроку:

    1. Перевірка домашнього завдання (д/з), актуалізація і корекція опорних знань.

    2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.

    3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення.

    4. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх в різних ситуаціях.

    5. Підведення підсумків уроку і домашнє завдання.

3. Типи уроків

2. Урок закріплення, вдосконалення та використання теоретичних знань і вмінь

Головна дидактична мета – закріплення і вдосконалення знань і вмінь.

Уроки цього типу частіше застосовуються при закріпленні дуже важливих тем, таких як: ”Окисно-відновні реакції”, „Реакції іонного обміну”, „Хімічні рівняння”, „Розчини”, „Будова атома”.

Методи навчання: бесіда, робота з книгою, реферати, доповіді учнів, практичні роботи по інструкціях.

Структура уроку:

1. Перевірка виконання д/з, актуалізація і корекція опорних знань і практичного досвіду учнів.

2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів.

3. Повторення теоретичного матеріалу.

4. Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).

5. Застосування учнями знань і дій в стандартних умовах з метою засвоєння навичок (тренувальні вправи).

6. Творче перенесення знань і навичок в нові чи змінені умови з метою формування вмінь (творчі вправи).

3. Типи уроків

3.Урок узагальнення і систематизації знань

Головна дидактична мета – узагальнення й застосування знань і вмінь.

Найчастіше уроки такого типу використовуються після вивчення тем, який містять великий за обсягом матеріал, або після вивчення декількох тем. Наприклад, „Класи неорганічних сполук”, „Хімія металів та їх сполук”, „Хімія неметалів та їх сполук”, „Генетичний зв'язок між класами неорганічних сполук”.

Методи навчання: реферати, доповіді учнів, урок-гра, практичні роботи: експериментальне розв’язування задач.

Структура уроку:

1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

2. Відтворення і корекція опорних знань.

3. Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.

4. Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.5. Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.

6. Підсумок уроку і повідомлення д/з.

3. Типи уроків

4. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок(контрольно-залікові уроки)

Головна дидактична мета – перевірка повноти, міцності, глибини знань і вмінь.

Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань. Перевірка знань і вмінь може проходити у формі письмової контрольної роботи, усного опитування, розв’язування експериментальних задач, тематичного заліку.

Методи навчання: письмова контрольна робота, усне опитування, розв’язування розрахункових та експериментальних задач, тематичний залік.

Структура уроку:

1. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.

2. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки в предметах і явищах.

3. Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнюючих таблиць).

4. Застосування учнями знань в стандартних умовах.

5. Застосування учнями знань в змінених (нестандартних) умовах.

6. Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.

3. Типи уроків

5. Комбінований урок

В масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить біля 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі.

Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або більше дидактичних цілей. Наприклад, комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями(дві дидактичні цілі), приблизно в рівних частках за часом і об’ємом на відміну від уроку засвоєння нових знань і вмінь.

Методи навчання: бесіда, усне опитування, лекція, розповідь, пояснення, самостійна робота.

Структура уроку:

1. Перевірка виконання д/з.

2. Перевірка раніше засвоєних знань методом: а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.

3. Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.

4. Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

5. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумку уроку і повідомлення д/з.

4. Урок-лекція

Ле́кція – основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння великого обсягу теоретичного матеріалу.

Вона тісно пов'язана з усіма іншими формами організа­ції навчально-виховної роботи — семінарськими, практич­ними і лабораторними заняттями.

Уроки-лекції проводяться в старших класах.

Мета цих уроків – первісне пояснення навчального матеріалу або його систематизація й узагальнення.

При цьому слід пам’ятати, що лекції в школі відрізняються від лекцій у ВНЗ.

На уроці-лекції в школі вчитель повинен не тільки повідомити учням нову інформацію, але і забезпечити засвоєння її основного змісту.

У курсі хімії уроки такого типу можна використовувати для пояснення складного теоретичного матеріалу – законів, теорій, закономірностей; виробничих питань, значення хімії в розвитку промисловості й сільського господарства; ролі наукової діяльності вчених-хіміків, огляду, систематизації або узагальненні знань, отриманих на різних уроках, у різних класах, наприклад, хімія елементів та їх сполук.

4. Урок-лекція

Основні завдання уроку-лекції:

  • формування блока знань, та їх узагальнення і систематизація;
  • виховання вміння слухати лекцію;
  • виділяти головне у вивченому, складати план, конспект, тези лекції за допомогою вчителя;
  • виховання уваги, необхідної для сприйняття монологічної мови.
  •  Функції лекції:

    -  інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);

    -  орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались; спи­сок рекомендованої до лекції літератури);

    - пояснювальна,  роз'яснювальна (передбачає роз­криття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачен­ня кожного слова, що належать до структури визначення);

    - систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);

    -  стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);

    -  виховна і розвивальна (передбачає  оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, роз­виток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнаваль­них здібностей).

4. Урок-лекція

Види лекцій:

- вступні;

- поточні,

- заключні;

- узагальнюючі.

Лекція має структуру набуття нових знань і містить такі елементи:

- вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;

- викладення в логічній послідовності окремих частин лекції;

- висновки , що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею;

- конкретне завдання на самостійну роботу;

- відповіді на запитання.

4. Урок-лекція

Вимоги до уроку-лекції:

- повинен бути план лекції, який включає 4-5 питань;

- число нових термінів не повинно бути великим – не більше 5-9 на уроці;

- фрази вчителя не повинні бути довгими і складними, тому що тоді важко зрозуміти зміст;

- необхідно враховувати темп читання, щоб учні встигли все зрозуміти й обміркувати зміст, розглянути деталі, малюнки тощо.

Зміст лекцій може охоплювати тему одного або декількох уроків. При цьому розглядається коло загальних взаємозалежних питань („блок знань”), наприклад, „Сульфатна кислота, її властивості та застосування”, „Генетичний зв'язок між класами органічних та неорганічних сполук”. Питання однієї теми можуть розглядатися на одній або декількох лекціях, при цьому лекції чергуються з уроками інших типів, наприклад, семінарськими, практичними, або розрахунковими.

Оптимальне число уроків-лекцій, які можуть або повинні проводитись в старших класах – 1-2 у кожній темі.

Спеціальними або додатковими формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів. Семінарські заняття – використовують в старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмету, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка включає два етапи.

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних особливостей.

3. Підбір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

ІІ. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підведення підсумків.

В залежності від складності і об’єму вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи:

1) підготовчі заняття;

2) власне семінарські;

3) міжпредметні семінари.

Практикум – це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок.

Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.

Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки.

Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.

Практикум

Засобом управління навчальною діяльністю під час проведення практикуму виступає інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас, лабораторні і практичні роботи повинні бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.

Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:

1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

4. Ознайомлення учнів з інструкцією.

5. Підбір необхідного обладнання і матеріалів.

6. Виконання роботи учнями під керівництвом вчителя.

7. Складання звіту.

8. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

Факультатив – форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва.

Факультативи відкривають широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з’єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

Факультативи за дидактичною метою поділяють на теоретичні, практичні і комбіновані.

Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. Вони мають таку структуру:

1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.

2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв’язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).

3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція неправильних уявлень).

4. Систематизація знань, їх аналіз.

Теоретичні факультативи проводяться у формі лекції, семінарських, науково-теоретичних конференцій.

Факультатив

Практичні факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв’язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:

1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (при необхідності, проводиться інструктаж).

2. Розв’язання завдань і конкретизація результатів роботи.

3. Обговорення результатів, підведення підсумків роботи.

Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків. Їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів. Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об’єктів, явищ дійсності, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об’єктів пов’язане з рухом учнів, з їх м’язовими зусиллями і здійснюється через “живе” спостереження і вивчення в реальних умовах. Перед екскурсією постають такі завдання: збагатити знання учнів; встановити зв’язки теорії з практикою, з життям; виховувати шанобливе ставлення до праці, до природи; розвивати творчі здібності, спостережливість, пам’ять, мислення учнів, їх самостійність; формувати естетичні почуття; активізувати пізнавальну і практичну діяльність. Навчальна екскурсія, як правило, триває від 45 до 90 хв.

Навчальна екскурсія

Класифікація навчальних екскурсій:

1. По відношенню до навчальних програм екскурсії поділяють на:

  • програмні(рекомендовані навчальними програмами);
  • - позапрограмні (виходять за межі програми).

    2. За змістом навчальні екскурсії є тематичні і комплексні (оглядові). 

    - тематичні екскурсії проводять у зв’язку з вивченням одної чи декількох взаємопов’язаних тем (з природознавства). 

    - комплексні – охоплюють взаємопов’язані теми двох чи декількох навчальних предметів.

    3. За часом проведення екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові.

    - вступні екскурсії передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами).

    - поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу з метою забезпечення більш глибокого його розуміння, доповнення новими уявленнями.

    - підсумкові екскурсії проводять в кінці навчального року або після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації теоретичних знань, поглиблення і закріплення навичок та вмінь. Важливе завдання цього виду екскурсії – сприяти виявленню зв’язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.

Навчальна екскурсія

Структура екскурсії:

  • повідомлення теми, мети, завдань екскурсії;
  • мотивація навчальної діяльності;
  • актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об’єктів;
  • узагальнення і систематизація знань;
  • підведення підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань;
  • оформлення результатів роботи.
  • Вимоги до екскурсії: 

    - наявність в школі системи екскурсійної роботи;

    - ретельна підготовка вчителя;

    - чітке визначення освітніх і виховних завдань;

    - вибір оптимального змісту та екскурсійних об’єктів;

    - дотримання логіки пізнавального процесу;

    - систематичне створення проблемних ситуацій;

    - оптимальний вибір адекватних методів і прийомів;

    - раціональне поєднання слова і наочності.

    Основними методами навчання під час екскурсії є: розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.

Індивідуальні і групові консультації проводять з метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в навчанні.

Ця форма використовується також і для задоволення потреб окремих учнів в поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять в позаурочний час.

Вони можуть бути індивідуальними і груповими; мати характер співбесід, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя.

Домашня навчальна робота учнів доповнює їх урочну роботу і відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку вчителя.

Основна мета домашньої роботи – поглибити знання, одержані на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.

Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:

1) сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв’язок з життям, практикою);

2) педагогічне керівництво і контроль з боку вчителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;

3) дотримання дидактичного принципу доступності навчання;

4) сформованість в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;

5) дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.

Домашня навчальна робота учнів

Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках (до завершення уроку).

Основні правила виконання домашньої роботи:

  • працювати за планом;
  • насамперед виконувати більш складні завдання (теоретичні чи письмові);
  • систематично здійснювати самоконтроль; дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні 30-40 хв. або після виконання завдання з певного предмету).
  • Перевірка і оцінка результатів домашньої роботи здійснюється на уроці в процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв’язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас