Основні задачі етнопсихології
в сучасному суспільстві
2020
1. Поняття етносу.
2. Сучасне розуміння предмету етнічної психології.
3. Етнічне відродження другої половини XX ст.
4. Завдання, функції та методи дослідження етнопсихології.
5. Зв'язок етнопсихології з іншими науками.
Поняття етносу
У людському суспільстві завжди існувала потреба у глибокому пізнанні етнічних особливостей народів, їхньої поведінки. Ці особливості вивчалися психологами, філософами, істориками, соціологами, географами, економістами, мистецтвознавцями, етнографами, культурологами, релігієзнавцями та демографами.
Проблема пізнання етнічних особливостей народів, їхнього характеру, психології та поведінки є актуальною і в наш час, оскільки різноманітні аспекти цієї проблеми набули фундаментального значення в динамічних процесах суспільного розвитку.
Етнопсихологія належить до тих наук, які вивчають лише великі групи. Великі групи створюють конкретні соціальні норми, цінності, установки, потреби, які індивід засвоює засобами навчання та виховання в малих групах.
Великі групи поділяються на два види:
1) випадкові (стихійні), вони нетривалі у своєму існуванні, швидкоутворювані та швидкорозсіювані, досить різнорідні за складом (наприклад, натовп, глядацька аудиторія, публіка та ін.);
2) закономірно утворені, які склалися в ході історичного розвитку, довготривалі, стійкі у своєму існуванні групи (наприклад, нація, народність, плем'я; професійні групи, соціальні класи, вікові групи та iн.).
Спільною особливістю великих груп є наявність специфічних регуляторів поведінки. Такими регуляторами є звичаї, традиції, обряди, які зумовлені суспільною практикою даної групи. Єдність особливостей життєвої позиції групи з регуляторами поведінки характеризує спосіб життя групи. Дослідження способу життя передбачає вивчення форм спілкування, типу контактів між людьми і передусім специфічної мови народу, представників певної професії чи класу й т. ін. Прикладами цієї мови можуть виступати літературна мова, жаргон, діалекти тощо.
Одним з базових понять етнопсихології є поняття "етносу" чи "етнічної спільності". Уперше термін "етнічна спільність" було введено до наукового обігу в 1957 p. М.М. Чебоксаровим і М.Г. Левіним. Вони вважали, що це поняття є набагато ширшим у порівнянні з поняттям "народ".
Етнічна спільність - це тип великої соціальної групи, який формується та розвивається природно-історичним шляхом і може існувати у двох видах:
І)як реальна (компактна) сукупність людей, що завдяки відносній цілісності є самостійним суб'єктом історичного та соціального процесу;
2) в дисперсному (розсіяному) стані (входить до чисельніших етнічних спільностей як їх структурне утворення).
Найвдаліше визначення етносу, що грунтувалося на проведених теоретичних дослідженнях, було запропоновано етнографом Ю.В. Бром леєм. Етнос - це усталена сукупність людей, що історично склалася на певній території та має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, характеризується усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших утворень (самосвідомість), що зафіксовано в її самоназві (етнонімі).
Окрім такого вузького розуміння поняття етносу, Ю.В. Бром-лей розглядає етнос, в широкому розумінні цього слова, як етно-соціальний організм (наприклад, нація з її економічною і політичною спільністю).
Основними ознаками етносу в різних формах його існування є:
1) наявність шлюбно-сімейних зв'язків;
2) спільність території та політичного устрою;
3) мова;
4) економічна єдність.
Упродовж десятиліття (1957-1968 рр.) науковцями обговорювалася проблема визначення поняття "етнічна спільність" та його основних ознак. Не викликали заперечень такі ознаки етнічної спільності: спільність мови (за допомогою мови виявляється культура) і спільність території. Щодо ознаки "економічна єдність" такої одностайності не існувало. Деякі дослідники висловлювали думку про те, що економічна єдність визначається політичними, а не етнічними межами і тому притаманна не нації чи етносу, а державі.
У вітчизняній психологічній науці дотримуються погляду, згідно з яким етноси можуть існувати у різних формах. Найпопулярнішою є історично-стадіальна типологія, згідно з якою виокремлюють такі основні форми етносів: клани, плем'я, народність, нація. Водночас у вітчизняній науці найбільш вживаними є такі поняття: плем'я, народність, нація; у зарубіжній - плем'я і нація. Отже, поняття етносу є найширшим у порівнянні з іншими наведеними вище поняттями, якими позначено його форми.
Клани - це групи, які існують у різноманітних формах, у різних суспільствах.
Спрощено можна визначити клани як союзи двох типів:
1) родові союзи (загальновідомі шотландські клани), з яких розпочалося утворення політичних інститутів;
2) тотемічні, тобто такі, що є схожими до сімейних союзів на релігійних засадах. Тотемізм - це сукупність релігійних уявлень та вірувань, що ґрунтується на культі тварин чи рослин, які вважаються предками клану, і на вірі в кровні родинні зв'язки між усіма членами клану та з будь-якою твариною або рослиною. Клани, що існували у первісних суспільствах, й дотепер відіграють важливу роль у суспільствах Китаю та Японії.
Більш високою, у порівнянні з кланами, формою соціальної організації є плем'я. Існування етносу у формі племені було властивим для первіснообщинного ладу. Основною його ознакою виступає те, що типом соціального зв'язку, який їх об'єднував в єдине ціле, був принцип родинних зв'язків і відносин. До племені належить значна кількість родів і кланів. Плем'я вирізняється своєю внутрішньою формою організації: вождь, рада племені тощо, які вирішують усі важливі питання. Типовим для племені є його незначна чисельність та низька розвиненість продуктивних сил. Племінна самосвідомість грунтується на уявленнях про спільність походження усіх членів племені від одного пращура.
З плином часу племена та їх союзи трансформувалися у народності.
Народність (чи народ) - це етнічні спільності тих докапіталістичних формацій, що з'явилися після первіснообщинного ладу. Поняття "народ" є багатозначним. Ним позначають і населення міст чи селищ, і спільність, яка пов'язана з певною територією, має власну мову, розвинену культуру, політичний устрій і систему влади. Народність утворюється на основі територіально-політичного устрою. У порівнянні з племенем народність є різноманітнішою, оскільки в ній значно більша кількість членів та існує розшарування на класи. Народи (або народності) вирізняються своєю культурою.
Поступове утвердження капіталістичної формації призвело до появи націй. Під нацією розуміють народ, що живе спільним історичним життям, усвідомлює власну єдність, має спільну історичну пам'ять і досвід, спільні духовні цінності, мову, поняття та уявлення про світ. Націю об'єднують територіальні, економічні, внутрішні, культурно-інформаційні зв'язки. Основним критерієм та ознакою нації виступає національна самосвідомість. Відсутність свідомості, самосвідомості та пам'яті перетворює націю у населення певної території (Ю. Бромлей).
Нація виступає найвищою формою існування етносу. Основними ознаками, що вирізняють націю з-поміж інших етнічних спільностей є не стільки рівень соціально-економічного розвитку, скільки її внутрішня структура, яка грунтується не на кровному спорідненні, а на соціальному принципі.
Визначальними характеристиками нації є: велика внутрішня згуртованість і високий рівень національної свідомості.
Основними ознаками нації виступають:
- спільність мови (для держави спільність мови не обов'язкова);
- спільність території (наприклад, народи Англії та СШЛ користуються спільною мовою - англійською);
- спільність економічного життя;
- спільність матеріальної та духовної культури;
- національна самосвідомість.
Лише сукупність цих ознак утворює сутність поняття "нація".
Основою для формування нації виступає колективне усвідомлення почуття спільності, яке виявляється у прагненні жити разом. Найвищою формою прояву цього прагнення є прагнення мати свою державу. Спільність долі є найважливішим чинником формування нації. Представникам нації притаманне відчуття того, що вони об'єднані в одне ціле сумісним володінням спільною спадщиною в минулому і спільною долею в майбутньому (Емерсон).
Нація - це історично стійка спільність людей, яка з'явилася завдяки спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, що виявляється у спільності культури. Така спільність складається історично, вирізняється стійкістю, не базуючись на расовій чи племінній ознаці. Наприклад, сучасна італійська нація сформувалася впродовж століть з римлян, германців, етрусків, арабів, греків.
Значення нації для розвитку її представників полягає в наступному:
а) нація - це стійка форма спільності, що існує тисячоліттями;
б) нація створює стійку культурну спадщину;
в) нація формує сильне почуття ідентифікації індивіда із спільністю і виступає провідним чинником його особистісного самовизначення;
г) нація сприяє появі почуття солідарності між членами спільноти й антагонізму по відношенню до чужих.
Населення України має всі ознаки нації. Тому, українці - це нація.
Генує чітка класифікація етнічних спільностей, згідно з якою з-поміж усіх етнічних спільнот виокремлено кілька "основних етнічних підрозділів", тобто сукупностей людей, які вирізняються найбільшою інтенсивністю етнічних властивостей і є самостійними одиницями суспільного розвитку.
Основними етнічними підрозділами є:
1) "елементарні етнічні одиниці" (мікроетнічні одиниці) - це ті найменші складові частинки основної етнічної спільності, що є межами поділу останньої. Наприклад, сім я, етнічна група і т. ін.
2) "субетнічні підрозділи" - це спільності, в яких основні етнічні властивості виражені з меншою інтенсивністю, у порівнянні з основними етнічними одиницями (мають певну специфіку), і є складовими частинами цих одиниць. Такі спільності вважаються етнографічними групами. Наприклад, з-поміж українців виділяють: бойків, лемків, гуцулів, поліщуків тощо.
3) "міжетнічні спільноти" (макроетнічні одиниці) - це утворення, до яких належить кілька основних етнічних підрозділів. Міжетнічні спільності характеризуються меншою інтенсивністю етнічних властивостей у порівнянні з іншими етнічними підрозділами. Міжетнічні спільності вирізняються схожими рисами культури та спільною самоусвідомленістю. Це, наприклад, мовні сім Т та групи (слов'яни, романо-германці тощо) (за Ю. Бромлеєм).
Одна і та сама людина може належати водночас до кількох етнічних підрозділів. Наприклад, українець (основний етнографічний підрозділ, етнос); гуцул (етнографічна група, субетнос)', слов'янин (метаетнічна спільнота).
Етнічна група - це внутрішній підрозділ етносу, що має етнічну самосвідомість. Найчастіше це поняття використовується для позначення частини етносу, яка проживає на інших етнічних територіях, однак має з власним етносом спільну мову, культуру, віру, відчуття тотожності з ними. Наприклад, компактне проживання українців у Канаді із збереженням української культури та мови.
Національна меншина - це менша за чисельністю група у порівнянні з етнічною, яка не займає панівного положення, представники якої є громадянами цієї держави, однак за етнічними, релігійними чи мовними характеристиками посідають такі позиції, що відрізняють їх від характеристик основної частини населення, і водночас виявляють почуття солідарності з метою збереження своєї культури, традицій, релігії чи мови.
Етнічний розвиток відбувається дискретно, що зумовлено внутрішніми і зовнішніми процесами, які певним чином впливають на існування етносу.
В зв'язку з цим виділяють такі способи існування етносів:
1) зародження (етнос з'являється у результаті асиміляції, він є першим у часовому плані);
2) розширення, спосіб, згідно з яким етнос намагається приєднати до себе інші, менші за чисельністю етноси, які територіально розміщені неподалік. Цей період характеризується зростанням самосвідомості. В ході розширення етнос постійно прогресує, оскільки постійно відбуваються внутрішні психологічні процеси, які зумовлюють його неперервний розвиток. Розвиток національної самосвідомості сприяє гармонізації етносу. Цей процес здійснюється до того часу, доки всередині етнічної спільності не будуть виділятися за окремими ознаками нові етнічні групи. Таке прагнення з'являється внаслідок диференціації даної етнічної спільності за певними критеріями;
3) зниження рівня активності чи розпад. Етнос перестає поглинати сусідні етноси, менше виявляє активність і національну свідомість. Процеси, які відбуваються на попередньому етапі сприяють падінню рівня етнічної самосвідомості, призводять до знецінення національних ідей, оскільки особистісні мотиви переважають над національними. Етнос стає легко вразливим, що може призвести до його злиття з іншими етносами, до втрати усіх ознак етносу (території, мови, єдності) або до зовнішньої агресії;
4) перехід розпаду в гомеостаз, тобто статичний стан етносу. Гомеостаз - це рухливий виважений стан етнічної спільності, що зберігається засобами її протидії зовнішнім і внутрішнім чинникам, які можуть порушити цю рівновагу. Наприклад, у стані гомеостазу перебувають індійські племена Північної Америки, що зберегли розвиток і культуру кінця XIX - початку XX століття і не розпалися у зв'язку з наявністю в них високого рівня розвитку етнічної самосвідомості.
Таким чином, визначені вище поняття не є рівнозначними і дозволяють описувати різноманітні соціальні утворення, враховуючи їх специфіку.
Сучасне розуміння предмету етнічної психології
Етнічна психологія - це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні особливості нації (етносу, народу) та їх представників;
закономірності, джерела і чинники національної (етнічної) свідомості та самосвідомості, національний характер, механізми національної (етнічної) ідентифікації та етностереотипізації; психологію міжнаціональних (міжетнічних) відносин.
Об'єктом вивчення етнопсихології є нація, етнос і народ. Тривалий час основною категорією етнопсихології виступав психічний склад нації чи етносу. В зв'язку з цим Г.М. Андрєєва зазначила: "Поняття "психологічний склад нації" є досить складним для операційного визначення. Тому в етнопсихології здійснено не одну спробу відшукати такі еквіваленти до цього поняття, які були б найбільш прийнятними для їх використання в емпіричних дослідженнях. Як синонім до поняття "психологічний склад нації" вживаються поняття "національний характер", "національна самосвідомість" чи просто "національна психологія". Однак введення великої кількості таких понять не вирішує проблеми і лише вносить термінологічні розбіжності, яких не можна допустити".
Тому важливим завданням сучасної етнопсихології є з'ясування сутності та змісту її основних феноменів і побудова їх структури на цих засадах. Вивчення структури етнопсихологічних понять відбувається в руслі двох напрямків. Представники першого напрямку до цієї структури включають компоненти, що належать до загальної та соціальної психології (характер, темперамент, почуття, воля і т. ін.). Вивчення певних загальних та особливих якостей національної психології, національного характеру, які є складовими змісту і форми проявів етнопсихологічних феноменів, мають відношення до другого напрямку. Обидва напрямки заслуговують на особливу увагу.
В сучасній науці існує три основних підходи до розуміння предмета етнопсихології.
Перший підхід є схожим до крос-культурної психології Заходу. Його прихильники вважають етнопсихологію галуззю загальної психології і користуються поняттями та методами дослідження загальної психології. Водночас вони вбачають основну мету етнопсихології у встановленні конкретних проявів особистості, формуванні психічних процесів і станів у представників різних народів.
Другий підхід трактує етнопсихологію як галузь соціальної психології, що вивчає процеси міжетнічної та внутрішньоетнічної взаємодії на груповому рівні. Відмінність цього підходу від першого полягає у тому, що об'єктом його дослідження виступають етнічні спільності, закономірності їх розвитку, психогенезу та взаємодії, а не їх окремі представники.
Третій підхід пов'язує етнопсихологію з етнографією та зосереджується на вивченні культурних особливостей певних націй, етносів і народів та встановленні зв'язків між цими особливостями і національною психологією.
Предметом вивчення етнопсихології виступають:
- особливості поведінки, емоційні реакції, психіка, характер, національна самосвідомість, етнічні стереотипи (за A.C. Бароніним);
- системні зв'язки між психологічними і культурними змінними при порівнянні етнічних спільностей (за Т.Г. Стефаненко);
- психічні риси етносу і його представників, міжетнічна взаємодія і конфлікти (за A.A. Налчаджяном);
- своєрідність прояву і функціонування психіки членів різноманітних етнічних спільностей (за В.Г. Крисько);
- складні процеси духовно-психічного розвитку народу; етнічна, культурологічна, психологічна своєрідність людей, народів, націй, які виокремлюються у ході свого розвитку (за М.І. Пірен).
Тому особливий інтерес становить вивчення етносу як психологічної спільності, що здатна успішно виконувати такі важливі для кожної людини функції:
1) орієнтувати індивіда в оточуючому світі, надаючи йому відносно впорядковану інформацію;
2) задавати спільні життєві цінності для усіх членів етнічної спільності;
3) захищати соціальне та фізичне самопочуття кожного представника етносу.
Людині завжди необхідно відчувати себе частиною "ми", і етнос - не єдина група, в усвідомленні належності до якої людина шукає опору в житті. Однак саме етнічна група з-поміж інших виявляється найкращою, найнадійнішою для людини, оскільки ця група - багатопоколінна, стійка в часі, має стабільний склад, кожний представник має постійний статус у групі (оскільки індивіда не можна виключити з етнічної групи).
Отже, одним з психологічних чинників зростання етнічної ідентичності в другій половині XX ст. є пошук орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією нестабільному світі.
Іншим психологічним чинником виступає інтенсифікація міжетнічних контактів, як безпосередніх, так і опосередкованих сучасними ЗМІ. Контакти, що повторюються, актуалізують етнічну ідентичність.
В умовах гострої соціальної нестабільності етнос часто є аварійною групою підтримки. Як і у багатьох країнах, що пережили гостру соціальну нестабільність, в Україні стійкими, стабільними групами стали сім'я і етнос.
Етнічне відродження другої половини XX ст.
Розпочинаючи з 60-70 p.p. XX ст. у світовому масштабі стали помічати процеси, які характеризувалися прагненням народів зберегти власну самобутність, підкреслити унікальність своєї побутової культури і психічного складу, усвідомленням мільйонами людей своєї належності до певного етносу, розвитком національної самосвідомості та етнічної ідентичності.
Це явище, що торкнулося населення багатьох країн на всіх континентах, спочатку навіть отримало назву етнічного парадоксу сучасності, оскільки воно супроводжувало стійко зростаючу уніфікацію духовної та матеріальної культури. Однак в умовах сьогодення етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку людства другої половини XX ст. Майже всеохоплюючий інтерес до своїх коренів у окремих людей і народів виявляється в різноманітних формах: від спроб реанімації старовинних звичаїв і обрядів, фольклоризації професійної культури, пошуків "загадкової народної душі" до прагнення створити чи відновити свою національну державність.
На жаль, коли ці законні інтереси зіштовхуються з інтересами інших народів, ми спостерігаємо ситуації міжетнічної напруженості. Вони часто доходять до відкритих міжетнічних конфліктів і кровопролитних війн.
У СРСР, на відміну від світової етнічної науки, процеси етнічного відродження не вивчалися, оскільки вважалося, що національне питання в країні повністю вирішено. В цій ситуації чимало етносів задовго до розпаду СРСР прагнули до самовизначення, розглядали існуючий порядок як несправедливий. Національна напруженість виявлялася в багатьох регіонах держави, зокрема масові заворушення та виступи були в Грузії, Абхазії, Північній Осетії, Якутії (70-80 p.p.). Інформація про ці події в той час була відома лише фахівцям. Етнографи і соціологи знали, що на території СРСР існують численні вузли міжнаціональних суперечностей, які можуть спалахнути в будь-який момент (Абхазія, Нагорний Карабах, Південна Осетія).
Тому особливий інтерес становить вивчення етносу як психологічної спільності, що здатна успішно виконувати такі важливі для кожної людини функції:
1) орієнтувати індивіда в оточуючому світі, надаючи йому відносно впорядковану інформацію;
2) задавати спільні життєві цінності для усіх членів етнічної спільності;
3) захищати соціальне та фізичне самопочуття кожного представника етносу.
Людині завжди необхідно відчувати себе частиною "ми", і етнос - не єдина група, в усвідомленні належності до якої людина шукає опору в житті. Однак саме етнічна група з-поміж інших виявляється найкращою, найнадійнішою для людини, оскільки ця група - багатопоколінна, стійка в часі, має стабільний склад, кожний представник має постійний статус у групі (оскільки індивіда не можна виключити з етнічної групи).
Отже, одним з психологічних чинників зростання етнічної ідентичності в другій половині XX ст. є пошук орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією нестабільному світі.
Іншим психологічним чинником виступає інтенсифікація міжетнічних контактів, як безпосередніх, так і опосередкованих сучасними ЗМІ. Контакти, що повторюються, актуалізують етнічну ідентичність.
В умовах гострої соціальної нестабільності етнос часто є аварійною групою підтримки. Як і у багатьох країнах, що пережили гостру соціальну нестабільність, в Україні стійкими, стабільними групами стали сім'я і етнос.
Завдання, функції та методи дослідження етнопсихології
У сучасній етнопсихології виділяють такі самостійні напрямки дослідження:
1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, емоцій, які є невід'ємною складовою відповідних розділів загальної та соціальної психології;
2) культурологічні дослідження, які спрямовані на виявлення особливостей символічного світу, народної культури, ціннісних орієнтацій та культури, що пов'язані з етнографією, фольклористикою, мистецтвознавством та ін.;
3) дослідження етнічної свідомості та самосвідомості. В межах цього напрямку, який належить до соціальної психології, вивчаються соціальні установки, стереотипи, міжетнічні відносини;
4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей. Цей напрямок має безпосередній зв'язок з соціологією та віковою психологією.
Завданнями етнопсихології виступають:
1) осмислення та узагальнення даних про чинники і джерела становлення національно-психологічних особливостей представників конкретних етнічних спільностей та виявлення на цій основі специфіки розвитку етносів;
2) вивчення специфіки мотиваційної сфери національної психології представників етнічних спільностей з метою аналізу своєрідності прояву дійсності, ініціативи, ступеню покладання зусиль та інших якостей, які визначають найвищі показники ефективної діяльності людей;
3) дослідження національних характеристик інтелектуально-пізнавальної активності представників конкретної національності, що виявляються в процесі праці, зокрема, їх логічного рівня, абстрагування, швидкості осмислення, організації ходу інтелектуальних процесів, глибини сприймання, концентрації та стійкості уваги тощо;
4) аналіз та виявлення закономірностей перебігу національних почуттів і специфічних виявів емоційної сфери;
5) вивчення особливостей впливу національних установок на вольову активність: виявлення стійких вольових процесів, своєрідності вольових процесів, своєрідності вольових зусиль, які притаманні представникам тих чи інших етносів;
6) дослідження специфіки комунікативної сфери етнопсихології (людей у процесі спільної взаємодії, спілкування людей у малих групах);
7) порівняльне вивчення національних психологічних особливостей різних народів світу з метою з'ясування закономірностей функціонування національної психології та складання психологічної характеристики, необхідної для взаємин у широкому плані;
8) виявлення специфічних традиційних рис і психологічних особливостей етносів, які пов'язані з релігійною специфікою; етнічних особливостей народів, які мають національні релігії;
9) вивчення політико-правової специфіки в життєдіяльності народів поліетнічних держав з метою узагальнення як негативних, так і позитивних сторін їх життєдіяльності та соціально-психологічного прогнозування їх подальшого розвитку тощо.
Дослідження в етнопсихології грунтуються на таких методологічних принципах: принцип об'єктивності, наукового підходу, системності, дидактичної взаємодії, історизму, діалектичному.
Основними функціями етнопсихології є:
1) гносеологічна, яка полягає в пізнанні закономірностей, що з'являються у психіці суб'єктів етнопсихології;
2) описова, яка виявляється у фіксації результатів вивчення етнічних груп і спільностей за допомогою певних систем позначень, що визначені в науці;
3) прогностична, яка полягає у практиці та теорії прогнозування, що здійснюється на базі етнопсихології;
4) культурологічна, яка пов'язана з вивченням етнопсихологією культурних процесів у конкретному етносі;
5) комунікативна, яка полягає у вивченні етнопсихологією процесів міжособистісного спілкування представників різних етносів та особливостей їх поведінки;
6) етно-політична, яка виявляється у детальному вивченні етнічних процесів в етнічних групах з метою напрацювання рекомендацій щодо безконфліктної політики держави стосовно етнічних груп, які її населяють;
7) виховна, яка полягає у вивченні психології представників етнічних груп для формування ефективнішої програми їх навчання з врахуванням виявлених психологічних особливостей.
Етнопсихологія використовує різноманітний методичний апарат залучаючи методи дослідження не лише загальної психології, але й методи етнографії (аналіз продуктів діяльності), соціології, мовознавства, соціальної психології тощо.
У етнопсихології розрізняють такі види досліджень:
1) стандартне, що пов'язане з вивченням національно-психологічних особливостей представників однієї етнічної спільності;
2) крос-культурне, що передбачає виявлення національно-психологічної специфіки представників декількох етнічних спільностей.
Об'єктами вивчення етнопсихології виступають: етнічна самосвідомість, інтереси, ціннісні орієнтації, потреби і мотиви, комунікативно-поведінкова діяльність, етнічні стереотипи.
В етнопсихології використовуються такі методи дослідження суміжних наук:
- етнографії: аналіз продуктів культури (мови, міфів і релігії) та порівняльні (міжкультурні) дослідження;
- соціології: кореляційні дослідження, які описують функціональні залежності та потребують статистичної обробки даних;
- мовознавства: порівняльний аналіз, понятійно-категоріальний, структурно-формальний аналіз;
- соціальної психології: спостереження, аналіз документів (контент-аналіз), опитування (інтерв'ю, анкетування).
Окрім того, для розвитку етнопсихології доцільно використовувати історичний метод, який має традиції в соціальній психології.
Великий обсяг емпіричного матеріалу можна отримати за допомогою психологічного аналізу історії та культури етнічних груп.
В етнопсихології також застосовують такі методи дослідження: польовий метод; спостереження з участю; доцільне використання ММРІ, тесту Кеттелла (для вивчення етнічних типів), методу семантичного диференціалу для дослідження етнічних відмінностей.
Зв'язок етнопсихології з іншими науками
Етнопсихологія пов'язана з багатьма науками, які певною мірою вивчають національні особливості психіки людини та їх спільностей:
- філософією, яка методологічно і теоретично осмислює соціальні й частково психологічні особливості етнічних груп та їх представників, передусім націй, і з'ясовує специфіку їх впливу на внутрішньо- та міжнаціональну взаємодію й спілкування між людьми. Представники різноманітних теорій націй визнають наявність специфічних рис національного характеру та їх особливого поєднання в представників тієї чи іншої етнічної спільності, що виявляються в поведінці та діяльності людини;
- соціологією та культурологією, які вивчають якісні характеристики національних груп як соціальних і культурних спільностей, розробляють соціологічні та культурологічні концепції їхнього розвитку, з'ясовують психологічний зміст і надають пояснення цих феноменів. Соціологія та культурологія досліджують найбільш загальні тенденції й закономірності взаємодії та культурних відносин між різними етносами;
- етнологією, що є галуззю наукових знань, яка спрямована на вивчення матеріальної культури, систем споріднення, життєзабезпечення, виховання, соціальної та політичної систем у різних народів; проблем їх етногенезу, етнічності й міжкультурних контактів; розселення етносів, демографічних процесів у етносів; порівняння культурних рис того чи іншого народу. Етнологія досліджує національні традиції, звички і смаки, специфічні особливості поведінки та дій представників різних етносів, їх психологічні особливості. Зв'язок між етнопсихологією та етнологією настільки тісний, що деякі дослідники вважають етнопсихологію одним з розділів етнології;
- етнографією, яка досліджує географічний рівень організації національного буття. Здійснюється геокультурний аналіз - дослідження кола питань, що стосуються зв'язку між національною культурою і простором, у межах якого вона з'являється та розвивається;
- соціальною психологією, яка вивчає національні особливості психіки людей як представників конкретних соціальних груп, з'ясовує закономірності їх прояву та функціонування;
- культурною антропологією, яка досліджує людину як представника різних культур, національних спільностей. Культурна антропологія вивчає індивіда як члена певної етнічної групи, вважаючи його частиною цілого - конкретної культури як способу життя, що притаманний якому-небудь народу, суспільству;
- етнопсихолінгвістикою - галуззю психолінгвістики, що розглядає вплив мови і мислення, що сприяє накопиченню і відображенню історичного досвіду етносу, як провідного чинника розвитку психіки етносу. Етнопсихолінгвістика вивчає національно-культурну варіативність у мовленнєвих діях, операціях, цілісних актах; мовній свідомості; організації процесів мовленнєвого спілкування. Будь-яка мова тісно пов'язана з етнічними, правовими, релігійними формами суспільної свідомості, що мають велике етнічне значення;
- етнопедагогікою, яка досліджує своєрідність завдань, методів й прийомів виховання і навчання, що є традиційними для певних народів; порівнює специфіку виховання та навчання в різних народів; вивчає вплив національної психології на виховання і навчання представників яких-небудь етнічних спільностей та закономірності такого впливу.
Існує тісний зв'язок етнопсихології з українознавством, народознавством, фольклористикою та ін.
Етнопсихологія розвивається у тісному взаємозв'язку з іншими науками, що зумовлено потребою в об'єднанні зусиль багатьох дослідників з метою вивчення явищ, які є результатом взаємодії, спілкування, взаємин і поведінки людей у складі етнічних спільнот.